ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯН В ПРАКТИЦІ ОРГАНІВ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН УКРАЇНИ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Святун Олексій Володимирович

УДК 341.83

ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯН В ПРАКТИЦІ
ОРГАНІВ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кучер Борис Іванович
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2011
ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1. Теоретико-правові засади дипломатичного та консульського захисту 15
1.1. Становлення і розвиток правового захисту прав та інтересів громадян за кордоном 15
1.2. Поняття та предмет дипломатичного і консульського захисту 46
1.3. Особливості дипломатичного та консульського захисту 68
Висновки до розділу 1 82
Розділ 2. Міжнародно-правове регулювання дипломатичного та консульського захисту 85
2.1. Правові умови здійснення дипломатичного і консульського захисту 85
2.2. Універсальний механізм здійснення дипломатичного і консульського захисту 108
2.3. Практика здійснення дипломатичного та консульського захисту в Європейському Союзі 131
Висновки до розділу 2 143
Розділ 3. Забезпечення прав та інтересів громадян України за кордоном 144
3.1. Нормативно-правовове регулювання зовнішньополітичної діяльності України в консульській сфері 144
3.2. Здійснення дієвого консульського захисту громадян України за кордоном 154
3.3. Розбудова української консульської служби та проблеми вдосконалення чинного законодавства щодо захисту прав та інтересів громадян України за кордоном 171
Висновки до розділу 3 179
Висновки 181
Список використаної літератури 187

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одним із найважливіших завдань держави є захист законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, порушення яких, незалежно від того, де це має місце, потребує їх відновлення і встановлення справедливості. Тому держава національної приналежності, а також держава перебування або проживання іноземця надають йому певні законодавчо гарантовані права, якими він може скористатися з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Після Другої світової війни з’явилися й успішно функціонують механізми міжнародного захисту прав людини, що дозволяють як фізичним, так і юридичним особам звертатися до відповідних міжнародних інстанцій. Проте внутрішніх засобів правового захисту, що їх надає держава, не завжди вистачає. Не в усіх випадках такі засоби є ефективними, як неефективними є і звернення до міжнародних інстанцій із огляду на обмеженість кола правових відносин, які регулюються міжнародними договорами й відповідно до яких створені вказані інстанції, обмеженість кількості держав-членів цих договорів, а також характер засобів поновлення порушених прав фізичних (юридичних) осіб, що є у розпорядженні цих інституцій. Названі чинники мотивують ситуацію, за якої одним із найбільш поширених засобів захисту прав фізичних (юридичних) осіб, що були порушені державою перебування, залишається дипломатичний та консульський захист. Такий захист у відповідності до діючих норм міжнародного права надає держава громадянства (національної приналежності), як правило, із залученням дипломатичних і консульських представництв за кордоном.
На сучасному етапі розвитку української державності питання дипломатичного та консульського захисту своїх фізичних та юридичних осіб набувають особливого значення для нашої країни, що пояснюється низкою факторів.
По-перше, процеси світової глобалізації, стрімка зміна економічної кон’юнктури, поглиблення інтеграційних процесів у Європі разом зі спрощенням візових режимів нашої держави з провідними країнами світу призводять до значної активізації міграційних процесів. Зі вступом у силу 1994 р. Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» [98] значно збільшилося число українців, які виїжджають за кордон. Усе більше наших громадян подорожують за межі України, як для пошуку кращої долі, так і з метою отримання сезонної чи тимчасової роботи за контрактом. Разом із контрактним працевлаштуванням із подальшою легалізацією статусу в країні перебування непоодинокими залишаються випадки спроб нелегального в’їзду до країн Західної Європи та Північної Америки. В українських офіційних та неофіційних джерелах, у тому числі й у засобах масової інформації, можна знайти різні оцінки кількості українських трудових мігрантів, які протягом останніх років виїхали з України. При цьому діапазон таких оцінок коливається від 2 до 7 млн. осіб. І це не дивно. Адже вирахувати точну або хоча б приблизну кількість українських заробітчан за кордоном надзвичайно важко, зважаючи на переважно нелегальний характер їх перебування та небажання ставати об’єктом обліку як в українських консульських службах, так і в міграційних службах країн проживання.
По-друге, після розпаду СРСР поза межами незалежної України опинилося багато наших співвітчизників, права яких інколи порушуються. Більшість із них набули громадянства України відповідно до Закону «Про громадянство України» 2001 р. [95], незважаючи на це значна кількість зі згаданої категорії осіб отримала і громадянство країни подальшого проживання, де їх права також порушуються.
По-третє, за роки незалежності, в умовах реформування економіки та переходу до ринкового господарювання, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності призвела до появи великої кількості суб’єктів зовнішньогосподарської діяльності - юридичних осіб, що беруть активну участь у міжнародних контактах в економічній, культурній та інших сферах.
Зовнішньополітична діяльність України, в тому числі й у консульській сфері, щодо захисту прав та інтересів громадян регулюється багатьма національними нормативно-правовими актами, серед яких насамперед: Конституція України від 28 червня 1996 року [124], Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. [97], Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року [96], Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України» від 12 липня 2006 року [204], Указ Президента України «Про Консульський Статут України» від 2 квітня 1994 року [126], Розпорядження Президента України «Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном» від 22 жовтня 1992 року [218] тощо.
При цьому однією з головних проблем забезпечення за кордоном прав та інтересів громадян нашої країни є те, що поза увагою залишається таке важливе, на думку дисертанта, питання, як формулювання загальних підходів української консульської служби до визначення поняття та масштабів консульського та дипломатичного захисту. Українське законодавство закріплює право громадян та юридичних осіб на захист своїх прав за кордоном, проте в національних нормативно-правових актах відсутня достатня конкретизація того, яким чином та за допомогою яких міжнародно-правових норм здійснюється такий захист. Ідеться про юридичне визначення понять «дипломатичний захист», «консульський захист», що дало б можливість чітко окреслити, що має робити консул задля забезпечення прав та інтересів українського громадянина, а що не належить до його прямої компетенції. При цьому, на наш погляд, не слід активно поєднувати правові форми захисту прав наших громадян за кордоном, зокрема адвокатську допомогу, з можливостями політичного та дипломатичного впливу з боку МЗС України. Важливим у зв’язку з цим є вироблення відповідних принципів такої взаємодії, а також державної підтримки, в тому числі фінансової, діяльності тих адвокатських організацій (як українських, так і закордонних), що надають реальну допомогу в захисті прав громадян України за кордоном .
Незважаючи на зростаючу актуальність питань дипломатичного і консульського захисту, слід зазначити, що різні країни неоднаково трактують окремі аспекти застосування цих інститутів, виходячи з того, що вони ґрунтуються, перш за все, на звичаєвих нормах міжнародного права.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що накопичена державами практика є досить значною, інститут захисту прав та інтересів фізичних осіб за кордоном потребує подальшого дослідження та кодифікації норм, які відносяться до дипломатичного та консульського захисту. До речі, до такого висновку прийшла також Генеральна Асамблея ООН. Згідно з резолюцією 51/160 Генеральної Асамблеї від 16 грудня 1996 року Комісія міжнародного права ООН поклала початок дослідженню тематики «дипломатичного захисту» та її кодифікації. Кодифікація та прогресивний розвиток інституту дипломатичного захисту в рамках Комісії міжнародного права ООН виокремили також питання про взаємодію та співвідношення норм цього інституту з нормами споріднених інститутів, в тому числі інституту консульського захисту. Результатом цієї роботи став Проект статей про дипломатичний захист [318], підготовлений Комісією у 2006 р.
