МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З ТОРГІВЛЕЮ ЖІНКАМИ ТА ДІТЬМИ

Короткий опис

Зміст
Вступ ……………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Міжнародно-правове регулювання співробітництва
держав у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми
§ 1. Гендерна нерівність як першопричина торгівлі жінками та
дітьми у глобалізованому світі…………………………………………11
§ 2.Становлення та розвиток міжнародних конвенційних норм
у сфері боротьби з торгівлі жінками та дітьми…………..…………..22
§ 3. Визначення злочину торгівлі жінками та дітьми як
сучасної форми рабства………………………………………………..41
§ 4. Правові критерії відокремлення міграції жінок від торгівлі ними...53
§ 5. Міжнародно-правові аспекти боротьби з дитячою
порнографією в Інтернеті………………………………………………61
Розділ 2. Правова природа та особливості універсальних механізмів
та процедур у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми………….76
§ 1. Роль Комісії з прав людини ООН у питаннях боротьби
з торгівлею жінками та дітьми…………………………………………77
§ 2. Конвенційні органи та процедури у сфері боротьби з торгівлею
жінками та дітьми………………………………………………………87
§ 3. Роль спеціалізованих організацій та органів системи ООН
у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми……………………………96
§ 4. Міжнародні конгреси ООН з попередження транснаціональної
організованої злочинності та боротьби з торгівлею жінками та
дітьми…………………………...……………………………………...105
Розділ 3. Характеристика міжнародно-правового регулювання
співробітництва європейських країн у боротьбі
з торгівлею жінками та дітьми
§ 1. Загальна характеристика європейських норм у сфері
боротьби з торгівлею жінками та дітьми…………………………….120
§ 2. Характеристика функцій та повноважень європейських
інституційних структур у сфері боротьби з торгівлею
жінками та дітьми……………………………………………...……...133
Розділ 4. Імплементація міжнародних зобов’язань України у сфері
торгівлі жінками та дітьми у внутрішній правопорядок
§1. Імплементація міжнародно-правових норм у сфері боротьби з тор-
гівлею жінками та дітьми у національне законодавство України......147
§ 2. Функції та повноваження спеціальних органів та механізмів
України у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми……….…172
Висновки………...………………………………………………………………..183
Список використаної літератури………...……………………………………193
ВСТУП

Актуальність теми дисертації. Однією з найгостріших проблем сьогодення є боротьба з торгівлею жінками та дітьми, яка вже порівняно давно стала транснаціональною. Злочинна торгівля грубо порушує елементарні права людини, а саме право на життя, гідність і безпеку, на справедливі та сприятливі умови праці, охорону здоров’я та рівність. Важлива роль у боротьбі з цим ганебним явищем належить ООН та її спеціалізованим установам, співробітництву з відповідними урядовими і неурядовими міжнародними організаціями. У рамках ООН створена досить розвинута система міжнародних угод, в якій значна увага приділена питанням боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Однак таке неприпустиме явище продовжує існувати, що загрожує правовим та моральним засадам сучасного суспільства. Адже злочинна торгівля є однією з галузей кримінального бізнесу, що розвивається дуже стрімкими темпами, і у цій індустрії домінують добре організовані кримінальні синдикати, а одержані прибутки використовуються для фінансування інших різновидів злочинної діяльності. Однією з причин того, що це явище набуває все більш загрозливого характеру, є недостатня ефективність системи міжнародних та національних заходів боротьби зі злочинною торгівлею.
Для ефективної боротьби з торгівлею жінками та дітьми необхідно удосконалювати діяльність універсальних міжнародних механізмів і процедур. Поряд з ними мають розвиватися регіональні міжнародні механізми, які також відіграють важливу роль у сфері міжнародного співробітництва. Крім того, в кожній державі, залежно від її соціально-економічного становища, правових, політичних, релігійних та інших умов, необхідно створити власні механізми боротьби з торгівлею людьми, удосконалити національне законодавство і, перш за все, визнати в ньому таку торгівлю кримінальним злочином.
Однак вирішення всього комплексу складних проблем стосовно підвищення ефективності боротьби з торгівлею жінками та дітьми пов’язане не лише з покращенням їх правового становища, а має виходити також з необхідності докорінної зміни уявлень про характер прав жінок та дітей, надання їм специфічних міжнародно-правових та внутрішньо-правових гарантій, які б не формально, а в реальному житті забезпечили б їх гендерну рівність у всіх сферах. І саме на такій основі повинні розроблятися і здійснюватися міжнародна та національна стратегія держав у боротьбі з цим злочином, що є складовою глобальної проблеми міжнародного співтовариства у сфері ліквідації гендерної нерівності як такої. Все це, природно, викликає великий науковий та практичний інтерес до вирішення гендерної проблеми загалом та її складової частини – боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Також необхідно враховувати й те, що від вирішення даної проблеми безпосередньо залежить збереження генофонду кожної нації і, отже, всього людства. Вищезазначене стосується повною мірою й України, яка, за даними міжнародних експертів, зокрема Д.М. Хьюз та Емі О’Ніл Річард, стала одним із лідерів серед країн-постачальниць “живого товару” на світові ринки інтимного бізнесу.
Все це й зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження, присвяченого аналізу міжнародно-правового регулювання боротьби з торгівлею жінками та дітьми, важливе місце в якій відводиться співробітництву держав у рамках міжнародних організацій, а також імплементації міжнародно-правових норм у внутрішній правопорядок держав.
Про існування торгівлі жінками та дітьми ще у ХІХ та на початку ХХ століть заявляли Ам-Рін Отто Генне, М.М. Гернет, С.К. Гогель, В.Ф. Дерюжинський, М.Д. Дурманов, Ч. Ломброзо, Г. Ферреро, С.С. Шашков та ін. Питання міжнародно-правового захисту прав жінок, у яких певним чином піднімалася проблема торгівлі жінками та дітьми, досліджувалися в працях таких вчених країн СНД, як А.А. Абрамова, Е.І. Вінгловська, І.К. Городецька, Л.М. Завадська, Н.В. Захарова, Г.К. Дмитрієва, Т.В. Іванкіна, К.М. Коршунова, Г.О. Кудрявцева, А.С. Мацко, Т.О. Машика, А.П. Мовчан, К.В. Ремізова, Р.М. Смирнова, А.С. Чеботарьова, О.О. Шибаєва та ін. Серед імен зарубіжних дослідників, які її розробляли, слід назвати таких: Н. Барроус, А. Брокас, М. Галей, Ф. Госкін, Д.М. Хьюз, Р. Емі О’Ніл, Е. Евлін, Л. Келлі, Д. Морсинк, З. Рісафренте, Рекха Рані Дебнатх, Р.А. Харвей, Н. Хевенер, Н. Шапріо-Лібай та ін. З точки зору міжнародного кримінального права окремі питання торгівлі жінками та дітьми досліджували І.П. Бліщенко, Л.Н. Галенська, Г.О. Зорін, В.Є. Емінов, І.І. Карпець, В.І. Куліков, І.І. Лукашук, В.В. Лунєєв, А.В. Наумов, А.С. Овчинський, В.С. Овчинський, С.С. Овчинський, В.П. Панов, В.О. Танкевич, М.П. Яблоков та ін.
