АДМІНІСТРАТИВНИЙ ДОГОВІР ЯК ЗАСІБ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО, ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНИЙ ДОГОВІР

1.1 Тенденції розвитку адміністративного права в Україні. Місце адміністративного договору в адміністративному праві.

1.2 Причини, які обумовлюють актуальність теорії адміністративного договору в управлінській діяльності.

1.3 Історія розвитку концепції адміністративного договору в Україні і зарубіжних країнах (історико-правовий аналіз)

1.4 Правові основи регулювання адміністративного договору в Україні.

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І УКЛАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ДОГОВОРУ ЯК ЗАСОБУ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Поняття і функції адміністративного договору в управлінській діяльності.

2.2 Юридична природа адміністративного договору.

2.3 Адміністративно-договірні правовідносини. Виникнення, зміна, припинення адміністративно-договірних відносин.

2.4 Правова якість адміністративного договору.

2.5 Загальна система адміністративних договорів.

2.6 Межі здійснення і застосування адміністративного договору. Адміністративний договір і адміністративний акт.

2.7 Недійсність адміністративного договору.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
Запропоноване дисертаційне дослідження присвячене науковому вивченню одного із специфічних засобів здійснення управлінської діяльності органами державної виконавчої влади — адміністративного договору. Радикальні соціально-економічні перетворення в Україні, що відбувалися в останнє десятиліття, значною мірою торкнулися і сфери управлінської діяльності держави. Поступове звуження сфери державного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства, відмова від всеохоплюючої адміністративно-командної системи і, пов'язана з цим, децентралізація державної влади, вимагають приведення засобів і методів управлінської діяльності держави у відповідність з новими демократичними умовами.
Необхідним кроком у цьому напрямку повинна стати відмова від управління за допомогою винятково односторонньо-владних розпоряджень. Як відомо тривалий час у нашій правовій доктрині проводився достатньо жорсткий і дещо упереджений поділ засобів і методів впливу на суспільні відносини, які виникають у сфері управлінської діяльності. Вважалося, що сфері приватного права притаманні відносини рівності і партнерства, а публічним галузям і, зокрема, адміністративному праву притаманні – відносини влади-підпорядкування. Така точка зору не відповідає сучасним умовам державно-управлінської діяльності. Практика останніх десятиліть наочно показала, що панування однобічної волі не дозволяє здійснювати управлінську діяльність з належною ефективністю. Не випадково для сучасного стану державної виконавчої влади характерне різноманіття невирішених проблем, і насамперед в галузі законодавства, яке регулює державне управління. Незважаючи на величезну кількість правових актів виконавчої влади, які реалізуються у цій сфері, вони поки що не охоплюють усі напрямки вдосконалення конкретних форм і методів реалізації державної виконавчої влади. Залишаться чимало проблем які стосуються як практичних питань вдосконалення державного управління, так і створення теоретичних основ його функціонування в нових соціально–економічних умовах. Усе це зумовлює підвищений інтерес до подальшого застосування, розвитку і поширення різноманітних засобів впливу на управлінські відносини включаючи адміністративний договір як один із специфічних регуляторів управлінської діяльності. Саме тому, останнім часом спостерігається тенденція не тільки різкого збільшення кількості використовуваних на практиці адміністративних договорів, але і поява нових видів адміністративних договорів у різноманітніших галузях права.
Тому, основною метою дисертаційного дослідження є обґрунтування необхідності удосконалення правових засобів управлінської діяльності, одним із яких є адміністративний договір. Повсякденне впровадження адміністративного договору в практику діяльності органів державної виконавчої влади наблизить його до досягнення бажаної мети: відповідати призначенню держави виступати гарантом законних прав і свобод громадян, а також діяти винятково в інтересах суспільства, вибираючи найбільш необхідні, ефективні та доцільні способи здійснення своїх функцій.
Договір набув усіх рис особливого універсального засобу управлінської діяльності, і органи державної виконавчої влади, зважаючи на запити сьогоднішнього дня, використовують його у своїй діяльності все частіше.
Комплексний підхід до вивчення адміністративного договору в практиці державних органів виконавчої влади, вимагає розмежування їх на приватноправові і публічно-правові. В адміністративному договорі, державний орган виконавчої влади виступає носієм державно-владних повноважень, за допомогою яких реалізує властиві йому управлінські функції, і договір у силу цього має риси, які свідчать про неможливість віднесення його до звичних цивільно-правових договорів. Характерні особливості цілого ряду договорів, у яких беруть участь органи державної виконавчої влади, використовуючи свій публічно-правовий статус, ускладнюють проведення їх класифікації і, як наслідок, утруднюють пошук чинної і створення нової нормативної бази, покликаної вирішувати різні колізії в процесі виникнення, розвитку і завершення договірних правовідносин.
На сьогоднішній день ступінь наукової розробленості проблеми адміністративного договору як засобу управлінської діяльності такий, що ми маємо право говорити про початок формування теорії адміністративного договору, яка перебуває на стадії розвитку і потребує поетапної наукової розробки. Кожне поняття, кожна ознака, чи принцип, а також кожна із запропонованих класифікацій адміністративного договору потребують уточнення, узагальнення і осмислення з урахуванням тих змін, які відбуваються в сфері реалізації державної виконавчої влади. Тому розгляд і аналіз теоретичних та практичних аспектів застосування адміністративного договору в управлінській діяльності є безумовно актуальним і важливим як у теоретичному, так і в практичному плані.
Комплексний підхід до дослідження інституту адміністративного договору визначає обсяг і багатоплановість вивченої літератури. Використовуються загальнотеоретичні положення наукових праць з теорії держави і права, адміністративного, конституційного, соціального, муніципального, земельного права. Загальноправова значимість категорії договору визначає часте звертання до цивільного права, а розуміння адміністративного договору як засобу управлінської діяльності — до теорії управління.
Науково-теоретичну основу дисертації складають праці українських і російських вчених в галузях адміністративного права, конституційного права і теорії державного управління: Атаманчука Г. В., Альохина А. П., Аверьянова В.Б., Афанасьєва К.К., Алексєєва С.С., Александрова Н.Г., Битяка Ю.П., Бєльського К.С., Брагинського М.І., Бачило І.Л., Бандурки О.М., Бахраха Д. Н., Васильєва А.М., Васильєва A.С., Габричидзе Б.Н., Дьоміна А.А., Дьоміна А. В., Єлістратова А.І., Іоффе О.С., Євтихієва А.Ф., Кабалкина А., Кобалевського В.Л., Карасі А.В., Кикотя В.А., Курашвілі Б.П., Колпакова В.К., Кармолицького А.А., Козлова Ю.М., Лазарєва Б.М., Махиной С.Н., Манохина В.М., Новосьолова В.И., Пєткова В.П., Пашуканиса Е., Розенфельда В. Г., Резниченко С.В., Рудашевського В. Д., Салищевої Н.Г., Старилова Ю. Н., Стефанюка В.С., Старостяка Е., Сперанської К., Тихомирова Ю.А., Харитонова О.Е., Хангельдиєва Б.Б., Шульги М.Г., Юсупова В.А., Ямполъської Ц. А.
