АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ НАУКИ В УКРАЇНІ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

МОСЬОНДЗ Сергій Олександрович

УДК 351.824.1:340.114.3(477)

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ НАУКИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.07 − адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Кузьменко Оксана Володимирівна
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…..............................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Наука як стратегічний ресурс розвитку українського суспільства.........................................................................................................16
1.1. Еволюція теоретичних поглядів на становлення та розвиток науки.........................................................................................................16
1.2. Наука як невід‘ємна складова національної культури........................34
1.3. Трансформація науки в умовах глобалізаційних викликів.................59
Висновки до розділу 1.........................................................................................74

РОЗДІЛ 2. Теоретико-концептуальні засади державної політики у сфері науки в Україні..................................................................................................77
2.1. Державна політика у сфері науки як предмет правових досліджень та теоретичного аналізу.................................................................................77
2.2. Цілі та пріоритетні напрями державної політики у сфері науки в Україні.......................................................................................................104
2.3. Прогнозування, стратегічне планування та цільове програмування у сфері науки в Україні...............................................................................128
Висновки до розділу 2........................................................................................151

РОЗДІЛ 3. Публічно-правові засади державної політики у сфері науки в Україні.................................................................................................................154
3.1. Нормативно-правові засади державної політики у сфері науки в Україні........................................................................................................154
3.2. Публічна адміністрація в механізмі державної політики у сфері науки в Україні........................................................................................................182
3.3. Форми та методи державної політики у сфері науки в Україні........................................................................................................212
Висновки до розділу 3.........................................................................................240

РОЗДІЛ 4. Організаційні засади державної політики у сфері науки в Україні.................................................................................................................243
4.1. Кадрове забезпечення державної політики у сфері науки в Україні........................................................................................................243
4.2. Інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики у сфері науки в Україні..........................................................................................265
4.3. Фінансове забезпечення державної політики у сфері науки в Україні........................................................................................................289
Висновки до розділу 4.........................................................................................305
РОЗДІЛ 5. Адміністративно-правова охорона сфери науки в Україні...308
5.1. Сутність та особливості адміністративно-правової охорони сфери науки в Україні.....................................................................................................308
5.2. Контроль та нагляд у сфері науки в Україні..........................................328
5.3. Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки в Україні.........................................................346
Висновки до розділу 5.........................................................................................365

ВИСНОВКИ.........................................................................................................368

ДОДАТКИ............................................................................................................379

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................403

ВСТУП

Актуальність теми. Проголошення незалежності, формування громадянського суспільства, зміна економічних умов господарювання, ідеології розвитку ринкових відносин в Україні – усе це поставило нові завдання перед владою щодо публічного адміністрування у сфері науки. В умовах глобалізаційних викликів форми організації науки, що історично склалися, не могли залишатися незмінними, тому виникла нагальна необхідність трансформації державної політики у зв’язку з переходом від виключно державної науки до створення нових механізмів публічного адміністрування, джерел фінансування й організації наукової діяльності. Крім того, у зв‘язку з ускладненням об‘єкта публічного адміністрування, у якому з‘явилися ринкові елементи, необхідно було розробити ефективні механізми, які б забезпечували розвиток науки й одночасно створювали умови для підвищення її економічної та соціальної ефективності.
За останні 20 років держава брала активно участь у створенні елементів ринкової інноваційної системи й адаптації науки як її найважливішого елемента до нових політичних, соціальних та економічних умов. Проте, заходи органів публічної адміністрації у цій царині не завжди були системними та послідовними. У результаті нові та старі форми організації науки не тільки існують паралельно, але й певною мірою конфліктують. За рядом напрямів публічного адміністрування науки не має адекватного кадрового, інформаційно-аналітичного та фінансового забезпечення. Також очевидною є деградація значної кількості наукових галузей за важливими напрямами наукових досліджень і розробок, міграція наукової робочої сили за кордон.
Недосконалість реформування державного сектора науки викликають серйозну занепокоєність наукового співтовариства. За результатами ж проведеного анкетування серед працівників наукової сфери 49,7% респондентів вважають, що причина такого стану полягає у неналежності публічного адміністрування сферою науки на сучасному етапі розвитку українського суспільства.
У зв‘язку із цим виникає нагальна потреба в аналізі та оцінці результатів вже проведених реформ і розробці теоретичної бази для вирішення проблем на державному рівні, що виникають у науковій галузі. Осмислення накопиченого досвіду публічного адміністрування й визначення можливих напрямів розвитку науки особливо актуальним є саме зараз, коли з‘явилися ресурси для її реструктуризації та ставляться масштабні реформаторські завдання.
Важливі аспекти науки та її публічного адміністрування, взаємозв’язків держави, політики та наукової сфери, діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері науки в Україні досліджувалися багатьма відомими вітчизняними та зарубіжними науковцями.
Питаннями становлення української науки займалися Г.О. Андрощук, В.П. Андрущенко, А.П. Бердашевич, Н.В. Березняк, Н.І. Вавіліна, А.П. Гончаренко, Г.М. Добров, В.М. Євтушенко, І. Ю. Єгоров, Т.К. Кваша, В.В. Кохан, В.Г. Кремень, В.М. Куранда, В.І. Кушерець, В.К. Мамутов, Л.А. Мусіна, Т.В. Писаренко, Ю.О. Рижкова, Т.В. Шокун, О.C. Попович, А.В. Ямчук.
Теоретико-концептуальні аспекти різних видів державної політики розглядали П.І. Гаман, В.Г. Горник, Г.І. Груба, І.І. Кириченко, Л.В. Козлова, С.В. Корнійчук, О.І. Кронос, М.С. Кряж, І.О. Макаренко, В.Л. Міненко, О.А. Мельниченко, Н.Р. Нижник, О.О. Підгайна, А.О. Плакіда, Р.А. Попов, Л.М. Сергєєва, Р.П. Сторожук, Я.С. Стрілько, А.А. Халецька, І.І. Хожило, І.В. Цибуліна, О.О. Шевченко, О.В. Штанська, О.В. Ядранська.
Вагомий вплив у формування положень дослідження на адміністративно-правову природу державної політики здійснив доробок таких вчених, як Д.Є. Андрєєвої, І.В. Арістової, Н.О. Безпалої, В.Т. Білоуса, Т.О. Гуржія, Н.А. Железняк, Б.А. Кормича, Т.М. Кравцової, Л.Ф. Кривачук, В.Ю. Крука, К.Б. Левченко, О.Ю. Меліхової, А.О. Монаєнка, В.І. Олефіра, В.П. Печуляка, Д.В. Приймаченка, Т.О. Тихомирової, К.Б. Шевченко, Ю.В. Якимець, О.Н. Ярмиша.
В основу наукових праць В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, З.С. Гладуна, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.В. Конопльова, Є.Б. Кубко, О.В. Кузьменко, В.І. Курила, Є.В. Курінного, Д.М. Лук’янця, Р.С. Мельника, О.І. Миколенка, Н.М. Мироненко, С.В. Пєткова, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, С.Г. Стеценка, В.В. Цвєткова, М.Я. Швеця, Ю.С. Шемшученка, О.Ю. Янчук покладено проблеми визначення статусу та функціонування органів публічної адміністрації в цілому та у сфері науки зокрема.
При цьому проблематика державної політики у сфері науки комплексно не досліджувалась. Переважна більшість вчених або висвітлюють її фрагментарно, або не торкаються зовсім.
