ІНСТИТУТ ВИДАЧІ ЗЛОЧИНЦІВ В УГОДАХ ДЕРЖАВ СНД: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Короткий опис

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 341.241.3 + 342.44

ФІЛЯНІНА ЛЮДМИЛА АНАТОЛІЇВНА

ІНСТИТУТ ВИДАЧІ ЗЛОЧИНЦІВ В УГОДАХ ДЕРЖАВ СНД:
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

12.00.11 – міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Тимченко Леонід Дмитрович

Київ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….…….…..…3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ
ВИДАЧІ ЗЛОЧИНЦІВ У МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ
ВІДНОСИНАХ ДЕРЖАВ СНД………………………………………………....11
1.1. Формування інституту видачі злочинців у міжнародному праві…..........11
1.2. Сучасний стан міжнародного співробітництва держав СНД
з питань видачі злочинців………………………………………..….…...…..…....37
1.3. Регіональне співробітництво у галузі протидії злочинності
(на прикладі Європи)……………………………………………….….………..…52
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИДАЧІ ЗЛОЧИНЦІВ
У МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРАХ СНД:
ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ…………………….….…..……93
2.1. Характеристика міжнародних договорів СНД щодо видачі злочинців…………………………………………………………….…….…....….93
2.2. Гармонізація норм національного законодавства України з питань
видачі злочинців з нормами міжнародних договорів СНД……………..…..…126
2.3. Шляхи удосконалення співробітництва держав СНД
з питань видачі злочинців…………………………………………………..……155
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...……180
ДОДАТКИ………………………………………………………………...…..….185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….….…194

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На зламі ХХ - ХХІ ст. країни-учасниці Співдружності Незалежних Держав (далі – СНД, Співдружність) проводять конституційні реформи, створюють нові правові інститути, стимулюють дотримання прав людини, спільно координують діяльність щодо боротьби зі злочинністю. Злочинність є тим соціально негативним явищем, яке держави можуть подолати спільними зусиллями. Саме ця мета є одним з пріоритетів їх національної та міжнародної політики. Для досягнення поставлених цілей у даному напрямку держави СНД намагаються створити дієву систему протидії злочинам та розшуку осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння з ознаками міжнародного характеру , удосконалюючи інститут видачі злочинців (екстрадиції). Цей правовий інститут є одним із найстаріших у світі, за допомогою якого держави дотепер здійснюють правову допомогу, а саме - видачу особи, котра скоїла злочин. В умовах інтеграції та глобалізації даний інститут потребує перегляду та удосконалення відповідно до сучасних норм міжнародного та національного права.
Актуальність теми зумовлюється необхідністю виконання Україною міжнародних зобов’язань щодо забезпечення гармонізації національного законодавства держав СНД з питань екстрадиції. Наша держава є учасницею багатох універсальних та регіональних міжнародних договорів, що регулюють інститут видачі злочинців і, дотримуючись основних принципів міжнародного права, прийняла на себе зобов’язання сумлінно виконувати прийняті міжнародні договори. Так, за статистичними даними Генеральної прокуратури України (Додаток 1) до компетентних органів держав-учасниць СНД в період з 2005 по 2009 рр. було направлено в: 2005 р.- 209; 2006 р.- 207; 2007 р. - 297; 2008 р. - 299; 2009 р. - 294 клопотань щодо видачі осіб, які скоїли злочин та їх тарнзитного превезення
Важливість даної проблематики обумовлена участю України у міжнародно-правовій співпраці щодо зміцнення правопорядку. Сучасний етап державотворення засвідчує відсутність у вітчизняній юридичній науці монографічних праць, присвячених інституту видачі злочинців у рамках СНД. Виникає нагальна потреба у спеціальних дослідженнях з метою вироблення єдино-виваженої і збалансованої позиції держав Співдружності для забезпечення невідворотності покарання осіб, які вчинили злочин.
Питання міжнародно-правового співробітництва щодо видачі злочинців розглядалися ученими в межах кримінального, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального права і, значно рідше, міжнародного права.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного та за відсутності фундаментальних комплексних досліджень цієї проблеми в Україні і було обрано тему даної дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до п. 4, п. 13 Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767; наказу МВС України «Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років» від 05.07.2004 р. №755. Тема дисертації була затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 09.02.2001 р. (протокол № 2).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у формулюванні правових, теоретичних та процедурних основ, пов’язаних із реалізацією інституту видачі злочинців в угодах держав СНД та розробці науково обґрунтованих пропозицій для їх удосконалення.

Реалізація мети зумовила необхідність вирішення завдань, спрямованих на:
 визначення основних етапів виникнення, становлення і розвитку інституту видачі злочинців та розробку шляхів розв’язання актуальних питань міжнародно-правового й національного регулювання видачі злочинців;
 розкриття особливостей інституту видачі злочинців у міжнародному праві, таких як: наявність не менше двох сторін; учасники процедури видачі; зобов’язання видачі; екстрадиційність злочину;
 тлумачення змісту поняття «видача злочинців» та формулювання авторської дефініції;
 розгляд питань гармонізації норм національного законодавства України з міжнародно-правовими нормами, що регулюють видачу осіб, які скоїли злочин, та окреслення шляхів їх розв’язання;
 характеристику правових підстав видачі злочинців згідно з міжнародними договорами України та держав-учасниць СНД; їх класифікація;
 визначення відповідності норм законодавства України міжнародним договірним зобов’язанням щодо видачі осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння;
 встановлення специфіки процедури видачі злочинців, її етапів та виокремлення ознак, які свідчать про примат міжнародного або національного права в процесуальному регулюванні екстрадиційних відносин;
 підвищення ефективності співробітництва держав СНД у процесі видачі обвинувачених, підсудних для притягнення до кримінальної відповідальності та засуджених осіб для відбуття покарання;
 формулювання теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на розвиток теорії міжнародного права, вдосконалення норм міжнародного права і національного законодавства, практики їх застосування та підвищення ефективності роботи правоохоронних органів України.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають у процесі видачі обвинувачених, підсудних для притягнення до кримінальної відповідальності та засуджених осіб для відбуття покарання за скоєння суспільно небезпечних діянь.
