СУДОВІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Назаров Іван Володимирович

На правах рукопису
УДК 347.97/.99(477):061.1ЄС

СУДОВІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність: 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Марочкін Іван Єгорович, кандидат юридичних наук, професор

Харків
2011
ЗМІСТ
ВСТУП…….........................................................................................………………4
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУДОВОЇ СИСТЕМИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ ПІДХІД..................................................…. 16
1.1. Співвідношення понять «судова влада», «судова система» і «суд»…..…16
1.2. Суд як структурний елемент судової системи, його поняття та характеристики…………………………………………..........................................33
1.3. Історичні передумови становлення та розвитку судоустрою європейських країн………………………………………………………………………….……...47
1.3.1. Основні етапи становлення судової системи України…………….…...….47
1.3.2. Історичний розвиток судових систем країн романо-германської системи права…………………………………………………………………….……….…..62
1.3.3. Історичні етапи формування судової системи в умовах англо-саксонської системи права……………………………………………………………….…..….77
Висновки до першого розділу ………………………………………….……...….91

РОЗДІЛ 2 ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ СУЧАСНОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ……96
2.1. Природа принципів побудови судової системи ……………….………..….96
2.2. Система принципів побудови судової системи, її характеристика………110
2.3. Характеристика основних принципів побудови судової системи України та країн Європейського Союзу……………………………………………………119
2.3.1. Принцип єдності судової системи……………………………………….119
2.3.2. Принцип територіальності……………………………………………….127
2.3.3. Принцип спеціалізації у побудові судової системи……………………137
2.3.4. Принцип інстанційності…………………………………………………..149
2.3.5. Принципи ступінчастості та ієрархічності побудови судової системи…158
2.3.6. Принцип самостійності суду……………………………………………..168
2.3.7. Принцип доступності суду………………………….….…………………177
Висновки до другого розділу ………………………………………………….183

РОЗДІЛ 3 ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУДОВИХ СИСТЕМ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН………………………………………………………………..……............188
3.1. Класифікація судових систем країн Європейського Союзу…..………...188
3.2. Загальна характеристика судових систем країн Європейського Союзу….203
3.3. Особливості судових систем країн, що заснували ЄС…………..………...212
3.3.1. Судова система Великобританії та її реформування у зв’язку із членством в Європейському Союзі………………….……………………………………...212
3.3.2. Особливості судової системи ФРН, обумовлені федеральним устроєм країни…………………………………………………………………………….239
3.3.3. Судова система Франції як класична дуалістична модель…………...265
3.4. Ступінь відповідності загальноєвропейським вимогам судових систем нових держав-членів ЄС…………………………………………………….….284
3.4.1. Судова система Польщі……………………………………………….…284
3.4.2. Судова система Латвії……………………………………………………297
3.4.3. Судова система Литви……………………………………………………306
3.4.4. Судова система Естонії………………………………………………..…319
3.5. Вимоги Європейського Союзу до судових систем країн-кандидатів у члени ЄС та особливості їх виконання………………………………………………..330
Висновки до третього розділу………………………………………………….348

РОЗДІЛ 4 МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ І СУДОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ……….352
4.1. Міжнародно-правові норми щодо судових органів та принципів їх роботи…..………………………………………………………………………….352
4.2. Стандарти Європейського Союзу щодо побудови судових систем…….359
4.3. Тенденції розвитку судоустрійного законодавства європейських країн та варіанти їх врахування під час судової реформи в Україні………………….374
Висновки до четвертого розділу………………………………………………..398

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….401

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................….…...................409

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Необхідність теоретичного осмислення нового етапу реформування судової гілки державної влади в Україні обумовлює потребу наукового дослідження судових систем країн Європи у порівнянні з вітчизняною судовою системою.
Взаємодія держав у межах міжнародної співпраці нині виходить на якісно новий рівень. Без відкритості для зарубіжного правового досвіду, без пізнання інших правових традицій неможливо об’єктивно і критично оцінити національну судову систему, побачити її переваги і недоліки, визначити шлях її подальшого розвитку, ефективно вирішувати питання, які вже вирішені в більшості країн сталої демократії, з метою стати повноправним суб’єктом європейського співтовариства.
Усе більш актуальною стає необхідність формування й розвитку загальних судових інститутів, і Європейський Союз виконує функцію уніфікатора структури та принципів діяльності органів судової влади. У світлі Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС необхідно забезпечити підготовку пропозицій щодо приведення законодавства України у сфері судоустрою та судочинства у відповідність до принципів та стандартів Ради Європи та Європейського Союзу, інтеграції його у систему міжнародного права, створення системи координат роботи державних органів усіх гілок влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян з відповідними органами інших держав із зазначених питань.
Водночас необхідно зазначити, що у наукових дослідженнях питання судоустрою довгий час перебували на другому плані порівняно з проблематикою судової влади, склад судової системи та види взаємозв’язку між її елементами майже не досліджуються, принципи побудови судової системи в більшості випадків розглядалися не як самостійна система, а як частина принципів судової влади, класифікація судових систем проводиться лише щодо країн світу, а не Європейського Союзу, не вивчаються рекомендації інститутів ЄС до судових систем країн-кандидатів у члени ЄС, характер судових реформ, що проводяться у наш час у країнах-членах ЄС.
Викладене і зумовлює актуальність комплексного дослідження понятійного апарату проблематики вітчизняної та європейських судових систем, історії формування судових систем як в Україні, так і в країнах Європейського Союзу, принципів їх розбудови, типів судових систем, які існують на європейському просторі, обґрунтування їх особливостей, структури судових систем основних представників всіх типів судових систем ЄС, порядку взаємодії національних судів європейських країн між собою та із Судом ЄС як наднаціональним судом для визначення можливості і доцільності використання зарубіжного досвіду в рамках реформування вітчизняної судової системи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» згідно з планом наукових досліджень кафедри і є складником комплексної цільової програми «Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду та правоохоронних органів» та наукового напряму «Актуальні проблеми правосуддя, укріплення законності і організації боротьби зі злочинністю в Україні» (державна реєстрація № 01106и002293). Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21.09.2007 р. (протокол № 1).
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо напрямів подальшого реформування судової системи України на підставі порівняння з судовими системами країн ЄС, реалізація яких забезпечить відповідність вітчизняних органів судової влади європейським стандартам і можливість їх взаємодії у майбутньому із національними і наднаціональними судами країн Європейського Союзу.
Поставлена мета обумовила вирішення таких завдань:
– дослідити понятійний апарат проблематики та сформулювати визначення термінів «судова система», «принципи побудови судової системи», «суд» для їх подальшого використання в роботі;
– провести аналіз історичних етапів та особливостей становлення судових систем України та основних європейських країн з використанням поділу останніх на країни романо-германського та загального права;
– обґрунтувати перелік принципів, що формують склад системи принципів побудови судової системи, та дослідити характер їх реалізації при формуванні як вітчизняної судової системи, так і зарубіжних судових систем;
– обрати критерій та провести класифікацію судових систем європейських країн, виявити особливості судоустрою в окремих європейських державах та встановити обов’язкові для кожної держави-члена ЄС елементи структури судової системи та її функціонування;
– проаналізувати вимоги, що пред’являються інститутами ЄС до судових систем країн-кандидатів у члени ЄС, та засоби їх виконання;
– проаналізувати норми міжнародно-правових та європейських актів щодо структури та порядку формування судових систем демократичних держав, відповідність законодавства України їх положенням;
– вивчити особливе положення Суду ЄС як наднаціональної судової системи ЄС, особливості формування його складу, компетенції, порядку взаємодії з національними судами країн-членів ЄС та значення його рішень для національних судів;
– проаналізувати сучасний стан судової реформи України, визначити її недоліки та сформулювати пропозиції щодо напряму подальшого реформування вітчизняної судової системи.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини що виникають у суспільстві під час розбудови судової системи та визначають ставлення до судової влади і суду.
Предметом дослідження є судова система та її елементи – суди, історія розвитку та принципи побудови судових систем України та країн Європейського Союзу, сучасна структура судових систем країн ЄС та України, напрями їх подальшого реформування.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертаційної роботи становить комплекс загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового дослідження. Усі методи були застосовані у взаємозв’язку, що в кінцевому підсумку сприяло забезпеченню всебічності, повноті й об’єктивності наукових пошуків, коректності й несуперечливості висновків. Методологічною основою дослідження є універсальні методи діалектики, використані на всіх етапах розкриття сутності сучасної судової системи, історії її формування в європейських країнах та перспектив реформування.
