ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА УНІВЕРСАЛЬНОМУ ТА ЄВРОРЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ

Короткий опис

Зміст

Вступ
3
Розділ 1. Поняття та розвиток міжнародно-правової регламентації міграційних процесів
11
1.1. Доктринальні підходи до міжнародно-правової регламентації міграційних процесів
11
1.2. Поняття міжнародно-правової регламентації міграційних процесів
23
1.3. Міжнародно-правова регламентація міграційних процесів 37
Розділ 2. Механізми регламентації міграції у Євросоюзі
55
2.1. Регламентація міграційних процесів у законодавстві Євросоюза
55
2.2. Специфіка юридичних механізмів та роль органів Євросоюза у міжнародно-правовій регламентації в ЄС.
72
2.3. Особливості регулювання питань трудової міграції у Євросоюзі
95
Розділ 3. Відповідність законодавства України стандартам Євросоюза щодо міграції
119
3.1. Правове регулювання міграційних процесів в Україні 119
3.2. Імплементація норм міжнародного права стосовно міграційних процесів у законодавство України
134
3.3. Відповідність законодавства України стандартам Євросоюза щодо міграції
147
Висновки 172

Список використаних джерел
184

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Протягом останніх десятиліть транснаціональна міграція набула рис глобальної та універсальної проблеми сучасності, яка пов’язана з питаннями внутрішньої та зовнішньої безпеки держав і потребує широкого міжнародного співробітництва щодо регулювання міграційних процесів. Зазначена тенденція зумовлює наукову актуальність проблеми міжнародно-правової регламентації міграційних процесів на універсальному та регіональному рівнях і реалізацію державами, зокрема Україною, зобов’язань щодо приведення міграційного законодавства у відповідність відповідно до міжнародних стандартів.
Суттєві геополітичні зміни на теренах колишнього СРСР та економічна криза початку 1990-х років призвели до значної активізації в Україні процесів як внутрішньої, так і зовнішньої міграції. Сучасні тенденції міжнародно-правового регулювання проблем міжнародної міграції, поглиблення взаємодії держав на універсальному та регіональному рівнях і необхідність вдосконалення внутрішнього законодавства України щодо міграційних процесів зумовлюють актуальність даної проблеми для нашої держави. Стратегічним напрямом сучасної української міграційної політики є гармонізація міграційного законодавства України до права Євросоюзу, що потребує узагальнення правового матеріалу, пов’язаного із врегулюванням міграційних процесів на єврорегіональному рівні.
Нагальною потребою для України є порівняльний аналіз права Євросоюзу та актів законодавства України з метою реформування українського міграційного законодавства відповідно до стратегічного завдання вступу України до Євросоюзу. Тема дисертації є актуальною з огляду на недостатній рівень вивчення обраної автором проблематики, відсутність монографічних досліджень, присвячених аналізові міжнародно-правового співробітництва України та Євросоюзу з питань міграції та відповідність міграційного законодавства України до права ЄС.
В українській правовій літературі дослідженню питань міжнародно-правової регламентації міграційних процесів тією чи іншою мірою присвячені роботи М.В. Буроменського, Л.Г. Заблоцької, Ю.М. Капіци, Є.А. Тихонової, О.О. Чалого та інших дослідників. Найбільш детально в українській та зарубіжній доктринальній літературі вивчено проблему теоретичного і практичного осмислення міграційних процесів, визначення їхніх основних складових (Ю.І. Римаренко, С.Б. Чехович, О.І. Піскун). Запропоновано класифікації типів міжнародних мігрантів, з’ясовано специфіку статусу біженців, апатридів та вимушених переселенців (Л.В. Андриченко, К. Бієрвірт, Г.С. Витковська, Г.С. Гудвін-Гілл, П. Вайс, Н. Моул). Окремі нечисленні дослідження присвячені вивченню питань трудової міграції (Н. Баринова, І.І. Лукашук, А.М. Овсюк). Вітчизняними та європейськими дослідниками проаналізовано міграційне право Євросоюзу (Н.А. Шульга, І. Борута, В.Р. Барський, Д.Ф. Холіфілд, А. Круз, M. Вайнер, Л. Томасі, М. Райнер, У. Ральф, Д. Відгрен, А. Даммет, Д. Вайсбродт, Г. Брохманн, T. Хаммар, В. Корнеліус, П. Мартін). Сучасні доктринальні праці європейських юристів зосереджуються як на дослідженні загальних закономірностей міграційних процесів, так і на аналізі специфічних міграційних явищ, механізмів та відносин. Міграція як явище розглядається в сукупності чинників, тенденцій та норм регулювання, що зумовлюють однаковість політики європейських держав та елементів її наднаціонального врегулювання у загальноєвропейській правовій системі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” №011БФ048-01 і відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри порівняльного та європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський правовій простір”.
Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини щодо регулювання міграційних процесів на універсальному та єврорегіональному рівнях.
Предметом дослідження є міжнародно-правова регламентація міграційних процесів, у тому числі універсальні конвенції, регіональні загальноєвропейські угоди та акти, що становлять право Євросоюзу, а також міграційне законодавство України.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є виявлення та аналіз особливостей міжнародно-правової регламентації міграційних процесів і відповідність законодавства України міжнародним та європейським стандартам щодо міграції.
Відповідно до цього в дисертації визначено такі завдання:
1) проаналізувати особливості становлення та розвитку міжнародно-правової регламентації міграційних процесів на універсальному рівні;
2) дослідити етапи становлення співробітництва держав стосовно регламентації міграційних процесів у Євросоюзі та особливості розвитку міграційного законодавства останнього;
3) проаналізувати специфіку юридичних механізмів та роль органів ЄС щодо міграційних процесів у Євросоюзі;
4) визначити роль специфічних юридичних інструменті: спільних дій, спільних позицій та рішень Ради ЄС;
5) розкрити особливості сучасного регулювання питань трудової міграції у ЄС;
6) проаналізувати особливості регламентації міграційних питань у Конституції Європи від 29 жовтня 2004 року, визначити основні орієнтири в розробці міграційної правової політики Євросоюзу;
7) визначити особливості регламентації міграційного права в Україні; дослідити внутрішнє законодавство України з міграції стосовно його відповідності міжнародним стандартам;
8) зазначити шляхи вдосконалення міграційного законодавства України та його гармонізації з правом Євросоюзу на нинішньому етапі, зокрема відповідно до нового Плану дій Україна – ЄС 2004 року.
