ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОМУНІКАТИВНОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ У МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОМУ ДИСКУРСІ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Цибух Олена Валеріївна

УДК 340.12

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОМУНІКАТИВНОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ
У МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність: 12.00.12 – філософія права

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Гарасимів Тарас Зеновійович,
доктор юридичних наук

ЛЬВІВ
2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………...3
ВСТУП……………………………...……………………………………………..4

РОЗДІЛ 1. Філософсько-правовий контекст структурування українських комунікативно-перемовних позицій у новому світопорядку..…………....14
1.1. Історіографія поглядів на міжнародно-правовий дискурс……....14
1.2. Антропологічно-правові та аксіологічно-правові основи
аналізу міжнародно-правового дискурсу…………………………29
1.3. Договірно-правові основи комунікативної раціональності:
історичні засади формування та їх еволюційний поступ………..42
Висновки до першого розділу…………………………………………………..63

РОЗДІЛ 2. Правові рамки міжнародної взаємодії у комунікативних процесах держав та їх філософсько-правове обґрунтування……...……...66
2.1. Ідеальна модель міжнародно-правового дискурсу
у контексті глобалізаційно-геополітичних намірів України….....66
2.2. Філософсько-правова парадигма герменевтичного поля
у міжнародно-правовій комунікації………………………………82
2.3. Правова ефективність міжнародно-правового дискурсу………..96
Висновки до другого розділу………………………………………………….117

РОЗДІЛ 3. Дискурс-онтологічні локалізації правового забезпечення геостратегічних шансів України ………………………………….………..120
3.1. Національно-правові домінанти міжнародно-правового
дискурсу…………………………………………………………...120
3.2. Правові стратегії подолання розбіжностей у намірах
країн-комунікантів…………………………………………..……136
3.3. Еволюційна сутність моделювання міжкультурного консенсусу і компромісу………………………………………………………...149
Висновки до третього розділу………………………………………………....162

ВИСНОВКИ……………………………………………….....………………..165

ДОДАТКИ………………………………………………...……..……………..174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….…….…………………….193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЄС – Європейський Союз
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗМК – засоби масової комунікації
НАТО – Північноатлантичний Альянс
МК – міжнародна комунікація
МПД – міжнародно-правовий дискурс
МПК – міжнародно-правова комунікація
ООН – Організація Об’єднаних Націй
СОІ – стратегічна оборонна ініціатива
УНР – Українська народна республіка

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. ХХІ століття, серед інших викликів, поставило перед Українською державою питання про вибір місця в системах колективної безпеки. Україні, що на початку 1990-х pp. приступила до вироблення внутрішньої політики, тепер потрібно самостійно формувати зовнішню політику на перетині сучасних геополітичних інтересів, у суперечливому стратегічному трикутнику США – ЄС – Росія.
При виробленні курсу новітньої зовнішньої державної політики особливого пріоритету набуває міжнародний комунікативно-дискурсивний ресурс, сформований на основі правового подолання розбіжностей у позиціях різних країн. Концептуально важливо визначити та усталити правову комунікативно-дискурсивну раціональність частиною міжнародної державної політики України, в якій «найвищою преференцією» є національні інтереси, що реалізуються через інтернаціональні правові комунікативні дії міжнародного рівня.
Міжнародна комунікативна раціональність – це здатність до мотивованого вибору збалансованих правових способів вербальної та невербальної взаємодії у рамках міжнародних інтеракцій з метою вироблення раціональних позицій у системі нормативних регуляторів співпраці.
Незаперечний факт універсалізації розвитку взаємин на нинішньому етапі спричинений державотворчими завданнями та глобалізацією міжнародних стосунків, сучасними загрозами міжнародній безпеці і світопорядку, що вимагають для свого розв’язання перш за все не військових підходів, а раціональної взаємодії через правову комунікацію, міжнародні перемовини.
Проблеми комунікативної взаємодії міжнародного рівня, на жаль, до сьогодні зрідка перебували у полі зору дослідників, окрім деяких її аспектів у працях таких учених, як Н. Автономова, К.-О. Апель, Е. Бенвеніст, Л. Вітгенштейн, Ю. Ґабермас, Ж.-Ф. Ліотар, О. Мережко, П. Рабінович, З. Сокулер, Ю. Степанів, М. Фуко, М. ван Хоек, С. Шеретов та ін.
Філософсько-правовий напрям репрезентують праці А. Алюбова, В.Бачиніна, Т. Гарасиміва, О. Данільяна, Д. Керимова, А. Козловського, С.Максимова, Д. Масленникова, В. Нерсесянца, А. Полякова, Е. Соловйова, С. Сливки, І. Шутака.
Комунікативна раціональність з філософських позицій представлена: працями «неокласиків» соціальної філософії (В. Афанасьєва, Л. Буєвої, А. Брудного, П. Гайденко, Ю. Давидова, Ю. Замошкіна, В. Мансурова, К. Мегрелідзе, Б. Паригіна, Е. Соловйова, А. Спіркіна, В. Тюхтіна, Б. Українцева, А. Урсула; київської філософської школи М. Булатов, В. Горський, В. Іванов, С. Кримський, А. Лой, М. Мокляк, В. Табачковський, В. Шинкарук). Комунікативну практику з культурологічних позицій досліджували Л. Березницька, О. Злобіна, А. Єрмоленко, Т. Кононенко, С. Кошарний, В. Малахов, В. Пазенко, Л. Ситниченко, М. Тур, Н. Хамітов та ін. Онтологічний підхід до культури, у т. ч. її комунікативний характер, описали у своїх працях такі дослідники, як Г. Батіщев, Є. Бистрицький, В. Біблер, Л. Буєва, О. Злобіна, П. Копнін, В. Межуєв, С. Пролеєв, Е. Соловйов, М. Тарасенко та ін.
До вивчення об’єкту міжкультурної комунікації долучилися С. Артановський, В. Біблер, Ю. Бромлей, П. Гайденко, Н. Іконнікова, Л. Іоніна, Н. Лисиця, А. Паніна, Б. Старостін, В. Шкода та ін.
Разом з тим, комплексного філософсько-правового аналізу комунікативних дій різних сторін перемовного процесу досі не здійснено. Відтак недоліки у взаємодії суб’єктів права, особливо на міжнародному рівні, неодноразово спричиняли негативні наслідки в українському державотворенні.
Щоб забезпечити раціональність міжкультурної комунікації, у т. ч. дипломатичних взаємин, активізованих у перемовних процесах в умовах посилення міждержавних зв’язків, необхідним стає філософсько-правове осмислення результативності/нерезультативності перемовної практики у плані додержання прав суб’єктів комунікації. Численні прорахунки суверенної держави виникають там і тоді, коли гарантовані однаково рівні права перемовників порушуються через знівелювання комунікатором прав і свобод іншого суб’єкта, які забезпечують у дискурсі (відповідно до міжнародних норм) умови досягнення рівності та справедливості.