Науковими джерелами теорії адміністративного договору послужили також праці вчених початку XX-го століття А.І.Єлістратова, В.В. Івановського, Н.М. Коркунова, В.Л. Кобалевського, К.Сперанської. Основою загальнотеоретичних уявлень про договір стали праці таких учених, як Н.Г.Александрова, О.С. Іоффе, С.С.Алексєєва, М.І.Брагінського, В. В. Іванова, А. Кабалкіна, В.В. Лазарєва, Б.І. Пугинського.
З огляду на те, що в нашій країні робота зі створення теорії адміністративного договору ще далека від свого завершення, а також на відсутність самого поняття «адміністративний договір» у законодавстві, належна увага приділяється досягненням теорії адміністративного договору в Німеччині і Франції (Г. Бребан, Ж. Ведель, Л. Дюгі, І.Ріхтер, Г.Ф. Шупперт), де договір визнаний як елемент механізму правового регулювання. Аналізується судова практика Німеччини по вирішенню спорів у сфері публічно-договірних правовідносин, федеральний Адміністративний процесуальний Закон Німеччини, що включає розділ «Публічно-правовий договір»; практика використання адміністративного договору в діяльності комунальних та інших міських служб Франції.
Проаналізовано законодавство України, що стосується правового регулювання окремих видів адміністративних договорів, використані матеріали науково-практичних конференцій.
Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є аналіз і розробка загальних основ концепції адміністративних договорів, пошук шляхів для розширення їхнього використання в практиці державного управління, створення теоретичних основ адміністративного договору як інституту адміністративного права, вибір методологічних підходів до досліджуваної проблеми, обґрунтування поняття, змісту і укладання адміністративного договору в державному управлінні, вивчення історичного досвіду, узагальнення і систематизація вітчизняних теоретичних конструкцій, а також досліджень закордонних правознавців.
Зазначена мета обумовила постановку і вирішення наступних конкретних завдань:
—вивчення історичного досвіду застосування адміністративних договорів у державному управлінні;
—аналіз наявних наукових праць, які присвячені проблемі адміністративного договору (вітчизняних, російських та зарубіжних авторів) з відслідковуванням напрямків розвитку наукових уявлень про досліджуваний інститут;
— вивчення практики застосування загальноправової категорії договору в діяльності органів державної виконавчої влади;
—проведення розмежування між приватноправовими і публічно-правовими договорами органів державної виконавчої влади, що укладаються ними з іншими суб'єктами права, на підставі ряду параметрів (характерні риси, цілі договорів і т.д.);
— пізнання сутності адміністративного договору з позиції проведення його порівняльного аналізу з адміністративним актом управління на основі виявлення рис схожості і відмінності двох засобів здійснення управлінської діяльності;
—формулювання поняття і розкриття змісту адміністративного договору;
—виявлення різновидів адміністративного договору стосовно різних критеріїв та розробка класифікації адміністративних договорів;
—виявлення особливостей адміністративного договору, що характеризують його як інститут адміністративного права з формулюванням характерних ознак, на підставі яких договір класифікується як адміністративно-правовий;
— визначення сфери дії адміністративного договору;
—внесення пропозицій, щодо шляхів подальшого розвитку теорії адміністративного договору;
—аналіз діючого законодавства, що містять норми, які регулюють окремі види адміністративних договорів, з метою створення основ правового регулювання адміністративно–договірних правовідносин.
Об'єктом дисертаційного дослідження – є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення управлінської діяльності органами державної виконавчої влади за допомогою одного із специфічних засобів – адміністративного договору.
Предмет дисертаційного дослідження – правова природа інституту адміністративного договору, його матеріальні і процесуальні аспекти, формування теоретичних основ адміністративного договору, науковий аналіз нормативно-правової бази адміністративного договору.
Методологічні основи дисертаційного дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають положення загальнонаукового діалектичного методу пізнання. Крім того, у процесі роботи над дисертацією були використані окремі наукові методи пізнання і спеціальні методи: формально-логічний, системно-структурний, логіко-теоретичний, метод правового моделювання. Широко використовуються методи історичного і порівняльного правознавства. Застосування окремих і спеціальних методів базується на матеріалі, отриманому за допомогою використання загальнонаукового діалектичного методу пізнання із властивими йому логічними засобами: аналізом і синтезом, за допомогою вироблених діалектикою категорій: форми і змісту, сутності і явища. У роботі використовуються також основні підходи до одержання наукових знань: емпіричний і раціональний (спостереження за об'єктом, удосконалення і розвиток понятійного апарату).
Порівняльно-правовий метод широко застосовувався при дослідженні зарубіжного досвіду застосування адміністративних договорів у державному управлінні, а також для визначення поняття адміністративного договору, визнання договору недійсним. Формально-логічний метод дозволив визначити роль і місце адміністративного договору серед інших правових засобів державного управління, а також провести детальний аналіз чинної системи правових норм, яка регулює адміністративний договір, що в комплексі з методом логічного аналізу дозволило сформулювати рекомендації для удосконалення законодавства у цій сфері. На основі історичного і діалектичного методу пізнання досліджувався процес становлення і розвитку інституту адміністративного договору в адміністративному праві.
Системно-структурний метод використовувався при аналізі характерних ознак, функцій договору, причин, що обумовлюють актуальність застосування адміністративних договорів у державному управлінні, при визначенні системи (класифікації) адміністративних договорів. У процесі виконання дисертаційної роботи проведено аналіз наукової літератури та нормативних актів, які стосуються теми дослідження, що дає підстави говорити про його об’єктивність і обґрунтованість, а також використано результати розробок і публікацій автора.
Наукова новизна дослідження. Наукова новизна одержаних результатів полягає у формулюванні загальних основ концепції теорії адміністративного договору на основі теоретичної розробки основних понять, функцій, змісту і класифікації договору, а також порядку його укладання. Певною новизною характеризується узагальнення досвіду історичного і національного розвитку теорії адміністративного договору, а також досвіду використання договорів адміністративного характеру у зарубіжних країнах. В роботі комплексно розглядається проблематика використання адміністративних договорів державними органами виконавчої влади України на різних рівнях. Наукова новизна полягає також у подальшому розвитку дослідження природи адміністративного договору, удосконаленні теоретичної бази поняття і характерних рис договору.
Вельми обмежена кількість публікацій і монографій, присвячених адміністративному договору, зростаюча потреба в його вивченні і використанні в практичній діяльності державних органів виконавчої влади, безліч невирішених та спірних з наукової точки зору питань визначають новизну пропонованої роботи. У дисертації формулюються наступні положення, які виносяться на захист:
1.Договір є універсальною загальноправовою категорією і тому може використовуватися у сфері як приватного, так і публічного права. В зв'язку з цим визнана неспроможною точка зору, відповідно до якої договір є винятковою приналежністю цивільного та деяких інших галузей приватного права і не може використовуватися в галузі адміністративного права;
2.Зроблено і аргументовано висновок про те, що адміністративний договір є одним із галузевих різновидів договору, який, зберігаючи загальні ознаки будь-якого договору, має ряд особливостей, обумовлених характером опосередковуваних ним відносин.
