РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ МІЖ ПРИБЕРЕЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ У МІЖНАРОДНОМУ МОРСЬКОМУ ПРАВІ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Короткий опис

З М І С Т
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………………………………. 4
ВСТУП…………………………………………………………………………………………………... 5
РОЗДІЛ 1. МОРСЬКІ ПРОСТОРИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ТЕРИТОРІЇ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ…………………………………………………………………………. 12
1.1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ…………………………………………………………………………… 12
1.2. ПОНЯТТЯ РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ…………………………………… 24
1.3. ЗНАЧЕННЯ ВИХІДНИХ ЛІНІЙ У ДЕЛІМІТАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ………………………... 30
РОЗДІЛ 2. КОДИФІКАЦІЯ ТА ПРОГРЕСИВНИЙ РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ПРАВА У СФЕРІ РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ МІЖ ПРИБЕРЕЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ………………………………………………………………………………………... 39
2.1. РОЗРОБЛЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ НОРМ РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ МІЖ ДЕРЖАВАМИ КОМІСІЄЮ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ТА І КОНФЕРЕНЦІЄЮ ООН З МОРСЬКОГО ПРАВА ………………………………………………. 42
2.1.1.“TRAVAUX PREPARATOIRES” В КОМІСІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА………………... 42
2.1.2. “ПІДГОТОВЧІ РОБОТИ” НА І КОНФЕРЕНЦІЇ ООН З МОРСЬКОГО ПРАВА…………... 58
2.2. ДОКТРИНАЛЬНЕ ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЛІМІТАЦІЙНИХ ПОЛОЖЕНЬ, ПРИЙНЯТИХ І КОНФЕРЕНЦІЄЮ ООН З МОРСЬКОГО ПРАВА……………………………………………….. 64
2.2.1. СУТНІСТЬ “ТРІАДИ” АКАДЕМІКА В.М. КОРЕЦЬКОГО………………………………... 65
2.2.2. СПІВВІДНОШЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТРІАДИ………………………………………………... 66
2.3. РОЗГЛЯД ПРОБЛЕМИ ДЕЛІМІТАЦІЇ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ МІЖ ПРИБЕРЕЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ НА ІІІ КОНФЕРЕНЦІЇ ООН З МОРСЬКОГО ПРАВА…………………………… 70
2.3.1. РОЗРОБЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ МІЖ ПРИЛЕГЛИМИ ТА ПРОТИЛЕЖНИМИ ПРИБЕРЕЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ…………………... 71
2.3.2. ЗАСТОСУВАННЯ ТИМЧАСОВИХ (ПРОМІЖНИХ) ЗАХОДІВ У ДЕЛІМІТАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ………………………………………………………………………………………………. 82
2.3.3. ПРОЦЕДУРНІ АСПЕКТИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ДЕЛІМІТАЦІЙНИХ СПОРІВ……………. 85
2.3.4. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРАВИЛ МОРСЬКОЇ ДЕЛІМІТАЦІЇ З ПОЛОЖЕННЯМИ ЩОДО РЕЖИМУ ОСТРОВІВ………………………………………………………………………………… 87
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ МІЖНАРОДНОГО СУДУ ООН І МІЖНАРОДНИХ АРБІТРАЖІВ НА РОЗВИТОК НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ЩОДО ДЕЛІМІТАЦІЇ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ МІЖ ДЕРЖАВАМИ………………………………………………………………… 95
3.1. СПРАВА ПРО РОЗМЕЖУВАННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ШЕЛЬФУ ПІВНІЧНОГО МОРЯ…………………………………………………………………………………………………… 97
3.2. СПРАВА ПРО РОЗМЕЖУВАННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ШЕЛЬФУ В ПРОТОЦІ ЛА-МАНШ……………………………………………………………………………………………. 108
3.3. РОЗГЛЯД МІЖНАРОДНИМ СУДОМ ООН СПОРІВ МІЖ ДЕРЖАВАМИ З ДЕЛІМІТАЦІЇ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ У СЕРЕДЗЕМНОМУ МОРІ…………………………………………... 118
3.3.1. СПРАВА ПРО РОЗМЕЖУВАННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ШЕЛЬФУ МІЖ ТУНІСОМ І ЛІВІЄЮ………………………………………………………………………………………………. 120
3.3.2. СПРАВА ПРО РОЗМЕЖУВАННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ШЕЛЬФУ МІЖ ЛІВІЄЮ І МАЛЬТОЮ…………………………………………………………………………………………... 131
3.4. СПРАВА ПРО ДЕЛІМІТАЦІЮ ЄДИНОГО МОРСЬКОГО КОРДОНУ В ЗАТОЦІ МЕН…. 138
3.5. СПРАВА “ГРЕНЛАНДІЯ – ЯН-МАЙЄН”…………………………………………………….. 147
РОЗДІЛ 4. ДОГОВІРНА ПРАКТИКА ПРИБЕРЕЖНИХ ДЕРЖАВ У СФЕРІ ДЕЛІМІТАЦІЇ МОРСЬКИХ КОРДОНІВ…………………………………………………………………………... 161
4.1. ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ І НОРМ РОЗМЕЖУВАННЯ ПРОСТОРІВ СВІТОВОГО ОКЕАНУ В ПРАКТИЦІ ДОГОВІРНОГО ОФОРМЛЕННЯ МОРСЬКИХ КОРДОНІВ МІЖ ДЕРЖАВАМИ………………………………………………………………………………………... 161
4.2. РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ У ЧОРНОМОРСЬКО-АЗОВСЬКОМУ БАСЕЙНІ ТА ПРАКТИКА УКРАЇНИ……………………………………………………………... 171
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………………….. 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………………… 205
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………………………. 226

