ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ЗОБОВЯЗАНЬ В ПРАВОВІ СИСТЕМИ ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ДРАЧОВ Олексій Вікторович

УДК 341.01

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ЗОБОВЯЗАНЬ В ПРАВОВІ СИСТЕМИ ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
САВЧУК Костянтин Олександрович,
кандидат юридичних наук

Київ – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .................................................... 3

ВСТУП ......................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. Загальні питання співвідношення міжнародного та внутрішнього права
1.1 Історичні аспекти походження проблеми співвідношення міжнародного і національного права .........................................................
11
1.2 Принцип pacta sunt servanda як правова основа імплементації міжнародно-правових зобов’язань .............................................................
23
1.3 Поняття та особливості імплементації міжнародних зобов’язань у внутрішній правопорядок держав ..............................................................
30
Висновки до Розділу 1 ................................................................................. 56

РОЗДІЛ 2. Дія та реалізація міжнародного права в правових системах Польщі та України
2.1 Міжнародне право в правовій системі Польщі у період 1921–1989 років .....................................................................................................
59
2.2 Співвідношення міжнародного та національного права в правовій системі Польщі в період формування і розвитку демократичної правової держави у 1989–1997 роках ........................................................

69
2.3 Міжнародне право в правовій системі Республіки Польщі після прийняття Конституції 1997 року ..............................................................
78
2.4 Міжнародне право в правовій системі України .................................. 99
Висновки до Розділу 2 ................................................................................. 121

РОЗДІЛ 3. Роль судової практики в процесі імплементації міжнародних зобов’язань в національну правову систему Польщі та України
3.1 Роль Конституційних судів Польщі та України в національно-правовій імплементації норм міжнародного права ..................................
125
3.2 Застосування судами загальної юрисдикції норм міжнародного права і вплив їх судової практики на імплементацію ..............................
Висновки до Розділу 3 ................................................................................. 147

ВИСНОВКИ ................................................................................................ 170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................... 179

ДОДАТКИ ...................................................................................................

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВАСУ – Вищий Адміністративний Суд України;
ВСУ – Верховний Суд України;
ЄС – Європейський Союз;
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
КСУ – Конституційний Суд України
МОП – Міжнародна Організація Праці;
НАС – Найвищий Адміністративний Суд;
НАТ – Найвищий Адміністративний Трибунал;
НСП – Найвищий Суд Польщі;
ОБСЄ – Організація з безпеки та співробітництва в Європі;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
ОРП – Омбудсман Республіки Польщі;
ПНР – Польська Народна Республіка;
ППМП – Постійна Палата Міжнародного Правосуддя;
СРСР – Союз Радянський Соціалістичних Республік;
Суд ЄС – Суд Європейського Союзу;
ТК – Трибунал Конституційний
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема співвідношення міжнародного та національного права привернула до себе увагу доктрини міжнародного права ще у кінці ХІХ ст. Це питання поступово зайняло одне з ключових місць у працях багатьох юристів-міжнародників початку ХХ ст., які розробляли дві основні теоретичні моделі такої взаємодії: дуалізм та монізм. Однак, на сьогоднішній день в умовах динамічного розвитку, як національних правових систем, так і міжнародного права, зростання кількості та значення міжнародних організації та органів, процесів глобалізації, які відбуваються у сучасному світі, збільшення ролі індивіда у міжнародних відносинах, ця проблема постає перед наукою міжнародного права у дещо іншому світлі.
На сучасному етапі розвитку міжнародного права багато дослідників відходять від дихотомії дуалізм-монізм, зазначаючи, що має значення не стільки формальне визнання тієї чи іншої концепції, а вивчення конкретних механізмів взаємодії цих двох правових систем на прикладах конкретних держав.
Проблема співвідношення міжнародного та внутрішнього права є актуальною для всіх членів міжнародного співтовариства, включаючи і Україну. Ця проблематика була досить широко і всебічно досліджена у наукових працях представників як вітчизняної, так і зарубіжної доктрини міжнародного права, про що свідчить велика кількість публікації з цього питання. З іншого боку, процеси глобалізації зближують правові системи між собою. Добрим прикладом є зростаюча співпраця України з Польщею, яка обумовлена спільними історичними, культурними цінностями і територіальним становищем цих держав. Польська правова традиція дослідження взаємодії міжнародного та національного права сягає початку ХХ ст. Протягом минулого сторіччя польські спеціалісти з питань конституційного та міжнародного права зробили значний внесок у вирішення проблеми імплементації норм міжнародного права у внутрішній правопорядок, що відбилося на більш ґрунтовному та чіткому зазначенні місця цих норм у правовій системі сучасної Польщі. Таким чином, вивчення історичного досвіду співвідношення міжнародного права з національним, а також поглядів польських міжнародників і конституціоналістів має важливе наукове і практичне значення.
Дослідження становлення і розвитку правової системи Польщі в період перебудови соціально-економічного устрою, що опиралася передусім на конституційну реформу під кутом зору визначення місця міжнародного права в ній, має велике науково-теоретичне і практичне значення для розбудови української державності, а особливо питання щодо реалізації норм міжнародного права у національному законодавстві. З огляду на актуальність проблем формування і розвитку в Україні механізму реалізації норм міжнародного права, особливо в світлі конституційної реформи ініційованої Президентом України відповідно до Указів Президента України № 224/2011 та № 31/2012, вивчення досвіду Польщі буде корисне і необхідне для поглиблення знань у цій площині. Це питання розроблялося у працях таких польських юристів як К. Скубішевський, П. Дарановський, Р. Квечень, А. Вирозумська, В. Чаплинський, В. Гуральчик, А. Лазовський та інші.