У ході написання дисертаційної роботи були використані такі загальнонаукові методи, як історичний, порівняльний, логічний і системний. Історичний дав змогу вивчити особливості формування судових систем та діяльності суду на різних етапах розвитку європейських країн, обґрунтувати відсутність перспектив деяких запропонованих змін до судоустрою. За допомогою порівняльного методу були співставлені положення чинного законодавства України, європейських країн та міжнародних норм, розглянуто правове регулювання судових систем та їх реформування в зарубіжних країнах. Системний метод застосовувався при обґрунтуванні самостійності принципів побудови судової системи, дозволив концептуально сформувати і обґрунтувати теоретичні підвалини і розробити категоріально-понятійний апарат дослідження.
На окремих етапах дослідження застосовано спеціальні методи: структурно-функціональний метод, що передбачає розгляд будь-якого явища як системного з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів; формально-юридичний метод використовувався для аналізу юридичних норм відповідних законів, що визначають структуру судової системи; метод міждисциплінарного аналізу використано для комплексного аналізу теоретичних підходів до визначення понять «принципи побудови судової системи», «судова система», «суд» у співвідношенні їх з іншими суміжними поняттями, а також методи соціологічний, статистичний та метод узагальнення, за допомогою яких було проаналізовано точки зору практичних працівників. Специфіка та характер теми дисертаційного дослідження зумовили також необхідність звернення до методів індукційного та редукційного аналізу, синтезу, порівняння, аналогії, що використані в процесі написання дисертації як найважливіші інструменти відбору фактичного матеріалу.
Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження базується на наукових працях та дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених із філософії, загальної теорії держави і права, конституційного права, порівняльного права, теорії процесуальних галузей права та теоретичних основ судоустрою.
Засади теорії судоустрою закладені у роботах таких дореволюційних та радянських вчених, як С. О. Андрієвський, Є. В. Васьковський, С. В. Вікторський, Б. В. Віленський, В. М. Гессен, Ю. В. Готьє, Н. В. Давидов, Ф. Г. Ділтей, Г. О. Джаншієв, Д. Іванов, А. Ф. Коні, А. Лазаревський, Д. П. Міллер, Я. Падох, М. Є. Слабченко, В. С. Случевський, І. Я. Фойницький та деяких інших.
Загальні питання теорії та класифікації судових систем розглядалися в дослідженнях таких українських та російських вчених, як О. Б. Абросимова, В. І. Анішина, О. В. Афанасьєва, О. С. Безнасюк, В. Ф. Бойко, М. М. Бородін, В. Д. Бринцев, Л. А. Воскобітова, В. В. Городовенко, Ю. М. Грошевий, В. В. Долежан, О. С. Захарова, М. Л. Ентін, С. В. Ківалов, В. М. Коваль, М. І. Козюбра, І. Б. Коліушко, Н. О. Колоколов, В. В. Костицький, В. В. Кривенко, Р. О. Куйбіда, В. М. Лебедєв, В. Т. Маляренко, І. Є. Марочкін, М. І. Мельник, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, Л. М. Москвіч, М. В. Оніщук, В. В. Онопенко, А. Й. Осетинський, І. Л. Петрухін, С. В. Прилуцький, Д. М. Притика, М. В. Руденко, О. Г. Свида, А. О. Селіванов, В. В. Сердюк, Н. В. Сібільова, М. І. Сірий, В. С. Стефанюк, В. І. Шишкін, С. Г. Штогун, М. В. Яровая та ін.
Теоретичну основу дисертації також становлять праці вчених зарубіжних країн, зокрема A. Arnull, J. H. Baker, A. R. Brewer-Carias, J. Dawson, L. Favoreu, T. C. Hartley, R. H. Helmhoz, D. Lasok, K. Lenaerts, J. H. Merryman, J. Shaw, K. Zweigert та ін.
Нормативно-правовим підґрунтям дисертації є Конституція України, міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, закони та інші нормативні акти України, а також норми європейських документів, законодавство країн-членів Європейського Союзу та кандидатів у члени ЄС (Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Хорватії, Туреччини та деяких інших), рішення Суду ЄС, що стосуються проблем структури судових систем та їх взаємодії між собою на європейському просторі.
Емпіричну базу дослідження становлять рішення Конституційного Суду України та Конституційних судів деяких європейських країн, рішення Суду Європейського Союзу, статистичні дані експертних установ, органів та інститутів Європейського Союзу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що робота є першим в Україні самостійним спеціальним комплексним дослідженням сучасної структури та принципів побудови судових систем країн Європейського Союзу, країн-кандидатів у члени ЄС у порівнянні із судовою системою України з метою визначення напрямів подальшого реформування вітчизняної судової системи для забезпечення її відповідності вимогам, що висуваються до країн-кандидатів та країн-членів ЄС. Наукова новизна дисертації характеризується нижченаведеними висновками і положеннями.
Уперше:
– простежено природу виникнення принципів побудови судової системи та сформульовано висновок, що їх необхідно відносити до принципів публічного, регулятивного, матеріального, об'єктивного права, оскільки предметом регулювання є особливості побудови системи державних органів специфічної компетенції;
– доведено історичне значення принципу єдності судової системи і необхідність його використання в будь-якій державі незалежно від ступеня спеціалізації судів, форм державного устрою, розміру території як один із факторів забезпечення єдності держави в цілому, розроблено систему змін до нового законодавства Україні для його зміцнення;
– обґрунтовано необхідність і запропоновано зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і процесуальних кодексів, спрямовані на забезпечення послідовності й однаковості використання в усіх нормативних актах термінів «суд», «склад суду», «суддя»;
– обґрунтовується, що єдиним елементом судової системи є суд, формулюється позиція, відповідно до якої квазісудові органи та судді не можуть розглядатися як елемент судової системи;
– класифіковано судові системи європейських країн за критерієм перебування у складі Європейського Союзу або ступеня близькості до входження до складу даного об'єднання держав на три види: 1) судові системи країн-членів ЄС із сталою демократією що мають найбільший ступінь реалізації європейських стандартів у сфері судової влади; 2) судові системи країн, які порівняно недавно увійшли до складу ЄС і продовжують реформу власних судових систем; 3) судові системи країн, які одержали офіційний статус кандидата в члени ЄС;
– проведено аналіз закону Великої Британії «Про конституційну реформу» 2005 р., який доводить, що головна мета судової реформи країни – наблизитися до загальноприйнятої структури судоустрою країн ЄС навіть ціною відмови від деяких історичних традицій;
– досліджено напрями та інструменти судових реформ сучасних європейських країн, тенденції розвитку судоустрійного законодавства залежно від суб’єкта формування та глибини реформування поділяються на три рівні: 1) тенденції, які мають найбільш загальний характер і формуються на рівні ООН і Ради Європи; 2) тенденції, що формуються нормами європейського права на рівні Європейського Союзу; 3) тенденцій реформування органів судової влади на рівні окремих європейських країн;
– доводиться, що правовий статус Верховного Суду України за новим Законом «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. не відповідає статусу органу, який повинен очолювати судову систему, та пропонуються можливі варіанти вирішення цієї проблематики, що передбачають: 1) відмову від повноваження перегляду судових рішень вищих спеціалізованих судів; 2) наділення повноваженням розгляду спорів щодо компетенції касаційних судів; 3) зміну структури суду;
– доводиться, що Європейський Союз не прийме до свого складу державу, що не забезпечила відповідність власної судової системи високим європейським стандартам, навіть якщо будуть виконані інші умови вступу до ЄС.
Удосконалено:
– розуміння судової реформи як частини загальнодержавної реформи з доведенням необхідності забезпечення її відповідності внутрішнім (економічним, соціальним, політичним) і зовнішнім (інтеграційним) пріоритетам розвитку, бути гармонійно пов’язаною із загальними цілями розвитку держави в цілому;
– визначення понять «принципи побудови судової системи», «судова система», «суд», «склад суду», «ланка судової системи», «судова інстанція» з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду їх використання;
– підхід до розуміння принципу спеціалізації побудови судової системи, його значення для підвищення ефективності судоустрою з уточненням розуміння термінів «загальні суди» і «спеціалізовані суди» на підставі європейської практики їх використання;
– підхід до розуміння принципу ієрархічності побудови судової системи з поділом його змісту на функціональні й організаційні складові з віднесенням до останніх кадрових повноважень вищестоящих судів стосовно нижчестоящих, організаційних повноважень та деяких інших, рішення з яких є обов’язковими для нижчестоящих судів;
– критерії класифікації судових систем з доведенням неможливості використання як такого виду правової системи, оскільки це не відображає реальну ситуацію;
– розуміння зауважень і вимог з боку європейських інститутів (Венеціанська комісія, ПАРЄ) щодо вітчизняної судової системи з акцентуванням уваги на тому, що без їх виконання України не зможе продовжити інтеграцію до європейського співтовариства.
