АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ

Короткий опис

ЗМIСТ
ВСТУП ………………………………………………………………... 3

РОЗДІЛ 1
АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ –
ОДНА З ГОЛОВНИХ РИС ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ ..................... 13
1.1. Поняття та ознаки адміністративної юстиції ........................... 13
1.2. Причини появи адміністративної юстиції та
особливості її розвитку ........................................................................ 22
1.3. Сутність адміністративної юстиції, її значення для
становлення правової держави ............................................................ 42

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ ................................ 69
2.1. Моделі адміністративної юстиції закордонних країн ............... 69
2.2. Співвідношення адміністративної юстиції та
адміністративної юрисдикції ................................................................ 95

РОЗДІЛ 3
АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ ............................... 115
3.1. Виникнення та історичний розвиток
адміністративної юстиції в Україні ................................................... 115
3.2. Особливості адміністративної юстиції в Україні
в умовах здійснення судової й адміністративної реформ ............. 133
3.3. Напрямки вдосконалення правового регулювання
механізму судового розгляду адміністративно-правових спорів …. 155

ВИСНОВКИ ............................................................................................ 166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 174

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Метою судово-правової та адміністративної реформи, що здійснюється в Україні, є формування демократичної правової держави, де гідність особи, її здоров'я, права і свободи, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю та гарантуються Конституцією. Визнання нашою країною найважливіших міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини потребує відповідного юридичного механізму забезпечення захисту прав і свобод громадян, юридичних осіб, що обумовлює актуальність проблеми утворення в Україні адміністративної юстиції.
Час засвідчив недостатню ефективність існуючих в Україні органів і процедур вирішення правових спорів, де однією стороною виступає громадянин (або юридична особа), а іншою – орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Не є повною система захисту прав громадян в Україні і з точки зору її відповідності світовим стандартам. Одна з причин такого становища, як уявляється, полягає в тому, що законодавство про оскарження в судовому порядку рішень і діяльності органів управління, посадових осіб, які порушують права і свободи громадян і юридичних осіб, як і раніше відносить справи даної категорії до підсудності судів загальної юрисдикції.
Судовий контроль у сфері діяльності виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в Україні, як уявляється, є обмеженим, і це при тому, що порушення органами публічної влади прав і свобод громадян допускаються досить часто.
Розвиток сучасного суспільства також обумовив збільшення кількості звернень до судових органів як громадян, так і юридичних осіб. Це визначається процесами становлення ринкової економіки, ускладненням соціально-економічних зв’язків та багатьма іншими факторами.
Відповідно до статистичних данних Верховного Суду України за 2002 рік в Україні протягом 1991 – 2000 р.р. невпинно збільшується кількість справ цієй категорії. Так, якщо в 1991 р. було закінчено провадженням 1043 справ, то у 1996 р. їх було вже 7726, а в 2000 р. – 29952 справи. При цьому процент скарг, які були задовільнені також зростав: у 1991 р. – 222 з 1043; в 1996 р. 5164 з 7726; в 2000 р. 18260 з 29952.
До судів Харківської області тільки за перше півріччя 2003 року надійшло 862 заяви (скарги) із справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. З них 426 – скарги на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності.
За результатами вказаного періоду судами прийнято рішення по 459 справах, у тому числі – 215 по справах зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. 138 скарг по справах цієй категорії судами було задоволено. Судами Харківської області залишено без розгляду 100 скарг, а 19 скарг передано по підвідомчості до господарського суду.
По результатах першого півріччя 2003 року в судах залишок справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, складає 533, з них 314 – справи по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності, у тому числі по 104 скаргах – провадження зупинено.
Наведена статистика свідчить про навантаженість судів загальної юрисдикції справами, що виникають з адміністративно-правових відносин, а, насамперед, справами по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності.
Важливу роль у справі забезпечення законності і захисту порушених прав і свобод у процесі діяльності державних органів та їх службовців має відігравати адміністративна юстиція – інститут, який характеризується наявністю спеціалізованих адміністративних судів, що відокремлені від судів цивільної та кримінальної юрисдикції. Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22.07.1998 р., повноцінне запровадження в Україні такої форми судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція, має нагальне значення.
Враховуючи перенавантаженість судів цивільними справами, численні адміністративні правопорушення та зростаючу кількість спорів громадян і юридичних осіб з державними органами у сфері управління, що виникають внаслідок порушення прав і свобод особи, стає все більш необхідним фактичне створення інституту адміністративної юстиції в Україні.
Таким чином, актуальність обраної теми дослідження визначається необхідністю розробки теоретичних проблем адміністративної юстиції, що дозволить остаточно визначити її роль і значення в нашій державі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної цільової програми № 0186.0.070865 “Права людини та проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні”, яка розробляється в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Тему дисертації затверджено вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 23.01.1998 р. (протокол № 6).
