АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ В УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОРГАНИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА В
СУДОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
1.1. Загальні засади становлення судової влади в Україні 12
1.2. Місце апеляційних судів у судовій системі: їх призначення
і компетенція 34
1.3. Принципи організації та діяльності апеляційних судів:
особливості змісту і застосування 64
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ТА УПРАВЛІНСЬКІ АС-
ПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АПЕЛЯЦІЙНИХ СУДІВ
2.1. Кадри апеляційних судів 85
2.2. Правове регулювання внутрішньо-організаційних аспектів
діяльності апеляційних судів 102
2.3. Правове регулювання зовнішньоорганізаційних аспектів
діяльності апеляційних судів 132
РОЗДІЛ 3. ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АПЕЛЯЦІЙ -
НОГО ПРОВАДЖЕННЯ 147
3.1. Актуальні питання правового регулювання порушення
апеляційного провадження 148
3.2. Актуальні питання вдосконалення порядку розгляду
апеляцій 160
ВИСНОВКИ 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 189
ДОДАТОК 209

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України (ст.6) проголосила, що організація державної влади побудована на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Практична ре-алізація цього важливого здобутку світової політико-правової думки значною мірою пов’язана зі зміцненням правового статусу органів правосуддя. У демократичній правовій державі суд має користуватись не меншим авторитетом, ніж органи законодавчої та виконавчої влад. Ви-нятково важливою є його роль як органу, призначеного для розв’язання конфліктів на ґрунті застосування права, захисту прав і законних інтересів людини і громадянина, які відповідно до ст.3 Основного Закону держави складають зміст її діяльності, а також прав юридичних осіб і трудових колективів, загальнодержавних і загальносуспільних інтересів.
Зміцнення правового статусу судів, певна переоцінка їх ролі в суспільстві пов’язані із здійсненням в Україні судово-правової рефор¬ми, відправною точкою для якої стала її Концепція, схвалена Верхов¬ною Радою України 28 квітня 1992 року. Реалізація судово-правової реформи передбачає вдосконалення як законодавства про судоустрій, так і норм процесуального законодавства, що регламентують відправлення пра¬восуддя. Якісний «стрибок» у реформуванні системи правосуддя стався у 2001-2003 роках, коли було прийнято новий Закон «Про судоустрій України» та внесено низку принципово важливих змін і доповнень до кримінально-процесуального, цивільного процесуального та господарсь¬кого процесуального законодавства. На черзі –прийняття Адміністра¬тивного процесуального кодексу України.
Водночас практична реалізація судоустрійного і судово-процесуального законодавства висвітлила низку нових проблем, які вимагають теоретичного осмислення, і конкретних пропозицій з вдосконалення правозастосувальної практики. Серйозної доробки вимагають опублікова¬ні проекти Адміністративного процесуального кодексу України.
У судовій системі України визначне місце посідають апеляційні суди регіонального рівня та Апеляційний суд України. Запровадження прин-ципово нового для України апеляційного порядку перегляду судових рі¬шень також вимагає ретельного наукового аналізу їх діяльності на пер¬шому етапі «малої судової реформи» і вироблення відповідних практичних рекомендацій. Особлива увага при цьому має бути приділена питан¬ням судового управління, в тому числі взаємовідносинам апеляційних судів з іншими ланками судової системи та органами Державної судової адміністрації України.
Проблеми судоустрою і судового управління, зокрема, діяльності обласних судів – попередників нинішніх апеляційних судів, а також ар-бітражних (нині господарських) судів були предметом досліджень ба¬гатьох вчених України та Російської Федерації і суддів-практиків, та¬ких, як В.Авер’янов, О.Альохін, Т.Андрусяк, Д.Бахрах, В.Беляневич, О.Бойков, В.Бойко, В.Бринцев, С.Василюк, І.Вернидубов, Ю.Грошевий, Л.Гамбург, В.Євдокимов, С.Ківалов, М.Клеандров, Н.Клименко, І.Коліушко, О.Костен-ко, В.Кройтор, І.Марочкін, М.Міхеєнко, В.Молдован, І.Мурашин, М.Орзіх, Ю.Полянський, Д.Притика, М.Руденко, М.Савенко, М.Семенов, В.Сер¬дюк, В.Стефанюк, В.Смородинський, Н.Сібільова, М.Тітов, Б.Футей, П.Шевчук, М.Штефан, В.Шишкін, Н.Юзікова та інші.
Попри значний вклад, який внесли ці науковці у розроблення проб-лем судоустрою і судочинства, переважна більшість їх робіт стосувалася періоду до початку судово-правової реформи в Україні, яка особливо інтенсивно почала проводитись у життя в останні роки. Наукові публіка¬ції цього періоду носять переважно фрагментарний характер, а органі¬заційно-правові проблеми діяльності апеляційних судів взагалі не бу¬ли предметом наукового дослідження.
Наведеними чинниками і зумовлено вибір теми дисертаційного дос-лідження. Робота виконана на кафедрі організації судових і правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження тісно пов’язаний з планами науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної ака¬демії відповідно до Державної цільової комплексної програми «Пробле¬ми удосконалення, організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація № 186.0.09931).
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослід-ження є розробка концептуальних положень, які визначають місце апе-ляційних судів (загальних і спеціалізованих) як середньої ланки су¬дової системи України. Поставлена мета обумовила необхідність вирі¬шення таких завдань:
– визначити сутність судової влади і основні завдання державної політики з її реформування;
– охарактеризувати функції органів судової влади;
– на підставі аналізу різних значень терміну «апеляція» визначити статус апеляційного суду як елементу судоустрою і судового процесу, проаналізувати його компетенцію і висловити міркування з приводу її вдосконалення;
– розкрити принципи організації та діяльності апеляційних судів з врахуванням специфіки їх функціонування;
– сформулювати основні вимоги, які пред’являються до кадрів апеляційних судів і внести пропозиції з вдосконалення кадрової роботи у цій системі;
– здійснити науковий аналіз правового регулювання внутрішньо- і зовнішньо-організаційних аспектів діяльності апеляційних судів і вне¬сти пропозиції щодо його вдосконалення;
– проаналізувати характер виниклих проблем у застосуванні процесуального законодавства апеляційними судами і запропонувати шляхи їх вирішення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з органі¬зацією, створенням та діяльністю апеляційних судів України.
