АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНИ

Короткий опис

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ
І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ТКАЧЕНКО Олександр Олександрович
УДК 354.89

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНИ

12.00.07 — адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Ліпкан Володимир Анатолійович
доктор юридичних наук, доцент

Київ — 2013

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ 14
1.1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ 14
1.2 ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ УДО УКРАЇНИ 40
1.3 ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ 48
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 75
РОЗДІЛ 2 СТАН АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УДО УКРАЇНИ 81
2.1 ПРАВОВИЙ ЗМІСТ БЕЗПЕКОВОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ 81
2.2 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УДО УКРАЇНИ 109
2.3 МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ УДО УКРАЇНИ 125
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 134
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УДО УКРАЇНИ 138
3.1 УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ УДО УКРАЇНИ З ІНШИМИ СУБ’ЄКТАМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ 138
3.2 БІЛА КНИГА УДО УКРАЇНИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ 157
3.3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ТА БЕЗПЕКИ 168
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 176
ВИСНОВКИ 180
ДОДАТКИ 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 212

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БП — безпека президента
ВНЗ — вищий навчальний заклад
ВПО — вищі посадові особи
ВРУ — Верховна Рада України
ЗУ — закон України
КМУ — Кабінет Міністрів України
ОДВ — органи державної влади
СБУ — Служба безпеки України
СЗБП — система забезпечення безпеки президента
СЗР — Служба зовнішньої розвідки
УДО — Управління державної охорони України

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова України як незалежної держави здійснюється в умовах зростання загроз нормальному функціонуванню органів державної влади та їх посадовим особам, безпеці Президента України. Конфліктний розвиток сучасного світового співтовариства, поєднаний зі зменшенням ефективності діяльності міжнародних інституцій, а також внутрішня конфліктогенність українського суспільства зсередини і нестабільність правової системи утворюють живильне підґрунтя для активізації різноманітних деструктивних сил з метою нанесення шкоди українській державності.
За цих умов особливої уваги набувають питання захисту конституційного ладу, національного суверенітету і державності України, зокрема й через формування ефективного механізму адміністративного-правового регулювання діяльності суб’єктів державної охорони. У цьому аспекті вкрай необхідне формування нових підходів і нових кадрів, вихованих у нових умовах інформаційного суспільства щодо розуміння сутності та призначення Управління державної охорони України. Застарілі підходи, відсутність молодого покоління на керівних посадах і невисока ефективність адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України призводять до калькування роботи УДО і колишнього дев’ятого управління КДБ СРСР, що не відповідає сучасним тенденціям у сфері державної охорони.
Нині очевидними стають факти силового впливу на голів держав, окремих посадових осіб, які відстоюють національні інтереси. Відбулися зміни правлячих еліт у Тунісі, Єгипті, Афганістані, Конго, Грузії, Лівії. Досі точаться конфлікти в Сирії, інспіровані ззовні. За цих умов, а також через невиважену внутрішню політику безпеки, керівництво нашої держави власноруч створює умови для формування значного потенціалу активізації силових варіантів розв’язання конфліктних ситуацій – аж до повалення державної влади в Україні. Саме тому така актуальна наразі світоглядна зміна усвідомлення призначення УДО України, закріплення концептуально нового адміністративно-правового статусу даного органу в оновленому законі, що регулюватиме порядок його організації та діяльності. Це сприятиме удосконаленню керованості системи державної охорони, підвищенню рівня безпеки української державності, інститутів Президента України і вищих посадових осіб.
Важливість і нагальна потреба у розв’язанні даних теоретичних і утилітарних питань підтверджує здійснений нами аналіз практичної діяльності Управління державної охорони України, внаслідок якого було виявлено низку суперечностей: змістовного, інформаційного, правового й організаційного характеру, які в цілому заважають ефективно забезпечувати безпеку Президента України, повною мірою реалізовувати ним конституційні функції як гаранта державного суверенітету та незалежності нашої держави.
Це зумовило ретельне дослідження міжнародного досвіду, необхідність моніторингу законодавства у сфері державної охорони та приведення його у відповідність до національних інтересів і сучасних реалій у безпековій сфері.
Забезпечення безпеки вищих посадових осіб держави виступає невід’ємною складовою загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки України і включає в себе здійснення безпекових, інформаційних, політичних, організаційних, оперативних, технічних та інших заходів і реалізується шляхом здійснення державної політики національної безпеки.
При написанні дослідження автор використовував праці вчених в галузі адміністративного права, зокрема: В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, В. Г. Афанасьєва, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, В. В. Галунька, В. М. Гаращука, Л. В. Коваля, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменко, В. І. Курила, Б. М. Лазарева, Л. Ф. Морозова, Н. М. Осипової, П. М. Рабіновича, В. І. Ремньова, А. О. Селіванова, А. І. Сироти, С. Г. Стеценка, Ю. О. Тихомирова, М. М. Тищенка, В. В. Цвєткова, Ю. С. Шемшученка.
Джерельною базою слугували також роботи, присвячені безпосередньо правовим аспектам діяльності УДО та інших суб’єктів забезпечення безпеки органів державної влади та вищих посадових осіб, зокрема: В. А. Ліпкана, М. Б. Левицької, В. В. Майорова, Ю. Є. Максименко, В. Я. Настюка, Н. Р. Нижник, М. М. Пендюри, Г. О. Пономаренко, В. І. Шакуна та інших.
Попри численні наукові дослідження, присвячені різним аспектам діяльності УДО України, поза науковим обігом на монографічному рівні залишилося комплексне, системне дослідження проблем адміністративно-правового регулювання його діяльності. Відсутність системного, методологічного розуміння та наукового опрацювання зазначених питань у вітчизняній правовій науці зумовлює актуальність даної теми, а отже, вибір її як теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до основних положень законів України „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, „Про основи національної безпеки України”, Стратегії національної безпеки України „Україна у світі, що змінюється”, затвердженої Указом Президента України № 389/2012 від 8 червня 2012 року, Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років, затвердженого Наказом МВС від 29 липня 2010 року № 347, а також плану науково-дослідної діяльності кафедри адміністративного та фінансового права НУБІПУ.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосування, аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання діяльності Управління державної охорони України.
Для досягнення поставленої мети дослідження були визначені такі задачі:
– визначити рівень дослідження теми адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України;
– дослідити історію становлення УДО України;
– з’ясувати правові засади державної охорони;
– визначити правовий зміст безпекової функції держави;
– встановити адміністративно-правовий статус УДО України;
– науково обґрунтувати необхідність розроблення методики визначення оптимальної чисельності працівників УДО України;
– сформулювати напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання взаємодії УДО України з іншими суб’єктами системи державної охорони;
– надати пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України через обґрунтування місця та ролі Білої книги УДО України;
– визначити перспективи розвитку освітніх програм в галузі охорони та безпеки.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України.