Предмет дослідження – проблеми реалізації інституту видачі злочинців, закріпленого в угодах СНД та перспективи їх розв’язання.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають загальнонаукові і спеціальні методи пізнання: діалектичний метод забезпечив дослідження інституту видачі злочинців у розвитку та взаємозв’язку з іншими інститутами міжнародного права; історико-правовий – використано для характеристики процесів становлення та розвитку інституту видачі злочинців; за допомогою формально-логічного методу аналізу було з’ясовано ознаки інституту видачі злочинців, а також проведено класифікацію принципів зазначеного інституту, міжнародних договорів, які регулюють суспільні відносини щодо екстрадиції та кримінальних справ, по яким надається правова допомога, що передбачає видачу злочинців; метод синтезу забезпечив розкриття змісту понять, які складають предмет досліджуваної теми («видача злочинців (екстрадиція)», «екстрадиційний злочин»), а також формулювання відповідних висновків; спеціально-юридичний метод дозволив розкрити зміст нормативно-правових приписів, закріплених у міжнародних договорах та нормативно-правових актах України, використаних автором при підготовці дисертації; за допомогою порівняльно-правового методу було з’ясовані відмінності у правовому регулюванні суспільних відносин щодо видачі злочинців, здійснюваному за допомогою Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. й Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 р. та інші.
Емпіричну основу дослідження склали узагальнення практики Міністерства внутрішніх справ України щодо надання ним міжнародної правової допомоги на стадії розслідування кримінальних справ, під час виконання вироків суду та здійснення видачі (екстрадиції) злочинців; Національного центрального бюро Інтерполу в Україні щодо здійснення обміну інформації у різних напрямках співробітництва в боротьбі зі злочинністю; Генеральної прокуратури України щодо розгляду та виконання запитів про надання міжнародної правової допомоги.
Нормативно-правовою базою дисертації є Конституція України, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, міжнародно-правові документи з питань видачі осіб, які скоїли злочин, а саме: загальні міжнародні договори про боротьбу з окремими видами злочинів, що містять положення про видачу злочинців; регіональні угоди про видачу злочинців та надання правової допомоги (Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р., Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р.), а також двосторонні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах та міжвідомчі угоди про правову допомогу та співробітництво між Генеральною прокуратурою України та аналогічними правоохоронними органами інших держав-учасниць СНД, нормативно-правові акти України, спрямовані на протидію злочинності та видачу осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння з погляду їх відповідності міжнародно-правовим зобов’язанням нашої держави.
Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних та іноземних фахівців. Серед них: В. Антіпенко, А. Бастрикін, І. Бліщенко, Р. Валєєв, С. Вихрист, В. Гребенюк, Н. Зелінська, Г. Ігнатенко, Р. Каламкарян, І. Карпець, Л. Лазутін, Ф. Ліст, І. Лукашук, А. Мацко, Л. Моджорян, Р. Мюлерсон, Д. Нікольський, С. Нестеренко, Л. Оппенгейм, В. Панов, Н. Сафаров, В. Смелік, М. Шаргородський Р. Шаріфуллін та інш.
Окрім цього, були використані праці вчених у галузі конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права та кримінології.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексним дослідженням інституту видачі злочинців в угодах держав СНД в аспекті співвідношення міжнародного та національного права.
Наукова новизна роботи полягає в розробці і формулюванні ряду нових у теоретичному і практичному аспектах положень, а саме:
вперше:
 проведено порівняльний аналіз Конвенції про правову допомогу та правові відносини у сімейних, цивільних та кримінальних справах 1993 р й Конвенції про правову допомогу та правові відносини у сімейних, цивільних та кримінальних справах 2002 р. і вмотивовано необхідність прискорення введення останньої в національне законодавство України;
 аргументовано виокремлення спеціального суб’єкта екстрадиційних відносин, а саме особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння;
 обґрунтовано необхідність визначення таких спеціальних принципів інституту видачі злочинців, як: невидача громадян своєї держави, невідворотність покарання, захист прав громадян за кордоном, співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, взаємоповага до вимог внутрішнього законодавства країн та відповідних супровідних процедур, диференціація джерел, обґрунтованість запиту, спеціалізація;
 запропоновано авторський варіант алгоритму діяльності правоохоронних органів держав СНД із застосуванням можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні щодо розгляду і прийняття рішень у запитах про видачу, що дозволяє визначити порядок їх дій виходячи з ситуації, який відповідає чинному законодавству України та її міжнародним договорам;
удосконалено:
 підхід щодо виокремлення ознак поняття «видача злочинців», а саме: скоєння особою суспільно небезпечного діяння, за яке настає відповідальність відповідно до національного кримінального законодавства обох держав та на основі міжнародного договору між державами, що домовилися про це; наявність клопотання про видачу конкретної особи для притягнення її до кримінальної відповідальності або для приведення у виконання обвинувального вироку суду, що набув чинності;
 перелік підстав, що є підґрунтям для видачі або невидачі злочинців з позиції співвідношення міжнародного та національного права;
 умови видачі особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, зокрема, такі, як екстрадиційність злочину, наявність клопотання про видачу особи, яка скоїла злочин; наявність копії постанови про взяття під варту або вироку суду, що набув чинності (виписку з вироку), відносно даної особи, при яких здійснюється процедура видачі;
дістало подальший розвиток:
 характеристика багатосторонніх та двосторонніх договорів щодо видачі особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння;