Предмет дослідження – правовий статус апеляційних судів у систе¬мі судів загальної юрисдикції, принципи їх діяльності і компетенція, організаційно-правові проблеми управління у системі апеляційних су¬дів і процесуальні аспекти перегляду судових рішень в апеляційному по¬рядку.
Методологічна основа дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження у дисертаційній роботі використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження.
За допомогою універсального діалектичного методу проблеми орга-нізації та діяльності апеляційних судів розглядаються в усій їх склад¬ності і суперечливості, визначаються шляхи розв’язання цих суперечностей у процесі переходу судової системи України до якісно нового стану. Історичний метод дослідження дав змогу показати об’єктивну закономір¬ність повернення до апеляційного порядку перегляду судових рішень. Компаративний (порівняльно-правовий) метод використовувався для співставлення організаційної структури і практики діяльності апеляційних судів України та інших держав з розвинутими демократичними і правовими традиціями. За допомогою спеціально-юридичного методу і методу системного аналізу, а також логіко-правового методу автор досліджував зміст окремих норм законодавства, які стосуються теми дисертації, в їх системному зв’язку, статистичного методу – характер і кількісні показники процесів, що відбуваються у судовій системі і суддівському середовищі, соціологічного методу – для вивчення і узагальнення думок професійних суддів з питань діяльності апеляційних судів. У процесі дослідження використовувались також інші наукові методи.
Теоретичну базу дослідження складають наукові праці з питань теорії держави і права, конституційного права, судоустрою та кримінально-процесуального, цивільного процесуального, господарського процесуального та адміністративного процесуального права, відповідні за-конопроекти, які надходили у суди для вивчення і обговорення.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали судової статистики, Верховного і Вищого господарських судів України, апеляційних судів Севастополя, Автономної Республі¬ки Крим, окремих областей, узагальнення судової практи¬ки, проведені Верховним Судом України та Вищим господарським судом України, результати анкетування ста суддів апеляційних судів; особис¬тий досвід автора на посаді голови апеляційного гос¬подарського суду.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що ди-сертація є першим монографічним дослідженням після запровадження ін-ституту апеляції, у якій в комплексі висвітлюються актуальні питання організації та діяльності апеляційного суду у взаємозв’язку з загаль¬ними проблемами судоустрою і судочинства. У дисертації висунуто низку положень, які мають концептуальне значення і є важливими для практи¬ки судочинства, зокрема:
– висловлено міркування з приводу додаткового закріплення в законодавстві про судоустрій ознак єдності судової системи України (уніфікація системи судів загальної юрисдикції, запровадження єдиного порядку призначення (обрання) суддів); запропоновано змінити редак¬цію п.4 ст.18 Закону України «Про судоустрій України», пов’язавши його сприяння однаковому застосуванню законів з даванням відповідних роз’яснень судам з цього приводу;
– обґрунтовано потребу усунути суперечності між положенням Конституції про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно суда¬ми і забороняється делегувати функції судів іншим органам та діяльні¬стю третейських судів, що набуває дедалі більшого поширення. Пропону¬ється доповнити статтю 124 Конституції України новою частиною такого змісту «За згодою учасників господарських відносин допускається вирі¬шення господарських спорів недержавними органами (третейськими, арбіт¬ражними тощо), діяльність яких регулюється законом»;
– на основі аналізу численних наукових позицій правосуддя визначається як «захист судом прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства шляхом справедливого і неупередженого вирішення судами конфліктів на ґрунті реалізації норм права та інших справ, віднесених до їх відання і винесення судових рівень, заснованих на законі»; о᬴рунтовується існування такої функції судової влади, як запобігання злочинам та іншим правопорушенням, в тому числі, шляхом взаємодії су¬дів та правоохоронних органів;
– шляхом історичного аналізу обґрунтовується об’єктивна потреба в запровадженні інституту апеляції в Україні та створення підсистеми апеляційних судів як середньої ланки судової системи; запропоновано таке визначання апеляційного провадження: «діяльність суду апеляційної ін-станції з розгляду звернень зацікавлених учасників судового процесу про перегляд незаконних і необґрунтованих, на їх думку, судових актів, що не набрали законної сили з повторним, у разі потреби, розглядом справи за правилами, передбаченими для судів першої інстанції і винесенням за наслідками розгляду відповідного рішення»;
– наведено аргументи на користь доцільності залишення за загальними апеляційними судами права розглядати по першій інстанції справи окремих категорій і, навпаки, недоцільності покладення на них обов’яз¬ку з розгляду справ у касаційному порядку;
– обґрунтовано потребу скорегувати норми законодавства щодо обся-гу перевірки справ судами апеляційної інстанції з тим, щоб вони мали більше можливостей для з’ясування обставин справ для винесення законних і обґрунтованих рішень;
– запропоновано уточнити формулювання деяких принципів організації та діяльності судів; при реалізації апеляційними судами принципу участі народу у здійсненні правосуддя (суду присяжних) обрати мо¬дель суду присяжних, що використовуються у континентальній Європі;
– пропонується включити до законодавства додаткові правові гаран¬тії незалежності суддів (заборона «мітингового» права, надання права порушувати кримінальні справи щодо суддів виключно Генеральному про-курору України, упорядкування обшуків в приміщеннях судів, заборона повторного затримання в приміщеннях судів осіб, які судом звільнені з під варти);
– обґрунтовується потреба включити до Закону України «Про дер-жавну службу» норму, відповідно до якої «Регулювання правового стано-вища суддів здійснюється відповідно до законів України «Про судоуст¬рій України», «Про статус суддів» та іншими спеціальними актами за-конодавства»;
– висловлено пропозиції щодо встановлення додаткових вимог до суддів апеляційних судів з врахуванням підвищеної складності їх ро¬боти (вік, освіта, знання державної мови, ступінь підготовленості до специфічних умов діяльності спеціалізованих судів тощо); обґрунтовано потребу забезпечити поєднання у суддів спеціалізованих судів спеціальної фахової та юридичної підготовки; уточнити процедуру призначення керівників судів, добору народних засідателів і присяж¬них в апеляційних загальних судах;
– внутрішньоорганізаційна управлінська діяльність апеляційного суду розглядається в роботі як «діяльність, спрямована на організа¬ційне забезпечення правосуддя шляхом прийняття управлінських рішень і вчинення відповідних дій компетентними посадовими особами судової влади; висловлені заперечення проти пропозицій позбавити голів судів організаційно-управлінських функцій і натомість пропонується запровадити в апеляційних судах посади перших заступників го¬лів судів з організаційного забезпечення;
– проаналізовано зміст таких внутрішніх організаційно-управлінських функцій апеляційних судів, як підтримання організаційного по¬рядку, вирішення кадрових питань, планування роботи, контроль і пе¬ревірка виконання, узагальнення і аналіз судової практики, організа¬ція роботи з судової статистики, з обліку нормативно-правових актів, з розгляду звернень громадян, з організації матеріально-технічного і фінансового забезпечення;
– запропоновано розширити права голови апеляційного суду у вирішенні передусім кадрових питань, уточнити правовий статус президії апеляційного суду як консультативно-дорадчого органу;
– – внесено пропозицію закріпити в законодавстві про судоустрій форми організаційного впливу апеляційних судів на діяльність місце¬вих судів за умови збереження їх незалежності при здійсненні право¬суддя;
– запропонована класифікація повноважень органів Державної судо-вої адміністрації, висловлено міркування з приводу їх взаємодії з апеляційними судами;
– на основі аналізу норм чинних і проектів нових судово-процесу-альних кодексів внесено низку пропозицій щодо уточнення процедури апеляційного оскарження і перегляду судових рішень апеляційними судами.