У працях згаданих вчених основна увага приділена дослідженню питань, пов’язаних з подальшим розробленням загальних міжнародних стандартів у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми, захисту вже існуючих їхніх прав та, певною мірою, імплементації міжнародних норм у національні законодавства держав. У даний час першочергового значення набули проблеми, пов'язані з підвищенням ефективності процедур та механізмів, що діють у рамках міжнародних структур як універсального, так і регіонального характеру. І це зумовлено саме специфікою боротьби з торгівлею жінками та дітьми, яка являє собою розгалужену транснаціональну мережу, що охопила своєю злочинною діяльністю території практично всіх країн світу, і без розвитку та належного застосування міжнародних механізмів та процедур не можна вирішити жодного питання. Тому міжнародна інституційна система на сьогодні переймає на себе функції контролю за дотриманням державами своїх міжнародних зобов’язань у боротьбі з транснаціональною злочинністю, включаючи торгівлю жінками та дітьми. Така тенденція свідчить про новий рівень співробітництва держав у боротьбі з транснаціональною злочинністю. Дане дисертаційне дослідження присвячене безпосередньому аналізу місця та ролі інституційних органів у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми на основі подолання гендерної нерівності як глобальної проблеми міжнародного співтовариства.
Метою дисертаційного дослідження є аналіз загальних та спеціальних механізмів і процедур у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми, які діють у межах міжнародної інституційної системи на універсальному та регіональному рівнях.
Відповідно до мети дослідження основна увага у дисертації зосереджена на розв’язанні таких завдань:
- проаналізувати рівень розвитку міжнародно-правових норм у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми;
- висвітлити становлення та розвиток загальних та спеціальних міжнародних механізмів та процедур у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми;
- визначити місце та роль гендерної нерівності у сфері торгівлі жінками та дітьми;
- розкрити взаємозв’язок торгівлі жінками та дітьми з сучасними формами рабства;
- визначити правові критерії відокремлення міграції жінок від торгівлі ними;
- показати вплив комп’ютерних технологій, насамперед Інтернету, на виникнення нових видів експлуатації та зловживання правами жінок та дітей;
- проаналізувати форми співробітництва держав у рамках Ради Європи у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми, зокрема щодо розробки проекту спеціальної конвенції з питань торгівлі жінками та примусової проституції;
- визначити відповідність норм законодавства України конвенційним нормам у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми;
- визначити рівень координаційних та інших зв’язків і форм співробітництва України у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми з міжнародними організаціями та органами.
Об’єктом дослідження є комплекс міжнародно-правових відносин, пов’язаних зі створенням, розвитком та практикою застосування механізмів та процедур міжнародних органів у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми, а також взаємодія їх з внутрішнім правопорядком держав.
Предметом дослідження є конкретні механізми і процедури, що діють у межах міжнародної інституційної системи у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертанткою використовувався весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять застосування в сучасній науці міжнародного права. У процесі дослідження розуміння прав людини автор роботи виходить з поєднання природно-правового та позитивно-правового підходів. Для розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямів розвитку інституту міжнародно-правової заборони торгівлі людьми використовувалися діалектичний системний підхід, а також загальна теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ, яка може застосовуватися при трактуванні прав людини і аналізу організації міжнародного співробітництва у цій сфері. Крім того, у процесі дослідження використовувалися такі загальновизнані у правовій науці конкретно-наукові методи, як історичний, соціологічний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний та ін.
Використання історичного, формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст міжнародно-правових норм про заборону торгівлі людьми, виявити спільні риси цієї торгівлі з сучасними формами рабства, розмежувати поняття торгівлі жінками і нелегальної міграції. При встановленні ступеню імплементації даних норм у діюче законодавство України використовувались логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи. Використання соціологічного методу дало змогу проаналізувати причини цієї злочинної торгівлі.
У дисертаційній роботі використовувалися праці вчених юристів-міжнародників України, країн СНД, зарубіжних держав, які присвячені розвитку теорії і практики міжнародного права, зокрема захисту прав жінок та дітей. Насамперед, це праці М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, В.Н. Денисова, Г.К. Дмитрієвої, В.І. Євінтова, Л.Г. Заблоцької, Н.В. Захарової, Т.В. Іванкіна, С.В. Ісаковича, Н.І. Карпачової, К.М. Коршунової, Г.О. Кудрявцевої, А.П. Мовчана, Р.А. Мюллерсона, Ю.І. Римаренка, О.В. Тарасової, Л.Д. Тимченка та ін. Західна наука представлена працями таких відомих вчених, як Ф. Алстон, С. Аткінс, Н. Барроус, А. Брокас, М. Бусклей, К. Вассак, Ф. Госкін, Ж. Коен-Жонатан, М. Макдугал, А. Морріс, А. Робертсон, Е. Швелб та ін.
Емпіричну основу даної дисертаційної роботи становлять документи і матеріали ООН та її спеціалізованих установ; документи Ради Європи та Європейського Союзу; документи Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок ООН, Комітету з прав дитини ООН та Комісії ООН з прав людини; документи Міжнародної Організації Праці та ін., що стосуються боротьби з торгівлею жінками та дітьми.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення та висновки у своїй сукупності мають показати картину сучасного стану боротьби з торгівлею жінками та дітьми на рівнях міжнародної системи ООН, регіональної європейської системи та внутрішнього правопорядку держав. Викладені в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть мати як загальнотеоретичне, так і спеціально-галузеве значення для розвитку науки міжнародного права та кримінального права України, оскільки розширюють і поглиблюють знання про торгівлю жінками та дітьми як небезпечне та асоціальне явище. Аналіз процедур і механізмів, що діють у рамках ООН та регіональних організацій, спрямований на забезпечення більш ефективного використання їх у сфері боротьби з цією злочинною торгівлею, а також може слугувати певною базою для створення відповідних процедур та механізмів в Україні. Положення і висновки дисертації можуть бути використані при створенні та розвитку регіональних механізмів і процедур боротьби з торгівлею жінками та дітьми, вдосконаленні національного законодавства України та підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі загальної науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України по дослідженню актуальних питань розвитку міжнародного права в рамках теми: ”Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”(державна реєстрація № 0100U000800).
Наукова новизна дисертації. Дана дисертація є одним з перших досліджень, присвячених міжнародно-правовим аспектам співробітництва держав у сфері боротьби з торгівлею жінками і дітьми.
