ПРОБЛЕМИ НАГЛЯДУ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................ 3

РОЗДІЛ І. ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВОЇ
ПРОКУРАТУРИ............................................................................................
14

1.1. ПРОКУРАТУРА В СИСТЕМІ ПОДІЛУ ВЛАДИ.................................
14

1.2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ
ВІЙСЬКОВОЇ ПРОКУРАТУРИ....................................................................

32

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ
РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ
ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ......................................

51

2.1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРОВЕДЕННЯ
ДІЗНАННЯ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ
ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ ..........................................

51

2.2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ В РОБОТІ СЛІДЧОГО
ВІЙСЬКОВОЇ ПРОКУРАТУРИ І ШЛЯХИ ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЇ...................

79

РОЗДІЛ ІІІ. НАГЛЯД ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА
ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ ДІЗНАННЯ
Й ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ....

117

3.1. ПРОБЛЕМИ ПОВНОВАЖЕНЬ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА
ПО ЗДІЙСНЕННЮ НАГЛЯДУ ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ
У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ................................................................

117

3.2. МЕТОДИКА НАГЛЯДУ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА
ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ....

136

ВИСНОВКИ...................................................................................................
152

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................
158

ДОДАТОК: АНКЕТА...................................................................................
194

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах формування Української правової держави, проведення судово-правової реформи на одному з перших місць стоїть питання забезпечення чіткості й ефективності діяльності правоохоронних органів та інших державних інститутів. Важливим напрямком цього процесу є дотримання вимог закону всіма учасниками суспільних відносин. Особливо це стосується посадових осіб, які здійснюють правозастосовчу діяльність при виконанні своїх владних повноважень.
Положення Загальної декларації прав людини [108, с. 6-9], Міжнародного пакту про цивільні і політичні права [203, с. 9-19], Конвенція про захист прав людини і основних свобод людини [157], відтворені в Конституції України, покладають на державу обов'язок створити таку правоохоронну систему, якій буде гарантовано діючий захист прав і свобод громадян, можливість їх повної реалізації.
Однією з форм правоохоронної діяльності є організаційна та правова діяльність військового прокурора по нагляду за додержанням слідчими військової прокуратури та військових органів дізнання вимог закону і прав громадян, у тому числі військовослужбовців, при здійсненні дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Актуальність зазначеної проблеми зумовлена також тим, що діяльність військового прокурора по нагляду за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства має важливе значення для правильної й ефективної боротьби зі злочинністю, рівень якої у Збройних Силах України залишається високим, незважаючи на удаване зниження цифрових показників, однак його можна пояснити значним скороченням загальної чисельності військовослужбовців.
Викладене визначає вибір теми дисертаційного дослідження і свідчить про її актуальність і перспективність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і структурно входить у цільову комплексну програму № 0186.0.099031 «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави».
Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне розв’язання організаційних та правових проблем діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства України і правозастосовчої практики в цій сфері.
Відповідно до даної мети вирішувалися такі основні завдання:
- визначити місце прокуратури України в системі органів державної влади;
- з’ясувати правове становище військової прокуратури;
- проаналізувати систему правових норм, що визначають повноваження військового прокурора при здійсненні нагляду за розслідуванням злочинів;
- розглянути форми нагляду й особливості повноважень військового прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
- розглянути організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
- дослідити особливості організаційного та правового становища слідчого військової прокуратури;
- виявити специфічні особливості організації слідчої роботи у військовій прокуратурі та шляхи її оптимізації;
- розробити методику перевірки військовим прокурором виконання законів органами дізнання й досудового слідства;
- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення та пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства і правозастосовчої практики у сфері розслідування злочинів і проведення дізнання у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Об'єктом дослідження є нагляд військового прокурора за додержанням законів органами, що провадять дізнання й досудове слідство у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Предметом дослідження виступають норми права, що регулюють процесуальні проблеми діяльності військового прокурора, пов'язані з наглядом за додержанням законів органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, системний аналіз, статистичний, класифікацій, соціологічний. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод наукового пізнання дійсності, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою системно-структурного методу і системного аналізу вироблені визначення військових органів дізнання, змісту нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів у Збройних Силах та інші. Історичний метод використовувався при дослідженні питання про роль та місце прокуратури в системі поділу державної влади у різних історичних умовах на території України. Вимоги формальної логіки стосовно послідовності, визначеності, обґрунтованості й несуперечності суджень дотримувались як при формулюванні висновків, так і при висловлюванні пропозицій відповідно до мети дослідження. Застосування порівняльно-правового методу дозволило визначити правовий статус військової прокуратури, військового прокурора та військових органів дізнання. Метод класифікацій дозволив сформувати у групи існуючі на Україні військові органі дізнання виходячи з різних класифікаційних критеріїв. Статистичний та соціологічний методи дозволили проаналізувати існуючий стан роботи військових органів дізнання, визначити шляхи їх реформування, висвітили проблеми нагляду військового прокурора за розслідуванням злочинів у військових формуваннях.
У процесі дослідження також використовувалися загальні положення й висновки науки прокурорського нагляду, кримінального процесу, науки управління, військового права.
Теоретичною основою дисертації послужили відповідні наукові праці з філософії, логіки, соціології, теорії й історії держави і права, кримінально-процесуального права, а також теорії прокурорського нагляду і практики діяльності органів військової прокуратури, у тому числі дореволюційна й зарубіжна література, що стосується цієї тематики.
Питання організаційної та правової діяльності прокурора по нагляду за органами, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, розглядалися в роботах багатьох учених України. Значний внесок у розробку цієї проблеми внесли С.А. Альперт, О.В. Баулін, Т.Б. Вільчик, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, Г.К. Кожевніков, В.Г. Клочков, Ф.А. Лопушанський, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, М.І. Мичко, М.А. Погорецкий, О.І. Поповченко, Н.В. Сібільова, Г.П. Середа, З.Д. Смітієнко, В.Д. Фінько, С.Ф. Шумилін, В.М. Ярін та ін.
Ця проблема також активно досліджувалася В.І. Басковим, О.І. Бастрикіним, О.Д. Бойковим, Й.М.Гуткіним, В.Г.Даєвим, Л.С. Жиліною, В.К. Звірбулем, Т.Ю. Івановою, І.Ф. Криловим, М.І.Рагінським, Р.Д. Рахуновим, В.М. Савицьким, О.Б. Соловйовим, В.І. Соломичевим, В.Я.Чекановим та ін.
Особливості організації Збройних Сил України та інших військових формувань, правового регулювання їхньої діяльності, особливі вимоги пред’являються до дисципліни, додержання вимог Статутів тощо, обумовлюють і специфіку у діяльності військової прокуратури. Це, у свою чергу, викликає необхідність вивчення форм здійснення нагляду за додержанням кримінально-процесуального законодавства органами досудового слідства й дізнання у військових формуваннях і застосування спеціальних методик. Разом із тим слід зазначити, що спеціальне дослідження цих питань провадилося тільки в одній кандидатській дисертації ще в 1974 р. 69 , яка присвячена проблемам діяльності військової прокуратури по нагляду за додержанням законів слідчими військової прокуратури.
