ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ЩОДО ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО ФРН

Короткий опис

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

УДК 341.234:340.134(430)

На правах рукопису

КОТЛЯР ОЛЬГА ІВАНІВНА

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ЩОДО ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО ФРН

Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Мицик Всеволод Всеволодович
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

Київ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................………………4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ ТА ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ……………………………………………………….………………........16
1.1. Формування концепції існування й захисту меншин у європейській філософсько-правовій думці…………………………………………………………..……………………….18
1.2. Теоретико-правові засади визначення поняття та правового статусу національних меншин………………………………...………………………………36
Висновки до розділу 1…………………………………………………….…….…….58

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ МЕНШИН ЯК НЕВІДЄМНА СКЛАДОВА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ФРН ЩОДО ЗАХИСТУ МЕНШИН………………………………………..…………………………………61
2.1. Універсальні міжнародно-правові джерела щодо захисту меншин…………………………………………………………………………….….62
2.2. Європейська регіональна система захисту прав людини і національних меншин…………………………………………………………………………….…..71
2.3. Механізми реалізації норм міжнародного права із захисту прав людини і осіб, які належать до національних меншин…………………………...…………83
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………………103

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИПИ ТА НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА У ПРАВОПОРЯДКУ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА…...……………………………………………………………..…106
3.1. Правове врегулювання захисту прав національних меншин на федеративному рівні……………………………………………………...…………………………107
3.2. Захист прав національних меншин на земельному та комунальному рівнях ФРН…………………………………………….…………………………………..131
3.3. Політика ФРН щодо врегулювання правового положення «нових» меншин……………………………………………………………………………..160
Висновки до розділу 3………………………………………………….………...173

ВИСНОВКИ…………………………….…………………...……………………171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………..………………...183

