МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ ЩОДО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І ПРАВОВА ПРИРОДА ІНСТИТУТУ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ ЩОДО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ У СВІТЛІ НОВІТНІХ ТЕНДЕНЦІЙ ЙОГО РОЗВИТКУ 11

1.1. Поняття, становлення та загальні напрями еволюції інституту правонаступництва держав 11
1.2. Теоретичні та нормативні засади міжнародно-правового регулювання правонаступництва держав щодо міжнародних договорів 36

РОЗДІЛ ІІ ПРАКТИКА ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ ЩОДО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА 60

2.1. Теорія “континуїтету” в міжнародному праві та практика її застосування Російською Федерацією 60
2.2. Практика оформлення правонаступництва щодо міжнародних договорів колишніми республіками СРСР 90
2.3. Особливості врегулювання питань правонаступництва щодо міжнародних договорів країнами Балтії 105
2.4. Сучасні моделі правонаступництва європейських держав щодо міжнародних договорів 117

РОЗДІЛ ІІІ ПРАКТИКА ПРАВОНАСТУПНИЦТВА УКРАЇНИ ЩОДО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ У ЗВ`ЯЗКУ З ПРИПИНЕННЯМ ІСНУВАННЯ СРСР 141

3.1. Засади правонаступництва України щодо міжнародних договорів, укладених Українською РСР 141
3.2. Особливості правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього Союзу РСР 155

ВИСНОВКИ 172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181

ДОДАТОК № 1 219

ВСТУП
Актуальність і ступінь наукової розробленості теми дослідження. Новітні тенденції світового суспільно-політичного розвитку, які окреслились на рубежі ХХ-ХХІ століть, порушили перед сучасною наукою міжнародного права низку важливих питань як теоретичного, так і практичного характеру, від ефективного та своєчасного вирішення яких буде залежати вибір стратегічного напрямку в процесі розвитку міжнародних відносин у майбутньому. Одне з таких найголовніших питань полягає у визначенні та опрацюванні змістовних характеристик нової епохи глобалізації, що приходить на зміну біполярному світу, та створенні відповідних механізмів і процедур її належного функціонування, заснованих перш за все на загальному принципі верховенства права.
Актуальність теми визначається також фундаментальними змінами міжнародної системи, які відбулися протягом 1990-х років у зв`язку з виникненням на політичній мапі світу понад двох десятків нових незалежних держав. Розпад колишніх СРСР, Югославії, Чехословаччини (федерацій, побудованих за національно-територіальним принципом), відновлення суверенітету країн Балтії, об`єднання Німеччини, Ємену, виділення зі складу Ефіопії Ерітреї, повернення території Гонконгу Китаєві викликало потужну в багатьох відношеннях та унікальну за своїми параметрами хвилю правонаступництва держав. Нова хвиля правонаступництва спричинила появу великої кількості безпрецедентних проблем щодо практичної реалізації одного з найстаріших інститутів міжнародного права, таким чином ще раз підтвердивши вислів авторитетного дослідника Д. О`Коннелла, що розбіжності між державами в галузі правонаступництва існують “не стільки стосовно самого принципу, скільки стосовно його застосування [1, с. 78]”.
З точки зору сучасного міжнародного права кваліфікація зазначених міжнародних подій майже в кожному випадку народження нової держави супроводжувалась певною ускладненістю, що пояснюється як наявністю суттєвих особливостей у правовому регулюванні кожної з них, так і сукупністю неузгодженостей та доволі протирічливих рис, властивих самому міжнародно-правовому інституту правонаступництва держав. У таких умовах стає очевидною необхідність відновлення прикладних та наукових розвідок у галузі міжнародного правонаступництва, оскільки лише шляхом оптимальної взаємодії із загальною теорією міжнародного права відповідні складні проблеми практики міжнародних відносин можуть бути вирішені найбільш ефективним чином.
В умовах практичної реалізації Україною своєї міжнародної правосуб`єктності дослідження питання міжнародно-правового регулювання правонаступництва держав щодо міжнародних договорів має надзвичайно актуальне значення. З однієї сторони, виступаючи безпосереднім учасником сучасного процесу правонаступництва на пострадянському політико-правовому просторі, вона на власному досвіді відчуває дію норм міжнародного договірного та звичаєвого права у цій галузі правовідносин, та, з іншої, здійснює власний практичний внесок у їх подальший розвиток та вдосконалення.
З урахуванням того, що на сьогодні в українській міжнародно-правовій літературі поки що немає повного, систематизованого дослідження питання особливостей сучасного міжнародно-правового регулювання правонаступництва держав щодо міжнародних договорів (за виключенням ряду невеликих за обсягом статей, присвячених вивченню окремих аспектів правонаступництва, зокрема М.М. Антонович, М.А. Баймуратова, Г.В. Галущенка, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.І. Євінтова, П.Б. Матіяшек, А.Я. Мельника, О.О. Мережка, В.В. Мицика, О.Ф. Моцика, В.І. Муравйова, Ю.О. Ноговіциної, Л.Д. Тимченка, О.О. Чалого [2-15] та ін.) та узагальнення його значення для розвитку міжнародного права в цілому, проведення такого дослідження має актуальне наукове значення.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою комплексної науково-дослідної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”, науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” (державний реєстраційний № 011БФ048-01).

Мета і основні завдання наукового дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз особливостей сучасного міжнародно-правового регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів та узагальнення його значення для розвитку міжнародного права в цілому. Така загальна мета визначає наступні основні завдання дослідження:
 дослідити специфіку правової природи та сутності інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві на основі комплексного аналізу співвідношення загальновизнаних норм звичаєвого міжнародного права та норм Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року з сучасною міждержавною практикою їх застосування;
 здійснити порівняльний аналіз основних концепцій (теорій) міжнародного правонаступництва, історію їх становлення, розвитку, а також застосування у практиці держав;
 охарактеризувати та узагальнити головні результати діяльності Комісії ООН з міжнародного права щодо кодифікації інституту правонаступництва держав та Спеціального комітету юридичних радників з питань міжнародного публічного права Ради Європи (CAHDI) щодо вивчення практики правонаступництва держав стосовно міжнародних договорів;
 визначити основні тенденції розвитку інституту правонаступництва на рубежі ХХ-ХХІ століть на основі дослідження досвіду договірного оформлення правонаступництва держав щодо міжнародних договорів у результаті об`єднання ФРН та НДР у єдину Німеччину, розпаду СРСР, СФРЮ та Чехословаччини;
 проаналізувати особливості правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишньої УРСР, а також багатосторонніх та двосторонніх договорів, учасником яких виступав СРСР;
 визначити специфіку правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР у сфері правової допомоги;
 дати оцінку ефективності правового регулювання інституту правонаступництва в чинному законодавстві України.
Об`єктом дослідження є міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав у міжнародному праві.
