ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ



  • Назва:
  • ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ
  • Кількість сторінок:
  • 195
  • ВНЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
  • Рік захисту:
  • 2003
  • Короткий опис:
  • ЗМІСТ
    ВСТУП ……………………………………………………………. 3 - 10
    РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВА ГЕНЕЗА ОСНОВНИХ МОДЕЛЕЙ СУДУ ПРИСЯЖНИХ
    1.1. Історико-правова генеза суду присяжних у країнах загального права ...........................................................................................................11 - 32
    1.2. Історико-правова генеза континентальної (європейської) моделі суду присяжних .………………………………………………………... 32 - 52
    Висновок до розділу 1 .................................................................. 52 - 58
    РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ
    2.1. Соціально-правова природа суду присяжних як форми участі народу в судочинстві .…………………………………………………. 59 - 92
    2.2. Проблеми нормативного регулювання вимог, що ставляться до присяжних ............................................................................................... 92 - 123
    Висновок до розділу 2 ................................................................ 123 - 126
    РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ
    3.1. Організаційно-правові проблеми складання списків присяжних .………………………………………………………………………..... 127 - 141
    3.2. Методика відбору присяжних для розгляду конкретної справи .…………………………………………………………………………. 141 - 158
    3.3. Проблеми організаційного забезпечення діяльності суду присяжних .……………………………………………………………. 158 - 165
    Висновок до розділу 3 ................................................................ 165 - 167
    ВИСНОВОК по диссертації................................. 167 - 170
    ДОДАТКИ .…………………………………………………….. 171 - 182
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .…………………….. 183 - 195


    ВСТУП
    Актуальність теми обумовлюється сукупністю чинників, що визначають потребу суспільства в їх науковому вивченні для вирішення відповідних соціально важливих завдань. Реалізація конституційної ідеї створення в Україні демократичної, соціальної, правової держави вимагає проведення судово-правової реформи для формування ефективно діючого законодавства, а також судової системи, що забезпечує реальне додержання прав і свобод людини і громадянина. Однією з важливих ланок судово-правової реформи є створення в Україні суду присяжних. Уведення цього інституту в нашу державно-правову систему вимагає зваженого підходу до цього, врахування як історичного досвіду, так і сучасної практики діяльності суду присяжних у зарубіжних країнах.
    Суд присяжних як надійний механізм судового захисту прав людини і основних свобод є невід’ємною частиною судочинства Англії, США, Австралії, Канади, Нової Зеландії. Цей інститут був також відомий більшості європейських країн – Франції, Німеччині, Російській імперії. В Австрії, Іспанії, Португалії, Російській Федерації суд присяжних діє і зараз.
    Відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Тим самим в Україні проголошено дві форми участі народу в реалізації судової влади, що дозволить наблизити суд до суспільства і певною мірою подолати негативний стереотип до правосуддя. Дослідження правової природи, процедур організації та діяльності судів за участю представників народу є досить актуальним.
    Закон України «Про судоустрій» закріпив положення про те, що суди присяжних створюються і діють у загальних апеляційних судах, крім Апеляційного суду України. Закон також встановлює вимоги, яким мають відповідати присяжні. У той же час порядок формування суду присяжних, підсудність справ, організаційні та процедурні питання його діяльності ще не закріплено в законодавстві України і вони є предметом наукових спорів.. Безумовно, в в законодавстві України має міститися все краще, напрацьоване практикою діяльності судів присяжних у зарубіжних країнах, звичайно, з урахуванням особливостей національної правової системи. Тому науково корисними є порівняльно-правові дослідження нормативного регулювання цих питань в інших державах і пропозиції щодо створення законодавства України в цій частині.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовим елементом цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
    Ступінь наукової розробки тематики. Теоретичною основою роботи послужили праці англійських, американських, австрійських, французьких, німецьких та російських дослідників про суд присяжних.
    Наукова розробка організаційно-правових аспектів і процедур діяльності суду присяжних закладалася у дореволюційній правовій доктрині Росії, до складу якої тоді входила й Україна, такими ученими, як О.М.Бобрищев-Пушкін, Л.Є.Владимиров, С.І.Вікторський, В.Ф.Дейтріх, Г.А.Джаншієв, С.І.Зарудний, В.Р.Завадський, А.Ф.Коні, М.А.Ламанський, М.А.Лозіна-Лозінський, С.П.Мокринський, М.І.Муравйов, М.М.Розін, С.М.Тригубов, І.Я.Фойницький, Л.Я.Таубер та ін.
    Зі створенням судів присяжних у Російській Федерації та в інших країнах СНД, у тому числі й незалежній Україні, починається новий етап інтенсивних наукових досліджень проблем суду присяжних. Значний внесок у розв’язання цієї проблеми здійснили М.С.Алексєєва, Л.Б.Алексєєва, Т.В.Апарова, С.В.Боботов, В.П.Бож’єв, О.Д.Бойков, В.Д.Бринцев, М.М.Видря, С.Ю.Віцін, В.Д.Гончаренко, Ю.М.Грошевий, К.Ф.Гуценко, С.І.Добровольска, Л.Б.Жуйков, Л.М.Карнозова, В.П.Кашепов, В.В.Кожевников, Г.К.Кожевников, Л.Д.Кокорев, Е.Ф.Куцовий, О.М.Ларін, В.М.Лебедєв, П.А.Лупинська, Ю.О.Ляхов, В.Т.Маляренко, І.Є.Марочкін, В.В.Мірошник, О.Р.Михайленко, І.Б.Михайлівська, М.М.Михеєнко, Т.Г.Морщакова, С.О.Насонов, М.В.Немитіна, С.А.Пашин, І.Л.Петрухін, Н.В.Радутна, Ф.М.Решетников, Я.Ф.Садиков, В.М.Савицький, М.К.Свиридов, О.В.Смирнов, Н.В.Сібільов, В.С.Стефанюк, М.С.Строгович, В.Я.Тацій, Ю.М.Тодика, О.П.Тьомушкін, Г.О.Філімонов, М.Ф.Чистяков, Г.І.Чангулі, М.О.Чельцов-Бебутов, Н.М.Чепурнова, В.І.Шишкін, А.П.Шуригін, Н.С.Юзикова та ін.
