МЕХАНІЗМИ МІЖНАРОДНОГО КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП ....................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика механізму міжнародного контролю у сфері прав людини ............................................................
13
1.1. Міжнародний контроль як необхідний етап у створенні міжнародного права прав людини ...........................................................
13
1.2. Поняття та значення міжнародного контролю у сфері захисту прав людини ...............................................................................................
26
1.3. Види міжнародного контролю у сфері прав людини та їх класифікація ...............................................................................................
32
1.4. Контроль засобами процедури вивчення доповідей ....................... 53
1.5. Контроль засобами петицій або скарг .............................................. 66
1.5.1. Механізми індивідуального звернення про порушення прав людини ........................................................................................................
66
1.5.2. Процедура міждержавного розгляду повідомлень про порушення прав людини ...........................................................................
81
1.5.3. Встановлення фактів як спосіб контролю у сфері захисту прав людини ...............................................................................................
88
Висновки до Розділу 1 ............................................................................... 91

РОЗДІЛ ІІ. Механізми та методи контролю у сфері прав людини Ради Європи ..............................................................................................
93
2.1. Позасудові механізми контролю у сфері захисту прав людини в рамках Ради Європи ..................................................................................
95
2.1.1. Контрольна діяльність Комітету Міністрів Ради Європи ........ 95
2.1.2. Контрольна діяльність Парламентської Асамблеї Ради Європи ........................................................................................................
99
2.1.3. Контрольна діяльність Комісара Ради Європи з прав людини ........................................................................................................
103
2.2. Спеціальні позасудові механізми контролю у сфері захисту прав людини Ради Європи .................................................................................
106
2.2.1. Система контролю за дотриманням Європейської соціальної хартії ...........................................................................................................
106
2.2.2. Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню ..................................................................................................

117
2.2.3. Контрольний механізм Рамкової конвенції про захист національних меншин ...............................................................................
137
2.3. Механізм контролю захисту національних меншин в рамках ОБСЄ ...........................................................................................................
144
Висновки до Розділу 2 .............................................................................. 147

РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми підвищення ефективності механізмів міжнародного контролю у сфері прав людини ..................................
150
3.1. Критерії визначення підходів до ефективності механізмів міжнародного контролю у сфері захисту прав людини .........................
152
3.2. Умови ефективності механізмів міжнародного контролю у сфері захисту прав людини .................................................................................
159
3.3. Вплив європейських механізмів міжнародного контролю за дотриманням прав людини в Україні ......................................................
172
Виснвки до Розділу 3 ................................................................................. 186

ВИСНОВКИ ............................................................................................. 189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 192

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Виникнення міжнародного права прав людини як складової сучасного міжнародного правопорядку значною мірою пов’язано із створенням і функціонуванням в ньому інституційних механізмів контролю за здійсненням державами у даній сфері своїх міжнародно-правових зобов’язань. Цей процес відобразив революційні зміни, що сталися в правовій структурі захисту прав людини, яка вийшла за межі внутрішньоправової імплементації, сягнувши міжнародного рівня.
Внаслідок цього в міжнародному співтоваристві поступово склалася система органів, що діють на універсальному і регіональному рівнях, уповноважених вживати заходів щодо тих держав, які порушують основні права і свободи людини, визначені у відповідних міжнародних угодах. Розвиток цієї інституційної системи продовжується і сьогодні шляхом удосконалення юриспруденції цих органів і навіть створення нових органів, як це мало місце у 2006 році, коли Генеральна Асамблея ООН замість Комісії з міжнародного права як органу Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) створила Раду з прав людини в якості допоміжного органу Асамблеї, підвищивши тим самим правовий статус найважливішого в системі ООН контрольного органу з прав людини.
Численні органи, яким притаманна функція міжнародного контролю у сфері прав людини, відрізняються за своєю природою, повноваженнями та принципами діяльності, функціонуючи в різних формах, а саме як політичні органи, квазісудові органи та судові органи. Їм властива своєрідна практика, яка надає необхідний динамізм міжнародному захисту прав людини як галузі міжнародного права. Під впливом цієї практики конкретні права людини можуть набувати характеру правової реальності, виступаючи джерелом права, з якого суди черпають аргументи для вирішення справ, особливо в складних випадках. Крім того, діяльність контрольних органів, що діють у сфері міжнародного захисту прав людини, сприяє підвищенню відповідальності держав за стан прав людини в їх суспільствах, що у свою чергу зміцнює в них правові основи верховенства права.
Для України, яка є учасницею практично всіх основних міжнародних угод у сфері прав людини, діяльність контрольних механізмів, що функціонують в даній сфері, безпосередньо стосується і її. Це обумовлюється не лише загальним зобов’язанням України сприяти повазі і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, як це передбачено в Статуті ООН для держав-членів, але й тим, що вона погодилася на міжнародний контроль за дотриманням міжнародних стандартів прав людини у своєму внутрішньому правопорядку відповідно до чинних для неї міжнародних угод і рішень міжнародних органів. Зокрема, Україна зобов‘язалася подавати конвенційним органам контролю доповіді про дотримання прав і свобод людини, встановлених в міжнародних конвенціях з прав людини, і виконувати рекомендації цих органів, а також брати в них участь. Особливе значення для України має діяльність Європейського суду з прав людини як механізму міжнародного контролю, що діє в рамках Ради Європи.
Все це свідчить про надзвичайну актуальність дослідження міжнародних контрольних механізмів у сфері прав людини як з теоретичної, так і практичної точок зору.
Тривалий час, однак, в центрі уваги дослідників переважно знаходились проблеми міжнародних стандартів прав людини та їх імплементації у внутрішнє право держав. І це зрозуміло, оскільки з часу широкомасштабного встановлення в конвенційних нормах таких стандартів почався процес створення міжнародного права прав людини і необхідно було займатися цією проблематикою. Тому міжнародними контрольними механізмами у сфері прав людини наука міжнародного права, в тому числі вітчизняна, почала займатися порівняно недавно.
Серед вітчизняних дослідників, хто займався загальними проблемами міжнародного захисту прав людини, включаючи захист національних меншин, можна назвати В. Г. Буткевича, В. Н. Денисова, В. І. Євінтова, В. Г. Заблоцьку, Н. І. Карпачову, В. О. Нікітюка, І. В. Ніколайка, О. П. Мартиненка, В. В. Мицика, О. М. Овсюка, А. В. Пазюка, П. М. Рабіновича, М. М. Товта, С. В. Черниченка, В. М. Шаповала, М. І. Хавронюк, Хауамда Галеб Ауад Мустафи та ін. В той же час ряд питань, присвячених європейській системі захисту прав людини в рамках Ради Європи та Європейського Союзу висвітлювалися в працях В. В. Андріанова, М. Ф. Анісімової, Л. Ю. Гіждівана, А. М. Гнатовського, О. І. Головко, П. П. Дебнахт, В. А. Капустянського, С. В. Науменка, Н. В. Плахотнюк, С. В. Шевчука, І. І. Сєрової, Н. С. Сидоренка, Д. М. Супруна, А. А. Федорової, С. Є. Федика, Л. Д. Тимченка, О. Я. Трагнюк та ін.
