Адміністративно-правове регулювання відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПОСАДОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
1.1. Державно-управлінські відносини в органах виконавчої влади як сфера функціонування інституту адміністративної відповідальності 13
1.2. Посадова особа органу виконавчої влади як суб’єкт адміністративної відповідальності 25
1.3. Стан адміністративно-правового регулювання відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади 48

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ ЗАХОДІВ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПОСАДОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
2.1. Визначення поняття посадової відповідальності та принципів системи спеціальних заходів відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади 74
2.2. Концептуальні засади вдосконалення інститутів адміністративної та дисциплінарної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади 89
2.3. Створення системи адміністративних та дисциплінарних стягнень за вчинення службових проступків посадовими особами органів виконавчої влади 112

РОЗДІЛ 3. ЗАСОБИ ВИЯВЛЕННЯ І ЗАПОБІГАННЯ ВЧИНЕННЮ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
3.1. Деякі аспекти проведення службового розслідування та прийняття рішення у дисциплінарній справі 126
3.2. Запровадження інституту правового нагляду за законністю діяльності посадових осіб органів виконавчої влади 141

Висновки 160

Список посилань 174

Список використаних джерел 189

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Створення ефективного механізму системи державного управління, здатного забезпечити послідовне і неухильне проведення ринкових реформ, є важливим чинником побудови правової держави та економічно розвиненого суспільства в Україні.
Розпочате реформування системи державного управління передбачає радикальне оновлення усіх її основних елементів. Але без відповідальнішого ставлення посадових осіб цієї системи, наділених широким спектром владних повноважень, до виконання своїх професійних обов’язків не можна розраховувати на позитивний ефект від цих новацій. Про це свідчить і досвід зарубіжних країн, де успіх запровадження ринкових та демократичних реформ був значною мірою пов’язаний із спрямуванням національного законодавства на підвищену відповідальність державних службовців перед суспільством за наслідки своєї роботи та забезпечення ефективності витрачання коштів платників податків на їх утримання.
На сьогодні наукові надбання стосовно адміністративної відповідальності складаються переважно із досліджень радянських часів, окремих наукових праць українських вчених. Проте монографічних та дисертаційних досліджень, які б системно аналізували практичну реалізацію цього правового інституту в контексті об’єктивних та суб’єктивних чинників забезпечення ефективного функціонування органу виконавчої влади як системи управління, специфіки праці державних службовців, зокрема посадових осіб, практично немає.
Майже в кожному аспекті інституту адміністративної відповідальності ще залишились невирішеними чимало принципових проблем, а головне – не опрацьовано комплексного підходу до цього інституту відносно державних службовців органів виконавчої влади в умовах глобальних суспільних реформ.
Вітчизняне законодавство містить норми адміністративної відповідальності, які значною мірою декларують принцип рівності всіх громадян перед законом. На практиці ж означені норми передбачають ряд стягнень, що не враховують специфіку діяльності державних службовців у владних структурах. Позначаються і суттєві недоліки у питаннях процесуального характеру, що дозволяє правопорушникам у ряді випадків уникати відповідальності.
Сучасне реформування суспільства вимагає негайного розширення та прискорення наукових досліджень із цієї проблематики в світлі нового ідеологічно-правового спрямування. У системі органів виконавчої влади повинні діяти спеціальні норми адміністративної відповідальності, створені з урахуванням публічності і соціальної значущості діяльності державних службовців, впливу на інтереси суб’єктів відповідальності та більш демократичних процедур виявлення і притягнення їх до такої відповідальності.
З огляду на це, а також враховуючи, що розробка питань відповідальності державних службовців органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність визначена Концепцією адміністративної реформи в Україні, Концепцією боротьби з корупцією на 1998–2005 роки та іншими документами як один з їх пріоритетів, обрана тема дисертаційного дослідження, підготовка якого дала змогу теоретично дослідити інститут адміністративної відповідальності та висунути конкретні пропозиції щодо його удосконалення та розробки проектів відповідних актів законодавства, є винятково актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною загальної теми, яку розробляють кафедри й наукові підрозділи Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема тематичного плану держбюджетної науково-дослідної роботи за темою: “Актуальні проблеми комерційного права”, тема роботи затверджена його вченою радою. Напрямок дослідження відповідає Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”, Стратегії реформування системи державної служби в Україні, затв. Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. № 599/2000, Комплексної програми підготовки державних службовців, затв. Указом Президента України від 9 листопада 2000 р. № 1212/2000, а також Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затв. Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Дисертаційна робота мала за мету проведення комплексного аналізу стану та перспектив адміністративно-правового регулювання відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади; формування основних засад побудови системи заходів адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади, а також визначення засобів виявлення і запобігання вчиненню ними правопорушень.
Комплексність зазначеної мети передбачає постановку і вирішення ряду завдань, основними серед яких є:
1) виявлення суспільних суперечностей, що мають об’єктивне та суб’єктивне підгрунтя із визначенням пріоритетів подальших наукових розробок з питань адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади в Україні;
2) визначення поняття посадової особи органу виконавчої влади як суб’єкта адміністративної відповідальності;
3) аналізу сучасної практики реалізації норм адміністративної відповідальності в системі органів виконавчої влади;
4) обгрунтування необхідності існування та визначення провідних принципів побудови на загальних класифікаційних підставах систем спеціальних заходів адміністративної та дисциплінарної відповідальності щодо державних службовців органів виконавчої влади і окремо – категорії посадових осіб;
5) опрацювання шляхів удосконалення порядку проведення службового розслідування;
6) теоретичного обгрунтування необхідності запровадження інституту правового нагляду, його функціонального змісту, значення для забезпечення реалізації норм адміністративної відповідальності та впливу на законність в системі державного управління;
7) внесення пропозицій щодо комплексного вдосконалення норм чинного та перспективного законодавства України з урахуванням результатів дисертаційного дослідження, міжнародного досвіду та необхідності поступового приведення норм національного законодавства у відповідність із міжнародними стандартами.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини щодо нормативного урегулювання інституту адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади.
