АДВОКАТСЬКА ТАЄМНИЦЯ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 14
ІНСТИТУТ АДВОКАТСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ ЯК ІСТОРИКО-ПРАВОВА ПРОБЛЕМА 14
1. 1. Формування адвокатської таємниці як правової 14
1. 2. Права, свободи людини і громадянина та інститут таємниці 28
1. 3. Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід 49
РОЗДІЛ 2 66
АДВОКАТСЬКА ТАЄМНИЦЯ ЯК ОДИН ІЗ ПРИНЦИПІВ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА 66
2. 1. Поняття та зміст адвокатської таємниці: порівняльний аналіз 66
2. 2. Правове забезпечення адвокатської таємниці 87
2. 3. Охорона адвокатської таємниці: етичні, деонтологічні, правові аспекти 111
РОЗДІЛ 3 126
РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ АДВОКАТСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ 126
3. 1. Адвокатська таємниця через призму судово-правової реформи 126
3. 2. Формування інституту адвокатської таємниці як ознака демократизації Української держави 137
ВИСНОВКИ 151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 157
ДОДАТКИ 178
Додаток 1. Види таємниці. 178
Додаток 2. Анкета 179
Додаток 3. Довідки. 184

ВСТУП
Актуальність теми. Відповідно до Конституції України основним за-вданням держави є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її жит-тя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).
Україна ратифікувала відповідно у 1973 і 1997 роках Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року і Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 року і взяла на себе зо-бов’язання забезпечити кожну людину, права якої порушено, ефективними засобами правового захисту (ст. 3 Пакту і ст. 13 Конвенції).
Розрізняють загальні та юридичні гарантії реалізації прав. До власне юридичних належать нормативно-правові гарантії, ефективна діяльність правоохоронних органів та інших органів держави. Вирішення першочерго-вих базових завдань перехідного етапу економічної та соціальної політики вимагає масштабних заходів для проведення реальної, сильної соціальної політики. Однією з принципових складових сучасної соціальної політики України є стимулювання людей до набуття приватної власності і захист їх прав. Центральне місце в реформуванні державної влади займає правова ре-форма, важливою складовою якої є робота над удосконаленням законодав-ства з питань організації та функціонування публічної влади.
Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року, висунула основні завдання щодо реформи кон-ституційного ладу, теорії управління, юридичної науки та конституційних засад судочинства. До основних завдань реформи належить і посилення ролі адвокатури. Значним кроком у цьому напрямку стало прийняття 19 грудня 1992 р. першого у незалежній Україні Закону “Про адвокатуру”, яким на ад-вокатуру покладено завдання сприяти захисту прав та свобод людини і гро-мадянина. Адвокатура є юридичним механізмом, який сприяє демократизації і гуманізації правосуддя, зміцненню законності. Вона є невід’ємним елемен-том суспільного устрою, хоча ї є недержавною інституцією, проте виконує функцію особливої державної ваги, захищаючи права та законні інтереси громадян та юридичних осіб.
Стаття 55 Конституції України закріпила право кожної особи на право-вий захист, а ст. 59, у свою чергу, закріплює право на правову допомогу, визначаючи, що ці дії покладаються саме на адвокатуру.. Адвокати при здій-сненні своєї професійної діяльності мають дотримуватись конституційних прав особи, не допускаючи розголошення адвокатської таємниці, на чому наголошується і в законодавстві і в Правилах адвокатської етики.
Втілення в життя Конституції України вимагає принципово нового пог-ляду на соціальну цінність адвокатури в демократичному суспільстві, пода-льшого вдосконалення законодавства про адвокатуру.
На фоні підвищення ролі господарюючих суб’єктів спостерігається звуження наглядових функцій держави, а звідси і посилення ролі професій-них правових інститутів. Поряд з правовим закріпленням їх професійної дія-льності спостерігається розв’язання питань і внутрішньої діяльності, тобто питань організаційних, кадрових, матеріально-технічних, соціальних, побу-тових тощо.
На даному етапі формування правової системи адвокатура, як право-захисна ланка, розглядається лише з точки зору самоврядної професійної організації, тобто не є рівною з точки зору “противаг і стримувань” іншим державно-правовим інститутам. Правовий “негативізм” щодо статусу адво-катури, проблем внутрішньої її діяльності, тобто самоврядності формують широке проблемне поля, до якого слід віднести і проблему адвокатської та-ємниці, яка вирізняється на фоні реформування всієї системи права як необ-хідна складова інституту захисту прав і свобод людини та громадянина.
В системі права України адвокатська таємниця розглядається переваж-но як морально-етична проблема на рівні самоврядних структур адвокатури. Відсутність достатніх науково-теоретичних досліджень з проблем адвокатсь-кої таємниці, невизначеність статусу адвокатури як в системі інституту захис-ту, так і власне правосуддя ведуть до неврегульованості правового статусу адвокатської таємниці, що і визначає актуальність теми наукового дослі-дження.
Ступінь розробленості проблеми. На фоні європейського вибору ро-звитку України йде інтенсивний пошук правничим загалом шляхів і способів інтеграції українського права у світове та європейське правове поле. Особ-ливості української ментальності визначають і основні проблеми реформу-вання права і, зокрема, судово-правової реформи.
Історико-правові проблеми адвокатури розглядаються на широкій базі історико-культурного підходу, які визначаються позиціями наступних дослі-дників, а саме: М. Г. Грушевського, Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта, А. О. Кістяков-ського, Ф. Прокоповича, Г. С. Сковороди та ін. Окремо слід виділити теоре-тичний доробок таких видатних дослідників проблем адвокатури кінця XIX ст. - поч. XX ст., як Є. В. Васьковський, І. В. Гессен, І. Я. Фойніцький та ін.
Проблеми інституту захисту прав і свобод людини та громадянина, включаючи проблеми адвокатури, досліджували: К. Н. Апраксін, Т. В. Вар-фоломеєва, Д. П. Ватман, Г. О. Гінзбург, Ю. М. Грошевий, В. В. Медведчук, О.Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, В. С. Натрускін, І. Л. Петрухін, П. М. Рабінович, О. Д. Святоцький, П. В. Хотенець, М.Й. Штефан та ін.
Значну увагу приділено порівняльному аналізу проблем адвокатури, включаючи питання адвокатської таємниці, зокрема, в Російській Федерації, Білорусії, Башкортостані, Литві, Латвії, Молдові, Польщі, Узбекистані, Чехії та інших країнах, тобто у тих країнах, які переборюють аналогічні соціаль-но-економічні і політичні проблеми. Це такі автори: М. Ю. Барщевський, А. Є. Жалінський, Ю. І. Стецовський, А. А. Фатьянов, Н. В. Черкасова, Ч. Яворські та ін.
Досліджували проблеми адвокатури і, зокрема, адвокатської таємниці, в системі загального та континентального права вчені-юристи: Д. Бербенк (США), С. Гордон (США), Р. Давид (Франція), М. Дженіс (США), Р. Кей (США), Н. Коен (Франція), У. Померанц (Англія) та ін.
