ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ (ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА)

Короткий опис

ЗМІСТ
стор.
ВСТУП……………………………………………………………………….....4

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ»......................................................................................................14
1.1. Природно-правове підґрунтя виникнення права на життя. Поняття й основні ознаки права на життя..........................................................................14
1.2. Юридичне закріплення права на життя в нормативно-правових документах ХVIII – XIX століть........................................................................43

РОЗДІЛ 2. ЗАКРІПЛЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ В СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ................................................53

2.1. Право на життя в універсальних міжнародних документах....................53
2.2. Право на життя в регіональних міжнародних документах......................77
2.2.1. Захист права на життя в рамках Ради Європи................................77
2.2.2. Міжамериканська і Африканська системи захисту права на життя...........................................................................................................101

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПРАВОМ НА ЖИТТЯ.............................................................................................................112
3.1. Репродуктивні права людини в міжнародному й національному праві: поняття та види..................................................................................................112
3.1.1. Штучне запліднення (in vitro), дослідження в галузі ембріології та статус ембріона..............................................…........................................117
3.1.2. Міжнародно-правові й національно-правові аспекти клонування людини........................................................................................................129
А. Клонування в універсальному міжнародному праву…………...137
Б. Клонування в праві Європейського Союзу та Ради Європи...................................................................................................142
3.1.3. Теорія і практика легалізації права на штучне переривання вагітності і право на життя..................................................................148
3.2. Вирішення проблеми застосування евтаназії в міжнародному й національному праві ........................................................................................156

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................172

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Право на життя належить до фундаментальних природних прав людини. Це право закріплено нормами багатьох міжнародно-правових документів про права людини. На універсальному рівні міжнародного права захист права людини на життя гарантується нормами Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Другого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, спрямованого на заборону смертної кари. Воно визнано в Статуті ООН таким, порушення якого створюють загрозу міжнародному миру й безпеці.
На регіональному рівні право на життя забезпечується Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод, Протоколом № 6 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод спрямованим на заборону смертної кари, Протоколом № 13 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо скасування смертної кари за будь-яких обставин, Американською конвенцією про права людини, Додатковим протоколом до неї щодо скасування смертної кари та Африканською хартією прав людини й народів.
На захист права людини на життя спрямовані зусилля чисельних міжнародних міжурядових і неурядових організацій, серед яких особливе значення мають Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Європейський Союз, Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі, Організація Американських Держав та Африканський Союз.
Така значна увага обумовлена тим, що на сьогодні у праві великої кількості держав право людини на життя було визнано за абсолютну цінність світової цивілізації, оскільки всі інші права втрачають смисл і значення у випадку загибелі людини. Україна долучилася до кола таких країн у 1999 р., коли рішенням Конституційного суду України позбавлення людини життя державою внаслідок застосування смертної кари як виду покарання, навіть у межах положень, визначених законом, було визнано скасуванням невід’ємного права людини на життя.
На сьогодні практика законодавчого визначення права на життя та його захисту, насамперед судового, є неоднорідною, що свідчить про недостатній рівень його наукового вивчення. Ця проблема може бути розв’язана насамперед шляхом комплексного і системного теоретичного аналізу сутності права на життя та його юридичної природи.
Отже, актуальність дослідження права людини на життя обумовлена, зокрема, таким.
По-перше, на сьогоднішній день в українській міжнародно-правовій науці не має жодної праці, присвяченої комплексному вивченню права людини на життя, а саме дослідженню його походження, правової природи, змісту, меж і можливостей обмеження, сучасної практики його міжнародно-правового захисту. Комплексне дослідження зазначених проблем може заповнити цю прогалину.
По-друге, українськими вченими досить рідко розглядаються в міжнародно-правовій площині питання, пов’язані з легітимністю проведення штучного аборту, клонування та евтаназії. Тому аналіз норм саме міжнародного права з окреслених проблем матиме важливе значення для розвитку української науки міжнародного права.
По-третє, загальноприйняте розуміння права на життя як права, спрямованого на захист життя людини від свавільного порушення з боку держави, органів влади чи інших осіб, не розкриває всієї сутності цього права. Окремі його складові ознаки різняться між собою залежно від регіону, в якому здійснюється міжнародно-правове регулювання, а ще більше – від національного права окремих держав.
По-четверте, міжнародно-правові документи, спрямовані на захист права людини на життя, зазвичай не втручаються у сферу, де традиційно мають перевагу національні, культурні й релігійні традиції (приміром, щодо можливості обмеження цього права). Навіть заборона смертної кари не розглядається в міжнародному праві як загальновизнаний елемент права на життя. Неоднозначною залишається й практика міжнародних судових, квазісудових і конвенційних органів щодо абортів, евтаназії, клонування та ін. Існування цих розбіжностей у розумінні права людини на життя викликає необхідність з’ясувати юридичну природу цього права та виявити його основні ознаки.
Отже, дослідження правової природи права людини на життя важливе з точки зору встановлення змісту всіх правових елементів права на життя і їхнього застосування до конкретних фактів та обставин. Його успішне проведення дозволить встановити, зокрема, наскільки повним є захист зазначеного права міжнародними договорами про права людини, в якому напрямку в подальшому розвиватиметься практика щодо захисту цього права, який вплив має міжнародне право на національне право держав і навпаки.
Ця проблема має багатоаспектний характер. Вона важлива з точки зору встановлення змісту всіх правових елементів права на життя і їх застосування до конкретних фактів та обставин. Так, без вивчення й визначення змісту цього права неможливо встановити, наскільки повним є його захист міжнародними угодами про права людини, у якому напрямку в подальшому розвиватиметься практика щодо захисту цього права, який вплив має міжнародне право на національне право держав і навпаки.
Проблему прав людини і її права на життя вивчали українські та зарубіжні фахівці різних галузей права. Такі вітчизняні фахівці, як Ю.В. Баулін, З.С. Гладун, К.О. Гориславський, О.Б. Заверуха, В.К. Грищук, Т.Р. Короткий, К.Б. Марисюк, С.Д. Порощук, О.М. Олейник, О.В. Онуфрієнко, П.М. Рабінович, Т.О. Свіда, О.Я. Свєтлов, М.М. Страхов, С.В. Шевчук, присвятили свої наукові праці дослідженню окремих питань цього права.
