ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО МОРСЬКОГО ПРАВА: ПРАВОВА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ 2
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО МОРСЬКОГО ПРАВА ЯК ТЕОРЕТИЧНА ПРОБЛЕМА 13
1.1. Специфіка норм міжнародного морського права як детермінанта їх імплементації 13
1.2. Концепції співвідношення міжнародного і внутрішнього права як теоретична основа імплементації міжнародного морського права 27
1.3. Полісистемність морського права як методологічна основа імплементації норм міжнародного морського права 42
РОЗДІЛ 2. ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО МОРСЬКОГО ПРАВА У ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ 82
2.1. Конституційний механізм імплементації норм міжнародного морського права, створений в Україні 82
2.2. Імплементація норм міжнародного морського права в різних сферах морської діяльності 100
2.3. Актуальні теоретичні та практичні питання сучасного морського права, що виникають у контексті визначення правового статусу і режиму Азовського моря та Керченської протоки 167
ВИСНОВКИ 191
ДОДАТОК 198
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Проблема імплементації норм міжнародного права (МП) є однією з центральних у теорії міжнародного права, оскільки її дослідження дає можливість глибше розкрити сутність міжнародного права як своєрідної правової системи, з’ясувати механізми взаємодії та взаємовпливу норм міжнародних та внутрішньодержавних правових систем в процесі імплементації та виявити шляхи забезпечення їх узгодження. Звернення до проблем імплементації МП в конкретній сфері правового регулювання – міжнародних морських правовідносинах – зумовлене не лише безперечним загальнотеоретичним та практичним значенням таких досліджень для будь-яких сфер правового регулювання, а й також об’єктивно існуючою специфікою міжнародних морських правовідносин як предмета правового регулювання – їхнім органічним зв’язком із використанням Світового океану і морських просторів, їхнім комплексним та полісистемним характером.
Морська діяльність за самою своєю природою є діяльністю міжнародною, оскільки здійснюється у зв’язку з використанням просторів і ресурсів Світового океану, який є сферою інтересів міжнародного співтовариства в цілому і кожної держави зокрема. У зв’язку із зіткненням інтересів окремих держав і співтовариства держав у цілому в процесі використання просторів і ресурсів Світового океану, зокрема, відкритого моря, гостро постало питання про узгодження таких інтересів правовими засобами, прийняття необхідних міжнародно-правових документів і внесення відповідних змін до внутрішнього законодавства держав. Актуальність зазначених питань підсилюється і подальшим розвитком морської техніки та розширенням судноплавства, геополітичними змінами на планеті, сучасними тенденціями глобалізації, інтернаціоналізації та підсиленням інтеграційних процесів. Крім того, міжнародні морські інтереси стосуються не лише використання морських просторів і ресурсів як таких: прямо чи опосередковано вони неминуче виходять на сухопутні проблеми, на сферу територіального суверенітету держав, потребують при визначенні внутрішньодержавної політики щодо прийняття морських законів збалансованого та зваженого підходу, який би оптимально поєднував та враховував як національні інтереси держав, так і інтереси міжнародного співтовариства в цілому. Отже, стає очевидним, що морська діяльність має здійснюватися виключно в рамках узгодженого між державами обов’язкового для всіх міжнародного правопорядку, належне дотримання якого у великій мірі залежить від ефективної імплементації державами норм міжнародного морського права як на міжнародному, так і на національному рівнях.
Таким чином, актуальним стає окреме глибоке вивчення теоретичних та практичних проблем імплементації норм власне міжнародного морського права з урахуванням саме його специфіки. При цьому, з огляду на складність і комплексність міжнародних морських правовідносин, проблема імплементації норм міжнародного морського права має вивчатися не тільки як окреме питання, а й у контексті інших пов’язаних з ним актуальних проблем МП, міжнародного морського права та внутрішнього права України. До них належать, зокрема, питання правової природи і змісту сучасного міжнародного морського права, морської правосуб’єктності України, її правоздатності і дієздатності в цій сфері, питання територіальної цілісності її морських просторів і низка інших актуальних питань, пов’язаних із реформуванням морського законодавства України в контексті сучасних інтеграційних процесів. Крім того, через насиченість нормативних актів міжнародних морських організацій, а також угод щодо забезпечення безпеки мореплавства і захисту від забруднення морського середовища технічними нормами, по суті, адресованими безпосередньо виконавцям – фізичним та юридичним особам держави, актуального практичного значення набуває питання про пряме застосування норм міжнародних договорів і конвенцій у внутрішньому правопорядку держави.
Загальнотеоретичні та методологічні засади імплементації норм МП активно досліджувалися відомими вітчизняними та іноземними вченими. Так, до цієї проблеми зверталися Є.М. Аметистов, І.П. Бліщенко, М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, В.А. Василенко, А.С. Гавердовський, В.Н. Денисов, В.Н. Дурденевський, В.І. Євінтов, О.В. Задорожній, Г.В. Ігнатенко, Ф.І. Кожевніков, Є.А. Коровін, А.М. Ладиженський, Д.Б. Левін, І.І. Лукашук, Л.А. Лунц, М.М. Мінасян, М.В. Миронов, В.В. Мицик, Р.А. Мюллерсон, Т.М. Нешатаєва, А.М. Талалаєв, Г.І. Тункін, Є.Т. Усенко, М.А. Ушаков, С.В. Черниченко, В.М. Шуршалов та ін. Проблема імплементації власне міжнародного морського права розглядається в роботах з морського права загального характеру, зокрема у працях Г.О. Анцелевича, М.О. Баймуратова, О.О. Балобанова, С.С. Бойцова, П.П. Виноградова, О.Ф. Висоцького, О.О. Волкова, В.В. Демиденка, Ю.Х. Джавада та А.К. Жудро, Є.В. Додіна, А.С. Зоріна, Г.Г. Іванова, А.Л. Іщенка, А.Д. Кейліна, А.Л. Колодкіна, М.І. Лазарєва, А.Л. Маковського, В.Ф. Мешери, А.П. Мовчана, С.В. Молодцова, С.С. Переверзєва, Є.П. Передерієва, В.М. Прусса, В.А. Селезньова, В.В. Серафімова, О.М. Шемякіна, О.А. Щипцова та ін.