Набули подальшого розвитку:
– дослідження основних історичних етапів формування судових систем України та європейських країн та виявлення причин відмінностей в їх сучасних структурах;
– дослідження історичних фактів застосування зарубіжного досвіду у формуванні моделей судових систем на прикладі європейських країн (Італії, Іспанії, Португалії тощо);
– класифікація підходів для визначення поняття «судова влада»: 1) визначення судової влади, виходячи з її призначення й властивих їй функцій; 2) розгляд судової влади через її носія – систему спеціальних органів, судів що мають специфічну компетенцію; 3) визначення судової влади через форми і принципи її організації й діяльності; 4) універсальний, через визначення якнайбільшої кількості досліджуваних сторін і аспектів судової влади;
– розуміння концепції подальшого реформування судової системи України, яка може стати частиною концепції судової реформи, за умови зміни пріоритетів у цій сфері та збільшення кількості і ступеня спеціалізації судів першого рівня судової системи;
– підхід до розуміння організаційних принципів судової влади (принципів побудови судової системи) як системи, що відповідає вимогам самостійності, повноти, несуперечності із тісно взаємозалежними елементами;
– теоретичні підходи щодо оптимальної кількості рівнів судової системи з аналізом мотивів вибору та виокремленням європейських країн: 1) з дворівневою судовою системою (Ісландія, Туреччина); 2) що мають судову систему із трьох рівнів (Угорщина, Данія, Норвегія, Словаччина, Фінляндія, Хорватія, Швеція); 3) у яких судові системи мають чотири рівні (Бельгія, Німеччина, Ірландія, Італія, Литва, Нідерланди, Польща, Румунія); 4) судова система яких складається з декількох гілок, кількість рівнів у яких різна (Нідерланди, Польща, Фінляндія, Хорватія);
– теоретичне обґрунтування принципу доступності суду з визначенням таких його елементів: 1) зручне розташування судів; 2) достатня кількість судів; 3) наближеність суду до населення;
– дослідження варіантів реалізації принципу територіальності розбудови судової системи з констатацією відсутності заборони на визначення меж юрисдикції судів відповідно до адміністративно-територіального устрою в європейських країнах;
– обґрунтування формування структури судової системи Європейського Союзу за прикладом національної моделі із застосуванням принципів єдності, інстанційності, ієрархічності, ступінчастості, спеціалізації, самостійності, рівності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції й рекомендації є вагомим внеском у розвиток сучасних наукових поглядів з питань діяльності органів судової влади, принципів побудови судової системи та напрямків її реформування, є науково обґрунтованими і можуть використовуватись:
– у науково-дослідницький сфері як підґрунтя для подальших наукових розвідок у напряму вдосконалення і розвитку теорії судових систем; для подальшого вдосконалення галузевих напрацювань з проблем судової влади, судоустрою, статусу суду, взаємодії з міжнародними і європейськими органами та інститутами з питань вітчизняної судової реформи;
– у законопроектній роботі – при розробці змін до Конституції України, законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про Вищу раду юстиції»;
– запропоновані способи тлумачення і правила використання принципів побудови судової системи, терміна «суд», підходи до розуміння інших понять можуть використовуватися у правозастосовному процесі суб’єктами законодавчої ініціативи, іншими державними органами та їх посадовими особами, суддями, прокурорами, слідчими при тлумаченні норм Конституції України та судоустрійного законодавства;
– у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів організації судових та правоохоронних органів, судового права, міжнародно-правових стандартів правосуддя, організації роботи суду, а також при розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять із цих дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею й рекомендована до захисту.
Основні положення висновки й рекомендації доповідались на міжнародних і регіональних наукових і науково-практичних конференціях: «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (28-30 вересня 2006 р., м. Ялта), «Навчальний процес у контексті модернізації вищої освіти» (2007 р., м. Харків), «Конституційні аспекти судової реформи» (26-27 червня 2008 р., м. Харків), «Політико-правові проблеми сучасного суспільства» (20-21 листопада 2008 р., м. Москва), «Організаційні та правові проблеми забезпечення державного суверенітету» (27 березня 2009 р., м. Харків), «Незалежний суд – гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина» (30 травня 2009 р., м. Чернівці), «Проблеми реформування місцевого самоврядування України в контексті наближення до європейських стандартів» (28 жовтня 2009 р., м. Харків), «Політичні і правові проблеми становлення і розвитку держави на пострадянському просторі» (26 червня 2009 р., м. Харків), «Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи» (14 травня 2010 р., м. Харків), «Правова система України: проблеми і тенденції розвитку» (3 червня 2010 р., м. Харків), «Проблеми політико-правового розвитку в XXI ст.» (19-20 листопада 2010 р., м. Москва); на міжнародному науковому семінарі «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» (16 травня 2008 р., м. Харків); на науково-практичному семінарі молодих учених та здобувачів «Проблеми судової реформи в Україні» (9 квітня 2008 р., м. Харків); на засіданні круглого столу «Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення» (21 червня 2006 р., м. Харків).
Публікації. Основні результати наукового дослідження опубліковані автором у двох монографіях, 22 наукових статтях, що вийшли у виданнях, затверджених ВАК України як фахові, тезах 14 доповідей на наукових і науково-практичних конференціях та публікаціях в інших виданнях.

РОЗДІЛ 1
КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУДОВОЇ СИСТЕМИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ ПІДХІД

1.1. Співвідношення понять «судова влада», «судова система» і «суд»
Детальний історичний аналіз походження й розвитку такого явища, як судова влада, еволюціонування теорії поділу влади не входить у предмет дослідження цієї роботи. Але щоб перейти до визначення судової системи, звернемо увагу на основні моменти, пов'язані зі становленням судової влади, й розглянемо основні точки зору на співвідношення понять судова влада, судова система та суд. Нині більшість учених дотримуються думки, що поняття «судова влада», «суд», «правосуддя» не тотожні. Але так було не завжди, та й зараз можна зустріти визначення судової влади, у яких вона прямо або побічно ототожнюється із судовою системою або правосуддям.
Термін «судова влада» використовувався й це поняття досліджувалося вже в дореволюційній Росії, хоча на той час як повноцінна галузь державної влади вона не розглядалася. У Радянському Союзі принцип поділу влади не був визнаний. М. І. Клеандров зазначає, що був період, з 1928 по 1934 р., коли Голова Верховного Суду РРФСР був за посадою заступником народного комісара юстиції й судове управління здійснювали організаційно-інструкторські керівники Наркомюсту. Тобто судова влада по суті підкорялася виконавчій [110, c. ІХ]. Сам термін «судова влада» у законодавстві Радянського Союзу не вживався, а предметом наукового аналізу в більшості випадків були правосуддя як державна функція й суд як державний орган, що розглядає цивільні й кримінальні справи.
Зараз в юридичній літературі не бракує визначень судової влади. Використовуються різні підходи при розгляді цього поняття.
1. Визначення судової влади, виходячи з її призначення й властивих їй функцій (функціональний підхід). При такому підході судова влада характеризується як самостійна й незалежна гілка державної влади [60, c. 524; 201, c. 284], створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх взаєминах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслідуванні злочинів; установлення найбільш значущих юридичних фактів і станів [309, c. 81; 327, c. 18; 276, c. 46; 368, c. 24]; реального забезпечення принципу верховенства права і повної реалізації вимог закону [239, c. 51]. Або констатується, що судова влада є функцією державного органу – суду [100, c. 27-29; 70, c. 44], або функцією державної влади, яка реалізується через діяльність системи судів і органів організаційного (кадрового та допоміжного) забезпечення [31, c. 50], підкреслюючи таким чином, характер судової влади як гілки державної влади.
2. Розгляд судової влади через її носія – систему спеціальних органів, судів [20, c. 22], що мають специфічну компетенцію (інституціональний підхід). Наприклад, як цілісну систему спеціальних державних органів [26, c. 151], що володіють передбаченими законом владними повноваженнями, спрямованими на встановлення істини, відновлення справедливості, розгляд спорів й покарання винних [324, c. 6], рішення яких є загальнообов'язковими [78, c. 44] і які навіть мають суверенітет у відносинах з іншими гілками влади [268, c. 12]. У такому разі визначальною характеристикою судової влади є те, що вона належить специфічній групі державних органів (судів), які здійснюють правосуддя та мають єдині цілі, функції, завдання.
3. Ще один підхід – визначення судової влади через форми і принципи її організації й діяльності: судова влада розглядається як особлива форма діяльності держави, що здійснює свої владні повноваження спеціально створеними державними органами – судами, у чітко встановленій законом процесуальній формі і засобами [124, c. 8] у сфері захисту конституційного ладу, прав і законних інтересів людини й громадянина, державних органів, підприємств, установ, організацій та інших об'єднань [338, c. 698; 18, c. 4; 170, c. 44]. При такому підході підкреслюється, що судова влада здійснюється шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального розгляду й вирішення в судових засіданнях спорів про право [202, c. 284].