Практичне значення результатів дослідження полягає:
у правотворчій сфері – для вдосконалення законодавства про судоустрій і судово-процесуального законодавства;
у правозастосовчій сфері – для вдосконалення організаційно-управ-лінської та процесуальної діяльності апеляційних судів;
у науково-дослідницькій сфері – для подальшого наукового осмислення і розроблення проблем правового регулювання організації та ді-яльності апеляційних судів;
у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін процесуального права та організації судових і правоохоронних орга¬нів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження.
Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри організації судових і правоохоронних органів Одеської національної юридичної ака-демії.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на засіданнях Пленуму Вищого господарського суду України 25 липня 2002 р., 28 лютого та 31 липня 2003 р., науковій конференції у Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського (м.Сімферополь) «Правові аспекти підготовки і здійснення конституційної реформи в Україні» (квітень 2003 р.), науковій конферен¬ції, проведеній Таврійським національним університетом у м.Севастополі в березні 2003 р. «Історико-правові проблеми автономізму і федералізму», науковій конференції викладачів і аспірантів Одеської національної юридичної академії (квітень 2003 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і рекомен¬дації дисертації опубліковані в 4 наукових статтях у фахових видан¬нях.
Структура дисертації відображає завдання, предмет та логіку дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел (251 найменування), що вміщений на 20-ти сторінках. Загальний обсяг тексту дисертації (без списку використаної літератури) становить 188 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Формування повноцінної судової влади в сучасній Україні є логічним наслідком демократизації суспільства, правозахисної спрямова¬ності державної діяльності. Судовою владою слід вважати, з одного боку, систему судів України, а з іншого – систему владних повноважень судів при здійсненні ними правосуддя. При цьому потребує уточ¬нення положення, що міститься у ч.2 ст.124 Конституції України, а саме, компетенція судів фактично поширюється на всі правовідносини, що виникають не у державі, а в суспільстві.
Крім судових органів до судової влади в широкому розумінні можна віднести Вищу раду юстиції, кваліфікаційні комісії суддів.
Є потреба передбачити в Законі України «Про судоустрій Украї¬ни» такі додаткові ознаки єдності судової системи України, як уніфі¬кація структури судів загальної юрисдикції, запровадження єдиного порядку призначення чи обрання суддів, наявність єдиних для всіх су¬дів процесуальних норм при розгляді ними справ. Оскільки роз’яснен¬ня Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів уже не носять керівного характеру, відпо¬відний пункт ч.4 ст.18 Закону про судоустрій доцільно викласти у такій редакції: «даванням Верховним Судом України та вищими спеціалі¬зованими судами роз’яснень з питань застосування законодавства для сприяння однаковому застосуванню законів».
Військові (в тому числі й апеляційні) суди потрібно віднести до спеціалізованих через особливий суб’єктний склад учасників судо¬чинства, специфіку правового статусу суддів і характеру справ, що розглядаються виключно військовими судами. Існуючі в Україні третей¬ські суди необхідно ввести у конституційне поле, доповнивши статтю 124 Основного Закону новою частиною такого змісту: «За угодою учас¬ників господарських відносин допускається вирішення господарських спорів недержавними органами (третейськими, арбітражними тощо), діяльність яких регулюється законом».
Основною функцією судів є здійснення правосуддя, тобто захисту судом прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства шляхом справедливого і неупередженого вирішення судами конфліктів на ґрунті реалізації норм права та інших справ, віднесених до їх відання, і винесення судових рішень, заснованих на законі. При цьому контрольна діяльність суду здійснюється у межах функції правосуддя. Важливою функцією судової влади слід вважати стримуван¬ня злочинності, запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Про це, зокрема, свідчить досвід діяльності господарських судів по бороть¬бі з правопорушеннями в економічній сфері.
Велике значення для підвищення правозахисної ролі суду має за-провадження перегляду судових рішень у порядку апеляційного провад-ження. Його слід розцінювати як «діяльність суду апеляційної інстан¬ції з розгляду звернень зацікавлених учасників судового процесу про перегляд незаконних і необґрунтованих, на їх думку, судових актів, що не набрали законної сили з повторним, у разі потреби, розглядом справи за правилами, передбаченими для суду першої інстанції, і ви¬несенням за наслідками розгляду відповідного рішення». Запроваджен¬ня апеляції в судовому процесі України є логічним кроком у напрям¬ку демократизації державного і суспільного життя. Його доцільність підтверджується і зарубіжним досвідом.
Хоча система апеляційних судів в Україні в основному сформова¬на, існує потреба у деякому її вдосконаленні, зокрема, у створенні ще одного апеляційного господарського суду у Західному регіоні Укра¬їни.
Автор вважає за доцільне зберегти за апеляційними загальними судами право розглядати по першій інстанції деякі категорії справ і водночас обґрунтовує хибність пропозицій щодо зосередження в одно¬му судовому органі розгляду справ як в апеляційному, так і у касацій¬ному порядку.
На підставі аналізу чинних і проектів нових судово-процесуальних кодексів у роботі робиться висновок про наявність надмірних об¬межень обсягів перевірки справ і судових рішень апеляційними суда¬ми у процесі апеляційного провадження. Виходячи з інтересів якнай¬повнішого захисту прав та інтересів людини і громадянина, в майбут¬ньому процесуальному законодавстві потрібно оптимально вирішити пи¬тання щодо можливості вийти за межі апеляції при розгляді справ су¬дами апеляційної інстанції і щодо можливості подання нових доказів, які не фігурували у справі при її розгляді судом першої інстанції, що у першу чергу відноситься до кримінального судочинства.