 детальніше, аніж у раніше запропонованих у науковій літературі підходах, розкрито умови видачі злочинців.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в ході дослідження висновки, положення та пропозиції є певним внеском до теорії й практики міжнародного права і можуть бути використані у:
 правозастосовній діяльності: для вирішення питань щодо видачі осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння (акт впровадження Методичних рекомендацій з питань затримання та видачі правопорушників, міграційної політики, захисту прав біженців та шукачів притулку в діяльність СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 11.01.2010 р.);
 науковій діяльності: при подальшому дослідженні інституту видачі злочинців, зокрема, не тільки міжнародно-правових аспектів, а й інших галузей права;
 навчальному процесі: при розробці навчальних програм, методичних рекомендацій та текстів лекцій до дисципліни «Міжнародне право», «Кримінальне право» та «Міжнародне кримінальне право» (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 16.12.2009 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації оприлюднені у виступах автора на міжнародних науково-практичних конференціях: 1) «Проблеми професійної підготовки слідчих» (Дніпропетровськ, 27 квітня 2007 р.); 2) «Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах» (Дніпропетровськ, 12 жовтня 2007 р.) 3) «Права людини: теорія, реальність, перспективи» (Дніпропетровськ, 5 грудня 2008 р.) та науково-практичному семінарі «Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні» (Дніпропетровськ, 21 березня 2008 р.).
Публікації. Основні теоретичні й практичні результати дисертації викладено у шести наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, та чотирьох тезах доповідей.
Структура дисертації. Структура роботи обумовлена її предметом, метою та завданнями дослідження, а також логікою і послідовністю розкриття теми дослідження, викладення його результатів. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять у собі шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з яких основний текст – 184 сторінки, додатки – 9 сторінок, список використаних джерел, який охоплює 186 найменування – 20 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
1. Ґенеза інституту видачі злочинців проходить паралельно з розвитком міжнародного права та охоплює усі історичні етапи становлення громадянського суспільства й поділяється на такі періоди: стародавній світ; середні віки та новітній час; розбудови буржуазного суспільства; двох світових війн; в умовах біполярного світу 1957 – 1985 р. та сучасний період розвитку міжнародного права, яким притаманні свої особливості.
2. Особливостями інституту видачі злочинців є:
 наявність не менше двох сторін: сторони, яка запитує (держави-ініціатора), та сторони, яка приймає запит (держави-контрагента), та котрі досягли згоди;
 суб’єкти (учасники) процедури видачі − це держави, що є сторонами у міжнародному договорі. Суб’єктів видачі можна поділити на дві групи: сторона, що робить запит, ініціатор видачі (держава, яка направляє клопотання про видачу) і сторона, яку запитують (держава, яка приймає рішення щодо виконання клопотання про видачу). В свою чергу, обидві сторони здійснюють процедуру видачі за посередництвом визначених міжнародним договором та національним законодавством державних органів та посадових осіб − це органи прокуратури, міліції (поліції), міністерства юстиції й суди;
 спеціальний суб’єкт видачі − особа, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, а саме: обвинувачувані у вчиненні злочину, засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, але не відбули покарання за вироком суду; особи, які відбули частину покарання. Дана особа наділена спеціальним правовим статусом. Вона є учасником процедури видачі, стосовно якої держава-ініціатор спрямовує запитуваній державі клопотання про видачу. Водночас, якщо така особа передається для відбуття покарання державі-ініціатору, обов’язково необхідно отримати згоду цієї особи або законного представника або особи, яка його замінює. В інших випадках видачі такої згоди непотрібно;
 зобов’язання видачі виникає тільки при наявності відповідного міжнародного договору чи конвенції про видачу між зацікавленими державами. Процедура видачі встановлюється міжнародними договорами. Порядок видачі може бути визначений угодою сторін, якщо зацікавлені держави не мають відповідних договорів. Обов’язкова видача проводиться тільки при наявності договору і не поширюється на вимоги про видачу громадян третьої держави;
 питання про видачу виникає тільки у зв’язку із вчиненням особою «екстрадиційного злочину», тобто суспільно небезпечного діяння, що визнається кримінальним законодавством кожної з держав, які домовились про її проведення.
3. Основою співпраці держав щодо видачі злочинців є багатосторонні та двосторонні договори між Україною та іншими державами, що базуються на основних і спеціальних (галузевих) принципах співробітництва держав. До спеціальних принципів належить: невидача громадян своєї держави, невідворотність покарання, захист прав громадян за кордоном, співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю, взаємоповага до вимог внутрішнього законодавства держав та відповідних супровідних процедур, обґрунтованість, спеціалізація.
4. Для дотримання принципу невідворотності покарання та у разі виникнення колізії між клопотаннями держав запитувана сторона надаватиме перевагу державі, громадянином якої є особа, яка вчинила злочин, у свою чергу, держава бере на себе зобов’язання здійснювати юрисдикцію у повному обсязі відповідно до національного законодавства на основі норм міжнародних договорів.
5. Видача злочинців (екстрадиція)– це акт правової допомоги, що здійснюється відповідно до положень спеціальних міжнародних договорів та національних норм кримінального, кримінально-процесуального законодавства держав-учасниць договорів та передбачає видачу державі-ініціатору фізичної особи, котра скоїла екстрадиційний злочин, для здійснення правосуддя чи виконання обвинувального вироку стосовно неї.