3.Запропоновано визначення поняття адміністративного договору. Адміністративний договір — це заснована на правових нормах добровільна угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є самостійним суб'єктом державної виконавчої влади, наділений владними повноваженнями у сфері державного управління, за допомогою якого формуються акти державного управління, на основі яких встановлюються, змінюються чи припиняються взаємні права й обов'язки учасників договору, визначається їх відповідальність.
4.Запропоновано визначення елементного складу (предмет, мета, зміст, суб'єкти і форма адміністративного договору) з розгорнутою характеристикою кожного із них окрема:
– предметом адміністративного договору вважається безпосередня діяльність органів державної виконавчої влади по управлінню суспільством;
– метою управлінської діяльності державних органів є задоволення публічних потреб держави;
– учасниками адміністративного договору є суб’єкти управлінської діяльності, яка регулюється нормами адміністративного права;
– зміст адміністративного договору, крім загальних для всіх типів договорів умов, вироблених сторонами в результаті взаємного узгодження, доповнюється такими умовами, котрі властиві лише адміністративному договору (зокрема умовами загальними для усіх видів адміністративних договорів чи передбаченими для окремих їх видів спеціальними нормативними актами), а також умовами запропонованими органами управління і обов'язковими для прийняття іншою стороною;
– підтримана думка інших авторів про необхідність письмової форми адміністративного договору.
5.Зроблено висновок, що застосування адміністративного договору, можливе поряд із застосуванням адміністративного акта управління, у всіх сферах управлінської діяльності органів виконавчої влади, і в зв'язку цим робиться висновок про міжгалузевий характер досліджуваного інституту (мається на увазі застосування його в інших галузях права).
6.В результаті розгляду питання про використання адміністративних договорів державними органами виконавчої влади, робиться висновок про недостатнє нормативне врегулювання порядку укладання договорів адміністративного характеру. Тому вноситься ряд пропозицій щодо вдосконалення нормативної бази і практики використання адміністративних договорів державними органами.
7.Пропонується адміністративно-договірний процес вважати видом позитивної управлінської діяльності, що носить назву адміністративно-договірного провадження. Адміністративно-договірне провадження складається з процедур (укладання, розірвання договору і т.д.), кожна з яких має стадії.
8.Розроблені і запропоновані вимоги щодо законності адміністративного договору, що групуються в такий спосіб: 1) вимоги публічного права, однакові до всіх засобів управлінської діяльності, у тому числі вимога до компетенції органу влади; 2) вимоги сформульовані спеціально для адміністративних договорів; 3) вимоги запозичені з цивільного права, які можна вважати позагалузевими.
9.Одержало подальший розвиток дослідження випадків недійсності адміністративного договору. Стверджується, що при вирішенні питання про визнання договору недійсним суд повинен виходити з істотності допущеного порушення, а також із співвідношення шкоди, заподіяної публічним інтересам протиправним договором з можливою шкодою в результаті визнання договору, таким, який не мав юридичної сили. Наслідки визнання договору недійсним також поставлені в залежність від необхідності дотримання публічних інтересів.
10.Обґрунтовано шляхи подальшого удосконалення законодавства про адміністративний договір. На сьогоднішній день джерелами правового регулювання адміністративного договору виступають Конституція України, закони і підзаконні нормативні акти. Тому в роботі пропонується створення основ правового регулювання адміністративного договору у вигляді самостійного закону чи розділів в Адміністративному Кодексі.
Практичне значення отриманих результатів. В цілому дисертаційне дослідження носить теоретичний характер. Автор робить спробу представити єдину теорію адміністративного договору і показати значимість даного інституту для практичної діяльності державних органів виконавчої влади. Сформульовані положення стосовно матеріальних і процесуальних основ адміністративного договору, які є відправними точками для продовження наукової дискусії. Висновки дисертації можуть бути використані для подальшого формування теорії адміністративного договору. Проведення аналізу стану нормативно-правової бази адміністративного договору робить більш очевидними пробіли і розрізненість законодавства, яке регулює форми управлінської діяльності. Використання розроблених рекомендацій, в остаточному підсумку, послужить удосконаленню адміністративного законодавства, законодавства інших галузей, у яких можливе застосування адміністративного договору. Розроблені наукові результати дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні нормативних курсів «Адміністративне право», «Муніципальне право України», при проведенні спецкурсу «Адміністративний процес і адміністративна відповідальність в Україні», а також при підготовці навчальних програм і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації були розглянуті і схвалені на засіданні кафедри адміністративного і господарського права Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Окремі положення дисертаційного дослідження були викладені на науково-практичних конференціях: на VII міжнародній науково-практичній конференції «Наука й освіта 2004» (м. Дніпропетровськ, 10-25 лютого 2004р.) "Співвідношення і взаємодія актів управління й адміністративних договорів як засобів управлінської діяльності"; міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД і Європейського Союзу» (м. Ірпінь, 16 травня 2004р.) – "Про застосування адміністративних актів і договорів у державному регулюванні в сфері економіки"; III міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень 2004» (м. Дніпропетровськ, 21-30 червня 2004р.) – "Класифікація адміністративного договору як засобу управлінської діяльності"; міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми протидії економічним злочинам, тінізациї економіки і корупції в Україні» (м. Львів, 4 червня 2004 р.) – "Використання адміністративних договорів у діяльності органів внутрішніх справ". Положення дисертації були також впроваджені в навчальний процес кафедри адміністративного і господарського права.
Публікації. Основні положення і висновки, що містяться в дисертації, були сформульовані у 4-х наукових статтях, які видрукувані в спеціальних наукових виданнях ВАК України, а також у 5-ти публікаціях тез науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що містять 11 підрозділів, висновків і списку літератури.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Відродження інтересу до теорії адміністративного договору з боку вчених порозумівається проблемами, які загострилися, у сфері діяльності державних органів виконавчої влади, в умовах економічних, соціальних змін в державному і громадському житті. Потреба у формуванні адміністративно–договорної теорії, а також нормативної бази адміністративного договору породжена практикою державних органів, які часто використовують договір у сфері управлінської діяльності, незважаючи на істотні недоліки правового регулювання договірних відносин у цій області.
Той факт, що розробка проекту і прийняття закону про адміністративний договір можуть бути тільки етапом, який випливає зі з'ясування природи досліджуваного явища, з одержанням чіткого представлення про поняття, види, ознаки, та інших характеристик адміністративного договору, які б визначали теоретичний характер дослідження. Автор вважає, що свою задачу виконав в тому випадку, якщо за допомогою проведених наукових досліджень і сформульованих висновків йому вдалося довести необхідність подальшої роботи з вивченням адміністративного договору як специфічного засобу управлінської діяльності, і довести самостійність, та практичну значимість даного інституту. В дійсності, запропонована теорія адміністративного договору вимагає подальшої роботи над удосконаленням і представленням про особливий засіб управлінської діяльності держави.
