Жорницький Владислав Михайлович Міжнародно-правове регулювання поводження з генетичними даними людини

Короткий опис

Жорницький Владислав Михайлович, другий секретар з консульських питань Посольства України в Російській Федерації. Назва дисертації: «Міжнародно-правове регулювання поводження з генетичними даними людини». Шифр та назва спеціальності - 12.00.11 - міжнародне право, спецрада Д 26.001.10 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
Жорницький Владислав Михайлович
УДК 341.29
ДИСЕРТАЦІЯ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ
З ГЕНЕТИЧНИМИ ДАНИМИ ЛЮДИНИ
12.00.11 – міжнародне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ В. М. Жорницький
Науковий керівник:
Забара Ігор Миколайович,
кандидат юридичних наук, доцент
Київ – 2020

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 18
ВСТУП 20
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ
ПОВОДЖЕННЯ З ГЕНЕТИЧНИМИ ДАНИМИ ЛЮДИНИ
28
1.1. Поводження з генетичними даними людини: поняття, концептуальні
підходи та юридичний зміст
28
1.2. Поняття «генетичні дані» та «геном людини» як правові категорії 43
1.3. Проблеми захисту прав людини в умовах розвитку процесів
використання генетичних даних
57
Висновки до Розділу 1 73
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ПОВОДЖЕННЯ З
ГЕНЕТИЧНИМИ ДАНИМИ ЛЮДИНИ ЗА НАПРЯМАМИ ЇХ
ВИКОРИСТАННЯ
75
2.1. Історія розвитку міжнародно-правового регулювання поводження з
генетичними даними людини
75
2.2. Міжнародно-правове регулювання генетичного тестування та
генетичної терапії
94
2.3. Міжнародно-правове регулювання клонування, боротьби з
біотероризмом та незаконним обігом генетичних даних людини
123
Висновки до Розділу 2 132
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНОПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З ГЕНЕТИЧНИМИ
ДАНИМИ ЛЮДИНИ
135
3.1. Інституційний аспект міжнародно-правового регулювання
поводження з генетичними даними людини на універсальному рівні
135
17
3.2. Інституційний аспект міжнародно-правового регулювання
поводження з генетичними даними людини на регіональному рівні
148
3.3. Імплементація міжнародних правових стандартів в сфері поводження
з генетичними даними у національне законодавство України та інших
європейських держав
159
Висновки до Розділу 3 177
ВИСНОВКИ 181
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
ДОДАТОК 208
18
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ATMPs Передові терапевтичні лікарські препарати
CDBI Керівний комітет з біоетики
CTTPs продукти для клітинної терапії
EMA Європейське агенство лікарських засобів
Food, Drug and Cosmetics
Act
Федеральний закон США «Про харчові
продукти, лікарські та косметичні засоби»
HUGO Комітет з номенклатури генів людини
ICH Міжнародна конференція з гармонізації
технологічних вимог до реєстрації лікарських
засобів
PHS Act Федеральний закон США «Про медичні
послуги»
TGA Управління з контролю за обігом лікарських
засобів і виробів медичного призначення
Австралії
US FDA Адміністрація з харчових продуктів і
лікарських засобів США
АС Африканський Союз
АТЕС Азіатсько-Тихоокеанське економічне
співробітництво
ВМА Всесвітня медична асоціація
ВООЗ Всесвітня організація охорони здоров’я
ГА ООН Генеральна асамблея Організації об’єднаних
націй
ГІ Генетична інформація
19
ЕКОСОР Економічна і соціальна рада Організації
об’єднаних націй
ЄКПЛ Конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод (Європейська
конвенція про права людини)
ЄС Європейський Союз
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
ІЗ Інформована згода
КЕЕ Комітет етичної експертизи
Конвенція Ов’єдо Конвенція про захист прав і гідності людини
щодо застосування біології та медицини:
Конвенція про права людини та біомедицину
МКБ Міжнародний комітет з біоетики
МОЗ Міністерство охорони здоров’я
МУКБ Міжурядовий комітет з біоетики
ОАД Організація американських держав
ОЕСР Організація економічного співробітництва та
розвитку
ООН Організація Об’єднаних Націй
ПАРЄ Парламентська Асамблея Ради Європи
ПООЗ Панамериканська організація охорони
здоров’я
РЄ Рада Європи
ЮНЕСКО Організацією Об’єднаних Націй з питань
освіти, науки і культури
20
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Біологія і медицина початку
XXI століття зробили крок далеко за традиційні вузькопрофесійні кордони.