Наукову новизну роботи відбивають такі основні положення дослідження:
- першопричиною транснаціональної торгівлі жінками та дітьми є гендерна нерівність, а поняття рівності повинно містити, зокрема, не лише формальні ознаки, але й рівність можливостей, що має знайти закріплення в міжнародному праві та законодавстві держав разом з встановленням відповідних контрольних міжнародних механізмів та процедур;
- вербування, перевезення, передача, переховування чи утримання людей шляхом погрози силою або її застосування, інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища або шляхом підкупу в поєднанні з кінцевою примусовою практикою є окремим видом злочину проти людяності, і це вирізняє торгівлю людьми, включаючи торгівлю жінками та дітьми, з-поміж інших злочинів, перш за все, від примусової проституції, примусової праці та деяких інших злочинних діянь;
- торгівля жінками та дітьми є поневоленням особи і, отже, являє собою одну із сучасних форм рабства, що зафіксовано, зокрема, в Римському статуті Міжнародного кримінального суду 1998 р.;
- принципово важливою умовою ефективної боротьби з торгівлею жінками та дітьми є відокремлення її в міжнародному праві від незаконної міграції, в основу якого має бути покладений критерій відсутності усвідомленої згоди особи, що стала жертвою такої злочинної торгівлі;
- враховуючи, що злочинне використання Інтернету з метою сексуальної експлуатації жінок та дітей виставляє їх як товар, і ця практика все більше поширюється у світі, необхідно встановити в міжнародному праві заборону такої специфічної злочинної форми продажу особи;
- з метою підвищення ефективності міжнародних механізмів та процедур доцільно розширити мандат Робочої групи з сучасних форм рабства, що діє у рамках Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини Комісії з прав людини ООН, надавши їй функцію систематичного розгляду та внесення рекомендацій щодо представлених доповідей держав-учасниць про здійснення ними конвенційних норм стосовно заборони усіх форм рабства, разом з необхідністю удосконалення власних процедур Групи стосовно попередження та заборони торгівлі людьми;
- враховуючи, що не лише прибутки є ключовим елементом торгівлі жінками та дітьми, сексуальну експлуатацію слід розглядати як окремий вид експлуатації, і, відповідно, пропонується визначати дві її форми: сексуальне рабство та примусова проституція;
- обгрунтована необхідність вдосконалення кримінального законодавства України, а саме статті 149 КК України (2001 р.)., і відповідно пропонується прийняти спеціальний закон, в якому має бути встановлена кримінальна відповідальність за насильство щодо жінок та дітей, рабство, сексуальну експлуатацію, в тому числі за усвідомлене отримання клієнтами сексуальних послуг від жертв злочинної торгівлі.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях та семінарах відділу міжнародного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; доповідалися у виступах на 7-ій Щорічній науковій конференції “Україна: людина, суспільство, природа” (січень 2001 р., м. Київ; тези опубліковані); на ініційованому Радою Європи міжнародному семінарі “Громадські ініціативи щодо запобігання торгівлі жінками”(червень 2001 р., м. Київ; тези опубліковані); на 4-ій міжнародній науково-практичній конференції Української академії зовнішньої торгівлі “Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах” (травень 2001 р., м. Київ; тези опубліковані); на семінарі з питань нелегальної міграції “Боротьба з нелегальною міграцією” за участю експертів України та Ради Європи (червень 2001 р., м. Київ; тези подано до друку).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’яти публікаціях, що містяться у відповідних фахових наукових виданнях, а також у чотирьох тезах доповідей та повідомлень на наукових семінарах та конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів (13 підрозділів), висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 219 сторінок; в т.ч. список використаної літератури – 27 сторінок (259 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Торгівля жінками та дітьми – це складна проблема, пов’язана з різними сферами та інтересами: міграція, організована злочинність, проституція, права людини, насилля по відношенню до жінок, фемінізація бідноти, нерівні міжнародні економічні взаємовідносини тощо. Залежно від того, як визначена проблема, існують різні способи її вирішення, тобто різні засоби запобігання та боротьби проти торгівлі. Різні аналізи та способи вирішення проблеми мають свою спрямованість. Для цього не підходить тільки одна стратегія і ні одна зі спроб не є доброю чи поганою. Роблячи комплексні висновки, можна сказати, що стратегії повинні бути багатогранними. Сьогодні такі стратегії рухаються у двох напрямках: з одного боку, репресивні стратегії, мета яких – придушення організованої злочинності, нелегальної міграції та проституції. З другого боку, стратегії, мета яких – захист прав жінок та дітей, які є жертвами такої торгівлі. Обидві ці стратегії можуть бути цінними. Водночас особливої обережності вимагають репресивні стратегії. Так, вони можуть спричинити зворотний процес, послаблюючи нестабільні позиції жінок, наприклад, обмеження свободи пересування та використання жінок як свідків для боротьби з організованою злочинністю без надання їм відповідного захисту. Необхідно сконцентрувати увагу на жертвах торгівлі людьми і добитися того, щоб ця торгівля не зводилась до рівня міграційної проблеми чи проблеми організованої злочинності. Торгівля жінками та дітьми є, передусім, грубим порушенням прав людини, і лише потім повинна розглядатися як порушення інтересів держави. Для успішного переслідування торговців “живим товаром” важливою є роль свідків, а ефективність міжнародного співробітництва в значній мірі буде залежати від здатності держав забезпечувати захист та підтримку особам, що стали предметом торгівлі. А тому репресивні стратегії не повинні практикуватися, якщо вони не захищають права жінок та дітей. Доки ці права не будуть визнані та гарантовані, торгівля жінками та дітьми, примусова праця, рабство та практики їм подібні продовжуватимуть існувати. Для ефективної боротьби з торгівлею жінками та дітьми необхідна комплексна взаємодія різних установ і зацікавлених сторін як в межах однієї країни, так і між відповідними країнами, що охоплює органи поліції, судового переслідування, програми підтримки жертв та захисту свідків і засобів масової інформації.
Критерієм розмежування торгівлі жінками від міграції має бути відсутність усвідомленої згоди жінки, яка погоджується на ті чи інші умови праці, а шляхом насильства примушується до надання сексуальних послуг та виконання практик, подібних до рабства. Такі особи, перетинаючи кордони держави, як правило визнаються нелегальними мігрантами і підлягають висилці. В силу того, що держави встановлюють суворі правила у сфері міграційного законодавства, жертви торгівлі бояться робити заяви про порушення їх людських прав і виступати свідками, оскільки це автоматично призводить до притягнення їх до відповідальності та висилці. Отже, в міжнародному праві і в національному законодавстві держав має бути встановлена норма, в якій такі особи визнавалися б жертвами злочинної торгівлі жінками з всіма правовими наслідками.
