ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З АСОЦІЙОВАНИМИ КРАЇНАМИ

Короткий опис

З М І С Т
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АСОЦІАЦІЯ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО - ПРАВОВА ФОРМА ЗОВНІШНІХ ЗВ'ЯЗКІВ ОБ'ЄДНАННЯ
1.1. Асоціація в практиці міжнародних організацій
1.2. Становлення та правова природа інституту асоціації в практиці Європейського Союзу
1.3. Види асоціації з Європейським cпівтовариством

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З АСОЦІЙОВАНИМИ КРАЇНАМИ
2.1. Асоціація з ЄС заморських країн та територій
2.2. Асоціація як модель співробітництва з неєвропейськими країнами
2.3. Асоціація з європейськими країнами

РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИКО - ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ СТВОРЕННЯ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ
3.1. Угода про партнерство і співробітництво як правова основа розвитку відносин України з Євросоюзом
3.2. Критерії, необхідні для підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС
3.3. Перспективи набуття статусу асоційованої країни для України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

3
4

12

12
19

46

56

56
68
97

138

138

157
165
177
184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Європейський Союз (Євросоюз) – унікальне об’єднання держав, що виникло в результаті розвитку економічної, політичної та правової інтеграції на Європейському континенті. За своїми цілями та правовою структурою воно не має аналогів у міжнародному співтоваристві. Унікальність Євросоюзу виявляється в усіх сферах його функціонування, у тому числі й у сфері зовнішніх зносин. Від самого початку свого існування Об’єднання надавало великого значення співробітництву з іншими суб’єктами міжнародного права, особливо в економічній сфері. Поступово це співробітництво набуло досить розвинутих форм. Однією з них є асоціація, що служить правовою базою для відносин Європейського cпівтовариства (ЄС) як з окремими країнами, так і з цілими групами країн регіонів світу.
Високий рівень співробітництва з Об’єднанням, забезпечуваний у рамках асоціації, робить цей інститут привабливим для дедалі більшого кола країн. Намір укласти угоду про асоціацію з ЄС має й Україна, яка визначила це своїм головним зовнішньополітичним пріоритетом у середньостроковому вимірі. Реалізація такої мети потребує з’ясування та чіткого розуміння правової природи інституту асоціації у праві Євросоюзу. У зв’язку з цим дослідження проблем правового регулювання відносин ЄС з асоційованими країнами, вивчення досвіду останніх, стратегії і тактики їхньої інтеграції у Євросоюз та діючих національних механізмів, що забезпечують досягнення поставленої мети, є надзвичайно актуальним для використання в Україні при визначенні нею власних напрямів розвитку і з’ясуванні перспектив, основних цілей та можливих наслідків укладення нашою державою угоди про асоціацію з ЄС.
Незважаючи на очевидну актуальність, у вітчизняній юридичній науці вивченню особливостей правового регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами, на жаль, приділяється недостатня увага. Зазвичай проблеми створення асоціації з ЄС розглядаються в загальному ракурсі перспективи вступу України до Євросоюзу як дійсного члена і не стають предметом окремого дослідження. Саме відсутністю детальних наукових досліджень інституту асоціації можна пояснити й не зовсім коректне вживання в українських законодавчих актах термінів «асоційоване членство в ЄС» та «асоційований член ЄС», які навіть не згадуються в установчих договорах про заснування Європейського cпівтовариства та про Європейський Союз чи в доктрині європейського права. Натомість в останніх застосовуються терміни «асоціація» та «асоційована країна». Це свідчить про вкрай недостатню розробленість проблем, пов’язаних з визначенням змісту і правової природи асоціації ЄС із третіми країнами, а відтак про нагальну потребу в їх дослідженні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної науково-дослідної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розбудова державності України», науково-дослідної роботи кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у світовий та європейський простір» (державний реєстраційний №011 БФ048-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття особливостей правового регулювання відносин Євросоюзу в рамках створення асоціацій із третіми країнами та виявлення правових проблем, пов’язаних з укладанням Україною угоди про асоціацію з ЄС. Відповідно до цього в дисертації поставлено такі основні завдання:
– проаналізувати практику використання асоціацій міжнародними організаціями;
– дослідити правову природу й дати правову характеристику інституту асоціації у праві Євросоюзу;
– визначити сучасні види асоціації з ЄС;
– вивчити правові механізми регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами на основі комплексного аналізу відповідних міжнародних договорів;
– виявити специфіку правового регулювання різних видів асоціації з ЄС;
– дати характеристику організаційно-правових засад співробітництва України з Євросоюзом;
– дослідити правові основи розвитку відносин України з Євросоюзом та оцінити перспективи створення асоціації України з ЄС.
Об’єктом даного дисертаційного дослідження є міжнародні правовідносини, що встановлюються на основі договірних норм між ЄС і асоційованими країнами, юридичні процедури та механізми у цій сфері.
Предметом дисертаційного дослідження є угоди про асоціацію як джерела права, на основі яких встановлюється і розвивається співробітництво Євросоюзу з асоційованими країнами.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становить широкий спектр методів та підходів до вивчення проблем правового регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами. Обгрунтовуючи теоретичні висновки дисертаційного дослідження, авторка керувалася положеннями загальної теорії права і теорії та практики міжнародного права. При висвітленні основних етапів становлення інституту асоціації у праві Євросоюзу в основу покладено історичний підхід. Аналіз правових актів, що регулюють відносини ЄС з асоційованими країнами, базується на застосуванні формально-юридичного методу. Використання порівняльного методу дало можливість визначити особливості правової природи асоціації у праві Євросоюзу та специфічні риси її окремих видів. У процесі аналізу перспектив підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС було застосовано і метод прогнозування. У дослідженні використано також інші загальновизнані у правовій науці методи пізнання.
