АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

Синиця Андрій Миколайович
УДК 342.9.366

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Тищенко Микола Маркович
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України

Харків  2012
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ……….…………….….10
1.1. Забезпечення прав і свобод військовослужбовців як пріоритетний напрям реалізації державної політики у сфері національної безпеки………………………...10
1.2. Права, свободи та обов’язки військовослужбовців як елементи їх адміністративно-правового статусу …………….……….………….….……………...33
1.3. Обмеження прав і свобод військовослужбовців……………….……..……57
1.4. Сучасний стан адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців ……………….……………………73
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………..……………..93

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ………………….98
2.1. Юридичні гарантії прав і свобод військовослужбовців: поняття і види....98
2.2. Особливості реалізації окремих гарантій прав і свобод військовослужбовців…………………………………………………………...………113
2.3. Забезпечення прав і свобод військовослужбовців при притягненні до дисциплінарної та адміністративної відповідальності………….…………………...133
2.4. Соціальний захист військовослужбовців………………………………….163
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2…………………………………………………...177

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….197

ВСТУП

Актуальність теми. Конституцією України проголошено пріоритети розвитку української державності у напрямі становлення демократичної, соціальної, правової держави. Реалізація цих пріоритетів можлива лише за умови повної та всебічної захищеності прав і свобод людини і громадянина, в тому числі осіб, діяльність яких безпосередньо спрямована на захист територіальної цілісності і недоторканності України – військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону.
Забезпечення обороноздатності країни є однією з основних функцій сучасної Української держави та має на меті забезпечення державного суверенітету, інтересів держави і суспільства, стану правопорядку і законності, громадського порядку і безпеки, а також мирного життя народу. Реалізація цієї функції зокрема пов’язана з діяльністю відповідних військових формувань та органів держави, центральне місце серед яких займають Збройні Сили України.
Ефективна діяльність Збройних Сил, досягнення тих цілей, які перед ними ставляться, можливі лише за умови повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів осіб, які безпосередньо здійснюють відповідну професійну діяльність. Практика свідчить, що у забезпеченні правового статусу військовослужбовців, його гарантуванні виникає низка проблем – певна неврегульованість окремих аспектів правовідносин, що пов’язані зі службовою діяльністю військовослужбовців та притягненням їх до юридичної відповідальності, наявність необґрунтованих обмежень прав і свобод, недостатня дієвість загально-соціальних та юридичних гарантій їх прав, недосконалість правового регулювання соціального захисту військовослужбовців.
Окремі аспекти адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців були предметом наукових досліджень, у тому числі й дисертаційних. Так, питання адміністративно-правового регулювання в цій сфері знайшли своє відображення у роботах вітчизняних та зарубіжних учених, серед яких Ю. С. Адушкін, І. Н. Арцибасов, В. М. Александров, З. А. Багішаєв, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, Д. Н. Бахрах, Ю. В. Білоусов, А. П. Горний, Є. І. Григоренко, Г. М. Долгопятов, В. А. Дзюба, В. Н. Дубровін, О. О. Зархін, І. Ф. Корж, С. С. Корольов, В. Й. Пашинський, О. В. Кудашкін, М. І. Кузнєцов, В. М. Манохін, А. П. Петроченков, М. А. Пєтухов, І. Ф. Побєжимов, Ю. О. Прудов, М. М. Прохоренко, Л. Л. Попов, О. Ю. Синявська, М. С. Студенікіна, М. М. Тищенко та інші.
Поряд з цим, відсутність комплексних монографічних досліджень щодо забезпечення прав і свобод військовослужбовців негативно впливає на фактичну реалізацію їх правового статусу, формування та розвиток законодавства у цій сфері.
Лише розв’язання на доктринальному рівні зазначених проблем, наступне впровадження у практику відповідних наукових рекомендацій дозволить підвищити рівень правової захищеності військовослужбовців, який, у свою чергу, безпосередньо впливає на якість виконання службових обов’язків та належне виконання Збройними Силами України покладених на них функцій. Багато в чому ці обставини і обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» відповідно до цільової комплексної програми «Права людини та проблеми організації та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» на 2006-2010 рр. (номер державної реєстрації 0106U002285). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» від 19 грудня 2008 р. (протокол № 5).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексній розробці теоретичних і практичних проблем адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців, в окресленні основних напрямів подальшого вдосконалення адміністративно-правового регулювання у цій сфері та внесенні відповідних пропозицій.
Відповідно до мети було поставлено такі основні завдання:
- дослідити поняття військової служби як особливого різновиду державної служби та поняття «військовослужбовець»;
- проаналізувати з позицій формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки категорію прав, свобод та законних інтересів військовослужбовців;
- визначити поняття, особливості та зміст адміністративно-правового статусу військовослужбовців;
- охарактеризувати сучасний стан та проблеми правового регулювання у забезпеченні адміністративно-правового статусу військовослужбовців;
- дослідити гарантії прав і свобод військовослужбовців, розглянути функції та повноваження окремих органів держави у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців, визначити сучасний стан, перспективи розвитку та напрями підвищення ефективності їх діяльності;
- визначити особливості адміністративної та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців та гарантії їх прав під час притягнення до цих видів юридичної відповідальності;
- проаналізувати проблеми та визначити напрями удосконалення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;
- на підставі аналізу чинного законодавства та практики його застосування сформулювати пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення прав і свобод військовослужбовців.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із забезпеченням прав і свобод військовослужбовців.