Метою і задачами дисертаційного дослідження є з’ясування сутності інституту адміністративної юстиції, його оцінка у світлі демократизації українського суспільства, виявлення відповідності існуючого інституту адміністративної юстиції до сучасних вимог захисту проголошених в Конституції України прав та свобод людини і громадянина; аналіз законодавства, що регулює дані правові відносини; теоретичне осмислення змісту та особливостей адміністративної юстиції та вироблення на цій основі пропозицій щодо утворення в Україні адміністративної юстиції, системи спеціалізованих адміністративних судів. Головна мета дослідження - визначення та обгрунтування місця інституту адміністративної юстиції в системі державно-правових інститутів України, його значення для забезпечення режиму законності, дотримання конституціїних гарантій прав та свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність розв’язання низки принципових задач, а саме:
- проаналізувати причини появи адміністративної юстиції як однієї з головних ознак демократичної, соціальної, правової держави і висвітлити її сутність;
- розглянути існуючі форми захисту прав та свобод громадян та юридичних осіб, у загальному вигляді проаналізувати можливості їх практичного використання;
- дослідити питання та обгрунтувати критерії визначення підвідомчості суду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин;
- здійснити аналіз визначень поняття адміністративної юстиції, що наводяться в сучасній юридичній літературі, та на основі виявлених додаткових закономірностей сформулювати авторське бачення цього правового інституту;
- встановити співвідношення між адміністративною юстицією та адміністративною юрисдикцією, визначити місце і значення адміністративної юстиції в адміністративно-юрисдикційній діяльності;
- висвітлити світовий досвід побудови та функціонування моделей (систем) адміністративної юстиції з метою запозичення позитивних наробок в Україні;
- проаналізувати та оцінити історичний розвиток адміністративної юстиції в Україні, його вплив на формування цього інституту на сучасному етапі державотворення;
- визначити ознаки, завдання та елементи адміністративного судочинства, а також основні вимоги, які на думку автора будуть сприяти законодавчому формуванню системи спеціалізованих адміністративних судів;
- опрацювати рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері захисту прав і свобод громадян у державному управлінні та стосовно адміністративного судочинства.
Об’єкт дослідження – сутність і зміст адміністративної юстиції як однієї з основних рис правової держави та суспільні відносини, що виникають у процесі формування і розвитку цього інституту громадянського суспільства, а також при розгляді і вирішенні в судовій процесуальній формі спорів у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, й адміністративними органами – з іншого.
Предмет дослідження – особливості адміністративної юстиції, її співвідношення з адміністративної юрисдикцією, а також теоретичні питання створення та функціонування (діяльності) інституту адміністративної юстиції в Україні, системи спеціалізованих адміністративних судів.
Методологічну основу дослідження складають теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі теорії держави і права, конституційного, адміністративного та інших галузей права і процесу. На всіх етапах дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання, як діалектичний, формально-юридичний, статистичний, логічний, порівняльний та ін. Так, для з’ясування причин появи та сутності адміністративної юстиції використовувався діалектичний метод наукового пізнання. Адміністративна юстиція досліджується в її єдності і протиріччі, що дає можливість сформулювати всебічно обмірковані узагальнення й висновки, які мають важливе теоретичне і прикладне значення. Формально-юридичний метод використовувався для аналізу дослідження існуючої системи правових норм, які регулюють адміністративне судочинство, що у комплексі з методом логічного аналізу дозволяє сформулювати рекомендації щодо вдосконалення законодавства в цій сфері. Порівняльно-правовий та системно-структурний методи використовувалися при дослідженні існуючих систем адміністративної юстиції в деяких зарубіжних країнах, наданні рекомендацій щодо запозичення світового досвіду в процесі реформування судової системи в Україні. З метою визначення історичного розвитку інституту адміністративної юстиції в Україні перевага надавалась таким методам, як історико-правовий та наукового узагальнення. У процесі виконання дисертаційної роботи здійснено аналіз наукової літератури та нормативних актів, які відносяться до теми дослідження, що дозволяє говорити про його об’єктивність і обгрунтованість. Використано результати попередніх розробок, а також публікації автора.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали праці як вітчизняних, так і закордонних учених-юристів, особливо з теорії держави і права, адміністративного права і процесу та теорії управління, цивільного процесу. Дисертацію виконано з урахуванням положень наукових праць В.Б. Авер’янова, М.Г. Авдюкова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, А.Т. Боннер, І.Л. Бородина, В.В. Бойцової, В.Я. Бойцова, В.Т. Квіткина, Ю.М. Козлова, А.Т. Комзюка, А.І. Кудрящової, Є.М. Мурадьяна, Є. Носова, Л.І. Пахолока, Ю.C. Педько, Є.Г. Пушкара, В.І. Ремньова, Г.В. Рижкова, В.В. Сажиної, Н.Г. Салищевої, А.О. Селіванова, Е.Старосцяка, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенко, Ю.О. Тихомирова, Г.Й. Ткач, Є.І. Чесовського, Н.А. Чечиної, Д.М. Чечота, М.С. Шакаряна, В.І. Шишкіна, Т.І. Фахрашуі, Б.Н. Юркова, О.В. Яценко та ін.
Автором використовувались також праці дореволюційних та постреволюційних учених Р.Гнейста, В.Гессена, С.Завадського, М.Д. Загряцькова, Л.О. Зайдемана, Є.В. Васьковського, О.Ф. Євтіхієва, А.І. Єлістратова, М.М. Кобалевського, Н.М. Коркунова, С.А. Корфа, А.С. Котляревського, І.Т. Тарасова та ін.