Окремі аспекти діяльності правоохоронних органів у Збройних Силах і пов'язані з ними питання розглядаються в роботах О.Ю. Єпихіна, В.С. Клименка, В.В. Клочкова, М.В.Руденка, В.П. Рябцева, О.М. Савенкова, А.Я. Терешонка, П.І.Вострікова, В.О. Шамрая, В.Б. Ястребова та інших учених.
Однак слід зазначити, що питання діяльності військового прокурора в даній сфері ще не були предметом комплексного дисертаційного дослідження.
Емпіричну базу дослідження складають: законодавство України, державна статистична звітність Генеральної прокуратури України за 1998-2000 рр., дані, отримані в результаті вивчення прокурорської й судової практики (вивчено у військових судах Північного реґіону України й Харківського гарнізону понад 200 кримінальних справ і 310 наглядових проваджень), узагальнення кримінальних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні військових дізнавачів (близько 300), анкетування, проведене серед працівників військових прокуратур, а також 18-річний особистий досвід роботи автора в органах військової прокуратури.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі вперше зроблено спробу комплексно дослідити організаційну та правову діяльність військового прокурора, слідчого військової прокуратури й військового дізнавача, визначити їх найбільш актуальні практичні і теоретичні проблеми, зокрема:
1) Викладені нові аргументи щодо необхідності визначення місця прокуратури в системі поділу влади, як передумови для визначення перспектив її подальшого реформування на шляху демократизації держави та суспільства. Обґрунтована точка зору про те, що діяльність прокуратури не укладається в рамки якої-небудь з гілок влади, тому прокуратуру пропонується віднести до органів, що здійснюють універсальну контрольно-наглядову функцію держави;
2) Вперше наводяться доводи на користь збереження військової прокуратури, як одного з видів спеціалізованих прокуратур, визначено її статус; Визначено, що військова прокуратура насамперед є військовим правоохоронним органом у складі прокуратури України відповідно до свого основного призначення, а додаткові повноваження військових прокурорів слід розглядати як спеціальні, що забезпечують виконання професійних завдань військовими прокурорами у специфічних умовах функціонування військових формувань в мирний і воєнний час, в разі введення в країні надзвичайного стану, при виконанні військами завдань,
пов'язаних з ліквідацією наслідків природних і техногенних катастроф, боротьби з терористичними угрупованнями, виконання миротворчих місій військовими формуваннями України відповідно до міжнародних зобов'язань, тощо.
Аргументовано необхідність нормативного врегулювання діяльності військової прокуратури шляхом доповнення Закону України «Про прокуратуру» відповідним розділом;
3) У дисертації вперше в Україні зроблена спроба розкрити особливості правового становища військового прокурора, яке має істотні особливості. По-перше, це статус військовослужбовця, який покладає на нього певні обов’язки, передбачені загальновійськовими статутами Збройних Сил України. По - друге, повноваження по здійсненню нагляду за дотриманням законів, притаманні лише прокурорам. Відмічається, що у багатьох випадках ці особливості суперечать один одному, що заважає виконанню військовими прокурорами своїх службових повноважень.
Пропонується обмежити виконання військовими прокурорами обов’язків військової служби, як це передбачено для військових суддів;
4) Вперше розроблена класифікація діючих на Україні військових органів дізнання, визначено місце в ній створюваному у відповідності з прийнятим Верховною Радою України 7 березня 2002 р. Законом «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» однойменному правоохоронному органу, однією з функцій якого є провадження дізнання на професійній основі. Зазначається, що діяльність Військової служби правопорядку буде охоплювати лише формування, які підпорядковані Міністру оборони України. Запропоновані шляхи подальшого реформування цього військового правоохоронного органу – надання йому права на проведення оперативно-розшукової роботи та його трансформування у військову поліцію, чия діяльність має охоплювати не тільки Збройні Сили (ЗС), а й усі військові формування України під керівництвом Верховного Головнокомандувача – Президента України;
5) Здійснено новий підхід до визначається правового становища військових дізнавачів, їх повноважень і взаємин з військовими прокурорами та начальниками військових органів дізнання.
Поставлене питання про скасування Інструкції про проведення дізнання у Збройних Силах України, оскільки її існування суперечить нормам Конституції України, а ряд її положень – КПК України;
6) Вперше обґрунтовується необхідність покладання нагляду за додержанням законів посадовими особами, у тому числі і дізнавачами Військової служби правопорядку (військової поліції), та її оперативно-розшуковими органами (в разі їх створення) на військових прокурорів гарнізонів, розширивши коло їх повноважень внесенням відповідних змін до чинного законодавства та наказів Генерального прокурора України;
7) Наводяться додаткові аргументи на користь забезпечення незалежності офіцерів військової прокуратури (прокурорів та слідчих) від місцевих органів військового управління. З цією метою пропонується комплексне вирішення вказаної проблеми шляхом зміни джерела фінансування витрат на матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності військових прокуратур, яке пропонується перекласти з Міністерства оборони на Генеральну прокуратуру України;
8) Вперше визначені методи прокурорського нагляду за виконанням законів у діяльності слідчих військової прокуратури та військових дізнавачів як система взаємозалежних і упорядкованих операцій, прийомів, способів використання військовим прокурором закріплених законом форм нагляду з метою успішного виконання завдань, що стоять перед ним;
9) Розроблена нова методика здійснення військовим прокурором нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів, направлених на: виявлення порушень законності, зокрема, при розгляді скарг; усунення порушень законності; попередження порушень законності; притягнення винних у порушенні закону начальників військових органів дізнання, підлеглих їм дізнавачів, а також слідчих військових прокуратур до відповідальності;
10) Запропоновано нову методику перевірки військовим прокурором матеріалів, що містять ознаки злочинів, та кримінальних справ на різних етапах їх розслідування.
Розглядаючи процесуальну природу згоди військового прокурора, автор обґрунтовує положення про те, що при отриманні від слідчого подання до суду про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою (ст. 165-3 КПК України), прокурор не зв’язаний строком, вказаним у поданні останнього. Він може, склавши нове подання, порушити перед судом клопотання про зміну цього строку, не виходячи за межі процесуальних повноважень суду. Зазначається, що по кримінальним справам, пов’язаним з розслідуванням військових та інших злочинів, вчинених організованою групою, закінчити розслідування у встановлений КПК України двомісячний строк неможливо, тому пропонується встановити строк слідства по таких справах, а також строк утримання обвинувачених під вартою до чотирьох місяців;
11) У дисертації доводиться, що нагляд з боку військового прокурора за розслідуванням злочинів у ЗС України на початковому етапі має свої особливості. Він спрямований у першу чергу на концентрацію зусиль по виявленню причин та умов, що сприяли вчиненню злочину у військовому формуванні, бо дізнавачі, підпорядковані командиру військової частини, такої можливості не мають, так як їм заважає це робити військова субординація. Оскільки усунення вказаних передумов у військових формуваннях передбачає підвищення рівня військової дисципліни та боєздатності військ в умовах здійснення принципу єдиноначальності, нагляд військового прокурора на цьому етапі повинен бути спрямований на визначення ступеня відповідності діянь командирів й начальників вимогам військових статутів та необхідності застосування відповідних засобів прокурорського реагування;
12) Досліджено, що на стадії досудового слідства прокурор виступає:
а) як представник держави, який вживає заходи справедливого, правомірного покарання осіб, які вчинили злочини;
б) як представник держави, який захищає права та свободи військовослужбовців та інших громадян, інтереси держави, порушені вчиненим злочином.
Вперше визначено, що на цій стадії є особливим нагляд військового прокурора за дотриманням законів на гауптвахтах, куди командири військових частин можуть направляти правопорушників з числа рядового та сержантського складу у відповідності з вимогами Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України до обрання запобіжного заходу