Принципи організації і діяльності судів поділяються на принципи судоустрою і засади здійснення судочинства, причому перші відображають статику судової влади, а другі – її динаміку. Ці принципи визначені у Конституції України, закріплені в Законі про судоустрій, дістали відображення у судово-процесуальних кодексах. Крім того, вони можуть бути прямо не закріпленими в законодавстві, проте органічно виплива¬ють з його змісту.
Зміст окремих з цих принципів із змістовного і термінологічно¬го боку викликає деякі зауваження. Так, принцип доведеності вини до¬цільно сформулювати як «можливість притягнення особи до відповідаль¬ності лише за умови доведеності її вини у вчиненні злочину чи іншо¬го правопорушення»; принцип забезпечення обвинуваченому права на захист як «надання юридичної допомоги учасникам процесу у встанов¬леному законом порядку».
Серед судоустрійних принципів особлива роль належить незалежності судів і суддів, їх незмінюваності і недоторканності. В роботі констатується збільшення кількості факторів протиправного виливу на суддів, що є посяганням на їх незалежність. Для запобігання таким явищам потрібно: заборонити законом публікації в засобах масової інформації матеріалів по конкретних судових справах напередодні їх розгляду, проведення протестних акцій біля приміщень судів, проведення обшуків у цих приміщеннях без санкції суду вищого рівня, затримання силовими структурами осіб, звільнених судами з-під варти, в приміщеннях судів відразу після їх звільнення. Потрібно створити си¬стему власної безпеки судових органів, підпорядкувавши її Державній судовій адміністрації України. Право порушення кримінальних оправ за ознаками злочинів з боку представників судової влади слід надати виключно Генеральному прокурору України. Обґрунтовується недоціль¬ність відходу від принципу незмінюваності суддів шляхом внесення змін до Конституції України, оскільки це може негативно вплинути на їх незалежність.
Підкреслюється, що в апеляційних загальних судах принцип коле-гіальності при розгляді справ поєднується з принципом участі народу у здійсненні правосуддя. При цьому обґрунтовуються переваги такої участі присяжних у процесі, коли всі питання, пов’язані із змістом рішення, вирішуються спільно головуючим та присяжними.
Аналізуючи проблеми демократизації судової системи, автор дій¬шов висновку, що існуючі в даний час збори та конференції суддів не можуть розглядатись як органи суддівського самоврядування, оскільки вони не наділені владно-управлінськими повноваженнями. Більш набли¬женою до поняття самоврядування є діяльність кваліфікаційних комісій, рішення яких з кадрових питань тягнуть за собою безпосередні юридичні наслідки. Підтримуючи ідею створення асоціацій суддів для захисту їх професійних прав, автор вважає, що вони мають діяти у межах апеляційних округів з узгодженням здійснюваних заходів в часі і за змістом з керівництвом апеляційних загальних та спеціальних судів.
Особливість застосування принципу законності при розгляді справ апеляційними судами дисертант вбачає у тому, що вони повинні не лише неухильно дотримуватись вимог законодавства при розгляді справ і постановлені рішень, але й виправляти помилки у правозастосуванні, яких припустилися місцеві суди.
Для забезпечення дії принципу забезпечення права апеляційного оскарження судових рішень потрібно у процесуальному законодавстві ви-ходити з загальнодозвільного способу правового регулювання, встановив¬ши у всіх видах процесу вичерпні переліки випадків, коли таке оскар¬ження не допускається.
Що стосується кадрів апеляційних, як і інших судів, то перебуван¬ня на суддівських посадах повинно розглядатись як спеціальний різно¬вид державної служби. У зв’язку з цим доцільно доповнити статтю 9 Закону України «Про державну службу» новою частиною такого змісту:
«Особливості правового становища суддів регулюються відповідно до законів України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та ін¬шими спеціальними актами законодавства».
Кадровий склад апеляційного суду можна поділити на такі види: а) керівництво суду; б) судді; в) патронажний персонал (апарат суду); г) технічний персонал.
При здійсненні кадрової політики в апеляційних судах потрібно враховувати такі фактори: розгляд ними найскладніших категорій справ; участь у процесі народних засідателів і присяжних, що вимагає додаткових зусиль і додаткової емоційної напруги у пошуку взаємо¬прийнятних рішень; учасниками багатосторонніх правовідносин при роз¬гляді справ в апеляційному порядку виступають не лише сторони у про¬цесі, але й місцеві суди і судді, рішення яких переглядаються в апе¬ляційному порядку; рішення місцевого суду, оскаржене в апеляційному порядку, набирає законної сили лише після залишення його без змін, що підвищує рівень відповідальності апеляційного суду за законність та обґрунтованість своїх рішень; керівництво і судді апеляційних судів беруть активну участь в узагальненні судової практики, наданні методичної допомоги судам нижчого рівня, що також вимагає підвищено¬го рівня професійної підготовки.
На думку автора, в міру поліпшення кадрової ситуації можна було б встановити правило, за яким суддями апеляційних судів зможуть бути особи, які не менше трьох (і навіть п’яти) років пропрацювали у міс¬цевих судах; запровадити психологічне і психіатричне тестування кандидатів на суддівські посади, приймати на посади суддів апеляційних судів лише тих, хто має повну вищу освіту з кваліфікаційним рівнем «магістр». Водночас заперечується обґрунтованість пропозицій щодо формування суддівського корпусу лише з осіб, які навчались у спеці¬ально визначених державних навчальних закладах з огляду на дискримі¬наційний характер таких пропозицій. Пропонується з’ясовувати при проведенні поточних кваліфікаційних атестацій ступінь знання суддя¬ми державної мови та її використання у судових процесах.
Залучення до судочинства як професійних суддів осіб, які замість юридичної освіти мають іншу фахову підготовку є, на думку автора, без-перспективним. Натомість слід заохочувати прийняття на посади суддів спеціалізованих судів (в першу чергу апеляційних), фахівців, які по¬ряд з юридичною мають другу вищу освіту. Можна було б також запрова¬дити у спеціалізованих судах посади спеціалістів-консультантів.
У дисертації наводяться додаткові аргументи на користь встанов¬лення єдиного порядку призначення суддів – Президентом України.