Значна увага приділялась проблемам адвокатської діяльності у цивіль-ному та кримінальному судочинствах, зокрема, адвокатської таємниці в ро-ботах Я. С. Аврах, О. Д. Бойкова, Т. В. Варфоломієвої, Д. П. Ватмана, В. Д. Гольдінера, О. Г Дріжчаної, В. А. Єлізарова, , М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, О. Д. Святоцького, А. Л. Ципкіна, М. І. Чвьорткіна, В. П. Шибіки, П. В. Хо-тенця, М. Й. Штефана, О. Г. Яновської та ін.
Етико-правові проблеми адвокатської таємниці досліджували М. Ю. Барщевський, Д. П. Ватман, О. Л. Жуковська, Я. С. Кисельов, І. Л. Пе-трухін та ін.
У працях наведених вище авторів досліджувалось широке коло про-блем адвокатури, включаючи і проблеми інституту захисту. Проте недостат-ньо уваги було приділено проблемним питанням суті, значення, змісту адво-катської таємниці та її правових гарантій. Адвокатська таємниця не розгля-далась через призму реформування права в Україні.
Об’єктом дослідження виступають юридична природа, правовий зміст та правові гарантії адвокатської таємниці.
Предметом дослідження є міжнародно-правові акти, законодавство України та інших держав про правовий статус адвокатури, адвоката і адво-катської таємниці з позиції становлення та удосконалення інституту захисту прав та свобод людини і громадянина.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є:
• історико-правовий аналіз змісту поняття “адвокатська таємниця”;
• виявлення прогалин у правовому регулюванні поняття, змісту та га-рантій адвокатської таємниці з урахуванням положень Конституції України та міжнародно-правових актів у галузі прав людини;
• визначення шляхів вирішення проблемних питань забезпечення ад-вокатської таємниці.
Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду важливих завдань:
• виявити і дослідити історико-правові тенденції та основні фактори формування інституту адвокатської таємниці;
• виявити та розглянути на фоні формування інституту захисту прав і свобод людини та громадянина основні теоретико-правові закономірності формування поняття “адвокатська таємниця”;
• дослідити формування адвокатської таємниці шляхом системного аналізу таких правових інститутів, як суд, прокуратура та адвокатура;
• виявити та дослідити економічне підґрунтя адвокатської таємниці;
• розкрити взаємозв’язок морально-етичних та правових проблем ад-вокатської таємниці;
• дослідити основні напрямки реформування адвокатської таємниці через призму реформування судово-правової системи;
• виявити закономірності формування адвокатської таємниці та їх за-лежність від правового статусу адвокатури;
• обґрунтувати реформування адвокатської таємниці як ознаку демок-ратизації життя українського суспільства.
Методологічні та теоретичні засади дисертаційного дослідження. Проблема адвокатської таємниці розглядається на широкій базі природного права та з урахуванням екзистенційної основи української ментальності При вияві колізій у визначенні основних понять застосовується контент-аналіз. Методи дослідження обрані з урахуванням предмета дослідження, а саме: іс-торико-правовий, порівняльно-правовий, системний, формально-логічний, наукового узагальнення тощо.
Нормативною базою для дослідження проблеми адвокатської таємниці слугують міжнародно-правові акти в галузі прав людини, Конституції Украї-ни, Кримінально-процесуальні кодекси України, Російської Федерації, Польщі, Німеччини, Цивільно-процесуальні кодекси України, Російської Фе-дерації, закони про адвокатуру України, Російської Федерації, Білорусі, Лат-вії, Литви, Узбекистану та ін.
У ході дисертаційного дослідження використовувались теоретичні по-ложення кримінального, кримінально-процесуального права, цивільного та цивільного процесуального права, теоретичні основи адвокатури, судо-устрою, юридичної деонтології та психології.
Правові проблеми розглядаються на широкій базі історико-правового підходу, філософії та історії права, загальних проблем політики, економіки, культури в цілому. Основним предметним полем науково-теоретичного осмислення проблеми є міжнародно-правові акти у галузі прав людини, су-дочинства, адвокатської діяльності, Конституції України та чинне законодав-ство у сфері інформаційних відносин і, зокрема, принцип конфіденційності як проблема у забезпеченні захисту прав та свобод людини і громадянина.
Особиста, корпоративна та державна таємниці, в їх якісних різновидах, розглядаються через призму Законів України “Про інформацію”, “Про дер-жавну таємницю”, “Про статус суддів”, “Про адвокатуру”, “Про Службу безпеки”, “Про зв’язок”, “Про міліцію”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про державну службу”, “Основи законодавства про охорону здоров’я”, “Про нотаріат” тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-тація виконана в контексті наукової теми: “Удосконалення правового механі-зму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина юридично-го факультету Київського національного університету імені Тараса Шевчен-ка”. Емпіричною базою дослідження є дані, одержані в результаті проведен-ня анкетування 198 адвокатів Хмельницької області. Використано також вла-сний багаторічний досвід професійної діяльності дисертантки як адвоката.
Наукова новизна дослідження дисертації полягає в тому, що в ній вперше в Україні на монографічному рівні з урахуванням вимог ратифікова-них Україною міжнародно-правових актів у галузі прав людини, нової Кон-ституції України і істотно змінених на її основі кримінально-процесуальних, цивільно-процесуальних кодексів та інших законів України комплексно дос-ліджено проблему адвокатської таємниці як однієї з найважливіших гарантій діяльності адвоката, пов’язаної з захистом прав та законних інтересів фізич-них і юридичних осіб.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження запропоноване авторське вирішення низки проблемних, дискусійних питань адвокатської ді-яльності, поняття, змісту, правових гарантій адвокатської таємниці, її не тіль-ки правового, але й історичного, етичного, деонтологічного аспектів, майбу-тнього місця і ролі в Україні як правовій державі.
З низки проблемних питань адвокатської діяльності в цілому і адвокат-ської таємниці зокрема, які раніше не досліджувалися або ж досліджувались недостатньо, зроблено висновки і сформульовано пропозиції, спрямовані на удосконалення норм різних галузей законодавства, які визначають такі пи-тання: цивільного, кримінального, кримінально-процесуального.
Найбільш значущими результатами дослідження, які визначають нови-зну і особистий внесок автора в розробку даної проблеми, є наступне:
- Адвокатська таємниця розглядається на базі кількісних та якісних методів аналізу права та широкій базі морально-етичних та історико-правових проблем захисту прав та свобод людини і громадянина.
- Адвокатська таємниця та проблеми адвокатури розглядаються в системі соціальних та, зокрема, правових інститутів як і процесу інституалі-зації в цілому. Іншими словами, актуалізується потреба в об’єктивному знанні суспільних відносин, основним елементом яких є правові відносини, а конкретною сферою - таємниця.
- Проаналізована система правовідносин, які виникають у зв’язку з необхідністю дотримання адвокатської таємниці, система правового забезпе-чення адвокатської таємниці для успішного здійснення адвокатами своєї дія-льності та для підвищення довіри до адвоката в державі.
У дисертаційній роботі сформульовані положення, які містять в собі елементи наукової новизни і виносяться на захист:
1. Стверджується, що правова захищеність особи – одна з фундамен-тальних ознак правової держави, яка передбачає наявність системи ефектив-них юридичних засобів реалізації і захисту прав і свобод, особливе місце в якій належить адвокатурі. Реформування адвокатської таємниці залежить від визначення правового статусу адвокатури, базовою ознакою якої є функція захисту.
2. Стверджується, що адвокатська таємниця має кваліфікуватись за За-коном України „Про інформацію” як вид інформації з обмеженим доступом (конфіденційна), що містить відомості, які становлять передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі і за-боронене законом.
3. Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, тя-гне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримі-нальну відповідальність.
4. Обґрунтовується, що заборона допитувати як свідка про відомості, що становлять адвокатську таємницю, має розповсюджуватись не лише на самого адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників ад-вокатських об’єднань, але й на перекладача, який був присутній під час кон-фіденційних побачень адвоката з клієнтом, а також здійснював переклад до-кументів, пов’язаних з виконанням адвокатом доручення.
5. Змістом адвокатської таємниці є не тільки відомості, що стали відомі адвокату від особи, яка звернулася до адвоката за наданням правової допо-моги, але й ті, які адвокат отримав від родичів цієї особи, або з інших джерел під час виконання своїх професійних обов’язків. Адвокатська таємниця є ви-дом професійної таємниці, додержання якої є однією з гарантій успішної дія-льності адвоката, пов’язаної із захистом прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
6. При визначенні поняття “адвокатська таємниця” слід розрізняти йо-го два аспекти - таємницю клієнта та таємницю адвоката (захисника). Пре-валюючою повинна стати таємниця клієнта, яка і визначатиме відповідаль-ність за її розголошення.
7. Базовою ознакою адвокатської таємниці є економічна ознака, в ос-нову якої закладається поняття “збитки”, що можуть бути завдані клієнту внаслідок розголошення його таємниці. Визначення поняття “адвокатська та-ємниця”, яке дається в чинному Законі України “Про адвокатуру”, слід ви-знати неповним: його необхідно доповнити змістом, що визначав би позицію клієнта (довірителя, підзахисного) як визначального чинника правовідносин.
8. Обґрунтовується необхідність закріплення в Законі України ”Про адвокатуру” положення про те, що конфіденційна інформація, яка є адвокат-ською таємницею, не може бути розголошена адвокатом і після закінчення надання ним правової допомоги клієнту, що сприятиме становленню довір-ливіших стосунків між клієнтом і адвокатом, а, отже, і успішнішому вико-нанню ним своїх професійних обов’язків, маючи у своєму розпорядженні повну інформацію щодо правових питань, які підлягають вирішенню з допо-могою адвоката.
9. Доводиться, що встановлення законом вимоги про додержання ад-вокатської таємниці, а також правових наслідків юридичної відповідальності за розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, дисцип-лінує і сприяє успішнішій його діяльності при здійсненні ним у кримінально-му процесі захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Це розгля-дається в дисертації як один з вагомих аргументів на користь перегляду Кон-ституційним Судом України щодо правової позиції, викладеної ним у рішен-ні від 16 листопада 2000 р. №31-17-2000, а згодом закріпленої і в змінах, внесених Законом України від 21 червня 2001 року до ст. 44 КПК України, щодо визначення необмежено широкого кола осіб, які можуть бути захисни-ками у кримінальній справі.
Запропоновано зміни та доповнення до Закону України “Про адвока-туру”, Кримінального та Цивільного кодексів України, що спрямовані на по-силення гарантій адвокатської діяльності та підвищення довіри до адвоката в державі.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Висновки, що отримані в результаті дисертаційного дослідження, мають ме-тодологічне значення для вирішення проблеми адвокатської таємниці та мо-жуть бути використані в подальших наукових дослідженнях теоретичних і практичних проблем в діяльності суду, прокуратури, органів дізнання, до-судового слідства та адвокатської діяльності в цілому.
Сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані також для подальшої розробки та вдосконалення законодавства України, що стосу-ється адвокатської діяльності, та забезпечення реалізації прав і свобод гро-мадян.
Матеріали та результати дисертаційної роботи можуть бути викорис-тані при викладанні курсів кримінального та цивільного процесів, адвокату-ри, історико-правових дисциплін, теорії держави та права.
Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертації доповідались на засіданнях кафедри правосуддя юридичного фа-культету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертаційної роботи використовувались у викла-дацькій роботі при читанні курсів “Адвокатура в Україні” та “Юридична де-онтологія” Хмельницького юридичного колегіуму, у роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Хмельницької області, науково-практичного семінару “Змагальність та відкритість кримінального судочинс-тва: визначення проблем, пошук рішень”, Всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (Острозька академія Києво-Могилянського університету, 2001 р.), Громадської міської приймальні з питань розвитку малого та середнього біз-несу (м. Хмельницький), передачі “Метроном” Хмельницького обласного те-лебачення та програми “Право і закон” Хмельницького обласного радіо. Проведено анкетування 198 адвокатів Хмельницької області.
Основні положення дисертації також відображені в п’яти наукових статтях, матеріалах дискусій, які проводились у Хмельницькому юридично-му колегіумі та Хмельницькому інституті регіонального управління та права. Комітету Верховної Ради з питань судово-правової реформи запропоновані зміни до проекту Закону України “Про адвокатуру” та Кримінального коде-ксу України.
Структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків.
У висновках підводяться підсумки дисертаційної роботи і розглядають-ся перспективи вирішення досліджуваної проблеми. Робота викладена на 184 сторінках, бібліографічний опис містить 279 джерел (20 сторінок).
Публікації. За темою дисертації надруковано 6 наукових робіт загаль-ним обсягом 3 друкованих аркуші.
1) Якою бути адвокатурі в Україні? //Право України. - 1997. - № 8. - С. 47-50.
2) Права людини і громадянина та судово-правова реформа в Україні. //Право України. - 1999. - №6. - С. 32-35 (у співавторстві).
3) Статус адвокатури потребує законодавчого уточнення. //Адвокат. - 1999. - №2. - С. 32.
4) Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід. //Право України. - 2001. - №3. - С. 111-115.
5) Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право. //Право України. - 2000. - №5. - С. 76-80.
6) Адвокатська таємниця через призму судово-правової реформи. /Право України. – 2002. - №2. – С. 96-98.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Правова реформа займає центральне місце в реформуванні державної влади. Функція захисту, яку найчастіше пов’язують з адвокатурою, розглядається через призму інституту захисту прав і свобод людини і громадянина. Основним змістом державної політики щодо захисту прав і свобод людини і громадянина є реалізація природних прав і свобод людини. Уявлення про сукупність прав і свобод людини є тим стрижнем, навколо якого формуються і розвиваються принципи правової держави. Проблема повноти і гарантій прав і свобод людини і громадянина набула в сучасному світі глобального значення і стала мірилом реальності внутрідержавного і міжнародного права.
Держава має творити право для людини, а не тільки для самої себе, щоб стверджувати владу над суспільством. Розмежування понять “людина” і “громадянин”, “громадянське” і “демократичне”, “правова держава” допомагає виявити основні конституційні засади системи права.
В результаті дисертаційного дослідження виявлено зовнішні та внутрішні фактори державно-правових інститутів та їх основні колізії у правовому забезпеченні, а саме: актуалізовано правовий потенціал досліджуваних правових інститутів, співвіднесено їх з темпами та характером соціально-економічного розвитку України, досліджено та обґрунтовано аспекти взаємозв’язку морально-етичних та власне правових проблем адвокатської діяльності. Окрім цього, досліджено, що розуміння адвокатури як правового інституту не може обмежуватись лише внутрішніми факторами її діяльності, тобто організаційними, управлінськими, матеріально-технічними, колективної діяльності тощо.