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання діяльності УДО України.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається із сукупності загальних, галузевих та спеціальних наукових методів, що в комплексі дають змогу розв’язати поставлені задачі та досягнути мети дослідження. Базовою методологічною основою виступає системний підхід, що надає можливість обґрунтувати взаємозв’язок та взаємообумовленість процесів та явищ як елементів складної системи державної охорони. За допомогою діалектичного та історичного підходів досліджено ґенезу наукових поглядів, присвячених окремим аспектам порушеної проблематики, історію становлення УДО України, правові засади державної охорони (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Формально-логічний та соціологічний методи надали можливість визначити стан адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України, дослідити зміст безпекової функції (підрозділ 2.1). Застосування структурно-функціонального підходу уможливило визначити адміністративно-правовий статус УДО України (підрозділ 2.2) Порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення правових засад державної охорони, напрямів удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності УДО (підрозділи 1.3, 3.1). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначені поняття, загальні та окремі риси державної охорони (підрозділ 1.3). За допомогою формально-юридичного та герменевтичного методів досліджувався зміст нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної охорони, з’ясовувалися зміст і значення застосованих у них термінів, було здійснено співвідношення функцій охорони та безпеки, визначено зміст Білої книги, а також обґрунтовано необхідність розроблення та нормативного закріплення нових освітніх програм у сфері охорони та безпеки, обґрунтовано висновки та пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері державної охорони (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3). Прогностичний аналіз надав можливість спрогнозувати тенденції подальшого розвитку законодавства у сфері державної охорони.
Нормативну базу дисертації складають Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, які регулюють правовідносини у сфері державної охорони.
Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення: 1) статистичних матеріалів Державного комітету статистики України, Управління державної охорони України, органів державної влади; 2) практичної діяльності УДО України та інших суб’єктів системи державної охорони; 3) проектів концепцій реформування органів кримінальної юстиції; 4) різноманітних експертних матеріалів, що надсилаються до профільних комітетів Верховної Ради України стосовно адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України; 5) правової публіцистики, періодичних, довідкових, у тому числі електронних видань. У дисертації використано особистий досвід здобувача, отриманий під час проходження служби в Управлінні державної охорони України.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації комплексно розкриваються теоретичні та практичні питання адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових теоретичних положень, обґрунтовано відповідні висновки, надано рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України, зокрема:
уперше:
– в адміністративно-правовій доктрині обґрунтовано необхідність формування системи державної охорони і законодавчого визначення статусу Управління державної охорони України як головного суб’єкта даної системи, відповідального за реалізацію державної політики безпеки президента, органів державної влади України та вищих посадових осіб;
– обґрунтовано існування і уведено до наукового обігу нове наукове поняття „безпекова функція держави”, яке стало наслідком проведення компаративного аналізу функцій сучасної держави і функцій УДО;
– розроблено дворівневу модель системи суб’єктів державної охорони: суб’єкти загальної компетенції і суб’єкти спеціальної компетенції;
– розроблено методику визначення критеріїв формування законодавчого переліку об’єктів державної охорони. Основний критерій: особи, які за посадою входять до РНБОУ — це посадові особи органів державної влади України, які фактично становлять основу формування та реалізації державної політики національної безпеки та є суб’єктами забезпечення національної безпеки України і репрезентують сили національної безпеки;
– науково обґрунтовано такий напрям оптимізації діяльності УДО, як розроблення методики обчислення оптимальної (необхідної та достатньої) чисельності особового складу УДО України, а також суб’єктного та об’єктного складу системи державної охорони;
– науково обґрунтовано необхідність розроблення Білої книги УДО України — аналітичного документа прогнозно-індикативного значення щодо висвітлення реального стану, планування, формування, розвитку та реалізації напрямів державної політики безпеки президента та органів державної влади;
– визначено поняття, модель та складові компоненти правової безпеки президента: 1) президент як гарант додержання Конституції; 2) право законодавчої ініціативи: а) право та правовий механізм відкладального вето; б) скасування підзаконних актів підпорядкованих органів і посадових осіб, які суперечать Конституції; в) зупинення нормативно-правових актів Верховної Ради АРК; г) права на призначення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою; ґ) право визначення невідкладності ухвалення того чи іншого законопроекту; 3) право передачі на референдум законопроекту; 4) використання узгоджувальних процедур для розв’язання спірних питань; 5) право звертатися до Конституційного Суду України з поданням із питань про прийняття рішень щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Автономної Республіки Крим та із поданням із питань надання висновків щодо відповідності Конституції України міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України про надання згоди на їх обов’язковість; 6) право призначення Всеукраїнського референдуму щодо зміни Конституції України, проголошення референдуму за народною ініціативою;
– виділено чинники, які обумовлюють неефективність адміністративно-правової охорони прав президента: права президента не забезпечені належними засобами адміністративного характеру, що значно знижує дієвість загальнодержавного механізму охорони його прав, в якому адміністративно-правовий механізм посідає важливе місце; низькі санкції за порушення конституційних прав і свобод президента та вищих посадових осіб сприяють поширенню порушень їх прав, особливо в інформаційній сфері, де завдана інформаційна шкода, яка фактично важко вимірюється, наносить дуже серйозної шкоди іміджу не лише самих суб’єктів, скільки усій державі в цілому; з набуттям чинності нового КПК України потребує значного удосконалення судовий захист прав і свобод президента; відсутня спеціалізація судів із розгляду справ про порушення прав президента та вищих посадових осіб, відсутні кваліфіковані працівники та органи спеціальної компетенції, до функціональних обов’язків яких входило б попередження і виявлення порушень прав зазначених суб’єктів, супроводження справ у різних державних інстанціях, у тому числі судових; відсутність ключових кодифікованих актів у сфері національної безпеки (наприклад, Кодексу України про національну безпеку, Кодексу України про інформацію) гальмують правозастосовний процес у сфері забезпечення національної безпеки, у тому числі у сфері забезпечення Президента України та вищих посадових осіб держави;
– уведено в науковий обіг поняття „державна політика безпеки президента та вищих посадових осіб” — система офіційно прийнятих поглядів щодо визначення цілей і завдань, принципів, основних напрямів і механізму забезпечення безпеки президента і вищих посадових осіб і національних інтересів; визначено основні завдання даної політики;
удосконалено:
