ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ І. Правова природа господарських судів
та їх місце в судовій системі України
1.1. Теоретичні засади організації та діяльності
господарських судів України 21
1.2. Спеціалізовані суди як конституційна гарантія
демократизації судової влади 46
1.3. Місце і роль господарських судів у судовій
системі України 67
1.4. Захист економічних прав та інтересів суб’єктів
господарської діяльності і держави — функція
господарських судів України 90
Розділ 2. Організація та діяльність органів господарської
юрисдикції на різних етапах історії України
2.1. Законодавче регулювання діяльності органів
господарської юрисдикції в період становлення
і розвитку капіталізму в Україні (ХІХ — початок ХХ ст.) 112
2.2. Труднощі та проблеми організації господарської
юрисдикції в Україні у 1917—1920 рр. 129
2.3. Законодавче забезпечення державно-арбітражного
розгляду господарських спорів в УРСР у 1921—1991 рр. 136
2.4. Створення арбітражних судів і конституційні засади
їх перетворення на органи господарської юрисдикції 181
Розділ 3. Формування господарської юстиції в умовах
судово-правової реформи
3.1. Проблеми становлення системи господарських судів
України 198
3.2. Утвердження демократичних принципів судово-
господарського процесу 227
3.3. Напрями та проблеми упорядкування оновленої
процедури провадження у господарських справах 253
Розділ 4. Організаційні засади судового управління у
сфері господарської юстиції
4.1. Поняття судового управління в системі загальних категорій
теорії управління 306
4.2. Судове управління як специфічний вид державного
управління 328
4.3. Функції управління і особливості їх реалізації у
межах судового управління 359
4.4. Державна судова адміністрація як орган судового управління 384

ВИСНОВКИ 405
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 410

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Важливими передумовами становлення в Україні демократичної, соціальної, правової держави є забезпечення ефективного захисту прав людини і громадянина, насамперед судового, механізмів реалізації права людини на правосуддя, утвердження принципів соціально орієнтованої ринкової економіки, кардинальні зміни у механізмі забезпечення законності, правового контролю в господарській сфері. Це стосується насамперед засобів захисту прав суб’єктів господарської діяльності. Суспільству потрібен механізм, здатний забезпечувати законність і повагу до суб’єктивних прав, гарантувати правову захищеність суб’єктів господарської діяльності. У цьому механізмі судова діяльність посідає особливе місце, забезпечуючи перевірку судом законності й обґрунтованості правових актів органів державного управління.
Судова форма захисту є однією з гарантій прав і свобод громадянина, передбачених Конституцією України. Судовим органом, який повинен розв’язувати господарські спори між юридичними особами — суб’єктами господарської діяльності, став господарський суд. Нова система судів фор¬мується за принципом територіальності та спеціалізації і є прогресивною формою організації судової системи. Адже спеціалізація судів створює необхідні передумови для рішучих перетворень у напрямі демократизації судової влади.
З метою поглиблення поділу влади і закріплення спеціалізації судової влади у 2001 р. Верховна Рада України прийняла низку законодавчих актів, що докорінно змінили систему судоустрою та процедуру провадження справ у судових органах. Арбітражні суди були перетворені на господарські, які є спеціалізованими у системі судів загальної юрисдикції, становлять єдину триланкову систему, що складається з місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України. З прийняттям у 2002 р. Закону України “Про судоустрій України” судова реформа дістала повноцінного правового закріплення.
Оцінюючи здійснені перетворення у судовій системі, можна стверджувати, що повнота реалізації конституційних принципів організації системи правосуддя та потенціалу започаткованих трансформацій судової системи визначальною мірою залежатиме від вибору процесуально-правових механізмів. В свою чергу, вибір таких механізмів зумовлюється особливостями моделі функціонування судової системи, що актуалізує наукове дослідження проблеми вироблення адекватної концепції та створення на її основі відповідної оптимальної моделі.
Актуальність теми зумовлена й тим, що практика застосування прий-нятих законів визначила необхідність внесення до них певних корективів. Це стосується не лише базових для судової системи законів, а й таких
вузькоспеціалізованих, як Господарський процесуальний кодекс. Адже спрямованість і зміст реформування процесуального законодавства повністю визначалися результатами протистояння прихильників діаметрально протилежних концепцій розбудови судової системи.
Отже, необхідність наукового осмислення процесу становлення і діяльності господарських судів та пов’язаних з цим питань управління зумовлена, з одного боку, практичними проблемами трансформації суспільства і судової гілки влади в цілому, функціонуванням системи господарських судів України зокрема, а з іншого — теоретичними проблемами, пов’яза¬ними з методологічним забезпеченням такої трансформації. Відтак перебіг судової реформи спричинив низку питань, зокрема щодо здійснення правосуддя у господарських відносинах.

Аналіз ступеня наукової розробки правових і організаційних засад становлення і діяльності господарських судів в Україні дає змогу визначити, з одного боку, сталу тенденцію до піднесення дослідницького інтересу до цих проблем, а з іншого — висвітлення у численних публікаціях лише локальних аспектів діяльності господарських судів чи дотичних питань. Насамперед слід відзначити ті дослідження, які розглядають особливості функціонування судової влади в контексті аналізу принципу поділу державної влади на три гілки та принципу стримувань і противаг у реалізації влади, теорії і практики організації державного управління. Це праці класиків світової правової думки — Ш.-Л. Монтеск’є [342], Г. В. Ф. Гегеля [166], Б. Чичеріна [628], сучасних вітчизняних дослідників — В. Авер’янова [20, 21], Т. Андрусяка [666], С. Василюка [103], В. Городовенка [177], Ю. Грошевого [188], Г. Ковальчука, М. Козюбри , А. Колодія [273], В. Копєйчикова, Є. Кубка, І. Марочкіна [188], Є. Мартинчика [330], М. Наума, І. Панкевича, П. Рабіновича [444], В. Селіванова [488], В. Сіренка, О. Скакун [509], В. Скоморохи [510], О. Скрипнюка [511], В. Стефанюка [541, 542, 543, 544], В. Тація [568, 232, 233], П. Чеберяка [618], В. Шаповала, Ю. Шевчука [638, 639], Ю. Шемшученка [644], В. Шишкіна [650, 651, 652, 653], Ф. Шульженка [666, 667] та російських учених-юристів — С. Алексєєва [30, 31, 32], Н. Глазунової [169], В. Єршова [211], А. Ковальова, В. Козбаненка, М. Коротких [292], Ю. Северина [487], Ю. Тихомирова [570, 571, 572, 573], В. Халіпова [604], Л. Явича [679, 680], В. Яковлєва [682, 683], а також зарубіжних авторів — А. Барака [61], Ж.-Л. Бержеля [72], А. Шайо [631] та ін.
У працях про правову природу господарських (арбітражних) судів містяться досить суперечливі думки щодо їх статусу, повноважень, функцій. Так, якщо С. Абрамов [13, 14], М. Гершенов, М. Ліпецкер [315], В. Можейко, З. Шкундін [657, 658] вважали державний арбітраж особливим державним органом і не відносили його ні до судів, ні до адміністративних органів, то Т. Абова [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9], І. Ананов, В. Афанас’єв [57, 58], А. Власов [147, 148, 149], В. Гребенников, Р. Калістратова [240, 241,], А. Клейнман [261, 262 263], С. Кочекьян, П. Логвинов [319], М. Рейхель, С. Студенікін обстоювали думку про те, що арбітраж за своєю природою є органом державного управління адміністративного характеру. Як конституційну гарантію демократизації судової влади розглядають спеціалізовані суди М. Амельченко [34], В. Анохін [39], І. Бондаренко [86], М. Клеандров [253, 254, 255, 256, 257, 259, 260], В. Савицький [474], А. Цихоцький [616].
Наступним важливим напрямом дослідження проблеми є аналіз перебігу судово-правової реформи. Різні аспекти становлення незалежних судів в Україні та реформування господарського судочинства висвітлюються у працях С. Васильєва [100, 102], Ю. Грошевого [188], Л. Давиденка, В. Маляренка [328], В. Ма¬мутова, Б. Полякова, М. Руденка [465, 466, 467], В. Семчика, М. Тітова [574, 575], С. Штогуна [662]. Повноцінний аналіз цих процесів можливий лише за умови застосування компаративного підходу, порівняння особливостей реформування судової системи у Російській Федерації, інших пострадянських країнах, з одного боку, і східно- та західноєвропейських — з іншого. Саме такий аналіз здійснено в працях Є. Абросимової [15], А. Біднякова, І. Василенко [99], А. Во¬робйова [160], Н. Єлисеєва [208], М. Клеандрова [253, 254, 255, 256, 257, 258, 259, 260], Н. Кострової [294], Г. Ласка [311], О. Петру¬ніної, С. Проніна [441], М. Сироти [507], Я. Старцева, Т. Супатаєва [563], Є. Харитонова [606, 607, 608], В. Шишкіна [650, 651, 652, 653, 655, 656].