На фоні підвищення ролі господарюючих суб’єктів, посилення ролі професійних правових (державно-регулюючих) інститутів, звуження наглядових функцій держави проявляється тенденція вияву проблеми державного самоврядування. Досліджено, що саме адвокатура і є тим правовим інститутом, в якому гіпертрофована функція самоврядності. Визначальним моментом дослідження цієї проблеми виявляється адвокатська таємниця, яка розглядається нами з позиції соціального інституту.
Таємниця є державно-правовим механізмом, який забезпечує цілісну реалізацію функцію держави як в цілому, так і її інститутів. Таємниця, як правова категорія, бере свій початок в економічних відносинах і виступає одним із гарантів господарської діяльності, як окремих осіб, так і держави в цілому, формуючи, по суті, і інститут прав і свобод людини та громадянина, чільне місце в якому займає і адвокатська таємниця. Адвокатська таємниця розглядається як морально-етична і правова категорія.
Українське суспільство, що впевнено стало на шлях розбудови демократичного суспільства, формує право на нових правничих засадах, що необхідно апелюють до особистісного права з його обов’язковим компонентом приватного права. Таємниця, як правова категорія, найповніше повинна виражати особистісне право, де корпоративна та державна таємниці підпорядковуються особистій таємниці, як формі реалізації прав і свобод людини і громадянина.
При визначенні поняття “адвокатська таємниця” розрізняються його два аспекти - таємниця клієнта та таємниця адвоката (захисника). Стверджується, що адвокатська таємниця має кваліфікуватись за Законом України „Про інформацію” як конфіденційна інформація, що містить відомості, які становлять передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі і заборонене законом.
Предметом адвокатської таємниці повинно бути: 1) факт звернення до адвоката; 2) мотиви, які спонукали до звернення; 3) відмова адвоката від доручення та її мотиви; 4) умови договору про надання юридичної допомоги; 5) документи, які передані адвокату клієнтом; 6) суть консультацій, порад та роз’яснень; 7) правові документи, що складені адвокатом; 8) відомості, які отримані з матеріалів справи, включаючи матеріали дізнання та досудового слідства; 9) процесуальні дії адвоката, які спрямовані на реалізацію права клієнта на захист; 10) відомості про особисте життя клієнта та членів його родини; 11) будь-які інші відомості, які не можуть бути розголошені без дозволу клієнта”.
До загальних ознак адвокатської таємниці нами віднесено:
• підпорядкованість адвокатської таємниці, як правової категорії, системі українського права;
• залежність визначення поняття “адвокатська таємниця” від визна-чення місця та ролі адвокатури в системі державно-правових інститутів.
На підставі вияву основних тенденцій у розвитку досліджуваного нами правового інституту ми можемо зробити такі висновки:
• визначальним у формуванні адвокатської таємниці є економічний фактор, який і задає її правовий зміст;
• адвокатська таємниця постає як складний історико-правовий фено-мен, розпадаючись на його дві складові: таємницю клієнта та таємницю ад-воката;
• адвокатська таємниця повинна розглядатись через призму економіч-них відносин, де клієнт є господарюючим суб’єктом, що і повинно складати провідний зміст реформи у сфері адвокатської таємниці.
Нове розуміння права по-новому модифікує і саму адвокатську таємни-цю, що безпосередньо повинно бути пов’язано не тільки з принципами збитковості та відшкодування, але і виводить нас на нове розуміння деонтологічних проблем, тобто честі, морального обов’язку, сумління тощо.
В цілому ж, адвокатська таємниця підпорядкована суспільним по-требам, соціально значима , відтворюючи об’єктивне відношення до правового поля. За місцем і роллю в системах “людина-людина”, “людина-суспільство” адвокатська таємниця, як правова категорія, безпосередньо виражає соціально-політичну структурованість суспільства, рівень його роз-витку.
Зміст наукової новизни визначають наступні положення,
1. Стверджується, що адвокатська таємниця має кваліфікуватись за Законом України „Про інформацію” як вид інформації з обмеженим доступом, що містить відомості, які становлять передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі і заборонене законом.
2. Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.
3. Обґрунтовується, що заборона допитувати як свідка про відомості, що становлять адвокатську таємницю, має розповсюджуватись не лише на самого адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань, але й на перекладача, який був присутній під час конфіденційних побачень адвоката з клієнтом, а також здійснював переклад документів, пов’язаних з виконанням адвокатом доручення.
4. Змістом адвокатської таємниці є не тільки відомості, що стали відомі адвокату від особи, яка звернулася до адвоката за наданням правової до-помоги, але й ті, які адвокат отримав від родичів цієї особи, або з інших джерел під час виконання своїх професійних обов’язків. Адвокатська таємниця є видом професійної таємниці, додержання якої є однією з гарантій успішної діяльності адвоката, пов’язаної із захистом прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
5. Базовою ознакою адвокатської таємниці є економічна ознака, в основу якої закладається поняття “збитки”, що можуть бути завдані клієнту внаслідок розголошення його таємниці.
6. При визначенні поняття “адвокатська таємниця” слід розрізняти його два аспекти - таємницю клієнта та таємницю адвоката (захисника). Превалюючою повинна стати таємниця клієнта, яка і визначатиме відповідальність за її розголошення.
7. Обґрунтовується необхідність закріплення в Законі України ”Про адвокатуру” положення про те, що конфіденційна інформація, яка є адвокатською таємницею, не може бути розголошена адвокатом і після закінчення надання ним правової допомоги клієнту, що сприятиме становленню довірливіших стосунків між клієнтом і адвокатом, а, отже, і успішнішому виконанню ним своїх професійних обов’язків, маючи у своєму розпорядженні повну інформацію щодо правових питань, які підлягають вирішенню.
8. Обґрунтовується недоцільність розширення кола осіб, які можуть бути захисниками у кримінальній справі (рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. №31-17-2000, а згодом закріпленого і в змінах, внесених Законом України від 21 червня 2001 року до ст. 44 КПК України).
Для вияву і вирішення проблеми адвокатської таємниці, обґрунтування її як гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина була висунута низка задач, вирішення яких дало можливість отримати такі результати:
• історико-правовий підхід до визначення формування таємниці як правової категорії свідчить, що визначальним у її формуванні є економічний фактор, який і визначає принцип конфіденційності;
• розкрито взаємозв’язок морально-етичних та власне правових про-блем адвокатської таємниці;
• відповідальність за розголошення адвокатської таємниці слід розширити за рахунок запровадження цивільно-правової та кримінальної відповідальності;
• досліджено, що закономірності формування адвокатської таємниці тісно пов’язані з реформуванням державно-правових інститутів і, зокрема, адвокатури; .
• реформування адвокатської таємниці пов’язано з проблемами демократизації правового життя суспільства в цілому.
Водночас, слід визнати, що державно-правове регулювання не запере-чує наявності соціально визначеної інфраструктури і в системі адвокатури, тобто відповідних важелів, традицій тощо, що, в цілому, відображає структурованість суспільного життя, його правові засади і, звідси, розуміння змісту, функцій та гарантій захисту прав та свобод людини та громадянина.