Предметом дисертаційного дослідження є система адміністративно-правових норм та норм інших галузей права, що визначають порядок притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади. В межах цієї загальної проблеми визначається мета і завдання дисертаційного дослідження.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія наукового пізнання соціально-правових явищ. Водночас застосовувались загальнонаукові, та спеціальні методи і підходи, зокрема, порівняльно-правовий, системно-структурний, історико-правовий, логіко-юридичний, конкретно-соціальний та інші методи дослідження.
Правову основу дослідження складають: Конституція України, закони України, міжнародне законодавство, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, галузеве законодавство України, відомчі нормативні акти, що регулюють відносини у сфері державної служби та відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади України.
У процесі підготовки дисертації, поряд з роботами з адміністративного та трудового права, автор використовував вітчизняні та зарубіжні праці з загальної теорії права, державного управління, філософії, соціології, педагогіки, психології, економіки та іншу спеціальну літературу, що стосується теми дисертаційного дослідження.
Емпірічну базу дослідження становить практика розгляду справ про адміністративні правопорушення (500 справ), практика розгляду судами справ про корупційні діяння (350 справ). Статистичні дані отримані зі Зведених звітів Головдержслужби України про виконання вимог Закону України “Про боротьбу з корупцією” в центральних та місцевих органах виконавчої влади за 1998–2002 рр., довідки Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України про стан роботи по виконанню Закону України “Про боротьбу з корупцією” за 2001 р., оперативної інформації від центральних органів виконавчої влади про підвищення кваліфікації державних службовців та обсяги фінансування за 2001 р., монографічних досліджень і засобів масової інформації.
Теоретичною основою дослідження стали наукові здобутки, ідеї та висновки з питань юридичної відповідальності, адміністративного і трудового права, державної служби, теорії управління, психології – В.Авер’янова, О.Андрійко, Д.Бахраха, І.Бачило, Ю.Бітяка, Ж.Веделя, С.Дубенко, С.Дячука, Р.Калюжного, В.Князєва, В.Коваленка, М.Коваля, Ю.Козлова, І.Коліушка, В.Колпакова, Р.Корнути, В.Кудрявцева, І.Куяна, Д.Лук’янця, В.Мадіссона, В.Марчука, П.Мельника, М.Мельника, К.Муздибаєва, О.Недбайло, Н.Нижник, Л.Ніколаєвої, О.Оболенського, В.Олефіра, І.Пахомова, О.Петришина, В.Поповича, М.Руденка, І.Самощенка, Ю.Старилова, М.Фарукшина, Д.Чечота, В.Цвєткова, Ю.Шемшученка, В.Шамрая, В.Шкарупи, А.Щербака та багатьох інших фахівців, які досліджували відповідні проблеми як в Україні, так і в інших країнах світу.
Наукова новизна отриманих результатів. Представлена дисертація є першим комплексним дослідженням сучасного інституту адміністративної відповідальності державних службовців органів виконавчої влади, їх посадових осіб з огляду на особливості управлінських відносин як сфери його функціонування, містить аналіз стану та перспектив його врегулювання адміністративно-правовими методами.
У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень, запропоновані здобувачем особисто, основні з яких такі:
– дістало подальшого розвитку обгрунтування взаємозв’язку юридичної відповідальності, прав та обов’язків посадових осіб органу виконавчої влади як управлінської системи;
– уперше виокремлені об’єктивні та суб’єктивні суспільні суперечності, які, значною мірою, поглиблюються через неякісні норми юридичної відповідальності щодо посадових осіб органів виконавчої влади і незадовільну практику правопоновлення в Україні;
– удосконалений спеціальний понятійний апарат з питань юридичної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади, зокрема, запропоновано визначення поняття “посадова особа органу виконавчої влади”, яке є відправним у дослідженні багатьох питань державної служби в Україні;
– висунуті пропозиції щодо створення спеціальної термінології інституту адміністративної відповідальності відносно посадових осіб органів виконавчої влади України; уперше сформульовані поняття: “юридична відповідальність посадової особи органу виконавчої влади”, “посадова відповідальність”, “адміністративний проступок посадової особи органу виконавчої влади”, “дисциплінарний проступок посадової особи органу виконавчої влади”, “адміністративна відповідальність посадової особи органу виконавчої влади”, “дисциплінарна відповідальність посадової особи органу виконавчої влади”;
– уперше визначені провідні принципи побудови системи адміністративних і дисциплінарних стягнень щодо державних службовців органів виконавчої влади, яка враховує особливість статусу посадових осіб із практичною її побудовою;
– дістав подальшого розвитку порядок проведення службового розслідування в органах виконавчої влади з урахуванням міжнародного досвіду;
– уперше теоретично обгрунтована необхідність запровадження та визначено основні засади нового правового інституту – правового нагляду.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. За результатами проведеного дослідження розроблене наукове розуміння адміністративної відповідальності окремої категорії державних службовців – посадових осіб органів виконавчої влади як комплексного інституту, що поєднує позитивний і ретроспективний аспекти. За наслідками цієї роботи стає можливим запровадження системного підходу до розробки заходів правового впливу на винних осіб; виявлення і запобігання вчиненню ними правопорушень.
Практичне значення одержаних результатів визначається за можливістю вдосконалити чинне та перспективне адміністративне законодавство, норми інших галузей права та спеціальне законодавство з питань відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади завдяки розробленим автором положенням.
Результати дослідження, зокрема пропозиції про внесення змін до законів України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, а також щодо проекту Кодексу України про адміністративні правопорушення використовуються у роботі Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (акт впровадження від 10.09.2003 р.).
Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України використовує висновки та пропозиції в ході роботи над проектами Адміністративного процесуального кодексу України, законів України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо відповідальності за порушення строків розгляду звернень)”, “Про Концепцію державної кадрової політики України”, “Про прийняття Кодексу поведінки державного службовця” (акт впровадження від 04.09.2003 р.)