Між тим на сучасному етапі розвитку українського суспільства констатується факт відсутності концептуального уявлення про зміст державної наукової політики, про механізми її формування та реалізації. Не з’ясовані її цілі, завдання, принципи та пріоритети, не встановлені критерії ефективності. За браком чітких стратегічних орієнтирів державна діяльність у сфері науки набула безсистемного, неузгодженого та фрагментарного характеру. Програми розвитку ґрунтуються на сумнівних гіпотезах і недостовірних розрахунках, переслідують суперечливі необґрунтовані цілі, виходять з суб‘єктивної оцінки детермінант науки. Розпорошуються організаційні зусилля, нераціонально витрачаються наявні ресурси. Значною мірою ситуацію ускладнюють прогалини вітчизняного законодавства, архаїчність механізмів моніторингу, системні вади публічного адміністрування та контролю у ході здійснення наукової діяльності, недостатня ефективність адміністративно-правових засобів охорони наукової сфери. Не враховуються світові тенденції розвитку науки та її публічного адміністрування.
Викладене вимагає необхідність формування нової державної політики у сфері науки в Україні, котра б мала комплексний, міжгалузевий характер, переслідувала конкретні цілі, базувалася на органічній системі планових документів, підкріплювалась дієвим механізмом реалізації, провадилась у рамках єдиної політики суспільного розвитку.
Зазначене зумовлює актуальність обраної теми, а також необхідність ґрунтовного дослідження проблем адміністративно-правових засад державної політики у сфері науки в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось в рамках Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України (Постанова Верховної Ради України від 13.07.1999 № 916-XIV), Додаткових заходів щодо забезпечення розвитку наукової сфери (Указ Президента України від 10.09.2011 № 906/2011), Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр. (Наказ МВС України від 29.07.2010 № 347), Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2010–2015 рр. (Постанова загальних зборів АПрН України від 28.08.2009 № 2/04-2).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вироблення, на основі аналізу наукових та історіографічних джерел, законодавства й нормативних актів, узагальнень практики роботи органів публічної адміністрації наукової сфери та зарубіжного досвіду, концептуального бачення вирішення проблеми адміністративно-правових засад державної політики у сфері науки в Україні.
Для досягнення мети дослідження визначені наступні задачі:
– розкрити історично-правові передумови виникнення та етапи розвитку вітчизняної науки як невід‘ємної складової національної культури;
– визначити підстави трансформації науки в умовах глобалізаційних викликів;
– з‘ясувати особливості змісту державної політики у сфері науки як предмета адміністративно-правового регулювання та теоретичного аналізу;
– визначити цілі, завдання, пріоритетні напрями державної політики у сфері науки в Україні в адміністративно-правовому контексті;
– запропонувати шляхи підвищення ефективності прогнозування, стратегічного планування та цільового програмування в сфері науки в Україні;
– окреслити коло реальних і потенційних загроз національним інтересам в науковій сфері, визначити оптимальні шляхи їх нейтралізації;
– уніфікувати правову основу державної політики у сфері науки в Україні;
– визначити місце та роль публічної адміністрації в механізмі державної політики у сфері науки в Україні;
– виокремити етапи становлення органів публічної адміністрації у сфері науки в Україні;
– охарактеризувати форми та методи державної політики у сфері науки в Україні;
– визначити адміністративно-правові закономірності формування системи правового та організаційного забезпечення державної політики у сфері науки в Україні;
– розробити комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення вітчизняної системи збору, систематизації та узагальнення інформації про стан науки в Україні;
– з‘ясувати юридичну природу адміністративно-правової охорони сфери науки в Україні;
– окреслити перспективні напрями вдосконалення публічного контролю та нагляду у сфері науки в Україні;
– виробити комплексний підхід до вирішення актуальних правових, організаційних та інших проблем функціонування інституту адміністративної відповідальності за порушення норм, якими регламентується сфера науки.
Об’єктом дослідження є державна політика у сфері науки в Україні.
Предметом дослідження є адміністративно-правові засади державної політики у сфері науки в Україні.
Методи дослідження обрані з урахуванням мети та задач дослідження, його об’єкта і предмета. У ході дослідження використовувались загальнонаукові, спеціальні та інші методи, методологічні принципи та підходи юридичної науки. Вони застосовувалися для вирішення поставлених задач та забезпечують достовірність отриманих результатів, висновків та рекомендацій. В основу дисертації покладено діалектичний метод, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх протиріччях, розвитку та змінах, що дало можливість дослідити проблеми науки в єдності їх політико-правового та соціально-економічного змісту. Крізь призму діяльнісного підходу наука розглядається як специфічна форма людської активності, спрямована на задоволення певних потреб (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). На основі системного підходу досліджено державну політику у сфері науки в Україні, як цілісну множину елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними та навколишнім середовищем (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Метод аналізу використаний в ході розгляду джерел державної політики у сфері науки в Україні, складових механізму адміністративно-правової охорони сфери науки, змісту нормативно-правових актів, якими регулюються відносини в кореспондуючій сфері (підрозділи 3.1, 5.1.). Метод абстрагування дозволив відійти від несуттєвих властивостей, зв’язків і відношень такого багатогранного явища, як державна політика у сфері науки, й зосередитись на найбільш важливих, з точки зору цілей дослідження, його рисах і закономірностях (підрозділи 2.1, 2.2 та ін.). Метод синтезу найвиразніше проявився при формулюванні низки загальнотеоретичних положень, визначенні засад державної політики у сфері науки, розробці пропозицій щодо змін до чинного законодавства (підрозділи 2.3, 3.1, 5.3). Функціональний метод сприяв визначенню компетенції, функцій і повноважень органів публічної адміністрації у сфері науки в Україні (підрозділи 3.2, 3.3). Синергетичний підхід застосовано для визначення засад стратегічного планування та цільового програмування в сфері науки. На його основі зроблено висновок про те, що загальна ефективність стратегії (плану, програми) розвитку науки має перевищувати простий сумарний ефект її окремих заходів (підрозділ 2.3). За допомогою метода дедукції на основі знань про загальний стан і тенденції розвитку інститутів суспільства, держави та права були окреслені перспективні напрями удосконалення державної політики у сфері науки в Україні (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2). Індуктивний метод дав змогу узагальнити та висвітлити системні недоліки забезпечення державної політики у сфері науки в Україні шляхом розкриття конкретних практичних проблем (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3).
Широко використовувались і спеціальні методи наукових досліджень: формально-логічний – при побудові авторських дефініцій і класифікацій; логіко-семантичний – при розробці пропозицій щодо вдосконалення змісту положень законодавства про науку; історико-правовий – при дослідженні генезису державної політики в сфері науки; порівняльно-правовий – при компаративному аналізі актів вітчизняного законодавства про науку; логіко-юридичний – при виробленні практичних рекомендацій у сфері нормотворення та правозастосування; соціологічний – при проведенні анкетувань, інтерв’ювань та опитувань посадових осіб органів публічної адміністрації у сфері науки; статистичний – при вивченні негативних наслідків деліктологічної ситуації у сфері науки.