Відтак сутнісним у цьому концепті є окреслення кола філософсько-правових оцінок перемовного процесу та їхньої детермінованості у сучасному європейському праворозумінні і порозумінні суб’єктів.
Дослідження ґрунтується на контексті нової самоіндентифікації України як «позаблокової держави», в якому саме міжнародно-правова комунікативна раціональність постає вихідною передумовою успішного творення міжнародно-правового дискурсу держави.
Поставлені завдання викликають потребу вести дослідження крізь призму норм міжнародного права з урахуванням низки сучасних особливостей міжнародної комунікації та принципів її організації: поява т. зв. поновних перемовин (сесії Генеральної Асамблеї ООН, саміти «Великої вісімки», сесії ОБСЄ), застосування як способу прийняття рішень консенсусу.
Теоретичною і методологічною основою дисертації є Конституція України, Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» 2010 р., Закон України «Про основи національної безпеки України» 2003р., документи, що становлять договірно-правову базу відносин Україна-НАТО та Україна-Європейський Союз, у тому числі Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору, Угода про Партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами 1994 р., План дій «Україна-Європейський Союз» 2005 р., матеріали парламентських слухань щодо співробітництва з НАТО 2002 р. та матеріали слухань Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції 2008 р., Конвенція про захист прав людини та основних свобод тощо.
Основні норми міжкультурної комунікативної раціональності вибудовуються на міжнародних стандартах юридичного забезпечення прав і свобод людини, оскільки норми міжнародного права у сфері захисту прав людини є обов’язковими для всіх держав та їхніх органів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано у контексті наукових досліджень Львівського державного університету внутрішніх справ за напрямами «Розробка методології теорії держави і права, філософії права» (Державний реєстраційний номер 01006U003648); «Проблеми наукового забезпечення професійної діяльності органів внутрішніх справ в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні» (Державний реєстраційний номер 0106U003639); «Філософсько-правові та теоретико-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (Державний реєстраційний номер 0109U007855).
Мета і завдання дослідження. Мета полягає у комплексному науковому висвітленні системної еволюції міжнародно-правової комунікації та її теоретичних описів у європейській специфікації комунікативної раціональності та національних рис міжнародно-правового дискурсу.
Досягнення мети зумовило необхідність постановки таких конкретних завдань:
– сформулювати визначення понять «комунікативна раціональність», «міжнародно-правовий дискурс» та розкрити їхні складові;
– здійснити соціально-історичний аналіз взаємозв’язків започаткованих та сучасних форм міжнародно-правової комунікації з ідеями та умовами їхнього функціонування, критеріального зіставлення оцінок правової міжкультурної комунікації з обставинами соціально-історичного розвитку;
– проаналізувати антропологічно-правові та аксіологічно-правові основи міжнародно-правового дискурсу;
– окреслити сучасні правові рамки міжнародної взаємодії у комунікативних процесах держав;
– узагальнити модифікації ідеальної моделі міжнародно-правового дискурсу у досягненні глобалізаційно-геополітичних намірів України;
– систематизувати особливості герменевтичного поля міжнародно-правової комунікації;
– встановити критеріальні ознаки правової ефективності міжнародно-правового дискурсу;
– узагальнити спостереження щодо досягнення національно-правових домінант міжнародно-правового дискурсу у державотворчому процесі;
– проаналізувати втілення у практику взаємин держав правових стратегій подолання їхніх розбіжностей;
– з’ясувати еволюційну сутність моделювання консенсусу і компромісу як способів комунікативної раціональності на етапі відстоювання національних інтересів у взаємодії з іншими державами.
Об'єкт дослідження – комунікативна раціональність міжнародних відносин.
Предмет дослідження – філософсько-правові засади комунікативної раціональності у міжнародно-правовому дискурсі.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дослідження становить діалектико-матеріалістичний метод, який сприяє аналізові об'єкта дослідження у контексті поєднання потреб науки і практики. Використана система методів наукового пізнання: загальнонаукові методи системного аналізу, загальнофілософські, спеціально-наукові методи, що дозволяють аналізувати проблеми в єдності змісту та міжнародно-правової форми, застосовувати комунікативний підхід із комплексом загальноправових, філософських, герменевтичних, аксіологічних принципів. Комплексний підхід до філософських та спеціально-наукових методів філософії права, юридичної думки дозволили забезпечити аналіз специфіки комунікативної раціональності у системній єдності соціоонтологічних та культурно-правових вимірів.
У дисертації використано природно-правову методологію - при дослідженні аксіологічно-правових засад комунікативної раціональності у міжнародно-правовому дискурсі (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1);
– діалектичний метод - при розгляді взаємозумовленості національно-правових домінант міжнародно-правовим дискурсом, його правовою ефективністю (підрозділи 2.3; 3.1);
– герменевтичний метод - у трактуванні філософсько-правової парадигми герменевтичного поля міжнародно-правового дискурсу (підрозділ 2.2);
– історико-філософський метод - при дослідженні історіографії поглядів на міжнародно-правовий дискурс (підрозділи 1.1; 1.3); а також спеціально-правові методи, зокрема:
– порівняльно-правовий - для виявлення особливостей розуміння феномену комунікативної раціональності та узагальнення сучасного зарубіжного досвіду (1.1; 1.3.);
– історико-правовий метод з його діахронічним та синхронічним спектром для характеристики еволюційного моделювання раціоналізації міжнародно-правової комунікації, оцінки наявних теоретичних поглядів щодо неї (підрозділи 1.1; 1.3);
– догматичний - у тлумаченні юридичних категорій, поглибленні та уточненні понятійно-категоріального апарату (1.1; 1.2; 1.3; 2.1; 2.2; 2.3; 3.1; 3.3.).
При оцінці міжнародно-правової дискурс-практики і взаємодії із комунікантами використані відповідні формально-логічні методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції, абстрагування, узагальнення, ідеалізації (підрозділи 2.1, 2.2).
Системно-структурний, логіко-семантичний та структурно- функціональний методи застосовано для аналізу складових елементів міжнародно-правового дискурсу (розділи ІІ-ІІІ).
Робота виконана на основі принципу наукового плюралізму. У ході дослідження вивчені відповідно до предмету аналізу праці із філософії права, теорії права, міжнародного права, теорії та історії й інших дисциплін. Емпіричну базу дослідження склали міжнародні правові документи, вітчизняний законодавчий фонд, практика перемовин, аналітичні дані ЗМІ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній філософсько-правовій теорії феномен міжнародно-правової комунікації досліджується як об'єктивне явище в розвитку нової комунікативно-функціональної парадигми, основним поняттям якої є комунікативна раціональність міжнародно-правового дискурсу.