Запропоновано зміни до чинного законодавства України, а саме:
а) Ст. 9 Закону України “Про адвокатуру” викласти в такій редакції: “Адвокатська таємниця – це конфіденційна інформація, що містить відомості, які становлять передбачену законом таємницю, розголошення якої заборонене законом і завдає шкоди особі, суспільству, державі”;
б) Доповнити проект Цивільного Кодексу України статтею “Відшкоду-вання збитків за розголошення таємниці клієнта”, яка передбачала би матеріальну відповідальність особи, включаючи і відповідальність адвоката, за розголошення таємниці клієнта, а саме: “Шкода, заподіяна клієнту розголошенням його таємниці, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла”;
в) Кримінальний кодекс України доповнити статтею щодо кримінальної відповідальності адвоката, помічника адвоката, працівників адвокатських об’єднань за розголошення адвокатської таємниці” такого змісту: “Умисне розголошення адвокатом, помічником адвоката, працівниками адвокатських об’єднань адвокатської таємниці, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням професійних обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, карається...”;
г) Визначення адвокатури, як правозахисного інституту, слід також ви-знати неповним. Пропонується викласти ст. 1 Закону України “Про адвокатуру” в такій редакції: “Адвокатура в Україні є незалежним правовим інститутом, складовою частиною системи правосуддя, що забезпечує, згідно с Основним Законом та чинним законодавством України, захист прав і свобод людини, громадянина, осіб без громадянства, іноземних громадян, юридичних осіб”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Видання Інституту законодавства Верховної Ради України. - К., 1996. - 246 с.
2. Декларація про державний суверенітет України. /Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. - К.: Наук. думка, 1992. - 200 с.
3. Загальна декларація прав людини. /Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. - К.: Наук. думка, 1992. - С. 18-24.
4. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод: Пер. з англ. – Київ., б. р. - 41 с.
5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. /Права лю-дини. Міжнародні договори України, декларації, документи. - К.: Наук. дум-ка, 1992. - С. 36-59.
6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або при-нижуючих гідність видів поводження і покарання. /Права людини. Міжнаро-дні договори України, декларації, документи. - К.: Наук. думка, 1992. - С. 92-108.
7. Основні положення про роль адвокатів (прийняті VIII конгресом ООН по запобіганню злочинам, 1990 р., серпень). /Святоцький О. Д., Медве-дчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. - К.: Ін. Юре, 1997. – 320 с.
8. Общий Кодекс правил для адвокатов стран Европейского сообщест-ва. //Адвокат. - 1997. - №3. - С. 115-123.
9. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи Про свободу здійс-нення професійних обов’язків. 25 жовтня 2000 р. //Адвокат. – 2001. - №1-2. – С. 29-31.
10. Российское законодательство X-XX веков: В 9 т. /М.: Юрид. лит., 1984. - Т. 1: Законодательство Древней Руси. - 518 с.
11. Статут Великого княжества Литовского 1566 года. Издание императорского московского общества истории и древностей российских. - М., 1888. - 437 с.
12. Статутъ Великого княжества Литовского 1588 года. //Временникъ Императорскаго общества истории и древностей российскихъ. - М., 1854. Кн. 19. - 382 с.
13. Российское законодательство X-XX веков: В 9 т. /М.: Юрид. лит., 1984. - Т. 2: Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. - М.: Юрид. лит., 1985. - 520 с.
14. Российское законодательство X-XX веков: В 9 т. /М.: Юрид. лит., 1984. - Т. 8: Судебная реформа. - М.: Юрид. лит., 1985. - 520 с.
15. Собрание малороссийских прав 1807 года. /АН Украины, Ин-т го-суд. и права. Сост. К. А. Вислобоков и др. - К.: Наук. думка, 1992. - 532 с.
16. Декрет Совета Народных Комиссаров от 22 ноября 1917 г. //СПб., 1917-1918. - №4. - Ст. 50.
17. Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917-1941 рр. ). - Київ, 1963. - Т. 1. - С. 30-33, 68-69.
18. Положення про адвокатуру. Постанова ВУЦВК від 2 жовтня 1922 р. /ЗУ УРСР. - 1922. - №43. - Ст. 630.
19. Положення про адвокатуру Української РСР. //Відомості Верховної Ради СРСР. - 1962. - №39. - Ст. 494.
20. Закон СРСР “Про адвокатуру в СРСР”. //Відомості Верховної Ради СРСР. - 1979. - №49. - Ст. 846.
21. Положення про адвокатуру Української РСР. //Відомості Верховної Ради УРСР. - 1980. - №46. - Ст. 898.
22. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік. – К.: Політвидав України, 1988. – 61 с.
23. Проект Закону України “Про адвокатуру”. //Адвокат. - 1999. - №2. - С. 25-32.
24. Проект Закону України “Про адвокатуру” //Адвокат. – 2001. №3. - С. 33.
25. Господарський процесуальний кодекс України. Про господарські суди: Закон України. – К.: ЮрІнком Інтер, 2001. – 96 с.
26. Кримінально-процесуальний кодекс України. //Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1961. - №2. - Ст. 15.
27. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР /Науково-практичний ко-ментар. - К.: Політвидав України, 1968. - 400 с.
28. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. /За відп. ред. Шибіко В. П. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 840 с.
29. Закон України “Про внесення змін Кримінально-процесуального кодексу України”. //Урядовий кур’єр. – 2001. - №120. – 10 липня.
30. Кримінальний кодекс України. //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1961. - №2. - Ст. 14.
31. Кримінальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 160 с.
32. Цивільний кодекс України. //Відомості Верховної Ради УРСР.- 1963. - №30. – Ст. 463.
33. Цивільний кодекс України. Проект. //Українське право. - 1999. - №1. - 513с.
34. Цивільний процесуальний кодекс України. //Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1963. - №30. - Ст. 464.
35. Кодекс про шлюб та сім’ю України. //Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР) – 1969. - №26. - Ст. 204.
36. Виправно-трудовий кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1971. - №1. - Ст. 6.
37. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991р. //Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №25. - Ст. 282, з доповненнями та змінами.
38. Закон України “Про підприємства в України” від 27 березня 1991 р. //Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №24. - Ст. 273, з доповненням та змінами.
39. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. //Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №25. - Ст. 283
40. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 люто-го 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №22. - Ст. 303, з доповненнями та змінами.
41. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - №27. - Ст. 383.
42. Закон України “Про об’єднання громадян” від 18 червня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34. - Ст. 505.
43. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №48. - Ст. 650.
44. Основи законодавства України “Про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №2. Ст. 10.
45. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №8 – Ст. 56.
46. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №9. - Ст. 62.
47. Закон України “Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №35. - Ст. 360.
48. Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №39. - Ст. 384.
49. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. - Ст. 491.
50. Закон України “Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного”. //Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №11. - Ст. 49.
51. Закон України “Про зв’язок” від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №20. - Ст. 143.
52. Закон України від 16 жовтня 1996 р.“Про захист від недобросовісної конкуренції”. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №36. - Ст. 165.
53. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну таємницю” //Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №49. - Ст. 428.
54. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №29. - Ст. 238.
55. Закон України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України”. //Урядовий кур’єр. – 2001. - №120. – 10 липня.
56. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру”. //Урядовий кур’єр. – 2001. - №132. – 28 липня.
57. Закон України “Про поштовий зв’язок” //Урядовий кур’єр. - 2001. - №199. – 31 жовтня.