Емпіричну основу дослідження становлять: акти вітчизняного, міжнародного та зарубіжного законодавства; наукові публікації (монографії, підручники, посібники, статті); дисертації, автореферати дисертацій; матеріали правозастосовної, зокрема, юрисдикційної практики Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Державної служби інтелектуальної власності України, Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, зведені дані опитувань 412 посадових осіб органів публічної адміністрації у сфері науки в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним монографічним дослідженням, що спрямоване на розв’язання науково-практичної проблеми визначення адміністративно-правових засад державної політики у сфері науки в Україні в контексті сучасних тенденцій розвитку світової науки. У результаті дослідження сформульовано й обґрунтовано низку нових концептуальних положень, які мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
вперше:
– розкрито зміст державної політики у сфері науки як предмета адміністративно-правового регулювання, що принципово відрізняється від відповідних наукових концептуалізацій системним підходом та врахуванням вимог сучасного етапу розвитку українського суспільства;
– обґрунтовано необхідність поступової реалізації комплексу правових, організаційних та практичних заходів, спрямованих на підвищення ефективності прогнозування, цільового програмування та стратегічного планування у сфері науки в Україні, зокрема: прийняття Закону України «Про загальнодержавне та місцеве планування»; розробки та затвердження Порядку оцінки ефективності державних цільових програм; закріплення засад прогнозування, планування та програмування в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
– систематизовано правову основу державної політики у сфері науки в Україні, яку утворюють: Конституція України, закони та міжнародні договори України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти центральних органів виконавчої влади, а також ті акти місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, в яких відтворюються концептуальні засади державної політики у сфері науки, сформульовані в законах й інших правових актах загальнодержавної дії;
– визначено оптимальні заходи щодо забезпечення стабільного функціонування науки та особливості їх нормативного закріплення, які знайшли своє відображення у авторському проекті Концепції державної політики у сфері науки в Україні;
– з‘ясовано пріоритетні напрями публічного адміністрування науковими процесами за принципом субсидіарності з метою координації державного, недержавного, а також регіонального і місцевого рівнів реалізації наукової політики, серед яких виокремлено: правове регулювання економічної поведінки суб'єктів наукової сфери; державні гарантії та страхове забезпечення наукових проектів; стимулювання наукового (інноваційного) підприємництва; податкове стимулювання наукової активності;
– викладено періодизацію становлення органів публічної адміністрації та їх повноважень у сфері науки в Україні, що надало можливість розробити сучасну структурно-функціональну модель публічного адміністрування науки;
– запропоновано ряд конкретних заходів з удосконалення адміністративно-правових засад державної політики у сфері науки в Україні, у тому числі й щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства, а також підвищення ефективності законопроектної роботи;
удосконалено:
– наукові положення щодо ролі та місця публічної адміністрації в механізмі державної політики у сфері науки в Україні, питання розмежування компетенції в цій сфері між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
– методичні підходи до формування державних цільових програм на основі пріоритетів наукової політики, здійснивши їх поділ на три групи направленості: створення надійної випереджаючої стратегічної основи наукових розробок; впровадження наукових розробок нового покоління; використання традиційних технологій;
– положення про необхідність упорядкування публічного адміністрування у сфері науки в Україні шляхом створення спеціального органу, першочерговим завданням якого виступатиме сприяння реалізації державної політики у сфері науки;
– наукову позицію щодо розвитку інституту адміністративної відповідальності за порушення норм, якими регулюється сфера науки, завдяки якій доведено доцільність правового забезпечення процесу узгодження складів правопорушень, на підставі яких вона виникає;
дістали подальший розвиток:
– науковий підхід до вирішення актуальних проблем науки, які розглянуті комплексно, з урахуванням системних взаємозв’язків та в контексті загальної проблематики публічного адміністрування, стратегічного планування, правового та організаційного забезпечення державної політики;
– теоретичні підходи науковців щодо пріоритетних напрямів державної політики у сфері науки в Україні;
– наукова позиція щодо забезпечення ефективності державної наукової політики України, яка може бути підвищена за рахунок реформування відповідних органів публічної адміністрації, удосконалення їх координації, налагодження внутрішніх і зовнішніх зв’язків, створення сучасної систематизованої нормативно-правової бази, що відповідає європейським стандартам;
– загальне уявлення про сутність і межі адміністративно-правової охорони сфери науки. Остання розглядається крізь призму загальнопрофілактичної функції права, що дозволяє вбачати у ній не тільки засіб протидії деліктності, а й дієвий інструмент профілактики порушень у сфері науки та подолання їх наслідків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження впроваджено:
у науково-дослідній сфері – при подальшому науковому осмисленні механізмів розвитку державної політики у сфері науки в Україні (акти впровадження Університету сучасних знань від 25 травня 2011 року, Науково-методичного центру навчальних закладів МВС від 30 травня 2012 року);
у правотворчості – при вдосконаленні чинного законодавства в науковій сфері у частині регулювання відносин з приводу розроблення та затвердження як державних, так і місцевих програм розвитку науки, а також створення позабюджетних фондів для додаткового фінансування науки на місцевому рівні (довідка Асоціації міст України від 07 жовтня 2011 року № 3-174/1);
у правозастосовчій діяльності – при вдосконаленні правових форм управлінської діяльності органів публічної адміністрації щодо регулювання наукового процесу (акти впровадження Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації від 20 червня 2012 року, Центру гуманітарної освіти НАН України від 25 червня 2012 року, Навчально-методичного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з питань фінансового моніторингу в сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом і фінансуванням тероризму від 16 жовтня 2012 року);
у навчальному процесі – при викладанні адміністративно-правових дисциплін в Українській академії бізнесу та підприємництва, Університеті сучасних знань, Київському університеті управління та підприємництва (акти впровадження Української академії бізнесу та підприємництва від 16 листопада 2010 року, Університету сучасних знань від 25 травня 2011 року, Київського університету управління та підприємництва від 04 квітня 2012 року). Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднено в доповідях і виступах на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних, регіональних та інших науково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях і семінарах: «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Алушта, 2009 рік), «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 2010 рік), «Людиноцентризм як домінанта соціокультурних вимірів людського буття» (м. Київ, 2010 рік), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 2010 рік), «Екзистенційні виміри філософсько-антропологічного пізнання: творча спадщина В. Шинкарука» (м. Київ, 2011 рік), «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 2011 рік), «Чинники та технології соціалізації і ресоціалізації особистості в умовах сучасного суспільства» (м. Київ, 2011 рік), «Аеро – 2011. Повітряне і космічне право» (м. Київ, 2011 рік), «Правовий захист людини та громадянина в Україні» (м. Київ, 2011 рік), «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 2011 рік), «Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання економіки» (м. Київ, 2011 рік), «Моніторинг законодавства: становлення та перспективи впровадження в Україні» (м. Київ, 2011 рік), «Реформування державного управління: стан та перспективи» (м. Київ, 2012 рік), «Нове міжнародне та національне законодавство – нові завдання юридичної науки» (м. Київ, 2012рік), «Буття людини у сучасному світі: сьомі шинкаруківські читання» (м. Київ, 2012 рік), «Кодифікаційні орієнтири адміністративного законодавства України» (м. Київ, 2012 рік), «Соціально-економічні та правові аспекти трансформації українського суспільства» (м. Донецьк, 2012 рік), «Економіка та право: актуальні проблеми теорії й практики» (м. Київ, 2012 рік), «Право та суспільні відносини: умови та способи гармонізації» (м. Харків, 2012 рік), «Кодифікація як засіб подолання колізій в законодавстві» (м. Київ, 2012 рік), «Людина і держава – плебсологічний вимір» (м. Київ, 2012 рік), «Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіону» (м. Донецьк, 2012 рік), «Права людини: історія і сучасність» (м. Київ, 2012 рік), «Фінансове право у ХХІ сторіччі: здобутки та перспективи» (м. Ірпінь, 2012 рік), «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 2012 рік).