Література з цієї проблеми представлена працями багатьох учених країн СНД окремих галузей наук. Це С.С. Алексєєв, О.А. Баллаєва, С.В. Бахін, Ю.О. Дмитрієв, А.І. Іойриш, Н.В. Кальченко, В.А. Карташкін, О.Ф. Кістяковський, І.Ю. Козліхін, Б.В. Конюхов, І.І. Котляр, Є.В. Кузнєцов, Л.Н. Лінік, І.І. Лукашук, О.А. Лукашова, Г.Є. Лук’янцев, О.Ю. Малінова, А.А. Маліновський, Н.І. Матузов, О.Б. Мєзяєв, А.П. Мовчан, Р.А. Мюллєрсон, А.С. Никифорів, Л.П. Рассказов, Г.Б. Романовський, І.В. Упоров, І.Ю. Юшкарєв.
Дослідження права людини на життя в рамках міжнародного права, особливо в останні десятиліття, провадилися головним чином представниками західної європейської науки міжнародного права (Д. Гом’єн, Д. Харріс, Л. Зваак, К. Бойл, Дж. Доннеллі, М.В. Яніс, Р.С. Кей, А.У. Бредлі, П. Ван Дії, Г. Ван Хуф, Д. Дюрант, С. Девідсон, M. Новак, Л. Хенкін).
У сучасній українській науці міжнародного права окремі аспекти права на життя розглядали М.В. Буроменський, В.І. Євінтов, В.Н. Денисов, Л.Г. Заблоцька.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми «Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)» (державна реєстрація – № 0186.0.070868).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є встановлення правової природи права людини на життя в міжнародному праві й виявлення специфіки захисту в практиці органів ООН та регіональних органів, які повинні захищати це право людини. Відповідно до цієї мети основне місце в дисертації відводиться розв’язанню таких завдань.
1. Проведення комплексного дослідження сутності права людини та виявлення його суттєвих ознак.
2. Розкриття філософсько-правових передумов закріплення права на життя в національному та міжнародному праві.
3. Вивчення ролі національних нормативно-правових джерел XVIII – XIX століть у подальшому закріпленні права людини на життя в міжнародно-правових документах.
4. Визначення поняття «право на життя» з точки зору доктрини природного права й розкриття основних ознак цього права, його природи та змісту.
5. Розкриття ознак, змісту й меж захисту права людини на життя в сучасному міжнародному праві на універсальному й регіональному рівнях.
6. Виявлення й аналіз проблемних питань, пов’язаних із правом людини на життя, встановлення особливостей їх вирішення міжнародними органами із захисту прав людини, а також національним правом окремих держав.
7. Аналіз законодавства України щодо захисту права людини на життя на предмет його відповідності міжнародно-правовим стандартам.
Об’єктом дослідження виступають міжнародно-правові відносини, що стосуються встановлення й розвитку права людини на життя в міжнародному праві.
Предметом дослідження є правова природа права людини на життя, його складові елементи й узагальнена практика органів ООН та регіональних органів з прав людини.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантка використовувала комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, що широко застосовуються в сучасній науці міжнародного права. Так, метод об’єктивності застосовувався для встановлення вірогідності й повноти інформації, використаної в процесі дослідження; діалектичний метод – для аналізу виникнення й розвитку права людини на життя і встановлення зв’язку цього права з іншими правовими явищами та правами; історико-правовий метод – для доктринальної характеристики права на життя на різних етапах його розвитку; формально-логічний метод – для визначення поняття «право на життя»; спеціально-юридичний метод – для аналізу юридичних норм відповідних універсальних і регіональних міжнародних документів, що стосуються захисту права людини на життя; системно-структурний метод – для з’ясування місця права людини на життя серед інших її прав і дослідження інших питань, пов’язаних із цим правом; метод кількісного та якісного аналізу – для з’ясування ефективності норм, спрямованих на захист права на життя.
Наукова новизна дисертаційної роботи. У дисертації досліджено становлення та розвиток права людини на життя, що спочатку з’явилося в національних правових системах, а згодом набуло статусу міжнародно-правової норми універсального характеру. З урахуванням цього наукову новизну дослідження найбільш повно визначають такі положення й висновки:
1) уперше проведено комплексне дослідження права людини на життя, в рамках якого детально проаналізовано існуючу міжнародну й національну доктрину та практику з цього питання;
2) розвинуто тезу про природно-правове походження права на життя й обґрунтовано, що його міжнародно-правові корені пов’язані з національними правовими системами, насамперед США та Франції, у яких це право вперше знайшло відображення;
3) доведено, що право людини на життя в широкому розумінні є імперативною нормою чинного міжнародного права, а також визначено які норми, що визначають зміст цього права людини, є звичаєвими;
4) аргументовано, що право людини на життя не належить до абсолютних прав людини в тому розумінні, що міжнародні договори про права людини допускають окремі винятки з цього права;
5) уперше доведено, що зміст права людини на життя може відрізнятися залежно від регіону, в якому здійснюється міжнародно-правове регулювання. Це може бути пов’язано як зі змістом поняття самого життя, так і з можливостями обмеження права на життя;
6) по-новому проаналізовано практику регіональних міжнародних органів з прав людини і вперше здійснено порівняльний аналіз практики регіональних органів з прав людини (Європейських Комісії й Суду з прав людини, Міжамериканських Комісії й Суду з прав людини та Африканських Комісії й Суду з прав людини) щодо розуміння змісту права людини на життя;
7) уперше комплексно досліджено динаміку міжнародно-правового регулювання права людини на життя в рамках Ради Європи, що мало наслідком встановлення міжнародно-правової заборони смертної кари на цілому континенті;
8) обґрунтовано, що вирішення питання про легітимність права людини на штучне переривання вагітності в міжнародному та національному праві пов’язується як із реалізацією права людини на життя, так із визначенням моменту, з якого воно виникає у людини;
9) доведено, що людський ембріон не є суб’єктом права на життя, як його розуміють міжнародні й національні органи із захисту прав людини, а лише користується певним захистом з боку держави, оскільки його безпека визнається моральною цінністю;
10) уперше досліджено міжнародні й національно-правові документи і практику стосовно вирішення проблем, пов’язаних з можливостями клонування та зроблено висновок про відсутність одностайності у цьому питанні серед міжнародних органів з прав людини;
11) уперше розглянуто універсальну й регіональну міжнародно-правову практику щодо застосування евтаназії та зроблено висновок про існування суттєвих розбіжностей у національній і міжнародній практиці стосовно її визначення, легалізації та процедури здійснення;
12) визначено, що в українському законодавстві відсутні спеціальні закони щодо репродуктивних прав людини, відсутня законодавча заборона клонування людини. Застосування ж евтаназії заборонено, але при цьому сам термін не застосовується у законі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в положеннях і висновках дисертації містяться узагальнення міжнародно-правової практики універсальних та регіональних органів з прав людини у сфері реалізації права людини на життя, що можуть бути використані як у діяльності міжнародних організацій, так і в роботі державних органів зовнішніх зносин, а також при застосуванні національного законодавства України. Положення та висновки дисертації можуть бути використані в юридичних навчальних закладах при викладанні таких навчальних курсів, як «Міжнародне право», «Міжнародний захист прав людин», «Конституційне право».