Предметом дослідження є особливості правонаступництва держав щодо міжнародних договорів на сучасному етапі розвитку міжнародного права.
Методологічна основа дослідження. Концептуальні засади дослідження базуються на основі таких юридичних наукових дисциплін, як теорія міжнародного права, історія міжнародного права та окремі галузеві міжнародно-правові дисципліни. В дисертації широке застосування знаходять загальні принципи наукового пізнання, у тому числі комплексний підхід до висвітлення наукових проблем, об`єктивність, єдність теорії та практики. В процесі дослідження були також використані загальновизнані в юридичній науці методи конкретно-наукових досліджень, зокрема порівняльно-правовий, аналітичний, формально-юридичний та системно-структурний, застосування яких дозволило автору дослідити, як міжнародно-правові принципи та норми, що складають інститут правонаступництва, реалізуються в сучасній міждержавній практиці.
Науково-теоретична база дослідження охоплює монографії та статті з питань загального міжнародного права, міжнародного правонаступництва держав та права міжнародних договорів вітчизняних вчених (М.М. Антонович, М.А. Баймуратов, В.Г. Буткевич, В.А. Василенко, Г.В. Галущенко, В.Н. Денисов, А.І. Дмитрієв, В.І. Євінтов, В.К. Забігайло, Ф.П. Карпенко, В.М. Корецький, Е.Л. Курішков, В.І. Лисовський, П.Б. Матіяшек, А.Я. Мельник, В.В. Мицик, О.О. Мережко, О.Ф. Моцик, В.І. Муравйов, Л.М. Паламарчук, А.А. Попов, В.В. Преображенська, Л.Д. Тимченко, О.О. Чалий, М.В. Яновський та ін.); російських авторів (М.М. Аваков, Л.А. Алексідзе, Д.І. Бараташвілі, Л.В. Власова, Ю.Н. Гавло, В.Н. Дурденевський, Л.А. Єгоров, А.А. Єсаян, Н.В. Захарова, А.А. Зубов, Г.В. Ігнатенко, Б.М. Кліменко, Ю.Н. Колосов, Ф.І. Кожевніков, С.Б. Крилов, В.І. Кузнєцов, Г.І. Курдюков, М.Н. Кучин, І.І. Лукашук, В.А. Марухян, А.П. Мовчан, Л.А. Моджорян, А.Н. Талалаєв, Г.І. Тункін, М.Х. Фарукшин, Д.І. Фельдман, Н.Н. Ульянова, Н.А. Ушаков, В.В. Цибуков, С.В. Черніченко, Г.Г. Шинкарецька та ін.); західних дослідників (Е. Аман, Е. Беато, Н. Блум, М. Боте, Я. Броунлі, Г. Бунн, В. Вадапалас, Д. Вагтс, Е. Вільямсон, М. Гревен, Л. Грей, С. Грінхаус, Д. Жалімас, І. Зімеле, А. Зіммерманн, І. Йаатс, Е. Каммінга, Г. Кельзен, Дж. Клабберс, Ф. Клайнз, І. Клапас, Д. О`Коннелл, М. Коскенніемі, Дж. Крофорд, І. Кунц, П. Куріс, Л. Лав, Е. Лаутерпахт, П. Левіс, М. Лехто, Дж. Ллойд, Р. Макфаден, К. Марек, Р. Мушкат, Л. Оппенгейм, Дж. Осборн, Д. Папенфуш, Е. Рабінфайн, Дж. Райнлендер, О. Ріббелінк, А. Розенталь, Е. Рюїз-Фабрі, А. Стейнлі, Р. Тайлер, Х. Уолдок, Ч. Фенвік, А. Фердросс, Е. Франкс, Дж. Фровейн, В. Хаф, Ж. Шарпантьє, С. Шмеман, К. Шмідт, Л. Шоу та ін.).
Основними джерелами дослідження стали нормативні акти з теми дисертації (зокрема міжнародні договори, угоди та конвенції, які торкаються питань міжнародного правонаступництва); матеріали досліджень Комісії ООН з міжнародного права щодо кодифікації інституту правонаступництва держав та Спеціального комітету юридичних радників з питань міжнародного публічного права Ради Європи (CAHDI) щодо вивчення практики правонаступництва держав стосовно міжнародних договорів; сучасна практика правонаступництва держав щодо міжнародних договорів.
Наукова новизна дослідження характеризується тим, що воно є одним із перших у вітчизняній міжнародно-правовій літературі комплексних монографічних досліджень особливостей міжнародно-правового регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів на сучасному етапі розвитку міжнародного права, проведених на основі співвідношення загальновизнаних норм міжнародного договірного та звичаєвого права з сучасною міждержавною практикою їх застосування. Основними положеннями дисертаційної роботи, які характеризують її наукову новизну і виносяться на захист, є:
В роботі проаналізовано специфіку правової природи та сутності інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві. У зв`язку з цим автором запропоновано суттєве вдосконалення існуючого в доктрині поняття “правонаступництва держав” (як відповідного перехідного правовідношення, з однієї сторони, та окремого міжнародно-правового інституту, з іншої).
Узагальнено теоретичні концепції визначення обсягу та автоматизму правонаступництва для різноманітних випадків фактичної ситуації. Доведено необхідність встановлення такого обсягу у кожному окремому випадку виключно на основі сполучення наступних критеріїв: співвідношення правосуб`єктності держави-попередниці та держави-правонаступниці (з урахуванням складного комплексу питань, пов`язаних із визначенням континуїтету міжнародно-правової особистості держави); використання диференційованого підходу до правонаступництва різних видів договорів відповідно до специфіки їх правового характеру.
Доведено, що незважаючи на наявність окремих правових недоліків, Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року продовжує виступати провідним кодифікованим джерелом у галузі міжнародного правонаступництва та одночасно однією з головних конвенцій міжнародної правової системи в цілому, оскільки містить загальні орієнтири для вирішення всіх можливих питань правонаступництва держав щодо міжнародних договорів на сучасному етапі розвитку міжнародного права.
Виявлено, що сучасна практика правонаступництва європейських держав щодо міжнародних договорів обумовлюється особливостями юридичної природи міжнародно-правових відносин кінця ХХ - початку ХХІ століть і полягає у створенні таких нових правових імперативів (презумпція правонаступництва плюс переговори на основі принципу сумлінності - так званий “прагматичний підхід”), які здатні суттєвим чином впливати на розвиток міжнародного договірного права не тільки сьогодні, але й у майбутньому.
Встановлено, що проблема міжнародного правонаступництва у зв`язку з припиненням існування СРСР та створенням на його території 15 нових суверенних держав виступає одним із найбільш ускладнених теоретичних питань сучасного міжнародного права, що пояснюється докорінно різними підходами трьох груп держав (РФ, Балтійських держав та решти колишніх республік) до застосування конкретного механізму правонаступництва щодо всієї сукупності міжнародно-договірних зобов`язань колишнього СРСР. Автором сформульовано загальні пропозиції щодо можливості практичного забезпечення всіма новоствореними суб`єктами виконання зобов`язань колишнього СРСР у повному обсязі.