Існують і інші підходи при визначенні судової влади. Наприклад, пропозиція об'єднати в рамках визначення якнайбільше досліджуваних сторін і аспектів судової влади. Ю. М. Грошевий та І. Є. Марочкін судову владу визначають як специфічну гілку державної влади, що здійснюється уповноваженими на те державними органами, судами і призначенням якої є розв’язання правових конфліктів та здійснення судового контролю [66, c. 6]. В. Павловський також розглядає судову владу як самостійну гілку державної влади, яка реалізується незалежним судом разом з іншими інститутами держави й суспільства у встановленій законом формі реалізації – наданих повноважень з метою забезпечення охорони конституційного ладу, захисту прав і свобод людини й громадянина, законних інтересів суспільства й держави, шляхом правосуддя й вирішення справ про адміністративні правопорушення, конституційного й судового контролю над законністю дій і рішень органів і посадових осіб публічної влади, забезпечення виконання вироків та інших судових актів, участі в діяльності суддівських співтовариств, організованого забезпечення діяльності судів і участі в удосконаленні законодавства з використанням права законодавчої ініціативи [217, c. 37-38].
Або інший підхід: при визначенні судової влади основний акцент зробити на її владні характеристики, що підкреслюють і підтверджують значення судової влади як влади державної. Наприклад, В Шаповал визначає судову владу як державно-владні повноваження, що надані спеціальним органам держави – судам [359, c. 45-46]. В. В. Городовенко вважає, що судову владу варто розуміти не як органи або систему органів, що її здійснюють, а як право цих органів виконувати певні дії і саме виконання цих дій [57, c. 43]. О. С. Захарова та В. В. Молдаван розглядають судову владу як самостійну, незалежну сферу публічної влади, яка являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів – судів [320, c. 58]. В. Д. Басай судову владу визначає як здійснення (реалізацію) за допомогою спеціально створених державних органів – судів лише їм властивими способами і можливостями правового впливу на фізичних і юридичних осіб та на соціальні процеси в суспільстві [14, c. 17].
Але варто погодитися з М. М. Марченком, що більшість підходів до визначення поняття судової влади мають не загальний, універсальний, а окремий характер. Як правило, відображаються не всі сторони й аспекти судової влади, а лише деякі з них. У більшості випадків поняття судової влади розглядається на внутрішньодержавній основі без належного врахування специфіки судової влади в інших країнах [169, c. 11]. Дійсно, не слід забувати про те, що в різних країнах існують свої національні особливості державності, своє ставлення до судової влади, органів і осіб, що її представляють, нормативного регулювання її діяльності. Залежно від типу правової системи повноваження органів судової влади так само істотно відрізняються. Виходячи із цих міркувань, для об'єктивності справедливо зазначати, яке визначення дається судовій владі – національне або універсальне.
Деякі автори доходять думки, що судова влада настільки широке й багатогранне поняття, що визначити його в одному формулюванні немає можливості й більш правильно розглядати її з різних аспектів. Наприклад, Л. Ю. Грудцина розглядає судову владу в двох аспектах – інституціональному й функціональному, без формування загального визначення. В інституціональному аспекті судова влада – це відособлена група зв'язаних між собою державних установ (в основному судів), що організують і забезпечують реалізацію суддями юрисдикційних повноважень. У функціональному аспекті – сукупність юрисдикційних повноважень, обмежених юридичною конституцією й загальними принципами права, і пов'язаних з ними повноважень держави, реалізованих від імені народу незалежними посадовими особами – суддями в особливо визначеній законом судовій процедурі, й іншими особами, які забезпечують юрисдикційну діяльність суддів [68, c. 70-77]. В.А. Лазарєва використовує такий саме підхід і визначає судову владу за допомогою двох моментів: змістовного, що полягає у тому, що судова влада – це повноваження з вирішення конфліктів; і організаційного, що полягає в тому, що це повноваження належить винятково судам [151, c. 49-56].
Судовій системі традиційно порівняно із судовою владою відводиться друге місце. І найчастіше автори, приділивши основну увагу аналізу поняття й сутності судової влади, не надають особливого значення визначенню місця судової системи в складі судової влади, значенню судової системи для судової влади, співвідношенню понять цих явищ. Або пропонується оцінка ролі й значення судової системи, але погодитися з нею можна не завжди.
Приміром, І. Б. Михайловська в одній з робіт зазначила, що система судових органів і судова влада – поняття не тотожні [309, c.13]. Але далі в тій же роботі пише, що судова система стає судовою владою тоді, коли наділяється певними можливостями впливу на інші галузі влади, «включається» у систему стримувань і противаг [309, c. 20]. Згідно з такою точкою зору першоосновою є судова система (система державних органів, які розглядають суперечки про право), що, за певних обставин, може стати судовою владою. Мабуть, йдеться саме про період розпаду СРСР, коли всі колишні республіки одержали державний апарат із судовою системою й почали проводити судові реформи, що привело до визнання й становлення судової гілки влади. Однак це не найкращий приклад і не найкращий спосіб. Важко погодитися з тим, що судова система може стати судовою владою за як

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яка полягає в розробці обґрунтованих пропозицій щодо напрямів подальшого реформування судової системи України, на підставі порівняння з судовими системами країн ЄС, реалізація яких забезпечить відповідність вітчизняних органів судової влади європейським стандартам. Серед висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними і важливими є зазначені нижче:
1. Судова система є складовою судової влади кожної держави. Тому не можна приступити до вивчення і визначення судової системи без урахування основних моментів, пов'язаних зі становленням судової влади, без розгляду наукових точок зору на співвідношення понять «судова влада», «судова система» та «суд».
Аналізуються різні підходи при розгляді поняття «судова влада». Констатується, що більшість підходів мають не загальний, універсальний, а окремий характер. Як правило, відображаються не всі сторони й аспекти судової влади, а лише деякі з них. У більшості випадків поняття судової влади розглядається на внутрішньодержавній основі без належного врахування національних особливостей ставлення до судової влади, органів і осіб, що її представляють, нормативного регулювання її діяльності в інших країнах.
2. Судовій системі традиційно порівняно із судовою владою відводиться друге місце і найчастіше визначенню місця судової системи в складі судової влади, значенню судової системи для судової влади, співвідношенню понять цих явищ увага не приділяється. Досить рідко використовується найбільш обґрунтований, на наш погляд, спосіб визначення судової системи, що підкреслює її природу як інструмента судової влади, а також внутрішню єдність і загальні риси судових органів.
Не слід забувати, що судова система це не сукупність яких-небудь органів (державних, муніципальних, інших), а саме система, і потрібно підкреслити наявність тісних внутрішньосистемних зв'язків між її елементами (судами). Не можна забувати, що судова система будується на основі певних принципів, єдиних і обов'язкових для кожного суду. Виходячи зі сказаного, можна сформулювати таке визначення: судова система – це система спеціальних державних органів – судів, які є носіями судової влади, створені для задоволення потреби у розгляді та вирішенні виникаючих правових суперечок, мають загальні завдання, принципи організації й діяльності, відповідають рівню соціально-економічного розвитку суспільства.
3. Зробивши висновок, що всі суди держави утворюють судову систему (тобто є її елементами), необхідно сказати й про способи взаємодії елементів судової системи. На наш погляд, як основний критерій класифікації способів взаємодії елементів судової системи слід розглядати природу такої взаємодії й те, чи буде вона виходити за межі самої судової системи. Оскільки процесуальна взаємодія з приводу розгляду правових суперечок у суді може здійснюватися не лише між судами, але й включати інших суб'єктів, тому варто виділяти способи внутрішньої взаємодії й способи зовнішньої взаємодії. До внутрішньосистемних способів взаємодії слід відносити: а) процесуальну взаємодію; б) організаційну взаємодію; в) взаємодію з питань суддівської самоорганізації. У рамках зовнішньої взаємодії можна виділити два види зв'язків; а) взаємодія із зовнішніми несудовими органами; б) взаємодія із судовими системами (судами) іноземних держав.
