АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

Короткий опис

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

На правах рукопису

Дорош Василь Степанович

УДК 347.998.85+342.95

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Олефір Віктор Іванович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень……………………………….……… 3
ВСТУП………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В СИСТЕМІ СУДОВОЇ ВЛАДИ ……………………………………
15
1.1. Судова влада в механізмі державної влади: поняття, ознаки та функції………………………………………………………………...
15
1.2. Адміністративне судочинство як складова функції правосуддя та різновид судового контролю…………………...................................
31
1.3. Відмежування адміністративного судочинства від інших видів судових юрисдикцій…………………………………….....................
53
Висновки до першого розділу………………………………………. 77
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ……………………………………..
81
2.1. Еволюція доктринальних поглядів на організацію адміністративного судочинства в Україні...……………...…………
81
2.2. Соціальні та правові передумови створення адміністративних судів……………………………………………………………………
102
2.3. Сучасний стан адміністративно-правового забезпечення організації адміністративного судочинства в Україні.…………….
116
Висновки до другого розділу………………………………….......... 132
РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ………………….

136
3.1. Нормативно-правові акти, що визначають систему адміністративних судів України…………………………………….
136
3.2. Нормативно-правові акти, що визначають структуру та організаційну побудову адміністративних судів України..………..
152
3.3. Адміністративно-правове регулювання чисельності суддів адміністративних судів………………………………………………
179
Висновки до третього розділу………………………………………. 192
ВИСНОВКИ………………………………………………………..... 198
ДОДАТКИ…………………………………………………………… 208
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………… 248

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АПК України – Адміністративний процесуальний кодекс України
АРК – Автономна Республіка Крим
ВАСУ – Вищий адміністративний суд України
ВР АРК – Верховна Рада Автономної Республіки Крим
ВРУ – Верховна Рада України
ВРЮ – Вища рада юстиції
ВСУ – Верховний Суд України
ГПК – Господарський процесуальний кодекс України
ДСА – Державна судова адміністрація України
КАСУ – Кодекс адміністративного судочинства України
КМУ – Кабінет Міністрів України
КСУ – Конституційний суд України
Мінюст – Міністерство юстиції України
НБУ – Національний Банк України
РМ АРК – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим
ЦВК – Центральна виборча комісія України
ЦПК – Цивільно-процесуальний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. У державі, яка прагне стати демократичною та правовою, судова влада зобов’язана бути авторитетною, самостійною, незалежною та дієвою. Досягнути цього можливо лише за умови подальшого розвитку основних інститутів демократичної правової держави, реформування державного апарату загалом, та судової системи зокрема, розробки нормативно-правової бази, яка б чітко визначала порядок і межі взаємодії між різними гілками влади, підвищення правової та політичної культури громадян, забезпечення підтримки громадськості тощо. Втілення в життя більшості із зазначених пріоритетів стало можливим саме завдяки прийняттю Кодексу адміністративного судочинства України та створенню системи незалежних адміністративних судів, які відкрили шлях до утвердження якісно нової процесуальної форми судового контролю за публічним управлінням.
На сьогодні адміністративне судочинство є найбільш дієвим правозахисним інститутом, що здійснює належний судовий захист суб’єктивних прав і свобод громадян у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. З викладеного видно, що основна спрямованість адміністративного судочинства полягає не у вирішенні правоохоронних і процедурних завдань, а у процесуально-контрольній діяльності в сфері публічної влади. Функціонування адміністративних судів дозволяє здійснювати належний контроль за законністю та обґрунтованістю діяльності органів публічного управління та прийнятих ними рішень, вчасно усувати з управлінської практики адміністративне свавілля, вживати заходів, спрямованих на відновлення порушених прав і законних інтересів, а також урівноважувати у взаємних правах та обов'язках громадянина з одного боку та державу – з іншого. Про це, зокрема, свідчать не лише численні публікації в засобах масової інформації, але й результати проведеного нами опитування громадян. Так, більш ніж 78 % респондентів вважає, що введення в національну правову систему незалежного адміністративного судочинства реально вплинуло на підвищення авторитету судової гілки влади та рівня довіри до неї з боку громадськості; 56 % заявили, що функціонування адміністративних судів значно посилило гарантії дотримання законності та об’єктивності в діяльності органів публічного управління; 64 % переконані, що адміністративні суди на сьогодні виступають надійним гарантом захисту суб’єктивних прав і свобод громадян у їх взаємовідносинах із органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами.
Актуальність теми обумовлюється також тим, що у зв’язку з відносно незначним періодом функціонування незалежного адміністративного судочинства в Україні, питання його належної організації не мають належного теоретичного забезпечення. Звісно, фундаментальний вплив на розвиток теоретичних уявлень про сутність і значення адміністративного судочинства мали праці таких сучасних вчених-адміністративістів, як В.Б. Авер’янова, В.М. Бевзенка, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, В.М. Бринцева, В.М. Гаращука, Ю.В. Георгієвського, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, В.В. Коваленка, І.Б. Коліушка, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, С.О. Кузніченка, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіди, В.І. Курила, Н.Р. Нижник, В.М. Палія, Ю.С Педька, А.А. Стрижака, М.М. Тищенка, В.І. Шишкіна, І.В. Шруб та інших. Вагому роль в обґрунтуванні необхідності практичного втілення теоретичних напрацювань відіграли також погляди видатних представників судової гілки влади: В.Ф. Бойка, В.Я. Карабаня, В.Т. Маляренка, О.Н. Панченка, О.М. Пасенюка, П.П. Пилипчука, Д.М. Притики, А.О. Селіванова, М.В. Сіроша, В.Є. Скоморохи, В.С. Стефанюка, О.О. Терлецького, С.Г. Штогуна та інших.