Останні події на Близькому Сході (заворушення та військові дії в Лівії, масові акції протесту в низці арабських держав, що призвели до зміни влади в Єгипті та Тунісі, а також до можливих наступних серйозних змін в Саудівській Аравії, Бахрейні, Йорданії, Йемені та в інших державах), природні катаклізми (землетруси, цунамі, торнадо, повені тощо), що мають місце останнім часом, а також техногенна катастрофа в Японії знову поставили на чільне місце серед інших проблем і проблему захисту прав та інтересів іноземних фізичних та юридичних осіб, що ще раз підкреслює актуальність теми даного дисертаційного дослідження, а також її теоретичне та практичне значення для подальшого розвитку та удосконалення механізму правового регулювання відносин України з іноземними державами.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках наукової теми «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» № 06БФ048-01, яка, у свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України».
Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини у сфері надання дієвого дипломатичного та консульського захисту на універсальному рівні та в європейських державах.
Предметом дисертаційного дослідження є аналіз конкретних засобів і методів здійснення дипломатичного та консульського захисту прав громадян за кордоном, концепцій і доктрин із названої проблематики, розроблених юристами-міжнародниками та державними діячами різних країн, а також практичної реалізації цих концепцій державами у своїх міжнародно-правових відносинах.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб розглянути, проаналізувати та надати правову оцінку існуючій міжнародно-правовій базі дипломатичного та консульського захисту громадян на сучасному етапі, практиці його здійснення іншими державами в порівнянні з особливостями української правової системи; визначити ефективні шляхи та методи їх використання в нашій державі.
У відповідності до поставленої мети в дисертації визначені такі завдання:
- проаналізувати положення доктрини міжнародного права та визначити існуючі підходи до проблеми дипломатичного та консульського захисту, його меж та стандартів здійснення на науковому рівні;
- розкрити зміст понять «дипломатичний захист» та «консульський захист», їх характерні ознаки та співвідношення;
- вивчити еволюцію механізмів реалізації права на дипломатичний та консульський захист;
- визначити головні методи та форми здійснення консульського захисту;
- окреслити правові умови надання дипломатичного та консульського захисту окремим категоріям фізичних осіб (у випадках подвійного та множинного громадянства, особам без громадянства, біженцям тощо);
- висвітлити специфіку надання захисту громадянам Європейського Союзу у третіх країнах;
- проаналізувати відповідність законодавства України міжнародним стандартам щодо надання захисту своїм громадянам за кордоном;
- надати юридичну оцінку можливості надання захисту особам, які мають статус закордонного українця;
- дослідити засоби імплементації Україною міжнародно-правових норм у консульській сфері, а також їх ефективність.
Методи та теоретична основа дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації спирається на застосування в дослідженні комплексу наукових методів та підходів, властивих правознавству загалом, і, зокрема, науці міжнародного права, насамперед системно-структурного, діалектичного, формально-юридичного, порівняльно-правового тощо. Для розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямків розвитку механізмів реалізації права на дипломатичний та консульський захист використовувалися діалектичний системний підхід, а також загальна теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ. Крім того, під час проведення дослідження використовувалися такі наукові методи, як історичний, соціологічний, порівняльно-правовий, метод системного аналізу тощо.
Широко використовується в дисертації історико-правовий метод, який дозволив дослідити дипломатичний та консульський захист і його аспекти в історичній ретроспективі. Застосування формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст правових норм у сфері консульського права. Для встановлення співвідношення правових механізмів, а також визначення відповідності законодавства України цим механізмам використовувалися логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.
Порівняння та критичний аналіз різних, інколи цілком протилежних точок зору й різнопланової аргументації юристів-міжнародників, які представляють переважну більшість фахівців, а також основні течії науки міжнародного права, політиків, представників правлячих кіл різних держав, сприяли опрацюванню в дисертації авторської концепції досліджуваної теми.
У дисертаційному дослідженні були використані положення Конституції України, законів і кодексів нашої держави, інших українських нормативних актів, а також законодавство іноземних країн, Статут ООН, документи і матеріали ООН, її спеціалізованих установ, Комісії міжнародного права ООН, положення діючих двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, конвенцій, угод із названої теми, що відносяться до питань консульського та дипломатичного захисту, рішення Міжнародного суду ООН, комісій із врегулювання міжнародних спорів і претензій, внутрішньодержавних арбітражних і судових органів. Під час опрацювання теми дисертаційного дослідження дисертант спирався на наукові праці та статті вітчизняних, російських та радянських юристів-міжнародників, які стосуються окремих аспектів консульського та дипломатичного захисту. Науковий контекст дисертації корелюється з працями А. Абашидзе, І. Бліщенка, М. Богуславського, Ю. Боярса, В. Буткевича, Л. Галенської, Б. Ганюшкіна, О. Гріненко, В. Єпіфанова, Л. Заблоцької, О. Задорожнього, Ю. Колосова, В. Кузнєцова, Б. Кучера, Д. Левіна, І. Лукашука, В. Мицика, В. Муравйова, О. Попкової, В. Репецького, К. Сандровського, С. Фурси та ін.
У дослідженні проаналізовані ідеї, концепції та правові підходи до проблеми дипломатичного та консульського захисту закордонних авторів: Ч.Ф. Амерасінгха, Я. Броунлі, Е. Борчарда, Г. Бриггса, А.М.Х. Вермеєр-Кюнзлі, Дж. Катберта, Д. Кукош, Л.Т. Лі, Р.Б. Лиллича, Д.П. О'Коннелла, Ж.П. Риттера, Б. Сена, Д. Сюлліжера, Г. Шварценбергера, Е. Уайлера, П. Уейса, Аль-факі Гаміль Хзам Ях’я та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній юридичній науці спеціалізованим комплексним аналізом основних правових аспектів дипломатичного та консульського захисту фізичних осіб за кордоном.