4. Що стосується терміна «суд», то він характеризується багатозначністю при використанні як в юридичних наукових роботах, так і в законодавстві. Оскільки дана робота присвячена вивченню організаційних питань побудови судової системи сучасної держави, то суд розглядався як структурна складова судової системи, а значить, як державний орган. Звертається увага на специфіку суду порівняно з іншими державними органами, що проявляється практично в усіх сферах організації його роботи: особливий порядок і підстави для його створення або ліквідації, визначення його структури й чисельності суддів, взаємодії судів між собою й з іншими державними й недержавними органами, формування суддівського корпуса та ін. Пропонується спосіб забезпечення однакового розуміння й використання такого важливого для держави терміна, яким є «суд». Головною об'єднуючою ознакою всіх понять й явищ, що характеризуються терміном «суд», визнається подія розгляду спору між декількома суб'єктами й прийняття обов'язкового для них рішення. Тому пропонується два значення поняття терміна «суд»: а) найбільш загального характеру – як місце або спосіб вирішення спору; б) поняття для конкретизації й чіткості розуміння на рівні Конституції й законодавства – як державний, незалежний орган судової гілки влади, що входить у судову систему України й забезпечує кожному право на повагу його прав і свобод шляхом здійснення правосуддя у випадках й у порядку, передбачених законом.
5. Зауважується, що багато характерних рис судових систем окремих країн можна пояснити тільки історичними традиціями й особливостями правових систем. Тому для визначення причин наявних відмінностей у структурі судових систем України й країн Європейського Союзу проводиться дослідження основних етапів історичного шляху вітчизняного й зарубіжного суду в контексті розвитку судової влади.
Констатується, що, на жаль, немає підстав вважати, що значимі й до деякої міри реформаторські кроки в становленні судової влади Російської імперії або Радянського Союзу поціновуються в нашій країні, а деякі вікової давності пропозиції дотепер зберігаються закріпленими в законодавстві з поваги й визнання їхнього значення для суспільства. По суті, з 1991 р. в Україні почата спроба побудувати судову владу без огляду на історичний досвід.
6. Історичний аналіз формування судових систем країн ЄС, навпаки, свідчить про використання і шанування багатовікового досвіду функціонування суду і становлення судової влади в цих країнах. Головна відмінність країн ЄС в юридичному питанні є наявність різних правових систем: країни загального права (Англія, Ірландія, Уельс) та країни романо-германського права (континентальних країн). Поділ між англійським правом, з одного боку, та правом континентальних країн, з другого, сягає середньовіччя. Але в наші дні різниця між загальним правом та континентальними системами права не є фундаментальною і не протиставляє їх одна одній. Більш того, суспільний розвиток і діяльність Суду ЄС та національних судів країн-членів ЄС формують тенденції зближення цих правових систем.
Історичний аналіз показав відсутність будь-якої єдиної моделі судоустрою для всіх держав ЄС на всі часи. Якщо точніше, моделі такі існували тимчасово. За зразок брався судоустрій країни, що мала переважне військове, політичне й економічне становище в регіоні в той або інший період часу (наприклад, Франції або Англії). Але в чистому вигляді, без змін, така модель ніколи не переносилася в іншу країну. Завжди враховувалися історичні й правові традиції країни-реципієнта, які хоч і незначно, але змінювали оригінальну судову модель. Зі зміною же політичної картини в регіоні зміни в структуру судової системи вносилися ще більш рішуче. Тому нині вкрай складно виділити типи судових систем.
7. Аналізується природа і проблематика принципів побудови судової системи. Зазначається, що принципи побудови судової системи є частиною принципів судової влади, але, з огляду на цілком видиму специфіку, утворюють самостійну систему. Дія кожного принципу створює умови для дії другого принципу, що унеможливлює їхнє функціонування самостійно. Кожний із принципів судової системи відіграє самостійну роль при її побудові, характеризує ставлення до судового устрою країни й у сукупності з іншими принципами визначає єдину мету – забезпечення створення й безперебійного функціонування демократичної й ефективної судової системи. З урахуванням викладеного принципи побудови судової системи визначаються як історично сформовані теорією й практикою діяльності судів, обумовлені економічним і ідейно-політичним рівнем розвитку суспільства нормативно закріплені положення, що фіксують найбільш важливі вимоги й відображають закономірності побудови судової системи країни, виражають її зміст й специфіку і визначають тенденції розвитку.
До самої ж системи принципів побудови судової системи віднесено такі: а) єдності судової системи; б) територіальності; в) спеціалізації; г) інстанційності; ґ) ступінчастості та ієрархічності; д) самостійності суду; е) доступності суду. Розгляд кожного із них окремо показав необхідність внесення змін до законодавства для покращення роботи судів.
8. Країни, що входять до складу Європейського Союзу, мають різні історичні етапи й передумови формування правових систем, різні етапи становлення державності й різні історичні традиції функціонування судових органів. При цьому перебування в одному наддержавному утворенні вимагає від них пошуку компромісу й знаходження єдиної моделі судової системи, можливої в майбутньому для кожного члена ЄС. Слід зазначити, що, незважаючи на необхідність визначення такої єдиної, компромісної моделі судової системи, нині її ще не існує. На рівні міжнародних договорів і загальноєвропейських стандартів визначені лише загальні принципи, яким повинні відповідати судові органи кожної європейської країни, й завдання й цілі, які ставляться перед судами в сучасній демократичній країні. При наявності наднаціональної загальноєвропейської судової системи були збережені національні особливості в кожній окремо взятій європейській країні.
Під час вивчення можливих критеріїв класифікації судових систем країн ЄС доведено, що неможливо їх поділяти за видом правових систем, оскільки це не відображає реальну ситуацію – судові системи в країнах однієї правової сім’ї можуть істотно відрізнятися. Так, вони можуть мати й загальні риси, але загальні риси існують й у судових систем країн, що належать до різних правових сімей. Навіть серед таких країн, як Франція, Італія, Іспанія й Португалія, національні правові системи яких дуже близькі й вийшли з однієї колиски, судоустрій має значні відмінності, особливо коли йдеться про види й компетенцію спеціалізованих судів. Тому класифікація судових систем різних країн повинна проводитися за критеріями, важливими для характеристики саме судової системи, а не держави в цілому.
Оскільки робота присвячена вивченню судових систем не всіх країн світу, а лише країн, що входять до складу Європейського Союзу, і мета дослідження обумовлює необхідність виявити вимоги, які ставляться Європейським Союзом як до власних національних судових систем, так і до судоустрою країн, що претендують на входження до складу зазначеного об'єднання, то це і стало головним визначальним критерієм для класифікації судових систем.
Таким чином, критерієм для класифікації стало перебування в складі Європейського Союзу або ступінь близькості до входження до складу даного об'єднання держав. Відповідно було виокремлено три види країн: 1) країни, що стояли у джерел створення ЄС і мають устояні демократичні традиції й найбільший ступінь реалізації європейських стандартів у сфері судової влади, судоустрою (на прикладі Франції, Німеччини й Англії); 2) країни, які порівняно недавно увійшли до складу ЄС і продовжують реформу власних судових систем (Польща, Латвія, Литва, Естонія); в) країни, які найбільше наблизилися до правових стандартів, визначених ЄС, і одержали офіційний статус кандидата в члени ЄС (Хорватія, Македонія, Туреччина).
9. Аналіз структури судової системи кожної з названих країн з урахуванням останніх змін до законодавства, спрямованих на запровадження інтеграційних процесів, притаманних для країн ЄС, дав можливість визначити коло питань, які необхідно вирішити Україні на шляху до членства в ЄС. Враховувати у цьому питанні необхідно кілька важливих моментів. По-перше, навіть такі країни, як Франція, Велика Британія та Німеччина, продовжують вдосконалення своїх судових систем, головна мета якого – підвищення ефективності роботи суду, покращення якості і зменшення вартості правосуддя, скорочення строків розгляду справ, надання більше можливостей громадянам для альтернативного вирішення виникаючих спорів. По-друге, перед країнами, які недавно увійшли до складу ЄС, ставляться такі ж самі завдання у реформуванні судових систем, але додається вимога оптимізувати спільну роботу органів виконавчої влади (Міністерства юстиції) та органів суддівського самоврядування у сфері управління судовою діяльністю. По-третє, вимоги до реформування судових органів країн-кандидатів у члени ЄС відрізняються від попередніх тим, що констатується незадовільна робота держав у забезпеченні незалежної, безсторонньої і прозорої судової влади для забезпечення більш високого рівня демократії, захисту прав людини і громадянина. Відповідно вимагається проведення заходів, які в країнах-членах ЄС давно вже пройдені: формування судової інфраструктури, прозорої й об'єктивної процедури відбору суддів, вирішення проблем з виконанням судових рішень, формування єдиної статистичної системи, що характеризує стан судових справ у судах, усунення будь-якої можливості політичного впливу на судові органи, створення усередині судової влади спеціального органу для підготовки суддівських кадрів, підвищення їхньої кваліфікації й професіоналізму, заповнення всіх суддівських вакансій, підвищення довіри до суду, полегшення доступності правосуддя, забезпечення умов для формування органів суддівського самоврядування на умовах рівного представництва в них усіх суддів тощо.
