АДМІНІСТРАТИВНА ПРАВОСУБ`ЄКТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИХ ВІДНОСИНАХ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП ................................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади адміністративної правосуб`єктності
юридичних осіб

1.1. Правова природа юридичної особи ............................................................ 17
1.2. Юридична особа як суб`єкт адміністративного права .............................. 34
1.3. Поняття та елементи адміністративної правосуб`єктності
юридичних осіб .................................................................................................... 49
Висновки до розділу 1 ......................................................................................... 57

РОЗДІЛ 2. Види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб
та її реалізація

2.1. Види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб .................... 62
2.2. Особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності
окремих видів юридичних осіб .......................................................................... 90
Висновки до розділу 2 ....................................................................................... 115

РОЗДІЛ 3. Особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності
юридичних осіб в адміністративно-деліктних відносинах

3.1. Мета та функції адміністративної відповідальності
юридичних осіб .................................................................................................. 120
3.2. Ознаки та підстави адміністративної відповідальності
юридичних осіб .................................................................................................. 130
3.3. Склад адміністративного правопорушення юридичної
особи ................................................................................................................... 139
3.4. Сучасний стан законодавчого закріплення адміністративної
відповідальності юридичних осіб та шляхи його удосконалення ................ 154
Висновки до розділу 3 ....................................................................................... 170

ВИСНОВКИ ...................................................................................................... 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 187

В С Т У П

Актуальність теми. До найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головним обов`язком держави.
Реалізація конституційних положень значною мірою залежить від організації державного управління, діяльності відповідних державних органів та їх посадових осіб.
З метою забезпечення реформування системи державного управління, створення умов для побудови демократичної, соціальної, правової держави, утвердження і забезпечення прав людини і громадянина розроблена і втілюється в життя Концепція адміністративної реформи в Україні [41, ст. 356].
Зміст адміністративної реформи полягає, по-перше, у комплексній перебудові існуючої державно-управлінської системи; по-друге, у розбудові нових інститутів державного управління. Її метою є поетапне створення системи управління, здатної забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії.
Також на сучасному етапі переходу до ринкової економіки та розвитку вільного підприємництва з`являються нові організаційні форми господарюючих суб`єктів і розширюється поле їх діяльності, що вимагає теоретичного обгрунтування потреби в їх існуванні та законодавчого врегулювання порядку їх функціонування та їх взаємодії з органами державного управління на демократичних, правових засадах.
Крім того у задекларованому Конституцією України громадянському суспільстві набуває вагомого значення діяльність об`єднань громадян, що теж потребує якісно нового впорядкування їх взаємодії з органами державної влади і управління.
Відтак, сучасні принципи, засади і умови державного управління, адміністрування і господарювання викликають потребу у переосмисленні правосуб`єктності юридичних осіб, передусім цивільної і адміністративної. Особливо ця проблематика актуалізується у контексті прийняття нових основоположних актів, зокрема Адміністративного кодексу України.
В сучасній незалежній Україні науковцями не здійснені спеціальні дослідження адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, тому зрозуміла актуальність проведення такого дослідження.
Головну увагу вивченню юридичної особи приділяли вчені-цивілісти, як і законодавче визначення поняття і ознак юридичної особи містить Цивільний кодекс України. Цивілістичний зміст ознак юридичної особи досліджували О.В. Венедиктов, С.М. Братусь, В.М. Цирульников, В.В. Вітрянський, Т.В. Кашаніна, О.А. Красавчіков, В.А. Мусін, М.І. Кулагін, Є.А. Суханов, В.П. Грібанов, С.І. Аскназій, Ю.К. Толстой, І.В. Єлісєєв, Д.М. Генкін, Б.Б. Черепахін, О.С. Іоффе, Г.Ф. Шершеневич, Є.Б. Хохлов, В.В. Бородін, А.В. Дозорцев, С. Зінченко, В. Лапач, Б. Газарьян. Цивілісти В.С. Мартем`янов, М.І. Клейн, К.Ю. Тотьєв вивчали поняття, зміст і значення організаційно-правової форми юридичної особи. Є.Г. Гайдар, В.В. Лаптєв, В.А. Рахмілович досліджували значення інституту юридичної особи як суб`єкта господарської діяльності.
Визнання юридичних осіб учасниками управлінських відносин зумовлено нормами, що регулюють ці відносини, головна особливість яких – наділення юридичних осіб адміністративною правосуб’єктністю. Адміністративно-правовий метод регулювання, зміст і суть якого досліджували В.М. Горшеньов, Ю.М. Козлов, Б.М. Лазарєв, В.С. Проніна, визначає специфічне становище суб`єкта адміністративного права. Притому науковці розмежовують поняття суб`єкта права і суб`єкта правовідносин, і зокрема суб`єкта адміністративного права і суб`єкта адміністративних правовідносин. Над цим питанням працювали Г.Ф. Шершеневич, Є.Н. Трубєцкой, А.І. Єлістратов, А.А. Рождєствєнский, Гельдер, Салейль, Д.М. Чечот, Г. Єллінек, Ю.А. Бунєєва, С.Ф. Кечекьян, А.Ю. Якимов, Д.М. Бахрах, Г.І. Петров, В.К. Колпаков, Л.В. Коваль та ін. Такі вчені, як В.Б. Авер`янов, Ю.М. Козлов, І.П. Голосніченко з`ясовували специфіку адміністративно-правових відносин.
Усі науковці, зокрема С.С. Алєксєєв, В.С. Нерсесянц, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, В.В. Копєйчиков, А.М. Колодій, М.С. Кельма, В.О. Котюк, Л.В. Коваль, В.К. Колпаков, Н.М. Конін, К.К. Лєбєдєв, А.В. Міцкевич, Р.О. Халфіна та ін., погоджуються з тим, що визначальною властивістю суб`єктів права і правовідносин є правосуб`єктність. Однак, більшість вчених не дають визначення розглядуваного поняття, а тільки вказують на елементи, з яких складається правосуб’єктність. Притому усі названі вище автори погоджуються з тим, що правосуб`єктність включає в себе два елементи: правоздатність і дієздатність. Однак серед науковців, таких як А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, В.К. Колпаков, А. Гатинян, С.С. Алєксєєв, існують різні позиції щодо визначення місця деліктоздатності у змісті правосуб`єктності. Тому ми вважаємо за необхідне з`ясувати зміст, суть, роль і практичне значення адміністративної деліктоздатності юридичних осіб.