Проблемі співвідношення цивільно-процесуальної та господарсько-процесуальної форм захисту прав та законних інтересів юридичних осіб — суб’єктів господарської діяльності присвячено чимало праць українських і російських юристів — В. Блажеєва [80], В. Ганєєва [163, 164, 165], В. Жуйкова, В. Му¬сіна, М. Оніщука [366], С. Пелевіна [383], О. Сухорукова [366], Я. Федорова [598], Н. Чечиної, Д. Чечоти [623, 624].
Принципи і форми діяльності господарського суду як нового інституту захисту прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності всебічно висвітлені в дослідженнях Г. Атаманчука [56], М. Бялика, Г. Дроздова [204], Л. Кар¬тужанського [249], А. Козлова [268, 269], В. Мамутова, Г. Петрова [385], І. Побірченка [393, 394, 395, 396, 397], Н. Салі¬щевої [477], Б. Хангельдієва [605], Я. Штуліна [663, 663, 665].
Історії діяльності на території України господарських судів, зокрема комерційних, арбітражних, в різні історичні періоди присвячено чимало історико-правових досліджень українських і російських учених — Є. Анісімова [37], І. Архипова [54, 55], В. Балуха [59], М. Баришнікова [63], Л. Бекузарової [68], Д. Бешера [76], С. Васильєва [102], Ю. Веденєєва [106, 107], Ю. Вовка [150], Ф. Вольфсона, В. Гон¬чаренка [232, 233], І. Гордона [176], М. Деппа [197, 198], М. Єрошкіна [210], В. Землянської [227, 228, 229], В. Комарова [275, 276, 277, 278], Т. Коржихіної [290], М. Криленка [301], В. Курицина [308], Е. Лортикяна [321, 322, 323], А. Максимо¬вича [326], О. Мироненка [336, 337, 338], П. Музиченка [344, 345], І. Побірченка [393, 394, 395, 396, 397], А. Невзорова [354], В. Радус-Зеньковича [446], М. Ривкіна [459], А. Рогожина [232, 233], М. Руденка [465, 466, 467], В. Рум’янцева [468, 469, 470], В. Сер¬дюка, Л. Снегірьова, В. Степанкова, А. Сурилова, Д. Сусла [564], О. Тимощука [576, 577], Г. Тимченка [578], Б. Тищика [579], М. Ушакова [594], А. Фемеліді [599], Л. Фішмана [601], Г. Шер¬шеневича [648, 649].
Проблеми створення арбітражних судів та становлення органів господарської юрисдикції в Україні на сучасному етапі порушуються в працях В. Баранкова, Б. Бігуна [77], В. Комарова [275, 276, 277, 278], О. Коцюби [295], І. Марочкіна [188], В. Пого¬рілка [285], А. Селіванова, Н. Сібільова, В. Сташиса [537], В. Шелестова [642, 643].
Особливостям діяльності господарських судів в умовах судово-правової реформи в Україні та інших пострадянських державах, питанням визначення кола окремих судових юрисдикцій, за якими мають створюватися ланки спеціалізованих судів, а також повноважень судів різних рівнів приділяється велика увага в дослідженнях В.Баранкова, В.Бойка [82, 83], Є.Бори¬сової [89, 90], В.Бринцева [94], С.Васильєва [102], О.Вінника [141], В.Гергелійника [168], В.Єршова [211], О.Задорожного [218], В.Зайцевої [219, 220], В.Ліпки, В.Медведчука, В.Никонова [358], В.Па¬лій [380], І.Панової [381], А.Половникової [406], В.Радченка, М.Разинкової [449], В.Савицького [474], Г.Свердлика [483], О.Святоцького, І.Сєрової [493], В.Стефанюка [541, 542, 543, 544], Е.Страунінга, Т.Супатаєва [563], М.Треушникова [581, 582, 583], П.Чеберяка [618], Я.Шевченко [637], М.Штефана [660, 661], В.Щер¬бини [670, 671], В.Яковлєва [681, 682, 683], В.Яркова.
Окремі питання господарського процесу, зокрема його принципи, гарантії реалізації принципу законності, особливості розгляду господарських спорів, висвітлюються в працях М.Авдюкова [18], С.Амосова [35], А.Бикова [319], А.Боннер [87, 88], Є.Веденєєва [108], А.Власова [147], І. Голованя [174], М.Гурвича [190, 191], Р.Гукасяна [189], А.Добровольського [201], В.Долежана, М.Єлисєєва [208], П.Єлісейкіна [209], Г.Жиліна [213, 214], Б.Завидова, В.Зайцевої [220], А.Клейнмана [261, 262, 263], К.Комісарова [279, 280], О.Костенка, П.Крупка [300], П.Логвинова [319], Г.Макаренка [325], Д.Миргородського [335], О.Немировської [356], Н.Нерсесова [357], А.Плешанова [391], В.Потапенка [409], В. Примака, В. Простової, Н. Решетникової [457], В.Рясенцева [473], В.Семенова [489, 490, 491], А.Сивака [505], Т.Степанової [540], В.Тараненка [566, 567], П.Трубникова [584, 585], М.Тузова [586], С.Халатова [603], Ю.Чопка [626], М.Чунова [630], А.Шананіна [634], В.Шерстюка [645], К.Юдельсона [672, 673], М.Юкова [674] та інших учених.
Деякі питання судового управління як специфічного виду державного управління аналізуються у дослідженнях Є.Агеєвої [25], А.Альохіна [33], Н.Глазу¬нової [169], В.Єгіазарова [207], А.Кожухова [266, 267], В.Колпакова [274], М.Косюти, Е.Мурадяна [347], Д.Осборна [371], А.Пікулькіна [389], П.Пластрика, В.Тація [568], Д.Токарєва [580], Н.Федорова [597], В.Цвєткова [612, 613], В.Чиркіна [625], Г.Щокіна [669]. Функції управління та особливості їх реалізації у сфері судового управління висвітлено А.Агаповим [23], Г.Атаман¬чуком [56], Д.Бахрахом [64, 65, 66], І.Варламовою, Б.Габричидзе [162], Б.Єлисеєвим [162], Є.Глу-щенком [170], Л.Жиліною [215], Є.Захаровою, В.Козбаненком, Б.Лазарєвим [310], Л.Міц¬кевичем [339], Ю.Стариловим [535], Ю.Тихомировим [570, 571, 572, 573], Г.Тумано¬вим [587], Д.Фурсовим [602], Ю.Шемшученком [644].
Попри значну кількість праць, присвячених розвитку судової влади та господарських судів, в сучасній юридичній науці ще немає синтетичних досліджень концептуального характеру щодо судової системи в Україні в цілому та органів господарської юрисдикції зокрема. Здебільшого поза увагою дослідників залишаються питання системного характеру діяльності цих органів, трансформації їх функцій в ринкових умовах у контексті правової реформи та гуманізації права, вироблення прийнятної для України моделі функціонування судової системи. Це і зумовило вибір дисертантом теми дослідження, формування його мети і завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (номер державної реєстрації РК 0101U001007). За участю дисертанта були підготовлені пропозиції щодо внесення змін до законів України “Про арбітражний суд”, “Про судоустрій”, Господарського процесуального кодексу України, нового Закону “Про судоустрій України”.
Зміст і основні положення дисертаційного дослідження відповідають основним завданням здійснення правової і адміністративної реформ в Україні.
Мета і завдання дослідження полягають у здійсненні комплексного правового аналізу функціонування системи господарських судів у контексті здійснюваної в Україні правової реформи та виробленні концепції оптимізації їх діяльності в умовах утвердження ринкової економіки, всебічної трансформації суспільства.
З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:
— здійснити історіографічний аналіз досліджуваної проблеми з метою визначення прийнятних методологічних підходів до формування оптимальної моделі функціонування господарських судів в Україні, а також концептуальних засад їх організації і діяльності;
— на основі історико-правового аналізу становлення і розвитку органів господарської юрисдикції в Україні на різних історичних етапах визначити перспективи їх трансформації у сучасних умовах;
— проаналізувати діяльність спеціалізованих судів крізь призму реалізації конституційної гарантії демократизації судової влади;
— визначити місце і роль господарських судів у судовій системі України;
— визначити місце місцевих, апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України у системі судів загальної юрисдикції;
— окреслити повноваження господарських судів усіх ланок, їх внутрішню структуру і взаємозв’язки всередині системи;
— на основі порівняльного аналізу законодавства України та зарубіжних країн, що регулює відносини у сфері господарського судочинства, захисту економічних інтересів суб’єктів господарських правовідносин, визначити можливості адаптації норм зарубіжного законодавства до національного, накреслити тенденції розвитку законодавства у цій сфері;
— здійснити науково обгрунтоване прогнозування розвитку законодавства, що регулює діяльність господарських судів в Україні, та виробити практичні рекомендації, пропозиції щодо його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є процес нормативно-правового регулювання організації та діяльності господарських судів України та правові норми, що забезпечують управління ними.