В тих випадках, коли можливість міркувати і поглиблюватися у вивчення окремих аспектів адміністративного договору була обмежена рамками даної роботи, була зроблена спроба довезти необхідність продовження дискусії в заданих напрямках. На жаль, на сьогодні стадія формування теорії адміністративного договору така, що ми маємо право говорити відверто, що практично кожен сформульований висновок може піддаватися сумніву і переосмисленню, і може вимагати висування нових суджень.
Однак є можливість стверджувати, що адміністративний договір вже завоював своє право на існування в державному управлінні, тому що важко заперечити використання в практиці органами держави угод, які мають відмінну від приватноправових договорів природу і відповідні особливості.
Утвердження адміністративного договору як засобу реалізації виконавчої влади державними органами, заждало проведення порівняльного аналізу договору з іншою формою управлінської діяльності – адміністративним актом. Зіставлення загальних і відмінних рис обох засобів управлінської діяльності державних органів дозволило зробити ряд висновків про основні ознаки адміністративного договору.
Необхідність розмежування адміністративно-правових і цивільно-правових елементів у договорах пояснює часте звертання в ході дослідження до норм цивільного права, які ми застосовували до адміністративних договорів і на основі чого ми також формували систему їхніх ознак. Ознаки складалися в єдине ціле, на їхній основі було вироблене визначення, а також знайдені і проаналізовані численні приклади управлінських договорів, передбачених спеціальними законодавчими актами різних галузей права (адміністративного, соціального, екологічного і т.д.), котрі послужили переконливим доводом, на існування адміністративних договорів в державному управлінні.
Були розглянуті не тільки матеріальні аспекти об'єкта дослідження, але і процесуальні аспекти, тому що саме у процесі створення адміністративними договорами суспільних правовідносин і відбивається цінність придбаних знань про його правову природу.
Необхідно повторити основні висновки, які отримані в результаті спроби створення концептуальної бази адміністративного договору:
1. Робота над ознаками адміністративного договору допомогла виділити необхідні ознаки останнього, а саме: наявність серед сторін договору органу державного управління або його уповноваженого представника; предмет договору повинен носити управлінський характер; тісний зв'язок з однобічним адміністративним актом; правовою базою для укладання договорів адміністративного характеру служать норми адміністративного права. Ряд інших ознак — відособленість суб'єктів договору і відособленість їхніх волевиявлень, співвідношення закону і розсуду сторін при формуванні умов договору — залишаються не залежними від галузевої приналежності договору. У процесі створення теорії адміністративний договір набуває також ознак, властивих саме йому, — поєднання публічних і приватних інтересів у співвідношенні, що дозволяє в першу чергу забезпечувати виконання державним органом виконавчої влади публічних функцій (мета — досягнення суспільно значимого результату — визначальна риса адміністративного договору), і другу — давати можливість невладному суб'єкту вирішувати за допомогою договору свої приватні задачі.
Підсумовуючи виділені ознаки, отримане визначення договору, запропоноване для обговорення: Адміністративний договір — це заснована на правових нормах добровільна угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є самостійним суб'єктом державної виконавчої влади, наділений владними повноваженнями у сфері державного управління, за допомогою якого формуються акти державного управління, на основі яких встановлюються, змінюються чи припиняються взаємні права й обов'язки учасників договору, визначається їх відповідальність.
2. Правова основа адміністративного договору в тому вигляді, у якому можна спостерігати її сьогодні, складається з наступних частин: 1) норм, запозичених із обов'язкового і договірного права, які містяться в ЦК України і мають універсальний характер та застосовуються для договорів будь-якої галузевої приналежності; 2) норм тих публічно-правових галузей, у яких конкретизується державно-управлінська діяльність стосовно до сфер суспільних правовідносин і в яких передбачається укладання окремих видів адміністративно-правових договорів; 3) норм адміністративного права, однаковою мірою застосовуваних до двох засобів управлінської діяльності: акту і договору; 4) норм Конституції України, законів і підзаконних нормативних актів, а також наказів, постанов міністерств і відомств.
У дослідженні продемонстрована розрізненість спеціального законодавства про адміністративні договори, відзначена відсутність нормативних актів загального характеру, внесена пропозиція продовжити роботу над основами законодавства про адміністративні договори, запропоновано розробити закон «Про адміністративний договір» чи внесення змін в Адміністративний Кодекс. Сформульовано загальний для всіх адміністративних договорів предмет — здійснення органами виконавчої влади держави управлінської діяльності. Широке розуміння предмета конкретизується в кожному договорі.
4. Учасником договору, поряд з обов'язковою участю державного органу виконавчої влади, що діє в межах своєї компетенції, може бути будь-яка фізична чи юридична особа, що володіє правоздатністю і дієздатністю. Адміністративне право вносить велику кількість обмежень на участь в управлінських правовідносинах іноземних громадян і осіб без громадянства; спеціальні норми адміністративного та інших галузей законодавства найчастіше містять вказівки на склад учасників договірних відносин, у тому числі визначають орган, що представляє державу в конкретному виді договору.
5.Адміністративні договори дуже різноманітні, що обумовлено в першу чергу різними відносинами, які виникають у сфері державного управління. Відповідно до цього запропонована загальна система договорів. Виділено різновиди адміністративних договорів і запропоновані класифікації їх щодо деяких основ. Зокрема, за юридичними властивостями адміністративні договори можна підрозділити на правоустановчі і правозастосовні; за предметом регулювання: договори про компетенцію; договори про співробітництво (про спільну роботу, про обмін інформацією); договори про вступ громадян на державну службу (адміністративно-трудові договори); договори в соціальній сфері; фінансові і податкові угоди; договори, що забезпечують державні потреби; договори про обмін інформацією; за характером взаємин між суб'єктами договірних відносин: договори суб'єктів, які не володіють контрольними, наглядовими чи іншими спеціальними повноваженнями стосовно один одного; договори, у яких один із суб'єктів володіє якими-небудь спеціальними повноваженнями стосовно іншого; за цілеспрямованістю договірних відносин: договори, що регулюють дії суб'єктів, підпорядкованих сторонам угоди; договори, що регулюють погоджені управлінські дії контрагентів; договори змішаного типу; за колом суб'єктів договору - між двома чи більше органами державного управління, між органом державного управління і державною або приватною організацією чи громадським об'єднанням, між органом державного управління і громадянами, між недержавними організаціями у випадку, якщо хоча б одній із них делеговані відповідні державно-владні повноваження.
6. Зміст договору складається з наступних умов:
а) неодмінно властивих адміністративному договору (можливість владного контрагента здійснювати контроль за діяльністю іншої сторони за договором, можливість для них в однобічному порядку вносити зміни в договір чи відмовитися від нього);
б) які формулює орган державної виконавчої влади, і інша сторона або приймає їх, або відмовляється від участі в договорі;
в) за якими сторони повинні прийти до згоди відповідно до норм спеціальних законів;
г) і, нарешті, які обидві сторони вважали необхідними для включення в договір (чітко виражений єднальний елемент).