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасному динамічному світі напевно жодна держава не являє собою гомогенний етнокультурний конгломерат. У межах національних територій кожної держави проживають групи осіб, які характеризуються етнічними, мовними або релігійними особливостями, що відрізняють їх від більшості населення. Збереження самобутності кожної групи і підтримка гармонійних відносин між самими меншинами та між меншинами і більшістю населення мають украй важливе значення для розвитку етнічного різноманіття, тому держави прагнуть сумістити вищі цінності рівності, недискримінації і політичної незалежності з повагою і охороною прав різних груп своїх громадян.
Відомо також, що стабільність і демократичність будь-якої держави, в якій існують національні меншини, значною мірою визначаються створенням у ній відповідних їхнім правам і запитам умов для вільного та всебічного розвитку кожного члена суспільства, у тому числі й для осіб, котрі належать до національних меншин, а також послідовним, сумлінним упровадженням у національне законодавство та повсякденну практику міжнародно-правових принципів і норм рівності та недискримінації у цій сфері правовідносин.
Для України мають значення зарубіжні паралелі, досвід вирішення етнічних проблем і розробка норм міжнаціональних відносин на Заході. Становлення нашої країни як європейської держави обумовлює використання загальноприйнятих сучасних правил забезпечення та застосувань відповідних технологій гарантування прав національних меншин, захисту їхніх прав, запозичення досвіду інших європейських держав, у нашому випадку Німеччини, із законодавчого врегулювання міжнаціональних, міжетнічних стосунків.
Положення національних меншин в Німеччині вказує на варіантну модель толерантного міжнаціонального співіснування сорбів, фризів, данців, німецьких ромів та синті з більшістю, що дозволяє нам використати позитив цього досвіду для співжиття титульного етносу з національними меншинами.
Правове положення меншин – важливий тест зрілості демократії у державі. Демократія не забезпечена, якщо життєві інтереси та права меншин не захищені поряд з інтересами і правами більшості. Минуле безперечно застерігає, що зневага до прав меншин може стати прелюдією до попрання прав більшості. Отже, захист прав осіб, які належать до національних меншин є необхідною складовою частиною утвердження і розвитку демократії, істотним фактором політичної і соціальної стабільності. У демократичному суспільстві національні меншини є активними учасниками становлення політичного плюралізму, а їхні представники і культурні установи – важливий компонент суспільного життя.
Необхідно підкреслити, що у Німеччині розроблена досить розгорнута, а інколи й детальна система правил поведінки, якими являються закони різних рівнів (федеральний, земельний, комунальний), вони у формальному та матеріальному смислі сприяють захисту і збереженню національних меншин.
Дослідження правового положення національних меншин ФРН демонструє варіантну модель багатовікового толерантного міжнаціонального співіснування етнічних меншин з більшістю – титульним німецьким народом.
Фактично минуле століття ми можемо впевнено назвати століттям меншин. Актуальність, значущість дослідження проблем національних меншин підкреслює той факт, що починаючи з другої половини ХХ ст. і до цього часу – є підвищений інтерес до цієї проблеми з боку багатьох учених різних країн: юристів, соціологів, політологів, істориків, етнологів, інших фахівців – теоретиків та практиків.
Розглядаючи ступінь наукової розробки проблеми національних меншин, необхідно відмітити, що як категорія юридична або правова, право національної меншини на захист виникло порівняно недавно. Але з політично-правових джерел відомо, що принципи взаємодії між різними етнічними групами виникли в ранніх епохах і суттєво еволюціонували.
Необхідно відзначити, що дослідження правового положення різних етносів в Радянському Союзі було пов’язано з офіційною політико-правовою доктриною держави. Це привносило до правової думки, особливо на першому етапі, партійно-пропагандистське навантаження і відповідно тиражувалося різними авторами.
Наступний розвиток радянської правової науки щодо меншин був пригальмований реаліями радянської етнополітики з її репресіями проти окремих етносів. Лише у 1951 році у МДУ захищається дисертація Г.Є.Жванія, присвячена загальним аспектам захисту національних меншин.
Фактично новий етап дослідження теми меншин у Радянському Союзі починається з кінця 80-х років ХХ ст., поштовхом для якого послужила ідеологія «нового мислення». Вже у 1988р. А.Х.Абашидзе захищає дисертацію з міжнародно-правових аспектів захисту меншин, а з часом видає монографічне дослідження з міжнародного захисту прав меншин [105]. Розвал Радянського Союзу призвів не тільки до появи нових держав, а й до загострення міжнаціональних стосунків. На пострадянському просторі стан суспільних відносин і відповідно юридичних норм потребував свого осмислення реалій, що склалися. Федеративний принцип побудови Росії, в якому вагоме місце займає етнічний фактор привів до появи праць, у яких значна увага приділялася понятійному апарату. Цій темі присвячені праці Л.Болтенкової, К.Калініної В.Чехариної. Певні аспекти проблеми захисту і правового статусу національних меншин висвітлювали також І. Бліщенко, Т. Васильєва, Л. Гусейнов, О. Карпович, В. Карташкін, С. Пунжин, М. Смислов, Р. Тузмухамедов, С. Черниченко, С. Юр’єв та інші.
Певний внесок у світову скарбницю дослідження статусу національних меншин через осмислення питання їх правосуб’єктності внесли вітчизняні науковці. Правова природа цього складного соціального феномена, особливості правовідносин, що базуються на повазі до колективних прав меншин і верховенстві права стали джерелом для ряду науковців, ще у радянські часи, хоча необхідно сказати, що в умовах партійної методологічної регламентації не можливо було демонструвати плюралізм методологічних підходів.
З моменту здобуття Україною незалежності, особливо актуальною стала тема співвідношення міжнародно-правових актів стосовно захисту меншини з внутрішнім законодавством. Безперечне значення для з’ясування окремих аспектів цієї проблеми мають роботи українських учених-правників В. Буткевича, М. Буроменського, М. Баймуратова, В. Денисова, В. Євінтова, О. Копиленка, О. Мартиненка, В. Нікітюка, І. Піляєва, П. Рабіновича, М. Товта. Комплексне дослідження міжнародних засад й інституційних механізмів захисту прав національних меншин зустрічаємо у монографічній праці В.Мицика.
Певним аспектам історичного і сучасного правового положення національних меншин в Україні присвячені статті М. Антонович, О. Антонюка, Ю. Волошина, В. Колісника, Ю. Шемшученка, М. Шульги, в монографічних працях В. Євтуха, І. Кураса, Л.Місінкевича, О.Рафальського, Л. Рябошапка, дисертаційних дослідженнях О. Бикова, Я Лазура, П. Муцького.
Проблемам міжнародно-правового захисту національних меншин присвятили праці західноєвропейські науковці: Г. Альфредссон, А. Балог, Б. Вукас, Г. Гілберт, Е.-І. Даес, В. ван Дайк, А. Ейде, Ф. Ермакора, М. Естебанез, Ф. Капоторті, В. Кимлічка, Г. Лаутерпахт, Н. Лернер, К. Мінтті, Т. Мусгрейв, М. Новак, Дж. Пакер, Г. Пентассулья, А. Росс, А. Спілопулу-Акермарк, К. Томушат, П. Торнберpі, Д. Турк, Р. Хофманн, М. Шоу, Дж. Якоб та інші.
Останні об’єднавчі тенденції в Європі дозволяють говорити про те, що правова система захисту національних меншин у ФРН, являючи собою достатньо гармонійне співвідношення права і держави, тобто розвиток національного законодавства та його організаційно-правової інфраструктури, спрямована в сторону трансформації державно-правового утворення нового європейського типу. Тому в найближчій перспективі проблему взаємодії народів треба буде розглядати не лише з позицій національно-державної території, а з точки зору закону, що забезпечує права дисперсно проживаючих етносів. Це потребує кореляцій методологічних засад вивчення правового статусу національних меншин, маючи на меті необхідність виробити сучасну офіційну доктрину злагодженого співіснування різних народів в умовах суспільно-політичної глобалізації.
Автор приділила значну увагу німецькій правовій школі, яка вплинула на формування захисту національних меншин у Німеччині. До числа науковців, що працювали над проблемою німецьких меншин, їх правового статусу у різних державах між двома світовими війнами, необхідно віднести А.Балога, К.Волцендорфа, Л.Епштейна, Й.Жагунна, І.Руксера, Хофбауера, І.Шатцеля тощо. Їх модель захисту базувалася на таких принципах, як мовний захист, історичне право на певну територію, а звідси і право на культурну автономію у рамках сусідньої з Німеччиною державою.
У подальшому в методологічному плані соціалістична німецька юридична наука 50-80-х років ХХ ст. мала стереотипні хиби, характерні загалом для марксистських суспільних наук. Саме тому у роботах науковців НДР, наприклад К.Гутерманна, Г.Кайла, С.Мусіата, Ф.Метска, чи не ключове місце носили такі хибні висновки марксистів-правознавців СРСР про другорядність національно-правового на тлі «класових боїв пролетаріату» і першочерговому вирішенні інтернаціональних завдань.
У цей же час правова наука на території ФРН розвивалася у різних методологічних напрямах. Сьогодні у Німеччини спостерігається панування плюралізму теорій та підходів до оцінки минулої історії держави і права, конституційних процесу і відповідно політики, що проводилася по відношенню до різних народів. Алгоритм нових досліджень продовжують К.Мюллер, Г.Дюріг, В.Рудольф. Об’єднання призвело до питомого зменшення домінанти крайніх теоретичних напрямків та дослідження (праці К.Томушата К., Г.Швайтцера) тематики уніфікації і відповідності національного права з захисту меншин до міжнародних правових стандартів.
Класифікація науково-методологічних підходів з теорії національно-правової політики Німеччини по відношенню до меншин представляє певну складність у тому відношенні, що вона набуває різного виду в залежності від застосування політичних або методологічних критеріїв, які частіше не співпадають.
Якщо використовувати теоретико-методологічний критерій, то в сучасній юридичній науці ФРН можна виділити цілий ряд напрямків. Переважну питому вагу особливо в кількісному плані в юридичній науці ФРН займають правознавці зі східнонімецьких регіонів. Для них на сьогодні притаманне не тільки традиційне безпосереднє знання предмету, але й значні досягнення в галузі теорії. Юридична наука у ФРН має не останнє значення у врегулюванні проблем міжнаціональних стосунків, тому що посилення «нового німецького націоналізму» та правого консерватизму є реаліями сьогоденної Німеччини.
Актуальним дане дисертаційне дослідження є тому, що розвиток континентальної правової системи Німеччини, наскільки це вдалося, відобразив спадщину її історичного шляху, загальне з іншими державами бажання до європейської єдності, і правові досягнення власної законотворчості і правореалізації різних соціальних суб’єктів.
Поглиблене дослідження проблем, пов’язаних із положенням і перспективами меншин, а також ситуацій, що виникають при їхньому вирішенні, мають науково-пізнавальне значення для вдосконалення політичної системи нашої країни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертацію виконано відповідно до плану комплексної науково-дослідницької програми «Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (реєстраційний номер № 0104U007245) відділу міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України.
Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням вагомості наукової проблематики, актуальності обраної теми та стану її наукового осмислення. Оскільки дана тема не розглядалася комплексно й усебічно, автор дисертаційного дослідження поставила за мету з’ясувати теоретичні та нормативно-правові засади сучасного міжнародного захисту національних меншин, механізм імплементації норм міжнародного права з захисту прав осіб, що належать до національних меншин, у національне законодавство ФРН, внести посильний вклад до формування нової свідомості, яка базується на верховенстві права і повазі до особи, незалежно від раси, національності, приналежності до меншості.
Ця мета визначила необхідність виконання таких завдань:
- дослідити феномен «національна меншина» як правової категорії шляхом проведення її теоретико-правового аналізу у міжнародно-правовій та національній доктринах;
- теоретично обґрунтувати підхід до визначення дефініції «національна меншина», поняття «етнічна меншина», «самоідентифікація»;
- розкрити еволюцію міжнародного захисту національних меншин у документах універсальних та європейських регіональних організацій;
- розглянути правове поле існування національних меншин ФРН щодо його відповідності міжнародно-правовим стандартам;
- визначити етапи становлення правового регулювання положення національних меншин, а також розвитку правового статусу національних меншин у ФРН у контексті загальноєвропейського цивілізаційного процесу;
- проаналізувати систему правових актів ФРН, що визначають статус національних меншин та етнічних груп;
- дослідити систему німецького місцевого самоврядування, її нормативно-правове закріплення, що дозволяє на регіональному рівні забезпечити збереження етнічних культур;
- здійснити аналіз форм самоорганізації національних меншин та механізм реалізації їх культурних, політичних, соціальних, економічних прав та свобод.
Об’єктом дослідження є комплекс міжнародних та внутрішніх правовідносин, що стосуються взаємодії міжнародного права і внутрішнього права у сфері забезпечення та захисту прав національних меншин у ФРН.
Предметом дослідження є співвідношення міжнародно-правових та внутрішньодержавних принципів і норм у національному законодавстві та відповідній державній політиці ФРН щодо правового положення національних меншин.
Методи дослідження обрані автором, виходячи із мети, об’єкту та предмету даної дисертаційної роботи. Дослідження проведене із застосуванням спектру загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання та підходів. Метод аналізу застосовувався при дослідженні доктрини міжнародного права та наукових концепцій вітчизняних і зарубіжних учених. При визначенні етапів міжнародно-правового регулювання положення національних меншин, а також розвитку правового статусу національних меншин у ФРН у контексті загальноєвропейського цивілізаційного процесу було застосовано історико-правовий метод. Формально-юридичний метод ліг в основу аналізу міжнародно-правових принципів і норм, міжнародних документів та внутрішньодержавних актів ФРН. Порівняльно-правовий метод застосовувався для з’ясування питання про співвідношення міжнародного і національного права ФРН щодо захисту національних меншин та відповідність норм останнього визнаним міжнародно-правовим стандартам.
