АДМІНІСТРАТИВНА ПРОЦЕДУРА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………..………………………………………………………...3
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ……………………………………………………………………………..9
1.1. Поняття „адміністративна процедура” та його характеристика у співвідношенні з поняттям „адміністративний процес”………………..……….9
1.2. Класифікація адміністративних процедур…………………..……………….….26
Висновки до розділу.………………………………………………..……………….…36
РОЗДІЛ ІІ. ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕДУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ……………………………………..……………………….… 39
2.1. Загальноправові принципи адміністративної процедури……………................40
2.2. Галузеві принципи адміністративно – процедурної діяльності………………. 55
Висновки до розділу.……………………………..…………..……………………….. 83
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ІНСТИТУТУ ДИСКРЕЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ В АСПЕКТІ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ………………………………………………………….………………. .86
3.1. Адміністративний розсуд: визначення поняття…………………………..…… 86
3.2. Класифікація адміністративного розсуду……………………………………… 93
3.3. Причини наявності адміністративного розсуду………………….……………110
3.4. Принципи та межі адміністративного розсуду………………………………. 123
3.5. Перспективи впровадження адміністративного розсуду в аспекті реалізації адміністративно-процедурних питань…………………….……………………152
Висновки до розділу…………………………………..……………………………....166
ВИСНОВКИ.………………………….………………………………………………..170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..………………………………………177

ВСТУП
Актуальність теми. Прийняття Конституції, демократизація суспільних відносин, орієнтація України на вступ до Європейського співтовариства з його стандартами та вимогами до системи управління та законодавства зумовлюють необхідність масштабного реформування адміністративної сфери, а також побудови взаємостосунків особи з державою на нових засадах.
Вагомим кроком на цьому шляху є проведення адміністративної реформи, відлік якої розпочався з часу підписання Указів Президента України „Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи” від 7 липня 1997р. та „Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи” від 2 жовтня 1997р.
Подальша робота Державної комісії з проведення адміністративної реформи матеріалізувалась у вигляді Концепції адміністративної реформи, один із напрямків якої передбачає створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні. В цьому сенсі увага зверталась на процедурні питання розгляду скарг, тобто на адміністративно-процедурну діяльність, яка повинна регулюватись окремим Адміністративно-процедурним кодексом.
Для реалізації даної мети робочою групою при Міністерстві юстиції України за участю співробітників Інституту держави та права імені В.М. Корецького НАН України підготовлено проект Адміністративно-процедурного кодексу.
З огляду на все згадане вибір теми дисертаційного дослідження „Адміністративна процедура: теорія і практика застосування” не є випадковим. По-перше, ґрунтовного дослідження потребує позитивна правозастосовча діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в аспекті формування нових підходів і принципів їх функціонування; по-друге, виникає необхідність у визначенні на концептуальному рівні поняття „адміністративна процедура” та його співвідношення з категорією „адміністративний процес”; по-третє, ставиться за мету побудова публічної адміністрації, за аналогом демократичних європейських країн, з принциповим підходом до діяльності держави як регулятора відносин, а не управлінця, з подальшим розвитком інститутів, які впливають на її демократизацію та лібералізацію.
Таким чином, аналіз адміністративно-процедурної діяльності адміністративних органів в Україні та порівняльна її характеристика із зарубіжним досвідом мають важливе значення як для використання цього аналізу при реформуванні та вдосконаленні діяльності апарату виконавчої влади, так і для науки адміністративного права. Саме тому різні аспекти цього питання були і залишаються предметом наукового інтересу провідних вчених-адміністративістів в Україні: В.Б.Авер`янова, Ю.П. Битяка, О.М. Бандурко, Є.В. Додіна, І.Б. Коліушко, Н.Р.Нижник, А.О. Селіванова, В.Н. Селіванова, Г.Й. Ткач, В.В. Цвєткова, В.К.Шкарупи та інших.
Усе зазначене вище вказує на актуальність цього дисертаційного дослідження, його теоретичне та практичне значення.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998р. № 810/98. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної проблематики кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України – «Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування» (номер державної реєстрації 0105U000657), тема роботи затверджена Вченою радою академії.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розгляді теоретичних засад адміністративно-процедурної діяльності, обґрунтування та аналіз принципів її використання, а також здійсненні диференціації адміністративних процедур на базі чинників, які обумовлюють їх застосування, поєднання в управлінській практиці дискреційних повноважень з адміністративними процедурами, і як результат - встановлення та реформування пріоритетних напрямів розвитку цих інститутів.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- проаналізувати поняття та сутність термінів “адміністративна процедура”, „адміністративний процес”;
- проаналізувати наявні у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі погляди на класифікацію процедур управлінської діяльності;
- дослідити змістове наповнення принципів адміністративної процедури та проілюструвати позитивні й негативні моменти їх визначення;
- розкрити поняття адміністративного розсуду, сформулювати причини та межі його застосування;
- окреслити перспективні напрямки для інтегрованого розвитку та реформування інститутів адміністративної процедури та дискреційних повноважень.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері адміністративно-процедурної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Предметом дослідження є теоретично-наукові джерела, вітчизняна та зарубіжна нормативно-правова база, а також практика процедурно-правового регулювання управлінської діяльності.