Предмет дослідження становить адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає поєднання загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів. У роботі використано діалектичний, формально-логічний, системний, історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний та інші методи дослідження. На основі діалектичного методу пізнання розглянуто особливості формування адміністративно-правового статусу військовослужбовців, зміст та спрямованість нормативно-правового регулювання у цій сфері. Застосування діалектичного методу також дало змогу визначити динаміку розвитку законодавства України у військовій сфері на сучасному етапі становлення України. За допомогою формально-логічного методу було проаналізовано понятійний апарат, ознаки, сутність та особливості адміністративно-правового забезпечення прав і свобод військовослужбовців, зокрема, визначено види їх прав і свобод, види правообмежень, сфер обмеження прав, види гарантій їх прав тощо. За допомогою системного методу було розглянуто фактори обмеження прав військовослужбовців, особливості нормативно-правового забезпечення прав і свобод військових Збройних Сил України. Порівняльно-правовий метод було застосовано у вивченні інституту обмеження прав військовослужбовців, а також порівнянні категорій «права», «свободи» і «законні інтереси» в межах правової системи України. Формально-юридичний метод був застосований для аналізу змісту норм, які забезпечують нормативно-правове регулювання адміністративно-правового статусу військовослужбовців, зокрема, при аналізі легальних дефініцій та виведенні авторського визначення поняття «військовослужбовець».
Теоретичне підґрунтя для виконання роботи склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління, конституційного та адміністративного права, інших галузевих правових наук. Нормативну основу роботи становлять Конституція України, низка міжнародних договорів у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які стосуються адміністративно-правового забезпечення прав і свобод військовослужбовців. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та інші матеріали, які стосуються адміністративно-правового забезпечення прав і свобод військовослужбовців.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця дисертаційна робота є одним із перших в українській адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних питань адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців, в результаті якого сформульовано низку нових наукових положень і висновків, а саме:
уперше:
- визначено сутність категорії «сфера забезпечення прав і свобод військовослужбовців» та її співвідношення з категорією «сфера правового регулювання»;
- обґрунтовано наявність двостороннього зв’язку між категоріями «забезпечення прав і свобод військовослужбовців» та «державна політика у сфері національної безпеки»;
- акцентується увага на процедурних аспектах правового регулювання у сфері забезпечення прав військовослужбовців, за допомогою яких оптимізуються відповідні військово-службові відносини та забезпечується належна реалізація правового статусу їх учасників;
- сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців, у тому числі ті, що стосуються забезпечення прав військовослужбовців у сфері юридичної відповідальності, підвищення ефективності та дієвості відповідних правових гарантій;
- досліджуються психологічні аспекти службової діяльності військовослужбовців в контексті забезпечення їх прав і свобод;
удосконалено:
- уявлення про функцію держави, яку прийнято визначати як оборонна. Доведено, що зазначену функцію доцільно визначити як функцію оборони та протидії іншим загрозам національній безпеці держави;
- характеристику та визначення адміністративно-правового статусу військовослужбовців;
- характеристику категорій «національна безпека», «державна політика у сфері національної безпеки», «військова служба», «адміністративно-правовий статус військовослужбовців»;
- поняття та сутність категорії «обмеження прав військовослужбовців», в тому числі, з урахуванням необхідності визначення сфер, де такі обмеження можливі і доцільні та меж їх застосування;
дістали подальшого розвитку:
- з’ясування особливостей правового регулювання у сфері забезпечення прав, свобод та законних інтересів військовослужбовців;
- характеристика системи гарантування прав і свобод військовослужбовців та питання підвищення ефективності і дієвості юридичних гарантій їх забезпечення;
- особливості правової регламентації випадків невиконання наказу, який суперечить вимогам законодавства, в контексті існуючого у військовій сфері принципу беззастережності підпорядкування;
- з’ясування шляхів вдосконалення нормативно-правового регулювання питань, що стосуються створення та діяльності професійних об’єднань військовослужбовців;
- визначення найбільш важливих напрямків соціального захисту військовослужбовців, зокрема, пенсійного, житлового забезпечення та охорони їх здоров’я.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у сфері науково-дослідної діяльності – основні положення дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців;
– у правотворчості – використання наданих пропозицій сприятиме вдосконаленню чинного законодавства, яке регламентує реалізацію та захист прав і свобод військовослужбовців в їх службових відносинах та інших відносинах, що виникають у публічній сфері ;
– у правозастосовчій сфері – впровадження результатів дослідження дозволить поліпшити практичну діяльність органів держави та їх посадових осіб у галузі адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців, удосконалити застосування адміністративного законодавства щодо реалізації та захисту прав і свобод військовослужбовців;
– у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватись при читанні лекцій та під час проведення практичних занять з дисципліни «Адміністративне право» та спецкурсу «Військова адміністрація».