Конкретно-юридичний характер дослідження – правове положення національних меншин ФРН – зумовив поєднання юридичного і логічного методу, та базуванні роботи на юридичному методі, як найголовнішому засобі юридичного пізнання та вираження дійсності, яка виходить з поняття «право». Автором застосований метод імперативного регулювання з метою розгляду відносин між суб’єктами права, що ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб’єкта іншому.
Серед загальнонаукових методів використовувався насамперед принцип об’єктивності. Використання методів багатофакторності, моделювання, базуючись на німецькому досвіді, дали можливість розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про національні меншини в Україні. За допомогою системного методу дослідження визначено критерії класифікації та здійснено класифікацію структури рівнів захисту меншин, основних індивідуальних та колективних прав і свобод національних меншин у ФРН. Вибір структурно-функціонального методу дозволив розкрити елементи механізму реалізації основних прав національних меншин у Німеччині. Спеціальний – формально-догматичний метод – дав змогу проаналізувати систему законодавства про національні меншини в ФРН з метою вироблення пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства. При дослідженні теми автор особливу увагу звертав на репрезентативність німецького законодавчого матеріалу, що дозволило у роботі широко використовувати метод доктринального трактування юридичних норм.
Для вивчення проблеми, крім ряду загальнонаукових, автором застосовані спеціальні наукові методи – генетично-правовий – для висвітлення генезису розвитку правової теорії і практики захисту національних меншин у ФРН; широко використовується в роботі метод порівняльно-історичного дослідження для компаративного аналізу федерального, земельного рівня захисту меншин, відповідного до цього і тлумачення юридичних норм, а також проведення аналогії із відповідними нормами в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження. За результатами проведеного дослідження сформульовано наступні положення та висновки, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист:
Вперше:
- здійснений аналіз системи законодавства ФРН щодо захисту національних меншин та її відповідності міжнародно-правовим принципам та нормам;
- проведено порівняльний аналіз відповідності чинного законодавства ФРН положенням Рамкової конвенції про захист національних меншин, яка містить високий рівень вимог до країни, що приєдналася до неї;
- розглянуто Доповіді ФРН про виконання зобов’язань за Рамковою Конвенцією, проаналізовано резолюції Комітету міністрів Ради Європи та висновки Консультативного комітету Ради Європи щодо позитивних аспектів та вдосконалення національного законодавства ФРН;
- запропоновано практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства і практики України відповідно позитивного досвіду ФРН.
Дістало подальший розвиток:
- розкриття еволюції міжнародного захисту національних меншин у документах універсальних та європейських регіональних організацій;
- визначення статусу національних, етнічних меншин через аналіз правової природи цього явища, його історико-правові коріння;
- теза про те, що імплементація норм міжнародного права щодо захисту національних меншин полягає у прийнятті норм внутрідержавного права з метою виконання міжнародно-правових норм, принципів, а також для створення умов по безпосередній реалізації міжнародно-правових норм на території держави;
- положення про те, що у разі порушення міжнародно-правових зобов’язань щодо захисту національних меншин по відношенню до країни можуть бути застосовані санкції за допомогою впливу через комітети ООН, ОБСЄ, Ради Європи.
Удосконалено:
- дослідження щодо сутності основних прав рівності й недискримінації та спеціальних прав на існування і самобутність, на яких базуються інші чинні спеціальні права, що дають особам, які належать до меншин, можливість захищати і зберігати свої культурні, релігійні та мовні особливості;
- теоретичне обґрунтування визначення поняття «національна меншина», «етнічна меншина», самоідентифікація.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації доповнюють сучасні дослідження проблеми міжнародного та національного захисту осіб, які належать до національних меншин. Положення і результати можуть стати методологічною основою та теоретичним підґрунтям для здійснення подальших наукових міжнародно-правових і національно-правових досліджень із цієї тематики.
Практичне значення одержаних результатів обумовлюється можливістю їх використання для підготовки та викладання курсу «Міжнародне публічне право», спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, а також для написання підручників і навчальних посібників з міжнародного права та права Європейського Союзу. Аналіз нормативного матеріалу може бути корисним у практиці юристів, адвокатів, що здійснюють захист прав людини.
Особистий внесок здобувача полягає у комплексному аналізі еволюції правового статусу національних меншин у внутрішньому законодавстві ФРН на основі міжнародно-правових принципів і норм щодо захисту прав національних меншин, систематизації прав меншин та осіб, які до них належать на федеративному, земельному, комунальному рівнях.
Автором пропонується теоретична і прикладна модель вивчення правового статусу національних меншин у ФРН, яка включає систему їхніх колективних прав, індивідуальних прав, свобод і обов’язків, громадянство, юридичну відповідальність, правові принципи та гарантії прав і свобод за допомогою цивілізаційного та структурно-системного (міждисциплінарного) підходу і концепції мультикультурного правового суспільства.
Здійснено, за німецьким правом, класифікацію свобод національних меншин і гарантій юридичних прав, які становлять розгалужену, багаторівневу систему організаційно-правових та нормативно-правових гарантій. До системи організаційно-правових гарантій належать органи федеральної, земельної, місцевої влади, інші інститути держави та інститути суспільства, суспільного ладу (політичні партії, засоби масової інформації тощо). Систему нормативно-правових гарантій прав та свобод національних меншин ФРН становлять, як норми міжнародного права, регіонального права, так і внутрішні норми-принципи, процесуальні норми, юридична відповідальність та обов’язки.
Виходячи з вивчення і аналізу нормативно-правових джерел ФРН, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та організаційно-правових гарантій, які спрямовані на закріплення та розвиток правового статусу національних меншин в Україні.
Автор пропонує інституційну побудову системи адміністративного захисту меншин, ґрунтуючись на досвіді ФРН.
Апробація результатів дисертації здійснена автором у виступах на ІХ Міжнародному сорабістичному семінарі у Львівському національному університеті, (Львів, жовтень 2001 року, доповідь опублікована), Міжнародній науково-практичній конференції «Правовий статус національних меншин» (Ужгород, травень 2003 року, доповідь опублікована), Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-правовий захист національних меншин (м. Ужгород, 29 вересня 2006р., доповідь опублікована) Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: Український та зарубіжний досвід» (Ужгород, 17-18 травня 2007 р., доповідь опублікована).
Публікації. Основні результати і висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, опубліковані у 5-ти індивідуальних статтях у фахових виданнях, а також у матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура та загальний обсяг дисертації. Мета і завдання дисертаційного дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, список джерел та використаної літератури – 298 посилань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені у наступних висновках:
1. Нормативно-правова база ФРН щодо меншин охоплює: міжнародне право, право Європейського Союзу; акти Федерації; акти Земель; правові норми, які приймаються іншими суб’єктами права на комунальному рівні.
2. Для міжнародного права визнання державою національних меншин не є визначальним. Це витікає із обов’язку кожної держави добросовісно виконувати зобов’язання, що витікають із договорів та інших джерел міжнародного права.
3. Держава як основний суб’єкт правової нормотворчості несе особливу відповідальність у справі попередження дискримінації і захисту прав національних меншин, адже останні, являючись такими, істотно обмежені у можливостях впливу на політику своєї держави як в сенсі законодавства, так і в смислі проведення фактичної політики по відношенню до них. Отже, міжнародні відповідні механізми застосовуються для врегулювання питань національних меншин, щоб їх положення не залежало цілком від доброї волі держави або ж свавілля уряду.
4. Більшість документів міжнародного права не містить і не ставить за мету дати визначення національної, расової, етнічної меншини. Пояснюють це тим, що завданням документів передусім є не чітке визначення самого суб’єкта дискримінації (нерівності), а її неприпущенні або ліквідація. І напевно, для негативних, забороняючих правових рішень їх цілком достатньо, але для позитивного правового регулювання, тобто для застосування на практиці актів позитивної дискримінації, а саме надання тих пільг, які необхідні для досягнення не формальної, а реальної рівності, надання так званих «компенсуючих», «вирівнюючих» прав, найбільш чітка дефініція суб’єкта цих прав (правовідносин) є конче потрібною.
5. Міжнародні договори із захисту прав національних меншин або окремі норми таких договорів здебільшого характеризуються загальною декларативністю стилю викладення та рамковим характером норм, тому можливості реалізації таких прав громадянами певної країни значною мірою залежать від особливостей правового регулювання національним законодавством цієї сфери суспільних відносин.
6. Міжнародний контроль у сфері захисту осіб, які належать до національних меншин характеризується субсидіарним характером, тобто міжнародний захист прав людини, а отже осіб, приналежних до національних меншин в жодному разі не замінює захист прав національних меншин на внутрідержавному рівні.
7. Особа має право вимагати від держави забезпечення і захисту своїх прав, у тому числі у світлі виконання нею міжнародних зобов’язань. По-перше, через звернення до міжнародних судових установ, компетенція яких визнана такою державою. По-друге, до національних судів, якщо міжнародне право визнане в державі складовою частиною її правової системи.
8. Імплементація норм міжнародного права щодо захисту національних меншин у національне законодавство ФРН розглядається як процес впливу міжнародного права на внутрішньодержавне; включає в себе здійснення міжнародно-правових норм на міжнародному рівні та забезпечення виконання міжнародно-правових зобов’язань на національному рівні. На міжнародному рівні імплементація здійснюється головним чином універсальними і регіональними міжнародними організаціями, що знаходить прояв у міжнародній правотворчості, у сфері правозастосування та контрольній діяльності. На рівні національної правової системи імплементація здійснюється за допомогою цілеспрямованої організаційно-правової системи діяльності органів державної влади, в результаті якої досягається виконання взятих державою міжнародно-правових зобов’язань.
9. Міжнародно-правовий механізм імплементації норм міжнародного права розглядається у доктрині міжнародного права як сукупність конвенційного та організаційно-правового механізму. Конвенційний механізм імплементації містить такий структурний елемент, як міжнародний контроль. Тобто відбувається контроль через встановлення фактичної поведінки держав, можливих порушень державою прийнятих міжнародних зобов’язань.
10. На сьогодні не вироблено загальновизнаного поняття термінів «національна» та «етнічна» меншини. Щодо Федеративної Республіки Німеччина, то вона віднесла до національних меншин осіб, які являються громадянами ФРН; відрізняються від більшості населення своєю мовою, культурою та історією, тобто своєю ідентичністю; прагнуть зберігати свою ідентичність; Німеччина є їхньою традиційною батьківщиною; вони тут живуть на успадкованих місцях поселень. Ця дефініція наближена до визначення, згідно міжнародних стандартів, безпосередньо до Рекомендації 1255 Ради Європи про захист прав національних меншин від 1995 р.
11. Розглядаючи міжнародно-правові акти, як джерело для захисту національних меншин ФРН, ми ділимо їх на ті що містять загальновизнані права кожної людини і ті, що містять так звані спеціальні, особливі правові норми, які безпосередньо формують правовідносини у такому складному соціальному феномені як меншина.
12. Німецький федералізм у своїй правовій системі відповідно до норм міжнародного права для вирівнювання правового статусу національних меншин у державі закріпив за національними меншинами такі права і свободи: заборона дискримінації осіб, належних до національних меншин; право сповідувати свої релігійні й інші переконання; свобода вираження своїх поглядів відповідно до своїх релігійних, філософських та інших переконань; свобода вільного пересування та право залишати свою країну та повертатися до неї; право на асоціації; право на створення громадських організацій; право впливати на ухвалення рішень, що стосуються меншин; право вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з іншими представниками своєї групи, включно з тими, що знаходяться за кордоном; право на існування, на повагу до своєї культурної самобутності; право на вільне збереження і розвиток культурної самобутності; право користування мовою меншини привселюдно та приватно; використання мови меншини у стосунках із владою, у тому числі в судах в місцях їхнього поселення; право меншини навчати своїх дітей їхньої рідної мови; право меншин створювати власні навчальні заклади за власні кошти; право на використання та офіційне визначення свого прізвища та імені рідною мовою; право одержувати та поширювати інформацію за допомогою власних інформаційних джерел; право вільного доступу до засобів масової інформації; право на створення власних релігійних установ. Згідно цього переліку відбулося надання і особливих прав, які не будучи привілеями, надають меншинам гарантії збереження їх ідентичності, традицій та особливостей. При гарантованому праві на збереження рідної мови, позитивних результатах діяльності організацій меншин, а також при можливості повноцінної участі в економічному і політичному житті держави меншини досягають статусу, який для більшості населення являється достатнім.