Генезис явища торгівлі жінками та сексуальної експлуатації жінки показує, що його корінням є гендерна нерівність. Між торгівлею жінками та нерівноправним становищем їх у суспільстві, що вимагає попередження дискримінації та упередженого ставлення до жінок існує глибинний зв’язок. Історія свідчить, що з древніх часів жінки в основному в силу своєї економічної залежності від чоловіків були майже безправними в сімейному житті. Проявом нерівності співвідношення сил між чоловіком і жінкою, що склалася історично є насильство проти жінок. Саме за допомогою насильства, яке є одним з основоположних соціальних механізмів, жінок змушують займати підлегле становище в порівнянні з чоловіками. Застосування сили по відношенню до жінок, що грунтується на залякуванні, має за мету поставити жінку в залежне становище. Торгівля і проституція – це системи, що залежать від статі, що являється результатом структурної нерівності між жінками і чоловіками в світовому масштабі.
Оскільки першопричиною злочинної торгівлі є гендерна нерівність, то сьогодні вже недостатньо вирішувати проблему покращення становища жінок, сутність мандату національних механізмів повинна виходити за рамки такого визначення, поширюючись на забезпечення гендерної рівності та інтеграцію цього виміру в загальнополітичну стратегію. І хоча всі країни відрізняються одна від одної як по становищу в соціальній і культурній сферах, так і в питаннях рівності, кінцевою метою має бути досягнення рівності між жінками та чоловіками у всьому суспільстві, що повинно стати частиною загальної культури.
Всесвітня конференція з прав людини 1993 р. (м. Відень) у своєму підсумковому документі – Віденській декларації та Програмі дій (підписали 171 держава) – наголошує: “Права людини жінок і дівчаток є невід’ємною складовою частиною загальних прав людини, повна і рівна участь жінок у політичному, економічному, громадському і культурному житті на національному, регіональному і міжнародному рівнях, а також ліквідація всіх форм дискримінації за ознакою статі є першочерговими цілями міжнародного співтовариства”. Сьогодні необхідно від концепції спасіння, реабілітації та депортації стосовно жертв перейти до такого підходу, який забезпечив би захист прав жінок як в країнах походження, так і в країнах призначення, тобто уряди повинні перейти від патріархальних позицій, що передбачають “захист” невинних жінок, до більш комплексних підходів, які б дозволили захищати та стимулювати будь-які права жінок, в тому числі громадянські, політичні, економічні, соціальні.
Торгівля людьми – явище динамічне. В залежності від зміни економічних, соціальних і політичних умов змінюються і його параметри. Нові підходи до проблеми торгівлі людьми повинні випливати з оцінки нинішніх потреб жертв торгівлі в цілому. І хоча мета і методи торгівлі жінками і дітьми можуть бути різними, все ж ключові складові елементи не змінюються. Не можна заперечувати той факт, що торгівля людьми ніколи не носить добровільний характер. І які б різновиди торгівлі людьми не існували, спільними елементами її є: 1) відсутність згоди; 2) купівля – продаж людей; 3) перевезення; 4) кабальні чи рабські умови праці чи взаємовідносин. Вирішальне значення для визначення того, які види практики становлять рабство, мають умови, в яких перебуває поневолена особа: 1) ступінь обмеження невід’ємного права особи на свободу пересування; 2) відсутність контролю жертви злочинної торгівлі над власним майном; 3)наявність усвідомленої згоди жертви торгівлі та її розуміння характеру відносин між сторонами. Саме в силу цього елементу примусу та відсутності волі торгівля жінками та дітьми являється сучасною формою рабства та представляє серйозне порушення прав людини. В міжнародному праві сьогодні чітко визначається, що заборона рабства і практик, подібних рабству, досягла рівня звичаєвого права і набула статус імперативної норми. Практика рабства універсально визнана в якості злочину проти людяності.
В процесі торгівлі жінками та дітьми вчиняються багаточисельні окремі зловживання, як за національним, так і за міжнародним правом, але саме вербування, перевезення, передача, переховування чи утримання людей шляхом погрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища або шляхом підкупу в поєднанні з кінцевою примусовою практикою має складати окремий вид злочину проти людяності, і цим самим торгівля людьми, включаючи торгівлю жінками та дітьми, повинна бути відокремлена від інших злочинів, перш за все, від примусової проституції, примусової праці та деяких інших злочинних діянь.
Сьогодні вже нікому не треба доводити, яку важливу роль у розвитку сучасного суспільства відіграє Інтернет. Адже це незрівнянно великі можливості отримання інформації в будь-якій сфері життєдіяльності людини. Але сьогодні злочинні угруповання використовують його в цілях нових способів експлуатації та зловживання правами жінок та дітей, що здійснюється навіть без їх згоди. Жінки виставляються не як люди, а як товар цієї принижуючої гідність людини торгівлі.
Розвиток комп’ютерної технології відкрив принципово нові можливості передачі рухомого зображення і звуку, що є серйозною небезпекою для дітей у разі злочинного використання цієї технології. Матеріали, схожі на справжню дитячу порнографію, сьогодні можуть виготовлятися навіть взагалі без використання реальних дітей. А тому необхідно визнати, що дитяча порнографія при жодних обставинах не може бути законною, а тому її заборона не суперечить свободі вираження думки. Можливі рішення щодо попередження розміщення в Інтернеті матеріалів з дитячою порнографією повинні поєднувати 2 напрямки: використання національної правової системи та ініціатив у сфері саморегулювання. Останні покладають на користувачів Інтернету зобов’язання стосовно того, які матеріали мають вилучатися з мережі, і виконання цього зобов’язання дасть змогу усунути суперечності між регламентацією та свободою вираження думок. Використання системи Інтернет вимагає від міжнародного співтовариства негайного створення аналогічної глобальної мережі для міжнародного співробітництва в цій сфері.
