Адаманова Зейнеб Османівна. Інноваційні фактори економічного розвитку в умовах глобалізації

Короткий опис

Адаманова Зейнеб Османівна. Інноваційні фактори економічного розвитку в умовах глобалізації : Дис... д-ра наук: 08.05.01 2006

Адаманова З.О. Інноваційні фактори економічного розвитку в умовах глобалізації. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.05.01 Світове господарство і міжнародні економічні відносини. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2006.
Дисертацію присвячено дослідженню інноваційних факторів економічного розвитку в умовах глобалізації з метою обґрунтування головних напрямів удосконалення державної інноваційної політики.
Показано інноваційний характер системних глобальних трансформацій та їх вплив на економічне зростання. Досліджено еволюцію концепцій інноваційного розвитку із встановленням взаємозалежності національної конкурентоспроможності і масштабів та характеру інноваційної діяльності.
Розглянуто детермінанти сталої конкурентоспроможності в країнах - інноваційних лідерах в умовах глобалізації, визначено критерії і фактори ефективності імітаційних моделей розвитку, проаналізовано особливості участі в інтернаціоналізованих інноваційних процесах країн технологічних аутсайдерів.
Досліджено сутність інноваційно спрямованих економічних трансформацій, висвітлено багатоваріантність інноваційного поводження в перехідних умовах і проведено селективну оцінку інноваційних стратегій окремих країн.
Визначено передумови і проаналізовано потенціал інноваційного розвитку України, з’ясовано принципи та обґрунтовано основні механізми формування державної інноваційної політики з урахуванням впливу факторів глобалізації.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове рішення наукової проблеми визначення інноваційних чинників економічного розвитку в умовах глобалізації, що дозволило зробити наступні висновки:

Розвиток світової економіки на межі ХХ і ХХI ст., характеризується системними глобальними трансформаціями у сучасній цивілізаційній парадигмі. Науково-технологічний прогрес є вирішальним чинником глобалізації, і водночас, її рушійною силою. Інноваційні параметри глобалізації характеризується такими агрегованими показниками як: питома вага інноваційної продукції, науково-технічних та інформаційних послуг, комерційного науково-технічного обміну у світовому ВВП та експорті; частка новітніх і вдосконалених технологій у загальному їх обсязі; ступінь міжнародної стандартизації та уніфікації продукції і послуг. У цілому для них притаманна прогресуюча динаміка, що відображає світовий тренд технологічного оновлення.
Важливе значення для успішного функціонування і зростаючої взаємодії міжнародних інноваційних систем має глобалізація інноваційного середовища, яка чинить безпосередній вплив на формування і застосування принципів та методів розробки і реалізації стратегії розвитку на рівні держав та їх інтеграційних об'єднань. Ознаками глобального інноваційного середовища є: з одного боку, цілеспрямованість, поліцентричність, регіональна спеціалізація, мінливість, гнучкість, кумулятивність, а з другого суперечливість, конфліктність, незбалансованість, невизначеність. Це формує складну сукупність як нових можливостей так і загроз. Зміни технологічного устрою суспільного виробництва засновані на інноваціях, які забезпечують зростання продуктивності та національної конкурентоспроможності. Репрезентування національних економічних систем у світовій економіці залежить від спрямованості загального реформування і специфіки включення у міжнародні та глобальну інноваційні системи.
Головними носіями інноваційного розвитку у розвинених країнах є великі компанії за умов значної їх партнерської підтримки з боку держави. Невід'ємними атрибутами національного інноваційного процесу є: поширення «стратегічних альянсів» компаній; активне формування територіальних структур інтеграції науки і виробництва; стрімкий розвиток інфраструктури інноваційної сфери; збільшення ролі малого і середнього бізнесу в НТП; розширене використання кластерних стратегій; зростання питомої ваги приватних асигнувань на НДДКР. Характерною особливістю сучасного НТП розвинених країн є поєднання національних і глобальних стратегій інноваційно-економічного розвитку, коли все частіше приймаються і реалізуються національні програми і проекти глобального характеру.