Відповідні положення дисертації використані Міжвідомчим науково-дослідним центром з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України у підготовці засідання Комітету на тему: “Про стан виконання правоохоронними та іншими державними органами законів України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” і “Про боротьбу з корупцією” та заходи щодо посилення боротьби з цими явищами (10 липня 2002 р.), у підготовці пропозицій до проекту Указу Президента України “Про посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією (листопад 2002 р.) (акт використання результатів від 15 серпня 2003 р.).
Результати дослідження впроваджені в науково-дослідну діяльність та навчальний процес Київського національного торговельно-економічного університету (довідка від 03.09.2003 р.; акт впровадження від 03.09.2003 р.).
Положення дисертації можуть бути використані у подальших наукових розробках з питань відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади, при підготовці підручників, монографій, навчальних посібників, практикумів, методичних матеріалів із курсів “Адміністративне право і адміністративний процес”, “Трудове право”, “Теорія права”, “Державне управління”, інших правових та економічних дисциплін, а також відповідних спецкурсів залежно від специфіки навчального закладу.
Результати дослідження можуть бути використані при підготовці нормативних актів з питань відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади як концептуального, так і прикладного характеру, а також у правозастосовній діяльності органів виконавчої влади та правоохоронних органів щодо застосування відповідних правових джерел.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційного дослідження отримані автором особисто і становлять собою розробку удосконаленої системи адміністративних і дисциплінарних стягнень, заходів забезпечення виявлення службових проступків, їх кваліфікації. Все це дає змогу досягати комплексного позитивного впливу на стан законності і загальну ефективність роботи в органах виконавчої влади.
Усі опубліковані праці є авторськими.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи були обговорені на засіданні кафедри комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету, а також на засіданні кафедри адміністративного права та адміністративної й кримінально-процесуальної діяльності Національної академії державної податкової служби України. Основні висновки і положення дисертації викладені у ряді наукових статей, опублікованих у наукових фахових журналах “Право України”, “Підприємництво, господарство і право”, “Вісник прокуратури” та збірниках наукових праць, представлені на чотирьох науково-практичних конференціях: Другій національній науково-практичній конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (м. Суми, 25–27 травня 2000 р.); Науковій конференції професорсько-викладацького складу Київського національного торговельно-економічного університету за підсумками науково-дослідних робіт за 1999–2000 рр. (м. Київ, 1–2 березня 2001 р.); Науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції” (м. Київ, 14–15 лютого 2003 р.); Третій національній науково-практичній конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (м. Одеса, 23–25 травня 2003 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у восьми наукових статтях, опублікованих у наукових фахових журналах, а також збірниках тез виступів на науково-практичних конференціях:
 Старцев О.В. Актуальні проблеми юридичної відповідальності посадових осіб у сфері управлінської діяльності//Право України. – 2000. – №11. – С. 112–114.
 Старцев О.В. Посадова особа – державний службовець як суб’єкт юридичної відповідальності//Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №4. – С. 73–76.
 Старцев О.В. Удосконалення заходів дисциплінарної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади України в умовах реформування державної служби//Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №11. – С. 44–47.
 Старцев О.В. Проблеми вдосконалення порядку проведення службового розслідування та прийняття рішення у дисциплінарній справі в Україні//Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №12. – С. 49–52.
 Старцев О.В. Питання вдосконалення інституту адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади України//Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №10. – С. 59–63.
 Старцев О.В. Юридична відповідальність посадових осіб органів виконавчої влади //Вісник прокуратури. – 2003. – № 4. – С. 81–86.
 Старцев О.В. Удосконалення відповідальності державних службовців як необхідна передумова демократизації українського суспільства//Зб. наук. пр. – Суми: ВВП “Мрія” ЛТД, “Ініціатива”, 2000. – С. 241–243.
 Старцев О.В. Про поняття посадової відповідальності державних службовців у сфері виконавчої влади//Зб. наук. пр. – Київ: ТОВ “АДЕФ-Україна, 2003. – С. 278–281.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та восьми підрозділів, висновків, списків посилань та використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок, у тому числі 15 сторінок становить список посилань (163 найменування) та 17 сторінок – перелік використаних джерел (197 найменувань). Дисертація містить одну схему, одну таблицю а також п’ять актів впровадження результатів дисертації.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Багатоаспектність проблеми, обраної для теми дисертації, специфіка обраного суб’єкта дослідження та динамізм суспільно-економічних та політичних відносин в Україні, обумовили необхідність проведення аналізу значного обсягу інформації з теорії та практики правового регулювання інституту адміністративної відповідальності.
Застосування діалектичного та комплексного методологічних підходів дали змогу висвітити діалектичний зв’язок між динамікою розвитку виконавчої гілки влади, завданою адміністративною та іншими реформами та необхідністю принципового оновлення норм адміністративного та деяких інших галузей права, що регулюють цей процес. Визначену об’єктивну необхідність було покладено в теоретичну основу наукового пошуку конкретних шляхів правового усунення суперечностей (в контексті теми дисертаційної роботи), які перешкоджають реформуванню суспільства.
Основними робочими методами пізнання стали аналіз, синтез та порівняльний аналіз правових норм і понять, за допомогою яких значний обсяг зібраної наукової і статистичної інформації детально розглянуто, згруповано за певними напрямами, і, як результат, висвітлено сучасну картину застосування норм адміністративної відповідальності в державних органах виконавчої гілки влади, загострено увагу на певних причинно-наслідкових зв’язках, якими обумовлена низька ефективність застосування вказаних норм.
Характерною особливістю роботи стало дослідження, окрім вітчизняного, значного масиву законодавчих норм країн СНД, Німеччини і Франції, виокремлення окремих правових конструкцій, які, були розглянуті з точки зору їх можливого врахування при вдосконаленні національної моделі інституту адміністративної відповідальності.
Проведене дослідження дозволило виокремити суттєві чинники, які знижують дієвість сучасного інституту адміністративної відповідальності державних службовців в Україні, зокрема їх категорії – посадових осіб.