13. Питання про співвідношення загальновизнаних прав кожної людини та спеціальних норм, що стосуються тільки осіб, належних до національних меншин, являється складним і досі до кінця не розроблене. Коли йде мова про права національних меншин, то мають на увазі не тільки права людини і громадянина, а й спеціальні додаткові права національних меншин. Але потрібне розуміння того, що в кінцевому підсумку колективні права визначають індивідуальні права осіб, приналежних до національних меншин, а права індивіда і більшості не розчиняються в правах національних меншин. Можна стверджувати, що право на національне або етнічне самоусвідомлення, свобода декларування своєї належності до національної меншини – це таке право людини, яке однаковою мірою є надбанням і індивіда, і колективу. Тому неможливо реалізувати ці права окремо – індивідуально або колективно. Принцип свободи вибору своєї належності (або неналежності) до меншин, право на подвійну ідентичність (визнання себе членом політичної нації держави, у громадянстві якої перебуває особа, і одночасно – членом своєї національної спільноти) потрібно розглядати як одне з основних прав людини.
14. Пряма функція збереження багатонаціональної етнічної палітри у ФРН покладена на Землі, де безпосередньо проживають національні меншини. Аналізуючи земельні конституції, потрібно відзначити їх достатню законодавчу органічність по відношенню до меншин. Землями ФРН гарантується національним меншина одне з основних прав – право використання рідної мови – не тільки в побуті й навчанні, але й офіційних місцевих адміністративних установах. Досвід німецької держави показує, що завдання країни полягає в тому, щоб прогнозувати і попереджати, контролювати етнічні проблеми, не допускаючи їхніх крайніх проявів.
15. Концептуально важливо, щоб національні меншини розглядалися як частина титульного народу. Ця думка автора підтверджена Основним законом Федеративної Республіки Німеччина, який проголошує державоутворюючим народом німців. А німцем в світлі цього документу є кожний, хто володіє німецьким громадянством. Автор вважає, що занадто активна ідея розподілу суспільства за національними ознаками призводить до політизації всіх аспектів життя, а етнічна, культурна, мовна самобутність з особистого вибору при певних умовах може стати фатально заданим фактором, і все, що відноситься до цієї сфери, перетворюється в політичний символ, а система національних цінностей стає політичною ідеологією.
16. Загальні принципи політики захисту національних меншин та і сама концепція держави повинна гарантуватися на виконанні певних умов. По-перше, у визнані за національними меншинами всіх громадянських, політичних, економічних, культурних прав, які має домінуючий етнос. Безумовною складовою захисту можна відзначити і завдання забезпечення умов, які дозволяють зберігати й розвивати культурні особливості, мову, релігію тощо. В певних умовах, які повинні бути визначені, меншинам потрібно надати певні пільги. Держава повинна шукати мирні шляхи демократичного існування різних груп в суспільстві та не допускати спірних питань, етнічних конфліктів та орієнтуватися на діалог.
17. Автономізація національних громад, дійове, правове регулювання статусу меншин, легалізація та наділення функціями публічної влади їхніх представництв вимагає чіткого, однозначного юридичного визначення суб’єктів цього дійства – колективу національних меншин. Права національних меншин належать до тих прав, ефективна реалізація яких можлива лише через створені з цією метою спеціальні інститути. На підставі єдиних принципів є можливим врегулювати законодавчим шляхом забезпечення їх представництва, у тому числі й політичного, як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні таким чином, що будуть задоволені запити всіх меншин, незважаючи на їхнє повне розмаїття щодо характеру розселення, чисельності, рівня асимільованості тощо.
18. Важливим буде відзначити, що держава, визначившись з єдиним переліком національних меншин існуючих на її території, повинна не тільки надавати право на захист, але й брати на себе зобов’язання щодо захисту. Тут виникають дуалістичні відносини між громадянами, що наділені основними правами, та державною владою, наділеною зобов’язаннями. Тим самим обов’язок захисту на відміну від права на захист опосередкований законом, адже право на захист містить в собі заперечення державного втручання. Обов’язок захисту, навпаки, пов’язаний з позитивною діяльністю, зміст якої не встановлено наперед. Якщо держава навіть порушує свій обов’язок захисту, то залишаються, як правило, відкриті способи її можливого конституційного здійснення.
19. Нормативно-правова система захисту прав національних меншин у ФРН виступає сукупністю правових гарантій, принципів та норм, що спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобіганню та відновлення порушених прав національних меншин: нормативно-правовий захист громадянських та політичних прав національних меншин; нормативно-правовий захист соціальних та економічних прав національних меншин; нормативно-правовий захист релігійних прав національних меншин; нормативно-правовий захист культурних прав національних меншин; нормативно-правовий захист освітніх та мовних прав національних меншин; нормативно-правовий захист інформаційних та інших прав національних меншин;
20. Інституційна система захисту прав національних меншин включила в себе такі елементи як: захист прав національних меншин в ФРН вищими державними органами влади; захист прав національних меншин в ФРН державними органами земель; захист прав національних меншин в ФРН органами судової влади; захист прав національних меншин в ФРН органами місцевого самоврядування, громадами захист прав національних меншин в ФРН
21. Автор вважає, що розширення практики застосування механізмів захисту повинно здійснюватися через інституційну розбудову. При вирішенні цієї задачі потрібно по-перше, забезпечити створення органу, головним завданням якого буде захист національних меншин і забезпечення виконання вимог антидискримінаційних норм законодавства; по-друге, до компетенцій такого органу включити права вивчати і розслідувати інциденти, пов’язані з порушенням прав національних меншин в різних секторах суспільства і сферах суспільного життя, збирати, отримувати докази і інформацію по відношенню до індивідуальних скарг, приймати обов’язкові до виконання рішення щодо захисту національних меншин.
22. Автор пропонує інституційну побудову системи адміністративного захисту меншин, ґрунтуючись на досвіді ФРН. Так, одним з головних недоліків інституту омбудсмена в Україні являється широкий круг функцій при обмежених ресурсах. У зв’язку з цим діяльність Уповноваженого з прав людини слабо представлена в сфері захисту меншин. Вирішення задач по вдосконаленню і розвитку інституту омбудсмена в сфері захисту прав національних меншин може здійснюватися при допомозі наступних заходів. По-перше, створення при Уповноваженому з прав людини спеціалізованого підрозділу з питань національних меншин, який би займався виключно правами меншин, що призвело б до забезпечення постійної (систематичної) уваги омбудсмена до цієї сфери. Заснування спеціалізованого інституту Уповноваженого по правам меншин, так званого «омбудсмена меншин», як показує досвід Федеративної республіки Німеччина, є доцільним. Доречним, на наш погляд, є і перейняття досвіду створення «регіональних уповноважених з прав меншин», які в Німеччині обираються органами місцевого самоуправління, і його діяльність розповсюджується лише на певний регіон. Всі ці заходи можна здійснювати як окремо, так і в комбінації. Можливо, є необхідність створення міжетнічної комісії для розгляду і вирішення претензій про порушення прав і законних інтересів. У склад даного органу входив би представник кожної національної меншини, незалежно від її численності, а в основу був би покладений сесійний порядок. На думку автора, передача певних повноважень місцевим органам дозволить уникнути ряд істотних проблем, вирішення яких сприятиме, наприклад можливості уникнути концентрації влади на центральному рівні, нагромадження уряду місцевими справами; забезпеченню участі населення в здійсненні владних повноважень, політичному процесі; зближенні держави з громадянським суспільством; здійсненню раціоналізації і оптимізації муніципального управління в цілому. Адже добре обізнані з положенням справ у відповідних територіальних одиницях, органи місцевого самоврядування являються більш ефективним і оперативним, ніж центральний уряд при вирішенні локальних питань.
23. . Необхідним є залучення представників меншин до виробітки політики та створенню механізмів захисту національних меншин. Виконання цієї задачі розуміє впровадження в практику консультацій з меншинами, для того, щоб враховувати їх думку при розробці і прийнятті законів та нормативно-правових актів; здійснення адміністративних дій, що торкаються національних меншин. При реалізації цього варіанту повинні бути визначені випадки, коли залучення представників національних меншин до процесу прийняття рішень являється обов’язком органів влади, питання для рішення яких повинні залучатися громадські організації меншин. Це сприятиме розвитку громадянського суспільства, дозволить національним меншинам впливати на державну політику, сприяючи таким чином запобіганню потенційних проблем і створенню потрібних механізмів захисту.
24. Актуальним завданням сьогодення можна вважати правову освіту як громадян, так і державних службовців, від яких в значній мірі залежить реальне забезпечення прав і свобод своїх громадян. Отже, забезпечення належного правового положення національних спільнот є важливим завданням кожної держави і важливим напрямком розвитку законодавства, що являється своєрідним каталізатором демократії, важливим чинником належного забезпечення прав та свобод людини і громадянина у кожній державі. Життя досить таки багатогранне, і воно може сприйматися тільки при умові, що ми зрозуміємо, що джерелом права являється людська особистість. Поки це не стане не просто складовою, а частиною нашої свідомості, ми ніколи не зможемо згладити національні процеси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Документи та матеріали
Універсальний рівень
1. Венская Декларация и Программа действий. Принята Всемирной конференцией ООН по правам человека 25 июня 1993 г. // Действующее международное право: в 3 т. / [сост. Ю.М. Колосков, Э.С. Кривчикова]. – М.: Изд-во Моск.незав. ин-та междунар. права, 1999. – Т.2. – С.94-104.
2. Венская конвенция о праве международных договоров // Действующее международное право: в 3 т. / [сост. Ю.М. Колосков, Э.С. Кривчикова]. – М.: Изд-во Моск.незав. ин-та междунар. права, 1999. – Т.1. – С.343-372.
3. Всеобщая Декларация прав человека. Принята III сессией Генеральной ассамблеи ООН 10 декабря 1948 г. / Международное право в документах [сост. Н.Т. Блатов]. – М.: Прогресс, 1982. – 184-216 с.
4. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка. –Гаага: Фонд міжетнічних відносин, 1996. –17с.
5. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с уставом Организации Объединенных Наций от 24 октября 1970г. // Действующее международное право: в 3 т. / [сост. Ю.М. Колосков, Э.С. Кривчикова]. – М.: Изд-во Моск. незав. ин-та междунар. права, 1999. – Т.1. – С.65-73.
6. Декларация ЮНЕСКО о расе и расовых предрассудках от 27 ноября 1978г. // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. – М.: МО, 1993. – С. 223-229.
7. Декларація прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин / Права людини в Україні [гол. за вип. Шульга М.]. – Випуск 21. – К., 1998. – С.79-82. – (Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини).
8. Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах / Права людини: Міжнародні договори України [упоряд. Кучеренко Ю.К.]. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 181-192. (Декларації, документи).
9. Доклад Подкомиссии ООН по проблеме дискриминации и защите меньшинств 1977г. [сост. специальный представитель ООН Ф.Капоторти]. – М.: Наука, 1983. – 32с.
10. Документ Копенгагенської наради Конференції з питань людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р. // Права людини в Україні [гол. за вип. Шульга М.]. Випуск 21. – К. – С.235-254. – (Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини).
11. Загальна декларація прав людини / Права людини: Міжнародні договори України [упоряд. Кучеренко Ю.К.]. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 181-192. –(Декларації, документи).
12. Итоговый документ Венской встречи 1986-1989 гг. представителей государств-участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе 15 января 1989 г. // Действующее международное право: в 3-х т. / [сост. Ю.М. Колосков, Э.С. Кривчикова]. – М.: Изд-во Моск.незав. ин-та междунар. права, 1999. – Т.1. – С.83-91.
13. Конвенция про права дитини від 20 листопада 1989 г. // Права людини: Міжнародні договори України [упоряд. Кучеренко Ю.К.]. – К.: Юрінформ, – 2-ге вид., 1992. – С. 123-146. – (Декларації, документи).
14. Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього // Права людини: Міжнародні договори України. – С.63-67.
15. Международный пакт о гражданских и политических правах от 16 декабря 1966г. // Действующее международное право: в 3т. / [сост. Ю.М. Колосков, Э.С. Кривчикова]. – М.: Прогресс, – Т.2. 1996. – С.56-68.
16. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965р.) // Права людини : Міжнародні договори України.
17. О борьбе с дискриминацией в области образования (14 декабря 1960) // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. – М.: Логос, 1993. – С.41-63.
18. Право народов и наций на самоопределение. Резолюция 637. Принята на VII сессии Генеральной Ассамблеи ООН 16 декабря 1952г. // Действующее международное право: в 3 т./ [сост. Ю.М. Колосков, Э.С. Кривчикова]. – М. – Т.1. – 1996. – С.36-39.
19. Рекомендация МОТ № 104 о защите и интеграции коренного и другого населения, ведущего племенной и полуплеменной образ жизни, в независимых странах. Принята Генеральной конференцией МОТ 26 июня 1957г. // Статус малочисленных народов России / [сост. д-р. юр. наук, проф. В. А. Кряжков]. – М., 1994. – С. 35-64. (правовые акты и документы).
20. Рекомендация ЮНЕСКО об участии и вкладе народных масс в культурную жизнь, от 26 ноября 1976 г. // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. – М., 1993. – С.340-352.
21. Рекомендация ЮНЕСКО о международной стандартизации статистики в области радио и телевидения, от 22 ноября 1976 г. // Там само. – С.542-550.
22. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июня 1945г. // Международное право в документах. [сост. Н.Т. Блатов]. – М.: Прогресс, 1982. – С.52-79.