7. Сфера застосування адміністративного договору розглянута у співвідношенні зі сферою застосування акта управління і сферою здійснення державного управління в цілому. Докладно проаналізовані варіанти співвідношення договору й адміністративного акта, котрі як засоби реалізації державної виконавчої влади рівноправні.
Обмежується сфера застосування адміністративних договорів у випадках: 1) вказівки в нормативному акті на необхідність прийняття акта управління для вирішення конкретної управлінської задачі; 2) прямої заборони на використання адміністративного договору.
8. Адміністративно-договірні правовідносини — це відносини суб'єктів у рамках дій відповідно до умов договору. Відносини, що виникають у результаті порушення договору, є адміністративно-правовими (наприклад, відносини, що виникають у результаті однобічних дій органу влади по відновленню порушених публічних інтересів) чи адміністративно-юрисдикційними (наприклад, у випадку накладення адміністративних санкцій за допущені порушення), а відносини, що виникають у процесі визнання договору недійсним у судовому порядку, — адміністративно-процесуальними.
9. Для адміністративно-договірного процесу, як виду позитивного управлінського процесу, запропоновано використовувати термін «адміністративно-договірне провадження», для процедур, що становлять собою складові частини провадження, виділені стадії. У сформульованих стадіях процедур простежуються ті елементи узгодження, що, навіть за наявності прерогатив державних органів, свідчать про договірну природу відносин, у корені відрізняють їх від інших видів управлінських правовідносин. У залежності від того, яка сторона виступає ініціатором укладення договору, у якій сфері знаходиться предмет договору, основні стадії (пропозиція укласти договір, внести в нього зміни, розірвати договір; прийняття пропозиції, узгодження умов, документальне оформлення сукупності волевиявлень) можуть доповнюватися факультативними, наприклад, одержанням згоди вищого органу. Ухвалення рішення про укладення договору — попередня договірному провадженню стадія управлінського процесу.
10. Односторонньо змінити (доповнити) умови договору чи розірвати договір невладний суб'єкт може тільки шляхом звертання в суд за наявності істотного порушення договору з боку державного органу. Але навіть винне порушення органом влади своїх зобов'язань за договором не може викликати розірвання договору, якщо таке рішення спричинить собою заподіяння шкоди публічним інтересам. Якщо ж ініціатива зміни чи розірвання договору виходить від державного органу (наприклад, якщо відбулися істотні зміни обставин, у результаті яких утрачена публічна спрямованість договору), то він вправі без досягнення згоди іншої сторони в однобічному порядку внести зміни в договір, а також розірвати його, не звертаючись в суд. Однобічна зміна чи розірвання договору державним органом є, по суті, адміністративним актом управлінської діяльності і може бути оскаржена в суді відповідно до чинного законодавства.
11. Вимоги законності адміністративно-правового договору можна умовно розбити на три групи:
по-перше, він повинен відповідати вимогам публічного права, які висуваються до всіх засобів здійснення управлінських дій (наприклад, дотримання вимог управлінського процесу, дія державного органу виконавчої влади в межах компетенції).
по-друге, ряд вимог формулюється саме для договору, але диктується його публічно-правовою спрямованістю (наприклад, публічно-правова мета договору, особливості учасників, обов'язкова письмова форма).
по-третє, універсальні вимоги законності договору, запозичені публічним правом із приватного (наприклад, відповідність договору нормативним актам, відображення в договорі істотних умов і т.д.).
12. Нормативний адміністративний договір утрачає юридичну чинність практично на тих же підставам і в тому ж порядку, що й нормативний адміністративний акт. Крім наслідків недійсності, загальних для нормативних і ненормативних договорів, стосовно до нормативного додається скасування дії всіх актів і розірвання всіх договорів, виданих (укладених) на підставі незаконного.
13. Можливі два варіанти розвитку подій при виявленні невідповідності договору тим чи іншим законодавчим нормам. Перший — привести договір у відповідність з вимогами закону, другий — припинити його дію. Перелік істотних недоліків, які спричинюють необхідність припинення дії договору, повинен бути даний у відповідному законі. Нами запропонований приблизний перелік таких вад адміністративного договору, які свідчать про його незначність. Поділ порушень законодавства на істотні і несуттєві здійснюється за дотримання принципу захисту публічних інтересів. Завжди необхідно пам'ятати, що якщо визнання договору недійсним спричинює визнання його таким, який не має (і не мав) юридичної сили, то саме визнання його недійсним обов'язково має правові наслідки, важливо, щоб вони не виявилися тяжчими, ніж наслідки порушення законодавства у договорі. Саме тому властиве цивільному праву правило повернення сторін недійсного договору в вихідне становище в адміністративно-договірному праві можливе лише з великими застереженнями.
14. Можливі чотири варіанти дій по забезпеченню відповідності договору законодавству: 1) сторони, виявивши незаконність укладеного ними договору, приводять його у відповідність із правовими нормами або розривають його за взаємною згодою (найменш ймовірний варіант); 2) у результаті звертання зацікавлених чи уповноважених осіб, або провівши перевірку за власною ініціативою, вищий орган влади виявляє незаконність договору, у якому бере участь підлеглий йому орган влади, і дає вказівки внести зміни в договір чи розірвати його в однобічному порядку; 3) владна сторона договору може за власною ініціативою в однобічному порядку внести в договір зміни чи розірвати його; 4) договір чи його окремі положення можуть бути визнані недійсними за мотивами незаконності в судовому порядку.
15. Розірвання договору передбачає як наслідок припинення існування створених ним правовідносин. Визнання договору недійсним означає визнання його таким, що не мав юридичної сили.
16. Питання визнання договору недійсним і тісно пов'язане з ним питання про відповідальність учасників недійсного договору вирішуються при дотриманні принципу: правові наслідки недійсності договору повинні виключати можливе заподіяння шкоди публічним інтересам, а якщо шкода уже заподіяна, то вона повинна по можливості компенсуватися за рахунок винної сторони. Відповідальність учасників адміністративно-договірних правовідносин складається з договірної відповідальності сторін однієї перед іншою і адміністративно-правової відповідальності перед державою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ.

1. см.: Российское полицейское (административное) право: Конец 19–начало 20 века: Хрестоматия. / Сост. Ю. Н. Старилов. – Воронеж, 1999.– С. 24—39.
2. см.: Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть), Учебное пособие. – Х.: 2001. – С. 6
3. см.: Российское полицейское (административное) право: Конец 19–начало 20 века: Хрестоматия. / Сост. Ю. Н. Старилов. – Воронеж, 1999.– С. 29.
4. см.: СЗ СССР. 1928. – № 5. – Ст. 42.
5. см: СЗ СССР.1932. – № 84. – Ст.516.
6. см.: Бельский К. С. К вопросу о предмете административного права // Государ¬ство и право. – 1997.– № 11.– С. 14–21.
7. см.: Старилов Ю. Н. Новые подходы к пониманию сущности и системы современного адми¬нистративного права. // Административное право Российской Федерации. Вопросы предмета и системы административного права. Административный процесс и административная юрисдик¬ция. Вопросы государственного регулирования в сфере экономики (по материалам конференции) / Под общей ред. Н. Г. Салищевой. – Великий Новгород, 1999.– С. 18.