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась за розділами і в цілому на засіданнях кафедри адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях: «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» (м. Сімферополь, 7-8 грудня 2006 р.), «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 19-20 березня 2010 р.), «Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів» (м. Запоріжжя, 24 лютого 2011 р.), «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ, 2011 р.), «Від громадянського суспільства до правової держави: Теорія та практика протидії злочинності» (м. Харків, 15 квітня 2011 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, та п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексне теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у комплексній розробці теоретичних і практичних проблем адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців, в окресленні основних напрямів подальшого вдосконалення адміністративно-правового регулювання у цій сфері та внесенні відповідних пропозицій. У ході дослідження сформульовані такі основні висновки:
1. Формування та реалізація державної політики у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців є нагальною потребою сьогодення, однією зі складових державної політики у сфері національної безпеки. Державна політика в сфері національної безпеки – це цілеспрямований, організований, вольовий вплив суб’єктів забезпечення національної безпеки на суспільні відносини з метою захисту від зовнішніх і внутрішніх загроз у різних їх формах і проявах з метою забезпечення державного суверенітету, прав і свобод людини і громадянина, стабільності конституційного ладу, територіальної цілісності і недоторканності державного кордону, запобігання розвідувальній діяльності іноземних служб на території України, виявлення, запобігання і, у разі необхідності, припинення терористичної діяльності на території України, забезпечення громадського порядку і громадської безпеки.
2. Пріоритетність забезпечення прав та свобод військовослужбовців обумовлюється: місцем та значенням воєнної організації держави в структурі державного механізму; специфікою та складністю завдань, які реалізують військовослужбовці у повсякденній службовій діяльності; особливостями несення військової служби; наявністю певних обмежень прав і свобод військовослужбовців, які об’єктивно випливають із особливостей військової служби; наявністю у їх розпорядженні зброї та бойової техніки; органічним зв'язком військовослужбовців практично з усім населенням України; реалізацією ними не тільки функцій, пов’язаних із забезпеченням недоторканності територіальної цілісності нашої держави, а і з підтриманням належного стану суспільних відносин у сфері боротьби з різного роду правопорушеннями.
3. З урахуванням зв’язку з іншими функціями, а також беручи до уваги достатньо широкий зміст функції оборони держави, останню доцільно визначити як функцію оборони та протидії інших загрозам національній безпеці держави. Реалізовується ця функція в реальних суспільних відносинах, насамперед, через інститут військової служби як особливого різновиду державної служби, специфічність якого обумовлюється особливий місцем збройних формувань у структурі державного механізму, специфікою відповідних цілей і завдань їх створення та діяльності, особливістю факторів, що впливають на можливість та реальні умови її проходження.
4. Категорія політичного режиму держави взаємопов’язана з розвитком і функціонуванням державного механізму, усвідомленням ролі осіб, які безпосередньо забезпечують функціональну спрямованість його роботи. При цьому, ефективність роботи державного механізму прямо пов’язана з якістю виконання службових обов’язків кожного з тих, хто безпосередньо реалізує функції того чи іншого державного органу. В свою чергу, належний рівень виконання відповідних службових обов’язків в значному ступені залежить не тільки від їх організаційної налагодженості, а й від оптимізації правового положення конкретних осіб, ступеня їх соціального та правового захисту. В повній мірі це поширюється і на військовослужбовців.
5. Сфера забезпечення прав і свобод військовослужбовців – це обумовлена специфікою реалізації оборонної функції держави та сформованим у державі політичним режимом сукупність суспільних відносин, які піддаються правовому регулюванню та виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з безпосереднім несенням військової служби, забезпеченням належних умов життєдіяльності військовослужбовців, реалізацією їх законних інтересів.
6. Адміністративно-правовий статус військовослужбовців доцільно визначати як закріплене нормами адміністративного права становище військовослужбовця у взаємовідносинах з командирами (начальниками), а також органами військового управління, їх посадовими особами, яке характеризується принципами безумовності підпорядкування, єдиноначальності та обов’язковості у визначених законодавством випадках, а також специфічним порядком притягнення до юридичної відповідальності.
7. Для уникнення суперечностей при реалізації принципу безумовності підпорядкування та забезпечення прав військовослужбовця, який є суб’єктом виконання певного наказу, доцільно закріпити у п. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поняття неправомірного наказу, підстави правомірності невиконання такого наказу, необхідність обов’язкового призначення службового розслідування у разі його невиконання.
8. Права, свободи і законні інтереси військовослужбовців складають ядро їх адміністративно-правового статусу. Права військовослужбовців – це обумовлений історичним розвитком суспільства комплекс відповідних правових можливостей осіб, які проходять службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону, що визначаються положеннями Конституції України, а також іншими нормативно-правовими актами різного рівня, в тому числі і тими, що регулюють суспільні відносини у сфері військового управління, з урахуванням конкретних обставин, що характеризують місце військовослужбовця у відповідній службовій ієрархії. Свободи військовослужбовців - це можливість діяти на свій розсуд в межах передбачених Конституцією та законами України правових положень, що закріплюють як загальний правовий статус військовослужбовця як громадянина держави, так і особливості його службового статусу, та забезпечують реалізацію відповідних правових можливостей в рамках правовідносин, які виникають в конкретних життєвих ситуаціях, в тому числі, і в ході реалізації службових прав військовослужбовців. Законні інтереси військовослужбовців – це їх відповідні прагнення, які не суперечать наявним правовим приписам або опосередковуються їх змістом та реалізуються у зв’язку з несенням військової служби або із задоволенням їх певних соціальних потреб та потребують підтримки і відповідного гарантування з боку держави.