По-перше, чинне законодавство містить істотні прогалини у понятійному апараті інституту державної служби. Немає чітко визначеного поняття “посадова особа державної служби”, яке б відображало належним чином специфіку діяльності цієї категорії службовців, зокрема щодо їх повноважень при здійсненні державно-управлінських функцій.
По-друге, недостатньо чітко визначені обов’язкові вимоги, які мають висуватися до осіб при прийнятті їх на державну службу до органів виконавчої влади, наслідком чого є неоднозначні тлумачення цих вимог. Існує суперечність між формальним і фактичним статусом особи, котра працює у органі влади з випробувальним терміном за трудовою угодою чи проходить стажування, внаслідок чого вона не несе адміністративної відповідальності, передбаченої в разі вчинення корупційного діяння.
По-третє, єдиною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності (виходячи із сучасного поняття юридичної відповідальності) є вчинення протиправного діяння. Це не відповідає об’єктивній необхідності подальшого розвитку адміністративної відповідальності як правового інституту у напрямку врахування в ньому позитивного аспекту категорії відповідальності.
По-четверте, не чітко закріплені поняття адміністративного проступку як підстави адміністративної відповідальності, що відповідно призводить до невизначеності останнього. У Кодексі України про адміністративні правопорушення поняття “адміністративний проступок” фактично ототожнюється із поняттям “адміністративне правопорушення”, хоча законом передбачається відповідне покарання за вчинення саме адміністративного проступку.
По-п’яте, не є досконалою система адміністративних стягнень. Вона застосовується щодо державних службовців органів виконавчої влади обмежено (практично тільки в частині накладання на винну у корупційному діянні особу штрафу). Оскільки адміністративне покарання у вигляді усунення корупціонера від виконання функцій держави протягом трьох років з дня звільнення з посади є додатковим покаранням, прийняття судом рішення про його застосування практично поставлено у залежність від дій адміністрації органу влади у компетенції якої звільнення винного службовця з роботи. Окремі адміністративні стягнення мають відверто тоталітарний, принизливий характер і тому їх застосування до державних службовців, тим паче їх посадових осіб, не практикується. Звідси існує проблема непридатності існуючої загальної системи адміністративних стягнень до специфічної праці державних службовців, їх посадових осіб в органах виконавчої влади.
По-шосте, аналіз чинного адміністративного законодавства з питань відповідальності виявив і такий їх типовий недолік, (що спричиняє неможливість їх застосування у ряді випадків) як відсутність конкретних санкцій стосовно правопорушників, у той час коли закон висуває цю вимогу як обов’язкову.
По-сьоме, значної шкоди реалізації існуючим видам стягнень завдають недолугості процесуального характеру, зокрема невеликі терміни, протягом яких можливе притягнення до адміністративної відповідальності.
Викладене означає, що незважаючи на те, що у Концепції адміністративної реформи підкреслюється необхідність використання усіх видів юридичної відповідальності щодо винних у протиправних діяннях державних службовців, норми адміністративної відповідальності застосовуються обмежено і механізм цієї процедури є недостатньо дієвими.
Проведений аналіз законодавства та наукової літератури щодо попередньої кваліфікації винних службових дій, підстав та порядку проведення службового розслідування також висвітлив чимало “архаїзмів” та, зважаючи на існуючий міжнародний досвід у цьому питанні, значний невикористаний правовий потенціал. Так, вітчизняній процедурі службового розслідування притаманна надмірна відомчість, вона не відповідає демократичним перетворенням, оскільки не забезпечує, з одного боку, необхідну прозорість в роботі органів виконавчої влади, недопущення приховування фактів вчинення службових проступків, пов’язаних із порушенням конституційних прав громадян, перевищенням меж відомчих повноважень і компетенції, неправомірною суб’єктивністю, а з іншого – прав державних службовців як громадян України на кваліфікований правовий захист у разі, коли вони стали жертвами адміністративного свавілля та інших обставин.
Не достатньо грамотним в частині кваліфікації вчинених протиправних діянь, а тому і неефективним виявився зовнішній контроль.
Зважаючи на те, що якість управлінських рішень значною мірою зумовлена суб’єктивним чинником професійної та іншої придатності до цієї діяльності посадових осіб, не можна вважати достатньою роботу з підвищення рівню правосвідомості державних службовців, поглиблення їх знань з правових наук, перш за все, адміністративного права.
Критичне осмислення значного обсягу вітчизняного законодавства, норм права інших країн з питань державної служби, а також статистичних даних про практику їх застосування, дозволило дійти загального висновку, що удосконалення інституту адміністративної відповідальності у сфері діяльності посадових осіб органів виконавчої влади слід здійснювати, насамперед, за такими програмними напрямками.
По-перше, нового законодавчого визначення ряду базових правових понять щодо адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади України з урахуванням сучасних теоретичних розробок.
По-друге, розробки нових класифікаційних ознак адміністративних стягнень, які враховуватимуть широкий спектр інтересів державних службовців органів виконавчої влади, розробивши тим самим нову систему стягнень.
По-третє, підготовки пропозицій щодо удосконалення механізму виявлення службових проступків, корупційних правопорушень, причин і обставин їх вчинення та попередньої кваліфікації.
Практична реалізація дій за цими програмними напрямками зумовлює необхідність визначення тих глибинних суспільних процесів, які напряму чи опосередковано впливають на динаміку законотворчого процесу та ефективність правопоновлюючої функції адміністративних норм. На цю вимогу, в дисертації було сформульовано таку, що об’єктивно утворилась, має тенденцію до поглиблення та гальмує реформування суспільства глобальну суперечність, а саме: між поступовим просуванням України в напрямку демократизації та ринкових реформ, розширенням прав і свобод громадян, їх бізнесових можливостей, та одночасним поширенням корупції в органах державного управління, що перешкоджає практичній реалізації зазначених прав і свобод.