– авторське визначення понять: „забезпечення безпеки президента”, „державна охорона”, „державна безпека”, „охорона президента”, „захист президента”, „взаємодія суб’єктів забезпечення безпеки органів державної влади та вищих посадових осіб” ;
– пропозиції автора щодо оптимізації законодавчого забезпечення діяльності УДО України через внесення змін та доповнень до Закону України „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”;
– науковий підхід щодо розуміння безпеки президента як безпеки одноособового державного органу, а не фізичної безпеки президента як особи;
– визначення функцій УДО України: безпекова, охоронна, адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, контрольна, економічна, навчально-наукова;
– теоретичне обґрунтування доцільності розмежування адміністративно-правового статусу суб’єктів державної охорони;
– визначення принципів державної охорони;
– наукове значення класифікації взаємодії суб’єктів державної охорони, зокрема, запропоновано новий критерій: за суб’єктом відповідальності взаємодії;
– теоретичне положення щодо адміністративно-правового регулювання взаємодії УДО України з іншими суб’єктами забезпечення безпеки органів державної влади та посадових осіб;
– позицію, згідно з якою провідним вищим навчальним закладом із підготовки фахівців у галузі охорони та безпеки МОН України має визначити Інститут підготовки кадрів для УДО (або його правонаступника із іншою назвою), затвердивши розроблені цим ВНЗ стандарти, з урахуванням існуючих напрацювань навчальних закладів і фахівців, які мають відповідний безпосередній досвід складання даних програм;
дістало подальшого розвитку:
– аргументація положення щодо необхідності дослідження місця то ролі інституту безпеки президента не лише як складового елемента інституту президента, а як складового системи національної безпеки;
– дослідження історії становлення УДО України;
– аргументація щодо розмежування функцій охорони та безпеки;
– аргументація позиції щодо визначальності національних інтересів для діяльності УДО України;
– аргументація щодо необхідності нормативного закріплення завдань взаємодії УДО з іншими суб’єктами системи державної охорони;
– поглиблення знань про триєдність функцій держави у контексті визначення функцій УДО України;
– виділення ознак механізму адміністративно-правового регулювання діяльності президента;
– обґрунтування потреби у спільному (УДО з іншими зацікавленими навчальними закладами) формуванні національних освітніх програм за напрямом «Security management», з урахуванням вітчизняних особливостей і потреб системи державної охорони.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дослідження, висновки та рекомендації можуть бути застосовані як у правотворчості стосовно удосконалення законодавства про державну охорону, так і в безпосередній діяльності УДО України, а також у правовій науці й освіті, а саме:
– у правотворчості — при розробленні оновленого Закону України „Про безпеку органів державної влади України та посадових осіб”, удосконаленні відповідних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної охорони, при гармонізації українського законодавства в даній сфері з міжнародним та уніфікації із законодавством інших країн;
– у правозастосуванні – при реалізації норм правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної охорони, під час здійснення УДО України власної діяльності;
– у наукових дослідженнях – для подальшого проведення теоретичних розвідок щодо обґрунтування нової спеціальності у галузі охорони та безпеки, розширення методологічної бази адміністративного права щодо адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України як органу державної влади;
– у навчально-методичному процесі – при підготовці навчальних програм, підручників, навчальних посібників із дисципліни: „Адміністративне право” (акт впровадження Національного університету біоресурсів і природокористування України від 16.05.2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки було оприлюднено дисертантом на чотирьох науково-практичних конференціях: „Правові та політичні проблеми сучасності” (м. Луцьк, 2012 р.), „Інформаційні технології боротьби з тероризмом” (м. Київ, 2012 р.), „Правові проблеми сучасності” (м. Запоріжжя, 2013 р.), „Протидія сучасним формам тероризму та екстремізму” (м. Київ, 2013 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в п’яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, у чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – ___ сторінок. Список використаних джерел налічує 306 найменувань на 29 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове бачення розв’язання наукових задач, зміст яких полягає в комплексному та правовому аналізі адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України та виробленні пропозицій і рекомендацій щодо здійснення означеної діяльності, підвищення її наукового рівня і практичної ефективності. За результатами проведеного дослідження сформульовано такі найбільш важливі та практично значущі науково обґрунтовані висновки.
1. Визначено рівень дослідження теми адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України. Характерною особливістю досліджуваних робіт є те, що попри важливість питань адміністративно-правового регулювання безпеки президента та забезпечення безпеки органів державної влади, їм не приділено належної уваги. В Україні тема діяльності УДО в цілому, зокрема і адміністративно-правових її аспектів, не висвітлена. Відкритих наукових досліджень, в яких було б: а) складено системне уявлення про сутність та призначення даного органу спеціального призначення; б) визначено адміністративно-правовий статус у системі суб’єктів забезпечення національної безпеки і реалізації засад внутрішньої та зовнішньої політики; в) описано механізми взаємодії УДО з іншими суб’єктами саме в цій діяльності, а не лише щодо окремих заходів забезпечення фізичної безпеки; г) визначено зміст адміністративно-правових відносин у сфері діяльності УДО – немає. Більшість праць, в яких розглядаються різноманітні аспекти функціонування та розвитку інституту президента та президентства, присвячено аналізу значного спектра проблем, натомість питання безпеки президента як одноособового державного органу, який виступає гарантом Конституції, державного суверенітету і додержання конституційного ладу не розглядаються. Аналіз адміністративно-правових і теоретико-правових робіт уможливив наголошувати на важливості подальших наукових досліджень проблеми правової безпеки президента як важливого наукового напряму в контексті формування системного інституту безпеки Президента України, удосконалення діяльності УДО, зокрема корекції його адміністративно-правового статусу.
2. Досліджено історію становлення УДО України. Побіжний аналіз історії становлення та розвитку УДО України надав можливість констатувати, що нинішнє УДО має власні традиції безпекової діяльності, виступає гідним послідовником історичних традицій успішного здійснення державної охорони та головним суб’єктом загальнодержавної системи безпеки президента, органів державної влади та посадових осіб.
3. З’ясовано правові засади державної охорони. Внаслідок з’ясування складових механізму адміністративно-правового регулювання, суб’єктів та об’єктів державної охорони, здійснення співвідношення функцій безпеки та охорони встановлено, що УДО України реалізує функцію безпеки за допомогою заходів безпеки і режимів безпеки. А відтак УДО України забезпечує безпеку президента, а не лише його охорону. У зв’язку з чим доведена наукова і практична потреба у зміні назви даного державного правоохоронного органу спеціального призначення і розробленні нового нормативно-правового акта, який регулював би його порядок організації та діяльності. Визначено такі поняття, як: охорона президента, захист президента, безпека президента та вищих посадових осіб, забезпечення безпеки президента, правова охорона прав президента та вищих посадових осіб.