Проведене дослідження дозволило одержати такі результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
- аналіз існуючих підходів до змістового обсягу понять «дипломатичний захист» та «консульський захист» дозволив запропонувати визначення терміну «консульський захист», яке наразі є відсутнім у міжнародному та внутрішньодержавному праві, а саме: це форма дипломатичного захисту, яка полягає у наданні державою, насамперед своїм громадянам, які перебувають за кордоном, захисту у випадках обмеження чи порушення (або спроб обмеження чи порушення) їхніх конституційних та конвенційних прав та свобод, що передбачені багатосторонніми та двосторонніми консульськими угодами;
- проаналізовано еволюцію інституту консула, в результаті чого встановлено, що процес формування повноважень консулів протягом сторіч пройшов етап, коли виникнення подібних інститутів було спричинене передусім розвитком торгівлі, якщо йдеться про Стародавній Світ, а в часи Середньовіччя становлення таких інститутів відбувалося під впливом хрестових походів. Повноваження консулів із часом почали визначатися в національному законодавстві та в міждержавних угодах. Однак згідно з Вестфальським мирним договором 1648 р. консули були позбавлені представницьких функцій держав, їм залишилася лише функція захисту торговельних та цивільних інтересів нації;
- встановлено, що сьогодні у світі набули поширення два підходи до стандартів консульського захисту: стандарт національного режиму та мінімальний міжнародний стандарт, однак останнім часом все більшого розповсюдження набуває стандарт прав людини, згідно з яким кожна держава повинна забезпечувати всім особам, які перебувають під її юрисдикцією, захист прав та свобод людини, передбачених універсальними міжнародними документами в цій сфері;
- отримало подальший розвиток розуміння права на надання дипломатичного та консульського захисту як дискреційного права держави. Проте відмічено, що, зважаючи на поширення стандарту прав людини щодо дипломатичного та консульського захисту, такий концептуальний підхід у частині дипломатичного і консульського захисту не відповідає сучасним тенденціям розвитку міжнародного права, в якому права людини та їх захист посіли центральне місце;
- проаналізовано сучасні механізми міжнародно-правового регулювання щодо надання дипломатичного та консульського захисту, що дозволяє твердити про центральне місце в такому захисті Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.;
- встановлено, що позови до Міжнародного суду ООН щодо спорів, які виникають із тлумачення та застосування Віденської конвенції 1963 р., стосувалися США. Суд ООН неодноразово визнавав, що Сполучені Штати порушили Конвенцію в частині права громадян інших держав на доступ до консульських посадових осіб, однак жодне рішення США не було виконане. Отже, в наш час великого значення набуває запровадження ефективного механізму моніторингу дотримання положень Віденської конвенції 1963 р. щодо права громадян на консульський захист;
- доведено, що сучасні тенденції розвитку консульського права розширюють коло осіб, які мають право на дипломатичний та консульський захист, тобто повноваження органів зовнішніх зносин щодо захисту прав та інтересів фізичних осіб за кордоном зазнають змін;
- проаналізовано положення норм права Європейського Союзу щодо консульського захисту громадян ЄС у третіх країнах. Встановлено, що в рамках ЄС процедура надання консульського захисту піднесена на новий рівень, тобто визначена набагато більша категорія осіб та ситуацій, коли консульський захист може надаватися.
- зроблені пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства України в частині розширення кола осіб, які мають право на захист своїх прав та інтересів з боку органів зовнішніх зносин України, а також удосконалення процедури надання такого захисту.
Теоретичне та практичне значення роботи. Одержані результати мають теоретичне значення, оскільки містять нові підходи до визначення фундаментального поняття, а також подають розгорнений аналіз існуючих правових механізмів щодо консульського захисту. Результати дисертації можуть бути корисними при розробці та вдосконаленні основних нормативно-правових актів, присвячених регулюванню зовнішньополітичної діяльності України.
Положення дисертації можуть бути використані при викладанні курсів «Міжнародне право» «Право Європейського Союзу», «Право міжнародних організацій» та «Міжнародне кримінальне право», а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників.
Окремі положення дисертаційного дослідження щодо питань сутності понять дипломатичного та консульського захисту, а також досвіду органів зовнішніх зносин України у сфері надання захисту своїм громадянам за кордоном були використані при підготовці навчально-методичних дисциплін «Міжнародне публічне право» та «Право зовнішніх зносин», що викладаються на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 048/11-097 від 13 квітня 2011 року).
Основні теоретичні висновки дисертації використовувалися під час підготовки матеріалів до третього та четвертого засідань Українсько-Російської Міждержавної Комісії, а також під час укладення низки двосторонніх угод в політичній та консульській сферах між Україною та Російською Федерацією (довідка про впровадження № 6111/14-912-1445 від 13 квітня 2011 року).
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Результати дослідження, принципи та положення роботи презентувалися в рамках семи науково-практичних конференцій: Науково-теоретичної конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 23 жовтня 2008 р.) (тези опубліковані), Сьомої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 26 березня 2009 р.) (тези опубліковані), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 22 жовтня 2009 р.) (тези опубліковані), Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні тенденції та перспективи розвитку європейського права: досвід для України» (м. Шамборі та Шамоні, Франція, 9-16 січня 2010 р.) (тези опубліковані), Восьмої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна» (м. Київ, 25 березня 2010 р.) (тези неопубліковані), Міжнародної конференції «65 років ООН: досвід та перспективи» (м. Київ, 20 жовтня 2010 р.) (за результатами конференції опублікована стаття), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 21 жовтня 2010 р.) (тези опубліковані).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи Святуна О.В. знайшли своє відображення в п’ятьох наукових статтях у фахових виданнях, одній статті в науковому нефаховому виданні та в п’яти тезах доповідей на наукових конференціях, а також були належним чином апробовані, що підтверджується матеріалами дисертаційної справи.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена специфікою мети, завдань та предмета дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 225 сторінок, із них 38 сторінок – список використаної літератури з 401 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки:
1. Процес становлення інституту консула тривав протягом майже всього часу існування такої організації суспільства, як держава. Перш за все, необхідно вказати на той факт, що впродовж останніх сторіч людство намагалося запровадити багатосторонні договори для уніфікованого регулювання консульських зносин. Завдання нормотворців полягало в розробці таких механізмів виконання консульських функцій за кордоном, які б дозволяли всім державам та їх громадянам у зарубіжних країнах реалізовувати свої права на встановлення зв’язку між собою. Можна зі впевненістю сказати, що досвід, здобутий людством за останні більш як сто років, став важливим для сучасності. Для того, щоб практика, накопичена протягом сторіч, стала основою для сучасних розробок у галузі правового регулювання надання консульського захисту, науковці не припиняли досліджувати названі питання, фіксуючи все нові форми правового захисту громадян та визначаючи можливі наслідки цих форм для системи захисту прав людини, як в окремій державі, так і на світовій арені.
2. Зроблено аргументовані висновки щодо історичної традиції дипломатичного захисту, який в більшості випадків дослідниками міжнародного права аналізується в рисах, притаманних саме консульському захисту. Це, в першу чергу, пов’язано з тим, що консульський захист, як і дипломатичний, здійснюється державою за допомогою механізмів та інструментів, що надаються їй, насамперед, міжнародним правом, й використанням наявних дипломатичних і консульських установ та своїх представників за кордоном.
Необхідно відзначити, що межі здійснення дипломатичного й консульського захисту не є тотожними. Зокрема, під час реалізації консульського захисту консульська посадова особа виступає від імені особи, яка захищається, за наявності згоди останньої. Коли йдеться про дипломатичний захист, посадові особи виступають від імені держави, права громадян якої порушені. Крім того, існують відмінності в рівні представництва між консульською допомогою та дипломатичним захистом: під час здійснення консульського захисту його реалізує консульська посадова особа, а що стосується дипломатичного захисту, то тут представляти інтереси держави може як дипломатичний агент, так і найвищі посадові особи держави. Врешті, запобіжна природа консульського захисту протиставляється правозахисній природі дипломатичного захисту, оскільки на етапі вчинення консульського захисту консул стежить за тим, щоб права громадян не порушувалися, а коли справа переходить до дипломатичного захисту, то йдеться про порушені права громадянина, внаслідок чого шкода завдана інтересам держави його громадянства.