Методологічну базу дослідження складають загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання і пов’язані з ним спеціальні методи: методи порівняльно-правового аналізу зарубіжних і вітчизняних джерел за темою дослідження (підрозділи 1.1, 2.2, 3.1, 3.4); етимологічний та історико-логічний методи дослідження понять (підрозділ 1.1); компаративний метод використовувався для вироблення рекомендацій, спрямованих на вдосконалення теоретико-правових засад функціонування адміністративних процедур (підрозділи 1.1, 1.2); структурно-системний метод застосовувався при вивченні причин наявності адміністративного розсуду, принципів адміністративної процедури та адміністративного розсуду (підрозділи 2.1, 2.2, 3.3, 3.4); логічний метод сходження від абстрактного до конкретного та формально-догматичний - у розгляді дефініцій „адміністративна процедура”, „адміністративний розсуд” та їх змістовного наповнення (підрозділи 1.1, 3.1).
Науково-теоретичну базу дослідження складали нормативно-правові акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, практичний матеріал діяльності дозвільних центрів, результати проведеного анкетного (експертного) дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобів їх розв’язання. На основі проведеного наукового дослідження сформульовано низку висновків, рекомендацій і пропозицій, які відповідають вимогам наукової новизни:
вперше визначено перспективні напрямки поєднання адміністративної процедури та адміністративного розсуду в управлінській діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;
дістали подальшого розвитку:
- особливості формулювання адміністративної процедури у вітчизняній правовій науці;
- класифікація адміністративних процедур;
- дослідження меж застосування дискреційних повноважень в адміністративно-процедурній діяльності;
обґрунтовано, що адміністративна процедура посідає цілком самостійне місце в адміністративно-процесуальній діяльності, її не слід ототожнювати з поняттям „адміністративний процес”;
доведено необхідність визначити та відрегулювати окремими розділами проекту Адміністративно-процедурного кодексу порядок застосування в управлінській діяльності інститутів неформальних процедур, публічно-правових договорів, слухання як інститутів, які створять закономірні передумови для покращення ефективності діяльності адміністративних органів у реалізації адміністративних поцедур;
вперше обґрунтовано використання поняття „розумного часу” при визначенні строків адміністративно-процедурної діяльності, що встановлює абстрактні обмеження для адміністративного органу без чіткої регламентації строків;
обґрунтовано необхіднсть долучення до принципів, визначених проектом Адміністративно-процедурного кодексу України, принципу координації процедур;
сформульовано пропозиції щодо вдосконалення визначення принципу законності, який можна розглядати не лише як неухильне дотримання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування норм закону, її обмеження правовими рамками, але як наявність у адміністративного органу певного поля для свободи дій, що досягається за допомогою різних технічних прийомів, наприклад, дискреційних повноважень (адміністративного розсуду), та принципу публічності, який доцільно розкривати не як офіційність діяльності державно-владних суб`єктів щодо розв`язання поставлених їм завдань, а як гласність діяльності адміністративних органів;
Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дисертаційної роботи результати мають теоретичний і практичний інтерес. Досліджені положення та сформульовані висновки щодо адміністративно-процедурної діяльності можуть бути використані як науковцями, що працюють у галузі адміністративного права, так і практичними працівниками адміністративних органів.
У правотворчості - висновки і рекомендації, отримані за результатами дослідження, можуть бути використані під час підготовки проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, проектів законодавчих і відомчих нормативно-правових актів з питань адміністративно-процедурного регулювання.
У правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність адміністративно-процедурної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Доцільним є також використання матеріалів дослідження та висновків під час підготовки навчально-методичних матеріалів із курсів “Адміністративне право” та “Адміністративний процес”.
Практичне втілення положень наукової роботи підкріплюється актами впровадження дисертаційного дослідження у навчальний процес (акт впровадження Луцького державного технічного університету від 14 березня 2007р. та акт впровадження Національної академії державної податкової служби України від 16 квітня 2007р.), а також у практичну діяльність адміністративних органів (акт впровадження Луцької міської ради від 17 січня 2007р.)