10. Окремо серед джерел, що визначають організацію сучасної судової системи, називаються правові акти, норми й принципи міжнародного права. Констатується, що членство України в міжнародних організаціях, таких як ООН і Рада Європи, ратифікація базових для цих організацій документів є суттєвими зовнішніми факторами, що впливають на формування основних начал побудови судової системи й діяльності судів. Аналізується зміст та ступень імплементації у національне законодавство найбільш важливих з них.
11. Науковий аналіз основних принципів побудови сучасної судової системи, досвіду розбудови судових систем країн Європейського Союзу, напрямів їх подальшого вдосконалення, вимог до органів судової влади країн-кандидатів у члени ЄС та загальновизнаних міжнародних стандартів дозволив критично оцінити стан реформування судової системи України та визначити завдання у цій сфері, без виконання яких членство України у складі Європейського Союзу буде неможливим. Тому пропонуються заходи щодо приведення вітчизняної судової системи до європейських стандартів у питаннях спеціалізації судів, інстанційності, ступінчастості, підвищення ефективності судової системи та покращення управління судовою діяльністю.
12. Сформульовано концепцію, головний погляд, на подальший напрям реформування судової системи України, яка може стати частиною загальної концепції судової реформи. Головна ідея полягає в тому, що продовження реформи судової системи у напрямі її наближення до європейських стандартів вимагає змін пріоритетів. Україна у межах судової реформи подальші зусилля повинна сконцентрувати не на формуванні нових судів касаційної інстанції, а на розширенні мережі судів першого рівня, які вирішують справи по суті, підвищенні ефективності їх роботи та ступеня спеціалізації. При цьому збільшення кількості судів першого рівня можна забезпечити за допомогою декількох механізмів з поступовою їх реалізацією: а) введення у судах з розгляду цивільних, кримінальних справ й справ по адміністративних правопорушеннях додаткових штатних одиниць суддів які мають відповідну підготовку з розгляду сімейних спорів, трудових, справ за участю неповнолітніх; б) утворення постійних відділів місцевих судів не за основним місцем їх розташування; в) введення інституту мирового судді, що візьме на себе розгляд найпростіших справ; г) розширення переліку спеціалізованих судів на першому рівні судової системи шляхом створення ювенальних судів, трудових (соціальних) судів, більшої кількості адміністративних судів.
Перегляд судових спорів Верховним Судом України оцінюється як нова (четверта) судова інстанція і на прикладі міжнародних стандартів та досвіду європейських країн доводиться недоцільність її запровадження. Найкращим варіантом вирішення цієї проблеми є збереження послідовності судової реформи і позбавлення Верховного Суду України повноважень з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів. В той же час доцільно створити у складі Верховного Суду України окрему судову палату із повноваженнями розглядати спори щодо компетенції вищих спеціалізованих судів і в такий спосіб забезпечувати єдність судової системи і правосуддя. Такі зміни у повноваженнях збережуть за Верховним Судом України статус найвищого суду загальної юрисдикції, скасують зайву четверту судову інстанцію, полегшать структуру судової системи. Результатом таких дій стане більша доступність суду для населення, підвищення якості правосуддя і довіри громадян до суду та позитивна оцінка з боку компетентних органів і інститутів ЄС і Ради Європи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абросимова, Е. Б. Судебная власть в Российской Федерации: система и принципы [Текст] / Е. Б. Абросимова. – М. : Ин-т права и публ. политики, 2002. – 160 c.
2. Алексеев, С. С. История государства и права СССР [Текст] / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1972. – 689 с.
3. Алексеев, С. С. Проблемы теории права : курс лекций [Текст] : в 2 т. / С. С. Алексеев. – Свердловск : Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 1 : Основные вопросы общей теории социалистического права. – 395 с.
4. Анакіна, Т. Прецедентні рішення Суду Європейських співтовариств у становленні правопорядку ЄС [Текст] / Т. Анакіна // Підприємництво, госп-во і право. – 2008. – № 2. – С. 49–52.
5. Анакіна, Т. М. Судовий прецедент у праві Європейського Союзу [Текст] : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.11 / Т. М. Анакіна. – Х., 2008. – 231 с.
6. Андрієнко, Я. Суд ЄС в європейських інтеграційних процесах [Текст] / Я. Андрієнко // Політика і час. – 2003. – № 12. – С. 44–51.
7. Андрусяк, Т. Теорія держави і права [Текст] / Т. Андрусяк. – Л. : Фонд “Право для України”, 1997. – 426 с.
8. Анишина, В. И. Конституционные принципы судебной власти Российской Федерации: формирование, содержание и перспективы развития [Текст] / В. И. Анишина. – М. : РАП, 2006. – 272 с.
9. Антология мировой правовой мысли [Текст] : в 5 т. / Нац. обществ.-науч. Фонд ; рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин ; отв ред И. А. Исаев. – М. : Мысль, 1999. – Т. 5 : Россия конец XIX–XX в. – 829 с.
10. Аристотель. Метафизика [Текст] / Аристотель ; пер. и прим. А. В. Кубицкого. – М. ; Л. : Изд. АН СССР, 1934. – 252 с.
11. Арчер, П. Английская судебная система [Текст] / пер. с англ. Л. А. Ветвинского ; под ред. Б. С. Никифорова. – М. : Изд.-во иностр. лит., 1959. – 268 с.
12. Афанасьев, В. Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования) [Текст] / В. Г. Афанасьев. – Изд. 2-е, доп. – М. : Политиздат, 1973. – 390 с.
13. Барабаш, Ю. Г. Судова влада як предмет конституційного регулювання [Текст] / Ю. Г. Барабаш // Конституційні аспекти судової реформи : матеріали наук.-практ. конф., 26–27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 44–46.
14. Басай, В. Д. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України : підручник [Текст] : у 3 кн. / В. Д. Басай. – Коломия : Вік, 2006. – 992 с.
15. Безнасюк, А. С. Судебная власть [Текст] : учеб. для вузов / А. С. Безнасюк, Х. У. Рустамов. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002. – 455 с.
16. Бержель, Ж.-Л. Общая теория права [Текст] / Ж.-Л. Бержель ; пер. с фр. Г. В. Чуршукова ; под общ. ред. В. И. Даниленко. – М. : Nota bene, 2000. – 575 с.
17. Боботов, С. В. Правосудие во Франции [Текст] / С. В. Боботов. – М. : Ин-т государства и права Рос. акад. наук, 1994. – 198 с.
18. Богданов, Е. В. Правосудие как форма осуществления судебной власти [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.11 / Е. В. Богданов. – Минск, 2003. – 20 с.
19. Бозров, В. М. О проблеме справедливости в уголовном судопроизводстве [Текст] / В. М. Бозров // Рос. судья. – 2005. – № 4. – С. 15–18.
20. Бойко, В. Ф. Право людини на правосуддя (Судове право України) [Текст] : навч. посіб. / В. Ф. Бойко, В. О. Євдокімов, О. Х. Юлдашев. – К. : Варта ; МАУП, 2003. – 256 с.
21. Бойко, В. Ф. Становлення незалежного суду в Україні – гарантія демократії в державі [Текст] / В. Ф. Бойко // Правова держава : ювіл. щоріч. наук. пр. – К., 1999. – Вип. 10. – С. 88–96.
22. Бойко, В. Ф. 75 років Верховному Суду України: сьогодення на тлі історії [Текст] / В. Ф. Бойко // Вісн. Верхов. Суду України. – 1998. – № 1. – С. 2–7.
23. Бондаренко, І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах [Текст] / І. Бондаренко // Право України. – 2002. – № 8. – С. 37–41.
24. Боннер, А. Т. Производство по делам, возникающим из административно-правовых отношений [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. Т. Боннер. – М., 1966. – 16 с.
25. Борисов, Г. А. О системе принципов, действующих в правовой сфере [Текст] / Г. А. Борисов // Проблемы правоведения : межвед. науч. сб. – К., 1976. – Вип. 34. – С. 14–25.
26. Борденюк, В. І. Судова влада як складова механізму держави та державного управління [Текст] / В. І. Борденюк // Вісн. госп. судочинства. – 2005. – № 2. – С. 151–163.
27. Бородін, М. М. Актуальні питання судової реформи [Текст] / М. М. Бородін // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи : матеріали наук.-практ. конф., 14 трав. 2010 р. – Х., 2010. – С. 193–196.
28. Бринцев, В. Д. Зміни конституційних засад судової влади – безумовна передумова завершального етапу судової реформи [Текст] / В. Д. Бринцев // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи : матеріали наук.-практ. конф., 14 трав. 2010 р. – Х., 2010. – С. 180–183.
29. Бринцев, В. Д. Конституційний шлях коригування курсу судово-правової реформи [Текст] / В. Д. Бринцев // Право України. – 2003. – № 2. – С. 7–11.