Результати досліджень в генетиці, молекулярній біології, імунології, медичній
інженерії приковують до себе увагу юристів, філософів, діячів церкви і держави.
Результати медико-біологічних досліджень зайшли так далеко, що їхнє
регулювання вже не може залишатися прерогативою медиків, генетиків і
біологів. Враховуючи характер розглянутих проблем, їх величезну значущість
як для окремо взятої людини, так і для людства в цілому, не викликає сумніву
той факт, що регламентація біомедичних технологій – питання, що виходить за
межі національних кордонів і потребує міжнародно-правового регулювання.
Двадцяте століття не тільки ознаменовано найвищими досягненнями в
науці, однак і фундаментальним переосмисленням того, що ж таке тіло людини
і який його статус, які межі фізичної свободи кожного.
По суті, світ переходить в реалії нової соціально-правової парадигми.
Бажання людини у відповідний момент свого життя усвідомлено піти від
страждань, удосконалювати/змінювати свій організм медико-агрегатними
інструментами, моделювати власне тіло в неметричній формі об’єктивного
існування породили нове правове явище – соматичні права людини. Права
людини на вільне розпорядження своїм тілом виникли не тільки в останні два
століття: специфічні питання щодо права людини на гомосексуальні контакти,
стерилізацію, клонування тощо – цікавили правову науку давно, проте в силу
своєї специфіки завжди знаходилися поза законом, соціумом і його моральноетичними засадами.
Актуальність проблеми соматичних прав людини і громадянина
обумовлена тим, що відсутність їх законодавчого закріплення веде до
порушення інших прав, прямо передбачених конституціями багатьох держав
21
світу. Розвиток науково-технічної революції ніколи не зупиниться, отже, будуть
виникати інші способи медико-агрегатного реконструювання тіла людини,
будуть з’являтися інші методи трансплантації біооб’єктів та ніколи не відпаде
потреба людей у законодавчому регулюванні даних видів суспільних відносин.
Сьогодні розроблено широкий спектр генетичних тестів, і можливість
генетичного тестування вносить радикальні зміни в підходи до діагностики,
профілактики та лікування багатьох захворювань людини.
Разом з тим медичне застосування генетичного тестування піднімає ряд
етичних, правових і соціальних питань, які вимагають розгляду і вироблення
підходів до їх вирішення, щоб отримати максимальну віддачу від нових методів
в охороні здоров’я.
На сьогодні очевидною є необхідність узгодження єдиних засад
проведення медичних біотехнологічних досліджень. Таке узгодження повинно
відбуватись, перш за все, в рамках міжнародних принципів прав людини. Однак
у зв’язку з цим постають певні проблеми. Складно встановити єдині
універсальні принципи з огляду на соціальне, політичне, культурне і релігійне
різноманіття між різними країнами світу.
Теоретична основа дисертаційного дослідження базується на працях як
вітчизняних учених, так і зарубіжних науковців, які вивчали певні аспекти
запропонованої роботи, зокрема використовувалися роботи Б. Бабіна,
М. Медведєвої, Н. Хендель, Т. Короткого, Л. Глухарєвої, Е. Труханова,
Г. Романовського, Т. Коваленко, Б. Островської, І. Сенюти, О. Любінець,
О. Ціборовського, І. Забари, А. Боннікена, А. Пломера, І. Крусса, О. Мережка,
Р. Токарчука, М. Лаврика, А. Каттера, Л. Хакінса, М. Родрігеза Палопа,
А. Карілло Салседо, Ю. Турянського.
Однак запропоноване дослідження є першим комплексним дослідженням
міжнародно-правового регулювання поводження з генетичними даними в
українській науці міжнародного права..
22
Звʼязок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до планових тем наукових
досліджень кафедри міжнародного права, згідно з науковою темою Інституту
міжнародних відносин «Україна у міжнародних інтеграційних процесах» (№
11БФ048-01), яка є складовою Комплексної наукової програми Київського
національного університету імені Тараса Шевченка.