Предметом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі організації та діяльності господарських судів України, становлення та розвитку системи господарського судочинства.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи, найбільш ефективні для пізнання правової сфери, зокрема функціонування судової системи.
Застосування діалектичного методу дало можливість, по-перше, проаналізувати процес становлення господарських судів як складний динаміч¬ний процес, в якому завдяки виникненню і розв’язанню внутрішніх суперечностей здійснюється перехід до нового якісного стану судової системи; по-друге, значно глибше осягнути суть діяльності органів господарської юрисдикції, яка розглядається в органічному зв’язку з діяльністю інших гілок державної влади та їх органів.
Поєднання методів аналізу та синтезу зумовило двохаспектний розгляд проблем функціонування господарських судів в Україні. З одного боку, автор спирався на значний фактичний матеріал (діяльність господарських судів усіх ланок, проблеми галузевого управління), узагальнення та синтез якого дали можливість сформулювати теоретичні положення та висновки. З іншого боку, ретельно проаналізовані теоретичні моделі організації та правового забезпечення діяльності господарських, інших спеціалізованих судів, вироблені вітчизняною та зарубіжною наукою. Це зумовило виділення основних елементів цих теорій, обґрунтування висновків, які випливають з кожної моделі організації судової системи.
Застосування системного методу дало змогу проаналізувати розвиток господарських судів України як багатофакторної системи правових інститутів та органів, що утворюють ефективну сполучну конструкцію між державою і громадянським суспільством, правовою і економічною системами.
Використання структурно-функціонального методу зумовлене необхідністю виділити константні зв’язки між органами господарської юрисдикції, а також основні форми та рівні їх діяльності незалежно від того, в яких суспільно-історичних умовах вона здійснюється. Водночас характеристика структури системи господарської юрисдикції як взаємозв’язків між її окремими органами, а також між судовою владою в цілому та іншими елементами цієї системи зумовила аналіз місця та ролі складових системи господарської юрисдикції, необхідність вивчення їх функцій. Це, в свою чергу, дало змогу розглядати окремі правові інститути як такі, котрі завдяки цілому ряду функціональних повноважень у сфері господарського судочинства не лише входять до судової влади, а й відіграють у процесі її реалізації істотну роль, а також здійснити розмежування між окремими структурами судової влади.
Спеціальні наукові методи, використані дисертантом, також утворюють певну систему, і лише їх органічне використання дало змогу реалізувати такі настанови наукового дослідження, як повнота, конкретність, логічна несуперечливість та об’єктивність. Історичний метод пізнання правових явищ застосовувався при аналізі еволюції ролі, функцій, сутнісних ознак спеціалізованих судів, що діяли в Україні на різних історичних етапах, впливу суспільно-історичних процесів на зміни у законодавстві, при характеристиці генезису господарської юрисдикції.
Порівняльний метод дав змогу автору виділити загальні тенденції розвитку господарської юрисдикції у різних державах і правових системах та специфіку їх реалізації за різних систем права. Це, в свою чергу, відкрило можливості трьох основних сфер дослідження: інститутів та основних органів у системі господарської юрисдикції у міжнародному масштабі; систем організації господарського судочинства у перехідних суспільст¬вах; становлення системи господарських судів в Україні у контексті плюралізму концепцій щодо її організації, правових засад та повноважень.
Адекватне висвітлення сфер діяльності та ефективності органів господарської юрисдикції, оцінка ступеня результативності їх рішень стали можливі завдяки застосуванню в дослідженні конкретно-соціологічного аналізу. Останній уможливив зв’язок теоретичних проблем з практикою.
Положення та висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються на аналізі як зарубіжної, так і вітчизняної нормативно-правової бази, зокрема принципів і норм Конституції України, Закону України “Про судоустрій України”, Цивільного і Господарського, Цивільного процесуального і Господарського процесуального кодексів, інших законів і підзаконних актів.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. У дисертації здійснено комплексний аналіз етапів та особливостей становлення і правових засад діяльності господарських судів в Україні, на підставі чого вироблено цілісну концепцію оптимізації їх діяльності в ринкових умовах, трансформації суспільства та широкомасштабної правової реформи. У межах дослідження одержано результати, які мають наукову новизну:
1. Вперше здійснено комплексне дослідження розбудови в умовах судово-правової реформи в Україні організаційної та функціональної структури господарських судів як спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції. Доведено, що їх успішна діяльність вирішальною мірою залежить від ступеня розвитку в країні ринкових відносин, а останні, в свою чергу, зумовлені рівнем функціонування незалежних господарських судів.
2. Проаналізовано дореволюційне законодавство Російської імперії, яке ретельно регламентувало організацію та діяльність комерційних судів, на підставі чого зроблено висновок про те, що воно становило самостійну галузь права.
3. Доведено, що господарсько-судова форма захисту суб’єктивних прав, незважаючи на подібність із загальносудовою формою захисту цивільних прав, суттєво відрізняється від останньої: встановлена законом для господарського суду форма діяльності найбільш пристосована для розгляду і розв’язання господарських спорів, повною мірою враховує вплив господарського суду на економіку України, а передбачений законом порядок розгляду господарських спорів цілком забезпечує виконання завдань, поставлених перед господарськими судами. З огляду на нечіткість формулювання у Законі України “Про судоустрій України” правової природи господарського суду запропоновано доповнити закон спеціальною нормою з повною характеристикою судів загальної юрисдикції як елемента судоустрою та сутнісних особливостей спеціалізованих судів.
З урахуванням змін, що відбуваються, уточнено поняття господарських спорів як таких, що виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку із здійсненням ними їх прав і обов’язків у процесі господарської діяльності та мають високий рівень конфліктності інтересів і не отримали розв’язання у позасудових формах.
4. Обґрунтовано необхідність збереження порядку досудового врегулювання господарських спорів і розширення категорії спорів, що не потребують такого порядку. Водночас запропоновано запровадити альтернативність права сторін на використання цього порядку при розгляді окремих спорів (наприклад, за участю громадян-підприємців, деяких видів віндикаційних і негаторних позовів); скоротити (до 15 днів) і уніфікувати встановлені процесуальні строки розгляду претензій із внесенням відповідних змін до чинного законодавства.
5. На підставі нормативних вимог до системи доказів у господарському процесі сформульовані нові пропозиції щодо доповнення статті 32 ГПК України таким джерелом доказів, як показання свідків.
6. Запропоновано зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язковості додержання апеляційного, а потім касаційного оскарження рішення суду першої інстанції. Аргументовано необхідність ввести до кодексу нові норми, що закріплюють принцип диспозитивності й розкривають його зміст.
7. На основі узагальнення законодавства та аналізу процесу об’єднання відповідно до Конституції України двох розвинених національних судових систем (загальної і господарської юрисдикцій) визначено позитивні результати такого об’єднання, зокрема щодо об’єктивного наближення процесуальних порядків. На цій основі зроблено висновки про негативні наслідки надмірного ускладнення та розбалансування процедури касаційного перегляду судових рішень.
8. Обґрунтовано положення про те, що конституційне закріплення за спеціалізованими судами відносної самостійності має дістати реалізацію в законодавстві, а характер організаційно-функціональних зв’язків між Верховним Судом України та Вищим господарським судом України — сприяти забезпеченню стабільності рішень, прийнятих господарськими судами, та єдності судової системи у стратегічних питаннях правозастосування.
9. Доведено доцільність запровадження ревізії судових рішень замість повторної касації, оскільки донедавна ревізія (нагляд) традиційно для судочинства України належала до компетенції найвищого судового органу. На підставі цього вноситься пропозиція щодо доповнення системи стадій господарського процесу стадією ревізії, здійснення якої належатиме до виключної компетенції Верховного Суду України.
Вперше зроблено висновок, що Верховний Суд України має здійснювати щодо постанов Вищого господарського суду України не касаційні, а ревізійні повноваження, що фактично і передбачено Конституцією України.
Наведено аргументи щодо необхідності відмежування ревізійної інстанції від касаційної щодо спеціалізованих судів та розподілу цих двох судових функцій за різними судовими органами — Верховним та вищими спеціалізованими судами України.