Методи і теоретична основа дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації полягає у застосуванні під час дослідження цілого комплексу наукових методів та підходів, властивих правознавству загалом, і, зокрема, науці міжнародного права. У роботі використано порівняльно-правовий, формально-юридичний методи, а також метод системного аналізу. У процесі дослідження особливостей розвитку міжнародно-правової регламентації міграційних процесів автор виходить з поєднання історично-правового та порівняльно-правового підходів. Для розгляду досліджуваних проблем та визначення проблеми імплементації норм міжнародного права стосовно міграційних процесів у законодавство України використовувався порівняльний метод, а також загальна теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ. Використання історичного, формально-юридичного та порівняльного методів дало змогу проаналізувати юридичний зміст норм права Євросоюзу, а також особливості їх застосування у внутрішньому праві України. У визначенні перспектив та можливостей входження України в правову систему регулювання міграційних процесів Євросоюзу використовувалися логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим у вітчизняній юридичній науці спеціалізованим комплексним дослідженням особливостей правового регулювання міграційних процесів на універсальному та єврорегіональному рівнях.
У рамках проведеного дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну, виносяться на захист і запропоновані автором уперше:
1) досліджено становлення процесу міжнародно–правової регламентації міграційних процесів на універсальному та регіональному рівні; особливості міжнародного співробітництва спрямованого на регламентацію порядку вибуття й прибуття іноземних громадян, їхнього статусу під час перебування чи проживання в приймаючій країні та вирішення проблеми інтеграції (адаптації) мігрантів у національних поліетнічних суспільствах;
2) проаналізовано юридичні інструменти права Євросоюзу щодо регулювання міграційних процесів, у тому числі обов’язкового права та права, що має рекомендаційний характер; доведено, що на регулювання міграційних процесів у ЄС переважний вплив здійснюється у формі принципів прямої дії та примату права ЄС над внутрішніми правовими системами держав–членів таким чином, що його положення в цілому застосовуються внутрішнім правом, проте їх виконання не підлягає юридичному нагляду та контролю як на національному рівні, так і на рівні Співтовариства;
3) обґрунтовано роль специфічних юридичних інструментів: спільних дій, спільних позицій та рішень Ради (переважно у формі резолюцій та рекомендацій), як таких, що є складовими механізму міжурядової взаємодії у вирішенні міграційних питань у контексті рамках третьої опори;
4) встановлено роль Амстердамського договору 1997 р. у реформуванні третьої опори в аспекті регламентації міграційних процесів та поширення компетенції Співтовариства на такі сфери внутрішнього права, як імміграція, порядок надання політичного притулку та порядок перетину зовнішніх кордонів; визначено правовий зміст реформування третьої опори, що полягає в концепції зовнішнього виміру внутрішньої безпеки, у необхідності розробки загальної зовнішньої політики як складової внутрішнього аспекту безпеки;
5) обґрунтовано гетерогенний характер свободи здійснення професійної діяльності громадянами ЄС, що інтегрує економічні (право на доступ до професійної діяльності, право на здійснення професійної діяльності) і соціальні права та складається зі свободи вільного пересування та вибору місця проживання, свободи ділового заснування та свободи надання послуг особою однієї з держав-членів ЄС особам в інших країнах ЄС;
6) встановлено специфіку різних правових режимів щодо працівників-мігрантів із третіх країн, а саме: права Співтовариства, що регламентує поліпшення виробничих умов для захисту здоров’я та безпеки працівників; захист працівників по закінченні дії трудової угоди; колективний захист інтересів працівників та роботодавців; умови зайнятості для громадян із третіх країн; вторинного законодавства Євросоюзу в контексті визначення права на недискримінаційне поводження з працівниками-мігрантами з третіх країн; двосторонніх та багатосторонніх угод ЄС із третіми країнами, що гарантують громадянам привілейованої третьої країни рівне поводження в окремих соціальних сферах;
7) проаналізовано особливості регламентації міграційних питань у Конституції Європи від 29 жовтня 2004 року, визначено основні орієнтири в розробці міграційної правової політики Євросоюзу, а саме: забезпечення безконтрольного перетину внутрішніх кордонів особами будь-якого громадянства; здійснення ефективного моніторингу щодо перетину зовнішніх кордонів; запровадження системи інтегрованого управління на зовнішніх кордонах; розробка загальної візової політики, єдиного статусу біженця для громадян з третіх країн тощо;
8) встановлено необхідність внесення змін до міграційного законодавства України відповідно до універсальних та європейських стандартів в аспектах, що стосуються розробки норм інститутів вимушених переселенців, спеціального притулку, прийняття закону про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства, реадмісії;
9) обґрунтовано необхідність розробки нових підходів до регулювання міграційних питань у законодавстві України на основі Плану дій Україна – ЄС 2004 р.; визначено основні пріоритети у співробітництві, а саме: спрощення візового режиму з метою підготовки до переговорів стосовно підписання Угоди про спрощення візового режиму та Угоди про реадмісію між Україною і ЄС; забезпечення недискримінаційного режиму поводження з працівниками-мігрантами питання прикордонного менеджменту, торгівлі людьми, попередження та боротьби із сексуальною експлуатацією жінок та дітей;
10) запропоновано на основі аналізу законодавства України про міграцію, в тому числі Закону України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 р. та Постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року „Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”; визначені шляхи адаптації законодавства України до європейського права на підставі існуючих нормативних актів України, що має здійснюватись у певній послідовності: визначення актів acquis communautaire, що регулюють правовідносини у міграційній сфері; їх переклад українською мовою; здійснення комплексного порівняльного аналізу регулювання правовідносин у міграційній сфері в Україні та Євросоюзі; розробка рекомендацій щодо приведення законодавства України у відповідність з acquis communautaire; проведення економічного, соціального та політичного аналізу наслідків реалізації рекомендацій; визначення переліку законопроектних робіт; моніторинг імплементації актів міграційного законодавства України;
11) автором запропоновано для цілей досліджень у сфері міграційної політики тлумачення терміну acquis communautaire як сукупності законодавчих актів, стандартів та практик, що первісно були розроблені в рамках Співтовариства, доповнені інструментами, стандартами та практиками, розробленими в рамках Євросоюзу як прямий правовий наслідок Амстердамського договору, а також керує діями держав-членів у питаннях, які входять до компетенції ЄС і мають бути адаптовані та імплементовані в політику і практику держав-членів та кандидатів на членство і не можуть бути відокремлені від досягнення основних цілей ЄС.