    Плідні результати в теорію і практику організації і функціонування суду присяжних у сучасних умовах вносять дослідження країн Заходу авторів П.Арчера, У.Бернема, Е.Джинджера, Д.Карлена, Д.Кларка, Е.Кларка, Р.Коллінсона, Д.Мідорока, Б.Футея, Р.Уолкера, Л.Уайнреба та ін. Вони справляють вплив на формування законодавства про суд присяжних і ефективність його діяльності в захисті прав людини і основних свобод.
    Досвід застосування нового українського судоустрійного законодавства комплексно поки що не досліджувався, хоча потреба в цьому є досить нагальною. Особливої актуальності набувають дослідження організаційно-правових проблем формування і процедури діяльності суду присяжних в Україні.
    Таким чином, дане дисертаційне дослідження являє собою спробу комплексного аналізу створюваної в Україні моделі суду присяжних, виявлення її недоліків і достоїнств, а також проблем її формування і діяльності з метою вдосконалення законодавства і правозастосовної практики.
    Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення концепції суду присяжних в Україні, аналіз його правової природи і соціального призначення в суспільстві, а також визначення і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на створення нового й удосконалення чинного законодавства і правозастосовної практики про суд присяжних.
    Відповідно до цієї мети в процесі дослідження ставилися і вирішувалися такі основні задачі:
    – простежити еволюцію суду присяжних і визначити правову природу його сучасних моделей;
    – охарактеризувати місце суду присяжних у судовій системі України;
    – проаналізувати вимоги, що ставляться до присяжних;
    – розглянути особливості правового статусу присяжних;
    – дослідити проблеми формування й організаційно-правові проблеми діяльності суду присяжних і запропонувати шляхи їх вирішення;
    – розробити методику добору присяжних для розгляду конкретної справи;
    – сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства і правозастосовної практики організації суду присяжних.
    Об’єктом дослідження є сучасний стан і подальший розвиток суду присяжних в умовах побудови в Україні демократичної, правової держави, місце суду присяжних у суспільстві та судовій системі, проблеми його формування й організаційно-правові проблеми його діяльності, а також еволюція і сучасний стан законодавства і практика діяльності суду присяжних у різних правових системах.
    Предметом дослідження є специфіка правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються в процесі створення і функціонування суду присяжних, а також сукупність нормативних положень, які регламентують порядок організації та організаційні питання функціонування судів присяжних у різних державах, практика їх застосування в структурі судової та правоохоронної діяльності. Зазначені організаційно-правові положення аналізуються під кутом зору існуючих проблем, що вимагають урахування і чіткого вирішення при організації суду присяжних і оптимізації його діяльності в сучасних умовах України.
    Емпіричною базою дослідження послужили законодавчі та інші нормативні акти України та зарубіжних держав, архівні джерела, статистичні дані, результати узагальнень практики формування судів присяжних у зарубіжних країнах і матеріали опитувань іноземних і українських професійних суддів.
    Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і задачі, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ та їх зв’язок із практикою формування і функціонування суду присяжних під час здійснення судової влади. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, статистичний, логіко-юридичний, соціологічний та інші методи.
    Одне з основних місць посідає системно-структурний аналіз, що дав можливість показати внутрішню побудову і проблеми організації суду присяжних, дозволив обґрунтувати взаємозумовленість і взаємодію цілей, завдань, форм і методів діяльності суду присяжних щодо відправлення правосуддя.
    Використання історичного і порівняльно-правового методів дозволило типологізувати суди присяжних і визначити їх моделі, а також їх правову природу.
    Метод функціонального аналізу дав змогу подати діяльність із формування суду присяжних як поліфункціональну діяльність, пов’язану з різноманітними правовими проблемами, висвітлити її різнопланове значення і роль у здійсненні правосуддя.
    Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формулюванню пропозицій щодо створення нових і вдосконалення чинних правових норм з урахуванням правової природи, цілей і завдань суду присяжних у суспільстві.
    Соціологічний метод використовувався при вивченні правозастосовної практики, контент-аналізу справ, розглянутих судом присяжних в інших країнах, при опитуванні й анкетуванні суддів Донецької, Запорізької, Луганської та Харківської областей щодо проблем формування і функціонування судів присяжних в Україні.
    У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, коректність, переконливість і достовірність наукових результатів.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в Україні розроблено концептуальні основи створення і функціонування суду присяжних, сформовано новий науковий напрямок у дослідженні проблем судового захисту прав людини і основних свобод, створенні в українському законодавстві умов і державно-правових гарантій формування і функціонування суду присяжних.
    Авторкою вперше сформульовано низку положень, що мають як теоретичне, так і безпосередньо практичне значення, а саме:
    1) вперше досліджено теоретичні моделі (концепції) існуючих в історії людської цивілізації форм суду присяжних;
    2) сформульовано правила і методику формування корпусу присяжних;
    3) удосконалено вимоги, що ставляться до кандидатів у присяжні ;
    4) запропоновано орган, на який покладається робота з формування корпусу присяжних;
    5) розроблено процедуру складання списків присяжних;
    6) уперше в Україні запропоновано методику добору присяжних для розгляду конкретної справи;
    7) сформульовано умови, необхідні для участі присяжних у судочинстві;
    8) розкрито зміст і характер взаємовідносин судді та присяжних у процесі розгляду кримінальної справи;
    9) розроблено процедуру інформування присяжних;
    10) сформульовано організаційні методики участі присяжних у судовому засіданні;
    11) внесено конкретні пропозиції щодо реформування судової системи, визначення місця для суду присяжних і закріплення відповідних положень у судоустрійному і процесуальному законодавстві України.
    Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані:
    а) у нормотворчій діяльності – для вдосконалення правової регламентації порядку формування суду присяжних, вимог, що ставляться до присяжних, вирішення організаційно-правових проблем функціонування суду присяжних, оптимізації Закону України «Про судоустрій України» та Кримінально-процесуального кодексу України;
    б) у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регулює процедуру складання списків присяжних, їх добір для розгляду конкретної справи, організацію їх участі в судовому процесі;
    в) у науково-дослідницькій роботі – для подальшого розроблення наукових та інформаційних основ діяльності суду присяжних і вирішення пов’язаних з цим проблем прикладного характеру;
    г) у навчальному процесі – для вивчення у вищих юридичних навчальних закладах курсів конституційного права, кримінального процесу, організації судових і правоохоронних органів, прокурорського нагляду, організація роботи суду та ін., а також для підготовки навчальних посібників і методичних рекомендацій для суддів, присяжних, інших правозастосовувачів і написання публіцистичних видань про суд присяжних.
    Особистий внесок здобувачки. Дисертацію виконано авторкою самостійно з використанням останніх досягнень у теорії управління, теорії судової влади та практиці діяльності судів присяжних в інших країнах. Усі сформульовані в роботі положення і висновки одержані на основі особистих теоретичних досліджень авторки і базуються на достатній емпіричній базі.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації, які сформульовано в дисертації, доповідалися на науково-практичній конференції Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання (8 грудня 200 р., м. Запоріжжя), конференції молодих учених Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України (30 червня 2001 р., м. Харків), першій обласній конференції молодих учених «Тобі, Харківщино, – пошук молодих» у рамках секції «Сучасні проблеми права, державної безпеки життєдіяльності людини, формування громадянського суспільства» (19–20 березня 2002 р., м. Харків), міжнародний науково-практичній конференції «Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи» (18–19 квітня 2002 р., м Харків), а також обговорювались на засіданнях кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і використовувалися авторкою у навчальному процесі при викладанні курсів: «Організація судових та правоохоронних органів», «Організація роботи в суді», «Організація судової влади».
    Публікації. Основні положення і висновки дисертації, рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства відображено в 5 публікаціях: трьох наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих юридичних виданнях, і в двох доповідях на республіканських конференціях.
    Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновку, списку використаних джерел (176 найменувань) і шести додатків. Загальний обсяг дисертації – 195 сторінок, обсяг основного тексту – 182 сторінки.
  • Список літератури:
  • Висновок
    1. Для нормативного врегулювання процесу організації суду присяжних Указом Президента України слід затвердити два типових документи: «План організації суду присяжних» і «Керівництво з організації суду присяжних», на підставі яких у кожній області з урахуванням її територіальних, національних та інших особливостей необхідно затвердити на сесії обласної та прирівняної до неї ради свій «План організації суду присяжних Н-ської області» і «Керівництво з організації суду присяжних Н-ської області».
    2. Методика складання списків присяжних повинна забезпечуватися такими організаційними заходами:
    а) у списках має бути пропорційно представлене населення кожної адміністративно-територіальної одиниці (району, міста тощо), що знаходиться на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. Кандидатури присяжних, що включаються до списку, відбираються методом випадкової вибірки зі списків виборців по кожній адміністративно-територіальній одиниці. Після складання списку з нього виключаються особи, що не відповідають вимогам ст.ст. 68 і 69 Закону «Про судоустрій України». Крім загального списку, слід складати запасний список присяжних з осіб, що постійно проживають в обласному центрі або в іншому постійному місці знаходження апеляційного суду;
    б) громадяни мають право звертатися в комісію з заявами про їх незаконне включення чи невключення до списку присяжних або про виключення їх зі списку, про інші неправильності у списку;
    в) комісія повинна розглядати заяви, що надійшли, і приймати рішення, які можуть бути оскаржені в суд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством;
    г) комісія зобов’язана регулярно перевіряти і за необхідності змінювати списки присяжних, виключаючи зі списків осіб, що втратили право бути присяжними, і включаючи тих, хто був відібраний за поданням голови апеляційного суду додатково.
    Загальний і запасний списки присяжних затверджується рішенням обласної та прирівняної до неї ради на сесії.
    Після завершення зазначених процедур комісія подає суду остаточний загальний і запасний списки присяжних.
    3. Правила добору присяжних для розгляду конкретної справи слід закріпити в кримінально-процесуальному законодавстві, передбачивши: по-перше, процедуру складання списку присяжних, що підлягають виклику в суд; по-друге, час ознайомлення підсудного зі списками осіб, що викликаються в суд; по-третє, межі і ступінь поінформованості присяжного про суть справи, що розглядається; по-четверте, процедуру звільнення осіб від виконання обов’язків присяжних за законом; по-п’яте, кількість наданих сторонам невмотивованих відводів і рівність обвинувачення і захисту за кількістю осіб, що відводяться.
    4. Об’єднання інституту вмотивованого відводу з інститутом невмотивованого відводу присяжних з наступним жеребкуванням присяжних призведе до реального обмеження всіх трьох вищезгаданих інститутів. Унаслідок цього уявляється за доцільне спростити механізм добору присяжних у суді, вивівши (хоча б у безспірних випадках) інститут вмотивованого відводу присяжних за рамки процедури добору присяжних у ході судового засідання і розширивши при цьому право сторін на невмотивований відвід.