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завершеним науковим дослідженням, усі положення та висновки, сформульовані в роботі, розроблені автором на підставі особистих теоретичних та практичних досліджень.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження доповідались автором на шести науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція до Дня науки „Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки”.-Чернігів.-2005р.; XX-та науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу ЛДТУ (гуманітарний напрямок). - Луцьк. - 2005р.; Регіональна науково-практична конференція (теоретична частина) „Вибори -2006 в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні”.- Тернопіль.- 2005р.; III Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми управління». - 29-30 листопада 2005 року.- Київ; Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Шлях України: колізії новітнього поступу». - 27 січня 2006 року, Тернопіль; XXІ-ша науково-технічна конференця професорсько-викладацького складу ЛДТУ (гуманітарний напрямок).- Луцьк. -2006р.
Публікації. Основні положення роботи викладено в 5-ти наукових працях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях з юридичних наук.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об`єднують у собі дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 187 сторінок. Список використаних джерел налічує 11 сторінок (145 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні автор розробляє теоретичні положення та засади діяльності органів виконавчої влади й місцевого самоврядування щодо реалізації адміністративної процедури та їх застосування у процесі законотворчої роботи і доходить таких висновків:
1. Під адміністративною процедурою слід розуміти встановлений законом порядок розгляду та розв’язання індивідуальних адміністративних справ органом виконавчої влади і місцевого самоврядування, який закінчується прийняттям адміністративного акта або укладанням адміністративного договору.
2. Полеміка щодо адміністративної процедури стосується її місця в адміністративно-процесуальній діяльності, адже одні вчені підтримують вузьке розуміння адміністративного процесу, а інші – широке.
Провівши наукове дослідження стосовно одночасного охоплення одним поняттям „адміністративний процес” адміністративно-процедурної та юрисдикційної діяльності, автор дійшов висновку, що більш науково обґрунтованою є позиція вчених, які підтримують вузьке формулювання адміністративного процесу.
3. Відстоюючи позицію вузького розуміння адміністративного процесу, автор вказує на необхідність формування двох самостійних процесів: юрисдикційного (судового) та процедурного. Перший охопить такі провадження, як: провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження з розгляду скарг на дії чи бездіяльність органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, дисциплінарні провадження щодо державних службовців, а другий - з підготовки й ухвалення нормативних правових актів; з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів; з укладення адміністративних договорів; реєстраційне та дозвільне; з реалізації контрольно – наглядових повноважень; з розгляду пропозицій та заяв громадян; установче; з діловодства.
4. Запропоновано звернути увагу на поділ адміністративної процедури на формальну і неформальну, які відрізняються порядком їх реалізації, безвідносно до окремих категорій справ, враховуючи постулати доктрини публічної адміністрації. Пропонується також інтенсифікувати використання адміністративних договорів при реалізації втручальних процедур, що мають правообмежуючий характер, але попередньо цю ситуацію необхідно нормативно закріпити, тобто внести відповідні норми до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, визначивши, по-перше, які процедури слід відносити до втручальних (тобто провести класифікацію або означити чинники віднесення процедури до втручальної); по-друге, сформулювати поняття, умови та порядок застосування публічно-правових договорів.
5. Звертається увага на актуальність правильного формулювання принципів, адже їх чіткість та послідовність визначення віддзеркалюються на ефективності практичної діяльності адміністративних органів.
Так, принцип публічності у західних доктринах використовується у значенні поінформованості громадськості щодо діяльності органів державної влади, мається на увазі відкритість функціонування цих органів, а вітчизняне законодавство тлумачить його в сенсі офіційності, тобто діяльність від імені держави. Подібне законодавче тлумачення йде у розріз з етимологією самого поняття, що є неприпустимим для правової науки, адже порушує засадні принципи творення романо-германської правової системи, зокрема логічність побудови правових конструкцій та однозначність інтерпретації термінів.
6. Класифіковано принципи адміністративно-процедурної діяльності на загальноправові принципи, до яких відносяться: принцип верховенства права; принцип законності; принцип рівності учасників адміністративної процедури; принцип публічності та галузеві: принцип ефективності, неупередженості, оперативності, гарантованого правового захисту. До галузевих також відносяться та окремо розглядаються принципи, визначені Резолюцією (77) 31 про захист особи відносно актів адміністративних органів, яка прийнята Комітетом Міністрів від 28 вересня 1977 р., а саме: право бути вислуханою; доступ до інформації; допомога і представництво; виклад мотивів; зазначення засобів правового захисту, які доцільно розглядати як певний орієнтир для побудови власної системи принципів адміністративно-процедурної діяльності, тобто використати їх як фундамент та врахувати рекомендації, які надає названа Резолюція.