Теоретичне і практичне значення роботи. Одержані результати мають теоретичне значення, оскільки містять нові підходи до аналізу правового регулювання міграційних процесів на універсальному та європейському рівнях, а також аналіз існуючих європейських правових механізмів та документів, що раніше не були предметом досліджень. Тому результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення правової політики України, пов’язаної з імплементацією її міжнародних зобов’язань щодо регламентації міграційних процесів та потребами інтеграції до Євросоюзу.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні принципи та положення роботи презентувалися в рамках трьох науково-практичних конференцій: Науково-теоретичної конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин (24 – 25 квітня 2003 р., тези опубліковано), Другої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (14 травня 2004 р.), Науково-практичної конференції студентів, аспірантів, молодих учених та викладачів “Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу”, організованій в рамках міжнародного освітнього проекту “Проект громадянської освіти” (25 травня 2004 р., тези опубліковано).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано п’ять наукових праць у фахових виданнях, у тому числі тезах виступів на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена специфікою мети, завдань та предмету дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 204 сторінки, з них 21 сторінка – список використаних джерел з 241 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ

На основі дисертаційного дослідження ми дійшли таких основних висновків.
Аналіз генезису міжнародно-правового регулювання міграційних процесів в історичній перспективі показав, що на першому етапі свого розвитку регулювання міграційних процесів здійснювалося за рахунок звичаєвих норм. Праводозвільна частина цих норм, у свою чергу, походить від природно-правових принципів справедливості, свободи, рівності та милосердя. Правозаборонні звичаєві норми розвивалися як механізм захисту громадян та власності під час формування категорій державності і нації. Джерелом МПРМП в історичній перспективі є національна практика щодо регулювання міграційних процесів та двосторонні угоди, у яких ця практика первісно узагальнюється.
Сучасне міжнародно-правове регулювання міграційних процесів є переважно договірним правом, що охоплює різні за юридичною силою і суб’єктно-просторовою дією угоди, регулятивна функція яких визначається в сукупностях негативних правил (що забороняють будь-яку дискримінацію стосовно мігрантів у контексті захисту прав і свобод людини; встановлюють перепони нелегальній міграції і зловживанням у галузі міграції) та позитивних правил (що встановлюють статус і права мігрантів на основі принципів рівності, свободи пересування і недискримінації).
На сучасному етапі в рамках МПРМП можна виокремити п’ять основних предметних галузей регулювання, а саме: 1) встановлення правового статусу осіб, які перебувають у специфічних умовах і, внаслідок різних причин, потребують захисту країни перебування; 2) регламентація статусу мігрантів з економічних причин; 3) регулювання й контролювання процесів міжнародної міграції; 4) координація інтересів країн, що поставляють робочу силу і надають роботу; 5) регламентація проблеми нелегальної міграції; 6) попередження зловживань у сфері міграції і поводження з працівниками-мігрантами; 7) встановлення міграційного режиму в загальноєвропейському праві, тобто в правовому полі, що регулює вільний рух товарів, капіталів та людей.
Договірні джерела МПРМП умовно поділяються на дві класифікаційні групи: 1) угоди, що стосуються свободи пересування та розкривають аспекти юридичного змісту цього принципу (право виїзду, право в’їзду, право на повернення, свобода переміщення в межах держави перебування); 2) угоди, що регламентують юридичний статус різних категорій мігрантів та його відмінності від статусу громадян країни проживання/перебування. У міжнародному праві не існує норми загального характеру щодо надання особам права вільного в’їзду до будь-якої країни, за винятком рідної. Таким чином, право вільного в’їзду кореспондує свободі повернення, суб’єктом якої є громадяни держави і – згідно з окремими міжнародно-правовими документами та деякими доктринальними дослідженнями – ті мігранти, що постійно проживають у країні та „вважають її власною”. У дисертації здійснюється розмежування юридичного змісту понять „повернення” та „репатріація”: суб’єкт репатріації є одночасно об’єктом відповідних правовідносин, що встановлюються між ним і його державою: він повертається не „на власний розсуд”, а завдяки політико-правовим заходам своєї країни.