4. Визначено правовий зміст безпекової функції держави. Аналіз історичного спадку і державно-правової думки уможливив, спираючись на національні надбання, віднайти сучасний правовий зміст концепції незалежної, суверенної, унітарної, парламентсько-президентської республіки із сильним главою держави — ефективної держави. Ми визнаємо державу провідною політико-територіальною одиницею громадянського суспільства, єдино можливою ефективно гарантувати реалізацію прав і свобод, законних інтересів людини, передусім безпеки, за умови збереження демократичного режиму. Не применшуючи ролі громадянських інституцій, переконані у необхідності подальшого вивчення провідної ролі держави у сучасному світі. Зіставлення функцій держави із адміністративно-правовою компетенцією УДО дозволило сформулювати гіпотезу про необхідність формування нової функції і уведення для її позначення до наукового обігу нового поняття: „безпекова функція держави”. Аналіз правових та організаційних форм надав можливість виокремити функції УДО України: безпекова, охоронна, адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, контрольна, економічна, навчальна.
5. Встановлено адміністративно-правовий статус УДО України. Доведено необхідність кореляції адміністративно-правового статусу із національними інтересами. Обґрунтовано думку, що зміна функціонального призначення даного органу, його переорієнтація із забезпечення фізичної охорони на забезпечення безпеки президента має стати першим кроком до формування нової структури, яка забезпечуватиме безпеку інституту президента, ефективна діяльність якого гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність та конституційний лад нашої держави. Зміна назви має стати наслідком усвідомлення зміни змісту діяльності, формування політики безпеки президента. Визначено модель системи правового регулювання УДО, а також подано дворівневу модель суб’єктів державної охорони. Окремо визначено наукові підходи до формування об’єктів державної охорони.
6. Науково обґрунтовано необхідність розроблення методики визначення оптимальної чисельності співробітників УДО України. Автором критикується підхід, за якого в законодавстві України встановилася практика визначення граничної чисельності персоналу і правоохоронних органів. Зокрема доводиться хибність позиції щодо визначення граничної чисельності військовослужбовців УДО України. У даному аспекті виділено такі наукові потреби: необхідно розробити методику визначення оптимальної чисельності військовослужбовців УДО яка базуватиметься на синтезі методик кількісного, структурного, факторного та функціонального аналізів, однозначно виключивши можливість законодавчого закріплення граничної чисельності; необхідно розробити критерії формування переліку посадових осіб і органів державної влади України, а також міжнародних організацій, щодо яких здійснюється державна охорона. Запропоновано конкретний алгоритм даної методики, складовими якого мають бути наступні блоки інформації: національні інтереси; пріоритетні національні інтереси; органи, що реалізують пріоритетні національні інтереси; прогнозна кількість посадових осіб органів державної влади, членів їхніх сімей, щодо яких також потрібно здійснювати заходи державної охорони; прогнозна кількість важливих заходів міжнародного характеру, на які можуть прибувати особи, щодо яких потрібно вживати заходів безпеки, що їх здійснює УДО; моніторинг безпекового середовища; прогнозні значення можливостей кризових ситуацій; моніторинг законодавства України на предмет формування правових загроз національній безпеці; моніторинг рівня готовності інших правоохоронних органів щодо конструктивної, раціональної та доцільної взаємодії з УДО до виконання покладених на УДО завдань; корекція безпекового та правоохоронного законодавства на предмет формування ефективної політики забезпечення державної безпеки; формування концепції політики державної безпеки; організація формування контролю за реалізацією положень державної політики державної безпеки.
7. Сформульовано напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання взаємодії УДО України з іншими суб’єктами системи державної охорони. Взаємодія суб’єктів, які безпосередньо здійснюють діяльність із забезпечення безпеки вищих посадових осіб і органів державної влади, може дати очікуваний ефект, якщо матиме конкретний характер і ґрунтуватиметься на законі, дотриманні принципів взаємодії та правильному поєднанні форм і методів професійної діяльності, властивих кожному із суб’єктів взаємодії. Доведена необхідність у чіткому розмежуванні повноважень та обов’язків кожного суб’єкта взаємодії відповідно до предметної компетенції кожного з них, ґрунтуючись на відповідному законодавстві. Усунення існуючих недоліків, розроблення нових форм і методів взаємодії УДО України з іншими суб’єктами забезпечення безпеки органів державної влади та посадових осіб в нинішніх умовах сприятимуть підвищенню рівня їх безпеки. Вагомим інструментом на цьому шляху виступає підвищення рівня ефективності взаємодії системи безпеки президента і зміна вектора безпекової діяльності на новий якісний державницький рівень, чітке визначення завдань взаємодії та відповідальних суб’єктів взаємодії на законодавчому рівні. Це уможливлює визначити концепцію безпеки президента та вищих посадових осіб, будучи визначальним суб’єктом управління державною безпекою реально впливати не лише на формування, а й на хід реалізації державної політики безпеки президента, органів державної влади та посадових осіб, здійснювати прогнозне забезпечення їх діяльності та моніторинг безпекового середовища з метою реалізації органами державної влади власної компетенції.
8. Надано пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності УДО України через обґрунтування місця та ролі Білої книги УДО України. Біла книга УДО – аналітичний документ прогнозно-індикативного значення щодо висвітлення реального стану, планування формування, розвитку та реалізації напрямів державної політики безпеки президента та органів державної влади. Структура даного документа: життєво важливі національні інтереси; безпека президента та органів державної влади – перманентні та атрибутивні складові системи національних інтересів; інститут безпеки президента як складовий інститут президента; прогнозний рівень безпеки президента та вищих посадових осіб; підсумки діяльності за минулі роки; система державної охорони; кадрова політика; міжнародне співробітництво.