Окремо необхідно виділити праці, опубліковані в кранах СНД, в яких розглядаються теоретичні питання контролю, що має ряд спільних рис, притаманних внутрішньому та міжнародному праву. Це праці О. Ф. Андрійко, С. С. Алексєєва, І. П. Бліщенка, Р. М. Валєєва, О. А. Гончаренка, В. М. Горшеньова, Л. Г. Гусейнова, С. А. Дзасохова, Г. В. Даніленка, В. М. Довганя, М. Л. Ентіна, А. І. Йориша, В. А. Карташкіна, Ю. М. Колосова, І. І. Котляра, Д. Г. Курдюкова, А. А. Лазутіна, І. І. Лукашука, Г. Є. Лук’янцева, С. А. Малініна, Р. А. Мюлерсона, С. Ю. Марочкіна, А. Х. Саїдова, Ю. В. Самович, А. М. Талалаєва, Р. М. Тімербаєва, О. І. Тіунова, В. О. Туманова, І. В. Фісенка та ін.
У зарубіжній міжнародно-правові літературі питання міжнародного контролю досліджувалися в працях П. Алстона, Р. Б Більдера, Є. Бредлі, Б. Бутрос-Галі, Т. Буєргенталя, Н. Вальтікоса, К. Вассека, Д. Гом’єн, М. Дженіса, Ф. Джхабвала, Л. Зваака, Г. Дж. Еспіелля, І. Камерона, А. Кассезе, Р. Кея, Г. Лаутерпахта, С. Лекі, Д. МакГолдріка, Р. Норіса, Б. Рамчарана, А. Робертсона, І. Сабо, Х. Саба, П. Сіджхарта, Тео ван Бовена, М. Тарді, Д. Харріса, У. А. Шабота, Д. Шелтона та ін.
У той же час у вітчизняній міжнародно-правовій літературі не приділялося достатньої уваги системному аналізу механізмів у сфері прав людини, особливо висвітленню змін інституційного характеру, що сталися в ній останнім часом, як і розвитку більш самодостатніх і дієвих форм встановлення фактів, удосконалення форм невідкладних дій, пошуку шляхів та засобів міжнародної присутності у складних ситуаціях тощо, і тому дана дисертаційна робота певною мірою має сприяти виконанню цих та інших завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами» (номер державної реєстрації 0101U007291).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей створення інституційної системи міжнародних контрольних органів у сфері прав людини з урахуванням новітніх тенденцій її розвитку та з’ясування їх природи, функцій та процедур, що постійно розвиваються практикою цих органів.
Поставлена мета зумовила необхідність зосередження основної уваги на вирішенні таких завдань:
дослідити міжнародний контроль як необхідний етап у створенні міжнародного права прав людини;
розкрити поняття та значення міжнародного контролю у сфері захисту прав людини;
виділити види міжнародного контролю у сфері захисту прав людини та дати їх класифікацію;
розкрити механізми вивчення доповідей держав-учасниць міжнародних угод з прав людини;
дати характеристику процедур розгляду скарг про порушення прав та свобод людини;
дослідити специфіку системи позасудового механізму контролю у сфері захисту прав людини Ради Європи;
проаналізувати основні критерії ефективності механізмів міжнародного контролю у сфері захисту прав людини;
охарактеризувати значення європейських механізмів контролю за дотриманням Україною міжнародних стандартів у сфері прав людини.
Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародні правовідносини, що виникають в процесі становлення, функціонування та розвитку міжнародних контрольних механізмів у сфері захисту прав людини.
Предмет дослідження становить комплекс міжнародно-правових норм, що визначають природу, функції та процедури міжнародних контрольних механізмів у сфері захисту прав людини.
Методи дослідження методологічна основа дисертації складається з комплексу філософських, загальних і спеціальних наукових методів та підходів. Перш за все використовувалися: історичний метод в процесі дослідження становлення та розвитку міжнародних органів контролю як складової міжнародного права прав людини; функціональний метод для розкриття природи цих органів і визначення критеріїв поділу їх на види та здійснення класифікації; нормативний метод для характеристики компетенції зазначених органів і механізмів функціонування та визначення статусу їх рішень в міжнародному праві; системно-структурний метод для визначення місця контрольних механізмів у сфері захисту прав людини в міжнародному праві прав людини; порівняльний метод для аналізу застосування сфер діяльності, повноважень та процедур міжнародних контрольних органів, що діють в рамках ООН та ряду її спеціалізованих установ, Ради Європи, Організації Американських Держав, Ліги Арабських Держав, Африканського Союзу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є, по суті, першим в Україні дослідженням, в якому представлено комплексний аналіз як універсальних, так і регіональних, в першу чергу європейських, контрольних механізмів у сфері міжнародного захисту прав людини.
Найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, отримані автором особисто і характеризують його наукову новизну, полягають у наступному:
доведено, що створення міжнародних органів у сфері захисту прав людини як на універсальному, так і регіональному рівні, відповідає філософії Загальної декларації прав людини, узгоджуючись з різними релігійними традиціями, ідеологіями, культурами та цінностями, що домінують у різних суспільствах;
сформульовано висновок про те, що контрольні органи у сфері захисту прав людини становлять окрему структуру міжнародного права прав людини з функцією «сприяння» та «захисту», яка може покладатися на той або інший орган або випливати з тлумачення його функцій та діяльності чи практики;
дана оцінка діяльності міжнародних контрольних органів у сфері захисту прав людини як такої, що створює власну юриспруденцію і може бути охарактеризована як новий напрям розвитку в міжнародному праві юридичної практики;
сформульовано висновок, що виникнення і функціонування контрольних механізмів з прав людини в міжнародній інституційній системі вплинуло на те, що права людини юридично трансформувалися у сферу законного інтересу всього людства і державний суверенітет перестав бути перешкодою для вжиття міжнародним співтовариством заходів щодо держав, які порушують міжнародні стандарти прав людини;
дістало подальшого розвитку поняття міжнародного контрольного органу у сфері прав людини як перевірки виконання та нагляду за дотриманням державами своїх міжнародних зобов’язань елементом прийняття ним рішень рекомендаційного або зобов’язуючого характеру, що тягне для держави-правопорушниці юридичні та політичні наслідки;
обґрунтовано положення про те, що застосування міжнародними контрольними органами властивих ним засобів для забезпечення прав людини разом із розвитком ними нових засобів контролю є не лише правом цих органів, а обов’язком, що обумовлюється міжнародними угодами держав та їх членством у відповідних міжнародних організаціях;
деталізовано зміст «процедури 1503», згідно з якою Комісія ООН з прав людини розглядала індивідуальні скарги, відповідно до особливостей застосування даної процедури в Раді прав людини ООН, що замінила першу, ставши засобом оприлюднення масових порушень прав людини в тій або іншій країні разом із засудженням таких дій;
вперше дана системна характеристика позасудового механізму контролю у сфері захисту прав людини Ради Європи, що містить: аналіз завдань, які стоять перед відповідними інституційними структурами; з’ясовано функції цих структур; визначено сфери їх діяльності; та застосування конкретних способів нагляду;
вперше деталізовано відмінність контрольного механізму Європейської конвенції про припинення катувань та нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від інших контрольних механізмів з прав людини договірного характеру, яка, зокрема, полягає в тому, що Європейський комітет з припинення катувань діє за власною ініціативою, здійснюючи превентивний нагляд, і може виходити за межі прецедентного права Європейського суду з прав людини;
виявлено, що ефективність міжнародних контрольних органів у сфері захисту прав людини багато в чому залежить від додержання ними таких принципів як об’єктивність і неупередженість осіб, що залучаються до процесу встановлення фактів, правомірність за формою і суттю, законність і належний процес, справедливість і чесність, співчуття до гуманітарних проблем;
доведено, що судова практика України повинна враховувати прецеденти Європейського Суду з прав людини, виходячи із законодавства України, в тому числі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини 2006 р.», а також дотримуватися практики цього Суду, який додержується своїх попередніх рішень, якщо не існує поважних причин діяти іншим чином.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання положень дисертації в процесі підготовки доповідей України для міжнародних конвенційних органів, а також в судовій практиці, що може сприяти підвищенню ефективності системи захисту прав людини в країні. Практика міжнародних контрольних органів з прав людини показує, що недотримання державою договірних зобов’язань може стати підставою для притягнення її до міжнародної відповідальності. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчально-методичній роботі для підготовки юристів в процесі викладання дисципліни «Міжнародне право прав людини».