Стосовно осіб, які не є громадянами, право в’їзду на сучасному етапі регулювання міграційних процесів існує як право обмежень і застережень, а також конкретизується угодами, що регламентують принцип взаємності. У дисертації зроблено висновок, що на розширення групи дестинаторів цього права суттєво впливають міжнародно-правові норми, спрямовані на загальну лібералізацію різних сфер міждержавного співробітництва, особливо його комерційних аспектів. Обмеження щодо реалізації права кожного залишати свою країну і в’їжджати в іншу обумовлюється в міжнародному праві трьома основними видами дерогаційних положень: а) загальною формулою, що санкціонує відхилення від положень угод під час війни або під час надзвичайного стану в державі, за якого життя нації перебуває під загрозою; б) обмеженнями, що стосуються свободи пересування, але також мають загальний характер, спеціальним обмеженням щодо права на повернення, яке імпліцитно випливає зі змісту ст. 12(4) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Залежно від причин та наслідків різних видів міграції всі категорії мігрантів можна класифікувати на такі основні групи: а) громадяни-мігранти, які повертаються; б) іноземці й особи без громадянства, які, у свою чергу, поділяються на групи шукачів притулку, біженців, зовнішньо переміщених осіб, переселенців на постійне проживання, зареєстрованих трудових мігрантів, нелегальних мігрантів. Елементи загального правового статусу іноземців-мігрантів на території країни проживання включають: а) право держав встановлювати правовий режим іноземців на внутрішньому законодавчому рівні з урахуванням своїх міжнародних зобов’язань; б) поширення на іноземців відповідного обсягу прав і свобод людини, що встановлюється міжнародним правом і має враховуватися внутрішніми законодавствами; в) обов’язок іноземців додержуватися законів країни, де вони перебувають; відповідальність за порушення законодавства країни перебування нарівні з громадянами; г) неприпустимість масових вислань іноземців, що законно перебувають на території будь-якої держави; можливість індивідуального вислання лише за виконання рішення, винесеного відповідно до закону; д) право іноземця на захист з боку країни свого громадянства.
Окремим інститутом у сучасному МПРМП є спеціальні принципи та норми угод, що стосуються регламентації міжнародної трудової міграції. Норми інституту трудової міграції набули глобального та універсального характеру після прийняття Міжнародної конвенції про захист прав усіх працівників-мігрантів та членів їхніх сімей 1990 року. Глобальність цих норм виявляється в їх поширенні на всі категорії трудящих-мігрантів, включно з членами їхніх сімей, а також на всі види діяльності цих категорій у країні працевлаштування. Універсальний характер норм зумовлюється багатостороннім та зобов’язальним характером міжнародно-правового акта, у якому закладено зазначені правові гарантії у сфері трудової міграції, його відкритістю для приєднання будь-якої держави, а також запровадженням механізму міжнародної імплементації у вигляді Комітету із захисту прав усіх працівників-мігрантів та членів їхніх сімей як легалізованої форми втручання міжнародного органу в політику регламентації країнами-учасницями правового статусу цієї категорії мігрантів.
У дисертації визначено конкретні ознаки та характеристики МПРМП, що дають підстави прогнозувати перспективу виокремлення міжнародного міграційного права в підгалузь сучасного міжнародного права. Так, МПРМП виокремлюється в сучасних міжнародних відносинах як специфічне коло правовідносин із впорядкування самих міграційних процесів та з урегулювання статусу суб’єкта цих процесів. Ці правовідносини регламентуються системою міжнародних угод, спеціально орієнтованих на вирішення проблем міжнародної міграції, й утворюють достатньо великий нормативний масив. Відповідно до завдань подальшої диференціації міжнародно-правових цілей та об’єктів, пов’язаних з різними аспектами міграційних процесів, у рамках цього масиву формуються підгалузі та інститути. За критеріями специфічності об’єктно-предметної сфери дії норм, що визначають галузь, та однорідності відносин, коло яких, незалежно від їхніх цілей, детерміноване кількома класами предметів, у рамках МПРМП доцільно, на наш погляд, виділити такі підгалузі: право біженців, право працівників-мігрантів та членів їхніх сімей, право індивідуальних осіб або народів, що повертаються, право іммігрантів та ін. За критерієм специфічності об’єктно-цільової сфери дії норм та за ознакою однорідності відносин, коло яких, незалежно від предмета, детерміноване одним класом цілей, видається можливим говорити про виокремлення в рамках системи міжнародних міграційних процесів інституту притулку, інституту громадянства, інституту правосуб’єктності іноземців, а також інститутів, які ще перебувають на стадії формування: інституту міжнародно-правового регулювання міграційних потоків, інституту репатріації та інституту інтеграції/асиміляції.
Побудову МПРМП на сучасному етапі його розвитку визначають такі спеціальні галузеві принципи, як право на свободу пересування та принцип недискримінації суб’єктів міграційного права, що послідовно організують норми МПРМП в майбутню галузь міжнародного права. Водночас відсутність єдиного кодифікаційного акта і незобов’язальна юридична сила більшості норм МПРМП свідчать про те, що нормативний масив, який регулює міжнародні міграційні процеси, ще не досяг того рівня системності, що відповідає критеріям галузі міжнародного права.
На основі аналізу доктринальних підходів європейських юристів у дисертації обґрунтовано правові поняття та категорії, що мають значення для з’ясування не тільки європейського, а й українського міграційного буття. Це визначення активної та пасивної політики приймаючих держав і встановлення її взаємозв’язку із: зовнішнім та внутрішнім видами контролю, статусом різних категорій мігрантів; нормами захисту особистісної ідентичності. Так, пасивна політика визначається поширенням внутрішнього контролю, компоненти якого забезпечують транзит і повернення тих, кого не прийнято на постійне проживання. Активна політика пов’язана із зовнішнім контролем, зі статусом осіб, яких приймають на постійне проживання, і з меншою загрозою свободі особистості, ніж внутрішній контроль. Серед висновків європейських юристів, що мають узагальнювальне значення для МПРМП в цілому, слід зазначити міграційні парадокси, що виникають унаслідок суперечності між гуманітарними зобов’язаннями держав і національними потребами в здійсненні реальної політики, а також чинники, що зумовлюють міграційну політику держав.