6. Підстави, які визначаються у міжнародних договорах щодо відмови у видачі, носять обмежений характер. Розширення цих випадків може призвести до знехтування основної мети видачі – передачі особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, державі для здійснення кримінального переслідування за скоєний злочин та відбування покарання, призначеного судом.
7. З метою досконалої, всебічної, повної можливості розслідування злочинів, легалізації доказів у кримінальній справі, притягнення особи до кримінальної відповідальності, здійснення правосуддя над особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, необхідно створення спільних слідчо-оперативних груп; слід прискорити введення в дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 р.; прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс України з урахуванням положень Конвенції 2002 р.
8. Статус біженця не може бути наданий особі, яка скоїла міжнародний злочин. Перелік таких діянь визначений у міжнародних договорах, ратифікованих Верховною Радою України з урахуванням національного законодавства України.
9. При укладенні двосторонніх договорів державам було б доцільно зазначати норму, в якій не може розцінювати особу як політичного біженця та надавати такій особі політичного притулку, якщо остання вчинила загальнокримінальний злочин.
10. Процедура видачі з метою притягнення до кримінальної відповідальності може проводитись, якщо після отримання особою політичного притулку та набуття статусу біженця в Україні були відкриті нові обставини, а саме, особа підробила документи, навмисно знищила, позбавилась від проїзних чи інших документів із метою ввести в оману органи державної влади, приховати дані про себе чи вчинення злочину, а також пред’явила фальшиві або підроблені документи із тією ж метою. Така особа позбавляється статусу біженця на прохання компетентних органів держави, громадянином якої вона є.
11. Політичним мотивом є наявність при вчиненні суспільно небезпечного діяння мети змінити існуючий конституційний лад, діюче законодавство, існуючий порядок або вплинути на прийняття рішень органами влади та управління на всіх рівнях у зв’язку з недоліками та зловживанням в їх діяльності, що призвели до порушення прав і законних інтересів громадян, а також призводять до погіршення якості їх життя. Проте у кожному конкретному випадку необхідно з’ясовувати політичний мотив при вчиненні політичного злочину, цілі вчинення злочину, а також давати правильну оцінку взаємозв’язку, ступені відповідності завдань, а також засобів їх досягнення з урахуванням ступеня суспільної небезпеки. За допомогою цих критеріїв можливо чітко диференціювати політичні злочини за ступенем суспільної небезпеки.
12. На підставі аналізу положень, закріплених у перелічених міжнародно-правових актах, автор приходить до висновку, що протидія злочинності потребує швидкого реагування щодо вдосконалювання кримінально-правової політики шляхом уніфікації норм національного законодавства держав СНД з питань видачі злочинців. З цією метою парламенту України необхідно достатньо приділяти уваги вивченню відповідних міжнародних договорів, законів, урядових постанов, пов’язаних з наданням правової допомоги, перед їх прийняттям.
13. Запропоновано для удосконалення законодавства України внести зміни до:
ст. 10 Закону України «Про біженців» та викласти її в наступній редакції: «Статус біженця не може бути наданий особі, яка скоїла міжнародний злочин, що визначений у міжнародних договорах, ратифікованих Верховною Радою України, чи Кримінальному Кодексі України»;
ст. 670 проекту КПК та викласти її в наступній редакції: «Якщо після отримання особою політичного притулку та набуття статусу біженця в Україні були відкриті нові обставини, а саме, особа підробила документи або навмисно знищила чи позбавилась від проїзних та інших документів із метою ввести в оману органи державної влади або приховати дані про себе й скоєний злочин, а також пред’явила фальшиві або підроблені документи із тією ж метою, то вона позбавляється статусу біженця та на прохання компетентних органів держави, громадянином якої вона є, проводиться процедура видачі із метою притягнення до кримінальної відповідальності».
14. Запропоновано для удосконалення міжнародних договорів доповнити ст. 65 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних сімейних та кримінальних справах 1993 р. та ст. 79 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних сімейних та кримінальних справах 2002 р. ч. 2 та викласти її в наступній редакції: «При вирішенні питання про видачу запитувана сторона надає перевагу державі, громадянином якої є особа, що підлягає видачі. У разі задоволення такого клопотання держава, громадянином якої є особа, що підлягає видачі, бере на себе зобов’язання здійснити юрисдикцію у повному обсязі відповідно до національного законодавства і на основі міжнародних договорів».
Вважаємо, що висловлені пропозиції будуть сприяти активізації боротьби зі злочинністю на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав шляхом видачі злочинців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Левин Д.Б. История международного права / Д.Б. Левин. – М.: Изд-во ИМО, 1962. – 128 с.
2. Bedi S.D. Extradition in International Law and Practice. – Rotterdam, 1966. –16 p.
3. Буткевич О.В. Становлення і розвиток міжнародного права в стародавній період: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / О.В.Буткевич. – К., 2002. – 15 c.
4. Волженкина В.М. Выдача в российском уголовном процессе / В.М. Волженкина. – М.: ООО Издательство «Юрилитформ», 2002. – 336 с.
5. Коровин Е.А. История международного права / Е.А. Коровин. – М., 1946. – С. 7.
6. Звирбуль В.К. Выдача уголовных преступников / В.К. Звирбуль, В.П. Шупилов. – М., 1974. – С. 12.
7. Российское законодательство Х-ХХ вв.: в 9 т. / под общ. ред. О.И. Чистякова. Т. 1. Законодательство Древней Руси / под ред. В.Л. Янина. – М., 1984. – С. 142.