Апробація результатів дослідження. Положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Окремі теоретичні положення дисертації пройшли апробацію на науково-практичних конференціях, тези яких опубліковано, зокрема на таких конференціях: Установча конференція Української асоціації міжнародного права "Україна і міжнародне право на межі тисячоліть (до завершення 10-ліття міжнародного права ООН 1989–1999 рр.)" (м. Київ, 26 листопада 1999 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція аспірантів, студентів та здобувачів "Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку" (м. Луцьк, 23–24 березня 2007 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 13–15 квітня 2007 р.; тези опубліковано).
Публікації. За темою дисертації опубліковано чотири статті у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць та тези доповідей на двох науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що поділяються на десять підрозділів (містять дев’ять пунктів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з яких 22 сторінки – список використаних джерел, який складається з 272 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Сформульовані найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення та нові підходи до вирішення завдань, пов’язаних з функціонуванням та розвитком міжнародних механізмів захисту прав людини в сучасному міжнародному праві та підвищенням їх ефективності, в тому числі з імплементації міжнародних зобов’язань України в її внутрішньому правопорядку. Насамперед, привертається увага до наступних положень:
Створення в міжнародній структурі системи інституційних механізмів контролю за дотриманням державами своїх міжнародно-правових зобов’язань у сфері прав людини відкрила нову еру в розвитку міжнародного права прав людини. Велика роль в цьому процесі належить Загальній декларації прав людини 1948 р., яка виходить з того, що «визнання гідності, притаманній всім членам людської сім’ї, і рівних і невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру». Відповідно міжнародні стандарти з прав людини, встановлені в цій Декларації, а також в наступних міжнародних документах, прийнятих на її розвиток, характеризуються унікальними властивостями узгоджуватися з різними релігійними традиціями, ідеологіями, культурами та цінностями, що домінують в різних суспільствах. Тому інституціоналізація на міжнародному рівні механізмів та засобів, спрямованих на усунення зловживання державами прав і свобод людини, виходить з концептуального розуміння Загальної декларації прав людини як елементу розвитку людства в цілому і кожного суспільства зокрема.
Міжнародні контрольні органи у сфері захисту прав людини склалися в окрему структуру міжнародного права з функціями «сприяння» та «захисту», що також є результатом виникнення в рамках ООН універсальної концепції міжнародного захисту прав людини, основу якої становить Загальна декларація прав людини.
Діяльність міжнародних контрольних органів, що діють у сфері прав людини, призвела до виникнення власної юридичної практики, що постійно наповнюється новим змістом та уточнюється як прийняттям конвенційних норм, так і в результаті рішень цих органів. Зокрема, останнім часом відбулися суттєві зміни в контрольному механізмі Організації Об’єднаних Націй – замість Комісії з прав людини була створена Рада з прав людини з підвищеним статусом і більш широкою компетенцією порівняно з першою. Ще раніше суттєво змінився й контрольний механізм Європейської конвенції з прав людини, який в даний час головним чином представлений Європейським судом з прав людини, що діє на постійній основі.
Виникнення і функціонування контрольних механізмів з прав людини в міжнародній інституційній системі вплинуло на те, що права людини юридично трансформувалися у сферу законного інтересу всього людства, і держава, яка порушує свої зобов’язання стосовно цих прав, не може ухилятися від міжнародної відповідальності, заявляючи, що такі питання по суті відносяться до її внутрішньої компетенції. При цьому щодо таких прав людини, які випливають, наприклад, із заборони геноциду, рабства та дискримінації, діють зобов’язання держав erga omnes, тобто зобов’язання, у захисті яких всі держави без винятку можуть вважатися такими, що мають юридичний інтерес. Щодо таких зобов’язань кожна держава має право добиватися їх захисту, звертаючись саме до відповідних міжнародних механізмів контролю.
Найбільш розповсюдженою формою міжнародного контролю у сфері захисту прав людини є подання в спеціальні договірні органи доповідей про виконання державами своїх зобов’язань згідно з відповідними міжнародними угодами. Сьогодні система подання державами урядових доповідей передбачається майже у всіх основних універсальних договорах у сфері прав людини, а також в Європейській соціальній хартії, Рамковій конвенції про захист національних меншин та Американській конвенції про права людини. Поряд з цим існує процедура подання періодичних доповідей, зокрема Генеральному Секретарю ООН. Але найбільш ефективна техніка вивчення доповідей держав встановлена в МОП. В цілому ж можна констатувати, що контрольні механізми у сфері нагляду використовують звичайну юридичну техніку.
Складовими міжнародного контролю є процедури його здійснення, статус контрольного органу, встановлення фактів та їх оцінка, прийняття контролюючим органом рішення, яке може бути зобов’язуючим або рекомендаційним в залежності від компетенції даного органу.
Судова процедура має певні переваги перед іншими контрольними механізмами у сфері прав людини, передусім своєю неупередженістю та обов’язковістю виконання державами рішень судових органів навіть у спірних випадках. Їх перевага полягає також в тому, що вони створюються і функціонують, в тому числі Європейський суд з прав людини, поза держав, виражаючи тим самим, що вони поділяють загальнолюдські цінності, які можуть задовольнити специфіку розвитку суспільств.
Критеріями класифікації механізмів міжнародного контролю у сфері прав людини можуть виступати такі: за способами утворення – договірні та позадоговірні механізми; за територіальною сферою дії – універсальні та регіональні механізми; та за змістом – політичні та юридичні механізми (останні у свою чергу поділяються на судові та квазісудові).