Формування загальних апеляційних судів передбачає також вклю-чення до їх числа народних засідателів і присяжних. У зв’язку з цим потрібно усунути суперечності з приводу порядку їх призначення, які містяться в чинному Законі про судоустрій.
Внутрішньоорганізаційна управлінська діяльність апеляційного су¬ду спрямована на організаційне забезпечення правосуддя шляхом прийняття управлінських рішень його головою та деякими іншими органами і посадовими особами і вчинення ними відповідних дій. Вона поширюється на си¬стему відносин всередині трудового колективу. Організаційно-управ-лінські відносини виникають також з місцевими судами, судами вищого рівня, іншими державними органами, включаючи органи державної судової адміністрації.
Слід підкреслити хибність пропозицій про те, щоб позбавити голів судів управлінських функцій, відірвати їх від судового апарату, оскільки це спричинило б безладдя в організації роботи суду. Проте для їх розвантаження було б доцільно запровадити в апеляцій¬них судах посади перших заступників голів з організаційного забез¬печення.
Організаційно-управлінські функції апеляційних судів – це нап¬рямки діяльності, що здійснюється керівниками, президією та поса¬довими особами суду для забезпечення належної організації правосуд¬дя й реалізуються у встановлених правових формах. До основних органі¬заційно-управлінських функцій в апеляційних судах відносяться: під¬тримання організаційного порядку; вирішення кадрових питань, плану¬вання роботи, контроль і перевірка виконання, узагальнення і аналіз судової практики, організація роботи з судової статистики, облік нормативно-правових та інших офіційних актів і юридичної літератури, організація роботи з розгляду звернень громадян, матеріально-технічне і фінансове забезпечення.
Відповідаючи за підтримання в колективі суду належного організаційного порядку, голова суду затверджує у межах своїх повноважень внутрішньоорганізаційні акти, що слід закріпити у Законі про судо¬устрій, розподіляє обов’язки, зокрема, справи між суддями. В роботі обґрунтовується неприйнятність віднесення цих питань до компетенції зборів суддів, оскільки це може ускладнили відносини у колективі. До компетенції голови апеляційного суду слід віднести і покладення обов’язків заступників голів судових палат в разі їх тимчасової відсутності на тих чи інших суддів. З метою розширення повноважень пре¬зидій апеляційних судів слід передбачити в Законі про судоустрій їх право розглядати інформації не лише голів палат, але й окремих суддів, а також керівників підрозділів апарату.
Обґрунтовано потребу передбачити в законодавстві форми участі голів апеляційних судів у вирішенні питань, пов’язаних з призначенням суддів на посади і їх звільненням, контролю за додержанням суддями службової дисципліни, порушенням щодо них дисциплінарного провад-ження. Є назрілою також потреба чітко закріпити форми участі голів апеляційних судів у призначенні суддів на керівні посади у місце¬вих судах.
В Законі про судоустрій необхідно передбачити право апеляцій¬них судів знайомитись з організацією роботи у місцевих судах з метою надання їм методичної допомоги, дозволити президіям судів давати місцевим судам роз’яснення з приводу застосування законодавства. Наведено додаткові аргументи не користь надання Вищій раді юстиції права перевіряти сигнали про порушення законності у діяльності судів з вжиттям необхідних організаційно-кадрових заходів.
У дисертації розглядається також деякі актуальні питання про-цесуального забезпечення права на апеляційне оскарження судових рішень, для чого потрібно вирішити два взаємопов’язаних завдання: а) усунення про¬галин у чинному законодавстві; б) зближення там, де це можливо, про-цедур апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному судочинстві.
Проведений аналіз чинних і проектів нових судово-процесуальних кодексів дає підстави вважати, що перелік суб’єктів апеляційного ос¬карження судових рішень найбільшою мірою співпадає у трьох некримінальних видах процесу: цивільному, господарському та адміністратив¬ному. У нових кодексах слід передбачити, що такими суб’єктами є сто¬рони, треті особи та інші особи, залучені до участі у справі, а та¬кож інші особи, щодо яких суд при розгляді справи у першій інстанції вирішив питання про їх права та обов’язки, прокурор. З врахуванням особливої ролі прокурора та його офіційного статусу як представника держави потрібно усунути необґрунтовані обмеження щодо ініціювання ним апеляційного перегляду судових рішень, надавши таке право як про¬курорам, які брали участь у розгляді справ по першій інстанції, так і прокурорам вищого рівня.
Пропонується встановити єдиний строк на по¬дачу апеляцій у всіх видах процесу (в межах місяця – на вироки та рішення, п’ятнадцяти днів – на ухвали і постанови), а також дещо спростити вимоги до них, особливо по кримінальних справах.
На основі аналізу судової статистики звернуто увагу на те, що апеляційними судами повертається значна кількість скарг через відсутність належного контролю за виконанням апелянтами процесуальних норм з боку місцевих судів. У зв’язку з цим пропонується у всіх про¬цесуальних кодексах встановити підстави залишення апеляційних звер¬нень без руху і розгляду безпосередньо у розділах кодексів, присвя¬чених апеляційному провадженню. Строки розгляду апеляцій у всіх видах провадження доцільно встановити у межах двох місяців.
У господарському процесі потрібно передбачити наслідки надход-ження апеляційних скарг не через суди першої інстанції, а безпосередньо до апеляційних судів, а також уточнити порядок поновлення строку на подачу апеляцій з тим, щоб уникнути фактів, коли, незважаючи на по¬новлення строку на оскарження, вживаються заходи щодо примусового ви¬конання судових рішень. Слід також передбачити в законодавстві, за скільки днів до розгляду справи в апеляційні скарги не можна вносити змін та доповнень. У кримінальному процесі необхідно посилити гаран¬тії забезпечення засудженому права особисто брати участь у засіданні колегії апеляційного суду.
У всіх процесуальних кодексах потрібно передбачити право суду обмежити тривалість виступів у судових дебатах. Конче необхідно також повністю імплементувати у процесуальне законодавство конституційний принцип судочинства щодо забезпечення фіксації ходу процесу техніч¬ними засобами. При цьому саме результати відеозапису, а не письмо¬вий протокол судового засідання, має стати основним джерелом інформа¬ції про перебіг судового процесу на всіх його стадіях. Апеляційному господарському суду слід надати право на затвердження мирових угод.