8. Памятники русского права / под ред. профес. С.В. Юшкова. – М.: Изд-во Юрид. литература, 1952 г. – С. 13.
9. Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву / Н.С. Таганцев. –СПб., 1887. – 309 с.
10. Конституция СССР [Електронний ресурс]. –– Режим доступу: http: // zakon1.rada.gov.ua.
11. Про порядок зносин державних установ СРСР та посадових осіб з установами та посадовими особами іноземних держав: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16 грудня 1947 р. // Ведомости ВС СССР. – 1948. – №5. – Ст.2.
12. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок виконання рішень судів держав, з якими СРСР укладені договори про надання правової допомоги» від 12 вересня 1958 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon1.rada.gov.ua.
13. Міжнародний пакт про цивільні та політичні права від 19 грудня 1966 р. // Ведомости ВС СССР. – 1976. – № 17. – Ст. 291.
14. Устав Организации Объединенных наций // Международное право в документах: учеб. пособие / сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: 2002. – С. 15.
15. Уголовно-процесуальный кодекс Украинской ССР. Научно-практический коментарій / В.Г.Белоусенко, Ю.М. Грошевой, А.Я.Дубинский и др. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 595 с.
16. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка: у 2 ч. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: „ФОРУМ”, 2004. – Ч. 1. – 492 с.
17. Кримінальний кодекс України зі ззмінами та доповненнями станом на 1 вересня 2009 р. – Х.: ТОВ “Одісей”, 2009. – 296 с.
18. Вихрист С.М. Видача осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: за спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / С.М. Вихрист. – Х., 2003. – 18 с.
19. Березняк В.С. Екстрадиція як інститут кримінально-процесуального права України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / В.С. Березняк. – Дніпропетровськ, – 2009 р. – 20 с.
20. Свистуленко М.П. Екстрадиція в правовій системі України: основні кримінально-правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: за спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / М.П. Свистуленко. – К., 2005. – 22 с.
21. Сироїд Т. Л. Захист жертв злочинців у міжнародному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: за спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / Т.Л. Сироїд. – Х., 2000. – 20 с.
22. Никольский Д.П. О выдаче преступников по началам международного права / Д.П. Никольский. – СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1884. – 550 с.
23. Симсон Э.О. О невыдаче собственных подданных / Э.О. Симсон. СПб., 1882. – 430 с.
24. Док. ООН A/CONF. 169/16 12 May 1995. – Р. 50.
25. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект / Российская Академия Наук. Институт государства и права. – М., 1995. – 279 с.
26. Nepote J. Crime international //Revue de la Police Nationale. – 1973. – № 473. – P. 26.
27. Cоколов С. Институт выдачи преступников и советское законодательство / С. Соколов. // Советское законодательство, – 1926. – №9–10, – С.4.
28. Шаргородский М.Д. Выдача преступников и право убежища в международном праве / М.Д.Шаргородский // Вестник Ленинградского университета, – 1947. – № 8 – С. 44
29. Международное право: учебник. – 5-е изд, перераб. и доп. / Ф.И. Кожевников, Г.П. Задорожный, В.П. Кузнецов и др.; под ред. Ф.И. Кожевникова. – М.: Международные отношения, 1987. – 592 с.
30. Виноградова О.І. Видача (екстрадиція) осіб, які вчинили злочини / О.І Виноградова. // Адвокат. – 1999. – № 1. – С. 14
31. Назаренко П.Г. Особливості провадження досудового слідства у кримінальних справах за участю іноземців: автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: за спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика, судова експертиза» / П.Г. Назаренко. – Х., 2006. – 20 с.
32. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью / Л.Н. Галенская. – М.: Межународные отношения, 1972. – 176 с.
33. Международное право. под ред. А.М. Моджонян, Н.Т. Блатовой. – М.: Изд-во Юрид. литература, 1970, – 278 с.
34. Лазутин Л.А. Виды правовой помощи по уголовным делам: вопросы теории / Л.А. Лазутин // Журнал российского права. – 2008. – № 7. – С. 40-48.
35. Лукашук И.И. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: учебное пособие / И.И. Лукашук, А.В Наумов. – М.: Рос. Изд. Дом, 1998. – 160 с.
36. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1. – К., 1996. – С.1076.
37. Блищенко И.П. Сотрудничество государств в борьбе с преступлениями международного характера: учебное пособие / И.П. Блищенко, Н.В. Жданов. – М.: УДН, 1984. – 88 с.
38. Броунли Я. Международное право. К. І / Я. Броунли. – М., 1977. – 507 с.
39. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-є вид., перероб. та доп. / за ред. М.І. Мельника, М. І Хавронюка.- К.: Атіка, 2003. - 1056 с.
40. Антипенко В.Ф. Институциональный механизм борьбы с терроризмом. Формирование правовой базы / В.Ф. Антипенко. // Государство и право – 2004.– № 11.– С. 62-72.
41. Гроций Г. О праве войны и мира: Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Г. Гроций. – М.: Госюрлитиздат, 1956. – 867 с.
42. Звирбуль В. К. Выдача уголовных преступников / В.К. Звирбуль, В.П. Шупилов. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1974. – 102 с.
43. Отчет Генерального Секретаря ООН. – Нью-Йорк, 1991. – С. 18.
44. International Criminal Police Review. December 1975. № 293. – P. 288 – 289.
45. Резолюция 45/116 Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1990 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
46. Проект резолюции Генеральной Ассамблеи ООН. См.: Док. ООН Е/1997/30. E/CN. 15/1997/21. 26 May, 1997. – Р. 58–63.