Попри значний вклад, який зробили ці науковці в розробку проблем адміністративного судочинства, більшість їх робіт була пов’язана з обґрунтуванням необхідності створення самостійної вертикалі незалежних адміністративних судів, які на сьогодні вже успішно функціонують та інтенсивно розвиваються. Крім того, переважна більшість наукових публікацій носить фрагментарний характер і не дозволяє отримати цілісне уявлення про адміністративно-правове регулювання організації адміністративного судочинства. Особливої актуальності це питання набуло в світлі прийняття нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), який закріпив якісно нові підходи до функціонування судової влади в цілому, та адміністративного судочинства зокрема. У зв’язку з викладеним, є всі підстави стверджувати, що без проведення ґрунтовного наукового дослідження подальший розвиток адміністративного судочинства буде позбавлений демократичних перспектив.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних у галузі науки адміністративного права та процесу. Зміст та основні положення роботи відповідають основним завданням здійснення судово-правової та адміністративної реформ в Україні, а також спрямовані на реалізацію Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Тема дисертації затверджена вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» 21 червня 2011 р., протокол № 3.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексного наукового дослідження чинного законодавства України та практики його застосування визначити сутність і особливості організаційного забезпечення адміністративного судочинства, дослідити систему, структуру та організаційну побудову адміністративних судів і на цій основі розробити рекомендації та пропозиції щодо подальшого зміцнення їх позицій в структурі судової гілки влади, а також удосконалення адміністративно-правового регулювання організації адміністративного судочинства в Україні як основної гарантії захисту суб’єктивних прав громадян у сфері публічно-правових відносин.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких задач:
– визначити місце та роль судової влади в системі розподілу влад, сформулювати її поняття, дослідити ознаки та функції;
– дослідити зміст адміністративного судочинства як складової функції правосуддя та різновиду судового контролю;
– провести відмежування адміністративного судочинства від інших різновидів судових юрисдикцій і на цій основі розробити оптимальну модель розмежування різних судових юрисдикцій;
– узагальнити доктринальні погляди на організацію адміністративного судочинства в Україні;
– систематизувати та проаналізувати соціальні та правові передумови створення системи незалежних адміністративних судів в Україні;
– проаналізувати сучасний стан адміністративно-правового забезпечення організації адміністративного судочинства, виявити його недоліки та суперечності, а також визначити основні напрями їх подолання;
– розглянути нормативно-правові акти, що визначають систему адміністративних судів України, виявити їх недоліки та розробити пропозиції щодо їх усунення;
– визначити основні недоліки нормативно-правових актів, що визначають структуру та організаційну побудову адміністративних судів, а також запропонувати шляхи їх подолання;
– з’ясувати основні прогалини в адміністративно-правовому регулюванні чисельності суддів адміністративних судів та сформулювати пропозиції з їх усунення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері функціонування адміністративного судочинства.
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання організації адміністративного судочинства в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких дозволило всебічно проаналізувати об’єкт і предмет дослідження, а також вирішити поставлені завдання. Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, застосування якого дало можливість проаналізувати наявні погляди на роль і місце судової гілки влади в механізмі стримувань і противаг в їх єдності та протиріччі (підрозділ 1.1), виявити основні закономірності та тенденції становлення, розвитку та вдосконалення системи адміністративних судів як основного елемента національної судової системи (підрозділи 2.1 та 2.2), а також дослідити проблеми організації адміністративного судочинства з урахуванням їх складності та суперечливості в умовах демократизації судової гілки влади (підрозділи 3.1, 3.2 та 3.3). Метод аналізу та синтезу дозволив з’ясувати сутність і зміст адміністративного судочинства як складової функції правосуддя та різновиду судового контролю (підрозділ 1.2). Системно-структурний метод дав змогу проаналізувати зв’язок та взаємодію судової влади з іншими гілками державної влади (підрозділ 1.1), розкрити сутність адміністративних судів як цілісного системного утворення, що входить як підсистема до загальної судової системи та саме складається з певних підсистем (підрозділ 3.1), а також дозволив виявити внутрішні та зовнішні взаємозв’язки та залежності в системі адміністративних судів (підрозділи 3.1 та 3.2). Структурно-функціональний метод використовувався з метою досягнення принципової єдності теоретико-пізнавальної основи розуміння структурно-функціональної характеристики адміністративного судочинства як цілісної системи соціального порядку (підрозділи 1.2 та 3.1). За допомогою логіко-семантичного методу вдалось поглибити понятійно-категоріальний апарат науки адміністративного права та теорії судоустрою (підрозділи 1.1, 1.2 та 3.1), а також більш поглиблено проаналізувати наукові джерела, законодавство та судову практику з метою завершеного вивчення предмета дослідження (розділи 1, 2 та 3). Використання історичного методу дозволило простежити еволюцію доктринальних поглядів на організацію адміністративного судочинства на різних етапах його становлення, а також проаналізувати основні закономірності, тенденції і передумови його запровадження в Україні (підрозділи 2.1 та 2.2). Порівняльно-правовий метод дозволив відмежувати адміністративне судочинство від інших різновидів судових юрисдикцій (підрозділ 1.3). Формально-юридичний метод, який у поєднанні з методом логічного аналізу дозволив всебічно вивчити існуючу систему правових норм, які закріплюють систему адміністративних судів, виявити їх недоліки та суперечності, а також окреслити напрями їх удосконалення (підрозділи 1.3 та 2.3, розділ 3). Соціологічні методи використовувались при проведенні анкетування суддів адміністративних судів і громадян з метою вивчення правозастосовчої практики, виявлення проблем, які існують у сфері адміністративного судочинства, встановлення першочергових напрямів реформування системи адміністративних судів, а також з’ясування доцільності та обґрунтованості сформульованих пропозицій (підрозділ 1.3, розділ 3). Застосування статистичних методів дозволило визначити характер і кількісні показники процесів, що супроводжують становлення адміністративних судів (розділ 3).
Усі названі методи використовувались у їх взаємозв’язку та взаємодії, що дало змогу сформувати цілісну й завершену методологічну систему дослідження.
Емпіричну базу дослідження складають статистичні дані, аналітичні довідки та узагальнення судової практики Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, Академії суддів України, Державної судової адміністрації України; дані проведеного анкетування 170 суддів адміністративних судів і 340 громадян.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній науці адміністративного права на монографічному рівні, з урахуванням положень чинного законодавства, міжнародно-правових стандартів, позитивного досвіду зарубіжних країн і правозастосовчої практики здійснено комплексний аналіз проблеми організації адміністративного судочинства, розкрито суперечності адміністративно-правового забезпечення його функціонування, а також зроблена спроба визначити шляхи їх подолання.