Метою дослідження є комплексний аналіз загально-теоретичних питань
міжнародно-правового регулювання поводження з генетичними даними,
визначення міжнародно-правових стандартів у сфері поводження з генетичними
даними за напрямами їх використання та з’ясування перспектив подальшого
розвитку та належної імплементації міжнародно-правового регулювання
поводження з генетичними даними через дослідження основних положень
міжнародних договорів про поводження з генетичними даними, законодавства
держав у цій частині, здобутків міжнародних організацій у цій сфері. З огляду
на це, в дисертаційній роботі поставлені такі завдання:
- визначити концептуальні підходи до визначення понять «генетичні
дані», «геном людини», «поводження з генетичними даними людини» як
правових категорій;
- дослідити історію розвитку проблеми міжнародно-правового
регулювання поводження з генетичними даними;
- визначити проблеми захисту прав людини в умовах розвитку процесів
використання генетичних даних;
- дослідити міжнародно-правове регулювання генетичного тестування;
-здійснити правовий аналіз етико-правових аспектів генетичної терапії;
- дослідити міжнародно-правову регламентацію клонування;
- проаналізувати інституційний аспект міжнародно-правового
регулювання поводження з генетичними даними;
23
- визначити особливості правового регулювання поводження з
генетичними даними у законодавстві зарубіжних країн;
- проаналізувати можливість імплементації міжнародних правових
стандартів в сфері поводження з генетичними даними у національне
законодавство України.
Обʼєктом дослідження є міжнародно-правове регулювання поводження з
генетичними даними.
Предмет дослідження – норми конкретних міжнародних і
внутрішньодержавних законодавчих актів, що містять загальне та/або
спеціальне правове регулювання поводження з генетичними даними, доктрина
та практика з цього питання.
Методологічну основу дисертаційного дослідження формують сучасні
методи наукового пізнання, зокрема діалектичний із системно-структурним
підходом до вивчення матеріалу, порівняльно-правовий, історичний,
формально-логічний, аналітичний і формально-юридичний методи здійснення
досліджень. Принципи обʼєктивності та доказовості реалізуються в дослідженні
з позицій діалектичного методу пізнання відповідних процесів і явищ, їхніх
причинно-наслідкових звʼязків, аналізу взаємодії загального та часткового,
абстрактного й конкретного, суті та явища, форми і змісту.
Діалектичний метод був застосований у більшості структурних частин
роботи для формування дефініцій понять (зокрема пункт 1.2), здійснення
теоретичних узагальнень та загальних висновках. Історичний метод був
використаний при дослідженні розвитку міжнародно-правового регулювання
поводження з генетичними даними людини (пункт 2.1). Проблему
співвідношення універсального і регіонального регулювання і було вирішено за
допомогою порівняльного методу (пункти 3.1 і 3.2, висновки до розділу 3).
Логіко-семантичний метод сприяв опрацьовуванню думок і правових
позицій окремих науковців, визначенню основних понять і категорій наукового
24
дослідження. Системно-структурний, формально-юридичний метод, методи
аналізу та синтезу, метод тлумачення правових норм були застосовані для
аналізу міжнародно-правових норм, що регулюють поводження з поводження з
генетичними даними людини за напрямами їх використання (пункти 2.2 і 2.3).
Метод правового моделювання був покладений в основу розробки практичних
рекомендацій для удосконалення національного законодавства України в
частині регулювання поводження з генетичними даними людини (пункт 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самій постановці
теми дисертаційного дослідження, так і в запропонованих рішеннях основних
проблем договірного встановлення режиму поводження з генетичними даними.
На підставі аналізу основних проблем такого поводження та шляхів їхнього
розв’язання в теорії та практиці окремих міжнародних організацій та держав
такі положення, що містять елементи наукової новизни та винесені на захист як
особистий внесок дисертанта:
Уперше:
- запропоновано авторські визначення понять «генетичні дані», «геном
людини» та «поводження з генетичними даними людини»;
- в українській науці міжнародного права визначено комплекс норм
нормативного міжнародно-правового регулювання та положень міжнародноправових актів рекомендаційного характеру, що становлять міжнародноправове регулювання поводження з генетичними даними людини;
- доведено твердження, що міжнародно-правове регулювання
поводження з генетичними даними людини засновується на стандартах
біоетики, що закріплені в міжнародно-правових актах;
- доведено, що відсутність нормативного міжнародно-правового
регулювання не заважає державам імплементувати положення рекомендаційних
актів міжнародних організацій, органів міжнародних організацій щодо
25
поводження з генетичними даними людини в своє національне законодавство і
охарактеризовано цей процес як ефективний;
- визначено інституційний механізм та особливості співпраці держав на
універсальному та регіональному рівнях щодо поводження з генетичними
даними людини.