47. Bassiouni Ch. Projet de Statut du Tribunal Penal International. – Paris, 1993. – P. 96-98.
48. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23, Ст. 130.
49. Інструкція про порядок виконання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів від 09.01.1997 р. // zakon.rada.gov.ua.
50. Чубарев В.Л Деякі аспекти проблеми діяльності Укрбюро (НЦБ) Інтерполу / В.Л. Чубарев, А.С. Мацко. // Наукові розробки академії по вдосконаленню практичної діяльності та підготовці кадрів ОВС: матеріали наук. прак. конф. 1-2 лютого 1994 р.– К., 1994.
51. Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні / А. Мацко // Право України. – 2001. –№ 9. – С. 96-99.
52. Філяніна Л.А. Міжнародна організація кримінальної поліції – координатор міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю /Л.А. Філяніна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2008. – №3(39). – С. 299-303.
53. Філяніна Л.А. Порядок здійснення правоохоронними органами міжнародного розшуку, затримання та видачі злочинців (екстрадиції): Науково-методичні рекомендації / Л.А. Філяніна, О.І. Линський – Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – 64 с.
54. Зелінська Н.А. Міжнародно-правова концепція міжнародного злочину: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.11. / Зелінська Наталія Анатоліївна. –Одеса, 2006. – 487 с.
55. Лазутин Л.А. Правовая помощь в международном уголовно-процессуальном праве / Л.А. Лазутин // Московский журнал международного права. – 2008. – № 2. – С. 158–171.
56. Биленчук П.Д. Транснациональная преступность: состояние и трасформация: учебное пособие / П.Д. Биленчук, С.Е. Еркенов, А.В. Кофанов; под ред. акад. П.Д. Биленчука. – К.: Атика, 1999. – 272 с.
57. Выступление Генерального секретаря Интерпола на совещании «Европа-Лизинг 1995» // Информационный бюллетень НЦБ Интерпола. – 1995. – № 14. – С. 13.
58. Зимин В. Международное сотрудничество в области борьбы с преступностью и охраны общественного порядка / В. Зимин, И. Зубов. – М.: НИИ МВД России, 1993 . – С.128.
59. Угода про взаємодію міністерств внутрішніх справ незалежних держав у сфері боротьби зі злочинністю від 24 квітня 1992 р. // Правові основи міжнародної діяльності МВС України: збірник міжнародно-правових договірних документів в 2-х т. – Т. 2. – К., 1997. – С. 68.
60. Угода СНД «Про взаємовідносини міністерств внутрішніх справ у сфері обміну інформацією» від 3 серпня 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
61. Програма спільних заходів для боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 23 березня 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
62. Рішення про створення Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території Спідружності Незалежних Держав від 24 вересня 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
63. Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
64. Міждержавна програма спільних заходів боротьби зі злочинністю на період з 2000 до 2003 p.p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
65. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
66. Міждержавна програма спільних заходів боротьби зі злочинністю на 2008-2010 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
67. Конвенція про передачу засуджених до позбавлення волі для подальшого відбування покарання від 6 березня 1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
68. Угода про співробітьництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі зі злочинністю від 25 листопада 1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
69. Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин: Постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №5. – Ст. 25.
70. Мельникова Э.Б. Теоретическая концепция международного сотрудничества в сфере уголовной юрисдикции / Э.Б. Мельникова // Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. – М., 1995. – С. 1-20.
71. Статут Міжнародної організації кримінальної поліції (ст. 2). // Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну допомогу у цивільних і кримінальних справах, учасницею яких є Україна. –Х.: «Эспада», 2001. – 448 с.
72. Тертишник В. Проблеми міжнародного співробітництва у сфері правосуддя : екстрадиція та конфіскація / В. Тертишник, О. Тертишник // Юридична Україна. – 2003. – № 6. – С. 34––39.
73. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
74. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.
75. Боняк В.О. Міжнародне співробітництво у боротьбі з транснаціональними злочинними групами / В.О. Боняк // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – Дніпропетровськ. – 2001. – № 2. – С.192-197.
76. Угодa про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами членамивід 14 червня 1994 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
77. План дій ЄС в галузі юститції та внутрішніх справ від 12 грудня 2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
78. О европейском ордере на арест и процедурах передачи лиц между государствами-членами : Рамочное решение Совета Европы от 13 июня 2002 г. / Совет Европы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //eulaw.edu.ru/index.htm.
79. Сафаров Н. А. Европейский ордер на арест: трансформация процесса экстрадиции / Н. А. Сафаров // Московский журнал международного права. – 2003. – № 4. – С. 194––215.
80. Договір про Європейський Союз від 7 лютого 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
81. Смелік В.Б. Міжнародно-правові засади інституційної системи Інтерполу: дис.. кандидата юридичних наук: 12.00.11. / В.Б. Смелік. – Ірпінь, 2005 р. – 225 с.
82. Проневич О. Європол: правові та організаційні засади участі у боротьбі із транснаціональною злочинністю / О. Проневич // Преступление и наказание. – 2001. – № 48 (358). – 30 ноября. – С. 5.
83. Пшеничний І.В. Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних органів у протидії їй: автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: за спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / І.В. Пшеничний. – К., 2000. – 19 с.
84. Смелік В.Б. Інтерпол та Європол: організаційно-правові засади співробітництва / В.Б. Смелік // Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 404-405.
85. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
86. Європейська конвенція про боротьбу з терроризмом від 27 січня 1977 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
87. Європейська конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру від 28 січня 1981 р. [Електронний ресурс]. –– Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
88. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією корупції від 27 січня 1999 p. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 47. – Ст. 2028
89. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією від 4 листопада 1999 р. // Офіційний вісник України. – 2006. № 9. – Ст. 592.
90. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1.– К., 1996. – С. 1116–1131.
91. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
92. Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
93. Волеводз А.Г. Международный розыск, арест и конфискация полученных преступным путем денежных средств и имущества (правовые основы и методика) / А.Г. Волеводз: под ред. проф. А.Б. Соловьев. – М.: ООО издательство «Юрлитинформ», 2000. – 477 с.
94. Смелік В.Б. Протидія легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом: європейський досвід / В.Б. Смелік // Науковий вісник Інституту держави та права ім. В.М. Корецького: збірник наукових праць. – вип. 48: Правознавство. – К.: ІДПК, 2005. – С.50-55.
95. Конвенція про попередження злочинів геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
96. Конституція України // Відомості Верховної Ради Укераїни. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
97. Сафаров Н. А. Европейская конвенция об экстрадиции: комментарий к статье 11 «Смертная казнь» / Н. А. Сафаров // Уголовное право. – 2003. – № 3. – С. 120–122.
98. Нестеренко С.С. Міжнародно-правовий захист прав людини при здійсненні екстрадиції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: за спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / С.С.Нестеренко. – Одеса, 2010. – 19 с.
99. Нестеренко С. Застосування смертної кари та проблема захисту прав людини в інституті екстрадиції / С.Нестеренко // Юридичний вісник. – 2009. № 3. – С.19-25.
100. Устав Международного Военного Трибунала // Международное право в документах: учеб. пособие / сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: 2002. – С. 801.
101. Международные акты о правах человека: cборник документов, М., изд. группа «НОРМА-ИНФРА-М», 1998. – 501 с.
102. Дремина (Зелинская) Н.А. Международно-правовые обязательства Украины по договорам о выдаче осужденных лиц и предполагаемых преступников в контексте защиты прав человека / Н.А. Дремина (Зелинская). // Актуальні проблеми держави та права. – 1999. – №7. – С. 23 – 31.
103. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства // Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу у цивільних та кримінальних справах, учасницею яких є Україна. – Х.: ЧФ «Эспада», 2001. – С. 274.
104. Юридична енциклопедія: в 6 Т. / Ред. кол.: Ю.С.Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. Т. 2. – К.: “Укр. енцикл.”, 1999. -744 с.: іл.
105. Международная правовая помощь в уголовных делах. Инструкция. Издание № 8. – Швейцария, Берн – Федеральное полицейское ведомство. – 1998. – С 3-4.
106. Калганова О.А. Процесуально-правові засади участі іноземних громадян у кримінальному судочинстві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес, криміналістика, судова експертиза» / О.А. Калганова. – К., 2007. – 25 с.
107. Калганова О.А. Міжнародна правова допомога у кримінальних справах як частина міжнародного соціального співробітництва / О.А. Калганова // Актуальні проблеми реформування приватного права України: тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції. м. Запоріжжя, 08 грудня 2006 року. – Запоріжжя, 2006. – С. 61–64.
108. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права / А.И. Бастрыкин. – Л.: Издательство ЛГУ, 1986. – 135 с.
109. Волженкина В.М. Оказание правовой помощи по уголовным делам в сфере международного сотрудничества: учебное пособие / В.М. Волженкина. – СПб., 1999. – 267 с.
110. Виноградова О. І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес, криміналістика, судова експертиза» / О.І. Виноградова. – Х., 2000. – 18 с.
111. Маланюк А.Г. Провадження у кримінальних справах, пов’язане з міжнародними відносинами, за законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес, криміналістика, судова експертиза» / А. Г. Маланюк. – К., 2004. – 23 с.
112. Карпец И.И. Преступления международного характера / И.И. Карпец. - М.: Юридическая литература, 1979. – 262 с.
113. Войціховський А.В. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі з фальшивомонетництвом: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / А.В. Войціховський. – К., 2005. – 18 с.
114. Тимченко Л.Д. Международное право: учебник / Л.Д. Тимченко. – Х.: Консум. Университет внутренних дел, 1999. – 526 с.
115. Иванов Э. А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним / Э.А. Иванов. – М.: Российский юридический издательский дом, 1999. – С. 15.
116. Основы борьбы с организованной преступностью // под ред. В. С. Овчинского, В. Е. Эминова, Н. П. Яблокова. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 400 с.
117. Неапольська політична декларація і Глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію - К.: Школяр, 1999.
118. Угода щодо порядку передачі і транзитного перевезення осіб, взятих під варту від 17 лютого 1994 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon1.rada.gov.ua.
119. Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Грузія від 4 липня 1994 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – 10. – Ст. 675.
120. Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах між Україною і Республікою Молдова від 13 грудня 1993 р.// Україна в міжнародних відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. І.– Юрінком – К., 1996. – С. 943–981.
121. Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах між Україною і Республікою Грузія від 9 листопада 1995 р. // Україна в міжнародних відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. І.– Юрінком. – К., 1996. – С. 878–904.
122. Резолюція 45/ 116 Генеральної Асамблеї ООН «Типовий договір про видачу» від 14 грудня 1990 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
123. Інструкція про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах затвердженої Наказом Генерального прокурора України 28.10.2002 р. № 8/1 // zakon.rada.gov.ua.