Аналіз механізму міжнародно-правової регламентації міграційних процесів у ЄС дав підстави для висновку стосовно того, що юридичні інструменти права Євросоюзу поділяються на обов’язкове (конвенції, протоколи, директиви, постанови) і право, що має рекомендаційний характер (рекомендації, програми, проекти тощо). Основним інструментом міжнародно-правової регламентації міграційних процесів у ЄС залишаються резолюції, рекомендації та інші акти „м’якого” права, що дають змогу узгоджувати протилежні інтереси держав-членів у сфері їхньої внутрішньої та зовнішньої міграційної політики. Ефективність дії цих інструментів забезпечується за умови двох принципів концепту прямої дії та примату європейського права над внутрішніми правовими системами. Дію юридичних інструментів „м’якого” міграційного права Євросоюзу можна описати таким чином: положення „незобов’язального” права в цілому застосовуються та імплементуються внутрішнім правом, але через незобов’язальну юридичну силу їх виконання не підлягають юридичному парламентському нагляду та контролю як на національному рівні, так і на рівні Співтовариства.
Новим юридичним інструментом щодо регулювання питань міграції є розробка рекомендаційних правил та здійснення відкритої координації. Юридичний зміст цієї нової категорії, яку застосовують переважно щодо політики працевлаштування громадян ЄС, визначається в роботі таким чином: відповідна міграційна сфера, що становить спільний інтерес для держав-членів, залишається в компетенції внутрішнього законодавства; координація здійснюється на основі усних домовленостей та спільної розробки напрямів співпраці.
У Маастрихтському договорі питання, пов’язані з імміграцією, розглядаються як предмет спільного інтересу держав-членів у контексті концепції третьої опори. Поряд з такими традиційними інструментами кооперації держав – членів ЄС, як резолюції, рекомендації та висновки, встановлюються специфічні юридичні інструменти: спільні дії, спільні позиції та конвенції. Відповідно до Амстердамського договору, імміграційні питання переміщуються з третьої опори в опору Співтовариства, внаслідок чого регулювання цієї третьої опори має здійснюватися у формі права Євросоюзу. Амстердамський договір легітимізував глибоке реформування третьої опори (концепція зовнішнього виміру внутрішньої безпеки; необхідність розробки загальної зовнішньої політики як складової внутрішнього аспекту безпеки у відповідь на зростання інтернаціоналізації загроз та ризиків), умовою створення та ефективності якої є поширення компетенції Співтовариства на такі сфери внутрішнього права, як імміграція, порядок надання політичного притулку та порядок перетину зовнішніх кордонів.
Органи ЄС класифікуються в роботі відповідно до критеріїв їхніх повноважень, мети створення та функціональних завданнь. До першої групи належать органи загальної компетенції, що беруть участь у регулюванні міграційних процесів у рамках виконання своїх основних повноважень, пов’язаних зі здійсненням європейської інтеграції та наглядом за дотриманням установчих актів. Це – Рада ЄС, Європарламент, Комісія ЄС, Суд ЄС. До другої групи належать спеціалізовані установи Співтовариства, створені на постійній основі з метою впорядкування конкретної сфери діяльності та надання органам загальної компетенції на їхній запит професійних консультацій, у тому числі з питань міграційних процесів. Це Економічний і Соціальний Комітет, Постійний Комітет з питань праці, Європейський соціальний фонд тощо. Третьою групою є група спеціальних органів, створених для захисту прав людини в межах ЄС, тобто пов’язаних зі вторинним правом Євросоюзу у регулюванні міграційних процесів. Це Європейський Омбудсмен зі своїм апаратом. До четвертої належать органи та міжурядові групи, спеціально створені для вирішення окремих аспектів міграційної політики в межах ЄС.
Один з найважливіших для розвитку норм міграційного права Євросоюзу інститутів становить Суд ЄС, завданням якого є забезпечення дотримання права в процесі тлумачення та застосування установчих договорів ЄС на всьому просторі, що підпадає під юрисдикцію Співтовариства і стосовно всіх суб’єктів права ЄС. У сфері розвитку міграційного права Євросоюзу Суд виконує подвійну функцію: пасивну функцію захисту, забезпечуючи дотримання прав іммігрантів, та функцію наднаціонального інституту ЄС, що забезпечує правові рамки інтеграції шляхом активного заповнення лакун у правовій системі європейського права, включно з регулюванням міграційних процесів.
Важливою складовою правової системи Євросоюзу є різні аспекти регламентації економічної міграції, а саме: а) статус громадян Співтовариства як працівників-мігрантів у приймаючій країні-члені; б) статус працівників і тих, хто працює не за наймом, із третіх країн; в) принципи координації державами-членами своїх національних політик щодо прийняття громадян із третіх країн.
У тлумаченні права на свободу переміщення громадян країн-членів спостерігається чітка тенденція поступового позбавлення органів міграційної влади держав-членів можливості вирішувати питання щодо того, кого приймати, і впроваджувати реєстраційні обмеження при перетині кордону. Принциповим у визначенні юридичної сутності права на місце проживання працівника-мігранта має бути наявність трудового відношення чи принаймні намір створити таке правовідношення. Оскільки термін „працівник” стає поняттям рівня Співтовариства, сфера його застосування не може в односторонньому порядку бути обмежена країною-членом. Зміст поняття „працівник” тісно пов’язаний зі змістом поняття «соціальний захист». Коло дестинаторів прав, що походять від принципу економічних свобод громадян ЄС, включає такі категорії осіб: 1) працівники – громадяни країн ЄС; 2) члени родини працівника; 3) працівники, які завершили свою професійну діяльність; 4) абітурієнти вищих навчальних закладів країн – членів ЄС; 5) усі вихідці з країн – членів ЄС, які не є тягарем для системи соціальної підтримки приймаючої держави. Відокремлення свободи пересування від потреб економічної діяльності за умови створення внутрішнього ринку та скасування державних кордонів трансформується в право вільного вибору місця проживання і стає однією з головних характеристик концепції європейського громадянства.