Нормативно-правовою та емпіричною базою дослідження стали Конституція України, міжнародні договори й конвенції, закони України і постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України, а також узагальнення практики діяльності судів та управлінських (юрисдикційних) органів щодо розгляду скарг (заяв) на рішення, дії або бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. Використано також і власний досвід юридичної практики дисертанта.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем побудови інституту адміністративної юстиції в демократичних умовах розвитку держави. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує своє вирішення низки дискусійних у теорії адміністративного права питань, формулює пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування. У дисертації обґрунтовується низка нових положень, висновків і пропозицій, важливих для юридичної науки і практики, а саме:
- подальше обґрунтування отримала теза про те, що зміна політичного і соціально-економічного устрою в Україні, зміщення пріоритетів у співвідношенні держави й особистості на користь останньої потребують запровадження адекватних новим потребам суспільства державно-правових механізмів у діяльності із захисту прав і свобод громадян, а найбільш ефективною формою такого захисту від порушень з боку суб’єктів управління є судова процесуальна форма, впровадження якої є важливою їх гарантією, одним із етапів входження України до спільноти демократичних, правових, соціальних держав;
- уперше здійснено комплексний науковий аналіз чинного законодавства, що стосуєься судового захисту прав і свобод громадян і юридичних осіб від порушень у сфері державного управління, зроблено висновок про неоднозначність визначення підвідомчості судовим органам справ про порушення прав і свобод громадян і юридичних осіб рішеннями, діями або бездіяльністю адміністративних органів;
- проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового регулювання судового оскарження громадянами рішень, дій або бездіяльності адміністративних органів, що порушують їх права; обґрунтовується висновок, що конституційне право громадянина і юридичної особи на судовий захист не одержало ще чіткої законодавчої регламентації, відсутній ефективний механізм реалізації даного права, доступ до правосуддя в достатній мірі не забезпечується;
- на основі порівняльного аналізу багатьох систем адміністративної юстиції висловлено підтримку запровадження в Україні адміністративної юстиції шляхом створення системи спеціалізованих адміністративних судів; зроблено аргументований висновок про необхідність більш глибокого вивчення інститутів адміністративної юстиції з точки зору не тільки інституціонального підходу (організація адміністративних судів), а й концепції адміністративного судочинства (процесуальні аспекти діяльності, поведінкові орієнтації суддів, їх соціальний статус і установки, доступність адміністративного судочинства).
- дістало подальшого розвитку обґрунтовання позиції відносно наділення адміністративних судів правозахисними функціями щодо прав і свобод громадян та юридичних осіб, а також недоцільності надання їм повноважень з розгляду справ про адміністративні правопорушення; сформульовано рекомендації щодо вдосконалення і розвитку законодавства, яке регулює адміністративне судочинство, надано пропозиції відносно внесення до нього змін і доповнень, а також прийняття Закону України “Про адміністративні суди ”;
- подано авторське бачення проблем спеціалізації судів, зокрема адміністративних судів, взаємодії судів різних юрисдикцій, запобігання перетинанню їх юрисдикції та принципів організації адміністративної юстиції як підсистеми судової влади;
- розвинено положення про те, що необхідними умовами зміцнення і нормального функціонування майбутньої системи адміністративної юстиції є спеціальна підготовка в юридичних вищих навчальних закладах потенційних кадрів – кандидатів на посади адміністративних суддів, яка включає не тільки вивчення програми за спеціальністю “правознавство”, але й таких дисциплін, як “теорія управління”, “адміністративний процес”, “податкове право” тощо; включення до навчального процесу юридичних вищих навчальних закладів спеціальних навчальних курсів – “Адміністративне процесуальне право”, “Адміністративне судочинство” чи “Адміністративна юстиція”; створення спеціальних установ, які здійснюватимуть перепідготовку і підвищення кваліфікації суддів адміністративних судів.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що винесені на захист положення суттєво доповнюють науки адміністративного права та адміністративного судочинства (адміністративної юстиції), і певною мірою є підґрунтям для вдосконалення законодавства в процесі створення в Україні системи спеціалізованих адміністративних судів.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
- у науково-дослідній роботі – для обґрунтування моделі адміністративної юстиції в Україні, яка б відповідала світовим та європейським стандартам у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина;
- у правотворчості – як теоретичний матеріал для вдосконалення і систематизації чинного законодавства щодо адміністративного судочинства;
- у навчальному процесі – при підготовці розділів підручника “Адміністративне право України”, навчального посібника “Адміністративно-процесуальне право України”, під час викладання в юридичних вузах курсів “Адміністративне право”, “Адміністративна юстиція”, “Розгляд судами адміністративних справ”;
- у науково-дослідній роботі студентів, слухачів, курсантів;
- у практичній діяльності суддів при розгляді справ за зверненнями громадян та юридичних осіб за захистом прав і свобод.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й неодноразово обговорювалася на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на: науковій конференції молодих учених та аспірантів “До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини” (12 грудня 1998 р., м. Харків); науково-практичній конференції “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (17 лютого 2000 р., м. Харків); Всеукраїнської науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (27 грудня 2000 р., м. Харків); науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування” (4 – 5 грудня 2001 р., м. Харків). Окремі із сформульованих у дисертації положень використовувалися при проведенні практичних занять із курсу “Адміністративне право України”, спецкурсу “Адміністративна відповідальність”.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у трьох статтях, надрукованих у провідних фахових наукових виданнях ВАК України, та трьох тезах.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (169 найменувань). Повний обсяг дисертації – 173 сторінки (без списку використаної літератури та нормативних актів).

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведений в дисертаційному дослідженні науковий аналіз інституту адміністративної юстиції дозволяє підвести загальні підсумки, які, на наш погляд, будуть корисними як для наукової, так і практичної діяльності.
1. Адміністративну юстицію як правове явище необхідно розглядати, з одного боку, як специфічне в межах адміністративного процесу провадження по оскарженню рішень, дій або бездіяльності органів, посадових осіб у сфері управлінської діяльності, що порушують права громадян та юридичних осіб. Таке провадження передбачає детальну регламентацію порядку розгляду і вирішення скарг громадян та юридичних осіб у судовій процесуальній формі, тобто являє собою специфічну форму захисту суб’єктивних прав і свобод зацікавлених осіб. З іншого боку, адміністративну юстицію належить розглядати як специфічний вид судового контролю у сфері державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, який проявляється в деяких випадках у втручанні суду, як органу правосуддя, в діяльність виконавчих (управлінських) органів.
Оскільки сутність захисту суб'єктивних прав і свобод полягає в їх примусовому здійсненні, то саме по собі це здійснення можливе лише у визначеній формі. Форма захисту права – це передбачений законом і визначений характером юрисдикційного органу порядок примусового здійснення суб’єктивних прав і свобод.