3. Треба окремо зазначити, що такий історично розвинутий концептуальний підхід у частині наявності дискреційного права держави, на думку автора, як щодо надання дипломатичного, так і консульського захисту, перестає відповідати сучасним тенденціям розвитку міжнародного права, в якому права людини та їх захист посіли центральне місце. Важко пояснити, чому, визнаючи за людиною широкий комплекс прав, їй відмовляють у праві на дипломатичний захист. Важливим кроком у зміні зазначеного положення є закріплення права на дипломатичний захист у більшості конституцій країн світу.
Водночас, соціальні перетворення сьогодення покладають на консульських посадових осіб нові завдання, через що часто зникають відмінності між особами, які мають право на захист та іншими, котрі до цього часу не могли цим правом користуватися. Із огляду на це, досить важливим є чітко визначити коло осіб, за яких консульська посадова особа з юридичної точки зору несе консульську відповідальність.
Необхідно також відзначити появу в більшості розвинутих країн світу практики, коли право громадян на консульський або дипломатичний захист може бути оскаржено в адміністративних та інших судах країни громадянства.
У сучасному світі стандарт прав людини стає невід'ємною частиною національного права, оскільки міжнародні конвенції про права людини все більше й більше інкорпоруються в національне законодавство. Така тенденція призведе до того, що обов'язки, які закріплюються стосовно громадян, будуть у свою чергу підняті до рівня, відповідного «мінімальному міжнародному стандарту».
За таких обставин головним завданням нашої держави по захисту прав та інтересів своїх громадян за кордоном є активізація дипломатичних зусиль щодо надання дієвого дипломатичного захисту з позиції забезпечення у відносинах із країнами-партнерами ставлення до українців відповідно до стандарту прав людини. Водночас, із позиції консульського захисту громадянам України на державному рівні має гарантуватися дієвий консульський захист, стандарти якого відповідають мінімальному міжнародному стандарту.
4. Правові умови надання дипломатичного та консульського захисту окремим категоріям фізичних осіб (громадянам держав, у випадках подвійного та множинного громадянства, особам без громадянства, біженцям тощо) засвідчують, що відповідно до чинних міжнародно-правових норм держава може надавати свій захист і особам, які до її громадянства не належать. Так, звичайною умовою для здійснення захисту осіб, які не є громадянами, є постійне проживання протягом певного періоду часу в державі. При цьому, за загальним правилом, у випадку подвійного громадянства особи, держава одного громадянства не повинна реалізовувати свій захист проти держави іншого громадянства. Однак найновіша практика держав запроваджує новий підхід, який заперечує вищезазначене правило.
5. Існуючий універсальний механізм правового регулювання надання консульського захисту головним чином полягає в чинних Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. та Віденській конвенції про консульські зносини й відповідних протоколів до них. Ефективне забезпечення положень Віденської конвенції 1963 р. в частині консульського захисту стосується врегулювання суперечок, які виникають із порушення однією зі сторін ст. 36. Практика Міжнародного Суду ООН важлива тим, що відповідачем по всіх справах щодо порушення права на консульський захист були США, які відмовляються виконувати рішення Суду, а отже, унеможливлюють механізм моніторингу виконання положень Конвенції.
6. Сучасні тенденції консульського захисту свідчать про збільшення кола ситуацій, у яких участь консула є нагально необхідною. У цьому зв’язку міжнародно-правова база, якою врегульовано консульські зносини, стає недостатньою і потребує додаткової уніфікації.
У рамках Європейського Союзу фактично йдеться про право громадян ЄС на консульський захист через консульські установи держав-членів за кордоном. При цьому треба відзначити, що сучасна правова база ЄС у галузі дипломатичного та консульського захисту не врегульовує повною мірою всі можливі правовідносини.
Однією з ключових є проблема, яка стоїть на порядку денному перед Європейським Союзом, – це визначення сфери поширення захисту для своїх громадян. Зважаючи на те, що процедура надання захисту не є уніфікованою серед держав-членів ЄС, сфера дії та юридична сила положень ст. 23 Договору про функціонування Європейського Союзу можуть відрізнятися.
Виходячи з цього, подальші консультації між державами-членами будуть скеровані на сприяння включенню максимальної кількості спільних положень до двосторонніх угод та покращення захисту громадян ЄС, які працюють та мешкають у третіх країнах. Таким чином, положення про захист громадян ЄС в майбутньому мають бути включені до двосторонніх угод, які укладаються з третіми країнами з метою забезпечення такого захисту відповідно до положень ст. 23 Договору про функціонування Європейського Союзу.
Водночас увага в рамках ЄС має бути також зосереджена на поширенні консульського захисту на членів сімей громадян Європейського Союзу, які є громадянами третіх держав, шляхом внесення змін до Рішення стосовно захисту громадян Європейського Союзу дипломатичними та консульськими представництвами (95/553/ЕС). Також повинна бути активізована робота щодо запровадження системи спільних консульських установ. Це могло б допомогти раціоналізувати функції та заощадити кошти, які витрачаються на діяльність дипломатичних та консульських представництв держав-членів.
Крім того, передбачуваними є дії щодо забезпечення можливості отримання згоди від третіх держав для надання компетенції Союзу реалізовувати захист через свої представництва. Хоча держави-члени мають головні зобов'язання щодо забезпечення захисту своїх громадян, представництва ЄС могли б у випадках отримання повноважень від Ради реалізовувати захист із питань, що підпадають під компетенцію Союзу.
7. Конституція України закріплює обов’язок держави захищати права громадян, які перебувають за кордоном. Водночас на законодавчому рівні за 20 років незалежності не було запроваджено визначення терміна «консульський захист». Тому важливе значення надається питанню подолання цієї прогалини.
В українському законодавстві не визначено окремі категорії осіб, крім громадян України, які можуть користуватися правом на отримання консульського захисту від дипломатичних та консульських установ України за кордоном. Така практика є архаїчною і не відповідає новітнім тенденціям розвитку консульського права, зокрема в частині його надання біженцям, користувачам права на притулок, особам без громадянства й іншим категоріям осіб, які користуються певним статусом від України.
8. У контексті питання про можливість надання захисту представникам закордонного українства необхідно зазначити, що діюче українське законодавство передбачає необхідність із боку нашої держави надавати сприяння захисту прав та інтересів етнічних українців, які мешкають за кордоном. У той же час чинні міжнародно-правові норми передбачають, що держава може здійснювати захист осіб без громадянства лише за одночасного дотримання низки умов: законне та звичайне проживання особи без громадянства на території цієї держави; або таке проживання повинно мати місце як на момент завдання шкоди, так і на момент офіційного подання претензії (п.1, ст. 8 Проекту статей про дипломатичний захист 2006 р.). Зважаючи на це, запити на надання захисту представникам української діаспори за кордоном не можуть бути задоволені.