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційному дослідженні висновки і пропозиції можуть бути використані в практичній діяльності органів військових прокуратур і військових органів дізнання, при розробці нових Закону України «Про прокуратуру» та Кримінально-процесуального кодексу. Їх також можна застосовувати при вдосконаленні Закону «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», в учбовому процесі вищих юридичних навчальних закладів і факультетів при вивченні відповідних розділів прокурорського нагляду, кримінально-процесуального законодавства та спецкурсів, у системі підвищення кваліфікації прокурорських працівників і військових дізнавачів. Результати дослідження можуть бути також використані у процесі підготовки науково-практичних посібників, методичних указівок з основних навчальних курсів: прокурорського нагляду, кримінального процесу, організації судових і правоохоронних органів та зі спецкурсу «Військові судові і правоохоронні органи».
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, де за темою дисертації автор виступав з науковими доповідями й повідомленнями. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися ним на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної науки» в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (Харків, 2000 р.), на нарадах військових прокурорів у Генеральній прокуратурі України в 1998-2001 рр.
Низка положень дисертації врахована у прийнятому 7 березня
2002 р. Законі «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».
Матеріали проведеного наукового дослідження використовувалися в навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 4 наукові статті й тези наукової доповіді.
Структура дисертації відповідає логіці проведеного дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, що поєднують 6 підрозділів, висновку, списку використаної літератури (395 найменувань) й додатку. Загальний обсяг дисертації — 195 сторінок (із них 36 сторінок – список використаної літератури і 2 сторінки — анкета).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження, можна сформулювати низку концептуальних пропозицій, що мають теоретичне, нормативне й відомче забезпечення діяльності військового прокурора, слідчого військової прокуратури й дізнавачів військової служби правопорядку у ЗС України у кримінальному процесі:
1. У теоретичному аспекті доцільно:
Закріпити правове становище органів військової прокуратури в нашій державі, специфіку її компетенції, правовий статус і т.д. З цією метою включити в чинний Закон України «Про прокуратуру» розділ, присвячений органам військової прокуратури, де має бути відбито: місце військової прокуратури в системі органів прокуратури України, структура, правовий статус військового прокурора при виконанні покладених на нього функцій, специфіка його повноважень – коло піднаглядних військовій прокуратурі суб'єктів, підлеглих, наприклад, Міністерству оборони України, та інші питання.
За військовими прокурорами необхідно зберегти обов'язок здійснювати нагляд за неухильним виконанням законів органами дізнання й досудового слідства по справах про військові злочини і інші злочини, що вчинені:
— військовослужбовцями Збройних Сил та інших військових формувань, дислокованих на Україні, у тому числі й відрядженими у розпорядження інших міністерств та відомств у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також військовозобов'язаними під час проходження ними зборів;
— службовцями Збройних Сил та інших військових формувань у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків або вчинених у розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів підприємств чи організацій Збройних Сил чи інших військових формувань;
— групою осіб, якщо один зі злочинців є військовослужбовцем, або вчинених за участю військовослужбовця на території військової частини.
Об'єктом нагляду військового прокурора є процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, учасників процесу та всіх інших осіб, залучених у процесуальну діяльність при розслідуванні військових злочинів.
Крім того, у запропонованому розділі Закону про прокуратуру необхідно відбити: загальні принципи проходження військової служби; державне забезпечення службової діяльності працівників військової прокуратури, їх права, обов'язки й відповідальність; специфіку напрямків діяльності, здійснюваної військової прокуратурою; особливості нагляду за додержанням законів органами, що проводять дізнання й досудове слідство у Збройних Силах України; право участі військового прокурора в розгляді в судах справ (у цьому зв'язку варто було б указати, що право принесення апеляційного подання на судове рішення має працівник військової прокуратури, який брав участь у розгляді даної справи); специфіку нагляду, здійснюваного військовим прокурором, за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру (у дисциплінарних батальйонах, на гауптвахтах тощо).
Розділ про військову прокуратуру повинен закріпити принципи й напрямки здійснення координації діяльності військової прокуратури з іншими прокуратурами, що входять у систему цих органів, – територіальними, транспортними, екологічними та ін. Військові прокуратури стосовно інших прокуратур мають діяти на принципах самостійного функціонування з чітким розмежуванням функцій.
На органи військової прокуратури повинно бути покладено здійснення нагляду за виконанням законів при проведенні дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
У даний час створено спеціальний військовий орган – військову службу правопорядку у Збройних Силах України [251], який відповідно до п. 10 ст. 7 зазначеного Закону наділено правом проведення дізнання у Збройних Силах України. У цьому Законі визначено призначення названого військового правоохоронного органу, окреслено коло його повноважень, порядок взаємодії з іншими військовими формуваннями і правоохоронними органами.
Служба правопорядку має бути незалежною від командирів військових частин і підрозділів. У зв'язку з цим вона не може бути заінтересованої в прихованні злочинів. Служити в її лавах повинні професіонали, які в обов'язковому порядку мають вищу юридичну освіту, чого до створення цієї служби сьогодні вкрай бракує офіцерам-дізнавачам ЗС. Необхідність у професіоналах пояснюється тим, що на військову службу правопорядку покладено:
— попередження у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, розташованих на території України, дисциплінарних та адміністративних правопорушень, злочинів і їх запобігання;
— охорона й забезпечення громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців і членів інших військових формувань на вулицях, майданах, вокзалах, у кінотеатрах та в інших громадських місцях;
— виявлення і розкриття злочинів, учинених у військових частинах, підрозділах, організаціях, військово-навчальних установах, підприємствах, на військових об'єктах Збройних Сил України, а також розшук осіб, які їх учинили;
— проведення дізнання по справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України чи членами інших військових формувань у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини;
— захист від злочинних зазіхань на власність Збройних Сил України та інших військових формувань, особливо на зброю й боєприпаси, засоби зв'язку та ін.;
— контроль за безпечним використанням та експлуатацією транспортних засобів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, особливо при пересуванні бойової і спеціальний автотехніки;
— виконання в передбачених випадках дисциплінарних та адміністративних стягнень, кримінальних покарань.
Однак виконання цих завдань неможливо без створення у складі служби правопорядку ЗС України спеціальних підрозділів, призначених для проведення оперативно-розшукової діяльності. Для цього в чинне законодавство необхідно внести відповідні зміни.
З метою подолання на практиці труднощів у здійсненні дізнання й відомчого контролю над ним необхідно ввести в Кримінально-процесуальний кодекс розгорнуте поняття органу дізнання, його керівника й особи, яка здійснює дізнання (дізнавача), з окресленням їх прав та обов'язків, а також належного правового врегулювання відносин між ними.
Визначити процесуальну самостійність слідчого як надану слідчому законом свободу оцінки за внутрішнім переконанням фактичних даних з погляду їх достатності для прийняття рішення про притягнення особи як обвинувачуваного і про закінчення досудового слідства у відповідній формі, а також обумовлене предметом і межами доказування право вибору слідчих дій, які забезпечують досягнення істини по розслідуваній справі, і послідовності їх виконання.
У новому КПК, на відміну від нині діючого, статті про права й обов’язки спеціаліста пропонується розмістити у главі «Учасники процесу, їх права й обов'язки».