Не обмежуючись констатацією вищевикладеної глобальної, об’єктивно існуючої суперечності, були сформульовані деякі локальні суперечності, які мають суб’єктивне коріння і, що є принципово важливим, можуть бути частково усунуті шляхом удосконалення правового регулювання інституту адміністративної відповідальності і, завдяки цьому, сприяти зниженню негативного впливу об’єктивно існуючої глобальної суперечності. У контексті теми дисертаційного дослідження – це такі локальні суперечності:
 між подальшим структурно-функціональним удосконаленням системи управління органів виконавчої влади і статикою системи адміністративної відповідальності її суб’єктів, яка залишилась на рівні старої соціально-економічної і політичної системи;
 між конституційними правами громадян і відсутністю чітких норм адміністративної відповідальності органів виконавчої влади, їх посадових осіб за порушення цих прав через неправомірні службові дії (бездіяльність);
 між проголошеними принципами правової держави, (зокрема принципом рівності всіх громадян перед законом) і активним використанням посадовими особами органів виконавчої влади “адмінресурсу” для уникнення адміністративної відповідальності всупереч державним інтересам у їх конституційному визначенні.
На подолання висвітлених локальних суперечностей спрямована запропонована в дисертаційній роботі нова система адміністративних та дисциплінарних стягнень, які наповнені новим більш сучасним змістом, краще вписуються у ринкову орієнтацію України та демократизацію суспільних відносин. З одного боку, вони природно мають видову відмінність, а, з іншого–враховуючи їх спільну, адміністративно-правову природу, побудовані за єдиних класифікаційних підходів, що підвищує зручність у їх застосуванні відносно єдиного об’єкту відповідальності – державних службовців органів виконавчої влади та окремо їх посадових осіб. Розробці вказаної системи передував аналіз міжнародного досвіду із створення більш гнучких, інтегрованих до різних інтересів винної особи адміністративних та дисциплінарних стягнень. Проте головним критерієм у побудові авторської системи була її відповідність принципам, закладеним у Конституцію України та конкретні напрями реформування адміністративного права, окреслені у відповідній Концепції.
Користуючись визначеними вище трьома програмними напрямами удосконалення норм адміністративної відповідальності, в дисертаційному дослідженні, між іншими, отримані такі результати.
За першим напрямком розроблені нові базові поняття з питань адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади, а саме:
 “Посадова особа органу виконавчої влади” – це службовець, наділений державно-владними повноваженнями щодо здійснення юридично значимих управлінських дій, внаслідок яких виникають, змінюються чи припиняються управлінські правовідносини, а також особа, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконує функції представника цього органу виконавчої влади щодо забезпечення виконання прийнятих рішень” (запропоновано викласти в новій редакції ч. 2 ст. 2 Закону України “Про державну службу”). Нове визначення акцентує увагу на тому, що ця категорія працюючих не створює матеріальні чи духовні блага, а шляхом вчинення юридично значимих дій від імені державного органу влади забезпечує державне управління процесом їх створення, організовує роботу на державному рівні;
 “Юридична відповідальність державного службовця органу виконавчої влади” – це усвідомлення ним необхідності добровільно та належним чином виконувати свої обов’язки та використовувати права в межах наданої компетенції, а у разі вчинення службового проступку – зазнання стягнень особливого майнового та іншого характеру, обсяг та порядок накладення яких передбачений законом” (запропоновано це визначення внести до ст. 38 Закону України “Про державну службу”). На відміну від сучасного, нове визначення враховує позитивний аспект юридичної відповідальності, вказує на діалектичний зв’язок між нею та елементами процесу управління – правами і обов’язками суб’єктів відповідальності.
Розробка попередніх визначень дала змогу сформулювати на нових принципових засадах визначення власне поняття адміністративної відповідальності:
“Адміністративна відповідальність посадової особи органу виконавчої влади” – це усвідомлення нею необхідності добровільно та належним чином виконувати свої обов’язки та використовувати права в межах наданої компетенції, а у разі вчинення адміністративного проступку внаслідок недодержання означених вимог – зазнання адміністративного стягнення у порядку, передбаченому законом”;
Виходячи з позиції автора, щодо обов’язковості, у разі застосування адміністративної відповідальності до посадової особи органу виконавчої влади і дисциплінарного реагування, паралельно було сформульовано і поняття дисциплінарної відповідальності.
“Дисциплінарна відповідальність посадової особи органу виконавчої влади” – це усвідомлення нею необхідності добровільно та належним чином виконувати свої обов’язки та використовувати права в межах наданої компетенції, а у разі вчинення дисциплінарного проступку внаслідок невиконання означених вимог – зазнання дисциплінарного стягнення у порядку, передбаченому законом”;
Характерним для усіх визначених понять стало те, що головним в них є не державно-правовий (об’єктивний) момент, що виявляється в реалізації певних санкцій, а суб’єктивний момент – усвідомлення особою невідворотності певних утисків внаслідок вжиття заходів адміністративного та дисциплінарного характеру, які застосовуватимуться в разі доведення її вини.
У дисертації проведено думку стосовно того, що специфічною ознакою відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади має стати комплексна, посадова відповідальність, що поєднуватиме заходи покарання водночас за двома чи більше видами відповідальності. Це є необхідним для підвищення дієвості боротьби із посадовою корупцією в органах виконавчої влади. Відповідно, сформульоване нове у вітчизняній правовій науці поняття посадової відповідальності.
“Посадова відповідальність у сфері виконавчої влади” – це усвідомлення суб’єктом відповідальності – посадовою особою – необхідності добровільно та належним чином виконувати свої обов’язки та використовувати права в межах наданої компетенції, а у разі вчинення службового проступку – зазнання заходів адміністративної, дисциплінарної відповідальності та відшкодування матеріальної шкоди в порядку, встановленому законом”.
За другим напрямком запропоновано запровадити систему адміністративних і дисциплінарних стягнень, які б випливали із провідних інтересів працівників органів виконавчої служби і традиційних методів управлінської діяльності і відповідно носили б запобіжно-виховний, кар’єрно-фінансовий і службово-припиняючий характер із забезпеченням поступового посилення міри покарання. Застосування конкретних видів стягнень поставлено в залежність від наявності у винної особи статусу державного службовця і віднесення її професійних функцій до тих, які має виконувати окрема категорія державних службовців – посадові особи. За наслідками з’ясування цих питань до винної особи пропонується застосовувати адміністративну та дисциплінарну відповідальність: або особливу (для державних службовців), або особливу підвищену (для посадових осіб державної служби), або загальноправову (для решти працівників органів виконавчої влади). У разі вчинення проступку державним службовцем, у тому числі посадовою особою, не у зв’язку з виконанням службових обов’язків, вона має притягатися до загальноправової відповідальності.