Вперше:
– систематизовано наукові підходи до концепту комунікативної раціональності у міжнародно-правовому дискурсі;
– обґрунтовано домінантне розуміння міжнародно-правового дискурсу як простору, в якому здійснюються міжнародні взаємозв’язки у світі і функціонують тексти у найширшому значенні слова;
– доведено подекуди суперечливий характер міжнародно-правового дискурсу, зумовленого конфронтуючими інтенціями сторін на фоні ускладнення глобально-цивілізаційних процесів;
– виокремлено основні риси міжнародно-правового дискурсу та його ідеальні моделі такі, як контекстуальність, особистісність, процесуальність, міжнародно-правова автономність на рівні держав, визнання значущості кожного ціннісного світу, рівноправності і взаємовідповідальності суб’єктів комунікації;
– показано дискурсивний радикал як раціонально- і функціонально-комунікативне бачення сутності предмета договору, уведення у предметне поле суб’єктного (людського) чинника;
– акцентовано дискурс-онтологічні локалізації, серед яких домінують національні пріоритети, соціальні світи, правила і норми діалогу, скеровані на досягнення угоди, консенсусу, компромісу, подолання тиску і зневажання опонент-суб’єктів;
– схарактеризовано міжнародно-правові комунікативні естетичні смисли у сфері «відносини» (конфліктогенність, подолання інтенцій привласнення права розпоряджатися світом);
– акцентовано увагу на конкретизації поняття правової комунікації як об’єктивно сформованої міжнародної взаємодії між суб’єктами міжнародно-правових відносин, спрямованих на досягнення комунікативної раціональності у координації та врегулюванні спірних питань.
Удосконалено:
– на ґрунті філософсько-правового підходу окреслено пріоритети та цільові настанови розуміння реальної взаємодії права (національного і міжнародного), змістовно зорієнтовані на питомо національне начало в розбудові міжнародно-правового дискурсу;
– на основі результування наслідків міждержавних взаємин простежено єдність загальнонормативного та комунікативно-ситуативного у юридичному регулюванні міжнародно-правового дискурсу;
– на підставі аналізу удосконалено розуміння того, що разом із визнанням загальної системи взаємодії перемовних сторін вказано на неминучість наявності оцінковості, соціальних протиріч і потреби системно працювати над вивченням конкретно-історичних та культурно зумовлених інших систем права з метою передбачуваної перспективізації комунікативної раціональності у побудові міжнародно-правового дискурсу.
Отримали подальший розвиток питання:
– виявлення інструментальної цінності підходів МПД у правознавстві та міжнародній юридичній практиці;
– викладення розуміння соціально-історичних причин звернення до комунікативних ідей у філософії права;
– реконструювання комунікативно-правових підходів до міжнародно-правового регулювання міжкультурної комунікації на основі системного аналізу пам’яток права;
– з’ясування залежності змісту міжнародно-правової комунікації (далі – МПК) від процесу створення і функціонування таких смислових значень, які унеможливлюють МПК у рамках комунікативної раціональності;
– здійснення інтерпретації загального поняття МПК у державно-юридичній діяльності у контексті комунікативної раціональності, яка вказує на якісні, сутнісно-смислові, соціально-змістові аспекти міжнародних правовідносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
– у подальшій науковій розробці проблем раціональності моделювання міжкультурних комунікативних актів;
– у законодавчій діяльності з метою трансформації сучасного міжнародно-правового дискурсу;
– у правозастосовній практиці державних органів, а також міжнародних інститутів з метою вдосконалення практики взаємин між державами і народами, захисту прав і свобод людини і громадянина;
– у міжкультурних просвітницьких заходах, спрямованих на утвердження прав людини і її свобод, рівності і справедливості;
– у навчальному процесі при викладанні нормативних дисциплін «Філософія права», «Філософія», «Міжнародне право», «Конституційне право України» та ін.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ, а також під час участі в роботі наукових та науково-практичних конференцій різного рівня: Міжнародній науково-практичній конференції курсантів і студентів Львівського державного університету внутрішніх справ (м. Львів, 2006); науково-практичному семінарі «Юридична наука та актуальні проблеми забезпечення прав людини» (м. Львів, 2008); V Міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 2009); Міжнародній конференції, присвяченій М. Шкільнику (м. Львів, 2009);
ІІ Всеукраїнському «круглому столі» «Порівняльне правознавство: філософські, історико-теоретичні та галузеві аспекти» (м. Львів, 2010); Всеукраїнському «круглому столі» «Державотворення та правотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретроспектива, сучасні проблеми та наукове прогнозування» (м. Львів, 2010); у роботі «круглого столу» до 60-річчя підписання «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (м. Львів, 2010).
Публікації. Основні результати дослідження викладено в десяти наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, що належать до переліку затверджених ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і структурно-логічними її параметрами. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 219 сторінок, з них 173 сторінки основного тексту, додатки розміщені на 19 сторінках, список використаних джерел - на 27 сторінках і налічує 285 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовані загальні підсумки аналізу теоретичних засад комунікативної раціональності у міжнародно-правовому дискурсі, узагальнені положення, що становлять концептуальну основу здійсненого дослідження. Вивчення МПД як міжнародно-правового інституту є актуальною темою, яка вирізняється своєю перспективністю.
Переосмислення зовнішньополітичної спрямованості України на нинішньому етапі становить стратегічну мету: надати зовнішньополітичному курсу нових вимірів, зорієнтованих на підвищення геополітичного рівня країни. У цьому процесі комунікативна раціональність постає як єдино вивірений, доступний і достатньо ефективний правовий інструмент міжнародної діяльності, призначений для системного і систематично виваженого стратегічного встановлення та розвитку взаємовідносин держави з іншими суб’єктами, визначений спосіб досягнення раціонально-мотивованого порозуміння на основі досвіду сили аргументації з метою координування дій у міжнародно-правовому дискурсі на підставі принципів національного та міжнародного права.
1. Визначення ключового поняття «комунікативна раціональність» передбачає трактування способу вияву комунікатором здатності до мотивованого вибору збалансованих правових способів діалогової взаємодії, орієнтованої на взаєморозуміння у рамках міжнародних інтеракцій з метою вироблення раціональних позицій у системі нормативних регулятивів співпраці країн, які враховують національні інтереси та керуються нормами міжнародного права.