2. Самостійність форми захисту права визначається, по-перше, місцем і значенням юрисдикційного органу в системі організації суспільства, по-друге, ступенем розробленості, регламентованості процесуального порядку діяльності цього органу. Судова форма захисту прав і свобод зацікавленої особи у сфері управлінської діяльності посідає головне місце серед інших форм (адміністративної, громадської), оскільки: 1) правосуддя складає зміст усієї діяльності суду. Судова система в цілому створена для вирішення лише одного завдання – здійснення правосуддя; 2) судовий захист суб’єктивних прав і свобод особи здійснюється в особливій, детально регламентованій процесуальній формі, яка більш за всі інші форми пристосована до встановлення фактичних обставин справи, найбільш регламентована, а внаслідок цього гарантує встановлення істини й захист прав та свобод зацікавлених осіб; 3) судова форма захисту суб’єктивних прав і свобод використовується для контролю за правильним здійсненням інших форм захисту, в той час, як жодна з несудових форм правового захисту не може використовуватися для контролю за судовою формою.
3. Адміністративна юстиція – це специфічний вид судового контролю у сфері державного управління, який здійснюється не систематично, не повсякденно як контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державному управлінні, а періодично, лише при розгляді судами адміністративних справ, та характеризується як пряме втручання судді (суду) в управлінську діяльність державного органу в ході розгляду справ про спори, що випливають з управлінських правовідносин.
Адміністративна юстиція характеризується наявністю: 1) механізму розгляду справ по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність органів публічної влади у сфері управлінської діяльності; 2) системи судових органів, до компетенції яких входить розгляд зазначених справ. З огляду на структурну організацію, адміністративну юстицію характеризують незалежність (відносна чи абсолютна) від будь-яких органів, що дозволяє говорити про можливість існування автономної системи адміністративного правосуддя.
Правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності органом адміністративної юстиції є визнання недійсності і (чи) скасування неправомірного акта або інше відновлення порушеного суб’єктивного права зацікавленої особи.
Таким чином, адміністративна юстиція – це порядок розгляду і вирішення в процесуальній формі загальними або спеціально створюваними судами спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, – з іншого.
4. Наявність органів адміністративної юстиції – це необхідний атрибут демократичної правової держави, показник зрілості судової організації і ступеня розвиненості різних форм здійснення правосуддя. Таким чином, необхідність запровадження повноцінної адміністративної юстиції в Україні обумовлена потребами українського суспільства з метою: 1) надійного захисту прав і свобод громадян та юридичних осіб від зловживань органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 2) подальшого втілення у життя концепції поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а саме для здійснення політики стримувань і противаг у взаємовідносинах між різними гілками влади; 3) забезпечення правопорядку, законності в управлінській діяльності державних органів; 4) реалізації положень ст. 125 і 127 Конституції України щодо структурної організації судової влади, тобто збалансування структур судової влади між загальними та спеціалізованими судами; 4) розвитку демократичної правової культури європейського типу в судовій, адміністративній і муніципальній системах; 5) формування відповідної державної політики в галузі юстиції силами законодавчої влади та судової практики.
5. Реформування державного апарата і системи державного управління в Україні надало особливу актуальність пошуку напрямків запозичення закордонного досвіду. Встановлення і розвиток інституту адміністративної юстиції є результатом послідовної реалізації ідеї поділу влади, створення балансу особистих і публічних інтересів. Адміністративна юстиція – один із небагатьох інститутів демократичної, правової держави, започаткований не в англо-американському конституціоналізмі, а в державно-правових системах романо-германської сім'ї. Досвід правосуддя по адміністративних справах будь-яких розвинених держав: 1) доводить, що раціонально побудована система адміністративної юстиції є додатковим ефективним механізмом захисту прав громадян і юридичних осіб, сприяє вдосконаленню правової держави та принципу поділу влади; 2) є корисним для запровадження повноцінної адміністративної юстиції в Україні. На такий висновок наводить порівняльно-правове вивчення інститутів адміністративної юстиції закордонних держав (в тому числі держав – республік колишнього СРСР) і України. До останнього часу подібні дослідження, як правило, обмежувалися інституціональними підходами (вивчалися інститути адміністративної юстиції, закордонні концепції адміністративного судочинства, організація адміністративних судів, але не поведінкові орієнтації суддів, їх соціальний статус і установки, доступність адміністративного судочинства).
6. Має теоретичну і практичну значимість проблема розмежування таких інститутів адміністративного права, як адміністративна юрисдикція та адміністративна юстиція. Обидва інститути входять як складова частина до адміністративного права, однак отримують інколи різну трактовку, яка полягає в змішуванні цих понять, що має проблемно-термінологічне підгрунтя і деякою мірою може бути виправдане з етимологічної точки зору.
Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні ознаки, відрізняються за ознаками предметної природи (судової і виконавчої) та характером цих видів діяльності.
Під “юстицією” завжди розуміли правосуддя (інше значення “справедливість”). Термін “юрисдикція” охоплює сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення. Таким чином, стає очевидною певна спорідненність термінів “юстиція” і “юрисдикція”.
За наявності споріднених рис зазначені вище види діяльності не можуть бути зведені до чогось єдиного щонайменш з трьох причин: 1) адміністративна юрисдикція – це різновид виконавчо-розпорядчої діяльності, який здійснюється органами виконавчої гілки влади; адміністративна юстиція – різновид правосуддя, представлений судовою гілкою влади, що і визначає характер цих видів діяльності; 2) “активним” суб’єктом адміністративної юрисдикції, який розглядає і нейтралізує адміністративно-правовий конфлікт, є орган державного управління або місцевого самоврядування, в той час як адміністративна юстиція, в нашому розуміння, не зливається з адміністрацією (хоча в деяких випадках наближена до неї), а характеризується системою судових установ (загальних судів або спеціалізованих адміністративних судів, трибуналів та ін.); 3) адміністративна юрисдикція змістовно поєднана з повноваженнями по використанню примусових заходів щодо об’єктів публічного управління (в тому числі громадян), а в межах адміністративної юстиції якщо і вдаються до використання примусових заходів, то реалізуються вони відносно суб’єктів управління, які порушили права і свободи громадян або юридичних осіб.
