СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

Бринцев Василь Дмитрович

УДК 347.962 (477)

СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ
УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий керівник:
Грошевий Юрій Михайлович
доктор юридичних наук, професор
Національної юридичної академії
України імені Ярослава Мудрого,
академік Національної академії правових наук України

Харків – 2010
З М І С Т

Вступ 4
Розділ 1 Судова влада у правовій державі
1.1. Правова держава: філософсько-правові аспекти влади 21
1.2. Стандарти правової держави, механізми та результати їх імплементації у національне законодавство про судоустрій

33
1.3. Роль і місце теорії поділу влади в сучасних доктринах правової держави
54
1.4. Судова влада як одна зі складових (функцій) державної влади в Україні
65
1.5. Функції судової влади у правовій державі 80
Висновки до розділу 1 98

Розділ 2 Система організаційного забезпечення діяльності судів
2.1. Загальні засади організаційного забезпечення в єдиній судовій системі
101
2.2. Державна судова адміністрація: структура, функції та межі повноважень
110
2.3. Судове управління на регіональному (обласному) рівні 121
2.4. Судове адміністрування: правові засади, роль і місце в організаційному забезпеченні діяльності судів регіонального рівня

130
2.5. Вища рада юстиції та органи суддівського самоврядування як суб’єкти організаційного забезпечення судів в Україні

164
2.6. Від системи кваліфікаційних комісій (колегій) до єдиної Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
194
Висновки до розділу 2 208

Розділ 3 Управління в судовій системі як засіб реалізації функції організаційного забезпечення діяльності структур судової влади

3.1. Сучасна теорія управління: основи і особливості реалізації її засад у структурах судової влади
211
3.2. Сфери судового управління 220
3.3. Принципи та методи управління в судовій системі 261
3.4. Форми управління. Розмежування повноважень суб'єктів в окремих сферах управління
275
3.5. Судові юрисдикції як базові структури єдиної системи управління
292
Висновки до розділу 3 308

Розділ 4 Шляхи подальшого підвищення ефективності організаційного забезпечення діяльності судів в Україні

4.1. Система заходів організаційно-технічного характеру, які забезпечують дієвість правосуддя
311
4.2. Загальносистемний судовий менеджмент: його роль і вплив на ефективність правосуддя
336
4.3. Модель організаційного забезпечення функціонування судів відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року
№ 2453-VI: перспективи подолання недоліків та нові проблеми

357
4.4. Концептуальні засади заключного етапу судової реформи і удосконалення національної моделі організаційного забезпечення функціонування судів