7. Характеризуючи принципи адміністративно-процедурної діяльності, здійснено аналіз їх науково-теоретичної сторони, зосереджено увагу на негативних та позитивних аспектах формулювання їх фабули, а саме:
7.1. Принцип законності можна розглядати не лише як неухильне дотримання та слідування за нормою закону, а й як можливість адміністративного органу вибрати на власний розсуд один із запропонованих законом варіантів вирішення справи, тобто застосовувати дискреційні повноваження;
7.2. Принцип оперативності у проекті Адміністративно-процедурного кодексу України розглядається як необхідність своєчасного вирішення справи, хоча доктрина процесуального законодавства визначає його як діяльність, що відповідає встановленим законом строкам. Подібне формулювання як принципу законності, так і принципу оперативності відповідає сучасним тенденціям побудови публічної адміністрації, але до практичної їх реалізації слід підходити зважено, враховуючи негативні явища вітчизняної системи управління.
8. Запропоновано долучити до принципів адміністративної процедури, що сформульовані у проекті Адміністративно-процедурного кодексу, додатковий принцип - принцип координації процедур, зміст якого полягає у тому, що результатом діяльності адміністративних органів має стати вираження своєї позиції декількома державними установами щодо видачі громадянину дозволу.
9. Запропоновано використовувати при визначенні строків адміністративно-процедурної діяльності поняття „розумного часу”, що встановлює абстрактні обмеження для адміністративного органу без чіткої регламентації строків;
10. Під адміністративним розсудом слід розуміти правозастосовчу діяльність адміністративного органу щодо використання можливого варіанта поведінки, визначеного законом, на власний розсуд при вирішенні поставлених перед ним завдань, спираючись при цьому на принципи, що забезпечують їх діяльність.
11. Опрацьовуючи причини наявності адміністративного розсуду в адміністративно-процедурній діяльності, автор поділяє їх на негативні та позитивні, вивчення та аналіз яких має сприяти вдосконаленню застосування адміністративного розсуду.
- позитивні причини, до яких відносять: 1) динаміку розвитку та значне ускладнення суспільних відносин, які потребують правової регуляції; 2) безпосередню методику управлінської діяльності, яка весь час перебуває в динаміці; 3) поєднання результатів науково – технічного прогресу, постійне вдосконалення та зміна управлінських методів на його основі; 4) присутність у правовій практиці та теорії спеціалізованих (нетипових) норм права; 5) логічну обмеженість формалізації приписів правої норми; 6) велику кількість оцінних категорій; 7) творчий підхід (активність) до виконання покладених на особу повноважень та прояви ініціативи в процесі управлінської діяльності; 8) неправова (організаційна) форма управлінської діяльності та інше;
- негативні причини – 1) велика кількість правових актів, які за своєю суттю впливають на такий же предмет регулювання; 2) наявність застарілих та суперечних правових норм; 3) слабка кодифікація адміністративного законодавства; 4) низький рівень правової культури працівників апарату управління; 5) недосконале викладення правових категорій, стиль, мова та інше, що має важливе значення.
Подібна диференціація відіграє вагому роль з огляду на реформування управлінської системи, адже дозволяє виявити недоліки та позитивні сторони в роботі як законодавчих органів, так і органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, що стосуються використання дискреційних повноважень в адміністративно-процедурній діяльності.
12. Будь-яка діяльність, як і використання дискреційних повноважень, базується на певних фундаментальних правилах або принципах. Українське законодавство не має науково-теоретичного та емпіричного матеріалу про формування власної системи принципів використання адміністративного розсуду. З огляду на це постає проблема, вакуум якої автор пропонує заповнити принципами, що визначені в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року № R (80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, а саме: мета дискреційного повноваження; об`єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання адміністративного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації.
13. Проаналізувавши принципи, що визначені в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року № R (80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, можна зробити такі висновки:
1) вироблені принципи носять винятково рекомендаційний характер, що видно із самої назви правового акта, тому кожна держава сама визначає доцільність їх уведення у правову систему в такому вигляді або з внесеними корективами;
2) в низці домінант наявні атрибути повторюваності і надмірної детелізації, що створює проблеми з їх змістовим наповненням;
3) введення цих положень у законодавчу практику України в такому вигляді може викликати певні непорозуміння з їх формулюванням; тому більш доцільно викласти їх так: законність, своєчасність, відкритість, практична обумовленість, доцільність в межах визначених принципом законності, підконтрольність.
14. Наступний аспект дисертаційного дослідження, який логічно випливає з принципів адміністративного розсуду і має вагому практичну значущість для управлінської діяльності, є межі його застосування. Реалізація зазначеного абстрактного поняття з теоретичної площини у практичні конструкції правового документа здійснюється через ознаки нормативності та формальної визначеності закону, які виступають найбільш надійними кордонами правовому свавіллю. Але подібна формула негативно позначається на гнучкості та дієвості управлінської системи. В контексті цього автор пропонує віднайти «золоту середину» та застосовувати поряд з прямими непрямі методи впливу на дільність адміністративних органів, зокрема: принципи управлінської діяльності, правову свідомість та правову культуру державних службовців.