2. У порядку de lege ferenda пропонується передбачити такі нормативні новели:
– внести зміни в ч. 4 ст. 17 Конституції України, виклавши її в наступній редакції: «Збройні Сили України та інші військові формування діють суворо в межах своєї компетенції і ніким не можуть бути використані в інших цілях: для обмеження прав і свобод громадян, з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності».
– викласти п. 3 ст. 101 КПК України в наступній редакції:
«3) начальники територіальних підрозділів військової служби правопорядку Збройних Сил України – у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, робітниками та службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи Збройних Сил України, а також усіх військових формувань за межами військових частин, але на території військового гарнізону;
– командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ, що не входять до складу Збройних Сил — у справах про всі злочини, учинені підлеглими їм військовослужбовцями, робітниками та службовцями в зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи”;
– внести відповідні зміни у відповідні статті Статуту гарнізонної і вартової служб Збройних Сил України, що стосуються повноважень начальника військового органу дізнання.
Вважаємо також необхідним внести зміни в ч. 2 ст. 119 КПК України, яка вимагає ознайомити з постановою про створення слідчої групи тільки обвинувачуваного, чим обмежується право інших учасників процесу на відвід того чи іншого члена слідчої групи. Для цього ч. 2 ст. 119 КПК пропонуємо викласти в наступній редакції:
«Постанова про призначення у справі декількох слідчих оголошується обвинувачуваному та іншим учасникам процесу».
– внести зміни в Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»: у ст. 5 – включити в перелік підрозділів, яким дозволене провадження оперативно-розшукової діяльності, відповідні підрозділи військової служби правопорядку Збройних Сил України; у ст. 14 — розширити коло суб'єктів нагляду за додержанням законів при здійсненні цієї діяльності, включивши в нього військових прокурорів гарнізонів.
У зв'язку зі створенням професійних органів дізнання у Збройних Силах України скасувати наказом Міністра оборони України Інструкцію про проведення дізнання у Збройних Силах України.