Визначено, що проблема правонаступництва України щодо міжнародних договорів Української РСР, у тому числі й стосовно правового режиму, що застосовується, знаходить своє вирішення в рамках норм міжнародного права та національного законодавства держави, сутність якого полягає у здійсненні універсального (повного) та безумовного правонаступництва за всім комплексом договірних зобов`язань колишньої УРСР.
Проаналізовано питання правонаступництва України щодо міжнародно-договірних зобов`язань колишнього Союзу РСР, що в цілому вирішується у загальному контексті статусу України як держави-правонаступниці СРСР у всьому комплексі наслідків правонаступництва. Практика підтвердження такого правонаступництва констатує відсутність у національному законодавстві України чітко прописаного механізму оформлення правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР, у зв`язку з чим автором вперше комплексно сформульовані пропозиції щодо його вдосконалення.
Основні наукові результати дослідження отримані особисто дисертантом. Всі публікації на тему дисертації написано без співавторів.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення містять комплексний аналіз найбільш спірних та невирішених теоретичних питань правонаступництва держав на сучасному етапі розвитку міжнародного права, що може суттєвим чином сприяти подальшому поглибленому дослідженню інституту міжнародного правонаступництва.
Одночасно, узагальнення сучасного досвіду договірного оформлення інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів, у тому числі договірних норм України, має важливе значення при опрацюванні відповідних норм у майбутньому та сприятиме більш якісному рівню співробітництва нашої держави в ході реалізації міжнародних договірних зв`язків з іншими країнами світу.
Основні наукові положення дисертації та теоретичні висновки автора можуть бути використані державними органами зовнішніх зносин України при вирішенні питань правонаступництва України у відносинах з іншими державами, зокрема новоствореними державами - колишніми республіками СРСР, та відповідними державними органами України, до компетенції яких належать питання підготовки законодавчих та інших нормативних актів у відповідній галузі правовідносин.
У практичному плані результати дослідження можуть також застосовуватись як при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з міжнародного публічного права, так і при викладенні навчальної дисципліни “Міжнародне право” та спецкурсів з його окремих галузевих дисциплін.
Апробація і публікація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертації доповідались автором на науково-практичній конференції “Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу” 25 травня 2004 року в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ).
Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедр Міжнародного права, Порівняльного та європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Теоретичні положення, обгрунтовані автором у дисертаційному дослідженні, використано у навчальному процесі при проведенні практичних занять з курсу “Право міжнародних договорів”.
Публікації. Основні наукові положення і висновки дисертаційної роботи викладено дисертантом у трьох наукових статтях у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертаційної роботи обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається зі вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи складає 220 сторінок, у тому числі 40 сторінок - список використаної літератури (270 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ
Дослідження питань, які складають зміст складної проблеми міжнародно-правового регулювання правонаступництва держав стосовно міжнародних договорів на сучасному етапі розвитку міжнародного права доводить, що підхід до правонаступництва як до відповідного перехідного правовідношення, з однієї сторони, та окремого міжнародно-правового інституту, з іншої, є абсолютно виправданим з точки зору всебічного вивчення теоретичних основ правонаступництва (фактичного та правового у їх поєднанні), умов і механізмів його існування, а також для вдосконалення на цій базі сучасної правотворчої та правозастосовчої діяльності держав.
У роботі сформульовано визначення “міжнародного правонаступництва”, в якому виділено головні ознаки, що лежать в його основі: а) правонаступництво є органічним правовим зв`язком між певним обсягом набутих державами прав і обов`язків (“правонаступництвом правовим”) та первісним правовідношенням (“правонаступництвом фактичним”), що створюється і діє у рамках міжнародно-правового поля (норм сучасного міжнародного права); б) оскільки зазначені правовідносини складають частину загальних міждержавних відносин, суб`єктами правового зв`язку виступають держави в цілому, при цьому для суб`єктного складу інституту правонаступництва характерний поділ на основні суб`єкти (держава-попередниця і держава-правонаступниця, якою виступає правомірно створена нова держава) і додаткові суб`єкти (будь-які інші треті держави-їх контрагенти); в) об`єкт правонаступництва складають індивідуальні права і обов`язки держав, зміст і певне сполучення яких характеризуються особливими якостями, що своєрідно впливають на прояв різних властивостей правонаступництва; г) однією з головних сфер правонаступництва, під якою розуміється конкретно визначена галузь, у якій здійснюється міжнародно-правове регулювання нормами правонаступництва, виступає правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів.
Інститут правонаступництва держав являє собою об`єктивно створену систему міжнародно-правових норм, що регулюють сукупність таких якісно однорідних міждержавних відносин, якими виступають перехід і набуття індивідуальних прав і обов`язків від однієї держави до іншої в результаті виникнення відповідного юридичного факту. Зовнішню структуру цього інституту формують зв`язки даного цілісного правового утворення з іншими міжнародно-правовими явищами (іншими інститутами міжнародного права, а саме правосуб`єктністю, правом міжнародних договорів тощо). Внутрішня структура інституту міжнародного правонаступництва являє собою узгоджену систему взаємозалежних, конкретно визначених принципів і норм міжнародного права.
Розглядаючи питання стосовно обсягу та автоматизму правонаступництва та аналізуючи більшість існуючих у науці міжнародного права відповідних концепцій і доктрин (теорію універсального автоматичного правонаступництва, негативну теорію та теорію часткового правонаступництва, з їх окремими модифікованими варіантами), дійшли висновку про хибність тих із них, які покликані створити будь-яку узагальнену норму, що визначала би конкретний обсяг правонаступництва для всіх випадків. Різноманітність фактичних ситуацій виключають можливість адекватного застосування такої норми на практиці. На нашу думку, обсяг та ступінь автоматизму правонаступництва можуть бути встановлені виключно у кожному окремому випадку на основі сполучення наступних критеріїв: а) співвідношення правосуб`єктності держави-попередниці та держави-правонаступниці (з урахуванням складного комплексу питань, пов`язаних із визначенням ідентичності та континуїтету міжнародно-правової особистості держави); б) використання диференційованого підходу до різних видів договорів відповідно до специфіки їх правового характеру (основні параметри такої характеристики - чинність договору, територіальний / нетериторіальний характер договору, мета та об`єкт договору, особливості умов дії договору, специфіка домовленостей між зацікавленими державами стосовно договору тощо).
В результаті проведеного аналізу особливостей інституту правонаступництва держав доведено, що правонаступництво можна розглядати в якості своєрідної міжнародно-правової гарантії, що забезпечує сталість міжнародних відносин у процесі заміни одних держав-суб`єктів міжнародного права іншими. Підтвердженням ефективності такої гарантії виступає той факт, що міжнародне правонаступництво постійно зазнає змін, пов`язаних із загальним прогресивним розвитком міжнародного права, і на сьогодні регулюється не тільки нормами звичаєвого (загального міжнародного) права, але й відповідними міжнародно-правовими кодифікованими актами - Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року та Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року.