В С Т У П

Актуальність дослідження. Розмежування (делімітація) морських просторів є однією з важливих і складних проблем міжнародного морського права, з якою стикаються практично всі прибережні держави, в тому числі й Україна. Предметом морської делімітації є розмежування територіального моря, виключної економічної зони і континентального шельфу, а в конкретних випадках і внутрішніх морських вод між сусідніми державами.
Потенціальна можливість виникнення спірних, а інколи й конфліктних ситуацій, надає досліджуваній проблемі гострого політико-правового характеру. У зв’язку з тим, що в Конвенції ООН з морського права 1982 р. встановлено новий вид морського простору – виключну економічну зону, а також новий порядок визначення зовнішньої межі континентального шельфу (можуть простягатися відповідно до 200 і 350 морських миль), значно зросла кількість випадків, коли ці простори, що знаходяться під юрисдикцією різних держав, “перекриваються”, і тому виникає необхідність їх делімітації. Крім того, розпад колишнього СРСР і поява на його території незалежних держав супроводжується звичайним у таких випадках процесом уточнення ліній державних кордонів, а також меж суверенних прав у згаданих морських просторах. Значною мірою це стосується й України, для якої розмежування морських просторів у Чорноморсько-Азовському басейні є важливою проблемою сьогодення. Зокрема, в даний час проходить переговорний процес з Румунією та Російською Федерацією щодо делімітації морських кордонів у Чорному і Азовському морях .
Розмежування морських просторів між прибережними державами, особливо континентального шельфу та виключних економічних зон, є одним з найважливіших напрямів їх зовнішньої політики. Зростає роль ресурсів Світового океану в сировинному балансі держав, зокрема в Чорному морі здійснюються заходи щодо виявлення родовищ нафти та газу на континентальному шельфі України та в акваторії Азовського моря. Невизначеність розмежувальних ліній виключної економічної зони та континентального шельфу України з сусідніми чорноморськими державами затримує процес розроблення живих та мінеральних ресурсів, якими багаті суміжні райони.
У процесі розмежування таких морських просторів виникають складні питання, пов’язані з встановленням наявності релевантних обставин, які відіграють ключову роль у визначенні курсу проходження морського кордону, та пошуком найбільш придатних для цього технічних методів. Інколи відсутність домовленості між сусідніми країнами стосовно проходження спільних кордонів у морі призводить до гострих спорів, котрі тривають роками, що безумовно перешкоджає розвитку добросусідських відносин між ними і може створити напружену ситуацію у певному регіоні. Теоретична і практична потреба дослідження міжнародно-правових аспектів розмежування морських просторів між суміжними і прилеглими прибережними державами також зумовлюється наступними особливостями:
відсутністю відповідних комплексних досліджень в українській доктрині міжнародного права;
потребою подальшого розвитку ідей морської делімітації та практичного втілення принципів і норм розмежування морських просторів між прибережними державами, котрі закріплені у Конвенції 1982 р.;
необхідністю вдосконалення міжнародно-правової практики України у сфері делімітації морських кордонів з Румунією і Російською Федерацією.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною планового наукового дослідження Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, що розробляється в рамках загальної проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації – 0100U000800).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правових аспектів розмежування морських просторів між сусідніми прибережними державами.