Комунікативна раціональність у МПД набуває специфічних рис. Вона сформована на принципах свободи, справедливості і демократії та має вирішальне значення для перспективізації МПД. Складовими комунікативної раціональності є соціокультурні та правосвідомісні характеристики учасників МПД, функціональні особливості обміну інформацією, її перемовні інтенції та правовий потенціал їхньої реалізації. Структура комунікативної раціональності побудована на додержанні функціональних її потреб. Вона обмежена жорсткими рамками процесу обміну інформацією у межах обставин, законних для МПД. Діалогова взаємодія вибудовується на засадах міровизначення, ясності, нормативності, упорядкованої послідовності, аналітичності, інтелектуальності в оцінках буття, гносеологічному оптимізмі, рішучості, інтелектуальній гідності, етичній цінності істини, досвіді сили аргументації, обопільній свободі вибору намірів, наявності правових знань, що зумовлюють тип раціональності.
Міжнародно-правовий дискурс – це соціальний простір, в якому здійснюється комунікативно-правовий акт, призначений для фіксації, збереження, консенсуалізації і передачі юридико-значущих інформацій та збереження конкретного перемовного результату міжнародного масштабу. До складових МПД віднесені: творення соціального контексту щодо забезпечення дисциплінованості держави, визнання норм міжнародного права та ефективності їхніх дій; воля держав щодо раціоналізації міжнародно-правових норм, що виступають засобами гармонізації національних і загальносвітових інтересів, забезпечення миру і демократії; методи вироблення чітких орієнтирів і їх додержання у комунікативній раціональності; прийняття ефективних домовленостей для здійснення міжнародно-правових норм.
2. Здійснення соціально-історичного аналізу взаємозв’язків історичних та сучасних форм міжнародно-правової комунікації з ідеями та умовами їх функціонування засвідчує, що міжнародно-правовий дискурс, з одного боку, є результатом історичної еволюції, а з іншого, – він спричиняє постійну трансформацію комунікативних зв’язків на основі міжнародних правовідносин.
Пам’ятки національної історико-правової думки підтверджують, що правовий комунікативний акт і міжнародно-правовий дискурс були постійно змінними. Вони змінювалися разом із політичними, економічними, географічними та іншими умовами функціонування держави. Динаміка прагматичного контексту з філософсько-правового погляду полягала в тому, що комунікатори прагнули до відстоювання національних інтересів, справедливості. Кожна комунікативна вибудовувалася на попередній, стаючи продовженням історично усталеного комунікативного акту, кроком до творення у перспективі міжнародно-правового дискурсу, що зобов’язував до взаємозв’язку на умовах сформованих традицій рівноправності і доцільності, покладених в основу сучасного міжнародно-правового дискурсу.
Глобалізаційні світові процеси об’єднавчо викристалізовують міжнародне правове співтовариство, яке у комунікативній взаємодії керується нормами національного і міжнародного права, що подекуди ускладнюють порозуміння, яке зумовлене (від початку комунікативних актів) конфронтуючими інтенціями сторін.
Міжнародно-правовий дискурс виступає як позачасова частина правової дійсності і така, що повинна бути постійно у полі зору філософсько-правових досліджень. Це сприятиме пізнанню своєрідності правової форми комунікативної раціональності у міжкультурних взаєминах українського суспільства, запобіганню ускладнень.
3. Аналіз антропологічно-правових та аксіологічно-правових основ міжнародно-правового дискурсу здійснено через домінантне розуміння права і правового дискурсу як результату суспільного розвитку, в якому здійснюються міжнародні взаємозв’язки у світі через вербальну практику, контекст її розгортання і різні форми взаємодії, керованої соціальною метою, що раціоналізує застосування аксіологічного, антропологічного підходів у побудові міжнародно-правового дискурсу, який має нормативний характер і виступає регулятором суспільних відносин.
На нинішньому етапі на фоні взаємодії практично всіх держав світу виникнення складних завдань і суперечностей у комунікативному акті нівелює і руйнує усталені норми міжнародного співробітництва, а перемовний процес не отримує адекватної раціональності, веде до формальної раціональності, непередбачуваних наслідків у дії національного права. Існує проблема конфлікту трактування, кваліфікації державних інтересів чи дій. Відтак актуалізація по-сучасному сформованих міжнародно-правових дискурсів гостро потребує філософсько-правових підходів до урахування аксіологічно-правових основ МПД як класичних традицій, так і політичних контекстів для випрацювання умов творення міжнародно-правового дискурсу на засадах рівності, справедливості в організації світового правопорядку для досягнення мети комунікації на основі гуманності, комунікативної співвідповідальності за наслідки перемовного процесу, визнання права іншості на втілення своїх національних пріоритетів.
Засадничо важливими у комунікативній раціональності є основні принципи міжнародного права, які втілюють міжнародно-правові цінності: принцип суверенної рівності держав, що ґрунтується на рівності, суверенності і незалежності держав, принцип поваги до прав людини, який сповідує верховенство права у якості однієї із провідних цінностей, на захист якої спрямована діяльність ряду міжнародно-правових інститутів; принцип незастосування сили, який спрямований на захист миру і стабільності у міждержавних відносинах.
За своєю природою міжнародне право є засобом регулювання взаємовідносин у рамках правового дискурсу. Спираючись на юридичні аксіоми, які діють у міжнародному праві, норми цього права у галузі перемовного процесу набувають повноти реалізації, якщо дотримані: самостійність держав, недоторканність їхньої території, право держави на честь, недоторканність дипломатичних агентів тощо.
Національні устремління до демократизації суспільства, викристалізовуючись із перемовної практики, реалізуються лише в країні, яка поважає засади рівноправності, гідності, взаємної поваги, поєднуючи ідеали демократії і самовдосконалення та незмінної солідарності й співробітництва з іншими народами світу. У контексті міжнародно-правового дискурсу свобода і справедливість, розвиток і демократія мають вирішальне значення для раціональності правової міжкультурної комунікації, яка не порушує відповідність міжнародної практики взаємодії десяти основним принципам, серед яких: принцип незастосування сили або загрози сили; принцип мирного вирішення міжнародних спорів; принцип співробітництва держави; принцип рівноправності й самовизначення народів; повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії й переконання та інші.
4. Окреслення сучасних правових рамок міжнародної взаємодії у комунікативних процесах держав спонукало до встановлення фундаментальних національних ціннісних засад, визначених міжнародним правом меж очікуваної від міжнародної інтеракції ефективності взаємин. Простежена єдність загально нормативного та комунікативно-ситуативного у юридичному регулюванні МПД. Правова результативність створюваного МПД оцінюється як досягнення максимально близького до очікуваного соціально корисного регулятивного впливу норм національного та міжнародного права на міжнародні стосунки держав і народів. Для підвищення рівня комунікативної раціональності залишаються актуальними завдання правового удосконалення механізмів взаємообміну вимогами і пошуком швидких процедур їхнього втілення у практиці перемовного процесу.