Загальнотеоретичні дослідження в цій сфері, безперечно, є суттєвим внеском у наукову розробку цього питання. В той же час, донині й у вітчизняній, і в іноземній літературі з морського права були відсутні публікації монографічного плану, спеціально присвячені проблемі імплементації норм міжнародного морського права.
Отже, актуальність дисертаційного дослідження визначається необхідністю заповнення цієї прогалини і зосередження уваги на дослідженні актуальних теоретичних і практичних питань імплементації норм міжнародного морського права, зокрема у внутрішнє законодавство України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках загальної теми “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір” (№ 01БФ048-01), яку розробляє кафедра міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, планового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” (№ 97132), Комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних і економічних основ Української Держави” (№ 97128).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу доктрини і практики правового регулювання міжнародних морських відносин з’ясувати теоретико-методологічні особливості імплементації норм міжнародного морського права, а також теоретичні та практичні питання, пов’язані з імплементацію зазначених норм у внутрішнє законодавство України.
Відповідно до мети в дисертації сформульовано та реалізовано такі завдання:
- узагальнити теорії співвідношення міжнародного і внутрішнього права (ВП) та теорії приведення в дію норм МП в рамках внутрішньодержавного правопорядку в контексті специфіки норм міжнародного морського права, розкрити проблеми взаємодії міжнародного та національного права в цій сфері;
- з’ясувати правову природу морського права та, зважаючи на неї, визначити методологічну основу імплементації норм міжнародного морського права;
- дослідити та оцінити ефективність створеного в Україні конституційного механізму імплементації норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство;
- проаналізувати участь України у системі багатосторонніх, регіональних та двосторонніх договорів в морській сфері, з’ясувати їх місце у ВП України, визначити заходи, необхідні для імплементації їх норм, та проаналізувати імплементацію зазначених норм в систему законодавства України;
- розробити рекомендації і пропозиції щодо подальшого реформування морського законодавства України в світлі вимог міжнародного морського права та стратегічного курсу України на інтеграцію правової системи держави до європейського та загальносвітового правового простору;
- розкрити в контексті імплементації норм міжнародного морського права актуальні теоретичні і практичні проблеми, що виникають в зв’язку з визначенням правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини у сфері імплементації норм міжнародного морського права у національну правову систему України.
Предметом дослідження є міжнародно-правові акти у сфері міжнародної морської діяльності, передусім Конвенція ООН з морського права 1982 року, а також національно-правові акти України, які містять норми, що регламентують основи та порядок імплементації норм міжнародного морського права та взаємодію системи права України з системою міжнародного морського права під час такої імплементації.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження побудоване на принципі методологічного плюралізму, відповідно до якого при аналізі проблематики імплементації норм міжнародного морського права використано широкий спектр наукових методів і підходів. Методологічною основою роботи є загальнофілософський діалектичний метод, за допомогою якого морське право пізнається як мінлива полісистемна структура. Історичний метод використано при дослідженні історії формування теорій співвідношення МП і ВП, теорій приведення в дію норм МП в рамках внутрішньодержавного правопорядку, а також історії становлення правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки. За допомогою порівняльно-правового методу встановлено специфіку норм міжнародного морського права, яка визначає особливості їх імплементації. За допомогою формально-юридичного методу проаналізовано зміст міжнародно-правових актів в морській сфері та здійснено дослідження їх імплементації до національного законодавства України. Метод системного аналізу дозволив виділити основні недоліки створеного в Україні механізму імплементації норм міжнародного морського права, розкрити в контексті імплементації норм міжнародного морського права актуальні теоретичні та практичні проблеми, що виникають в зв’язку з визначенням правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки. На основі методу системного аналізу та методу прогнозування розроблено рекомендації та пропозиції щодо подальшого реформування морського законодавства України. В роботі використані також логічний та інші спеціальні методи наукового дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці в нових геополітичних умовах і на основі системного підходу проведено дослідження проблеми імплементації норм міжнародного морського права і пов’язаних з нею актуальних теоретичних і практичних питань. Основні наукові положення, у яких найбільшою мірою відображено новизну дослідження, зводяться до такого:
1. З’ясовано, що, зважаючи на специфічні риси міжнародних морських відносин та норм міжнародного морського права, ефективна імплементація останніх може здійснюватися лише при системному поєднанні міжнародно-правових та національно-правових імплементаційних заходів.
2. Встановлено, що методологічною основою імплементації норм міжнародного морського права є авторське розуміння морського права в широкому сенсі як полісистемної структури.
3. Визначено, що Конвенція ООН з морського права 1982 р. є ключовим (і певною мірою системоутворюючим) елементом морського права як полісистемної структури, тому що не лише вимагає адаптації національних систем права до своїх вимог і стандартів, а через таку адаптацію призводить і до певної гармонізації правових норм різних національних систем права (та правових систем) між собою.
4. Встановлено, що в Україні на конституційному рівні ще не створено належної правової основи для забезпечення виконання Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань. Основними недоліками існуючого правового регулювання є: відсутність закріплення на конституційному рівні примату МП над ВП як правової передумови для забезпечення дотримання Україною принципу pacta sunt servanda; відсутність чітко визначеної ієрархії норм МП та ВП; невизначеність місця міжнародних договорів, що не потребують згоди парламенту на їх обов’язковість, а також звичаєвих міжнародно-правових норм та рішень міжнародних судів в системі національного законодавства України.