Питання про те, чи можна вважати юридичну особу суб`єктом адміністративної відповідальності, упродовж багатьох років залишається дискусійним в юридичній науці. Ще у радянський період одні правознавці, зокрема В.А. Власов, П.Т. Василенков, Ю.М. Козлов, А.Є. Лунєв, О.М. Якуба, Г.П.Бондаренко, визнавали суб`єктами адміністративної відповідальності лише фізичних осіб. Інші вчені, зокрема Д.М. Бахрах, В.Л. Наумов, І.А. Галаган, Є.В. Додін, В.І. Новосьолов, Л.Л. Попов, А.П. Шергін, відносили до суб`єктів адміністративної відповідальності як фізичних, так і юридичних осіб. На сучасному етапі, з переходом до ринкової економіки та розвитком підприємництва на основі різних форм власності, більшість науковців та юристів-практиків, зокрема В.А. Колпаков, Л.В. Коваль, Д.М. Лук`янець, Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, Д.М. Овсянко, В.С. Четвериков, А.П. Альохін, Є.В. Додін та інші, вважають доцільним визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності.
Мету, функції, ознаки та підстави юридичної відповідальності у цілому та адміністративної відповідальності зокрема досліджували І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшин, Л.В. Коваль, В.Ф. Опришко та ін. А мету, функції, ознаки та підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб вивчали, зокрема О.Л. Жильцов, Д.М. Лук`янець, В.І. Димченко тощо.
Склад адміністративного правопорушення, скоєного юридичною особою, розглядало багато правознавців. Найбільші суперечки науковців (зокрема Д.М. Бахраха, Д.М. Лук`янця, Н.С. Малеїна, Ф.Л. Рабіновича, Л.Л. Попова, Ю.Ю. Колісниченка, А.А. Пушкіна, В.М. Самойленко, І.Н. Петрова, В.П. Антонова, Г.К. Матвєєва) викликає такий елемент складу адміністративного правопорушення, скоєного юридичною особою, як вина. Тому необхідно з`ясувати зв`язок вини з адміністративною правосуб`єктністю юридичної особи.
Деякі науковці, зокрема І.П. Голосніченко, О.Т. Зима, І.А. Куян, обгрунтовують необхідність удосконалення законодавчого регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб. Попри те, що у системі законодавства України існує цілий ряд законодавчих актiв, які передбачають адміністративну відповідальність юридичних oci6, воно містить багато правових колізій і прогалин. Тому на сьогодні передусім необхідно науково обгрунтувати законодавче виділення адміністративної відповідальності юридичних осіб. А відтак, законодавче закріплення та впровадження її на практиці буде можливе внаслідок реалізації адміністративної і судової реформ. Так, Концепція адміністративної реформи в Україні особливого значення надає створенню правової бази для повноцінного запровадження такої форми судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція. Тому передбачене поетапне формування Вищого адміністративного суду України та апеляційних і місцевих адміністративних судів. Процедури розгляду справ у цих судах мають бути врегульовані окремим Адміністративно-процесуальним кодексом України.
Питання галузевої правосуб`єктності досліджували С.С. Алєксєєв, Н.В. Вітрук, К.К. Лєбєдєв та інші вчені. Існування адміністративної правосуб`єктності не викликає в юридичній літературі жодних сумнівів, однак науковці трактують її по-різному, тому вважаємо слушним подати у нашому дослідженні узагальнене визначення адміністративної правосуб’єктності.
До сьогодні в юридичній науці не виявлені усі ознаки адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, які б у сукупності дали змогу, з одного боку, чітко відмежувати її від інших видів правосуб`єктності юридичних осіб, а з іншого – охопити усі аспекти участі юридичної особи в управлінських адміністративно-правових відносинах. Щоправда, значний конструктивний внесок у вирішення складного питання про поняття, сутність і елементи характеристики адміністративної правосуб`єктності підприємства зробив А.П. Альохін, однак він не приділив уваги іншим юридичним особам як суб`єктам адміністративного права.
Адміністративне право наділяє правосуб’єктністю велике коло суб`єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими властивостями. Та хоча система суб’єктів адміністративного права складніша, ніж системи суб’єктів будь-якої іншої галузі права, вона не містить чіткої класифікації. Тому, розглядаючи юридичних осіб як суб`єктів адміністративного права, вважаємо за доцільне класифікувати їх на: державні органи, суб`єкти підприємницької діяльності та об`єднання громадян – з метою з`ясування особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб.
В юридичній літературі утвердилась позиція (зокрема В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія, В.С. Нерсесянца, О.Ф. Скакун та ін.), про те, що адміністративна правосуб`єктність державних і громадських організацій виражається у компетенції їх органів. Найбільше поширення і визнання в юридичній науці отримало твердження (зокрема Є.А. Флейшица, Н.Г. Александрова, А.А. Пушкіна та ін.) про те, що державні органи (у т.ч. адміністрація виробничих підприємств і об`єднань) наділені державою правоздатністю і компетенцією. Вважаємо необхідним дослідити і проаналізувати дану наукову позицію.
Разом з тим, в юридичній науці існує позиція (зокрема Д.М. Бахраха, В.М. Кравчука) невизнання державних органів юридичними особами. Ми не погоджуємось з викладеною позицією Д.М. Бахраха і В.М. Кравчука і вважаємо державні органи юридичними особами, що необхідно обгрунтувати у нашому дослідженні.
За сучасних умов розвитку ринкових відносин та вільного підприємництва вважаємо актуальним детально охарактеризувати особливості правосуб`єктності недержавних (приватних) підприємств, що розглядали, зокрема, І.А. Божков, М.М. Конін, А.П. Альохін. Однак, досі в юридичній науці всебічно не з`ясовані ознаки адміністративної правосуб`єктності підприємства, які б у сукупності давали змогу, з одного боку, чітко відмежувати її від інших видів правосуб`єктності підприємства (цивільної, трудової тощо), а з другого – охопити усі аспекти участі підприємства в управлінських адміністративно-правових відносинах. Тому ми у дослідженні приділимо особливу увагу даному питанню.
Вчені М.М. Конін, Д.М. Бахрах, В.М. Кравчук виділяли адміністративну правосуб`єктність трудового колективу, який не є юридичною особою. Тож вважаємо за доцільне з`ясувати співвідношення правосуб`єктності трудового колективу із адміністративною правосуб`єктністю організації-юридичної особи, особливо зважаючи на сучасну активну участь трудових колективів у виробничих, господарських та управлінських відносинах.
Як окремі суб`єкти адміністративного права, наділені, відтак, адміністративною правосуб`єктністю, Д.М. Бахрах, зокрема, виділяє структурні підрозділи організацій, підприємств, установ, державних і громадських органів. Ми детальніше з`ясуємо суть і зміст їх адміністративної правосуб`єктності з огляду на сучасне розширення і активне залучення структурних підрозділів до діяльності юридичних осіб.
В рамках адміністративної правосуб`єктності існує спеціальна правосуб`єктність, дослідженням лише окремих видів якої займались Т.Є. Кушнарьова, М.І. Брагінський, Г. Тосунян, А. Вікулін. На підставі чинного законодавства стосовно сфер і напрямів діяльності та правових обмежень і обов`язків юридичних осіб ми виділимо і проаналізуємо широкий перелік видів спеціальної адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.