124. Договір між Україною і Грузією про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 14.02. 1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
125. Договір між Україною і Туркменістаном про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 23 березня 1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
126. Договір між Україною і Республікою Узбекистан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
127. Договір між Україною і Республікою Казахстан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 17 вересня 1999 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
128. Договір між Україною і Республікою Вірменія про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 1 березня 2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
129. Бандурка О.М. Інтерпол: міжнародна організація кримінальної поліції: науково-практичний посібник / О.М. Бандурка. – Х.: Державне спеціалізоване видавництво «Основа», 2003. – 324 с.
130. Копиленко О. Деякі методологічні аспекти наукового забезпечення законодавчого процесу / О. Копиленко, Г. Мурашин // Вісник Академії правових наук України. – №2 (33) – 3 (34). – С. 132 – 141.
131. Буроменький М.В. Деякі особливості застосування в Україні міжнародних договорів про боротьбу із організованою злочинністю / М.В. Буроменський // Вісник Академії правових наук України. –2000. – №2(17). – С.50-57.
132. Венская конвенция о праве международных договоров от 23 мая 1969 г. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1986. – № 17. – Ст. 343.
133. Про міжнародні договори України: Закон України № 1906-ІV від 29 червня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – № 35. – Ст. 2317.
134. Сучасний тлумачний словник української мови /за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2006. – 832 с.
135. Філяніна Л.А. Формування та розвиток співробітництва держав у протидії транснаціональній злочинності в рамках СНД / Л.А. Філяніна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2008. – № 2 (38). – С.93 – 99.
136. Божелко О.А. О проблемах совершенствования сотрудничества государств-участников Содружества Независимых Государств в борьбе с преступностью: Доклад от Координационного Совета Генеральных прокуроров государств-участников СНГ / О.А. Божелко // Проблемы прокурорской и следственной практики. – 1999. – № 1-2. – С. 59.
137. Див.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sobor.net/print.php?id_ news= 3991
138. Жумабеков О.И. Взаимодействие правоохранительных органов двух независимых государств в раскрытии и расследовании тяжких преступлений (из опыта работы первой межгосударственной следственно-оперативной группы) / О.И. Жумабеков // Прокурорская и следственная практика. – 1998 . – № 4. – С.117-134.
139. Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Киргизької Республіки від 3 червня1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
140. Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Молдова від 6 травня1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
141. Про використання у практичній діяльності Угоди про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Молдова: Наказ Генерального прокурора України від 3 червня1993 р. № 14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
142. Юридична енциклопедія:в 6 т. / [Ред. кол.: Ю.С.Шемшученко (голова ред. кол.) та ін.]. – К.: “Укр. енцикл.”, 2001. Т. 3. – 2001. – С. 196.
143. Антипенко В.Ф. Сучасний тероризм стан і шляхи його запобігання в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія, кримінально виконавче право» / В.Ф. Антипенко. – К., 1999. – 15 с.
144. Негодченко О.В. Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя: навчальний посібник / О.В. Негодченко, В.М. Тертишник. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2002. – 68 с.
145. Штиглиц А. Исследование о выдаче преступников / А. Штиглиц. – СПб.: Типография брат. Пантелеевых, 1882. – 227 с.
146. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая: лекции. Изд. 2-е, пересм. и доп. / Н.С. Таганцев. – СПб.: Государственная типография, 1902. – 815 с.
147. Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – Изд.5-е / Ф.Ф. Мартенс. – СПб.: Типография А. Бенке, 1905. – 438 с.
148. Лист Ф. Международное право в систематическом изложении. / Ф. Лист; пер. и ред. В.Э. Грабаря. – Юрьев (Дерпт), 1909. – 581с.
149. Казанский П. Учебник международного права публичного и гражданского / П. Казанский. – Одесса: Типо-литография Одесского Военного Округа, – 1904. – 534 с.
150. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением / И.Я. Фойницкий. – М.: Добросвет, Городець, 2000. – 464 с.
151. Блищенко И.П. Международный уголовный суд / И.П. Блищенко, И.В. Фисенко – М.: Закон и право, ЮНИТИ.– 1998, – 239 с.
152. Сафаров Н.А. Экстрадиция в международном уголовном праве: проблемы теории и практики / Н.А. Сафаров. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 416 с.
153. Про біженців: Закон України № 2557- ІІІ від 21 червня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 29. – Ст.1292.
154. Конвенція про статус біженця 1951 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
155. Протокол щодо статусу біженця 1967 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
156. Гончаренко О.А. Статус біженця в міжнародному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: за спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / О.А. Гончаренко. – Х., 2005. – 19 с.
157. Грабар Н.М. Проблема біженців та шляхи її вирішення країнами СНД / Н.М. Грабар // Науковий Вісник Львівського інституту МВС України. – 2004. – № 3.– С. 193 – 202.
158. Мінка Т.П. Методичні рекомендації з питань затримання та видачі правопорушників, міграційної політики, захист прав біженців та шукачів притулку / Т.П. Мінка, Л.А.Філяніна, В.С. Березняк. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2008. – 120 с.
159. Малиновська О. Удосконалення Закону України «Про біженців» / О. Малиновська // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 4. – С. 263-270.
160. Міхасюта О.В. Діяльність міжнародних організацій у справах біженців у країнах західної Європи (20-90-ті роки ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.і.н.: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / О.В. Міхасюта. – Чернівці, 2006. – 22 с.
161. Тимчик Г. Деякі аспекти правового статусу політичних біженців в Україні / Г. Тимчик // Юридичний журнал. – 2004. – № 5. – С. 63-66.
162. Спиридонов А. Институты экстрадиции и политического убежища в уголовном праве / Анастас Спиридонов // Уголовное право. – 2004.– № 4. – С. 51-52.
163. Декларація про територіальний притулок від 14 грудня 1967 р. // zakon.rada.gov.ua.
164. Загальна декларація прав людин