7. Аналіз історії становлення і розвитку інституту адміністративної юстиції в Україні показує, що теорія і практика судового контролю у сфері державного управління йшла шляхом поступового розширення компетенції загальних судів із вирішення адміністративних спорів. Ці спори в даний час розглядаються в загальних судах за правилами цивільного судочинства. Інститут судового контролю за діяльністю адміністративних органів у СРСР, а потім і в суверенній Україні розвивається складним шляхом. Однак процес його становлення й удосконалення є одним з актуальних напрямків побудови в Україні правової держави. Досвід розвитку державності свідчить, що адміністративна юстиція так само, як і багато інших правових інститутів, що використовувалися і використовуються в зарубіжних державах, повинна мати місце в державі, заснованій на праві.
8. Система правосуддя України є предметом наукових інтересів представників науки теорії права, конституційного, адміністративного права, цивільного процесу, кримінального процесу, судоустрою, прокурорського нагляду, історії держави і права, соціології права, тому адміністративна юстиція має потребу в міждисциплінарному підході, міжгалузевих правових дослідженнях, застосуванні розробок усього спектра суспільних наук. Однією з необхідних умов зміцнення і нормального функціонування майбутньої системи адміністративної юстиції є: 1) спеціальна підготовка в юридичних вищих навчальних закладах потенційних кадрів – кандидатів на посади адміністративних суддів – яка включає не тільки вивчення програми за спеціальністю “правознавство”, але й поглиблену підготовку з дисциплін “теорія управління”, “адміністративний процес”, “податкове право” тощо; 2) включення до навчального процесу юридичних вищих навчальних закладів спеціальних навчальних курсів – “Адміністративне процесуальне право”, “Адміністративне судочинство” чи “Адміністративна юстиція”; 3) створення спеціальних установ, які здійснюватимуть перепідготовку і підвищення кваліфікації суддів майбутніх адміністративних судів.
9. Створення повноцінної адміністративної юстиції вимагає перегляду сформованої системи розподілу сфери повноважень між загальними, спеціалізованими господарськими та адміністративними судами, тим більше, якщо буде прийнято модель концентрації в адміністративних судах повноважень щодо розгляду всіх спорів між суб'єктом звернення (громадянином чи юридичною особою) і суб'єктом оскарження (органами виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадовими особами).
З огляду на те, що провести межу між сферою дії загального й адміністративного правосуддя дуже важко, необхідно на законодавчому рівні вирішити можливі протиріччя і розмежувати компетенцію між загальними й адміністративними судами, а також передбачити способи подолання розбіжностей між цими підсистемами судової влади з метою забезпечення їх співробітництва для реалізації завдань і функцій правосуддя.
Законодавча регламентація інституту адміністративної юстиції вимагає ретельного відпрацьовування, конкретизації й уточнення даних положень.
10. Одним з найбільш складних завдань є гарантування незалежності адміністративних судів від органів виконавчої влади. Адміністративні суди повинні мати юрисдикцію на території адміністративного округу, який включатиме декілька адміністративних одиниць (для місцевих – районів, для апеляційних – областей), тобто зовсім не обов'язково створювати адміністративну юстицію за зразком загальної юстиції.
Система адміністративних судів повинна також будуватися за принципом внутрішньої спеціалізації самого адміністративного суду, що доцільно через багатоаспектність управлінських відносин і відповідно багатоаспектність адміністративно-правових спорів. Такий принцип припускає поділ адміністративних судів усіх рівнів на колегії (палати, як це передбачено Законом України “Про судоустрій”) в залежності від категорії справ (наприклад, колегія в податкових спорах, колегія в екологічних спорах тощо).
11. Процедура адміністративного судочинства в Україні має регулюватися Адміністративним процесуальним кодексом і спеціальним Законом України “Про адміністративні суди”, який би регламентував важливі положення організації і діяльності адміністративних судів в Україні, а саме:
- поняття адміністративного суду;
- принципи організації і діяльності;
- систему адміністративних судів в Україні (місцеві, апеляційні, Вищий адміністративний суд), їх компетенцію;
- повноваження голів і заступників голів адміністративних судів усіх рівнів;
- правовий статус судді адміністративного суду, а також інші питання, зв'язані з діяльністю адміністративних судів, зокрема, створення суддівського самоврядування в системі адміністративних судів – зборів, конференцій, з'їздів;
- створення Консультаційної ради при Вищому адміністративному суді – органу, що займається по підготовкою науково-обґрунтованих рекомендацій з питань організації і діяльності адміністративних судів, удосконалення чинного законодавства, у тому числі адміністративно-процесуального;
- ведення статистичного обліку адміністративними судами;
- структура адміністративних судів;
- організаційне забезпечення функціонування адміністративних судів.
Розробка і прийняття Закону України “Про адміністративні суди”, поряд із прийняттям Адміністративного процесуального кодексу України, є необхідним кроком на шляху створення вдосконаленої системи адміністративної юстиції в межах здійснюваної в Україні судово-правової і адміністративної реформ.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Декларація “Про державний суверенітет України” від 16.07.1990 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1990. - № 31. – Ст. 429.
3. Административный кодекс Украины от 12.10.1927 г. – К., 1935. – Ст. 158.
4. Кодекс об административых правонарушениях УССР// Ведомости Верховного Совета УССР. – 1984. – № 51. – Ст. 1123.
5. Цивільний процесуальний кодекс України від 21.06.2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 120. – С. 20.
6. Гражданский процессуальный кодекс РСФСР// Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1926. – № 27. – С. 215.