15. Запропоновано звернути увагу на пропозицію про окреме виділення принципом адміністративного розсуду „недопущення свавілля з приводу застосування дискреційних повноважень”. Подібна пропозиція тісно переплітається та повторює деякі аспекти змісту таких принципів, як законність та доцільність у межаж законності, але, поряд з цим, виконує роль допоміжного фактора, який безпосередньо направляє і одночасно забороняє свавільне використання адміністративного розсуду.
16. Запропоновано використання інституту публічно-правових договорів у практиці адміністративно-процедурної діяльності, які забезпечать: по-перше, формування публічної адміністрації та допоможе переорієнтувати „апарат управління” в „апарат регулювання”; по-друге, застосування адміністративних договорів, поєднаних з адміністративним розсудом, створить сприятливі умови для перенесення центру прийняття рішень зі столиці до адміністративно-територіальних одиниць; по-третє, координація управлінської діяльності шляхом укладення договору між рівноправними суб’єктами в економічній, соціальній, культурній та інших сферах, при використанні власного розсуду щодо формулювання умов угоди, дозволить адміністративному органу оперативно та ефективно виконувати управлінські завдання; по-четверте, адміністративний договір дозволяє адміністративному органу та приватній особі погоджувати на власний розсуд обставини публічно-правового договору, адже передбачити на законодавчому рівні особливості окремо взятої справи досить важко.
17. Використання дискреційних повноважень у практиці неформальних процедур забезпечить паритетність у відносинах органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, з одного боку, та заявників - з другого , тобто вони мають можливість однаковою мірою впливати на провадження. Це проявляється у наданні громадянину, справа якого розглядається у спрощеному порядку, можливості впливати на процес прийняття рішення, наприклад, у вигляді права вимоги на проведення експертизи чи додаткових слухань.
18. Запропоновано сформулювати статтю закону, якою регулюється порядок визначення процедурних строків розгляду справ, у спрощеному порядку. Таким чином: у випадку спрощеного розгляду справи строки скорочуються удвічі, але в разі недостачі часу розгляд справи продовжується на необхідний термін, що визначається на розсуд адміністративного органу, але, за будь-яких умов, справа має бути розглянута у розумний час.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авер’янов В.Б. Принцип верховенства права і реформа українського адміністративного права // Адвокат.-2000.-№ 2.-С.5.
2. Зілер Жак Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз // Пер. з фр. В. Ховхуна. - К.: Основи, 1996.- 420с.
3. Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні від 22 липня 1998.” // Концепція адміністративної реформи в Україні.-1998.-С.5.
4. Закон України „Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996. // ВВР України.-1996.- № 47.
5. Авер’янов В.Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. - К.: Юрінком Інтер, 1998.- 432с.
6. Даль В.М. Толковый словарь живого велико русского языка: В 4т.- М: Русский язык, 1980.-Т.3.-555с.
7. Евгеньева А.П. Словарь русского языка: В 4т.-2-е изд., испр. и допол.-М: Русский язык, 1984.-750 с.
8. Ожегов С.И. Словарь русского языка.- М: Сов. Энциклопедия, 1973.- 846 с.
9. Юридичні терміни. Тлумачний словник // В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка.-К.: Либідь, 2003.-320 с.
10. Салищева Н.Г Административный процесс в СРСР.-М., 1964.- 158 c.
11. Словарь юридических и государственных наук.-Т.1-СПб,1901.-С. 216.
12. Великий тлумачний словник сучасної української мови // Уклад. і голов. редак. В.Т. Бусел.-К.; Ірпінь: ВТ „Перун”. 2001р. -1440 с.
13. Словник іншомовних слів // Уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К., Наукова думка, 2000.- 663 с.
14. Російсько-український і українсько-російський тлумачний словник // За заг. ред. Л.Г. Савченко. – Х.: Прапор, 2004.- 542 с.
15. Історія держави і права України. Частина 2: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У2ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гонча- ренко та ін.; За ред. акад. академії правових наук України А.Й. Рогожина. – К.; Ін Юре.-1996.- 448 с.
16. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України // Автор упоряд. В.П. Тимощук.- К., 2003.- 496 с.
17. Юсупов В.А. Теория административного права.- М.: Юрид. лит., 1985.-160 с.
18. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний підхід для теоретичної дискусії // Право України. – 2003.- №5.-С.117.
19. Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. - М.: Наука, 1970.- 164 c.
20. Административное право Российской Федерации. Вопросы предмета и системы административного права. Административный процесс и административная юрисдикция. Вопросы государственного регулирования в сфере экономики. (По материалам конференций) / Под общ. ред. Н. Г. Салищевой. 2-е изд., испр.; НовГУ им. Ярослава Мудрого. – Великий Новгород, 1999.- 326 с.