Отже, на сьогодні важливість вивчення адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб зумовлена тим, що наукові дослідження з даної тематики не здійснювались зовсім або ж вивчались лише окремі аспекти даної проблеми. Тому за умов впровадження економічної, політичної, правової, а особливо адміністративної і судової реформ в сучасній Україні та з врахуванням новітніх змін законодавства виникла потреба дослідження ряду нових правових положень і аспектів даної проблематики, формулювання нових юридичних понять, розкриття їх суті і змісту, з`ясування їх ролі і практичного значення, уточнення змісту і вироблення правильного розуміння певних юридичних категорій, розв`язання певних правових колізій і спростування існуючих наукових суперечностей, а також заповнення прогалин у законодавчому врегулюванні адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.
Вказані питання і аспекти розглядуваної проблематики свідчать про актуальність теми даного дисертаційного дослідження як з теоретичних позицій, так і з огляду на потребу удосконалення діючого законодавства і ефективізацію практики його застосування.
Більше того, Концепція адміністративної реформи в Україні передбачає для супроводження адміністративної реформи, здійснення її моніторингу, розробки проектів запровадження окремих складових цієї реформи, підготовки законодавчих і нормативно-правових актів та узагальнення міжнародного досвіду залучення наукових і науково-педагогічних кадрів. Наукове забезпечення адміністративної реформи повинно здійснюватись шляхом проведення науково-теоретичних і прикладних досліджень з проблематики державного управління, адміністративного і муніципального права; видання фундаментальних, науково-довідкових, навчально-методичних, учбових та інших праць та матеріалів.
Мета і задачі дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є вироблення поглядів щодо поняття, елементів, видів та особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, та подання на підставі комплексного системного аналізу наукових концепцій і поглядів теоретичних висновків і практичних пропозицій щодо удосконалення законодавства стосовно адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб та його ефективної реалізації.
Для досягнення означеної мети вирішувались наступні завдання:
- на основі аналізу правової природи юридичної особи, зокрема її поняття і ознак та організаційно-правової форми, а також дослідження позицій науковців щодо розмежування понять суб`єкта права і суб`єкта правовідносин та суб`єкта адміністративного права і суб`єкта адміністративних правовідносин, визначити юридичних осіб як суб`єктів адміністративного права;
- з`ясувати поняття адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, розкрити її суть та зміст;
- дослідити елементи правосуб`єктності, визначити співвідношення правоздатності і дієздатності юридичної особи та місце деліктоздатності у змісті правосуб`єктності;
- з`ясувати зміст і суть адміністративної деліктоздатності юридичних осіб та обгрунтувати визнання її самостійним елементом адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб та визначити її практичне значення;
- дослідити відмінність вини юридичної особи від вини фізичної особи та подати власне визначення поняття вини юридичної особи;
- запропонувати перелік видів адміністративних стягнень, застосовуваних до юридичних осіб з врахуванням їх специфіки, на відміну від фізичних осіб;
- дослідити питання строків накладення і застосування адміністративного стягнення щодо юридичної особи;
- проаналізувати тенденції сучасного законодавства щодо встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб;
- виробити конкретні пропозицій з удосконалення діючого законодавства щодо встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб, а також рекомендацій щодо ефективного механізму його практичного застосування;
- виявити особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;
- визначити поняття, суть і зміст та співвідношення правоздатності і компетенції державних органів та органів суб`єктів підприємницької діяльності і об`єднань громадян, встановити обсяг адміністративної правосуб`єктності структурних підрозділів юридичних осіб і трудових колективів юридичних осіб;
- виділити види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, визначити їхній зміст, поняття і значення та класифікувати їх за певними критеріями;
- на підставі отриманих результатів обгрунтувати та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого врегулювання адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, а також рекомендації щодо ефективного механізму її практичної реалізації.
Об`єктом дослідження є інститут правосуб`єктності юридичних осіб та теоретичні і правові підстави його застосування у сфері адміністративно-правового регулювання.
Предметом дослідження є правові норми, що закріплюють адміністративну правосуб`єктність юридичних осіб та особливості їх реалізації в адміністративних правовідносинах, у т.ч. адміністративно-деліктних, а також матеріали досліджень вітчизняних і закордонних авторів та їх висновки щодо адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб і їх деліктоздатності.
Методи дослідження становлять загальнофілософські, загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання: діалектичний, системний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, метод аналізу і метод синтезу, формально-логічний (метод дедукції і метод індукції), методи тлумачення юридичних норм, узагальнення юридичної практики тощо. Широко застосовувались філософські категорії: форма і зміст, загальне і часткове, явище і суть, якість і кількість тощо. Використовувався діалектичний системний підхід до об`єкта дослідження як поняття складного, існуючого у єдності і тісному взаємозв`язку з іншими явищами і взаємозумовленістю ними. Досліджуване явище аналізувалось як з точки зору його співвідношення із зовнішнім середовищем як єдиним цілим, так і його внутрішнього змісту, його складових елементів, їх властивостей і функцій. Емпіричним способом пізнання виступали праці радянських, російських та українських науковців, сучасне законодавство України, а також Російської федерації та європейських держав.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційній роботі вперше в українській юридичній науці здійснено комплексне дослідження адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, обгрунтовано її поняття та встановлено її елементи, класифіковано її види, виявлено особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян, а також особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб в адміністративно-деліктних відносинах.