58. Указ Президента України від 21.07.1998 року “Про деякі питання захисту банківської таємниці”. //Урядовий кур’єр. - 1998. - №139-140, липень.
59. Указ Президента України від 30 вересня 1999 р. “Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” //Адвокат. – 1999. - №3. – С. 4.
60. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року №611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю”. //__
61. Постанова №4 Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995. //Збірн. пост. Пленумів Верх. Суду 1963-1997. – Сімферополь: “Таврія”, 1998. – С. 508-515.
62. Постанова №10 Пленуму Верховного Суду України “Про застосу-вання законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист” від 7 липня 1995 р. із змінами та допов. //Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). – К.: Юрінком, 1998. С. 181-187.
63. Постанова №7 Пленуму Верховного Суду України “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від 30 травня 1997 р. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. - Х.: Одіссей, 2000. – 236 с.
64. Постанова №5-1п-97 Пленуму Верховного Суду України /Адвокат. – 1998. - №2. – С. 61-62.
65. Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним звернен-ням гр-на Солдатова Д.І. щодо офіційного тлумачення ст. 59 Конституції України та ст.44 КПК України від 16. 11.2000 р. //Вісник Конституційного Суду України. - №9. – С. 24-30.
66. Закон Республики Башкортостана “Об адвокатуре”. //Адвокат. - 1992. - №5-6, декабрь. - С. 4-6.
67. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Герма-нии, с изменениями и дополнениями. - М.: Изд-во Манускрипт, 1994. –
68. Федеральное положение об адвокатуре ФРГ. /Материалы МЮ Рос-сии. – М., 1992.
69. Проект Закона об адвокатуре в Российской Федерации. //Советская юстиция. - 1990. - №22. – С. 12-17.
70. Проект Закона Российской Федерации «Об адвокатской деятельно-сти и адвокатуре в Российской Федерации». //Адвокат. – 2001. - №6. –С. 4-11.
71. Сборник кодексов Российской Федерации. - Изд. 9. - М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, 1999. - 784 с.
72. Закон Республики Узбекистана “Об адвокатуре”. //Адвокат. - 1997. - №1. - С. 4-6.
73. Концепція судово-правової реформи в Україні. //Голос України. – 1992. – червень.
74. Зведення засад адвокатської етики та професійної гідності //Адвокат. - 1999. - №1. - С. 60-64.
75. Правила профессиональной этики российских адвокатов /Барщевский М. Ю. Адвокатская этика. - Самара: Изд. дом “Федоров”, 1999. – С. 264-272.
76. Правила адвокатської етики. - К.: - 1999. - 43 с.
77. Основні засади професійної етики юристів України. (Затв. V з’їздом юристів України. //ЮВУ. – 2001. - №23. (9-15 червня).
78. Аврах А. С. Психологические проблемы защиты по уголовным де-лам. - Казань: Изд. ун-та, 1972. - 105 с.
79. Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено? /Право України. - 1998. - №3. - С. 38-40.
80. Андрощук Г. А. Правове регулювання захисту комерційної таємниці /Адвокат. - 1997. - №1. - С. 49-53.
81. Апраксин К. Н. Адвокатура в СССР. - М.: Юрид. лит., 1971. - С. 24.
82. Ария С. Об адвокатской тайне /Российская юстиция. - 1997. - №2. - С. 3.
83. Атамась Т. Функції адвоката у цивільному судочинстві. //Право України. - 1997. - №6. - С. 63-64.
84. Бандурка О., Пушкін О., Зайцев Л. Право і держава. //Право Украї-ни. - 1995. - №11. - С. 3-7.
85. Бартошек М. Римское право. /Понятия, термины, определения. Пер. с чеш. - М.: Юридич. лит., 1989. - 1433 с.
86. Барщевский М. Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура: Учебн. пособие. - М.: “Белые альвы”, 1995. - 141 с.
87. Барщевский М. Ю. Адвокатская этика. - Самара: Изд. дом “Федо-ров”, 1999. - 288 с.
88. Барщевский М. Ю. Бизнес-адвокатура в США и Германии. Учебн. пособ. - М.: “Белые альвы”, 1995. - 62 с.
89. Барщевский М. Ю. Организация и деятельность адвокатуры в России: научно - практическое пособие. - М.: Юристъ, 1997. - 320 с.
90. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: “Украї-на”, 1999. – 554 с.
91. Біленчук П. Д., Сливка С. С. Правова деонтологія. - К.: Атіка, 1999. - 320 с.
92. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вре-да. –М.: Юрид. лит., 1979. – С.7.
93. Бірюченський О., Пантєвін О. Практика застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на за-хист. Коментар судової практики з кримінальних справ. //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - К.: ЮрІнком, 1996. - №6. - С. 94-104.
94. Блищенко И. П. Дипломатическое право: Учебное пособие. - М.: Высшая школа, 1990. - 287 с.
95. Бойко В. Нова Конституція і судова влада. //Право України. - 1997. - №1. - С. 16- .
96. Бойков А. Д. Что такое судебная этика? /Сов. юстиция. - 1971. - №1. - С. 7-9.
97. Бойков А. Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. - М.: Юридич. лит., 1978. - 176 с.
98. Бочарников Д. Права людини у додержавну і раньодержавну добу історії України. //Право України. - 1997. - №3. - С. 73-77, 80.
99. Бубнов И. Л., Беляев А. Е. Правовое регулирование банковской тай-ны. /Информационно-аналитические материалы. Вып. 4 (17). Научно-исследовательский институт ЦБ РФ. - М., 1997. - С. 7.
100. Бутов В. Н. Уголовный процесс Австралии. - Красноярск: Изд. у-та, 1988. - 198 с.
101. Вакулин А. Ю. Банковская тайна как объект правового регулирования. Ї/Государство и право. - 1998. - №7. - С. 66-72.
102. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К.: 1998. - 264 с.
103. Варфоломеева Т. В. Криминалистика й профессиональная деятельность защитника. - К.: Вища школа, 1987. - 151 с.
104. Варфоломеєва Т. В., Мороз Т. В. Сучасна чеська адвокатура /ЇАдвокат. - 1997. - №3. - С. 110-111.
105. Варфоломеєва Т. В. Конституційні засади діяльності адвокатури //Адвокат. - 1997. - № 2. - С. 57-64.
106. Варфоломеєва Т. В. Чи буде адвокатура в Україні незалежною і демократичною? /Закон і бізнес. - 1992. - №5. - С. 3-4.
107. Васьковский Е. В. Организация адвокатуры. /Лупинская П. А. Адвокат в уголовном процессе - М.: Новый юрист, 1997. - С. 11-170.
108. Ватман Д. П., Елизаров В. А. Адвокат в гражданском процессе. - М.: Юрид. лит., 1969. - 200 с.
109. Ватман Д. П. Адвокатская этика. - М.: Юрид. лит., 1974. - 94 с.
110. Ватман Д. П. Право на защиту. /Адвокат в гражданском судопроизводстве. - М.: Юрид. лит., 1973. - С. .
111. Ворсінов Г. Проблеми розвитку прокуратури України в умовах формування правової держави. //Право України. - 1996. - №1. - С. 40- .
112. Гаврилов С. Н. От составителя. /Лупинска П. А. Адвокат в уголов-ном процессе. - М.: Новый юрист, 1997. - С. 7-8.