Апробація та публікація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації доповідалися на таких конференціях:
1. 25-26 грудня 2002 р. – “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток)” (м. Харків; тези опубліковані);
2. 26-27 грудня 2003 р. – “ Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків; тези опубліковані).
3. 11-12 листопада 2004 р. “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків; тези опубліковані).
За результатами зазначених конференцій були опубліковані тези у збірниках наукових доповідей і повідомлень учасників наукової конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток)” (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.) під назвою “Закріплення права на життя в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод”. Також були опубліковані тези у збірнику тез доповідей та наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених та здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.) під назвою “Міжнародні стандарти застосування необхідної сили та законодавство України”. До 200-річчя Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого було опубліковано тези у збірнику тез доповідей та наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” під назвою “Заборона смертної кари в міжнародному праві” (м. Харків, 11-12 листопада 2004 р.).
Основні положення дисертації знайшли відображення в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях:
1. Мірошниченко О.А. Закріплення права людини на життя в міжнародних документах // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 59. – С. 200 – 204.
2. Мирошниченко О.А. Эвтаназия – проблема международно-правового и национально-правового регулирования // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 65. – С. 194 – 201.
3. Мирошниченко О.А. Международно-правовые и национально-правовые проблемы легализации права на искусственное прерывание беременности // Пробл. законності: Рес. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 69. – С. 201 – 206.
Структура дисертації зумовлюється логікою дослідження обраної теми. Насамперед з’ясовуються особливості й ознаки права людини на життя й аналізуються перші юридичні документи щодо захисту цього права. Розглядаються універсальні й регіональні документи про право людини на життя і практика міжнародних органів у рамках ООН, Ради Європи, Організації американських держав та Африканського союзу. Остання частина роботи присвячена розгляду проблемних питань, пов’язаних з правом людини на життя.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (шести підрозділів), висновків та списку використаних джерел, який нараховує 219 позицій і займає 20 сторінок. Загальний обсяг дисертації – 191 сторінка.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Ідея про наявність у людини певних природних прав, серед яких основним є право на життя, була обґрунтована в рамках теорії природного права. Це зумовило зміст права людини на життя, як воно закріплене в сучасному міжнародному праві.
2. Право на життя має всі ознаки природного права. Отже, право на життя слід визначити як: а) природне право, тому що воно існувало в людини в її природному стані, ще до виникнення держави й позитивних законів та по своїй суті є її властивістю як живої істоти; б) природжене право, що виникає з моменту народження людини та виявляється в його невід’ємності й невідчужуваності від неї; в) загальне й універсальне, оскільки всі люди володіють цим правом без якої-небудь дискримінації; г) вічне, незмінне і таке, що всюди має однакову силу; д) таке, що реалізується безпосередньо, тобто без якого-небудь правозастосовчого акта; е) таке, що здійснюється об’єктивно, а саме незалежно від волі людей.
3. Обґрунтовано позицію, що право на життя виникає у людини та захищається нормами права з моменту її народження. Сьогодні не існує загальноприйнятого правового визначення понять «людина» та «життя», але можна визначити окремі найважливіші ознаки, притаманні тільки людині: це жива істота, самостійно існуючий організм, який становить собою єдність фізичного й духовного, природного й соціального, успадкованого й надбаного за життя. Правові ж норми про право на життя сформульовано таким чином, щоб уникнути згадки про момент виникнення цього права.
4. Уперше право на життя було закріплено в національному праві: Декларація незалежності США 1776 р., вперше закріпила природне право людини на життя.
5. Право людини на життя є особистим правом і належить до першого покоління прав людини. Сучасні норми міжнародного права про право на життя визнаються звичаєвими нормами. Також ці норми є імперативними, відхилення від яких не допускаються. Проте це право не має абсолютного характеру, бо чинне міжнародне право допускає винятки із цього права, зокрема смертну кару.
6. Норми про смертну кару мають багато характеристик, спільних для всіх систем захисту прав людини, як-то: а) виголошення смертного вироку тільки за рішенням суду за злочин, що передбачає цей вид покарання; б) мінімальний вік злочинця (18 років); в) особливе становище вагітних жінок; г) характер злочину (його тяжкість); д) можливість клопотати про помилування, амністію або пом’якшення вироку; е) справедливий судовий процес. У даний час до звичаєвих норм можна віднести норми про мінімальний вік злочинця та про заборону страти вагітних жінок. Також звичаєво-правовими можуть вважатися норми, що допускають можливість застосування страти у військовий час і за військові злочини.
7. Європейська регіональна система захисту прав людини є найрозвинутішою. Тут уперше запроваджена абсолютна заборона смертної кари. У європейській нормі про право на життя спочатку було проголошено саме право, а потім були перелічені винятки з нього: правомірним є позбавлення життя при захисті будь-якої особи від незаконного насильства, при здійсненні законного арешту або запобіганні втечі особи, яка законно утримується під вартою, при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання. Такі винятки не порушують норми Європейської конвенції про захист прав людини, коли було застосовано абсолютно необхідну силу, що призвела до позбавлення життя.
8. У рамках американської й африканської систем захисту прав людини була здійснена спроба відтворити європейську систему. Американська норма про право на життя гарантує це право та передбачає застосування смертної кари як єдиний виняток з права людини на життя. У нормі про смертну кару передбачено, окрім загальних критеріїв, ще одне обмеження – смертна кара не може застосовуватися до осіб, старших 70 років. Також важливою є норма про заборону відновлення смертної кари в державах, які її скасували.
9. Зроблено висновок, що норми про право на життя, як їх розуміють міжнародні й національні органи з захисту прав людини, не захищають ембріон людини. Хоча зародок людини й не є суб’єктом права на життя, для суспільства такий організм становить таку ж цінність, як і жива людина. Існують міжнародні акти, спрямовані на встановлення зобов’язань щодо правового захисту ембріона.