Основні недоліки існуючих механізмів міжнародного контролю полягають у: довготривалості розгляду, особливо це стосується процедури вивчення доповідей держав та процедур розгляду скарг про порушення прав людини, перш за все судових процедур; відсутності в більшості рішень цих органів юридичної зобов’язанності; недостатності повноважень у міжнародних контрольних органів щодо забезпечення виконання державами прийнятих цими органами рішень; обмеженості доступу індивідів до міжнародних процедур оскарження через невизнання певними державами права на індивідуальну петицію, особливо в рамках універсальних механізмів.
Важливою умовою ефективності функціонування універсальних та регіональних механізмів міжнародного контролю у сфері прав людини є координація їхньої діяльності. В залежності від методів та засобів контролю, що використовуються міжнародними контрольними органами, координація полягає у тому, що при застосуванні процедур індивідуальних чи міждержавних скарг необхідно уникати конфліктів в судочинстві, дублювання судових розглядів, суперечливості в процесі тлумачення положень міжнародних договорів. Важливо також більш детально визначити порядок застосування урядових звітів, передусім стосовно їх форми і змісту, а при застосуванні міжнародними контрольними органами досліджень на місцях проводити між зацікавленими органами регулярний обмін інформацією щодо виявлених фактів порушень прав людини, звертаючись і до взаємних консультацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гусейнов Л. Г. Международная ответственность государств за нарушение прав человека. – К., 2000. – 394 с.
2. Introductory Statement by Mr. Kurt Herndl, Assistant Secretary-General for Human Rights, Оn the Occasion of the Opening of the Forty-Third Session of the Commission on Human Rights. – Geneva, 2 February, 1987. – Р. 513–518. – Ramcharan B.G. The Concept and Present Status of the International Protection of Human Rights. Forty Years after the Universal Declaration. Martinus Nijhoff Publishers. Dordreht, Boston, London, 1989. – 611 p.
3. Аннан Кофи. Предисловие к Сборнику международных договоров. Права человека. – Том 1. – Часть первая. – Универсальные договоры. – ООН. – Нью-Йорк, Женева, 2000. – С. ХІІІ–ХІV.
4. Jhabhvala F. The Drafting of the Human Rights Рrovisions of the UN Charter. – Netherlands International Law Review, 1997. – Vol. XLIV. – Іssue 1. – 31 р.
5. Vassak Karel. Human Rights: As a Legal Reality. – The International Dimensions of Human Rights. – General еdeted Karel Vasak General Editor. Revised and edited for the English edition by Philip Alston. – Vol. 1. – UNESCO. – Paris, France 1982. – 399 р., selected bibliography 688–738 p.
6. Буткевич В. Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази // Політична думка України. – 1993. – № 1. – С. 74–89.
7. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 3 апреля 2006 г. – Dос. UN A/Res./60/251. – 5 с.
8. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ETS № 5) з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11: Збірник договорів Ради Європи. – Парламентське видавництво. – К., 2000. – С. 28–49.
9. Martenson Jan. Introduction. – Bulletin of Human Rights. – Spesial Issue. – Fortieth Anniversary of the Universal Declaration of Human Rights. – United Nations. – New York, 1988. – С. 3. – 81 c.
10. Док. ООН А|Res|55|2|. Декларация тысячелетия Организации Объединенных Наций. – Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 8 сентября 2002 г.
11. Статут Міжнародного Суду ООН. – Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. – Управління громадської інформації ООН. – Kiev, 1969.
12. Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него. – Права человека. Сборник международных договоров. – Том І (часть вторая). – Универсальные договоры. – ООН. – Нью-Йорк и Женева, 2002. – С. 723–726.
13. Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации // Права человека: Сборник международных договоров. – Том І (часть вторая). Универсальные договоры. ООН. – Нью-Йорк; Женева, 2002. – С. 723–726.
14. Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин 1979 г. // Права человека: Сборник международнных документов. – Том 1 (часть первая). Универсальные договоры. ООН. – Нью Йорк; Женева, 2002. – С. 132–144.
15. Денисов В. Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 7–24. – 244 с.
16. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть. – М., 1997. – 394 с.
17. Курдюков Д. Г. Индивидуальная жалоба в контексте Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. – Воронеж, 2001. – 191 с.
18. Факультативный протокол к Международному пакту о гражданскиx и политических правах // Права человека: Сборник международных договоров. – Том 1 (часть первая). Универсальные договоры. ООН. – Нью Йорк и Женева, 2002. – С. 38–41.
19. Римский Статут Международного Криминального Суда. – Том 1 (часть вторая). Универсальные договоры. ООН. – Нью Йорк и Женева, 2002. – С. 761–840.
20. Блищенко И. П., Фисенко И. В. Международный Уголовный Суд. – М., 1998. – 263 с.
21. Шабас У. А. Международный Уголовный Суд: исторический шаг в деле борьбы с безнаказанностью // Московский журнал международного права. – 1999. – № 4. – С. 15–27.
22. Szabo Imre. Historical Foundations of Human Rights and Subsequent Development // The International Dimensions of Human Rights. – Vol. 1. – P. 11–40.
23. Мицик В. В. Права національних меншин у міжнародному праві. – К., 2004. – 287 с.
24. Нікітюк В. О. Статус національних меншин. – К., 1996. – 186 с.
25. Sieghart Paul. The International Law of Human Rights. – Oxford, 1984. – 569 р.
26. Маланчук Пітер. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. – 7-ме вид., перероб. / Відп. ред. укр. версії проф. В. М. Буроменський. – Харків: Консум, 2000. – 591 с.
27. Лукъянцев Г. Е. К вопросу о современных тенденциях развития международного сотрудничества и международного контроля в области международной защиты прав человека // Московский журнал международного права. – 2004. – № 2 (54). – C. 3–17.
28. Ramcharan B. G. The Concept and Present Status of the International Protection of Human Rights. Forty Years after the Universal Declaration. – Martinus Nijhoff Publishers. – Dordreht, Boston, London, 1988. – 611 р.
29. Дзасохов С. А. Контрольный механизм в сфере международной защиты прав человека: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1989. – 19 с.
30. Денисов В. Н. Организация Объединенных Наций как гарант поддержания мира и безопасности // Международное право XXI века. К 80-летию И. И. Лукашука. – К., 2006. – C. 437–472.
31. Валеев Р. М. Контроль в современном международном праве. – Казань, 2003. – 320 с.
32. Рабінович П. В., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина. – Київ: Iтака, 2004. – 454 с.
33. Международное право: Учебник для вузов. – 4-е изд. / Отв. ред. проф. Г. В. Игнатенко и проф. О. И. Тиунов. – М., 2007. – 705 с.
34. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекцій: В 2-х т. – Свердловск, 1972. – Т. 1. – 394 с.
35. Горшенев В. М., Шахов И. Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М., 1987. – 157 с.
36. Андрійко О. Ф. Державний контроль у сфері виконавчої влади України. – К., 1999. – 43 с.
37. Талалаев А. Н. Международные договоры в современном мире. Вопросы права международных договоров в свете работы Венской конференции ООН 1968–1969 гг. – М., 1973. – 247 с.
38. Карташкин В. А. Международная защита прав человека. – М., 1976. – 214 с.