Крім праць вищеперерахованих представників польської науки міжнародного права теоретичним підґрунтям дисертації стали також праці таких представників науки міжнародного та конституційного права України, колишнього Радянського Союзу, а також країн СНД, як Л. П. Ануфріева, В. Д. Бринцев, М. В. Буроменский, В. Г. Буткевич, А. С. Гавердовський, В. Н. Денисов, В. І. Євінтов, І. І. Лукашук, П. Ф. Мартиненко, А. Я. Мельник, О. О. Мережко, Р. А. Мюлерсон, В. Ф. Опришко, Рняд Taxa Шамсон, К. О. Савчук, М. Ф. Селівон, Н. М. Сергієнко, В. Е. Скомороха, Г. І. Тункін, Л. Д. Тимченко, О. М. Хлестов, Ю.С. Шемшученко та ін.
У своєму дисертаційному дослідженні автор також опирався на праці таких зарубіжних юристів-міжнародників, як Я. Барч, С. Бернат, А. Блекман, А. Васильковський, П. Вінчорек, А. Вирозумська, Г. В. Ф. Гегель, Л. Гельберт, Д. В. Грейг, П. Дарановский, К. Дзялоха, М. Зирк-Садовський, А. Кайсиси, Р. Квечень, Г. Кельсен, Ю. Маковский, М. Мастернак-Кубяк, С. Е. Нахлік, С. Розмарин, К. Скубишевский, Х. Тріппель, А. Фердрос, В. Чаплинский, Р. Шафаж, Н. М. Шоу та ін.
Отже, актуальність дослідження проблеми співвідношення міжнародного та національного права в умовах розвитку України як демократичної правової держави та недостатність теоретичних і практичних розробок даної проблеми в Україні обумовили вибір теми й цільову спрямованість дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідницької роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами» (номер державної реєстрації 0101U007291), що здійснюється у рамах вивчення проблеми «Україна у системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика».
Мета і задачі дослідження. Метою даної наукової роботи є комплексна теоретична розробка проблем, пов’язаних із визначенням статусу норм міжнародного права у правових системах Польщі та України, аналіз методів імплементації міжнародно-правових зобов’язань в цих державах. Ця мета передбачає розв’язання наступних наукових завдань:
проаналізувати розвиток та становлення проблеми співвідношення міжнародного та внутрішнього права, а також різні теорії щодо цієї взаємодії: дуалістичну та моністичну;
встановити значення принципу «pacta sunt servanda» як правової основи імплементації міжнародно-правових зобов’язань;
визначити поняття терміну імплементації, а також сутність методів імплементації норм міжнародного права у національні правові системи;
проаналізувати особливості та тенденції розвитку правового регулювання взаємодії міжнародного та внутрішнього права в Польщі від моменту здобуття нею незалежності і до сучасного часу;
провести аналіз сучасного правового врегулювання проблеми співвідношення міжнародного та внутрішнього права у правовій системі Польщі;
визначити місце та роль міжнародного права у правових системах сучасних Польщі та Україні;
виявити особливості впливу органів конституційної юрисдикції на входження міжнародних договорів у національні правові системи Польщі та України;
проаналізувати практику судів загальної юрисдикції Польщі та України щодо застосування норм міжнародного права.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають в процесі взаємодії норм міжнародного та внутрішнього права в правових системах Польщі та України.
Предметом дослідження є норми міжнародного публічного права та норми національного права Польщі та України, які регулюють взаємодію міжнародного та внутрішнього права.
Методи дослідження. З метою отримання найбільш достовірних та повних наукових результатів дослідження застосовувався комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що забезпечило єдність гносеологічного та міжнародно-правового аналізу особливостей проблеми взаємодії міжнародного та внутрішнього права.