Особистий внесок здобувача в опублікованих у співавторстві працях становлять власні теоретичні розробки дисертанта, авторська частка в них становить не менше 25 %, думки співавторів за темою дисертації не запозичались. Матеріали дисертації відображено в монографіях, посібниках та інших виданнях навчального, наукового, методичного й практичного характеру, в яких внесок автора полягає в розробленні адміністративно-правових засад державної політики у сфері науки в Україні.
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, відображено в 56 наукових публікаціях, серед яких 2 монографії, 6 навчальних посібників, 30 наукових статей, які опубліковано у виданнях, включених МОНмолодьспорту України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, 16 статей – у інших наукових журналах, збірниках тез наукових доповідей, оприлюднених на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях та 2 статті у наукових виданнях іноземних держав.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п‘яти розділів, що включають у себе 15 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (500 найменувань) та трьох додатків на 26 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 452 сторінки, з них обсяг основного тексту – 378 сторінок

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках докторської дисертації сформульовано найсуттєвіші результати комплексного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове концептуальне бачення вирішення наукової проблеми визначення адміністративно-правових засад державної політики у сфері науки в Україні, яке полягає у наступному.
1. Становлення та розвиток науки у своєму еволюційному поступі можна розділити на відповідні періоди в залежності від впливу історичних подій, які мали значення для збагачення та піднесення науки: перший – античні часи та середньовіччя (до ХVIІ сторіччя); другий – новий час (XVІI-XIX сторіччя); третій – новітній час та сучасність (ХХ-ХХІ сторіччя). Доведено, на сучасному етапі розвитку світового співтовариства наука є стратегічним ресурсом становлення та розквіту для багатьох країн.
Дослідивши теоретичні підходи до розуміння поняття «наука» ми номінували її, як соціально значущу сферу людської діяльності, функцією якої є безперервний процес пошуку істини, у ході якого людство здобуває нові знання та втілює їх в життя. Сформульовано в теоретичному розумінні поняття «наукова діяльність», під якою запропоновано розуміти сукупність наукових досліджень, спрямованих на отримання нових знань, новизна яких є продуктом творчості наукових колективів або окремих вчених. Обґрунтовано положення, що наукова діяльність виступає обов’язковою умовою існування науки та є рушійною силою її розвитку.
Приналежність науки до національної культури та їх взаємозв’язок пояснюються тим, що наука залежить від різноманітних сил, течій і впливів, що діють у суспільстві, визначає свої пріоритети в культурному контексті, тяжіє до компромісів і сама в значній мірі детермінує культурне життя. А ще виступає як фактор соціальної регуляції суспільних процесів, впливає на потреби суспільства, стає необхідною умовою культурного розвитку. Прояв культурної регуляції науки здійснюється через сформовану в даному суспільстві систему виховання, навчання й залучення членів суспільства до дослідницької діяльності.
2. Констатовано, що сучасне цивілізаційне суспільство кардинально вплинуло на розвиток науки, значно прискоривши процеси її розвитку. Сучасну науку й діяльність учених уже неможливо представити без використання новітніх технологій. Така діяльність у свою чергу сприяє розробці більш нових технологій. Швидкість цих процесів постійно збільшується й трансформація науки в одній сфері моментально викликає трансформацію в іншій. Такі зміни ведуть до появи неймовірно великої кількості наукових знань, які необхідно сприймати та втілювати у практичну площину.
Обґрунтовано позицію, що досвід реформування останніх років свідчить, що реформи, не підкріплені активною державною політикою у сфері науки, призводять не лише до втрати країною її наукових позицій на світовому ринку, що особливо важливо у наш час, а й до розвитку таких тенденцій, як значний спад наукових відкриттів та інших об‘єктів інтелектуальної власності.
3. Беручи до уваги широкий спектр теоретико-методологічних напрацювань щодо її розуміння, синтезовано власне визначення державної політики у сфері науки, як стратегії і тактики взаємовідносин держави в особі уповноважених органів з інститутом науки з метою забезпечення інноваційно-технологічного розвитку країни. При цьому під політикою розуміємо сформовану на базі потреб та інтересів стратегію поведінки соціальної групи або індивіда, яка включає у себе позицію та конкретні дії щодо інших соціальних формувань суспільства. А державна політика – це стратегія і тактика взаємовідносин держави в особі уповноважених органів з соціальними формуваннями та різними інститутами з метою забезпечення стійкого становлення і розвитку країни.
При дослідженні термінів «державна наукова політика», «наукова політика», «соціальна політика у галузі науки», доведена правильність використання конструкції «державна політика у сфері науки».
4. Основними завданнями державної політики у сфері науки на сучасному етапі розвитку українського суспільства, покликаної забезпечити формування ефективної наукової системи, мають стати:
– визначення пріоритетних напрямів розвитку науки з врахуванням глобалізаційних викликів та розробка відповідного нормативно-правового забезпечення для формування стратегічних планів органів публічної адміністрації щодо напрямів і заходів реалізації наукової політики у відповідних сферах;
– структурна перебудова наукової сфери на основі довгострокової стратегії розвитку науки, що базується на розробленні довгострокових сценарних прогнозів науково-технологічного розвитку країни;
– запровадження моніторингу та оцінки ходу виконання завдань державної політики у сфері науки на основі сформованої системи показників результативності та незалежної експертизи результатів;
– забезпечення сприятливих економічних, кадрових, інформаційно-аналітичних, фінансових умов для активізації наукової діяльності, розвитку легального підприємництва і конкуренції;
– оптимізація складу державних цільових програм у напряму скорочення їх переліку та укрупнення програм у відповідності до зміни пріоритетів затверджених урядом стратегічних документів;
– освоєння та використання сучасних методів інжинірингу, прогнозування та маркетингу наукоємної продукції;
– залучення в господарський обіг прав на об‘єкти інтелектуальної власності та забезпечення надійного захисту від несанкціонованого використання. Державі доцільно закріпити за собою виключні права тільки на результати наукової діяльності, пов‘язані з інтересами оборони і національної безпеки, а також права на результати наукової діяльності, щодо яких вона має намір самостійно довести розробки до промислового застосування і реалізації готової продукції. В усіх інших випадках права на результати науково-технічної діяльності повинні бути віддані організаціям – розроблювачам нової техніки, що і повинні напряму взаємодіяти з інвесторами;
– розширення державно-приватного партнерства у сфері науки та інновацій з метою підвищення зацікавленості бізнесу щодо вкладання фінансових ресурсів та його відповідальності за ефективне використання інвестицій.
Обґрунтовано положення, що стратегічний розвиток держави визначається не тільки економічними, але й політичними, соціальними, правовими, національними, психологічними та іншими факторами суспільного життя.