Для боротьби з торгівлею жінками та дітьми в рамках ООН та її основних органів, а також спеціалізованих установ таких, як МОП, ЮНЕСКО створена солідна правова база. Сьогодні можна стверджувати, що на міжнародному рівні створена широка нормативна база щодо боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Але якою б досконалою вона не була, ефективність її може бути забезпечена тільки дійовим процедурним механізмом. В рамках ООН діє цілий ряд органів, які займаються питаннями боротьби з торгівлею жінками та дітьми, які можна виділити в дві основні групи: інституційні органи та конвенційні органи. Конвенційні органи, тобто механізми, створюються на основі конкретного договору і їх діяльність направлена на забезпечення виконання його положень. Хоча конвенція 1949 р. і вимагає від держав-учасниць щорічне представлення Генеральному секретарю ООН повідомлень відносно здійснення Конвенції на національному рівні, ніякого самостійного договірного органу для контролю за її виконанням вона не створює. А тому основним органом, який займається проблемою торгівлі людьми в рамках ООН є Робоча група з сучасних форм рабства. Хоча вона й уповноважена отримувати та займатися відкритим розглядом інформації відносно торгівлі людьми, все ж її мандатом не передбачається прийняття заходів в зв’язку з повідомленнями. Тому доречним було б розширити мандат Робочої групи з сучасних форм рабства та включити в нього таку функцію, з тим, щоб встановити процедуру систематичного розгляду та внесення рекомендацій щодо представлених доповідей держав-учасниць про здійснення ними положень конвенції. Удосконалюючи свої власні процедури, Робоча група могла б сфокусувати свою увагу на конкретних темах, що мають відношення до попередження торгівлі людьми та інших сучасних форм рабства. Визначення такої теми за два роки до проведення відповідної сесії дало б змогу отримувати більш конкретну інформацію та удосконалити контроль над питаннями, що розглядатимуться. Заміна Робочої групи Спеціальним доповідачем з сучасних форм рабства буде менш ефективною, адже Група сьогодні є форумом для пророблення та аналізу питань, а також проведення діалогу з урядами, міжурядовими організаціями та особами, що стали жертвами торгівлі людьми. Крім того, спираючись на представлену неурядовими організаціями інформацію щодо нових видів практики чи нових видів експлуатації, Група розширює коло розглядуваних нею тем.
Відсутність центрального міжнародного органу по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми сприяла тому, що відповідний контроль за виконанням державами взятих зобов’язань набув фрагментарний та неефективний характер. Недотримання цих зобов’язань частково обумовлюється різноманітністю механізмів, які передбачають відповідальність держав. В той же час процес огляду здійснення договорів відрізняється повільністю та серйозною нехваткою фінансування, що обумовлено кількістю представлених країн, діапазоном проблем та детальністю запитуваних у країн даних, а також обмеженістю в часі, що є в розпорядженні у обраних до складу комітетів міжнародних експертів. А тому об’єднання всіх шести комітетів по контролю в єдиний договірний орган та забезпечення його більш суттєвими фінансовими та кадровими ресурсами значно підвищило б ефективність його діяльності, виключивши б також дублювання в роботі різних комітетів, що має місце на даному етапі. До того ж новий орган повинен діяти не на сесійній основі, подібно до нині існуючих, а бути постійно функціонуючим інститутом. Методи його роботи повинні увібрати все раціональне від діючих комітетів, а також отримати нові, більш ефективні способи контролю за виконанням своїх зобов’язань державами-учасницями.
Міжнародна Організація Праці з моменту свого заснування встановлює стандарти та впроваджує механізми захисту прав трудящих і підвищення їх добробуту. Використовувані нею процедури контролю передбачають можливість встановлення партнерських відносин між урядами, підприємцями та профспілками з метою здійснення прав людини.
Для координації зусиль та співробітництва спеціалізовані організації та органи системи ООН повинні співробітничати з Робочою групою та спеціалізуватися на конкретних питаннях, розглядаючи себе як одну з ланок довгого ланцюга, не намагаючись замінити собою весь ланцюг, і для цього накопичувати досвід та попереджати дублювання зусиль; для чого їм необхідно розробити більш чіткі принципи координації зусиль. Оскільки більшість установ ООН займаються різними аспектами прав людини, більш скоординований та комплексний підхід може суттєво підвищити ефективність та дієвість їх заходів.
Необхідно розробляти системи швидкого та ефективного обміну інформацією на міжнародному рівні між судовими та правоохоронними установами з метою забезпечення старанного розслідування, судового переслідування та покарання винних, а також захисту жертв. Одним з шляхів стандартизації поліцейської практики могло б стати вироблення для поліції міжнародних керівних принципів боротьби з примусовою проституцією та торгівлею людьми. Судовим органам необхідно налагодити міжнародний та регіональний обмін інформацією, з тим, щоб спільно використовувати відомості про тлумачення найважливіших законів, практики збирання доказів та винесення вироків. В інтересах підвищення ролі впливу суддів в захисті прав жертв торгівлі могло б стати розроблення міжнародних стандартів щодо правових аспектів боротьби з подібною практикою. Національна поліція повинна тісно співробітничати з Інтерполом.
Міжнародна боротьба з торгівлею жінками та дітьми здійснюється на двох рівнях: на універсальному та на регіональному. Регіональні механізми діють паралельно з універсальними, а також один з одним, взаємодоповнюючи та координуючи між собою свою діяльність. Такий підхід підвищує ефективність боротьби з цією злочинною торгівлею. Розроблення політики щодо феномену сучасної торгівлі людьми в Європейському регіоні почалося зовсім недавно: до початку 90-х років ніякої діяльності в цій сфері не проводилось. Втілюючи новий та оригінальний правопорядок, європейські співтовариства основують своє існування та функціонування на особливій та самостійній (автономній) системі права, яка створюється і функціонує не в правовому вакуумі, а тісно пов’язана з національними правовими системами держав-членів та міжнародним правопорядком.
Прийнята Комітетом міністрів Рекомендація № R (2000) 11, яка конкретно присвячена проблемі торгівлі жінками та примусової проституції і яка визначила заходи, до яких би мали вдаватися держави-члени з метою запобігання цьому лиху, є тимчасовим заходом, але необхідним. Позитивним щодо Рекомендації є те, що вона представляє торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації як багатосторонній феномен, з яким необхідно боротися, як з грубим порушенням прав людини, злочином проти гідності та цілісності людини. В дисертації аналізуються позитивні моменти Рекомендації, які необхідно було б врахувати при розробці конвенції з торгівлі жінками та примусової проституції.
Сьогодні єдиним регіональним договором, який вважається найбільш досконалою моделлю захисту прав людини і який має безпосереднє відношення до проблеми торгівлі, являється Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, положення якої мають обов’язкову силу для держав-членів. Нині за рекомендацією Парламентської Асамблеї Ради Європи Комітет Міністрів успішно продовжує роботу над розробкою конвенції з торгівлі жінками та примусової проституції. І позитивним є те, що очолює її Рада Європи як всеєвропейська організація з чітким мандатом у тому, що стосується прав людини, і яка об’єднує країни як походження, так і призначення жінок, що стають об’єктами такої торгівлі. Конвенція повинна зосереджуватися на правах людини, передбачаючи репресивні заходи для боротьби проти такої злочинної торгівлі; а також вона повинна передбачити створення контрольного механізму для того, щоб координувати на всеєвропейському рівні діяльність, спрямовану на боротьбу проти торгівлі жінками та примусової проституції, та стежити за дотриманням її положень. Конвенція має передбачити заходи щодо знищення такої торгівлі за рахунок узгодження законів, удосконалення зв’язків та зміцнення координації та співробітництва між поліцейськими та судовими органами, а також забезпечить допомогу та захист жертв. Перевагою цієї конвенції має бути її сила, досягнута на основі обов’язковості і узгодженості положень, які мають застосовуватися до всіх держав – сторін цієї конвенції, що особливо важливо, коли йдеться про кримінальні норми. До того ж, Конвенція має бути відкритою для підписання всіма державами, навіть які не є її членами.