Елементами наукової новизни характеризуються, зокрема, наступні положення дисертації:
- висновок щодо поняття адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб як здатності бути учасниками адміністративних правовідносин, а саме, брати участь у правовідносинах, що виникають у сфері державного управління, шляхом реалізації суб`єктивних прав і несення обов`язків;
- визначення співвідношення елементів адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб та обгрунтування визнання деліктоздатності її самостійним елементом і з`ясування її практичного значення, у т.ч. встановлення мети, функцій, ознак та підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб;
- висновок щодо поняття адміністративного правопорушення юридичної особи як скоєного юридичною особою протиправного, суспільно шкідливого, а в окремих, передбачених законом, випадках суспільно небезпечного діяння, що посягає на державний, громадський порядок, власність, права і свободи фізичних та юридичних осіб, на встановлений законом порядок управління і за яке законодавством передбачено адміністративну відповідальність, що може бути накладена за наявності вини правопорушника, а в окремих випадках і без її врахування;
- висновок щодо відмінності вини юридичної особи від вини фізичної особи та визначення поняття вини юридичної особи як сукупного суб`єктивного ставлення до правопорушення фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи-порушника або перебувають з нею в іншому правовому зв`язку і трудова діяльність чи управлінські повноваження яких пов`язані з вчиненням протиправного діяння;
- висновок щодо переліку видів адміністративних стягнень, застосовуваних до юридичних осіб з врахуванням їх специфіки, на відміну від фізичних осіб, а саме: попередження, штраф, конфіскація, безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів господарської діяльності, зупинення діяльності юридичної особи (певного виду діяльності), анулювання дозволу (ліцензії), припинення юридичної особи, та здійснено їх класифікацію на основні і додаткові;
- висновок щодо особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;
- висновок щодо виділення спеціальної і виключної адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, визначення їх змісту, поняття і значення, а також щодо видів спеціальної адміністративної правосуб`єктності: податкової, реєстраційної, ліцензійної, патентної, митної, статистичної, кадрової, санітарно-епідеміологічної, екологічної, протипожежної та правосуб`єктності у сфері бухгалтерського обліку і фінансової звітності, охорони праці, обігу цінних паперів, стандартизації і сертифікації, метрології, та здійснення їх класифікації на загальні і необов`язкові (факультативні) види, та щодо видів виключної адміністративної правосуб`єктності окремих юридичних осіб: банків, інвестиційних фондів і компаній, благодійних організацій, страхових організацій, товарних бірж тощо;
- пропозиції щодо вдосконалення законодавчого врегулювання адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб і рекомендації щодо ефективного механізму її практичної реалізації, а також пропозиції з удосконалення діючого законодавства щодо встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб і рекомендації щодо ефективного механізму його практичного застосування.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження визначається такими чинниками:
- викладені у ньому положення і висновки можуть слугувати вихідним матеріалом для подальших досліджень наукових і практичних проблем щодо адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб;
- висунуті пропозиції можуть бути використані для удосконалення законодавства стосовно адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, зокрема щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб, щодо врегулювання специфічних (спеціальних) видів адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, а також щодо встановлення особливостей реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;
- висновки і розроблені автором рекомендації можуть застосовуватись для ефективізації реалізації на практиці адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, зокрема у діяльності органів державної влади і управління та у судовій практиці, а також у фукціонуванні суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян;
- матеріали і висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як "Адміністративне право", "Державне будівництво", "Державна і кооперативна служба", "Конституційне право України", "Цивільне право", "Господарське право", "Господарське процесуальне право", "Трудове право" та деяких інших, а також при підготовці і виданні відповідних навчальних посібників, підручників, курсів.
Матеріали дисертації використовувались здобувачем під час проведення лекційних та семінарських занять з адміністративного права, державної і кооперативної служби, конституційного права України у Львівській комерційній академії.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації оприлюднено у доповідях на наукових конференціях: "Становлення і розвиток правової системи України" (Київ, 21 березня 2002 р.; матеріали опубліковані), "Проблеми кодифікації законодавства України" (Київ, 14 травня 2003 р.; матеріали опубліковані), "Стратегія соціально-економічного розвитку України і формування механізмів зростання" (Львів, 15—16 квітня 2003 р.), а також на науково-практичному семінарі "Проблеми організації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах адміністративної реформи" (Львів, 24 жовтня 2003 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано шість наукових праць (у тому числі чотири – у фахових виданнях), з них: чотири — у збірниках наукових праць, дві – у матеріалах конференції.
Структура та обсяг дисертації визначені завданнями та логікою проведеного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, в яких об`єднано дванадцять підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел (всього найменувань – 197, з них 53 – законодавство, 144 – спеціальна література; обсяг – 16 сторінок). Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок (без списку використаних джерел).

Список літератури

В И С Н О В К И

У дисертації представлено вирішення наукової задачі, яка полягає у тому, щоб з`ясувати поняття адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб, розкрити її суть та зміст, дослідити її елементи і, зокрема, підтвердити визнання адміністративної деліктоздатності юридичних осіб самостійним елементом правосуб`єктності та визначити її практичне значення, а також проаналізувати види адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб та виявити особливості реалізації адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів, суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян.
Проведене дослідження дає змогу зробити наступні висновки.
1. Всі ознаки юридичної особи можна поділити на дві великі групи. До першої належать істотні ознаки, які мають засадничий характер, оскільки визначають юридичну конструкцію як організацію і саме їх наявність чи відсутність у сукупності дозволяє відрізнити юридичну особу від інших суб`єктів правових відносин. Вони носять загальний характер і існують завжди незалежно від виду і організаційно-правової форми юридичної особи. Такими істотними ознаками юридичної особи є організаційна єдність і відокремленість майна. Притому майнова відокремленість є основою, фундаментом, який забезпечує правову здатність, а організаційна єдність, є механізмом, засобом, способом реалізації здатності виступати самостійно, тобто бути суб'єктом правових відносин.
Однією з найважливіших функцій майнової відокремленості є забезпечення можливості організації як реального суб'єкта правових відносин нести майнову відповідальність за власними зобов'язаннями. Законодавець відносить майнову відповідальність до категорії здатності (якості), а не її ознаки. Здатність виступати від власного імені також є не ознакою, а сутністю дієздатності юридичної особи як самостійного суб'єкта правових відносин. Відтак, самостійна майнова відповідальність та здатність виступати від власного імені не є істотними ознаками юридичної особи, тими обов'язковими конструктивними елементами, які в своїй сукупності відрізняють одних суб'єктів права від інших. Це необхідні властивості будь-якого самостійного учасника правових відносин.
До другої групи необхідних ознак юридичної особи належать індивідуалізуючі ознаки, за допомогою яких ідентифікується організація, тобто які визначають статус юридичної особи, а не саму юридичну особу. Їх значення полягає в тому, що саме за допомогою їхньої сукупності відрізняють одну юридичну особу від іншої. Такими індивідуалізуючими ознаками є, зокрема: наявність установчих документів, державна реєстрація, найменування, організаційно-правова форма, місцезнаходження, наявність органів юридичної особи, печатки і штампи, наявність банківських рахунків і бухгалтерського балансу. Саме індивідуалізуючі ознаки наповнюють змістом конструкцію істотних ознак.
2. Необхідно розмежовувати поняття “суб'єкт адміністративного права” і “суб'єкт адміністративних правовідносин”. Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. Суб'єкт адміністративних правовідносин – це фактичний учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь. Отже, правовими відносинами не вичерпуються можливості реалізації правосуб'єктності. Відтак, поняття “суб'єкт права” характеризує, так би мовити, статику реалізації права, а поняття “суб'єкт правовідношення” – його динаміку.
3. Для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими властивостями. Суб'єктами адміністративного права є державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств та установ); структурні підрозділи органів держави; посадові особи державних органів; органи самоврядування; об'єднання громадян; підприємства, установи і організації, а також органи громадських організацій, виконавчо-розпорядчі структури органів місцевого самоврядування, адміністрація підприємств, установ, організацій, і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо; а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
4. Обов'язковий суб'єкт адміністративно-правових відносин – орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування або його посадова особа, оскільки ці відносини завжди за своїм характером є владними.