Джерельну базу дослідження становлять установчі документи міжнародних організацій, якими передбачено створення асоціацій; нормативні акти Євросоюзу, що регулюють відносини з асоційованими країнами (зокрема, угоди про асоціацію з ЄС; рішення Суду ЄС, які вплинули на розвиток інституту асоціації тощо); матеріали та документи, що стосуються регулювання відносин Євросоюзу з Україною.
Для української доктрини міжнародного права правові проблеми регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами є новими й поки що недостатньо вивченими. З-поміж літератури, в якій досліджувались особливості правового регулювання зовнішіх зносин Євросоюзу, слід виділити роботи М.В. Буроменського, А.С. Гальчинського, В.Н. Денисова, М.М. Микієвича, В.І. Муравйова, В.Ф. Опришка, В. Посельського, А.С. Фастовець, Ю.В. Щокіна, С.В. Шевчука.
Серед зарубіжних фахівців питаннями правових засад регулювання відносин Об’єднання з асоційованими країнами займалися такі вчені, як О. Бабарінде, В. Бількербах, К. Блюман, П. Брюкнер, Ж. Верховен,
М.-А. Годісар, Ж.-К. Готрон, К. Діабат, Л. Дюбуа, А. Жерард, Г. Ісаак, Л. Карту, З.М. Клепацький, Е. Коломбо, М. Кремона, М.-Ф. Крістоф Чакалов, М.-Ф. Лабуз, М. Лефебре, К. Лікурго, Б. Ліпперт, Ж.-В. Луї, А. Мею, Ж. Мегре, А. Мерфі, Н. Мосіс, П. Пескаторе, Б. Петі, Ж. Ро, А. Татам, Ж. Фабер, М. Фалон, Д. Фенімор, Л. Фріїс, Р. Фолсом.
Наукова новизна одержаних результатів. Ця дисертаційна робота є першим в Україні спеціальним дослідженням правовідносин асоціації ЄС з третіми країнами, в якому на основі порівняльного аналізу видів і методів співробітництва Співтовариства з окремими асоційованими державами визначаються сучасні тенденції розвитку інституту асоціації у праві Євросоюзу і вивчаються особливості правового регулювання відносин України з останнім у світлі перспективи створення асоціації. Наукова новизна дисертації виражається в основних положеннях, що виносяться на захист. Зокрема:
1. Встановлено відмінність асоціації з Євросоюзом від асоційованого членства в інших міжнародних організаціях, яка полягає в тому, що:
по-перше, на відміну від обов’язкової участі асоційованих членів інших міжнародних організацій в установчих документах останніх, асоційовані партнери Євросоюзу не є учасниками установчих договорів Об’єднання, а юридичною основою асоціації з ними служать міжнародні угоди про асоціацію;
по-друге, на відміну від інших міжнародних організацій, для яких характерною є обмежена участь асоційованих членів у діяльності їхніх органів, асоціація з Євросоюзом, навпаки, передбачає створення окремого інституційного механізму, у рамках якого й координується співробітництво сторін.
2. Розроблено власну класифікацію видів асоціації, що використовуються ЄС: асоціація із заморськими країнами і територіями; асоціація як модель співробітництва з неєвропейськими країнами; асоціація з європейськими країнами.
3. Встановлено основні відмінності асоціації ЄС із заморськими країнами і територіями від асоціації з третіми країнами і міжнародними організаціями, що полягають у відсутності спеціального міжнародно-договірного регулювання відносин Об’єднання з асоційованими країнами і територіями та односторонньому визначенні Співтовариством правового режиму такої асоціації.
4. Сформульовано визначення асоціації ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями як встановлення між Об’єднанням і третьою країною чи міжнародною організацією привілейованих договірних взаємовідносин, що започатковуються для досягнення спільних цілей, реалізацію яких здійснюють паритетні органи, здатні приймати обов’язкові для сторін рішення, і в рамках яких забезпечується часткова участь асоційованого партнера у правопорядку Співтовариства.
5. Досліджено практику створення асоціації ЄС із третіми країнами і показано, що її неодмінною економічною основою є створення зони вільної торгівлі або митного союзу.
6. Визначено, що суттєвою новацією нових угод про асоціацію ЄС з неєвропейськими країнами є тенденція відмови сторін від застосування режиму преференцій і надання переваги поступовому створенню зони вільної торгівлі.
7. Обґрунтовано положення про те, що говорити про існування такого виду асоціації, як підготовка до членства у Євросоюзі, можна тільки умовно, оскільки сам факт укладення угоди про асоціацію має обмежений вплив на ініціювання процедури приєднання до Євросоюзу, де значно важливішим є формальне визнання ним третьої країни кандидатом на вступ та подання цією країною офіційного прохання про вступ.
8. Узагальнено критерії до асоційованих країн, без досягнення відповідності яким Україна не може стати асоційованим партнером Євросоюзу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація містить комплексний аналіз нормативної бази, механізмів та процедур, які діють у рамках угод про асоціацію ЄС із третіми країнами.
Положення цього дисертаційного дослідження були враховані Департаментом європейської інтеграції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України при підготовці Концепції Української сторони щодо Плану дій Україна – ЄС на 2004–2005 роки, розробленої з метою реалізації Послання Європейської Комісії «Ширша Європа» напередодні Сьомого саміту Україна – ЄС (7 жовтня 2003 року, м. Ялта) і переданої керівництву Євросоюзу під час саміту, а також при підготовці окремих розділів консолідованого тексту проекту Плану дій, поданого на розгляд Ради Україна – ЄС, засідання якої відбулось у травні 2004 року.
Крім того, положення дисертаційного дослідження були використані в роботі Управління з питань забезпечення зв’язків Президента України з Верховною Радою України, Конституційним Судом України і Кабінетом Міністрів України при підготовці аналітичних матеріалів та розробці проектів законів України з питань її відносин із Євросоюзом.
Положення та висновки дисертації можуть бути враховані відповідними відомчими структурами України, що опрацьовують питання співробітництва з Євросоюзом, при формуванні відносин із цим міжнародним Об’єднанням та формулюванні стратегії інтеграції нашої держави до Євросоюзу.
Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці та розробці навчальних посібників, методичної літератури з навчальних курсів «Право Європейського Союзу» і «Право міжнародних організацій», а також при підготовці окремого навчального курсу «Право зовнішніх зносин Європейського Союзу» для викладання у вищій школі.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було оприлюднено під час науково-теоретичної конференції для молодих учених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відбулася 24–25 квітня 2003 року.
Результати досліджень обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертації дістали відображення в 5 наукових публікаціях.
Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота загальним обсягом 198 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (202 найменування).