10. Зроблено висновок по оптимальний характер побудови системи судів господарської юрисдикції за умови наділення місцевих господарських судів компетенцією щодо розгляду справ по суті, апеляційних – виключно апеляційними повноваженнями та закріплення за Вищим господарським судом України статусу касаційної інстанції. Доведено, що така модель визначення правил підсудності та компетенції щодо перегляду судових рішень є як організаційно, так і функціонально найбільш досконалою, зрозумілою для всіх учасників господарських відносин та максимально забезпечує доступність правосуддя у господарських справах.
11. Визначено поняття та зміст судового управління як сукупності управлінських впливів, спрямованих на забезпечення високої ефективності діяльності судів, належне функціонування системи правосуддя. Виходячи із цього запропоновано замість поняття “судове управління” використовувати поняття “судове адміністрування”, що більш адекватно відображає правову природу цього явища.
12. На основі порівняльного аналізу функціонування систем управління в різних країнах, зокрема в США, обгрунтовано висновок про те, що питання управління судами безпосередньо пов’язане з такими важливими проблемами, як поділ влади та незалежність судової влади, а відсутність сучасної структури управління перетворює незалежність судів на формальну декларацію.
13. На основі запропонованого висновку визначено предмет судового адміністрування: організація діяльності судових органів; відбір суддів і народних засідателів; управління кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів; вивчення й узагальнення судової практики; організація роботи з ведення судової статистики. Виходячи з цього обґрунтовано пропозицію про створення в Україні інституту судових адміністраторів, які мають управляти несудовими справами під керівництвом суддів і виконують такі функції: управління кадрами, фінансами, розподілом справ, інформацією, забезпечення приміщеннями, здійснення технологічного управління, організація зв’язків з державними установами, громадськістю, організація дослідницької та консультативної діяльності. Ці функції можуть виконувати територіальні управління Державної судової адміністрації, повноваження яких мають бути визначені Законом України “Про судоустрій України”.
14. Сформульована теза про те, що суди, зокрема господарські, є об’єктом управлінського впливу як з боку органів судового адміністрування, так і органів суддівського самоврядування, виконуючи низку управлінських функцій. Водночас господарські суди самі справляють управлінський вплив на економічні відносини, фактично виступаючи суб’єктами регулювання

економічних процесів, приводячи поведінку суб’єктів господарської діяльності у відповідність до встановлених законодавством норм. Доведено, що в перспективі з нагромадженням та узагальненням досвіду здійснення управлінських функцій доцільне розширення функцій суддівського самоврядування.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки дисертаційного дослідження розвивають теорії прав людини, правосуддя, поділу влади, незалежності судової влади, судоустрою та судочинства. Положення дисертації можуть стати базою для визначення шляхів подальшого розвитку наукової думки в даній галузі. Запропоновано нові висновки та сформульовано ряд пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства та його гармонізації з міжнародно-правовими нормами, реформування правових засад судової системи, діяльності органів господарської юрисдикції, оптимізації їх функцій, які можуть бути використані для розробки законодавства України, що регулює господарські процесуальні відносини, питання організації та діяльності судової влади, для подальшого аналізу проблем соціально-економічного розвитку і вироблення стратегії правового регулювання організації та діяльності господарських судів. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі (при викладанні таких навчальних курсів, як історія держави і права, цивільне, підприємницьке, господарське право, цивільний процес, господарський процес, судоустрій і судочинство та ін.), органами господарської юрисдикції, судової адміністрації як рекомендації до аналізу проблем розвитку судової влади.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладені в 41 опублікованій праці дисертанта, серед яких 2 монографії “Арбитражный суд: проблемы организации и деятельности” (К., 2000. — 16,8 д.а.), “Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення” (К., 2003. — 21,03 д.а.), 39 наукових статтях у фахових виданнях та наукових збірниках.
Результати досліджень дисертанта були використані при опрацюванні тексту розділу УІІІ Конституції України, учасником робочої групи з розробки якої був автор. У складі робочої групи Верховної Ради України автор брав участь у розробці Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” від 21.06.01 № 2538 — ІІІ та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21.06.01 № 2539 – ІІІ (чинний Господарський процесуальний кодекс України).
Автор як член Ради із проведення судово-правової реформи брав безпосередню участь у розробці Закону України “Про судоустрій України”, прийнятого Верховною Радою України 7 лютого 2002 року № 3018 – ІІІ.
Дисертант є членом Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (Указ Президента України “Про новий склад Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України” від 31 липня 1998 р. № 824/98).
Висновки і рекомендації дисертації використовуються у діяльності гос¬подарських судів України, зокрема з питань структури системи судів (запроваджена система апеляційного та касаційного перегляду рішень господарських судів), організації діяльності господарських судів та запровадження нових методів судового управління через судові адміністрації.
Результати дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнських і міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”: всеукраїнському науково-практичному семінарі “Судово-правова реформа” (Харків, 1995); восьмій міжнародній судовій конференції “Суди вищої інстанції: питання судової незалежності” (Сан-Франциско, 2000); міжнародній науково-практичній конференції “Сучас¬ний конституціоналізм та конституційна юстиція” (Одеса, 2001); десятій всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного розвитку і арбітражний суд України: проблеми та перспективи” (Донецьк, 2000); міжнародному практичному семінарі “Система, охорона та захист інтелектуальної власності” (Київ, 2002); науковій конференції “Проблеми методології сучасного правознавства” (Харків, 2002); науково-практичній конференції “Проблеми розвитку системи перегляду судових рішень України” (Київ, 2003) та ін. Участь у конференціях відбувалася у формі доповідей, виступів, участі у роботі окремих секцій.
Окремі положення дисертації щодо вдосконалення системи діяльності господарських судів України застосовувалися в практичній діяльності автора на посаді Голови Вищого господарського суду України.
Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об’єктом дисертаційного дослідження, мета та завдання роботи зумовили її логіку та структуру. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (683 найменування). Обсяг дисертації 409 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідження організаційно-правових засад становлення і діяльності господарських судів України дало змогу сформулювати найважливіші теоретичні та практичні висновки.
1. Судова влада в Україні виникла в результаті набуття судом додаткових, якісно нових функцій. Свідченням цього є сформульоване у ч. 2 статті 124 Конституції України положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
2. В Україні створено єдину судову систему судів загальної юрисдикції у складі місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Відповідно запроваджено господарські суди замість арбітражних, які є спеціалізованими судами у системі судів загальної юрисдик¬ції. Господарські суди мають бути виокремлені із системи судів загальної юрисдикції, оскільки господарський суд наділений усіма повноваженнями й атрибутами незалежної і самостійної галузі судової влади.
Це зумовлено низкою чинників:
а) специфікою предмета діяльності (розгляд господарських спорів);
б) особливістю кола суб’єктів як учасників господарського процесу (підприємств, організацій — юридичних осіб);
в) особливістю господарського процесу, що відрізняється оперативністю, відсутністю жорстокої регламентації процедури розгляду спорів і т. ін.
3. Суперечливим є положення про наділення Верховного Суду України правом перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України. На думку автора, Верховний Суд України має здійснювати не касаційні, а ревізійні повноваження. Тому необхідно у процесуальному законодавстві передбачити таку стадію, як ревізія, яку здійснюватиме виключно Верховний Суд України. Необхідно також відмежувати ревізійну інстанцію від касаційної щодо спеціалізованих судів, розподіляючи ці дві судові функції за різними судовими органами, відповідно Верховним та вищими спеціалізованими судами.
4.Основна відмінність господарсько-судової форми захисту суб’єктивних прав полягає в тому, що встановлена законом для господарського суду форма діяльності є найбільш пристосованою для розгляду і розв’язання господарських спорів, впливу господарського суду на економіку.
5. Господарський суд насамперед створювався як незалежний орган з розгляду всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними й іншими органами. Основним його завданням як спеціалізованого суду в системі судів загальної юрисдикції є захист економічних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності.
6. Пропонується замість поняття “економічні спори”, визначення якого у чинному господарському процесуальному законодавстві відсутнє, використовувати поняття “господарські спори”. Останні пропонується визначити як спори, що виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку із здійсненням ними їхніх прав та обов’язків у процесі господарської діяльності.
7. Питання судового управління слід поставити в один ряд з такими важливими питаннями, як поділ влади і незалежність судової влади, оскільки поки суди не завершать перехід до сучасної структури управління, їхня незалежність буде значною мірою декларативною. Судове управління слід розуміти як сукупність управлінських впливів, спрямованих на забезпечення необхідного рівня роботи судів, належне функціонування органів правосуддя. Доцільно також судове управління називати судовим адміні¬струванням, що більше відповідає природі цього явища. Предметом судового управління (адміністрування) є: питання організації судових органів, добір суддів і народних засідателів; управління кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів; вивчення й узагальнення судової практики; організація роботи з ведення судової статистики.