9. Категорія обов’язків військовослужбовців багато в чому визначає сутність і специфіку їх адміністративно-правового статусу. В узагальненому вигляді виконання обов’язків військовослужбовцями пов’язане з необхідністю сумлінного і якісного оволодіння відповідними знаннями та навичками, їх належною реалізацією у службовій діяльності; підтриманням належного стану військової дисципліни; виконання точно і в строк правомірних наказів командирів і начальників; поваги до військової символіки; підтримання позитивного іміджу військовослужбовців у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими громадськими та державними суб’єктами, громадянами.
10. Обмеження прав військовослужбовців – це встановлення законодавчих меж при реалізації окремих суб'єктивних прав військовослужбовців, що здійснюється з метою забезпечення дисципліни і законності у військовому колективі, нормального функціонування Збройних Сил України та інших військових формувань, повного і якісного виконання ними своїх функцій, функціонування держави та інститутів громадянського суспільства, додержання прав і свобод людини і громадянина.
Загальними цілями обмеження прав військовослужбовців є досягнення високого рівня правопорядку і законності в суспільстві, нормальна діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування в демократичному суспільстві, досягнення належного балансу між інтересами окремої особи та суспільства в цілому. Локальні цілі обмеження прав і свобод військовослужбовців пов’язані з необхідністю підтримання належного стану виконання службових обов’язків, налагодженістю відповідних службових відносин, чіткою налагодженістю роботи системи військових органів, частин та з’єднань.
11. Щодо обмеження права військовослужбовців на освіту, доцільно відкоригувати положення ч. 1 ст. 13 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та викласти її у наступній редакції: «Військовослужбовці мають право на навчання (у тому числі на отримання післядипломної освіти) у військових та інших вищих навчальних закладах, відповідних підрозділах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації військовослужбовців. Військовослужбовцям, які прийняті на військову службу за контрактом після здобуття базової або повної вищої освіти за державним замовленням, дозволяється навчатися в вищих навчальних закладах без відриву від служби. Військовослужбовцям строкової військової служби дозволяється навчатися в вищих навчальних закладах без відриву від служби в порядку, визначеному відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України».
12. Визнаючи необхідність вирішення питань систематизації нормативно-правових актів у військовій сфері, в тому числі, і в контексті забезпечення прав і свобод військовослужбовців, слід підкреслити, що розробка і введення в дію єдиного кодифікованого акта – Військового кодексу є завданням стратегічного характеру. Нагальною потребою є вдосконалення системи чинних нормативно-правових актів та прийняття низки нових, які б належним чином відповідали суспільним потребам в умовах реформування Збройних Сил України. Це дозволило б: по-перше, більш оперативно заповнити існуючі прогалини законодавства, в тому числі і з позицій забезпечення прав і свобод військовослужбовців, по-друге, прийняття і реалізація положень цих правових актів дозволить скоріше осмислити практичний аспект їх застосування, що, безумовно, зможе відіграти свою позитивну роль при розробці відповідного кодифікованого акту. Останній має бути стабільним і розрахованим на довготривале застосування.
13. Гарантії прав і свобод військовослужбовців – це сукупність прийомів, способів і засобів юридичного характеру, з допомогою яких забезпечується реалізація прав і свобод військовослужбовців та членів їх сімей.
14. З огляду на специфіку військової служби, особливого значення для військовослужбовців набувають адміністративно-правові гарантії їх прав і свобод. Останні можна визначити як комплекс передбачених законодавством умов, способів і засобів адміністративно-правового та адміністративно-процесуального характеру, які реалізуються як самими військовослужбовцями, так і іншими суб’єктами відповідних правовідносин з метою точного і неухильного виконання правових приписів, якими регламентуються наявність, реалізація та захист тих чи інших прав і свобод, забезпечення належного стану правовідносин, що виникають у сфері військово-управлінської діяльності та інших відносин, що пов’язані із забезпеченням життєдіяльності військовослужбовців та членів їх сімей Серед гарантій прав і свобод військовослужбовців можна виділити прокурорський нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, діяльність Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, громадський контроль, діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, право військовослужбовців на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Інша група гарантій має в певній мірі універсальний характер. Зокрема, до таких гарантій варто віднести право на звернення до суду, право на правову допомогу, правову освіту військовослужбовців, право на об’єднання у професійні спілки.
15. Питання про належну реалізацію військовослужбовцями права на звернення тісно пов’язане з отриманням відповідної правової допомоги. Зважаючи на особливості військової служби, слід, по-перше, закріпити в законодавстві положення про те, що юрисконсульти військових частин зобов’язані не менше двох разів на місяць здійснювати прийом військовослужбовців для роз’яснення їм положень чинного законодавства, надання консультацій з конкретних питань правового характеру. По-друге, доцільно закріпити право військовослужбовців на отримання правової допомоги у зв’язку з поданням заяви чи скарги, а також право звернутися до адвоката або іншого фахівця у галузі права для отримання письмового висновку, що стосується відповідних правових аспектів справи, яке повинно обов’язково долучатися до матеріалів справи. Відповідно, слід також закріпити право подавати письмове чи усне клопотання щодо реалізації прав у зв’язку з поданням відповідного звернення.