Список літератури

1. Європейський Союз – унікальне об’єднання держав, що сформувалось як закономірний наслідок європейських інтеграційних процесів на базі Європейського економічного співтовариства (зараз - ЄС). Останнє з початку свого заснування виступає активним учасником міжнародних відносин. У питаннях встановлення правових форм і методів співробітництва з третіми країнами ЄС використовує диференційний підхід. Однією з найпоширеніших організаційно-правових форм, що їх практикує Об’єднання, є асоціація, яка регулює відносини ЄС не лише з окремими країнами, а й навіть із цілими групами країн окремих регіонів світу.
Відсутність чіткого правового регулювання асоціацій в установчих документах Об’єднання, різноманітність та специфічність практики їх створення зумовлюють постійний інтерес європейських правознавців до формулювання концепції асоціації у праві Євросоюзу. Для української юридичної доктрини проблема правової природи асоціації з ЄС є новою і поки що недостатньо вивченою. Відсутністю спеціальних наукових досліджень можна пояснити існування суперечностей у доктрині та великої кількості невирішених проблем на практиці. Водночас нещодавнє розширення Євросоюзу та формулювання зовнішніх пріоритетів України настійно вимагають теоретичного осмислення правового регулювання відносин Євросоюзу в рамках створення асоціацій.
2. У доктрині міжнародного права під асоціацією розуміють виражений певним чином сталий зв’язок між його суб’єктами, покликаний забезпечити досягнення спільних цілей. Найчастіше в міжнародному праві асоціаціями іменують об’єднання однієї чи кількох держав (або залежних країн і територій) з міжнародними організаціями і групами держав. Такі асоціації не створюють нової міжнародної організації, оскільки відсутнє відповідне волевиявлення сторін. При цьому асоціація може мати характер обмеженого членства в організації, для визначення якого зазвичай використовують термін “асоційоване членство”, а може й не супроводжуватися таким членством. На практиці асоційоване членство означає обмежену статутом міжнародної організації чи актами її органів участь країни в діяльності організації та передбачає неодмінне ухвалення асоційованим членом установчих документів останньої.
3. У праві Євросоюзу асоціація як організаційно-правова форма взаємовідносин з третіми країнами має свою специфіку і реалізується особливим чином. Установчі документи європейських інтеграційних організацій не передбачають інституту “асоційованого членства”, натомість вони включають положення про асоціацію з так званими «заморськими країнами і територіями» та встановлюють можливість укладання спеціальних угод про асоціацію з третіми країнами й міжнародними організаціями, що передбачають «взаємні права та обов’язки, спільні дії та особливі процедури». У цьому разі мова йде про асоційоване партнерство, що здійснюється через спеціально створені органи (ради, комітети асоціації) і полягає в запровадженні співробітництва сторін у різних галузях.
4. На відміну від асоційованого членства в інших міжнародних організаціях, основою якого є обмежена участь асоційованого члена в статуті організації, асоціація з ЄС не означає приєднання асоційованих країн чи міжнародних організацій до установчого договору про заснування Співтовариства чи Євросоюзу. Джерелом правовідносин їх асоціації з ЄС є спеціальні міжнародні договори про асоціацію, укладені на підставі ст. 310 Договору про заснування ЄС. Таким чином, юридична природа асоціації ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями є передусім договірною.
Ще однією характерною рисою асоціації з ЄС є наявність спеціального інституційного механізму. Тоді як асоційоване членство в інших міжнародних організаціях (наприклад, у Раді Європи) передбачає обмежену участь асоційованих членів у діяльності їхніх органів, асоціація з ЄС, навпаки, передбачає створення окремих органів асоціації, у рамках яких і координується співробітництво сторін.
5. Особливу роль у формуванні концепції асоціації відіграло рішення Суду ЄС у справі Демірель, згідно з яким угода про асоціацію створює спеціальні привілейовані відносини з країнами-нечленами, внаслідок чого останні повинні певною мірою брати участь у системі Співтовариства. З цього випливає, що сфера співробітництва ЄС з асоційованими країнами визначається acquis communautaire, так званим “спільним доробком” Євросоюзу.
Загалом, асоціацію з ЄС можна визначити як встановлення між Об’єднанням і третьою країною чи міжнародною організацією привілейованих договірних взаємовідносин, що започатковуються для досягнення спільних цілей, реалізацію яких здійснюють паритетні органи, здатні приймати обов’язкові для сторін рішення, і в рамках яких забезпечується часткова участь асоційованого партнера у правопорядку Співтовариства.
6. Великий обсяг та неоднорідність практики створення Об’єднанням асоціацій ускладнює їх класифікацію. На наш погляд, на сучасному етапі доцільним є виділення трьох основних видів асоціації, що використовуються ЄС, визначених на підставі географічного розташування асоційованих партнерів, правових засад, а також цілей асоціації: асоціація з заморськими країнами і територіями (їх перелік міститься в Додатку ІІ до Договору про заснування ЄС); асоціація як модель співробітництва з неєвропейськими країнами (країни Африкансько-Карибсько-Тихоокеанського регіону, середземноморські й латиноамериканські країни); асоціація з європейськими країнами (країни – члени ЄАВТ, середземноморські європейські країни, країни Центральної та Східної Європи і Західних Балкан). Правові механізми регулювання відносин асоціації з ЄС відрізняються залежно від виду асоціації, обраного для відповідного партнера.
7. В основу асоціації ЄС із заморськими країнами і територіями покладено політичну та економічну залежність останніх від європейських держав, а не справжнє волевиявлення та згоду асоційованих партнерів. На відміну від асоціації, з третіми країнами встановлюваної на основі міжнародних угод про асоціацію, правовідносини асоціації із заморськими країнами і територіями Співтовариство регламентує односторонньо шляхом прийняття рішень Радою Євросоюзу, що ухвалюються одноголосно і фіксують детальні правила та процедури асоціації.