7. О порядке обжалования в суд неправомерных действий должностных лиц, которые ущемляют права граждан: Закон СССР от 30.06.1987 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1987. – № 26. – Ст. 388.
8. О порядке обжалования в суд неправомерных действий органов государственного управления и должностных лиц, которые ущемляют права граждан: Закон СССР от 02.11.1989 г. // Ведомости съезда народных депутатов и Верховного Совета СССР. – 1989. – № 22. – Ст. 416.
9. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р.// Голос України. – 1993. – 29 січня.
10. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243.
11. Про біженців: Закон України від 24.12.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 250.
12. Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 17.04.1994 р.//Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 3 - 4. – Ст. 15.
13. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26.01.1993 року.//Голос України. – 1993. – 02 березня.
14. Про дорожній рух: Закон України від 30.06.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
15. Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
16. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
17. Про зв’язок: Закон України від 16.05.1995 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 2. – Ст. 143.
18. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
19. Про місцеве самоврядування в Україн: Закон України від 21.05.1997 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
20. Про національний архівний фонд та архівні установи: Закон України від 24.12.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 86.
21. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
22. Про органи реєстрації актів цивільного стану: Закон України від 24.12.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 14. –Ст. 78.
23. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 2. – Ст. 11.
24. Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в України: Закон України від 16.12.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 45. – Ст. 426.
25. Про правовий статус іноземців: Закон України від 04.02.1994 року.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
26. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції: Закон України от 17.07.1997 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
27. Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 16. –Ст. 167.
28. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22.10.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 45. – Ст. 425.
29. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх родин: Закон України від 20.12.91 р.//Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
30. Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 р.// “Голос України”. 19 березня 2002 року. - № 51 (2802).
31. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України: Указ Президента України від 01.10.2002 р.
32. Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищий адміністративний суд України: Указ Президента України від 07.11.2002 р.
33. Концепція адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року.// Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
34. Концепція судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України 28.04.92 р.// Голос України. – 1992. – 12 серпня.
35. О дальнейшем ограничении применения штрафов, которые налагаются в административном порядке: Указ Президиума Верховного Совета УССР от 15.12.1961 г.// Ведомости Верховного Совета УССР. – 1961. – № 53. – Ст. 69.
36. О порядке рассмотрения предложений, заявлений и жалоб граждан: Указ Президии Верховного Совета УССР от 12.04.1968 г.// Ведомости Верховного Совета УССР. – 1968. – № 11. – Ст. 192.
37. Про склад керівників робочих груп з питань підготовки проектів кодексів України: розпорядження Прем’єр-міністра України 17.06.1994 р.// Урядовий кур’єр. – 1994. – № 106. – с. 10.
38. Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, що порушують права і свободи громадян: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 03.12.1997 р.//Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4. – с. 12.
39. Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 р..//Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 3. – с. 3.
40. О соблюдении законности: Постановление VI Чрезвычайного Всероссийского Съезда Советов. // Съезды Советов Всероссийские и Союза ССР в постановлениях и резолюциях. – М., 1935. – с. 103-104.
41. Постановление о введении административных судов.// Собрание Узаконений и Распоряжений Временного Правительства. – 1917. – № 127. – Ст. 692.
42. Положение о народном суде РСФСР //Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1918. – № 85. – С. 889.
43. Декрет ВЦИК від 09.04.1919 г. //Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. - № 12. – ст. 122.
44. Постановление Народного Комиссариата Госконтроля от 04.05.1919 г.// Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. – № 23. – ст. 271.
45. Об утверждении Положения о местных отделениях Центрального бюро жалоб и заявлений: Постановление Народного Комиссариата Госконтроля от 24.05.1919 г. //Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. – № 23. – ст. 272.
46. Постановление ВЦИК от 30.06.1921 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1921. – № 49. – ст. 254.
47. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1926. – № 91. – С. 666.
48. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1927. – № 76. – С. 521.
49. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1927. – № 25. – С. 164.
50. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1928. – № 11. – С. 97.
51. Собрание Законов СССР. – 1937. – № 30. – С. 120.
52. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1922. – № 68. – Ст. 901.
53. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1918. – № 76-77. – Ст. 818.

Литература :
54. Авдеенко Н.И. Гражданский процесс. – М.: Госюриздат. – 1968. – С. 26.
55. Авдеенко Н.И. Общие правила определения судебной подведомственности. // Вопросы государства и права. – Л. – 1964. – С.145.
56. Авдюков М.Г. Виды судопроизводств в советском гражданском процессуальном праве. – Вестник МГУ. – 1956. – № 2.
57. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие под ред. проф. А.Н. Козырина. – М: СПАРК. – 1996. – С. 178 - 179.
58. Административное право: Учебник// Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М: Юристъ. – 1999. – С. 405.
59. Адміністративне право України: Учебник // За ред. проф. Ю.П. Битяка. – Харків: Право. – 2000. – 520 c.
60. Адміністративне судочинство в Україні: Книга перша. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект). – Харків: Консум, 2002. – 176 с.
61. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Зерцало, 1998. – 671 с.
62. Ангелов А.С. Разграничение и соотношение между административной и судебной компетенцией при защите субъективных прав в НРБ. – М, 1965. – С. 102.
63. Андреева Г.Н. Административное право зарубежных стран. Учебное пособие под ред. проф. А.Н. Козырина. – М., СПАРК, 1996. – 229 с.
64. Аншютц Г. Юстиция и администрация. – СПб., 1907. – С. 24 - 25.
65. Питер Арчер. Английская судебная система. – М., 1959. – С. 250.
66. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – К.: Литера ЛТД, - 2002. – С. 266.
67. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: БЕК, - 1996. – 368 с.
68. Бахрах Д.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. - М.: Знание, 1989. – 96 с.