39. Малинин С. А. Мирное использование атомной энергии // Международно-правовые вопросы. – М., 1971. – 176 с.
40. Лазутин Л .А. Соотношение контроля и мер по укреплению доверия в праве международной безопасности // Российский юридический журнал. – 1995. – № 1. – С. 81–93.
41. Тимербаев Р. М. Мирный атом на международной арене. – М., 1969. – 176 с.
42. Иойрыш А. И. МАГАТЭ: сотрудничество в области мирного использования атомной энергии // Вопросы международного права. – М., 1976. – 180 с.
43. Колосов Ю. М. Ответственность в международном праве. – М., 1975. – 256 с.
44. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини. – К., 1997. – 583 с.
45. Міжнародне право. Основи теорії / За ред. проф. В. Г. Буткевича. – К., 2002. – 814 с.
46. Международное право / Под ред. проф. Г. В. Игнатенко и проф. О. И. Тиунова. – М., 1999. – 569 с.
47. Международное публичное право. – М., 1999. – 608 с.
48. Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Міжнародне публічне право. – К., 2005. – 424 с.
49. Едуардо Хіменес де Аречага. Современное международное право. – М., 1983. – 480 с.
50. Броунли Я. Международное право: В 2-х кн. – Книга вторая. – М., 1977. – 507 с.
51. Саяпин С. В. К вопросу о международной правосубъектности индивидов // Московский журнал международного права. – 2005. – № 4. – С. 27–38.
52. Fenwick Ch. G. International Law. – Fourth ed. – New York, 1965. – 849 p.
53. Schuschnigg К. International Law: An Introduction to the Law of Peace (Selected Bibliography Р. 433–449). – Milwaukee, 1959. – 512 р.
54. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко і Л. В. Губернський. – К., 2000. – 638 с.
55. Андреасян Г. А. Концепція міжнародної правосуб’єктності індивіда та її реалізація в Україні // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В. Н. Денисова. – К., 2006. – 667 с.
56. Тимченко Л. Д. Международное право. – Харьков, 1999. – 509 с.
57. Cassase Antоnio. International Law. – Second edition. – Oxford, New York, 2005. – 558 р.
58. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М., 1966. – 367 с.
59. Тункин Г. И. Теорія международного права. – М., 2000. – 384 с.
60. Черниченко С. В. Еще раз о международной правосубъектности индивида // Московский журнал международного права. – 2005. – № 4. – С. 16–17, 23, 26.
61. Романов В. А. Международное право / Под ред. проф. Ю. М. Колосова и проф. В. И. Кузнецова. – М., 1998. – 620 с.
62. Международное право: Учебник / Под ред. А. И. Микульшина. – М., 2005. – 360 с.
63. Manual of Public International Law. Ed. by Mare Sorensen. – New York, 1968. – 930 р.
64. Schwarzenberger Georg. A Manual of International Law. – Sixth edition. – Milton, 1976. – 612 р.
65. Международная и внутригосударственная защита прав человека: Учебн. пособие для вузов / Под ред. проф. Р. М. Валеева и доцента Р. Г. Вагизова. – Казань, 2007. – 675 с.
66. Котляров И. И. Правовые вопросы контроля за соблюдением международных обязательств // Международное сотрудничество и международное право. – М., 1977. – 259 с.
67. Тиунов О. И. О понятии международно-правового контроля. – М., 1988. – 168 с.
68. Международное право / Под. ред. проф. Г. В. Игнатенко. – М., 1995. – 399 с.
69. Марочкин С. Ю. Проблема эффективности норм международного контроля. – Иркутск, 1988. – 259 с.
70. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. – М., 1996. – 397 с.
71. Гусейнов Л. Г. Методы осуществления международного контроля в области защиты прав человека // Theory and Prаctice of Contemporаry International Law. Esseys in Honour of Professor Levan Alexidze on the 80 th Birthday Anniversary. – Tbilisi, 2007. – P. 160–199. – 492 р.
72. Doc. UN. Resolution 1503 (XVIII) ECOSOC of 27 May 1970.
73. Doc. UN E / 259 (1947) paras. 21 and 22.
74. Doc. UN Resolution ECOSOC 75 (V) of 5 August 1947.
75. Doc. UN Resolution ECOSOC 728 F (XXVIII) of 30 July 1959.
76. Lauterpacht H. International Law and Human Rights. – New York, 1950 (reprinted 1968). – P. 223–262. – 378 р.
77. Doc. UN Resolution ECOSOC 1235 (XLII) of 6 June 1969.
78. Theo van Boven. Criative and Dynamic Strategies for Using United Nations Institutions and Procedures: The Frank Newman File. – New Directions in Human Rights. – Ed. by. Ellen L. Lutz, Hurt Hannum, Kathryn J. Burke. – Philadelphia, 1989. – P. 215–230. – 246 р.
79. Doc. UN General Assembly Resolution 48/141 of 20 December 1993
80. The High Commissioner for Human Rights: An Introduction. Making Human Rights Reality. – United Nation. – New York and Geneva, 1966. – 46 р.
81. Doc. A /CONF. 157/ 24 (Part I), chap. III, pare II, paras 17-18. – Vienna Declaration and Programme of Action, adopted by the World Conference on Human Rights, Vienna, 25 June 1993. – P. 11.
82. Report of the High Commissioner to the ECOSOC. – Doc. UN E/1995 (112), para 51.
83. Международный пакт о гражданских и политических правах 1966 г. // Права человека: Сб. международных договоров. Том 1 (часть первая). Универсальные договоры. ООН. – Нью-Йорк и Женева, 1994. – 492 с.
84. Конвенция против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания 1984 г. // Права человека: Сб. международных договоров. Том 1 (часть первая). Универсальные договоры. ООН. – Нью-Йорк и Женева, 1994.
85. Конвенция о правах ребенка 1989 г. // Права человека: Сб. международных договоров. Том 1 (часть первая). Универсальные договоры. ООН. – Нью-Йорк и Женева, 2002.
86. Международная конвенция о пресечении преступления апартеида и наказании за него. 1973 г. // Права человека: Сб. международных договоров. Том 1 (часть первая). Универсальные договоры. ООН. – Нью-Йорк и Женева, 1994.
87. Valticos Nicolas. The International Labour Organization. – The International Dimensions of Human Rights. General Editor Karel Vasak. Revised and edited for the English edition by Philip Alson. – Vol. 1. – UNESCO, Paris, France, 1982. – Р. 363–399. – 755 р.
88. Saba Hanna. UNESCO and Human Rights. – The International Dimensions of Human Rights. General Editor Karel Vasak. Revised and edited for the English edition by Philip Alson. – Vol. 1. – UNESCO, Paris, France, 1982. – Р. 401–426. – 755 р.
89. Валеев Р. М. Универсальная защита прав человека // Международная и внутригосударственная защита прав человека. – Казань, 2007. – 674 с.
90. Report of the Preparatory Commission of the United Nation. – Doc. PC/20, 23 December 1945, Chap. III, sec. 4, paras 15–16.