Удосконалено:
- твердження, що стрімкий науково-технічний прогрес супроводжується
появою конкретних міжнародних принципів, спрямованих на використання
наукових досягнень з метою захисту прав людини та людської гідності;
- твердження, що вироблення міжнародно-правових принципів, що
регулюють проблеми в галузі клонування, їх договірне закріплення і подальше
регулювання міждержавної практики в цій галузі неможливе без безпосередньої
участі ООН;
- усвідомлення, що досягнення згоди між державами щодо
терапевтичного клонування поки що неможливе через постійні дебати, що
тривають між прихильниками «фокусованого» (Німеччина, Франція) та
«багатостороннього» підходу (США, Іспанія, Італія);
Набули подальшого розвитку:
- твердження, що перші спроби по досягненню загальної міжнародної
згоди про основні правові принципи біомедицини були зроблені ЮНЕСКО та
Радою Європи;
- положення, що національні акти базуються не на універсальних
міжнародно-правових стандартах, закріплених в універсальних міжнародних
договорах (оскільки такі ще не вироблено), а на нормах регіональних
міжнародних договорів або положеннях рекомендаційних актів ЮНЕСКО,
Всесвітньої організації охорони здоров’я, Ради Європи і Європейського Союзу;
26
- визначення особливостей міжнародного співробітництва в галузі
біомедичних досліджень і захисту прав людини на універсальному та
регіональному рівнях;
- доведення необхідності ратифікації Україною Конвенції Ов’єдо та
прийняття єдиного кодифікованого акту – Медичного кодексу України, – в
якому повинна знайти закріплення окрема глава про біомедичні дослідження;
- твердження, що розробка і закріплення у законодавстві конкретних
норм про біомедичні дослідження та поводження з генетичними даними
дозволить привести вітчизняне законодавство у даній галузі у відповідність до
міжнародних стандартів і буде незмінно сприяти забезпеченню прав громадян
нашої країни, формуванню правової держави, а також інтеграції України у
світове співтовариство.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Основні
наукові положення дисертації можуть бути використані державними органами:
Міністерством закордонних справ України, відповідними профільними
комітетами Верховної Ради України, Міністерством охорони здоров’я України –
для врахування в роботі та при договірному оформленні відносин щодо
регулювання поводження з генетичними даними. Міжнародно-правові
стандарти поводження з генетичними даними можуть бути використані
лікарями, пацієнтами, юристами тощо.
Результати дослідження можуть бути використані також при підготовці
підручників і навчальних посібників для студентів Інституту міжнародних
відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, при
розробці навчальних і робочих навчальних програм спецкурсів «Міжнародне
медичне право», «Гендерні питання в міжнародному праві», «Міжнародне
публічне право (основні галузі та інститути)».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
працею, у якій висвітлені власні ідеї та розробки автора, що дозволили
27
вирішити поставлені завдання. Робота містить теоретичні та методичні
положення і висновки, сформульовані дисертантом особисто. Використані в
дисертації ідеї, положення чи гіпотези інших авторів мають відповідні
посилання і використані лише для підкріплення думок здобувача.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та
висновки дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри
міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати
дисертаційної роботи викладено також у виступах на наукових конференціях:
Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання публічного та
приватного права у контексті сучасних процесів реформування законодавства»
(м. Херсон, 15-23 квітня 2016 р.), Міжнародна науково-практична конференція
«Актуальні питання юридичної теорії та практики: наукові дискусії» (м. Харків,
1-2 грудня 2017 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження
отримали відображення у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях,
перелік яких затверджено МОН України, зокрема в одному електронному
фаховому виданні, одній статті в іноземному фаховому виданні та двох тезах
доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.
Структура дисертації відповідає меті та поставленим завданням
дослідження, що обумовлені логікою наукового пошуку. Дисертаційна робота
складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, девʼяти
підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг
дисертації 209 сторінок, зокрема 22 сторінки – список використаних джерел
(213 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ
У висновках сформульовані найважливіші теоретичні та практичні
результати, одержані автором у ході дисертаційного дослідження, основними
серед яких є наступні:
Визначено, що геном людини слід розглядати як біологічну суб’єктну
якість індивідуума, яка містить сукупність спадкового матеріалу, укладеного в
клітині людини та визначає соматичну індивідуальність та ідентичність
людини. Генетичні дані людини – охоронювана правом сукупність інформації
про успадковані суб’єктивні характеристики особи, що отримані шляхом
аналізу нуклеїнових кислот або шляхом іншого наукового аналізу.