У рамках такої асоціації забезпечуються: обмежена участь заморських країн і територій в основах спільного ринку (шляхом застосування до відносин Співтовариства з ними окремих положень Договору про заснування ЄС); однаковий дискримінаційний підхід до товарів країн – членів ЄС на ринках цих територій; фінансова допомога з боку Співтовариства та сприяння розвиткові асоційованих країн і територій.
8. Асоціація як модель співробітництва з неєвропейськими країнами не передбачає інтеграційних перспектив для асоційованих країн, а спрямована на запровадження особливого співробітництва між ними і Євросоюзом. Її виникнення зумовлене існуванням особливих історичних та географічних зв’язків між асоційованими країнами і деякими державами – членами ЄС. Юридичною основою цього виду асоціації служить ст. 310 Договору про заснування ЄС. Співробітництво сторін, що здійснюється в рамках такої асоціації, охоплює надзвичайно широке коло галузей і координується спеціально створеним інституційним механізмом. В економічній сфері важливо відзначити тенденцію відмови сторін від застосування режиму преференцій і надання переваги поступовому створенню зони вільної торгівлі. Асоціація цього виду, як правило, супроводжується наданням фінансової і технічної допомоги з боку ЄС асоційованим країнам.
10. Асоціація, передбачена Угодою про ЄЕП, стала основою для запровадження найвищого рівня співробітництва між ЄС і західноєвропейськими країнами – членами ЄАВТ. Метою зазначеної угоди є формування єдиного економічного простору між сторонами. У рамках асоціації забезпечується поширення значної частини acquis communautaire на країни ЄАВТ та включення останніх до формування внутрішнього ринку Євросоюзу. Створена як альтернатива вступові до Євросоюзу асоціація з країнами ЄАВТ згодом дала змогу більшості асоційованих країн безболісно приєднатися до Об’єднання, оскільки відобразила і відтворила в їх законодавстві найважливішу частину законодавства Євросоюзу. Щодо країн-членів ЄАВТ, які досі не бажають стати членами Євросоюзу, угода про асоціацію дозволяє їм підтримувати найтісніше співробітництво з Об’єднанням та виступає своєрідною заміною членства в Євросоюзі.
11. Угоди про асоціацію ЄС з країнами-аплікантами на вступ були покликані підготувати інтеграцію асоційованих партнерів до Об’єднання, що великою мірою визначило специфіку правового регулювання відносин сторін. Характерними ознаками такої асоціації стали: запровадження регулярного політичного діалогу, надання Співтовариством фінансової і технічної допомоги асоційованим країнам, створення протягом поступового перехідного періоду зони вільної торгівлі (чи, у випадку із середземноморськими країнами, – митного союзу) шляхом лібералізації торгівлі промисловими товарами, забезпечення основи для економічного співробітництва сторін у широкому колі галузей. У рамках асоціації асоційовані країни зобов’язалися наблизити своє законодавство до законодавства Євросоюзу, зокрема у сферах, що стосуються внутрішнього ринку Об’єднання.
12. Слід підкреслити, що визнанню асоціації такою, що має сприяти підготовці асоційованих країн до майбутнього членства у Євросоюзі, головним чином сприяло відповідне рішення Європейської Ради. По суті, сам факт укладення угоди про асоціацію має обмежений вплив на ініціювання процедури приєднання до Євросоюзу, для якого значно важливішим є формальне визнання Євросоюзом країни кандидатом на вступ та подання нею офіційного прохання про вступ. Інакше кажучи, реалізація асоціації та процедура набуття членства є різними, хоча й пов’язаними процесами. Тому говорити про існування такого виду асоціації, як підготовка до членства у Євросоюзі, можна тільки умовно.
13. Для України як незалежної європейської держави співпраця з Євросоюзом є важливим засобом реалізації свого головного зовнішньополітичного пріоритету – інтеграції до Об’єднання. Процес створення організаційно-правових засад для реалізації цього стратегічного пріоритету тільки започатковано. На сучасному етапі правовою основою відносин співробітництва між Україною і Європейським Союзом є Угода про партнерство і співробітництво, підписана 16 червня 1994 року. Порівняльний аналіз УПС та Європейських угод про асоціацію дає підстави зробити висновок, що УПС запроваджує нижчий рівень співробітництва як за цілями, так і за конкретним економічним змістом. Проте, низка положень УПС має еволюційний характер, оскільки закладає основи для подальшого зближення між Україною і ЄС.
Уже нині на базі УПС в Україні започатковано створення організаційно-правових засад та визначено напрями діяльності з гармонізації законодавства. Вагомим кроком у цьому процесі стало прийняття Загальнодержавної програми з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
14. На сучасному етапі Україна висловлює намір запровадити новий рівень стосунків з Об’єднанням на основі угоди про асоціацію. Практика Євросоюзу свідчить, що для створення асоціації з інтеграційною перспективою третя країна має відповідати низці критеріїв історичного, політичного та економічного характеру, які мають багато спільного з Копенгагенськими критеріями членства у Євросоюзі. Однак крім відповідності України зазначеним критеріям, слід брати до уваги і політичну позицію Євросоюзу щодо можливості укладання з нашою державою угоди про асоціацію з перспективою подальшого членства в Об’єднанні.