Тому виходячи із загальних соціально-економічних і геополітичних тенденцій, актуальних проблем науки, а також характеру об’єктивних загроз, що виникають у цій сфері, пріоритетними напрямами державної політики у сфері науки в Україні виступають:
– розробка та прийняття Концепції державної політики у сфері науки в Україні, яка повинна скласти комплексний теоретико-методологічний базис державної наукової політики;
– повноцінна уніфікація нормативно-правової бази державної політики у сфері науки в Україні;
– модернізація системи адміністративно-правового регулювання науки;
– нормативне забезпечення функціонування академічного сектору науки, його майнового комплексу, значного підвищення рівня оплати праці, підтримка процесів самоуправління та демократизації;
– захист прав суб‘єктів наукової діяльності відповідно до чинного законодавства і норм міжнародного права;
– підготовка та перепідготовка відповідних кадрів для роботи у сфері науки;
– удосконалення системи формування єдиного реєстру наукових установ
– підвищення наукової культури населення;
– прогнозування наукових процесів та формування державної політики у сфері науки з урахуванням зміни загальнополітичної й економічної ситуації;
– сприяння впровадженню інноваційних технологій, методик та інших досягнень науково-технічного прогресу в систему забезпечення державної наукової політики;
– справедливий та ефективний розподіл коштів, які виділяються з державного бюджету на вирішення проблем науки та контроль за їхнім використанням, а також визначення альтернативного фінансування наукової сфери;
– активізація міжнародного співробітництва у сфері науки.
5. Доведено, що важливими етапами формування та, водночас, ключовими детермінантами ефективності державної політики у сфері науки в Україні є прогнозування, стратегічне планування та цільове програмування. Від якості прогнозування, планування та програмування залежать обґрунтованість державної політики у сфері науки, її цілеспрямованість, реальність, ефективність. Саме тому запропоновано шляхи підвищення ефективності прогнозування, планування та програмування у сфері науки шляхом внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» в частині правового закріплення прогнозування у сфері науки, його оптимальних строків і суб‘єктів, а також визначення на законодавчому рівні розробки державних цільових програм, спрямованих на розв’язання найважливіших проблем розвитку науки основною формою планування у науковій сфері.
6. Обґрунтовано позицію, що головні пріоритети державної політики у сфері науки повинні зміститися у бік структурної та технологічної модернізації науки України на основі функціонування складних науково-технологічних систем та дифузії знань і технологій по всьому виробничо-технологічному комплексу. Для реалізації таких завдань система публічного адміністрування науково-технологічним та інноваційним розвитком має бути змінена у напряму усунення дублювань та розпорошення функцій між різними органами публічної адміністрації, розбудови єдиної вертикалі публічного адміністрування та підвищення відповідальності за недосягнення цілей.
7. За допомогою системного підходу виокремлено і досліджено структуру, компетенцію, особливості діяльності та етапи становлення органів публічної адміністрації, під юрисдикцією яких перебувають питання здійснення державної політики у сфері науки, тобто становлять у своїй сукупності інституціональний механізм державної політики у сфері науки в Україні, складовими функціональними елементами якого виступають: 1) формування державної політики у сфері науки; 2) реалізація державної політики у сфері науки; 3) контроль та нагляд за виконанням державної політики у сфері науки.
Аналіз розподілу компетенційних повноважень серед органів публічної адміністрації щодо здійснення державної політики у сфері науки в Україні довів, що для всіх міністерств та відомств, які мають завдання і повноваження у цій сфері, адміністрування науковими процесами (вплив на них) не є безпосереднім змістом їхньої діяльності. Тому з питань науки належало б створити окремий центральний орган виконавчої влади – Міністерство науки та інновацій України.
8. Доведено, що ефективне виконання основних пріоритетних завдань державної політики у сфері науки в Україні потребує відповідного нормативно-правового, кадрового, інформаційно-аналітичного та фінансового забезпечення.
Як свідчить проведений аналіз, практично всім рівням нормативно-правового забезпечення державної політики у сфері науки в Україні властиві системні недоліки, серед яких: погана узгодженість нормативно-правових актів, невідповідність їхньої форми та змісту, наявність колізій, нечітке формулювання правових установлень і багато інших. Усунути ці недоліки можливо шляхом комплексного реформування галузевого законодавства з урахуванням об’єктивних соціально-економічних процесів, досягнень науково-технічного прогресу, актуальних потреб практики, тенденцій розвитку міжнародного законодавства, вимог техніки нормотворення, останніх теоретичних напрацювань.
Першочергової уваги серед проблем, які потрібно вирішити у законодавчій сфері з питань державної політики у сфері науки в України, заслуговує розробка та прийняття Закону України «Про державну політику у сфері науки в Україні», а також прийняття Законів України: «Про державну підтримку галузевої науки», «Про підготовку та державну атестацію наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації», «Про охорону прав на наукові відкриття», «Про статус наукового працівника», «Про стимулювання розвитку інноваційної, наукової та науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів України», «Про особливості правового режиму майнових комплексів державних галузевих академій наук», «Про трансфер технологій».
З метою ж вдосконалення нормативно-правового регулювання сфери науки запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення главою «Адміністративні правопорушення у сфері науки», а Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» статтею 36 «Прогнозування у сфері наукової і науково-технічної діяльності» та статтею 36-1 «Планування у сфері наукової і науково-технічної діяльності», а також внести зміни до статті 1 цього Закону щодо закріплення визначення науки на законодавчому рівні.
9. Кадрове забезпечення держаної політики у сфері науки – це процес створення оптимальних умов для накопичення, збереження, розвитку наукового потенціалу та компетентного кадрового потенціалу органів публічної адміністрації наукової сфери.
Зміст принципів кадрового забезпечення держаної політики у сфері науки формують світоглядні позиції, як суб‘єктів, так і об‘єктів цієї політики, обґрунтовуючи принципову можливість випереджального відбиття дійсності та її практичного перетворення. Виокремлено види принципів кадрового забезпечення держаної політики у сфері науки, що виходять із інтересів створення конкурентоспроможної у світовому співтоваристві наукової системи.
10. Інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики у сфері науки – це процес створення оптимальних умов задля задоволення інформаційно-аналітичних потреб наукового потенціалу та реалізації посадових обов'язків органів публічної адміністрації наукової сфери.
Доведено, що інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики у сфері науки включає: збір, опрацювання (кодування, класифікацію), накопичення та зберігання певних даних; пошук, аналіз і узагальнення отриманої інформації; підготовку та прийняття управлінських рішень у формі нової (синтезованої) інформації; передачу синтезованої інформації у формі рішень адресатам; організацію збору від адресата інформації для контролю за виконанням управлінських рішень тощо. Інформація, яка здатна забезпечити потреби публічного адміністрування сферою науки, – це не тільки інформація у нормах права (правова інформація), а й інша науково-технологічна, інноваційна та певна соціально-значима інформація, що утворюється, циркулює, використовується і елімінує (зникає) на різних рівнях наукової діяльності.
Основними цілями інформаційно-аналітичного забезпечення державної політики у сфері науки в Україні визначено: актуалізацію інформації про наукові досягнення країни в науково-технічній та виробничій сферах діяльності; створення інфотеки нових технологій та ноу-хау, що розроблені в Україні; створення банку даних вчених та фахівців міжнародного рівня; ефективне використання наявного інформаційного ресурсу на державному та регіональному рівнях; інформування місцевих та іноземних споживачів про ефективні вітчизняні наукові технології та ступінь їх готовності до комерціалізації та можливого трансферу через національні та міжнародні мережі трансферу технологій.
11. Фінансове забезпечення держаної політики у сфері науки – це процес створення сприятливих умов задля задоволення фінансових потреб наукового потенціалу та реалізації посадових обов'язків органів публічної адміністрації наукової сфери.
Особливості фінансового забезпечення державної політики у сфері науки в Україні визначаються джерелами фінансування науки в цілому, які вирізняють її серед інших видів державної політики.