У вузько-юридичному сенсі під соматичними правами слід розуміти
визнану суспільством і державою можливість певної поведінки, вираженої в
повноваженнях по розпорядженню людини своїм тілом.
Доведено, що перші спроби по досягненню загальної міжнародної згоди
про основні правові принципи біомедицини були зроблені ЮНЕСКО та Радою
Європи. Під егідою цих міжнародних організацій було прийнято низку
найважливіших міжнародних документів. У процесі розробки перелічених
документів активну участь брали інші урядові та неурядові міжнародні
організації, зокрема Всесвітня організація охорони здоров’я, Всесвітня медична
асоціація, а також Рада міжнародних організацій медичних наук.
Ухвалення Загальної декларації про геном людини та права людини і
Європейської конвенції про захист прав людини і гідності людини у зв’язку з
практичним застосуванням досягнень у галузі біології та біомедицини говорять
про те, що стрімкий науково-технічний прогрес супроводжується появою
конкретних міжнародних принципів, спрямованих на використання наукових
досягнень з метою захисту прав людини та людської гідності.
182
Подальше вироблення міжнародно-правових принципів, що регулюють
проблеми в галузі клонування, їх договірне закріплення і подальше
регулювання міждержавної практики в цій галузі неможливе без безпосередньої
участі ООН.
На сьогодні універсальним міжнародно-правовим актом, який регулює
питання біоетики в зв’язку з проведенням біомедичних досліджень, є Загальна
декларація ЮНЕСКО про геном людини і права людини 1997 р., проте вона має
рекомендаційний характер. Європейська Конвенція про права людини і
біомедицину 1997 р., а також чотири додаткові протоколи до неї мають
зобов’язальну силу, однак розповсюджують сферу своєї дії лише на
європейський регіон та є обов’язковими лише для держав, які їх ратифікували.
Названі документи закріпили основні стандарти біоетики: повага людської
гідності, необхідність отримання добровільної інформованої згоди донору
генетичного матеріалу та особи, щодо якої здійснюється медичне втручання,
проведення оцінки потенційних ризиків і переваг медичного втручання,
пов’язаного з геномом людини, заборона генетичної дискримінації,
забезпечення конфіденційності генетичних даних тощо. Значним кроком вперед
відносно правової регламентації застосування біотехнологій до людини є
діяльність ЮНЕСКО з розробки універсальної декларації з питань біоетики, а
також діяльність Генеральної асамблеї ООН з підготовки тексту міжнародної
конвенції про заборону клонування людини. Разом з тим, в нормативних актах
ЮНЕСКО, Ради Європи, Всесвітньої організації охорони здоров’я і ЄС втілено
різне бачення того, які саме види медичних біотехнологій слід заборонити.
Проаналізовані міжнародні документи присвячують конкретним видам
медичних біотехнологій лише декілька загальних і часто абстрактних статей,
прослідковується загальна тенденція про однозначну заборону такої етично
неприйнятної практики як створення химер і гібридів, репродуктивного
183
клонування, євгенічної практики, а також створення ембріонів з метою
проведення дослідження.
Щодо терапевтичного клонування, то досягти згоди між державами поки
що неможливо через постійні дебати, що тривають між прихильниками
«фокусованого» (Німеччина, Франція) та «багатостороннього» підходу (США,
Іспанія, Італія). Так само не існує міжнародно-правового консенсусу стосовно
заборони спадкових генетичних модифікацій та соматичної генної інженерії. Це
важко зробити у випадку клонування, спадкових генетичних модифікацій та
соматичної генної інженерії, оскільки існує багато протиріч і неузгодженостей
стосовно того, що вважати злочином (процес, мету, результат чи застосування
самої технології). Етична природа обґрунтування заборони цих видів генноінженерної діяльності, що міститься в міжнародних і національних актах,
ускладнює можливість встановити за них санкції. Якщо ж названі види
медичних біотехнологій будуть визнані злочинами проти людяності, то вони
стануть в один ряд з такими злочинними діяннями, як геноцид і воєнні злочини.