113. Гегель Г. В. Ф. Философия права. - М.: Мысль, 1990. - 524 с.
114. Гинзбург Г. А. Советская адвокатура: учебное пособие. - М.: Юрид. лит., 1968. - 200 с.
115. Гольдинер В. Д. Об этике в деятельности адвоката. /Советское государство и право. - 1965. - №10. - С. 96.
116. Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Котов Д. П. Судебная этика. - Воро-неж: Изд-во Воронеж. у-та, 1973. - 271 с.
117. Горський В. С. Історія Української філософії. - К.: Наукова думка, 1996. - 286 с.
118. Гончаренко І.В. Адвокатура. //Закон і бізнес. – 1996. №16. – С. 4.
119. Гражданское право. Учебн. для юрид. вузов, фак. В 2-х т. /Под ред. Е.А. Суханова. – Т. 1. – М., 1994. – 384 с.
120. Грошевой Ю. М. Проблеми диференціювання порушень кримінально-процесуальних норм в доказуванні. /Вісник Академії правових наук України. - 1997. - №2 (9). - С. 112-121.
121. Грошевой Ю. М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. - Харьков.
122. Гуткин И. М. Участие защитника на предварительном следствии в уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1982. - 148 с.
123. Давид Рене. Основные правовые системы современности. - М.: Прогрес, 1988. - 496 с.
124. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского современного языка. - Т. 4. - М.: Политиздат, 1959. - С. 368.
125. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Є. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. - К.: АртЕк, 1997. - 624 с.
126. Добровольская Т. Н., Новиков С. Г., Рачинский М. Ю. Правосудие, арбитраж и прокурорский надзор в социалистическом общенародном государстве. - М.: Юрид. лит., 1977. - С. 6.
127. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит, 1990. – С. 19.
128. Жуковська О. Л. Адвокатська деонтологія в центрі уваги міжнародної адвокатської спільноти. Ъ/Адвокат. - 1999. - №1. - С. 41-46.
129. Загорулько А. И. Обязательства по возмещению вреда, причинен-ного субъектами гражданского права. - Харьков: Фирма Консум, 1996. – 112 с.
130. Задніпровський О. Адвокатура і арбітражний суд. //Право України. - 1997. - С. 29-31.
131. Заєць А. Роль правової доктрини і правових ознак у дефінітивній ідентифікації права /Вісник Академії правових наук України. - Харків. - Пра-во. - 1997. №4 (11). - С. 40-51.
132. Зинатуллин 3. 3., Хайрутдинова Ф. Г. Профессиональная тайна адвоката как гарантия прав совершившего преступление лица. /Проблема охраны прав и интересов осужденного /Минист. высшего и среднего специального образования РСФСР. - Кемерово: 1985. - С. 46-50.
133. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів /О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.
134. История русской адвокатуры. В 2 т. /Гессен И. В. Адвокатура, общество и государство (1864 - 1914). М.: Юристъ, 1997. - Т. 1. - 376 с.
135. Известия Советов депутатов трудящихся СССР. - 1947. - №37.
136. Історія адвокатури України. /Т. В. Варфоломеєва, О. Д. Святоць-кий, В. С. Кульчицький та ін.; За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. . Святоцького. - К.: Либідь, 1992. - 120 с.
137. Історія держави і права України: в 2 ч. /Підручник для юрид. вищих навч. закладів і фак. /А. Й. Рогожин, М. М. Страхов, В. Д. Гончаренко та ін. - Х.: Основа, 1992.
138. Кант И. Критика практического разума. Соч. в 6 т. - М.: Наука, 1965. - Т. 4. - С. 260.
139. Каплан В. В. Адвокат в гражданском судопроизводстве. - Воронеж, 1989. - 144 с.
140. Киселев Я. С. Этика адвоката. - Л.: Изд. у-та, 1974. - С. .
141. Кистяковский Б. Право как социальное явление //Вопросы права. – 1911. - №11. – С. 10-13.
142. Князев В. Гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадяни-на в Україні. /Право України. - 1998. - №11. - С. 29-30.
143. Козловський А. А. Право як догма і право як ідея. /Науковий віс-ник Чернівецького у-ту. - Вип. 4-5. - Правознавство. - Зб. наук. пр. - Чернівці: ЧДУ, 1996. - С. 89-100.
144. Козюбра М. І. Права і свободи людини і громадянина у новій Кон-ституції України. /Адвокат. - 1996. №2. - С. 3-6.
145. Колодій А. М., Копейчиков Е. В., Лисенко С. Л., Пастухов В. П. та ін. Теорія держави та права. - К.: Юрінформ, 1995. - с.
146. Коэн Н. Адвокат должен быть независимым. /Адвокат. - 1996. - №1 - 2 (55 - 56). - С. 1-2.
147. Кротюк В., Іоффе А. Правові аспекти банківської таємниці. //Право України. – 1998 - №12. – С. 62-66.
148. Котюк В.О. Теорія права. Навч. посібник для юрид. вузів та фак. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
149. Кульчицький В.С. Кодифікація права на Україні у ХVIII ст. – Львів., 1958. – С. 8-9.
150. Купов И. Я. Проблема врачебной тайны. /Вестник Академии мед. наук СССР. - 1982. - №4. - С. 62-65.
151. Кучма Л. Д. Судово-правова реформа: потрібні відчутні зрушення /Урядовий кур’єр. - №237. - 17.12.1999. - С. 3.
152. Лазарев В. В. Теория права и государства: Учебник для юрид. ву-зов. - М.: Право и закон, 1996. - 424 с.
153. Лаптева Л. Е. Исследования обычного права народов Российской империи в Х1Х веке /Государство и право. - 1997. - №8. - С. 10-16.
154. Лейст О. Э. Содержание и критика основных концепций права. /Советское государство и право. - 1991. - № . - С. 3-8.
155. Леоненко В. В. Профессиональная этика участников уголовного судопроизводства. - К.: Наукова думка, 1981. - С. 22
156. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судо-чинстві України. – Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12..00.09. – К., 2001. – 22с.
157. Лист “Президенту України Л. М. Кравчуку”. № 75 від 8.09.1993 р. /Адвокат. - 1996. - №1. - С. 69.
158. Лист Президії Кримської колегії адвокатів до засобів масової інформації. /Адвокат. – 1998. - №2. С. 27-28.
159. Лист Президенту Спілки адвокатів України Медведчука В.В. /Адвокат. – 1998. - №2. – С. 45.
160. Лист Віце-президента Спілки адвокатів України О.Л. Жуковської прокурору м. Києва. /Адвокат. – 2000. - №2. – С. 35-36.
161. Лист Спілки адвокатів України до Генерального прокурора Украї-ни Потебенько М.О./Адвокат. – 2000. - №4-5. – С. 78-81.
162. Лупинская П. А. Адвокат в уголовном процессе. - М.: Новый юрист, 1997. - 544 с.
163. Мадіссон В. Право і влада: людина в правовому полі. /Право України. - 1999. - №11. - С. 11-16.
164. Макаренко А. Причини створення кодексу Гетьманщини 1743 року. /Право України. - 1997. №12. - С. 106-107.
165. Маляренко В. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні /Право України. - 1996. - №1. - С. 31.
166. Малеин Н.Р. Возмещение вреда причиненного личности. –М.: Юрид. лит., 1985. – С. 19.