366
Висновки до розділу 4 383

Висновки 385
Додатки 393
Список використаних джерел 432

ВСТУП

Актуальність теми дослідження системи організаційного забезпечення в судовій владі України зумовлена тим, що Основний Закон, проголосивши Україну правовою і соціальною державою та задекларувавши поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, закріпив результати перших етапів судової реформи і лише заклав конституційні засади для побудови усієї системи державної влади за стандартами правової держави.
В умовах відсутності офіційно затвердженої наукової доктрини щодо національної моделі правової держави законодавчий процес характеризується нестабільністю і непослідовністю. Спроби пристосувати для потреб сьогодення концепції і положення наукових теорій минулих років призводять до розбалансування окремих складових державної влади. Теорія поділу влади, сприйнята практично усіма новітніми конституціями, потребує у кожній державі адаптації до діючих моделей державної влади з урахуванням як національних особливостей, так і стану сучасного розвитку суспільства.
Реальним кроком України до інтеграційних процесів було схвалення Верховною Радою України Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (вересень 2003 року). Співробітництво між країною-членом ЄС та країною-беніфіціаром з метою підвищення стандартів у різних сферах управління, включаючи судоустрій, а також наближення національного законодавства і практики його виконання до стандартів ЄС передбачено багатьма міжнародними програмами.
У зв’язку з цим існує нагальна потреба у розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо доктринальних і концептуальних підходів до заключного етапу судово-правової реформи в Україні, побудові національної моделі організаційного забезпечення функціонування судів з використанням прогресивних методів управлінської діяльності. Прикладне значення мають пропозиції стосовно удосконалення чинного законодавства, зокрема конституційних засад судової влади.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з планом наукових досліджень кафедри і є складовою комплексної цільової програми «Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду та правоохоронних органів» та наукового напрямку «Актуальні проблеми правосуддя, укріплення законності і організації боротьби зі злочинністю в Україні» (державна реєстрація 0106и002293). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 4 вересня 2009 року (протокол № 1).
Мета і завдання дослідження. Наукова мета роботи полягає у визначенні комплексу ознак (критеріїв), які повно та всебічно розкривають і характеризують сутність судової влади в сучасній системі влади України, а також напрацювання пропозицій щодо формування національної доктрини правової держави і концепції організаційного забезпечення судової діяльності з одночасним обґрунтуванням необхідності впровадження в цю систему прогресивних положень сучасної теорії управління на рівні як усієї судової системи, так і її окремих структур.
Поставлена мета дослідження зумовила вирішення завдань, зокрема прикладного характеру, серед яких у першу чергу слід виділити необхідність:
– додатково обґрунтувати судову діяльність у державі як одну зі складових (самостійних функцій) єдиної державної влади;
– визначити роль і місце теорії поділу влади у побудові сучасної національної моделі держави, яка відповідає вимогам правової;
– дати авторське визначення основоположних категорій «правова держава», «судова влада» та інших понять, які потребують сучасного праворозуміння;
– відповідно до існуючої моделі судової влади визначити систему її функцій;
– адаптувати досягнення науки теорії управління для побудови ефективної моделі судового управління;
– упорядкувати окремі положення вчення вітчизняної юридичної науки щодо системи організаційного забезпечення судової діяльності та ролі в ній управлінських процесів;
– дати доктринальне тлумачення інституту судового адміністрування і запропонувати способи підвищення ефективності добору кандидатів на зайняття адміністративних посад у судах регіонального рівня;
– розробити конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності діяльності органів суддівського самоврядування;
– виявити особливості управлінських процесів у різних сферах організаційного забезпечення судової діяльності і особливості їх застосування у судах окремих юрисдикцій;
– розкрити можливості і особливості застосування сучасних форм управління з урахуванням необхідності дотримання принципів самостійності суду і незалежності суддів;
– запропонувати систему спеціальних методів, притаманних лише судовому управлінню;
– з’ясувати механізми впровадження досягнень менеджменту як науки, його роль і вплив на організацію правосуддя;
– запропонувати авторську концепцію подальшого удосконалення системи організаційного забезпечення основних суб’єктів судової влади;
– виявити недоліки діючої законодавчої бази в цій сфері і внести конкретні пропозиції до законопроектів з метою їх усунення;
– обґрунтувати необхідність впровадження стандартів правової держави в національну модель організаційного забезпечення судової діяльності.
Об’єктом наукового дослідження є правовідносини у сфері судової влади України, які виникають в діяльності основних її суб’єктів у процесі реалізації управлінських функцій і повноважень.
Предмет дослідження – теоретичні засади здійснення судової влади на принципах правової держави, проблемні питання законодавчого унормування єдиної системи забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, шляхи підвищення ефективності правосуддя за рахунок заходів
організаційно-методичного характеру.
Методи дослідження. Наукова робота виконана із застосуванням загальновідомих, апробованих роками методів для даного виду дослідження як загальнонаукових, так і спеціально наукових. Використовувалися історичний і порівняльно-правовий методи. Це дало змогу окремі інститути судової влади і особливо процес їх становлення і формування розглянути не тільки у часовому вимірі, а й дослідити у просторі. Порівняння вітчизняної моделі зі сталими світовими зразками та її системний аналіз дав підґрунтя для висновків про можливість і необхідність використання при побудові системи організаційного забезпечення судової діяльності загальновизнаних міжнародно-правових стандартів. Соціологічні і психологічні методи дозволили виявити проблеми, що суттєво впливають на авторитет судової влади і знижують ефективність правосуддя. Разом з цими методами використовувався і метод традиційної (загальної) логіки, який допоміг побудувати чітку систему пропозицій і висновків щодо удосконалення нормативної бази. Метод діалектичного пізнання також мав важливе значення для формування авторської концепції розбудови системи організаційного забезпечення судової діяльності і застосовувався з використанням методів аналізу, синтезу і наукового абстрагування, індукції і дедукції. Загальносистемним, об’єднуючим методом виявився метод системного аналізу, який дав змогу поєднати отримані результати соціологічних досліджень, статистики, результатів узагальнень з доктринальними висновками і діючими законоположеннями.
Сукупність застосованих методів дослідження дозволила запропонувати шляхи імплементації в національне законодавство загальновизнаних принципів міжнародного права у сфері судочинства.
Достатньо поширеною є точка зору, що ніяких європейських стандартів щодо судоустрою не існує і кожна країна самостійно визначає шляхи побудови судової системи. З метою спростування цього стереотипу, а також пошуку шляхів для побудови національної моделі судової влади у роботі детально проаналізовано висновки вчених і юристів-практиків, які досліджували проблеми не лише судочинства, судоустрою, а в першу чергу влади взагалі.
Саме з цією метою виникла необхідність звертатись до скарбниці світової філософсько-правової думки, зокрема основних наукових праць М. Вебера, К. Вебера, Г. Гегеля, І. Канта, Г. Кельзена, Ш. Монтеск’є, Ж. Ж. Руссо та інших, а також російських і українських класиків М. Ф. Владимирського-Буданова, В. М. Гессена, Б. А. Кістяковського, М. М. Ковалевського, А.Ф. Коні, М. М. Коркунова, І. В. Муравйова, П. І. Новгородцева, К. П. Побєдоносцева та ін.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження та зроблених у ньому висновків є роботи вітчизняних і зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, історії держави та права, судоустрою, судочинства та інших суміжних галузей.
Особливостям функціонування судової влади, проблемним питанням правової держави, зокрема реалізації принципу поділу влади на підставі аналізу практики державного управління, присвячені сучасні роботи вчених: В. Б. Авер’янова, Т. Г. Андрусяка, Ю. П. Битяка, С. І. Василюка, С. П. Головатого, Р. Ф. Гринюка, А. П. Зайця, О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, Л. І. Кривенко, Е. Б. Кубка, Н. М. Оніщенко, П. М. Рабіновича, В. Ф. Сіренка, О. В. Скрипнюка, А. О. Селіванова, В. М. Селіванова, В. Є. Скоморохи, М. В. Цвіка, В. Я. Тація, В. І. Тимошенко, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка, С. В. Шевчука та ін.