Імітаційне моделювання дозволяє відтворити елементи НІС країн інноваційних лідерів для умов інших країн. Доцільно виділяти загальносистемні (мотиви і рушійні сили розвитку; ресурсне забезпечення; закономірності науково-технологічного розвитку; геополітичне середовище; релевантні соціально-економічні процеси та явища) і специфічні (політичні; інституціонально-правові; соціальні; організаційно-економічні) чинники інноваційного розвитку. Вирішальний вплив на пришвидшення інноваційних процесів в умовах глобалізації здійснюють міжнародно-інтеграційні чинники (глобальна конкуренція; міжнародна кооперація на різних рівнях; міжнародне регулювання; включення у світовий інноваційний процес; трансфер технологій), що обумовлено об'єктивно інтернаціональною природою інноваційного процесу.
Найважливішими критеріями формування імітаційних моделей розвитку є: економічний, соціально-економічний, інституціональний, функціональний і критерій стійкості та збалансованості розвитку. Основні складові імітації національного інноваційного процесу включають такі напрями: стратегія державного управління інноваційним процесом; розвиток, поширеність і ефективність інноваційної інфраструктури і кластерів; участь приватного сектора в інноваційному процесі; рівень розвитку інноваційного потенціалу і ресурсне забезпечення; механізми трансакцій учасників інноваційного процесу на національному і міжнародному рівнях. Кожний із напрямів деталізується набором кількісних показників та індикаторів, які відображають параметри інноваційного процесу за імітації.
Інноваційний глобалізм впливає на особливості інноваційного процесу у країнах-аутсайдерах і моделі їх участі у світовому інноваційному процесі, на сприйнятливість глобальних інформаційно-технологічних імпульсів. У цілому НТП більшості країн-аутсайдерів спирається на досягнення країн-інноваційних лідерів, при зростаючому значенні інтернаціоналізації і відтворювальної відкритості, проте існують особливості участі цих країн в НТП. Країни-аутсайдери формують певні зони (контури) глобального інноваційного простору залежно від інтенсивності інноваційного процесу, взаємодії з міжнародним середовищем і використанням власного інноваційного потенціалу, особливостей бізнес-середовища, соціально-економічної мотивації та ін. Найбільш інтенсивно розвиваються країни I контуру (Китай, Росія, Тайвань, Південна Корея та ін.), які володіють значним інноваційним потенціалом, інтенсивно проводять інноваційну політику, активно сприймають інновації й адаптують їх у національному господарстві.
У найуспішніших країнах-аутсайдерах домінують інноваційні принципи економічного розвитку, поглиблюється їх взаємодія у глобальному просторі, у зв'язку з чим виділяються моделі участі у світовому інноваційному процесі («прогресивна», «активна», «наздоганяюча», «пасивна» та «інертна»). Стратегії розвитку країн-аутсайдерів включають розробку і реалізацію інноваційної політики, розвиток системи «запозичення» і передачі технологій, а також механізми узгодження імпульсів трансформацій, що виникають на національному і глобальному рівнях.
Інноваційно спрямовані трансформації носять циклічний характер і включають різні комбінації елементів на певних стадіях. При аналізі трансформаційних процесів доцільно класифікувати аспекти перетворень на універсальні та специфічні; базові та надбудовні; трансформації, викликані базовими інноваціями, і трансформації, викликані поліпшуючими інноваціями. Слід виділяти трансформації екстенсивного та інтенсивного характеру, які за типом поділяються на: технологічні, інформаційні, функціональні, інституціональні, структурні, організаційно управлінські, та враховувати передумови (політичні; сприйнятливість економіки до інноваційних перетворень; загальні соціально-економічні та суспільні умови; сприятливі міжнародні чинники різноманітної природи) і використовувати мотиваційні механізми (зміна соціопсихологічної орієнтації населення; урахування культурних особливостей нації; вплив на поведінкові особливості економічних агентів) інноваційно спрямованих трансформацій економіки. За об'єктом перетворення і сутністю трансформації їх слід позділяти на структурні, інституціональні, функціональні, організаційно-управлінські, інформаційні та технологічні.