Аналізуючи правову базу різних країн в галузі медичних біотехнологій,
слід зазначити, що національні акти базуються не на універсальних
міжнародно-правових стандартах, закріплених в універсальних міжнародних
договорах (оскільки такі ще не вироблено), а на нормах регіональних
міжнародних договорів або положеннях рекомендаційних актів ЮНЕСКО,
Всесвітньої організації охорони здоров’я, Ради Європи і Європейського Союзу.
Держави ухвалюють нові спеціальні правові акти стосовно медичних
біотехнологій (Австралія, Україна, які мають закони про клонування), або
застосовують законодавство загального характеру, наприклад, про штучне
запліднення (Франція, Великобританія, Італія, Іспанія) чи захист ембріонів
(Німеччина), або ж впроваджують мораторій на певні види діяльності (США,
Росія). Інституційно-організаційне забезпечення імплементації міжнародного
права в сфері медичних біотехнологій здійснюється шляхом створення
184
національних контрольних органів: ради (комісії чи комітету) з біоетики
(етики). Оскільки визначення поняття «людська істота» і статусу ембріону
оминається в міжнародно-правових документах й залишається в сфері
національної юрисдикції, встановлення чітких та однозначних правил стосовно
проведення деяких медичних біотехнологічних досліджень унеможливлюється
на міжнародно-правовому рівні.
Право на цілісність особистості гарантує захист людини від наступної
групи ризиків пов’язаних з розвитком біомедицини: комерціалізації тіла
людини, його частин і продуктів; нових форм дискримінації, заснованих на
знанні генетичних характеристик людей; інструменталізації людини засобами
генетичних маніпуляцій. Закріплення принципу поваги цілісності і права на
фізичну і психічну цілісність індивіда в міжнародному праві прав людини є
значним прогресом у процесі встановлення фундаментальних основ правового
регулювання біомедичного втручання в природу людини.
Міжнародне співробітництво в галузі біомедичних досліджень і захисту
прав людини на універсальному рівні є діяльністю держав, їхніх представників,
здійснювана в рамках універсальних міжурядових і неурядових організацій, а
також в ході різних універсальних конференцій з питань біомедичних
досліджень, що включає розробку актів про біомедичні дослідження
рекомендаційного і загальнообов’язкового характеру, обговорення актуальних
питань на цю тему, а також спільні дії щодо захисту прав людини в галузі
біомедичних досліджень і в цілому розширення діалогу з цих питань між
країнами. Багато в чому сказане вище про міжнародне співробітництво на
універсальному рівні справедливо і щодо міжнародного співробітництва на
регіональному рівні. Однак можна виділити і деякі відмінності і особливості
останнього.
Щодо імплементації міжнародних правових стандартів в сфері
поводження з генетичними даними у національне законодавство України, то
185
існує необхідність прийняття єдиного кодифікованого акта – Медичного
кодексу України, – в якому повинна знайти закріплення окрема глава про
біомедичні дослідження, яка повинна базуватися на таких основних
положеннях: 1) свобода здійснення досліджень при дотриманні всіх
законодавчих приписів, що регламентують захист людини, її прав і свобод; 2)
пріоритет інтересів окремої людини над інтересами науки і суспільства; 3)
встановлення особливих гарантій і жорстко регламентованого порядку для
участі в дослідженні осіб, які відносяться до уразливих груп населення; 4)
проведення досліджень повинно обмежуватися сукупністю меж допустимого
втручання в людський організм, вихід за які не може бути допустимим; 5)
проведення досліджень повинно здійснюватися з дотриманням вимог наукової
обґрунтованості і доцільності, а також при наявності обов’язкового позитивного
висновку спеціально уповноваженого органу – етичного комітету.
Створення законодавчої бази – не єдиний, але ефективний і вкрай
затребуваний спосіб забезпечення захисту прав і гідності громадян в галузі
біомедицини. У зв’язку з цим, принципові положення запропоновані в роботі є
прогресивним вектором для подальшої розробки конкретних норм про
біомедичні дослідження та поводження з генетичними даними. Це дозволить
привести вітчизняне законодавство у даній галузі у відповідність до
міжнародних стандартів і буде незмінно сприяти забезпеченню прав громадян
нашої країни, формуванню повноцінної правової держави, а також інтеграції
України у світове співтовариство.