    Висновок по дисертації
    1. У сучасних правових системах представлені англо-американська, франко-германська (континентальна) і російська теоретичні моделі (концепції) суду присяжних. Кожна з моделей є результатом історичних нашарувань, що втілює в тому чи іншому ступені елементи інших моделей.
    2. Суд присяжних у рамках проведеної в Україні судової реформи сприятиме вирішенню таких завдань:
    а) формуванню в Україні самостійної судової влади, незалежної від законодавчої та виконавчої влади;
    б) гуманізації діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в дусі дотримання і поважного ставлення до прав і свобод людини;
    в) використанню правоохоронними органами тільки законних методів боротьби зі злочинністю, викорінюванню в них корупції;
    г) підвищенню професійної культури слідчих, прокурорів, адвокатів та суддів і підтримці їх професійних навичок на рівні, що забезпечує якісну діяльність у змагальному кримінальному процесі за участю присяжних.
    3. Для сучасного українського суду присяжних повинні бути характерні: 1) розмежування компетенції між суддями і присяжними (присяжні визначають доведеність діяння, винність підсудного і можливість засудження його з полегкістю, а судді ведуть засідання, вирішують юридичні питання, включаючи призначення покарання); 2) організаційне відокремлення колегії присяжних від професійного судді; 3) невмотивованість вердиктів присяжних та їх юридична (але не моральна) безвідповідальність за зміст рішення; 4) непохитність вердикту присяжних, який може бути скасовано у касаційному порядку лише з мотивів порушення процедури його постановлення.
    4. У судоустрійному законодавстві України слід передбачити: а) інститут вимог, що ставляться до присяжних; б) інститут виключення зі списків осіб, що за законом можуть бути присяжними, але в силу певних обставин не допускаються до здійснення правосуддя; в) інститут відсторонення цих осіб від здійснення правосуддя у конкретній справі. Тому у Законі «Про судоустрій» України доцільно виділити самостійну главу «Участь присяжних у здійсненні правосуддя», в якій поряд з іншими питаннями необхідно передбачити умови, що є підставами виключення особи зі списків присяжних або підставами звільнення її від обов’язків присяжного.
    5. З метою реального забезпечення в Україні конституційного права особи, обвинувачуваної в учиненні злочину, на розгляд її справи судом присяжних у новому кримінально-процесуальному законодавстві необхідно: по-перше, визначити предметну підсудність справ суду присяжних, надавши йому право розглядати тільки ті злочини, за які за законом передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі; по-друге, передбачити процедуру повідомлення потерпілого про обраний обвинуваченим порядок провадження у справі.
    6. Для нормативного регулювання процесу організації суду присяжних Указом Президента України слід затвердити два типових документи: «План організації суду присяжних» і «Керівництво з організації суду присяжних», на підставі яких у кожній області з урахуванням її територіальних, національних та інших особливостей необхідно затвердити аналогічні нормативні акти на сесії обласної та прирівняної до неї ради.
    7. Складання списків присяжних повинно забезпечуватися такими організаційними заходами:
    а) у списках має бути пропорційно представлене населення кожної адміністративно-територіальної одиниці (району, міста тощо), що знаходиться на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. Кандидатури присяжних, що включаються до списку, відбираються методом випадкової вибірки зі списків виборців по кожній адміністративно-територіальній одиниці. Після складання списку з нього виключаються особи, які не можуть бути присяжними за законом. Крім загального списку слід складати запасний список присяжних з осіб, що постійно проживають в обласному центрі або в іншому постійному місці знаходження апеляційного суду;
    б) громадяни мають право звертатися в комісію з заявами про їх незаконне включення чи невключення до списку присяжних або про виключення їх зі списку, про інші неправильності у списку;
    в) комісія повинна розглядати заяви, що надійшли, і приймати рішення, які можуть бути оскаржені в суд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством;
    г) комісія зобов’язана регулярно перевіряти і за необхідності змінювати списки присяжних, виключаючи зі списків осіб, що втратили право бути присяжними, і включаючи тих, хто був відібраний за поданням голови апеляційного суду додатково.
    Загальний і запасний списки присяжних затверджуються рішенням обласної та прирівняної до неї ради на сесії.
    Після завершення зазначених процедур комісія представляє суду остаточний загальний і запасний списки присяжних.
    8. Правила добору присяжних для розгляду конкретної справи слід закріпити в кримінально-процесуальному законодавстві, передбачивши: по-перше, процедуру складання списку присяжних, що підлягають виклику в суд; по-друге, час ознайомлення підсудного зі списками осіб, що викликаються в суд; по-третє, межі і ступінь поінформованості присяжного про суть справи, що розглядається; по-четверте, процедуру звільнення осіб від виконання обов’язків присяжних за законом; по-п’яте, кількість наданих сторонам невмотивованих відводів та рівність обвинувачення і захисту за кількістю осіб, що відводяться.
    9. Об’єднання інституту вмотивованого відводу з інститутом невмотивованого відводу присяжних з наступним жеребкуванням присяжних призведе до реального обмеження всіх трьох вищезгаданих інститутів. Унаслідок цього уявляється за доцільне спростити в законодавстві механізм добору присяжних у суді, вивівши (хоча б у безспірних випадках) інститут вмотивованого відводу присяжних за рамки процедури добору присяжних у ході судового засідання і розширивши при цьому право сторін на невмотивований відвід.

    Список використаної літератури
    1. Философский энциклопедический словарь. – М.: Политиздат. – 1983. – 720 с.
    2. Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. – СПб.: Наука. – 2000. – 224 с.
    3. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2-х т. Т.1. – СПб.: Альфа, – 1996. – Т.1. – 552 с.
    4. Палаузов В.Н. Постановка вопросов присяжным заседателям по русскому праву. – Одесса: Юрист. – 1885. – Ч.1. – 112 с.