Різноманіття екзогенних і ендогенних чинників та імпульсів обумовлює необхідність закономірної «еволюційної» і «селективної» адаптації національної економічної системи до середовища, що змінюється. «Еволюційна» і «селективна» типи адаптації економічної системи перебувають у взаємозв'язку і реалізуються паралельно. При цьому у реалізації інноваційно спрямованих трансформацій макросистеми існують обмеження об'єктивного та суб'єктивного характеру (інституціональні, функціональні, ресурсні та кон'юнктурні).
Виділені стратегії інноваційного розвитку («нарощування», «запозичення» «перенесення») і моделі розвитку НІС у контексті шляхів "випереджаючого" чи "наздоганяючого" розвитку. Еволюція (етапність) і склад багатоваріантних інноваційно спрямованих трансформацій визначається конкретними економічними умовами. Варіації інноваційної поведінки включають: шляхи становлення постіндустріального суспільства, способи і форми впровадження інноваційної моделі, трансформаційний маневр у різних сферах, регулювання трансформаційних перетворень, інституціональне оточення і функціональні механізми, при чому реалізація принципів постіндустріального та інформаційного соціуму у постсоціалістичних країнах характеризується низкою особливостей.
Формування та розвиток національного інноваційного потенціалу, тобто іманентної здатності економічної системи створювати і реалізовувати нововведення на підставі використання науково-виробничих, інвестиційно-інноваційних, креативно-людських, інтелектуальних, організаційних, інформаційно-комунікаційних ресурсів, передбачає становлення інноваційного менеджменту як різновиду спеціального менеджменту, що являє собою вид діяльності та процес прийняття рішень для управління інноваційною діяльністю (мікрорівень) та інноваційним процесом (макрорівень). Ефективне використання і нарощування національного інноваційного потенціалу можливі лише за умови формування адекватної прогресивним глобальним тенденціям інноваційної культури, що є визначальним компонентом національного інноваційного середовища.
Створення гнучкого організаційно-інституціонального середовища інноваційної діяльності передбачає: 1) формування мережі інноваційних фінансових інститутів та центрів трансферу технологій; 2) розвиток інфраструктури інноваційної сфери, створення і розвиток інформаційно-консультаційних агентств за активною участю держави; 3) вдосконалення системи прогнозування, стратегічного і оперативного моніторингу інноваційного розвитку, ефективного реагування на динамічні коливання кон’юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків; 4) впровадження новітніх інформаційних технологій і засобів комунікацій для швидкісної передачі інформації у підсистемах НІС; 5) реалізацію потенціалу різношвидкісної міжнародної регіональної науково-технологічної інтеграції з урахуванням факторів глобального впливу.
У процесі формування конкурентоспроможності у глобальному сенсі національної інноваційної моделі важливо визначитись із потенціалом України у межах індустріальної та постіндустріальної парадигм розвитку. Система запропонованих в дисертації заходів мікро- та макроекономічного впливу орієнтована на акумуляцію матеріально-фінансових ресурсів для прискореного розвитку високотехнологічних секторів національної економіки, нарощення та цілеспрямованість на науково-технологічні прориви переливів "людського капіталу". Національна інноваційна стратегія детермінована середовищними факторами, цілями, термінами, галузевими, міжгалузевими, регіональними та загальнодержавними програмами. Вона повинна базуватись на механізмах апробованих у світогосподарській практиці новітніх форм організації і державного регулювання інноваційного бізнесу, зокрема, локально-кластерній концентрації, інформаційно-комунікаційній диверсифікації, гнучкої міжнародної спеціалізації та кооперації.