При цьому, бюджетна політика в науковій сфері має бути спрямована на переведення фінансування науки на конкурсні засади, забезпечення активізації участі наукової сфери у формуванні та розвитку національної інноваційної системи. Здійснення розподілу видатків між головними розпорядниками коштів за програмно-цільовим методом сприятиме більш ефективному і цільовому використанню ними виділених бюджетних коштів.
Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки має забезпечуватися шляхом цільового фінансування фундаментальних досліджень і прикладних розробок, включаючи етапи підготовки до впровадження завершених науково-технічних розробок та їхньої комерціалізації, зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ та вищих навчальних закладів, кінцевою метою чого повинно бути зростання рівня впровадження результатів наукових розробок у реальному секторі економіки України.
12. Проаналізувавши сучасні тенденції та характерні особливості державної політики у сфері науки в Україні, доведено, що весь процес формування, розвитку та реформування вітчизняної наукової системи здійснюється за відсутності єдиної, системної, науково обґрунтованої та відповідним чином затвердженої загальнодержавної Концепції державної політики у сфері науки в Україні. Базовими елементами цієї Концепції мають стати цілі та пріоритетні напрями, які визначаються на основі прогнозування, стратегічного планування та цільового програмування наукової сфери. У зв‘язку з цим аргументована необхідність прийняття Концепції державної політики у сфері науки в Україні (проект розроблено автором і представлено у додатках до дисертації).
13. Обґрунтовано, що сутність явища адміністративно-правової охорони сфери науки не обмежується боротьбою з правопорушеннями, а його межі – простираються далеко за межі юрисдикційних відносин. Поряд із протидією деліктності у сфері науки, адміністративно-правова охорона охоплює широкий спектр функцій профілактичного характеру, спрямованих на попередження девіантних проявів, усунення умов і причин, що сприяють їхній появі. Таким чином, під адміністративно-правовою охороною сфери науки слід розуміти систему впорядкованої адміністративно-правовими нормами правозаконної діяльності уповноважених суб’єктів, спрямованої на запобігання, протидію та усунення наслідків порушень загальнообов’язкових правил, норм та стандартів у сфері науки.
14. Доведено, що провідними засобами забезпечення правозаконності у сфері науки слугують контроль, нагляд і адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки.
Контрольно-наглядова діяльність у сфері науки – це діяльність органів публічної адміністрації, здійснюваної у межах визначеної чинним законодавством компетенції, яка спрямована на забезпечення неухильного дотримання правових установлень, підвищення ефективності управління науковими справами, виявлення та нейтралізацію чинників, котрі перешкоджають стабільному функціонуванню й гармонійному розвиткові сфери науки. У системі публічного контролю та нагляду у сфері науки в Україні найсуттєвіші контрольно-наглядові повноваження мають такі центральні органи виконавчої влади, як Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Державна служба інтелектуальної власності України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України; Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, діяльність якого також спрямовується і координується через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України; Державне космічне агентство України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
15. Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки – це специфічна форма негативного реагування держави в особі уповноважених органів на адміністративний проступок у сфері науки в формі примусових заходів впливу, які виконані особою (фізичною або юридичною), яка його вчинила. Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регламентується сфера науки в Україні має бути логічним продовженням розвитку стратегічного підходу до регулювання відносин у сфері науки, що відповідатиме усім європейським стандартам, нормам та вимогам встановлення як правопорядку в цілому, так і адміністративно-правового порядку зокрема.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
. Яцків Я. Розвиток науки в Україні в контексті української національної ідеї / Я. Яцків, С. Бублик, Ю. Канигін // Універсум. – 2002. – № 7-8. – С. 39-43.
. Горелов А.А. Концепции современного естествознания: учебник / А.А. Горелов. – М.: Центр, 1997. – 208 с.
. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. – М., 1991. – 164 с.
. Науково-технічний потенціал України та сучасні проблеми глобалізації науково-технологічної сфери / О.П. Зінченко, В.П. Ільчук, Л.Ф. Радзієвська, В.М. Євтушенко. – К.: НДІСЕП, 2004. – 77 с.
. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія / С. Артюх. — Х. : УІПА, 2006. — 277 с.
. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник / Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 254 с.
. История Древного Востока / Под ред. В.И. Кузищина. - М., 1988. – 252 с.
. Шмелев И.П. Феномен Древнего Єгипта / И.П. Шмелев. – Минск, 1993. – 348 с.
. Лешкевич Т.Г. Философия науки: традиции и новации: Учебное пособие для вузов / Т.Г. Лешкевич. – М., 2001. – 428 с.
. Кохановский В.П. Философия для аспирантов: Учебное пособие. Изд. 2-е / В.П. Кохановский, Е.В. Золотухина, Т.Г. Лешкевич, Т.Б. Фатхи. – Ростов н/Д: «Феникс», 2003. – 448 с.
. Вернадський В.І. Про науку. Т. 1. Наукове знання. Наукова творчість. Наукова думка / В.І. Вернадський. – Дубна, 1997. – 708 с.
. Галілей Г. Избранные труды: В 2 т. / Г. Галілей. – Т. 1. – М., 1964. – 915 с.
. Ільїн В. В. Природа науки / В.В. Ільїн, А.Т. Калинкин. – М., 1985. – 237 с.
. Основи методології та організації наукових досліджень: Навч. посіб. Для студентів, курсантів, аспірантів, ад‘юнктів / За ред. А.Є. Конверського. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 352 с.
. Маркова Л.А. Наука. История и историография XIX-XX вв. / Л.А. Маркова. – М., 1987. – 372 с.
. Філософія й методологія науки / Под ред. В.И. Купцова. – М., 1996. – 269 с.
. Маркова Л. А. Кінець століття - кінець науки? / Л.А. Маркова. – М., 1992. – 217 с.
. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 01.12.98 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 2-3. – Ст. 20.
. Вернадський В.І. Проблеми біохімії / В.І. Вернадський. – М., 1988. – 184 с.
. Бернал Дж. Наука в історії суспільства / Дж. Бернал. – М., 1956. – 376 с.
. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. в 86 т. / [Ред: И.Е. Андреевский, К.К. Арсеньев, Ф.Ф. Петрушевский]. – М.: ТЕРРА, 1992. – Т.40. – 486 с.
. Философский словарь / [Под редакцией И.Т. Фролова]. – 4-е изд. – М.: Политиздат, 1980. – 444 с.
. Социологический энциклопедический словарь: на русском, английском, немецком, французском и чешском языках / [Под ред. Академика Российской академии наук Г.В. Осипова]. – М.: Издательская группа ИНФРА. – М., 1998. – 488 с.
. Великий енциклопедичний юридичний словник / [Ред.-упоряд. Ю.С. Шемшученка]. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка»», 2007. – 992 с.
. Рассудовский В.А. Государственная организация науки в СССР (правовые вопросы) / Владимир Александрович Рассудовский. – М.: Юридическая литература, 1971. – 248 с.
. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник / Семен Григорович Стеценко. – К.: Атіка, 2007. – 624 с.
. Агацци Э. Моральний вимір науки й техніки / Э. Агацци. – М., 1988. – 263 с.
. Мосьондз С.О. Наука в різних іпостасях / Сергій Мосьондз // Віче. – 2012. – № 6 (315). – С. 20-22.
. Кондросе Ж.А. Эскиз исторической картины процесса человеческого раз ума / Ж.А. Кондросе. – М., 1936. – 290 с.