    5. Вloomstain М.J. Verdict. Тhе juri system. – N.Y.; P.I. – 1968. – 120 р.
    6. Кондратчик А.Л. Английский суд присяжных: исторические корни и эволюция // Советское государство и право. – 1991. – № 6. – С.130– 138.
    7. Захожий Л.А., Пошивайлова А.В. Теоретические модели суда присяжных (на Западе и в России). – Владивосток: Изд-во Дальневост. гос. ун-та. – 2000. – 78 с.
    8. Добровольская С.И. Суд присяжных: Актуальные проблемы организации и деятельности: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1995. – 231 с.
    9. Мокринский С.П. Суд присяжных. – Пг.: Право, 1914. – 256 с.
    10. Правовые системы современности / Отв. ред. А.Я.Сухарев. – М.: НОРМА. – 2001. – 840 с.
    11. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. – М.: БЭК, 1993. – 300 с.
    12. Юзікова Н.С. Суд присяжних в Україні, Росії та США у контексті демократичних засад правосуддя (порівняльний аналіз) // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С.114–116.
    13. Чельцов-Бебутов М.А. Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах. М.: Юрид. лит., 1957. – 839 с.
    14. Гейнце Р. Очерк английского судоустройства в связи с судом присяжных. – СПб.: Право, 1866. – 185 с.
    15. Зивс С.Л. Современный уголовный суд присяжных в Англии. – М.: Юрид. лит., 1948. – 132 с.
    16. Миттермайер К. Европейские и американские суды присяжных. Их деятельность, достоинства, недостатки и средства к устранению этих недостатков. – М.: Право, 1869–1871. – Вып. 1–2. – 650 с.
    17. Полянский Н.Н. Уголовное право и уголовный суд в Англии. – М.: Юриздат, 1937. – 350 с.
    18. Уолкер Р. Английская судебная система. – М.: Юрид. лит., 1980. – 630 с.
    19. Утин Б. Очерк исторического образования суда присяжных в Англии. СПб: Право, 1860. – 125 с.
    20. Радутная Н.В. Суд присяжных: исторические, социальные и правовые аспекты. – М.: Рос. правовая академия МЮ РФ, 1991. – 126 с.
    21. Карамзин Н.М. История государства Российского: В XII т. – М.: Наука, 1989. Т. II. – 480 с.
    22. Петрушевский Д.М. Очерки из истории средневекового общества и государства. – М.: Право, 1913. – 456 с.
    23. Арчер Питер. Английская судебная система. – М.: Изд-во иностр. лит., 1959. – 150 с.
    24. Кенигсон А.В. Очерк происхождения и исторического развития суда присяжных в делах уголовных.– Витебск.: Изд-во УТИНА,1871.–386 с.
    25. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навчальний посібник: У 3-х кн. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1. – 320 с.
    26. Мышленко И.Ф. Проблемы допустимости доказательств в уголовном процессе Англии и США. – М.: Юрид. лит., 1988. – 186 с.
    27. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия. – М.: Триада, 1996. – 157 с.
    28. Пашин С.А. Судебная реформа и суд присяжных. – М.: Рос. правовая. академия МЮ РФ, 1994. – 103 с.
    29. Боботов С.В., Чистяков Н.Ф. Суд присяжных. История и современность. – М.: Рос. правовая. академия МЮ РФ, 1992. – 105 с.
    30. Суд присяжных в Европе и Америке: юридико-политическое издание / Под ред. Н.Ламанского. – Пг.: Право, 1865. – Т.1. – 485 с.
    31. Мідор Деніел Джон. Суды в Сполучених Штатах. – Сент-Пол, Міннесота: Вест Паблішинг Ко, 1991. – 85 с.
    32. Суд присяжных в уголовном процессе, // Материалы международной конференции, 1999. – Кн. II. – Май. – С.2–44.
    33. Джинджер Э.Ф. Верховный суд и права человека в США. – М.: Юрид. лит., 1981. – 325 с.
    34. Бэрнем Уильям. Суд присяжных заседателей. – М.: МНИМП, 1995. – 128 с.
    35. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс США. – М.: Юрид. лит., 1979. – 223 с.
    36. Гуценко К.Ф. Основы уголовного процесса США. – М.: БЭК, 1994. – 200 с.
    37. Карлен Д. Американские суды: система и персонал. Организация правосудия в США. – М.: Юрид. лит., 1972. – 168 с.
    38. Миттермайэр К.А. Суд присяжных в Европе и Америке. – СПб.: Право, 1865. – 405 с.
    39. Николайчик В.М. Уголовный процесс США. – М.: Юрид. лит., 1981. – 193 с.
    40. Уайнреб Л. Ллойд. Отказ в правосудии. Уголовный процесс США. – М.: Юрид. лит., 1985. – 190 с.
    41. Филимонов Б.А. Уголовный процесс США. – М.: Юрид. лит., 1974. – 193 с.
    42. Радутная Н.В. Суд присяжных в континентальной системе права // Российская юстиция. – 1995. – № 1. – С. 8–10.
    43. Чернышев А. Средние века. // Всемирная история. Энциклопедия. – М.: БЭК, 1993. – 398 с.
    44. Смирнов А.В. Состязательный процесс. – СПб.: Альфа, 2001. – 320 с.
    45. Севен Ф. Законодательство Наполеона I. – СПб.: Право, 1870. – 250 с.
    46. Духовской М.В. Русский уголовный процесс. – М.: Право, 1905. – 402 с.
    47. Чебышев– Дмитриев А.И. Русское уголовное судопроизводство по судебным уставам 20 ноября 1864 года. – СПб.: Право, 1869. – 650 с.
    48. Боботов С.В. Вступительная статья к Уголовно– процессуальному кодексу Франции. – М.: Юрид. лит., 1967. – С.3–15.