Свобода здійснення професійної діяльності має гетерогенний характер і складається з кількох змістових компонентів. Першим компонентом, а також передумовою та інструментом реалізації свободи професійної діяльності є свобода вільного пересування і вибору місця проживання, що включає право виїзду з країни – члена ЄС та право в’їзду до країни-члена; право перебувати на території держави – члена ЄС не більш як три місяці за умови повідомлення про це компетентних органів держави-члена та отримання візи, що видається на термін не менш ніж п’ять років з можливістю подальшого подовження. Другим компонентом свободи здійснення професійної діяльності є свобода ділового заснування, яка означає вільний доступ до економічної діяльності, включно із заснуванням підприємств і керування ними. Третій компонент – свобода надання послуг особою з однієї з країн – членів ЄС окремим особам в інших країнах Співтовариства. Відмінність між свободою ділового заснування і свободою надання послуг полягає в тому, що перша здійснюється на постійній основі і спрямована передусім на захист інтересів підприємця, тоді як друга здійснюється на тимчасовій основі за визначену договором винагороду і захищає як постачальника, так і адресат послуги. Свобода професійної діяльності структурується на три групи прав: а) право на доступ до професійної діяльності; б) право на здійснення професійної діяльності; в) соціальні права. Реалізація цих прав забезпечується принципами взаємного визнання державами-членами кваліфікації та професійного досвіду працівників-громадян.
Координація систем соціального забезпечення та соціального страхування працівників країн-членів здійснюється за допомогою таких основних правил: усі мігранти мають однакові права в соціальному страхуванні; для отримання пенсії зі старості або з інвалідності сумуються (акумулюються) всі складові професійної діяльності працівника в різних країнах-членах; акумуляція всіх внесків веде до гарантованого пенсійного забезпечення. Держави-члени розраховуються між собою відповідно до терміну професійної зайнятості працівника в тій чи іншій країні ЄС.
Якщо згідно з положеннями права ЄС статус громадян Співтовариства концептуально еволюціонував від розгляду їх як економічних мігрантів до наповнення цієї категорії соціальним та політичним змістом, то розуміння статусу економічних мігрантів із третіх кран протягом останніх десятиліть майже не змінилося. Систему права Співтовариства характеризує дихотомія між правом, що регулює трудову діяльність та соціальний захист працівників – мігрантів із третіх країн, та імміграційним правом Євросоюзу що регулює доступ до економічної діяльності, зумовлюваний доступом до території держав-членів. У правовому полі поза межами імміграційних норм ПМТК захищені правом Співтовариства нарівні з громадянами ЄС, але доступ до цих прав пов’язаний зі свободою переміщення, тобто має місце конфлікт між соціальним і міграційним правом Співтовариства щодо ГТК. Перебуваючи під захистом першого, вони виключені з прав, пов’язаних з другим. Більшість громадян із третіх країн (за винятком членів сімей громадян ЄС, які користуються правом свободи руху) користуються похідними („дериваційними”) правами руху й тимчасового перебування на території ЄС, що обумовлюється здійсненням ними контракту з роботодавцем.
Для регулювання трудової міграції з третіх країн і насамперед статусу працівників-мігрантів застосовуються різні правові режими та положення. По-перше, це право Співтовариства, в якому компетенцію Співтовариства у сфері соціальних прав, включно з правом на працевлаштування та гідні умови праці, у загальному вигляді передбачено відповідними статтями Амстердамського договору та ст. 140 – Маастрихтського. Найбільш значними аспектами юридичного змісту цих статей є: поліпшення виробничих умов для захисту здоров’я та безпеки працівників; поліпшення умов праці; інтеграція осіб, виключених з ринку праці; захист працівників після закінчення дії трудової угоди; колективний захист інтересів працівників та роботодавців; умови зайнятості для ГТК та ін. По-друге, це вторинне законодавство ЄС, на основі якого деякі трудові та соціальні права (пов’язані із соціальним захистом, рівністю чоловіків і жінок у працевлаштуванні та умовах праці) застосовуються як до громадян ЄС, так і до працівників – мігрантів із третіх країн, які легально та на постійній основі проживають у країнах ЄС. По-третє, це двосторонні та багатосторонні угоди ЄС із третіми країнами про асоціацію та економічне співробітництво, якими регламентовано статус значної групи працівників – мігрантів із третіх країн. На той факт, що положення цих угод формують інтегральну частину права Співтовариства, неодноразово вказує у своїх рішеннях Суд ЄС.
Останніми роками окреслилася певна тенденція до поширення кола дестинаторів соціальних прав, якими користуються працівники ЄС, за рахунок ПМТК, що постійно працюють у Співтоваристві. Ця тенденція базується на визначенні соціального захисту або соціальної безпеки як одного цілого, на принципі недискримінаційного поводження і фактичному стані речей.
Таким чином, правове поле регламентації міграційних процесів у рамках ЄС передусім становлять норми, пов’язані з реалізацією інтеграційних завдань Співтовариства: норми, що регулюють питання громадянства ЄС, розкривають принципи свободи переміщення і проживання громадян ЄС, принципи свободи здійснення професійної діяльності громадянами ЄС та членами їхніх сімей тощо. Частиною європейського права є регламентація професійної діяльності та соціального статусу ПМТК, які легально, на довгостроковій або постійній основі проживають на територіях держав-членів. За рамками правової системи Євросоюзу залишаються питання, пов’язані з режимом переміщення та проживання мігрантів із третіх країн, за винятком окремих категорій мігрантів.
Міграційне законодавство України формують такі основні складові, як Конституція України, закони України, акти Президента України, акти центральних органів виконавчої влади, міжнародно-правові акти (оскільки формулу щодо верховенства міжнародного договору над нормами міграційного законодавства встановлено всіма „міграційними” законами України).
На відміну від законодавства ЄС, правовий статус трудових мігрантів в Україні не залежить від належності до громадянства будь-якої країни, окрім незначних винятків, передбачених для трудових мігрантів із країн – учасниць СНД. Порядок оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні регламентується адміністративно-правовим режимом, що включає шість адміністративних дозвільних процедур. Міграційне законодавство України передбачає квоти на імміграцію з метою працевлаштування та встановлює обмеження стосовно свободи професійної діяльності, якщо ця діяльність вимагає належності до громадянства України.