Здійснюючи порівняльний аналіз двох Конвенцій, звертає на себе увагу те провідне місце, яким наділяє сучасне міжнародне право перш за все Віденську конвенцію про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року, оскільки, поряд із Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року та Віденською конвенцією про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між організаціями 1986 року, вона регулює значну частину всіх тих різних аспектів міжнародних договірних відносин, які виникають у зв`язку з появою та припиненням договору - основного джерела всього міжнародного права. У такому сенсі вона виступає однією з провідних конвенцій міжнародної правової системи в цілому.
На нашу думку, Віденською конвенцією 1978 року врегульовані всі основні питання правонаступництва держав щодо міжнародних договорів. У цьому контексті вона виступає єдиним багатостороннім документом універсального характеру, покликаним регулювати наслідки правонаступництва щодо міжнародно-договірних зобов`язань держав - новостворених суб`єктів міжнародного права. Та обставина, що Конвенція 1978 року не лише кодифікує загальновизнані норми звичаєвого права у галузі міжнародного правонаступництва, але й суттєво розвиває та вводить нові елементи до таких норм, свідчить про її важливе значення як з точки зору кодифікації sensu stricto, так і, головним чином, з точки зору прогресивного розвитку міжнародного права.
У роботі детально досліджено основні типові випадки міжнародного правонаступництва, визначені у Віденській конвенції 1978 року. Зазначені випадки доцільно класифікувати відповідно до рівня правонаступництва, який може бути досягнутий у кожному з них. Так, згідно з критеріями Конвенції, мінімальний рівень правонаступництва має місце у випадку переходу частини території держави під суверенітет іншої держави, в результаті чого розпочинає діяти принцип “рухливості договірних кордонів” (зміна договірного режиму стосовно відповідної частини території). З іншого боку, максимальний рівень правонаступництва (який не ототожнюється з універсальним автоматичним правонаступництвом, а розуміє під собою загальне правонаступництво держав) досягається, згідно з Конвенцією, у випадках об`єднання та відділення / розпаду держав. Нарешті, аналізуючи основні положення Конвенції відносно особливостей правонаступництва “нових незалежних держав” з точки зору визначення їх рівня правонаступництва, дійшли висновку про можливість ННД користуватися як мінімальним рівнем правонаступництва (за умов сприйняття механізму “чистої дошки” у негативному варіанті – шляхом відмови від усієї сукупності договірних зобов`язань держави-попередниці), так і, навпаки, максимальним рівнем правонаступництва (шляхом застосування позитивного варіанту механізму “чистої дошки” – права вибору договорів). У контексті останнього типового випадку міжнародного правонаступництва звернуто увагу на неефективність запровадженої у Конвенції лінії розподілу, що визначає коло поняття ННД, як одного з найбільших правових недоліків Конвенції 1978 року в цілому.
Аналіз чотирьох типових випадків правонаступництва, викладених у Конвенції 1978 року, дає можливість виробити узагальнену конвенційну формулу щодо обсягу та автоматизму правонаступництва держав на сучасному етапі розвитку цього складного міжнародно-правового інституту. Відповідна формула передбачає застосування принципу континуїтету міжнародно-договірних зобов`язань (під яким розуміється автоматичний перехід прав і обов`язків держави-попередниці до держави-правонаступниці) у тій мірі, в якій він не суперечить праву ННД на самовизначення. Зазначена формула відпрацьована на основі загальної спрямованості Конвенції – досягнення максимального рівня стабільності міжнародного правопорядку, що є можливим виключно з урахуванням інших норм та принципів міжнародного права. В цьому значенні Конвенцією 1978 року вирішується одне з найголовніших завдань інституту правонаступництва держав, яке полягає у формуванні якісно нової філософії правонаступництва, заснованої перш за все на правилі континуїтету, або неперервності права.
З урахуванням основних результатів дослідження, досягнутих Спеціальним комітетом юридичних радників з питань міжнародного публічного права Ради Європи (СAHDI), у роботі сформульовані головні принципи, на основі яких відбувається розвиток інституту правонаступництва держав у сучасних умовах. Так, практика правонаступництва європейських держав, створених внаслідок об`єднання Німеччини, а також розпаду СФРЮ та Чехословаччини, свідчить про те, що шляхом відмови від механізму “чистої дошки” (його негативного варіанту) та застосування механізму “автоматичного правонаступництва” з одночасним залученням т. з. “прагматичного” підходу (проведення новоствореною державою переговорів та консультацій із усіма зацікавленими державами-контрагентами з приводу окремих міжнародних договорів) поступово створюються такі правові умови, згідно з якими сучасний інститут правонаступництва держав суттєво вдосконалюється та набуває нових змістовних характеристик.
Проблема міжнародного правонаступництва у зв`язку з припиненням існування СРСР та створенням на його території 15 нових суверенних держав складає одне з найбільш ускладнених теоретичних питань сучасного міжнародного права, що пояснюється докорінно різними підходами трьох груп держав (Російської Федерації, Балтійських держав та решти колишніх республік) до застосування конкретного механізму правонаступництва щодо всієї сукупності міжнародно-договірних зобов`язань колишнього СРСР. Доведено, що головними особливостями фактичного (політичного) вирішення питання правонаступництва на пострадянському політико-правовому просторі виступають: а) визнання Росії в якості прямого продовжувача міжнародно-правової особистості СРСР, яка замінює останнього у переважній більшості своїх міжнародних відносин; б) надання 11 державам-учасницям базових документів про створення СНД статусу держав-правонаступниць, що відділилися від колишнього СРСР, із закріпленням за ними права користуватися механізмом міжнародного правонаступництва, визначеного нормами Віденських конвенцій про правонаступництво 1978 та 1983 років стосовно відповідної категорії держав; з одночасним визначенням дещо особливого статусу для України та Білорусі як держав, що продовжили свою міжнародну особистість, обсяг якої розширився в результаті здобуття ними незалежності; в) визнання за трьома сучасними країнами Балтії - Естонією, Латвією та Литвою - статусу держав, що поновили свою первинну незалежність, у зв`язку з чим питання про правонаступництво ними міжнародно-договірних зобов`язань колишнього СРСР взагалі не ставиться.
З точки зору теоретичних основ сучасного міжнародного права політично заангажована доктрина “континуїтету” міжнародно-правової особистості колишнього СРСР відносно Російської Федерації з самого початку свого закріплення є однозначною “правовою фікцією”, під яку не можна аргументовано підвести жодне з основних положень міжнародного права у тій галузі правовідносин, що стосуються питань припинення існування однієї держави та створення на її території інших держав-суб`єктів міжнародного права. На нашу думку, тільки сприйняття Росії нарівні з іншими новими державами, створеними на території Радянського Союзу, в якості держав-правонаступниць, що мають однаковий міжнародно-правовий статус та поділяють у рівній мірі відповідальність за виконання всієї сукупності міжнародно-правових зобов`язань колишнього СРСР, має реальну здатність привести до пошуку найбільш оптимальних у цій галузі правовідносин рішень - діями, узгодженими між усіма його суб`єктами.