Останнім часом проблемам організації роботи судів приділяли увагу: В. В. Афанас’єв, В. Ф. Бойко, Т. В. Варфоломєєва, І. А. Войтюк, В. В. Городовенко, Ю. М. Грошевий, В. О. Євдокимов, І. І. Ємельянова, В. Я. Карабань, С. В. Ківалов, І. Б. Коліушко, О. М. Коротун, О. Ю. Костюченко, В. В. Кривенко, В. Т. Маляренко, І. Є. Марочкін, М. І. Мельник, В. В. Молдован, Л. М. Москвич, І. В. Назаров, В.Т. Нор, О. О. Овсяннікова, Г. М. Омельяненко, М. В. Оніщук, В. В. Онопенко, А. Й. Осетинський, О. М. Пасенюк, П. Ф. Пилипчук, С. В. Прилуцький, Д. М. Притика, М. В. Руденко, А. О. Селіванов, В. В. Сердюк, Н. В. Сібільова, М. І. Сірий, В. С. Смородинський, В. С. Стефанюк, А. А. Стрижак, В. Я. Тацій, В. І. Шишкін, С. Г. Штогун та багато інших.
Більшість з них – це практичні працівники, причому переважно судді, значна частина з числа науковців – молоді вчені.
Процесу становлення судової влади, формуванню різнобічних аспектів статусу суддів у Російській Федерації присвячені роботи С. С. Алєксєєва, В. І. Анішіної, М. С. Бондаря, А. Д. Бойкова, Л. В. Бойцової, С. В. Бородіна, М. В. Вітрука, В. В. Єршова, В. М. Жуйкова, В. Д. Зорькіна, М. І. Клєандрова, О. Е. Кутафіна, М. О. Колоколова, Є. В. Колєснікова, В. В. Лазарєвої, В. М. Лебедєва, М. Н. Марченка, І. Б. Михайловської, Т. Г. Морщакової, І. Л. Петрухіна, Н. В. Радутної, В. А. Ржевського, В. М. Савицького, Ю. Д. Северіна, Ю. Н. Стецовського, Ю. О. Тихомирова, Б. М. Топорніна, Н. М. Чепурнової, В. Є. Чиркіна, В. Ф. Яковлєва та ін.
Питання судового управління та окремі аспекти функцій управління аналізуються в роботах Є. О. Агєєвої, Г. З. Анашкіна, Д. М. Бахраха, В. А. Єлізарова, Г. Т. Єрмошина, Л. С. Жиліної, В. К. Колпакова, Б. М. Лазарєва, І. Б. Михайловської, Є. М. Мурадьян, Ю. В. Тихонравова, Г. А. Туманова, В. В. Цвєткова, В. Е. Чиркіна.
Як в Україні, так і в Російській Федерації є приклади впровадження отриманих результатів в законодавство про судоустрій. Зокрема Д. М. Притикою була запропонована конкретна модель організаційно-правового забезпечення діяльності господарських судів, що зумовило їх входження до єдиної судової системи України.
Важливе значення для порівняльного аналізу мають роботи провідних юристів Європи та інших держав: М. Р. Абалкаїрова, У. Бернама, Л. Л. Гарлицького, Є. Г. Мартинчика, Дж. Н. Мура, Ф. Рено, Б. Таманаги, Г. Халмаї, К. Хессе, А. Шайо та інших.
Досить плідними для теорії судової влади є результати наукових досліджень і висновки учених інших галузей науки, зокрема кратології, теорії держави і права, соціології, судової етики, психології, управління: А. Г. Авторханова, Т. Адорно, Л. Е. Ароцкера, В. Г. Афанасьєва, О. М. Бандурки, Г. Ф. Горського, Р. Дворкіна, В. В. Желтова, С. І. Максимова, Н. Р. Нижник, Н. С. Ней, П. С. Таранова, Т. Парсонса, Н. П. Осипової, А. Файоля, В. Ф. Халіпова Ф. А. Хайєка і багатьох інших.
Суттєвий вплив на сучасних дослідників мають висновки класиків світової юридичної думки, які використані під час порівняльного аналізу різних епох і різних правових систем.
На сучасному етапі розвитку суспільства значний внесок у становлення судової влади роблять конституційні суди держав СНД. Аналіз їх практики в Україні, Росії, Білорусії, Азербайджані, Казахстані свідчить, що суттєві корективи у подальшу розбудову судової влади внесено у процесі здійснення конституційного судочинства і діяльності найвищих судових органів держав.
Нормативною основою дослідження стали міжнародно-правові акти; Конституція України і Конституції зарубіжних країн; судоустрійне законодавство України, Росії та інших країн; рішення Європейського суду з прав людини, конституційних судів України, Російської Федерації та інших держав СНД, локальні нормативно-правові акти.
Емпіричну базу дослідження становлять: постанови пленумів Верховних судів України і Російської Федерації, рішення з’їздів суддів та рад суддів України і Російської Федерації, міжнародних координуючих органів суддівської спільноти, дані статистичної звітності, інформаційні листи та іншого роду рекомендації Державної судової адміністрації України, результати анкетування суддів Харківської області та слухачів факультету підготовки професійних суддів у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, опубліковані результати соціологічних досліджень, матеріали засобів масової інформації, які стосувались досліджених проблем, юридичні енциклопедії та довідкові видання.
Незважаючи на наявність певної теоретичної бази, проведене дослідження підтвердило відсутність в Україні системного вчення у цій сфері і науково обґрунтованих моделей подальшого реформування:
– структури судової влади (системи судів), системи юрисдикцій і механізмів розмежування функцій судових органів;
– організаційного забезпечення судової діяльності з використанням прогресивних моделей управління;
– судового адміністрування і конституційних процедур наділення адміністративними повноваженнями в судах;
– органів колегіального управління структурами судової влади;
– системи суддівського самоврядування;
– спеціалізованої системи підготовки і перепідготовки юристів для судової системи ;
– механізмів впровадження у національне законодавство про судоустрій міжнародно-правових стандартів.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453–VI лише скорегував нормативно-правову базу, яка забезпечує реалізацію перелічених напрямів діяльності окремих суб’єктів судової влади, і заклав законодавчу основу для подальшого поглибленого дослідження шляхів побудови системи організаційного забезпечення судової діяльності і впровадження у правозастосовну практику досягнень сучасної науки теорії управління.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні самостійним комплексним дослідженням проблем організаційного забезпечення судової влади після етапу реформи 2010 року, в якому міститься системний аналіз досягнень галузевих наук: кратології, теорії держави і права, судової соціології, теорії управління, організації роботи судових органів, стану впровадження в національну модель судової влади стандартів правової держави, пропонуються конкретні шляхи завершального етапу судово-правової реформи, побудови ефективної моделі організаційного забезпечення функціонування структур судової влади України.
При цьому вперше у вітчизняній юридичній науці:
– систематизовано міжнародно-правові стандарти організаційного забезпечення судової діяльності і проаналізовано стан їх імплементації у національну модель судової влади, на підставі чого обґрунтовано необхідність змін до Конституції України з метою приведення базового законодавства про судоустрій до міжнародно-правових принципів (стандартів);
– надано доктринальне тлумачення такої правової категорії як «стандарти у праві» та обґрунтовано необхідність ініціювання прийняття базового міжнародно-правового акта з переліком стандартів правової держави і механізмів їх втілення в національне законодавство;
– запропоновано модель адаптації положень вчення про соціальні системи для побудови структур судової влади та обґрунтовано напрями законодавчого забезпечення діяльності складових єдиної судової системи в Україні;
– здійснено порівняльний аналіз процесу формування конституційних засад судової влади відповідно до правових позицій Конституційного Суду України і Конституційного Суду Російської Федерації, та визначено їх роль, а також вплив рішень Європейського Суду з прав людини на законодавчий процес і правозастосовну практику в державі;
– адаптовано фундаментальні положення теорії функцій до системи судової влади в Україні та обґрунтовано необхідність розмежування функцій судової влади та її суб’єктів;
– доведено, що судове право України є результатом нормотворчої діяльності найвищих судових органів держави, яка відтворена у правових позиціях Конституційного Суду України та Верховного Суду України;
– сформульовано пропозиції щодо закріплення на законодавчому рівні нормотворчої функції вищих судів, унаслідок чого створюються передумови для більш ефективного впливу актів судового контролю на законотворчий процес у державі;
– визначено сутність судового управління, його функції і межі, які покладено в доктринальну основу розбудови моделі судового управління, що відповідає вимогам правової держави;
– обґрунтовано необхідність унормування на законодавчому рівні локальної нормотворчості суб’єктів судової влади як окремої функції судового управління;
– розроблено систему заходів підвищення ефективності роботи з резервом кадрів та системи підготовки кандидатів на зайняття суддівських посад, а також працюючих суддів;
– розвинуто дослідження співвідношення організаційного забезпечення судів і судового управління і удосконалено критерії визначення ефективності управлінських процесів у судах регіонального рівня;
– узагальнено діяльність органів суддівського самоврядування як суб’єктів управління в системі організаційного забезпечення судової діяльності і на цій основі доведено необхідність відновлення діяльності рад суддів у кожній області; розвинуто положення щодо належності органів суддівського самоврядування до суб’єктів організаційного забезпечення судової діяльності, що дозволило розмежувати функції і повноваження цих органів, внаслідок чого визначено критерії відмежування внутрішньої діяльності суду від сфер діяльності, які повинні забезпечуватись іншими суб’єктами судового управління;