8. Суди, у тому числі господарські, є не лише об’єктом управлінського впливу з боку органів судового управління, не лише здійснюють самоврядування, виконуючи низку управлінських функцій. Не менш важливим моментом є управлінський вплив, який здійснюють господарські суди на економічні відносини, розглядаючи і розв’язуючи спори між суб’єктами економічних відносин, активно впливаючи на них з метою дотримання законності і державної дисципліни, усунення недоліків у господарській діяльності. У цьому випадку господарські суди виступають як важливий елемент в механізмі управління економікою України, приводячи поведінку суб’єктів господарської діяльності у відповідність із встановленими нормами законодавства у цій сфері.
9. Пропонується запровадити в Україні інститут судових адміністраторів, які б організовували і керували несудовими справами під керівництвом суддів. Обов’язки судових адміністраторів повинні розрізнятися залежно від місця перебування і розміру судів. Судовий адміністратор діє в адміністративній, а не в юридичній сфері, а тому повинен мати навички управлінської діяльності. На судового адміністратора можуть бути покладені такі основні функції: керівництво кадрами, управління фінансами, потоками справ, інформацією, приміщеннями, технологічне управління, здійснення зв’язків з іншими державними установами, громадськістю, дослідницька і консультативна діяльність. Можливе здійснення цих функцій територіальними управліннями Державної судової адміністрації, повноваження яких Законом “Про судоустрій України” не визначені.
10. Для реалізації права юридичних осіб — суб’єктів господарської діяльності на звернення з апеляційною скаргою до апеляційного суду і для виникнення апеляційного провадження необхідно подовжити термін подання апеляційної скарги — з десяти днів до одного місяця з моменту прийняття рішення місцевим господарським судом.
11. Суд касаційної інстанції перевіряє законність не лише судових актів апеляційної, а й першої інстанції. Виникає парадоксальна ситуація, коли можна оминути суд другої — апеляційної інстанції і звернутися зі скаргою на рішення суду першої інстанції одразу до Вищого господарського суду. Слід внести відповідні зміни до ГПК України з метою забезпечення обов’язковості апеляційного, а після нього — касаційного оскарження рішення суду першої інстанції. Доцільно також передбачити винятки з цього правила щодо окремих категорій господарських справ, наприклад щодо спорів про визнання нормативно-правового акту вищого і центральних органів виконавчої влади недійсним. У перегляді рішення суду першої інстанції з даної категорії справ перевіряється лише правильність застосування норми матеріального права, а отже, йому не потрібні процесу¬альні повноваження апеляційної інстанції для встановлення обставин справи та їх доказування.
12. Аналіз положень законодавства, що регулює організацію діяльності господарських судів, дає змогу дійти висновку про те, що конкретно принцип диспозитивності у законодавстві не закріплений. Тому до ГПК України необхідно ввести нові норми, що закріплюють принцип диспозитивності й розкривають його зміст. Кодекс містить низку новел, що є змістом принципу диспозитивності, зокрема положення про відмову від позову, мирову угоду в суді першої інстанції тощо. Суд апеляційної і касаційної інстанцій розглядає справи за відповідними правилами, передбаченими для суду першої інстанції. Це означає, що і тут сторони можуть укласти мирову угоду, і положення про це слід закріпити у ГПК України. Пропонується, з огляду на принцип диспозитивності, передбачити право сторін на стадії підготовки закінчити справу мировою угодою та внести відповідні доповнення до ГПК України (стаття 78 ГПК України передбачає укладення мирової угоди тільки на стадії розгляду справи). До переліку завдань стадії підготовки справи до судового розгляду слід додати сприяння сторонам у примиренні, а до переліку процесуальних підготовчих дій — вжиття заходів щодо врегулювання конфлікту шляхом укладення мирової угоди.
13. 3 принципом змагальності тісно пов’язаний принцип процесуальної рівноправності сторін. Його не можна ототожнювати з принципом рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правові норми, в яких закріплені ці принципи, пропонується сконцентрувати в одній главі. Слід також доповнити ГПК України нормою про встановлення принципу змагальності, зміст якого відображено у статті 22.
14. Пропонується конкретизувати статтю 65 ГПК України, передбачивши надання сторонам більшої самостійності у представленні доказів щодо предмета господарського спору, звільнивши суддю від необхідності проведення підготовчих дій щодо надання сторонами додаткових матеріалів. Це сприятиме повнішому утвердженню принципів змагальності та рівноправності сторін.
15. Враховуючи накопичений досвід, доцільно зберегти порядок досудового врегулювання господарських спорів, але за умови розширення категорії спорів, котрі не потребують такого порядку. Слід також запровадити альтернативність права сторін на використання цього порядку при розгляді окремих спорів (наприклад, за участю підприємців-громадян, деяких видів віндикаційних і негаторних позовів тощо). Необхідно скоротити (до 15 днів) і уніфікувати встановлені процесуальні строки розгляду претензій і внести відповідні зміни до чинного законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абова Т. Е. Арбитражный процесс в СССР (понятие, основные принципы). — М.: Наука, 1985. — 143 с.
2. Абова Т. Арбитражный суд в судебной системе России // Государство и право. — 2000. — № 9. — С. 5—14.
3. Абова Т. Е. Охрана хозяйственных прав предприятий. — М.: Юрид. лит., 1975. — 215 с.
4. Абова Т. Проблемы арбитража в новейших трудах советских ученых // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1974. — № 5. — С. 113–118.
5. Абова Т. Е. Развитие научных исследований по проблемам арбитража // Повышение роли государственного арбитража в механизме социалистического хозяйствования. — М.: Ин-т государства и права АН СССР. — 1981. — С. 80–89.
6. Абова Т. Е. Совершенстовование форм и порядок защиты субъективных прав и законных интересов хозяйствующих органов // Труды ВЮЗИ. — Т. 51. — М., 1977.
7. Абова Т. Е. Соучастие в советском гражданском процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1952. — 18 с.
8. Абова Т., Мельников А. Предмет советского гражданского процессуального права // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1969. — № 1. — С. 72—77.
9. Абова Т. Е., Тадевосян В. С. Разрешение хозяйственных споров. — М.: Юрид. лит., 1968. — 176 с.
10. Абрамов Н. А. Вина третьих лиц как особое условие ответственности хозорганов // Советское государство и право. — 1976. — № 4. — С. 30—34.
11. Абрамов М. Про легітимацію у арбітражному процесі // Радянське право. — 1973. — № 1. — С. 47—50.
12. Абрамов Н. Институт третьих лиц в арбитражном процессе // Сов. гос. и право. — 1979. — № 5. — С. 94—98.
13. Абрамов С. Еще и еще раз об арбитражных комиссиях // Еженедельник советской юстиции. — 1929. — № 5. — С. 1055–1057.
14. Абрамов С. Н. Основные принципы построения проекта гражданского процессуального кодекса СССР: Труды первой научной сессии ВИЮН / Под ред. И. Т. Голякова. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. — С. 338—354.
15. Абросимова Е. Б. Конституционные основы судебной власти в зарубежных странах. Судоустройство (судебные системы) зарубежных стран. — М., 2000.
16. Авдеенко Н. И. Механизм и пределы регулирующего воздействия гражданского процессуального права. — Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1969. — 73 с.
17. Авдеенко Н., Кац С. О предмете советского гражданского процессуального права // Вестник Ленинградского ун-та. — 1966. — № 5 (Серия экономики, философии и права). — Вып. 1. — С. 113–125.
18. Авдюков М. Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1970. — 203 с.
19. Аверин Д. Д. Классовая природа и основные институты гражданского процесса Франции. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1968. — 46 с.
20. Авер’янов В. Проблеми демократизації управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київського ун-ту права. — К., 2002. — № 2. — С. 3—8.
21. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. — К.: Наук. думка, 1979. — 152 с.
22. Авилина И. В. Праворазъяснительная деятельность высших судебных органов // Советская юстиция. — 1988. — № 17. — С. 11—13.
23. Агапов А. Б. Учебник административного права. — М.: Городец-издат, 1999. — 558 с.
24. Агарков М. Проблемы злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. — 1946. — № 6. — С. 426—429.
25. Агеева Е. А. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект). — Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1990. — 141 с.
26. Административно-правовое регулирование в сфере экономических отношений. — М., 2001. — 218 с.
27. Административное право / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. — М.: Юристъ, 1999. — 725 с.
28. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. — М.: Госюриздат, 1955. — 176 с.
29. Алексеев В., Морщакова Т. Научное исследование организации судебной деятельности // Сов. гос. и право. — 1975. — № 9. — С. 92—98.