Визначення міжнародно-правового статусу 11 колишніх республік СРСР на основі використання методу порівняльного аналізу “суб`єктного” та “об`єктного” підходів, що пропонуються теорією сучасного міжнародного права для дослідження юридичного статусу держав-правонаступниць, які відокремились від своєї держави-попередниці, свідчить про те, що згідно з першим підходом міжнародне правонаступництво 11 новостворених держав слід розглядати з вихідної позиції “автоматичного успадкування”, яке в цілому відповідає загальній практиці держав-правонаступниць, що успадковують від попередньої держави максимальний обсяг всіх її договірних зобов`язань; відповідно ж до другого - “об`єктного” - підходу міжнародне правонаступництво зазначених країн стосовно конкретних міжнародних (у більшості багатосторонніх) договорів СРСР має спірний та суперечливий характер, суть якого полягає у суміжному використанні деякими з них статусу “держави-правонаступниці” із застосуванням відповідного механізму “автоматичного правонаступництва” стосовно одних видів договорів та абсолютно протилежного йому статусу “нової незалежної держави” з використанням механізму “чистої дошки” - стосовно інших.
Особливість теоретичного визначення міжнародно-правового статусу трьох країн Балтії у загальному процесі правонаступництва на теренах колишнього СРСР визначається кваліфікацією історичного факту інкорпорації Естонської, Латвійської та Литовської республік 1940 року до складу Союзу в якості незаконної дії, здійсненої у результаті попереднього застосування до них зі сторони Радянської держави акту неправомірної анексії (визначеної у такій якості в ретроспективному плані). Водночас політико-правові характеристики такої анексії, які властиві виключно випадкові країн Балтії, свідчать про неможливість автоматичного застосування концепції “континуїтету” міжнародно-правової особистості цих республік 1940 року відносно сучасних Естонської, Латвійської та Литовської суверенних держав. Навіть припускаючи можливість визнання за останніми обгрунтованості міжнародно-правової тези “ідентичності без континуїтету”, факт юридичного та фактичного знаходження цих країн у складі СРСР протягом значного періоду часу свідчить про те, що вони виступають скоріше правонаступницями довоєнних незалежних республік Балтії і одночасно Прибалтійських республік-колишніх членів СРСР, ніж державами, які здійснюють континуїтет міжнародно-правової особистості виключно своїх довоєнних попередників.
Доведено, що міжнародно-правове регулювання питань правонаступництва держав щодо міжнародних договорів має для України як держави, що утворилася в результаті розпаду Союзу РСР, особливо важливе значення, оскільки, виступаючи безпосереднім учасником сучасного процесу правонаступництва на пострадянському політико-правовому просторі, вона, по-перше, на власному досвіді відчуває дію норм міжнародного права у цій галузі правовідносин, і по-друге, самостійно здійснює практичний внесок у їх подальший розвиток та вдосконалення.
Проблема правонаступництва України стосовно всієї сукупності міжнародно-договірних прав і обов`язків колишньої Української РСР (як в теоретичному, так і в практичному значенні), у тому числі й стосовно правового режиму, що застосовується, знаходить своє вирішення суто в рамках норм міжнародного права та національного законодавства держави. Так, на сьогодні особливою формою виразу “згоди” Верховної Ради України на обов`язковість міжнародних договорів УРСР у правовому полі сучасної Української держави виступає чинна редакція Закону України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року, яка є правовою підставою для здійснення універсального (повного) та безумовного правонаступництва за всім комплексом договірних зобов`язань колишньої УРСР.
Питання правонаступництва України щодо міжнародно-договірних зобов`язань колишнього Союзу РСР в цілому вирішується у загальному контексті статусу України як держави-правонаступниці СРСР у всьому комплексі наслідків правонаступництва. Така позиція має тверді основи в сучасному міжнародному праві і чинному законодавстві України, зокрема визначається Законом України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року, підтверджується основними положеннями міждержавних угод, прийнятих у рамках СНД (Мінській угоді про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, Алма-Атинській декларації країн СНД від 21 грудня 1991 року, Меморандумі про взаєморозуміння з питання правонаступництва щодо договорів колишнього Союзу РСР, які представляють взаємний інтерес, від 6 липня 1992 року тощо) та цілком узгоджується з міжнародно-правовим інститутом правонаступництва, відображеним у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року.
Практика успадкування Україною тих багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів колишнього СРСР, “які не суперечать Конституції України та її національним інтересам”, свідчить про переважне застосування нею принципу “неперервності договірних відносин” та “договірного принципу” зацікавлених держав, закріплених у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року. Окремо, з огляду на їх специфічність та чутливий характер, у роботі розглянуто питання застосування Україною міжнародних договорів колишнього СРСР у сфері правової допомоги.
Водночас, проведений аналіз практики підтвердження правонаступництва України щодо багатосторонніх договорів колишнього СРСР констатує відсутність у національному законодавстві України чітко прописаного механізму оформлення (підтвердження) правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР. Фактично, основні механізми підтвердження правонаступництва України за багатосторонніми договорами колишнього СРСР склалися ситуативно й на сьогодні поки що не мають внутрішньодержавного формалізованого закріплення, а отже існують поза рамками законодавчого регулювання. У цьому відношенні вбачається за доцільне ...

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. О`Коннелл Д.П. Правопреемство государств: Пер. с англ. - М.: Изд. иностр. лит., 1957. - 589 с.
2. Антонович М.М. Міжнародне публічне право. - К.: Видавн. дім “КМ Академія”, 2003. - C. 36-40.
3. Баймуратов М.А. Международное публичное право: Учебник. - К.: Истина, 2004. - C. 153-156.
4. Галущенко Г.В. Структура та форма міжнародних договорів України про правову допомогу // Держава і право. Щорічник наук. праць молодих вчених. Редкол.: В.Н. Денисов (головн. ред.) та ін. - К.: Ін Юре, 1999. - С. 383-385.
5. Денисов В.Н., Мельник А.Я. Проблеми правонаступництва щодо двосторонніх договорів колишнього СРСР у відносинах між Україною та Австрією // Правова держава. - 2000. - Вип. 13. - С. 347-355.
6. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - C. 133-135.
7. Євінтов В.І. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 року // Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во “Укр. енциклопедія” ім. М. Бажана, 1998. - Т. 1. - С. 419-421.
8. Матіяшек П.Б. Сучасне правонаступництво держав за договорами: чи може бути країна відокремлена, проте залежна? // Держава і право. - 1998-1999. - № 2. - С. 337-340.
9. Мельник А.Я. Міжнародні договори колишнього СРСР: частина національного законодавства України? // Юридичний журнал. - 2004. - № 3 (21). - С. 84-90.