Таким чином, у новій системі адміністративних та дисциплінарних стягнень враховано об’єктивну необхідність поділу відносин в державному управлінні на відносини публічно-правові та приватно-правові, а також особливий вплив на якість управлінських рішень органів виконавчої влади діяльності їх посадових осіб.
Заходи адміністративного покарання, з огляду на суспільну значимість державно-управлінських функцій, містять публічний осуд, зокрема передбачено здійснювати:
 оприлюднення інформації щодо вчиненого адміністративного проступку в системі Головдержслужби (враховуючи тісне співробітництво між різними органами виконавчої влади, це матиме значний морально-психологічний вплив на винну особу);
 тимчасове усунення від виконання функцій держави із позбавленням доплат за ранг, чин, категорію із обов’язковим направленням на підвищення кваліфікації із перерахуванням заощаджених на заробітній платні коштів до Головдержслужби України з метою резервування навчального місця ( це стягнення стане основним, що дозволить вирішити проблему із позбавлення права осіб, винних у вчиненні корупційних дій, обіймати протягом визначеного законом терміну посаду в органах виконавчої влади незалежно від прийняття рішення адміністрацією щодо їх звільнення з роботи);
 звільнення із довічним позбавленням статусу державного службовця та оприлюдненням цього факту у засобах масової інформації (стягнення буде вперше застосовано у пострадянському правовому просторі і, значною мірою, наблизить Україну до європейської традиції–особливої вибагливості до осіб, які мають статус державного службовця).
Для підвищення дієвості системи дисциплінарних стягнень, які повинні супроводжувати адміністративне покарання, пропонується запровадити такі їх види:
 “зауваження” (в умовах омолодження керівного кадрового складу державної служби дозволить поєднати покарання із елементами виховного впливу, не позначаючись на загальному просуванні по службі);
 “сувора догана” (підвищить маневреність традиційного виду дисциплінарного стягнення – “догани”);
 “зниження рангу на одну позицію” і “призначення державного службовця на іншу посаду із меншим посадовим окладом”, (водночас впливатимуть на матеріальні і кар’єрні інтереси державного службовця, що є необхідним в умовах ринкової переорієнтації економіки, необхідності підвищення вибагливості до якості управлінської праці та економії бюджетних коштів. Запропоновано виключити зі ст. 26 Закону України “Про державну службу” положення ч. 10, згідно з яким державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду).
У дисертаційній роботі сформульовані також інші висновки, які можуть позитивно позначитися на реалізації інститутів адміністративної і дисциплінарної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади, а саме:
 адміністративні правопорушення корупційного характеру визнати суспільно шкідливими діяннями, оскільки вчинення їх посадовими особами робить причетним до корупційних діянь орган виконавчої влади, тобто опосередковано саму державу, що має негативні як внутрішньо -, так і зовнішньополітичні наслідки для України;
 поширити відповідальність за вчинення корупційного діяння на осіб, які проходять у органі виконавчої влади стажування чи випробування, фактично виконуючи при цьому обов’язки державного службовця і використовуючи відповідні права;
 строк накладення адміністративного стягнення за корупційні діяння або інші, пов’язані із корупцією правопорушення, встановити у один рік з дня їх учинення, змінивши відповідним чином ч. 5 ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією”;
 при визначенні терміну притягнення до дисциплінарної відповідальності слід додатково враховувати і час перебування винної особи у відрядженні;
 встановити альтернативний варіант оскарження дисциплінарного стягнення – до Дисциплінарної комісії Головного управління державної служби України та інші.
За третім напрямком удосконалення інститутів адміністративної і дисциплінарної відповідальності слід:
1. Підвищити роль і дієвість функцій внутрішнього контролю і аналізу, проведення службових розслідувань в органах виконавчої влади з метою виявлення внутрішніх чинників впливу на стан правопорядку, що відповідатиме визначеній Концепцією адміністративної реформи в Україні об’єктивній необхідності у відстеженні в державних органах влади стану дотримання прав і законних інтересів громадян, якості наданих управлінських послуг. Забезпечити якісний контроль і аналіз змісту посадових інструкцій та інших регламентуючих документів на предмет узгодження в них обов’язків із наданими правами, компетенцією та персональною відповідальністю. Додержання цих принципів допоможе збалансувати права, обов’язки та відповідальність в органах виконавчої влади, підвищить рівень виконавської дисципліни, прискорить такі, що назріли структурні та кадрові зміни.
2. Включити до підстав проведення службового розслідування факти застосування до посадових осіб запропонованих у цьому дисертаційному дослідженні таких дисциплінарних стягнень, як зниження рангу на одну позицію та призначення на іншу посаду з меншим посадовим окладом, звільнення із займаної посади, а також факт виконання протизаконного наказу.
3. Процедурою проведення службового розслідування передбачити обов’язкове залучення до нього представника Головдержслужби України, незалежного фахівця – юриста із правом дорадчого голосу, а також адвоката особи, службові дії якої є предметом розгляду. Запровадити триступеневу процедуру прийняття рішення у справі із додатковим утворенням Дисциплінарної комісії Головдержслужби України для реалізації права державного службовця щодо оскарження рішення керівника органу влади про накладення на нього дисциплінарного стягнення.