5. У встановлених узагальненнях модифікації ідеальної моделі МПД зазначено, що ідеальний дискурс – це такий комунікативний простір взаємодії, в якому беруть участь рівновідповідальні дисципліновані учасники, які через належно аргументовані інтенції виходять на справедливе з позицій норм права рішення в узгодженні своїх державних та міжнародних інтересів. Ця функціональна мета є дещо відмінною від універсалізованої схеми ідеального дискурсу, яка передбачає таку комунікацію, що створює однакові (симетричні) умови вибору й здійснення мовленнєво-комунікативних дій для всіх учасників.
Узагальнюючи модифікації ідеальної моделі міжнародного дискурсу у досягненні глобалізаційно-геополітичних намірів України, зауважено, що ідеальна комунікативно-дискурсивна парадигма є категорією природного права, з його розумним конструктивним співвідношенням природного і позитивного права, моральності і права, закону і права.
На формування ідеальної комунікативно-дискурсивної дійсності накладає відбиток правова реальність, що існує незалежно від волі і бажання суб’єкта.
Встановлено, що універсальною формулою трансцендентальної міжнародно-правової комунікативно-дискурсивної взаємодії є: національні пріоритети = рівноправність + справедливість + співвідповідальність, що спираються на загальні принципи права, зокрема свобода спілкування, свобода інформації, збалансованість обміну інформацією, право на оптимізацію регулятивних можливостей норм міжнародного права.
6. Вивчення особливостей герменевтичного поля міжнародно-правової комунікації підтверджене складністю у вирішенні суперечливих, колізійних проблем взаємостосунків держав, неоднозначністю та складністю розуміння і трактування як дискурсу, так і комунікації. Це пов’язано зі значною кількістю смислів текстів, які призводять до герменевтичних зміщень у тлумаченні подій, фактів, явищ. Способи обумовлення і передбачення такої неоднорідності смислів запобігають появі конфлікту комунікацій, подоланню принципових розбіжностей щодо застосування права не лише кожною країною, але й усіма учасниками перемовного процесу у міжнародному масштабі. Герменевтичне «уніфікування» дискурсів повинно ґрунтуватися перш за все на тому, що правовідносини, визнані законними в одній державі, визнаються іншою державою, якщо не доведено їхньої незаконності. Відтак актуалізується потреба і зростає питоме значення уніфікованих норм права, спрямованих на зближення і взаємопроникнення національних систем права, які регулювали б сучасний процес взаємодії держав світу.
Констатується усвідомлення проблеми універсальності герменевтики, наявності всюди, де не відбувається безпосереднього розуміння, або де доводиться брати до уваги можливість непорозуміння. Постає питання про те, яким чином результивувати сприйняте, віднаходити те позитивне начало, яке виявило б свою найвищу ефективність у міжнародно-правовому дискурсі. Нові можливості розвитку МПД пов’язані із послідовним дослідженням герменевтичних основ критицизму, із використанням відповідних методологічних підходів у сфері гуманітарного пізнання.
7. Установленням критеріальних ознак правової ефективності міжнародно-правового дискурсу підтверджено, що ефективність взаємозв’язків на рівні МПД позначається як правовими нормами комунікації, так і морально-етичними заходами, оскільки міжнародно-правову раціональність у контексті ефективності трактуємо як систему правових цінностей з ознаками верховенства права, яке регулює міжнародні відносини між суб’єктами. До складових елементів моделі ефективного дискурс-процесу належать елементи міжнародного порядку: міжнародна мораль, міжнародна толерантність, загальнодержавна нормативна система, повна добровільність і відкритість у комунікативному акті, на які здійснюють вплив у тому числі і міжнародні політичні норми. Показниками ефективності комунікації є інтереси держав (прагматичний аспект) та їхня правомірна поведінка (соціально-психологічний аспект), що результивує задоволеність або незадоволеність підсумками перемовин. Ступінь ефективності міжнародного дискурсу визначається рівнем додержання національних і міжнародних норм права у комунікативному процесі. На ефективність МПД впливають: соціальні цінності, міжнародно-правове регулювання, закономірності розвитку міжнародних відносин.
Вирішальний імпульс в ефективному відстоюванні прав народів на існування і розвиток у рамках міжнародної солідарності має ідея змінюваного діалогу, з допомогою якого людство, не приховуючи своїх розбіжностей, намагається відшукати шляхи подолання зростаючої нерівності.
8. Узагальнення особливостей втілення національно-правових домінант МПД у державотворчому процесі переконує в тому, що не усталеними до кінця у практиці перемовників є домінанти розуміння, з одного боку, міжнародно-правового дискурсу із пріоритетами міжнародного права у відстоюванні національних інтересів, в якому здійснюються міжнародні взаємозв’язки у світі, а з іншого – постійно змінного, подекуди непередбачуваного і навіть спонтанного МПД через загальносвітові катаклізми чи збройні конфлікти.
Раціоналізують міжнародну комунікацію спрямування на: пошуки авторитетних союзників; на володіння величезним обсягом інформації, побудову конструктивних, консенсусних взаємин, конструктивних інтеракцій щодо альтернативних шляхів взаємодії, демонстрацію розуміння і спільну роботу, спрямовану на досягнення взаємовигідної мети із національними пріоритетами з урахуванням норм міжнародного права.
9. Втілення у комунікативну практику взаємин держав і народів правових стратегій подолання їхніх розбіжностей простежується на рівні відстоювання національних інтересів щодо демократизації суспільства, важливості реалізації в країні принципів верховенства права, засад рівноправності, гідності, взаємної поваги держав і народів із поєднанням ідеалів солідарності та співробітництва з іншими народами світу для здійснення правової раціонально сформованої міжкультурної комунікації у контексті перспектив розвитку міжнародно-правового дискурсу, підвищення іміджу України у світі.
Нормативність стратегічно виправданої комунікації полягає у наявності мотиву пошуку комунікативної раціональності, у консенсусному урівноважуванні протиріч у семантиці дій перемовних сторін, у пошуку авторитетних союзників; володінні величезним обсягом інформації та варіативністю її добору із належною аргументацією у побудові взаємин; конструктивних інтеракцій щодо альтернативних шляхів взаємодії; демонстрації розуміння і спільності інтересів у роботі, спрямованій на реалізацію взаємовигідної мети.
10. Еволюційна сутність моделювання консенсусу і компромісу на етапі відстоювання національних інтересів у взаємодії з іншими державами полягає у наступному: комунікативна раціональність підтверджується тоді, коли домінують міжнародно-правові норми розв’язання конфліктів у правовій комунікації, скеровані на досягнення консенсусу, компромісу, подолання тиску, зневажання опонент-суб’єктів, їхнього ігнорування позицій своїх співрозмовників та подолання інтенцій привласнення ними права втручатися в долю інших народів.