3. У порядку вдосконалення практичної діяльності військової прокуратури та її відомчого забезпечення можна рекомендувати уточнити коло піднаглядних військовій прокуратурі суб'єктів, закріпивши його в окремому відомчому акті (наказі Генерального прокурора України). З метою забезпечення незалежності офіцерів військової прокуратури (прокурорів та слідчих) від місцевих органів військового управління пропонується комплексне вирішення вказаної проблеми шляхом зміни джерела фінансування витрат на матеріально-технічне, фінансове забезпечення діяльності військових прокуратур, яке пропонується перекласти з Міністерства оборони на Генеральну прокуратуру України, у бюджет якої закласти ці витрати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аб пра¬ку¬ра¬ту¬ры Рэс¬публікі Бе¬ла¬русь: За¬кон Рэс¬публікі Бе¬ла¬русь от 29.01.93 р. № 2139-XII // Ведом. Верхов. Совета Рес¬публики Бе¬ла¬русь. – 1993. – № 10. – Ст. 95.
2. Акт проголошення незалежності України // Відом. Верхов. Ради України. – 1990. – № 38. – Ст. 502.
3. Алек¬сан¬д¬ров¬ский А.Г. За¬дер¬жа¬ние по¬доз¬ре¬вае¬мо¬го в со¬вер¬ше¬нии пре¬сту¬п¬ле-ния и при¬ме¬не¬ние в от¬но¬ше¬нии ли¬ца ме¬ры пре¬се¬че¬ния в ви¬де за¬клю¬че¬ния под стра¬жу до предъ¬яв¬ле¬ния ему об¬ви¬не¬ния: Автореф. дис. ... канд. юрид. на¬ук. – К., 1992. – 20 с.
4. Алексеев В.Б. Конституционные принципы организации и функционирования прокурорского надзора // Вопр. теории управления в органах прокуроры: Сб. науч. тр. – М.: НИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка, 1997. – С. 13-21.
5. Алек¬се¬ев В.Б., Ми¬ро¬но¬ва Е.А. Ме¬то¬до¬ло¬ги¬че¬ские и ме¬то¬ди¬че¬ские во¬про¬сы уча-стия про¬ку¬ро¬ра в су¬до¬про¬из¬вод¬ст¬ве // Пробл. теории законности, методологии и методики прокурорского надзора: Сб. науч. тр. – М.: НИИ Пробл. укрепл. законности и правопорядка. Издат. ф-ма «Манускрипт», 1994. – С. 33-36.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник. – В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 399 с.
7. Альперт С.А. Власть прокурора не подлежит послаблению // Пробл. розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. – К.: Генпрокуратура України, 1996. – С. 60-62.
8. Альперт С.А. Принципы советского уголовного судопроизводства и их роль в формировании правового статуса участников процесса // Пробл. соц. законности: Респ. междувед. науч. сб. – Харьков: Вища школа, 1976. – Вып. 17. – С. 64-69.
9. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1997. – 60 с.
10. Аналіз роботи військових судів за 2000 р.: Архів військового суду Центрального регіону України. – К.: Військ. апеляц. суд Центр. регіону, 2001.
11. Аникин А. Является ли прокуратура силовым ведомством? // Законность. – 2000. – № 1. – С. 8-10.
12. Ароцкер Л.Е. Использование данных криминалистики в судеб¬ном разбирательстве уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1964. – 224 с.
13. Архів Військової прокуратури Центрального регіону України за
1986 р. Наряд 1-86: Накази військового прокурора Київського військового округу. – К.: Військ. прокуратура Центр. регіону, 1986.
14. Архив военной прокуратуры Харьковского гарнизона. – 2001 г. – Дело № 12.
15. Архів Генеральної прокуратури України: Статистичні дані про роботу Військової прокуратури за 1998 р. – К.: Генпрокуратура України, 1999.
16. Архів Генеральної прокуратури України: Статистичні дані про роботу Управління військової прокуратури за 1999 р. – К.: Генпрокуратура України, 2000.
17. Архів Генеральної прокуратури України: Статистичні дані про роботу Військової прокуратури за 2000 р. – К.: Генпрокуратура України, 2001.
18. Баев М.О., Баев О.Я. Защита от обвинения в уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995. – 228 с.
19. Баев О.Я. Криминалистическая тактика и уголовно-процессуальный закон. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1977. – 114 с.
20. Баев О.Я. Тактика следственных действий. – Во¬ронеж: НПО “МОДЭК”, 1995. – 224 с.
21. Бажанов С.В. Групповой метод расследования как способ повы¬шения эффективности предварительного следствия: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1990. – 24 с.
22. Бандурка О.М. Прокуратура: думки про її реорганізацію // Право Ук¬раїни. – 1996. – № 8. – С. 40-44.
23. Басков В.И. Прокурорский надзор: Учебник для вузов: Изд. 2-е. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 558 с.
24. Басков В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. – М.: Юрид. лит., 1989. – 176 c.
25. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000. – 20 c.
26. Баулін О.В. Процесуальна незалежність слідчого – правна гарантія демократичного правосуддя // Майбутнє правової системи України: Тези доп. та наук. повід. Міжнарод. наук.-практ. конф. молодих юристів (15-16 березня 1996 р.). – К.: Укр. Правн. фундація, 1996. – С. 82-84.
27. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит, 1991. – 202 c.
28. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: Учебник. – Т. 1. – М.: Акад. МВД СССР, 1977. – 340 с.
29. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики. – Волгоград: РИО ВСШ МВД РСФСР, 1993. – 200 с.
30. Березовская С.Г. Правовые гарантии законности в СССР. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 475 с.
31. Беседа Д.С. Какой же быть прокуратуре Украины? // Пробл. розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави / Під ред. В.Т. Ворсінова. – К.: Генпрокуратура України, 1996. – С. 76-79.
32. Богословська Л.О. Зупинення попереднього слідства: Курс лекцій. – Харків: Укр. юрид. акад., 1994. – 21 c.
33. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1975. – 176 с.
34. Бойков А.Д. Третья власть в России: Очерки о правосудии, законности и судебной реформе 1990-1996 гг. – М.: НИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка, 1997. – 264 с.
35. Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия / Гл. ред. Т.Г. Музрукова. – М., 1998.
36. Бондар Ю. Прокуратура в системі органів державної влади // Вісн. прокуратури. – 1999. – № 1. – С. 11-17.
37. Бринцев В.Д. Досудове слідство: судовий слідчий чи “следственный судья” // Право України. – 1997. – № 7. – С. 7-9.
38. Брынцев В.Д. Судебная власть (Правосудие): Пути реформирования в Украине. – Харьков: Ксилон, 1998. – 182 с.
39. Брын¬цев В.Д. Су¬деб¬ная власть и про¬ку¬рор¬ский над¬зор // За¬кон Ук¬раи¬ны «О про¬ку¬ра¬ту¬ре»: тео¬рия и прак¬ти¬ка его приме¬не¬ния: Краткие тезисы докл. и науч. сообщ. Респ. науч.-практ. конф., 18 марта 1992 г. – Харьков: Укр. юрид. акад., 1992. – С. 65-67.
40. Бур¬чак Ф.Г. Кодифікація за¬ко¬но¬дав¬ст¬ва і ста¬нов¬лен¬ня пра¬во¬вої сис¬те¬ми Ук-раїни // Пра¬во¬ва сис¬те¬ма Ук¬раїни: теорія і прак¬ти¬ка: Тези до¬п. і наук. повід. наук.-практ. конф. (Київ, 7-8 жовт. 1993 р.) / Відповід. ред.: Шемшученко Ю.С., Погорілко В.Ф. [Уклад.: Малишко М.І., Стретович В.М.] — К.: Б.в., 1993. – С. 31.
41. Вапнярчук В.В. Проблеми організації досудового слідства // Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: Пробл., досвід, перспективи: Матер. наук.-практ. конф. 25 червня 1997 р. /Упоряд. Ю.М. Грошевий. – Харків: Право. – 1998. – С. 178-180.