30. Бринцев, В. Д. Одноособовий суддя у правовій державі, його статус та функції [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.11 / В. Д. Бринцев. – Х., 1995. – 20 с.
31. Бринцев, В. Д. Стандарти правової держави: втілення у національну модель організаційного забезпечення судової влади [Текст] : монографія / В. Д. Бринцев. – Х. : Право, 2010. – 464 с.
32. Брынцев, В. Д. Судебная власть [Текст] // Правосудие. Итоги реформ 1992–2003 гг. на Украине / В. Д. Брынцев. – Харьков, 2004. – 224 с.
33. Буряк, О. В. Організаційно-правові засади діяльності спеціалізованих судів в контексті європейських стандартів [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук. : 12.00.10 / О. В. Буряк. – Київ, 2010. – 18 с.
34. Буцковский, Н. А. Очерки судебных порядков по уставам 20 ноября 1864 г. [Текст] / Н. А. Буцковский. – СПб. : Тип. Скарятина, 1874. – 632 с.
35. Бэкон, Ф. О принципах и началах [Текст] / Ф. Бэкон. – М. : Гос. соц.-экон. изд-во, 1937. – 82 с.
36. Василенко, М. П. Збірка матеріалів до історії лівобережної України та українського права 17–18 ст. [Текст] / М. П. Василенко. – К. : Вид-во Укр. акад. наук, 1926. – 164 с.
37. Василенков, П. Т. Органы советского государства и их система на современном этапе [Текст] / П. Т. Василенков. – М. : Изд-во МГУ, 1967. – 302 с.
38. Васильев, А. М. О правовых идеях-принципах [Текст] / А. М. Васильев // Совет. государство и право. – 1975. – № 3. – С. 11–18.
39. Великочий, С. В. Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва [Текст] : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.06 / С. В. Великочий. – Л., 1999. – 20 с.
40. Веніславский, Ф. В. Реформування судової системи України в аспекті забезпечення стабільності конституційного ладу [Текст] / Ф. В. Веніславський // Конституційні аспекти судової реформи : матеріали наук.-практ. конф., 26-27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 50–52.
41. Верховний Суд України: витоки, становлення, персоналії [Текст] / за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Істина, 2005. – 208 с.
42. Виконання обов’язків та зобов’язань Україною [Електронний ресурс] : Резолюція № 1346 (2003) Парлам. Асамблеї Ради Європи від 29.09.2003 р. // Верховна Ради України : офіц. веб-сайт. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_608&p=1226398102940725. – Заголовок з екрана.
43. Виленский, Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России [Текст] / Б. В. Виленский. – Саратов : Приволж. кн. изд-во, 1969. – 450 с.
44. Власенко, Н. А. Судебная власть и судебная деятельность в Российской Федерации [Текст] : крат. курс лекций / Н. А. Власенко, А. Н. Власенко. – М. : Рос. акад. правосудия, 2005. – 48 с.
45. Вовк, Ю. Є. Судові органи Української Народної Республіки та Української держави (1917–1920 рр.) [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ю. Є. Вовк. – Л., 2000. – 20 с.
46. Волжанин, В. П. Понятие юрисдикции по гражданским делам [Текст] / В. П. Волжанин // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство : межвуз. темат. сб. – Ярославль, 1979. – С. 105–107.
47. Гамбург, Л. Реформування полкових судів України 1763 р. в статутній судовій реформі гетьмана К. Розумовського [Текст] / Л. Гамбург // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1999. – № 2. – С. 175–188.
48. Гарапон, А. Хранитель обещаний: суд и демократия [Текст] / А. Гарапон. – М. : NOTA BENE Медиа Трейд Компания, 2004. – 326 с.
49. Гель, А. П. Судові та правоохоронні органи України : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. [Текст] / А. П. Гель, Г. С. Семаков, С. П. Кондратова. – К. : МАУП, 2004. – 272 с.
50. Гессен, В. М. О судебной власти [Текст] // Судебная реформа / В. М. Гессен. – М., 1915. – С. 1–15.
51. Гессен, И. В. Великие реформы 60-х гг. в прошлом и настоящем // Судебная реформа [Текст] / И. В. Гессен. – СПб., 1905. – 267 с.
52. Гессен, И. В. Судебная реформа [Текст] : монография / И. В. Гессен. – СПб. : Книгоизд-во Ф. Вайсберга и. П. Гершунина, 1905. – 267 с.
53. Гиллес, Петер. Общая характеристика судебной системы и источников гражданского процессуального права [Текст] / Петер Гиллес // Проверка судебных постановлений в гражданском процессе стран ЕС и СНГ. – М., 2007. – С. 129–181.
54. Гнейст, Р. Правовое государство и административные суды Германии [Текст] / Р. Гнейст ; пер. О. С. Фустова ; под ред. М. И. Свешникова. – Изд. 2-е, испр. и доп. – СПб. : Тип. В. Безобразова и Комп., 1896. – 371 с.
55. Гоббс, Т. Избранные произведения [Текст] : в 2 т. / Т. Гоббс. – М. : Мысль, 1964. – Т. 1. – 622 с.
56. Горобець, В. М. Малоросійська колегія та реформа державного устрою України 1722–1727 рр. [Текст] : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.02 / В. М. Горобець. – К., 1993. – 17 с.
57. Городовенко, В. В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні [Текст] : монографія / В. В. Городовенко. – К. : Фенікс, 2007. – 224 с.
58. Господарський процесуальний кодекс України [Текст] : затв. Постановою Верхов. Ради України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
59. Государственное право Германии [Текст] : в 2 т. : сокр. пер. с нем. семитомн. изд. – М. : Ин-т государства и права РАН, 1994. – Т. 2. – 320 с.
60. Государственное управление: основы теории и организации [Текст] : учебник / под ред. В. А. Козбаненко. – М. : Статут, 2000. – 912 с.
61. Готье, Ю. В. История областного управления в России от Петра I до Екатерины II. [Текст] / Ю. В. Готье. – М. : Тип. Г. Лисснера и Д. Собко, 1913. – 472 с.
62. Гринюк, В. О. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону [Текст] : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / В. О. Гринюк. – К. : Київ. ун-т, 2004. – 198 с.
63. Грицаєнко, Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи [Текст] / Л. Грицаєнко // Право України. – 2004. – № 5. – С. 32–37.
64. Грозовський, І. М. Право Нової Січі (1734–1775 рр.) [Текст] : навч. посіб. / І. М. Грозовський. – Х. : Право, 2000. – 186 с.
65. Грошевий, Ю. М. Інстанційна побудова судової системи України [Текст] / Ю. М. Грошевий // Конституційні аспекти судової реформи : матеріали наук.-практ. конф., 26–27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 20–23.
66. Грошевий, Ю. М. Органи судової влади в Україні [Текст] / Ю. М. Грошевий, І. Є. Марочкін. – К. : Ін Юре, 1997. – 19 с. – (Б-чка "Нова Конституція України").
67. Грошевий, Ю. М. Реалізація принципу доступності правосуддя у побудові судової системи України [Текст] / Ю. М. Грошевий // Питання удосконалення судової системи України : матеріали наук.-практ. конф. (1–2 лют. 2007 р.). – Х., 2007. – С. 33–35.
68. Грудцына, Л. Ю. Судебная защита прав и свобод личности: теоретический аспект [Текст] / Л. Ю. Грудцына // Законодательство и экономика. – 2003. – № 8. – С. 70–77.
69. Гусаров, К. В. Гражданская процессуальная правосубъектность суда апелляционной инстанции и его предметные полномочия [Текст] / К. В. Гусаров // Право і безпека. – 2004. – № 1. – С. 80–83.
70. Гуценко, К. Ф. Правоохранительные органы : учеб. для студентов юрид. вузов и фак. [Текст] / К. Ф. Гуценко, М. А. Ковалев. – М. : Зерцало, 1998. – 386 с.
71. Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ; пер. с фр. В. А. Туманов. – М. : Междунар. отношения, 1999. – 400 с.
72. Давыдов, Н. В. По поводу 50-тилетия Судебных Установлений Императора Александра II [Текст] / Н. В. Давыдов // Вестн. права. – 1914. – № 47. – С. 1391–1396.
73. Дегтярёв, С. Л. Реализация судебной власти в гражданском судопроизводстве: теоретико-прикладные проблемы [Текст] / С. Л. Дегтярёв. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 376 с.
74. Демин, В. Н. Принципы как форма научного познания [Текст] / В. Н. Демин. – М. : Юрид. лит., 1976. – 354 с.
75. Денисов, А. И. ХХIV съезд и вопросы государства и права [Текст] / А. И. Денисов. – М. : Знание, 1972. – 160 с.