– запропоновано національну модель судового адміністрування, в якій обґрунтовано необхідність підвищувати роль голів судів усіх рівнів і юрисдикцій у сфері суддівського управління;
– виокремлено сфери судового управління, принципи, методи та форми управління в судовій системі, а також визначено особливості управлінських процесів з використанням досягнень сучасної науки менеджменту в окремих судових юрисдикціях;
– досліджено практику прийняття концепцій реформування окремих галузей права і на основі цього запропоновано базову структуру (типову архітектоніку) цього особливого виду джерел права стосовно реформування організаційних засад судової влади;
– запропоновано принципово нову модель суду за участю представників народу, зокрема модель інституту мирових (народних) суддів, які обираються населенням громади, і засади організаційного забезпечення їх діяльності;
– удосконалено системний підхід до аналізу чергового етапу (2010 рік) судової реформи, на підставі чого запропоновано заходи щодо усунення недоліків шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства.
Набули подальшого розвитку:
– пропозиції щодо необхідності розробки і офіційного схвалення національної доктрини правової держави;
– концептуальні підходи до практичного впровадження у вітчизняну модель теорії поділу влади з побудовою системи стримувань і противаг;
– пропозиції щодо необхідності визнання на доктринальному рівні не засад поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, а поділу владних функцій держави між самостійними її системами – законодавчою, виконавчою, судовою, – що повинне сприяти приведенню національної доктрини правової держави до реалій сьогодення;
– сучасні погляди на роль і місце судової влади у правовій державі; запропоновано авторське визначення судової влади як однієї з головних, самостійних функцій державної влади, яка реалізується через діяльність створеної на основі конституції системи судів і органів організаційного (кадрового та допоміжного) забезпечення, покликаних шляхом виконання функцій, покладених на кожний із цих органів, забезпечити дотримання (захист) прав і законних інтересів людини і громадянина, юридичних осіб, суспільства та держави; усунення наслідків правопорушень (злочинів), покарання винних, захист потерпілих; вирішення соціальних конфліктів і правових спорів на підставі загальнообов’язкового характеру судових рішень;
– підходи щодо необхідності законодавчого унормування процедур організаційно-забезпечувального характеру: формування резерву суддів, переведення їх на іншу роботу, наділення суддів адміністративними повноваженням тощо;
– пропозиції щодо побудови системи судових юрисдикцій і оптимізації функцій найвищого судового органу держави;
– пропозиції щодо удосконалення конституційних засад формування і повноважень Вищої ради юстиції, ролі і місця Державної судової адміністрації України та її регіональних органів.
– пропозиції щодо використання досвіду побудови системи організаційного забезпечення судової діяльності, органів суддівського самоврядування в державах СНД та інших країнах;
– висновки щодо безпідставності ототожнення діяльності асоціацій суддів як громадських організацій зі статутними органами суддівського самоврядування;
– положення стосовно належності до єдиної системи організаційного забезпечення функціонування суддів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції та органів суддівського самоврядування.
Удосконалено:
– доктринальні визначення понять «правова держава», «верховенство права у судовій діяльності», «стандарти правової держави», «судове управління», «судовий менеджмент», «внутрішня діяльність судів»;
– розуміння співвідношення категорії «правова держава» і принципу верховенства права;
– тлумачення поняття інституту судового адміністрування і порядку розмежування повноважень суб’єктів, наділених повноваженнями організаційного забезпечення судової діяльності;
– положення щодо контрольної функції органів суддівського самоврядування за діяльністю структур судового управління, що створює передумови для реального забезпечення гарантій судової діяльності;
– рекомендації щодо нормативного забезпечення приведення суддів до присяги;
– методологію розробки і структуру посадової інструкції голови місцевого суду, систему підвищення професійного рівня кандидатів у судді і працюючих суддів;
– механізм впровадження засобів судового менеджменту в процес управління ефективністю правосуддя;
– систему заходів з метою підвищення рівня судової культури і авторитету судових органів.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у збагаченні національної доктрини правової держави пропозиціями щодо удосконалення основоположних і засадничих визначень окремих інститутів судової влади, побудови національної моделі організаційного забезпечення функціонування окремих структур судової системи.
Прикладне значення мають результати дослідження шляхів підвищення ефективності правосуддя з використанням сучасних методів, прийомів судового управління, механізмів наділення суддів адміністративними повноваженнями, а також розбудови системи підвищення професійного рівня суддів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним комплексним дослідженням і відображує особистий здобуток автора.
В опублікованих у співавторстві двох статтях реалізовані ідеї здобувача у контексті з завданнями дисертаційного дослідження.
Зокрема, у статті у співавторстві з О. Захаренком «Електронно-технічне забезпечення діяльності судової влади» знайшли відображення пропозиції дисертанта стосовно використання у регіональних судах комп’ютерної системи реєстрації документів і організаційно-технічного забезпечення автоматизованих робочих місць суддів і працівників апарату, а також сформульовані його висновки щодо заходів з оптимізації чисельності працівників суду.
У роботі в співавторстві з І. Андрущенко «Застосування та інтерпретація стандартів (принципів) правової держави в конституційному судочинстві» апробовано позицію дослідника щодо проблеми стандартизації в праві та запропоновано аргументацію щодо нормативного характеру правових позицій Конституційного Суду України, а також викладено раніше висловлену позицію дисертанта відносно системи класифікації конституційних принципів з виділенням в якості загальнообов’язкових принципів, що забезпечують засади діяльності судової влади в України.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, пропозиції, висновки, практичні рекомендації дисертанта обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Результати, отримані під час дослідження, були представлені на таких міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: «Питання застосування нового Кримінального кодексу України» (міжнародна, 25-26 жовтня 2001 року, Харків); «Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации» (международная, 25-26 апреля 2002 года, Белгород); «Конституція України – основа модернізації держави та суспільства» (регіональна, 21-22 червня 2002 року, Харків); «Судова реформа в Україні (проблеми і перспективи)» (регіональна, 4 квітня 2002 року, Київ – Харків); «Конституційні аспекти судової реформи в Україні» (всеукраїнська, 26-27 червня 2007 року, Харків); «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (міжнародна, 19-20 вересня 2008 року, Харків); «Філософські, методичні та психологічні проблеми права» (ІІ Всеукраїнська, 31 січня 2009 року, Київ); «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (ІІІ всеукраїнська, 23 квітня 2010 року, Харків); «Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи» (всеукраїнська, 14 травня 2010 року, Харків).
Автор використовував отримані результати при: розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, читанні лекцій та проведенні семінарських занять з навчального курсу «Організація судової влади» та ін. на факультеті підготовки професійних суддів Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого; організаційному забезпеченні судової діяльності судів Харківської області; розробці і виданні відповідних локальних нормативних актів; внесенні пропозицій до законодавчої бази, яка регламентує судоустрій, у тому числі і на завершальному етапі судової реформи.
Публікації. Основні результати даного наукового дослідження опубліковані автором в 4-х монографіях, одному підручнику, 25 наукових статтях, що вийшли у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України та 17 публікаціях в інших виданнях, у тому числі і тези доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена поставленою метою й завданнями дослідження та складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 20 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (899 найменувань). Загальний обсяг роботи дисертації 520 сторінок, з яких основний текст міститься на 392 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У процесі дисертаційного дослідження здійснено системний порівняльний аналіз чинного законодавства України про судоустрій і статус суддів з основними положеннями законодавства, впровадженими протягом 1989-2010 років, законів періоду «організаційного керівництва судами» за часів СРСР, законодавчої бази Російської Федерації, держав СНД, Європи. Це дало можливість розробити і запропонувати модель системи організаційного забезпечення судової влади України на засадах міжнародноправових стандартів. Серед основоположних результатів слід виділити такі висновки:
1. Реформування судової влади має відбуватися на засадах стабільної довгострокової концепції реформи, яка повинна враховувати основні положення національної доктрини побудови правової держави, базуватися на конституційних засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; дії верховенства права; найвищої юридичної сили Конституції України; міжнародно-правових стандартів та принципів правової держави. У сучасних умовах під правовою державою слід розуміти не тільки теоретичну, а й практичну модель управління суспільством, за якої реалізація владних повноважень органів держави та посадових осіб базується на демократичних принципах, що забезпечують пріоритет прав і законних інтересів особистості, їх діяльність регламентується чіткою завершеною та стабільною системою законодавства із впровадженням у правозастосовну діяльність усіх державних органів принципу верховенства права на основі самостійності і незалежності законодавчої, виконавчої (управлінської), судової функцій держави і застосування механізмів взаємних стримувань і противаг.
2. Непослідовність, несвоєчасність і незавершеність багатьох перетворень у правовій системі України призводять до розбалансованості у діяльності окремих структур, зниження ефективності судового захисту законних прав і інтересів людини, падіння рівня довіри до органів влади у цілому і судової зокрема.
3. Відсутність програми імплементації міжнародно-правових стандартів (загальновизнаних принципів) у національне законодавство сповільнює рух України до євроінтеграції. У зв’язку з цим конструктивними кроками слід визнати ініціювання розробки і затвердження офіційними органами Ради Європи типових стандартів правової держави, які повинні бути безумовно втілені у національні системи судової влади.
4. Аналіз найбільш поширених доктрин (сучасного вчення про поділ державної влади) дає підстави вважати, що категорія поділу влади суто умовна, оскільки державна влада, маючи законодавчо закріплений поділ на гілки і реалізовуючись через діяльність системи різних державних органів, є єдиною і неподільною. Тому є підстави говорити не про поділ влади, а про поділ функцій і повноважень між державними органами, які становлять єдину систему державної влади.
Конституційне унормування побудови державної влади в Україні враховує міжнародну практику, попередній історичний досвід і закріплює модель з елементами національної самобутності.
5. У моделях держави з явно вираженим впровадженням «теорії поділу функцій влади» організаційне забезпечення судової діяльності повинно здійснюватися внутрішньосистемним спеціальним органом, не підпорядкованим структурам виконавчої влади. Застосування механізму стримувань і противаг допускає участь у формуванні судової влади (її окремих структур) інших гілок влади з одночасним ефективним судовим контролем за діяльністю законодавчої, виконавчої та президентської влади.
6. Недосконале законодавче визначення поняття «судова влада» на доктринальному рівні слід компенсувати таким визначенням: «судова влада в Україні – одна з головних самостійних функцій державної влади, яка через діяльність створеної на основі Конституції системи судів забезпечує дотримання (захист) прав і законних інтересів людини і громадянина, юридичних осіб, суспільства та держави, усунення наслідків правопорушень (злочинів), покарання винних, захист потерпілих, вирішення соціальних конфліктів і правових спорів на підставі загальнообов’язкового характеру судових рішень».
У подальшому реформуванні структури судової влади слід враховувати досягнення науки з метою побудови судової системи, здатної підвищити ефективність захисту законних прав і інтересів суб’єктів звернення за судовим захистом.
7. Закріплення у новітніх конституціях суверенних держав принципу верховенства права дозволяє відійти від догматичного сприйняття писаної норми у формі законів і підзаконних актів як єдиного і виняткового регулятора політичних процесів у суспільстві. Істотне розширення повноважень і функцій судових органів, кардинальні зміни у «філософії» правосуддя дають можливість визнати сукупність рішень найвищих судових органів держави – самостійним різновидом нормотворчості – судовим правом. Під цим поняттям слід розуміти систему правовстановлюючих, регулятивних нормоположень та приписів, які містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини, Конституційного та Верховного судів України, а також у правових позиціях судів загальної юрисдикції, проголошених у процесі здійснення правосуддя.
8. Ефективність нормотворчої функції судів, яка спрямована на забезпечення законних прав і інтересів усіх суб’єктів правовідносин, досягається за рахунок здійснення комплексу дій організаційно-технічного характеру, пов’язаних з належним рівнем організації виконання судових рішень, оперативним аналізом (узагальненням) судової практики і реалізацією необхідних заходів, а також наявністю необмеженого доступу кожного до будь-яких судових рішень.
9. Система організаційного забезпечення функціонування структур судової влади після чергового етапу судової реформи (2010 рік) суттєво спростилася, але залишилася багатосуб’єктною з недостатньо чітким розмежуванням повноважень між окремими органами. Попередній аналіз її структури (додаток Ж) дає підстави для стурбованості, що ліквідація президій апеляційних і вищих судів фактично знизить питому вагу колегіальних управлінських рішень, створить умови для підвищення ролі єдиноначальності та одночасно суттєво зменшить обсяг управлінських повноважень голів судів. Позбавлення голів судів усіх рівнів управлінських функцій щодо апарату судів створить передумови для виникнення конфліктних ситуацій і зниження ефективності загального рівня організаційного забезпечення судової діяльності. Тому є нагальна потреба відновити ці функції на законодавчому рівні і терміново напрацювати конкретні механізми (на час дії чинних законоположень) реалізації іншими ланками судового адміністрування скасованих повноважень керівників судів.
10. Управління в судовій системі є цілеспрямованою, організуючою і регулятивною діяльністю держави, яка здійснюється через систему загальнодержавних владних органів і внутрішню систему організаційного забезпечення судової влади з метою створення належних умов для виконання основних функцій судовими органами. Єдиним обмеженням у використанні прогресивних методів та прийомів управління є необхідність забезпечити (дотримати) принципи самостійності суду, незалежності суддів і застосування верховенства права в судочинстві. Виходячи з цього запропоновано обґрунтування сучасної національної моделі судового управління, побудованої на засадах:
– розуміння, що організаційно-управлінське забезпечення правосуддя є однією із самостійних систем (складових) судової влади;
– розбудови судового менеджменту на регіональному рівні на базі сучасної теорії управління з побудовою ефективних механізмів залучення до цього процесу керівників апарату судів;
– удосконалення механізмів впливу керівників судів на якість і оперативність правосуддя;
11. Під методами управління у структурах судової влади необхідно розуміти способи і прийоми практичного втілення управлінських функцій спеціально уповноваженими суб’єктами стосовно керованого об’єкта з метою досягнення цілей на основі гармонійного поєднання загальних командно-адміністративних і науково-обґрунтованих методів з дотриманням принципів самостійності судів і незалежності суддів, що має визначатися як спеціальний організаційно-розпорядчий метод.
12. Результати соціологічних і порівняльних аналізів, проведених у процесі дослідження, дали можливість вивести систему факторів, які суттєво знижують ефективність правосуддя, класифікувати їх за ступенем значущості у такій послідовності:
– наднормативний рівень навантаження у більшості судів на одного суддю;
– неналежна організація роботи судді і суду в цілому;
–несумлінність учасників процесу (навмисне затягування розгляду справ);
– неналежний рівень матеріально-технічної бази суду;
– незадовільна робота в суді з контролю за рухом і призначенням справ;
– низький професійний рівень суддів і апарату суду;
– заформалізованість і громіздкість судових процедур;
– правовий нігілізм суспільства в цілому.
Більшість перелічених недоліків у судовій діяльності мають бути усунуті за рахунок підвищення ефективності управлінської діяльності в процесі організаційного забезпечення функціонування структур судової влади.
13. Пропонується визначення ресурсного забезпечення судової влади як комплексу системних заходів щодо створення належних умов для реалізації встановлених законодавством повноважень кожним суб’єктом (структурою), включаючи кадрове, фінансове (матеріально-технічне) забезпечення і безпосередньо здійснення управлінської роботи в усіх цих напрямах.
14. Чинне законодавство про судоустрій потребує додаткового унормування переліку і розкриття змісту заходів організаційно-технічного характеру, які забезпечують дієвість правосуддя. У першу чергу це стосується удосконалення механізму приведення суддів до присяги оскільки набуття особою повноважень судді відбувається з моменту складення присяги.