    49. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. – Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1988. – 202 с.
    50. Бутов В.Н. Суд присяжных в Австрии // Советская юстиция. – 1992. – № 2. – С.8–12.
    51. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – 2-е изд., испр. и доп. М.: Право, 1912. – 402 с.
    52. Ключевский В.О. Курс русской истории: Ч.1– 2. – М.: Юрид. лит., 1911. – 386 с.
    53. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – 7-е изд. – Пг.; Киев: Право, 1915. – 355 с.
    54. Носов Н.Е. Становление сословно–представительских учреждений в России: Изыскание о земской реформе И. Грозного. – Л.: Юриздат, 1969. – 251 с.
    55. Дмитриев Ф.М. История судебных инстанций и гражданского судопроизводства от судебника до учреждения о губерниях. – М.: Право, 1859. – 354 с.
    56. Романов Б.А. Судебник Ивана Грозного: Исторические записки. – М.: Юрид. лит., 1949. –125 с.
    57. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство: Пособие к лекциям. – 3-е изд., пересмотр. – Пг.: Право, 1916. – 451 с.
    58. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – М.: Право, 1912. – 430 с.
    59. Джанишев Гр. Эпоха великих реформ. – М.: Право, 1890. – 502 с.
    60. Кони А.Ф. О суде присяжных и о суде с сословными представителями // Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. – М.: Юрид. лит., 1967. – Т.4. – С.262–292.
    61. Дейтрих В.Ф. О суде присяжных: вопрос о его реорганизации // Журнал Министерства юстиции. – 1894. – № 6. Апрель. – 1895. – С. 12– 36.
    62. Владимиров Л.Е. Суд присяжных. Условия действия института присяжных и метод разработки доказательств. – Харьков: Университ. типогр. – 1873. – 320 с.
    63. Кони А.Ф. Присяжные заседатели // Советская юстиция. – 1993. – № 17. – С.17.
    64. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2-х т. – СПб.: Альфа. – 1996. – Т.1. – 555 с.
    65. Радутная Н.В. Зачем нам нужен суд присяжных. – М.: Рос. правовая академия. МЮ РФ. – 1995. – 43 с.
    66. Арсеньев К. Предание суду. – СПб.: Право, 1890. – 351 с.
    67. Михайлова Т. Рассмотрение уголовных дел с участием присяжных заседателей // Законность. – 1994. – № З. – С.42–48.
    68. Суд присяжных в России: Громкие уголовные процессы 1864– 1917 гг. / Сост. С.М.Казанцев. – Л.: Лениздат, 1991. – 512 с.
    69. Ларин А.М., А.Ф. Кони – судебный деятель. – М.: Юрид. лит., 1988. – 56с.
    70. Ларин А.М. Из истории суда присяжных в России. – М.: Рос. правовая академия. МЮ РФ. – 1994. – 61 с.
    71. Миттермайэр К.А. Европейские и американские суды присяжных. Их деятельность, достоинства, недостатки и средства к устранению этих недостатков. – М.: Д.Дриль, 1869–1871. – Вып. 1–2. – 560 с.
    72. Карнозова Л.М. Возрожденный суд присяжных. Замысел и проблемы становления – М.: NOTA BENE, – 2000. – 366 с.
    73. Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991–2001 роки – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 288 с.
    74. Лисенков С. Суд присяжних в Україні // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С.75–78.
    75. Зыков В. Суд присяжных: напрасные ожидания // Российская газета. – 1999. – 22 сентября.
    76. Карнозова Л.М. К проекту исследовательской инфраструктуры судебных инноваций // Состязательное правосудие. Труды научно-практических лабораторий. – Вып.1 – Ч.I–ІІ. / Отв. редакторы. С.А.Пашин, Л.М.Карнозова. – М.: НОРМА, 1996. – С.7–21.
    77. Шурыгин А. За пять лет суд присяжных дошел до девяти регионов // Российская юстиция. – 1998. – № 12. – С.5–6.
    78. Мельник В.В. Искусство доказывания в состязательном уголовном процессе. – М.: Дело, 2000. – 496 с.
    79. Марочкин И.Е. Судебная власть как социальная ценность // Конституция України – основа модернізації держави та суспільства. Матеріали наукової конференції / Упорядники Ю.М.Грошевий, М.І.Панов. – Х.: Право, 2001. – с. 336–337.
    80. Зеленецкий В.С. Компетентность специалиста (О теоретической компетентности практиков и практической компетентности теоретиков) // Весы Фемиды. – 2000. – № 4 (16). – С.47–58.
    81. Клеандров М.И. Статус судьи. – Новосибирск: Наука, 2000.– 444 с.
    82. Насонов С.А. Судебное след¬ствие в суде присяжных: особенности и проблемные ситуации (теория, законодательство, практика): Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1999. – 220 с.
    83. Пашин С.А. Законодательство о суде при¬сяжных как средство судебной реформы // Советская юстиция. – 1993. – № 11. – С.2.
    84. Пашин С.А. Закон о суде присяжных как средство судебной рефор¬мы//Советская юстиция. – 1993. – № 24. – С. 3.
    85. Тарасов А.А. Единоличное и коллегиальное в уголовном процессе: правовые и социально– психологические проблемы. – Самара: Изд-во «Самарский университет», 2001. – 312 с.
    86. Соколов А.Н. Правовое государство: от идеи до ее материализации. – Калининград: Янтарь, 2002. – 456 с.
    87. Ларин А.М. Иного пути для нас нет. Открытое письмо противникам суда присяжных // Российская юстиция. – 1999. – № 2. – С.8–10.
    88. Красникова В. Следствие после приговора // Огонек. – 1996. – № 39. – С. 31–32.
    89. Кислов А. Присяжные оправдатели // Известия. – 1998. – 15 октября.