Регіональний рівень
23. Будапештское решение СБСЕ от 6 декабря 1994 г. // Действующее международное право. – Т.2. – С.185.
24. Декларация о хартии народов и регионов от 23 января 1996г. // Международное сотрудничество в области прав человека: – М.: Наука, 1993. – Вып.2. – С.282 -297.– (Документы и материалы).
25. Декларация Хельсинской встречи на высшем уровне от 10 июля 1992 г. // Международные акты о правах человека. – М., 1999. – С. 677-681.
26. Доклад совещания экспертов СБСЕ по вопросам национальных меньшинств в Женеве 19 июля 1991 г. // Международное сотрудничество в области прав человека. – М.:Прогресс,1993. – Вып. 2– С.310-341. – (Документы и материалы).
27. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ от 29 июня 1990 г. // Международное сотрудничество в области прав человека. – М.: Наука,1993. – Вып.2. – С.294 –310.– (Документы и материалы).
28. Документ Московского совещания конференции по человеческому измерению СБСЕ от 3 октября 1991 г. // Действующее международное право. – Т.2. – С.162-173.
29. Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. 2000. – С. 175-196. – (Зб. договорів Ради Європи. Українська версія).
30. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. Хельсинки, 30 июля - 1 августа 1975г. // М.: Международные отношения, 1985. – С.9-10.
31. Конвенція про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин 1994 р. // Права людини в Україні [гол. за вип. Шульга М.]. –Випуск 21. – К., 1998. – С.408-412. – (Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини).
32. Лундські рекомендації щодо ефективної участі національних меншин у громадсько-політичному житті. – Гаага, 1999. – 55 с.
33. Парижская Хартия для новой Европы. Итоговый документ Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, состоявшегося в Париже, от 21 ноября 1990 г. // Международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы. – М., 1993. – Вып.2. – С.310-323.
34. Рамкова конвенція про захист національних меншин. – 1995. // Бюлетень центру інформації та документації Ради Європи в Україні. – № 9. – 1997. – С.7-35.
35. Статут Ради Європи (1949 p.) (ETS № 1) // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К., 2000. – С. 11–12.
36. Resolution (97)10.Rules Adopted by the Committee of Ministers on the Monitoring Arrangements under Articles 24 to 26 of the Framework Convention for the Protection of National Minorities. –Rule № 24.
37. Хельсинские решения СБСЕ от 10 июля 1992 г. // Действующее международное право. – Т.2. – С.180-184.
38. Congress of Local and Regional Authorities of Europe, Recommendation 43 (1998). – Strasbourg, 1998. – S. 22
39. Congress of Local and Regional Authorities of Europe, Resolution 52 (1997). –Strasbourg, 1997. –S-188
40. Parliamentary Assembly of the Council of Europe, 44-th Ordinary Session, Recommendation 1201 (1993) on an Additional Protocol on the Rights of National Minorities to the European Convention on Human Rights 1 February 1993.
41. Report of the 4 Session of the Sub-Commission on the Prevention of Discrimination and Protection of Minorities // Yearbook of the United Nations, New York, 1951. – Р.485-503.
Федеральний рівень ФРН