9. Визначено перспективи розвитку освітніх програм в галузі охорони та безпеки. Доведено, що специфіка завдань, які вирішує Управління, полягає у поєднанні заходів безпеки та охорони. Дані заходи мають специфічні умови їх здійснення, вимагають дотримання умов конспірації, використання спеціальних технологій, якими володіють лише співробітники Управління і до яких не мають відношення ані СБУ, ані СЗР, ані МВС України. Аргументована важливість розвитку системи підготовки фахівців у галузі охорони та безпеки. Констатується, що в Україні визначені не тільки професії, а й рівні кваліфікації до них, зазначені рівні відповідної освіти є необхідними для успішного виконання покладених завдань. Виділено низку проблем, які заважають УДО створити у своїй структур провідний навчальний заклад з підготовки кадрів у галузі охорони та безпеки: ототожнення функцій безпеки й охорони, помилковий підхід щодо законодавчого визначення граничної чисельності працівників УДО, відсутність критеріїв визначення переліку об’єктів і суб’єктів державної охорони, законодавчі хиби із визначенням системи суб’єктів державної охорони, зокрема визначення адміністративно-правового статусу УДО як головного суб’єкта системи забезпечення безпеки президента, органів державної влади та посадових осіб тощо. Висновується, що УДО — єдиний в Україні державний правоохоронний орган спеціального призначення, який безпосередньо поєднує функції охорони та безпеки. Відтак, постає потреба у відокремленні його зі структури КНУ імені Т. Шевченка і підпорядкуванні Начальнику УДО. На думку дисертанта, провідним ВНЗ з підготовки фахівців за спеціальністю „Управління підрозділами охорони та безпеки” МОН України має визначити Інститут підготовки кадрів для УДО (або його правонаступника із іншою назвою), затвердивши розроблені цим ВНЗ стандарти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов А. М. Системное Познание мира. Методологические проблемы / А. М. Аверьянов. – М. : Политиздат, 1985. – 254 с.
2. Аверьянов В. Б. Организация аппарата государственного управления : Структурно-функциональный аспект / В. Б. Аверьянов ; АН УССР ; Ин-т гос. и права. – К. : Наук. думка, 1985. – 148 с.
3. Агафонов С. А. Інститут Президента в системі державної влади України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Агафонов Сергій Анатолійович. – К., 2003. – 179 с.
4. Аксенов А. А. Организация взаимодействия в органах внутренних дел как функция управления : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Административное право и процесс ; финансовое право” / А. А. Аксенов. – М. , 1974. – 38 с.
5. Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України : матеріали наук.-практ. конф., (Київ, 6 груд. 2005 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К. : Текст, 2005. – 206 с. – (Серія : Національна і міжнародна безпека).
6. Актуальні проблеми теорії держави та права : [навч. посіб.] / [Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : О. С. Ліпкан, 2010. – 322 с.
7. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
8. Алексеев С. С. Государство и право : [начальный курс] / С. С. Алексеев. – [3 -е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юрид. лит., 1996. – 192 с.
9. Алидин В. И. Государственная безопасность и время / В. И. Алидин. – М. : Изографус, 2001. – 448 с.
10. Алиуллов Р. Р. Проблемы механизма государственного управления на современном этапе (вопросы теории и методологии) / Р. Р. Алиуллов // Государство и право. – 2005. – № 3. – С. 97–102.
11. Андрєєва О. М. Національна безпека України в контексті національної ідентичності і взаємовідносин з Росією : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора політ. наук : спец. 23.00.01 „Теорія та історія політ. науки” / О. М. Андрєєва. – К., 2010. – 36 с.
12. Афанасьєв В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1980. – 186 с.
13. Бакай М. Удосконалення норм чинного законодавства України про кримінально-правові імунітети Президента України, народних депутатів України, суддів у контексті ст. 30 Конвенції ООН проти корупції / М. Бакай // Юридична Україна. – 2011. – № 5. – С. 84–88.
14. Баранова Г. В. Методология и методика измерения социальной напряженности / Г. В. Баранова, В. А. Фролов // Социс. – 2012. – № 2. – С. 50–65.
15. Бєлов Д. М. Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / Д. М. Бєлов. – К., 2005. – 20 с.
16. Біла книга 2005 : Оборонна політика України. – К. : Інститут оперативної діяльності та державної безпеки, 2006. – 135 с.
17. Біла книга 2008 : Служба безпеки України. – К. : Інститут оперативної діяльності та державної безпеки, 2009. – 80 с.
18. Бірюков Д. С. Актуальні питання захисту критично важливої для життєдіяльності держави інфраструктури / Д. С. Бірюков, С. І. Кондратов // Стратегічні пріоритети. – 2011. – № 4 (21). – С. 113–117.
19. Бойко О. В. Інститут президентства в Україні і США (порівняльно-правовий аналіз) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Бойко Олег Васильович. – К., 2004. – 20 с.
20. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности / А. Т. Боннер. – М. : Рос. право, 1992. – 320 с.
21. Васьковська В. П. Право людини на безпеку та конституційно-правовий механізм його забезпечення : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Васьковська Вікторія Петрівна. – К., 2006. – 224 с.
22. Васьковська В. П. Право людини на безпеку та конституційно-правовий механізм його забезпечення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / В. П. Васьковська. – Київ, 2006. – 20 с.
23. Веб-сайт Управління Державнолї охорони [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.do.gov.ua.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Перун, 2002. – 1440 с.
25. Венгеров А. Б. Теория государства : [учеб. для юрид. вузов] / А. Б. Венгеров. – М. : Юриспруденция, 2004. – 528 с.
26. Веремеенко И. И. О классификации административно-правовых отношений в сфере общественного порядка / И. И. Веремеенко // Труды ВНИИ МВД СССР. – М., 1982. – № 61 : Проблемы совершенствования административной деятельности органов внутренних дел. – С. 36–44.
27. Верхогляд В. О. Адміністративно-правове регулювання взаємодії органів Служби безпеки України з іншими державними органами, органами місцевого самоврядуванням та громадськістю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право” / В. О. Верхогляд. – Х., 2011. – 21 с.
28. Вєдєнєєв Д. В. Діяльність органів т військ державної безпеки в Україні в період Другої світової війни (1939—1945 рр.) : [навч. посіб.] / Д. В. Вєдєнєєв. – К. : Наук.-вид. відділ НАСБУ, 2011. – 98 с.
29. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов. – [4-е изд.]. – СПб. ; Киев : Н. Я. Оглоблина ; Тип. Т-ва И. Н. Кушнерев и Ко, 1908. – VI, 699 c.
30. Волощук О. Т. Інститут Президента у Франції, Росії та Україні : конституційні норми і політична практика : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Волощук Оксана Троянівна. – Х., 2008. – 252 с.
31. Волощук О. Т. Інститут Президента у Франції, Росії та Україні : конституційні норми і політична практика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / О. Т. Волощук. – Х., 2008. – 19 с.