21. Бахрах Д.Н. Административное право. - М.: БЕК, 1996.- 301 с.
22. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Вип. 19.-Одеса: Юридична література, 2003.- 267 с.
23. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес. - Київ: Літера ЛТД, 2002.- 228с.
24. Лазарев И.М. Административные процедуры в сфере взаимоотношений граждан и их организаций с органами исполнительной власти в Российской Федерации: Дис. кан. юр. наук: 12.00.14. - М., 2002.- 199 с.
25. Проект Адміністративно-процедурного кодексу України // Наведено за Тимощук В.П. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. К., 2003.- 496с.
26. Шлоер Б., Сойко І. Німецько–українсько-російський коментований словник з адміністративного права // Загальна редакція Б. Шлоера та Ю.Зайцева.- К.: Український центр правничих студій, 2003.- 464 с.
27. О. Кузьменко. Логіко-методологічні аспекти детермінації адміністративної процедури // Право України. - 2005.-№1.-С.29.
28. Перепелюк В.П. Адміністративний процес. - Чернівці: Рута, 2001.-316с.
29. Козлов Ю.М., Попов Л.Л. Административное право: Учебник. - М.: Юристь, 2000.-728с.
30. Закон Киргизії республіки „Про адміністративну процедуру”// http://www.pravo.org.ua/files/ebook/Admin Procedur_2003.pdf.
31. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. М.,1998.-795 с.
32. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи: Моног. - К.: Факт, 2002.- 260 с.
33. Законодавство України про землю: Земельний кодекс України. Нормат.-правові акти з земельних питань.-К.: Юрінком Інтер, 2002.-352 с.
34. Проект Концепції реформування публічної адміністрації в Україні // Розроблений Центром політико-правових реформ (текст станом на 10.06. 2005 р.)
35. Голосніченко І.П. Проблеми адміністративного процесу на сучасному етапі розвитку української держави // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Вип. 19.-Одеса: Юридична література, 2003.- 267 с.
36. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник.-К.: Юрінком Інтер, 1999.- 736 с.
37. Проект федерального закону Росії „Про адміністративну процедуру” // http://www.pravo.org.ua/files/ebook/Admin Procedur_2003.pdf.
38. Теория государства и права // Под. Ред. С.С. Алексеева.- М.: Юрид. лит., 1985.- 480 с.
39. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос.- Харків Консул, 2001. – 656 с.
40. Вовк Д. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні // Право України. - 2003.- № 11.
41. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник.- К.: Атака, 2004.- 464 с.
42. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336 с.
43. Загальні правила поведінки державного службовця / Затверджені Головним управлінням державної служби України 23 жовтня 2000 року // Офіційний вісник України вiд 24.11.2000 - 2000 р., № 45, с. 346.
44. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВР України.-1996.-№ 30.
45. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.А.Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. Ред. А.С. Пиголкина.- 2-е изд., испр. и допол.-М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995.-384 с.
46. Рекомендація R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами // Прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року.
47. Закон ФРН „Про адміністративну процедуру” // Нав. за Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України // Автор упоряд. В.П. Тимощук.- К., 2003.- 496 с.
48. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник.-К.: Юрінком Інтер, 2003.-544 с.
49. Люхтергандт О. Проект Адміністративного процедурного кодексу України та сучасне адміністративне процедурне право // Юридичний журнал.-2002.-№ 5.-С. 25.
50. Коваль Л. В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів.-К.: Вен турі., 1998.- 208 с.
51. Тертишник В.М. Уголовный процесс: Учебное пособие.- 2-е изд., пер. и доп. – Харьков: Арис, 1999.- 528 с.
52. Муравин А.Б. Уголовный процесс: Учебное пособие.- Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 400 с.
53. Голосніченко І.П.. Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навч. посібник – К.: ГАН.-2003.- 256 с.
54. Частина (1) параг. 7 Закону Австрії „Про адміністративну процедуру” в редакції від 1991року (переклад неофіційний).
55. Державне управління: теорія і практика // За заг. ред. проф. В.Б. Авер’янова.- К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.
56. Положення про проведення атестації державних службовців // Затверджене постановою КМУ від 28 грудня 2000 р. № 1922// Офіційний вісник України від 26.01.2001-2001р., №1.
57. Указу Президента України «Про затвердження Положення про Раду громадськості» від 23 лютого 2007р. // Урядовий кур’єр від 07.03.2007- № 43.
58. Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики // Затверджений Постановою КМУ від 15 жовтня 2004 року //Офіційний вісник України від 05.11.2004 – 2004 р., № 42.
59. P. Swianiewicz. Zyczliwa obojentnosc. Wtadze lokalne i reforma samorzadowa w oczach opinii publicznej w krajach Europy Srodkowej.- Warszawa, 2001.