9. Для підвищення ефективності здійснення захисту прав та інтересів громадян України в сучасних умовах рекомендується, по-перше, внести доповнення до Консульського Статуту України, які б передбачали права та обов’язки консульських посадовців за кордоном та центрального апарату Міністерства закордонних справ нашої держави у випадку необхідності масової евакуації громадян; по-друге, розробити порядок взаємодії органів державної влади України в зазначених ситуаціях, а також передбачити у двосторонніх угодах з державами світу можливість надання захисту громадянам України з боку посольства або консульства іншої держави в регіоні, де відсутнє українське постійне представництво, у відповідності до концепції «керівної держави», яка застосовується в державах-членах Європейського Союзу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Абашидзе А.Х. Дипломатическая и консульская защита: история и современность / А.Х. Абашидзе, Аль-факи Гамиль Хизам Яхья. // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия : Юридические науки. – М. : Изд-во РУДН, 2001. – № 2. – С. 57–64.
2. Абашидзе А.Х. Право внешних сношений : [учебное пособие] / А.Х. Абашидзе, М.В. Федоров. – М. : Междунар. отношения, 2009. – 384 с.
3. Абашидзе А.Х. Правомерные условия осуществления дипломатической защиты / А.Х. Абашидзе, Аль-факи Гамиль Хизам Яхья. // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия : Юридические науки. – М. : Изд-во РУДН, 2001. – № 1. – С. 121–128.
4. Аваков М.М. Венская конвенция по консульским сношениям / М.М. Аваков, Ю.Д. Ильин. // Советский ежегодник международного права, 1963. – 1965. – С. 271–290.
5. Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. Дипломатические и консульские меры по защите прав граждан за рубежом. дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.10. / Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. – М., 2001. – 179 c.
6. Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. Формы и методы дипломатической защиты / Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. // Актуальные проблемы юридической науки нового века. Материалы конференции молодых ученых и аспирантов. – М. : Изд-во РУДН, 2001. – С. 203–205.
7. Анцупова Т.О. Дипломатія як спосіб реалізації принципа міжнародного співробітництва / Т.О. Анцупова. // Актуальні проблеми політики : Зб. наук. праць. – 1998. – 2000. Вип. 8. – C. 164–168.
8. Архилюк В.Н. Некоторые аспекты превентивной дипломатии в Европе / В.Н. Архилюк. // Московский журнал международного права. – 2004. – № 3. – С.131–167.
9. Атанасова Н. Вехи украинской дипломатии: от Киевской Руси до независимой Украины / Н. Атанасова. // ДНК : Информационно-аналитический журнал. – 2004. – № 2. – С.78–79.
10. Ашавский Б. М. Межправительственные конференции / Б. М. Ашавский. – М. : Междунар. отношения, 1980. – 126 c.
11. Бабич Д. На борту задержанного в Тихом океане рыболовецкого судна с украинско-российским экипажем находилось почти 13 тонн кокаина/ Д. Бабич. // Факты. – 2001. – 15 мая. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.facts.kiev.ua/archive/2001-05-15/77236/index.html
12. Баскин Ю.Я. История международного права / Ю.Я. Баскин, Д.И. Фельдман. – М. : Междунар. отношения, 1990. – 205 с.
13. Баянов А. Я. Дипломатическое и консульское право : [учебное пособие] / А. Я. Баянов. – Омск : Омская акад. МВД России , 2005 – 51 с.
14. Бегей І. Надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки в Сполучених Штатах Америки / І. Бегей. // Вісник Львівського університету: Серія міжнародні відносини. – 2001. – 4. – C. 6–11.
15. Безродная И.Н. Дипломатическое право / И.Н. Безродная. // Наука і вища освіта: Конференції. Наукове рецензування. Інформація. – 1998. – № 1. – C. 53–55.
16. Биркович Т.І. Поняття і зміст державної дипломатичної служби в Україні / Т.І. Биркович. // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 1. – С. 90–96.
17. Білоусов М. Українська дипломатія: можливості, надбання, проблеми / М. Білоусов. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. К., 1998. Вип.1. С.104–109.
18. Блажей В.В. Правові засади організації дипломатичної служби України / В.В. Блажей. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 1998. – Вип. 1. – С. 178–185.
19. Блищенко И.П. Дипломатическая служба скандинавских стран / И.П. Блищенко, П.А. Худолий. – М, 1973. – 133 c.
20. Блищенко И.П. Дипломатическое и консульское право / И.П. Блищенко, В.Н. Дурденевский; Отв. ред.: Пирадов А.С. – М. : ИМО, 1962. – 480 с.
21. Блищенко И.П. Дипломатическое право : Учеб. пособие / И.П. Блищенко. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Высш. шк., 1990. – 285 с.
22. Блищенко И.П. Дипломатическое и консульское право в практике стран Латинской Америки / И.П. Блищенко. // Международное право и Латинская Америка. / Под ред.: Гонионский С.А. – М.: Изд-во ИМО, 1962. – С. 148 – 174.
23. Блищенко И.П. История возникновения и развития дипломатических и консульских институтов / И.П. Блищенко, .В.Н. Дурденевский. – М. : Междунар. отношения, 1962. – 126 c.
24. Блищенко И.П. К вопросу о принципах отношений государств с международными организациями / И.П. Блищенко. // Советский ежегодник международного права, 1964-1965. – М., 1966. – c. 183–189.
25. Блищенко И.П. Прецеденты в международном публичном и частном праве / И.П. Блищенко, Ж. Дориа. – М. : Изд-во МНИМП, 1999. С. 219–244.
26. Блищенко И.П. Принцип неприкосновенности дипломатического агента / И.П. Блищенко. // Советский ежегодник международного права. 1973. – М., 1975. – С. 190–202.
27. Бляблин В.Г. Некоторые вопросы толкования современной международно-правовой доктриной норм международного права, регулирующих дипломатические привилегии и иммунитеты / В.Г. Бляблин. // Советский ежегодник международного права. 1985. – М., 1986. – С. 213–220.
28. Бобылев Г. Границы без замков (Международно-правовые аспекты сотрудничества государств-участников СБСЕ (ОБСЕ) в области консульско-визовых отношений) / Г. Бобылев. // Закон и право. – 2002. – №3. – C.27–30.
29. Бобылев Г.В. Консульское право : Учебное пособие / Г.В. Бобылев. – М. : МГИМО, 2003. – 138 с.
30. Бобылев Г.В. Основы консульской службы / Г.В. Бобылев, Н.Г. Зубков; Отв. ред.: А.Н. Макаров – М. : Междунар. отношения, 1986. – 317 c.
31. Богданов О.В. Правовые вопросы пребывания ООН в США. Привилегии и иммунитеты ООН / Богданов О.В. – М.: Изд-во ИМО, 1962. – 101 с.
32. Богданов О.В. Штаб-квартира ООН в США: Привилегии и иммунитеты ООН / Богданов О.В. – М.: Изд-во МИМО, 1962. – 103 с.
33. Броунли Я. Международное право / Броунли Я. – М., 1977. – 535 с.
34. Будков Д. Міжнародна інформаційна діяльність за часів української держави гетьмана П. Скоропадського / Д. Будков. // Пам'ять століть. – 2003. – №2. – C.64–71.
35. Булавко Ю. В. Консульская защита прав граждан за рубежом : [Учеб.-метод. пособие [для студентов специальности «Междунар. Право»] / Ю. В. Булавко, В. А. Боровик; Под науч. ред. Л. В. Лойко; Бел. гос. ун-т. Мн. : ФУСТ БГУ, 2004. 79 с.
36. Буриан А. Особенности дипломатической службы в республике Молдова / А. Буриан. // Актуальні проблеми політики : Зб. наук. праць. 2001-2003. Вип.16. – С. 269–277.