10. Мережко О.О. Право міжнародних договорів. Сучасні проблеми теорії та практики. - К.: “Таксон”, 2002. - C. 305-333.
11. Мицик В.В. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів // Міжнародне право. Основи теорії: Підручник. За ред. В. Г. Буткевича. - К.: “Либідь”, 2002. - С. 371-387.
12. Моцик О.Ф. Гарантія незворотності міжнародного визнання. Формування договірно-правової бази України // Політика і час. - 1997. - № 5-6. - С. 23-25.
13. Ноговіцина Ю.О. Правонаступництво і континуїтет: єдність та розбіжність двох правових режимів // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. - С. 15-24.
14. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Х.: “Консум”, 2002. - C. 36-38.
15. Чалий О.О. За велінням часу. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві // Політика і час. - 1995. - № 7. - С. 46-49.
16. Марухян В.А. Правопреемство государств в современном международном праве: Автореф. дис … к-та юрид. наук. - Баку, 1974. - 22 с.
17. M. Jones. State Succession in the Matter of Treaties // The British Yearbook of International Law. - 1947. - Vol. 24. - P. 52.
18. Марухян В.А. Правопреемство государств в современном международном праве: Автореф. дис … к-та юрид. наук. - Баку, 1974. - 22с.
19. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 с.
20. Власова Л.В. Правопреемство международных договоров новыми независивыми государствами: Автореф. дис. … к-та юрид. наук. - М., 1979. - 18 с.
21. Броунли Я. Международное право: Пер. с англ. В 2-х кн. - М.: Прогресс, 1977. - Кн. 2. - 507 с.
22. Wilkinson H. The American Doctrine of State Succession. - Baltimore, 1934. - 390 p.
23. Оппенгейм Л. Международное право. - М.: Изд. иностр. лит., 1948. - Т. 1. - 408 с.
24. Анцилотти Д. Курс международного права. - М., 1961. - Т. 1. - С. 181.
25. Kelsen H. Theorie generale du droit international public. - L.: Recueil des Cours de droit international. - Vol. 42. - P. 314-315.
26. О`Коннелл Д.П. Правопреемство государств: Пер. с англ. - М.: Изд. иностр. лит., 1957. - C. 33.
27. Muralt R. The Problem of State Succession with Regard to Treaties. - The Hague, 1954. - P. 17.
28. Lester A. State Succession to Treaties in the Commonwealth // The International and Comparative Law Quarterly. - 1963. - Vol. 12. - Part. 2. - P. 476.
29. Tandon M. Public International Law. - A., 1960. - P. 171.
30. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 с.
31. Захарова Н.В. Правопреемство международных договоров: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. - М., 1974. - 30 c.
32. Международное право. Под ред. Н.Т. Блатовой. Автор главы Н.А. Ушаков. - М.: Юрид. лит-ра, 1987. - 696 c.
33. Марухян В.А. Правопреемство государств в современном международном праве: Автореф. дис. … к-та юрид. наук. - Баку, 1974. - 22 c.
34. Оппенгейм Л. Международное право. - М.: Изд. иностр. лит., 1948. - Т. 1. - 548 с.
35. Yearbook of the International Law Commission. - 1968. - Vol. II. - P. 98-100.
36. O`Connell D.P. State Succession in Municipal Law and International Law. - Cambridge, 1967. - Vol. II: International Relations. - 532 p.
37. Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении договоров 1978 г., Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов 1983 г. // Действующее международное право. Сост. Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. - М., Изд-во Моск. независ. ин-та междунар. права, 1996. - С.433-460.
38. Документ ООН. - А/Conf. 80/4. - C. 20.
39. Лисовский В.И. Международное публичное право. М.: “Междунар. книга”, 1949. - С. 58-59.
40. Дурденевский В.Н. Главные правовые вопросы при образовании нового государства // Вопросы теории и практики международного права. - М.: Изд-во ИМО, 1959. - С. 28.
41. Моджорян Л.А. Основные права и обязанности государств. - М.: “Юрид. лит-ра”, 1965. - С. 121.
42. Кожевников Ф.И. Учебное пособие по международному праву (Очерки). - М.: Юрид. изд., 1947. - С. 81.
43. Аваков М.М. Правопреемство Советского государства. - М.: Госуд. изд-во юрид. лит-ры, 1961. - С. 10.
44. Бараташвили Д.И. Новые государства Азии и Африки и международное право. - М.: “Наука”, 1968. - 245 c.
45. Фельдман Д.И., Фарукшин М.Х. Крах колониальной системы и некоторые вопросы международно-правового признания и правопреемства // Издательство вузов. Правоведение. - 1962. - № 2. - С. 119-120.
46. Игнатенко Г.В. От колониального режима к национальной государственности. (Правовые вопросы образования суверенного государства в процессе национально-освободительной революции). - М.: Изд-во “Междунар. отношения, 1966. - 158 с.
47. Власова Л.В. Правопреемство государств в отношении договоров. - Минск: Изд-во БГУ им. Ленина, 1982. - 120 с.
48. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
49. Бараташвили Д.И. Новые государства Азии и Африки и международное право. - М.: “Наука”, 1968. - 245 с.
50. Patel S. A Textbook of International Law. - Bombey etc., 1964. - 490 p.
51. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
52. Brierly J. The Law of Nations. - Oxford, 1963. - 345 p.
53. Starke J. An Introduction to International Law. - L., 1968. - 310 p.
54. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
55. Jennings R. General Course of International Law. - L.: “Recueil de l`Academie de droit international”, 1967. - 523 p.
56. Yearbook of the International Law Commission. - 1969. - Vol. II. - P. 51-54.
57. United Nations General Assembly. Official Records. Twenty-third Session. Supplement #9 (A/7209/Rev.1).
58. Черниченко С.В. Теория международного права: В 2 т. - М.: Изд-во “НИМП”, 1999. - Т. ІІ: Старые и новые теоретические проблемы. - 320 c.
59. Марухян В.А. Правопреемство государств в современном международном праве: Автореф. дис. к-та юрид. наук. - Баку, 1974. - 22 с.
60. Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1983. - C. 26-27.
61. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - C. 24-49.
62. О`Коннелл Д.П. Правопреемство государств: Пер. с англ. - М.: Изд. иностр. лит., 1957. - 589 с.
63. Моджорян Л.А. Основные права и обязанности государств. - М.: “Юрид. лит-ра”, 1965. - 227 c.
64. Digest of International Law / Edited and prepared under the direction of M. Whiteman. - Wash., 1963. - Vol. 2. - P. 754.
65. Клапас И. Правопреемство и континуитет в международном праве // Московский журнал международного права. - 1992. - № 4. - С. 22-35.
66. Anzilotti D. Cours de droit international. - Paris, 1920. - Vol. 1. - 440 p.
67. Kunz J.L. Identity of States under International Law // The American Journal of International Law. - 1955. - Vol. 49. № 1. - P. 110-112.