Основні задачі дисертаційної роботи:
висвітлити загальні правові засади, на яких ґрунтується процес розмежування морських просторів;
визначити зміст принципів і норм розмежування морських просторів між прибережними державами в сучасному міжнародному морському праві;
провести аналіз кодифікаційної роботи Комісії міжнародного права, І та ІІІ Конференцій ООН з морського права щодо регламентації розмежування морських просторів між прибережними державами, співвідношення міжнародного звичаєвого і договірного права у цій сфері;
з’ясувати юридичне значення релевантних обставин у правовому оформленні кордонів континентального шельфу і виключних економічних зон;
визначити роль принципів справедливості в міжнародному морському праві щодо розмежування морських просторів;
з’ясувати сутність концепції єдиного морського кордону в делімітаційному процесі;
дати оцінку практиці Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів щодо застосування принципів і норм морської делімітації при вирішенні спорів між державами у сфері розмежуванні морських просторів;
проаналізувати особливості застосування принципів і норм розмежування морських просторів у договірній практиці прибережних держав, в тому числі України;
визначити можливі парадигми розмежування морських просторів України з Румунією і Російською Федерацією у Чорноморсько-Азовському басейні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини у сфері розмежування морських просторів у Світовому океані.
Предметом дослідження є принципи і норми сучасного міжнародного морського права, що регулюють розмежування морських просторів між суміжними та протилежними прибережними державами.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить комплекс загальновизнаних в юридичній науці принципів і методів дослідження, котрі знайшли широке застосування в сучасній науці міжнародного права. Аналіз розвитку ідей та становлення міжнародно-правових принципів і норм морської делімітації виходить насамперед з діалектичного методу пізнання соціальних явищ та юридичних фактів. Логічний та системний загальнонаукові методи застосовувалися при розгляді особливостей правового регулювання розмежування морських просторів між державами. Конкретно-наукові методи, насамперед історичний, природно-правовий та формально-юридичний, використовувалися для аналізу процесу кодифікації правил розмежування морських просторів та встановлення їхнього юридичного змісту. При дослідженні рішень Міжнародного Суду ООН і міжнародних арбітражів, договірної практики та національного законодавства прибережних держав, широко використовувався порівняльний метод.
Джерельну базу дисертаційної роботи складають: Конвенція ООН з морського права 1982 р., Женевські конвенції ООН з морського права 1958 р., матеріали Комісії міжнародного права та конференцій ООН з морського права, рішення Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів; двосторонні делімітаційні угоди прибережних держав; національне законодавство в сфері морської делімітації; наукові праці вітчизняних та іноземних фахівців.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є комплексним дослідженням правових аспектів розмежування морських просторів між сусідніми прибережними державами, котрі в доктрині міжнародного морського права розглядаються різними за власним правовим режимом, проте мають схожі риси у сфері встановлення морських кордонів. В умовах відсутності в українській науці міжнародного права спеціального дисертаційного дослідження принципів і норм морської делімітації, отримані результати висвітлюють проблемні аспекти у делімітаційному процесі та напрями їх розв’язання.
У дослідженні наводяться численні приклади застосування принципів і норм розмежування морських просторів у договірній практиці прибережних держав та практиці Міжнародного Суду ООН. На цій основі в роботі внесені конкретні пропозиції щодо можливих шляхів вирішення проблеми делімітації морських просторів України з Російською Федерацією і Румунією.
Найбільш повно наукова новизна одержаних результатів відбивається в наступних основних положеннях дисертації:
1. Засади міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів між державами знайшли втілення в основоположній нормі звичаєвого міжнародного права, згідно з якою делімітація має здійснюватися шляхом укладання угоди між заінтересованими державами відповідно до “справедливих принципів” (equitable principles), беручи до уваги усі доречні (релевантні) обставини, з метою досягнення справедливого результату, і в положеннях Женевської конвенції ООН про континентальний шельф 1958 р. (ст. 6), Женевської конвенції ООН про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. (ст. 12), Конвенції ООН з морського права 1982 р. ( ст. 15, 74, 83).
2. У сучасному делімітаційному процесі закріплюється тенденція надання першості географічним факторам при розмежуванні континентального шельфу і виключних економічних зон, яка виходить з концепції єдиного морського кордону.
3. Застосування принципу еквідистанції (рівновіддаленості) в двосторонніх делімітаційних угодах, який походить від суверенної рівності держав, пов’язано лише з можливістю здобуття справедливого рішення.
4. Концепція природного продовження сухопутної території прибережної держави на морське дно (континентальний шельф) зараз набула обмеженого значення, оскільки вона вже не застосовується до ситуації, коли континентальний шельф не перевищує 200 морських миль від вихідних ліній.
5. Принцип пропорційності, як свідчить міжнародно-правова практика, використовується для встановлення наявності справедливої делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон між заінтересованими прибережними державами.
6. У міжнародному морському праві не врегульовано порядок проведення делімітаційних ліній в районах, де існують острови, тому під час зміни курсу цих ліній правового значення можуть набувати конкретні географічні та інші обставини, в тому числі при вирішенні спору між Україною і Румунією щодо острова Зміїний.
7. Акваторія Азовського моря та Керченська протока є внутрішніми морськими водами України та Російської Федерації, що зумовлює доцільність визначення лінії державного кордону між цими державами на основі застосування делімітаційної тріади “угода – особливі обставини – еквідистанція”.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні положення та висновки роботи дають змогу більш широко ввести до наукового обігу новітні концепції та поняття у сфері морської делімітації. Викладені в дисертації пропозиції можуть бути враховані при підготовці міжнародних угод України з делімітації морських просторів.
Теоретичні положення і практичний матеріал роботи можуть сприяти науково-освітній роботі, зокрема удосконаленню курсів міжнародного публічного права та міжнародного морського права, які викладається у вищих навчальних закладах України.
Апробація і публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та науково-методичних семінарах кафедри правознавства Миколаївського гуманітарного інституту Українського державного морського технічного університету ім. адмірала Макарова. Результати досліджень доповідалися автором на Всеукраїнській конференції “Україна на межі тисячоліть (до завершення 10 – ліття міжнародного права ООН 1989 – 1999)” (м. Київ, листопад 1999 р., тези не публікувалися); на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Взаємозв’язок реформи інженерної освіти і промислового розвитку України: стан, проблеми, рішення” (м. Миколаїв, вересень 2000 р., тези опубліковані); на міжнародному семінарі “Міжнародне морське право і Чорноморський регіон” (м. Одеса, ОНЮА, листопад 2001 р., тези опубліковані); на міжнародній науково-практичній конференції “Удосконалення системи правової освіти фахівців водного транспорту” (м. Одеса, ОНМУ, лютий 2002 р., тези подано до друку).
Основні положення та висновки дисертаційної роботи викладені у 6 наукових публікаціях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатків (схематичні карти морської делімітації). Обсяг основного тексту роботи – 204 сторінки. Список використаних джерел становить 21 сторінку (237 джерел); обсяг додатків – 15 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Висновки, яких дійшов дисертант у результаті дослідження, підсумовані наприкінці кожного розділу роботи. Загальним підсумком роботи є комплексний аналіз правових аспектів розмежування морських просторів між суміжними або протилежними прибережними державами на основі дослідження ходу кодифікаційного процесу, рішень МСА і практики держав у цій сфері. Основні висновки можуть бути викладені наступним чином:
1. Розмежування просторів Світового океану зумовлено прагненням прибережних держав чітко окреслити простір дії свого суверенітету або встановити межі своїх виключних суверенних прав (функціональної юрисдикції). У разі “перекриття” морських просторів сусідніх держав, постає необхідність договірного визначення морських кордонів на основі міжнародного права.
2. КМП, І Конференція і ІІІ Конференція в рамках кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права здійснили договірне закріплення міжнародно-правових принципів і норм у сфері делімітації морських просторів. Міжнародне морське право у сфері делімітації морських територій між сусідніми державами пройшло нелегкий шлях свого становлення, що було обумовлено різними позиціями держав відносно договірного закріплення принципів розмежування морських просторів. Результати дисертаційної роботи свідчать про обережність держав у питаннях точного формулювання положень морської делімітації, які фактично призначені для розподілу природних ресурсів КШ та ВЕЗ.
3. Міжнародно-правове регулювання делімітації морських просторів ґрунтується на сукупності принципів, котрі знайшли вираз у фундаментальній нормі звичаєвого міжнародного права, яка приписує здійснювати делімітацію шляхом угоди у відповідності до “справедливих принципів”, беручи до уваги всі релевантні обставини, з метою досягнення справедливого результату. Фундаментальність цієї норми підтверджується кодифікаційною історією делімітаційних положень та практикою МСА. Тому дисертант вважає, що тріада академіка В.М. Корецького “угода – особливі обставини – еквідистанція” (стаття 6 ЖК КШ; стаття 12 ЖК ТМ, стаття 15 Конвенції 1982 р.) має таке ж саме правове навантаження, що й звичаєве комбіноване правило “справедливі принципи – доречні обставини”. З цією звичаєвою нормою узгоджені положення Конвенції 1982 р. (статті 74 і 83), які визначають спосіб, основу і мету делімітації КШ і ВЕЗ між державами з протилежними або суміжними узбережжями.
Сучасне міжнародне морське право не встановлює ієрархічної підпорядкованості серед принципів розмежування морських просторів. Кожен з делімітаційних принципів відіграє свою роль у визначенні морських кордонів між прибережними державами. Проте лише врахування всієї сукупності принципів дає можливість державам у конкретному випадку знайти об’єктивний підхід до вирішення проблеми розмежування морських просторів.