10. Сьогодні питання про легалізацію або заборону клонування в універсальному міжнародному праві залишається відкритим. Спроба створення конвенції про заборону клонування не завершилася виробленням загальної домовленості, у результаті чого розгляд цього питання було перенесено на 2005 р. Щодо заборони клонування найпоширенішим є підхід згідно з яким слід забороняти не саму технологію клонування, а дії, вчинені з метою клонування людини.
11. Зроблено висновок, що штучне переривання вагітності не порушує права на життя, оскільки норми про право на життя не мають на меті захисту ненародженого. Таким чином, здійснення аборту не може порушувати права людини на життя.
12. Позиції держав щодо легалізації евтаназії розділились. Перша група вважає, що евтаназія є умисним вбивством, тому не слід розрізняти ці поняття. Друга вважає за необхідне заборонити активну евтаназію, а решту різновидів евтаназії легалізувати. Третя група держав вимагає легалізації евтаназії.
13. Національне законодавство України не містить спеціального закону щодо захисту репродуктивних прав людини, а загальні законодавчі нормативні акти не можуть вирішити всіх питань щодо цих прав. тому постає питання у необхідності прийняття такого закону, у якому б ці питання вирішувалися у відповідності з існуючими міжнародними стандартами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Additional Protocol to the Convention for the Protection of Human Rights and Dignity of the Human Being With Regard to the Application of Biology and Medicine, on the Prohibition of Cloning Human Beings. European Treaty Series – № 168.
2. A euthanasia glossary // BBC News Service (Europe) // Офіційний сайт: www. BBC.com (Дата відвідування сайта – 01.07.1999).
3. African [Banjul] Charter on Human and Peoples’ Rights, adopted June 27, 1981. OAU Doc.: CAB/LEG/67/3 rev. 5, 21 I.L.M. 58 (1982).
4. African leaders elect OUA boss // Офіційний сайт: www.CNN.com (Дата відвідування сайта – 10.07.01).
5. American Convention on Human Rights. Doc. OAS Treaty Series – № 36.
6. Andronicou and Constantiou v. Cyprus [1997] 25 ECHR 491(9 October 1997).
7. Answers Euthanasia Questionnaire. Steering Committee on Bioethics (CDBI). Council of Europe. 20 January 2003.
8. Basic Documents Pertaining to Human Rights in the Inter-American System. 31 January 2003. Doc.: OAS/Ser.L/V/I.4 Rev. 9.
9. Berkovitz J.M., Snyder J.M. Racism and sexism in medically assisted conception. // Bioethics. – Oxford. – 1998. – Vol. 12. – № 1. – P. 25 – 44.
10. Bozano v. France. Application № 9990/82. // Yearbook of the European Convention on human rights. – 1984. – Vol. 27. – P. 118 – 128.
11. Brüggemann and Scheuten v. FRG. Application № 6959/75, 10 DR 100 (1978).
12. “Caloto” Massacre v. Colombia. Report № 36/00. Case 11.101. April 13, 2000.
13. Case 2141 (USА): OEA/Ser.L/V/II.54: Resolution 23/81: Doc. 9 rev. 1. – 6 March 1981.
14. Charo A. The hunting of the snark: The Moral status of embryos, right-to-lifers, and third world women // Stanford Law & Policy Review, 11, 11-37 (1995).
15. Charter of fundamental rights of the European Union // O.J. 2000 C 364/1.
16. Collected Edition of the Travaux Preparatoires of the European Convention on Human Rights. Preparatory Commission of the Council of Europe, Committee of Ministers, Consultative Assembly, 11 May-13 July 1949. – Vol. 1, 1975.
17. Collected Edition of the Travaux Preparatoires of the European Convention on Human Rights: Committee of Experts, 2 February-10 March 1950. – Vol. 3, 1976.
18. Concluding observations of the Human Rights Committee. CCPR/C/79/Add.25. 03/08/93.
19. Concurring opinion of judge De Meyer // Soering v UK (1989). Application № 1/1989/161/217 // Европейский суд по правам человека. Избранные решения. В 2-х т. – Т. 1. – С. 656 – 658.
20. Convention for the Protection of Human Rights and Dignity of the Human Being with regard to the Application of Biology and Medicine: Convention on Human Rights and Biomedicine. European Treaty Series – № 164.
21. Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Doc. EU European Treaty Series – № 5.
22. Death penalty. Amnesty International. Act 50/012/2004. 6 April 2004.
23. Diaz Ruano v. Spain (Application № 16988/90) [1994] ECHR 16 (26 April 1994).
24. Dinah L. Shelton, The Inter-American System for the Protection of Human rights: Emergent Law / International Human Rights Law: Theory and Practice. – Montreal: The Canadian Human Rights Foundation, 1992. – 387 р.
25. Ergi v. Turkey (Application № 23818/94) [1998] ECHR 59 (28 July 1998).
26. Ethical eye: Euthanasia. Ethical and human aspects. – EU, 2004. – Vol. 1 – 176 р.
27. Europe Belgium Legalizes Euthanasia // BBC News Service (Europe) – 16 May 2002.
28. European Commission Research Directorate-General. Stem cell research at European level. Meeting report. Prepared by: G. Joliff-Botrel and L. Matthiessen. Directorates E and F for Life Sciences. – Brussels, 2001. – 86 p.
29. Euthanasia facts. The basics. Euthanasia Definitions // http://www.euthanasia.com/ definitions.html (Дата відвідування сайта – 13.10.2003).
30. Forsythe C. D. Human Cloning and the Constitution // Valparaiso University Law Review, 32, 469-542 (1998).
31. General Comment No. 06: The right to life (art. 6), 30/04/82.
32. General Comment No. 14: Nuclear weapons and the right to life (Art. 6), 09/11/84.
33. General Comment No. 17: Rights of the child (Art. 24): 07/04/89.
34. General Comment No. 24. Issues relating to reservations made upon ratification or accession to the Covenant or the Optional Protocols thereto, or in relation to declarations under article 41 of the Covenant : 04/11/94. Doc. UN: CCPR/C/21/Rev.1/Add.6.
35. General comment No. 29: States of emergency (article 4): CCPR/C/21/Rev.1/Add.11. 31/08/2001.
36. H v. Norway. Application № 17004/90 (1992). D.R European Commission of Human Rights. vol. 73, (155).
37. H.R. 534 – Human Cloning Prohibition Act of 2003.
38. Harris Dj., O’ Boyle, Warbrick C. Law of the European Convention on Human Rights. – Butterworths, London, Dublin, Edinburgh, 1995. – 753 p.