    90. Кислов А. Финансовая петля для суда присяжных // Российская юстиция. – 1999. – № 5. – С. 5–7.
    91. Суд присяжных. Пять лет спустя. Дискуссии / Под ред. Л.М.Карнозовой. – М.: Общественный центр содействия реформе уголовного правосудия МЮРФ, 1999. – 210 с.
    92. Суд продажных // Версия. – 2001. – № 42 (166). – С. 16
    93. Карнозова Л.М. Суд с участием присяжных заседателей // Судебная реформа: проблемы и перспективы. – М.: НОРМА, 2001. – С.182–195.
    94. Рассмотрение дел судом присяжных: Научно– практическое пособие / Отв. ред. В.М.Лебедев – М.: Юрид. лит., 1998. – 287 с.
    95. Фукс В. Суд и полиция. – М.: Право, 1891. – 320 с.
    96. Чубинский М.П. Современная борьба взглядов за и против суда присяжных и реформаторские попытки в этой области. – К: Юрист, 1897. – 203 с.
    97. Кони А.Ф. Судебная реформа и суд присяжных // Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. – М.: Юрид. лит., 1967. – Т.4. – С.201–222.
    98. Петрухин И.Л. Правосудие: время реформ. – М.: Наука, 1991. – 120 с.
    99. Бойков А.Д. Третья власть в России. Книга вторая – продолжение реформ. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 280 с.
    100. Гаврилин Г.Г. Объективизация доказательств как фактор повышения эффективности суда присяжных: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2000. – 18 с.
    101. Абдрахманов Р. Не поторопились ли мы? // Российская юстиция. – 1995. – № 12. – С.12.
    102. Садыков Ф. Я против суда присяжных // Российская юстиция. – 1997. – № 1. – С.5–6.
    103. Карнозова Л.М. Суд присяжных в России: инерция юридического сознания и проблемы реформирования.// Государство и право. – 1997. – № 10. – С.50–58.
    104. Рустамов Х.У., Безнасюк А.С. Судебная власть. – М.: ЮНИТИ– ДАНА, 2002. – 455 с.
    105. Уразгильдеев Л. Присяжные в уголовном судопроизводстве Англии и США. // Советская юстиция. – 1990. – № 2. – С. 21–23.
    106. Мельник В.В. Коллегия присяжных заседателей как субъект коллективного решения вопросов о виновности (социально- психологические аспекты) // Государство и право. – 2000. – № 1. – С.26–34.
    107. Лебедев В.М. Судебная власть в современной России: проблемы становления и развития. – СПб.: Лань, 2001. – 384 с.
    108. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Кони А.Ф. – Собрание сочинений: В 8 т. – М.: Юрид. лит., 1967. – Т.4. – С.33–69.
    109. Толстой Л.Н. Воскресение. – М.: Худ. лит., 1958. – 523 с.
    110. Бобрищев-Пушкин А.М. Эмпирические законы деятельности русского суда присяжных. – М.: Право, 1896. – 675 с.
    111. Магун А.В, Краснопольский И.А. Судья-профессионал в суде присяжных (социально-психологическая характеристика) // Состязательное правосудие. – 1994. – Вып. 1. – Ч.2. – С. 393–420.
    112. Погодин С.Б. Обвинение в суде присяжных в российском уголовном процессе: – Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Саратов, 2001. – 23 с.
    113. Защитник в суде присяжных / Отв. ред. Радутная Н.В. – М.: ИГП РАН, 1997. – 150 с.
    114. Воскресенский В. Участие прокурора в формировании коллегии присяжных заседателей // Законность. – 1994. – № 3. – С. 18–20.
    115. Маркова А.К. Психология профессионализма. – М.: Международный гуманитарный фонд «Знание», 1966. – 252 с.
    116. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. – Харьков: Вища школа, 1975. – 144 с.
    117. Басков А.Д. Третья власть в Росии. Книга вторая – продолжение реформ. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 280 с.
    118. Алексеева Л.Б., Радутная Н.В. Предупреждение судебных ошибок, обусловленных обвинительным уклоном в деятельности судов первой и кассационной инстанций: Пособие для судей. – М.: МЮ СССР, 1989. – С.4–45.
    119. Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств. – М.: Юрид. лит., 1977. – 148 с.
    120. Вицин С.Е., Куцова Э.Ф., Ларин А.М. и др. Концепция уголовно- процессуального законодательства Российской Федерации // Государство и право. – 1992. – № 8. – С. 26–32.
    121. Мизулина Е.Б. Независимость суда еще не есть гарантия правосудия. – // Государство и право. – 1992. – № 4. – С.56–62.
    122. Васильев В.Л. Юридическая психология. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 96 с.
    123. Романов В.В. Юридическая психология. – М.: НОРМА, 1999. – 550 с.
    124. Бохан В.Ф. Формирование убеждений суда. – Минск: Изд-во БГУ, 1973. – 152 с.
    125. Морщакова Т.Г. Психологические истоки судебных ошибок // Эффективность правосудия и проблема устранения судебных ошибок / Отв. ред. В.Н.Кудрявцев. – М.: Юрид. лит., 1975. – С. 30–54.
    126. Пашин С.А. Возможности и пути сокращения тюремного населения // Человек и тюрьма. – М.: Общественный Центр содействия реформе уголовного правосудия, 1999. – С. 28–40.
    127. Осипова Н.П. Соціальні фактори підвищення ефективності правосуддя // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – К.; Х.: Юрінком Інтер. – 136–139 с.
    128. Онищук Н. Судебно-правовая реформа: будут ли даны ответы на вызовы времени // Голос Украины. – 2003. – 27 марта. – № 59 (93059).