4. Делімітаційні спори найбільш успішно можуть вирішуватися шляхом переговорів між заінтересованими державами та укладенням ними відповідних міжнародних угод. Принцип угоди є широким за своїм змістом і це дає сторонам необхідну свободу в пошуку технічних методів делімітації. Зі змісту статей 74 і 83 випливає те, що жодна зі сторін не може приймати ніяких заходів щодо делімітації, які не узгоджені з іншою стороною, тобто позадоговірне розмежування морських просторів не припускається. Укладання угоди завжди є підсумком переговорів між сторонами, які повинні проводитися відповідно до принципу суверенної рівності, а сторони мають добросовісно брати у них участь, тобто з наміром досягнення угоди. До укладання остаточної угоди сторони повинні утримуватися від ресурсної діяльності або проведення наукових досліджень у районах КШ (ВЕЗ), які в переговорному процесі розглядаються релевантними зонами (спірними районами делімітації). Державам потрібно враховувати, що одностороння господарська діяльність у таких зонах може поставити під загрозу остаточну угоду або перешкоджати її досягненню.
5. Питання про застосування “справедливих принципів” при делімітації морських просторів залишається одним зі складних на практиці і в повній мірі не вирішеним у доктрині. “Справедливі принципи” при розмежуванні морських просторів потребують урахування інтересів прибережних держав на основі міжнародного права. Тому прибережні держави у кожному випадку делімітації морських просторів обирають придатні принципи і методи з метою досягнення справедливого рішення. Держави, у разі виникнення спору між ними, можуть дійти справедливого рішення тільки у тому випадку, якщо воно буде ґрунтуватися на принципах і нормах міжнародного права, застосування яких матиме справедливі наслідки. У цьому контексті, на нашу думку, можна підходити до розуміння ролі концепції справедливості і в інших сферах застосування норм міжнародного права.
6. Концепція справедливості у сфері розмежування морських просторів має значення для конкретної фактичної ситуації, у якій застосовуються “справедливі принципи”. Це пояснюється тим, що кожен морський кордон у будь-якому випадку перекриття “правових титулів” двох або декількох сусідніх прибережних держав за своєю суттю є унікальним. Концепція справедливості є зразком, який добре прилаштовується до конкретної (унікальної) ситуації розмежування (особливо КШ), що дозволяє враховувати інтереси кожної сторони, різні особливі обставини релевантного району. В сфері морської делімітації концепція справедливості не має значення в ізоляції від обставин фактичної ситуації, в котрій застосовуються “справедливі принципи”. Вони набувають такого характеру лише у світлі результатів, до яких підводять [126, c.472].
У делімітаційному процесі концепція справедливості призначається не для пом’якшення “жорстких” норм міжнародного права, а для того, щоб допомогти прибережним державам подолати різні труднощі, що виникають в процесі розмежування морських просторів.
7. Значення концепції справедливості виразно віддзеркалилося в рішеннях МСА. Аналіз цих рішень показує, що не є обґрунтованим автоматичне перенесення ставлення до певної доречної (релевантної) обставини з однієї справи до іншої, без чіткого з’ясування загальної сутності кожної делімітації. Географічні фактори відіграють переважну роль у розмежуванні морських просторів між сусідніми державами. Цей факт підтверджується встановленням МСА делімітаційних ліній у відповідності до “справедливих принципів” з урахуванням релевантних обставин, головним чином тих, що є географічними за своєю природою. Врахування географічного співвідношення узбережжя сторін і специфічних характеристик кожної релевантної берегової лінії сусідніх держав дозволяє встановити “справедливі принципи” і релевантні обставини, на основі яких МСА обирають метод або методи для визначення курсу морського кордону. Серед географічних особливостей, які суттєво впливають на змінювання тимчасової лінії кордону, важливу роль відіграють відмінності у довжині релевантних берегів сторін і наявність островів. У групі релевантних обставин, які не відносяться до географічних факторів, потенційно можуть бути наступні: міркування безпеки, поведінка сторін, можливість доступу до рибних ресурсів, що підтверджується відповідними рішеннями МСА. Деякі обставини, зокрема соціально-економічні фактори, чисельність населення і розмір сухопутної території, які сторони висували з метою обґрунтування власних позицій, не приймалися МСА у якості релевантних. Визначення сторонами всіх релевантних обставин у справі, які мають ураховуватися при розмежуванні спірних районів КШ (ВЕЗ) буде значним кроком для ухвалення справедливого рішення.
8. Загальний аналіз сучасної договірної практики прибережних держав щодо делімітації морських просторів свідчить про те, що сторони, які укладають угоди про розмежування, використовують різні принципи розмежування з метою досягнення справедливого рішення. Практика держав показує, що справедливого рішення можна досягти не тільки шляхом поділу спірних морських районів, а й іншими діями – наприклад, створенням територій спільного використання або прийняттям спеціальних правових рішень.
9. При пошуку справедливого рішення може допомогти принцип пропорційності. У рішеннях МСА немає однозначного ставлення до принципу пропорційності. Завдяки тесту на пропорційність, який призначається для встановлення наявності справедливої делімітації, в одних справах враховується точне математичне співвідношення між відповідними показниками довжини берегових ліній і морських районів сусідніх держав (у ситуації з суміжними узбережжями), а в інших лише констатується необхідність запобігання очевидної диспропорції між вищезазначеними показниками (у ситуації з протилежними узбережжями). Для цілей справедливого коректування еквідистанційної лінії кордону КШ дисертант підтримує можливість застосування делімітаційної моделі, котра була запропонована українським юристом-міжнародником М. Куликом [136].
10. Поява в міжнародному морському праві інституту ВЕЗ, правовий титул якої ґрунтується на концепції дистанції від узбережжя, та подальший розвиток юридичного визначення КШ свідчить про фундаментальну зміну щодо концепції ППТ, котра вже не має значення для розмежування КШ (у ситуації, якщо він простягається на відстань, що не перевищує 200 морських миль від вихідних ліній). Концепція ППТ не закладена також до основи правового титулу прибережних держав на ВЕЗ. Новітні тенденції в практиці МСУ полягають у зрівнюванні застосовного права як для делімітації КШ, так й для делімітації ВЕЗ, що ґрунтується на генезисі дистанційного принципу, який є загальним для обох правових режимів (у межах 200 морських миль від берега).
Розмежування КШ і ВЕЗ на основі концепції єдиного морського кордону підкріплює тенденцію щодо надання першості географічним факторам, які розглядаються нейтральними стосовно характерних ознак цих правових інститутів. У міжнародному праві відсутні норми, котрі протистоять встановленню єдиного морського кордону. В свою чергу, досліджувана звичаєва норма (п.3) є тією підвалиною, на якій ґрунтується процес розмежування будь-яких морських просторів. Певну роль у позитивному ставленні до концепції єдиного морського кордону відіграють умови зручності і практичності. Однак єдність меж не є свідченням ідентичності правових режимів морських просторів.
11. У міжнародному морському праві передбачено, що острови можуть мати морські зони на рівній основі з узбережжями материка, якщо вони не підпадають під виключення, котрі закріплені у п. 3 статті 121 Конвенції 1982 р. У доктрині не існує жодного узгодженого визначення щодо кваліфікації островів як скель. Слід констатувати, що у Конвенції 1982 р. воно також відсутнє. Конвенційні положення не містять спеціальних правил щодо впливу островів на проходження морського кордону. Дисертант вважає, що розміщення островів по відношенню до основної сухопутної території держави має розглядатися визначальним фактором, котрий слід враховувати для встановлення того, чи можна їх розглядати у якості особливих або релевантних обставин, чи ні. Проведений аналіз конвенційних норм показує, що за островами-скелями зберігається право на ТМ і прилеглу зону.
12. Національне законодавство причорноморських держав щодо розмежування морських просторів ґрунтується на відповідних положеннях звичаєвого міжнародного права, Конвенції 1982 р. та Женевських конвенцій 1958 р. Для України актуальною є проблема прийняття власного законодавчого акту, котрий має визначати статус КШ України, суверенні права і юрисдикцію України в її КШ та їхнє здійснення у відповідності до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України. В даному національному акті необхідно закріпити правову основу для розмежування КШ України з сусідніми прибережними державами.
13. При визначенні позиції України щодо розмежування КШ (ВЕЗ) у Чорному морі з Румунією та РФ потрібно, передусім, виходити із звичаєвої норми міжнародного права, котра приписує здійснювати делімітацію шляхом угоди у відповідності до “справедливих принципів”, беручи до уваги всі релевантні обставини, з метою досягнення справедливого результату. Такий підхід враховує тенденції роботи ІІІ Конференції і прийняті нею делімітаційні положення (статті 74 і 83 Конвенції 1982 р.), яким притаманна своєрідна міра гнучкості. Україна і Румунія можуть використати певну комбінацію принципів – делімітацію спірного морського простору шляхом укладення угоди на підставі принципу еквідистанції із застосуванням в окремих районах делімітації принципу урахування особливих обставин (зокрема сторонам потрібно знайти однакове бачення впливу острова Зміїний на проходження лінії морського кордону). Для розв’язання існуючої проблеми делімітації КШ (ВЕЗ) у Чорному морі між Україною і Румунією доцільно встановити курс кордону КШ у районі острова Зміїний на основі еквідистанційної лінії, надаючи острову половинчастий ефект, таким чином, щоб частина розмежувальної лінії проходила по середині між лінією еквідистанції повного впливу острова Зміїний і лінією еквідистанції без впливу цього острова.
Делімітацію КШ (ВЕЗ) України і РФ дисертант пропонує здійснити на основі принципу еквідистанції, ураховуючи усі релевантні обставини (як географічного характеру, так і ін.).
14. Результати дослідження показують, що Азовське море має розглядатися внутрішніми морськими водами України і РФ. Дисертант акцентує увагу на тому, що інтереси України та РФ потребують встановлення в акваторії Азовського моря та Керченській протоці лінії державного кордону між Україною і Російською Федерацією. За відсутності в Женевських конвенціях 1958 р. і Конвенції 1982 р. правил розмежування внутрішніх морських вод між прибережними державами, було б корисним для України і Росії вирішити вказану проблему на основі принципів делімітації ТМ між прибережними державами (стаття 12 ЖК ТМ, cтаття 15 Конвенції 1982 р.), котрі дістали належну перевірку у міждержавній практиці. На наш погляд, договірне закріплення правового статусу і режиму вод Азовського моря потягне за собою постановку питання про подальший статус і режим Керченської протоки, та обумовить перспективи розмежування її вод між Україною та РФ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Міжнародні документи і угоди , національні нормативні акти