39. Human Fertilisation and Embryology (Amendment) Bill. 7th June 2000 // http://www.publications.parliament.uk/pa/cm/cmpubns.htm (Дата відвідування сайта – 17.12.2003).
40. Lanza, R. P., Caplan, A. L., Silver, L. M., Cibelli, J. B., West, M. D., and Green, R. M. The ethical validity of using nuclear transfer in human transplantation [In Process Citation] // JAMA, 284, 3175-9 (2000).
41. Lockwood M. Human identity and the primitive streak // Hastings Cent Rep, 25, 45 (1995).
42. Marcos Aurelio de Oliveira v. Brazil. Report № 10/00. Case 11.599. February 24, 2000.
43. McCann and Others v. the United Kingdom. Series A, No 324, Application № 18984/91(1995).
44. Nachova and Others v. Bulgaria (Application № 43577/98) [2004] ECHR 89 (26 February 2004).
45. Netherlands legalizes mercy killing // BBC News Service (Europe) – 1 January 2002.
46. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, Status of Ratifications of the Principal International Human Rights Treaties, 02 November 2003 // Офіційний сайт ООН: http://www.un.org.
47. Organization of African Unity. Online Encyclopedia // http://encarta.msn.com (Дата відвідування сайта – 13.06.2002).
48. Otlowski M. Voluntary Euthanasia and the Common Law. – Oxford: Clarendon Press, 1997. – 367 р.
49. Parliamentary Assembly of the Council of Europe. Draft protocol to the European Convention on Human Rights concerning the abolition of the death penalty in all circumstances. Opinion No. 233 (2002). Assembly debate on 21 January 2002 (1st Sitting) Doc. 9316, report of the Committee of Legal Affairs and Human Rights.
50. Parliamentary Assembly. Council of Europe. Euthanasia, Doc. 9898, 10 September 2003.
51. Parliamentary Assembly. Council of Europe. Legalisation of euthanasia in the Netherlands is a violation of human rights, Doc. 9098, 14 May 2001.
52. Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom. Application № 46477/99 (2002).
53. Pedro Peredo Valderrama v. Mexico. Report № 42/00. Case 11.103. April 13, 2000.
54. Position of the Parliamentary Assembly as regards the Council of Europe member and observer countries which have not abolished the death penalty, Doc. 10152, 26 April 2004.
55. Protocol No. 6 to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms concerning the Abolition of the Death Penalty. Doc. EU: European Treaty Series – №114.
56. Protocol No. 13 to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, concerning the abolition of the death penalty in all circumstances. European Treaty Series – No. 187.
57. Protocol to the American Convention on Human Rights to Abolish the Death Penalty. OAS Treaty Series – № 73.
58. R. v. Secretary for State Health, ex parte Bruno Quintavalle (on behalf of Pro-Life Alliance) [2001].
59. Ratification of protocols and withdrawal of reservations and derogations made in respect of the European Convention on Human Rights. Doc. 10136. 13 April 2004.
60. Recommendation 1046 (1986) on the use of human embryos and fetuses for diagnostic, therapeutic, scientific, industrial and commercial purposes. Parliamentary Assembly of the Council of Europe. Thirty-Eighth Ordinary Session.
61. Report of the International Conference on Population and Development. Doc. UN: A/CONF.171/13, Add.1.
62. Reservations, declarations, notifications and objections relating to the International Covenant on Civil and Political Rights and the Optional Protocols. Doc. UN: CCPR/C/2/Rev.3.
63. Resolution 1993/91 on human rights and bioethics, 10 March 1993.
64. Resolution 1995/82 on human rights and bioethics, 8 March 1995.
65. Resolution 1997/71 on human rights and bioethics, 16 April 1997.
66. Resolution 1999/63 on human rights and bioethics, 28 April 1999.
67. Resolution 2001/71 on human rights and bioethics, 25 April 2001.
68. Resolution on bioethics, 32nd Assembly of OAU Heads of State and Government, 10 July 1996.
69. Resolution on Cloning // O.J. 1997 (C 115) 14.4/92.
70. Resolution on Human Cloning // O.J. 1998 (C 34) 164.
71. Resolution on the cloning of the human embryo // O.J. 1993 С 315/224.
72. Roe v. Wade, 410 U.S. 113 (1973) (USSC+).
73. Rogers Arthur and Denis Durand de Bousingen. Bioethics in Europe. – Strasbourg: Council of Europe, 1995. – 366 p.
74. Soering v UK (1989) Application № 1/161/217 // Европейский суд по правам человека. Избранные решения. В 2-х т. – Т. 1. – С. 637 – 658.
75. Steering Committee on Bioethics (CDBI) the protection of the human embryo in vitro. Report by the Working Party on the Protection of the Human Embryo and Fetus. CDBI-CO-GT3 (2003) 13 Strasbourg, 19 June 2003.
76. Stein E. Choosing the sexual orientation of children // Bioethics. – Oxford. – 1998. – Vol. 12. – № 1. – P. 1 – 24.
77. Stewart v. UK (1984), Application № 10044/82. Decisions and Reports. Vol. 39 (1985).
78. The Cambridge Encyclopedia. – Cambridge: University Press, 1990. – 1334 p.
79. The death penalty in relation to juvenile offenders. Sub-Commission on Human Rights resolution: E/CN.4/SUB.2/RES/2000/17.
80. The European System for the Protection of Human Rights / R. St. J. Macdonald, F. Matscher, H. Petzold. – Dordrecht, Boston, London: Martinus Nijhoff Publishers, 1993. – 940 p.
81. The question of the death penalty. Commission on Human Rights Resolution. Doc. E/CN.4/RES/2003/67.
82. UK must ban embryo cloning // Financial Times. – 2000. – 8 September.
83. Vo v. France. Аpplication № 53924/00. 08/07/2004.
84. W. v. Germany, Application № 11257/84, Commission decision of 6 October 1986, Decisions and Reports (DR) 49.
85. X. v. Belgium, Application № 2758/66 // Yearbook of the European Convention on human rights. – 1969. – Vol. 12. – P. 174 – 192.
86. Х v. UK. Application № 8416/78, 19 DR 244 (1980).
87. Аборты: за и против // http:// www.demography.narod.ru/abortions/zam2. html (Дата відвідування сайта – 12.11.2003).
88. Азаров А., Ройтер В., Хюфнер К. Права человека. Международные и российские механизмы защиты. – М.: Моск. шк. прав человека, 2003. – 560 с.
89. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
90. Арендар А. Деякі філософські аспекти права на життя і смертної кари // Право України. – 1995. – № 5-6. – С. 47 – 49.
91. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. – Т. 1 / Ред. В.Ф. Асмус. – М.: Мысль, 1976. – 550 с.
92. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. – Т. 4. / Пер. с гр. / Общ. ред. А.И. Доватура. – М.: Мысль, 1983. – 830 с.
93. Баллаева Е.А. Гендерная экспертиза законодательства РФ: репродуктивные права женщин в России. Проект “Гендерная экспертиза”. – М.: Изд-во МЦГИ, 1998. – 140 с.
94. Бахин С.В. Всеобщая декларация 1948 года: от каталога прав человека к унификации правового статуса личности // Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 3 – 11.
95. Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашенных в международных соглашениях // Правоведение. – 1991. – № 2. – С. 41 – 51.
96. Бойл К. Право на життя в практиці Європейського суду з прав людини // Адвокат. – 2001. – № 1-2. – С. 49 – 56.
97. Большая советская энциклопедия: В 30 т. – Т. 18 / Гл. ред. А.М. Прохоров. – Изд. 3-е. – М.: Сов. энцикл., 1974. – 632 с.
98. Большая советская энциклопедия: В 30 т. – Т. 29 / Гл. ред. А.М. Прохоров. – Изд. 3-е. – М.: Сов. энцикл., 1978. – 640 с.
99. Большая советская энциклопедия: В 30 т. – Т. 30 / Гл. ред. А.М. Прохоров. – Изд. 3-е. – М.: Сов. энцикл., 1978. – 632 с.
100. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1428 с.
101. Величко А.М. Выдающиеся мыслители прошлого. Развитие идеи естественного права в трудах Чичерина Б.Н. // Правоведение. – 1994. –№ 3. – С. 72 – 76.
102. Вибрані рішення Європейського суду Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993 – 2002 рр.): Пр. Львів. лаборант. прав людини і громадянина НДІ держ. будівництва та місцевого самоврядування АПрН України: Сер. ІІ: Коментарі прав і законодавства. – Вип. 3. / Редкол.: П.М. Рабинович та ін. – Харків: Консул, 2003. – 464 с.
103. Гесслер К. О сущности жизни / Пер. с нем. В.И. Гараджа / Общ. ред. и предисл. канд. фил. наук А.Я. Ильина. – М.: Прогресс, 1967. – 303 с.
104. Гладун З. Право людини на життя і проблеми його юридичного забезпечення в Україні // Укр. часопис прав людини. – 1994. – № 1. – С. 47 – 54.
105. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 303 с.
106. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2-х т. – Т.2. – М.: Мысль, 1964. – 748 с.
107. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т. – Т. 2. – М.:Мир, 1996. – 370 с.
108. Гомиен Д. Комментарий к Европейской конвенции о защите прав человека. – Страсбург: Совет Европы, 1995. – 136 с.
109. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика: Пер. с анг. – М.: Изд-во МНИМП, 1998. – 600 с.
110. Гориславський К.О. Філософсько-правові витоки права на життя та його самозахист людиною // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. ст. Донецьк. ін. внутр. справ при ДНУ. – 2001. – № 2. – С. 82 – 91.
111. Горский Е.С. Основа конституции: Декларация прав гражданина и человека: Монография: Научное изд. – Одесса: Типо-Литогр. Штаба Одес. Воен. округа, 1917. – 20 с.
112. Грищук В.К., Марисюк К.Б. Еутаназія в теорії і практиці зарубіжних держав і в Україні // Митна справа. – 2002. – № 6. – С. 75 – 83.
113. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Пер. с лат. А.Л. Сакетти. – М: Госюриздат, 1956. – 868 с.
114. Гуманитарная сфера и права человека. Сб.документов. / Под. ред. В.А. Корнилова, Л.И. Глухаревой, В.А. Северухина. – М.: Просвещение, 1992. – 159 с.
115. Даниленко В.Н. Декларация прав и реальность: К 200-летию Декларации прав человека и гражданина. – М.: Междунар. отношения, 1989. – 208 с.
116. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. – С.-Пб.: Изд. «Юридический центр Пресс», 2004. – 1072 с.
117. Дело "мисс Б.". Как ей разрешили умереть // Тема дня. – 2002. – 30 апр.
118. Дети из пробирок // Тайны ХХ века. – 2004. – № 14. – С. 10.
119. Джерело: Бюро договорів на офіційному сайті РЄ: http://conventions.coe.int (Дата відвідування сайта – 11.05.2004).
120. Джоунс Нэнси Л. Этика терапевтического клонирования человека // Пер. с анг. Е. Канищевой. – г. Уинстон-Сейлем (США) // http://www.crimea.com/~creation/text/144.htm (Дата відвідування сайта – 12.05.2003).
121. Докинз Р. Мыслить ясно о клонировании // Человек. – 1998. – № 3 // Сайт журналу: http://www.vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/MEN/ CLONE_3.HTM (Дата відвідування сайта – 3.12.2003).
122. Доклад четвертой Всемирной конференции по положению женщин. Пекин, 4-15 сентября 1995 г. Doc. UN.: A/CONF.177/20/Rev.1.
123. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ. 29 июня 1990 г. // Офіційний сайт ОБСЄ: http://www.osce.org/docs/russian/hdr.htm (Дата відвідування сайта – 26.05.2004).
124. Документ, представленный Святейшим Престолом. Doc: A/C.6/58/WG.1/CRP.1. 3 October 2003.
125. Дргонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право – М.:Юрид. лит., 1991. – 335 с.
126. Еллинек Г. Декларация прав человека и гражданина. Пер.с нем. и ред А.Э. Вормса. – 2-е изд. – М.: Тип. Т-ва И.Д. Сытина, 1905. – 88 с.
127. Жильцов С.В. Смертная казнь в истории России. – М.: Зерцало-М, 2002. – 464 с.
128. Заверуха О. Суб’ єктивні публічні права як об’ єкт судового захисту // Право України. – 2004. – № 4. – С. 49 – 52.
129. Защита прав приговоренных к смертной казни. Резолюция ЭКОСОС 1984/50 от 25 мая 1984 г. // http://www.hro.org/docs/ilex/un/dpenalty.htm (Дата відвідування сайта – 02.07.2003).
130. Идеальное клонирование пока не доступно – умерли клонированные овцы Долли и Матильда // Независим. газ.: // http://www.ng.ru (Дата відвідування сайта – 17.02.2003).
131. Иойрыш А.И. Давайте успокоимся! // Человек. – 1998. – №3 // Сайт журналу: http://www.vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/MEN/ CLONE_2.HTM (Дата відвідування сайта – 3.12.2003).