91. Doc. UN Resolution ECOSOC 5 (I) of 14 February 1946.
92. Doc. UN Resolution ECOSOC 1102 (XL) of 4 March 1966.
93. Doc. UN Resolution ECOSOC 1164 (LXI) of 5 August 1966.
94. Doc. UN Resolution General Assembly 2144 (XXI) of 26 October 1966.
95. Doc. UN Report of the Commission on Human Rights E / 4392, paras 316, 1967.
96. Doc. UN Report of the Commission on Human Rights E / 4475 316, pаrаs 178–179, 1968.
97. Rule 39 of The Rulе of Procedure of the Functional Commissions of the ECOSOC.
98. Doc. UN Resolution ECOSOC 728 F (XXVIII) of 30 July 1959. – paras. 2 (в).
99. Doc. UN General Assembly Resolution 332 (XXIX) of 1972.
100. Doc. UN General Assembly Resolution 1654 (XVI) of 1961.
101. Doc. UN General Assembly Resolution 2248 (S-V) of 1967.
102. Doc. UN Resolution ECOSOC 1979/36.
103. Bilder R. B. Possibilities for Development of New International Mechanimus. – Human Rights: An Agenda for the Next Century. – (Ed. by L. Henkin and I. L. Hargrove). – Washington, D.C., 1994. – P. 292–345. – 467 p.
104. Buergental T., Noris R., Shelton D. Protected Human Rights in the Americas. Selected Problems. – Strasburg – Arlington, 1990. – 561 p.
105. American Convention on Human Rights in O. A. S. Treaty Series No. 36, at 1 p. – O.A.S. Off. Rec. OEA /Ser. Z/ V/ II. 23 doc. rev. 2.
106. Espiele H. G. The Organization of American States (OAS) in “The International Dimensions of Human Rights”. – General edited Karell Vasak. – Revisel and edited for the English edition by Philip Alson. – Vol. 2. – UNESCO. – Paris, 1982. – P. 543–574. – 755 p.
107. Буткевич В. Г. Міжнародне трудове право // Міжнародне право. Основні галузі / За ред. проф. В. Г. Буткевича. – К., 2004. – C. 632–675. – 815 с.
108. Doc. International Labour Organization. Governing Body /LS/ March 1977.
109. Report of the Commission Appointed under Article 26 of the Constitution of the ILO to Examine for Complaints concerning the Observance by Greece of the Freedom of Association and Protection of the Right to Organize Convention, 1948 (№ 87) and the Rights to Organize and Collective Bargaining Convention (№ 89), Made by Number of Delegates to the 52 nd Session of the International Labur Conference. – ILO. – Official Bulletin, Special Supplement, Vol. LIV, 1971. – № 2. – paras 102–112.
110. Doc. UN Annual Reports of ECOSOC to UN GA. A /36/3 Rev. 1. Ch. XXV of 1981.
111. Boutros-Chali B. The Legue of Arab States. – The International Dimensions of Human Rights. – General editor Karel Vassak. – Vol. 2. – UNESCO. – Paris, 1982. – P. 575–581.
112. Yamane Hiroko. Asia and Human Rights. – The International Dimensions of Human Rights. – General editor Karel Vassak. – Vol. 2. – UNESCO. – Paris, 1982. – P. 651–670.
113. Doc. UN General Assembly Resolution 220 А (XXI) of 16 December. – 1961.
114. Официальные отчеты Генеральной Ассамблеи ООН, тридцать четвертая сессия. Дополнение. 1 w 10 A/34/40).
115. Krisch N. The Establishment of an African Court on Human and Peoples Rights. – Zeitschrift für ausländisches öffentliches Recht und Völkerrecht. – 1998. – Band. 58/3. – Р. 34–52.
116. Doc. UN А/Res. 60/ 251 от 15 марта 2006 г.
117. Овсюк О. М. Рада ООН з прав людини // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 2. – С. 144–151.
118. Report of the Human Right Commitee. – Doc. A /36/40 (1981). – P. 173. – 257 p.
119. Report of the Human Right Committee. – Doc. A/37/40 (1982). – P. 94. – 289 р.
120. Doc. UN CCPR /C/3/ Raw 1 (1980).
121. Doc. UN A /33/40. – parа 605.
122. Doc. UN F /35/40. – parа 414.
123. Doc. UN CCPR /S/SR 260 (1980).
124. Das Kamleshwar. United Nation Institutions and Procedures Founded on Conventions on Human Rights and Fundamental Freedoms. – The International Dimensions of Human Rights. – Karel Vasak General Editor. Revised and edited for the English edition by Philip Alston. – Vol. 1. – UNESCO, Paris, France, 1982. – P. 334–338.
125. Дебнатх Р. Р. Развитие механизмов и процедур защиты прав женщин в международных отношениях: . Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1997. – 179 с.
126. Karel Vasak. The Distinguishing Criteria of Institutions. – The International Dimensions of Human Rights. Karel Vasak General Editor. Revised and edited for the English edition by Philip Alston. – Vol. 1. – UNESCO, Paris, France, 1982. – P. 224–338, 216–228.
127. International Labour Organization. Constitution and Rules. – J 20. – Montreal, 1986. – 114 p.
128. Valticos Nicolas. International Labour Organization. – International Dimension of Human Rights. – Op. cit. – P. 363–399.
129. Європейська соціальна хартія (European Treaty Series / 35. – Парламентське видавництво. – К., 2000. – C. 65–86.
130. Рамкова конвенція про захист національних меншин (European Treaty Series /157: Збірка договорів Ради Європи. – Парламентське видавництво. – К., 2000. – С. 163–173.
131. Schwelb E. and Alston. Principal Institutions Founded Under the Charter. – The Principal Institutions and Other Bodies Founded Under the Charter. – The International Dimensions of Human Rights. – P. 269, 231–301.
132. Тиунов О. И. Международное гуманитарное право. – М.: Норма, 1999. – 315 с.
133. Декларация о предоставлении независимости колониальным странам и народам // Права человека: Сб. международных договоров. – Том 1 (часть первая). ООН. – Нью-Йорк и Женева, 2002. – С. 89–90.
134. The General Assembly Resolution 1654 (XVI) on 15 December 1961.
135. Op. cit. – P. 138–139.
136. Commission on Human Rights Resolution 5 (XXXIV) (1978).
137. Commission on Human Rights Resolution 3 (XXXIV) (1978).
138. Commission on Human Rights Resolution 4 (в) (XXXIV) (1978).
139. The Provisional rules of procedure of the Human Rights Committee. – Document CCPR/C/3.
140. General Assembly Official Records: 33 rd session. – Supplement 40 (A/33/40). – Report of the Human Rights Committee. – paragraph 582.
141. UNESCO Doc. Executive Board Decision 104 EX/3.3. (1978).
142. UNESCO Doc. Executive Board Decision 104 ER 2 (1976).
143. Cameron Iain. An Introduction to the European Convention on Human Rights. – 4 th edition. – Justus Förlag. – Uppsala, 2002. – P. 57 (200 p.).
144. Human Rights. The African Charter on Human and Peoples’ Rights. – United Nations. – New York, 1990. – 51 p.
145. Права человека: итоги века, тенденции, перспективы / Под общ. ред. Е. А. Лукашевой. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 448 с.