167. Мамченко М. Н. Отличительные особенности романо-германского права. /Вестник МГУ. - Серия: право. - 2000. - №1. - С. 26-41.
168. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К., 1985. – С. 37.
169. Медведчук В. В. Законодавство України: сфери існуючого та майбутнього правового регулювання. /Закон і бізнес. - 1998. - №8. - 25 люто-го. - С. 3.
170. Медведчук В. В. Місце адвокатури у вирішенні проблем збалансу-вання різних гілок влади та конституційні основи реформування державної влади в Україні. /Право України. - 1995. - №5 - 6. - С. 37-40.
171. Медведчук В. В. Соціальна злагода суспільства і державна влада. /Право України. - 1997. - №1. - С. 35-40.
172. Медведчук В. Держава в умовах перехідного суспільства. /Право України. - 1998. №3. - С. 9-12.
173. Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України. /Право України. – 1998. - №1. – С. 78-82.
174. Михайловская И.Б. О положении личности в англо-американском уголовном процессе М.: Госюриздат, 1961. - 99 с.
175. Михеенко М. М. Шибико В. П. Уголовно-процессуальное право Великобратании, США и Франции: Учебное пособие. - К.: УМК, 1988. - 187 с.
176. Михеєнко М. М., Молдован В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове право: Підручник для юрид. вузів. - К.: Либідь, 1993. - 325 с.
177. Михеєнко М. М., Шибіко В. П., Дубинський А. Я. Науково-практичний коментар Кримінально - процесуального кодексу України. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 622 с.
178. Михеєнко М. М., Шибіко В. П. Шляхи становлення української ад-вокатури /Право України, - 1993. №4. - С. 92-94.
179. Михеєнко М. М. Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.
180. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 237 с.
181. Михайленко О. Расследование преступлений: законность и обеспе-чение прав граждан. /Ин-т адвокатуры при Киевском нац. ун-те. – К.: Юринком Интер, 1999. – 446 с.
182. Некрасова М. П. Правовые и нравственно - психологические аспекты судебной защиты. - Калининград: Изд - во у - та, 1984. - 48 с.
183. Немировська О. В. Принцип змагальності сторін та його реалізація в судовій практиці. Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.03 (НАН України. Інститут держави і права ім. Корецького) - К.: 1999. - 16 с.
184. Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. – К.: Аконіт, 1998. –Т. 4. – 945 с.
185. Ожегов С. И. Словарь русского языка. Под ред. Н. Ю. Шведовой. - М.: Рус. яз., 1991. - С. 785.
186. Омельяненко Г. Правове регулювання та законодавче забезпечення судово-правової реформи в Україні. /Право України. - 1998. - № 1. - С. 73-78.
187. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напря-ми. /Право України. - 1998. №1. - С. 11-16.
188. Опришко В. Конституція - фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи. /Право України. - 1996. - №9. - С. 445-448.
189. Павлуник І. Особливості участі адвоката у цивільному процесі. /Право України. - 1999. - №9. - С. 62-65.
190. Панченко П. Н. Институт тайны: правоохранительные аспекты. /Государство и право. - 1998. - №8. - С. 124-125.
191. Перлов И. Д. Право на защиту. - М.: Юрид. лит., 1969. - с.
192. Петров А., Резниченко И. Адвокатская тайна как гарантия права на защиту. /Социалистическая законность. - 1982. - №8. - С. 26-29.
193. Петрухин И. Л. Адвокат и клиент: отношения доверия. /Адвокат. - №1. - 1999, январь. - С. 4-6.
194. Петрухин И. Л. Истина... И только истина. - М.: Юрид. лит., 1990. - 341 с.
195. Петрухин И. Л. Личная жизнь: пределы вмешательства. - М.: Юрид. лит., 1989. - 192 с.
196. Петрухин И. Л. О расширении защиты на предварительном след-ствии. /Советское государство и право. - 1982. - №1. - С. 64-68.
197. Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ. - М.: Наука, 1991. - 208 с.
198. Петрухин И. Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. - М.: Наука, 1985. - 238 с.
199. Піджаренко О.М. Історія таємниці кримінального і політичного розшуку. К.: ЮрІнком, 1995. – 378 с.
200. Погорілко В., Малишко М. Правова система - система законодав-ства суверенної України. //Право України. - 1993. - №9-10. - С. 10-13.
201. Потебенько М. Роки становлення і утвердження. /Голос України. - №223. - 1999, грудень.
202. Пучинский В. К. Гражданский процесс Англии: Автореф. дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.03. - М. - 1995. - 43 с.
203. Пушкар Е. Г. Конституционное право на судебную защиту. - Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1982. - 216 с.
204. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави. Посіб. для студ. спеціальності “Правознавство” - К: 1994. - 233 с.
205. Ривлин А. Л. Нравственные начала в уголовном судопроизводстве. /Сов. государство и право. - 1971. - №8. - С. 110-114.
206. Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. по-сіб¬ник. - К.: Вища шк., 1993. - С. 372.
207. Ромовська З. В. Закон “Про адвокатуру” - ремонт чи повна реконструкція? //Право України. - 2000. - №11. - С. 56-59.
208. Салогубова Е. В. Процессуальное представительство в римском праве. //Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право. 1995. - №3. - С. 57-65.
209. Сафулько С. В. Правила адвокатської етики: балансування між інтересами клієнта і суспільства. /Закон і бізнес. - 1999. - №2. - С. 12.
210. Свечникова Л. Г. Понятие обычая в современной науке: подходы, традиции, проблемы. //Государство и право. - 1998. - №9. - С. 98-102.
211. Святоцкий А. Д. Адвокатура и защита прав граждан. - Львов. Изд-во “Світ”, 1992. - 150 с.
212. Святоцкий А. Д. Учреждение и развитие советской адвокатуры: (Историко-правовой аспект): Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.01. /АН УССР. Ин-т госуд. и права. - К. - 1986. - 15 с.
213. Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучас-ність. - К.: Ін. Юре, 1997. - 320 с.
214. Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України: Навч. по-сіб. для студентів юрид. вищих навч. закладів і фак. - К.: Ін. Юре, 1999. - 224 с.
215. Святоцький О. Д. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (Історико - правове дослідження): Автореф. дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.01. /Київ. Ун - т ім. Т. Шевченка. - К. - 1994. - 49 с.
216. Сковорода Г.С. Начальная дверь ко христианскому добронравию. Повне зібрання творів у 2 т. – К.: Наукова думка, 1973. – Т. 1. – С. 144-153.
217. Селіванов В., Щедрова Г. Громадянське суспільство та деякі по-гляди на нього у західній політології. /Право України. - 1995. - №11. - С. 22-30, 68.
218. Селіванов В. Методологічні проблеми запро¬вадження конституцій-них принципів “верховенства права” і “верховенст¬ва закону”. /Право Украї-ни. - 1997. - №6. - С. 8-18.
219. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної полі-тики захисту прав і свобод людини в Україні. //Право України. - 1997. - №10. - С. 8-18.
220. Сергеев Ю. Д. Профессия врача. Юрид. основы. - К.: Вища школа. Головное издательство, 1988. - 132 с.
221. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання України”, 1993. – 192 с.
222. Смолькова И. В. Тайна и уголовно-процессуальный закон. - М.: Луч, 1997. - 100 с.
223. Смолькова И. В. Ч