132. История политических и правовых учений: Учебник для вузов. – Изд. 2-е, стереотип / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд. гр. ИНФРА∙М – НОРМА, 1997. – 736 с.
133. Калиниченко П. Запрет клонирования в европейском праве // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2002. – № 4(41). – С. 45 – 48.
134. Кальченко Н.В. Право человека на жизнь и формы его правомерного ограничения // Вестник прав человека // Офіційний сайт Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації: http://www.ombudsman.gov.ru/public/herald.htm (Дата відвідування сайта – 29.10.2004).
135. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни. – Тула: Автограф, 2000. – 272 с.
136. Клонирование с точки зрения врача // Рус. служба ВВС. – 2001. – 12 дек.
137. Ковлер А.И. Антропология права: Учебник для вузов. – М.: Изд. гр. НОРМА – ИНФРА • М, 2002. – 480 с.
138. Козлихин И.Ю. Позитивизм и естественное право // Государство и право. – 2000. – № 3. – С. 5 – 11.
139. Конституція України. Науково-практичний коментар. – Харків: Право, 2003. – 803 с.
140. Конюхов Б.В. История и методология клонирования // Человек. – 1998. – №3 // Сайт журналу: http://www.center.fio.ru/som/getblob.asp ?id=10008005 (Дата відвідування сайта – 3.12.2003).
141. Котляр И.И. Права человека: Учеб. пособие для судентов высш. учеб. заведений. – Мн.: Тесей, 2002. – 256 с.
142. Крылова Н. Эвтаназия: уголовно-правовой аспект // Вестн. МГУ: Сер. 11: Право. – 2002. – № 2. – С. 17 – 37.
143. Кузнецов Э.В. Естественное право как фактор духовного возрождения России // Правоведение. – 1993. – № 4. – С. 75 – 79.
144. Курс международного права: В 7-ми т. – Т.6. – М.: Наука, 1992. – 312 с.
145. Кутковец Т.И., Юдин Б.Г. Уроки незаконченной дискуссии // Человек. – 1998. – № 3. Сайт журналу: http:// www.vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/ MEN/CLONE_6.HTM (Дата відвідування сайта – 3.12.2003).
146. Локк Дж. Сочинения: В 3-х т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1988. – 310 с.
147. Лондон против клонирования // Рус. служба ВВС. – 2001. – 22 нояб.
148. Лукьянцев Г.Е. Европейские стандарты в области прав человека: Теория и практика функционирования Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. – М.: Звенья, 2000. – 346 с.
149. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Харків: Консум, 2000.– 592 с.
150. Малеина М.Н. О праве на жизнь // Сов. государство и право. – 1992. – № 2. – С. 50 – 59.
151. Малинова О.Ю. Права человека: от правовой идеи к правовому институту // http:// www.strategy-spb.ru/Koi-8/Proekt/humanrights/ Tezis/tez_6.html (Дата відвідування сайта – 15.03.2004).
152. Малинова О.Ю. Три поколения прав человека // http: //www.pchela.ru/podshiv/43/generation.htm (Дата відвідування сайта – 13.05.2004).
153. Малиновский А. Имеет ли человек право на смерть? // Российская юстиция. – 2002. – № 8. – С. 54 – 55.
154. Мамут Л.С. Декларация прав человека и гражданина 1789 г. – веха на пути к универсальной концепции прав человека // Права человека в истории человечества и в современном мире. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1989. – С. 29 – 34.
155. Маркус Эльмонс С. Права человека в национальной и международной перспективах // Права человека в истории человечества и в современном мире. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1989. – С. 127 – 131.
156. Матузов Н.И. Право на жизнь в свете российских и международных стандартов // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 198 – 212.
157. Медицина и права человека: Нормы и правила междунар. права, этики, катол., протестант., иудейс., мусульман. и буддийс. религ. Морали / Пер. с фр. / Совет Европы. Европ. секретариат по науч. изд. – М: Прогресс. Прогресс-интер, 1992. – 214 с.
158. Международная защита прав человека: Документы и комментарии / Сост. и автор коммент. М.В. Буроменский. – Харьков: Синтекс, ЛТД, 1998. – 298 с.
159. Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Изд. гр. НОРМА – ИНФРА • М, 2000. – 784 с.
160. Международная конвенция против клонирования человека в целях воспроизводства. Doc. UN: A/C.6/58/L.8. 2 October 2003.
161. Международная конвенция против клонирования человека. Doc. UN: A/C.6/58/L.2. 26 September 2003.
162. Мезяев А.Б., Международное право об отмене смертной казни: Дис. канд. юрид. наук. – Казань, 2001. – 209 с.
163. Мережко А.А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. – К.: Юстиниан, 2002. – 192 с.
164. Мирошниченко О.А. Эвтаназия – проблема международно-правового и национально-правового регулирования // Пробл. законності: Рес. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 65. – С.194 – 201.
165. Михайловский И.В. Очерки философии права. – Т.1. – Томск: Изд. кн. маг. В.М. Посохина, 1914. – 604 с.
166. Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф.. М.В. Буроменського. – Х.: Вид. НУВС, 2003. – 376 с.
167. Мовчан А.П. Международная защита прав человека (Всеобщая декларация и проекты пактов о правах человека). – М: Госбриздат, 1958. – 167 с.
168. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.
169. Научный мир против клонирования человека // Рус. служба ВВС. –2003. – 22 сент.
170. Общая теория прав человека / Под ред. В.А. Карташкина, Н.С. Колесова, А.М. Ларина и др.; Рук. авт. коллектива и отв. ред. Е.А. Лукашева, Ин-т государства и права Рос. акад. наук. – М.: Норма, 1996. – 509 с.
171. Олейник О. Много шума из ничего. Мировые тенденции законодательного регулирования клонирования // Юрид. практика. – 2002. – №17. – С. 6.
172. ООН не запретила клонирование человека // Рус. служба ВВС. – 2003. – 6 нояб.
173. Основи законодавства України про охорону здоров’я // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – N 4. – С. 19 – 25.
174. Офіційний сайт Верховної Ради України: http://www.rada.gov.ua (Дата відвідування сайта – 01.12.2004).
175. Поляков А.В. Онтологическая концепция права: опыт осмысления // Право и политика. – 2000. – № 6. // Офіційний сайт газети: http://www.law-and-politics.com/paper.shtml?a=6_2000&o=0 – С (Дата відвідування сайта – 14.10.2003).