Методологічною основою дисертації є історико-логічний і системний підходи, застосування методів аналізу та синтезу, узагальнення, порівнянь тощо. Зокрема застосування методів аналізу та синтезу дозволило проаналізувати поняття імплементації, дослідити її особливості та форми реалізації. Історико-логічний метод був використаний при дослідженні концептуальних підходів до питання співвідношення міжнародного та внутрішнього права, а також для аналізу у хронологічному порядку етапів розвитку принципу pacta sunt servanda та його значення у сучасному міжнародному праві. Використання формально-юридичного методу дозволило проаналізувати нормативно-правовий зміст Конституцій Польщі 1921, 1935, 1952 та 1997 років, Конституції України 1996 року, положень законів Польщі та України, які регулюють проблему співвідношення міжнародного та національного права, підзаконних актів, які мають вплив на процес застосування міжнародних норм у внутрішньому праві, Віденських конвенцій про право міжнародних договорів, а також практику застосування міжнародно-правових норм судами конституційної та загальної юрисдикції. Порівняльний метод активно застосовувався при вивчені нормативно-правового масиву національних актів Польщі та України, які регулюють питання співвідношення міжнародного та національного права.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в тому, що це перше в українській юридичній літературі комплексне дослідження застосування норм міжнародного права в правових системах Польщі та України. Найбільш суттєві результати дисертаційного дослідження, які були отримані автором особисто і характеризують його наукову новизну полягають у наступному:
уперше:
обґрунтовано, що термін «імплементація» міжнародно-правових зобов’язань охоплює собою усі методи введення міжнародно-правових зобов’язань до правової системи держав, запропонована класифікація імплементаційних методів на такі, що підлягають рецепції (трансформацію, повторення, транспозицію, паралелізацію) та такі, що не підлягають рецепції (інкорпорація, адаптація, відсилання, дія міжнародно-правових норм ex proprio vigore, виконання тощо);
сформульоване авторське бачення застосування міжнародного права з точки зору двох критеріїв – формального та матеріального, де під першим розуміється визначення взаємовідносин між системами міжнародного та внутрішнього права, а також методів імплементації норм міжнародного права у внутрішнє право держави, а під другим – встановлення самого факту застосування міжнародного права у внутрішньому правопорядку, яке може проявлятися у вигляді безпосередньої дії міжнародних норм, опосередкованого застосування цих норм завдяки їх імплементації внутрішніми актами та інтерпретації національних правових норм на підставі норм міжнародного права, а також вплив міжнародного права на законодавчу діяльність;
здійснено порівняльний аналіз статусу міжнародно-правових зобов’язань у внутрішньому праві Польщі та України за критерієм їх імплементації, що дозволяє визначити правову природу міжнародно-правових норм в якості відповідних джерел внутрішнього права і виявлення особливостей їх застосування в національних правопорядках цих держав;
обґрунтовано необхідність підсилення попереднього контролю конституційності міжнародно-правових норм в Україні за рахунок збільшення кола суб’єктів (45 народних депутатів, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини тощо), які можуть виступити з поданням до Конституційного Суду щодо відповідності положень міжнародного договору Конституції;
сформульовано необхідність доповнення чинних положень Конституції України та Закону про Конституційний Суд України у напрямку введення загальної статті щодо дотримання міжнародного права, визначення статусу загальновизнаних принципів та норм міжнародного права та визнання ратифікованих міжнародних договорів України як самостійного джерела контролю відповідності ним законів та підзаконних актів, з огляду на конституційну реформу, що має місце сьогодні в Україні;
удосконалено:
положення, відповідно до якого доктрина і практика багатьох держав, зокрема Польщі та України свідчать про загальну тенденцію щодо поступового визнання примату міжнародно-правових зобов’язань держави над положеннями її внутрішнього права, хоча міжнародне і внутрішнє право залишаються окремими правовими системами.
отримало подальший розвиток:
положення, відповідно до якого держава повинна діяти згідно з засадою pacta sunt servanda з тим, щоб забезпечити належне виконання своїх міжнародно-правових зобов’язань, незалежно від того чи трансформує чи інкорпорує міжнародно-правову норму у своє внутрішнє законодавство;
положення відповідно до якого досвід Польської Народної Республіки (1945–1989 рр.) виявив недосконалість тогочасного врегулювання питання застосування норм міжнародного права у внутрішній правовій системі Польщі, що часто призводило до ухилення державних органів від застосування норм міжнародного права у тогочасній правовій системі Польщі;
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в ній положення та висновки можуть бути використані у процесі роботи над вдосконаленням чинної Конституції України у питанні щодо визначення місця норм міжнародного права у внутрішньому праві України та при розроблені змін та доповнень до Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо закріплення його повноважень відносно контролю відповідності нормативно-правових актів України її міжнародно-правовим зобов’язанням. Положення дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу «Міжнародне право».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. У співпраці опубліковано також одну статтю (Генезис проблеми співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права / К. О. Савчук, О. В. Драчов // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць : у 2 ч. – К. : Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т міжнар. відносин, 2010. – Вип. 93. – Ч. ІІ. – С. 128–134). Не менше половини її обсягу є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у висвітленні основних методологічних підходів щодо проблеми співвідношення міжнародного та внутрішнього права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на Міжнародній науково-практичній конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28–29 листопада 2008 р.; тези опубліковані) та на Міжнародній науковій конференції «П’яті юридичні читання. Проблеми верховенства права: теорія і практика» (м. Київ, 23–24 квітня 2009 р.; тези опубліковані).
Публікації. Основні наукові положення та практичні висновки дисертаційного дослідження викладені у п’яти статтях автора у виданнях, які входять до переліку фахових видань з юридичних наук та двох тезах доповідей.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 228 сторінок, з них 38 сторінок – список використаних джерел (345 найменувань) та 8 сторінок – додатки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо співвідношення міжнародного та внутрішнього права та представлено шляхи імплементації міжнародно-правових норм у національні правопорядки Польщі та України. За результатами дисертаційного дослідження автором сформульовані такі найсуттєвіші висновки, які полягають у наступному:
Проблема співвідношення міжнародного та внутрішнього права має комплексний характер і порушує низку теоретичних питань міжнародного, конституційного права та загальної теорії держави і права.
Історично склалися дві основні концепції взаємодії міжнародного та національного права: дуалізм та монізм. Однак, сьогодні практика багатьох держав світу засвідчує, що взаємозв’язки між двома системами є настільки сильними, що їх розділення не є можливим, оскільки багато національних норм у тому числі і конституційних, мають своє міжнародне коріння. Більшість науковців відходять від дихотомії монізм-дуалізм на користь концепції взаємодії, звертаючи при цьому увагу на практичну сторону забезпечення виконання міжнародно-правових норм на території держав. Класичний поділ імплементаційних методів на дуалістичні та моністичні все сильніше затирається, з огляду на те, що ефект від цих методів є подібний, міжнародне право є інкорпороване до внутрішнього правопорядку і навіть в дуалістичній моделі може бути застосовано безпосередньо.