1. Венская конвенция о праве международных договоров от 23 мая 1969 г.// Международное публичное право. Сборник документов. Том 1. – М.: Издательство Бек, 1996. – С. 67- 87.

2. Декларация о континентальном шельфе Балтийского моря от 23 октября 1968 г. // Международное право в документах. – М.: Юрид. литература, 1982. – С. 507-508.

3. Декларація про державний суверенітет України. Ухвалена Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. // Історія Конституції України. – К.: Українська Правнича Фундація, 1997. – С. 285-289.

4. Декрет Государственного Совета СРР № 142 об установлении исключительной экономической зоны СРР от 25апреля 1986г. // Высоцкий А.Ф., Цемко В.П. Черноморско-Азовский бассейн (правовые вопросы использования пространств и ресурсов). – К.: Наукова думка , 1990. – С. 230-235.

5. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією від 2 червня 1997 р. // Політика і час. – 1997. – № 7. – С. 87-92.

6. Доклад Комитета экспертов по техническим вопросам, относящимся к территориальному морю. – А / СN. 4/ 61/ Add. 1. – 8 с.

7. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1 августа 1975 г. // Международное публичное право. Сборник документов. Том 1. – М.: Издательство Бек, 1996. – С. 8-13.

8. Закон України про правонаступництво України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617 .

9. Закон України про державний кордон України вiд 4 листопада 1991. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.

10. Закон України про дію міжнародних договорів на території України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.

11. Закон України про міжнародні договори України від 22 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.

12. Закон України про виключну ( морську ) економічну зону 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №21. – Ст. 152.

13. Закон України про ратифікацію Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією і Додаткової угоди до нього у формі обміну листами Міністра закордонних справ України та Міністра закордонних справ Румунії від 17 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 262.

14. Закон України про ратифікацію Конвенції ООН з морського права 1982 р. та Угоди про імплементацію Частини ХІ Конвенції ООН з морського права 1982 р. від 3 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України – 1999. – № 31. – Ст. 254.

15. Закон о морских пространствах Народной Республики Болгарии от 8 июля 1987 г. // Высоцкий А.Ф., Цемко В.П. Черноморско-Азовский бассейн (правовые вопросы использования пространств и ресурсов). – К.: Наукова думка , 1990. – С. 212-228.

16. Конвенция ООН о континентальном шельфе от 29 апреля 1958 г. // Ведомости Верховного Совета СССР . – 1964. – №28. – Ст. 329.

17. Конвенция об открытом море от 29 апреля 1958 г. // Очерки международного морского права / Корецкий В.М., Колодкин А.Л., Николаев А.Н. и др. – М.: Госюриздат, 1962. – C. 351- 364.

18. Конвенция о рыболовстве и охране живых ресурсов открытого моря от 29 апреля 1958 г. // Очерки международного морского права / Корецкий В.М., Колодкин А.Л., Николаев А.Н. и др. – М.: Госюриздат, 1962. – C. 365- 374.

19. Конвенция ООН о территориальном море и прилежащей зоне от 29 апреля 1958 г. // Ведомости Верховного Совета СССР . – 1964. – № 43. – Ст. 472.

20. Конвенция ООН по морскому праву 1982 г. // Морское право: Офиц. текст Конвенции по морскому праву с прил. и пред. указ. – Нью-Йорк, 1984 –316 с.

21. Лист Міністра закордонних справ України Міністру закордонних справ Румунії від 2 червня 1997 р. // Політика і час. – 1997. – № 7. – С. 93-94.

22. Мирный договор с Румынией. – М.: Госполитиздат, 1947. – 69 с.

23. ООН. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты: восьмая сессия. Отзывы правительств на проект статей о материковых выступах и статей относящихся к смежным вопросам составленных Комиссией международного права на своей третьей сессии в 1951 г. Дополнение № 9 (А / 2456), – Нью-Йорк: ООН, 1953. – С. 46-80.

24. ООН. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Десятая сессия. Отзывы правительств на предварительные статьи о режиме территориального моря, принятые Комиссией международного права в 1954 г. на своей шестой сессии. Дополнение № 9 (А / 2934). – Нью-Йорк, 1955. – С. 27-54

25. ООН. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Десятая сессия. Доклад Комиссии международного права о работе ее седьмой сессии 2 мая - 8 июля 1955 г. Дополнение №9 (А / 2934). – Нью-Йорк, 1955. – 53 с.

26. ООН. Генеральная Ассамблея: Официальные отчеты. Одиннадцатая сессия. Доклад Комиссии международного права о работе ее восьмой сессии 23 апреля - 4 июля 1956 г. Дополнение № 9 (А / 3159). – Нью-Йорк, 1956. – С. 1- 57.

27. ООН. Третья конференция по морскому праву. Второй комитет. Основные тенденции – A / CONF./ C.2 / WP. 1, 15 October 1974 – 157 c.

28. ООН. Третья конференция по морскому праву. Первый неофициальный сводный текст для переговоров. – A / CONF. 62/ WP. 8.

29. ООН. Третья конференция по морскому праву. Неофициальный сводный текст для переговоров. – A / CONF. 62/ WP. 9.

30. ООН. Третья конференция по морскому праву. Шестая сессия. Нью-Йорк, 23 мая – 15 июля 1977. Неофициальный сводный текст для переговоров. – A / CONF. 62 / WP.10, 15 July 1977 – 277 c.

31. ООН. Третья конференция по морскому праву. Проект правил делимитации в рамках группы 7. – UN. Doc. NG 7 / 2.

32. ООН. Третья конференция по морскому праву. Проект правил делимитации в рамках группы 7. – UN. Doc. NG 7 / 10.

33. ООН. Третья конференция по морскому праву. Решение о создании групп для переговоров. Distr. General. A / CONF.62 / BUR. 6. 7 April 1978.