42. Bericht der Gemeinsamen Verfassungskommission / BT-Drs. 12/6000 v. 5.11.1993
43. Bonner Kommentar zum Grundgesetz (Zweitbeareitung). – Loseblatt. – Heidelberg, Stand. – Oktober. – 1993. – 645 s.
44. Gerichtsverfassungsgesetz – GVG in der Fassung vom 09.05.1975 (zuletzt geändert am 22.12.2006) – Режим доступу до закону: http://www.jusline.de/Gerichtsverfassungsgesetz_(GVG)_Langversion.html
45. Geschäftsordnung des Beratenden Ausschusses für Fragen des sorbischen Volkes beim Bundesministerium des Innern vom 03. September 2002 – Режим доступу: http://www.jusline.de/
46. Gesetz zu der Europäischen Charta der Regional- oder Minderheitensprachen des Europarates vom 05.November 1992 / vom 09.Juli 1998. – Режим доступу: http://www.jusline.de/
47. Gesetz zu dem Rahmenübereinkommen des Europarates vom 01. Februar 1995 zum Schutz nationaler Minderheiten vom 22. Juli 1997. – Режим доступу: http://www.jusline.de/
48. Gesetz zur Ausführung des Artikels 11 Abs. 1 des Rahmenubereinkommens des Europarats vom 01. Februar 1995 zum Schutz nationaler Minderheiten (Minderheiten-Namensanderungsgesetz - MindNamAndG) / Bundesgesetzblatt. – Teil I. –Nr. 5 vom 23.02.2007. – 122-129
49. Protokollnotiz zu Artikel 7 Abs. 1 Nr. 1 des Staatsvertrages zwischen dem Land Brandenburg und dem Freistaat Sachsen über die Errichtung der «Stiftung für das sorbische Volk». – Режим доступу: http://www.domowina.sorben.com /dokumenty/ rechtsv.pdf
50. Reichverfassung von 28.03.1849 // Dokumente zur deutschen Vervassungsgeschichte [hrsg. von Huber E.] . – Stuttgart, 1978. - Bd.1. – S. 375.
51. Sächsisches Gesetz zur Förderung von Kindern in Tageseinrichtungen (Gesetz über Kindertageseinrichtungen – SächsKitaG) in der Neufassung vom 15. Mai 2009
52. Staatsvertrag zwischen dem Land Brandenburg und dem Freistaat Sachsen über die Errichtung der «Stiftung für das sorbische Volk» vom 28.08.1998 (nach dem Stand der Fortschreibung vom 12.10.200) –- http: // www. germany. ru. / land / sachsen.
53. Satzung der Stiftung für das sorbische Volk vom 15.Juni 1999
54. Vereinbarung der Kultusministerkonferenz über die gegenseitige Anerkennung von landerspezifischen Fachern in der Abiturprufung (nach dem Stand der Fortschreibung vom 12.10.2001)
55. Vereinbarung über eine landerubergreifende Zusammenarbeit bei der Ausund Weiterbildung von Sorbischlehrkraften und Sorabisten
56. Vertrag zwischen der Bundesrepublik Deutschland und der Deutschen Demokratischen Republik über die Herstellung der Einheit Deutschlands (Einigungsvertrag) vom 31.August 1990
57. Zweiter Bericht der Bundesrepublik Deutschland gemäß Artikel 25 Abs. 2 des Rahmenübereinkommens des Europarats zum Schutz nationaler Minderheiten
58. Zweites Abkommen über die gemeinsame Finanzierung der «Stiftung für das sorbische Volk» vom 10. Juli 2009