5. Встановлено, що імплементація Україною норм міжнародного морського права на національному рівні має цілий ряд системних недоліків, обумовлених, головним чином, відсутністю нормативно-визначеної концептуальної основи імплементації норм міжнародного морського права та морської політики держави та вузьковідомчим підходом до правового регулювання міжнародних морських відносин.
6. Визначено, що методологічну основу розробки національного морського законодавства України повинна скласти обґрунтована в дисертації концепція морського права як полісистемної структури; при цьому, імплементація норм міжнародного морського права в національне законодавство України повинна розумітися широко, не обмежуватися питаннями, які відносяться безпосередньо до морської діяльності, а охоплювати всі владні й управлінські структури держави, діяльність яких може впливати на ступінь ефективності регламентації морської діяльності.
7. Показано, що практика розгляду питань правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки збагачує зміст теоретичних положень МП в частині морської правосуб’єктності, суверенітету над морською територією, правонаступництва, непорушності кордонів, правового статусу і режиму окремих морських просторів тощо, що водночас дає змогу глибше подивитися на проблеми подальшого розвитку внутрішнього морського законодавства України в контексті імплементації відповідних норм міжнародного морського права.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження сприяє подальшому поглибленому розумінню та вивченню механізму імплементації норм міжнародного морського права в нових геополітичних умовах і з позицій полісистемного характеру морського права.
Отримані дисертантом результати можуть бути використані в процесі вдосконалення законодавства України (зокрема, Кодексу торговельного мореплавства України, Водного кодексу України, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закону України “Про тваринний світ” тощо) та підзаконних нормативних актів, а також у процесі подальших досліджень у сфері морського та міжнародного права, механізмів правового регулювання морських відносин та імплементації норм міжнародного морського права. Автором розроблено проект Закону України “Про затвердження концептуальних основ імплементації норм міжнародного морського права у національне законодавство України”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднено в доповідях на науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24-25 квітня 2003 року, Київ), міжнародній конференції “30th Pacem in Maribus. A Year after Johannesburg. Ocean Governance and Sustainable Development: Ocean and Coasts – a Glimpse into the Future” (27-30 жовтня 2003, Київ), міжнародній конференції з правових проблем Каспію, Азовського басейну і багатоцільового використання морських просторів (2-5 грудня 2003 року, Москва), науково-практичній конференції студентів, аспірантів, молодих вчених та викладачів “Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського союзу” (25 травня 2004 року, Київ), конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (14 жовтня 2004 року, Київ). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження використано при правовій оцінці міжнародно-правових домовленостей України і Росії з питань делімітації Азово-Керченської акваторії в друкованих засобах масової інформації (газета “Дзеркало тижня” № 7 (432), 22-28 лютого 2003 року).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані автором у чотирьох наукових статтях та тезах трьох виступів на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків, додатку (проекту Закону України “Про затвердження концептуальних основ імплементації норм міжнародного морського права у національне законодавство України”), списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 223 сторінки, у тому числі 2 сторінки додатку, 24 сторінки – список використаних джерел (283 джерела).

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації вперше у вітчизняній науці в нових геополітичних умовах і на основі розуміння морського права в якості полісистемної структури проаналізовано теоретичні проблеми імплементації норм міжнародного морського права та практику України у цій сфері. Висновки за конкретними розглянутими в дисертації питаннями були сформульовані в процесі викладення відповідних розділів роботи. Нижче приводяться загальні висновки, які відносяться до роботи в цілому.
1. Чинником, який обумовлює стратегію та напрямки побудови механізму імплементації норм міжнародного морського права, є специфічний характер морського права як особливої системи правового регулювання, детермінований перш за все специфічними рисами міжнародних морських правовідносин. Особливості цих відносин, що виникають в процесі використання ресурсів Світового океану, у великій мірі обумовлені специфікою предмету, стосовно якого вони виникають – Світового океану. Зв’язок зі Світовим океаном зумовлює міжнародний характер морських суспільних відносин та формує їх системність. Крім того, по своїй суті основна частина морських відносин носить господарський характер, внаслідок чого знаходиться під безпосереднім впливом тенденцій, які відбуваються в світовій економіці та національних економіках держав. Відбувається глобалізація міжнародних морських відносин, обумовлена глобалізацією світової економіки та винятковою роллю Світового океану як важливого джерела живих і неживих ресурсів, необхідних для існування всього людства, внаслідок чого сформувалося загальне розуміння того, що подальша експлуатація ресурсів Світового океану можлива лише при узгодженні інтересів всіх учасників міжнародних морських відносин та глобальної координації їх діяльності. Зазначені тенденції в розвитку міжнародних морських відносин зумовлюють зміну й міжнародної нормативної системи, яка їх регулює: відзначаються тенденції до універсалізації багатьох норм міжнародного морського права з одночасним залученням до міжнародного регулювання національних правових систем; формуються зачатки глобальної правової системи, зокрема в сфері морегосподарської діяльності, відбувається глобалізація міжнародного морського права.
2. Міжнародні морські правовідносини є комплексними за своєю суттю, оскільки охоплюють величезний комплекс найрізноманітніших суспільних відносин (починаючи від торгівлі та промислів і закінчуючи науковими дослідженнями), що складаються у зв’язку з діяльністю у Світовому океані. Зв’язок зі Світовим океаном, у свою чергу, зумовлює міжнародний характер зазначених відносин: Світовий океан як просторова сфера їх реалізації, перебуває (за винятком деяких просторів) поза межами національної юрисдикції, у результаті чого щодо цієї сфери виникають міжнародні правовідносини в найширшому розумінні – як відносини між народами, державами, індивідами і компаніями різних національних належностей, міжнародними організаціями. Такі правовідносини, хоч і доволі відокремлені одне від одного, все-таки активно взаємодіють, виходячи зі свого предмета й змісту.