У дисертації підтримується пропозиція про розширення підстав для скасування апеляційною інстанцією судових рішень по цивільних справах з направленням їх на новий розгляд, а також думка про недо¬цільність винесення судових рішень без будь-якого їх обґрунтування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Стефанюк В.С. Запровадження адміністративних судів у рамках судово-правової реформи в Україні // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали наук.-практ. конференції 18-19 квітня 2002 р. – Харків, 2002. – С. 12-18.
2. Локк Д. О государственном правлении. – Кн. 2: О гражданском правлении: Избр. филос. произв. – Т. 2. – М.: Соцэкгиз, 1960. – 734 с.
3. Монтескье Ш. О духе законов: Избр.произв. – М.: Политиздат, 1955. – 800 с.
4. Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – К.: Ін Юре, 2003. – 326 с.
5. Відомості Верховної ради Української РСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
6. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – Ст. 429.
7. Стефанюк В.С. Судова система України та судова реформа. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
8. Судово-правова реформа: потрібні відчутні зрушення. Виступ Президента України Леоніда Кучми на IV з’їзді суддів України 15 грудня 1999 р. // Урядовий кур’єр. – 1999. – 17 грудня.
9. Мурашин Г.О. Судова влада в конституційному аспекті розподілу влад // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – 2000. – № 5. – С. 98-105.
10. Судебные и правоохранительные органы Украины: Уч. пособие / А.С. Васильев, В.В. Иванов, Л.А. Корчевская и др. – Харьков: Одиссей, 2002. – 320 с.
11. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 2003. – Т. 1. – 926 с.
12. Шемшученко Ю.С. Влада // Юридична енциклопедія. – К., 1998. – Т. 1. – С. 489-490.
13. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К.: Тандем, 1996. – 240 с.
14. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2000. – 776 с.
15. Рабінович П.М. Державна влада // Юридична енциклопедія. – К., 1999. – Т. 2. – С. 85-86.
16. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса: Юридична література, 2002. – 376 с.
17. Голос України. – 1992. – 12 серпня.
18. Лазарев В.А. Судебная власть и уголовное судопроизводство // Государство и право. – 2001. – № 5. – С. 49-56.
19. Марочкин И.Е. Природа судебной власти // Актуальные проблемы государства и права. – Вып. 3. – Одесса, 1996. – С. 16-25.
20. Юзикова Н.С. Система судебных и правоохранительных органов Украины. – Днепропетровск: Уко-ИПА-пресс, 2000. – 280 с.
21. Нор В.Т. Судова реформа в Україні: надбання, прорахунки // Правова система України: теорія і практика: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції 7-8 жовтня 1993 року. – К., 1993. – С. 423-425.
22. Півненко В.П. Про «конструкцію» судової влади // Там само. – С. 426-428.
23. Орзих М.Ф. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика // Юридичний вісник. – 2001. – № 4. – С. 117-128.
24. Селиванов А. Реформування конституційних засад організації судової влади в Україні // Право України. – 2003. – № 7. – С. 14-15.
25. Смородинський В.С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – 20 с.
26. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
27. http://court.by/print/law///status1.html
28. http://www.supremecourt.ge/rusian/aboutsuprem2.htm
29. Monitorul Oficial. – 1996. – № 58; – 2003. – № 97-98.
30. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
31. Грошевой Ю.М. Законодательство о судоустройстве Украины и проблемы его кодификации // Правова система України: теорія і практика: Матеріали наук.-практ. конф. – К., 1993. – С. 375-377.
32. Сажнів І.В. Удосконалення діяльності судових органів як суб’єктів реалізації правоохоронної функції держави // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали наук.-практ. конф. 18-19 квітня 2002 р. – Харків, 2002. – С. 141-143.
33. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклики часу // Голос України. – 2003. – 27 березня.
34. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
35. Голос України. – 2001. – 25 грудня.
36. Голос України. – 1999. – 14 січня.
37. Долежан В.В., Василюк С.Ф. Проблеми зміцнення правового статусу Вищої ради юстиції // Проблеми законності. Респ.міжвід.наук.зб. – Вип. 62. – Харків, 2003. – С. 134-143.
38. Сірий М.І. Судова влада у правовій системі України // Правова система України: теорія і практика: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції 7-8 жовтня 1993 року. – К., 1993. – С. 442-443.
39. Бернам У. Введение в право и правовую систему США: программа для преподавателей права из стран бывшего Советского Союза. – Будапешт: Институт конституционной и законодательной политики, 1997. – 234 с.
40. Бородин С.В., Кудрявцев В.М. О судебной власти в России // Государство и право. – 2001. – № 10. – С. 21-27.
41. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – № 24. – Ст. 357.
42. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
43. Ющик О. Про юридичну техніку конституційного визначення судоустрою України // Право України. – 2001. – № 3. – С. 88-91.
44. Ленін В.І. Про «подвійне» підпорядкування і законність // Повн.зібр.творів. – Т. 45. – С. 197-201.
45. Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С. 53-56.
46. Коліушко І., Куйбіда Р. «Мала судова реформа» – перший крок до побудови нової системи правосуддя // Адвокат. – 2001. – № 3. – С. 17-20.
47. Никеров Г.И. Судебная власть в правовом государстве (опыт сравнительного исследования) // Государство и право. – 2001. – № 3. – С. 16-20.
48. Молдован В.В. Судоустрій України: Опорні конспекти. – К.: Юмана, 1998. – 160 с.
49. Теньков С.О. Проблемні питання створення і діяльності «внутрішніх» третейських судів в Україні. Огляд судової практики і чинного законодавства // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. – С. 150-153.
50. Влада судова. Розмова з секретарем Ради суддів України Д.Лилаком // Урядовий кур’єр. – 1999. – 15 грудня.
51. Створення та діяльність третейських судів в Україні / Є.Ю. Пікалов, В.М. Палій, В.М. Зубар та ін. – К.: Четверта хвиля, 2002. – 188 с.
52. Воробьев А.А., Воробьев А.Б. Арбитражный суд. Сравнительно-правовое исследование. – М., 2000. – 304 с.
53. Брылев А. Третейские суды Украины // Юридическая практика. – 2001. – № 1. – С. 4.
54. Притика Д.М. Організаційно-правові засади становлення і діяльності господарських судів України: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – Харків, 2003. – 35 с.
55. Палій В.М. Про співвідношення компетенції найвищого і вищих судових органів // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 3. – С. 150-152.
56. Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні. Методологічний семінар 19.10.99 р. – К.: Юридична книга, 1999. – 40 с.
57. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 2003. – Т. 3. – 862 с.
58. Стефанюк В.С. Судовий контроль у сфері державної влади // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 4. – С. 2-4.
59. Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. – 2002. – № 3. – С. 3-7.
60. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 2003. – Т. 2. – 926 с.
61. Сидоров І. Поняття функції судів загальної юрисдикції // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 97-102.
62. Орзих М.Ф. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика // Юридичний вісник. – 2001. – № 4. – С. 117-128.
63. Бойков А.Д. Роль суда в формировании и реализации государственной политики борьбы с преступностью // Судебная власть, прокурорский надзор и проблемы уголовного судопроизводства. Сб. науч. трудов. – М., 2001. – С. 3-13.
64. Півненко В.П. Кримінальна юстиція України: проблеми організації та діяльності // Право України. – 2001. – № 7. – С. 19-22.
65. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. – К.: Атіка, 2001. – 510 с.
66. Клименко Н.І. Правоохоронні органи України: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2002. – 196 с.
67. Організація судових і правоохоронних органів: Навч. посібник / І.Є.Марочкін, І.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова. – Харків: Право, 2000. – 270 с.
68. Про стан дотримання законності у вирішенні господарських спорів і завдання арбітражних судів щодо протидії правопорушенням та корупційним проявам в економічній сфері: Рішення Пленуму Вищого арбітражного суду України від 9 лютого 1999 р. // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. – № 2. – С. 23-27.
69. Про координацію роботи арбітражних судів з правоохоронними і контролюючими органами. Співдоповідь судді, начальника організаційно-кадрового управління Вищого арбітражного суду України В.Я. Карабаня на Пленумі Вищого арбітражного суду України 9 лютого 1999 р. // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. – № 2. – С. 20-23.
70. Притика Д. До 8-ї річниці створення системи арбітражних судів України // Право України. – 1999. – № 3. – С. 3-4.
71. Шибіко В.П. Апеляція // Юридична енциклопедія. – К., 1998. – Т. 1. – С. 131-132.
72. Мурадьян Э.М. Итерации в судебном процессе // Государство и право. – 2003. – № 4. – С. 55-61.
73. Александров А.С., Ковтун Н.М. Субъекты апелляционного обжалования приговора: пределы процессуальных прав и полномочий // Журнал российского права. – 2002. – № 5. – С. 108-115.
74. Петрухин И.Л. Апелляция // Юридическая энциклопедия. – М.: Юристъ, 2001. – С. 50.
75. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде. – 3-е изд. – Харьков: Эспада, 2002. – 528 с.
76. Макаренко А. Органи судочинства за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. – Львів, 1999. – Вип. 34. – С. 41-45.
77. Гамбург Л.Г. Судебная реформа гетмана Д.П. Апостола // Проблеми законності. – Харків, 1999. – Вип. 37. – С. 23-31.
78. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – СПб.: Альфа, 1996. – 552 с.
79. Костенко О.І. Адміністративна юстиція України у складі Російської Імперії // Вісник Одес.ін-ту внутр.справ. – 2002. – № 3. – С. 109-115.
80. Настасяк І. Організація і діяльність судових органів у Галичині (1782-1848 рр.) // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. – Львів, 2000. – Вип. 35. – С. 88-89.
81. Никифорак Н.В. Судоустрій на Буковині у 1774-1918 рр. // Наук. вісник Чернівецького ун-ту. – Чернівці, 2000. – Вип. 100. Правознавство. – С. 32-34.
82. Рум’янцева В. Судова система в Українській державі Гетьмана П.Скоропадського // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2. – С. 77-89.
83. Шишкин В.И. Апелляционное судопроизводство – элемент судебно-правовой реформы // Юридический вестник. – 1995. – № 1. – С. 98-103.
84. Михеева Е. Форма или реформа. Изменения в ГПК Украины // Юридическая практика. –2001. – № 36. – С. 3.
85. Коментар до Конституції України / Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І. та ін. – 2-е вид. – К., 1998. – 412 с.
86. Харута О. Проблеми правової реформи // Право України. – 1997. – № 3. – С. 33-35.
87. Реформування судоустрою – об’єктивна потреба. Бесіда з народним депутатом України В.Сіренком // Юридичний вісник України. – 2000. – № 24. – С. 4.
88. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 році за даними судової статистики. – К., 2003.
89. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в І півріччі 2003 р. за даними судової статистики. – К., 2003.
90. Бойко В.Ф. Здійснюється глибока реформа всієї судової системи і судочинства // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 6. – С. 5-7.
91. Бойко В.Ф. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. – 2002. – № 3. – С. 3-7.
92. Конституции государств Европы. – М.: Норма, 2001. – Т. 1. – 816 с.
93. Конституции государств Европы. – М.: Норма, 2001. – Т. 2. – 712 с.
94. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. посібник: У 3-х кн. – Кн. 2. – 320 с.
95. Головко Л.В. Реформа уголовного процесса во Франции // Государство и право. – 2001. – № 8. – С. 89-98.
96. Шишкін В. Система правосуддя Об’єднаного королівства Великої Британії (Правильні назви країни – Великобританія або Сполучене королівство Великобританії та Північної Ірландії – В.К.) // Юридический вестник. – 1997. – № 3 – С. 117-121.
97. Футей Б. Федеральні суди у Сполучених Штатах Америки // Юридический вестник. – 1995. – № 3. – С. 150-154.
98. Барабаш Б. Судова система штатів США та її функціонування // Право України. – 2001. – № 8. – С. 117-120.
99. Костенко Н.И. Судопроизводство международного уголовного суда – основа международного уголовного процесса // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 64-70.
100. Реформа гражданского и арбитражного процессуального права в государствах – участниках СНГ / Межд. конф-я в г.Киле, Германия // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 122-128.
101. Петрухин М.Я. Концептуальные основы реформы уголовного судопроизводства // Государство и право. – 2002. – № 5. – С. 17-29.
102. Захарова О.С. Цивільне судочинство Росії здійснюється за новими процедурами // Адвокат. – 2002. – № 6. – С. 11-12.
103. Абова Т.Е. Апелляционная инстанция. – М.: Ю.э.м. Юристъ, 2001. – 50 с.
104. Председатель Высшего арбитражного суда Российской Федерации В.Ф. Яковлев отвечает на вопросы журнала «Государство и право» // Государство и право. – 2003. – № 6. – С. 5-12.