68. Моджорян Л.А. Основные права и обязанности государств. - М.: “Юрид. лит-ра”, 1965. - 227 c.
69. Черниченко С.В. Теория международного права: В 2 т. - М.: Изд-во “НИМП”, 1999. - Т. ІІ: Старые и новые теоретические проблемы. - 320 c.
70. Mullerson R. International Law, rights and politics. Developments in Eastern Europe and the CIS. - L., N.Y.: LSE/Routledge, 1994. - P. 137-159.
71. Marek K. Identity and Continuity of States in Public International Law. - Geneve, 1957. - 120 p.
72. Schaffer R. Succession to Treaties: South African Practice in the light of Current Developments in International Law // 30 International and Comparative Law Quarterly. - 1981. - P. 593-596.
73. Ноговіцина Ю.О. Правонаступництво і континуїтет: єдність та розбіжність двох правових режимів // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. С. 15-24.
74. Аваков М.М. Правопреемство Советского государства. - М.: Госюриздат, 1961. - 128 с.
75. Захарова Н.В. Правопреемство Германской Демократической Республики // Советское государство и право. - 1963. - № 8. - С. 129-133.
76. Kelsen H. Principles of International Law. - N.Y., 1953. - 180 p.
77. Анцилотти Д. Курс международного права. - М., 1961. - Т. 1. - 447 c.
78. Клапас И. Правопреемство и континуитет в международном праве // Московский журнал международного права. - 1992. - № 4. - C. 22-35.
79. Горовцев К. Н. Международное право // Краткая энциклопедия. - СПб., 1909. - С. 779.
80. Горовцев К. Н. Международное право // Краткая энциклопедия. - СПб., 1909. - С. 394.
81. Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов. - СПб., 1904. - Т. 1. Изд. 5-е. - 287 c.
82. Горовцев К. Н. Международное право // Краткая энциклопедия. - СПб., 1909. - С. 569.
83. Горовцев К. Н. Международное право // Краткая энциклопедия. - СПб., 1909. - С. 290.
84. Оппенгейм Л. Международное право. - М.: Изд. иностр. лит., 1948. - Т. 1. - 548 с.
85. Анцилотти Д. Курс международного права. - М., 1961. - Т. 1. - 447 c.
86. Фердросс А. Международное право: Пер. с нем. - М., Изд. иностр. лит., 1961. - 652 c.
87. Клапас И. Правопреемство и континуитет в международном праве // Московский журнал международного права. - 1992. - № 4. - С. 22-35.
88. Бараташвили Д.И. Новые государства Азии и Африки и международное право. - М.: “Наука”, 1968. - 245 с.
89. West C. State Succession and Relations with Federal States. Remarks by Crawford J. // The American Society of International Law. Proceedings of the 86th Annual Meeting. - Wash. D.C. 1992, Apr. 1-4. - P. 1-23.
90. Grotius H. De Jure Belli Ac Pacis Libri Tres / Francis W. Kelsey trans. - L., 1955. - 560 p.
91. Гражданское право. Учебник. - Ч. 3. / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. - М., 1999. - 384 c.
92. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. - М.: Госюриздат, 1960. - 240 с.
93. O`Connell D.P. State Succession in Municipal Law and International Law. - Cambridge, 1967. - Vol. I. - 532 p.
94. Гроций Г. О праве войны и мира. - М.: Юрид. изд-во, 1956. - 202 с.
95. Kent J. Commentaries on American Law. - Boston, 1896. -Vol. I. - 330 p.
96. Schaffer R. Succession to Treaties: South African Practice in the light of Current Developments in International Law // 30 International and Comparative Law Quarterly. - 1981. - P. 593-596.
97. Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1983. - 191 с.
98. Wilkinson H. The American Doctrine of State Succession. - Baltimore, 1934. - 390 p.
99. Keith A. Theory of State Succession with Special Reference to English and Colonial Law. - L., 1907. - 310 p.
100. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
101. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
102. McNair А. The Law of Treaties. - Oxford, 1961. - 650 p.
103. Mallamud J. Optional Succession to Treaties by Newly Independent States // The American Journal of International Law. - 1969. - № 4. - P. 782-784.
104. Szafarz R. Succession of States in Respect of Treaties in Contemporary International Law // Polish Yearbook of International Law. - 1983. - ¹ XII. - Wars., Polish Academy of Sciences. Institute of State and Law. - P. 119-139.
105. Brownlie J. Principles of Public International Law. - Oxford, 1973. - 145 p.
106. Aristotle. The Nicomachean Ethics. / D. Ross trans. - L.: Oxford University Press, 1959. - Book V. - Para 10.
107. Yearbook of the International Law Commission. - 1970. - Vol. II. - P. 33-35.
108. Schaffer R. Succession to Treaties: South African Practice in the light of Current Developments in International Law // 30 International and Comparative Law Quarterly. - 1981. - P. 593-596.
109. Korman S. The 1978 Vienna Convention on Succession of States in Respect of Treaties: An Inadequate Response to the Issue of State Succession // 16 Suffolk Trans. Law Journal. - 1992. - P. 174-177.
110. Vagts D. State Succession: The Codifiers` View // 33 Virginia Journal of International Law. - 1993. - P. 275-288.
111. Rembe N. The Vienna Convention on State Succession in Respect of Treaties: an African Perspective on its Appliability and Limitations // The Comparative and International Law Journal of Southern Africa. - March 1984. - Vol. XVII. - ¹1. / Publ. by Institute of Foreign and Comparative Law, University of South Africa. - P. 134-137.
112. О`Коннелл Д.П. Правопреемство государств: Пер. с англ. - М.: Изд. иностр. лит., 1957. - 589 с.
113. United Nations. General Assembly. International Law Commission. - A/CN.4/256 10 April 1972.
114. Rousseau Ch. Droit international public. - P., 1953. - 540 p.
115. O`Connel D.P. State Succession and Problems of Treaty Interpretation // The American Journal of International Law. - 1964. - Vol. 58. - P. 41-45.
116. Szafarz R. Succession of States in Respect of Treaties in Contemporary International Law // ХІІ Polish Yearbook of International Law. - 1983. - Polish Academy of Sciences, Institute of State and Law. - P. 119-139.
117. Доклад Комиссии международного права о работе ее 26-й сессии. -Генеральная Ассамблея ООН. Официальные отчеты. Двадцать девятая сессия. Дополнение № 10 (А/96/10).
118. Доклад Комиссии международного права о работе ее 26-й сессии. -Генеральная Ассамблея ООН. Официальные отчеты. Двадцать девятая сессия. Дополнение № 10 (А/96/10).
119. Доклад Комиссии международного права о работе ее 31-й сессии. - Генеральная Ассамблея ООН. Официальные отчеты. Тридцать шестая сессия. Дополнение № 10 (А/36/10).