15. З огляду на нинішню економічну та політичну ситуацію в Україні, Євросоюз поки що сприймає нашу країну лише через призму “нового сусідства”. Його остаточний формат ще визначається Об’єднанням. Проте вже зараз очевидно, що статус “сусідства”, на відміну від статусу “асоційованого партнерства” є вужчим і не передбачає членства в Євросоюзі, однак і він, безперечно, може сприяти створенню таких перспектив в майбутньому. Зацікавленість Євросоюзу у розвитку відносин “нового сусідства” має бути використана як суттєвий чинник посилення позитивних тенденцій економічного та політичного розвитку всередині України, як чинник зміцнення національної безпеки. Україні необхідно в повному обсязі використати всі можливості зближення з Євросоюзом, що випливають з проголошеної останнім концепції „Розширена Європа: сусідство” і прийнятого на її основі Плану дій. Це, разом із подальшим істотним просуванням у досягненні відповідності критеріям асоціації, в цілому, та в напрямі адаптації свого законодавства до права Євросоюзу, зокрема, дасть змогу нашій державі реально розраховувати на створення асоціації з ЄС. Укладення угоди про асоціацію України з ЄС, на кшталт Європейських угод чи навіть Угоди про ЄЕП з країнами – членами ЄАВТ, матиме надзвичайно важливі політичні, юридичні та економічні наслідки й запровадить якісно новий рівень співробітництва сторін, що забезпечить можливість вступу України до Євросоюзу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – 4-е изд. – Москва: Политиздат, 1981. – 445 с.
2. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – 4-е изд. – Москва: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1961. – 900 с.
3. The Pan English Dictionary. – London: Heinemann Educational Books Ltd., 1980. – 1330 p.
4. Telchini I. L’associazione in diritto internazionale, con particolare riguardo all’accordo Grecia – C.E.E. – Milan: ISPI, 1961. – V. I. – P. 318 – 325.
5. Raux J. Les relations extérieures de la Communauté Economique Européenne. – Paris: Edit.Cujas, 1966. – 557 p.
6. Quadri R. Dirito Internationale Publico. – Palerme, 1963 – 476 p.
7. Mosler H. Die Aufnahme der Internationale Organisationen // Zeitschrift für Ausländisches Offentlisches Recht und Völkerrecht. – 1958. – V. 19. – P. 275–317.
8. L’association à la Communauté Economique Européenne / Theses et travaux juridiques / Pr. de W. J. Ganshof van der Meersch. – Bruxelles: Presses Universitaires de Bruxelles, 1970. – 369 р.
9. Socini R. Gli accordi internationali delle organizzazioni inter-governatitive. – Padou, 1963 – 271 p.
10. Муравйов В.И. Международные организации – специфичные субьекты международного права. – Киев: УМК ВО, 1990. – 72 c.
11. Устав Организации Обьединенных Наций // Действующее международное право: Сб. документов. – Москва: Изд-во Моск. независ. ин-та междунар. права, 1999. – Т. 1. – С. 7–34.
12. Конвенция о Международной морской организации 1948 года // Международное публичное право: Сб. документов. – Москва: БЕК, 1996. – Т. 1. – С. 262 – 279.
13. Щекин Ю.В. Неполное членство в международных организациях: Дис. … канд. канд. юр. наук. – Харьков, 1999. – 161 с.
14. Правила процедуры Всемирной Ассамблеи здравоохранения // Правила процедуры в многосторонней дипломатии: Сб. документов. – Москва: Международ. отношения, 1986. – С. 287–311.
15. Шреплер Х. А. Международные экономические организации. – Москва: Междунар. отношения, 1999. – 454 с.
16. Устав Совета Европы 1949 год // Международное публичное право: Сб. документов. – Москва: БЕК, 1996. – Т. 1. – С. 322 – 330.
17. Кіргберзька декларація Ради міністрів ЗЄС від 9 травня 1994 року // Europe Document № 1884, Documents atlantiques № 85, 11.05.1994.
18. Центральноєвропейська ініціатива // Політика і час. – 1994. – №9. – С. 83, 84.
19. Договор о создании Экономического союза от 24 сентября 1994 года // Действующее международное право: В 3 т. – Москва: Изд-во МНИМП, 1997. – Т. 3. – С. 180–189.
20. Tchakaloff M.-F.Christophe. Le concept d’association dans les accords passés par la Communauté: Essai de clarification. Actes du colloque. – Bruxelles: Bruyant, 1999. – 389 р.
21. Бирюков М.М. Международно-правовые аспекты ассоциированного членства в Европейском Экономическом Сообществе: Автореф. Дис. … канд. юр. наук. – Москва, 1981. – 22 с.
22. Микієвич М.М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами: Дис. ... канд. юр. наук. – Львів, 1996. – 180 с.
23. Муравйов В.І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика). – Київ: Академ-Прес, 2002. – 426 с.
24. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – 638 с.
25. Європейський Союз. Консолдовані договори. – Київ: Port-Royal, 1999. – 206 с.
26. Іsaac G. Droit communautaire général. – Paris: Edit. Armand Colin, 1998. – 361 p.
27. Opinion 1/94, International agreements concerning services and the protection of intellectual property [1994] I – 5267.
28. JOCE. 1990, №L 68/3.
29. King T. Human Rights in European Foreign policy: Success or Failure for Post-modern Diplomacy // European Journal of International Law. – 1999. – V.10, №2. – P. 322–333.
30. Case C – 312/91, Metalsa Srl v Italy [1993] ECR I – 3751.
31. Opinion 1/92, Re a Revised Draft Treaty on a European Economic Area [1992] ECR I – 2821.
32. Договоры, учреждающие Европейские Сообщества. – Москва: МИГ «Право», 1994. – 390 с.
33. Prieur R. Les relations internes et externes de la CECA. – Paris, 1958. – 371 p.
34. Юмашев Ю.М. Международно-правовые формы внешнеэкономических связей ЕЭС. – Москва: Наука, 1989. – 256 с.
35. Verhoeven J. Droit de la Communauté Européenne. – Bruxelles: Edit. Larcier, 2001. – 510 p.
36. Petrović D. L’effet direct des accords internationaux de la Communauté Européenne: à la recherche d’un concept. – Genève: Presses Universitaire de France, 1999. – 304 p.
37. Birkelbach W. Rapport sur les aspect politiques et institutionells de l’adhésion et de l’association à la Communauté. APE, Doc.séance, 1961–1962, №122, 15-1-1962.
38. Dony M. Droit de la Communauté et de l’Union Européenne. – Bruxelles: Edit. de l’Université de Bruxelles, 2001. – 338 p.
39. Pescatore P. Les relations extérieures des Communautés européennes // RCADI. – 1961. – V.II. – P. 9–239.
40. Kapteyn P.J.G., VerLoren van Themaat P. Introduction to the Law of the European Communities. – 3-rd Edit. – London: Edit. Kluwer Law International, 1998. – 1447 p.
41. Raepenbusch S.V. Droit institutionnel de l’Union et des Communautés européennes. – Bruxelles: Edit. de Boeck Université, 1998. – 643 p.
42. Affaire Pabst et Richarz / Hauptzollamt Oldenburg 29 avril 1982, 17/81, Rec.
43. Affaire Anastssiou, С-432/92, Rec.
44. Arrêt du 30.09.1987, Demirel c. Ville de Schwäbisch Gmünd, aff.12/86, Rec.
45. Jorgensen K. E. The Social Construction of Acquis communautaire: A Cornestone of the European Edifice // European Integration Online Papers (http://eiop.or.at/eiop/text/1999-005.pdf).