16. Слід звернути увагу на не досить коректне формулювання ч. 1 п. 112 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що закріплює право військовослужбовця звернутися за допомогою до свідків, варто викласти у такій редакції: «особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, повідомити про наявність свідків та безпосередньо звернутися до них з метою залучення до справи». Частина 2 п. 112 може бути викладена у такій редакції: «подати додаткові матеріали, що стосуються справи, чи клопотати, щоб їх вимагав командир або орган, який розглядає заяву або скаргу, клопотати про встановлення та опитування свідків».
17. Свого чіткого вирішення потребує питання фіксації скарг і заяв військовослужбовців, які висловлені ними під час інспектування (перевірки). З цією метою варто внести зміни до п. 122 Дисциплінарного статуту ЗС України і передбачити, що факт подання заяв чи скарг, висловлених під час інспектування (перевірки), а також їх суть слід фіксувати в окремому розділі Журналу реєстрації пропозицій заяв і скарг.
18. Удосконалення наглядової діяльності територіальних органів прокуратури у військовій сфері безумовно слід пов’язувати із оптимізацією функціонування Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
19. У контексті вдосконалення громадського контролю над діяльністю Збройних Сил України доцільно доповнити ч. 3 ст. 19 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», яка регламентує право громадських організацій запитувати у відповідних суб’єктів інформацію, яка не містить державної таємниці, з питань діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань, положенням «у тому числі й таку, що стосується конкретних фактів і обставин, пов’язаних із реалізацією та захистом прав, свобод та законних інтересів військовослужбовців».
Удосконалення механізму ознайомлення представників громадських організацій з умовами служби, життя і побуту військовослужбовців слід пов’язувати: по-перше, з особливостями процедур доступу на територію військових частин та інших об’єктів для представників цих організацій; по-друге, із забезпеченням можливості оперативно ознайомитися з конкретними фактами і обставинами, пов’язаними з порушеннями прав і свобод військовослужбовців в місцях, доступ до яких обмежений.
20. На законодавчому рівні доцільно закріпити положення про можливість офіційного сповіщення громадськими організаціями військового командування та органів військової прокуратури про факти і обставини, які виявлені в ході здійснення громадського контролю і свідчать про порушення прав і свобод військовослужбовців, а також обов’язок адресатів отримання такого повідомлення і надати обґрунтовану відповідь на нього у відповідний строк. Доцільно також вирішити питання про притягнення до юридичної відповідальності осіб, які перешкоджають здійсненню громадського контролю в цій сфері, а також за ненадання відповіді на такого роду повідомлення або надання такої відповіді в неповному обсязі.
21. З метою підвищення ефективності правозахисної діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців необхідно запровадити представництво Уповноваженого в регіонах, а виходячи із військово-адміністративного поділу України, також представництва Уповноваженого Верховної Ради України в командуваннях Збройних Сил України, наділити омбудсмана правом законодавчої ініціативи з питань, віднесених до його відання. З урахуванням специфіки служби на кораблях ВМС України доцільно передбачити присутність на кораблі, який виконує завдання за межами територіальних вод України, представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
22. Створити при військових комісаріатах відділи юридичного консультування військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їх сімей., які б здійснювали надання безкоштовної юридичної допомоги усім військовослужбовцям та членам їх сімей, іншим фізичним і юридичним особам.
23. Право військовослужбовців на об’єднання у спілки, в тому числі професійні, не може бути обмеженим. Для створення відповідних нормативних передумов функціонування профспілок військовослужбовців та членів їх сімей в Україні слід закріпити їх права у спеціальному Законі України «Про професійні спілки військовослужбовців». Структура такого закону повинна включати низку загальних положень, що стосуються права військовослужбовців на об’єднання у професійні спілки, правову основу та принципи діяльності спілок, конкретні обмеження, що застосовуються до діяльності профспілок військовослужбовців, а також щодо способів захисту прав та інтересів військовослужбовців. Поряд з цим, в законі повинні отримати своє чітке визначення питання, пов’язані з організацією професійних спілок військовослужбовців та їх легалізацією, реорганізацією та припиненням діяльності. В окремому підрозділі доцільно закріпити права профспілок військовослужбовців, а також права і обов’язки їх членів щодо внутрішньоорганізаційної діяльності профспілок. Окремо слід чітко вирішити проблеми гарантування діяльності профспілок, зокрема, з урахуванням питань процедурного характеру, які багато в чому можуть сприяти налагодженості взаємовідносин між професійними спілками та відповідними органами й посадовими особами. Доцільно також чітко визначити в законі питання, що стосуються взаємовідносин та координації діяльності професійних спілок військовослужбовців з громадськими організаціями, діяльність яких пов’язана із забезпеченням прав і свобод військовослужбовців та з органами, що здійснюють нагляд за додержанням законності у Збройних Силах України.