32. Воронцов С. А. Спецслужбы России : [учеб.] / С. А. Воронцов. – [2-е изд.]. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 511 с.
33. Гапанович Н. Н. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений / Н. Н. Гапанович. – Минск : БГУ, 1983. – 164 с.
34. Гельман В. Я. "Подрывные институты" и неформальное управление в современной России / В. Я. Гельман // Полития. – 2010. – № 2. – С. 6–21.
35. Герасимов А. П. Роль государства и права в обеспечении социальной безопасности / А. П. Герасимов // Общая теория права и государства : [учеб. для вузов] / под ред. В. В. Лазарева. – М., 1994. – С. 325–342.
36. Глушков В. М. О прогнозировании на основе экспертных оценок / В. М. Глушков // Науковедение. Прогнозирование. Информатика. – К., 1970. – С. 201–204.
37. Головатенко В. Право вето Президента України : складова механізму стримувань і противаг чи дестабілізуючий чинник законотворення? / В. Головатенко // Українське право. – 2000. – № 1. – С. 105–109.
38. Голубев В. А. Обеспечение безопасности высших органов исполнительной власти Российской Федерации / В. А. Голубев // Осуществление политической и правовой реформ в Российской Федерации. – М., 1997. – 150 с.
39. Горбулін В. На захист національних інтересів / В. Горбулін // Політика і час. – 1995. – № 2. – С. 3–8.
40. Горбулін В. П. Національна безпека : український вимір / В. П. Горбулін, О. В. Литвиненко. – К. : Інтертехнологія, 2008. – 104 с.
41. Горбулін В. П. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. – К. : Євроатлантикінформ, 2007. – 592 c.
42. Горбулін В. П. Через роки, через відстані… Держава та особистість / В. П. Горбулін. – К., 2006. – 360 с.
43. Горбулін В. П. Засади національної безпеки України : [підруч. для студ. вищих навч. закл.] / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський ; Ін-т проблем національної безпеки. – К. : Інтертехнологія, 2009. – 270 с.
44. Гордієнко С. Г. Сутність та зміст поняття „державна безпека” / С. Г. Гордієнко // Стратегічна панорама. – 2003. – № 2. – С. 114–120.
45. Горохов Б. Прогнозирование : краткое методологическое руководство / Б. Горохов // Проблемы теории практики и управления. – 1995. – № 1. – С. 63–126.
46. Грецова Е. Е. Обеспечение общественной безопасности и противодействие терроризму как основания ограничения прав и свобод человека в международном праве / Е. Е. Грецова // Российская юстиция. – 2008. – № 5. – С. 40–43.
47. Грудцына Л. Ю. Правовая природа институтов защиты и охраны прав человека в России / Л. Ю. Грудцына // Российская юстиция. – 2008. – № 2. – С. 59–63.
48. Данільян О. Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації : [навч. посіб.] / О. Г. Данільян, О. П. Дзьобань, М. І. Панов. – Х. : Фоліо, 2002. – 285 с.
49. Делинский А. А. Европейская система безопасности: международно-правовые аспекты становления и развития : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.11 / Делинский Александр Аркадьевич. – Одеса, 2002. – 186 с.
50. Дерюгін Ю. І. Анатомія перевороту з погляду військового соціолога / Ю. І. Дерюгін // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 3. – С. 27–34.
51. Дічек О. І. Комплексне забезпечення безпеки суб’єктів господарювання - сучасні тенденції розвитку служб безпеки приватних підприємств / О. І. Дічек // Безпекотворення : питання теорії і практики та правові аспекти : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (16 лют. 2007 р.) : [у 2 ч.]. – К., 2007. – Ч. 1. – С . 61–66.
52. Егоров А. Г. О национальной безопасности и военно-политической стратегии государства / А. Е. Егоров // Социологические исследования. – 1994. – № 3. – С. 40–45.
53. Ермаков К. К. Взаимодействие и координация в органах внутренних дел : [лекция] / К. К. Ермаков. – М. : ВШ МВД СССР, 1971. – 35 с.
54. Жалінський А. Е. Ефективність профілактики злочинів і кримінологічна інформація / А. Е. Жалінський, В. М. Костицький. – Львів, 1980. – 129 с.
55. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / [А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.] ; за ред. В. В. Копєйчикова. – [стер. вид.]. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
56. Зубков А. И. Геополитика и проблемы национальной безопасности России / А. И. Зубков. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 199 с.
57. Кіслов С. Взаємодія Управління державної охорони України з іншими суб’єктами здійснення державної охорони / С. Кіслов // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 5. – С. 84–87.
58. Клягин В. С. Некоторые вопросы теории и практики борьбы с особо опасными государственными преступлениями / В. С. Клягин. – Минск : Высшая школа, 1976. – 208 с.
59. Кожевников А. Ю. Імунітет Президента України : проблема законодавчого регулювання / А. Ю. Кожевников // Право і безпека. – Х., 2009. – № 4. – С. 13–19.
60. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.01 / Колодій Анатолій Миколайович. – К., 1998. – 371 с.
61. Колодій А. М. Принципи права України : [монографія] / А. М. Колодій. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
62. Колпаков В. К. Адміністративне право України : [підруч.] / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юринком Інтер, 2003. – 544 с.
63. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен : [монографія] / В. К. Колпаков. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.
64. Кононов М. Психологические особенности информационного воздействия на сознания избирателя / М. Кононов // Власть. – 2008. – № 5. – С. 57–61.
65. Костюков О. Д. Становлення та розвиток в Україні сфери охорони органів державної влади та посадових осіб [Електронний ресурс] / О. Д. Костюков // Форум права. – 2011. – № 4. – С. 403–409. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2011-4/11kodtpo.pdf.
66. Кузьменко О. В. Принципи адміністративного процесу / О. В. Кузьменко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : [зб. наук. праць / Донецький юрид. ін.-т МВС при Донецькому нац. ун-ті]. – Донецьк, 2005. – № 1. – С. 127–135.
67. Кунєв Ю. Д. Принципи побудови та вдосконалення організаційної структури органів внутрішніх справ України : загальнотеоретичні аспекти державного управління : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право” / Ю. Д. Кунєв. – Х., 2001. – 17 с.
68. Кушнір О. В. Адміністративно-правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Кушнір Ольга Василівна. – К., 2012. – 234 с.
69. Кушнір О. В. Спеціально-галузеві принципи взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми / О. В. Кушнір // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 4 (160). – С. 149–151.