60. Міхалковскі С. Громадянська участь (партисипація) в функціонуванні територіального самоврядування у Польщі // Регіональне і місцеве самоврядування в нових умовах: партійна публічна адміністрація і безпосередня демократія: Матеріали ІІІ українсько-польської науково-практичної конференції (Львів, 2-4 березня 2006 р.). –Львів, 2006.- 510 с.
61. П. 27 Пояснювальної записки до Рекомендації R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами // Прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року.
62. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року // ВВР України.-1993.- № 22.
63. Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”// Офіційний вісник України. - 1998 р.- № 1, с. 21
64. Адміністративна реформа в Україні. Проект Концепції адміністративного права в Україні. Український правовий часопис, випуск 4, -1999.
65. Закон України «Про об’єднання громадян» // Голос України від 18.07.1992.
66. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців”// ВВР України. - 2003 р.- № 31.
67. Типове положення про адміністратора та порядок його взаємодії з місцевими дозвільними органами, суб'єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності // Затверджене Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 5 грудня 2005р. № 116 // Офіційний вісник України від 25.01.2006 – 2006., № 1.
68. Проект Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» // http://www.dkrp.gov.ua.
69. Моніторинг ефективності діяльності голів місцевих державних адміністрацій в Україні – «Академія». Аналітичний центр http:// www.academia. org. ua / index.php?p_id=12.
70. Резолюція 77(31) про захист особи відносно актів адміністративних органів // Прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року.
71. Правила адміністративної процедури. Розділ 5, глава 5 зводу законів США // Наведено за Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України // Автор упоряд. В.П. Тимощук.- К., 2003.- 496 с.
72. Закону України „Про інформацію” від 2 жовтня 1991 року // ВВР України.-1991.- №48.
73. Козырин А.Н., Штанина М.А. Административное право зарубежных стран: Учебник - М.: Спартак, 2003. – 229 с.
74. Адміністративна процедура та контроль органів державної адміністрації в Угорщині, Польщі, Болгарії, Естонії та Албанії.- К.: УАДУ. 1999 р.- С.48.
75. Administrative Law Review. -1969. - №1.- Р.6.
76. Резолюція про надання правової допомоги та консультацій // Прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 2 березня 1978 року.
77. Конвенція про Захист прав людини і основоположних свобод. Застосування в Україні: Офіційне видання.- К., 2006.- 176 с.
78. Статті 3:46 – 3:50 Акта із загального адміністративного права Нідерландів.
79. Брэбан Г. Французское административное право // Под ред. С.В. Боботова.- М.: Прогресс, 1988.- 488 c.
80. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Адміністративна реформа: нездійсненні мрії та втрачені можливості.- Київ, 2002.- 136 с.
81. Компо В.М. Газета «День», 22 листопада 2000. - Ст. 2.
82. Г.И. Петров. Советское административное право. Часть общая. Л.: Изд-во ЛГУ, 1960.- 344 с.
83. Биценко А.Ю. Семантика модального дієслова „sollen” в німецьких юридичних актах // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць №7.-К.:КНУ ім. Т. Шевченка, 2003.- С. 54-60.
84. Ремнев В.И. Социалистическая законность в государственном управлении. М.- 1979 .- 301с.
85. Старилов Ю.Н. Административное право. История. Наука. Предмет. Нормы. Ч. 1. Изд-во Воронежского ун-та, 1998.- 392 с.
86. Лебединський В.Г. Советская прокуратура и ее деятельность в области общего надзора.- М., 1954.-155 с.
87. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления.-М.,1972.- 357 с.
88. Чечот Д.М. Административная юстиция.- Л., 1973. – 133 с.
89. Барак А. Судейское усмотрение // Пер. с англ...-М.: Изд-во „Норма”, 1999.-364 с.
90. Hart H. and Sacks A. The Legal Process: Basic Problems in the Making and Application of Law. Tentative Edition.1958.- P.162.
91. Дубовицкий В.Н. Законность и усмотрение в советском государственном управлении.- Минск: Наука и техника, 1984.- 141с.
92. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник.-К.: Кондор, 2002.-353 с.
93. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій - К.: Вентурі, 1996.-207 с.
94. Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учебное пособие.- Харьков: Фирма «Консум», 1998.- 176 с.
95. Юридичні терміни. Тлумачний словник // В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка.- К.: Либідь, 2003.- 320 с.
96. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами // За ред. Демського Е.Ф.-К.: Юрінком Інтер, 2001.
97. Положення про державний архітектурно-будівельний контроль // Затверджене постановою КМУ від 25 березня 1993 р. N 225 // Офіційний вісник України від 15.06.1993 – 1993 р., № 6.
98. Закон України „Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. // ВВР України.-1997.- № 24.- С.170.