    129. Алиев Т.Т., Громов Н.А., Макаров Л.В. Уголовно-процессуальное доказывание. – М.: Книга сервис, 2002. – 128 с.
    130. Карнозова Л.М. О суде присяжных (психологические аспекты реформирования) // Становление судебной власти в обновляющейся России. – М.: ИГП РАН, 1997. – С. 30–49.
    131. Футей Б. Роль суду присяжних за Конституцією України (в аспекті порівняльного аналізу) // Становлення правової держави: Україна 1991– 2001 роки – К.: – Юрінком Інтер, 2001. – С.61–68.
    132. Сибилева Н.В., Хотенец В.М. Первый закон диалектики или сколько нужно проектов для принятия одного закона о судоустройстве // Закон и бизнес. – 1998. – 10 декабря.
    133. Демичев А.А. Перспективы российского суда присяжных // Государство и право. – 2002. – № 11. – С.101–104.
    134. Ершов В. Административное судопроизводство: первые шаги // Советская юстиция. – 1993. – № 4. – С.4.
    135. Темушкин О.П. Очередной популистский трюк // Российская юстиция. – 1994. – № 1. – С.35.
    136. Петрухин И.Л. Состязательность и правосудие // Государство и право. – 1994. – № 10. – С. 136.
    137. Российская газета. – 1999. – 10 февраля.
    138. Немытина М.В. Российский суд присяжных. – М.: БЕК, 1995. – 218.
    139. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Зерцало, 2001. – 480 с.
    140. Бойков А.Д. Идеология и реалии судебно-правовой реформы // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – 1993. – № 144. – С.23–41.
    141. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с.
    142. Владимиров Л.Е. Уголовный законодатель как воспитатель народа. – М.: Право, 1903. – 153 с.
    143. Палаузов В.Н. К вопросу о форме участия народного элемента в уголовной юстиции. – Одесса: Книжный дом, 1876. – 123 с.
    144. Судебная власть / Под ред. И.Л.Петрухина. – М.: ТК Велби, 2003. – 720 с.
    145. Немов Р.С. Психология. – М.: Владос, 1994. – 250 с.
    146. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы: теоретические и при¬кладные аспекты. – М.: Изв-во МГУ, 1991. – 287 с.
    147. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Аспект– Пресс, 1996. – 520 с.
    148. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1997. – 550 с.
    149. Ломов Б.Ф. Социальная психология: История. Теория. Эмпирические исследования. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 402 с.
    150. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат, 1982. – 352 с.
    151. Воскресенский В., Конышева Л. Количество склонно переходить в качество // Российская юстиция. – 1996. – № 12. – С.11–12.
    152. Парыгин Б.Д. Социальная психология: Проблемы методологии, ис¬тории и теории. – СПб.: ИГУП, 1999. – 302 с.
    153. Настольная книга прокурора. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка, – Изд-во «Эксилит», 2002. – 850 с.
    154. Соединенные штаты Америки: конституция и законодательные акты. – М.: НОРМА, 1999. – 650 с.
    155. Douglas W. We are the judges. – N.Y., P.I. – 1996. – 502 р.
    156. Устав уголовного судопроизводства Франции / Пер. Неклюдова М.А. – СПб.: Право, 1860. – 350 с.
    157. Комментарий к Уголовно– процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.В.Смирнова – СПб.: Питер, 2003. – 1008 с.
    158. Офіційний вісник України. – 2001. – № 2. – С.46–52.
    159. Гуценко К.Ф., Добровольская С.И. Требования, предъявляемые к присяжным заседателям // Советская юстиция. – 1993. – № 10. – С.14–15.
    160. Радутная Н.В. Суд присяжных в зарубежных правовых системах // Советская юстиция. – 1993. – № 4. – С.4–5.
    161. Сергиевский Н.Д. О суде присяжных. – М.: Право, 1875. – 70 с.
    162. Ершов В.А. Альтернативное судопроизводство: первые шаги // Советская юстиция. – 1993. – № 2. – С.3.
    163. Демичев А. Военный суд присяжных // Законность. – 1997. – № 8. – С.56–58.
    164. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.М.Лебедева. – М.: Спарк, 2002. – 991 с.
    165. Духовской М.В. Уголовный процесс. – М.: Право, 1908. – 450 с.
    166. Локвуд Р. Без компьютера как без рук.// Советская юстиция. – 1993. – № 19. – С.25.
    167. Суд присяжных: Пособие для судей / Науч. редактор Стивен Тэймен. – М.: Рос.правововая академия МЮ РФ, 1994. – 135 с.
    168. Кони А.Ф. Присяжные заседатели. // Советская юстиция. – 1993. – № 17. – С.15.
    169. Поспеева Л.Г. Рекомендации для работников администрации края, области, района, города и суда по работе с присяжными заседателями // Рассмотрение дел судом присяжных / Отв. ред. В.М.Лебедев. – М.: Юрид. лит., 1998. – 288 с.
    170. Гомьем Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: МНИМП, 1998. – 600 с.
    171. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. / Под ред. В.А.Туманова. – М.: НОРМА. – 2000. – 856 с.
    172. Радутная Н.В. Присяжный заседатель в уголовном процессе // Российская юстиция. – 1994. – № 3. – С. 2.
    173. Петрухин И.Л. Состязательность и правосудие // Государство и право. – 1994. – № 10. – С.135.
    174. Суд присяжных: особенности функционирования и научно– практическое обеспечение: Учебно-методический семинар // Государство и право. – 1995. – № 2. – С. 130– 135.
    175. Кони А.Ф. Судебные речи. – СПб.: Право, 1905. – 386 с.
    176. Білоусенко В.Г., Пилипчук П.П. Суд присяжних: яким йому бути? // В збірн.: Суд присяжних у криминальному процесі. – К.: Верховний Суд України, 1999. – 120–125 с.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины