АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Короткий опис

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень ..............................................................................................................3
Вступ ......................................................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЙНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
1.1. Поняття та зміст інформаційної сфери українського суспільства .................11
1.2. Поняття та зміст правової інформації як об’єкту
адміністративно-правового регулювання ........................................................................24
1.3. Об’єкти та суб’єкти інформаційного забезпечення
функціонування органів виконавчої влади .....................................................................27
1.4. Класифікація інформації в системі органів виконавчої влади.......................... 61
Висновки до розділу 1 ..............................................................................................................................72
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГРОЗ
ІНФОРМАЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
2.1. Поняття та зміст інформаційної безпеки ..........................................................................77
2.2. Характеристика загроз інформаційній безпеці органів
виконавчої влади ...............................................................................................................................90
Висновки до розділу 2 .............................................................................................................................106
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАТКИЧНІ АСПЕКТИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
3.1. Теоретичні аспекти функціонування системи інформаційної
безпеки органів виконавчої влади ......................... ...............................................................110
3.2. Особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних
форм і методів у сфері забезпечення інформаційної безпеки
органів виконавчої влади ............................................................................................................127
3.3. Теоретичні аспекти розробки Доктрини
інформаційної безпеки України .............................................................................................154
3.4. Напрями удосконалення організаційно-правових форм
забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади ..................161
Висновки до розділу 3 .............................................................................................................................173
Висновки ..........................................................................................................................................................180
Список використаних джерел .......................................................................................................193
Додатки ..............................................................................................................................................................212

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З огляду на стабільний розвиток демократичних процесів, помітне налагодження соціально-політичної та економічної ситуації в країні існуючий стан інформаційного забезпечення державного управління як одного з елементів системи забезпечення інформаційної безпеки держави потребує значного покращення.
Входження України до євроатлантичних структур, прагнення вступу до Всесвітньої торговельної організації, а також намагання створити регіональну систему безпеки, яка стала б основою загальноєвропейської системи безпеки, потребують дієздатної системи органів виконавчої влади. Причому дана система повинна відповідати вимогам сьогодення, тобто при її моделюванні має застосовуватись сучасна методологія дослідження динамічних об’єктів. Серед цілої гами цих елементів чільне місце посідають питання правового та організаційного забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади. Таким чином, інформаційне забезпечення органів виконавчої влади є одним із складових елементів загальної системи забезпечення державного управління, а з урахуванням того, що Українська держава потребує застосування саме вказаної системи заходів, розроблення теоретичних і практичних питань адміністративно-правового регулювання, набуває неабиякого значення.
Передусім потребують уваги теоретичні питання інформаційного забезпечення як такого, що є життєво необхідним для сильної держави та її сталого розвитку. Слід зазначити, що на сьогодні становлення ефективної державної влади є пріоритетним напрямом в загальній стратегії розвитку України, водночас інформаційне забезпечення органів виконавчої влади є його основою і має розглядатися як один з основних. Більш того, аналіз спеціальної літератури, а також масивів практичної інформації дає змогу говорити про відсутність єдиної концепції підходу до інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади. Відсутність чітко розробленої парадигми національної безпеки значно ускладнює прийняття доктрини інформаційної безпеки України, яка має базуватись на Конституції України та Законі України від 19 червня 2003 р. „Про основи національної безпеки України”. Це призводить до прийняття хибних управлінських рішень або неможливості реалізації вже прийнятих, несформованості іміджу України як впливової держави на європейському просторі, не завжди вірному інформаційному супроводу тих чи інших ва-гомих подій.
Частими залишаються випадки неефективного використання сил і засо-бів органів виконавчої влади в процесі забезпечення їх інформаційної безпеки. Все це потребує запровадження змін у структурі центральних органів виконавчої влади відповідно до пріоритетних напрямів та першочергових завдань діяльності Кабінету Міністрів України з чітким визначенням та недопущенням дублювання їх функцій.
Досі відсутня цілісна система поглядів на захист інформаційного суверенітету держави, що відповідними чином позначається на рівні реалізації конституційних прав і свобод громадян, суспільства і держави в інформаційні сфері.
Невирішеною сьогодні залишається проблема забезпечення органів виконавчої влади своєчасною достовірною інформацією, яка є необхідною для прийняття рішень в сфері державного управління. Акцентуємо увагу на тій обставині, що у ст. 17 Конституції України прямо зазначено: „забезпечення інформаційної безпеки — одна з найважливіших функцій держави, справа всього народу”.
При проведенні дослідження використовувалися теоретичні та практичні доробки таких вчених, як: В.Б. Авер’янов, І.В. Арістова, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Д.А. Бекерська, К.І. Бєляков, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, М.С. Вертузаєв, Л.К. Воронова, В.Д. Павловський, В.М. Паращук, В.К. Гіжевський, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, М.В. Гуцалюк, О.М. Джужа, Є.В. Додін, О.Г. Додонов, М.М. Дорогих, В.Ф. Захаров, І.І. Зіма, Ю.В. Іщенко, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, І.П. Козаченко, В.К. Колпаков, Я.Ю. Кондратьєв, О.П. Корєнєв, М.В. Корнієнко, В.А. Лаптій, В.Г. Лихолоб, В.А. Ліпкан, О.В. Негодченко, Н.Р. Нижник, М.І. Ніколаєв, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, В.М. Плішкін, В.Є. Постульга, Г.Г. Почепцов, О.П. Рябченко, О.В. Соснін, Ю.А. Тихомиров, М.М. Тищенко, Г.А. Туманов, А.Д. Урсул, В.О. Фомін, М.П. Хрипков, В.С. Цимбалюк, В.І. Шакун, В.О. Шамрай, М.Я. Швець, Ю.С. Шемшученко, В.К. Шкарупа та ін.
Зважаючи на сучасний стан розробленості теми, актуалізується потреба виконання дослідження для визначення особливостей адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження пов’язана з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 pp., затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. за № 1376/2000. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001–2009 pp. (наказ МВС України № 755-04), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України за 2002–2004 рр. Робота спрямована безпосередньо на подальшу реалізацію положень Концепції адмі-ністративної реформи в Україні.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у всебічному вивченні стану адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади, розробці пропозицій щодо формування ефективної системи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади всіх рівнів і виробленні на основі цього пропозицій, спрямованих на удосконалення адміністративного законодавства України у даній сфері.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішень завдань спрямованих на:
— дослідження змісту понять „інформація”, „інформаційна безпека” та „інформаційне суспільство” відповідно до сучасної адміністративно-правової парадигми;
— дослідження поняття „правова інформація” та його структури;
— розкриття сутності та змісту понять „інформаційний простір Украї-ни” та „інформаційно-правовий простір України”;
— дослідження об’єктів інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади;
— визначення завдань та повноважень Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення інформаційної безпеки;
— здійснення класифікації інформації, що обертається в системі ор-ганів виконавчої влади;
— окреслення загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади;
— визначення структури та компетенції органів виконавчої влади у сфері забезпечення їх внутрішньої інформаційної безпеки;
— визначення особливостей реалізації адміністративно-правових та організаційних форм і методів у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади;
— окреслення теоретичних та практичних напрямів удосконалення адміністративно-правового та організаційного забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
Об’єктом дослідження виступає інформаційна безпека органів виконавчої влади.
Предметом дослідження є закономірності адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі застосовувався загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави та права. Цей метод сприяв об’єктивній оцінці стану інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні змісту та структури адміністративно-правових норм, що регулюють відносини інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату. Догматико-юридичний метод аналізу норм чинного законодавства дозволив виявити в ньому прогалини та недоліки, сформулювати пропозиції щодо удосконалення правових норм у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші підзаконні нормативні акти.
Наукова новизна одержаних результатів визначається як самою постановкою проблеми, так і підходом до її дослідження. У дисертації запропоновано новий підхід до розв’язання проблеми адміністративно-правового та організаційного забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади. Новизна дослідження пов’язана не лише з обранням і комплексною розробкою проблеми, а головним чином – із обґрунтуванням нових положень, що можуть вплинути на розвиток теорії і практики адміністративного права.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
уперше:
— сформульовано авторське визначення поняття „внутрішня інформа-ційна безпека органів виконавчої влади”;
— здійснено якісну характеристику загроз інформаційній безпеці орга-нів виконавчої влади шляхом детального дослідження понять „інформаційна боротьба”, „інформаційне протиборство”, що дало змогу виокремити атрибутивні ознаки та встановити кореляційні зв’язки між існуючими поняттями;
— запропоновано авторську класифікацію загроз інформаційній сфері органів виконавчої влади;
дістали подальшого розвитку:
— пропозиції щодо необхідності створення підсистеми органів виконавчої влади управління національною інформаційною сферою;
— обґрунтування положень, спрямованих на реалізацію завдань Концепції адміністративної реформи в Україні. З цією метою пропонується виділити Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації зі складу Міністерства транспорту та зв’язку, створивши на його базі Міністерство інформації України;
— пропозиції щодо необхідності ліквідації різновиду центральних органів виконавчої влади – центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Для підтвердження приналежності до виконавчої гілки влади пропонується змінити їх назву на „спеціальні органи виконавчої влади”;
— пропозиції щодо необхідності прийняття доктрини інформаційної безпеки України, яка повинна стати основним системоутворюючим фактором у процесах становлення системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади;
уточнено:
— особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних форм і методів у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади;
— коло існуючих проблем, які виникають в сфері забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади та визначено напрями їх розв’язання;
— місце та роль Національної академії внутрішніх справ України у підготовці та перепідготовці фахівців з інформаційної безпеки.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає у виробленні дисертантом науково обґрунтованих пропозицій щодо необхідності прийняття доктрини інформаційної безпеки України та внесення змін і доповнень до указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України, що визначають компетенцію органів виконавчої влади в інформаційній сфері.
Окремі положення дисертації можуть бути використані при:
— впровадженні в життя Концепції адміністративної реформи України та проекту Концепції реформи адміністративного права України, що стосується інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади;
— при вивченні курсу „Адміністративне право України” та спецкурсів в навчальному процесі юридичних навчальних закладів;
— при підготовці підручників і навчальних посібників для магістрів, студентів, слухачів і курсантів вищих навчальних закладів України юридичної спеціалізації.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації об-говорювались і були схвалені на спільних засіданнях кафедри адміністративної діяльності та кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на:
— міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми управління” (м. Київ, Національний технічний університет України „Київсь-кий політехнічний інститут”, 27-28 листопада 2003 р.);
— міжнародній науково-практичній конференції „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, Національна академія управління, 28-29 квітня 2004 р.);
— науково-практичній конференції „Забезпечення прав людини та гро-мадянина в умовах реформування політичної та правової системи України: тези доповідей науково-практичної конференції” (м. Київ, Національна ака-демія внутрішніх справ України, 12-13 травня 2004 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження дістали відображення у глосарії, п’яти наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ

За результатами виконаного дослідження, присвяченого питанням адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади сформульовано наступні теоретичні і практичні висновки.
1. Під інформаційною сферою українського суспільства пропонується розуміти „єдиний інформаційний простір України, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України.
2. Здійснювана в Україні державна політика інформатизації повинна бути спрямована на дієву реалізацію наступних основних завдань: формування правових та організаційних передумов розвитку інформатизації; застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України; формування системи національних інформаційних ресурсів; створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування; підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій; формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг; інтеграція України у світовий інформаційний простір.
3. З огляду на те, що національне законодавство не містить легального визначення поняття „інформаційний простір України” під таким пропонується розуміти систему організаційно і методично пов’язаних інформаційних ресурсів, сформованих державою й іншими учасниками інформаційних відносин. Формування інформаційного простору України передбачає вирішення наступного кола завдань: 1) створення системи єдиного інформаційного простору України як суверенної держави; 2) взаємодія цієї системи зі світовими відкритими мережами, тобто інтеграції України в міждержавному інформаційному просторі.
Формування і розвиток інформаційного простору України як об’єкту державного управління повинні бути зорієнтовані на: створення і підтримку необхідного для стійкого розвитку суспільства рівня інформаційного потенціалу; підвищення узгодженості рішень, які прийняті центральними органами державної влади, обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування; інтеграція зі світовим інформаційним простором.
4. З урахуванням мети та завдань дисертаційного дослідження до суб’єктів інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади та суб’єктів, які відповідно до Закону України від 19 червня 2003 р. „Про основи національної безпеки України” забезпечують національну безпеки України в інформаційній ми відносимо: Президента України; Кабінет Міністрів України; Раду національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
5. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. „Про функціональні повноваження Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра і віце-прем’єр-міністрів України” основні повноваження в інформаційній сфері покладаються на віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань. Так, він здійснює організацію роботи щодо формування та реалізації державної політики з питань ...преси та інформації, ...інформатизації та зв’язку; забезпечення взаємодії органів виконавчої влади з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення.
Пропонується доповнити перелік повноважень віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних та соціальних питань такими пунктами:
— забезпечує розробку проектів урядових рішень відповідно до стратегії державної політики в інформаційній сфері;
— здійснює розгляд та узгодження проектів нормативно-правових актів щодо забезпечення функціонування інформаційної сфери та інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
6. Спеціальні повноваження у сфері інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади мають наступні міністерства: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство закордонних справ України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство оборони України; Міністерство юстиції України; Міністерство транспорту та зв’язку України.
Враховуючи зростання протягом останніх років обсягу інформації та інформаційних потоків в суспільстві та у сфері функціонування органів виконавчої влади пропонується створити Міністерство інформації України з делегуванням йому повноважень Міністерства транспорту та зв’язку України в інформаційній сфері та сфері зв’язку. Вважаємо, що даний крок не суперечитиме Концепції адміністративної реформи в України, а лише буде спрямований на реалізацію положень щодо функціонального принципу утворення та діяльності міністерств.
7. Спеціальні повноваження у сфері інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади мають наступні ЦОВВ за спеціальним статусом: Служба безпеки України; Головне управління державної служби України; Державний комітет статистики України; Національна комісія з питань регулювання зв’язку України.
Розглянувши компетенцію ЦОВВ зі спеціальним статусом у сфері інформаційного забезпечення системи органів державного управління необхідно зосередити увагу на проблемі, пов’язаної з існуванням цієї специфічної групи ЦОВВ зі спеціальним статусом. Так, видається доцільним ліквідувати загалом такий вид органів, як ЦОВВ зі спеціальним статусом. Що ж до існуючих на цей час таких органів, то їх — після суттєвого скорочення кількості — необхідно перетворити на окремий вид органів виконавчої влади, але без віднесення їх до категорії „центральних”. Водночас, для підтвердження їх приналежності до виконавчої гілки влади можна було б запропонувати таку їх назву — „спеціальні органи виконавчої влади” (скорочено — СОВВ).
8. В результаті дослідження внутрішнього інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади, постає питання щодо необхідності створення структурованої системи управління вказаною інформаційною сферою та забезпечення її безпеки. Вирішення існуючої проблеми, на наш погляд, можливе завдяки комплексної реалізації наступних заходів:
— розробка та удосконалення нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері інформаційного забезпечення органів виконавчої влади.
— врахування організаційно-структурного та функціонального принципу при утворенні органів виконавчої влади, компетенція яких поширюватиметься на інформаційну сферу.
— забезпечення відповідного матеріально-технічного рівня діяльності органів виконавчої влади в інформаційній сфері.
— здійснення професійного відбору та навчання кадрів в галузі інформаційних технологій та інформаційної безпеки для роботи у відповідних органах виконавчої влади.
9. Інформаційна безпека є складовим компонентом загальної проблеми інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади. Слід зазначити, що у науковій літературі поки відсутній єдиний консолідований погляд на зміст поняття „інформаційна безпека”.
В результаті вивчення нормативно-правових актів та спеціальної літератури нами зроблено висновок, що інформаційна безпека не може розглядатися лише в якості окремого стану. Безперечно, що це є і властивістю, атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю і результатом діяльності людини, спрямованої на забезпечення певного рівня безпеки в інформаційній сфері. Інформаційна безпека має враховувати майбутнє, а отже вона не є станом, а становить собою процес. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків, зокрема у сфері інформаційної діяльності органів виконавчої влади.
10. Напрями забезпечення інформаційної безпеки у внутрішньо системному функціонуванні органів виконавчої влади характеризує сама їх компетенція, котра пов’язана із виконанням покладених на них державою функцій і завдань. До характеристик, за допомогою яких можна описати дану систему можна віднести наступні: доступність – можливість за прийнятний час отримати необхідну інформаційну послугу будь-яким суб’єктом виконавчої влади; цілісність – актуальність і несуперечливість інформації, її захищеність від руйнування і несанкціонованої зміни; конфіденційність – захист від несанкціонованого ознайомлення.
11. До рівнів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої лади ми відносимо: нормативно-правовий — закони, нормативно-правові акти, тощо; адміністративний — дії загального характеру, які вживаються органами виконавчої влади; процедурний — конкретні процедури забезпечення інформаційної безпеки; програмно-технічний — конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.
12. Загрози інформаційній безпеці з одного боку є організаційним компонентом системи органів виконавчої влади, а з іншого – слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація загроз і переростання їх у небезпеки свідчить про неефективність функціонування даної системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найбільш небезпечною на даному етапі розвитку українського суспільства є „інформаційна протиборство”. Ми дотримується позиції, відповідно до якої інформаційне протиборство — це форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів, для впливу на інформаційне поле супротивника (інформаційної сфери органів виконавчої влади) та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.
13. Складовою частиною інформаційного протиборства виступає „інформаційна зброя” до якої ми відносимо: 1) засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів; 2) інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи, шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи, таким чином, на суспільну думку та на функціонування органів виконавчої влади.
Виходячи зі змісту нашого дослідження об’єктами впливу інформаційної зброї можуть бути: інформаційно-аналітичні системи, інформаційно-технічні системи, які включають канали та засоби зв’язку органів виконавчої влади; інформаційні ресурси; державні засоби масової інформації, а також психіка конкретного співробітника органу.
14. Найбільшу загрозу інформаційним ресурсам органів виконавчої влади, які можуть спричинити небажаний вплив на інформаційну систему, а також на інформацію, яка зберігається в ній представляють: розкриття інформаційних ресурсів; порушення їх цілісності; збій в роботі самого обладнання.
15. Через чисельність видів загроз нами була зроблена спроба, з урахуванням існуючих напрацювань щодо питань класифікації загроз національній безпеці, виокремити загрози інформаційній безпеці органів виконавчої влади: за об’єктами, що підлягають розкраданню; за способами здійснення розкрадань інформаційних джерел та носіїв; за джерелами помилок у програмному забезпеченні; залежно від мети здійснення атаки на інформаційні системи; за джерелами походження; за ступенем гіпотетичної шкоди; за ймовірністю реалізації; за значенням; за структурою впливу; за характером реалізації; за ставленням до наявних загроз; за об’єктами впливу.
16. Під поняттям „внутрішня інформаційна безпека органів виконавчої влади” пропонується розуміти процес управління загрозами та небезпеками, що виходять зсередини України, за якого органам виконавчої влади всіх рівнів гарантується прогресивний розвиток власних інформаційних інтересів, забезпечується впровадження новітніх технологій у цій сфері з метою наповнення її достовірною інформацією та реалізуються заходи технічного захисту інформації, з метою усунення можливостей її викрадення або несанкціонованого поширення.
17. Під системою забезпечення інформаційної безпеки необхідно розуміти систему інформаційно-аналітичних, теоретико-методологічних, адміністративно-правових, організаційно-управлінських, спеціальних та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку об’єктів інформаційної безпеки, а також інфраструктури її забезпечення.
Об’єктами системи забезпечення інформаційної безпеки України є: інтереси органів виконавчої влади в інформаційній сфері; система органів виконавчої влади, а також їх компетентні особи і відносини між ними (суспільні відносини в інформаційній сфері); власне система забезпечення інформаційної безпеки України.
До основних функцій системи забезпечення інформаційної безпеки слід віднести: створення та забезпечення діяльності державних та недержавних органів та організацій; управління системою інформаційної безпеки; здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення інформаційної безпеки; здійснення організаційних та матеріально-технічних заходів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої владик; здійснення контрольно-наглядової діяльності щодо забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади; міжнародне співробітництво в сфері інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
18. Виходячи зі змісту та призначення, мети, завдань та функцій системи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади, структура даної системи, повинна мати наступний вигляд.
Стратегічний рівень управління здійснюваний Кабінетом Міністрів України, який у межах, передбачених статтями 85, 87, 116 Конституції України, а також ст. 9 Закону України „Про основи національної безпеки України”.
Тактичний рівень управління здійснюваний центральними органами виконавчої влади (міністерства, Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом).
Оперативний рівень управління здійснюваний місцевими органами виконавчої влади відповідно до Закону України від 9 квітня 1999 р. „Про місцеві державні адміністрації”.
Таким чином, основним змістом системи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади є реалізація сукупності науково-обґрунтованих і апробованих на практиці з урахуванням світового і вітчизняного досвіду заходів, в контексті реалізації державної політики інформаційної безпеки.
19. Під адміністративно-правовою формою забезпечення інформаційної безпеки необхідно розуміти здійснення, визначеної нормативно-правовими актами, теорією та практикою державного управління однорідної діяльності посадовими та службовими особами органів виконавчої влади, за допомогою якої реалізується їх компетенція по забезпеченню інформаційної безпеки.
Адміністративно-правові форми забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади поділяються на правові та не правові (організаційні та організаційно-правові).
До правових форм належать: нормотворча, правореалізаційна та правоохоронна, форми. Неправові форми – організаційні (регламентуюча, матеріально-технічна, ідеологічна, виховна тощо) та організаційно-правові форми (сесії; засідання; збори; місцеві ініціативи; представництво в певних органах чи на певній території; індивідуальна і колективна робота депутатів тощо).
20. До адміністративно-правових методів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади відносяться:
— заходи адміністративного попередження. У сфері адміністративного забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади вказані заходи реалізовуються, наприклад, у вигляді здійснення планових, позапланових перевірок та проведення радіочастотного моніторингу. При здійсненні державного нагляду за використанням радіочастотного ресурсу органи державного нагляду проводять цільові інспекційні перевірки.
Одним із різновидів застосування заходів адміністративного попередження є встановлення порядку поводження посадових осіб з документами, іншими матеріальними носіями інформації та засобами криптографічного захисту інформації, які мають гриф „Для службового користування”, а також порядок здійснення режиму безпеки при розробленні, виготовленні, ввезенні, вивезенні та реалізації засобів криптографічного захисту інформації, а також при наданні послуг із криптографічного захисту інформації, яка має гриф „Для службового користування”.
— заходи адміністративного припинення (адміністративно-запобіжні заходи). Найбільш поширеними заходами адміністративного припинення у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади виступають письмові розпорядження, приписи або тимчасове припинення дії ліцензії.
Припис є адміністративно-правовим засобам, що застосовується уповноваженими на те особами органів ДІЗ для забезпечення досягнення необхідного правового впливу на поведінку суб’єкта господарювання з метою забезпечення законності у сфері телекомунікацій або у сфері користування РЧР України.
Тимчасове припинення дії ліцензії зовні схоже на анулювання ліцензії (припинення діяльності суб’єкта), але різниця тут полягає в тому, що тим часове припинення дії ліцензії на певний час забороняє ті дії, на які потрібно мати дозвіл, у той же час інші заходи суб’єкт може здійснювати (наприклад, кадрові питання, питання матеріально-технічного забезпечення тощо);
— заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень. Адміністративним законодавством України передбачені санкції за порушення встановлених правил у сфері інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Вони передбачають такі заходи відповідальності: накладення стягнень на юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку); застосування заходів адміністративного впливу по відношенню до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (наприклад, анулювання ліцензії на використання радіоелектронних засобів).
У сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади порядок реалізації заходів відповідальності у вигляді анулювання ліцензії здійснюється відповідно до наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 11 лютого 2003 р. № 22 „Про затвердження Положення про державний нагляд за використанням радіочастотного ресурсу України”.
Розгляд та вирішення справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про телекомунікації, поштовий зв’язок та радіочастотний ресурс України є компетенцією органів Державної інспекції зв’язку НКРЗ та Українського державного центру радіочастот Адміністрації зв’язку та радіочастот України (статті 144, 145, 147, 1483, 1484 КУпАП).
21. Організаційні (управлінські) методи забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади є способи, засоби і прийоми, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів виконавчої влади.
Важливими методами аналізу стану забезпечення інформаційної безпеки є методи опису і класифікації.
В якості розповсюджених методів аналізу стану забезпечення інформаційної безпеки використовуються методи дослідження причинних зв’язків. У числі даних методів причинних зв’язків можна назвати наступні: метод схожості, метод різності, метод сполучення схожості і різності, метод змін що супроводжують, метод залишків.
Серед організаційних (управлінських) методів виокремлюються декілька типів методів забезпечення інформаційної безпеки системи органів виконавчої влади: однорівневі методи; багаторівневі методи; комплексні методи; інтегровані високоінтелектуальні методи.
Вельми важливим є застосування аналітичних методів пізнання і дослідження стану суспільної свідомості в сфері інформаційної безпеки.
Основним методом аналізу інформаційних ризиків є кількісний ті якісний аналіз, факторний аналіз та інші.
Важливим методом забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади є також метод критичних сценаріїв та метод моделювання.
22. Розмаїття правових форм і методів забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади обумовлює необхідність у виробленні єдиних нормативної-правових положень щодо реалізації окресленого напряму. Саме таким документом має виступати доктрина інформаційної безпеки України.
Цей документ повинен носити комплексний характер і бути основним системоутворюючим фактором у процесах становлення системи інформаційної безпеки України, і , зокрема, інформаційної безпеки системи органів виконавчої влади. У той же час доктрина інформаційної безпеки не може претендувати на наукове передбачення довгострокових результатів в інформаційній сфері. Вона має розвивати Закон України „Про основи національної безпеки України” стосовно інформаційної сфери.
Важливе значення при формуванні доктрини інформаційної безпеки України повинні відігравати загальні принципи її побудови. До таких пропонується відносити принципи: 1) конституційності; 2) ієрархічної залежності; 3) несуперечності формування доктрини інформаційної безпеки України.
До специфічних принципів формуванні доктрини інформаційної безпеки України можна віднести наступні: 1) принцип змінності доктрини; 2) принцип комплексності розробки доктрини; 3) принцип цілеспрямованості; 4) принцип реалізованості; 5) принцип моделювання процесів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
Прийнята доктрина інформаційної безпеки України може стати відправним орієнтиром для розробки і реалізації цілої низки прогарам, а саме: програма нормативно-правового забезпечення системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади України; програма стандартизації у галузі інформаційної безпеки органів виконавчої влади; програма розвитку матеріально-технічної бази системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади, систем криптографічного і технічного захисту інформації; програма розвитку наукової і науково-технічної діяльності в області інформаційної безпеки, програма освіти у галузі інформаційної безпеки органів виконавчої влади.
23. Основні напрями адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади повинні бути спрямовані на:
вдосконалення системи фінансування робіт і завдань Національної програми інформатизації з коштів державного бюджету;
виконання в рамках Національної програми інформатизації проекту „Електронний Уряд” та запровадження його елементів з урахуванням необхідності забезпечення захисту його серверів;
впровадження механізмів централізованого контролю та координації створення відомчих, у тому числі місцевих органів виконавчої влади та самоврядування, інформаційно-аналітичних систем з метою забезпечення їх сумісності в рамках інтегрованої автоматизованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення системи державного управління;
розвиток спеціалізованих програмно-апаратних засобів та захищених мереж передачі інформації для створення інформаційно-аналітичної підсистеми центральних органів виконавчої влади з питань національної безпеки та функціонування її в особливий період;
надання державної підтримки розробці та виробництву в Україні засобів зв’язку та інформаційних мереж з власним програмним продуктом.
24. З метою удосконалення правових форм і методів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади постає необхідність у розробці та прийнятті проекту Закону України „Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, яким визначити вимоги та правила захисту інформації в цих мережах (зокрема, в інформаційних системах органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, автоматизованих системах управління військових формувань), що є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, а також проекту Указу Президента України „Про Положення про Державний комітет інформаційного моніторингу України”.
25. Організаційно-правова система органів виконавчої влади у сфері забезпечення їх внутрішньої інформаційної безпеки має складатися з трьох функціональних рівнів.
Перший (стратегічний рівень) – є рівнем прийняття політичних рішень, законодавчого та нормативно-правового забезпечення державної інформаційної політики щодо управління національними інформаційними ресурсами України.
Другий (тактичний рівень) – є рівнем організаційного та нормативно-методичного забезпечення виконання законодавчих і нормативно-правових актів, координації і контролю за формуванням, поширенням та захистом інформаційних ресурсів.
Третій (оперативний рівень) – забезпечується безпосередньо виконання законодавчих і нормативно-правових актів та здійснюється відомчий та територіальний нагляд за встановленим порядком і правилами формування, поширення та використання інформаційних ресурсів.
26. З огляду на змістовний як науковий, так і практичний потенціал провідного юридичного закладу України — Національної академії внутрішніх справ України, будучи твердо переконаними у необхідності побудови системи внутрішньої інформаційної безпеки органів державного управління, дбаючи про надійний захист прав і свобод людини в Україні, вважаючи за доцільне організацію фахової підготовки та перепідготовки особового складу із забезпечення інформаційної безпеки висловлюємо пропозицію щодо надання Національній академії внутрішніх справ України пріоритетних прав з підготовки та перепідготовки фахівців у галузі забезпечення інформаційної безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Н.Т. Целостность и управление. – М.: Наука, 1974. – 248 с.
2. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти формування // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.
3. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наук. думка, 1979. – 150 с.
4. Агапов А.Б. Организационно-правовые проблемы информационного обеспечения государственных органов: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. – М., 1995. – 38 с.
5. Адмiнiстративна дiяльнiсть. Частина особлива: Підручник для вищих закладів освіти МВС України / МВС України. Ун-т внутрішніх справ; О.М. Бандурка, ред. – Харків: Еспада, 2000. – 367 с.
6. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая: Учеб. пособие. — 3-е изд. / Под ред. А.П. Коренева. – М., 2000. – 367 с.
7. Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина, Ю.С. Адушкина. – М.: Юрид. лит., 1988. – 168 с.
8. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник для слухачів та курсантів вузів МВС України / І. Голосніченко, Я. Кондратьєв (ред.):, Українська академія внутрішніх справ. Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого. – К.: КМУЦА, 1999. – 178 с.
9. Адміністративна реформа в Україні: чи вдається розірвати замкнене коло? (Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних досліджень) // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 5. – С. 12-13.
10. Адміністративне право України. (Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.); За ред. Ю.П. Битяка. − Х.: Право, 2000. – 520 с.
11. Адміністративне право України: Навч.-метод. посібник / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла; Одеська національна юридична академія. – 2-вид., перероб. і доп. – Одеса.: Юрид. література, 2002. –312 с.
12. Адміністративне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.; Ю.П. Битяк (ред.), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2001. – 528 с.
13. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України (аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – С. 2-59.
14. Анисимов А.В. Информатика. Творчество. Рекурсия / Отв. ред. А.Г.Ивахненко. – К.: Наук. думка., 1988. – 221 с.
15. Ардавов М.М. Эффективность административно-правовых средств принуждения, применяемых милицией: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ростов. юрид. ин-т. – Ростов-на-Дону, 1998. – 16 с.
16. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / За загальною редакцією О.М. Бандурки. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 2000. – 368 с.
17. Артамонов Г. К. Человек в системе государственного управления / Под общей редакцией В.П. Сальникова. – СПб.: Санкт-Петербургский юр-й ИН-Т МВД России, – 1995. – 218 с.
18. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления / Т.В. Атаманчук. – М.: Юрид. лит., 1990. – 351 с.
19. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. – М.: Политиздат, 1975. – 408 с.
20. Баранов А.О. Информационный суверенитет или информационная безопасность // Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – C. 70-76.
21. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. – 201 с.
22. Бахрах Д.Н. Административное право: Учеб. Для студентов юрид. вузов и фак. / Д.Н. Бахрах. – М.: БЕК, 1993. – 301 с.
23. Бедрицкий А., Федоров А. Прав ли Президент Буш? // Независимое военное обозрение.— 12-18 октября 2001 г. — № 38. – С. 4.
24. Беляков К. И. Управление и право в период информатизации. Монография. — Киев: Изд-во „КВІЦ”, 2001. – 308 с.
25. Битяк Ю.П. Административное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие. – Х.: Одиссея, 1999. – 547 с.
26. Битяк Ю.П., Фіночко Ф.Д. Адміністративне право України. –Х.: Право, 2001. – 665 с.
27. Богданович В.Ю. Роль та місце воєнно-політичної моделі держави у розробленні та здійсненні політики забезпечення її воєнної безпеки // Наука і оборона. – 1999. – №1. – С. 34-37.
28. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. – К. : НІПМБ, 2001. – 299 с.
29. Брыжко В.М., Цимбалюк В.С., Орехов А.А., Гальченко О.Н. Е-будущее и информационное право. – К.: Интеграл, 2002. — 264 с.
30. Васильев А.С. Административное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие. – Х.: Одиссей, 2001. – 288 с.
31. Вехов В. Б. Компьютерные преступления: Способы совершения, методики расследования – М.: Право и Закон, 1996. – 181 с.
32. Волков Е.А. Информатизация управления: Социально-экономический аспект. – М.: Финансы и статистика, 1990. — 223с.
33. Гаврилов І. Розвиток інформаційного простору: нові можливості, нові загрози // Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – С. 77-79.
34. Гижевский В.К.Меры административного принуждения, применяемые органами внутренних дел на транспорте. Учебное пособие. – К., 1986. – 76 с.
35. Голосніченко І.П. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування. – К.: КУАДУ при Президентові України, 1999. – 178 с.
36. Гончаренко О.М., Лисицин Е.М. Стратегія національної безпеки України та військова реформа // Наука і оборона. – 2000. – №1. – С. 35-38.
37. Горшенков Г.Н. Массовая информация и преступность: Учеб.-практ. пособие / Г.Н.Горшенков, М-во внутр. дел Рос. Федерации, Нижегород. высш. шк. – Нижний Новгород: Нижегород. ВШ МВД РФ, 1993. – 109 с.
38. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навч. посіб. – Х.: Фоліо, 2002. — 285 с.
39. Дейнеко О.А. Методологические проблемы науки управления производством. / Отв. ред. Ю.М. Шейлин. – М.: Наука, 1970. – 296 с.
40. Демократичний цивільний контроль над воєнною сферою в україні: на шляху від форми до змісту. (аналітична доповідь українського центру економічних і політичних досліджень) // Національна безпека і оборона. – 2000. – №1. – с. 29-30.
41. Дергачов О. Небезпека як атрибут державності // Політична думка. – 1997. – № 1. – С. 89 – 100.
42. Державне управління: проблеми: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред.. В.Б. Авер’янова – К.: Факт, 2003. – 458 с.
43. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации от 9 сентября 2000 г. // Российская газета. – 2000. – 28 сентября.
44. Земан И. Познание и информация. Гносеол. проблемы кибернетики. / Пер. с чеш. Г.Е. Мельцера, спецред. и предисл. канд. Философ наук А.Д. Урсула – М.: Прогресс, 1996. – 254 с.
45. Зіма І.І., Ніколаєв І.М. Інформаційна війна та інформаційна безпека (огляд думок зарубіжних політологів та воєнних спеціалістів) // Наука і оборона. – 1998. – № 1. – С. 56-58.
46. Інструкція про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен бути створений на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави: Затв. наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ України від 22 жовтня 1999 р. № 45 // Офіційний Вісник України. – 1999. – № 48.
47. Інтернет: http://www.duma.gov.ru
48. Інтернет: http://www.korrespondent.net.
49. Інтернет: http://www.niss.gov.ua
50. Інтернет: http://www.pccip.gov
51. Інформатизація соціального управління: теорія і практика (організаційно-правовий аспект) – Київ – Донецьк, 2001. – 202 с.
52. Інформаційне право та інформаційна безпека. – Київ – Донецьк, 2001. – 230 с.
53. Клиланд Д., Кинг В. Системный анализ и целевое управление / Пер. с англ. М.М. Горяинова и А.В. Горбунова; Под ред. И.М.Верещагина. – М.: Сов. радио, 1974. – 279 с.
54. Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией: Особенности. Классификация. Системовыражение. Учеб. пособие. – К.: КВШ МВД СРСР, 1979. – 87 с.
55. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. – К.: Основи, 1994. – 154 с.
56. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1998. – 207 с.
57. Коган В.З. Человек в потоке информации – Новосибирск: Наука, 1981. – 177 с.
58. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Станом на 2 березня 2004 р. / М.І. Хавронюк (упоряд.), - К.: Атіка, 2004. – 240 с.
59. Кокошин А.А. О системе стратегического управления в КНР // Вопросы стратегического руководства обороной России. Краткий очерк. – М.: ИПМБ РАН, 2001. – С. 36 - 38.
60. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / Я.Ю.Кондратьєва (ред.) – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 460 с.
61. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
62. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен. – Київ. – Юрінком Інетр. – 2004. – 526 с.
63. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
64. Конин Н.М. Методы государственного хозяйственного управления // Правоведение. – 1975. – № 5. – С. 27-30.
65. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Парламентське вид-во, 2001. — 91 с.
66. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України / Одеська національна юридична академія. – О.: Юридична література, 2003. – 471 с.
67. Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегії національної безпеки. Навч. посіб. / Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України. – К. : ЗАТ Видавничий Дім „ДЕМІД”, 2002. — 144 с.
68. Кочергин А.Н., Коган В.З. Проблемы информационного взаимодействия в обществе: Философско-социологический анализ. – М.: Наука, 1980. – 176 с.
69. Кравець Є. Національна безпека України: до концепції законодавства // Вісн. АН України. – 1994. – №1. – С.83-90.
70. Кремянский В.И. Понятие системности и „метасистемности” информации // Вопр. философии. – 1975. – №2. – С. 17–24.
71. Кроув Т., Эйвисон Д. Базы данных в административных информационных системах / Т. Кроув, Д. Эйвисон: Пер. с англ. М.С.Назарова. – М.: Финансы и статистика, 1983. — 168 с.
72. Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України Дис…кандидата юрид. наук: 12.00.01. / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2002. — 206 с.
73. Литвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції. / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т стратегічних досліджень. – К: НУСД, 1999. — 163 с.
74. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. — К.: Текст, 2003. — 600 с.
75. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення спеціальних технічних