146. Статут Ради Європи (ETS № 1) // Збірка договорів Ради Європи. – Парламентське видавництво. – К. 2000. – С. 11–24.
147. Vassak Karel. The Counсil of Europe. – The International Dimensions of Human Rights. – Karel Vassak General editor. – Vol 2. – 755 c.
148. Protocol 12 (2000). General prohibition of discrimination (ETS № 177).
149. Євінтов В. І. Імплементація рішень Європейського Суду з прав людини: міжнародний та український досвід // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В. Н. Денисова. – К.: Юстиніан, 2006. – C. 184–197. – 189 с.
150. Harris D. J. O’Boyle M., Warbrick C. Law of the European Convention on Human Rights. – London-Dublin-Edinburgh. – 1995. – 754 p.
151. Doc. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly 1115 (1997).
152. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1338 (1997).
153. Recommendation 1536 (2001) Progress of the Assembly’s monitoring procedure (2000–2001). – http://www.stars.coe.int
154. Rules of procedure of the Assembly / Resolution 1202 (1999) adopted on 4.XI.99 as amended by Resolution 1234 (2000) and Resolution 1266 (2001). – http://www.stars.coe.int
155. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1338 (1997).
156. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1339 (1997).
157. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1419 (1999).
158. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1196 (1997).
159. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1211 (2000).
160. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1442 (2000).
161. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1213 (2000).
162. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1453 (2000).
163. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1223 (2000).
164. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1473 (2000).
165. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1236 (2001).
166. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1400 (2001).
167. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1300 (2004).
168. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1662 (2004).
169. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1219 (2000).
170. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1374 (2004).
171. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1257 (2001).
172. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1533 (2001).
173. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1415 (2005).
174. The Council Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1277 (2002).
175. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1553 (2002).
176. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1280 (2002).
177. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1303 (2002).
178. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1304 (2002).
179. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1361 (2002).
180. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1374 (2004).
181. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1405 (2004).
182. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1305 (2002).
183. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1358 (2004).
184. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1377 (2004).
185. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1384 (2004).
186. The Council of Europe. The Recommendation of the Parliamentary Assembly 1664 (2004).
187. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Resolution 1397 (2004).
188. Committee of Ministry Resolution (99) 50 on the Council of Europe Commissioner for Human Rights (1999).
189. Report by Mr. A. Gil-Robles. Commissioner for Human Rights to the Committee of Ministers and the Parliamentary Assembly of the CE on Second visit to Russian Federation. – http://www.commissioner.coe.int
190. Report by Mr. A.Gil-Robles. Commissioner for human rights on his visit to Moldova (16–20 oct. 2000). – http://www.commissioner.coe.int
191. Doc. UN General Assembly Resolution 21 ZA (III). – Official Reports of the General Assembly. – 3 rd Sees. – Pt 1. – Resolutions. – P. 71.
192. Денисов В. Н. Про особливості імплементації соціально-економічних та культурних прав у системі міжнародного права прав людини // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Вип. 12. – К., 2001. – С. 504–515.
193. Протокол про внесення поправок до Європейської соціальної хартії (ETS № 142) // Збірка договорів Ради Європи. – Парламентське видавництво. – К., 2000. – C. 98–101.
194. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартія / Пер. с англ. – М., 1998. – 479 с.
195. Додатковий протокол до Європейської соціальної хартії, який передбачає систему колективного оскарження (ETS № 158) // Збірка договорів Ради Європи. – Парламентське видавництво. – К., 2000. – C. 103–108.
196. Case 1/1998 International Commission of Jurists v. Portugal. – www.ahdirhr..col.fr/socialcharter/collectivecomplainnts
197. The Council of Europe. The Parliamentary Assembly Recommendation 971 (1983).
198. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижують гідність, поводженню і покаранню (ETS № 126) // Збірник договорів Ради Європи. – Парламентське видавництво. – К., 2000. – C. 143–152.
199. First General Report on the CPT’s activities. – Strasbourg, 1990. – 150 p.
200. Женевская Конвенция об обращении с военнопленными // Права человека: Сб. международных договоров. – Том І (часть вторая). Универсальные договора. ООН. – Нью-Йорк и Женева, 2000. – C. 841–889.
201. Bernath B. The CPT: History, Mandate and Composition. – Geneva, 1999. – 320 p.
202. International Human Rights Report. – 1995. – Vol. 2. – Nо. I. – 350 p.
203. Laubacher-Kubat E. Einmischung für den Friden: Prevention und Bearbeitung ethnopolitisher konflikte. – Zürrich, 2000. – 220 s.
204. Документы по человеческому измерению ОБСЕ. – Варшава: БДИПЧ, 1995. – 117 с.
205. Neker I. Conflict Prevention by the OAU: The Relevance of O.S.C.E. High Commissioner on National Minorities. – 4 African Year Book of International Law, 1996. – 279 p.
206. Лукашук И. И. Глобализация, государство, право, ХХІ век. – М.: Спарк, 2000. – 279 с.
207. Черниченко С. В. Старые и новые теоретические проблемы. Теорія международного права: В 2-х т. – Том 2. – М.: Изд-во “НИМП”, 1999. – 531 с.
208. Мингазов Л. Х. Эффективность норм международного права. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1990. – 207 с.
209. Черниченко С. В. Современные теоретические проблемы. Теория международного права: В 2-х т. – Том 1. –– М. – Изд-во «НИМП», 1999. – 336 с.
210. Вопросы универсальности и эффективности международного права. – Литвуз: Сб. научных трудов. – Свердловськ: Уральский государственный университет, 1981. – 150 c.
211. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1999. – 384 с.
212. Денисов В. Н., Євінтов В. І. Ефективність міжнародного права у правовому механізмі зовнішньополітичної діяльності держав // Законодавство: проблеми ефективності. – К.: Наукова думка, 1995. – 231 с.
213. Мингазов Л. Х. Проблема эффективности в зарубежной доктрине // h МЖМП. – 1998. – № 9. – C. 3–13.
214. Даниленко Г. М. Международная защита прав человека. Вводный курс: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2000. – 256 с.
215. P. van Dijk, G. van Hoof. Theory and Practice of the European Convention on Human Rights. – The Hague – London –Boston, 1998. – 850 p.
216. Денисов В. Н. Передмова // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В. Н. Денисовa. – К.: Юстиніан, 2006. – C. 3–6.
217. Денисов В. Н., Мельник А. Я. Тенденції розвитку верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України. – К.: Юстініан, 2006. – C. 12–39.
218. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, Л. В. Гyберський. – К.: Юрінком інтер, 2000. – 640 с.
219. Денисов В. Н. Міжнародне право як складова частина правової системи України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним приватним правом. – Київ, 1998. – C. 64–68.
220. Trindade K. Co-existence of Мechanisms of International Protection of Human Rights. – Collected Courses of the Hague Academy of International law. – Dordreht, Boston, Lancaster, 1988. – 413 p.
221. Inter-American Court of Human Rights. – Case of Compulsory Membership in an Association of Journalists, Advisory Opinion Publication of the Inter-American Court of Human Rights. – Ser. B. – Vol. 10.