69. Битяк Б.П., Богуцкий В.В., Гаращук В.Н. и др. Административное право Украины: Учебник для юрид. вузов. – Харьков: Право, 2003. – 576 c.
70. Бойцова В.В., Бойцов В.Я. Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении.// Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 45.
71. Боннер А.Т. О жалобах на неправомерные действия должностных лиц // Советская юстиция. – 1988. – № 7. – С. 18-20.
72. Боннер А.Т., Квиткин В.Т. Судебный контроль в сфере государственного управления. - М. – 1973.
73. Бородин І.Л. Про сутність адміністративної юстиції. – Право України. – № 2. – С. 15-16.
74. Брэбан Г. Французское административное право. – М.: Прогресс, 1988. – С. 364.
75. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. – М.: - 1913. – С. 5 - 6.
76. Валін М. Адміністративне право. – Париж: - 1959. – С. 137
77. Гессен В. О правовом государстве. – Спб. – С. 12.
78. Гнейст Р. Правовое государство и административные суды Германии. – СПб: - 1896. – С. 335.
79. Гурвич М.А. Право на иск. – М. – 1949;
80. Рене Давид. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1967. – С. 100.
81. Дайси. Конституционный закон. 5- е изд. / цит. По М.М. Ковалевскому. Учение о личных правах. - М., 1905. - С. 28-29.
82. Добровольский А.А. Исковая форма защиты права. – М., 1965. – С. 49.
83. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. - М., -1979;
84. Елистратов А.И. Основные начала административного права. Издание второе. – М., 1917, с. 252-285.
85. Елистратов А.И. Очерк административного права. – М., 1922;
86. Жданов А.А. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие под ред. проф. А.Н. Козырина. – М.: СПАРК, 1996, - 229 с.
87. Жеруолис И.А. Некоторые вопросы особого производства. // Советское государство и право. – 1958. – № 8. – С. 65.
88. Завадский С. Государство благоденствия: - М. – 1966. – С. 35.
89. Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы (в теории и законодательстве). – М. - 1924.
90. Зайдеман Л.О. Порядок и способы обжалования административных распоряжений и постановлений. - СПб. – 1904. - С. 8.
91. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в разубежних странах: Учеб. Пособие. – М.: Издательство Российского университета дружбы народов, 2002. – С. 83.
92. Иванов О.В. Защита гражданских прав как правовой институт и как научная проблема // Вопросы советского государства и права. – Иркутск. – 1967. – С. 43.
93. Иеринг Р. Цель в праве. – Спб. - 1881. - С. 249.
94. История буржуазного конституционализма XIX в. // Отв. ред. В.С. Нерсесянц. - М.: Правительственный вестник, - 1917, С. 7 – 8.
95. Карпович А.Д. Организационно-правовые вопросы административной юстиции Франции. – М., 1990. с. 5.
96. Кац С.Ю. Конституционное право граждан на судебную защиту // Проблемы социалистической законности. - Харьков, 1978. - С. 135.
97. Квиткин В.Т. Вопросы судебного контроля за законностью разрешения административных дел. - Вестник МГУ, 1967, № 2. - С. 64.
98. Клейнман А.Ф. Гражданский процесс. - М., 1940. - С. 227.
99. Краткий словарь иностранных слов. – М., 1952. – с. 472.
100. Краснокутский Е.В. Очерки гражданского процессуального права. - Кинешма, 1924. - С. 162.
101. Конституции зарубежных государств. Составитель В.В. Маклаков. - М.: БЕК, - 1996.
102. Коренев А.П. Нормы права и их применение. - М., 1978. С. 144.
103. Коркунов Н.М., Тон А., Муромцев Г.А., Гамбаров Ю.С. “Лекции по общей теории права”, - Спб., 1909. – С.176 – 177.
104. Коркунов Н.М. Очерк административной юстиции. // Журнал гражданского и уголовного права, 1885, кн. 1,8,9;
105. Корф С.А. Административная юсти¬ция в России, т.1, - СПб., - 1910;
106. Котляревский С.А. Власть и право. Проблема правового государства. – М. – 1915. – С. 60 – 62.
107. Лазаревский Н.И. Лекции по русскому государственному праву. – СПб., - 1910.
108. Левин Б.Р. Роль суда в обеспечении социалистической законности в советском государственном управлении. – Свердловск. – 1944. – С. 90.
109. Лемайер К. Административная юстиция. Понятие субъективных публичных прав в связи с развитием воззрений на государство. – СПб. – 1905.
110. Малая Советская энциклопедия. Т. 10. – М., 1932. – с. 360.
111. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов. – 1972. – С. 153.
112. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М., - 1962. – С. 90.
113. Мурадьян Э.М. Судебный контроль за судебными актами. // Сов.гос. и право. – 1978. – № 4. – С. 79.
114. Носов Е. К вопросу об административной юстиции. // Советское право, - 1925. – № 4(16). – С. 75.
115. Осипов Ю.К. Подведомственность и подсудность гражданских дел. – М. 1962. – С. 7-9.
116. Осокина Г.Л. Проблемы иска и права на иск. – Томск. – 1989.
117. Пахолок Л.І. Адміністративна юстиція в зарубіжних країнах. // Вісник Верховного суду України. – 2001. – № 5. – С. 53.
118. Пащенко Е.Г.. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие под ред. проф. А.Н. Козырина. – М., СПАРК, 1996. – 229 с.
119. Педько Ю.С. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення. // Право України. – 2001. – № 10. – с. 72 – 75.
120. Пихлер Х. О юрисдикции административных судов в Австрии. // Советская юстиция. – 1989. - № 17. – с. 31-32.
121. Правовые системы стран мира. Под ред. А.Я. Сухарева. – М.: Норма, 2000. – 840 с.
122. Поволоцкий Л.И., Лисковец Б.А., Соминский А.С. Дела особого производства. – М. – 1948. – С. 17.