У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд концептуальних положень, висновків, пропозицій, що мають важливе значення не лише для теорії адміністративного права та процесу, але й для правозастосовчої діяльності адміністративних судів, а саме:
вперше:
- розроблено модель розмежування компетенції між адміністративними судами та судами інших юрисдикцій, яка найбільш раціонально поєднує в собі три основні наукові підходи: 1) розмежування компетенції шляхом аналізу судової практики; 2) законодавче закріплення жорстких рамок компетенції судів різних юрисдикцій; 3) створення спеціального органу (структурного підрозділу суду) до компетенції якого відноситься вирішення спорів про підсудність;
- доведено, що втілений в новому Законі України «Про судоустрій і статус суддів» принцип «суцільної спеціалізації» суперечить чинному законодавству, не має в своїй основі належного наукового обґрунтування, а також може негативно позначитись на діяльності адміністративних судів, які, таким чином, втрачають статус спеціалізованих і пов’язані з цим гарантії незалежності, об’єктивності та неупередженості під час вирішення публічно-правових спорів;
- обґрунтовано необхідність передачі права ліквідовувати адміністративні суди до компетенції ВРУ, яка має вирішувати це питання в законодавчому порядку за поданням Мінюсту, узгодженого із головою ВСУ та головою ДСА;
- запропоновано законодавчо закріпити такі підстави для утворення й ліквідації судових палат в апеляційних адміністративних судах і ВАСУ: достатня штатна чисельність суду, його завантаженість, наявність суддів з відповідною фаховою підготовкою, а також питома вага справ відповідної категорії;
- доведено, що адміністративні функції в суді виконують не лише голова суду та його заступник, але й інші працівники, передусім, секретарі судових палат, в зв’язку з чим запропоновано відносити займані ними посади до «адміністративних посад», а також визначено порядок призначення секретаря судової палати та терміни виконання ним своїх обов’язків;
- обґрунтовано необхідність удосконалення існуючого на сьогодні порядку визначення граничної чисельності суддів адміністративних судів, який на сьогодні є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству, а також розроблено конкретні пропозиції з цього питання;
удосконалено:
- визначення таких понять, як «судова влада», «правосуддя», «судовий контроль»; «система адміністративних судів»;
- систему ознак судової влади, до яких пропонується відносити наступні: 1) судова влада є однією з гілок державної влади (характеризується такими рисами, як відособленість, єдність, виключність, повнота, незалежність і самостійність); 2) вона має чітко окреслене коло завдань і функцій; 3) своє організаційне вираження вона знаходить у системі судових органів; 4) її реалізація відбувається в чітко визначених формах і з використанням спеціальних процедур;
- класифікацію функцій судової влади, які пропонується поділяти на основні (здійснення правосуддя та судовий контроль) та допоміжні (тлумачення правових норм, роз’яснення та узагальнення судової практики, судове управління, формування суддівського корпусу, обмеження правосуб’єктності громадян та інші);
- систему ознак судового контролю, до яких пропонується відносити наступні: 1) його здійснення спеціально уповноваженими органами – судами; 2) загальний характер судового контролю; 3) правовий характер судового контролю; 4) особливий порядок здійснення судового контролю; 5) пасивний характер судового контролю; 6) альтернативність судового контролю; 7) здійснення судового контролю закінчується правовим результатом.
- класифікацію судового контролю, який пропонується поділяти за такими критеріями: 1) залежно від суб’єкта, що здійснює судовий контроль; 2) залежно від ініціатора судового контролю; 3) залежно від суб’єкта, дії, бездіяльність чи рішення якого перевіряються; 4) залежно від об’єкта судового контролю; 5) залежно від галузевої приналежності об’єкта контролю; 6) залежно від різновиду судочинства, за процесуальними правилами якого здійснюється судовий контроль; 7) залежно від часу судового контролю; 8) залежно від форми судового контролю;
- положення, що існуючий на сьогодні порядок призначення суддів на адміністративні посади в адміністративних судах є необґрунтованим і таким, що не відповідає чинному законодавству, в зв’язку з чим запропоновано передати право призначати голів суду та його заступників до компетенції органів суддівського самоврядування;
дістало подальший розвиток:
- положення про те, що адміністративне судочинство займає серед функцій судової влади особливе становище: з одного боку, воно є одним із різновидів правосуддя (поряд із конституційним, кримінальним, цивільним і господарським); з іншого – однією з форм здійснення функції судового контролю;
- положення про те, що складність відмежування адміністративного судочинства від інших видів судових юрисдикцій обумовлюється законодавчим закріпленням різних видів правосуддя (одним із яких є адміністративне судочинство) та різних процесуальних форм здійснення судового контролю (складовою якого теж є адміністративне судочинство), тобто дуалістичним характером цього інституту;
- визначення критеріїв відмежування адміністративного судочинства від конституційного, цивільного та господарського;
- дослідження суспільно-політичних, соціально-економічних, культурних, правових та інших передумов створення в судовій системі України повноцінної вертикалі незалежних адміністративних судів для розгляду публічно-правових спорів;
- положення про те, що з метою належної організації адміністративного судочинства в КАСУ необхідно закріпити систему гарантій незалежності адміністративних судів як від органів публічного управління, так і від судів інших юрисдикцій та вищестоящих судових органів;
- положення про те, що статус ВСУ як найвищого судового органу має обов’язково передбачати наділення його повноваженнями щодо здійснення правосуддя, які включають його діяльність як суду касаційної інстанції та суду з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів з метою забезпечення єдності судової практики, однакового застосування закону всіма судами загальної юрисдикції на території України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони спрямовані на подальше вдосконалення законодавства в сфері адміністративного судочинства, розвиток науки адміністративного права, підвищення професійної підготовки суддів й інших спеціалістів юридичного профілю і можуть бути використані:
– у сфері правотворчості – при підготовці змін і доповнень до нормативно-правових актів у сфері організації адміністративного судочинства, удосконаленні та деталізації окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також деяких підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють систему та внутрішню організаційну побудову адміністративних судів;
– у правозастосовчій сфері – з метою покращення організаційно-управлінської діяльності в адміністративних судах усіх рівнів, а також забезпечення однакового застосування законодавства в цій сфері;
– у навчальному процесі – під час удосконалення вже існуючих та розробки нових програм і планів підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у галузі права, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій з проблем організації адміністративного судочинства, а також під час викладання таких навчальних дисциплін і спецкурсів: «Адміністративне право України», «Судові та правоохоронні органи», «Адміністративний процес», «Адміністративна реформа в Україні» тощо.
Результати проведеного дослідження також можуть бути використані в науково-дослідній роботі для подальшого розвитку положень науки адміністративного права, як теоретико-методологічне підґрунтя для здійснення спеціалізованих досліджень окремих аспектів системи, структури та організаційної побудови адміністративних судів, а також при проведенні комплексних досліджень питань організації адміністративного судочинства.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна". Підсумки розробки проблеми у цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: на ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Правові реформи в Україні» (Київ, 6 жовтня 2011 р.); на IX Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність» (Київ, 4-5 квітня 2012 р.).
Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації, обґрунтовані в дисертації, дістали відображення у 7 наукових публікаціях, 5 з яких статті – опубліковані у наукових фахових виданнях України, та 2 тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розробці проблеми адміністративно-правового забезпечення організації адміністративного судочинства в Україні та формулювання обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства в цій сфері. Найбільш важливими є такі висновки.