4. Запровадити у практику новий інститут систематичного правового нагляду з боку Головдержслужби України за діями державних службовців органів виконавчої влади, що працюють на корупційно небезпечних ділянках. В першу чергу це має стосуватися надання дозвільно-ліцензійного та інших виконавських послуг фізичним та юридичним особам – суб’єктам адміністративно-правових відносин, а також захисту професійної і особистої гідності державних службовців від адміністративного свавілля у разі викриття ними корупційних діянь в органі влади. Це цілком відповідатиме розвитку міжнародного права щодо боротьби із корупцією у владних структурах. Запровадження інституту правового нагляду дасть змогу постійно неупереджено висвітлювати стан правопорядку в органах виконавчої влади, більш ефективно співпрацювати з вітчизняними та зарубіжними правоохоронними органами у питаннях викриття корупційних угруповань у владних структурах. Встановити, що працівники, які направляються для здійснення правового нагляду, мають підлягати періодичній ротації, що разом із періодичною ротацією на відповідних ділянках роботи у органах виконавчої влади, в контексті запобігання посадовій корупції, дасть подвійний позитивний ефект.
У дисертаційній роботі загострено увагу і на тому, що будь-який механізм запобігання скоєнню посадових правопорушень не може забезпечити стовідсоткову законність в органах виконавчої влади, якщо кадровий склад цих органів не матиме, окрім високого професіоналізму, володіння специфічними методами управлінської діяльності, знань із прогресивного міжнародного досвіду і нового ринково-правового мислення. Виховання таких професійно-психологічних рис у державних службовців потребує комплексного впливу на їх свідомість, перш за все, шляхом передачі їм необхідного обсягу сучасних правових знань. Вважаємо, що ефективність цього процесу напряму залежить від наявності сильної мотивації до якісного засвоєння законодавчого матеріалу. Практика стрімкого набуття правових знань підприємницькими колами України висвітила той факт, що найбільш сильною мотивацією є наявність добре відпрацьованого механізму відповідальності посадових осіб. Отже, можна стверджувати, що такою сильною мотивацією для державних службовців, їх посадових осіб можуть стати запропонована в цьому дисертаційному дослідженні спеціальна система адміністративних та дисциплінарних стягнень, удосконалена процедура службового розслідування та така ефективна форма зовнішнього контролю за станом правопорядку в органі влади, як правовий нагляд. Персональна відповідальність, яку має нести державний службовець за новою більш дієвою системою стягнень за умови підвищення рівню об’єктивності щодо їх викриття посадових проступків, оперативності притягнення до неї, суттєво покращить стан законності у виконавчій гілці влади та прискорить адміністративну реформу в Україні.
Водночас запровадження у практику усіх пропозицій стосовно удосконалення інституту адміністративної та дисциплінарної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади вимагає великої кількості змін та доповнень до чинного адміністративного, трудового права, законів України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців та інших нормативних актів. Тому у дисертаційній роботі запропоновано здійснити розробку спеціального закону “Про відповідальність працівників органів виконавчої влади”, що дасть змогу забезпечити комплексне правове регулювання інституту юридичної відповідальності працюючих в органах виконавчої влади на рівні закону. Саме такий наголос зроблено у Конституції України, якою передбачено, що організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби (п. 12 ч. 1 ст. 92), а також засади цивільно-правової відповідальності за діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22 ч. 1 ст. 92) визначаються виключно законами України.
Закон “Про відповідальність працівників органів виконавчої влади” повинен відбити перехід до нової філософії управління; зорієнтувати зміст діяльності цих владних органів на системне оновлення, ліквідувати суперечності між різними законодавчими актами, що встановлюють відповідальність за неправомірні дії, сприяти входженню України до правового простору демократичних, соціально орієнтованих країн, а також вихованню українського суспільства в дусі нової загальнолюдської моралі, головним у якій є безперечна повага до прав людини.

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

1. Див.: Козлов Ю. Административные правоотношения. – М.: Юридическая литература, 1976. – С. 41.
2. Див.: Петров Г. Сущность советского административного права. – М., 1970. – С. 95.
3. Див., зокрема, Советское административное право/Под ред. Ю. Козлова. – М.: Юридическая литература, 1973. – С. 106–107; Риков В. Створення судової адміністративної юстиції в Україні//Закон і бізнес. – 1998. – 23 вересня. – № 38. – С. 12.
4. Див.: Державне управління: теорія і практика/За заг. ред. В. Авер’янова. – К., 1998. – С. 25.
5. Див.: Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник/За заг. ред. Н. Нижник – К.: Ін Юре, 1999. – С. 44.
6. Див.: Яковлев Г. Аппарат управления: принципы организации. – М.: Юридическая литература, 1974. – С. 158; Бачило И. и др. Ответственность в управлении. – М.: Наука, 1983. – С. 148–149.
7. Див.: Концепція реформи адміністративного права України, підготовлена робочою групою Кабінету Міністрів України, 1998. – С. 61–62.
8. Див.: Макиавелли Н. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. – М., 1996.
9. Див.: Щербак А. Социальный механизм юридической ответственности должностных лиц. – К., 1986. – С. 87–88.
10. Див.: Венедиктов В. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Харьков: Консум, 1996. – С. 103.
11. Див.: Советское административное право. Методы и формы государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1977. – С. 40.
12. Див.: Ткач Г. Вільний розсуд в діяльності адміністрації (у зб. наук. праць за матеріалами Другої національної науково-теоретичної конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування. м. Суми, 25–27 травня 2000 року. – Суми: ВВП “Мрія-1”, ЛТД “Ініціатива”, 2000. – С. 50–51.
13. Див.: Монтескье Ш. Избранные произведения. – М.: Госполитиздат, 1955. – С. 289.
14. Див.: Мадіссон В. Право і влада: людина в правовому полі (до методологічних проблем філософії приватного права)//Право України. – 1999. – № 11. – С. 12.
15. Див.: Державне управління: теорія і практика/За заг. ред. В. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 14–15.
16. Див.: Материалы Восьмого конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. – Гавана, 1990.
17. Див.: Всемирный отчет о преступности и правосудии//Владивостокский центр по изучению организованной преступности/пер. А.В. Пономаренко, 2000.
18. Див.: Каждый десятый украинский чиновник – коррупционер//http://podrobno.com.ua/print/power/2001/12/08/9482.html.
19. Див.: Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник/За заг. ред. Н. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 40.