В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя.
5. Головна відмінність адміністративно-правового статусу об`єднань громадян від адміністративно-правового статусу державних структур полягає у тому, що у відносинах з іншими суб`єктами права і між собою ці об`єднання виступають виключно від власного імені і не мають державно-владних повноважень.
6. Серед суб`єктів адміністративного права особливе місце посідають підприємства і установи. Вони вступають в адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з приводу: здійснення державної реєстрації; ліцензування окремих видів діяльності; здійснення оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи; ведення статистичної звітності; сплати податків; дотримання вимог і норм охорони навколишнього природного середовища; дотримання законодавства про працю, правил безпеки на виробництві, протипожежної та екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних норм тощо.
7. Адміністративна правосуб'єктність — це потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), та наявність суб'єктивних прав і обов'язків.
Під адміністративною правосуб'єктністю юридичних осіб ми розуміємо їх здатність бути учасниками адміністративних правовідносин, а саме, брати участь у правовідносинах, що виникають у сфері державного управління, шляхом реалізації суб'єктивних прав і несення обов'язків.
8. У теорії права розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правосуб`єктність. Галузева правосуб`єктність – це здатність особи бути учасником правовідносин певної галузі права; спеціальна правосуб`єктність обмежується певним колом правовідносин в рамках даної галузі права; загальна правосуб`єктність – це здатність особи бути суб`єктом права взагалі. Відтак, володіння галузевою правосуб`єктністю передбачає водночас наявність і загальної правосуб`єктності. Разом з тим, не можливо бути суб`єктом права взагалі, не маючи жодної галузевої правосуб`єктності. Тому правосуб`єктність як реальне правове явище має галузевий характер.
9. Правосуб`єктність включає в себе три елементи: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.
10. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно – з моменту заснування цієї особи, яким на практиці визнається її державна реєстрація, і припиняється також одночасно – з моменту припинення юридичної особи. Однак, попри їх одночасне виникнення і припинення, дієздатність юридичної особи може змінюватись без зміни її правоздатності.
11. Обсяг дієздатності юридичної особи залежить від мети і завдань, для реалізації яких вона створена і які закріплені в її статуті. Завдяки дієздатності може бути здійснений правовий статус юридичних осіб. Однак, дієздатність слід розглядати не як складову частину правового статусу, а як особливу якість правосуб'єктності, яка служить умовою реалізації прав і обов'язків юридичних осіб.
12. Здатність особи відповідати за здійснення деліктів (правопорушень) не охоплюється змістом дієздатності, а становить зміст самостійної категорії – деліктоздатності, оскільки дієздатність розглядається як визнана законом здатність здійснювати тільки правомірні дії з метою набування, здійснення, зміни або припинення прав або обов'язків. Отже, деліктоздатність є самостійним елементом адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб.
13. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок), скоєне юридичною особою, яке має спільні риси з проступком, скоєним фізичною особою. Відмінності між ними полягають в особливостях встановлення шкідливості та винності проступку юридичної особи. Водночас, видається, що у встановлених законом випадках підставою адміністративної відповідальності юридичної особи може бути і цивільне правопорушення.
14. Адміністративне правопорушення може бути визначене як: скоєне юридичною особою протиправне, суспільно шкідливе, а в окремих, передбачених законом, випадках суспільно небезпечне діяння, що посягає на державний, громадський порядок, власність, права і свободи фізичних та юридичних осіб, на встановлений законом порядок управління і за яке законодавством передбачено адміністративну відповідальність, що може бути накладена за наявності вини правопорушника, а в окремих випадках i без її врахування.
15. До складу правопорушення, скоєного юридичною особою, як i до складу проступку, скоєного фізичною особою, належать ознаки, які характеризують об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкта і суб'єктивну сторону правопорушення. На нашу думку, юридична особа може виступати як загальним, так i спеціальним суб'єктом правопорушення. Основною i обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони правопорушення є вина, хоча законодавством можуть бути встановлені випадки, коли юридична особа притягається до адміністративної відповідальності без врахування вини.
16. Вина юридичної особи істотно відрізняється від вини особи фізичної. Тут не можна застосовувати категорії умисел i необережність. Взагалі вину юридичної особи можна визначити як суб'єктивне ставлення до правопорушення фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи-порушника або перебувають з нею в іншому правовому зв'язку, що здебільшого має визначатись переважаючою волею, під якою передусім слід розуміти волю адміністрації (керівництва) юридичної особи, а саме її уповноважених посадових осіб, а також інших осіб, які мають право давати вказівки в межах юридичної особи та її структурних підрозділів.
17. Необхідно встановити порядок визнання юридичних осіб винними у вчиненні правопорушень. Притому, оскільки, на відміну від адміністративної відповідальності фізичних осіб, адміністративна відповідальність юридичних осіб реалізується, головно, через правовідновлюючу (компенсаційну) і репресивну функції, для забезпечення превентивної функції необхідно адміністративну відповідальність юридичних осіб поєднувати з персональною відповідальністю посадових осіб.
18. Слід встановити вичерпний перелік видів адміністративних стягнень, застосовуваних до юридичних осіб з врахуванням їх специфіки, на відміну від фізичних осіб. Кожному конкретному адміністративному стягненню слід дати чітке, однозначне визначення. Доцільно також встановити максимальні розміри адміністративних стягнень.
На нашу думку, для нормального i ефективного функціонування підiнституту адміністративної відповідальності юридичних осіб достатньо семи видів стягнень. До них слід віднести попередження, штраф, конфіскацію, безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів господарської діяльності, зупинення діяльності юридичної особи (певного виду діяльності), анулювання дозволу (ліцензії), припинення юридичної особи.
19. Bci стягнення мають бути розділені на основні та додаткові. Основними стягненнями доцільно визнати попередження, штраф, зупинення діяльності юридичної особи (певного виду діяльності), анулювання дозволу (ліцензії), припинення юридичної особи, додатковим - безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів господарської діяльності. Конфіскація може виступати як основним, так i додатковим стягненням. Закон має закріпити порядок поєднання основних та додаткових стягнень.
20. Має бути опрацьована проблема приюдиції при притягненні юридичних осіб до адміністративної відповідальності, встановлені терміни, протягом яких адміністративне стягнення може розглядатись як приюдиційний факт.
Строки накладення адміністративного стягнення доцільніше обчислювати з моменту не вчинення, а виявлення правопорушення, оскільки здебільшого факт вчинення юридичною особою правопорушення стає відомим не в момент його вчинення, а внаслідок його виявлення у ході певних перевірок, ревізій тощо.