Визначено місце та роль судової влади в системі розподілу влад, сформульовано її поняття, а також проведено дослідження її ознак і функцій. Співвідношення між різними гілками державної влади є непропорційним і залежить від конкретних соціально-політичних умов. І якщо за радянських часів спостерігався пріоритет законодавчої та виконавчої влади над судовою, то наразі ситуація змінилась: зі створенням повноцінної системи адміністративних судів судова влада почала розглядатись як самостійна та незалежна гілка влади, оскільки отримала реальні можливості впливати на рішення та дії законодавчої й виконавчої гілок влади, здійснювати зовнішній контроль за ними, «врівноважувати» їх.
Під судовою владою найбільш доцільно розуміти самостійну, незалежну гілку державної влади, спрямовану на здійснення правосуддя та судового контролю через діяльність уповноважених на те державних органів – судів, на основі діючого процесуального законодавства, в чітко визначених формах і з використанням спеціальних процедур при дотриманні основних демократичних принципів юридичного процесу. Запропоноване визначення найбільш повно відображає основні ознаки та функції судової гілки влади.
Розкрито зміст адміністративного судочинства як складової функції правосуддя та різновиду судового контролю. Адміністративне судочинство займає серед функцій судової влади особливе становище. З одного боку, воно є одним із різновидів правосуддя, поряд із конституційним, кримінальним, цивільним і господарським. З іншого – однією з форм здійснення функції судового контролю. Тобто цей інститут одночасно поєднує в собі дві основні функції судової влади: функцію правосуддя та функцію судового контролю.
При цьому під правосуддям найбільш доцільно розуміти діяльність незалежних органів державної влади – судів – щодо справедливого та неупередженого розгляду й вирішення по суті кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у встановлених законом процесуальних формах і при дотриманні основних демократичних принципів юридичного процесу, з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, а також інтересів суспільства й держави. З аналізу цього визначення випливає, що адміністративне судочинство є особливим різновидом правосуддя, поряд із конституційним, кримінальним, цивільним і господарським.
Судовий контроль – це конституційно закріплена самостійна функція судової влади, що полягає в діяльності спеціально уповноважених органів – судів, має загальний характер, здійснюється за спеціально встановленими процесуальними правилами, з дотриманням визначеної в законі процедури та форми в рамах конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного та господарського судочинства, а також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення і спрямована на перевірку законності й обґрунтованості діяльності суб’єктів публічного управління, а також на забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час проведення окремих процесуальних дій з метою охорони конституційного ладу, утвердження та підтримання правопорядку в державі, забезпечення режиму законності та зміцнення дисципліни в державному управлінні. З наведеного визначення можна зробити висновок про місце та роль адміністративного судочинства в реалізації цієї функції.
Проведено відмежування адміністративного судочинства від інших різновидів судових юрисдикцій і на цій основі розроблено оптимальну модель розмежування різних судових юрисдикцій.
З метою законодавчого вирішення проблем, які можуть виникнути під час розмежування компетенції між КСУ та адміністративними судами, необхідно закріпити обов’язок останніх перед тим, як приймати справу про законність нормативно-правових актів до розгляду, визначати можливість її передачі на розгляд КСУ. З цією метою необхідно внести зміни до ст. 171 КАСУ, закріпивши в ній положення про те, що справа про оскарження нормативно-правового акту розглядається лише після попереднього з’ясування питання про неможливість її вирішення в порядку конституційного судочинства.
На сьогодні найбільш оптимальною є така модель розмежування компетенції між адміністративними судами та судами інших юрисдикцій: 1) виявлення вищими спеціалізованими судами неоднозначного визначення підсудності «суміжних» справ і видання ними відповідних роз’яснень; 2) остаточне врегулювання спірних питань про підсудність справ на засіданні ВСУ і видання відповідних роз’яснень; 3) підготовка ВСУ за наслідками розгляду компетенційного спору пропозицій про внесення змін до законодавства. З метою втілення такої моделі необхідно внести зміни до ч. 2 ст. 38 та ч. 2 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з метою розширення компетенції ВСУ та його Пленуму при вирішенні спорів про підсудність справ судам різних юрисдикцій.
Узагальнено доктринальні погляди на організацію адміністративного судочинства в Україні. В еволюції наукових поглядів на адміністративне судочинство найбільш доцільно виділяти чотири етапи: 1) до 20-х рр. ХХ ст. – дореволюційний період, що характеризується зародженням і розвитком наукових поглядів на організацію адміністративного судочинства; 2) 20-50 рр. ХХ ст. – встановлення радянського режиму, що характеризується спадом теоретичного та практичного інтересу до розробки питань організації адміністративного судочинства; 3) 50-90 рр. ХХ ст. – послаблення радянського режиму, що характеризується відновленням теоретичного інтересу до організації адміністративного судочинства; 4) після 1991 р. – незалежність України, що характеризується практичним втіленням у життя теоретичних напрацювань у сфері організації адміністративного судочинства.
Систематизовано та проаналізовано соціальні та правові передумови створення системи незалежних адміністративних судів в Україні. Серед основних передумов створення в судовій системі України повноцінної вертикалі незалежних адміністративних судів для розгляду та вирішення публічно-правових спорів найбільш чітко проявляються наступні: 1) необхідність посилення гарантій захисту прав людини від свавілля з боку органів публічного управління в умовах активізації демократичних процесів; 2) виникнення реальної потреби підвищення ролі судової гілки влади в забезпеченні суб’єктивних прав і законних інтересів громадян; 3) неспроможність адміністративної моделі захисту прав і свобод громадян забезпечити об’єктивний розгляд і вирішення публічно-правових спорів; 4) усвідомлення переваг адміністративного судочинства над іншими формами судового захисту прав і свобод громадян у сфері публічно-правових відносин; 5) збільшення кількості органів публічної влади, наділених правом застосовувати заходи державного примусу; 6) численні упущення під час реформування судової системи, що призвели до падіння авторитету органів судової влади; 7) функціонування спеціалізованих судових установ з розгляду та вирішення публічно-правових спорів закріплюється в міжнародних документах, а також успішно зарекомендувало себе в зарубіжних країнах.
До правових передумов створення системи незалежних адміністративних судів можна віднести: 1) ухвалення Концепції судово-правової реформи, що закріпила курс на поступове здійснення спеціалізації судів та запровадження адміністративного судочинства з метою розгляду спорів між громадянами та органами публічного управління; 2) прийняття Конституція, яка хоч і уникає прямої згадки про адміністративне судочинство, однак закладає правовий фундамент створення даного інституту як на невід’ємного атрибуту демократичної правової держави; 3) ухвалення Концепції адміністративної реформи, що обґрунтовує роль адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів публічного управління, а також визначає супутні проблеми, без вирішення яких становлення адміністративних судів було б неможливим.
Проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового забезпечення організації адміністративного судочинства, виявлено його недоліки та суперечності, а також визначено основні напрями їх подолання.
Серед основних недоліків адміністративно-правового регулювання організації адміністративного судочинства можна назвати наступні: 1) нормативно-правова неврегульованість окремих питань системи та організаційної побудови адміністративних судів різних рівнів; 2) невідповідність Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативних актів основним принципам адміністративного судочинства, що закріплені в КАСУ та міжнародних нормативно-правових актах; 3) неврахування в чинному законодавстві специфіки діяльності адміністративних судів як особливої форми захисту прав громадян у сфері публічних правовідносин; 4) звуження потенційних можливостей адміністративного судочинства в підзаконних нормативно-правових актах; 5) відсутність нормативно-правових актів, що визначають механізм практичного втілення в життя окремих положень Закону та КАСУ; 5) закріплення такої штатної чисельності суддів адміністративних судів, яка не дозволяє їм вчасно та об’єктивно вирішити постійно зростаючу кількість адміністративних справ; 7) нераціональний розподіл штатних суддівських посад, що є причиною перевантаження одних судів і недовантаженості інших; 8) залучення до процесу організації адміністративного судочинства органів виконавчої влади, що негативно позначається на рівні незалежності адміністративних судів тощо.
До основних напрямів подальшого удосконалення адміністративно-правового забезпечення адміністративного судочинства необхідно відносити: 1) прийняття Концепції реформування судової гілки влади, у якій мають бути визначені недоліки сучасної системи судового устрою (в тому числі організації адміністративного судочинства), а також першочергові та довгострокові заходи, спрямовані на їх подолання; 2) максимальне обмеження повноважень органів публічного управління у сфері організації та діяльності адміністративних судів, визначення їх структури та статусу суддів; 3) забезпечення збалансованості при здійсненні функцій адміністративними судами та іншим органами державної влади; 4) розширення компетенції ВСУ в сфері перегляду рішень нижчестоящих адміністративних судів, а також щодо надання адміністративним судам роз'яснень з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; 5) закріплення чіткого механізму розмежування повноважень між адміністративними судами та судами інших юрисдикцій; 6) повернення адміністративним судам статусу спеціалізованих, а також пов’язаних із цим статусом гарантій незалежності, об’єктивності та неупередженості під час вирішення адміністративних справ; 7) поглиблення внутрішньої спеціалізації суддів під час розгляду публічно-правових спорів; 8) обмеження можливостей впливу органів публічного управління на процес розгляду та вирішення адміністративних справ; 9) забезпечення доступності адміністративного судочинства для громадян; 10) забезпечення належної та ефективної системи гарантій здійснення адміністративного судочинства тощо.
Розглянуто нормативно-правові акти, що визначають систему адміністративних судів України, виявлено їх недоліки та розроблено пропозиції щодо їх усунення. Положення Закону 2010 р., які надають усім судам статус спеціалізованих, суперечать чинному законодавству та не мають у своїй основі належного наукового обґрунтування. З метою усунення зазначеного недоліку, необхідно внести зміни до ст. 18 Закону, закріпивши в ній положення про те, що в системі судів загальної юрисдикції утворюються як загальні суди (спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення), так і спеціалізовані (господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані).
Статус ВСУ як найвищого судового органу має обов’язково передбачати наділення його повноваженнями щодо здійснення правосуддя, які включають його діяльність як суду касаційної інстанції та суду з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів з метою забезпечення єдності судової практики, однакового застосування закону всіма судами загальної юрисдикції.
Існуючий на сьогодні порядок утворення та ліквідації адміністративних судів є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству. З метою його вдосконалення необхідно: по-перше, внести зміни до ч. 1 ст. 19, п. 6 ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріпивши в ній такий порядок формування судової системи: суди загальної юрисдикції утворюються Президентом, а ліквідовуються в законодавчому порядку ВРУ, за поданням Мінюсту, узгодженого із головою ВСУ та головою ДСА; голова відповідного вищого спеціалізованого суду має право вносити пропозиції про утворення та ліквідацію судів загальної юрисдикції; По-друге, внести зміни до ч. 3 ст. 19 Закону, закріпивши в ній такі підстави для створення та ліквідації судів: підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, а також зміна адміністративно-територіального устрою; підставою для утворення суду є також потреба поліпшити доступність правосуддя
Визначено основні недоліки нормативно-правових актів, що визначають структуру та організаційну побудову адміністративних судів, а також запропоновано шляхи їх подолання. Новий Закон не містить навіть приблизного переліку підстав для утворення й ліквідації судових палат в адміністративних судах. З метою усунення цього недоліку, необхідно внести зміни до ч. 5 ст. 26 та ч. 4 ст. 31 Закону, закріпивши в них такі підстави для утворення палат: достатня штатна чисельність суду, його завантаженість, наявність суддів з відповідною фаховою підготовкою, а також питома вага справ відповідної категорії.
Закріплене в ч. 2 ст. 18 Закону положення про те, що в судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій є абстрактним і не має практичних механізмів реалізації. З метою усунення цього недоліку, а також з метою підвищення якості розгляду адміністративних справ та підвищення рівня незалежності суддів, необхідно внести зміни до ч. 2 ст. 18 та ст. 21 Закону, передбачивши в них можливість створення судових палат з розгляду окремих категорій справ в місцевих судах.
Оскільки новий Закон не відносить посаду секретаря судової палати адміністративного суду до так званих «адміністративних посад в суді», а також не визначає порядок призначення суддів на таку посаду та термін виконання ними своїх обов’язків, необхідно внести відповідні зміни до ст. 20 Закону.
Існуючий на сьогодні порядок призначення суддів на адміністративні посади в адміністративних судах є необґрунтованим і таким, що не відповідає законодавству. З метою усунення цього недоліку, необхідно внести зміни до ч. 2 ст. 20, ч. ст. 41 та ч. 5 ст. 127 Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також до Закону «Про Вищу раду юстиції», закріпивши в них такий порядок: голова суду та його заступники призначаються на посади строком на п'ять років із числа суддів цього суду та звільняються з посад Радою суддів України за поданням Голови ВСУ на підставі рекомендації відповідної ради суддів.
Законодавець безпідставно обмежив повноваження суддів адміністративних судів. У зв’язку з цим, необхідно внести зміни до ч. 1 ст. 23, ч. 1 ст. 28 та ч. 1 ст. 33 Закону, закріпивши в них таке право суддів, як «здійснення процесуальних дій та організаційних заходів з метою забезпечення розгляду справи».