20. Див.: Коваленко В. Проект нової редакції Закону України “Про державну службу” (авторський варіант). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 10.
21. Див.: Пахомов І. Адміністративноправові питання державної служби в СРСР. – К.: Видавництво Київського університету, 1971. – С. 28–29.
22. Див.: Петришин О. Поняття посадової особи державного апарату//Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 2. – С. 40.
23. Див., наприклад, Авер’янов В. Законодавче регулювання державної служби: стан та проблеми//Вісник державної служби України. – 1995. – № 1. – С. 14–15.
24. Див.: Коваленко В. Проект нової редакції Закону України “Про державну службу” (авторський варіант). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 10.
25. Див.: Коваленко В. Проект нової редакції Закону України “Про державну службу” (авторський варіант). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 10.
26. Див.: Пахомов І. Адміністративноправові питання державної служби в СРСР. – К.: Видавництво Київського університету, 1971. – С. 44.
27. Див.: Зейкан І. Визначення поняття посадової особи в кримінальному законодавстві//Право України. – 2001. – № 10. – С. 58.
28. Див.: Янюк Н. Співвідношення понять “посадова особа” і “службова особа” в адміністративному праві//Право України. – 2001. – № 12. – С. 119.
29. Див.: Кольга В. Реформування інституту державної служби в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., м. Київ, листопад 1997 р./Редкол.: В. Опришко та ін. – К., 1997. – С. 223.
30. Див.: Бачило И. и др. Ответственность в управлении. – М.: Наука, 1985. – С. 142–144.
31. Див.: Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник/За заг. ред. Н. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 43.
32. Див.: Державне управління: теорія і практика/За заг. ред. Авер’янова В. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 194.
33. Див.: Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник/За заг. ред. Н. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 43.
34. Див.: Лукомський В. Актуальні проблеми кримінальної відповідальності посадових осіб в умовах розвитку підприємництва//Юридичний вісник України. – 2000. – № 42. – С. 26.
35. Див.: Ямпольская Ц. Субъекты советского административного права (докторская диссертация). – М., 1957. – С. 279–280; Пахомов І. Адміністративноправові питання державної служби в СРСР. – К.: Видавництво Київського університету. – 1971. – С. 54.
36. Див.: Советское административное право. – М.: Госюриздат, 1962. – С. 141.
37. Див.: Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник/За заг. ред. Н. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 42.
38. Див.: Кожухов А. Новые подходы к государственному управлению//Юридическая практика. – 2002. – № 7. – С. 5.
39. Див.: Коваленко В. Проект нової редакції Закону України “Про державну службу” (авторський варіант). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 30.
40. Див.: Кожухов А. Новые подходы к государственному управлению//Юридическая практика. – 2002. – № 7. – С. 5.
41. Див.: Потапенко В. Теряем министров – получаем госсекретарей//Юридическая практика. – 2002. – № 16. – С. 3.
42. Див.: Коваленко В. Проект нової редакції Закону України “Про державну службу” (авторський варіант). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 31.
43. Див.: Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, 1998. – С. 29.
44. Див.: Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування/За заг. ред. В. Б. Авер’янова, І. Б. Коліушка. – К.: Українська академія державного управління при Президентові України, 1999. – С. 25.
45. Див.: Авер’янов В. Законодавче регулювання державної служби: стан та проблеми//Вісник державної служби України. – 1995. – № 1. – С. 14–15.
46. Див.: Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, 1998. – С. 22.
47. Див.: Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, 1998. – С. 30.
48. Оболенський О. Теоретико-прикладні аспекти розвитку державної служби//Вісник державної служби України. – 1999. – № 2. – С. 78.
49. Див.: Коваленко В. Проект нової редакції Закону України “Про державну службу” (авторський варіант). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 10.
50. Див.: Коваленко В. Проект нової редакції Закону України “Про державну службу” (авторський варіант). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 11–12.
51. Див.: Лукомський В. Актуальні проблеми кримінальної відповідальності посадових осіб в умовах розвитку підприємництва//Юридичний вісник України. – 2000. – № 42. – С. 27.
52. Державне управління: теорія і практика/За заг. ред. Авер’янова В. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 197.
53. Див.: Коліушко І., Петришин О. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу//Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4. – С. 92; див також ст. 3 авторського проекту Ю. Битяка та О. Петришина Закону України “Про службу в державних органах та їх апараті”.
54. Див.: Лукомський В. Актуальні проблеми кримінальної відповідальності посадових осіб в умовах розвитку підприємництва//Юридичний вісник України. – 2000. – № 42. – С. 29.
55. Див.: Лукомський В. Актуальні проблеми кримінальної відповідальності посадових осіб в умовах розвитку підприємництва//Юридичний вісник України. – 2000. – № 42. – С. 29.
56. Див.: Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник/За заг. ред. Н. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 42.
57. Див.: Советский энциклопедический словарь/Научно-редакционный совет: Прохоров А. и др. – М.: Советская энциклопедия, 1981. – C. 334 (1600 с.).
58. Див.: Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, 1998. – С. 12.
59. Див.: Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, 1998. – С. 18.
60. Див.: Щербак А. Дисциплина и ответственность в государственном управлении. – К., 1981. – С. 82; Бачило И. Компетенция и ответственность субъектов управления//Сов. государство и право. – 1981. – № 11.
61. Див.: Кабмін за адміністративну відповідальність//Юридичний вісник України. – 2002. – № 39. – С. 6.
62. Див.: Советское административное право. Методы и формы государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1977. – С. 128–129.
63. Див.: Куян І. Адміністративна відповідальність як інструмент правової держави//Право України. – 1998. – № 5. – С. 66.
64. Див.: Концепція реформи адміністративного права України, підготовлена робочою групою Кабінету Міністрів України, 1998. – С. 75.
65. Див.: Советское административное право/Под ред. В. Манохина. – М.: Юридическая литература, 1977. – С. 229.
66. Див.: Советское административное право/Под ред. В. Манохина. – М.: Юридическая литература, 1977. – С. 229.
67. Див.: Мельни