37. Буриан А. Правовой режим дипломатической деятельности : автореф. дис. ... на соискание научн. степени докт. хабилитата юрид. наук : спец. 12.00.11 «международное право» / А. Буриан. – Кшн., 2003 . – 42 с.
38. Буриан А.Д. Дипломатическая служба республики Молдова / А. Д. Буран. // Московский журнал международного права. – 2003. – № 4. – С.140–158.
39. Буткевич В.Г. Історія міжнародного права та його науки / В.Г. Буткевич, О.В. Задорожній. // Міжнародне право. Основи теорії : Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К. : Либідь, 2002. – С. 49–94.
40. В Карибском море задержано судно с тремя тоннами кокаина [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://grani.ru/Events/Crime/p.36758.html.
41. Валиуллинa А.А. Дипломатическая защита и проблемы, возникающие при определении оснований ее осуществления [Електронний ресурс]. / А.А. Валиуллина. – Режим доступу до докум.: http://www.tisbi.ru/science/vestnik/2006/issue2/Jur2.html
42. Ваттель де Э. Право народов или принципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов / Ваттель де Э. – М., 1960 – 719 с.
43. Вейнер П.П. Консулы в христианских государствах Европы и Северно-Американских Соединённых Штатов / Вейнер П.П. – СПб., 1894. – 259 с.
44. Венская конвенция о дипломатических сношениях 1961 г. (Извлечение) // Международное право в документах : [учеб. пособие]/ Сост. Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – С. 192 – 206.
45. Вєдєнєєв Д. З досвіду дипломатичної служби України / Д. Вєдєнєєв. // Розбудова держави. – 1993. – № 3. – С. 43 – 56.
46. Виноградов В.М. Эпизоды из дипломатической практики / В.М. Виноградов. – М., 1993. – 195 с.
47. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. // Руденко Г.М. Основи консульських зносин. – К. : Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, 2006. – С. 170 – 205.
48. Войонмаа В. Дипломатическая почта / Войонмаа В.; Под общей ред. Федорова В.Г..; пер с фин. и коммент. С.В. Зайчикова. – М. : Прогресс, 1984. – 282 с.
49. Войцехович А.М. О понятии института права убежища / А.М. Войцехович. // Советское государство и право. – 1981. – № 4. – С. 95–99.
50. Волкотруб С.Г. Дипломатичний імунітет у кримінальному судочинстві / С.Г. Волкотруб. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права : [Науковий часопис]. – 2004. – № 1–2 (9–10).– С. 213–219.
51. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Международное право в документах : [учеб. пособие]/ Сост. Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – С. 101 – 106.
52. Галенская Л.Н. Право убежища (международно-правовые вопросы) / Галенская Л.Н. – М. : Междунар. отношения, 1968. – 128 с.
53. Галенская Л.Н. Правовое положение иностранцев в СССР / Галенская Л.Н. – М. : Международ, отношения., 1982. – 160 с.
54. Ганюшкин Б.В. Дипломатическое право международных отношений / Ганюшкин Б.В. – М. : Междунар. отношения, 1972. – 191 с.
55. Ганюшкин Б.В. Неприкосновенность личности работников консульских учреждений / Б.В. Ганюшкин. // Московский журнал международного права. – 2000. – №4. – C. 248–267.
56. Ганюшкин Б.В. Правовое положение консульств и их персонала / Б.В. Ганюшкин. // Московский журнал международного права. – 1999. – № 3. – С. 166–175.
57. Ганюшкин Б.В. Широта прав консульских учреждений / Б.В. Ганюшкин. / // Московский журнал международного права. – 1999. – № 2. – С. 220–247.
58. Герасімов Р. Про зобов'язання держави щодо захисту прав іноземців, їх співвідношення з інститутом дипломатичного захисту і категорією прав людини / Р. Герасимов. // Вісник Академії правових наук України : [збірник наукових праць]. – 2003. – №4. – С. 72–81.
59. Гжельский А. «Абу-Грейб» для Ялты [Електронний ресурс] / А. Гжельский. // Еженедельник 2000. – 2004. – № 26 (226). – 25 июня – 1 июля. – Режим доступу до докум.: http://www.2000.net.ua/print?a=/paper/16772.
60. Гой П. Дипломатичні взаємини України з Московщиною (1648-1651) / П. Гой.// Визвольний шлях : Суспільно-політичний, науковий та літературний місячник. – 1973. – № 10. – С. 1074–1089.
61. Гомьен Д. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия : право и практика / Д. Гомьен, Д.Харрис, Л. Зваак. – М.: МНИМП, 1998. – 132 с.
62. Горностаев Дмитрий. Украина внесла в ООН проект конвенции о борьбе с пиратством [Електронний ресурс] / Дмитрий Горностаев // РИА Новости. – 2010. – 28.10. – Режим доступу до докум.: http://www.rian.ru/world/20101028/289995603.html.
63. Горянинов С.М. Руководство для консулов / С.М.Горянинов. – Санкт-Петербург : Тип. І.Н. Скороходова, 1903. – 791 c.
64. Грищенко К.І. Роль української дипломатії в просуванні України на шляху інтеграції в системи європейської та євроатлантичної безпеки / К.І. Грищенко. // Наука і оборона. – 2004. – № 2. – С. 3–6.
65. Гріненко О.О. Консульська служба України та нотаріальні провадження: нові критерії класифікації / О.О. Гріненко. // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 2. – С. 54–57.
66. Гріненко О.О. Правовий статус консула при виконанні нотаріальної функції: Науково-практичний посібник / Гріненко О.О. – К. : Вид. Фурса С.Я., 2005. – 352 с.
67. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник / Б.І. Гуменюк. – К. : Либідь, 2004. – 248 с.
68. Гуменюк Б.І. Спеціальні місії як форма дипломатії / Б.І. Гуменюк. // Політика і час. – 1997. – № 11. – С. 57–63.
69. Гуменюк Б.І. Сучасна дипломатична служба: Навч. посібник для студ. гуманіт. спец. вищих навч. закл. / Б.І.Гуменюк, О.В. Щерба. — К. : Либідь, 2004. — 248 с.
70. Девятьяров М.В. Особенности расследования преступлений, совершенных в расположении дипломатических представительств и консульских учреждений / М.В. Девятьяров. // Российский следователь. – 2007. – № 7. – С. 2–3.
71. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций от 24 октября 1970 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/deklmegd.htm.
72. Декларация прав ребенка от 20 ноября 1959 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU59001D.html.
73. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12.
74. Дело, касающееся Венской конвенции о консульских сношениях (Парагвай против Соединенных Штатов Америки) (Прекращение судопроизводства). Постановление от 10 ноября 1998 года // Краткое изложение решений, консультативных заключений, и постановлений Международного Суда. 1997 – 2002 годы. – Нью-Йорк : Организация Объединенных Наций, 2006. – С. 49.
75. Демин Ю.Г. Проблема статуса дипломатов на территории третьего государства / Ю.Г. Демин. // Московский журнал международного права. – 1993. – № 2. – С. 72–82.
76. Демин Ю.Г. Проблемы иммунитетов дипломатических средств передвижения / Ю.Г. Демин. // Московский журнал международного права. – 1994. – № 4. – С. 99–107.