42. Варфоломеева Т.В. Вопросы тактики в уголовном судопроизводстве // Криминалистика и суд. экспертиза /Отв. ред. А.Е. Яворский. – К. Выща шк., 1984. – Вып. 29. – С. 36-40.
43. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища шк., 1987. – 149 с.
44. Ва¬силь¬ев А. Ме¬сто про¬ку¬ра¬ту¬ры в пра¬во¬вом го¬су¬дар¬ст¬ве // Соц. за¬кон¬ность. – 1991. – № 1. – С. 31.
45. Васильев А.Н. Следственная тактика: Б-чка следователя. – М.: Юрид. лит., 1976. – 197 с.
46. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. – М.: Юрид. лит., 1981. – 112 с.
47. Васильев Г. Через правопорядок – к общему порядку // Голос Украины. – 1998. – 17 сент. – № 178 (1928). – С. 3.
48. Вильчик Т.Б. О¬бес¬пе¬чение всесторонности, полно¬ты и объектив¬ности исследования об¬стоятельст¬в уголовного дела ¬средства¬ми про¬ку¬рорс¬ко¬го на-дзора: Дис. ... канд. юрид. на¬ук. – Харьков, 1993. – 210 с.
49. Винберг А.И. Криминалистика: Введение в науку. – М.: Госюриздат, 1962. – 206 с.
50. Виноградов О. Прокуратура в системе органов государственной власти // Законность. – 1997. – № 4. – С. 2-4.
51. Виноградов О. Судебная реформа: соотношение целей и методов // Законность. – 1995. – № 9. – С. 15-17.
52. Висновки, перспективи розвитку // Пробл. розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави: Матеріали республіканської науково-практичної конференції 26 грудня 1995 р. – К.: Генпрокуратура України, 1996. – С. 105-106.
53. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное правосудие и процесс: Учеб. пособие для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 383 с.
54. Военное право: Учебник для вузов ВС РФ / Под ред. И.И. Кузнецова. – М.: Изд-во Воен. ун-т МО РФ. Всеармейск. изд. центр гуманит. учеб. лит., 1997. – 328 с.
55. Военное право: Учебник /Под ред. А.Г. Горного. – М.: Воениздат, 1977. – 303 с.
56. Военное право: Учебник /Под ред. А.Г. Горного. – М.: ВПА, 1984. – 336 с.
57. Военное право: Учебник /Под ред. А.Г. Горного. – М.: ВПА, 1988. – 323 с.
58. Военное право: Учебник для вузов ВС РФ / Под ред. И.И. Кузнецова. – М.: Изд-во воен ун-та МО РФ, 1996. – 384 с.
59. Военный энциклопедический словарь /Пред. гл. ред. комиссии Н.В. Огарков. – М.: Воениздат, 1983. – 898 с.
60. Воробьев Г.А. Тактика и психологические особенности судебных действий. Учеб. пособие. – Краснодар: Изд-во Краснодар. ун-та, 1986. – 86 с.
61. Воробьев С.А. К вопросу о месте прокуратуры в системе государственных органов // Прокуратура в системе полит. и прав. институтов общества: Сб. науч. тр. – М.: НИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка, 1990. – С. 109-111.
62. Ворсінов Г.Т. Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави: Доповідь 9 листопада 1995 р. на респ. наук.-практ. конф. “Правова держава Україна: пробл., перспективи розвитку” // Вісн. Акад. прав. наук України. – Харків, 1996. – № 5. – С. 26-35.
63. Ворсінов Г.Т. Становлення прокуратури незалежної України // Право України. – 1997. – № 1. – С. 22-25.
64. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. – М.: Госюриздат, 1962. – 255 с.
65. Гегель Г. Наука логики. – Т. 1. – М.: Мысль, 1970. – 501 с.
66. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 568 с.
67. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий: Учеб. пособие. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1973. – 156 с.
68. Гомиен Дона. Путеводитель по Европейской Конвенции о Защите Прав Человека: [пер. с англ.] – Страсбург: СЕ, 1994. – 136 с.
69. Гречуха В.Н. Надзор военного прокурора за исполнением законов в деятельности военных следователей: Дис. ... канд. юрид. наук. – М.: ВПА, 1974. – 167 с.
70. Гродзинский М.М. Советский уголовный процесс и криминалистика // Вопр. криминалистики. – 1961. – № 1-2. – С. 9, 10.
71. Грохальський В.Л. Реалізація і дотримання конституційних принципів в оперативно-розшуковій діяльності // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. – 1998. – № 3. – С. 29-31.
72. Грошевий Ю.М. Органи конституційного контролю і нагляду (Контрольно-наглядова влада) // Актуал. пробл. государства и права: Сб. науч. тр.– Одесса: Юрид. ин-т Одесского ун-та, 1996. – Вып. 3. – С. 3-9.
73. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Харьков: Вища шк., 1979. – 144 с.
74. Грошевой Ю.М., Полянский Ю.Е. Рецензия на книгу Даева В.Г., Маршунова М.Н. «Основы теории прокурорского надзора» // Правоведение. – 1991. – № 6. – С. 113-115.
75. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1981. – 191 с.
76. Гусаков А.Н. Следственные действия и тактические приемы: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1972. – 22 с.
77. Гусаков А.Н., Филющенко А.А. Следственная тактика (в вопросах и ответах) // Учеб. пособие. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. –
147 с.
78. Гусаров В.М., Руденко М.В. Стратегія прокурорського нагляду // Право України. – 1995. – № 6. – С. 24-26.
79. Гу¬сев В.П. Не¬ко¬то¬рые про¬бле¬мы бу¬ду¬щей концеп¬ции про¬ку¬рор¬ско¬го над¬зо¬ра в стра¬не // Сов. го¬су¬дар¬ст¬во и пра¬во. – 1990. – № 9. – С. 51, 52.
80. Гуткин И.М. Некоторые вопросы теории и практики применения законодательства об органах дознания // Формы досудебного производства и их совершенствование /Отв. ред. Шадрин В.С. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – С. 73-78.
81. Давиденко Л.М. Місце і роль прокуратури в механізмі державної влади // Правова система України: теорія і практика: Тези до¬п. і наук. повід. наук.-практ. конф. (Київ, 7-8 жовт. 1993 р.) / Відповід. ред.: Шемшученко Ю.С., Погорілко В.Ф. [Уклад.: Малишко М.І., Стретович В.М.] — К.: Б.в., 1993. — С. 384.
82. Давиденко Л.М. Порівняльний аналіз законодавства України та інших країн СНД про прокуратуру // Пробл. організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучас¬них умовах: Зб. наук. пр. – Харків: ІПК Генпрокуратури України. – 1998. – С. 78-85.
83. Да¬вы¬ден¬ко Л.М. Про¬ку¬ра¬ту¬ра в сис¬те¬ме ор¬га¬нов го¬су¬дар¬ст¬вен¬ной вла¬сти // Вре¬мя. – 1992. – 30 сент.
84. Давыденко Л.М. Прокуратура Украины: прошлое, настоящее, будущее // Пробл. совершенствования прокурорского надзора (К 275-летию Российской прокуратуры): Матер. науч.-практ. конф. – М.: НИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка, 1997. – С. 91-97.
85. Давыдов В.И. К вопросу о классификации и пределах приминения тактических приемов допроса обвиняемого // Актуал. вопр. прав. науки: Сб. науч. тр. – М.: Изд-во МГУ, 1970. – С. 209-212.
86. Давыдов П.М., Сидоров Д.В., Якимов П.П. Судопроизводство по новому УПК РСФСР. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1962. – 450 с.
87. Да¬ев В.Г. Кон¬цеп¬ция про¬ку¬рор¬ско¬го над¬зо¬ра в све¬те пра¬во¬вой ре¬фор¬мы // Вест¬н. мо¬с¬ков. ун-та. – 1990. – № 4. – С. 28-33.
88. Да¬ев В.Г., Мар¬шу¬нов М.Н. Ос¬но¬вы тео¬рии про¬ку¬рор¬ско¬го над¬зо¬ра. – Л. Изд-во ЛГУ, 1990. – 135 с.
89. Дашков Г.В. Из истории развития взаимоотношений // Юрид. мир. – 1997. – № 8. – С. 8, 9.
90. Дашков Г. Полномочия прокурора: какой опыт заимствовать? // Законность. – 1995. – № 6. – С. 2-5.
91. Декларация о полиции, принятая Парламентской ассамблеей Совета Европы на 31-й очередной сессии. Резолюция 690 (1979) // Сб. док. СЕ в области защиты прав человека и борьбы с преступностью / Сост. Москальцова Т.Н. и др. – М.: Спарк, 1998. – С. 77-81.