Коло суб’єктів зазначених правовідносин значно ширше, ніж коло суб’єктів відносин, урегульованих міжнародним морським публічним правом. Не збігається воно і з колом відносин виключно внутрішнього права або міжнародного приватного права. Отже, спостерігається об’єднання всіх суб’єктів зазначених вище систем за таким критерієм, як вид діяльності – експлуатація Світового океану, причому в результаті такого поєднання суб’єкти однієї системи вступають у відносини із суб’єктами іншої системи.
Усі зазначені відносини в різних частинах врегульовані правовими нормами, що належать до різних систем права, серед яких – різні галузі та інститути МП, ВП і ТП. При цьому зазначене комплексне регулювання здійснюється як у горизонтальному вимірі (різними галузями однієї системи), так і у вертикальному (різними галузями різних систем).
Незважаючи на всю різноманітність складових міжнародних морських правовідносин, спостерігається їх системність, а головним чинником, що поєднує ці відносини в єдиний морський комплекс, є об’єкт цих відносин – діяльність з використання ресурсів Світового океану та морського дна, а також мета – задоволення потреб людства в таких ресурсах.
3. Наявність системи комплексних відносин викликає питання про наявність та природу системи норм, що регулюють ці відносини, для позначення якої в науковій літературі існують такі терміни, як “морське право”, “міжнародне морське право” тощо, у використанні та розумінні яких немає єдності. Аналіз існуючих теоретичних підходів до визначення та правової кваліфікації категорій морського права та міжнародного морського права показує, що в основі таких підходів лежить галузевий принцип: відмежування системи норм за такими критеріями, як предмет і метод правового регулювання. В той же час комплексність міжнародних морських правовідносин змушує дослідників звертатися до такої категорії, як комплексні галузі для відображення всієї складності та різноманітності системи правового регулювання міжнародних морських відносин. Однак навіть категорія “комплексна галузь” не здатна відобразити всю складність правової природи норм морського права, адже, по-перше, ця категорія є штучною, бо сама заперечує теоретичні основи для побудови галузей (оскільки комплексна галузь поєднує в собі норми різних галузей, вона не може характеризуватися єдністю метода як критерію для побудови галузі). Крім того, комплексна галузь як категорія не здатна (в силу теоретичних основ розуміння галузі) врахувати всі міжсистемні (а не лише міжгалузеві) зв’язки, які виникають між нормами системи правового регулювання міжнародних морських відносин.
Таким чином, стає очевидною неадекватність традиційних галузевих підходів (в тому числі комплексних галузей) до вивчення питань правової регламентації міжнародних морських відносин, оскільки їх інструментарій відстає від темпів фактичного розвитку правовідносин і їх систем і не може запропонувати адекватної оцінки явищ.
Основним критерієм для виділення в окрему систему комплексу норм, які регулюють міжнародні морські відносини, повинен виступати зміст зазначених відносин. Виділена таким чином система норм не може вважатися ні галуззю, ні комплексною галуззю, оскільки буде порушувати прийняті підходи до її формування. В той же час, заперечити існування комплексу норм, об’єднаних в систему за критерієм предмету правового регулювання, означає заперечити фактичний стан речей, на який починають звертати увагу все більше науковців.
З огляду на це, можна стверджувати, що морське право як система правового регулювання міжнародних морських відносин являє собою полісистемну структуру правового регулювання, яка, по-перше, складається з уже сформованих систем, а по-друге, сама набуває рис системи, в якій системи-складові становлять її елементи. Ця система формується, перш за все, через такий фактор, як предмет правого регулювання. Полісистемна структура правового регулювання морських відносин не є галуззю в традиційному розумінні останньої: ні моносистемною, ні комплексною. Полісистемна структура правового регулювання охоплює як свої елементи низку галузей міжнародного права, як публічного, так і приватного (перш за все міжнародне морське право, а також міжгалузеві інститути та інші галузі, норми яких здійснюють правове регулювання морських відносин), ряд галузей та інститутів внутрішньодержавного права, а також норми lex mercatoria. При цьому елементи полісистемної структури зберігають свої характеристики окремих систем; включення їх до складу полісистемної структури жодним чином не заперечує їх існування як окремих галузей і жодним чином не підриває галузевих основ теорії права. Виявлення та вивчення полісистемного характеру морського права як структури правового регулювання має велике значення не лише для цілей наукового викладення дисципліни морського права, але й повинно враховуватися як методологічна основа при побудові механізмів імплементації норм міжнародного морського права як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні.
4. Конвенція ООН з морського права 1982 р. є ключовим (і певною мірою системоутворюючим) елементом морського права як полісистемної структури, тому що не лише вимагає адаптації національних систем права до своїх вимог і стандартів, а через таку адаптацію призводить і до певної гармонізації правових норм різних національних систем права (та правових систем) між собою. Здійснюючи імплементацію, тобто вживаючи національно-правові та організаційні заходи, державі доцільно не лише приводити систему права у відповідність з нормами міжнародного морського права, а й гармонізувати його з морським правом інших держав, принаймні географічних сусідів, з якими є “спільне” море.