Інституційна діяльність європейських країн у сфері боротьби з торгівлею людьми зосереджена головним чином в рамках Європейського союзу (ЄС), Ради Європи (РЄ) та Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). І хоча боротьба з цим злом ведеться недавно, все ж зроблено вже немало. В дисертації аналізуються досягнення в сфері боротьби зі злочинною торгівлею кожною з цих організацій. Але завдяки інтегруванню заходів, спрямованих проти торгівлі людьми, в діяльність цих організацій, а також чіткому координуванню своєї діяльності та стратегій з іншими міжнародними організаціями, проблема торгівлі людьми може бути вирішена більш систематизованим та всеохоплюючим шляхом, ніж це можливо зусиллями кожної організації окремо. До того ж, це дасть змогу уникнути дублювання в їх роботі. Тільки тісна співпраця з іншими організаціями дасть можливість відпрацювати послідовну та скоординовану регіональну стратегію для боротьби з торгівлею людьми.
Основна відповідальність по застосуванню Конвенцій та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права лежить на кожній державі-учасниці, а тому імплементація міжнародних норм в національне законодавство здійснюється законодавчими, адміністративними та іншими засобами, що є в розпорядженні кожної з них. Головна роль міжнародних документів полягає у впливі на формування правового поля держав, які їх підписали. Позитивним є те, що Україна стала третьою країною в Європі, яка встановила кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, прийнявши доповнення до Кримінального кодексу. Хоча вже в першій своїй редакції стаття 124-1 викликала масу справедливих нарікань як вчених, так і практиків, що основна маса зауважень фактично не врахована при розробці нового Кримінального кодексу, також їх доповнили і нові. У дисертації приводиться порівняльний аналіз обох статей.
Результатом вивчення ситуації з торгівлею жінками та дітьми в Україні, дослідженням цього широкомасштабного феномену стало розуміння формування комплексного підходу до боротьби з ним та запобігання йому. А тому в дисертації даються пропозиції щодо внесення доповнень в національне законодавство України. Так, зокрема, пропонується передбачити відповідальність за насильство в будь-яких його проявах, за рабство, передбачити такий злочин як “сексуальна експлуатація” (пропонується його визначення). Необхідно змінити підхід до проституції, тобто боротися треба не з проститутками, а з самим явищем проституції. В цьому питанні доречним було б скористатися досвідом Швеції.
Ефективна боротьба з торгівлею людьми вимагає не тільки законодавчих змін, але й розробки ефективних механізмів боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Україні. Існуючі на міжнародному рівні механізми можуть розглядатися як приклади для формування національних механізмів контролю за дотриманням прав людини, жінок і дітей зокрема.
Україна як держава поки що робить свої перші кроки, а тому і механізми впровадження жіночої політики в Україні та контролю за дотриманням прав жінок теж перебувають на стадії формування та розвитку, а це сьогодні вкрай необхідно, щоб наша держава стала гарантом дотримання прав людини. Викорінення торгівлі людьми та захисту прав осіб, що постраждали в результаті цієї торгівлі, можна досягти тільки шляхом вирішення всього комплексу складних та взаємопов’язаних проблем.

1. Всеобщая декларация прав человека / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.39.
2. Jayawickerama N. Hong Kong and the International Protection of Human Rights / Human Rights in Hong Kong. – Hong Kong, 1992. – P.160.
3. Шашков С.С. Собрание сочинений. – СПб., 1898. –Т.1. – С.574.
4. Доклад о развитии человека за 2000 год. ПРООН. – Нью-Йорк, 2000. – С.36.
5. Буроменський М.В. Міжнародне право. Гендерна експертиза / Відп. ред. Мельник Т.М. – К.: Логос, 2001 р. – С.6.
6. Гендерна експертиза українського законодавства (концептуальні засади) / Відп. ред. Мельник Т.М. – К.: Логос, 2001. – С.112.
7. Декларація про викорінення насильства проти жінок / Наші людські права. Посібник жіночих людських прав. – К., 1996. – С.164-168.
8. Human Rights Watch / Americas, Untold Terror: Violence against Women in Peru’s Armed Conflict. – New York, December 1992. – P.18.
9. ООН. Комиссия по правам человека. E/CN.4/1995/42, 1995 г. – С.12.
10. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад специального докладчика. E/CN.4/1997/47 от 12 февраля 1997 года. – С.7.
11. Женевская конвенция о защите гражданского населения во время войны, 1949 г. / Действующее международное право. В трех томах. – Т.2. – М.: Издательство независимого института международного права, 1997. – С.689.
12. Dorothy Q. Thomas and Regan E. Ralph, “Rape in war, challenging the tradition of impunity”, in SAIS Review, 1994. – P.81.
13. Mass Rape: The War Against Women in Bosnia-Herzegovina, Alexandra Stiglmayer (ed.), 1994; Beverly Allen, Rape Warfare: The Hidden Genocide in Bosnia-Herzegovina and Croatia, 1996; ООН. Комиссия по правам человека. Обновленный обзор выполнения Конвенций о рабстве. Дополнение. E/CN.4/Sub.2/2000/3/Add.1 от 26 мая 2000 г. – С.26.
14. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад Верховного комиссара по правам человека. E/CN.4/Sub.2/2000/20 от 27 июня 2000 г. – С.2.
15. Женевская конвенция об улучшении участи раненых и больных в действующих армиях, 1949 г. / Действующее международное право. В трех томах. – Т.2. – М.: Издательство независимого института международного права, 1997. – С.604.
16. Дополнительный протокол II к Женевским конвенциям 1949 г., касающийся защиты жертв вооруженных конфликтов немеждународного характера, 1977 г. / Действующее международное право. В трех томах. – Т.2. – М.: Издательство независимого института международного права,1997. – С.793-803 .
17. Венская декларация и Программа действий (принята на Второй всемирной конференции прав человека в 1993 году). // Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. Відповідальні редактори Римаренко Ю., Кондратьєв Я., Шемшученко Ю. та ін. За ред. Шемшученка Ю.С. – Кн. 2. Ч.3. – К., 2001. – С. 203.
18. Римский статут Международного уголовного суда. PCNICC/1999/INF/3 от 17 августа 1999 г. – 74 с.
19. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад Верховного комиссара по правам человека. E/CN.4/Sub.2/2000/20 от 27 июня 2000 года. – С.3.
20. Четвертая Всемирная конференция ООН по положению женщин. – Пекин, 4-15 сентября 1995 г. – С.107.
21. Платформа действий, A/CONF.177/20 (принята на Четвертой Всемирной конференции по положению женщин в 1995 г.) – Пекин, 1995. – п.201.