77. Демин Ю.Г. Статус дипломатических представительств и их персонала : [учебное пособие] / Демин Ю.Г. – М. : Международные отношения, 1995. – 204 с.
78. Дещинський Л.Є. Міжнародні відносини України: історія і сучасність : [навч. посібник для студ. вищих навч. закл.] / Л.Є. Дещинський. — 3. вид., доп. — Л. : Бескид Біт, 2004. — 320 с.
79. Дипломатическая служба : [учебное пособие] / Редкол. : А.В. Торкунов (рук.), Ю.В. Дубинин, В.М. Матвеев и др. – М. : РОССПЭН, 2002. – 687 с.
80. Дипломатический словарь : В 3 т. / Гл. ред. А.А. Громыко и др.; Редкол. А.Г. Ковалев и др. – М.: Наука, 1984–1986. – 1680 с.
81. Дипломатія сучасної України : Енциклопедичний довідник. — К., 1997. – 83 с.
82. Дмитрiєв А.І. Міжнародне публічне право : [навч. посібник] / А.I. Дмитрiєв, В.I. Муравйов. – К. : Юрiнком Iнтер, 2000. – 640 с.
83. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Германией от 12 октября 1925 года. Соглашение о поселении и общеправовой защите (Соглашение о поселении) // Сборник торговых договоров, конвенций и соглашений СССР, заключенных с иностранными государствами до 1-го января 1941 г. / Сост.: Горбов Ф.Р., Под ред.: Мишустин Д.Д. – М.: Междунар. кн., 1941. – с. 62 – 67.
84. Додатковий протокол до Женевських конвенцій 1949 р. від 8 червня 1977 р. (Протокол І) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.icrc.org/web/rus/siterus0.nsf/html/treaties-additional-protocol-1.
85. Дроботенко Н.А. Діяльність незалежної України в ООН: здобутки та проблеми / Н.А. Дроботенко. // Вісник : Історія. – 2001. – № 57. – С. 60–64.
86. Дурденевский А.М. Понятие дипломатического иммунитета / А.М Дурденевский., И.П. Блищенко. // Известия вузов. Правоведение. – 1962. – № 4. – С. 120–127.
87. Дурденевский В.Н. Организация Объединенных Наций. Сборник документов, относящихся к созданию и деятельности / В.Н. Дурденевский, С.П.Крылов. – М., 1956. – 374 с.
88. Европейский Союз : основополагающие акты в редакции Лиссабонского договора с комментариями / [авт. коммент. : С. Ю. Кашкин, А. О. Четвериков ; пер. : А. О. Четвериков]. – Москва : ИНФРА-М , 2008 – 696 с.
89. Епифанов В. В. Правовые аспекты дипломатической защиты физических и юридических лиц : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.10. / Епифанов Владлен Викторович – М., 2000. – 193 с.
90. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_341&c=1.
91. Женевська конвенція «Про захист цивільного населення під час війни» 1949 р. (IV Конвенція) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.icrc.org/web/rus/siterus0.nsf/html/geneva-convention-4.
92. Жуковский И.Н. Советская консульская служба: [учебное пособие] / И.Н. Жуковский. – М., 1986. – 90 с.
93. Задорожня Г. Захист прав громадян України за кордоном: дипломатичний захист та консульська допомога / Г. Задорожня. // Український часопис міжнародного права. – 2004. – № 4. – с. 94 – 98.
94. Закон Cоюза Cоветских Cоциалистических Pеспублик «О предоставлении союзным республикам полномочий в области внешних сношений и о преобразовании в связи с этим Народного Комиссариата иностранных дел из общесоюзного в союзно-республиканский Народный Комиссариат от 01.02.1944 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.kodeks-luks.ru/ciws/site?tid=0&nd=901941398&prevDoc=901941395.
95. Закон України «Про громадянство України» № 2235-III від 18.11.2001 р. // Офіційний вісник України – 2001. – 16.03.2001. – № 9. – C. 1. – стаття 342. – код акту 17913/2001.
96. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 р. // Руденко Г.М. Основи консульських зносин. – К. : Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, 2006. – C. 206 – 228.
97. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.2010 – 2010 р. – № 40. – C. 1452, ст. 527.
98. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-XII вiд 21.01.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – 03.05.1994. – № 18. – стаття 101.
99. Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 // Відомості Верховної Ради України вiд 18.06.2004 – 2004 р. – № 25. – C. 1035. – стаття 343.
100. Западная дипломатия и внешне-политические стереотипы. – М.: Изд-во «Международные отношения», 1976. – 287 с.
101. Захарова Л.М. Основы дипломатической и консульской службы : [учебное пособие] / Л.М. Захарова, А.А. Коновалова. – Минск : БГЭУ, 2001. – 180 с.
102. Зонова Т.В. Дипломатия в условиях европейской интеграции и регионализации / Т. В. Зонова. // Мир и Россия на пороге XXI в. Вторые Горчаковские чтения. МГИМО МИД России (23–24 мая 2000 г.) / Редсовет: А.В. Торкунов (председатель), М.В. Ильин, Ю.М. Колосов, Н.Н. Ливенцев, А.Ю. Мельвиль, И.Г. Тюлин, А.К.Сорокин, О.Г. Ульциферов. – М.: РОССПЭН, 2001. – 575 с.
103. Зонова Т.В. Компаративный анализ становления российской и европейской профессиональной дипломатической службы / Т. В. Зонова. // Рос. дипломатия. – М. : РОССПЭН, 2001. – С. 93–109.
104. Зорин В.А. Основы дипломатической службы / Зорин В.А. – М: Межународные отношения, 1977. – 367 с.
105. Иваненко В.С. Институт почетного консула иностранного государства в правовой системе России / В.С. Іваненко. // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 2002. – № 3. – C. 186–200.
106. Ильин Ю.Д. Основные тенденции в развитии консульского права / Ильин Ю.Д. – М.: Юридическая литература, 1969 – 217 с.
107. Информационно-справочные материалы по консульским вопросам для граждан Украины, находящихся в Российской Федерации: Справочник / Сост П.А. Мацарский. – М.: Лагуна, 2003. – 80 с.
108. Іноземні посли в Україні: біоргафічні довідки // Україна дипломатична : Науковий щорічник. – 2002. – Вип. 2. – С. 146–206.
109. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Н.І. Карпачова. – Київ, 2003. – C. 12–18.
110. Ковалев А.А. Актуальные вопросы дипломатической защиты / А.А. Ковалев, А.В. Тезикова // Московский журнал международного права. – 2006. – № 4. – С. 54–72.
111. Колодкин Р.А. Иммунитет должностных лиц государства от иностранной уголовной юрисдикции / Р.А. Колодкин. // Юрист-международник. – 2005. – № 3. – С. 2–10.
112. Колодкин Р.А. К вопросу о дипломатической защите / Р.А. Колодкин. // Московский журнал международного права – 2007. – № 1. – С. 10–15.
113. Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с помилованием в Израиле российской гражданки И.Бельфер. № 2008-08-01-2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.mid.ru/brp_4.nsf/0/FACE3424AFA0885CC32576A50046F74B.
114. Конвенция о сокращении безгражданства от 30 августа 1961 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_240.
115. Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.owl.ru/win/docum/un/cit_con.htm.
116. Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_025&c=1.
117. Конвенція про права дитини 1989 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://zakon.nau.ua/doc/?code=995_021.
118. Конвенція про статус апатридів 1954 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.un.org/russian/documen/convents/apatride.htm.
119. Конвенція про статус біженців 1951 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_011&p=1291122170949756.
120. Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_188&c=1.
121. Конвенція, яка регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство 1930 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://lawrussia.ru/texts/legal_689/doc689a708x225.htm.
122. Конституция Венгрии от 18 августа 1949 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://worldconstitutions.ru/archives/118.
123. Конституция Соединенных Штатов Бразилии (промульгирована 18 сентября 1946 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://worldconstitutions.ru/archives/40.
124. Конституція України від 28.06.1996 р. в редакції від 30.09.2010 р. // Офіційний вісник України вiд 01.10.2010 – 2010 р. – № 72/1. – Спеціальний випуск. – С. 15. – стаття 2598.
125. Консульские конвенции Советского Союза, заключенные с иностранными государствами. – М. : МИД СССР, 1985. – 654 с.
126. Консульський статут України від 2 квітня 1994 р. // Руденко Г.М. Основи консульських зносин. – К. : Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, 2006. – C. 229 – 251.
127. Короткий український дипломатичний словник / Упоряд. Я. Серкіз; За заг. ред. М. Мальського. – Львів : Видавничний центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – 176 с.
128. Котляр М.Ф. Дипломатичні відносини між двома осередками влади в Давньоруській державі (70-90-ті роки XII ст.) / М.Ф. Котляр. / Український історичний журнал. – 2003. – №1. – C.23–36.
129. Котляр Н.Ф. Дипломатия Южной Руси / Котляр Н.Ф.; НАН Украины, Ин-т археологии. – СПб.: Алетейя, 2003. – 300 с.
130. Кочкин Н. "Екатерининские орлы" в дипломатии / Н. Кочкин. // Международная жизнь. – 2001. – № 11. – C. 101–111.
131. Кравец А.В. Становление и развитие института свободы отношений государств в официальных целях / А.В. Кравець. // Советский ежегодник международного права. 1988. – М., 1989. – С. 194–202.
132. Ксенофонтов А.В. Дипломатические привилегии и иммунитеты: содержание и международно-правовой статус / А.В. Ксенофонтов // Право и образование. – 2007. – № 2. – С. 104–109.
133. Кузнецов С.А. Представители государств в международных организациях / Кузнецов С.А. – М. : Междунар. отношения, 1980. – 102 с.
134. Кукош Д. Условия предоставления дипломатической защиты гражданам в международном публичном праве : автореф. дис. на соискание науч. степени док. права: спец. 12.00.10. «Международное публичное право» / Д. Кукош. – Кишинев, 2006. – 24 с.
135. Курс международного права: в 7-ми томах : Понятие, предмет и система международного права. – М., 1967. – Т. 1. – 360 с.
136. Лазутин Л.А. Правовая защита как элемент международных договоров / Л.А. Лазутин // Современное право. – 2007. – № 8. – С. 104–109.
137. Лапин Г. Э. Консульская служба : [учебное пособие] / Г. Э. Лапин. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Междунар. отношения , 2005 – 238 с.
138. Ларина Ф.Ш. Протокол и этикет в праве внешних сношений / Ф.Ш. Ларина/ // Юридический мир. – 2007. – № 2. – С. 26–29.
139. Левин Д.Б. Дипломатический иммунитет / Левин Д.Б. – М. – Л.: Издательство Академии наук СССР, 1949. – 415с.
140. Левин Д.Б. Дипломатия. Ее сущность, методы и формы / Левин Д.Б. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 173 с.
141. Левин Д.Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия / Левин Д.Б. – М.: Наука, 1981. – 144 с.
142. Левин. Д. Б. История международного права / Левин Д.Б. – М.: Изд-во ИМО, 1962. – 136 с.
143. Лісабонські консолідовані договори про Європейський Союз і функціонування Європейського Союзу. – К., 2010. – 231 c.
144. Лозінська С. Використання діяльності почесних консулів в роки незалежності України / С. Лозінська. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 1. – C. 142–146.
145. Лозінська С.В. Зародження і становлення правового інституту консульства в Україні / С.В. Лозінська. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права : Науковий часопис. –2002. – № 3. – C. 157–161.
146. Лукашева Е.А. Права человека : [учебник] – 2-е изд.,перераб / Е.А. Лукашева. – М.: Норма, 2009. – 560 с.
147. Лукашук И.И. 52-я сессия комиссии международного права ООН / И.И. Лукашук. // Международное право. – 2000. – №3. – C. 291–312.
148. Лукашук И.И. Дипломатическая защита / И.И. Лукашук. // Политика и право. – 2000. – № 8. – C. 109–117.
149. Лукашук И.И. Дипломатические переговоры и принимаемые на них акты / Лукашук И.И. – М. : NOTA BENE, 2004. – 143 с.
150. Лукашук И.И. Международное право право. Общая часть: учеб. для студентов юрид. фак. и вузов / Лукашук И.И.– Изд. 3-е, перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 432 с.
151. Лук'янчук О.В. Дипломатична діяльність Б. Хмельницького / О.В. Лук'янчук. // Наука і вища освіта: Матеріали конференції. – 1999. – № 2. – C. 7–9.
152. Лысенко Д.Л. К вопросу о дипломатической защите транснациональных корпораций / Д.Л. Лисенко. // Журнал российского права. – 2002. – № 9. – C. 93–99.
153. Мартенс Ф.Ф. О консулах и консульской юрисдикции на Востоке / Мартенс Ф.Ф. – СПб.: Тип. М-ва пут. сообщ. (А. Бенке), 1873. – 612 с.
154. Марущак М.Й. Історія дипломатії XX століття : Курс лекцій. Навч. посібник для вузів / Марущак М.Й. – Львів : Бескид Біт, 2003. – 304 с.
155. Матвеев В.М. Британская дипломатическая служба / Матвеев В.М. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. Междунар. отношения, 1990. – 222 с.
156. Матвеев В.М. Дипломатическая служба США. / Матвеев В.М. – М. Междунар. отношения, 1987. – 189 с.
157. Матвеева Т. Д. Дипломатическое и консульское право: [учебное пособие] / Т. Д. Матвеева. – Москва : РАГС , 2009 – 81 с.
158. Матвієнко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях: Монографія / В. Матвієнко, В. Головченко. ─ К. : Київ. ун-т, 2001. ─ 266 с.
159. Матвієнко В.М. Біля витоків Української дипломатії 20 століття (Олександр Шульгин: постать, погляди, діяльність) / В.М. Матвієнко. // Вісник : Міжнародні відносини. – 2001. – № 18. – C. 64–71.
160. Матвієнко В.М. До історії української дипломатії: джерелознавство проблематики взаємовідносин українських національних урядів з "окраїними державами" 1917-1921 рр. / В.М. Матвієнко. // Вісник : Міжнародні відносини. – 2004. – № 29-30. – С. 4–7.
161. Матвієнко В.М. Християн Раковський і Україна: сторінки дипломатичної історії / В.М. Матвієнко. // Київсь