Незважаючи на велику кількість держав у світі, унікальність їх правових систем і їх індивідуальний підхід до вирішення проблеми взаємодії міжнародного та внутрішнього права, можна стверджувати, що існує досить широке поняття «імплементація» міжнародно-правових зобов’язань, яке включає в себе усі методи введення цих зобов’язань у національні правові системи. З іншого боку усі імплементаційні методи можна поділити на дві категорії: ті, що підлягають рецепції (умовно кажучи – дуалістичні) і такі, що не підлягають рецепції (моністичні). До першої категорії належать: трансформація, повторення, транспозиція, паралелізація. Тоді, як до другої категорії належать: інкорпорація, адаптація, відсилання, дія міжнародно-правових норм ex proprio vigore, виконання тощо.
Протягом ХХ ст. можна виділити кілька етапів розвитку наукової думки представників польської доктрини міжнародного права. Перший етап, від здобуття Польщею незалежності у 1918 році до початку Другої світової війни, характеризувався дуалістичною моделлю співвідношення міжнародного та національного права. У цей період часу міжнародне право, що було трансформоване у внутрішнє, активно застосовувалося судами загальної юрисдикції Польщі. Наступний етап, який розпочався після Другої Світової війни і тривав до початку 1990-х років, пройшов під впливом панування комуністичної системи. У цей період відзначається незначна відкритість польського правопорядку міжнародному праву, конституція ПНР не визначала місця міжнародно-правових норм у внутрішньому правопорядку держави. Загалом необхідно зазначити, що конституції соціалістичних держав, уникали чіткої регламентації питань взаємодії міжнародного та національного права. Останній етап розпочався від демократичних перетворень початку 1990-х років і триває до сьогодні. Цей етап характеризується більшою відкритістю внутрішнього правопорядку для міжнародного права.
Сучасна конституція Польщі зробила значний крок уперед щодо питання взаємодії міжнародного та внутрішнього права. На позитивну оцінку заслуговує те, що основний закон Польщі у своїх положеннях закріплює фундаментальну засаду pacta sunt servanda, у вигляді дотримання нею її міжнародно-правових зобов’язань. Необхідно також відзначити, що Конституція 1997 року більш чітко регулює сферу юридичної сили міжнародних договорів у внутрішньому правопорядку Польщі. Формально статус цих договорів залежить від процедури їх узаконювання, тоді як, матеріально від значення регульованих в них справах. Позитивною рисою конституції Польщі також є підсилення значення міжнародних договорів в процесі застосування права в Польщі, це проявляється завдяки двом особливим принципам: першість міжнародних договорів ратифікованих за попередньою згодою вираженою в законі щодо норм закону та обов’язок безпосереднього застосування цієї категорії договорів, які з огляду на ясність, чіткість та цілісність своїх положень не потребують доповнень зі сторони національного права. Отже, польська юридична система ближче до моністичної, що також було підтверджено практикою застосування міжнародно-правових норм органами державної влади та судочинством.
Ряд важливих питань не знайшли свого відображення в положеннях Конституції 1997 року, зокрема: не має чіткої позиції та юридичної сили міжнародно-правових звичаїв, навіть попри дуже корисне положення щодо дотримання Польщею її міжнародного права встановленого статтею 9; важливим питанням, яке залишилося поза увагою Конституції є можливість безпосереднього застосування нератифікованих міжнародних договорів, що підлягають затвердженню. Адже такі договори також можуть мати самовиконуваний характер; не має чіткої позиції щодо першості первинного та вторинного права ЄС по відношенню до національно-правових норм; потрібно також більше конкретизувати місце та юридичну силу актів міжнародних органів та організацій тощо.
Україна як незалежна держава почала своє існування на початку 1990-х років внаслідок перетворень, що відбулися у Радянському Союзі. З цього моменту вектор її розвитку почав формуватися за принципами демократичної правової держави, як наслідок змінилася також позиція щодо проблеми співвідношення міжнародного та внутрішнього права. Конституція України 1996 року, подібно до держав колишнього «комуністичного» блоку та їх конституцій, у своїх положеннях визначила лінію її розвитку у напрямку переваги міжнародного права над внутрішнім правом. Можна відзначити позитивні кроки українського законодавці, який встановив у ст. 9 Конституції України, що ратифіковані міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства. Таким чином, ці договори мають бути інкорпоровані до внутрішнього правопорядку. Однак, положення ст. 9 Конституції не вирішили ряд важливих питань, а саме:
 законодавець жодним чином не вирішив питання безпосереднього застосування ратифікованих міжнародних договорів. Можна зробити припущення стосовно їх безпосереднього застосування при наявності рис самовиконуваних норм. Проте, виникають питання як бути, якщо ратифікований міжнародний договір не має ознак такого договору;
 також в конституційних положеннях не знайшло свого вирішення питання щодо нератифікованих міжнародних договорів, що в сумі з зазначеною тенденцією України щодо визначення нею першості міжнародного права, може викликати деяке здивування;
 поза увагою Конституції залишилася проблема ролі та місця міжнародних звичаєвих норм у внутрішньому правопорядку, а також обов’язкових рішень міжнародних організації та органів тощо.