8. см.: Бельский К. С. О предмете административного права / О некоторых актуальных пробле¬мах административного права (по материалам «Лазаревских чтений») // Государство и право.– 1997.– № 6. – С. 22.
9. см.: Бахрах Д. Н. Предмет административного права // Административное право Россий¬ской Федерации. Вопросы предмета и системы ... С. 9—11.
10. см. Тихомиров Ю. А. О концепции развития административного права и процесса // Государство и право. – 1998. – № 1. – С. 7.
11. см.: Старилов Ю. Н. Указ. соч. С. 19—24.
12. см. Кононов П. И. Административный процесс в России: проблемы теории и законодательного регулирования: Монография. – Киров, 2001.– С. 21.
13. см.: Демин А. А. Понятие административного процесса и административно-процессуальный кодекс Российской Федерации // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11, Право.–1998.–№4.–С.31—32.; Бахрах Д. Н. Административный процесс и защита прав граждан // Административное право Россий¬ской Федерации. Вопросы предмета и системы ... С. 56; Махина С. Н. Административный про¬цесс: проблемы теории, перспективы правового регулирования. – Воронеж, 1999.– С. 14.
14. см.: Демин А. А. Указ. соч. С. 34–38.
15. см.: Бахрах Д. Н. Указ. соч. С. 50.
16. см. Салищева Н. Г. Административный процесс в СССР. – М., 1964.– С. 16.
17. см.: Салищева Н. Г. Проблемы административного процесса // Институты Административ¬ного права России / Отв. ред. И. Л. Бачило, Н. Ю. Хаманева.– М., 1999. – С. 227–231.
18. см.: Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса.– М., 1998.– С. 734.
19. см.: Тихомиров Ю. А. Указ. Соч. С. 738.
20. см.: Демин А. А. Указ. соч. С. 63—64.
21. см.: Махина С. Н. Административный процесс: проблемы теории, перспективы правового регулирования. – Воронеж, 1999. – С. 20—21.; Старилов Ю. Н. Административная юстиция: Про¬блемы теории. – Воронеж:, 1998. – С. 44.
22. см.: Махина С. Н. Указ. соч. С. 21.
23. см.: Ямпольская Ц. А. О месте административного права в системе советского социалистическо¬го права // Сов. государство и право.– 1956.– № 9. – С. 96.
24. Свои системы производств административно-юрисдикционного процесса предложили, на¬пример: Махина С. Н. Указ. соч. С. 118; Пешков А. Б. Проблемы административно-правового метода регулирования советских общественных отношений.– Иркутск, 1974. – С. 123; Шергин А. П. Административная юрисдикция. – М., 1979.– С. 93—100.; Розенфельд В. Г., Серегина А. В. Админи¬стративное принуждение. Учебное пособие. – Воронеж, 1996.– С. 11–138.
25. см.: Китаев А.В. Об административной ответственности юридических лиц // Административ¬ное право Российской Федерации. Вопросы предмета и системы ...С. 85–87.; Бельский К. С. Об административной ответственности // Институты Административного права России.. .С. 233–234.
26. см.: Старилов Ю. Н. Административная юстиция: проблемы теории. С. 44.
27. см.: Махина С. Н. Указ.соч. С.126—130; Старилов Ю. Н. Административная юстиция: проблемы теории. С. 57—62.
28. см.: Елистратов А. И. Основные начала административного права. Цит. по: Российское поли¬цейское (административное) право: Конец 19—начало 20 века... С. 382.
29. см.: Студеникина М. Административная юстиция: какой путь избрать в России? // Российская юстиция.–1996.– № 5.– С. 36.
30. см.: Студеникина М. Указ.соч.– С. 35.
31. см.: Старилов Ю. Н. Административная юстиция: проблемы теории. С. 60.
32. см.: Яценко И. С. Проблемы административной юстиции в Российской Федерации (организационно-правовые аспекты) // Институты Административного права России…С. 110–111.
33. см.: Старилов Ю. Н. Административная юстиция в России: место в структуре современного административного права, проблемы теории и развития // Административное право Российской Федерации. Вопросы предмета и системы ... С. 74–75.
34. Якимов А. так объясняет привлекательность идеи создания административных судов: 1) обес¬печивается реализация принципа «разделения властей», одни органы осуществляют надзор, дру¬гие - юрисдикцию; 2) достигается профессионализм в рассмотрении и разрешении дел. См.: Якимов А. Суды в системе органов административной юрисдикции // Российская юстиция.– 1996.– № 1.– С. 41.
35. см.: Сажина В.В. видит причины появления административной юстиции в необходимости спе¬циализации и в том, что жестко формализованный уголовный и гражданский процесс не подхо¬дит к решению налоговых, транспортных и трудовых дел. См.: Сажина В. В. Административная юстиция Великобритании // Сов. государство и право. –1983.– № 12.– С. 116.
36. см.: Старилов Ю. Н. Административная юстиция: проблемы теории. С. 99—130.; Старилов Ю. Н. Административная юстиция в России: место в структуре современного административного пра¬ва...С. 70—83;
37. см.: О некоторых актуальных проблемах административного права (по материалам «Лазарев¬ских чтений») // Государство и право.–1997. –№ 6.– С. 10.
38. см.: Бельский К. С. Рецензия на кн. Старилов Ю. Н. Административная юстиция: проблемы теории. Воронеж, 1998. – 200 с. // Государство и право. 1999.– № 8.– С. 116.
39. см.: Кононов П. И. Административный процесс в Росси: проблемы теории и законодательного регулирования: Монография. – Киров, 2001. – С. 243.
40. Подробно о правовых и неправовых формах управленческой деятельности см.: Бахрах Д. Н. Административное право. – М., 1996. С. 151–152; Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации.– М., 1996. С. 218–221; Атаманчук Г. В. Теория государственного управления. Курс лекций.– М. , 1997.– С. 171–174.
41. см.: Алехин А. П. , Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Указ. соч.– С. 224.
42. см.: Старилов Ю. Н. Административное право: В 2 ч. Ч. 1: История. Наука. Предмет. Нор¬мы. – Воронеж.: Изд-во Воронежского государственного университета, 1998.– С. 189—190.
43. см.: Коркунов Н. М. Указ и закон. – СПб., 1874. – С. 30.
44. см.: Державне управління: теорія та практика. За заг. Ред. Проф. Авер’янова В.Б.К., 1998. – С.29.
45. см.: Державне управління: теорія та практика. За заг. Ред. Проф. Авер’янова В.Б.К., 1998.– С29.
46. см.: Державне управління: теорія та практика. За заг. Ред. Проф. Авер’янова В.Б.К., 1998.– С29.
47. Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні. Наук.доп.під загальною редакц. Академіка НАН України Ю.С. Шемшученка, док. Юрид. Наук. В.Б.Аверь”янова. – К., 1995. – С5.