222. Resolution 70 (17). – http://www.cm.coe/int
223. Тео van Boven. General Course on Human Rights. – Collected Сourses of the Academy of European Law. – 1993. – Vol. IV. – B. 2. – 352 p.
224. Buergenthal Th. International and Regional Human Rights Law and Institutions: some Examples of their Interaction. – American Journal of International Law, 1997. – P. 320–368.
225. Application № 1468/62 M. Sorensen. – Application № 5614/72 and 4464/70. – Application № 5095/71 and 5926/72/. – Yearbook of the European Commission on Human Rights. – Vol. 3. – 1973.
226. Inter-American Commission on Human Rights. – Report on the Situation of Human Rights in Panama. – OAS and OEA / Ser. L / V / II. 44, doc. 38 / Rev. 1 of 1978.
227. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини. – К.: Вид-во «Реферат», 2002. – 343 c.
228. Репецький В., Мотиль В. Місце Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року в правовій системі Німеччини та України: порівняльний аналіз. – Львів: Львівський національний університет, 2005. – 180 с.
229. Паліюк В. П. Застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основних свобод. – К.: Вид-во «Фенікс», 2004. – 264 с.
230. Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Перший омбудсман України на захисті прав людини: Збірник документів 1996–2006. – Вид-во «Азимут-Україна», 2007. – 714 с.
231. Самович Ю. В. Право человека на международную судебную защиту: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – Казань, 2007. – 51 с.
232. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в Украине. – Первый ежегодный доклад Уполномоченного Верховной Рады Украины. – 3-е изд. – Изд-во «Консум», 2002. – 494 с.
233. Гнатовський М. М. Європейський правовий простір. Концепція та сучасні проблеми. – К.: Видавничий дім «Промені», 2005. – 224 с.
234. Шмельова Г. Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика) // Право України. – 1994. – № 10. – С. 49–51.
235. Микиєвич М. М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами. – Львів: Видавничий Центр Львівського національного університету ім. Івана Франка, 2001. – 200 с.
236. Шевчук С. В. Судова правотворчість. Світовий досвід і перспективи в Україні. – К.: Вид-во «Реферат», 2007. – 640 с.
237. Скомороха В. Конституційна юрисдикція в Україні: становлення і перспективи розвитку // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 50–55.
238. Шаповал В. М. Роль Конституційного Суду України в захисті прав людини // Україна: права людини в перехідний період. – К., 2001. – С. 27–43.
239. Конституція України 1996 р. – К., 1996.
240. Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23.ХІІ.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
241. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментар до статті 9 Конституції України) // Український часопис прав людини. – 1998. – № 1. – С. 25–29.
242. Денисов В. Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісник АПрН України. – 1997. – № 1. – С. 29–34.
243. Андріанов К. Організація судоустрою у світлі вимог статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини // Право України. – 2000. – № 9. – С. 21–26.
244. Грошевий Ю. М. Проблеми імплементації норм міжнародного права і процесуальні процедури // До 50-річчя Загальної декларації прав людини: Матеріали Національної конференції. – К., 1999. – С. 135–137.
245. Штогун С. Судова реформа – шлях до вдосконалення захисту прав і свобод людини і громадянина // Право України. – 2000. – № 8. – С. 34–37.
246. Денисов В. Правам людини – європейський рівень поваги та захисту // Віче. – 2002. – № 4 (21). – С. 53–58.
247. Communication on the Activities of the Committee of Ministers. – www.coe.int/t/e/ Committee of Ministers.
248. Resolution 1179 Honoring obligations and commitments by Ukraine (1999). – www.assembly.coe.int/commitee
249. Recommendation 1395 Honoring obligations and commitments by Ukraine (1999). – Doc. 8272. – www.assembly.coe.int/commitee
250. Resolution 1194 Honoring obligations and commitments by Ukraine (1999). – www.assembly.col.int/commitee
251. Recommendation 1416 Honoring obligations and commitments by Ukraine (1999). – Doc. 8424. – www.assembly.coe.int/commitee
252. Recommendation 1451 On reforms of the institutions in Ukraine (2000). – Doc. 8666. – www.assembly.coe.int/commitee
253. Resolution 1239 On freedom of expression in Ukraine (2001). – www.assembly.coe.int/commitee
254. Recommendation 1497 On freedom of expression and functioning of parlamentary democracy in Ukraine (2001) – Doc. 8945. – www.assembly.coe.int/commitee
255. Resolution 1244 Honoring obligation and commitments by Ukraine (2001) – www.assembly.coe.int/commitee
256. Recommendation 1513 Honoring obligation and commitments by Ukraine (2001). – www.assembly.coe.int/commitee
257. Resolution 1262 Honoring obligation and commitments by Ukraine (2001). – www.assembly.coe.int/commitee
258. Recommendation 1538 Honoring obligation and commitments by Ukraine (2001). – Doc. 9226. – www.assembly.coe.int/commitee
259. Resolution 1346 Honoring obligation and commitments by Ukraine (2003). – www.assembly.coe.int/commitee
260. Recommendation 1622. Honoring obligation and commitments by Ukraine (2003). – Doc. 9852. – www.assembly.coe.int/commitee
261. Resolution 1364 On political crisis in Ukraine (2004). – Doc. 10068. – www.assembly.coe.int/commitee
262. Закон України „Про ратифікацію Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню” від 24.01.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 11. – Ст. 94.
263. Compatiability of Ukrainian Law and Practice with the Requirements of the European Convention on Human Rights Ministry of Justice of Ukraine. Directorate General of Human Rights. – Kyiv, Strasbourg, 2001. – 35 p.
264. Report to the Ukrainian Government on the Visit to Ukraine Carried Out by the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (CPT) from 24 November to 6 December 2002. – http://www.cpt.coe.int/documents/ukr
265. Response of the Ukrainian Government to the Report of the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (CPT). – http://www.cpt.coe.int/documents/ukr
266. Закон України „Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин” від 09.12.1997 p. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 14. – Ст. 56.
267. Opinion of the Advisory Committee on the Implementation of the Framework Convention by Ukraine CV (2002) 45. – http://www.cpt.coe.int/T/e/human_rights/Minorities/2
268. Resolution CVN 5 On the Implementation of the Framework Convention for the Protection of National Minorities by Ukraine (2003). – http://www.cpt.coe.int/T/e/human_rights/Minorities/2
269. Report Submitted by Ukraine Pursuant to Article 25, paragraph 1 of the Framework Convention for the Protection of National Minorities 02.11.1999. – http://www.cpt.coe.int/T/e/human_rights/Minorities/2
270. Report about the Investigation Conducted by the High Commisioner on National Minorities of OSCE in Ukraine 12.01.2001. – http://www.osce.org/documents/html/pdftohtml
271. Information on Implementation of the Recommendation of OSCE High Commissioner on National Government 06.04.2001. – http://www.osce.org/documents/html/pdftohtml
272. Товт М. М. Реалізація міжнародних стандартів у сфері прав національних меншин в законодавстві та практиці України // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В. Н. Денисова. – К.: Юстиніан, 2006. – С. 214–241.