У зв’язку з цим у статтю 141 Закону № 2453 у невідкладному порядку слід повернути попереднє законодавче визначення «системи забезпечення функціонування судової влади». Частину другу статті 55 викласти у такій редакції: «Суддя протягом тижня з моменту призначення на посаду складає присягу на спеціальних урочистих зборах суддів. Для приведення до присяги суддів судів, в яких працює менше 10 суддів, голова апеляційного суду не пізніше двох тижнів з моменту призначення скликає розширені збори суддів апеляційного суду із залученням представників від місцевих судів регіону.
Текст присяги підписується суддею і передається до зберігання в його особисту справу.
Під час урочистої процедури після складання присяги судді вручається мантія, посвідчення судді та спеціальний мантійний (нагрудний) знак».
15. Порівняльний аналіз основних етапів проходження кандидатами на посаду судді, встановлених чинним законодавством, з попереднім механізмом, дає підстави для висновку, що законодавець намагався частину процедур віднести до внутрішніх повноважень самої судової влади і за рахунок цього підвищити їх оперативність, а також створити передумови для рівного доступу кандидатів для зайняття суддівської посади. Разом з тим усунення від участі у формуванні резерву кадрів на цих етапах голів судів усіх рівнів не сприятиме відбору найбільш підготовлених до судової діяльності претендентів. У зв’язку з цим слід продовжувати удосконалювати і відроджувати на регіональному рівні систему роботи з резервом кадрів. З метою підвищення ефективності цієї роботи доцільно відновити інститут стажистів суддів, передбачивши у процесуальних кодексах можливість проведення самостійних процесуальних дій на підготовчих стадіях досудового провадження стажистами і помічниками суддів.
16. Важливе значення для завершення процесу розбудови системи організаційного забезпечення судів має подальше розмежування на конституційному рівні повноважень загальнодержавних і внутрішньосистемних органів, наділених управлінськими функціями.
Реформування на законодавчому рівні Вищої ради юстиції, зокрема розширення функцій цього органу, не узгоджується з конституційними засадами щодо його діяльності і правовими позиціями Конституційного Суду України стосовно меж конституційних повноважень цього органу у загальній системі організаційного забезпечення. У зв’язку з цим необхідна термінова корекція у конституційному полі з тим, щоб не піддавати сумніву легітимність її рішень.
Механізм наділення суддів адміністративними повноваженнями, впроваджений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» можна вважати тимчасовим. Подальше його існування залежить від оперативності внесення змін до Конституції України, які б суттєво розширили повноваження Вищої ради юстиції.
Однак більш доцільним є внесення змін до конституційних повноважень Президента України шляхом викладення пункту 23 статті 106 Конституції України у такій редакції:
«23) у визначеному законом порядку утворює суди, призначає суддів на адміністративні посади у місцевих і апеляційних судах».
17. Позитивної оцінки заслуговує утворення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як єдиного органу у системі організаційного забезпечення судової влади з наділенням функціями: забезпечення судів високопрофесійними кадрами суддів, формування корпусу суддів для безстрокового обрання на посаду і здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів усіх юрисдикцій регіонального рівня, відсторонення суддів від посади у зв’язку з притягненням їх до кримінальної відповідальності.
Проте механізм реалізації цих функцій потребує подальшого удосконалення на законодавчому рівні, а також шляхом прийняття відомчих нормативно-правових актів.
18. Завершальний етап судово-правової реформи неможливий без внесення й інших змін до Конституції України з метою створення передумов на законодавчому рівні для більш дієвих механізмів захисту прав і законних інтересів громадян. Цей етап повинен відбутися узгоджено з процесом реформування суміжних галузей права, реформування на міжнародних стандартах системи прокуратури, правоохоронних органів, адвокатури, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, яким Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV визнано неконституційним. У процесі прийняття і офіційного затвердження Концепції заключних етапів реформи продуктивне значення мають пропозиції автора, які містяться в його варіанті Концепції судово-правової реформи на 2011-2015 роки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашмадзе В. В. Учение о государственной власти и его критики / В. В. Абашмадзе. – Тбилиси: Изд-во Сабчота Сакартвело, 1972. – 51 с.
2. Абросимова Е. Саморегулирование судебной власти: основание, содержание, тенденции / Е. Абросимова // Сравнит. конституц. обозрение. – 2004. – № 4 (49). – С. 146–154.
3. Абросимова Е. Б. Судебная власть в Российской Федерации: система и принципы / Е. Б. Абросимова. – М. : Ин-т права и публич. политики, 2002. – 160 с.
4. Авдонкин В. С. Правоохранительные органы в схемах с комментариями : учеб. пособие / В. С. Авдонкин. – М. : Эксмо, 2007. – 320 с.
5. Аверьянов А. Н. Категория «система» в диалектическом материализме / А. Н. Аверьянов. – М. : Мысль, 1974. – 70 с.
6. Авер’янов В. Б. Значення конституційного принципу верховенства права для реформування українського адміністративного права / В. Б. Авер’янов // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики : матеріали наук.-практ. конф. – К., 2006. – С. 266-269.
7. Авер’янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі / В. Авер’янов // Право України. – 2005. – № 4. – С. 10–16.
8. Авторитет правосудия. Отчет по результатам мониторинга в Украине / гл. ред. Е. Волочай. – Киев, 2004. – 59 с.
9. Авторханов А. Технология власти / А. Авторханов. – М. : СП «Слово», 1991. – 638 с.
10. Агеева Г. Н. Организационное руководство судами : учеб. пособие / Г. Н. Агеева. – М., 1978. – 51 с.
11. Административное право Российской Федерации : учеб. для вузов / А. П. Алехин, А. А. Кармолицкий, Ю. М. Козлов. – М. : Зерцало, 1996. – 540 с.
12. Адміністративне право України / за заг. ред. Ю. П. Битяка. – Х. : Право, 2000. – 516 с.
13. Адміністративне судочинство України: підручник / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов [та ін.]; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.
14. Алексеев В. Б. Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции : Учебник / Алексеев В. Б., Буков В. А., Кашепов В. П., Пертцик В. А., и др – М.: Юрид. лит., 1984. – 160 c.
15. Алексеев А. А. Правовое государство – судьба социализма / А. А. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1988. – 175 с.
16. Алексеев С. С. Государство и право. Начальный курс / С. С. Алексеев. – 2-е изд. перераб. и доп – М.: Юрид. лит., 1994. – 192 с.
17. Алиев А. М. Теоретические проблемы локального правового регулирования в современном российском праве : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / А. М. Алиев. – Ростов н/Д, 2001. – С. 139–145.
18. Аналітична довідка Голови колегії з дисциплінарних справ при Харківському обласному суді // Архів Харківського обласного суду. Наряд ДК/1988 року.
19. Аналітична довідка управління правової експертизи Конституційного Суду України за 2008 р.
20. Анашкин Г. З. Об улучшении организационного руководства судами / Г. З. Анашкин // Сов. государство и право. – 1977. – № 7. – С. 2–31.
21. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права [Електронний ресурс] / Т. Г. Андрусяк // Юриспруденція он-лайн: Демократична правова держава. – Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua/?i=174.
22. Анисимов В. Какие судьи нужны России? / В. Анисимов // Рос. юстиция. – 1998. – № 12.
23. Анишина В. И. Основы судебной власти и правосудия в Российской Федерации : курс лекций / В. И. Анишина. – М. : Эксмо, 2008. – 270 с.
24. Анишина В. И. Прямое применение Конституции Российской Федерации как критерий самостоятельности судебной власти / В. И. Анишина // Рос. судья. – 2006. – № 9. – С. 18–20.
25. Антонова Л. И. Вопросы теории локального правового регулирования : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Л. И. Антонова – Л., 1988. – 22 с.
26. Ароцкер Л. Е. Тактика и этика судебного процеса / Л. Е. Ароцкер. – М.: Юрид. лит., 1969. – 120 с.
27. Архипова С. И. Систематизация локальных норм советского права : автореф. дис. … канд. юрид. наук / С. И. Архипова. – Свердловск, 1987. – 24 с.
28. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – Изд. 3-е, доп. – М. : Омега-Л., 2005. – 584 с.
29. Афанасьєв В.В. Окремі проблеми суддівського самоврядування в аспекти реалізації конституційного принципу незалежності судової влади / В.В. Афанасьєв // Конституційні аспекти судової реформи: матеріали наук. – практ. конф., 26-27 червня 2008 року. – Х., 2008. – С.117-119.
30. Афанасьев В. Г. О системном подходе в социальном познании / В. Г. Афанасьєв // Вопросы философии. – 1973. – №6. – С. 99.
31. Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1980. – 368 с.
32. Бабенко К. А. Принцип поділу державної влади та сучасні проблеми його реалізації в Україні (конституційно-правовий аналіз) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / К. А. Бабенко ; Нац. ун-т «Острозька академія». – Острог, 2004. – 212 с.
33. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай. – 2-е изд. изм. и доп. – М.: Норма – Инфра-М, 1999. – 760 с.
34. Бадахов Н. Я. Організація роботи судів: проблеми сьогодення: [Про навантаження суддів; Роль та місце органів Державної судової адміністрації України в організаційному забезпеченні судів] / Н.Бадахов // Юридичний вісник України. – 2009. – №: 51(755). – 18-25 грудня. – С. 4-5.
35. Баженова Б. Доступ до правосуддя у Великобританії / Б. Баженова // Право України. – 2006. – № 1. – С. 142–145.
36. Бакуменко В. До питання вибору та обґрунтування пріоритетів при формуванні програм та проектів (методологічний аспект) / В. Бакуменко // Вісн. Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. – 1998. – № 1. – С. 146–152.
37. Балаклицький І. Потрібен окремий закон про Державну судову адміністрацію України / І. Балаклицький // Вісник Державної судової адміністрації України – 2009 – № 1.(10) – С. 4. – 2-4 с.
38. Бангалорские принципы поведения судей : утв. резолюцией 2200 А (ХІІ) Ген. Ассамблеи ООН от 19 мая 2006 г. [Электронный ресурс] // Интернет-библиотека по правам человека Университета Миннесоты. – Режим доступа: http://www1.umn.edu/humanrts/russian/instree/ Rbangalorerules.html.
39. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення / О. М. Бандурка. – Х. : Основа, 1999. – 440 с.
40. Барак А. Судейское усмотрение : пер. с англ. / А. Барак ; науч. ред. В. А. Кикоть, Б. А. Страшун ; вступ. ст. М. В. Баглая. – М. : Норма, 1999. – 364 с.
41. Баранов В. М. Концепция законопроекта: понятие, элементы, виды, проблемы реализации / В. М. Баранов // Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование : сб. ст. : в 2 т. / под ред. В. М. Баранова. – Н. Новгород, 2001. – Т. 1. – 544 с.
42. Барбара В. П. Використання комп'ютерних технологій у судочинстві / В. П. Барбара // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 1. – С. 36-39.
43. Баренбойм П. Д. 3000 лет доктрины разделения властей. Суд Сьютера : учеб. пособие / П. Д. Баренбойм. – М. : Белые альвы, 1996. – 174 с.
44. Барков В. Ю. Соціально-політичне становлення громадянського суспільства в Україні : автореф. дис. ... д-ра політ. наук : 23.00.02 / В. Ю. Барков ; НАН України. – К., 1999. – 38 с.
45. Бармак М. Державна служба в Російській імперії: правові основи формування та функціонування корпусу цивільних службовців (XVIII – перша половина XIX ст.) : монографія / М. Бармак. – Тернопіль : Астон, 2006. – 288 с.
46. Барнашов А. М. Теория разделения власти: становление, развитие, применение / А. М. Барнашов. – Томск : Изд-во Томского ун-та. – 1988.
47. Бартоле С. Организация судебной власти в Центральной и Восточной Европе / С. Бартоле // Конституц. право: Восточноевроп. обозрение. – 1998. – № 3 (24). – С. 18–25.
48. Бачило И. Л. Функции органов управления: Правовые проблемы оформления и реализации / И. Л. Бачило. – М. : Юрид. лит., 1976. – 180 с.
49. Безнасюк А. С. Судебная власть : учеб. для вузов /А. С. Безнасюк, Х. У. Рустамов. – М. : ЮНИТА-ДАНА, 2002. – 455 с.
50. Безнасюк А. С. Уменье властвовать собой… / А. С. Безнасюк // Антология научной мысли: к 10-летию Российской академии правосудия : сб. ст. – М. : Статус, 2008. – 773 с.
51. Белов В. Г. Управление и общественные отношения / В. Г. Белов. – М., 1985. – 177 с.
52. Белов Д. Роль глави держави в механізмі здійснення державної влади / Д. Белов // Юрид. Україна. – 2005. – № 5. – С. 11–15.
53. Беляев И. Д. История русского законодательства / И. Д. Беляев. – СПб., Лань, 1999 (с издания 1879 г.). – 640 с.
54. Берман Г. Дж. Кризис западной традиции права / Г. Дж. Берман // Вестн. междунар. ун-та. Серия «Право». – М., 2000. – Вып. IV. – С. 69–81.
55. Бернам У. Правовая система США / У. Бернам ; науч. ред. В. А. Власихин ; пер. с англ. А. В. Александров и др. – М. : Новая юстиция, 2006. – Вып. 3. – 1216 с.
56. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США / В. Бернхем. – К. : Україна, 1999. – 554 с.
57. Бисага Ю. Особливості організації загальних судів Чеської Республіки / Ю. Бисага, Я. Митровка // Юрид. Україна. – 2005. – № 12. – С. 85–89.
58. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування : дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2006. — 419 с.
59. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування : Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2006. — 40с.
60. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади : Монографія / Ю. П. Битяк – Харків : Право, 2005. – 304 с.
61. Бігун В. Чи потрібно перевіряти чесність і порядність майбутнього правника? (американський досвід: теорія і практика) / В. Бігун // Юрид. журн. – 2003. – № 6 (12). – С. 132–135.
62. Білова О. В. Проблеми суддівського самоврядування в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.10 / О. В. Білова ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 18 с.
63. Блинова Н. В. Судебное управление в СССР / Н. В. Блинова. – М., 1962. – 95 с.
64. Боботов С. В. Правосудие во Франции / С. В. Боботов. – М.: ЕАМ, 1994.
65. Божьев В. П. Организационное руководство судами в СССР (судебное управление) / В. П. Божьев, Т. Н. Добровольская, И. Д. Перлов ; под общ. ред. И. Д. Перлова. – М., 1966. – 212 с.
66. Бойко В. Ф. Суддя як центральна фігура в судовій реформі / В. Ф. Бойко // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – № 4 (32). – С. 2–5.
67. Бойков А. Д. Опасность негативного правотворчества / А. Д. Бойков // Право и политика. – 2000. – № 8. – С. 28–41.
68. Большаков В. Ю. Эволюционная теория поведения / В. Ю. Большаков. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 494 с.
69. Бондарь Н. С. Между Сциллой и Харибдой: Конституционный Суд в системе разделения власти / Н. С. Бондарь // Конституційний Суд у системі органів державної влади: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення : матеріали прав. конф., 16 трав. 2008 р. – К., 2008. – 565 с.
70. Боровко Т. Стан роботи із зверненнями громадян у Державній судовій адміністрації за 2008-й рік / Т. Боровко // Бюлетень ДСАУ. – 2009. – №1. – С. 30. – 33 с.
71. Бородін М. Роль і значення органів суддівського самоврядування в установленні незалежної судової влади в Україні / М. Бородін, Д. Луспешник // Право України. – 2005. – № 3. – С. 19–22.
72. Бородин С. В. О судебной власти в России / С. В. Бородин, В. Н. Кудрявцев // Государство и право. – 2001. – № 10. – С. 72–78.
73. Борсук Р. Лидер для других. Программа создания лидера по Методу Сильвы «Метод Сильвы» / Р. Борсук. – СПб: Питер, 2007. – 160 с.
74. Бошно С. В. Доктрина как форма и источник права / С. В. Бошно // Журн. рос. права. – 2003. – № 12. – С. 70–80.
75. Братусь С. Н. Судебная практика в советской правовой системе / С. Н. Братусь ; отв. ред. М. Н. Марченко – М., 1975.
76. Брежнев О. В. Срок полномочий как элемент правового статуса судьи Конституционного Суда Российской Федерации / О. В. Брежнев // Конституц. и муницип. право. – 2008. – № 3. – С. 31–34.
77. Бринцев В. Д. Адміністративне судочинство (нормативна база, судові прецеденти, коментарі, зразки процесуальних документів) / В. Д. Бринцев. – Х., 2002. – 544 с.
78. Бринцев В. Д. Законодавчі та організаційно-правові засади розбудови системи ювенальної юстиції в Україні / В. Д. Бринцев // Ювенальна юстиція України: проблема створення, законодавча база, коментарі, судова практика. – Х. : Право, 2004. – С. 11–17.
79. Бринцев В. Д. Застосування та інтерпретація стандартів (принципів) правової держави в конституційному судочинстві / В. Д. Бринцев, І. М. Андрущенко // Вісн. Конституц. Суду України. – 2008. – № 2. – С. 73–83, № 3. – С. 76–77.
80. Бринцев В. Д. Кодекс судової влади – на один щабель з Кримінальним кодексом, ЦК, Кримінально-процесуальним кодексом, ЦПК / В. Д. Бринцев // Право України. – 1996. – № 10. – С. 19–21.
81. Бринцев В. Д. Конституційні межі законодавчого унормування функції нагляду прокуратури в України / В. Д. Бринцев // Право України. – 2009. – № 2. – С. 139–143.
82. Бринцев В. Д. Конституційність і законність як процесуальні інститути судового контролю: співвідношення і розмежування / В. Д. Бринцев, І. І. Буравлев // Проблеми сучасного українського конституціоналізму. – К. : Логос, 2008. – 205 с.
83. Бринцев В. Д. «Медовий місяць» судово-правової реформи України / В. Д. Бринцев. – Х., 2006. – 218 с.
84. Бринцев В. Д. Незалежності судової влади – міцний законодавчий фундамент / В. Д. Бринцев // Вісн. Верхов. Суду України. – 1996. – № 2.
85. Бринцев В.Д. Проблемні питання реалізації конституційних засад у законопроектній роботі на завершальних етапах судово-правової реформи / В. Д. Бринцев // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – №: 5. – С. 2-6.
86. Бринцев В. Д. Теория и практика управления судом в правовом государстве / В. Д. Бринцев. – К. : Юринком Интер, 2010. – 440 с.
87. Бринцев В. Д. Судове управління на регіональному рівні / В. Д. Бринцев // Місцевий суд: нормативна база, коментарі, методичні рекомендації. – К., 2005. – С. 28–34.
88. Бринцев В. Д. Судовий кодекс: нова вершина судово-правової реформи чи черговий крутий віраж без руху вперед? / В. Д. Бринцев // Закон і бізнес. – 2004. – 6–12 листоп. (№ 45 (669)).
89. Бринцев В. Д. Стандарти правової держави: втілення у національну модель судової влади : монографія / В.Д. Бринцев. – Х. : Право, 2010. – 464 с.