46. Gialdino C. Some Reflection on the Acquis communautaire // Common Market Law Rewiew. – 1995. –V.32, №3. – P. 1089–1121.
47. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права: Навч. посібник / Наук. ред. В. П’ятницький. – К., 1999. – 368 с.
48. Europe and the challenge of enlargement: Bulletin of the European Communities. Supplement 3/92.
49. Cases 209–213/84, Ministere Public v. Asies [1986] ECR 1425.
50. Affaire Kziber 31 janvier 1991, C-18/90, Rec.
51. Louis J. V., Brückner P., Megret J. et alii. Le droit de la CEE. – Bruxelles. – 1987. – V. 12.
52. Клепацкий Збигнев М. Западноевропейские международные организации: Пер. с польск. – Москва: Прогресс, 1973. – 486 с.
53. Татам А. Право Європейського Союзу: Пер. з англ. – Київ: Абрис, 1998. – 443 с.
54. Folsom R.H. European union law in a nutshell. – St. Paul: West Group, 1999. – 575 p.
55. Diabate C. B. L’Afrique noire et l’Europe de Six: Theses. – Genève: Institut des Hautes Etudes Internationales, 1963. – 115 p.
56. Document de travail ministres des affaires étrangères, №548/56.
57. Document de travail ministres des affaires étrangères, №554/56.
58. Gerard А. L’association avec les PTOM et les EAMA // L’association à la Communauté Economique Européenne / Theses et travaux juridiques / Pr. de W. J. Ganshof van der Meersch. – Bruxelles: Presses Universitaires de Bruxelles, 1970. – Р. 113–152.
59. Constitutional Change in the EU. From Uniformity to Flexibility? – Oxford-Portland-Oregon: Edit. by Burca G., Scott J., 2000. – 131 p.
60. JOCE. 1964, №93.
61. JOCE. 1991, №L 263.
62. JOCE. 2001, №L 314.
63. Druesne G. Droit et Politique de la Communauté et de l’Union européennes. – Paris: Presses universitaires de France, 1997. – 519 p.
64. JOCE.1970, №L 282.
65. Фундулис Х., Попов Е. Ассоциация развивающихся стран с Европейским экономическим сообществом. – Москва: Наука, 1978. – 220 c.
66. JOCE. 1976, №L 25.
67. Case C-316/91, European Parliament v. Council [1994] ECR I – 3751.
68. Fallon M. Droit materiel general des Communautés européennes. – Paris: L.G.D.J., 1997. – 719 p.
69. JOCE. 1986, №L 63.
70. Lome IV. 1990–2000. Backkground, Innovations, Improvements // Europe Information. – Brussels. – 1990. – 126 p.
71. JOCE. 1990, №L 229.
72. Шмаков В.А. Сотрудничество стран ЕС–АКТ: от Римских договоров до IV Ломейской конвенции // Моск. журнал междунар. права. – 1993. – №4. – С. 38–56.
73. Gautron J.-C. Droit européen. – Paris: Mémentos, 1997. – 297 p.
74. Dubouis L., Blumann C. Droit materiel de l’Union européenne. – Paris: E.J.A., 2001. – 603 p.
75. Cassia P., Saulnier E. L’imbroglio de la banane // RMCUE – 1997.
76. Labouz M. F. Le partenariat de l’Union européenne avec les pays tiers: conflits et convergences. – Bruxelles: Bruyant, 2000. – 112 р.
77. Petit B. Le nouvel accord de partenariat ACP-UE // RMCUE. – avril 2000.
78. JOCE. 2000, №L 317.
79. Babarinde O., Faber G. From Lome to Cotonou: Business as Usual? // European Foreign Affairs Review. – 2004. – №9. – P. 27–47.
80. EU Focus, 6 July 2000.
81. JOCE. 1969, №L 197.
82. JOCE. 1969, №L 198.
83. Cartou L. L’Union européenne. Traités de Paris – Rome – Maastricht. – Paris: Dalloz, 1996. – 676 p.
84. RMC. 1972. №159.
85. JOCE. 1978, №L 263.
86. JOCE. 1978, №L 264.
87. JOCE. 1978, №L 265
88. JOCE. 1978, №L 266.
89. JOCE. 1978, №L 268.
90. JOCE. 1978, №L 267.
91. JOCE. 1978, №L 269.
92. Fact Sheets on the European Union. – Luxembourg: Ed. by the European Commission, 1998. – 313 p.
93. JOCE. 1992. № L 181.
94. Europe Daily Bulletin. – Bruxelles, 1995, № 6620.
95. JOCE. 1996, №L 71/2.
96. JOCE. 1997, №L 187/3.
97. JOCE. 1998, №L 97/1.
98. JOCE. 1998, №L 70.
99. Moussis N. Accès à l’Union Europeenne droit, economie, politiques. – Paris: Mds-Edit Eur., 1999. – 545 p.
100. Règlement №1488/96, 23 juillet 1996 // JOCE. 1996, №L 189.
101. Third ECSA-World Conference. The European Union in a Changing World. –Luxembourg: European Communities, 1997. – P. 138–139.
102. Règlement №2898/2000, 26 novembre 2000 // JOCE. 2000, №L 311.
103. Европейский Союз на пороге XXI века / Под ред. Ю.А. Борко. – Москва: УРСС, 2001. – 471с.
104. JOCE. 2002, №L 352.
105. The EU’s relation with Chile – The background – Association Agreement. (http://europa.eu.int/comm/external_relations/chile/assoc_agr/index.htlm).