24. Доцільно закріпити в законодавстві перелік обставин, які пом’якшують і обтяжують дисциплінарну відповідальність військовослужбовців. Перелік обставин, що пом’якшують дисциплінарну відповідальність військовослужбовця може бути наступним: каяття військовослужбовця, який вчинив дисциплінарний проступок; добровільне повідомлення військовослужбовцем про вчинений дисциплінарний проступок командиру (начальнику); добровільне відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди; вчинення дисциплінарного проступку у стані сильного душевного хвилювання чи внаслідок збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення під впливом інших військовослужбовців, якщо такий вплив був пов’язаний із певними погрозами; вчинення правопорушення при виконанні наказу або розпорядження, якщо такий наказ чи розпорядження буде визнаний незаконним. Слід також закріпити положення про те, що перелік пом’якшуючих обставин не є вичерпним. До обставин, які обтяжують дисциплінарну відповідальність військовослужбовців слід віднести продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; повторне протягом року вчинення дисциплінарного правопорушення, якщо за перше особу вже було піддано дисциплінарному стягненню; вчинення правопорушення групою осіб; вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; вчинення правопорушення в стані сп’яніння. У Дисциплінарному статуті Збройних Сил України необхідно чітко закріпити обставини, що виключають дисциплінарну відповідальність військовослужбовця, зокрема вчинення правопорушення в стані крайньої необхідності, необхідної оборони, в стані неосудності, у разі відсутності події або складу дисциплінарного чи адміністративного проступку, видання акту, який усуває застосування дисциплінарного стягнення, закінчення строку, передбаченого для застосування дисциплінарного стягнення, смерть особи, по відношенню до якої було розпочате дисциплінарне провадження.
25. Упорядкування потребує встановлений перелік дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватися до військовослужбовців за критерієм їх суворості, зокрема від менш суворого до більш суворого. Дана система стягнень може виглядати наступним чином: догана; сувора догана; позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег; призначення поза чергою в наряд на роботу; попередження про неповну службову відповідність; пониження в посаді; позбавлення військового звання; пониження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду; звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю.
26. В додатку 3 до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України слід передбачити, що службова картка за вказаних у ньому обставин не знищується, а переоформлюється із зазначенням всіх стягнень та заохочень, які були застосовані до військовослужбовця при проходженні ним служби. При звільненні особи з військової служби службова картка має бути обов’язковим додатком до матеріалів, що направляються у військовий комісаріат за місцем обліку особи, що звільнена з військової служби. Це буде додатковим стимулом належної поведінки військовослужбовця та засобом забезпечення законності і дисципліни у військових формуваннях.
27. Пропонуємо вилучити зі ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України положення, відповідно до якого службове розслідування може проводитися сержантами або старшинами, які природно ще не мають належного досвіду і професіоналізму для вчинення таких дій.
28. В окремих випадках, які слід чітко визначити і закріпити у Дисциплінарному статуті, доцільно передбачити можливість застосування такого заходу як тимчасова ізоляція правопорушника і окремо визначити порядок і особливості застосування цього заходу.
29. Необхідно чітко закріпити порядок передачі матеріалів про адміністративний проступок військовослужбовця відповідним суб’єктам розгляду і вирішення справи; з цією метою варто доповнити статтю 284 КУпАП таким положенням: «Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового слідства чи дізнання, уповноваженому суб’єкту застосування заходів дисциплінарного впливу за вчинення адміністративного правопорушення військовослужбовцем або іншими особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу».
30. Соціальний захист військовослужбовців є системою організаційних, юридичних, економічних і соціальних заходів, що здійснюються державними інституціями з метою належного забезпечення якісного рівня життя військовослужбовців та членів їх сімей. Соціальний захист військовослужбовців як специфічної соціальної групи має здійснюватися з урахуванням того, що військовослужбовці безпосередньо реалізують функції держави стосовно забезпечення територіальної цілісності і недоторканності української держави.
31. Нагальною потребою сьогодення слід визнати формування у Збройних Силах України системи психологічної допомоги військовослужбовцям. Задачею психологічної служби має стати формування у кожного військовослужбовця активної позиції та відповідального ставлення до стану свого здоров’я та подолання психічних відхилень, пов’язаних із конкретними умовами несення служби. Правова регламентація психологічної допомоги військовослужбовцям має здійснюватися на рівні відомчого правового регулювання Міністерства оборони України разом з Міністерством охорони здоров’я України. Доцільно також активізувати діяльність психологів, які діятимуть у військових частинах. З огляду на це, слід не менше як раз у квартал проводити координаційні наради командирів відповідних підрозділів з обов’язковою участю психологів, а також нормативно закріпити положення про необхідність що квартального звіту психолога командиру військової частини про психологічний стан особового складу та наявні і потенційні загрози стану належного психологічного клімату у військовому колективі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України. Прийнятий на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Агеєв О. В. Прокурор як суб’єкт адміністративного процесу : дис. ... канд. юрид. наук / О. В. Агеєв; НУВС. – Харків, 2006. – 212 с.
3. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у двох томах: Том 1. Загальна частина / за заг. ред. Авер’янова В. Б. − К.: Юридична думка, 2004. − 584 с.
4. Административное право и процесс : полный курс / Ю. А. Тихомиров. – М.: Изд-во Тихомиров М. Ю.– 2004. – 652 с.
5. Административное право Украины : учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий и др. / под ред. Битяка Ю. П. – Харьков : Право, 2003. – 576 с.
6. Административное право : учебник / под ред. Л. Л. Попова, М. С. Студеникиной. – М. : Норма, 2008. – 992 с.
7. Академічна юридична думка / Укладачі: Ксенко І., Бондарчук Т. / за заг. ред. Ю. Шемшученка. – К. : Ін Юре, 1998. – 470 с.
8. Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран. Вопросы и ответы / И. А. Алебастрова. – М. : Юриспруденция, 2003. – 192 c.
9. Александров В. М. Військова служба як особливий різновид державної служби : дис. … канд. юрид. наук / В. М. Александров. – Харків, 2008. – 186с.
10. Алехин А. П. Административное право Российской Федерации / А. П. Алехин, Ю. М. Козлов. – М. : ТЕИС, 1995. – 582 с.
11. Аметистов Э. М. Международная защита прав человека и их нарушения в капиталистических странах : научно-аналитический обзор / Э. М. Аметистов, Е. М. Клинова, Е. А. Шахунянц. – М.: ИНИОН, 1981. – 173 с.
12. Андрійко О. Ф. Державний контроль в Україні : організаційно-правові засади / О. Ф. Андрійко. – Київ : Наукова думка, 2004. – 300 с.
13. Артамонов Н. В. Правовой статус военнослужащих в СССР / Н. В. Артамонов // Советское государство и право. – 1983. – № 5 – С. 24-30.
14. Артамонов Н. В. Правовой статус советских военнослужащих и его обеспечение / Н. В. Артамонов. – М.: Изд-во воен. ин-та, 1984. – 145 с.
15. Арцибасов И. Н. Военное право: состояние и перспективы развития / И. Н. Арцибасов // Государство и право. – 1994. – № 8-9. – С. 3 – 42.
16. Атаманчук Г. В. Управление: всегда есть варианты / Г. В. Артамонов. – М. : РАГС, 1999. – 375 с.
17. Бандалетов В. В. Социальная защита как функция общественных объединений военнослужащих: социологический анализ : дис. … канд. соц. наук / В. В. Бандалетов. – М., 2007. – 242 с.
18. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР : учеб. пособие / Д. Н. Бахрах. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. – 204 с.
19. Бахрах Д. Н. Государственная служба в Российской Федерации / Д. Н. Бахрах. – Екатеринбург : Изд-во гос. юрид. академии, 1995. – 104 с.
20. Бахрах Д. Н. Административное право: учебник для вузов / Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов. – М. : Норма, 2004. – 768 с.
21. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади : монографія / Ю. П. Битяк. – Х. : Право, 2005. – 304 с.
22. Бичков С. І. Теоретичні аспекти формування системи соціального захисту населення / С. І. Бичков // Політика і час. – 2004. – № 4. – С. 23-29.
23. Біла книга – 2010. Збройні Сили України / підготовлена авторським колективом працівників Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. – Київ. : Міністерство оборони України, – 2011. – 84с.
24. Боброва Н. А. Гарантии реализации государственно-правовых норм / Н. А. Боброва. – Воронеж : издательство Воронежского университета, 1984. – 163 с.
25. Большой юридический словарь / под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФА-М, 2002. – 704 с.
26. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина : монографія / І. Л. Бородін. – Херсон : ОЛДІ-плюс, 2003. –220 с.
27. Бринь Т. О. Питання забезпечення конституційних прав і свобод людини в сучасних умовах / Т. О. Бринь // Проблеми законнності: респ. міжвідом. наук. збірник / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 84. – 245 с.
28. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К. : Юридична думка, 2007. – 992 с.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.): 250 000 слів / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
30. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР / Н. В. Витрук. – М. : Юрид. лит., 1985. – 176 с.
31. Витрук Н. В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны прав советских граждан / Н. В. Витрук // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1964. – № 4. – С. 29 – 38.
32. Витрук Н. В. Общая теория положения личности / Н. В. Витрук. – М. : Норма, 2008. – 448 с.
33. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / отв. ред. В. А. Патюлин. – М.: Наука, 1979. – 230 с.
34. Витрук Н. В. Структура правового статуса депутата: вопросы теории / Н. В. Витрук // Закон о статусе народных депутатов на практике : материалы науч.-практ. конф. – Ярославль, 1976. – С. 47-54.
35. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Воеводин Л. Д. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 300 c.
36. Воеводин Л. Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе / Л. Д. Воеводин. – М.: Изд. МГУ, 1987. – 343 с.
37. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России : учеб. пособ. / Л. Д. Воеводин. – М.: ИНФА М-НОРМА, 1997. – 298 с.
38. Военная администрация / под ред. П. И. Романова. – М : ВПА – 1970. – 467с.
39. Военное право : учебник / под ред. А. Г. Горного. – М. : Воениздат, 1984. – 334 с.
40. Военные суды в современном мире / под ред. и с предисл. А. Я. Петроченкова. – М. : Норма, 2006. – 272 с.
41. Волос Б. О. Державна політика і стратегія в галузі охорони здоров’я: опорний конспект лекцій / Б. О. Волос, О. Є. Вашев. – Х. : Магістр, 2002. – 68 с.
42. Волошина В. В. Государственная служба Российской Федерации: теоретико-правовые аспекты / В. В. Волошина, К. А. Титов. – М.: Луч, 2001.– 178 с.
43. Вопленко Н. Н. Ограничение независимости личности в праве / Н. Н. Вопленко // Теория и практика ограничения прав человека по российскому законодательтсву и международному праву : сб. науч. трудов [под ред. В.М. Баранова]. – Н. Новгород : Изд-во Нижегор. юрид. ин-та МВД РФ, 1998. – С. 78-80.