48. Подібна тенденція простежується і по відношенні до вико¬навчої влади. Так, наприклад, Г.І.Ткач та І.В.Март'янов визначають виконавчу владу як "діяльність спеціально створеного апарату", а В.Шаповал – як "сукупність державних органів та установ, що здійснюють... функції". (Ткач Г.І., Март'янов І.В. Державна виконавча влада в Україні: поняття, завдання, шляхи вдосконалення //Проблеми державотворення в Україні. – Львів, 1994, вип. 31. – С. 29; Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. – К., 1995. – С. 63)
49. см.: Атамачук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М., 1975. – С.153.
50. см.: Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М.,1987. – С.73,78-79. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. – К., 1983. – С.57.
51. см: Старилов Ю. Н. Указ. соч.– С. 146–151, 188–191.
52. см.: Административное право Украины. // Под ред. Ю.П.Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук. – Харьков, 2003. – С8.
53. см.: Махина С. Н. Указ. соч. – С. 40–41
54. см.: Махина С. Н. Указ. соч.– С. 43.; Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Указ. соч. С. 225; здесь же см. классификацию административно-правовых форм по различным основаниям. С. 225—226.
55. см.: Новоселов В. И. К вопросу об административных договорах // Правоведение. – 1969. – № 3. – С. 40—45; Договорные формы управления: постановка проблемы и пути решения: Материалы московских совещаний. / Отв. ред. Б. 3. Мильнер и др. – М., 1981. 114с.; Ямпольская Ц. А. О теории административного договора // Сов. государство и право. – 1996. – № 10.– С. 56—63.
56. Большинство учебников, изданных в последние годы, содержат параграфы или главы, по¬священные административному договору. Также необходимо отметить следующие публикации по теме: Афанасьев К.К. Административный договор: Учебное пособие. – Луганск: РИО ЛАВД, 2002. – 72с., Аверьянов В.Б.// Право Украины, 2002.№3. Битяка Ю.П. Административный договор. Административное право Украины. – Харьков: Право, 2003. – С.158., Васильев А.С. Административный договор. Административное право Украины. – Харьков: «Одиссей», 2001. – С.143. Бахрах Д. Н. , Демин А. В. Административный договор: вопросы теории // Рос. юрид. журнал. 1995. № 2. С. 69–79; Демин А. В. Общие вопросы теории административного договора. Красноярск, 1998; Он же. Нормативный договор как источник административного права // Госу¬дарство и право. 1998. № 2. С. 15–21; Коренев А. П. , Абдурахманов А. А. Административные договоры: понятие и виды // Журн. российского права. 1998. № 7. С. 83–91; Розенфельд В. Г. , Старилов Ю. Н. Современные проблемы формирования теории административного договора // Правовая наука и реформа юрид. образования: Сб. науч. трудов. Воронеж, 1995. Вып. 3: Публич¬ное право: пробл. совр. развития. С. 6–50; Они же: Проблемы современной теории администра¬тивного договора // Правоведение. 1996. № 4. С. 47–67; Старилов Ю. Н. Административный договор: опыт законодательного регулирования в Германии // Государство и право.– 1996.– № 12.– С. 40–52., Стефанюк В. Понятие, признаки и и публично-правовая природа административного договора. // Право Украины. – 2003.– №4.– С.105-106., Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К., 1999. – С.120.
57. см: Андреева Л. Форма договора и последствия ее несоблюдения // Российская юстиция. – 1999. – №2. – С.15 – 19. Денисов С.А. Преимущественное право на заключение договора как институт, устанавливающий пределы свободы заключения договора // Законодательство. – 1997. – № 2.
58. см.: Иванов В.В. Общие вопросы теории договора.– М.,2000. – С.8
59. см.: Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М., 1995. – С.182.
60. см.: Ведомости Верховного Совета Украины, 1994, № 10, Ст. 45.
61. см.: Коммуна. 1999. 24 марта.
62. см.: Кабалкин А. Понятие и условия договора //Российская юстиция. – 1996. – №6.
63. см: Сборник документов франко-российского сотрудничества №1. Российско-Французкая серия Информационные и учебные Материалы. 1998. С.24 – 26.
64. см.: Административное право Украины. Под ред. проф. Ю.П. Битяки. – Харьков: Право, 2003. – С.163.
65. см.: Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть), Учебное пособие. – Х.: 2001. - С. 163.
66. см.: Ноздрачев А.Ф. Содержание института административно-правового регулирования экономических отношений / Институт административного права (третьи Лазаревские чтения) // Государство и право. – 1999. – №10. – С.15 – 16.
67. см.: Габричидзе Б.Н., Чернявский А. Г. Административное право Российской Федерации. – М., 2001. – С. 236.
68. см.: Габричидзе Б.Н., Чернявский А. Г. Административное право Российской Федерации. – М., 2001. – С. 236.
69. см: например, Закон Украины от 16 декабря 1993 года «О государственной службы » // Ведомости Верховной Рады Украины, 1993, № 52, ст. 490. Статья 3, Основные принципы государственной службы: устанавливает приоритет прав и свобод человека и гражданина, их непосредственное действие, обязанность го¬сударственных служащих признавать, соблюдать и защищать права и свободы человека и граж¬данина как принцип государственной службы.
70. см.: Бахрах Д.Н. Указ. соч. – С.134; Демин А.В. Общие вопросы теории административного договора. – Красноярск, 1998. – С.57 – 58.
71. см.: Российское полицейское (административное) право: Конец 19 – начало 20 века. С. 350 – 351.
72. см.: Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М., 1914.
73. см.: Елистратов А.И. Очерк административного права.– М., 1922. – С.95.
74. см.: Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М., Изд. 2-е доп. 1917.– С. 161.
75. см.: Елистратов А.И. Указ.соч. С. 162.
76. см.: Елистратов А.И. Указ.соч. С. 164.
77. см.: Кобалевский В.Л. Очерк административного права. Киев, 1924.; Сперанская К. Об административном договоре // Вестник Верховного Суда СССР. –1928.– №3.
78. см.: Елистратов А.И. Административное право РСФСР. – Л., 1925; Он же. Административное право. – М., 1929; Кобалевский В.Л. Советское административное право.– Харьков, 1929.
79. см.: Евтихиев А.Ф. Основы советского административного права. – Харьков, 1925. – С.189.
80. см.: Сперанская К. Об административном договоре. // Вестник Верховного Суда СССР. 1928. № 3 (12). С.19.
81. см.: Шавров Б. Договоры о сформировании ведомственной милиции // Административный вестник. – 1927. – № 2. – С. 44 - 46.
82. см.: Ямпольская Ц.А. О теории административного договора. // Советское государство и право. – 1966. – №10.
83. см.: Карассе А.В. К вопросу о юридической природе обязательств по поставке государству сельскохозяйственной продукции // Советское государство и право. – 1947. – № 3. – С. 62.
84. см.: Ямпольская Ц.А. О теории административного договора // Советское государство и право. – 1966.– №10.– С.132.,136.
85. см.: Ямпольская Ц.А. О теории административного договора. // Советское государство и право. – 1966. – № 10. – С. 134.
86. см.: Новоселов В.И. К вопросу об административных договорах. // Правоведение. – 1969. – № 3.