30. Алексеев С. С. Общая теория права. — Т. 1. — М.: Юрид. лит., 1981. — 359 с.
31. Алексеев С. С. Право: азбука, теория, философия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — 710 с.
32. Алексеев С. С. Проблемы теории права. — Т. 1. — Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1972. — 396 с.
33. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право России. — М.: Зерцало, 1997. — 639 с.
34. Амельченко М. Арбитражный суд — гарант защиты прав и интересов хозяйствующих субъектов // Юридический вестник. — 1999. — № 3. — С. 7—71.
35. Амосов С. Бремя доказывания в арбитражном процессе // Российская юстиция. — 1998. — № 5. — С. 21—22.
36. Анашкин Г. З. Об улучшении организационного руководства судами // Сов. гос. и право. — 1977. — № 7. — С. 29—31.
37. Анисимов Е. Государственный арбитраж и его роль в развитии советской экономики // Хозяйство и право. — 1977. — № 10. — С. 3–7.
38. Аннерс Э. История европейского права / Пер. со швед. — М.: Наука, 1996. — 567 с.
39. Анохин В. Проблемы арбитражного суда и процесса // Хозяйство и право. — 1997. — № 4. — С. 173—180.
40. Аппарат управления социалистического государства. — Ч. 1. — М.: Юрид. лит., 1976. — 320 с.
41. Апранич В., Пелевин С. Некоторые спорные вопросы арбитражного законодательства // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1992. — № 5. — С. 102–105.
42. Арбитраж в СССР / Под ред. А. Ф. Клеймана. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1960. — 192 с.
43. Арбитраж в СССР: Учеб. пособ. / Под ред. М. С. Шакарян. — М.: Юрид. лит., 1981. — 248 с.
44. Арбитраж в СССР: Учеб. пособ. / Под ред. К. С. Юдельсона. — М.: Юрид. лит., 1984. — 240 с.
45. Арбитраж в советском хозяйстве. — М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. — 667 с.
46. Арбітраж і госпрозрахунок. — Х.: Укрфілія Держфінвидавництва СРСР, 1933. — 91 с.
47. Арбітражні суди України: історико-правовий нарис, портрети, події / За заг. ред. Д. М. Притики. — К.: Ін Юре, 2001. — 324 с.
48. Арбитражный процесс / Под ред. М. К. Треушникова. — М., 1993.
49. Арбитражный процесс / Под ред. В. В. Яркова. — М.: Юристъ, 1998. — 479 с.
50. Арбитражный процесс / Под ред. М. К. Треушникова и В. М. Шерстюка. — 4-е изд. — М.: Городец-издат, 2001. — 479 с.
51. Арбитражный процесс / Под ред. В. В. Яркова. — М.: Юристъ, 2002. — 479 с.
52. Арбитражный процесс в СССР / Под ред. А. А. Добровольского. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1973. — 224 с.
53. Арбитражный суд России: опыт и проблемы реализации нового законодательства (“круглый стол”) // Государство и право. — 1995. — № 10. — С. 3—27.
54. Архипов И. Коммерческие суды и торговый процесс в России // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1994. — № 4. — С. 108–112.
55. Архипов И. В. Модернизация торгового права и коммерческого процесса России в XIX — начале XX вв.: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Саратов, 1999. — 42 с.
56. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления. — М.: Юрид. лит., 1997. — 399 с.
57. Афанасьев В. Управление как целесообразная деятельность человека // Общественные науки. — 1978. — № 2.
58. Афанасьев В. Г. Управление обществом как социологическая проблема // Научное управление обществом. — М.: Мысль, 1968. — Вып. 2. ¬— С. 183—224.
59. Балух В. С., Сурилов А. А. Одесский арбитражный суд: два века истории. — Одеса: Юрид. літ., 2001. — 328 с.
60. Бандурка А. М., Тищенко Н. М. Административный процесс. — К.: Літера ЛТД, 2001. — 331 с.
61. Барак А. Судейское усмотрение / Пер. с англ. — М.: НОРМА, 1999. — 364 с.
62. Бару М. И. О статье 1 Гражданского кодекса // Сов. гос. и право. — 1958. — № 12. — С. 117—119.
63. Барышников М. Н. Деловой мир России: Историко-биографический справочник. — СПб.: Искусство, 1998. — 445 с.
64. Бахрах Д. Н. Административное право. — М.: БЕК, 1997. — 356 с.
65. Бахрах Д. Н. Административное право России. — М.: Норма-Инфра, 2000. — 640 с.
66. Бахрах Д. Н. Административное право Российской Федерации. — М.: БЕК, 1993. — 301 с.
67. Бедняков А. Некоторые аспекты судебно-правовой реформы в РСФСР // Сов. гос. и право. — 1992. — № 1. — С. 25—34.
68. Бекузарова Л. Становление ценового регулирования хозяйственной деятельности на первых этапах социалистического хозяйственного строительства // История гос. и права. — 2002. — № 2. — С. 16–19.
69. Белов В. Г. Управление и общественные отношения. — М.: Мысль, 1985. — 173 с.
70. Белых В. С. Правовые основы банкротства юридических лиц. — Екатеринбург, 1996.
71. Берг А. И. Кибернетика, мышление, жизнь. — М., 1964.
72. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общ. ред. В. И. Даниленко; Пер. с фр. — М.: NOTA BENE, 2000.
73. Берман Г. Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования / Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: Изд—во Московского ун-та, 1998. — 622 с.
74. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.: Україна, 1999. — 554 с.
75. Берталанфи Л. Общая теория систем: задачи и методы построения // Системные исследования. — М.: Наука, 1969. — С. 66—72.
76. Бешер Д. Про держарбітраж // Революційне право. — 1931. — № 6–8. — С. 334—339.
77. Бигун В. А. Отдельные правила рассмотрения хозяйственных споров нуждаются в уточнении // Всеукр. науково-практ. конф. “Законодавство про арбітражний суд України: теорія і практика його застосування”. 14 жовтня 1992 р.: Тези доповідей та наукових повідомлень 14 жовтня 1992 р. — Харків: Українська юридична академія, 1992. — С. 22—23.
78. Бжезинський З. Велика шахівниця. — К., 2000. — 240 с.
79. Бирюков Б. В. Кибернетика и методология науки. — М.: Наука, 1974. — 413 с.
80. Блажеев В. В. Некоторые актуальные вопросы дальнейшего совершенствования в арбитражном и гражданском судопроизводстве: Материалы Всерос. научно-практ. конф. — М.: Ладжист, 2001.
81. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. — 270 с.
82. Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. — 2002. — № 3. — С. 3—7.
83. Бойко В. Ф. Становлення незалежного суду в Україні — гарантія демократії в державі // Правова держава. — 1999. — Вип. 10. — С. 88—96.
84. Бокарев В. А. Объем и содержание понятия “управление” // Вопросы философии. — 1966. — № 11. — С. 44—54.
85. Болдырев В. И. О некоторых моментах взаимосвязи категорий сущность—явление и содержание—форма // Ученые записки Иркутского педагогического ин-та. — Вып. 18. — Иркутск, 1961. — С. 14—21.
86. Бондаренко І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах // Право України. — 2002. — № 8. — С. 37—41.
87. Боннер А. Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. — Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1960. — 42 с.
88. Боннер А. Т. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права. — М.: ВЮЗИ, 1987. — 78 с.
89. Борисова Е. А. Апелляция в гражданском и арбитражном процессе. — М.: Городец-издат, 1997. — 151 с.
90. Борисова Е. А. Институт апелляции в гражданском процессе. — М.: Спарк, 1996.
91. Братусь С. О пределах осуществления гражданских прав // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1967. — № 3. — С. 79—86.
92. Братусь С. Правовая природа органов государственного арбитража // Повышение роли государственного арбитража в механизме социалистического хозяйствования. — М.: Ин-т гос. и права АН СССР. — 1981. — С. 93–98.
93. Братусь С. Советское государство и социалистическая законность // Социалистическая законность. — 1967. — № 11. — С. 58–63.
94. Бринцев В. Шляхи подальшого реформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України “Про судоустрій України” // Право України. — 2002. — № 10. — С. 56—58.
95. Будиянский Н. Ф. Психология управления. — Одесса, 1998. — 240 с.
96. Бурлай Е., Мельниченко А. О науке социального управления и ее предмете // Проблемы правоведения. — 1979. — Вып. 39. — С. 35—41.
97. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 1. — С. 399.
98. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире / Пер. с англ.; Под ред. Б. Ю. Кагарлицкого. — СПб.: Универсальная книга, 2001. — 272 с.
99. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. — М.: Логос, 1998. — 168 с.