34. ООН. Третья конференция по морскому праву. Предложение Председателя Конференции. – Distr. General. A / CONF.62 / BUR. 6, 7 April 1978.

35. ООН. Третья конференция по морскому праву. Организация работы седьмой сессии: Проект доклада Генерального комитета. – Distr. General. A / CONF.62 / BUR. 9, 10 April 1978.

36. ООН. Третья конференция по морскому праву. Восьмая сессия. Женева, 19 марта-27 апреля 1979. Неофициальный сводный текст для переговоров. – A / CONF. 62/ WP. 10 / Rev. 1, 28 April 1979.

37. ООН. Третья конференция по морскому праву. Девятая сессия. Нью-Йорк, 3 марта- 4 апреля 1980. Второй пересмотренный Неофициальный сводный текст для переговоров. – A / CONF. 62 /WP 10/ Rev. 2.

38. ООН. Третья конференция по морскому праву. Девятая сессия. Женева, 28 июля - 29 августа 1980. Проект конвенции по морскому праву (неофициальный текст). – A / CONF. 62/ WP. 10 / Rev.3. – 192 c.

39. ООН. Третья конференция по морскому праву. Девятая сессия. Женева, 28 июля - 29 августа 1980. Пояснительный меморандум председателя конференции к проекту конвенции по морскому праву (неофициальный текст). – A / CONF. 62/ WP. 10 / Rev.3. – Add.1, 28 August 1980.

40. ООН. Третья конференция по морскому праву. Проект статей Турции о режиме островов. – A / Conf. 62/ C.2/ L. 55.

41. ООН. Третья конференция по морскому праву. Краткий предварительный отчет о 160 пленарном заседании. Одиннадцатая сессия. Нью-Йорк. – A / Conf. 62 / SR/ 160. – 12 April 1982.

42. ООН. Третья конференция по морскому праву. Заключительная часть 11сессии. Предварительный отчет о 189-м заседании, состоявшемся в Мотего - Бей (Ямайка) – 8 декабря 1982 г. – A/ CONF. 62/ PV. 189.

43. Положение о Комиссии международного права: резолюция 174 (ІІ) Генеральной Ассамблеи ООН от 21 ноября 1947 г. // Международное публичное право. Сборник документов. Том 1. – М.: Издательство Бек, 1996. – С. 14-19.

44. Правительственное постановление № 86/11264 от 5 декабря 1986 г. об объявлении исключительной экономической зоны Турции // Высоцкий А.Ф., Цемко В.П. Черноморско-Азовский бассейн (правовые вопросы использования пространств и ресурсов). – К. : Наукова думка , 1990. – С. 210-211.

45. Протокол между Правительством СССР и Правительством Турецкой Республики об определении линии морской границы между советскими и турецкими территориальными водами на Чёрном море от 17 апреля 1973г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1975. – № 16. – Ст. 254.

46. Сборник действующих договоров, соглашений и Конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – Вып. 5. – М., 1930. –215 с.

47. Соглашение между Правительством СССР и Правительством Финляндской Республики о границах морских вод и континентального шельфа в Финском заливе от 20 мая 1965г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1966. – № 33. – ст.740.

48. Соглашение между Правительством СССР и Правительством Финляндской Республики о границе континентального шельфа между Советским Союзом и Финляндией в северо-восточной части Балтийского моря от 5 мая 1967 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1968. – № 13. – ст. 104.

49. Cоглашение между Правительством СССР и Правительством Турецкой Республики о разграничении континентального шельфа между СССР и Турецкой Республикой в Чёрном море от 23 июня 1978 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 6. – Ст. 136.

50. Статут Международного Суда ООН от 26 июня 1945 г. // Международное публичное право. Сборник документов. Том 1. – М.: Издательство Бек, 1996. – C. 404-414.

51. Устав ООН от 26 июня 1945 г. // Международное право в документах.—М.: Юрид. литература, 1982. – С. 196-228.

52. Факультативный протокол подписания, касающийся обязательного разрешения споров от 29 апреля 1958 г. // Очерки международного морского права / Корецкий В.М., Колодкин А.Л., Николаев А.Н. и др. – М.: Госюриздат, 1962. – C. 381- 383.

53. Федеральный Закон РФ о континентальном шельфе Российской Федерации от 30 ноября 1995 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. – №49. – Ст. 4694.

54. Aegean Sea Continental Shelf Case (Interim Protection).Order of 11 September 1976 // Summaries of Judgments, Advisory Opinions and Orders of the International Court of Justice (1948-1991). – N.-Y.: United Nation Publication, 1992. – P. 102-103.

55. Agreement between the Government of the Republic of Finland and the Government of the Union of the Soviet Social Republics Concerning the 30. Boundary of the Continental Shelf between Finland and the Soviet Union in the north-eastern part of the Baltic Sea (5 May 1967) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1970-1984)/ Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1991.—p.48-49.

56. Agreement between Sweden and Finland concerning the delimitation of the continental shelf in the gulf of Bothnia ( 29 September 1972 ) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1970-1984)/ Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1991. – p. 29-31.

57. Agreement between the Government of the Kingdom of Denmark and the Government of Canada relating to the delimitation of the continental shelf between Greenland and Canada (17 December 1973) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1970-1984) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1991. – P. 1-9.

58. Agreement between the Government of the Common wealth of Australia and Government of the Republic of Indonesia establishing certain seabed boundaries (18 May 1971) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1942-1969)/ Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1991. – P. 264-266.

59. Agreement between the state of Kuwait and Saudi Arabia relating to partition of the neutral zone (7 July 1965) // United Nations legislative series: B/15. National legislative and treaties relating to the territorial sea, contiguous zones, the continental shelf, the high seas and fishing . N.-Y., 1970. – P. 761-765.

60. Agreement between the USA and the USSR on the maritime boundary ( 1 June 1990) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1985-1991) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1992. – P. 39 - 45.

61. Agreement between the Government of the French Republic and the Government of the Kingdom of Belgium on delimitation of the territorial sea (8 October 1990) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1985-1991) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1992. – P. 13.

62. Agreement between the Government of the French Republic and the Government of the Kingdom of Belgium on delimitation of the continental shelf (8 October 1990) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1985-1991) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1992. – P. 15.

63. Agreement on the maritime delimitation between the Government of the French Republic and the Government of the Solomon Islands ( 12 November 1990) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1985-1991) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1992. – P. 95-97.

64. Аgreement between the Government of the Kingdom of Sweden and the Government of Republic of Estonia on the delimitation of the maritime zones in the Baltic Sea ( 2 November 1998) // The International Journal of Marine and Coastal Law. – 1999. –Vol. 14. – № 2. – P. 308.

65. Agreement between the Government of the Kingdom of Denmark together with the Home Government of the Faroe Islands, on the one hand, and the Government of the United Kingdom of Great Britain and Nortern Ireland, on other hand, relating to the Maritime Delimitation in the area between the Faroe Islands and United Kingdom (18 May 1999) // The International Journal of Marine and Coastal Law. – 1999. –Vol.14. – № 4. – P. 551- 555.