Враховуючи специфіку діяльності юридичних осіб та функціонування контролюючих державних органів, необхідно встановити строки застосування адміністративних стягнень з дня вчинення адміністративного проступку, а також строки для постановлення відповідного рішення про притягнення до адміністративної відповідальності з моменту виявлення правопорушення.
21. Слід врегулювати процедуру притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності, зважаючи, зокрема, що процесуальною підставою для розгляду справи здебільшого є не протокол (як щодо фізичних осіб), а акт, матеріали перевірки і т.п.
22. Необхідно законодавчо систематизувати органи, яким надано право накладати на юридичних осіб адміністративні стягнення. З метою уніфікації порядку накладення адміністративних стягнень, уникнення зловживань відповідних органів держави і посадових осіб та забезпечення об`єктивного і неупередженого дослідження справи вважаємо доцільним віднести таке право до виключної компетенції адміністративних судів.
23. Питанню адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні присвячено багато законів i підзаконних актів, однак вони не становлять єдиної, цілісної системи, допускають pізноманітні тлумачення, вступають у протиріччя між собою. Для підвищення ефективності адміністративної відповідальності юридичних осіб необхідно провести принаймні часткову кодифікацію нормативних актів, що її встановлюють.
Оскільки адміністративна відповідальність юридичної особи має специфіку, порівняно з адміністративною відповідальністю фізичної особи, пропонуємо викласти поняття, підстави і умови та суб`єкти притягнення до адміністративної відповідальності та види і порядок накладення адміністративного стягнення на юридичних осіб окремою главою у новому Кодексі України про адміністративні правопорушення або в окремому нормативно-правовому акті.
24. Реалізація викладених пропозицій щодо врегулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб, з одного боку, дозволить підвищити ефективність такого важливого інструменту державного управління, як адміністративна відповідальність юридичних осіб, а з іншого, слугуватиме гарантією прав та інтересів юридичних осіб, щодо яких державними органами можуть бути застосовані адміністративні стягнення.
25. Реалізація адміністративної правосуб`єктності окремих видів юридичних осіб, а саме державних органів (організацій, установ підприємств), суб`єктів підприємницької діяльності та об`єднань громадян, має певні особливості.
26. Адміністративна правосуб`єктність державних органів і об`єднань громадян виражається у компетенції їх органів, тобто в сукупності прав та обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій.
27. Розрізняють загальну і спеціальну право- і дієздатність органів державного управління. Загальна правоздатність виражається у наданій органам можливості здійснювати управлінську діяльність в межах їх компетенції. Спеціальна правоздатність доповнює загальну і виражається у можливості органів здійснювати специфічні завдання чи функції управління. Загальна і спеціальна правоздатність органів управління знаходить свій вираз в їх загальній чи спеціальній дієздатності.
28. Адміністративна правосуб`єктність суб`єктів підприємницької діяльності відрізняється у підприємств з різним правовим становищем відповідно до різних організаційно-правових форм і форм власності.
Усі підприємства незалежно від їх організаційно-правової форми володіють загальною правосуб`єктністю, яка визначається встановленим для всіх підприємств, незалежно від форм власності, загальним адміністративно-правовим режимом діяльності. Різні організаційно-правові форми недержавних підприємств володіють особливою адміністративною правосуб`єктністю, яка визначається відповідними нормативними актами. Деякі недержавні підприємства володіють і спеціальною адміністративною правосуб`єктністю, яку вони отримують від органів виконавчої влади, як правило, на підставі ліцензії на здійснення певних (ліцензованих) видів діяльності або спеціального дозволу.
Адміністративною правосуб`єктністю наділені також структурні підрозділи організацій, підприємств, установ, державних і громадських органів. Обсяг їх адміністративної правосуб`єктності визначається керівництвом відповідного органу.
29. Елементами адміністративної правосуб`єктності підприємств є компетенція і адміністративна правоздатність, які по-різному характеризують його адміністративну правосуб`єктність. Носієм адміністративної правосуб`єктності підприємства може виступати і його адміністрація, і трудовий колектив. Адміністративна правоздатність адміністрації підприємства як елемент його адміністративної правосуб`єктності виражається у компетенції і реалізується через неї.
30. Особливість адміністративної правосуб`єктності об`єднань громадян полягає у тому, що у відносинах з іншими суб`єктами права і між собою вони виступають виключно від власного імені, не мають державно-владних повноважень, а державне регулювання їх діяльності зводиться лише до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об`єднань у сфері державного управління та, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.
31. В рамках адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб існує спеціальна правосуб`єктність відповідно до сфер державного управління, в яких здійснюються адміністративні правовідносини юридичних осіб. Зокрема, можна виділити такі її види, як: податкову, реєстраційну, ліцензійну, патентну, митну, статистичну, кадрову, санітарно-епідеміологічну, екологічну, протипожежну правосуб`єктність, а також правосуб`єктність у сфері бухгалтерського обліку і фінансової звітності, охорони праці, обігу цінних паперів, стандартизації і сертифікації, метрології тощо.
32. Названі види спеціальної правосуб'єктності юридичних осіб можна розділити на дві групи:
перша – загальні види адміністративної правосуб'єктності, до яких належать податкова, у сфері бухгалтерського обліку і фінансової звітності, реєстраційна, статистична, кадрова, працеохоронна, протипожежна, санітарно-епідеміологічна, екологічна;
друга – необов'язкові (факультативні) види адміністративної правосуб'єктності, до яких належать ліцензійна, патентна, митна, у сфері стандартизації і сертифікації, метрології, обігу цінних паперів та інші.
Загальними видами спеціальної правосуб'єктності володіють всі юридичні особи без додаткового дозволу, вона випливає з вимог закону (як обов'язкова), оскільки такі види правосуб`єктності є необхідними і невід'ємними умовами існування та функціонування юридичних осіб.
Для необов'язкової (факультативної) спеціальної правосуб'єктності необхідний додатковий дозвіл (адміністративний акт).
33. Крім спеціальної правосуб`єктності юридичних осіб, вважаємо за доцільне виділити виключну адміністративну правосуб`єктність окремих юридичних осіб, зважаючи на конкретні мету і предмет їх діяльності, зокрема такі її види, як: правосуб`єктність банків, інвестиційних фондів і компаній, благодійних організацій, страхових організацій, товарних бірж тощо.
Виключна адміністративна правосуб`єктність юридичних осіб врегульована Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р., Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19.02.1994 р. № 55/94, Законом України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 р., Законом України "Про страхування", Законом України "Про товарну біржу і біржову торгівлю" тощо.
Правовий інститут виключного виду діяльності означає, що дозвіл здійснювати певний вид діяльності водночас є забороною на здійснення інших видів підприємницької діяльності. Крім прямої вказівки на заборону суміщення певного виду діяльності з іншими видами підприємницької діяльності законодавство може містити перелік видів діяльності, якими суб'єкт, що спеціалізується на діяльності виключного виду, не вправі займатись.