Умови набуття статусу біженців в Україні та відмови від надання такого статусу, обсяг прав та обов’язків цієї категорії мігрантів, підстави для втрати й позбавлення статусу біженця в Україні в цілому узгоджуються з визнаними міжнародними стандартами та міграційною політикою ЄС. Удосконалення потребують певні аспекти міграційного законодавства України, що стосуються розробки норм інститутів вимушених переселенців, спеціального притулку, прийняття закону про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства.
Порядок встановлення візового режиму та безвізового в’їзду до України певних категорій іноземців (у тому числі для громадян окремих європейських країн, що мають з Україною спільні державні кордони) в цілому відповідає вимогам та практиці ЄС. Відповідно до нових підходів до вирішення міграційних проблем у ЄС Україні необхідно впроваджувати та диверсифікувати різні форми прикордонного контролю, створити єдиний орган міграційної служби та міграційного контролю, посилити боротьбу з нелегальною імміграцією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Алексеев С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. М.: Статут, 2000. – 256с.
2. Альбертіні Л. Європейську громадянство за Маастрихтським Договором // Біженці та міграція: український часопис права і політики. – Том IV, 2’1999. Київ, 1999. – С. 60-66.
3. Ангенендт Штеффен. Бегство и миграция: актуальные проблемы всемирных миграционных процессов: .
4. Андреева Г., Титова Т. Правовое регулирование миграции в Украине. Правовая информация. Інститут стран СНГ // .
5. Андриченко Л.В., Белоусова Е.В. Беженцы и вынужденные переселенцы // Государство и право, 1995. №5, 39-47.
6. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. М.: Международные отношения, 1990. – 208 с.
7. Бацанов С.Е., Ефимов Г.К., Кузнєцов В.И. и др. Словарь международного права. Изд. 2-е, М., 1986. – 354 с.
8. Бієрвірт К. Вступ до міжнародного права та основні принципи захисту прав біженців. – К., 1996. - 328 c.
9. Білер Г., Дмитрієва А.І. Вестфальский мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). – К. ІнЮре, 1998. — 180 с.
10. Білуха Ю. Удосконалення законодавства України щодо міграційних питань та діяльність держкомнацміграції // Біженці та міграція. Український часопис прав і політики. – Т. IV. – 2 листопада 1999. – С. 34-37.
11. Боргулев М. Иммиграционная политика Франции: выводы и уроки для России // Государство и антропоток. Проект группы «Русский архипелаг»: .
12. Борута І, Барський В. Міграційне право ЄС. Навчальний посібник. К.: ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, 2004. – 131 с.
13. Броунли Я. Международное право. М.: Прогресс, 1977. Кн.2. – 511c.
14. Буроменський M.В. Звернення до Європейського Суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства. – Харків: Фоліо, -2000. – 32 с.
15. Буроменський М.В. Міжнародний захист прав людини та права біженців. – Київ: ВАІТЕ, - 2002. – 160с.
16. Василенко В.А. Основы теории права. К.: Выща школа, 1988. – 288c.
17. Великая Хартия вольностей. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-АНФРА, 1999. – 784с.
18. Витковская Г.С. Вынужденная миграция: проблемы и перспективы. – М., 1993. С. 54.
19. Галенская Л.Н. Право убежища (международно-правовые вопросы). – М.: Международные отношения, 1982. – 160с.
20. Ганнушкина С. Доклад на Втором Сахаровском международном конгрессе 28.11.2001, Об определении статуса беженца: стандарт доказательств и работа с лицами, не имеющими удостоверений личности // .
21. Гегель Г. Философия права // Соч. Т.VII. М., 1934.
22. Градировский С., Лопухина Т. Типологии миграционных процессов // Государство и антропоток // .
23. Гудвин-Гилл Г.С. Статус беженца в международном праве (пер. с англ.; под ред. М.И. Левиной). – ЮНИТИ, 1997. – 647с.
24. Даес Э.-И. А. Обязанности личности перед обществом и ограничение прав и свобод человека, предусмотренные в статье 29 Всеобщей декларации прав человека. Нью-Йорк, 1983. – С. 142-149.
25. Дворкін Р. Серйозний погляд на права. К. Видавництво С. Павличко "Основи", 2001 . — 519 с.
26. Декларация независимости. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-АНФРА, 1999. – 784с.
27. Денисов В.Н. Коллизионные вопросы применения международного права во внутреннем праве // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики”. К., - 1996. С. 95-97.
28. Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України // Суверенітет України і міжнародне право. К., 1995. – С. 7-36.
29. Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К., 1992. – С. 2-24.
30. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісник Академії правових наук України. Харків, 1997. - № 1 – С. 29-36.
31. Дмитриева Г.К., Лукашук И.И. Международный принцип демократии // Международная жизнь. 1992. №11-12. С. 2-5.
32. Довгерт А.С. Правовое регулирование международных трудовых отношений. – К.: УМК ВО. - 1992. – 248с.
33. Доклады и статистические данные Верховного комиссара ООН по делам беженцев в Интернет: and .
34. Закон України “Про відпустки” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №2. – Ст.4.
35. Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про Адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу”, №55/97 ВР від 7 лютого 1997 року // Офіційний вісник України, 1997, число 11. – С. 3-39.
36. Закон України “Про внесення змін до статті 75 Кримінального кодексу України”, № N 496/96-ВР від 14 листопада 1996 року, Відомості верховної Ради. 1996. - №52. – ст. 307.
37. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, №475/97 ВР від 17 липня 1997 року // Офіційний вісник України, 1997, число 29. – С. 10-11.
38. Закон України “Про ратифікацію рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин”, №687/97 ВР від 9 грудня 1997 року // Офіційний вісник України, 1997, число 50. – С. 39.
39. Закон України “Про ратифікацію Угоди про співпрацю держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з незаконною міграцією”, №497/XIV від 17 березня 1999 року // Офіційний вісник України, 1999, число 17. – С.2.