Вільна держава Саксонія
29. Beschluss der Sachsischen Staatsregierung über die Abgrenzung der Geschäftsbereiche der Staatsministerien vom 18. Februar 2008. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
30. Dienstordnung für die Behörden des Freistaates Sachsen (DienstO) vom 18. Mai 2005. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
31. Die preußische Volksschule // Gesetze und Verordnungen. – Stuttgart-Berlin, 1905. –S.653-655.
32. Gemeindeordnung für den Freistaat Sachsen vom 21. April 1993 (Paragraph 15). Rechtsvorschriften des Freistaates Sachsen. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf

33. Gesetz über den privaten Rundfunk und neue Medien in Sachsen (Sächsisches Privatrundfunkgesetz – SächsPRG) vom 09. Januar 2001 in der ab April 2003 geltenden Fassung. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
34. Gesetz über die Kulturräume in Sachsen (Sächsisches Kulturraumgesetz – SächsKRG) in der ab 1. August 2008 geltenden Fassung. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
35. Gesetz über die Rechte der Sorben im Freistaat Sachsen (Sächsisches Sorbengesetz - SächsSorbG) vom 31. Marz Januar 1999in der Fassung des Kreisgebietsreformgesetzes vom 29. Januar 2008 Rechtsvorschriften des Freistaates Sachsen. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
36. Gesetz über die Schiedsstellen in den Gemeinden des Freistaates Sachsen (Sächsisches Schiedstellengesetz – SächsSchiedsStG) vom 27. Mai 1999. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
37. Gesetz zum Fünften Staatsvertrag zur Änderung rundfunkrechtlicher Staatsverträge und zur Änderung des Sächsischen Privatrundfunkgesetzes vom 12. Dezember 2000. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
38. Gesetz zum Schutz und zur Pflege der Kulturdenkmale im Freistaat Sachsen vom 03. März 1993. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
39. Gesetz zum Staatsvertrag über den Mitteldeutschen Rundfunk vom 27. Juni 1991. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
40. Gesetz zum Vertrag zwischen dem Heiligen Stuhl und dem Freistaat Sachsen vom 24. Januar 1997(Artikel 10). Rechtsvorschriften des Freistaates Sachsen. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
41. Gesetz zur Neuregelung des Landesplanungsrechts und zur Änderung der Sächsischen Bauordnung vom 14. Dezember 2001, Artikel 1: Gesetz zur Raumordnung und Landesplanung des Freistaates Sachsen (Landesplanungsgesetz-SächsLPLG) in der Fassung der Änderungen vom 29.01.2008. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
42. Gesetz zur Raumordnung und Landesplanung des Freistaates Sachsen (Landesplanungsgesetz- SächsLPIG) vom 24. Juni 1992 (Paragraph 20). – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
43. Landesentwicklungsplan Sachsen – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
44. Landkreisordnung für den Freistaat Sachsen vom 19. Juli 1993 (Paragraph 3). Rechtsvorschriften des Freistaates Sachsen. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
45. Sächsische Volksschulgesetz vom 26.04.1873 // Dokumente zur deutschen Vervassungsgeschichte. – Bd.1. – Stuttgart, 1978. S. 122-126.
46. Sächsisches Übergangsgesetz für das Volksschulwesen, vom 22.7.1919 // Gesetz – und Verordnungsblatt Sachsen. – S.185.
47. Satzung des Kulturraumes Oberlausitz-Niederschlesien vom 26 Februar 2009. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
48. Schulgesetz für den Freistaat Sachsen (SchulG) in der seit 1. August 2004 geltenden Fassung. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
49. Verfassung des Freistaat Landes Sachsen
50. Verordnung des Sächsischen Staatsministeriums des Innern zur Durchführung des Gesetzes über die Kommunalwahlen im Freistaat Sachsen (Kommunalwahlordnung – KomWO) vom 05.09. 2003 in der Fassung vom 18. Februar 2009. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
51. Verordnung des Sächsischen Staatsministeriums für Kultus über die Arbeit an sorbischen und anderen Schulen im deutsch-sorbischen Gebiet vom 22. Juni 2008. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
52. Verordnung des Sächsischen Staatsministeriums für Kultus über die Erste Staatsprüfung für Lehrämter an Schulen im Freistaat Sachsen (Lehramtsprüfungsordnung 1 - LAPO 1) vom 13.März 2000 (Paragraphen 55 und 85). – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
53. Verordnung des Sächsischen Staatsministeriums für Kultus über Grundschulen im Freistaat Sachsen (Schulordnung Grundschulen – SOGS) vom 04. August 2004.– Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
54. Verordnung über Kindertageseinrichtungen im deutsch-sorbischen Gebiet - SorbKitaVO vom 27. Februar 1995. Rechtsvorschriften des Freistaates Sachsen – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
55. Weisung des Regierungspräsidiums Dresden an die Landratsämter Bautzen, Niesky, Hoyerswerda, Kamenz und Weißwasser zur Beschriftung der Verkehrszeichen im deutsch-sorbischen Gebiet des Regierungsbezirkes Dresden vom 02. Oktober 1991. Rechtsvorschriften des Freistaates Sachsen – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
56. Zweites Gesetz zur Änderung des Sächsischen Berufsakademie-Gesetzes vom 18. August 2008. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf

Земля Бранденбург
57. Brandenburgische Landeswahlverordnung (BbgLWahlV) vom 11. März 1994 (Paragraph 46). Rechtsvorschriften des Landes Brandenburg. // Rechtsvorschriften des Landes Brandenburg. - http: // www. branderburg.de/land/lfdbbg/gesetze/verfas.html.
58. Erlaß des Ministeriums für Stadtentwicklung, Wohnen und Verkehr vom 01.März 1999 zur zweisprachigen Beschriftung von Verkehrszeichen im angestammten Siedlungsgebiet der Sorben (Wenden). Rechtsvorschriften des Landes Brandenburg. - http: // www. branderburg.de / land / lfdbbg/ gesetze / verfas.html.
59. Gesetz über den „Rundfunk Brandenburg“ (RBr-Gesetz) vom 06.11.1991 (Paragraph 4, Absatz 3; Paragraph 16 Absatz 2). Rechtsvorschriften des Landes Brandenburg. - http: // www. branderburg.de /land/lfdbbg/gesetze/verfas.html.
60. Gesetz über die Schulen im Land Brandenburg (Brandenburgisches Schulgesetz – BbgSchulG) vom 12. April 1996. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf

61. Gesetz zur Ausgestaltung der Rechte der Sorben (Wenden) im Land Brandenburg (Sorben/Wenden-Gesetz-SWG) vom 07. Juli 1994. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
62. Hauptsatzung des Landkreises Spree-Neiße vom 27.Januar 1999 (Paragraphen 1, 3, 16) // Satzungen der Landkreise Spree-Neiße, Bautzen und Kamenz, des Niederschlesischen Oberlausitzkreises sowie der Kreisfreien Stadt Hoyerswerda – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
63. Hauptsatzung zur Wahrung, Förderung und Entwicklung der sorbischen Sprache und Kultur des Niederschlesischen Oberlausitzkreises vom 10. Oktober 1995. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
64. Staatsvertrag zwischen dem Land Brandenburg und dem Freistaat Sachsen über die Errichtung der «Stiftung für das sorbische Volk» vom 28.08.1998. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
65. Satzung zur Wahrung, Förderung und Entwicklung der sorbischen Sprache und Kultur im Landkreis Kamenz vom 09. April 1997 – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
66. Satzung über die Förderung der sorbischen Sprache und Kultur in der Stadt Hoyerswerda vom 29. Oktober 1996 – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
67. Satzung zur Wahrung, Förderung und Entwicklung der sorbischen Sprache und Kultur des Niederschlesischen Oberlausitzkreises vom 10. Oktober 1995 – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
68. Satzung über die Förderung der sorbischen Kultur und Sprache (Landkreis Bautzen) vom 18.05.1999 – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
69. Verfassung des Landes Brandenburg vom 22. April 1992 (4. Abschnitt, Artikel 25) // Rechtsvorschriften des Landes Brandenburg. - http: // www. branderburg.de /land/ lfdbbg/gesetze/verfas.html.
70. Verordnung über die schulischen Bildungsangelegenheiten der Sorben (Wenden) (Sorben [Wenden] Schulverordnung – SWSchulV) vom 01. Juni 2000. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
71. Verwaltungsvorschriften des Ministers für Wissenschaft, Forschung und Kultur zum Gesetz zur Ausgestaltung der Rechte der Sorben (Wenden) imLand Brandenburg vom 28. April 1997. Rechtsvorschriften des Landes Brandenburg. – Доступ до джерела: http: // www. branderburg.de/ land /lfdbbg/gesetze/verfas.html.
72. Vorschaltgesetz zum Landesplanungsgesetz vom 06. Dezember 1991 – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf
73. Satzung der Stiftung für das sorbische Volk vom 15. Juni 1999. – Доступ до джерела: http://www.domowina.sorben.com/dokumenty/rechtsv.pdf

Земля Шлезвіг-Гольштейн
74. Antrag der Abgeordneten des SSW. – Доступ до джерела: http: //www.schleswig-holstein.de/STK/DE/Service/Broschueren/Downloads/minderheitenbericht2005__2010,t
75. Bericht der Landesregierung zur Minderheitenpolitik in der 16. Legislaturperiode (2005 2010). – Доступ до джерела: http://www.schleswig-holstein.de/ STK/DE/Service/Broschueren/Downloads/minderheitenbericht2005__2010.
76. Vervassung des Landes Schlesvig-Golstein. – Доступ до джерела: http://friesenrat.de/cms/upload/pdf/verfassung%20sh.pdf
77. Dänisch-Unterricht an deutschen Schulen des Landes Schleswig-Holstein. (Bericht der Landesregierung 2009). – Доступ до джерела: http://www.schleswig-holstein.de /STK/DE/Schwerpunkte/ Minderheitenpolitik/GeschichteMinderheitenpolitik/
78. Der Europaausschuss zu Besuch bei der dänischen Minderheit in Flensburg und dem NATO Stützpunkt «Joint Headquarter North East» in Karup. – Доступ до джерела: http://www.schleswig-holstein.de/STK/DE/Schwerpunkte/Minderheitenpolitik/GeschichteMinderheitenpolitik/
79. Entwurf eines Gesetzes zur Neufassung des Gesetzes zum Schutzedes schleswig-holsteinischen Wattenmeeres
80. Regional- und Minderheitensprachen in den Medien (Drs. 14/2507); TOP 31 Minderheitenpolitik in der 14. Wahlperiode. Kiel, den 18. 11. 1999
81. Sprachencharta-Schutz für Sinti und Roma (Kleine Anfrage der Abgeordneten Lars Harms, Silke Hinrichsen und Anke Spoorendonk (SSW) und Antwort der Landesregierung – Ministerpräsidentin)
82. Sprachencharta-Schutz für Sinti und Roma (Kleine Anfrage der Abgeordneten Lars Harms, Silke Hinrichsen und Anke Spoorendonk (SSW) und Antwort der Landesregierung – Ministerpräsidentin) – Доступ до джерела:http://www.schleswig-holstein.de/STK/DE/Schwerpunkte/Minderheitenpolitik/GeschichteMinderheitenpolitik/
83. Umsetzung der Europäischen Charta der Regional- und Minderheitensprachen in Schleswig-Holstein (Antrag der Abgeordneten des SSW. Federführend ist die Ministerpräsidentin 03-09-09) – Доступ до джерела:http://www.schleswig-holstein.de/STK/DE/Schwerpunkte/Minderheitenpolitik/GeschichteMinderheitenpolitik/
Монографії, колективні видання, статті

84. Абашидзе А.Х. Защита прав меньшинств по международному и внутригосударственному праву / Аслан Хусейнович Абашидзе. – М.: «Права человека», 1996. – 476с.
85. Абашидзе А.Х. Правовой статус меньшинств и коренных народов: Международно-правовой анализ / Абашидзе А.Х., Ананидзе Ф. Р. – М: Изд-во Рос. ун-та дружбы народов, 1997. – 224с. ( Рос. ун-т дружбы народов, Ин-т междунар. права).
86. Абашидзе А.Х.Международная защита прав национальных меньшинств./ А.Х.Абашидзе, И.П.Блищенко . – М.: Изд-во Рос. Ун-та дружбы народов, 1993. – 234 с.
87. Антонович М. Юридична термінологія з прав людини: походження, тлумачення, функціонування / Мирослава Антонович // Укр. часопис прав людини. – 1997. – № 3-4. – С. 20-24.
88. Антонюк О.В.Формування етнополітики Українськї держави: історичні та теоретико-методологічні засади / Олександр Васильович Антонюк. – К.:Держ. академія керівних кадрів культури і мистецтв, 1999. – 282с.
89. Анцупов А.Я. Конфликтология: [учебник вля вузов] / А.Я.Анцупов, А.И. Шипилов. – М.: ЮНИТИ, 2001, – 551с.
90. Арах М. Европейский Союз: видение политического объединения / Метка Арах [перевод со словенского]. – М.: Экономика. 1998. – 467с.
91. Аристотель. Политика. // Аристотель. Политика. Афинская політика. – М., 1997. – 340с.
92. Бабанцев Н. Социалистическая конституция Германской Демократической Республики / Николай Федорович Бабанцев. – Л., 1987. – 195с.
93. Бакунин М.А. Федерализм, социализм и антителеологизм // Антология мировой политической мысли: [в 5-ти томах]. – М., 1997. – Т. 4. – С.21-35.
94. Беліцер Н. Ще раз до питання про національні меншини в Україні / Наталія Беліцер // Час/Тіmе. – 1995. –30 червня. – С.3-5.
95. Беліцер Н. Національні меншини: правові норми, документи, суспільні уявлення та очікування / Н. Беліцер. Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві / [гол. ред. О.Майборода та ін]. – К.: Фонд «Європа ЧЧШ», 2002. – С. 151-157.
96. Биков О. М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні: [монографія] / Олександр Миколайович Биков. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
97. Блищенко И.П. Международная защита прав национальных меньшинств [учебное пособие] / Игорь Павлович Блищенко. – М.: Изд-во Рос. ун-та дружбы народов, 1993. – 130 с.
98. Блищенко И.П. Содержание права народов на самоопределение [учебное пособие] / Игорь Павлович Блищенко. – М.: Звенья, 1997. – 88 с.
99. Болтенкова Л. Историко-правовые аспекты разработки понятия национальных меньшинств / Л.Болтенкова. – Кемерово, 1978. – 48с.
100. Буроменський М.В. Политические режимы государств в международном праве. Влияние международного права на политические режимы государств / М.В.Буроменський. – Харьков: Ксилон, 1997. – 244с.
101. Буроменський М.В. Міжнародний захист прав людини та права біженців. / М.В.Буроменський. – К., 2002. – 160 с.
102. Брук С. И. Население мира: Этнодемографический справочник. – М.: Наука, 1986. – 322с.
103. Васильева Т. Правовой статус этнических меньшинств в странах Западной Европы / Т. Васильева // Государство и право. – 1992. – №8. – С. 133-142.
104. Ваттель Э. Право народов или Принципы естестенного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов / Э. Ваттель. – М.: Госюриздат, 1960. – 719с.
105.