105. Основні засади розбудови судової влади України (схвалені на спільному засіданні Ради суддів арбітражних судів та Президії асоціації арбітрів за участю голів арбітражних судів України 29.04.1994 р. // Судова реформа. Матеріали до ІІІ з’їзду суддів України 20-21 жовтня 1994 р. Серія «Судова реформа». – Вип. 2. – К., 1994. – 32 с.
106. Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 1. – С. 39-58.
107. Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С. 53-56.
108. Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 2. – С. 20-22.
109. Офіційний вісник України. – 2003. – № 27. – Ст. 134.
110. Шишкін В. Організація судоустрою у світлі вимог статті 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини // Право України. – 2000. – № 1. – С. 4-8.
111. Цивільний процесуальний кодекс України. Проект, підготовлений Робочою групою Кабінету Міністрів України. – К., 2002. – 97 с.
112. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект, розроблений Робочою групою Кабінету Міністрів України. – К., 2002. – 138 с.
113. У радянські часи суди були більш незалежні, ніж сьогодні. Бесіда з Головою Верховного Суду України В.Маляренком // Дзеркало тижня. – 2003. – 27 березня.
114. Марочкін І.Є. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – С. 31-34.
115. Кривобок В.В. Питання прокурорської діяльності в аспекті судової реформи // Там само. – С. 54-56.
116. Пасенюк О.М. Реформування процесуального законодавства та проблеми реалізації нового Закону України «Про судоустрій України» // Там само. – С. 22-28.
117. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклики часу // Право України. – 2003. – № 5. – С. 15-18.
118. Адміністративне судочинство в Україні. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект) / Упорядники В.С. Стефанюк та В.В.Сунцов. – Харків: Консум, 2002. – 176 с.
119. Господарський процесуальний кодекс України (проект). – К., 2002. – 102 с.
120. Шевчук П.І. Правове регулювання способів оскарження судових рішень у Статуті цивільного судочинства Росії // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 3. – С. 26-30.
121. Шевчук П.І. Інститут апеляції: досвід урегулювання в процесуальному законодавстві окремих пострадянських країн // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С. 50-55.
122. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР. – К.: Політвидавництво України, 1984. – 318 с.
123. Цивільний процесуальний кодекс УРСР. – К.: Політвидавництво України, 1988. – 240 с.
124. Шевчук П.І. До питання створення та дії апеляційних судів у судовій системі України // Адвокат. – 1996. – № 2. – С. 5-11.
125. Захаров Д.О. Рішення апеляційного суду та їх правові властивості // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – С.273-275.
126. Беднарская В.М. Пересмотр судебных решений и контроль за ними // Там само. – С. 242-245.
127. Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень. Науково-практичний коментар // Адвокат. – 2001. – № 6. – С. 9-18.
128. Господарський процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар. – 2-е вид., допов. та перероб. – Харків: Консум, 2002. – 320 с.
129. Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень (коментар чинного законодавства). – К.: «Юридична книга», 2002. – 50 с.
130. Філософський словник. – К.: Голов. ред. Укр. рад. енцикл., 1986. – 525 с.
131. Алексеев В.Б. Конституционные принципы организации и функционирования прокурорского надзора // Вопросы теории управления в органах прокуратуры: Сб. науч. трудов. – М.: НИИ Ген.прокуратуры Рос. Федерации, 1997. – С. 13-21.
132. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. – К., 1994. – 120 с.
133. Притика Д.М. Специфічні принципи арбітражного процесу //Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 9. – Одеса, 1994. – С. 94-102.
134. Советское гражданское процессуальное право / Под ред. М.А.Гурвича. – М.: Наука, 1964. – 318 с.
135. Штефан М.Й., Кочарянц Р.Г. Конституційні основи правосуддя в СРСР. – К.: Наук. думка, 1982. – 154 с.
136. Фатхутдинова О.В.Проблеми судової реформи // Держава і право. Зб. наук. праць Інституту держави і права НАНУ. – Вип. 5. – 2000. – С. 18-22.
137. Конституция Российской Федерации. Науч.-практ. комментарий / Афанасьев В.С., Бабаев В.К., Божьев В.П. и др. – 2-е изд. – М.: Спарк, 2001. – 670 с.
138. Юзікова Н.С. Суд присяжних в Україні, Росії та США у контексті демократичних засад правосуддя (порівняльний аналіз) // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – С. 116-119.
139. Репешко П.І. До питання реалізації принципу участі народу у здійсненні правосуддя // Там само. С. 119-122.
140. Рисін О.О. Конституційний принцип участі народу у здійсненні правосуддя на сучасному етапі судової реформи в Україні // Там само. – С. 122-125.
141. Ветрова О.Н. Участие народных представителей в правосудии по уголовным делам //Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2001. – № 3. – С. 57-75.
142. Петрухин И.Л. Суд присяжных: проблемы и перспективы // Государство и право. – 2001. – № 3. – С. 3-15.
143. Концепция судебной реформы в Российской Федерации. – М.: Республика, 1992. – 112 с.
144. Маляренко В. Позитиви і негативи суду присяжних // Право України. – 2000. – № 3. – С. 3-12.
145. Аленин Ю.П. К вопросу о введении суда присяжных в Украине // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 10. – Одеса, 1998. – С. 125-132.
146. Пашковский Н.И., Гуртиева Л.Н. Суд присяжных: теория и перспективы развития // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 5. – Одеса, 1998. – С. 125-132.
147. Степанова Т.В. Колегіальний розгляд господарських спорів: історія, досвід інших країн та сучасне бачення // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 4. – С. 148-151.
148. Курбатов А. Ще раз про суд присяжних // Право України. – 1997. – № 12. – С. 98.
149. Терехин В.А. Самостоятельность судебной власти и независимость судей как гарантия прав граждан // Государство и право. – 2001. – № 8. – С. 42-50.
150. Бринцев В.Д., Садовський К.С., Цицора Т.Р. Організаційно-правове забезпечення судової влади (нормативна база). – Харків: Ксилон, 2000. – 408 с.
151. Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 4. – С. 9-11.
152. Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4. – С. 10-11.
153. Семенов В.М. Суд и правосудие в СССР. – М.: Юрид. лит., 1984. – 320 с.
154. Рішення Конституційного Суду України від 19.05.99 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 3. – С. 12-17.
155. Савенко М.Д. Забезпечення незалежності суду – важливий напрям судово-правової реформи в Україні // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – С. 34-38.
156. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001.