106. JOCE. 1994, № L 1.
107. JOCE. 1963, №26.
108. JOCE. 1964, №217.
109. Bull. EC 4-1987, points 1.3.1, 1.3.2.
110. Bull. EC 12-1989, points 2.2.37.
111. Dec.1/95 of the EC-Turkey Association Council // JOCE. 1996, №L 35/1.
112. Посельський В. Розширений Союз та розширена Європа: спроба системного аналізу європейської периферії // Офіційний сайт Центру європейського та порівняльного права (http.www.eclc.gov.ua
/new/htlm/ukr/6/article_poselsky_01.htlm)
113. JOCE. 1971, №L 61.
114. JOCE. 1973. №L 133.
115. Lycourgo C. L’association de Chypre à la CEE. – Paris: Presses Universitaire de France, 1989. – 92 p.
116. Сom (93) 313 Final, see Bull. EU 6-1993, point 1.3.6. and Supp. 5/93.
117. Bull. Eu 5-1997, point 1.4.65.
118. Mayhew Alan. Recreating Europe: The European Union’s Policy towards Central and Eastern Europe. Cambridge: Cambridge University Press, 1998 – 403 p.
119. JOCE. 1990. №L 291.
120. JOCE. 1989. №L 339.
121. JOCE. 1989. №L 68.
122. JOCE. 1988. №L 327.
123. JOCE. 1989. №L 88.
124. JOCE. 1989, №L 375.
125. Терницький В.М. Еволюція відносин Європейського Союзу з країнами Центральної та Східної Європи у 80-і та 90-і роки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 1999. – Вип.14 (ч.ІІ). – С. 11–23.
126. Lippert B. Relations with Central and Eastern European Counties: The Anchor Role of the European Union // Foreign Policy of the European Union: from EPC to CFSP and beyond. – London, 1997. – P. 200–207.
127. European Council, Conclusion of the Presidency. Dublin, June 1990.
128. Association agreements with countries of Central and Eastern Europe: a general outline, European Commission COM (90) 398 final. August 27, 1990.
129. Mannaї S. Thèse, Université de Nancy 2. Nancy: Centre europeen universitaire, 1995. – 712 p.
130. JOCE. 1993, №L 347/1.
131. JOCE. 1993, №L 348/1.
132. JOCE. 1994, №L 358/1.
133. JOCE. 1994, №L 357/1.
134. JOCE. 1994, №L 359/1.
135. JOCE. 1994, №L 360/1.
136. COM (95) 207 final.
137. COM (95) 341.
138. JOCE. 1992, №№L 114/1, 115/1, 116/1.
139. COM (398) final.
140. JOCE. 1970, №L 013.
141. Zemanek K. Is the Term “Soft Law” Convenient // Liber Amicorum: – The Hague: – Edit. by G. Hafner, G. Loible, F. Rest, L. Sucharia-Behrmann, K. Zemanek, 1998. – P. 843–862.
142. JOCE. 1993, №L 348/1.
143. Evance A. European Union Decision – Making, Third States and Comitology // International Comparative Law Quarterly. – 1998. – V.47, №2. – P. 257–277.
144. Preston C. Poland and EU Membership: Current Issues and Future Prospects // Journal of European Integration. – 1998. – V.21, №2. – P. 147–168.
145. Com (95) 163 final.
146. Inglis K. The Europe Agreements Compared in the Light of their Pre-accession Reorientation // Common Market Law Review. – 2000. – V.37, №5. – P. 1173–1210.
147. Шевчук С. Ніццький договір та розширення ЄС. – Київ: Логос, 2001. – 195 с.
148. Сopenhagen European Council. Copenhagen, 21–22 June, 1993 // Bulletin of the European Communities Commission. – 1993. – V.26, №6. – P. 13–15.
149. Lefebvre M. Le grand bond vers l’Est: une nouvelle Europe // Revue du Marche commun et del’Union europeenne. – 2004. – №478 – P. 281–289.
150. JOCE. 2004, № L 084.
151. COM (2001) 371 final, 9 July 2001.
152. Phinnemore D. Stabilisation and Association Agreements: Europe Agreements for the Western Balkans? // European Foreign Affairs Review. – 2003. – №8. – P. 77–103.
153. Friis L., Murphy A. “Turbo-charged negotiations”: The EU and Stability Pact for South Eastern Europe // Journal of European Public Policy. – 2000. – №7. – Р. 767–786.
154. Cremona M. Creating the New Europe: the Stability Pact South Eastern Europe in the Context of EU-SEE Relation // The Cambridge Yearbook of European legal Studies. – 1999. V.2. – Р. 463–506.
155. The stabilization and association process for countries of South-Eastern Europe, COM (1999) 235 final, Brussels, 26 May 1999.
156. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 року №615/98 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 18 черв. із змінами, внесеними Указом Президента „Про внесення змін до Указу Президента України від 11 червня 1998 року №615” від 11 січня 2001 року №8/2001 // Урядовий кур’єр. – 2001. – 24 січн.
157. Будкін В.С. В умовах „Ширшої Європи” Україна – ЄС: складні підсумки і можливі перспективи // Політика і час. – 2004. – №1. – С 7–16.
158. Масштабей В.Я. Курс на інтеграцію// Політика і час. – 1998. – №110–12. – С. 9–13.
159. Закон України „Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10 листопада 1994 року №237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №46. – Ст. 415.
160. Указ Президента України “Про програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року №1072/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №39. – Ст. 1648.
161. Закон України „Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року №1629 – IV // Урядовий кур’єр. – 2004. – 20 квітн.
162. Спільна стратегія Євросоюзу щодо України, схвалена на Європейською Радою 11 грудня 1999 року. // JOCE. 2000, №L 276/45.
163. Топорнин Б.Н. Европейское право. – Москва: Юристъ, 1998. – 456 с.
164. Гнатовський М.М. Деякі проблеми імплементації Угод про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та новими незалежними державами // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 1999. – Вип. 15. – С. 80–91.
165. Посібник з питань імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством. – Київ: Укр.-Європ. Консульт. центр з питань законодавства, 1999. – 99 с.
166. Закон України “Про приєднання до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акту від 24 липня 1971 року)” від 31 травня 1995 року №189/95-ВР // Голос України. – 1995. – 08 черв.
167. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення” від 20 вересня 2001 року №2730-III // Голос України. – 2001. – 16 жовтн.
168. Закон України “Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків” від 01 червня 2000 року, №1763-ІІІ // Голос України. – 2000. – 13 черв.
169. Закон України “Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків” від 01 червня 2000 року, №1762-ІІІ // Голос України. – 2000. – 13 черв.
170. Закон України “Про приєднання України до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентних процедур” від 01 листопада 1996 року, №474/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №52. – Ст. 300.
171. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин (Женевського акту 1978 року)” від 02 червня 1995 року, №209/95-ВР // Голос України. – 1995. – 19 липн.
172. Указ Президента України „Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24 лютого 1998 року №148/98 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – №3. – С. 55–57.
173. Інформація з офіційного сайту Представництва Європейської Комісії в Україні, Молдові та Бєларусi (http://www.delukr.cec.eu.int/ua/eu-cooperation/eu-cooperation-agr_ua.html)

174. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 12 листопада 1998 року №1773 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – №3. – С. 92–94.
175. Указ Президента України „Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30 серпня 2000 року №1033/2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. – 20 вересн.
176. Указ Президента України „Про Державну раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України” від 30 серпня 2002 року №791/2002 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – 05 вересн.
177. Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС. – Київ: Слово, 2004. – 320 с.
178. Постанова Кабінету Міністрів України „Про утворення Державного департаменту з питань адаптації законодавства” від 24 грудня 2004 року №1742 // Офіційний вісник України. – 2004. – №52. – Ст. 3447.
179. Постанова Кабінету Міністрів України „Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 16 серпня 1999 року №1496 // Офіційний вісник України. – 1999. – №33. – Ст. 168.
180. Закон України “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 21 листопада 2002 року № 228-IV // Урядовий кур’єр. – 2002. – 18 грудн.
181. The EU’s relation with Ukraine – Overview– Political and legal foundation. (http://europa.eu.int/comm/external_relations/ukraine/intro/index.htlm).

182. Fontana J. L’Europe en procès / Pr. de J. le Goff. – Paris: Edit. du Seuil, 1995 – 207 p.
183. Pollet K. Human Rights Clauses in Agreements between the European Union and Central and Eastern European Countries // Revue des Affaires Européennes. – 1997. – №3. – P. 290–301.
184. Кульчинський Р. Україні дали частину статусу ринкової держави // Галицькі контракти. – 2000. – №42. – 16 жовт.
185. Лахно С. В. Членство в СОТ: проблеми лишаються // Політика і час. – 2001. – №7. – С. 74–76.
186. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” // Урядовий кур’єр. – 2002. – 4 черв.
187. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі” від 05 вересня 2001 року №799/2001 // Урядовий кур’єр. – 2001. – 13 вер.
188. Указ Президента України “Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі” від 05 лютого 2002 року №104/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – №6. – Ст. 242.
189. Березовська І. Передумови підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – К., 2003. – Вип.42 Ч.І. – С. 151–156.
190. Euro-east, N83, Dec.1999.
191. СOM (2003) 104 final, Bruxelles, 11.03.2003.
192. Посельский В. Украина–Европейский Союз: конец «диалога глухих» уже не за горами // Зеркало недели. – 2003. – № 46 (471). – 29 нояб. – 5 декаб.
193. Сom (2003) 393 final, Bruxelles, 01.07.2003.
194. JOCE. 2003, № С 169.
195. Гальчинський А. Нові можливості євроінтеграційної стратегії України // Співпраця ЄС та України (аналітичний щоквартальник). – 2003. – №3. – С. 1-10.
196. Інформація з офіційного сайту Представництва Європейської Комісії в Україні, Молдові та Бєларусі
(http://www.delukr.cec.eu.int/site/page30917.html).

197. EU Press release 6428/05 (Presse 37), 21 February 2005.
198. Новий стиль відносин – безумовна довіра // Урядовий кур’єр. – 2005. – 23 лют.
199. Окреслено дорожню карту // Урядовий кур’єр. – 2005. – 25 лют.
200. Виступ Президента України Віктора Ющенка у Європейському парламенті „Вибір остаточний і перегляду не підлягає” // Урядовий кур’єр. – 2005. – 25 лют.
201. Березовська І. Правове регулювання відносин України з ЄС у світлі перспективи створення асоціації // Політика і час. – 2002. – №5. – С. 66–71.
202. Посельський В. Европейский Союз: інституційні основи європейської інтеграції. – Київ: Смолоскип, 2002. – 168 с.