Незважаючи на велику кількість недоліків український законодавець намагається створити умови для подальшого закріплення першості міжнародно-правових норм над внутрішніми. У контексті зазначеного, позитивним кроком було прийняття Закону про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ від 23 лютого 2006 року, що певною мірою створило можливість і навіть обов’язок застосування практики Європейського суду з прав людини у внутрішньому правопорядку. З огляду на це можна зробити припущення, що це є певна позитивна тенденція щодо застосування в майбутньому рішень міжнародних організації та органів.
Практика застосування міжнародно-правових норм в Польщі та Україні дозволила зробити такі висновки, та узагальнення:
 в Польщі ратифіковані міжнародні договори становлять самостійну підставу для контроля законів та підзаконних актів. Таким чином, можна говорити про їх «квазі-конституційний» ранг, що свідчить про відкритість польської правової системи міжнародному праву;
 цю тезу підтверджує також судочинство Конституційного Трибуналу Польщі та судів загальної юрисдикції, які не тільки активно застосовують міжнародно-правові норми для обґрунтування своєї позиції, але ї використовують ці норми для інтерпретації існуючих положень законодавства, а також створили певні критерії застосування тих чи інших міжнародно-правових актів;
 з цієї точки зору, українська практика застосування міжнародно-правових норм є досить малою. Вона не дала відповіді на багато важливих питань, а саме: якими є критерії безпосереднього застосування, чи повинні міжнародні договори крім ратифікації та офіційного оприлюднення мати властивості самовиконуваних договорів, якщо так то це повинна підкреслити практика застосування цих договорів, якщо ні то прийняття таких договорів повинно відбуватися з прийняттям відповідних виконавчих актів до цього договору. Також практика залишила поза увагою питання можливості застосування та статусу нератифікованих міжнародних договорів, адже ця група договорів є найчисельнішою. Важливим питанням, яке також не знайшло свого відображення у судовій практиці є момент входження міжнародного договору в життя, адже необхідно відрізняти момент набрання договором чинності від моменту його дії у внутрішньому праві;
 розглядаючи практику органів конституційної юрисдикції Польщі та України варто відзначити те, що в обох державах існує, як попередній, так і наступний контроль відповідності міжнародних договорів Конституції. Незважаючи на можливі позитивні наслідки застосування наступного контролю, в світлі так званої «договірної передбачуваності», вважаємо за доцільне запропонувати підсилення саме попереднього контролю, це повинно стати діючим конституційним стандартом;
 досить незрозумілим є виборче ствердження неконституційності правових актів при наступному контролі. Адже якщо КСУ ствердив невідповідність Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р.», то у такому разі можна піддати під сумнів ратифікацію великої кількості договорів, що були прийняті у такій самій процедурі;
 на наш погляд, більшу відкритість української правової системи міжнародному праву створить введення відповідних положень до Конституції України або Закону про Конституційний Суд України щодо можливості органу конституційної юрисдикції перевіряти закони та підзаконні акти на предмет їх відповідності ратифікованим міжнародним договорам України.
Запропоновано вдосконалити чинне українське законодавство щодо взаємодії міжнародного права та національного права України. А саме ввести до Конституції України статтю 9, яка мала б загальний характер щодо міжнародного права та викласти її у такій редакції: «Україна дотримується норм міжнародного права, що її зобов’язують».
Чинну ст. 9 Конституції України перетворити на ст. 10 Конституції та пропонується ввести до неї такі зміни і доповнення:
 доповнити ст. 10 пунктом 1, який викласти у наступній редакції: «Загальновизнані принципи і норми міжнародного права є невід’ємною частиною внутрішнього права України, застосовуються в порядку передбаченому для його норм і мають перевагу над законами та іншими нормативно-правовими актами»;
 передбачити, що абз. 1 ст. 9 Конституції України перетворюється відповідно у п. 2 ст. 10 та викласти його у такій редакції: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною внутрішнього права України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм внутрішнього права»;
 додати п. 3 до ст. 10 Конституції України та викласти його у такій редакції: «Чинні міжнародні договори, які не потребують згоди Верховної Ради України на їх обов’язковість, так само є невід’ємною частиною внутрішнього права України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм внутрішнього права»;
 передбачити, що абз. 2 ст. 9 Конституції України перетворюється відповідно у п. 4 ст. 10 та викласти його у такій редакції: «Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України»;
 включити до ст. 10 Конституції України пункт 5 та викласти його у такій редакції: «Міжнародний договір України, що набув чинності у визначеному порядку, має першість перед відповідними актами законодавства України, якщо ними встановлено інші правила»;
Пропонується також змінити та доповнити чинну ст. 57 Конституції України:
 передбачити, що абз. 1 ст. 57 Конституції України перетворюється на пункт 1;
 абз. 2 ст. 57 Конституції України перетворити на пункт 2 та викласти його у такій редакції: «Обов’язковою умовою для набрання чинності міжнародних договорів, законів, указів Президента та інших нормативно-правових актів є їх офіційне оприлюднення. Засади та процедуру оголошення нормативно-правових актів окреслює закон».