87. см.: Новоселов В.И. Указ.соч. С. 43
88. см.: Новоселов В.И. К вопросу об административных договорах // Правоведение. – 1969. – № 3.– С.45.
89. см.: Юсупов В.А. Право и советское государственное управление, (административно-правовой аспект). – Казань. – 1976; Он же. Правоприменительная деятельность органов управления. – М., 1979.
90. см.: Манохин В.М. Хозяйственное обслуживание организаций и граждан. – М.,1975.
91. см.: Клейн Н.И. Организация договорно-хозяйственных связей. – М. 1976; Тарновская Е.А. Эффективность правового регулирования материально-технического снабжения. – Л., 1976.
92. см.: Безденежных В.М. Правовые формы административной деятельности советской милиции. – М., 1969.
93. см.: Резвых В.Д. Административно-правовая охрана социалисти¬ческой собственности. М., 1975.
94. см.: Козлов Ю.М. Указ, работа. С. 30.
95. см.: Договорные формы управления: постановка проблемы и пути решения: материалы Московского совещания. – М., 1981.
96. Термин «координационный договор», обозначающий договор координационной хозяйственной и управленческой деятельности, предложил В.Д. Рудашевский. См: В. Д. Рудашевский Договорная форма интеграции управления: исходные положения, возможности использования проблемы // Договорные формы управления: постановка проблемы и пути решения. – М.,1981. – С.17 – 18.
97. Например М.И. Брагинский писал: «сфера применения договора это всегда координационная деятельность. Договор четко делится на два вида. Они направлены на осуществление, во-первых, организационной деятельности и, во-вторых оперативно-хозяйственной деятельности». См: Брагинский М.И. К вопросу о договорных формах управления народным хозяйством // Договорные формы управления. С.73.
98. см.: Бачило И.Л. Теоретические проблемы ответственности в управлении // Правовые основы ответственности в управлении в СССР и ГДР. – М., 1981.
99. см.: Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М., 1988.– С.180
100. см.: Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М., 1987. С. 79.
101. см.: Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.,1988. С.180.
102. см.: Советское административное право. Учебник. М.: Юрид. лит., 1990. – С.152.
103. см.: Кикоть В.А. О договорных формах управления государственными и общественными делами // Договорные формы управления: постановка проблемы и пути решения. – М. 1981.– С.37.
104. см.: Рудашевский В.А. Указ. соч. – С.17.
105. см.: Супатаева О.А. Административные договоры как организационная форма межотраслевой координации и межотраслевого сотрудничества // Договорные формы управления: постановка проблемы и пути решения. – М. 1981. – С.51.
106. см.: Курашвили Б.П. О понятии административного договора // Договорные формы управления: постановка проблемы и пути решения. – М. 1981. – С53.
107. см.: Тихомиров Ю.А. Договор как регулятор общественных отношений // Правоведение. – 1990. – №5.
108. см.: Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.,1995. – С.180 – 198; Розенфельд В.Г., Старилов Ю.Н. Указ.соч. – С.24 – 27.
109. см.: Юсупов В.А. Актуальные проблемы административного права // Советское государство и право. – 1991. – № 11. – С. 35 - 41.
110. см.: Бахрах Д.Н. Важные вопросы науки администра¬тивного права // Государство и право. – 1993. – № 2. – С. 37 - 39.
111. см.: Бахрах Д.Н. Административное право. – М.: БЕК. 1993. – С. 131.
112. см.: Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации.– М., 1994.
113. см.: Резніченко С.В. Договір у системі джерел конституційного права України: Монографія. – Одеса, 1999. – С.118.
114. см.: Аверьянов В. Адміністративне право України. Доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – №8. – С.12.
115. см: Колпаков В.К.Адміністративне право України: підручник. – К.,1999. – С.217.
116. см: Афанасьев К.К. Административный договор. Учебное пособие. Луганск.2002. 72с.
117. см.: Право Украины, 2003, №4.– С.105-106.
118. см.: Брэбан Г. Французское административное право. – М., 1998.; Ведель Ж. Административное право Франции. – М., 1973.; Общие сведения об административном праве Франции. – М., 1993.; Юридические и материальные средства административной деятельности во Франции. – М., 1994; Rainaud J.-M. Le contrakt administratif: volonte des parties ou loi de servise public ? // Revue du droit public et de la science politique en France et a 1'etranger. 1985. № 5.
119. см.: Старилов Ю.Н. Административный договор: опыт законодательного регулирования В Германии // Государство и право. – 1996. – №12. – С.40 – 52.
120. см.: Guide juridique Dalloz. Т. 2. P., 1995. P.
121. см.: Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства.– М., 1908. – С.302,303.
122. см.: Брэбан Г.Указ.соч. – С.32.
123. см.: Ведель Ж. Указ.соч. – С.176 – 177.
124. см.: Ведель Ж. Указ.соч. – С 166 – 168.
125. см.: Старилов Ю.Н. Административный договор: опыт законодательного регулирования в Германии // Государство и право. – 1996.– № 12.– С. 40-52.
126. см., например: Fluck J. Grundprobleme des offentlich - rechtlichen
vertragsrechts // Verwaltung.- Berlin ( West), 1989.
127. см: Stelkens P. Praxis des Verwaltungsrechts.Verwaltungsverfahren Munchen, 1991.C.217 – 218.
128. См.: Introduction to Turkish Law. Deventer, 1987. P. 85.
129. см.: Старосьцяк Е. Правовые формы административной деятельности. – М., 1959. – С. 257.
130. Ведомости Верховной Рады Украины 1992, N 36, ст. 527.
131. см.: газета "Голос Украины" от 23.01.96 N 13.
132. см.: Постановление Кабинета Министров Украины от 29.02.1996 г. «О порядке формирования и размещения государственных заказов на поставку продукции для государственных нужд и контроля за их выполнением» № 266
133. см.: Приказ Министерства финансов Украины, Министерства экономики Украины, Министерства сельского хозяйства и продовольствия Украины от 24 сентября 1996 года «О порядке обеспечения сельскохозяйственных товаропроизводителей нефтепродуктами в счет финансирования заготовки сельскохозяйственной продукции по государственному заказу 1996 года и проведения за них расчетов путем поставки зерна в государственные ресурсы» № 301/202/130 от 24.09.96
134. см.: Постановление Кабинета Министров от 25 ноября 1999года «О мероприятиях по выполнению соглашения между Правительством Украины и Правительством Республики Узбекистан о поставках продукции на эквивалентной взаимосвязанной основе» № 2141
135. см.: Постановление Кабинета Министров от 8 февраля 1999 года «О поставке отдельных видов продукции по производственной кооперации между предприятиями Украины и Азербайджанской Республики» № 164
136. См.: Информационное письмо Высшего Арбитражного Суда Украины от 12 марта 1996 года. № 01-8/110 от 12.03.96
137. Ведомости Верховной Рады Украины, 1999, N 40, Ст. 362
138. Ведомости Верховной Рады Украины, 1999, № 41, Ст.372.
139. см.: Ведомости Верховной Рады Украины, 1999, № 51, Ст. 446
140. см.: Ведомости Верховного Со