92. Декларація про державний суверенітет України: Постанова Верховної Ради України від 16.07.90 р. // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1990. –
№ 31. – Ст. 429.
93. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. посібник. – К.: Вид-во МВС України, 1999. – 156 с.
94. Дмитриев Ю.А., Шапкин М.А. Проблемы централизации в руководстве органами прокуратуры // Государство и право. – 1995. –
№ 7. – С. 29-35.
95. Дознание в органах внутренних дел: Учеб. пособие /Под ред. А.А. Чувилева. – М.: МВШМ МВД СССР, 1986. – 148 с.
96. До¬ле¬жан В.В. Ком¬пе¬тенцію про¬ку¬ра¬ту¬ри об¬ме¬жу¬ва¬ти не го¬дить¬ся // Го¬лос Ук-раїни. – 1992. – 9 вер.
97. Долежан В.В. Місце прокуратури в системі державної влади // Радянське право. – 1991. – № 6. – С. 18-26.
98. До¬ле¬жан В.В. Ук¬раїні – дос¬ко¬на¬лу Кон¬сти¬туцію // Пра¬во Ук¬раїни. – 1992. – № 11. – С. 6.
99. Драпкин Л.Я. Основы криминалистической теории следственных ситуаций: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – М., 1987. – 45 с.
100. Дубинский А.Я. Система правоохранительных органов, участвующих в уголовном судопроизводстве // Актуал. пробл. формирования правового государства: Краткие тезисы докл. и науч. сообщ. респ. науч. конф., 24-26 окт. 1990 г. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1990. – С. 257, 258.
101. Дубинский А.Я., Шостак Ю.И. Организация и деятельность следственно-оперативной группы. – К.: НИИ РИО КВШ МВД СССР, 1981. – 47 c.
102. Дулов А.В. Тактические операции при расследовании преступлений. – Минск: Изд-во БГУ, 1979. – 128 с.
103. Дьогтєв С. Якісне слідство – запорука успішного підтримання обвинувачення // Вісн. прокуратури. – 2000. – № 1. – С. 47-49.
104. Дьяченко В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. – М.: МВШМ МВД СССР, 1985. – 30 c.
105. Европейское соглашение о передаче заявлений о правовой помощи, подписанное в Страсбурге 27.01.1977 г. // Сб. док. СЕ в области защиты прав человека и борьбы с преступностью /Сост. Москальцова Т.Н. и др. – М.: Спарк, 1998. – С. 336-340.
106. Жилина Л.С. Прокурорский надзор за соблюдением законов при производстве следственных действий: Дис. … канд. юрид. наук. – Харьков, 1998. – 213 с.
107. Журавель В.А. Допрос потерпевшего и использование его показаний для построения методики расследования отдельных видов преступлений: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харьков, 1983. – 22 с.
108. Загальна декларація прав людини / Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї від 10.12.1948 р. // Права людини і проф. стандарти для юристів в док. між нар. орг. – Амстердам-К.: Укр.-Американ. бюро захисту прав людини, 1996. – С. 6-9.
109. Загорский Г.И. Обеспечение законности и обоснованности приговора военного трибунала в судебном разбирательстве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1973. – 21 с.
110. Замятина Л. Принцип – действовать гласно // Законность. – 2000. – № 5. – С. 16.
111. Зархин А.А. Правовое положение военного прокурора в досудебных стадиях уголовного процесса Украины // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – Вип. 39. – С. 167-171.
112. Зархін О. Військові органи дізнання: пробл. прокурорського нагляду та перспективи розвитку // Вісн. прокуратури. – 2001. – № 2. – С. 81-85.
113. Зархін О.О. Деякі питання нормативного врегулювання діяльності військової прокуратури // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип. 34. – С. 173-178.
114. Звирбуль В.К. Научные основы деятельности прокурора по борьбе с преступностью: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1969. – 34 с.
115. Звир¬буль В.К. Пер¬спек¬ти¬вы раз¬ви¬тия про¬ку¬рор¬ско¬го над¬зо¬ра в пра¬во¬вом го¬су¬дар¬ст¬ве // Сов. го¬су¬дар¬ст¬во и пра¬во. – 1990. – № 9. – С. 53-59.
116. Звирбуль В.К. Развитие научных исследований о прокурорском надзоре // Соц. законность. – 1972. – № 2. – С. 19.
117. Зеленецький В.С. Взаємодія слідчого з органами дізнання у боротьбі з організованою злочинністю (за ма¬те¬рі¬а¬ла¬ми на¬у¬ко¬вої кон¬фе¬ре¬н¬ції у м. Хар¬ко¬ві) (тра¬вень 1996 р.) // Вісн. Акад. прав. наук України. – Харків, 1997. – № 1. – С. 183-185.
118. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела в связи с совершением преступлений с дисциплинарной или административной преюдицией // Пробл. законности: Респ. междувед. науч. сб. Отв. ред. В.Я. Таций. – Харьков, 1996. – Вып. 31. – С. 145-156.
119. Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. - Т. 1: Конституционные основы. – Харьков: Основа, 1994. – 321с.
120. Зеленецкий В.С. О следственном аппарате и прокурорском надзоре в связи с новым Законом Украины «О прокуратуре» // Закон Украины «О прокуратуре»: теория и практика его применения / Отв. ред. Ю.М. Грошевой. – Харьков: Укр. юрид. акад., 1992. – С. 55-57.
121. Зеленецький В.С. Пізнання в кримінальному процесі // Рад. право. – 1977. – № 4. – С. 73-76.
122. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем. – Харьков: Вища шк., 1975. – 171 с.
123. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем, полном и объективном исследовании обстоятельств уголовного дела в стадии предварительного расследования. — Харьков, 1990.
124. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность (Вопросы теории и практики). – Казань: Казан. ун-т, 1981. – 136 с.
125. Золотов Ю. Какой быть прокуратуре? // Законность. – 1998. – № 4. – С. 2-4.
126. Иванова Т.Ю. Участие прокурора в доказывании на предварительном следствии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Самара, 1998. – 16 с.
127. Iван¬ченко С. Га¬рант на¬ших прав // Го¬лос Ук¬раїни. – 1992. – 9 груд. – № 235.
128. Ігнатенко О. Про необхідність військової реформи // Голос України. – 1995. – 1 серп.
129. Игнатьева П. О прокурорском надзоре и судебном контроле в правовом государстве // Юрид. мир. – 1997. – № 8. – С. 7, 8.
130. Інструкція про проведення дізнання у ЗС України /Затв. Наказом Міністра оборони України від 28.08.1995 р. № 235 // Військове законодавство України: Зб. норм. актів. – К.: Атіка, 1999. – С. 655, 666.
131. Инструкция органам дознания Вооруженных Сил и иных воинских формирований Российской Федерации /Введена в действие Приказом МО РФ № 275 от 18.08.1994 г. – М.: МО РФ, 1994.
132. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях. – М.: Юрид. лит, 1990. – 112 c.
133. Йоффе М. Чи займе прокуратура належне місце в системі державної влади // Право України. – 1995. – № 8. – С. 26, 27.
134. Кампо В. Українські реформи: політика і право. – К., 1995.
135. Кант И. Учение о государстве и праве: Собр. соч. в 6-ти т. – Т. 6. –
Ч. 2. – М.: Наука, 1979. – 368 с.
136. Капраль М. Слідство районної прокуратури: сьогодні і завтра // Вісн. прокуратури. – 2000. – № 2. – С. 89-91.
137. Карнеева Л.М. Пределы использования тактических приемов допроса // Тактические приемы и пределы их использования. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1980. – С. 3-5.
138. Карпов Н. Военная прокуратура: совершенствование деятельности // Законность. – 1999. – № 2. – С. 11-14.