66. Arbitration between the United Kingdom and France on the Delimitation of the Continental Shelf, Decision of 30 June 1977 // United Nations Reports of International Arbitral Awards – Vol. 18; International Legal Materials, 1979. – Vol . 18.; International Law Reports – Vol. 54. – P. 11

67. Bahrain - Saudi Arabia boundary agreement 22 February 1958 // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1942-1969)/ Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y. :United Nations, 1991. – Р. 64-68.

68. Case concerning the delimitation of maritime areas between Canada and the French Republic, Decision of 10 June 1992 // International Legal Materials, 1992. – Vol. 31. – Р. 1145.

69. Convention between France and Spain on the delimitation of the territorial sea and the contiguous zone in the Bay of Biscay (29 January 1974) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1970-1984)/ Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1991. – P.52-53.

70. Convention between France Republic and the Government of the Spain State on the delimitation of the continental shelf of the two states in the Bay of Biscay (29 January 1974) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1970-1984) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1991. – P. 55-61.

71. Crisbadarna Case beetween Norway and Sweden. Award of the Tribunal, October 23, 1909 // International Court of Justice. Pleadings, Oral Arguments, Documents. Case concerning the delimitation of the maritime boundary in Gulf of Maine area (Canada / USA). Memorial of the United States of America. – Vol. 2. – P. 150-169.

72. Information and observations submitted by Governments regarding the question of the delimitation of the territorial sea of two adjacent states. Document A/ CN. 4/71 and Add. 1-2. 12 May 1953. // Yearbook of the International Law Commission. – 1953. – Vol. 2. – P. 80-87.

73. International Court of Justice. Reports and Judgments. Advisory Opinions and Orders, 1951. Fisheries Case. Judgment of 18 December 1951.–The Hague, 1951.; Summaries of Judgments, Advisory Opinions and Orders of the International Court of Justice (1948-1991). – N.-Y.: United Nation Publication, 1992. – P. 21-23.

74. International Court of Justice. Reports and Judgments. Advisory Opinions and Orders, 1969. North Sea Continental Shelf Cases . Judgment of 20th February 1969 – The Hague, 1969. – P. 3-54; 74.1 Summaries of Judgments , Advisory Opinions and Orders of the International Court of Justice (1948-1991). – N.-Y.: United Nation Publication, 1992. – P. 73-76.

75. International Court of Justice. Reports and Judgments. Advisory Opinions and Orders, 1978. Aegean Sea Continental Shelf. Jurisdiction of the Court (Greece v. Turkey). Judgment of 19 December 1978 . – The Hague, 1978.

76. International Court of Justice. Reports and Judgements. Advisory Opinions and Orders, 1981. Case concerning the continental shelf (Tunisia/ Libyan Arab Jamahiriya ). Application by Malta for permission to intervene. Judgment of 14 April 1981 . –The Hague, 1981. – 40 p.

77. International Court of Justice. Reports and Judgments. Advisory Opinions and Orders, 1982. Case concerning the continental shelf (Tunisia/ Libyan Arab Jamahiriya). Judgment of 24 February 1982 . – The Hague, 1982. – 309 p.

78. International Court of Justice. Reports and Judgements. Advisory Opinions and Orders, 1984. Case concerning the continental shelf (Libya / Malta). Application by Italy for permission to intervene. Judgment of 21 March 1984 . –The Hague, 1984. – 38 p.

79. International Court of Justice. Pleadings, Oral Arguments, Documents. Case concerning the delimitation of the maritime boundary in Gulf of Maine area ( Canada / USA). Memorial of the United States of America. – Vol. 2. – 421 p.

80. International Court of Justice. Reports and Judgements. Advisory Opinions and Orders, 1984. Case concerning the delimitation of the maritime boundary in Gulf of Maine area ( Canada / USA). Judgment of 12 October 1984. –The Hague, 1984. – 148 р.

81. International Court of Justice. Reports and Judgments. Advisory Opinions and Orders, 1985. Case concerning the continental shelf (Libyan Arab Jamahiriya / Malta ). Judgment of 3 June 1985 . –The Hague, 1985. – p. 13.

82. International Court of Justice. Reports and Judgements. Advisory Opinions and Orders, 1993. Case concerning maritime delimitation in the area between Greenland and Jan Mayen (Denmark v. Norway). Judgment of 14 June 1993. –The Hague, 1993. – 280 р.

83. The Law of the Sea. Official Text of the United Nations Convention on the Law of the Sea with Annexes and Index. Final Act of the Third United Nations Conference on the Law of the Sea. Introductory Material on the Convention and the Conference. – New- York : UN, 1983. – 224 p.

84. Proclamation № 2667. Policy of the United States With Respect to the Natural Resources of the Subsoil and Sea Bed of the Continental Shelf. By the President of the United States: 28 September 1945 // International Court of Justice. Pleadings, Oral Arguments, Documents. Case Concerning Delimitation of the Maritime Boundary in the Gulf of Maine Area ( Canada / United States of America. – Volume II. – P. 136.

85. Propоsal on the delimitation ( article 74 [1]; article 83 [1]). 27 August 1981. – UN Doc. А / СONF.62 / WP.11.

86. Report of the International Law Commission on the work of its second session, 5 June to 29 July 1950 ( UN DOC A / 1316) // Yearbook of the International Law Commission , 1950. – Vol. 2. – P. 364-385.

87. Report of the International Law Commission of its third session, 16 May to 27 July 1951. – UN DOC ( A/1858)- A/6/Supp.9.

88. Report of the International Law Commission of its fifth session, 1 June to 24 August 1953. – UN DOC ( A/2456) // Yearbook of the International Law Commission. – 1953. – Vol. 2. – P. 213.

89. Report of the International Law Commission of its sixth session, 3 June to 28 July 1954 // UN DOC. Add № 9 (A/2693). – 38 р.

90. Report of the Chairman of negotiating group 7. – UN Doc. A / CONF. 62 / L. 47. –24 March 1980.

91. Treaty between His Majesty in respect of the United Kingdom and President of the United States of Venezuela relating to the submarine area of the Gulf of Paria (26 February 1942). // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1942-1969) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1991. – P. 64-66.

92. Treaty between the Republic of Trinidad and Tobago and the Republic of Venezuela on the delimitation of maritime and submarine areas (18 April 1990) // The Law of the Sea . Maritime Boundary Agreements (1985-1991) / Office for Ocean Affairs and the Law of the Sea. N.-Y.: United Nations, 1992. – Р. 25-29.

93. United Nations. Conference on the Law of the Sea. Geneva, 1958. Official records: 24 Febr.- 27 Apr. 1958. – Vol. 3. 1th Committee ( Territorial sea and contiguous zone). Summary records of meetings and annexes. – Gen.: UN, 1958. –261 p.

94. United Nations. Conference on the Law of the Sea. Geneva, 1958. Official records: 24 Febr.- 27 Apr. 1958. – Vol. 6. 4th Committee (Continental Shelf). Summary records of meetings and annexes. – Gen.: UN, 1958. – 144 p.