5. На конституційному рівні в Україні створено загальну правову основу для імплементації МП, що, безумовно, є великим надбанням української правової системи. Втім, такій правовій основі властивий цілий ряд недоліків: відсутність закріплення на конституційному рівні примату МП над внутрішнім правом як правової передумови для забезпечення дотримання Україною принципу pacta sunt servanda; відсутність чітко визначеної ієрархії норм МП та ВП, що створює проблеми у правозастосуванні у разі виникнення суперечностей між нормами МП і ВП; чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, зроблено частиною національного законодавства, а не права, як це доречно було зробити; недостатньо чітка визначеність моменту, з якого міжнародний договір стає частиною національного законодавства, що призводить до помилок у правозастосуванні; відсутність системи належного інформування суб’єктів ВП України про набрання міжнародними договорами чинності для України та офіційного оприлюднення міжнародних договорів; не визначено місце міжнародних договорів, що не потребують згоди парламенту на їх обов’язковість, а також звичаєвих міжнародно-правових норм та рішень міжнародних судів в системі національного законодавства України; в період з 28 червня 1996 року по 12 липня 2000 року при вираженні згоди на обов’язковість для України міжнародних договорів порушувався порядок набрання чинності законами України про ратифікацію, що може призвести до невизнання відповідних міжнародних договорів частиною внутрішнього законодавства України.
Отже, можна констатувати, що в Україні на конституційному рівні ще не створено ефективного імплементаційного механізму, потрібного для забезпечення виконання нею своїх міжнародно-правових зобов’язань. За таких умов імплементаційний процес може ускладнюватися, потрапляти в залежність від дій конкретних посадових осіб, суддів тощо, правосвідомість яких не завжди досягає рівня, належного для забезпечення дотримання принципу pacta sunt servanda. Тому вирішення проблеми забезпечення реалізації в Україні обов’язкових для неї міжнародно-правових норм під силу лише правовій системі в цілому як системі не тільки нормативних складових, а й таких елементів, як правосвідомість, законність тощо, за умови достатнього рівня їхнього розвитку та внутрішньої узгодженості.
6. Відсутність в Україні нормативно-визначеної концептуальної основи імплементації норм міжнародного морського права та морської політики держави, а також вузьковідомчий підхід до правового регулювання міжнародних морських відносин обумовлює існування системних недоліків національно-правового механізму імплементації, створеного в Україні, які можна подолати шляхом реформування як системи нормативних засобів, так і системи державно-владних інститутів, залучених до процесу імплементації на всіх рівнях.
Удосконалення потребують як базові закони (Кодекс торговельного мореплавства України, Водний кодекс України, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України “Про тваринний світ” тощо), так і цілий ряд підзаконних нормативних актів. Крім необхідності внесення окремих змін до ряду внутрішніх нормативно-правових актів, окремо звертається увага на необхідність розробки науково обґрунтованої стратегії розвитку державно-правової системи, системи законодавства, морської політики України, а також прийняття концепції імплементації та нормотворення в морській сфері. В цьому зв’язку автором розроблено проект Закону України “Про затвердження концептуальних основ імплементації норм міжнародного морського права у національне законодавство України”, який є додатком до дисертаційного дослідження.
7. Обґрунтована в дисертації концепція морського права як полісистемної структури повинна скласти методологічну основу розробки національного морського законодавства України; при цьому імплементація норм міжнародного морського права у національне законодавство повинна розумітися широко, не обмежуватися питаннями, які відносяться безпосередньо до морської діяльності, а охоплювати всі владні й управлінські структури держави, діяльність яких може впливати на ступінь ефективності регламентації морської діяльності. Зокрема, пропонується створити такий організаційний (інституційний) механізм для контролю за виконанням Україною своїх зобов’язань у морській сфері, щоб контроль за імплементацією та виконанням кожної конкретної конвенції було закріплено за конкретним органом державної виконавчої влади (міністерством).
8. В процесі імплементації норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство України потрібно брати до уваги нові тенденції в розумінні співвідношення правоздатності і дієздатності держави, меж суверенітету держави, правового статусу та режиму морських просторів тощо. В цьому світлі важливою є практика розгляду питань правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки, яка збагачує зміст теоретичних положень МП в частині морської правосуб’єктності, суверенітету над морською територією, правонаступництва, непорушності кордонів, правового статусу і режиму окремих морських просторів тощо, що водночас дає змогу глибше подивитися на проблеми подальшого розвитку внутрішнього морського законодавства України в контексті імплементації відповідних норм міжнародного морського права.

ДОДАТОК

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«Про затвердження Концептуальних основ імплементації норм міжнародного морського права у національне законодавство України”
1. Імплементація норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство України здійснюється, виходячи з Конституції України та основних принципів і норм міжнародного права та міжнародного морського права.
2. Обов’язковій імплементації підлягають норми міжнародного морського права, обов’язкові для виконання Україною, а саме: норми чинних міжнародних договорів України, незалежно від того, який саме державний орган України висловив згоду на обов’язковість для України такого міжнародного договору; норми звичаєвого міжнародного морського права.
3. За рішенням уповноваженого органу імплементації підлягають норми міжнародних договорів України, підписаних або ратифікованих Україною, що не набрали для неї чинності, а також міжнародних договорів, до яких вона має намір приєднатися.
4. За рішенням уповноваженого органу можуть вирішуватися питання про імплементацію рекомендацій та інших необов’язкових норм, що становлять систему міжнародного морського права.
5. У процесі прийняття внутрішніх імплементаційних актів Україна має враховувати практику та звички, прийняті в міжнародних морських відносинах.
6. Імплементація норм міжнародного морського права проводиться з урахуванням обов’язку України здійснювати гармонізацію свого законодавства із законодавством ЄС та інших обов’язків щодо гармонізації чи адаптації, які вона взяла на себе.