139. Каткова Т.В. Проблеми реалізації принципу безпосередності дослідження доказів на досудовому слідстві: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 1997. – 23 с.
140. Квачевский А. Участие прокурорского надзора в предварительном следствии // Юрид. вестн. – М.: Университ. тип. (Катков и К0) на Страстном бульв., 1868. – № 12. – С. 3-32.
141. Кливер И.Я. Проблемы и перспективы прокурорского надзора в СССР // За и против. – 1991. — № 5. – С. 4-7.
142. Клименко В. Дізнання у Збройних Силах України // Право України. – 1999. – № 11. – С. 100-104.
143. Клочков В.В. К разработке концепции прокурорского надзора в уголовном процессе // Соц. законность. – 1989. – № 11. – С. 30-31.
144. Клочков В.В. Методологические вопросы организации и деятельности прокуратуры // Пробл. теории законности, методологии и методики прокурорского надзора: Сб. науч. тр. – М.: НИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка. Манускрипт, 1994. – С. 3-12.
145. Клоч¬ков В.В., Ряб¬цев В.О. О функ¬ци¬ях про¬ку¬ра¬ту¬ры // Соц. за¬кон¬ность. – 1990. – № 9. – С. 30-31.
146. Клочков В.В. Функции прокуратуры: понятие, соотношение с деятельностью, классификация // Прокуратура. Законность. Государственный контроль: Сб. науч. тр. НИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка. – М.: Манускрипт, 1995. – С. 3-18.
147. Клочков В.В., Ястребов В.Б., Рябцев В.П. О специализированных органах прокуратуры Российской Федерации // Прокуратура. Законность. Государственный контроль: Сб. науч. тр. НИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка. – М.: Манускрипт, 1995. – С. 55-63.
148. Клочков В.Г. К вопросу о совершенствовании института судебного контроля за законностью и обоснованностью избрания меры пресече-ния – заключение под стражу // Актуал. пробл. государства и права: Сб. науч. тр.– Одесса: Юрид. ин-т Одесск. ун-та, 1996. – Вып. 3. – С. 41-45.
149. Клочков В. Следователю нужен помощник // Законность. – 1996. – № 4. – С. 46.
150. Ко¬жев¬ни¬ков Г.К. Не¬ко¬то¬рые во¬про¬сы (про¬бле¬мы) кон¬цеп¬ции про¬ку¬рор¬ско¬го над¬зо¬ра в ус¬ло¬ви¬ях фор¬ми¬ро¬ва¬ния пра¬во¬во¬го го¬су¬дар¬ст¬ва // Про¬бл. го¬су¬дар¬ст-ва и пра¬ва Ук¬раи¬ны. – К., 1992. – С. 139, 140.
151. Козьяков І. Правова основа прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю // Вісн. прокуратури. – 2000. – № 3. – С. 34-37.
152. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1971. – 158 с.
153. Колоколов Н.А. Судебный контроль в стадии предварительного следствия: реальность, перспективы // Государство и право. – 1998. –
№ 11. – С. 31.
154. Комарков В.С. Тактика допроса: Учеб. пособие. – Харьков: Харьков. юрид. ин-т, 1975. – 66 с.
155. Комиссаров В.И. Теоретические проблемы следственной тактики. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 154 с.
156. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки /Затв. Указом Президента України від 17.09.1996 р. № 837/96. – К., 1996.
157. Конвенція про захист прав і основних свобод людини // Вісн. Верхов. Суду України: Додаток. – 1997. — № 3. – 32 с.
158. Коновалова В.Е. Обыск // Расследование хищений государственного или общественного имущества (проблемы тактики и методики). – Харьков: Вища шк., изд-во при Харьков. гос. ун-те, 1987. – 168 с.
159. Кон¬сти¬ту¬ція Ук¬раї¬ни /Прийнята на V сесії Вер¬хов. Ради Ук¬раї¬ни 28.06.1996 р. // Голос Ук¬раї¬ни. – 1996. – 27 лип. – № 138 (1388).
160. Конституция (Основной Закон) СССР // Ведом. Верхов. Совета СССР. – 1977. – № 41. – Ст. 617.
161. Конституция (Основной Закон) СССР /Принята 05.12.1936 г. // Сов. прокуратура: Сб. док. /Сост. И.Н. Ширяев, Г.А. Метелкина – М.: Юрид. лит., 1981. – С. 119.
162. Кон¬сти¬ту¬ция Рес¬пуб¬ли¬ки Бе¬ла¬русь /При¬ня¬та 15.03.1994 г. на ХІІІ сес¬сии Вер¬хов. Со¬ве¬та Рес¬пуб¬ли¬ки Бе¬ла¬русь 12-го со¬зы¬ва // Звязда. – 1996. – 27 нояб.
163. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України /Схвалена Пост. Верхов. Ради України від 16.01.1997 р. № 3/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 10. – Ст. 85.
164. Ко¬ре¬нев¬ский Ю. Ка¬ко¬вы пер¬спек¬ти¬вы? // Соц. за¬кон¬ность. – 1991. – № 1. – С. 33.
165. Костенко Н.И. Место прокуратуры в государственном механизме // Государство и право. – 1990. – № 11. – С. 12-21.
166. Косюта М.В. Проблеми прокурорського нагляду за додержанням законів у сфері економіки в період переходу до ринку: Дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 1996. – 218 с.
167. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 376 с.
168. Косюта М. Роль прокуратури у правовій Україні // Вісн. прокурату-ри. – 2000. – № 1. – С. 12-16.
169. Кривобок В.В. Деятельность прокурора по обеспечению возмещения материального вреда, причиненного преступлением: Дис… канд. юрид. наук. – Харьков, 1997. – 168 с.
170. Кримінальний процес України: Підручник /За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
171. Кримінальний процес України: Підручник. – К., 1992. – 368 с.
172. Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України // Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 2001. –
№ 9. – 416 с.
173. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие: Учеб. пособие. –– Л.: ЛГУ, 1984. – 217 с.
174. Крючко Ю.І. Проблеми підтримання державного обвинувачення у справах про навмисні вбивства. – Харків: ТОВ «Легас», 2000. – 248 с.
175. Кудрявцев В.Н. Правовое государство: проблемы, перспективы // Соц. законность. – 1988. – № 9. – С. 7-9.
176. Куд¬ряв¬цев В.Н. Пра¬во¬вые гра¬ни сво¬бо¬ды // Сов. го¬су¬дар¬ст¬во и пра¬-во. – 1989. – № 11. – С. 3-4.
177. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы классификации преступле-ний. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
178. Кукушкина И.В. Особенности осмотра мест происшествий по делам о кражах, со¬вершенных группой лиц // Пробл. предварит. следствия и дознания: Сб. науч. тр. – М.: НИИ МВД РФ, 1992. – С. 93.
179. Курило М.П., Півненко В.П. Участь прокурора в слідчих діях: Навч. посібник. – Суми: Слобожанщина, 1998. – 24 с.
180. Кучма Л.Д. Конституція України – діє! Будьмо її законослухняними громадянами // Голос України. – 1996. – 16 лип.
181. Кущ Д. Роз¬ви¬т¬ку за¬ко¬но¬дав¬с¬т¬ва Укра¬ї¬ни про обо¬ро¬ну не¬об¬хід¬на від¬по¬ві¬д¬на кон¬це¬п¬ція // Юри¬д. ві¬с¬н. Укра¬ї¬ни. – 1997. – 2-8 жо¬в¬т. – № 40 (118).
182. Лакизюк В., Михайленко О. Прокуратура України: витоки, розвиток, персоналії та правове регулування // Вісн. прокуратури. – 2000. – № 2. – С. 34-42.
183. Лапин Е. Взаимодействие следователя с государственным инспектором по охране труда // Законность. – 1999. – № 2. – С. 21-23.
184. Ларин А. Каково назначение прокуратуры? // Рос. Федера¬ция. –
1994. – № 4. – С. 49-51.
185. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
186. Ломовский В.Д. Прокурорско-надзорные правоотношения. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1987. – 160 с.
187. Маляренко В.Т. Про¬ку¬рор у кри¬мі¬наль¬но¬му про¬це¬сі // Ві¬с¬н. Верхов. Су¬ду Укра¬ї¬ни. – 1997. – № 2(4). – С. 51-55.
188. Маршунов М.Н. Комментарий к Закону «О прокуратуре» Российской Федерации (науч.-практ. рекомендации). – М.-СПб.: Торг. дом «Герда», 1998. – 153 с.
189. Матеріали розширеного засідання колегії Генеральної про