Необхідно розширити компетенції Конституційного Суду України та доповнити ст. 151 Конституції України:
 передбачити, що абз. 1 ст. 151 Конституції України перетворюється на пункт 1 та викласти його у такій редакції: «Конституційний Суд України за зверненням Президента України, Кабінету Міністрів України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України або Верховного Суду України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість»;
 додати п. 2 до ст. 151 Конституції України та викласти його у такій редакції: «Конституційний Суд України за зверненням Президента України, Кабінету Міністрів України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України або Верховного Суду України дає висновки про відповідність міжнародним договорам ратифікованим за попередньою згодою вираженою в законі законів»
 передбачити, що абз. 2 ст. 151 Конституції України перетворюється на пункт 3;
 включити до ст. 151 Конституції України пункт 4 та викласти його у такій редакції: «Конституційний Суд України за зверненням Президента України, Кабінету Міністрів України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України або Верховного Суду України дає висновки про відповідність Конституції України, ратифікованим міжнародним договорам України та законам нормативно-правових актів ухвалених центральними державними органами».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверков В. М. Теоретические проблемы унификации / В. М. Авверков // Московский журнал международного права. – 2000. – № 3. – С. 69–82.
2. Ануфриева Л. П. Соотношение международного публичного и международного частого права: правовые категории / Ануфриева Л. П. – М. : Спарк, 2002. – 415 с.
3. Анцилотти Д. Курс международного права : в 2 т. / Д. Анцилотти. – М. : «Иностр. Литературы», 1961–1961. –
Т. 1. – 1961. – 457 с.
4. Белова О. І. Міжнародний договір як правова основа зовнішньоекономічних відносин України / О. І. Белова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. – 2009. – № 1. – Т. 22 (61). – С. 205–210.
5. Богаченко-Мишевський А. Исполнение по-европейски [Електронний ресурс] / А. Богаченко-Мишевський // Юридическая практика. – 2006. – № 14 (432). – Режим доступу :
http://www.yurpractika.com/article.php?id=10005864.
6. Бринцев В. Застосування та інтерпретація стандартів (принципів) правової держави в конституційному судочинстві / В. Бринцев, І. Андрущенко // Вісник Конституційного Суду України. – К., 2008. – № 2. – С. 73–83.
7. Бринцев В. Роль і значення судової правотворчості у формуванні єдиного правового поля Європи / В. Бринцев // Вісник Конституційного Суду України. – К., 2009. – № 2. – С. 80–91.
8. Броунли Я. Международное право : в 2 кн. / Я. Броунли. – М. : "Прогресс", 1977–1977. –
Кн. 1. – 1977. – 538 с.
9. Буроменский М. В. Действие международных договоров Украины во внутреннем правопорядке Украины [Електронний ресурс] / М. В. Буроменский. – Режим доступу :
http://www.judges.org.ua/Forum/seminar9-1.htm.
10. Буроменський М. В. Міжнародне право : [навч. посібник] / Буроменський М. В. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.
11. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії : підручник / Буткевич В. Г., Міцик В. В., Задорожний О. В. – К. : Либідь, 2002. – 608 с.
12. Вышинский А. Я. Вопросы международного права и международной политики / Вышинский А. Я. – М. : Госюриздат, 1949. – 798 с.
13. Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права / Гавердовский А. С. – К. : Вища школа, 1980. – 318 с.
14. Гаврилов В. В. Теории трансформации и имплементации норм международного права в отечественной правовой доктрине / В. В. Гаврилов // Московский журнал международного права. – М., 2001. – № 2. – С. 39–61.
15. Гаврилов В. В. Теория согласования международных и внутригосударственных правовых норм / В. В. Гаврилов // Государство и право. – 2005. – № 12. – С. 61–70;
16. Действующее международное право : в 3 т. / [состав.: Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова]. – М. : МНИМП, 1996–1999. –
Т. 1. – 1996. – 352 с.
17. Денисов В. Н. Про зовнішньополітичні аспекти концепції нової Конституції України / В. Н. Денисов // Український часопис міжнародного права. – К., 1992. – – № 1. – С. 12–27.
18. Денисов В. Н. Проблеми створення публічного порядку у зовнішньополітичній діяльності України / В. Н. Денисов // Суверенітет України і міжнародне право / [за ред. В. Н. Денисова та В. І. Євінтова. – К. : Манускрипт, 1995. – С. 7–36.
19. Денисов В. Н. Развитие теории и практики международного и внутреннего права / В. Н. Денисов // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве / [за ред. В. Н. Денисова та В. І. Євінтова]. – К. : Наукова думка, 1992. – С. 7–24.
20. Денисов В. Н. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве / В. Н. Денисов, В. И. Евинтов. – К. : Наукова Думка, 1992. – 244 с.
21. Денисов В. Н. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України / В. Н. Денисов, А. Я. Мельник // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / [за ред. В. Н. Денисова]. – К. : Юстініан, 2006. – 672 с.
22. Денисов В. Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України / В. Н. Денисов // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – № 1. – С. 29–36.
23. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи : монографія / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
24. Договір про створення СРСР : прийнятий 30 грудня 1922 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.greatflags.su/dokumentyi/dogovor-ob-obrazovanii-sssr.html.
25. Домбровський І. П. Конституційний Суд України: початок нової каденції / І. П. Домбровський // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 5–6. – С. 45–52.
26. Дурденевский В. Н. Международные договоры в конституционном праве СССР [Електронний ресурс] / В. Н. Дурденевский // Советское право. – 1925. – № 4. – Режим доступу :
http://www.knukim-edu.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data04/tex16810.htm.
27. Євінтов В. І. Імплементація рішень Європейського суду з прав людини: міжнародний та український досвід / В. І. Євінтов // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / [за ред. В. Н. Денисова]. – К. : Юстініан, 2006. – 672 с.
28. Євінтов В. І. Україна у міжнародному співтоваристві / В. І. Євінтов // Суверенітет України і міжнародне право / [відп. ред.: В. Н. Денисов, В. І. Євінтов]. — К. : Манускрипт, 1995. – С. 37–58.