Оскільки новий Закон не обґрунтовано обмежує суб’єктний склад Пленуму ВАСУ, необхідно внести зміни до ч. 5 ст. 36 Закону, в якій передбачити обов’язкову участь голів апеляційних судів у тих засіданнях Пленуму ВАСУ, на яких вирішуються питання щодо однакового застосування судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Крім того, на сьогодні Пленум ВАСУ був необґрунтовано позбавлений повноважень. вносити в установленому порядку пропозиції щодо необхідності внесення змін до чинного законодавства. В зв’язку з цим, необхідно внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Новий Закон суттєво скорочує повноваження ВСУ та Пленуму ВСУ. З метою усунення цього недоліку, необхідно: 1) повернути ВСУ процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, суду з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів; 2) внести змін до ч. 2 ст. 38 Закону, передбачивши в ній такі повноваження ВСУ, як надання судам роз'яснень з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; ведення та аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики; представлення судів загальної юрисдикції у зносинах з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, а також судами інших держав; 3) внести зміни до ч. 4 ст. 45 Закону, в якій передбачити обов’язкову участь голів вищих спеціалізованих судів, а також голови КСУ на тих засіданнях Пленуму ВСУ, на яких розглядаються питання щодо однакового застосування судами законодавства при вирішенні судових справ; 4) внести зміни до ч. 2 ст. 45 Закону, передбачивши в ній такі повноваження Пленуму ВСУ, як надання роз'яснень судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, а також у разі необхідності визнання нечинними відповідних роз'яснень вищих спеціалізованих судів; заслуховування інформації Голови ВСУ та його заступника про їх діяльність, а також голів вищих спеціалізованих судів щодо діяльності цих судів та організацію судочинства в судах відповідних юрисдикцій.
З’ясовано основні прогалини в адміністративно-правовому регулюванні чисельності суддів адміністративних судів та сформульовано пропозиції з їх усунення. На сьогодні адміністративні суди всіх рівнів не в змозі забезпечити швидке та оперативне вирішення адміністративних справ у розумні строки, що обумовлено наступними причинами: 1) демократичні перетворення, економічна та політична нестабільність, які можна спостерігати останніми роками в Україні, а також одночасне покращення рівня правової освіченості та правової культури пересічних громадян, що призвели до стрімкого збільшення кількості публічно-правових спорів, які відносяться до компетенції адміністративних судів; 2) недооцінка темпів зростання кількості адміністративних справ.
З метою вдосконалення існуючого порядку визначення граничної чисельності суддів, необхідно внести зміни до ч. 4 ст. 20 Закону, а також до Положення «Про Міністерство юстиції України», закріпивши в них такий порядок: кількість суддів у суді визначається Президентом за поданням Голови ДСА на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойко В. Ф. Судова реформа в Україні: стан і перспективи : [навч. посіб] / В. Ф. Бойко. – К. : МАУП, 2004.- 173 с.
2. Француз Т. І. Політико-правові проблеми становлення і розвитку судової влади в незалежній Україні: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.13 / Француз Тетяна Іванівна. – Одеса : Одеська національна юридична академія. 2001. – 193 с.
3. Бойко В. Ф. Конституція України і становлення незалежної судової влади / В. Ф. Бойко // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 3 (13). – С. 2-3.
4. Бринцев В. Нормативна база судової влади: шляхи і засоби підвищення ефективності / В. Бринцев // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 1 (40). – С. 142-150.
5. Сіренко В. Черговий проект закону про судоустрій чи план створення повної корумпованої судової системи / В. Сіренко // Голос України. – 2009 (14 березня).
6. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормативного змісту Закону України «Про судоустрій України» / За наук. ред. А. О. Селіванова. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 112 с.
7. Півненко В. Щодо завдань, функцій та незалежності органів судової влади / В. Півненко // Вісник прокуратури. – 2002. – № 2. – С. 20-23.
8. Мартиненко О. Про деякі роздуми навколо судово-правової реформи / О. Мартиненко // Голос України. – 2009 (6.03.2009). – № 54 (4554).
9. Смородинський В. С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичні проблеми) : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Смородинський Віктор Семенович. – Х. : Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2001. – 187 с.
10. Городовенко В. В. Проблеми незалежності судової влади : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.10 / Городовенко Віктор Валентинович. – Х. : Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2006. – 196 с.
11. Запорожець М. П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності місцевих загальних судів України: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Запорожець Михайло Петрович. – Харків : Національний університет внутрішніх справ, 2004. – 179 с.
12. Карпечкін П. Ф. Функції судів загальної юрисдикції: проблеми теорії та практики: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.02 / Карпечкін Петро Феофанович. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України, – 2005. – 212 с.
13. Кондратьєв О. В. Організаційно-правові проблеми судового контролю: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.10 / Кондратьєв Олександр Васильович. – Х. : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, – 2005. – 191 с.
14. Кривенко В. В. Демократизація судової системи України: проблеми і перспективи: дис. …кандидата юрид. наук : 12.00.10 / Кривенко Віктор Васильович. – Одеса : Одеська національна юридична академія, 2005. – 216 с.
15. Стрижак А. А. Державне управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Стрижак Андрій Андрійович. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України. 2005. – 187 с.
16. Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, перспективы / Старилов Ю. Н. – М. : Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2001 – 304 с.
17. Очерки политологии : [учебник]. – Х. : Харьковск. пед. ин-т., 1993. – 616 с.
18. Зайчук В. И. Самый демократический в мире. – К. : Политиздат Украины, 1981. – 88 с.
19. Мурашин Г. О. Судова влада в конституційному аспекті розподілу влад / Г. О. Мурашин // Держава і право : [зб. наук. праць] / Юридичні і політичні науки. – 2000. – № 5. – С. 98-105.
20. Сажнів І. В. Удосконалення діяльності судових органів як суб’єктів реалізації правоохоронної функції держави / І. В. Сажнів // Судова реформа в Україні : проблеми і перспективи : наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р. : тези доп. – Харків, 2002. – С. 141-143.
21. Судебные и правоохранительные органы Украины : [учебное пособие] / А. С. Васильев, В. В. Иванов, Л. А. Корчевская и др. – Харьков : Одиссей, 2002. – 320 с.
22. Полянский Н. Н. Уголовный процесс. Уголовный суд, его устройство и деятельность / Н. Н. Полянский. – М. : Изд-во МГУ, 1911. – 425 с.
23. Ковалев М. А. Судебная власть: начало пути / М. А. Ковалев // Советское государство и право. – 1991. – № 10. – С. 131-139.