. Францев Г. Культура // Философская энциклопедия / Под ред. Ф.В. Константинова. – М., 1964. – 714 с.
. Словарь философских терминов / Под ред. В.Г. Кузнецова. – М., 2004. – 658 с.
. Лебедев С.А. Философия науки. Словарь основных терминов. – М., 2004. – 537 с.
. Каган М.С. Человеческая деятельность / М.С. Каган. – М., 1974. – 142 с.
. Франк С.Л. Этика нигилизма : к характеристике нравственного мировоззрения русской интеллигенции / С.Л. Франк // Вехи: Сб. ст. о русской интеллигенции. – Изд. 5-е. – М., 1910. – С. 178-192.
. Ломоносов М.В. Из «Волфианской экспериментальной физики» / М.В. Ломоносов // Избр. филос. произв. – М., 1950. – 395 с.
. Кравченко А.И. Социология: словарь / А.И. Кравченко. – М., 1997. – 494 с.
. Яковлев Б.Д. Духовная культура развитого социализма / Б.Д. Яковлєв. – Л., 1981. – 169 с.
. Лойфман И.Я. Культура как плодотворное существование / И.Я. Лойфман // Двадцать лекций по философии / Под ред. И.Я Лойфмана. – Екатеринбург, 2001. – 182 с.
. Бычков В.В. Эстетика / В.В. Бычков. – М., 2005. – 212 с.
. Савенков А.И. Наука как феномен культуры и цивилизации // Новые идеи в философии науки и научном познании / Под ред. Ю.И. Мирошникова. –Екатеринбург, 2002. – 258 с.
. Стёпин В.С. Философия науки и техники / В.С. Стёпин, В.Г. Горохов, М.А. Розов. – М., 1995. – 305 с.
. Винер Н. «Я – математик» / Н. Винер // Винер Н. Творец и будущее. – М., 2003. – С. 700-740.
. Хейзинга Й. В тени завтрашнего дня // Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня. – М., 1992. – С. 272-288.
. Стёпин В.С. Культура // Философский словарь. Изд. 7-е // И.Т. Фролов. –М., 2001. – С. 270-279.
. Порус В. Н. Стиль научного мышления // Теория познания. Т. 3. Познание как исторический процесс. – М., 1993. – С. 225-262
. Симоненко С.П. Проблеми культурної політики в Україні та світові інтеркультурні взаємодії / С.П. Симоненко // Універсальні виміри української культури. – Одеса, 2000. – С. 43-55.
. Пивовар І.В. Окремі аспекти дослідження поняття «культурні цінності» / І. В. Пивовар // Право і суспільство. – 2008. – № 6. – C. 144–149.
. Кубальський О.Н. Влада та наука: деякі аспекти взаємодії / О.Н. Кубальський // Портал Інституту історії України НАН України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/978-966-02-6441-0/13.pdf.
. Додон Н.Г. Освіта як складова соціокультурної політики / Н.Г. Додон // Сайт Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/978-966-02-6441-0/13.pdf.
. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 141.
. Гордієнко С.Г. Методологічні основи пізнання теорії захисту інтелектуальної власності в Україні : [моногр.] / С.Г. Гордієнко. – К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2008. – 326 с.
. Право інтелектуальної власності: схеми та роз’яснення: [навч. посібн.] / [О.В.Ієвіня, В. П. Мироненко, Н. В. Павловська та ін.]. — К. : КНТ, 2007. – 248 с.
. Харитонов Є.О. Цивільне право України [Текст] : підруч. [для вузів] / Є.О. Харитонов, О.І. Харитовнова, О.В. Старцев; [ред. О.В. Старцев]. – Вид. 2-ге, переробл. і допов. – К.: Істина, 2009. – 475 с.
. Белиловский Е.Л. Проблемы гражданско-правового ре¬гулирования отношений, возникающих в связи с созданием научных результатов : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ехиль Львович Белиловский. – М., 1971. – 19 с.
. Клаус Г. Кибернетика и философия / Г. Клаус. – М., 1963. – 672 с.
. Гарибян А.М. Авторское право на произведения науки в СССР : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. М. Гарибян. – М., 1966. – 18 с.
. Ведяхин В.М. Научная деятельность - объект правового регулирования / В. М. Ведяхин // Правоведение. – 1977. – № 6. – С. 62-69.
. Жариков Е. Научный поиск / Е. Жариков. – К., 1967. – 194 с.
. Доркин А.И., Гаврилов Э.П. Изобретательское и авторское право / А.И. Доркин, Э.П. Гаврилов // Вопросы изобретательства. – 1974. – № 10. – С. 11-17.
. Мамиофа И.Э. Охрана изобретений и технический прогресс / И.Э. Мамиофа. – М., 1974. – 203 с.
. Герасимов И.Г. Научное исследование / И.Г. Герасимов // Правоведение. – 1992. – № 6. – С. 65-83.
. Зиновьев А.А. Логическая структура научного знания / А.А. Зиновьев. – М., 1965. – 318 с.
. Рассудовский В.А. Правовая охрана результатов на¬учного творчества / В.А. Рассудовский // Советское государство и право. – 1968. – № 6. – С. 41-43.
. Кушерець В.І. Знання як стратегічний ресурс суспільних трансформацій / В.І. Кушерець. – К.: Знання України, 2004. – 248 с.
. Торкановский Е.П. Понятие новой техники в советском праве / Е.П. Торкановский // Советское государство и право. – 1973. – № 5. – С. 54-59.
. Крымский С.Б. Научное знание и принципы его трансформации / С.Б. Крымский // Вопросы философии. – 1974. – № 3. – С. 58-64.
. Ленин В.И. Полное собрание сочинений: в 55 томах / В.И. Ленин. – М.: Издательство политической литературы, 1971. – Том 1. – 663 с.
. Ахлибининский Б.В. Проблемы прогнозирования и управления на учно-техническим прогрессом / Б.В. Ахлибининский. - Л., 1974. – 284 с.
. Кремень В.Г. Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум. – Вид. переробл. / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2010. – 576 с.
. Дзюба І. Україна перед сфінксом майбутнього / І. Дзюба // Сучасніть. – 2001. – № 12. – С. 72-77.
. Джураєва О.О. Функції сучасної держави : Автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Джураєва Олена Олексіївна; Одеська національна юридична академія. – О., 2006. – 20 с.
. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи) / Василь Кремень. – К.: Грамота, 2003. – 216 с.
. Жулинський М.Г. Нація. Культура. Література: нац.-кул. міфи та ідейно-естет. пошуки укр. л-ри / Микола Жулинський. – К.: Наукова думка, 2010. – 560 с.
. Кремінь В. Від «кіоскової» психології – до освіти протягом життя / Василь Кремінь // Дзеркало тижня. – 2003. – № 4. – 01 лютого. – С. 5-6.
. Ніколаєнко Н.В. Біотехнологічні практики в контексті синергетичної методології / Н.В. Ніколаєнко // Практична філософія. – 2009. – № 4(34). – С. 10-15.
. Бевзенко Л.Д. Постнеклассичекие практики в логике габитуальных трансформацій / Л.Д. Бевзенко // Постнеклассичекие практики: определение прдметных областей: Материалы международного междисциплинарного семинара / Под общ. ред. Астафьевой О.Н. – М.: МАКС Пресс, 2008. – С. 131-132.
. Юдин Б.Г. Наука в обществе знаний / Б.Г. Юдин // Вопросы философии. – 2010. – № 8. – С. 94-98.