29. Європейська Інтеграція: крок за кроком : посібник для журналістів / [Д. Корбут, В. Замятін, І. Підлуська та ін.]. – К. : Фонд «Європа XXI», 2001. – 216 с.
30. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
31. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243.
32. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. № 2557-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 250.
33. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
34. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. № 1953-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
35. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07 червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
36. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
37. Закон України «Про зв’язок» від 16 травня 1995 р. № 160/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – Ст. 155.
38. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 27.
39. Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. № 3767-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
40. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
41. Закон України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 р. № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
42. Закон України «Про правонаступництво» від 12 вересня 1991 р. № 1543-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
43. Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 року» від 24 грудня 1999 р. № 1350-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 3. – Ст. 24.
44. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
45. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 417.
46. Закон України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій» від 08 лютого 1995 р. № 43/95–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
47. Закон України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво» від 16 січня 1998 р. № 41/98–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 127.
48. Закон України «Про рослинний світ» від 09 квітня 1999 р. № 591-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 198.
49. Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – Ст. 510.
50. Законодавство: проблеми ефективності / [за ред. Авер’янов В. Б., Бобровник С. В., Головченко В. В. та ін.]. – К. : Наукова думка, 1995. – 232 с.
51. Звєрєв Є. О. Міжнародний договір як джерело національного права [Електронний ресурс] / Є. О. Звєрєв // Наукові записки НаУКМА. – 2010. – Т. 103: Юридичні науки. – Режим доступу :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NaUKMA/law/2010_103/08_zvieriev_je.pdf.
52. Курс международного права : в 7 т. / [Игнатенко Г. В., Карташкин В. А., Клименко Б. М. и др.]. – М. : Наука, 1989–1993. –
Т. 2: Основные принципы международного права / [отв. ред. тома И. И. Лукашук]. – 1989. – 240 с.
53. Кампо В. М. Конституционализация внешних отношений Украины: евроинтеграционный аспект / В. М. Кампо // Конституционное правосудие. – Ереван, 2008. – № 1 (38). – С. 44–65.
54. Карнаух Т. М. Постанови Пленуму Верховного Суду України: правова природа та місце в системі джерел права [Електронний ресурс] / Т. М. Карнаух // Наукові записки: Юридичні науки. – К., 2009. – Т. 90. – С. 48–51. – Режим доступу :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/law/2009_90/12_karnaukh_tm.pdf.
55. Карпенко Ф. П. Рівноправна і повноправна Українська РСР у міжнародних стосунках / Карпенко Ф. П. – Львів : Каменяр, 1987. – 103 с.
56. Конвенція між Урядом України і Урядом Королівства Данії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно : ратифікована 12 липня 1996 р., набула чинності 21 серпня 1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/208_669.
57. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень : ратифікована 23 квітня 1996 р., набула чинності 27 травня 1996 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/498_624.
58. Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії : підписана 10 лютого 1993 р., набула чинності 11 серпня 1993 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/826_648.
59. Конвенція між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно : ратифікована 06 жовтня 1995 р., набула чинності 03 серпня 1999 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU95036U.html.
60. Конвенція між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно : ратифікована 17 березня 1999 р., набула чинності 20 квітня 1999 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/203_005.
61. Конституція Австрії від 10 листопада 1920 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.uznal.org/constitution.php?text=Austria&language=e; http://constitutions.ru/archives/236.
62. Конституція Албанії від 29 квітня 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://ex-jure.ru/law/news.php?newsid=209.
63. Конституція Іспанії від 27 грудня 1978 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.humanities.edu.ru/db/msg/6480.
64. Конституція Нідерландів від 17 лютого 1983 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.concourt.am/armenian/legal_resources/world_constitutions/constit/nethrlnd/holand-r.htm.
65. Конституція Польщі від 2 квітня 1997 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.sejm.gov.pl/prawo/konst/polski/kon1.htm.
66. Конституція Республіки Словенії від 23 грудня 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://ex-jure.ru/law/news.php?newsid=209.
67. Конституція Республіки Чехії 16 грудня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://ex-jure.ru/law/news.php?newsid=209.
68. Конституція Російської Федерації від 12 грудня 1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://constitution.garant.ru/.
69. Конституція України від 28 серпня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0.
70. Коституція УСРР від 10 березня 1919 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D0%B8%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9_%D0%A1%D0%A1%D0%A0_(1919).
71. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
72. Крохмаль В. Г. О юридической действительности международного договора / В. Г. Крохмаль // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії та практики : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 23-24 жовтня 1996 р.). – К. : Ґенеза, 1996. – С. 98–100.
73. Лисенкова О. С. До питання про співвідношення міжнародного права і національного законодавства України / О. С. Лисенкова // Законодавство України та міжнародне право: (проблеми гармонізації) : зб. наук. праць / [за ред. В. Ф. Опришка]. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – Вип. 4. – С. 260–269.
74. Лисовский В. И. Вопросы международного права в истории Украинской Советской Социалистической Республики : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.11 «Международное право» / В. И. Лисовский. – М., 1962. –26 с.
75. Лист Секретаря Пленуму Верховного Суду України І. П. Домбровського на адресу директора Інституту держави та права ім. В. М. Корецького НАН України Ю. С. Шемшученка від 13 жовтня 2004 р. № 2–6–04 // Взаємодія міжнародного права з внітрішнім правом України / [за ред. В. Н. Денисова]. – К. : Юстініан, 2006. – С. 22.