123. Полянский Н.Н. Вопросы систематики в уголовном процессе // Советское государство и право. – 1939. – № 3. – С. 78.
124. Попович С. Административное право. Общая часть. – М., 1968. – С. 398-400.
125. Пушкар Е.Г. Конституционное право на судебную защиту. – Львов, - 1982.
126. Ремнев В.И. Социалистицеская законность в государственном управлении. – М. – 1979. – С. 257.
127. Рижков Г. Адміністративна юстиція як елемент правової культури суспільства.// Право та культура: теорія і практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ 15-16 травня 1997р. – К., 1997. – с. 201.
128. Сажина В.В. Административная юстиция: к теории и истории вопроса. – Сов. госуд. и право, 1989, № 9.
129. Салищева Н.Г. Административний процесс в СССР. – М., Юрид. лит., 1964. - С. 137.
130. Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. – М., - 1970. – с. 19.
131. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин. – К: “Ін Юре”, 2000. – 68 с.
132. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. История Украинской Конституции. – К., - 1993. - с. 90.
133. Стайнов П., Ангелов А. Адмнистративное право Народной Республики Болгарии. – М., - 1960. - с. 372.
134. Старосцяк Е. Правовые формы административной деятельности.- М., 1959. - С. 185.
135. Стахурський М.Ф. Проблеми реформування адміністративно-юрисдикційного процесу. //Право України. – 2002. - № 3. – с. 28.
136. Стефанюк В.С. Адміністративна юстиція як провідна форма судового захисту прав громадян // Виконавча влада і адміністративне право/ За заг. Ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий дім “Ін-Юре”, 2002. – С. 218.
137. Строгович М.С. Основные вопросы социалистической законности. – М., 1966. – С. 183.
138. Тарасов И.Т. Лекции по полицейскому (административному) праву. - М., - 1910, - Т.2, - С. 240 - 241.
139. Тищенко Н.М. Административно-процессуальний статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. – Х., - 1998. – с. 239.
140. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. - М., - 1996, 798 с.
141. Ткач Г.Й. Адміністративне судочинство в Польщі. // Право України. – 2000, - № 1, с. 136-138.
142. Ткач Г.Й. Історія становлення і розвитку адміністративної юстиції в Україні.// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіон. наук. конференції (лютий 1997). – Львів, 1997. - С. 93.
143. Уэйд и Филлипс. Конституционное право. - М. - 1950. – С. 399 – 403.
144. Уэйд В.Р. Административное право. – Оксфорд. – 1965. – С. 197.
145. Фахрашуи Т.И. Судебная система Российской федерации: современное состояние и некоторые направления совершенствования. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Тверь. – 1998. – С. 19.
146. Хайде Вольфганг. Система правосудия Федеративной республики Германии. Германия, Кельн, 1990, - С. 64.
147. Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. – М., 1997. – С. 115, 133-134;
148. Цунэо Инако. Современное право Японии. – М.: - 1981. – С. 209.
149. Чесовской Е.И. Судопроизводство по жалобам громадян. – М.: - 1991. – С. 78.
150. Чечина Н.А., Чечот Д.М. К вопросу о системе гражданского процессуального кодекса РСФСР. – ЛГУ. – 1957. – С. 74.
151. Чечот Д.М. Административнач юстиция (теоретические проблемы). – Л.: ЛГУ. – 1973. – с. 26-65.
152. Чечот Д.М. Проблемы защиты субъективных прав и интересов в порядке неисковых производств советского гражданского процесса. Диссертация на соискание ученой степени доктора юридичних наук. Л. – 1969. – с. 267.
153. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. – Л.– 1968. – С. 23.
154. Чечот Д.М. Неисковые производства. - М., 1973.
155. Чхивидзе В.М. Государство, демократия, законность. – М. – 1967. – С.298.
156. Шакарян М.С. Соотношение судебной и иной защиты субъективных прав граждан. - М. – 1985. – С. 12.
157. Шемшученко Ю.С. Адміністративна юстиція// Юридична енциклопедія: в 6 т./Редколегія: Ю.С. Шемшученко (відповід. Ред.) та ін. – К.: Укр. Енциклопед., Т. 1. – 1998. – С. 47.
158. Шергин А.П. Административная юрисдикция. – М. – 1979. – с. 29.
159. Шишкін В.І. Адміністративний суд. Яким йому бути. Віче. –1994. –№ 10.
160. Шишкін В.І. Організація і повноваження адміністративного суду Німеччини.// Право України. – 1995. – № 11. – с. 61.
161. Шишкін В.І. Система установ адміністративної юрисдикції у Франції.// Право України. – 1996. – № 7. – С. 44-46.
162. Щеглов В.Н. Иск о судебной защите гражданского права. – Томск. - 1987;
163. Юдельсон К.С. К вопросу об основах законодательства о гражданском судопроизводстве. - Советское государство и право. – 1957. – № 6. – С. 83 - 85.
164. Юдельсон К.С. Советский гражданский процесс. – М. – 1956 . – С. 182.
165. Юрков Б.Н. Судебное обеспечение законности в сфере государственного управления. – Харьков. – 1987. – С. 44.
166. Якимов А.Ю. Тенденции развития системы субъектов административной юрисдикции.// Проблемы административой ответственности на соверемнном этапе. – М., 1989. – с. 45.
167. Ямпольская Ц.А. О субъективных правах советских граждан // Вопросы советского государственного права, 1959. - С. I59-I76.
168. Яценко О.В. Правові проблеми судового контролю за законністю накладення адміністративних стягнень. // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність: Матеріали науково-практичної конференції 22-23 листопада 1996 р. – К., 1997. – с. 255-256.
169. Ран Г. Recht und Rechtskerstandnis in Japan. Freiburg. – Munchen, 1981, s. 473 - 496.