176. Поощрение и защита прав человека. Doc UN: E/CN.4/2003/98. 10 February 2003.
177. Порощук С.Д., Онуфрієнко О.В. Право людини на життя як об’єкт нормативно-правового регулювання: сучасний стан, проблеми в Україні // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 1998. – № 2. – С. 3 – 18.
178. Права людини і професійні стандарти для юристів: Документи міжнародних організацій. – Амстердам – Київ: Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. – 341 с.
179. Права человека и профессиональная ответственность врача. Документы международных организаций. – Киев: Сфера, 1999. – 368 с.
180. Права человека. Внесудебные казни, казни без судебного разбирательства или произвольные казни // Фактологический бюл. – 1998. – № 11 (Rev.1).
181. Права человека. Вопросы и ответы. – Нью-Йорк: ООН, 1990. – 156 с.
182. Права человека. Сборник международных договоров. – М.: Юрид. лит., 1990. – 141 с.
183. Права человека: История, теория и практика: Пособие / Под ред. Б.Л. Назарова и др.; Организатор. авт. коллектива Б.Л. Назаров. – М.: РУССЛИТ, 1995. – 302 с.
184. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Изд. гр. НОРМА-ИНФРА∙М, 1999. – 573 с.
185. Про затвердження Інструкції про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 31 від 19.02.96. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 квітня 1996 р.за № 160/1185.
186. Протокол к Африканской хартии прав человека и народов, касающийся учреждения африканского суда по правам человека и народов // Вестник МГУ: Сер. 11: Право. – 1998. – №6. – С. 67 – 75.
187. Рассказов Л.П., Упоров И.В. Естественные права человека: Учебное пособие. – СПб.: Лексикон, 2001.– 96 с.
188. Резолюция 1044 (1994) Парламентской Ассамблеи Совета Европы по вопросу о запрете смертной казни, 4 октября 1994 г.: См.: Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М.: СПАРК, 1998. – С. 124 – 125.
189. Резолюція ГА ООН. Геном людини та права людини. Doc UN: A/RES/53/152. 10 March 1999.
190. Рішення у справі «Огур проти Туреччини» // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 2. – С. 134 – 138.
191. Рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2002. – № 2. – С. 145 – 151.
192. Романовский Г.Б. Гносеология права на жизнь. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 370 с.
193. Сабиров В.Ш. О мировоззренческих основах современной западной танатологии // Человек. – 2002. – № 5. – С. 97 – 101.
194. Сальников В.П., Цумай В.В. Современная система защиты прав человека // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1999. – № 1. – С. 82 – 98.
195. Сборник международных договоров, Том I (часть первая (С)). – Нью-Йорк и Женева: ООН, 2002 г. Doc.UN: ST/HR/1/Rev.6 (Vol. I/Part 1 (С)).
196. Свєтлов О. Права людини і смертна кара // Укр. часопис прав людини. – 1996. – № 2. – С. 15 – 20.
197. Смертная казнь в регионе ОБСЕ: Справочный документ 2003/1: Встреча ОБСЕ по человеческому измерению // http://www.osce.org/documents/odihr/2003/10/771_ru.pdf (Дата відвідування сайта – 27.06.2004).
198. Совет Европы опять беспокоит Россия // Время новостей. – 2001. – № 95. – С. 5 – 6.
199. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М: Сов. энцикл., 1984. – 1600 с.
200. Соловйов А. Деякі аспекти «права людини на смерть» // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 4. – С. 71 – 74.
201. СССР и международное сотрудничество в области прав человека: Документы и матер.: Научное изд. – М.:Международ. отношен., 1989. – 709 с.
202. Старовойтов О.М. К вопросу о трактовке понятия «ребенок» в международном праве // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2000. – № 2. // Офіційний сайт журналу: http://www.cenunst.unibel.by/journal/index.shtml (Дата відвідування сайта – 08.04.2003).
203. Статус международных договоров, оговорок, заявлений, деклараций и возражений против них. Второй дополнительный протокол к Международному пакту о гражданских и политических правах // Официальный сайт ООН в Интернете: www.un.org.
204. Степанова О.Л. 4 июля 1776: Научное изд. – М.: Молодая гвардия, 1976. – 192 с.
205. Судо Ж. Аборт // http://www.kcn.ru/tat_ru/religion/catholic/ aborto2.htm (Дата відвідування сайта – 12.03.2003).
206. Судо Ж. От оплодотворения in vitro до клонирования // http://www.kcn.ru/tat_ru/religion/catholic/invitro.htm (Дата відвідування сайта – 10.06.2002).
207. Суслов А.Б. К вопросу об основных понятиях теории прав человека // http://www.pmem.ru/cgo/cgo/publ/9.html (Дата відвідування сайта – 23. 09. 2003).
208. Тейлор Р. Дебаты об абортах // Америка. – 1993. – № 439. – С. 19 – 23.
209. Теоретические основы современной западной концепции прав человека. Центр информации по правам человека // http://www.lichr.ee/rus/dokladi/tematich/theory.htm (Дата відвідування сайта – 19.03.2003).
210. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 776 с.
211. Федик С.Є. Конвенція про захист прав людини та основних свобод: особливості її тлумачення // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матеріали Міжнародної наук.-прак. конф.: У 2-х ч. – Ч. – 1 / За ред. проф. М.І Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – 245 с.
212. Фихте И. Г. Сочинения: В 2-х т. – Т.1 – С.-Пб: ТОО «Мифрил», 1993. – 798 с.
213. Фурсенко А.А. Американская революция и образование США / Под ред. В.И. Рутенбурга. – Л.: Наука, 1978. – 414 с.
214. Хиль-Роблес Альваро. «Именем закона я приговариваю вас к смерти» – реалия Европы третьего тысячелетия. Статья(2002)2. Страсбург, 11 июня 2002 // http://www.commissioner.coe.int/docs/ Contribution(2002)2_R.doc (Дата відвідування сайта – 31.10.2004).
215. Цицерон М. Туллий. Диалоги о государстве, о законах: Научное изд. – М.: Наука, 1966. – 224 с.
216. Что такое эвтаназия: от древности до наших дней // Тема дня. – 2002. – 30 апр.
217. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини. – К.: Реферат, 2002. – 344 с.
218. Штаммлер Р. Хозяйство и право с точки зрения материалистического понимания истории. – Т.1. – С.-Пб: «Начало», 1907. – 408 c.
219. Эвтаназия: за и против // Здоровье Украины: Мед. газ. – 2001. – №1. – С. 5