7. Органи виконавчої влади України, висловлюючи згоду на обов’язковість для України міжнародного договору, одночасно видають нормативно-правовий акт, відповідно до якого такий міжнародний договір стає частиною внутрішнього законодавства України.
8. Органи державної влади України, висловлюючи згоду на обов’язковість для України міжнародного договору, у межах своєї компетенції визначають орган, відповідальний за виконання такого договору та внутрішню імплементацію його норм.
9. При виникненні розбіжностей між нормами міжнародного морського права та внутрішнього права України пріоритет мають норми міжнародного морського права – з врахуванням таких принципів:
- жодна норма міжнародного морського права не може мати пріоритет порівняно з нормою Конституції України;
- норми міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано її державним органом, не можуть мати пріоритету порівняно з внутрішніми нормами, прийнятими іншими державними органами, якщо в системі ієрархії внутрішніх нормативно-правових актів України акти, прийняті такими державними органами, мають вищу юридичну силу, ніж норми, прийняті державним органом, який дав згоду на обов’язковість для України міжнародного договору;
- норми міжнародного морського права не можуть мати пріоритету порівняно з нормами внутрішнього законодавства України, якщо таке законодавство прийняте на підставі вищих за ієрархією норм міжнародного морського права і цілком відповідає їм;
- звичаєві норми міжнародного морського права мають пріоритет порівняно з будь-якими нормами внутрішнього законодавства України, крім Конституції України.

Президент України В.Ющенко
м. Київ, “___” _______ 2005 року
№ _________

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Документи та інформаційні матеріали
1. Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 / Постанова Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” від 24.08.1991 №1427-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №38. – Ст. 502.
2. Венская конвенция о праве международных договоров: Комментарий / Составитель и автор комментариев А.Н. Талалаев. – М.: Юрид. лит., 1997. – 336 с.
3. Венская Конвенция о правопреемстве государств в отношении договоров от 23 августа 1978 года // Действующее международное право. – В 3 т. / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – Т. 1. – Москва: Изд-во Моск. независ. ин-та междунар. права, 1996. – С. 433–457.
4. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 N 55-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №31. – Ст. 429.
5. Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки від 26 грудня 2003 року // Урядовий кур’єр. – 2003. – 26 груд.
6. Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою від 19 листопада 1990 року // Законодавство України
7. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією від 2 червня 1997 року // Законодавство України .
8. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією від 31 травня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1999. – №20. – Ст. 518.
9. Закон України “Про державний кордон України” вiд 4.11.1991 №1777-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №2. – Ст. 5.
10. Закон України “Про приєднання України до Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року і Протоколу 1976 року до неї” вiд 15.07.1994 №115/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №33. – Ст. 305.
11. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти 1995 року” вiд 17.01.2002 № 2993-III // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – Ст. 232.
12. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року” вiд 1.11.1996 №464/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №50. – Ст. 284.
13. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою” вiд 4.07.2002 №44-IV // Урядовий кур’єр. – 2002. – 23 лип.
14. Закон України “Про приєднання України до Угоди про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану” вiд 9.07.2003 №1067-IV // Урядовий кур’єр. – 2003. – 13 серп.
15. Закон України “Про Червону книгу України” вiд 7.02.2002 №3055-III // Законодавство України .
16. Закон Российской Федерации «О Государственной границе Российской Федерации» від 1.04.1993 №4730-І // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и ВС РФ. – 1993. – №17. – Ст. 594.
17. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991 №1777-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.
18. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 № 1953-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №10. – Ст. 137.
19. Закон України “Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів” від 22.03.2001 №2333-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 28. – Ст. 135.
20. Закон України “Про міжнародні договори України” від 22.12.1993 № 3767-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
21. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
22. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” вiд 25.06.1991 №1264-XII // Відомості Верховної Ради України. –1991. – №41 – Ст. 546.
23. Закон України “Про правонаступництво України” від 12.09.1991 №1543-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
24. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки 1993 року” вiд 22.11.2002 №240-IV // Урядовий кур’єр. – 2002. – 25 груд.
25. Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки” від 20.04.2004 №1682-IV // Урядовий кур’єр. – 2004. – 24 квіт.
26. Закон України “Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10.11.1994 №237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994 . – № 46 . – Ст. 415.
27. Закон України “Про ратифікацію Угоди про співробітництво причорноморських держав з пошуку та рятування на Чорному морі” вiд 28.11.2002 №322-IV // Урядовий кур’єр. – 2002. – 25 груд.
28. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року №176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №47. – Ст. 349.
29. Конвенция ООН по морскому праву от 10 декабря 1982 года // Законодавство України .
30. Конвенция по предотвращению загрязнения моря сбросами отходов и других материалов от 29 декабря 1972 года // Законодавство України
31. Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря від 9 квітня 1992 року // Законодавство України .
32. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення від 21 квітня 1992 року // Законодавство України .
33. Конвенція про майбутнє багатостороннє співробітництво в галузі рибальства в північно-західній частині Атлантичного океану від 24 жовтня 1978 року // Законодавство України .
34. Конвенція про міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 року // Законодавство України .
35. Конституція України: Офіційне видання. – Київ: Право; Українська правнича фундація, 1996. – 64 с.
36. Международная Конвенция по предотвращению загрязнения с судов 1973 г. и Протокол 1978 г. – Москва: ЦРИА «Морфлот», 1980. – 364 с.
37. Міжнародна конвенція про пошук і рятування на морі 1979 року // Верховна Рада України, Інститут законодавства, "Закони України", том 14.
38. Наказ Мінагрополітики України “Про затвердження режимів рибальства в 2002 році” №41 вiд 12.02.2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – №9. – Ст. 425.