22. National machinery to promote equality between women and men in Central and Eastern European countries: establishing, implementing and making use of national machinery to promote equality – proceedings of an international workshop. Strasbourg, Council of Europe, 1998. – P. 133.
23. Gender mainstreaming: conceptual framework, methodology and presentation of good practices – Final report of the Group of Specialists on Mainstreaming. Strasbourg, Council of Europe, 1998. – P.16.
24. ООН. Комиссия по правам человека. E/CN.4/1995/42, 1995 г. – С. 13-14.
25. ООН. Комиссия по правам человека. E/CN.4/Sub.2/2000/20 от 27 июня 2000 г. – С.3.
26. Мельник Т.М. Гендерна експертиза українського законодавства. Сутність, необхідність та методологічні основи. – К.: Логос, 2001. – С.9.
27. Alan Watson, “A Slave’s Marriage: Dowry or Deposit”, Journal of Legal History, vol.12, 1991, p.132; Roger Sawyer, Slavery in the Twentieth Century, 1986, pp.1-8.
28. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью. – М.: Международные отношения, 1972. – С.45-46.
29. Іващенко В.О. Міжнародно-правові норми про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми // Нелегальна міграція та торгівля людьми. – К., 1999. – С.42.
30. Кирьянова О.Г. Американская женщина вчера и сегодня. – М., 1988. – С.7-8.
31. Горбунова О. “Торгівля жінками або проблема “білого рабства”/ Матеріали Міжнародного семінару “Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій”. 13-14 травня 1988 року, Київ.
32. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад Специального докладчика. E/CN.4/2000/68 от 29 февраля 2000 г. – С.13.
33. ООН. Комиссия по правам человека. Рабочий документ, подготовленный г-ном Давидом Вайсбродтом и Международной организацией по борьбе с рабством. E/CN.4/Sub.2/2000/3 от 26 мая 2000 г. – С.19-20.
34. Кампфмейер П. Проституция как общественно-классовое явление и общественная борьба с ней. – М., 1923. – С.4.
35. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад Специального докладчика. E/CN.4/2000/68 от 29 февраля 2000 г. – С.13-14.
36. Чумак Г. Торгівля жінками та міжнародне право. – К.: Наукова думка, 1999. – С.26.
37. Іващенко В.О. Міжнародно-правові норми про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми / Міжнародний семінар за участю експертів України та Ради Європи “Нелегальна міграція та торгівля людьми”. Київ, 9-10 лютого 1999 р. Національна академія внутрішніх справ України.
38. ООН. Комиссия по правам человека. E/CN.4/Sub.2/2000/3 от 26 мая 2000 г. – С.20.
39. Конвенция о борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституции третьими лицами / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.528-534.
40. ООН. Комиссия по правам человека. E/CN.4/Sub.2/2000/3 от 26 мая 2000 г. – С.20.
41. Конвенция о борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституции третьими лицами / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.528.
42. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад Генерального секретаря. E/CN.4/Sub.2/AC.2/1982/13. – п.139.
43. ООН. Комиссия по правам человека. E/CN.4/2000/68 от 29 февраля 2000 г. – С.15-16.
44. Там же. – С.17.
45. Решение 16 (LVI) Экономического и Социального Совета от 17 мая 1974 г.
46. Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок / Права людини. – К.: Наукова думка, 1992. – С.109-123.
47. The Traffic in Persons: Report of the Advisory Committee [to the Netherlands Minister of Foreign Affairs] on Human Rights and Foreign Policy (1992); E/CN.4/Sub.2/AC.2/1992/8. Семинар по вопросам борьбы с торговлей женщинами и принудительной проституцией: записка Генерального секретаря (де пропонується, щоб ООН розглянула питання про поширення відповідних міжнародно-правових норм на всі форми торгівлі людьми незалежно від виду діяльності, для якої здійснюється така торгівля); Конвенция МОТ №143 (в якій визнається, що торгівля може здійснюватися і в інших цілях, окрім проституції).
48. См. Общую рекомендацию №19 (одиннадцатая сессия, 1992 г.) в Официальных отчетах Генеральной Ассамблеи, сорок седьмая сессия, Дополнение №38 (А/47/38), глава І.
49. Декларація про викорінення насильства проти жінок / Наші людські права. Посібник з жіночих людських прав. – К., 1996. – С.164-168.
50. Женевская конвенция о защите гражданского населения во время войны 1949 г. / Действующее международное право. Том 2. – М.: Издательство независимого института международного права, 1997. – С.689.
51. Дополнительный протокол I к Женевским конвенциям 1949 г., касающийся защиты жертв международных вооруженных конфликтов, 1977г. / Действующее международное право. Том 2. – М.: Издательство независимого института международного права, 1997. – С.777.
52. Венская декларация и Программа действий (принята на Второй Всемирной конференции по правам человека в 1993 г.) // Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. Відповідальні редактори Римаренко Ю., Кондратьєв Я., Шемшученко Ю. та ін. За ред. Шемшученка Ю.С. – Книга 2. Част. 3. – С.189-190.
53. Council of Europe Parliamentary Assembly Recommendation 1325 (1997) on Traffic in Women and Forced Prostitution (поняття “торгівля жінками” тут визначається як “будь-яке легальне чи нелегальне перевезення жінок і/чи торгівля ними, що здійснюється за їх початковою згодою або без неї, для отримання економічної вигоди і з метою подальшого використання для примусової проституції, примусового укладення шлюбу чи іншої форми примусової сексуальної експлуатації”).
54. Римский статут Международного уголовного суда. PCNICC/1999/INF/3 от 17 августа 1999 г. – 74 с.
55. Mass Rape: The War Against Women in Bosnia-Herzegovina, Alexandra Stiglmayer (ed.), 1994; Beverly Allen, Rape Warfare: The Hidden Genocide in Bosnia-Herzegovina and Croatia, 1996.
56. Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. – М.: Международные отношения, 1975. – С.14.
57. Декларація прав дитини. / Права дитини. Збірник документів. – Львів: Оскарт, 1995. – С.25-27.
58. Всесвітня Декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей / Права дитини. Збірник документів. – Львів: Оскарт, 1995. – С.51.
59. Конвенція про права дитини. / Права дитини. Збірник документів. – Львів: Оскарт, 1995. – С.29-49.
60. Конвенция о запрещении и немедленных мерах по искоренению наихудших форм детского труда (№182). – МОТ, 1999 г.
61. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до нього. Центр прав людини УПФ. – К., 1995. – С.17.
62. Дополнительная Конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством. / Международные акты о правах человека. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.510-514.
63. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах. / Международные акты о правах человека. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.47.