70. Кушнір О. В. Щодо необхідності здійснення взаємодії у протидії торгівлі людьми / О. В. Кушнір // Актуальні проблеми зміцнення державності і національної єдності України : матеріали наук.-практ. конф., присвяченої 19 річниці незалежності України, (24 серп. 2010 р.). – К., 2010. – С. 48–51.
71. Кушнір О. В. Щодо необхідності прийняття Закону України «Про протидію торгівлі людьми та допомогу постраждалим від торгівлі людьми» / О. В. Кушнір // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 12 (168). – С. 27–29.
72. Кушнір О. В. Щодо необхідності удосконалення нормативного регулювання діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми / О. В. Кушнір // Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах : матеріали наук.-практ. конф., (26 груд. 2011 р.). – К., 2011. – С. 92–94.
73. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
74. Левицька М. Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Левицька Марина Борисівна. – К., 2002. – 206 с.
75. Липинський В. К. Листи до братів-хліборобів / В. К. Липинський. – К. : Філадельфія, 1995. – 472 с.
76. Липкан В. А. Абсурд в Законе или иллюзия безопасности / В. А. Липкан // Человек и закон. – 2003. – № 12. – С. 42–45.
77. Липкан В. А. Основы права национальной безопасности / В. А. Липкан // Публичное и частное право. – 2009. – № 2. – С. 34–46.
78. Липкан В. Ренессанс безопасности. Негосударственная система безопасности как атрибут государства / В. Липкан, И. Бондаренко // Российские вести. – 2013. – № 3–4 (2107–2108). – 11 февраля. – С. 2.
79. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. – К. : Текст, 2008. – 440 с
80. Ліпкан В. А. Безпекознавство : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. – К. : Європ. ун-т, 2003. – 208 с.
81. Ліпкан В. А. Врегулювання кризових ситуацій соціального характеру в контексті профілактики тероризму / В. А. Ліпкан, І. М. Рижов // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 10. – С. 131–135.
82. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. – К. : КНТ, 2006. – 280 с. – (Серія : Національна і міжнародна безпека).
83. Ліпкан В. А. Національна безпека України : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. – К. : Кондор, 2008. – 552 с
84. Ліпкан В. А. Національна безпека України: кримінально-правова охорона : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. – К. : КНТ, 2007. – 292 с.
85. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан. – [2 вид. доп. і переробл.]. – К. : Текст, 2008. – 400 с.
86. Ліпкан В. А. Підвалини формування нової концепції права в контексті протидії екстремізму / В. А. Ліпкан, А. М. Лобода // Імперативи розвитку цивілізації. – 2013. – № 1. – С. 86–88.
87. Ліпкан В. А. Роль сил спеціальних операцій у протидії злочинам проти основ національної безпеки / В. А. Ліпкан // Запобігання злочинам у сфері забезпечення національної безпеки України : матеріали міжвідом. наук.-практ. конф., (21 лист. 2008 р., м. Київ). – К., 2008. – С. 36–43.
88. Ліпкан В. А. Теоретична концепція Білої книги / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 9. – С. 80–83.
89. Ліпкан В. А. Теорія національної безпеки : [підруч.] / В. А. Ліпкан. – К. : КНТ, 2009. – 631 с.
90. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України / В. А. Ліпкан. – К.: Знання, 2000. – 184 с.
91. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. – К. : Текст, 2003. – 600 с.
92. Лобода А. М. Життєво важливі інтереси особи в правовій сфері / А. М. Лобода // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 20 груд. 2010 р.). – К., 2010. – С. 31–33.
93. Лобода А. М. Забезпечення безпеки особи органами внутрішніх справ / А. М. Лобода // Адміністративне право в сучасному вимірі : матеріали IV наук.-практ. семінару / [ред. кол. : В. К. Колпаков (голова), О. В. Кузьменко, В. А. Ліпкан, І. Д. Пастух]. – К., 2010. — С. 135–138.
94. Лобода А. М. Інститут правоохоронного омбудсмана / А. М. Лобода // Правові та політичні проблеми сучасності : матеріали наук.-практ. конф. (Луцьк, 22 квіт. 2012 р.). – К.,2012. – С. 75–78.
95. Лобода А. М. Інформаціологічний зміст ідеології безпеки / А. М. Лобода, В. О. Кір’ян // Правова інформатика. – 2012. – № 33. – С . 39–44.
96. Лобода А. М. Місце правової безпеки в системі національної безпеки / А. М. Лобода // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез міжнар. наук. конф. [„Восьмі осінні юридичні читання”], (м. Хмельницький, 13-14 лист. 2009 року) : [у 4 ч.]. – Хмельницький, 2009. – Ч. 2 : Конституційне право. Адміністративне право. Фінансове право. Інформаційне право. Земельне право. Аграрне право. Екологічне право. Природоресурсне право. Трудове право і право соціального забезпечення. – С. 57–58.
97. Лобода А. М. Поняття та зміст правової безпеки особи / А. М. Лобода // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №.10 – С. 121–126.
98. Лобода А. М. Правова безпека особи : антропологічний підхід / А. М. Лобода // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №. 9. – С. 16–21.
99. Лобода А. М. Правова сфера як інститутивна сфера національної безпеки / А. М. Лобода // Актуальні проблеми зміцнення державності і національної єдності України : матеріали наук.-практ. конф., (Київ, 24 серп. 2010 р.). – К. , 2010. – С. 13–14.
100. Лобода А. М. Щодо визначення поняття правової безпеки / А. М. Лобода // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 2. – С. 10–12.
101. Лобода А. М. Щодо необхідності визначення поняття правової безпеки особи / А. М. Лобода // Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки : матеріали наук.-практ. конф., (Київ, 15 квіт. 2010 р.). – К., 2010. – С. 13–14.
102. Лукич Р. Методология права / Лукич Р. ; [пер. с сербскохорват. В. М. Кулистикова] ; под ред. Д. Е. Керимова. – М. : Прогрес, 1981. – 304 с. – (Общественные науки за рубежом. Право)
103. Лунев А. Е. Теоретические проблемы государственного управления / А. Е. Лунев. – М. : Наука, 1974. – 247 с.
104. Лунь З. І. Правова охорона Конституції України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Лунь Зоряна Іванівна. – Львів, 2003. – 192 с.
105. Лупаина О. В. Система обеспечения национальной безопасности России : Концептуальный подход и первоочередные
задачи / О. В. Лупаина // Национальная безопасность и геополитика России. – 2001. – № 2–3. – С. 12–22.
106. Малюта А. Н. Система деятельности / А. Н. Малюта. – К.: Наукова думка, 1991. – 208 с.