МПД артикулює функціональну специфіку правового дискурсу – у його базовій інструментальній функції – відстоюванні на міжнародному рівні національних інтересів, через: вираження політичних намірів, реалізацію зовнішньої політики держави; продукування міжнародно-правової інформації із базовими правовими цінностями та орієнтаціями; герменевтичну адекватність зовнішньополітичного контексту, розв’язання каузальних правових або протиправних колізій; вироблення орієнтирів для комунікативно раціональних трансакцій з метою вибудовувати світ на розумних началах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович С.Д. Мовленнєва комунікація: підручник / С.Д. Абрамович, М.Ю. Чікарькова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 472 с.
2. Авидон И. Тренинги ведения переговоров: материалы для подготовки и проведения / И. Авидон, О. Гончукова. – СПб.: Речь, 2008. – 192 с.
3. Адлер Г. В чем суть процесса общения / Г. Адлер // НЛП в действии. – СПб.: Питер, 2001. – С. 48–101.
4. Алексеев С.С. Философия права / С.С. Алексеев. – М.: Норма, 1998. – 336 с.
5. Андрос С. Семіотично-дискурсивний вимір громадянського суспільства / С. Андрос, М. Скрипник // Освіта і управління. – 2004. – Т. 7. – № 3–4. – С. 185–189.
6. Андрущенко В.П. Сучасна соціальна філософія / В.П. Андрущенко, М.І. Михальченко. – К.: Вид-во «Ґенеза», 1996. – 368 с.
7. Антологія української юридичної думки: в 6-ти т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. – Т. 1. – 568 с.
8. Антологія української юридичної думки: в 6-ти т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. – Т. 2. – 592 с.
9. Антологія української юридичної думки: в 6-ти т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – Т. 3. – 584 с.
10. Антологія української юридичної думки: в 6-ти т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – Т. 4. – 600 с.
11. Антологія української юридичної думки: в 6-ти т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – Т. 5. – 600 с.
12. Антологія української юридичної думки: в 6-ти т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – Т. 6. – 584 с.
13. Апель К.-О. Априори коммуникативного сообщества и основания этики / К.-О. Апель // Трансформация философии. – М.: Логос, 2001. – С. 263–336.
14. Апель К.-О. Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми раціонального обґрунтування етики за доби науки / К.-О. Апель // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. Хрестоматія: навч. посібник. – К.: Ваклер, 1996. – С. 360–421.
15. Апель К.-О. Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу / К.-О. Апель // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 395–412.
16. Апель К.-О. Дискурсивна етика: політика і право; пер. з нім. /
К.-О. Апель. – К.: Український філософський фонд, 1999. – 74 с.
17. Апель К.-О. Коммуникативное сообщество как трансцендентальная предпосылка социальных наук / К.-О. Апель // Трансформация философии. – М.: Логос, 2001. – С. 193–236.
18. Аспекты теории коммуникации // Межличностное общение: хрестоматия по психологии. – СПб.: Питер, 2001. – С. 11–25.
19. Бандурка О.О. Єдність цінностей та істини у праві (філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філос. наук: спец. 12.00.12 / О.О. Бандурка // Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 37 с.
20. Барбежкина З.А. Справедливость как социально-философская категория / З.А. Барбежкина. – М.: Мысль, 1983. – 203 с.
21. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич. – Львів, 2003. – 278 с.
22. Бачинин В.А. История философии права: курс лекцій / В.А. Бачинин, В.А. Чефранов. – Х.: Право, 1998. – 320 с.
23. Бачинин В.А. Основы социологии права и преступности / В.А. Бачинин. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 308 с.
24. Бачинин В.А. Философия права и преступления / В.А. Бачинин. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
25. Бачинин В.А. Энциклопедия философии и социологии права / В.А. Бачинин. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. – 1093 с.
26. Бачинін В.А. Філософія права: словник / В.А. Бачинін, В.С. Журавський, М.І. Панов. – К.: Видав. Дім «Ін Юре», 2003. – 408 с.
27. Бердяев Н.А. Философия неравенства (Письма к недругам по социальной философии) / Н.А. Бердяев. – М.: ИМА-Пресс, 1990. – 288 с.
28. Бессер-Зигмунд К. Магические слова / К. Бессер-Зигмунд. – СПб.: Питер, 1996. – 224 с.
29. Біленчук П.Д. Філософія права: навч. посібник / П.Д. Біленчук, В.Д. Гвоздецький, С.С. Сливка. – К.: Атіка, 1999. – 207 с.
30. Богачов А.Л. Релятивізм і філософська герменевтика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.01 / А.Л. Богачов // Київський державний університет ім. Т. Шевченка. – К., 1997. – 27 с.
31. Бориснëв С.В. Социология коммуникации: учеб. пособие для вузов / С.В. Бориснëв. – М.: Юнити-Дана, 2003. – 270 с.
32. Брюховецький В. Підтекст / В. Брюховецький // Українська радянська енциклопедія: у 12-ти т. – 1982. – Т. 8. – 365 с.
33. Буари Филип А. Паблик рилейшнз или стратегия доверия / А. Буари Филип. – М.: Инфра-М, 2001. – 178 с.
34. Будякова Т.П. Извинение как форма компенсации морального вреда в истории Российского государства и права / Т.П. Будякова // Государство и право. – 2004. – № 1. – С. 103–105.
35. Бурлай Є. До питання про елементарне праворозуміння: спроба логіко-лінгвістичного аналізу / Є. Бурлай // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 1. – С. 16–25.
36. Бусова Н.А. Модернизация, рациональность и право / Н.А. Бусова. – Харьков: Прометей-Прес, 2004. – 352 с.
37. Быстрицкий Е. Конфликт культуры, философия толерантности / Е. Быстрицкий // Демоны мира и боги войны. – К., 1997. – 488 с.
38. Вартанова Е.Л. Коммуникационная политика России: нужен решительный шаг / Е.Л. Вартанова // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 10. – Журналистика. – 2001. – № 1. – С. 58–73.
39. Вацлавик П. Прагматика человеческих коммуникаций: Изучение паттернов, патологий и парадоксов взаимодействия / П. Вацлавик, Д. Бивин, Д. Джексон; пер. с англ. А. Суворовой. – М.: Апрель-Пресс; Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 320 с.
40. Вдовина Г.А. Розвиток філософії права в ХХ ст. (англо-саксонська традиція): дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.12 / Г.А. Вдовина // Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2002. – 189 с.
41. Вебер М. Избранное. Образ Общества / М. Вебер. – М.: Юристъ, 1994. – 704 с.
42. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТЗВ Вид-во «Юридична думка», 2007. – 992 с.
43. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
44. Великий тлумачний словник сучасної української мови / упор. Т.В. Ковальов. –Харків: Фоліо, 2005. – 768 с.
45. Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракії та життєвий світ / Ю. Габермас // Єрмоленко М.А. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 237–324.
46. Габермас Ю. Про суб’єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив / Ю. Габермас // М.А.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 325–354.
47. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості / Ю. Габермас; пер. з нім. А. Онишко. – Львів: Вид-во «Літопис», 2000. – 317 с.
48. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура / Г. Гавриленко // Право України. – 1993. – № 1. – С. 25–28.
49. Гадамер Ганс Георг. Герменевтика і поетика / Ганс Георг Гадамер // Вибрані твори; пер. з нім. – К.: Юніверс, 2001. – 288 с.
50. Гайда А.В. Коммуникация и эмансипация: критика методологических основ социальной концепции Ю. Хабермаса / А.В. Гайда, С.Е. Вершинин, В.А. Шульц. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1988. – 160 с.
51. Георг В.Ф. Гегель. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Георг В.Ф. Гегель; пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
52. Гильдебранд Д. фон. Метафизика коммуникации / Д. фон Гильдебранд. – СПб.: Алетейя, 2000. – 374 с.
53. Голев Н.Д. Взаимодействие естественного и юридического языка как базовая проблема юрислингвистики / Н.Д. Голев // Право і лінгвістика: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції: у 2-х ч. (18–21 верес. 2003 р.). – Сімферополь: ДОЛЯ, 2003. – С. 33–41.
54. Голев Н.Д. Конфликтность и толерантность как универсальные лингвистические категории / Н.Д. Голев // Лингвокультурные проблемы толерантности: тез. докл. Междунар. научной конф. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2001. – С. 37–41.
55. Гом’єн Донна. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини / Донна Гом’єн; пер. з англ. Т. Іваненко та О. Павличенка. – Львів: Кальварія, 2000. – 182 с.
56. Гончар К.М. Модель комунікації у філософії культури Р.Якобсона (лінгво-філософський аспект дослідження): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.04 / К.М. Гончар // Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 16 с.
57. Горелова И.А. Коммуникативно-правовая деятельность и ее воплощение в тексте (эротетико-логический анализ процессуальной документации) / И.А. Горелова // Юрислингвистика-2: русский язык в его естественном и юридическом бытии: межвуз. сб. науч. тр. / под. ред. Н.Д. Голева. – Барнаул: Изд-во Алтай. ун-та, 2000. – С. 8–13.
58. Грушевицкая Т.Г. Основы межкультурной коммуникации: учеб. для вузов / Т.Г. Грушевицкая, В.Д. Попков, А.П. Садохин; под ред. А.П. Садохина. – М.: ЮНИТИ-Дана, 2003. – 352 с.
59. Грушевська С. Проблема конфлікту: морально-психологічний аспект: автореф. дис. ... д-ра філос. наук: спец. 09.00.07 / С. Грушевська // Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 30 с.
60. Грэй Дж. Венера и Марс на работе. Как повысить качество общения и достичь успеха в работе / Дж. Грэй; пер. с англ. – К.: София; М.: София, 2003. – 320 с.
61. Грязин И. Текст права (Опыт методологического анализа конкурирующих теорий) / И. Грязин. – Таллинн: ЭЭСТИ РААМАТ, 1983. – 187 с.
62. Гурвич Г.Д. Философия и социология права: избранные сочинения / Г.Д. Гурвич; пер. М.В. Антонова, Л.В. Ворониной. – СПб.: Издательский Дом СПб. ун-та, 2004. – 848 с.
63. Гусейнов Г.Ч. Ложь как состояние сознания / Г.Ч. Гусейнов // Вопросы философии. – 1989. – № 11. – С. 68–72.
64. Гьосле В. Трансцендентальна прагматика як фіхтеанство інтерсуб’єктивності / В. Гьосле // А.М. Єрмоленко. Комунікативна практика філософія: підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 455–474.
65. Дженіс Марк. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Марк Дженіс, Ричард Кей, Ентоні Бредні; пер. з англ. – К.: «АртЕк», 1997. – 624 с.
66. Дзюбенко О.Г. Культура дискусcий / О.Г. Дзюбенко, Т.В. Присяжный. – К.: Изд-во полит. лит., 1990. – 158 с.; 1998. – 27 с.; 2003. – 224 с.
67. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации / Т.М. Дридзе. – М.: Наука, 1984. – 267 с.
68. Дробницкий О.Г. Моральная философия: избр. труды / О.Г. Дробницкий; сост. Р.Г. Апресян. – М.: Гардарики, 2002. – 523 с.
69. Дулов А.В. Судебная психология / А.В. Дулов. – Минск, 1975. – 88 с.
70. Дюрозель Жан-Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Жан-Батіст Дюрозель. – К.: Основи, 1995. – 903 с.
71. Екман Пол. Психология лжи: Руководство по выявлению обмана в деловых отношениях, политике и семейной жизни / Пол Екман; пер. с англ. – К.: Логос, 1999. – 224 с.
72. Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: матер. наук.-практ. конференції / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 1. – 536 с.
73. Європейська конвенція з прав людини. – К.: Фенікс, 2004. – 40 с.
74. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія / А.М. Єрмоленко. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
75. Жданенко С.Б. Партнерська взаємодія у процесі становлення громадянського суспільства (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 / С.Б. Жданенко // Харківський військовий університет. – Х., 2003. – 18 с.
76. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов) / К.К. Жоль. – К.: Атика, 2001. – 288 с.
77. Жоль К.К. Философия и социология права: учеб. пособие / К.К. Жоль. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
78. Загальна декларація прав людини – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с.
79. Закомлистов А.Ф. Юридическая философия / А.Ф. Закомлистов. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 548 с.
80. Зарапін О.В. Герменевтична феноменологія вчинку як апріорі морального пізнання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.01 / О.В. Зарапін // Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. – Сімферополь, 2003. – 18 с.
81. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта / А.Г. Здравомыслов. – М.: Аспект-Прес, 1995. – 317 с.
82. Зимняя И.А. Лингвопсихология речевой деятельности / И.А. Зимняя. – М.; Воронеж, 2001. – 432 с.
83. Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу у цивільних і кримінальних справ, учасницею яких є Україна. – Харків: Еспада, 2001. – 447 с.
84. Зізілуас Йоан. Буття як спілкування. Дослідження особистісності і Церкви / Йоан Зізілуас; пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2005. – 276 с.
85. Зленко А. Переосмислюючи зовнішню політику України і складний шлях до досягнення консенсусу / А. Зленко // Дзеркало тижня. – 2010. – № 6–7. – С. 5.
86. Знаков В.В. Макиавеллизм, манипулятивное поведение и взаимопонимание в межличностном общении / В.В. Знаков // Вопросы психологии. – 2002. – № 6. – С. 45–51.
87. Золотухін Г. Слово як конфліктоген / Г. Золотухін // Соціальна психологія. – 2004. – № 1(3). – С. 72–86.