64. Программа действий Международной конференции по народонаселению и развитию. – Каир, 5-13 сентября 1994 г.; Заключительный доклад Всемирного конгресса против коммерческой эксплуатации детей (Стокгольм, август 1997 г.); Доклад Специального докладчика по вопросу о торговле детьми, детской проституции и детской порнографии E/CN.4/1997/95; Резолюция 51/66 Генеральной Ассамблеи ООН от 31января 1997 г., озаглавленная Торговля женщинами и девочками.
65. Резолюция 2000/59 Комиссии по правам человека, приложение В; Rachel Hodgkin and Peter Newell, Implementation Handbook for the Convention on the Rights of the Child, 1998. – Р.473.
66. ООН. Генеральная Ассамблея. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей. Приложение ІІ. Факультативный протокол к Конвенции о правах ребенка, касающийся торговли детьми, детской проституции и детской порнографии. A/RES/54/263 от 26 июня 2000 г. – С.12-17.
67. Резолюция 53/111 Генеральной Ассамблеи ООН от 9 декабря 1999 г.
68. Протокол о предупреждении и пресечении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказании за нее, дополняющий Конвенцию ООН против транснациональной организованной преступности. Принят Резолюцией 55/25 Генеральной Ассамблеи от 15 ноября 2000 г.
69. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад Генерального секретаря. E/CN.4/2000/66 от 20 января 2000 г. – С.18.
70. ООН. ЭКОСОС. Всемирная конференция на уровне министров по организованной транснациональной преступности. – Неаполь, 1994. – 24 с.
71. Национальное Центральное Бюро Интерпола в Российской Федерации. Информационный бюллетень №14. – М., 1995. – С.20.
72. S. Adamoli and others, Organized Crime Around the World (Helsinki, European Institute for Crime Prevention and Control, affiliated with the United Nations, 1998), - P. ix.
73. В римському праві воно вважалося частиною “права народів”. Alan Watson. A Slave’s Marriage: Dowry or Deposit. Journal of Legal History. – v. 12. – 1991. – Р.132; Roger Sawyer, Slavery in the Twentieth Century. – 1986. – рр.1-8.
74. M. Burton, The Assembly of the League of Nations, 1941. – Р.253. Згідно з статтею 22 Договору Ліги Націй, довірений (мандатарій) повинен приймати на себе “управління територією за умови забезпечення … усунення таких зловживань, як работоргівля”.
75. Bassiouni M. C. Enslavement as an International Crime. – New York University Journal of International Law and Politics. – v.23, 1991. – Р.445; Комитет по правам человека. Замечание общего порядка №24, Генеральная Ассамблея ООН, Официальные отчеты, пятидесятая сессия, Дополнение №40 (А/50/40), приложение V, пункт 8.
76. Barcelona Traction, Light and Power Co. Ltd. (Belgium v. Spain), Judgment of 5 February 1971, I.C.J. Reports, 1970. – Р.32.
77. Renee Colette Redman. The League of Nations and the Right to be Free from Enslavement: the First Human Right to be Recognized as Customary International Law / Chicago-Kent Law Review. – v. 70, 1994. – pp.759,780.
78. Конвенция о рабстве 1926 г./ Международные акты о правах человека. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.504-507.
79. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад рабочей группы по современным формам рабства. E/CN.4/Sub.2/1995/28, рекомендация 8.
80. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад рабочей группы по современным формам рабства. E/CN.4/Sub.2/1996/24, рекомендация 9.
81. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад специального докладчика.E/CN.4/2000/12, пункт 68.
82. Доклад Специального комитета экспертов по вопросу о рабстве. E/AC.33/13, 1951 год. – С.10-11.
83. Дополнительная Конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством 1956 г./ Международные акты о правах человека. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.510-514.
84. Международный пакт о гражданских и политических правах / Международные акты о правах человека. – М.: Норма-Инфра-М, 1998. – С.53-68.
85. ООН. Комиссия по правам человека. E/CN.4/Sub.2/1982/20, пункт 9, згідно з яким “рабство” визначається як поняття, що включає “будь-яку форму поводження з людськими істотами, результатом якого являється насильницька експлуатація їх праці”.
86. Ратушний С. Міжнародне співробітництво у протидії торгівлі жінками // Проблеми міграції. – 1998. – №3. – С.19.
87. Чумак Г. Торгівля жінками та міжнародне право. – К.: Наукова думка, 1999. – С.20.
88. Ратушний С. Міжнародне співробітництво у протидії торгівлі жінками // Проблеми міграції. – 1998. – №3. – С.19.
89. General Assembly Resolution 49/166 of 23 December 1994 // United Nations. General Assembly. – A/RES/49/166, 24 February 1995.
90. The Hague Ministerial Declaration on European Guidelines for Effective Measures to Prevent and Combat Trafficking in Women for the Purpose of Sexual Exploitation // Ministerial Conference under the Presidency of the European Union. – The Hague, 24 –26 April 1997. – DCE/97-429, 26 April 1997.
91. Alison N. Steward (Rapporteur). International Human Rights Law Group, Report from the Roundtable on the Meaning of “Trafficking in Persons”// A Human Rights Perspective, Washington D.C., 1998.
92. International Labour Office. A New King of Trafficking: Child Beggars in Asia. World of Work. – Vol.26, 1998. – P.17.
93. Основним документом, прийнятим для попередження такої торгівлі, являється Гаазька конвенція про захист дітей та співробітництво в питаннях міжнародного усиновлення 1995 р., пункт 1 статті 32 якої встановлює : “ніхто не повинен отримувати невиправдані фінансові чи інші вигоди з діяльності, пов’язаної з міжнародним усиновленням”.
94. Конвенція про права дитини. / Права дитини. Збірник документів. – Львів: Оскарт, 1995. Стаття 34 Конвенції торкається використання дітей в проституції чи в іншій незаконній сексуальній практиці, а також в порнографії та порнографічних матеріалах.
95. Дополнительная Конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством. / Международные акты о правах человека. – М., 1998. – С.511.
96. Заява Директора Глобальної мережі “За виживання” Стівена Р. Галстера в Комісії з безпеки та співробітництва в Європі. – Хельсінська комісія, 28 червня 1999 р.
97. ООН. Доповідь Спеціального доповідача з питань боротьби проти торгівлі людьми та експлуатації проституції третіми особами. E/1983/7. – п.23.
98. Brussa Licia. Survey of Prostitution, Migration and Traffic in Women: History and Current Situation. European Union, EG/PROST(91)2. – P.42.
99. Erbe Nancy. Prostitutes, Victims of Men’s Exploitation and Abuse // Law and Inequality Journal. – vol.2, 1984. – pp.609, 612-613; Decker John F. Prostitution: Regulation and Control, 1979. – P.230. Поняття “сутенер” визначається ним як будь-яка особа, що “схиляє іншу особу до мережі проституції і потім диктує цій особі повсякденний розпорядок дня, контролює виконання передписуваної діяльності, … експроприює та розходує практично весь заробіток та іншим чином розпоряджається долею цієї особ