95. United Nations. The Third Conference on the Law of the Sea. Session, 6 ( 1977, New -York). Official records: 23 May – 14 July 1977, New-York. –Vol.7 – New -York: UN, 1978. – 85 p.

96. United Nations. The Third Conference on the Law of the Sea. Session, 9 ( 1980, New -York) Official records: 3 March – 4 April 1980. – Vol. 13. – New -York: UN, 1981. – 137 p.

97. Yearbook of the International Law Commission, 1950. – Vol. 1. – P. 232 - 234.

98. Yearbook of the International Law Commission. – 1952. – Vol. 1. – P.170-171.

99. Yearbook of the International Law Commission. – 1952. – Vol.2. – P.68.

100. Yearbook of the International Law Commission. – 1953. – Vol. 1. – P. 128-129.

101. Yearbook of the International Law Commission, 1953. – Vol.2. – P.77-79.

Наукова література

102. Анцелевич Г.А. Международно-правовой статус и режим использования морских объектов общего наследия человечества. Перспективы развития в порядке de lege ferenda: Монография. – К.: УАЗТ, 2002. – 360 с.

103. Баймуратов М.А., Досковский В.Г. Международно-правовой режим континентального шельфа: Монография. – Одеса: Юридическая литература, 2001. – 72 с.

104. Баймуратов М.А. Актуальные проблемы правовой регламентации континентального шельфа Украины // Торговое мореплавание (научно-производственный журнал). – 2000. – № 1. – С.38-42.

105. Барсегов Ю.Г. Мировой океан: право, политика, дипломатия. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 238 с.

106. Барсегов Ю.Г. Территория в международном праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 269 с.

107. Бозриков О.В. Правовые вопросы делимитации территориального моря. – М. : ММФ ССР, 1973. – 96 с.

108. Борисов С. Международный суд о территориальных водах: Решение суда 18 декабря 1951 г. // Советское государство и право. – 1952. – № 8. – С. 52-54.

109. Блищенко И.П. Прецеденты в международном праве. – М.: Междунар. отношения, 1977. – 224 с.

110. Броунли Я. Международное право : В 2 кн./ Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1977. – Кн. 1. – 535 с.

111. Василенко В.А. Лінія досягнутого порозуміння. Базовий політичний договір між Україною і Румунією відкриває широкий шлях для поглиблення плідної співпраці обох держав // Політика і час. – 1997. – № 7. – С.16-24.

112. Волосов М.Е., Розина Т.Д. Правовой режим континетального шельфа. –М: ММФ СССР, 1974. – 89с.

113. Висоцький О.Ф. Чорне море: актуальні правові проблеми // Радянське право. – 1989. – № 1. – С. 74-77.

114. Висоцький О.Ф. Делімітація кордонів // Юридична енциклопедія. – К. : Видавництво “ Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1999. – Т.2. – С. 56.

115. Высоцкий А.Ф., Цемко В. П. Черноморско-Азовский бассейн (правовые вопросы использования пространств и ресурсов) / АН УССР Ин-т государства и права; Отв. ред. Шемшученко Ю. С. – Киев: Наук.думка, 1991. – 252 с.

116. Высоцкий А.Ф. Изменения содержания некоторых категорий морского права под влиянием НТП // Научно-технический прогресс и актуальные вопросы международного права. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 119-133.

117. Высоцкий А.Ф. Правовая классификация морских пространств // Современное международное морское право и практика его применения Украиной. – К.: Наукова думка, 1995 – С. 19-25.

118. Вылегжанин А.Н. Международно-правовые принципы разграничения 200-мильных экономических зон и континентального шельфа // Сов. государство и право. – 1984. – №3. – C.125-129.

119. Головатый С.П. 200-мильная экономическая зона в Мировом океане: (международно-правовые проблемы). – К.: Наукова думка, 1984. – 168 с.

120. Гуреев С.А., Шинкарецкая Г.Г. Проблема делимитации морских пространств // Вопросы международного морского и воздушного права. – М.: ИГПАН СССР, 1979 – С. 24-35.

121. Гроций Г. О праве войны и мира. – М.: Госюриздат, 1956.- 882 с.

122. Депоров Ю. Разграничение морских пространств между государствами – актуальная проблема международного права // Сов. государство и право. – 1986. – №7. – С.106 -112.

123. Дмитрієв А.І., Муравйов В. І. Міжнародне право: Навчальний посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.

124. Дмитриченко І.В. Розмежування просторів Світового океану в міжнародному морському праві (теоретичні аспекти) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 3. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”, 1999. – С. 273- 283.

125. Дмитриченко І.В. Проблема розмежування морських просторів між прибережними державами у сучасному міжнародному морському праві // Всеукраїнська науково-методична конференція “Взаємозв’язок реформи інженерної освіти і промислового розвитку України: стан, проблеми, рішення”: Матеріали конференції. – Миколаїв, УДМТУ, 2000. – С. 117-119.

126. Дмитриченко І.В. Вплив принципів справедливості на розмежування морських просторів між прибережними державами // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 10. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С. 466 - 473.

127. Дмитриченко І.В. Значення вихідних ліній при розмежуванні морських просторів // Українське право. – 2000. – Число 1. – C. 160-164.

128. Дмитриченко І.В. Делімітація морських просторів України з сусідніми прибережними державами (питання теорії і практики) // Международное морское право и Черноморский регион: Материалы семинара. Специальный выпуск научно-аналитического журнала “Митна справа”. – Одесса, ОНЮА, 2001 г. – С. 133-143.

129. Дмитриченко І.В. Міжнародно-правові аспекти розмежування морських просторів України з сусідніми державами // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 13. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С.475-482.

130. Калинкин Г. Ф., Островский Я.А. Морское дно: кому оно принадлежит ? (Международно-правовой режим дна морей и океанов). – М.: Междунар. отношения, 1970. – 176 с.

131. Клименко Б.М. Государственная территория. Вопросы теории и практики международного права. – М.: Междунар.отношения, 1974 . – 168 с.

132. Колодкин А. Л., Розина Т. Д. О разграничении континетальных шельфов в Северном море ( По материалам сессии Международного Суда ООН // Океан, техника, право. – М.: Юрид. литература, 1972. – С. 98-113.

133. Колосов Ю.М. Актуальные вопросы кодификации и прогрессивного развития международного права // Международное космическое право. – М.: Междунар. отношения , 1985. – C. 113-146.

134. Корецкий В.М. Избранные труды: В 2-х кн. / АН УССР. Ин-т государства и права; Редкол. В.Н. Денисов (гл. ред ) и др. Т. 2 – К.: Наукова думка, 1989. – С.380-394.

135. Кузнецов С.В. Прямые исходные линии и исторические воды в международном морском праве // Московский журнал международного права. – 1993. – №4. – С. 52-62.

136. Кулик М. Про побудову несуперечливої моделі делімітації морських просторів у сучасном