100. Васильев А. С. Управленческие решения в производственных организациях (правовой аспект). — К.; Одесса: Вища шк., 1986. — 160 с.
101. Васильев А., Кутатладзе О. Организационно-правовые формы сочетания отраслевого и территориального принципов управления в регионе // Право и государственное управление регионами: Межвузовский тематический сборник научных трудов. — Калинин, 1986. — С. 50—60.
102. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины. — Харьков, Эспада, 2002. — 368 с.
103. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. — 2002. — № 5. — С. 8—11.
104. Васьковский В. В. Учебник гражданского процесса. — М., 1917.
105. Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресс, 1990. — 804 с.
106. Веденеев Ю. А. Организационные реформы государственного управления промышленностью в СССР (историко-правовое исследование). — М.: Наука, 1984. — 241 с.
107. Веденеев Ю. А. Организационные реформы государственного управления промышленностью в СССР (1957—1987 гг.): Историко-правовое исследование. — М.: Наука, 1990. — 256 с.
108. Веденеев Е. Полномочия суда в доказывании по делу в условиях совершенствования гражданского и арбитражного судопроизводства // Государство и право. — 2001. — № 10. — С. 36—46.
109. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1957. — № 9. — С. 109.
110. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1957. — № 11. — С. 275.
111. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1965. — № 39. — С. 558.
112. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1978. — № 28. — С. 436.
113. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1979. — № 49. — С. 844.
114. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1987. — № 7. — С. 92.
115. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1987. — № 25. — С. 355.
116. Ведомости Верховного Совета СССР. — 1988. — № 1. — С. 3.
117. Ведомости Верховного Совета Украины. — 1992. — № 6. — С. 56.
118. Ведомости Верховного Совета УССР. — 1991. — № 36. — С. 469.
119. Вестник Арбитражного Суда РФ. — 1994. — № 2. — С. 99.
120. Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991. — № 1. — С. 3.
121. Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991. — № 17. — С. 490.
122. Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991. — № 23. — С. 651.
123. Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991. — № 23. — С. 652.
124. Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991. — № 23. — С. 653.
125. Верин Л. Третьи лица в арбитражном процессе // Советская юстиция. — 1969. — № 4. — С. 15—17.
126. Вернадский В. И. Биогеохимические очерки. — М., 1940.
127. Вестник советской юстиции. — 1925. — № 10–11 — С. 432.
128. Вестник советской юстиции. — 1925. — № 15(49)–16(50). — С. 621.
129. Вестник советской юстиции. — 1926. — № 14–15(72–73). — С. 609.
130. Вестник Центрального Исполнительного Комитета, Совета Народных Комиссаров и Совета Труда и Обороны. — 1924. — № 6. — С. 200.
131. Викут М. А. Стороны — основные лица искового производства. — Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1968. — 76 с.
132. Викут М. А., Зайцев И. М. Гражданский процесс: Курс лекций. — Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1998.
133. Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 31. — С. 429.
134. Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 30. — С. 426.
135. Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — С. 56.
136. Відомості Верховної Рада України. — 1994. — № 22. — С. 138.
137. Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 22. — С. 140.
138. Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 226. — С. 215.
139. Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.
140. Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 18. — С. 124.
141. Вінник О. Господарський (Комерційний) кодекс як важливий чинник забезпечення цивілізованого підприємництва в Україні // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних правовідносин: Міжвідомчий наук. зб. — К., 2000. — Т. 21 (2). — С. 57—63.
142. Вісник Вищого арбітражного суду України. — 1998. — № 3. — С. 14.
143. Вісник господарського судочинства. — 2002. — № 2. — С. 24.
144. Винниченко В. К. Відродження нації. — К.; Відень. — Ч. II. — 1920. — 328 с.
145. Витрянский В. В. Порядок предъявления иска в арбитражный суд // Советская юстиция. — 1992. — № 19—20. — С. 28—30.
146. Витрянский В. Пути совершенствования государственного арбитража // Хозяйство и право. — 1990. — № 7. — С. 57—64.
147. Власов А., Завидов Б. Принципы арбитражного процессуального права и их реализация в новом АПК // Арбитражный и гражданский процесс. — 2002. — № 8. — С. 7—10.
148. Власов А., Простова В. Проблемы законности в гражданском и арбитражном судопроизводстве // Арбитражный и гражданский процесс. — 2001. — № 7. — С. 21—27.
149. Власов А., Простова В. Роль прокурора в защите государственных интересов в арбитражном суде // Арбитражный и гражданский процесс. — 2001. — № 3. — С. 15—23.
150. Вовк Ю. Вищий судовий орган та Київський апеляційний суд у добу Директорії // Право України. — 1999. — № 11. — С. 128—137.
151. Вовк Ю. Організація військових судів у період Гетьманату // Вісник Львівського університету: Серія юридична. — Вип. 35. — Львів, 2000. — С. 101—104.
152. Вовк В. Особливості діяльності вищого судового органу Української Держави (1918 р.) // Наукові записки з української історії: Зб. наук. статей. — Переяслав-Хмельницький, 1999. — Вип. 6. — С. 49—53.
153. Волжанин В. П. Понятие юрисдикции по гражданским делам // Проблемы защиты судебных прав и советское гражданское судопроизводство: Межвузовский темат. сб. — Ярославль, 1979. — С. 105—107.
154. Волков А. М. Швеция: социально-экономическая модель: Справочник. — М.: Мысль, 1991. — 181 с.
155. Волков Н. А. Органы советского государственного управления, современный период. — Казань, Изд-во Казанского ун-та, 1962. — 210 с.
156. Володина Ю. Взгляд на судебную реформу // Юридическая практика. — 2002. — № 32 (242). — С. 1, 5.
157. Володина Ю. Проблемы правосудия // Юридическая практика. — 2002. — № 38. — С. 3.
158. Волин А. Сотрудничество и взаимная помощь — основа социалистических отношений между предприятиями // Коммунист. — 1959. — № 3. — С. 49—60.
159. Вопросы советского хозяйственного права: Сб. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1933. — 765 с.
160. Воробьев А. А., Воробьев А. Б. Арбитражный суд в Лондоне: Сравнительно-правовое исследование. — М.: Ассоциация независимых издателей, 2000. — 303 с.
161. Высочайше учрежденная комиссия для пересмотра законоположений по судебной части. Подготовительные материалы. — Т. V. — СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1894. — 340 с.
162. Габричидзе Б. Н., Елисеев Б. П. Российское административное право. — М.: Норма-Инфра, 1998.
163. Ганеев В. Еще раз в защиту Госарбитража // Хозяйство и право. — 1990. — № 12. — С. 65–70.
164. Ганеев В. Н. Правосудие и арбитраж. — Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1983. — 114 с.
165. Ганеев В. Н. Сущность арбитражной формы защиты прав. — М.: Юрид. лит., 1971. — 362.
166. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Пер. с нем. — М.: Мысль, 1990. — 524 с.
167. Герберт А. Саймон. Адміністративна поведінка: дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції / Пер. з англ. — К.: Артек, 2001.
168. Гергелійник В., Ліпка В. Проблеми реформування системи арбітражних судів України // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних правовідносин: Міжвідомчий наук. зб. — К., 2000. — Т. 21 (2). — С. 247—256.
169. Глазунова Н. И. Система государственного управления: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 276 с.
170. Глущенко Е. В., Захаров Е. В., Тихонравов Ю. В. Теория управления. — М.: Вестник, 1997. — 332 с.
171. Гойхбарг А. Г. Курс гражданского процесса. — М.; Л.: Гос. изд-во, 1928. — 920 с.
172. Големинов Ч. Относительно правовой сущности международного торгового арбитража // Правна Мысль. — 1993. — № 1. — С. 21—23.
173. Голландская правовая культура / Отв. ред. В. В. Бойцова, Л. В. Бойцова. — М.: Легат, 1998.
174. Головань І. В. Проблеми доказування при розгляді господарських спорів за участю контролюючих органів // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних відносин: Міжвідомчий наук. зб. — К., 2000. — Т. 21 (2). — С. 228—237.
175. Голяков И. Т. Основные проблемы науки советского социалистического права / Под ред. Голякова И. Т. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. — 144 с.
176. Гордон И. М. Особенности судопроизводства в коммерческих судах // Журнал Министерства юстиции. — 1894. — № 2. — С. 142—165.
177. Городовенко В. Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише законові як один із основних принципів судочинства в Україні // Право України. — 2002. — № 4. — С. 124—127.
178. Государственное управление: основы теорий и организаций: Учеб. / Под ред. В. А. Козбаненко. — М.: Статут, 2000.
179. Гражданский процесс. — М.: Юриздат, 1940. — Гл. ІІІ.
180. Гражданский процесс. — М.: Юрдиздат, 1948. — Гл. ІІ.