24. Ершов В. Признание нормативно-правовых актов противоречащими Конституции Российской Федерации и федеральным законам: теория вопроса / В. Ершов // Российская юстиция. – 2003. – № 4. – С. 6–9.
25. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
26. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
27. Про Концепцію судово-правової реформи : Постанова Верховної Ради України від 28.04.1992 р. № 2296-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
28. Про судоустрій України : Закон України від 7.07.2002 р. № 3018-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002 р. – № 27-28. – Ст. 180.
29. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 07.07.2010 р. № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010 р. – № 41-42, № 43, № 44-45. – Ст. 529.
30. Скомороха В. Є. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади / В. Є. Скомороха // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С. 59-60.
31. Новий тлумачний словник української мови. – К. : Аконіт, 2003. – Т. 1. – 926 с.
32. Козлова Е. И. Конституционное право России : [учебник] / Е. И. Козлова, О.Е. Кутафин. – [2-е изд. перераб. и доп.]. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
33. Шевцов В. С. Право и судебная власть в Российской Федерации : [учебное пособие] / В. С. Шевцов. – М. : Профобразование, 2003 – 344 с.
34. Савицкий В. М. Организация судебной власти в Российской Федерации : [учебное пособие] / В. М. Савицкий. – М. : БЕК, 1996. – 298 с.
35. Суд и правосудие в СССР / Под ред. Р. Г. Биктанова. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1980. – 400 с.
36. Савельева Т.А. Судебная власть в гражданском процессе : [учеб. Пособие] / Под ред.И. М. Зайцева. – Саратов : Сарат. гос. академия права, 1998. – 72 с.
37. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. – С-Пб. : Альфа, 1996. – Т.1. – 552 с.
38. Нор В. Т. Судова реформа в Україні: надбання, прорахунки / В. Т. Нор // Правова система України : теорія і практика : науково-практична конференція, 7-8 жовтня 1993 р. : тези доп. – К., 1993. – С. 423-425.
39. Дмитриев Ю. А. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека / Ю. А. Дмитриев, Г. Г. Черемных // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 44-50.
40. Мурашин Г. О. До питання реформування судової влади / Г. О. Мурашин // Правова держава. – К., 1997. – Вип. 7. – С. 67-70.
41. Юзикова Н. С. Система судебных и правоохранительных органов Украины /Н. С. Юзикова. – Днепропетровск : Уко-ИПА-пресс, 2000. – 280 с.
42. Иванчишин П. А. Общество. Государство. Власть. – М. : Граница, 1994. – 383 с.
43. Филиппов П. М. Судебная защита и правосудие в СССР / П. М. Филиппов. – Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 182 с.
44. Познышев С. В. Элементарный учебник русского уголовного процесса. – М. : Леман, 1913. – 328 с.
45. Грошевой Ю. М. Законодательство о судоустройстве Украины и проблемы его кодификации / Ю. М. Грошевой // Правова система України: теорія і практика : Наук.-практ. конф.1993 р. : тези доп. – К., 1993. – С. 375-377.
46. Стефанюк В. С. Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В. С. Стефанюк. – К. : Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2000. – 20 с.
47. Лазарева В. А. Судебная защита в уголовном процессе РФ: проблемы теории и практики : автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 / В. А. Лазарева. – М. : Московский государственный университет, 2000. – 40 с.
48. Скакун О. Ф. Теория государства и права : [учебник] / О. Ф. Скакун. – Харьков : Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
49. Брынцев В.Д. Судебная власть /Правосудие/: Пути реформирования в Украине. – Харьков : Ксилон, 1998. – 186 с.
50. Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. – К. : Ін Юре, 1997. – 20 с.
51. Марочкин И. Е. Природа судебной власти / И. Е. Марочкин // Актуальные проблемы государства и права. – Вып. 3. – Одесса, 1996. – С. 16-25.
52. Орзих М. Ф. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика / М. Ф. Орзих // Юридичний вісник. – 2001. – № 4. – С. 117-128.
53. Масликов И. С. Судебная власть в государственном механизме Российской Федерации : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 / И. С. Масликов. – М. : Московский государственный университет, 1997. – 20 с.
54. Лусегенова З. С. Теоретико-правовые основы судебной власти в Российской Федерации: дисс. … доктора юрид. наук: 12.00.01 / З. С. Лусегенова. – Ростов-на-Дону, 2000. – 456 с.
55. Гель А. П., Цвігун Д. П. Судова система України [навчальний посібник] / А. П. Гель, Д. П. Цвігун. – К. : МАУП, 1999. – 52 с.
56. Сірий М. І. Судова влада у правовій системі України / М. І. Сірий // Правова система України: теорія і практика : науково-практична конференція, 7-8 жовтня 1993 р. – К., 1993. – С. 442-444.
57. Куцин М. М. Судова влада в системі розподілення влади / М. М. Куцин // Адвокат. – 2005. – № 12. – С. 3-6.
58. Международные акты о правах человека : [сборник документов]. – М. : Норма-Инфра-М, 1999. – 784 с.
59. Резолюции и решения принятые Генеральной Ассамблеей ООН на 40 сессии : [официальные отчеты]. – Нью-Йорк : ООН, 1986. – 483 с.
60. Новий тлумачний словник української мови. – К. : Аконіт, 2003. – Т. 3. – 862 с.
61. Проблемы общей теории права и государства : [учебник для вузов] / Под общей ред. В. С. Нерсесянца. – М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М, 1999. – 832 с.
62. Шейфер С. А. Понятие судебной власти и ее функции С. А. Шейфер, В. А. Яблоков // Проблемы судебно-правовой реформы в России. История и современность. – Самара. – 1999. – С. 197-199.
63. Стефанюк В. С. Судовий контроль у сфері державної влади / В. С. Стефанюк // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 4. – С. 2-4.
64. Скитович В. В. Судебная власть как системное образование / В. В. Скитович // Правоведение. – 1997. – № 1. – С. 151-157.
65. Кравченко В. В. Конституційне право України : [навчальний посібник] / В. В. Кравченко. – К. : Атіка, 2000. – 320 с.
66. Ржевский В А., Чепурнова Н. М. Судебная власть в Российской Федерации : конституционные основы организации и деятельности. – М. : Юристъ, 1998. – 216 с.
67. Конституционное право : [учебник] / Отв. ред. В. В. Лазарев. – М. : Юристъ, 1999. – 592 с.
68. Карпечкін П. Ф. Критерії класифікації функцій судів загальної юрисдикції /П. Ф. Карпечкін // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 3. – С. 40-43.
69. Туманов В. Совершенствование правосудия в России // В. Туманов // Государство и право. – 1998. – № 12. – С. 15-19.