34. Відмінність виключної адміністративної правосуб`єктності юридичних осіб від спеціальної полягає у наступному:
1) Необхідною умовою здійснення юридичною особою виключних видів діяльності є спеціальний дозвіл з боку держави, чого не вимагається при спеціальній правосуб`єктності.
2) Виключна правосуб`єктність передбачає пряму вказівку в законі на ті види підприємницької діяльності, якими юридична особа не вправі займатись. Натомість, спеціальна правосуб`єктність грунтується на вільному волевиявленні засновників юридичної особи, які при створенні відповідного суб`єкта самі визначають мету і види подальшої діяльності.
3) Виключна правосуб`єктність виражається у тому, що заняття виключними видами діяльності дозволено лише конкретним юридичним особам, а відтак заборонено усім іншим юридичним особам.
35. Адміністративна правосуб'єктність є необхідною умовою функціонування юридичних осіб у взаємовідносинах з державними органами. Так, без загальної спеціальної правосуб`єктності юридична особа не може функціонувати взагалі, факультативна спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб дає їм можливість виконувати окремі необхідні для них функції, а виключна правосуб`єктність юридичних осіб передбачає здійснення конкретних виключних видів діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Законодавство

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 р. // ВВР. – 2001. – № 1. – Ст. 35.
2. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 р. // ВВР. – 1997. — № 46. — Ст. 292.
3. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.09.1999 р. // ВВР. – 1999. — № 40. — Ст. 365.
4. Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України" від 16.05.1995 р. // ВВР. — 1995. – № 21. — Ст. 152.
5. Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 р. // ВВР. – 1995. – № 18 . – Ст. 87.
6. Закон України "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" від 05.12.1996 р. // ВВР. – 1997. – № 8. – Ст. 147.
7. Закон України "Про державний матеріальний резерв" // ВВР. — 1997. – № 13. — Ст. 112.
8. Закон України "Про державну статистику", в редакції Закону від 13.07.2000 р. // ВВР. – 2000. — № 43. — Ст. 362.
9. Закон України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 р. // ВВР. – 1995. — № 8. — Ст. 54.
10. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р. // ВВР. – 1994. – № 27. — Ст. 219.
11. Закон України "Про зайнятість населення" в редакції від 1998 р. // ВВР. – 1998. – № 11—12. – Ст. 44.
12. Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" // ВВР. — 1995. — № 28. — Ст. 205.
13. Закон України "Про захист прав споживачів" в редакції від 15.12.1993 р. // ВВР. — 1994. — № 1. — Ст. 1.
14. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. // ВВВ. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
15. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р. // ВВР. – 2000. – № 36. – Ст. 29.
16. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. // ВВВ. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
17. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. // ВВР. – 1999. – № 20—21. – Ст. 190.
18. Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 01.12.1998 р. // ВВР. – 1999. – № 1. – Ст. 190.
19. Закон України “Про насіння” від 15.12.1993 р. // ВВР. — 1994. — № 5. – Ст. 15.
20. Закон України "Про об`єднання громадян" від 16.06.1992 р. // ВВР. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
21. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовiсної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18.02.1992 р. // ВВР. – 1992. – № 21. — Ст. 296.
22. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. // ВВР. – 1997. – № 36. – Ст. 286.
23. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 20.11.1991 р. // ВВР. – 1992. – № 3. — Ст. 42.
24. Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992 р., в редакції Закону від 21.11.2002 р. // ВВР. – 2003. — № 2. — Ст. 10.
25. Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. // ВВР. – 1996. – № 98. – Ст. 50.
26. Закон України “Про податок на додану вартість” від 27.06.1997 р. // ВВР. – 1997. – № 8. – Ст. 42.
27. Закон України "Про політичні партії в Україні" від 05.04.2001 р. // ВВР. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
28. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” // ВВР. – 1994. – № 40. – Ст. 364.
29. Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. // ВВВ. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
30. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 р. // ВВР. – 1991. – № 25. – Ст. 283.
31. Закон України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997 р. // ВВР. – 1997. – № 6. – Ст. 4.
32. Закон України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 р. // ВВВ. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
33. Закон України "Про споживчу кооперацію" від 10.04.1992 р. // ВВР. — 1992. – № 27. – Ст. 105.
34. Закон України “Про ціни та ціноутворення” // ВВР. – 1990. – № 52. – Ст. 650.
35. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 р. // ВВР. – 1991. — № 38. — Ст. 508.
36. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВР. – 2003. – №№ 18, 19—20, 21—22. – Ст. 144.
37. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Введено в дію Постановою ВР Української РСР № 8074-10 від 07.12.1984 р. // ВВР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1123.
38. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. // ВВР. – 2002. – № 38—39. — Ст. 288.
39. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка, 2003. – 416 с.
40. Декрет КМУ "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.1993 р. // ВВР. – 1993. – № 27. – Ст. 289.
41. Концепція адміністративної реформи в Україні, затверджена Указом Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 22.07.1998 р. № 810/98 // ВВР. – 1998. – № 34.
42. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 // ВВР. – 1995. – № 32. — Ст. 250.
43. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затверджене Постановою КМУ від 22 червня 1999 р. № 1109, у редакції від 19 серпня 2002 р. № 1217 // ВВР. – 2002. – № 30. — Ст. 45.
44. Положення про Державну митну службу України, затверджене Указом Президента України від 24.08.2000 р. // ВВР. – 2000. – № 40. – Ст. 120.
45. Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою КМУ від 25.05.1998 р. № 740 // ВВР. – 1998. – № 25. – Ст. 203.
46. Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 // ВВР. – 1994. – № 14. – Ст. 26.
47. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р. // ВВВ. – 2002. – №50. – Ст. 168.
48. Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 30.12.1997 р. // ВВВ. – 1998. – № 7. – Ст. 82.
49. Положення про порядок легалізації об`єднань громадян від 26.02.1993 р. // ВВР. – 1993. – № 16. – Ст. 102.
50. Положення про порядок реєстрації символіки об`єднань від 26.02.1993 р. // ВВР. – 1993. – № 16. – Ст. 168.
51. Порядок обмеження тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ та організацій в paзi порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища, затверджений Постановою ВРУ від 29.10.1992 р. // ВВР. – 1992. – № 50 . – Ст. 210.
52. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. — 1993. — № 6.
53. Указ Президії ВР УРСР "Про відповідальність за порушення вимог, спрямованих на поліпшення екологічної обстановки в Українській РСР" від 19.01.1990 р., затверджений Законом № 8816-XI від 17.02.1990 р. // ВВР. – 1990. — № 5. — Ст. 60.

2. Спеціальна література

54. Аверьянов В.Б. Социальная природа и особенности социалистических государственно-управленческих отношений // Методологические проблемы юридической науки. – К., 1990. – 120 с.
55. Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування: Матеріали Першої національної науково-теоретичної конференції. 18—21 червня 1998 р., м. Яремче Івано-Франківської області. – 270 с.
56. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 540 с.
57. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова. – М.: Изд-во МГУ, 1968. – 480 с.
58. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М., 1961. – 135 с.
59. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М., 1982. – Т. 1. – 390 с.; Т. 2. – 420 с.
60. Алексеев С.С. Право: азбука—теория—философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
61. Алехин А.П. Предприятие в системе отраслевого управления. – М.: Изд-во МГУ, 1977. – 167 с.
62. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.Н. Административное право РФ: Учебник. – М.: Зерцало, 1997. – 396 с.
63. Антонова В.П. Четвертые Лазаревские чтения к 70-летию Бориса Михайловича Лазарева // Государство и право. — 2000. — № 10.
64. Аскназий С.И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями // Ученые записки Ленинградского юридического института. – 1947. – Вып. 4. – 180 с.
65. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: Учебное пособие. М., 1999. – 157 с.
66. Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности. – Пермь, 1969. – 234 с.
67. Бахрах Д.Н. Субъекты советского административного права // Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – 168 с.
68. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Харків: Націон. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1996. – 245 с.
69. Божков И.А. Административно-правовой статус негосударственных (частных) предприятий: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2000. – 24 с.
70. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. – Львів, 1975. – 176 с.
71. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: ГИЮЛ, 1950. – 156с.
72. Бунеева Ю.А. Теоретические проблемы административной правосубъектности гражданина: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Воронеж, 2000. – 26 с.
73. Бурчак Ф.Г., Лановенко И.П., Яковлєв А.М. и др. Уголовное право Украинской CCP на современном этапе. Часть общая. – К.: Наукова думка, 1985. – 385 с.
74. Венедиктов А.В. Государственная социаластическая собственность. – М.-Л.: Изд. АН СССР, 1948. – 123 с.
75. Винер Н. Кибернетика и общество. – М.: Иностр. лит-ра, 1958. – 118 с.
76. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – 149 с.
77. Витрянский В.В. Гражданский кодекс о юридических лицах // Ведомости Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 1995. – № 5.
78. Власов В.А. Новое законодательство об административных штрафах. – М.: Госюриздат, 1963. – 90 с.
79. Гайдар Е.Г. Дни поражений и побед. – М.: Изд. "Вагриус", 1996. – 112 с.
80. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1970. – 134 с.
81. Латинян А. Правовой статус и осуществление структурных элементов норм // Проблемы правового статуса субъектов права: Межвузовский сборник. – Калининград: Изд-во Калининградского ун-та, 1976. – 188 с.
82. Генкин Д.М. Значение применения института юридической личности во внутреннем и внешнем товарообороте СССР // Сборник научных трудов Института народного хозяйства им. Г.В. Плеханова. – 1955. – Вып. 9. – 246 с.
83. Герасименко Є. Суб`єкт адміністративного проступку // Право України. – 1999. – № 4.
84. Гладун З.С. Адміністративне право України: Опорні конспекти лекцій. – Тернопіль, 2002. – 240 с.
85. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – К.: МАУП, 1998. – 52 с.
86. Голосніченко І.П. Про необхідність реформування окремих інститутів адміністративного права в умовах розвитку демократії // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 1996. – 345 с.
87. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 96 с.
88. Гражданское право. – М.: Изд. "Бек", 1993. – Т. 1. – 230 с.
89. Гражданское право Украины: Учебник. Часть 1 / Под ред. А.А. Пушкина и В.М. Самойленко. — Харьков: Основа, 1996. – 260 с.
90. Грибачов В.П. Юридические лица. – М., 1980. — 242 с.
91. Гусак М.Б., Боровик С.С. Види відповідальності юридичних осіб. Адміністративна відповідальність // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. – №4.
92. Державне управління: теорія і практика / За ред. В.Б. Авер`янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. — 342 с.
93. Додин Е.В. Субъект административного проступка // Учён. зап. ВНИИСЗ. – М., 1965. – Вып. 5. – 185 с.
94. Додін Є.В. Удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 1996. – 345 с.
95. Дусик А.В. Проблеми провадження у справах про порушення митних правил. Контроль як спосіб забезпечення законності // Митна справа. – 2002. – № 2. – С. 37.
96. Демченко В.И. Административная ответственность организаций: Автореферат дисс. … канд. юрид. наук. – Пермь, 1982. – 25 с.
97. Егоров Н.Д. О понятии субъективного права // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль, 1979. –124 с.
98. Елисеев И.В. Гражданское право. – С.-Пб.: Изд. "Теис", 1996. – Ч. 1. – 224 с.
99. Еллине Г. Общее учение о государстве. – С.-Пб., 1908. – 210 с.
100. Жильців О.Л. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: проблеми законодавчого закріплення // Запорізький юридичний інститут. Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 2. – 150 с.
101. Зинченко С., Лапач В., Газарьян Б. Парадоксы правосубъектности предприятий // Хозяйство и право. — 1995. – № 1.
102. Золотарьова Н.І. Напрями реформування адміністративного законодавства України // Державне управління: теорія і практика. – К., 1998. – С. 228.
103. Зуб И. О проблеме видов юридических лиц // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. – № 10.
104. Іванов Л. Административная ответственность юридических лиц // Закон. – 1998. – № 9.
105. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967. – 657 с.
106. Капанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование внутрифирменной деятельности. – М.: Изд. "Инфра-М-Кодекс", 1995. – 168 с.
107. Кельма М.С. Теорія права: Навч. посібник. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 382 с.
108. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Госюриздат, 1958. – 89 с.
109. Ківалов С.В. Правове регулювання митної політики України // Державне управління: теорія і практика. – К., 1998. – С. 354; Ківалов С.В. Митне законодавство зарубіжних країн // Митна справа. – 2002. – № 5. – С. 19.
110. Клейн Н.И. Предпринимательское право: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1993. – 438 с.
111. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
112. Коваль Л.В. Яким бути Адміністративному кодексу України // Право України. – 1993. – № 3.
113. Козлов Ю.М. Административные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1976. – 76 с.
114. Козлов Ю.М. Управление народным хозяйством в СССР. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – 123 с.
115. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави і права. – К.: Юрінформ, 1995. – 356 с.
116. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 752 с.
117. Комментарий к ГК РСФСР / Под ред. С.Н. Братуся и А.В. Дозорцева. – М.: Юрид. лит., 1970. – 968 с.
118. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М.: Фонд "Правовая культура", 1995. – 546 с.
119. Конин Н.М. Предприятие как субъект административного права // Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – 168 с.
120. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. – К.: Юрінком, 1997. – 317 с.
121. Костів М.В. До питання законодавчого закріплення адміністративної відповідальності юридичної особи