. Табачковський В.Г. Полісутнісне hоmо: філософсько-мистецька думка в пошуках «неевклідової рефлективності» / В.Г. Табачковський. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2005. – 432 с.
. Сидоренко Л.І. Аксіологія постнеокласичної науки // Сучасна українська філософія: традиції, тенденції, інновації: Збірник наукових праць / Відп. ред. А.Є. Конверський, Л.О. Шашкова. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. – С. 204-222.
. Васина І.П. Розвиток інноваційної сфери України на сучасному етапі / І.П. Васина, Т.І. Малова // Сайт Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. nbuv.gov.ua/portal/ soc_gum/pips/2011_1/tom1/139.pdf.
. Груба Г.І. Державні пріоритети активізації інноваційної діяльності / Г.І. Груба // Державне управління інноваційним розвитком [зб. наук. пр. Донецького державного університету управління]. – Донецьк: Донецьк: ДонДУУ, 2008. − Т. ІХ.  Вип. 105. – С. 71−77.
. Свердяк М.М. Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України / М.М. Свердяк, Н.В. Саїнчук // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 78–82.
. Данилишин Б.М. Регулювання розвитку інноваційного потенціалу в економіці: Монографія / Данилишин Б.М., Корецький М.Х., Дацій О.І. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – 220 с.
. Бляхман Л.С. Экономика, организация управления и планирование научно-технического прогресса / Л. С. Бляхман. – М.: Высшая школа, 1991. – 221 с.
. Друкер П.Ф. Инновации и предпринимательство / П.Ф. Друкер. − М., 1992. – 308 с.
. Лапин Н.И. Теория и практика инноватики: Учебное пособие / Н.И. Лапин. − М.: Логос, 2008. − 382 с.
. Осецький В.Л. Методичні підходи до реалізації інноваційного потенціалу підприємств / В.Л. Осецький // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 114−117.
. Лапко О.О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання / О.О. Лапко. – Київ: Ынститут економічного прогнозування НАН України, 1999. – 253 с.
. Завлин П.Н. Инновации в риночной єкономике / П.Н. Завлин. − СПб.: Гуманит. науки, 2003. − 200 с.
. Груба Г.І. Розвиток інноваційної діяльності в Україні: теорія, методологія, стратегія державної політики: монографія / Г.І. Груба. – Київ: ТОВ “ДКС центр”, 2009. – 364 с.
. Волощук Л.О. Активізація інноваційно-спрямованого інвестування у промисловості України: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.02 / Волощук Лідія Олександрівна. – Одеса, 2004. – 20 с.
. Сорочинський Ю. Методи державного управління інноваційною діяльністю / Ю. Сорочинський // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління і права. – 2006. – № 2. – С. 58-59.
. Лазутін Г.І. Державне регулювання інноваційної сфери: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Лазутін Григорій Іванович. — К., 2003. – 19 с.
. Актуальні питання методології та практики науково-технічної політики / Під ред. Б.А. Малицького. – К.: УкрІНТЕЇ, 2001. – 204 с.
. Добров Г.М. Наука о науке / Г.М. Добров. – Изд. 3-е. – К.: Наукова думка, 1989. – 301 с.
. Тертичка В.В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні / В.В. Тертичка. – К.: Вид-во Соломії Павличко «ОСНОВИ», – 2002. – 750 с.
. Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики / Н.И. Матузов // Правоведение. – 1997. – ¬¬ № 4. – С. 6-17.
. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку / К.С. Гаджиев. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1997. – 544с.
. Скрипнюк В. Державна влада в Україні: проблеми взаємодії політики і управління / В. Скрипнюк // Право України. – 2003. – № 3. – С. 14-20.
. Крижанич Ю. Политика / Ю. Крижанич // Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. – М.: Юрид. лит., 2000. – С. 281-285.
. Гольбах Поль Анри. Естественная политика, или беседы об истинных принципах управления / Поль Гольбах // Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. – М.: Юрид. лит., 2000. – С. 38-146.
. Вебер М. Политика как признание и профессия / Макс Вебер // Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. – М.: Юрид. лит., 2000. – С.150-152.
. Гумплович Л. Социология и політика / Людвиг Гумплович // Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. – М.: Юрид. лит., 2000. – С.161-167.
. Філософія політики: підручник / Авт.-упоряд.: В.П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – 400 с.
. Панарин А. С. Философия политики / А. С. Панарин. – М.: Юрид. лит., 1996. – 198с.
. Браун, М. Пол. Посібник з аналізу державної політики / Пер. з англ. – К.: Основи, 2000. – 243с.
. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети : [монографія] / М.І. Долішній. – К. : Наук. думка, 2006. – 512 с.
. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження : [монографія] / О. Л. Валевський. – К. : НІСД, 2001. – 242 с.
. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні : [навч. посіб.] / [кол. авт.] ; за заг. ред В.А. Ребкала, В.В. Тертички. − К. : Вид-во УАДУ, 2000. − 232 с.
. Тертичка В. Аналіз державної політики: перспективи становлення повноправної науково-навчальної дисципліни в Україні / В. Тертичка // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України . – 2003. – № 1. – С.64-70.
. Державна політика: аналіз та впровадження в Україні : [конспект лекцій до навчального модуля] / [укл. В. А. Ребкало, В. В. Тертичка]. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. − 80 с.
. Кілієвич О. Англо-український глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки / О. Кілієвич. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2003. – 510 с.
. Рыбаков О.Ю. Правовая политика как юридическая категория: понятие и признаки // Журнал российского права. – 2002. – № 3. – С. 71-78.
. Хоменко Л. Публічність активізує суспільство / Л. Хоменко // Підприємництво в Україні. – 2001. – № 3. – С. 8-9.
. Позняков Э.А. Философия политики / Э.А. Позняков. – М.: Наука, 1994. – 146 с.
. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник / О.М. Бандурка. – Харків: Ун-т внутр.справ, 1998. – 394 с.
. Пал Л.А. Аналіз державної політики / Л.А. Пал; Пер. з англ. І. Дзюби. –К.: Основи, 1999. – 422 с.
. Anderson, James E. Public Policy – making. An introduction. 2-nd ed – Houghton Mifflin Company, 1994. – 321 p.
. Peters B. American Public Policy: Promise and Performance. – 3-ed. – New Jersey, 1993. – 391 p.
. Parsons Wayne. Public Policy. An Introduction to the Theory and Practice of Policy Analysis // Edv. Elgar. Aedershot. Uk-Brookfild, 1995. – 296 p.
. Anderson, James E. Public Policy – making. An introduction. 2-nd ed – Houghton Mifflin Company, 1994. – 321 p.
. Гогвуд Б. Аналіз політики для реального світу / Б. Гогвуд, Л. Ган; пер. А. Олійник. – К.: Основи, 2004. – 396 с.
. Петренко І. Сутність державної політики та державних цільових програм / Ігор Петренко // Віче. – 2011. – № 10. – С. 23-25.
. Янґ Е. Як написати дієвий аналітичний документ у галузі державної політики: Практичний посібник для радників з державної політики у Центральній і Східній Європі / Е. Янґ, Л. Куінн; Пер. з англ. С. Соколик; наук, ред. пер. О. Кілієвич. – К.: К.І.С., 2003. – 120 с.
. Холопов В.А. Государственное и муниципальное управление: Учебное пособие / В.А. Холопов. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2010. – 364 с.
. Го