70. Новий тлумачний словник української мови. – К. : Аконіт, 2003. – Т. 2. – 926 с.
71. Лейст О. Э. Сущность права : Проблемы теории и философии права. – М. : ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 288 с.
72. Химичева О. В. Концептуальные основы процессуального контроля и надзора на досудебных стадиях уголовного судопроизводства / О. В. Химичева. – М. : ЮНИТИ– ДАНА, Закон и право, 2004. – 348 с.
73. Коваль В. М. Апеляційні суди в Україні: становлення і розвиток: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.10 / Коваль Володимир Миколайович. – Одеса : Одеська національна юридична академія, – 2003. – 212 с.
74. Грошевой Ю. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії / Ю. Грошевой // Вісник Академії правових наук України. – 1990. – № 4. – С. 120-132.
75. Грошевой Ю. М. Основні положення кримінально-процесуальної теорії /Ю. М. Грошевой // Кримінальний процес України / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – С. 10–40.
76. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные органы : [учебник для студентов юридических вузов и факультетов] / Под ред. К. Ф. Гуценко. – [изд.4-е, перераб. и доп.]. – М. : Зерцало, 1998. – 398 с.
77. Назаренко Є. До питання про конституційну реформу державної влади в Україні / Є Назаренко // Право України. – 1996. – № 10. – С. 5-10.
78. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції / В. Стефанюк // Право України. – 1997. – № 8. – С. 7-10.
79. Ющик О. І. Правова реформа : загальне поняття, проблеми здійснення в Україні / О. І. Ющик. – К. : Ін-т зак-ва ВРУ, 1997. – 192 с.
80. Колоколов Н. А. Судебный контроль в стадии предварительного расследования преступлений: важная функция судебной власти (проблемы осуществления в условиях правовой реформы) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Н. А. Колоколов – М. : Московский государственный университет, 1998. – 25 с.
81. Фоков А. П. Проблемы судебного контроля за исполнением законов на стадии предварительного расследования (сравнительный анализ российского и французского законодательств) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / А. П. Фоков. – М. : Московский государственный университет, 2000. – 25 с.
82. Галузо В. Н. Судебный контроль за законностью и обоснованностью содержания под стражей подозреваемых и обвиняемых на стадии предварительного расследования : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / В.Н. Галузо. – М. : Московский государственный университет, 1995. – 25 с.
83. Петрухин И. Прокурорский надзор и судебный контроль за следствием / И. Петрухин // Российская юстиция. – 1998. – № 9. – С. 12-13.
84. Лебедев В. М. Судебная власть на защите конституционного права граждан на свободу и личную неприкосновенность в уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / В. М. Лебедев. – М. : Академия внутренних дел, 1998. – 25 с.
85. Ковтун Н. Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России [учебное пособие]. – Н. Новгород : Городець. – 2002. – 325 с.
86. Туманянц А. Р. Судовий контроль за законністю і обґрунтованістю процесуальних рішень органів досудового слідства [навчальний посібник] / А. Р. Туманянц. – Х. : Консум, 2002. – 202 с.
87. Тарасов А. М. Правовые и организационные основы президентского контроля за деятельностью органов внутренних дел: дисс ... кандидата юрид. Наук : 12.0.11 / Тарасов Анатолий Михайлович. – М., 2001. – 256 с.
88. Зеленцов А. Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах [учеб. пособие] / А. Б. Зеленцов. – М. : Издательство Российского университета дружбы народов, 2002. – 190 с.
89. Словарь иностранных слов / Под редакцией И. В. Лехина и проф. Ф. Н. Петрова [3-е переработанное и дополненное издание]. – М. : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1949. – 808 с.
90. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М. : ТИС, 1956. – Т. 2. – 779 с.
91. Ожегов С. И. Словарь русского языка : [ок. 57000 слов] / под ред. чл. корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. – [17-е изд, стереотип.]. – М, 1985. – 523 с.
92. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования) / В. Г. Афанасьев [2-е изд. доп.]. – М. : Полит. издат, 1973. – 392 с.
93. Чиркин В. Е. Контрольная власть / В.Е. Чиркин // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 11-14.
94. Андрийко О. Ф. Контроль в демократическом государстве. Проблемы и тенденции / О. Ф. Андрийко. – К. : Наукова думка, 1994. – 165 с.
95. Макарова О. В. Судебный контроль судов общей юрисдикции за соответствием нормативных правовых актов федеральных органов исполнительной власти федеральным законам: дисс. … кандидата юрид. наук. – М., – 2005. – 190 с.
96. Солодилов Л. В. Судебный контроль в системе уголовного процесса России : [учебное пособие] / Л. В. Солодилов. – Томск : Томск. ун –т, 2000. – 320 с.
97. Муратова Н. Г. Система судебного контроля в уголовном судопроизводстве : вопросы теории, законодательного регулирования и практики [учебное пособие]. – Казань : Изд-во Казанск. ун-та, 2004. – 386 с.
98. Михайловская И. Б. Судебная власть в системе разделения властей / И. Б. Михайловская // Судебная власть / Под. ред. И. Л. Петрухина. – М. : ООО «ТК Велби», 2003. – С. 13-27.
99. Соловьева А .К. О судебной защите права на информацию. Административно-правовой аспект / А. К. Соловьева // Администраивная юстиция и административное судопроизводство. Зарубежный опыт и российские традиции / Л. А. Николаева, А.К. Соловьева. – СПб., 2004. – С. 241-318.
100. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України (справа щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад) вiд 27.03.2002 р. № 7-рп/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 14. – Ст. 768.
101. Куйбіда Р. Адміністративний процесуальний кодекс: основні дискусії довкола проекту / Р. Куйбіда [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=&d=578
102. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 р. № 9 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
103. Шруб І. В. Функціонування адміністративних судів в Україні: організаційно-правові засади та їх реалізація: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Шруб Інна Володимирівна. – К. : Київський національний університет внутрішніх справ. – 2009. – 345 с.
104. Адміністративна юстиція : європейський досвід та пропозиції для України / [наук. ред. В. Шишкін] ; авт.-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда / Центр політико-правових реформ ; Фонд сприяння правовим і політичним реформам. – К. : Факт, 2003. – 536 с.
105. Лория В. А. Существует ли административная юстиция в советском праве? / В. А. Лория // Правоведение. – 1970. – № 1. – С. 110-114.
106. Авдеенко Н. И. Механизм и пределы регулирующего воздействия гражданско-процессуального права / Н.И. Авдеенко. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1969. – 72 с.
107. Старилов Ю. Н. О сущности и новой сист