90. Бринцев В. Д. Функції голови суду/ В. Д. Бринцев // Місцевий суд: нормативна база, коментарі, методичні рекомендації / за заг. ред. В. Д. Бринцева. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2005. – 432 с.
91. Бринцев В. Д. Шляхи підвищення ефективності професійної підготовки суддів і апарату судів / В. Д. Бринцев // Право України. – 2001. – № 1. – С. 55–60 (Дод. № 3).
92. Брынцев В. Д. Золотые правила правосудия. 10 заповедей судьи / В. Д. Брынцев // Організація судочинства в Україні / М-во юстиції України ; уклад.: Л. М. Горбунова та ін. – К. : Логос, 2002. – Дод. № 1. – 548 с.
93. Брынцев В. Д. Мозаика «великой» судебно-правовой реформы Украины (видение судьи, или взгляд изнутри) / В. Д. Брынцев. – Харьков : Ксилон, 2001.
94. Брынцев В. Д. Проблемные вопросы обеспечения принципа независимости суда. Исторический опыт Украины и России (краткая сравнительная характеристика) / В. Д. Брынцев // Право і безпека. – 2003. – № 1. – С. 60–64.
95. Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие). Итоги реформ 1992–2003 гг. на Украине / В. Д. Брынцев. – Харьков : Информ.-правовой центр «Ксилон», 2004. – 223 с.
96. Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие). Пути реформирования в Украине / В. Д. Брынцев. – Харьков : Ксилон, 1998. – 182 с.
97. Брынцев В. Д. Судебное право: современная концепция правопонимания / В. Д. Брынцев // Конституц. и муницип. право. – 2008. – № 9. – С. 15–18.
98. Брынцев В. Д. Судебный контроль (теория и практика) / В. Д. Брынцев, В. Г. Чернухин. – Харьков, 2001. – 204 с.
99. Брынцев В. Д. Судебный прецедент (неофициальный). Судебная практика Харьковского региона по уголовным делам / В. Д. Брынцев, В. Г. Чернухин. – Харьков : Информ.-правовой центр «Ксилон», 1999.
100. Бульба О. Деякі аспекти реформування моделі поділу влади в України / О. Бульба // Право України. – 2004. – № 4. – С. 27–29.
101. Бурлай Е. В. «Правовое государство»: миф или реальность / Е. В. Бурлай // Вісн. Луган. акад. внутр. справ МВС. – 2003. – № 4. – С. 42–56.
102. Бушманов А. Судейское сообщество претендует на власть / А. Бушманов // Рос. юстиция. – 1997. – № 8. – С. 9–10.
103. Василенко С. К. Использование автоматизированных технологий при изготовлении судебных процессуальных документов / С.К. Василенко // Рос. судья. 2006. – № 9. – С. 15-18.
104. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / под общ. ред. Е. Б. Кубко. – Киев : Юринком, 1997. – 142 с.
105. Вебер М. Избранные произведения : пер. с нем. / М. Вебер ; сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова ; предисл. П. П. Гайденко ; коммент. А. Ф. Филиппова. – М. : Прогресс, 1990.
106. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
107. Верещагин А. Заметки о судебном нормотворчестве / А. Верещагин // Сравнит. конституц. обозрение. – 2007. – № 2 (59). – С. 136–145.
108. Верховенство права як принцип правової системи : проблеми теорії. Книга перша / Відповідальний редактор Н. М. Оніщенко. – К. : Видавництво «Юридична думка», 2009. – 344 с.
109. Висновки першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів, щодо набору та навчання суддів в сучасному суспільстві. Амстердам, 22–26 верес. 1996 р. // Міжнародні стандарти незалежності суддів : зб. док. – К. : Міжнар. центр суддів. студій, 2008. – С. 63–65.
110. Висновок № 3 (2002) Консультативної Ради європейських суддів для Комітету Ради Міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість. Страсбург. 19 листопада 2002 року // Міжнародні стандарти незалежності суддів : зб. док. – К. : Поліграф-Експрес, 2008. – С. 130–147.
111. Висновок Конституційного Суду України від 7 вересня 2005 р. № 1-в (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 140, 141, 142, 143 Конституції України) [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Конституційного Суду України. – Режим доступу: http://www.ccu.gov. ua/doccatalog/document?id=8806).
112. Висновок Ч. Джея. Юридичний факультет університету штат Індіана США // Матеріали обговорення законопроекту у комітеті Верховної Ради. – Травень 2000 року.
113. Виступ Зорькіна В. Д. на нараді голів арбітражних судів Російської Федерації // Взгляд. – 2008. – 17 квіт.
114. Виступ на VII з’їзді суддів голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів Російської Федерації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.lawyr-war.ru.
115. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс / Н. В. Витрук. – 2-е изд., доп. – М. : Юристъ, 2005.
116. Військова доктрина України : Указ Президента України від 15 черв. 2004 р. № 648/2004 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 30, т. 1. – Ст. 2005.
117. Влада в Україні : шляхи до ефективності : / Ред.рада Авер'янов В.Б., Битяк Ю.П., Закалюк А.П., Козюбра М.І. та ін. / Голова ред.ради Святоцький О.Д. – К. : Ін Юре, 2010. – 688 с.
118. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов. – Ростов н/Д : Феникс, 1995. – 640 с.
119. Власов А. А. Проблемы эффективности и доступности правосудия в России / А. А. Власов // Государство и право. – 2004. – № 2. – С. 13–20.
120. Войтюк І. А. Застосування в Україні європейських стандартів при підготовці професійних суддів / І. А. Войтюк // Вісн. Верхов. Суду України. – 2006. – № 2. – С. 32–37.
121. Воронов І. О. Правова держава як предмет політологічного аналізу / І. О. Воронов. – К. : ВіРА ІНСАЙТ, 2000. – 375 с.
122. Всеобщая Декларация прав человека [Электронный ресурс] : принята Ген. Ассамблеей ООН 10 дек. 1948 г. // Официальный сайт Верховной Рады Украины. – Режим доступа: www.rada.gov.ua.
123. Вудкок М. Раскрепощенный менеджер : пер. с англ. / М. Вудкок, Д. Фрэнсис. – М. : Дело, 1991. – 320 с.
124. Высоцкая В. Особенности диагностики ценностных ориентаций кандидатов на должность судьи / В. Высоцкая // Рос. юстиция. – 2005. – № 1–2. – С. 44–45.
125. Гаджиев Г. А. Подведомственность и допустимость обращений в Конституционный Суд Российской Федерации / Г. А. Гаджиев // Журн. рос. права. – 1997. – № 6. – С. 7–8.
126. Гайдученко В. Організація управління кадровими ресурсами / В. Гайдученко // Вісник Державної судової адміністрації. – 2009. - № 2(11). – С. 25-36.
127. Гамбург Л. Формування кадрового складу та визначання спеціалізації статутних судів Лівобережної України в судовій реформі 1760–1763 років / Л. Гамбург // Право України. – 2004. – № 6. – С. 106–109.
128. Гаммарберг Т. Виконання починається з виправляння / Томас Гаммарберг // Закон і бізнес. – 2009. – 5–11 верес. (№ 36). – С. 9.
129. Гарлицкий Л. Конституционные суды против Верховных судов (Конфликты, возникающие между высшими судами Германии, Италии, Польши и Франции) / Лех Гарлицкий // Сравнит. конституц. обозрение. – 2007. – № 2 (59). – С. 146–159.
130. Гасс Ш. Міжнародний досвід з питань незалежності суду / Штефан Гасс // Незалежність суддів: міжнародні стандарти та національна практика : навч.-практ. посіб. / Л. А. Луць, М. Д. Савенко, В. В. Городовенко та ін. ; Центр суддів. студій. – К. : Поліграф-Експрес, 2008. – С. 18–30.
131. Гвишиани Д. М. Организация и управление / Д. М. Гвишиани. – М. : Наука, 1972. – 535 с.
132. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель. – М., 2007. – 462 с.
133. Гердеген М. Європейське право / Матіас Гердеген. – Вид. 9-те. – К. : К. І. С., 2008. – 523 с.
134. Гессен В. М. К реформе государственного строя России / В. М. Гессен // Вопросы местного самоуправления. – СПб. : Юрид. кн. скл. "Право", 1904. – 242 с.
135. Гогусь Т. Нормотворення з питань організації та діяльності суду / Т. Гогусь // Право України. – 2007. – № 12. – С. 53–59.
136. Гогусь О. В. Система стримувань і противаг судової гілки влади / О. В. Гогусь // Адвокат. – 2007. – № 5. – С. 40–43.
137. Головатий С. П. Верховенство права: ідея, доктрина, принцип : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / С. П. Головатий ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2008. – 44 с.
138. Головатий С. П. Верховенство права : Кн. 1 : Від ідеї до доктрини / С. П. Головатий. – К. : Фенікс, 2006 – 623 с.
139. Головатий С. П. Верховенство права : Кн. 3 : Український досвід / С. П. Головатий. – К. : Фенікс, 2006. – С. 1277–1747.
140. Головащенко О. С. Соціальна та правова держава: питання співвідношення : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / О. С. Головащенко ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 20 с.
141. Голос України. – 2008. – 25 берез. (№ 57).
142. Гончаренко В. Г. Концептуальні питання політико-правової реформи в Україні / В. Г. Гончаренко // Академічні читання. – К., 2008. – Вип. 1. – С. 83–94.
143. Гончаренко О. Організаційно-правові форми діяльності Вищої ради юстиції України / О. Гончаренко // Право України. – 2007. – № 12. – С. 93–95.
144. Гончаренко О. В. Адміністративно-правові засади діяльності Вищої ради юстиції : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Гончаренко ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 20 с.
145. Городовенко В. В. Проблеми незалежності судової влади : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / В. В. Городовенко ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 20 с.
146. Городовенко В. В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні : монографія / В. В