88. Иваненко Г.В. Конституционная модель правового государства: пути совершенствования и реализации: дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.13 / Г.В. Иваненко // Харьковская национальная юридическая академия. – Одесса, 2002. – 177 с.
89. Ивин А.А. Искусство правильно мыслить / А.А. Ивин. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещення, 1990. – 240 с.
90. Иконникова Г.И. Основы философии права / Г.И. Иконникова, В.П. Ляшенко. – М.: ИНФРА-М; Изд-во «Весь Мир», 2001. – 256 с.
91. История философии: энциклопедия. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. – 1376 с. – (Мир энциклопедии).
92. Іванова К.А. Соціологічні аспекти міжкультурної комунікації в українському вузі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соціол. наук: спец. 22.00.06 / К.А. Іванова // Харківський національний університет ім. В. Каразіна. – К., 2002. – 18 с.
93. Іоненко І.Р. Онтологія свободи: спроба системного дослідження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 17.00.08 / І.Р. Іоненко // Харківський державний університет. – Харків, 1995. – 18 с.
94. Історія України: курс лекцій: у 2 кн. Кн. 2 – І. 90 ХХ століття: навч. посібник / [Л.Г. Мельник, В.Ф. Верстюк, М.В. Демченко та ін.]. – К.: Либідь, 1992. – 464 с.
95. Іщенко О.М. Соціальний конфлікт у цивілізаційному процесі: формування, розгортання та розв’язання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: 09.00.03 / О.М. Іщенко // Київський державний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 18 с.
96. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Г. Йонас; пер. з нім. – К.: Лібра, 2001. – 400 с.
97. Каган М.С. Мир общения / М.С. Каган. – М.: Изд-во полит. лит., 1988. – 315 с.
98. Каган М.С. Философская теория ценности / М.С. Каган. – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1997. – 205 с.
99. Каган М.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа) / М.С. Каган. – М.: Изд-во полит. лит., 1974. – 328 с.
100. Калашник Г.М. Вступ до дипломатичного етикету: навч. посібник / Г.М. Калашник. – К.: Знання, 2007. – 143 с.
101. Каменская О.Л. Текст и коммуникация / О.Л. Каменская. – М.: Высшая школа, 1990. – 151 с.
102. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: учеб. для вузов: изд. 4-е, перераб. и доп. / В.А. Канке. – М.: Издательско-книготорговый дом «Логос», 2000. – 344 с.
103. Каранова С.Г. Особливості становлення демократичного і політичного режиму в Україні (історико-методологічний аспект): дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.01 / С.Г. Каранова // Львівський державний університет ім. І. Франка. – Львів, 1997. – 190 с.
104. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: посібник для всіх / Д.П. Каррі; пер. з англ. О.М. Мокровольського. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.
105. Квіт С. Основи герменевтики / С. Квіт. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 191 с.
106. Клепіков А.О. Феномен комунікації в світі культури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.04 / А.О. Клепіков // Національна академія НАН України. – К., 1996. – 27 с.
107. Климанська Л. Д. Соціально-комунікативні технології в політиці. Таємниці політичної «кухні» - Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львів. Політехніка», 2007. - 332 с.
108. Козловский А.А. Онтология юридической ответственности / А.А. Козловский // Проблеми філософії права: Міжнар. часопис. – Т. ІІ. – К.–Чернівці: Рута, 2004. – С. 98–111.
109. Козловський А.А. Гносеологічна онтологія права / А.А. Козловський // Наук. вісник Чернівецького університету. – Вип. 147. Правознавство. – Чернівці, 2002. – С. 5–9.
110. Козловський А.А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз): дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.12 / Антон Антонович Козловський. – Чернівці, 2000. – 464 с.
111. Козловський А.А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Антон Антонович Козловський // Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2000. – 38 с.
112. Козюбра М.І. Методологія права: концептуальні підходи / М.І. Козюбра // Проблеми методології суспільного правознавства: матер. міжн. наук.-теор. конф. – К., 1996. – С. 23–25.
113. Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки / Н.И. Козюбра // Методологические проблемы юридической науки: сб. науч. тр. / отв. ред. Н.И. Козюбра. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 5–19.
114. Козюк М.Н. Коммуникационный подход в юридических исследованиях / М.Н. Козюк // Комунікативна компетентність правників і їх зв’язки з громадськістю. – Львів, 2002. – С. 90–91.
115. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.
116. Коломієць О.Г. Ідея справедливості як інструмент соціальної політики: соціально-філософський аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 / О.Г. Коломієць // Південно-український педагогічний університет ім. К. Ушинського. – Одеса, 2003. – 20 с.
117. Комерційна дипломатія: торговельна політика і право: навч. посібник. – Друге вид., доп. та перероб. – Львів: Астролябія, 2006. – 704 с.
118. Коммуникации в организациях / укл. Э. Роджерс, Агервала-Роджерс Р. / под ред. Л.И. Евенко / пер. с англ. – М.: Экономика, 1980. – 176 с.
119. Кононенко Т.М. Типи спілкування як елемент історичного процесу (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.11 / Т.М. Кононенко // Інститут філософії АН України. – К., 1994. – 20 с.
120. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
121. Коршунов А.М. Диалектика социального познания / А.М. Коршунов, В.В. Мантатов. – М.: Политиздат, 1988. – 383 с.
122. Кравченко Н.К. Міжнародно-правовий дискурс: когнітивно-комунікативний аспект: авотреф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.02.15 / Н.К. Кравченко. – К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2007. – 31 с.
123. Кримський С.Б. Запити філософських смислів / Сергій Кримський. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2003. – 240 с.
124. Крос Кетлін, Гакет Роберт. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах. Перспективи конкуренції / Кетлін Крос, Роберт Гакет. – К.: Основи, 2000. – 142 с.
125. Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация / Ю.В. Кудрявцев. – М.: Юрид. лит., 1981. – 144 с.
126. Лисенков С.Л. Теоретичні питання конституційних культурних прав і свобод особи в Україні / С.Л. Лисенков // Вісник Академії адвокатури. – 2004. – № 1. – С. 5–19.
127. Литвин Т. Розпізнання навмисне неправдивої інформації в мовному повідомленні / Т. Литвин // Право України. – 2000. – № 7. – С. 86–89.
128. Локк Дж. Опыты о человеческом разумении / Дж. Локк // Соч.: в 3 т. – М., 1985. – Т. 1. – 621 с.
129. Лук’янець В.С. Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури: монографія / В.С. Лук’янець, О.М. Кравченко, Л.В. Озадовська. – К., 2000. – 304 с.
130. Лук’янов Д.М. Держава і політичні партії (проблеми співвідношення та взаємодії): дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / Д.М. Лук’янов // Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2002. – 202 с.
131. Луман Н. Власть как средство коммуникации; пер. с нем. / Н. Луман // Власть. – М.: Праксис, 2001. – С. 11