39. Наказ Мінекоресурсів України “Про затвердження лімітів використання водних живих ресурсів загальнодержавного значення у 2004 році” №170 вiд 19.12.2003 // Офіційний вісник України. – 2004. – №1. – Ст. 30.
40. Наказ Державного комітету рибного господарства України “Про затвердження Положення про капітана морського рибного порту” №130 від 24.09.1998 // Офіційний вісник України. – 1998. – №42. – Ст. 62.
41. Наказ Державного комітету рибного господарства України “Про затвердження Положення про інспекцію державного портового нагляду морських рибних портів України” №131 від 24.09.1998 // Офіційний вісник України. – 1998. – №42. – Ст. 66.
42. Наказ Мінтрансу “Про затвердження Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту України” №574 від 18.10.2000 // Офіційний Вісник України. – 2000. – №45. – Ст. 1969.
43. Наказ Мінтрансу “Про затвердження Положення про капітана морського торговельного порту України” №573 від 18.10.2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №45. – Ст. 1968.
44. Наказ Мінтрансу “Про затвердження Правил плавання кораблів і суден у бухтах, на рейдах м. Севастополя і на підходах до нього” вiд 5.09.2002 №626 // Офіційний вісник України. – 2002. – №43. – Ст. 1989.
45. Наказ Мінтрансу “Про затвердження Правил плавання суден Керч-Єнікальським каналом і підхідними каналами до нього” вiд 9.10.2002 №721 // Офіційний вісник України. – 2002. – №51. – Ст. 2347.
46. Положення Мінекобезпеки України “Про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України” вiд 26.10.1995 №116 // Законодавство України .
47. Послання Президента України до Верховної Ради України від 30.04.2002 “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 року” // Урядовий кур’єр. – 2002. – 4 черв.
48. Постанова ВРУ “Про приєднання України до Конвенції про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 року” вiд 17.11.1992 №2785-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – Ст. 673.
49. Постанова ВРУ “Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №147 "Про мінімальні норми на торговельних суднах" вiд 14.07.1993 №3387-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №36. – Ст. 373.
50. Постанова КМУ “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про обмірювання суден 1969 року” вiд 21.09.1993 №772 // Законодавство України .
51. Постанова КМУ “Про прийняття Україною поправок 1981, 1989 та 1990 років і Протоколу 1988 року до Міжнародної конвенції про охорону людського життя на морі 1974 року” вiд 26.06.1992 №350 // Законодавство України .
52. Постанова ВРУ “Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища” вiд 29.10.1992 №2751-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №46. – Ст. 637.
53. Постанова ВРУ “Про приєднання України до Міжнародної конвенції по пошуку і рятуванню на морі 1979 року” вiд 17.11.1992 №2786-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – Ст. 674.
54. Постанова ВРУ “Про ратифікацію Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, та Протоколу про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі” вiд 17.12.1993 №3735-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 497.
55. Постанова ВРУ “Про участь України в Міжнародній конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою, 1969 року” від 17.12.1993 №3734-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст. 496.
56. Постанова КМУ “Питання безпеки судноплавства України” від 30.12.1998 №2098 // Законодавство України .
57. Постанова КМУ “Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних” вiд 12.06.1996 №640 // Законодавство України .
58. Постанова КМУ “Про затвердження плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2001 році” від 10.04.2001 №345 // Офіційний вісник України. – 2001. – №15. – Ст. 650.
59. Постанова КМУ “Про затвердження Положення про державний департамент рибного господарства” від 04.08.2000 №1226 // Офіційний вісник України. – 2000. – №32. – Ст. 1367.
60. Постанова КМУ “Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України” вiд 26.09.1997 №1069 // Офіційний вісник України. – 1997. – №40. – Ст. 24.
61. Постанова КМУ “Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і нормативів плати за їх спеціальне використання” вiд 6.04.1998 №449 // Офіційний вісник України . – 1998. – №14. – Ст. 56.
62. Постанова КМУ “Про затвердження Правил плавання і перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, на рейдах та в портах України іноземних військових кораблів” вiд 16.05.1996 №529 // Законодавство України .
63. Постанова КМУ “Про затвердження Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства” вiд 28.09.1996 №1922 // Законодавство України .
64. Постанова КМУ “Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення” вiд 10.08.1992 №459 // Урядовий кур’єр. – 1002/ –28 серп.
65. Постанова КМУ “Про утворення Державного департаменту морського і річкового транспорту” від 30.03.2000 №584 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 13. – Ст. 530.
66. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р." (справа про ратифікацію Хартії про мови, 1992 р.) від 12 липня 2000 року №9-рп/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №29. – Ст. 1232.
67. Роз’яснення Вищого арбітражного суду “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” вiд 27.06.2001 №02-5/744 // Законодавство України .
68. Спільна заява Президента України і Президента Російської Федерації щодо Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року // Урядовий кур’єр. – 2003. – 26 груд.
69. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26 червня 1945 року // Законодавство України .
70. Стокгольмская декларация от 16 июня 1972 года [извлечение] // Действующее международное право: В 3 т. / Составители Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – Т. 3. – Москва: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1997. – С. 682–687.
71. Угода між Державним комітетом України з рибного господарства і рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства щодо питань рибальства в Азовському морі від 14 вересня 1993 року // Законодавство України .
72. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Туреччина про кордон економічних (морських) зон України та Республіки Туреччина від 30 травня 1994 // Законодавство України .
73. Угода між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Мавританія про співробітництво в галузі морського риболовства від 11 квітня 1993 року // Законодавство України .
74. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14.06.1994 року // Законодавство України .
75. Указ Президента України “Питання Міністерства аграрної політики України” вiд 07.06.2000 №772/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №23. – Ст. 933.
76. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Міністерство транспорту України” від 11 травня 2000 №678/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №20. – Ст. 815.
77. Указ Президента України “Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11.06.1998 №615/98 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 18черв.
78. Указ Президента України “Про Положення про Державний комітет рибного господарства України” вiд 06.11.1997 №1250/97 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 46. – Ст. 32.
79. Указ Президента України “Про програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 №1072/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №39. – Ст. 1648.
80. Agreement between the Government of the United Republic of Tanzania and the Government of the People's Republic of Mozambique regarding the Tanzania / Mozambique Boundary 28 December 1988 // .
81. Delimitation of Maritime Boundary in the Gulf of Maine Case (US v. Canada) // International Court of Justice Reports of Judgments, Advisory Opinions and Orders. – 1984, 246, 309.
82. Eastern Greenland Case (1933), Permanent Court of International Justice, series A/B, no. 53, at 46.
83. El Salvador v. Nicaragua (1917) 11 American Journal of International Law 674 (1917).
84. I v. Münch, Eastern Greenland Case, Encyclopedia of Public International Law (R.Bernhardt, ed.) II (1995), 7-9.
85. International Court of Justice Reports of Judgments, Advisory Opinions and Orders. 1986, 566.
86. International Labor Organization. List of Ratifications of International Labor Conventions //
87. International Maritime Organization. Status of Conventions – Complete List //
88. Island of Palmas Case (1928), Reports of International Arbitral Awards (United Nations) II 854.
89. Land, Island and Maritime Frontier Dispute Case (El Salvador v. Honduras), Judgment, International Court of Justice Reports of Judgments, Advisory Opinions and Orders 1992, 351.
90. Opinion No. 3 of 11 January 1992, International Legal Materials 31 (1992), 1499 at 1500.
91. Paris Memorandum of Understanding on Port State Control, 26 January 1982 //
92. Paris Memorandum of Understanding on Port State Control. What we do //
93. Tetley W. The Lex Maritima // A Discussion of the New Law Merchant (Ed. by E. Carbonneau). – Juris Publishing, 1998. – P. 43–52.
94. Treaty between Uruguay and Argentina concerning the Rio de la Plata and the Corresponding Maritime Boundary 19 November 1973 // .
95. Treaty between Uruguay and Argentina concerning the Rio de la Plata and the Corresponding Maritime Boundary 19 November 1973 // .
96. Tunisia/Libya Continental Shelf [1982] ICJ Rep. 18 at 74.
97. Völkerrecht von Dr. Matthias Herdegend. – Verlag C.H. Beck München 2000. – 377 s.
Монографії, збірки наукових праць, підручники,
словники, енциклопедії, автореферати
98. Авраменко И.М. Международное морское право: Учеб. пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 448 с.
99. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – Москва: Статут, 1999. – 712 с.
100. Алексишин В.Г., Козырь Л.А., Короткий Т.Р. Международные и национальные стандарты безопасности мореплавания. – Одесса: Латстар, 2002. – 257 с.
101. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. Посібник. – Київ: Вид. дім “КМ Академія”; Алерта, 2003. – 308 с.
102. Анцелевич Г.А. Международное морское право. – Киев: Слово, 2003. – 400 с.
103. Анцилотти Д. Курс международного права. – Москва: Иностр. лит., 1961, т. 1. – 447с.
104. Баймуратов М.О. Міжнародне право. – Харків.: Одісей, 2001. – 672 с.
105. Балобанов О.О. Організаційно-правове регулювання безпеки мореплавства та проблеми українського морського законодавства. Міжнародний та європейський досвід. – Одеса: ОНМУ, 2002. – 182 с.
106. Барсегов Ю.Г. Мировой океан: право, политика, дипломатия. – Москва: Междунар. отношения, 1984. – 237с.
107. Блищенко И.П. Международное и внутригосударственное право. – Москва:Госюриздат, 1960. – 239 с.
108. Блищенко И.П. Международное морское право: Учебник. – Москва: Изд-во УДИ, 1988. – 288 с.
109. Богуславский М.М. Международное частное право. – Москва: Международные отношения, 1974. – 271с.
110. Броунли Ян. Международное право. – Кн. 1 / Под ред. Г.И.Тункина. – Москва: Прогресс, 1977. – 536с.
111. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. – Киев: Вища школа, 1981. – 311с.
112. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – Київ: Либідь, 2002. – 608 с.
113. Василенко В.А. Основы теории международного права. – Киев: Вища школа. Головное изд-во, 1988. – 288 с.
114. Василенко В.А., Высоцкий А.Ф., Рыбальчик Д.Э. Международное морское право: Учеб. пособие. – Киев: УМК ВО, 1988. – 187 с.
115. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 1999. – 528 с.
116. Волков А.А., Бекяшев К.А. Морское и рыболовное право. – Москва: Пищ. пром-сть, 1980. – 456с.
117. Вылегжанин А.Н., Зиланов В.К. Международно-правовые основы управления морскими живыми ресурсами: Теория и документы. – Москва: ОАО «НПО «Изд-во «Экономика», 2000. – 598 с.
118. Высоцкий А.Ф. Морской регионализм (международно-правовые проблемы регионального сотрудничества государств). – Киев: Наук. думка, 1986. – 196 с.
119. Высоцкий А.Ф., Цемко В.П. Черноморско-Азовский бассейн (правовые вопросы использования пространств и ресурсов) / АН УССР. Ин-т государства и права; отв. ред. Ю.С. Шемчушенко. – Киев: Наук. думка, 1991. – 252 с.
120. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. – Киев: Вища школа. Головное изд-во, 1980. – 320 с.
121. Георгіца А.З. Міжнародне публічне право. Загальна частина. – Чернівці: Рута, 1995. – 232 с.