40. Закон України „Про біженців” // Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою України на восьмій сесії, вересень-грудень 1993р. – Ч.II. – С. 349-357.
41. Закон України „Про національні меншини в Україні” // Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою України на п’ятій сесії, січень-липень 1992р. – Ч.II – С. 306-309.
42. Закон України „Про пенсійне забезпечення” // Відомості верховної Ради. – 1992. - №3. – Ст.10.
43. Закон України „Про правовий статус іноземців” // Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою України на дев’ятій сесії, січень-лютий 1994р. – Ч.I. – С. 289-300.
44. Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” // Відомості Верховної Ради, 2004. – №29. – ст. 367.
45. Ильясов Р. О социально-экономическом положении крымских татар // Гражданин. – 1997. – № 2-3. – С.35-54.
46. Йонас Вид грен. Возвращение в Боснию-Герцеговину. Уроки для европейской политики в области миграции. Международная политика,1999,№4:
47. Каламкарян Р.А. Международно-правовое обеспечение безопасности человека (по материалам «круглого стола») // Право и политика, 2001г. - № 5: .
48. Капіца Ю. Наближення законодавства України до законодавства ЄС відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським союзом та Україною: цілі і методи. // Український правовий часопис. К., 1998. - №2. – С. 18-24.
49. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К. : Юрінком, 1996. — 80 с.
50. Красинец Е., Баринова Н. Трудовая миграция в Россию из стран ближнего зарубежья // Вопросы экономики. – 1996. №1. - С.85-94.
51. Лазарев М.И. Теоретические вопросы современного международного морского права. М., 1983. – 21c.
52. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. К., 1998. – 254с.
53. Літопис Руський за Іпатським списком /Пер. С давньорус. Л.Є.Махновця; Відп. ред. О.В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – 215с.
54. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право. М.: Спарк, 1998. – 124с.
55. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. Учебник. – М.: издательство БЕК, 1996. – 371с.
56. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. М., 1997. – 393с.
57. Лукашук И.И. Права трудящихся-мигрантов // Современный журнал международного права. – 1991. – № 3-4. – С. 44-60.
58. Лукашук И.И. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН в практике судов государств // Государство и право. – 1993. - № 7. – С. 119-126.
59. Макинтайр А. После добродетели. М., 2000. – 384с.
60. Марракешское Соглашение о создании всемирной торговой организации // Московский журнал международного права, 1997. - №1. – С. 167-180.
61. Международная конвенция о защите прав всех трудящихся-мигрантов и членов их семей. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-АНФРА, 1999. – С. 359-390.
62. Международное законодательство о беженцах и предоставлении убежища. Семинар № 7, 21-25.10.1999, .
63. Межуев Б. Политика натурализации в Европейском Союзе и США // .
64. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Закони України. Міжнародні договори України. – Том 14, К.: Інститут законодавства Верховної ради України, 1998. – С. 713-728.
65. Мовчан А.П. Об основных принципах международного морского, воздушного и космического права // Международное морское, воздушное и космическое право. М., 1992. – С. 8-25.
66. Мозоль А. Характеристика і аналіз міграційного законодавства та міграційних процесів в Україні // Право України, 2001, №4. – С. 119.
67. Наказ Міністерства праці України “Про внесення змін та доповнень до Тимчасових положень про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні”, №42 від 22 травня 1997 року // Офіційний вісник України, 1997, число 26. – С. 64-65.
68. Нікітюк В.О. Статус етнонаціональних меншин. К., 1996. – 188с.
69. Овсюк А.М. Международноправовая защита трудящихся-мигрантов: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 1979. – 22 с.
70. Основные понятия миграции. .
71. Петрушевский Д.М. Памятники истории Англии XI-XIII вв. Русский и латинский тексты Великой Хартии вольностей и других документов. – М.: 1935.
72. Підлуська І. Міжнародна міграція та “Фортеця Європа”: дилема для урядів та випробування для громадян ЄС // Біженці та міграція: Укр. часопис права і політики. – 1997. – № 1. – С. 21-30.
73. Піскун О. Основи міграційного права: Порівняльний аналіз: Навчальний посібник. – К.: „МП Леся”, 1998. – 359 с.
74. Пожидаєв В., Позинич В. Про конвенції МОП і рівень нормостворення Верховної Ради України щодо захисту соціально-економічних інтересів трудящих // Український часопис прав людини. – К. 1994. - №1. – С. 65-68.
75. Поленина С.В. Взаимодействие международной и внутригосударственных правових систем // Правовая система социализма. Кн.2. М., 1987.C. 28 – 34.
76. Постанова Верховної Ради УРСР “ Про внесення в дію Закону УРСР “Про власність” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - №20. – Ст. 250.
77. Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 15 жовтня 2004 р. N 1365. .
78. Постанова Кабінету Міністрів України “ Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в України”, №227 від 20 лютого 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. - №8. – Ст.285.
79. Постанова Кабінету Міністрів України “ Про затвердження порядку оформлення іноземних та осіб без громадян дозволу на працевлаштування в України”, №2028 від 1 листопада 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. - №44. – Ст.2188.
80. Потемкина О. Становление обновленной Европы (Европейское пространство свободы, безопасности и правопорядка – новый проект ЕС // Современная Європа. 2001. - №3. – С. 24-36; 34.
81. Правила реєстрації 1999р. // .
82. Прибиткова І. Повернення та реінтеграція кримських татар: гуманітарні проблеми і права людини // Біженці та міграція: український часопис права і політики. – Том IV, 2’1999. Київ, 1999. – С. 38-44.
83. Прибыткова И. Влияние института гражданства на процессы возвращения и обустройства ранее депортированных народов и лиц в Крыму. – Киев. – 1997. – 203с.
84. Райнер Мюнц. Миграция как политический вызов. Германия и другие европейские страны: Сравнительный анализ // Международная политика, апрель 1999. - № 4: ; Интернет-версия стр. Германского посольства в Москве.
85. Римаренко Ю.І. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Е