44. Выступление В. И. Крусса на заседании круглого стола / В. И. Крусс // Государство и право. 1998. – № 8. – С. 62.
45. Гаращук В. М. Контроль та нагляд в державному управлінні / В. М. Гаращук. – Харків : Фоліо, 2002 – 176 с.
46. Гіда Є. О. Покоління прав людини: поняття та склад / Є. О. Гіда // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. – 2004. – № 5. – С. 105-121.
47. Горбунов В. А. Категория законного интереса (личности, общества, государства) в конституционном законодательстве Российской Федерации : автореф. дисс. … канд. юрид. наук. / В. А. Горбунов. – Тюмень, 2007. – 29 с.
48. Горшкова С. А. Декларация по Европейской Конвенции и Россия / С. А. Горшкова // Московский журнал международного права. – 1999. – № 4. – С. 83-84.
49. Государственная служба: теория и организация. Курс лекций / под. ред. Е. В. Охотского, В. Г. Игнатова. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1998. – 640 с.
50. Григоренко Є. І. Конституційні засади проходження військової служби громадянами України: проблеми теорії та практики : монографія / Є. І. Григоренко. – Х. : Право, 2010. – 280 с.
51. Дацюк І. П. Механізми соціального захисту військовослужбовців у трансформаційному суспільстві: дис. … канд. юрид. наук / І. П. Дацюк. – Харків, 2009. – 233 с.
52. Демократия и правовой статус личности в социалистическом обществе / отв. ред. М. В. Чхивадзе. – М.: Наука, 1987. – 232 с.
53. Державна політика: аналіз та впровадження в Україні : конспект лекцій до навчального модуля / Уклад. В. А. Ребкало, В. В. Тертичка. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 80 с.
54. Державне управління : словник-довідник / за заг. ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.
55. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі. – Пер. з англ. – К. : АртЕк. – 1997. – 624 с.
56. Дисциплінарний статут Збройних сил України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999, № 22-23. – Cт. 197.
57. Дисциплінарний статут прокуратури України: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 4. – Cт. 15.
58. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко: навч. посіб. – К. : Знання-Прес, 2000. – 209 с.
59. Действующее международное право : в 3-х томах / Составители Ю. М. Колосов и Э. С. Кричикова. Том 2. – М. : Издательство Московского независимого института международного права, 1997. – 832 с.
60. Добровольский А. М. Военно-административные законы. Военная служба: конспект лекций / А. М. Добровольский. – СПб., 1905. – 193 с.
61. Договір про колективну безпеку від 15 травня 1992 року // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
62. Дубровин В. Н. Юридическая ответственность военнослужащих : справ. пособие / В. Н. Дубровин, Ю. И. Мигачев. – М., 2000. – 223 с.
63. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 752 с.
64. Жеглов В. В. Актуальные проблемы медицинского обеспечения военных моряков / В. В. Жеглов // Военно-медицинский журнал. – 1990. – №7. – С. 3-7.
65. Женевська конвенція щодо поводження з військовополоненими // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.un.org/russian/documen/convents/part2_geneva_prisoners.htm
66. Житловий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1983. – № 28. – Ст. 573.
67. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: дис. ... канд. юрид. наук / Т. М. Заворотченко. – К., 2002. – 211 с.
68. Загальна декларація прав людини // [Електронний ресурс] – Режим доступу : // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015
69. Загальна теорія держави і права / за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – Харків : Право, 2009. – 684 с.
70. Зархін О. О. Проблеми нагляду військового прокурора за розслідуванням злочинів: дис. ... канд. юрид. наук / О. О. Зархін. – Харків, 2002. – 195 с.
71. Захист прав і свобод військовослужбовців в умовах реформування Воєнної організації та правоохоронних органів держави // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.ombudsman.kiev.ua/dopovid_5/d_05_6_1.htm
72. Зиборов О. В. Институт военного положения по российскому праву (историко-правовое исследование): дисс. … канд. юрид. наук / О. В. Зиборов. – М., 2002. – 212 с.
73. Зона закона. Юридический интернет-портал // [Електронний ресурс] –Режим доступу : http://www.zonazakona.ru
74. Иванов А. А. Индивидуализация юридической ответственности. Правовые и психологические аспекты / А. А. Иванов. – М. : Экзамен, 2003. – 192 с.
75. Ільницька У. В. Армія і політика: моделі взаємодії в умовах різних політичних режимів / У. В. Ільницька // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Держава та армія. — 2008. — № 612. — С. 205-211.
76. Ільницька У. Демократизація оборонної сфери через реалізацію механізмів цивільного контролю над збройними силами / У. Ільницька // Українська національна ідея : реалії та перспективи розвитку. – 2008. – № 20. - С. 63-67.
77. Индивидуальный социально-правовой статус личности: монография / И. П. Левченко, С. В. Облиенко. – М. : Книжный мир, 2005. – 81 с.
78. Інструкція про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України: затв. наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 №82 // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
79. Квеліашвілі І. М. Митна служба в системі забезпечення національної безпеки України // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.dbuapa.dp.ua/zbirnik/2009-02/09kimnby.pdf
80. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н.М. Хома: підручник. – 3-тє вид., стереотип. – Львів : Новий Світ-2000. – 2009. – 584 с.
81. Кибакин М. В.