99. Ткач Г.Й. Природа і види адміністративного розсуду // Право України, 2002.-№ 5.-С.32.
100. Закон України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.// ВВР України.- 1994. -№52.-С.490.
101. Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997р. // ГУ. - 1998. - 5 січня.
102. Закону України „Про центральну виборчу комісію”// ВВР України.-2004р.- № 36.- С. 1416.
103. Шишка Р.Б., Сергієнко В.В. Митне право України: Навчальний посібник.- Харків: Еспада, 2002.- 296 с.
104. Закон України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”// ВВР України. - 1992 р.- № 50.-С.676.
105. Закон України „Про столицю України – місто – герой Київ”// ВВР України. - 1999.- № 11.- С. 79.
106. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право. (Загальна частина).- Харків: НЮА України, 1997.-137 с.
107. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України // Урядовий кур'єр вiд 28.03.1996
108. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 579 с.
109. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. // ВВР України.-2002.- № 1.
110. Ведерніков Ю.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2005.-336 с.
111. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие для студентов юридических факультетов и институтов / Отв. ред. проф. Г.А. Туманов – М., Юристь, 1995.-304 с.
112. Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації // Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 348 // Офіційний вісник України. - 1997 р.- № 16.- С. 85.
113. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2004.- 584 с.
114. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. М.Ф. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина.- Харків: Право, 2002.- 482 с.
115. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави іправа: Навчальний посібник.- 4-е вид., доп. і перероб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.- 224 с.
116. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. // ВВР України. - 1993.- № 13.
117. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / Відповід. редактор: О.В. Зайчук.-К.: Юрінком Інтер, 2006.- 658 с.
118. Большая Советская Энциклопедия. (В 30 томах.) Гл. ред. А.М. Прохоров. Изд. 3-е. М., «Советская Энциклопедия», 1977.- Т. 27.-С.435.
119. Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу” від 27 січня 1995 р. // ВВР України.-1995.-№ 7.
120. Закон України „Про землеустрій”// ВВР України. - 2003 р.- № 36.- С. 282.
121. Закон України „Про благодійництво та благодійні організації”// ВВР України. - 1997 р.- № 46.
122. Закон України „Про виконавче провадження” в редакції від 21 квітня 1999 р. // ВВР України. - № 17.-С.578.
123. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. Изд. 2-е, допол.- М.: Омега-Л, 2004.-584 с.
124. Державне управління / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник.-К.: Знання-Прес, 2003.- 343 с.
125. П.18 Пояснювальної записки до Рекомендації № r (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами // Прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року.
126. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень // Офіційний вісник України.-2001 р.- № 44.- С. 233.
127. Рекомендації N Rec (2003) 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-учасницям «Про виконання адміністративних рішень і судових рішень у галузі адміністративного права» // Прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 9 вересня 2003р.
128. Типове положення про урядовий ораган управління // Затверджене Постановою КМУ від 22 лютого 2000р.
129. Лазаревский Н.И. Административное усмотрение // «Право», 1900, № 41- 42.
130. L. Michoud, Etude Sur ie pouvoir discretionnaire de l`administration // Extr des Annales de I`Univ, de. Grenoble, Paris.- 1913.- Р. 16.
131. Закону України „Про професійних творчих працівників та творчі спілки”// ВВР України. - 1998 р.- № 52.
132. Лунев А.Е., Студеникин С.С., Ямпальская Ц.А. Социалистическая за¬конность в советском государственном управлений. - М., 1948. – 136 с.
133. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В.М. Суботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькові, І.Я. Тодоров. - К.: Знання, 2005.- 327 с.
134. Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник , С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 176 с.
135. Теорія держави і права: Підручник /С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред. С.Л. Лисенкова. – К.: Юрінком Інтер, 2005.- 448 с.
136. Кравчук К.Г. Опорні конспекти з основ права: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів неюридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Атака, 2005.- 312 с.
137. Молдован В.В. Основи держави і права. Опорні конспекти: Навч. посібник для учнів, студентів вузів. - Юмана, 1997. - 240 с.
138. Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов.- М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.-552 с.
139. Теорія держави і права: Навч. посіб./ А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. Ред.. С.Л. Лисенка, В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002.- 368 с.
140. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: організаційний аспект. – Київ, 1998. – 144 с.
141. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб.- К.: МАУП, 2003.- 240 с.
142. Ямполъская Ц.А. О теории административного договора. - Сов. госуд. и право.- 1966.- № 10.
143. Новоселов В.И. К вопросу об административных договорах. - Правоведение. -1969. - № 3.
144. Господарський кодекс України: офіційний текст // В редакції від 1 січня 2004 року.
145. Бюджетний кодекс України // ВВР України.-2001.- № 37-38.
146. Додаток А.
147. Додаток Б.