76. Лукашук И. И. Конституции государств и международное право / Лукашук И. И. – М. : Спарк, 1998. – 124 с.
77. Лукашук И. И. Международное право в судах государств / Лукашук И. И. – СПб. : СКФ «Россия – Нева», 1993. – 302 с.
78. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть : [учебник] / Лукашук И. И. – М. : БЕК, 1996. – 432 с.
79. Лукашук И. И. Нормы международного права в правовой системе России / Лукашук И. И. – М. : Изд-во «Спарк», 1997. – 90 с.
80. Лукашук И. И. Современное право международних договоров : в 2 т. / Лукашук И. И. – М. : Волтерс Клувер, 2006–2006. –
Т. 1: Заключение международных договоров. – 2006. – 672 с.
81. Лукашук И. И. Современное право международних договоров : в 2 т. / Лукашук И. И. – М. : Волтерс Клувер, 2006–2006. –
Т. 2 : Действие международных договоров. – 2006. – 496 с.
82. Лутковская В. Применение практики Евросуда на Украине [Електронний ресурс] / В. Лутковская // Юридическая практика. – 2006. – № 16 (434). – Режим доступу :
http://www.yurpractika.com/article.php?id=10005928.
83. Мартиненко П. Ф. Міжнародне право і українська Конституція / П. Ф. Мартиненко // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2000. – Вип. 4. – С. 126–155.
84. Мартиненко П. Ф. Місце і роль Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року в конституційно-правовому механізмі України / П. Ф. Мартиненко // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2. – С. 64–72.
85. Мельник А. Я. Механізм правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР / А. Я. Мельник // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / [за ред. В. Н. Денисова]. – К. : Юстініан, 2006. – С. 40–57.
86. Мережко О. О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теоріі та практики / Мережко О. О. – К. : Таксон, 2002. – 344 с.
87. Міжнародне право в документах / [за заг. ред. М. В. Буроменського]. – Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутрішніх справ, 2003. – 360 с.
88. Мюлерсон Р. А. Соотношение международного и национального права / Мюлерсон Р. А. – М. : Междунар. отношения, 1982. – 136 с.
89. Назаренко О. А. Співвідношення міжнародних договорів і законів України [Електронний ресурс] / О. А. Назаренко // Правове регулювання економіки. – 2009. – Режим доступу :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pre/2009/Nazarenko.pdf.
90. Окрема думка судді Конституційного Суду України Маркуш М. А. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність», Постанови Верховної Ради України «Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України» // Вісник Конституційного Суду України. – 2009. – № 1. – С. 26–28.
91. Опришко В. Ф. Гармонізація законодавства України з міжнародним правом важлива умова ефективності міжнародного співробітництва / В. Ф. Опришко // Законодавство України та міжнародне право: (проблеми гармонізації) : зб. наук. праць / [за ред. В. Ф. Опришка]. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – Вип. 4. – С. 5–29.
92. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS96005.html.
93. Преображенская В. В. УССР – равноправный субъект международного права : [конспект лекций] / Преображенская В. В. – Львов : Львов. ун-та, 1973. – 50 с.
94. Пчелинцев С. В. Проблема соотношения норм международного права и национального законодательства в области обеспечения прав и свобод граждан в условиях глобализации: теоретические аспекты / С. В. Пчелинцев // Международное право ХХІ века. – К. : Промени, 2006. – С. 294–327.
95. Рабінович П. М. Рішення Європейського суду з прав людини: До характеристики концептуально-методологічних засад їх обґрунтування / П. М. рабінович // Практика Європейського суду з прав людини: Рішення. Коментарі. – 1999. – № 1. – С. 358.
96. Резолюции ГА ООН 1654 (XVI) від 27 листопаду 1961 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.un.org/documents/ga/res/16/ares16.htm.
97. Резолюции ГА ООН 1803 (XVII) від 14 грудня 1962 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.un.org/depts/dhl/resguide/r17.htm.
98. Резолюции ГА ООН 2015 (XХ) від 27 жовтня 1965 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.un.org/depts/dhl/resguide/r20.htm.
99. Резолюции ГА ООН 2189 (XХ) від 13 грудня 1966 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.un.org/depts/dhl/resguide/r21.htm.
100. Рішення Верховного Суду України : Щорічник / [за ред. Голови ВС України В.Ф. Бойка]. – К. : Верховний Суд України, 1999. – 176 с.
101. Рішення Конституційного Суду України № 12-рп від 9 липня 1998 року у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v012p710-98.
102. Рішення Конституційного Суду України № 14-рп/2004 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого частини першої статті 39 Закону України «Про вищу освіту» (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9850.
103. Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2001 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (справа щодо прописки) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9404.
104. Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9851.
105. Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частини першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складової їхнього статусу) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9854.
106. Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2005 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9885.
107. Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) //[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=73757.
108. Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2005 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9887.
109. Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2007 у справі за конституційним поданням 70 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частини п’ятої, шостої статті 11, статті 15, частини першої статті 17, статті 24, пункту 3 розділу VI «Заключні положення» Закону України «Про політичні партії України» (справа про утворення політичних партій в Україні) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9915.
110. Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2009 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про деякі питання керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=36195.
111. Рішення Конституційного Суду України № 3-зп/2009 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення частини другої статті 211 Сімейного кодексу України (справа про різницю у віці між усиновлювачем та дитиною) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=38610.
112. Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 у справі з