181. Гражданский процесс / Отв. ред. Н. А. Чечина, Д. М. Чечет. — М.: Юрид. лит., 1968. — 455 с.
182. Гражданский процесс / Под ред. К. С. Юдельсона. — М.: Юрид. лит., 1972. — 440 с.
183. Гражданский процесс / Под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечета. — М.: Проспект, 1996. — 480 с.
184. Гражданский процесс / Под ред. К. И. Комиссарова и Ю. К. Осипова. — 2-е изд. — М., 1998. — 472 с.
185. Гражданско-правовое положение личности в СССР. — М.: Наука, 1975. — 399 с.
186. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. — М.: Статут, 2000. — 411 с.
187. Грошева Г. Нужна нейтральная арбитражная комиссия // Хозяйство и право. — 1990. — № 8. — С. 59–60.
188. Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — 20 с.
189. Гукасян Р. Е. Проблемы интереса в советском гражданском процессуальном праве. — Саратов: Приволжское книжное изд-во, 1970. — Ч. ІІ. — 185 с.
190. Гурвич М. А. Лекции по советскому гражданскому процессу. — М., 1950.
191. Гурвич М. А. Понятие принципов, их значение и система // Советский гражданский процесс / Под ред. М. А.Гурвича. — М.: Высш. шк., 1975. — 399 с.
192. Гурвич М. А. Принципы советского гражданского процессуального права // Труды ВЮЗИ. — Т. ІІІ. — М., 1965. — С. 3—61.
193. Гуреев П. П. Судебное разбирательство гражданских дел. — М.: Госюриздат, 1958. — 199 с.
194. Гурней Б. Введение в науку управления. — М.: Прогресс, 1969. — 430 с.
195. Давид Р., Жоффре-Спинози. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. — М.: Международные отношения, 1996. — 398 с.
196. Декреты Советской власти. — Т. 1. — М.: Госполитиздат, 1957. — XII, 626 с.
197. Депп Н. О торговых судах // Журнал гражданского и торгового права. — СПб.: Типография Глазунова, 1871. — Кн. 1. — С. 1–75.
198. Депп Н. О торговых судах// Журнал гражданского и торгового права. — СПб.: Типография Глазунова, 1872. — Кн. 3. — С. 457–513.
199. Державне управління в Україні/ За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К., 1999. — 265 с.
200. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998.
201. Добровольский А. А. Основные проблемы административного процесса в свете Закона “О государственном арбитраже в СССР” // Повышение роли государственного арбитража в механизме социалистического хозяйствования. — М.: Институт государства и права АН СССР / Отв. ред. Абова Т. Е., Лаптев В. В., 1981. — С. 70–80.
202. Добролюбов А. И. Государственная власть как техническая система: О трех великих изобретениях человечества. — Минск: Навука і техніка, 1995. — 239 с.
203. Домінік Ру, Даніель Сульє. Управління / Пер. з фр. — К.: Основи, 1995.
204. Дроздов Г. В. Правовая природа разъяснений закона высшими органами судебной власти // Сов. гос. и право. — 1992. — № 1. — С. 70—77.
205. Дядиченко В. А. Нариси соціально-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVII — початку ХVIII ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — 534 с.
206. Евдокимов Б. В., Старцев Я. Ю. Местные органы власти зарубежных стран: Правовые аспекты. — М.: Спарт, 2001.
207. Егиазаров В. А. Влияние практики арбитражных судов на совершенствование транспортного законодательства // Проблемы современного гражданского права: Сб. статей. — М.: Городец-издат, 2000. — С. 276—286.
208. Елисеев Н. Г. Гражданское право зарубежных стран: Источники, судоустройство, подсудность. — М.: Статут, 2000. — 271 с.
209. Елисейкин П. Ф. Предмет и принципы советского гражданского процессуального права. — Ярославль: Ярославский гос. ун-т, 1974. — 109 с.
210. Ерошкин Н. П. История государственных учреждений дореволюционной России. — М.: Высш. шк., 1983. — 352 с.
211. Ершов В. Суд в системе органов государственной власти // Государство и право. — 1992. — № 8. — С. 31—37.
212. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М.: Спарк, 2001. — 767 с.
213. Жилин Г. А. Гражданское дело в суде первой инстанции. — М.: Городец-издат, 2000.
214. Жилин Г. А. Конституционные основы правосудия по гражданским делам и его эффективность // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве: Материалы Всерос. научно-практ. конф. — 2001.
215. Жиліна Л. Проблеми судового контролю та правомірність рішень органів попереднього розслідування // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 2 (17). — С. 195—199.
216. Жуйков В. М. Судебная защита прав граждан и юридических лиц. — М.: Городец-издат, 1997. — 318 с.
217. Забелин П. В., Моисеева Н. К. Основы стратегического управления. — М., 1998. — 195 с.
218. Задорожний О. Судова реформа: крок за кроком // Голос України. — 2002. — № 90 (2841).
219. Зайцева В. В. Производство в арбитражном суде первой инстанции. Исковое производство // Арбитражная практика. — 2002. — № 9.
220. Зайцева В. В. Производство в арбитражном суде первой инстанции. Исковое производство // Арбитражная практика. — 2002. — № 9.
221. Зайцев И. М. Сущность хозяйственных споров. — Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1974. — 157 с.
222. Закон Монгольской Народной Республики о судоустройстве от 25 декабря 1978 г. // Монгольская Народная Республика: Конституция и законодательные акты. — 1981. — С. 413—431.
223. Закон Украины “О судоустройстве Украины” от 7 февраля 2002 г. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — С. 1—56.
224. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” // Право України. — 2001. — № 9. — С. 105—109.
225. Зейкан Я. Стаття 105 Арбітражного процесуального кодексу потребує доповнення // Право України. — 1993. — С. 23—26.
226. ЗП УРСР. — 1960. — № 8. — С. 66.
227. Землянська В. Діяльність надзвичайних військових судів у добу Директорії // Право України. — 2000. — № 10. — С. 107–109.
228. Землянська В. Про судове законодавство П. Скоропадського // Вісник Львівського університету. Юридична серія. — Вип. 35. — Львів, 2000. — С. 95–99.
229. Землянська В. Судове законодавство Директорії // Право України. — 2000. — № 1. — С. 125–128.
230. Исаев М. А., Чеканский А. Н., Шишкин В. Н. Политическая система стран Скандинавии и Финляндии. — М.: Российская полит. энцикл.; Московский гос. ин-т международных отношений МИД РФ, 2001. — 278 с.
231. История государства и права Украинской ССР. В 3 т. — Т. 1. — К.: Наук. думка, 1987. — 317 с.
232. Історія держави і права України: Академічний курс: У 2 т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. — Т. 1. — Кол. авторів: В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін. — К.: Ін Юре, 2000. — 648 с.
233. Історія держави і права України: Академічний курс. У 2 т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. — Т. 2. — Кол. авторів: В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін. — К.: Ін Юре, 2000. — 632 с.
234. Історія держави і права України: Навч. посіб. / А. С. Чайковський, В. І. Батрименко, О. Л. Копиленко та ін.; За ред. А. С. Чайковського. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 320 с.
235. История Отечества: люди, идеи, решения. Очерки истории Советского государства / Сост. В. А. Козлов. — М.: Политиздат, 1991. — 366 с.
236. История российской адвокатуры. — Т. 1. — Гессен И. В. Адвокатура, общество и государство (1864–1914) / Сост. С. Н. Гаврилов. — М.: Юристъ, 1997. — 374 с.
237. Історія України: нове бачення: У 2 т. / Під ред. В. А. Смолія. — К.: Україна, 1996. — Т. 2. — 494 с.
238. Історія української Конституції / Упоряд. А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. — К.: Право, 1997. — 446 с.
239. Каким быть государственному арбитражу // Хозяйство и право. — 1990. — № 6. — С. 25–32.
240. Каллистратова Р. Ф. Государственный арбитраж. Проблемы совершенствования организации и деятельности. — М.: Юрид. лит., 1973. — 208 с.
241. Каллистратова Р. Ф. Разрешение споров в государственном арбитраже. — М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. — 205 с.
242. Каменицер С. Е. Основы управления промышленным производством. — М.: Мысль, 1971. — 287 с.
243. Капиталистическое управление: уроки 80-х / М. В. Грачев, А. А. Соболевская, Д. В. Кузин, А. Р. Стерлин; Под ред. А. А. Дынина. — М.: Экономика, 1991. — 126 с.
244. Карабань В. Я., Палій В. М. Версія судоустрою — 2000 // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних правовідносин: Міжвідомчий наук. зб. — К., 2000. — Т. 21. — 160 с.
245. Карев Д. С. Организация суда и прокуратуры. — М.: Госюр