120. Doc. UN.A/Conf.117/14. 1983. 7 April.
121. Мельник А.Я. Міжнародні договори колишнього СРСР: частина національного законодавства України? // Юридичний журнал. - 2004. - № 3 (21). - С. 84-90.
122. Szafarz R. Succession of States in Respect of Treaties in Contemporary International Law // Polish Yearbook of International Law. - 1983. - ¹ XII. - Wars., Polish Academy of Sciences. Institute of State and Law. - P. 119-139.
123. Перевезенцев О.Ю. Діяльність CAHDI щодо узагальнення сучасної практики правонаступництва держав стосовно міжнародних договорів // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – 3(11). –С.236-240.
124. Лукашук И.И. Стороны в международных договорах. - М.: Юрид. лит-ра, 1966. - 151 c.
125. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
126. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
127. Тункин Г.И. Теория международного права. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1970. - С. 168-183.
128. Алексидзе Л.А. Проблема jus cogens в современном международном праве // Советский ежегодник международного права. - 1969. - М., 1970. - С.127-145.
129. Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права. - М.: Юрид. лит-ра, 1972. - С. 21-31.
130. Шестаков Л.Н. Новые государства и нормы jus cogens // Вестник Московского университета. - 1976. - № 1. - Cерия XII. - С. 40-45.
131. Моджорян Л.А. Основные права и обязанности государств. - М.: “Юрид. лит-ра”, 1965. - 227 c.
132. Корецкий В.М. Основные права и обязанности государств // Советский ежегодник международного права. - 1959. - М., 1960. - С. 87-90.
133. Zemanek K. State Succession after Decolonization // Recueil des Cours de l`Academie de droit international. - 1965. - Vol. 116. - Pp. 243-290.
134. Szafarz R. Succession of States in Respect of Treaties in Contemporary International Law. - Wars., 1982. - 112 p.
135. Курс международного права: В 6-ти т. / Главн. ред. Ф.И. Кожевников. - М., Изд-во “Наука”, 1967. - Т. ІІІ: Основные институты и отрасли современного международного права. - 451 с.
136. Захарова Н.В. Правопреемство международных договоров: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. - М., 1974. - 30 с.
137. Захарова Н.В. Правопреемство международных договоров: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. - М., 1974. - 30 с.
138. Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1983. - 191 с.
139. О`Коннелл Д.П. Правопреемство государств: Пер. с англ. - М.: Изд. иностр. лит., 1957. - 589 с.
140. O`Connell D. Independence and succession to Treaties // The British Yearbook of International Law. - 1962. - Vol. 38. - L., 1964. - P. 85-90.
141. McNair A. The Law of Treaties. - Oxford, 1961. - 650 p.
142. Wilkinson H. The American Doctrine of State Succession. - Baltimore, 1934. - 390 p.
143. Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1983. - 191 с.
144. Талалаев А.Н. Юридическая природа международного договора. - М.: Изд-во “Международные отношения”, 1963. - 263 c.
145. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - 125 c.
146. Броунли Я. Международное право: Пер. с англ. В 2-х кн. - М.: Прогресс, 1977. - Кн. 2. - 507 с.
147. Szafarz R. Succession of States in Respect of Treaties in Contemporary International Law // ХІІ Polish Yearbook of International Law. - 1983. - Polish Academy of Sciences, Institute of State and Law. - P. 119-139.
148. Yearbook of the International Law Commission. - 1969. - Vol. II. - P. 52-60.
149. Международное право. / Под ред. Крылова С.Б. - М., 1951. - 600 c.
150. Броунли Я. Международное право: Пер. с англ. В 2-х кн. - М.: Прогресс, 1977. - Кн. 2. - 507 с.
151. Клименко Б.М. Проблемы правопреемства на территории бывшего Союза ССР // Московский журнал международного права. - 1992. - № 1. - C. 3-24.
152. Szafarz R. Succession of States in Respect of Treaties in Contemporary International Law // ХІІ Polish Yearbook of International Law. - 1983. - Polish Academy of Sciences, Institute of State and Law. - P. 119-139
153. Mikulka V. The Dissolution of Czechoslovakia and Succession in Respect of Treaties // Succession of States. - The Hague, London, Boston: Martinus Nijhoff Publishers, 1999. - P. 124-125.
154. Lehto M. Succession of States in the Former Soviet Union. Arrangements Concerning the Bilateral Treaties of Finland and the USSR // The Finnish Yearbook of International Law. - 1993. - Vol. IV. - P. 205-207.
155. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики. - К.: “Таксон”, 2002. - 345 c.
156. Szafarz R. Succession of States in Respect of Treaties in Contemporary International Law // ХІІ Polish Yearbook of International Law. - 1983. - Polish Academy of Sciences, Institute of State and Law. - P. 119-139.
157. O`Connell D. Recent Problems of State Succession in Relation to New States // Recueil des cours de l`Academie de droit international. - 1970. - Vol. 130. - P. 121-124.
158. Тункин Г.И. Теория международного права. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1970. - 511 c.
159. Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права. - М.: Изд-во “Юридическая литература”, 1972. - 216 c.
160. Yearbook of the International Law Commission. - 1970. - Vol. II. - P. 32-35.
161. Jenks C.W. State Succession in Respect of Law-making Treaties // The British Yearbook of International Law. - 1952. - P. 142-144.
162. Фердросс А. Международное право: Пер. с нем. - М., Изд. иностр. лит., 1959. - C. 266-267.
163. Ульянова Н.Н. Правопреемство государств в отношении многосторонних договоров // Советский ежегодник международного права. - 1972. - М.: Изд-во “Наука”, 1974. - С. 44.
164. Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права. - М.: Изд-во “Юридическая литература”, 1972. - C. 25.
165. Yearbook of the International Law Commission. - 1970. - Vol. II. - P. 34-37.
166. О`Коннелл Д.П. Правопреемство государств: Пер. с англ. - М.: Изд. иностр. лит., 1957. - C. 392.
167. Zemanek K. State Succession after Decolonization // Recueil des Cours de l`Academie de droit international. - 1965. - T. 116. - P. 93.
168. Ульянова Н.Н. Правопреемство государств в отношении многосторонних договоров // Советский ежегодник международного права. - 1972. - М.: Изд-во “Наука”, 1974. - С. 44-45.
169. Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Междунар. отношения”, 1973. - C. 68-69.
170. Перевезенцев О.Ю. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві: український досвід // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. - C. 25-30.
171. Чалий О.О. За велінням часу. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві // Політика і час. - 1995. - № 7. - С. 46-49.
172. Перевезенцев О.Ю. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві: український досвід // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. - C. 25-30.
173. Перевезенцев О.Ю. Практика правонаступництва щодо міжнародних договорів європейських країн // Тд. Науково-практ. конф. “Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу. - К.: Інститут міжнародних відносин, 2004. - С. 67-70.
174. Клименко Б.М. Проблема правопреемства на территории бывшего Союза ССР // Московский журнал международного права. - 1992. - № 1. - С. 3-24.
175. Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. - К., Видавн