76. Диаконов, В. В. Уголовное право России. Общая часть [Текст] : учеб. пособие / В. В. Диаконов. – М. : ИНФРА-М, 2003. – 273 с.
77. Дилтей, Ф. Г. Исследование юридическое о принадлежащем для суда мест, о судебной власти, о должности судейской, о челобитной и доказательстве судебном [Текст] / Ф. Г. Дилтей. – М. : Императ. Моск. ун-т, 1779. – 300 с.
78. Дмитриев, Ю. А. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека [Текст] / Ю. А. Дмитриев, Г. Г. Черемных // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 44–50.
79. Добровольская, Т. Н. Правосудие, арбитраж и прокурорский надзор в социалистическом общенародном государстве [Текст] / Т. Н. Добровольская, С. Г. Новиков, М. Ю. Рагинский. – М. : Знание, 1978. – 120 с.
80. Добровольская, Т. Н. Принципы советского уголовного процесса (вопросы теории и практики) [Текст] / Т. Н. Добровольская. – М. : Юрид. лит., 1971. – 197 с.
81. Долежан, В. В. Деякі конституційні аспекти реформування судоустрою та судочинства України [Текст] / В. В. Долежан // Конституційні аспекти судової реформи : матеріали наук.-практ. конф., 26–27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 26–30.
82. Долежан, В. В. Удосконалення Конституції України як передумова судової реформи [Текст] / В. В. Долежан // Право України. – 2007. – № 11. – С. 30–34.
83. Дотримання Україною зобов’язань [Електронний ресурс] : Резолюція № 1179 (1999) Парлам. Асамблеї Ради Європи від 27.01.1999 р. // Верховна Ради України : офіц. веб-сайт. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_595&p=1226398102940725. – Заголовок з екрана.
84. Дэйвис, К. Право Европейского Союза [Текст] : пер. со 2-го англ. изд. / К. Дэйвис. – К. : Знання, 2005. – 406 с.
85. Европейское право [Текст] : учеб. для вузов / под общ. ред. Л. М. Энтина. – М. : Норма–ИНФРА М, 2000. – 720 с.
86. Економіка, юрисдикція та незалежність [Текст] : висновки Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів, Монтевідео, 21–24 листоп. 2005 р. // Міжнародні стандарти незалежності суддів : зб. док. – К., 2008. – С. 75–76.
87. Ершов, В. В. Суд в системе органов государственной власти [Текст] / В. В. Ершов // Рос. правосудие. – 2006. – № 1. – С. 45–51.
88. Європейська хартія про закон “Про статус суддів” [Текст] : хартія від 10.07.1998 р. / Рада Європи // Статус суддів : навч.-практ. посіб. – Х., 2006. – С. 113–117.
89. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж [Текст] : конвенція від 21.04.1961 р. // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 44. – Ст. 2940.
90. Жалинский, А. Введение в немецкое право [Текст] / А. Жалинский, А. Рёрихт. – М. : Спарк, 2001. – 744 с.
91. Жуйков, В. М. Судебная реформа: проблемы доступа к правосудию [Текст] / В. М. Жуйков. – М. : Статут, 2006. – 283 с.
92. Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс] : прийнята Ген. Асамблеєю ООН 10 груд. 1948 р. // Верховна Ради України : офіц. веб-сайт. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015&p=1226480390403471. – Заголовок з екрана.
93. Загальна теорія держави і права [Текст] : підручник / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Рогачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
94. Загайнова, С. К. Судебный прецендент: проблемы правоприменения [Текст] / С. К. Загайнова. – М. : НОРМА, 2002. – 176 с.
95. Задорожний, О. Судова реформа: крок за кроком [Текст] / О. Задорожний // Голос України. – 2002. – № 90. – С. 4.
96. Зайчук, О. В. Характерні риси, особливості та природа категорії «правова система». Вступ до теорії правових систем [Текст] : монографія / О. В. Зайчук ; за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенка. – К. : Юрид. думка, 2006. – 432 с.
97. Захарова Л. Г. Великие реформы в России (1856–1874 гг.) [Текст] / Л. Г. Захарова, Б. Эклоф, Дж. Бушнелл. – М. : Изд-во Моск. гос. ун-та, 1992. – 267 с.
98. Зіллер, Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз [Текст] / Жак Зіллер ; пер. з фр. В. Ховхун. – К. : ОСНОВИ, 1996. – 420 с.
99. Иванов, Д. Судебные канцелярии во Франции, Германии и Италии. Из отчёта по служебной командировке Сергея Завадского и Дмитрия Иванова [Текст] / Д. Иванов // Журн. М-ва юстиции. – 1895. – № 10. – Прил. – С. 1–185.
100. Изварина, А. Ф. Судебная власть в Российской Федерации [Текст] : учеб. пособие для юрид. вузов и фак. / А. Ф. Изварина. – Ростов н/Д. : МарТ, 2001. – 344 с.
101. Історія української Конституції [Текст] / упоряд. А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. – К. : Право, 1997. – 464 с.
102. Кант, И. Сочинения [Текст] : в 6 т. / И. Кант. – М. : Мысль, 1964. – Т. 3. – 799 с.
103. Капикранян, А. А. Конституционные принципы судебной власти в Российской Федерации [Текст] : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / А. А. Капикранян. – СПб., 2006. – 214 с.
104. Капліна, О. В. Проблеми реформування судових і правоохоронних органів України та створення належного механізму їх функціонування [Текст] / О. В. Капліна // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи : матеріали наук.-практ. конф., 14 трав. 2010 р. – Х., 2010. – С. 176–180.
105. Капліна, О. В. Роль Верховного Суду України в забезпеченні єдності судової практики [Текст] / О. В. Капліна // Конституційні аспекти судової реформи : матеріали наук.-практ. конф., 26–27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 57–60.
106. Капустин, А. Я. Европейский Союз: интеграция и право [Текст] : монография / А. Я. Капустин. – М. : Изд-во РУДН, 2000. – 436 с.
107. Карабань, В. Я. Версія судоустрою – 2000 [Текст] / В. Я. Карабань, В. М. Палій // Правосуддя – гарант законності у сфері економічних правовідносин : міжвідом. наук. зб. – К., 2000. – Т. 21 (2). – 260 с.
108. Карев, Д. С. Организация суда и прокуратуры в СССР [Текст] : учебник / Д. С. Карев. – М. : Госюридиздат, 1954. – 283 с.
109. Ківалов, С. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи [Текст] / С. Ківалов // Право України. – 2003. – № 3. – С. 26–29.
110. Клеандров, М. И. Экономическое правосудие в России: прошлое, настоящее, будущее [Текст] / М. И. Клеандров. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 367 с.
111. Коваль, В. Актуальні проблеми функціонування судової системи України [Текст] / В. Коваль // Право України. – 2003. – № 12. – С. 20–24.
112. Коваль, В. М. Апеляційні суди в Україні: становлення і розвиток [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.10 / В. М. Коваль. – О., 2004. – 20 с.
113. Кодекс адміністративного судочинства України [Текст] : Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-IV // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 32. – Ст. 1918.
114. Кожевников, М. В. История советского суда 1917–1956 годы [Текст] / М. В. Кожевников. – М. : Госюриздат, 1957. – 383 с.
115. Козлова, Е. И. Конституционное право России [Текст] / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин. – М. : Юристъ, 2002. – 520 с.
116. Козюбра, М. І. Верховенство права – основоположний принцип правової і політичної системи України [Текст] / М. І. Козюбра // Правова система України: історія, стан, перспективи : у 5 т. – Х., 2008. – Т. 1 : Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України. – С. 148–173.
117. Коліушко, І. Адміністративні суди: для захисту прав людини чи інтересів держави? [Текст] / І. Коліушко, Р. Куйбіда // Право України. – 2007. – № 3. – С. 3–8.
118. Коліушко, І. Б. Конституційний вимір судової реформи [Текст] / І. Б. Коліушко // Конституційні аспекти судової реформи : матеріали наук.-практ. конф., 26–27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 12–16.
119. Коліушко, І. Б. Про проект Закону України № 2834 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» [Текст] / І. Б. Коліушко // Питання удосконалення судової системи України : матеріали наук.-практ. конф. – Х., 2007. – С. 25–26.
120. Колодій, А. М. Принципи права України [Текст] : монографія / А. М. Колодій. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
121. Колоколов, Н. А. Теория судебных систем: особенности конституционного регулирования, судебного строительства и организации судебной деятельности в федеративном государстве [Текст] / Н. А. Колоколов, С. Г. Павликов. – М. : Юрлитинформ, 2007. – 398 с.
122. Комаров, В. В. Становлення арбітражної юрисдикції [Текст] / В. В. Комаров // Всеукраїнська науково-практична. конференція «Законодавство про арбітражний суд України. Теорія та практика його застосування» : тези