107. Малюта А.Н. Закономерности системного развития / А. Н. Малюта. – К. : Наукова думка, 1990. – 136 с.
108. Маркелов Т. Л. Проблемы координации в борьбе с правонарушениями / Т. Л. Маркелов // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1988. – № 26. – С. 35–48.
109. Матвієнко В. Я. Прогностика / В. Я. Матвієнко. – К. : Українські пропілеї, 2000. – 484 с.
110. Методика визначення оптимальної чисельності працівників штабних підрозділів ОВС [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1699_page_35.html.
111. Микитенко Є. В. Адміністративно-правовий захист прав мігрантів правоохоронними органами України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Микитенко Євген Вікторович. – Запоріжжя, 2013. – 228 с.
112. Міжнародна поліцейська енциклопедія : [у 10 т.] / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемчушенко. – К. : Ін юре, 2003. – Т. 1 : Теретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. – 2003. – 1230 с.
113. Модестов С. Стабильность в контексте новых вызовов современному миропорядку / С. Модестов, Н. Турко // Власть. – 1999. – № 10. – С. 51–55.
114. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму : монографія / В. Я. Настюк ; Академія правових наук ; Інститут вивчення проблем злочинності ; Служба безпеки України ; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. – К. : Ін-т операт. діяльн. та держ. безпеки, 2008. – 245 с.
115. Настюк В. Я. Міжнародно-правовий режим протидії тероризму : [монографія] / В. Я. Настюк, С. А. Трофімов ; Акад. прав. наук України ; Ін-т вивч. пробл. злочинності. – Х. : Право, 2008. – 350 с.
116. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [3-тє вид., переробл. та доповн.]. – К. : Атіка, 2004. – 1064 с.
117. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. – [2-ге вид., переробл. та доповн.]. – К. : А.С.К., 2003. – 968 с.
118. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / під заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. – К. : Форум, 2001. – 942 с.
119. Наумкин Ю. В. Взаимодействие органов внутренних дел с учреждениями массовой информации в борьбе с преступностью / Ю. В. Наумкин. – Ташкент : Ташк. ВШ МВД СССР, 1990. – 92 с.
120. Неймарк Ю. И. Динамические модели теории управления / Ю. И. Неймарк, Н. Я. Коган, В. П. Савельев. – М. : Наука, 1985. – 400 с.
121. Нижник В. Н. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку) : [навч. посіб.] / В. Н. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус ; за заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник. – Ірпінь : Преса України, 2000. – 304 с.
122. Николис Г. Самоорганизация в неравновесных системах / Г. Николис, И. Пригожин. – М. : Мир, 1979. – 265 с.
123. Новиков О. В. Конституційно–правовий статус Президента Республіки Польща : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Новиков Олександр В’ячеславович. – Х., 2008. – 213 с.
124. Общая теория государства и права : [учеб. для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. „Юриспруденція”] / [В. С. Афанасьев, А. П. Герасимов, В. И. Гойман и др.] ; под ред. В. В. Лазарева. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 1996. – 472 с.
125. Общая теория национальной безопасности : [учебник] / [А. В. Возжеников, Н. В. Кривельская, И. К. Макаренко и др.] ; под общ. ред. А. А. Прохожаева. – М. : РАГС, 2002. – 320 с.
126. Опалев А. В. О некоторых базовых категориях теории обеспечения национальной безопасности / А. В. Опалев // Вестник Российской академии естественных наук. – 2004. – № 3. – С. 4.
127. Организационное развитие (Organizational Development) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.orgdevelopment.ru.
128. Органы дознания и предварительного следствия системы МВД и их взаимодействие : [учеб. пособие] / Ю. Н. Белозеров, И. М. Гуткин, А. А. Чувилев, В. Е. Чугунов ; отв. ред. Б. А. Викторов. – М. : Юрид. лит., 1973. – 120 c.
129. Паламарчук М. Інституційна деградація як стратегічний виклик внутрішньополітичній безпеці України / М. Паламарчук // Політичний менеджмент. – 2010. – № 6. – С. 142–149.
130. Паламарчук М. О. Механізм народовладдя і внутрішньополітична безпека / М. О. Паламарчук, О. В. Литвиненко. – К. : Інтертехнологія, 2009. – 144 с.
131. Пендюра М. М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських геополітичних трансформацій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових вчень” / М. М. Пендюра. – К., 2006. – 19 с.
132. Пендюра М. М. Теорія держави і права : [навч. посіб.] / М. М. Пендюра. – К. : О. С. Ліпкан, 2013. – 288 с.
133. Пендюра М. М. Теорія держави і права : [посіб. для підгот. до ісп.] / М. М. Пендюра. – К. : Текст, 2008. – 192 с. – (Серія : Студент ХХІ століття).
134. Петрів І. М. Конституційно-правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Петрів Ігор Миколайович. – К., 2004. – 209 с.
135. Петров С. Соотношение функций обеспечения безопасности и правоохраны в деятельности правоохранительных органов / С. Петров // Власть. – 2000. – № 11. – С. 15–21.
136. Пилипчук В. Г. Еволюція поглядів стосовно поняття „державна безпека” / В. Г. Пилипчук // Стратегічна панорама. — 2006. — № 2. — С.
137. Пирожков С. Національна безпека України : сучасне розуміння / С. Пирожков, В. Селіванов // Вісник АН України. – 1992. – № 9. – С. 6.
138. Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ : [підруч.] / В. М. Плішкін. – К. : НАВСУ, 1999. – 700 с.
139. Пономаренко Г. О. Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Пономаренко Ганна Олександрівна. – Х., 2008. – 442 с
140. Пономаренко Г. О. Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Г. О. Пономаренко. – Х., 2008. – 39 с.
141. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади : [монографія] / Г. О. Пономаренко ; Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : Вапнярчук Н. М., 2007. – 448 с.
142. Порфімович О. Л. Імідж органів внутрішніх справ України (Організація. Управління) : [монографія] / О. Л. Парфімович. – Б. Церква : Червона Рута-Турс, 2004. – 288 с.
143. Права людини в Україні – 2004 : Доповідь правозахисних організацій / за ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського ; Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Х. : Фоліо, 2005. – 332 с.
144. Права человека / [Васильева Т. А., Карташкин В. А., Колесова Н. С. и др.] ; под ред. Е. А. Лукашевой. – М. : НОРМА-ИНФРА*М, 1999. – 573 с.
145. Правоведение : [учеб.] / С. Э. Демский, В. С. Ковальчук, А. Н. Колодий ; под ред. В. В. Копейчикова. – К. : Юринко