АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СОЛОНАР Анастасія Вікторівна
УДК 342.9

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА

Спеціальність: 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
КРАВЦОВА Тетяна Миколаївна
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………….………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТРАТОР У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ………………………………………….....11

1.1 Історія становлення і розвитку інституту державної реєстрації…………....11
1.2 Теоретичні аспекти розкриття змісту поняття державного реєстратора. Правова основа його діяльності……………………………………………….......28
1.3 Державний реєстратор як суб’єкт реєстраційного провадження…………...48

Висновки до Розділу 1……………………………………………………………...74

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА……….………………………………………79

2.1 Поняття та зміст адміністративно-правового статусу державного реєстратора………………………………………………………………………….79
2.2 Завдання, функції та повноваження державного реєстратора………………94
2.3 Юридична відповідальність державного реєстратора……………………...130
2.4 Взаємодія державного реєстратора з органами державної влади………….156

Висновки до Розділу 2………………...…………………………………………..182

ВИСНОВКИ..………………………………………………………………...…...189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….………………..200

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Протягом останніх декількох років з метою виконання основних завдань адміністративної реформи провадиться втілення в життя принципово нових інститутів та процедур, у тому числі і таких, які мають безпосереднє відношення до сфери державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Посадовою особою, яка здійснює державну реєстрацію і безпосередньо надає адміністративні послуги, виступає державний реєстратор. На підставі його дій особі надаються формально-юридичні ознаки суб'єкта права, згідно з якими вона починає функціонувати в господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб та органів держави.
Державний реєстратор – посадова особа, яка відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Саме ця посадова особа надає можливість суб’єктам підприємництва здійснення легітимних форм діяльності.
Ефективність діяльності державного реєстратора в значній мірі залежить від належного правового регулювання та вирішення проблем, які виникають у ході здійснення покладених на нього функцій. Також необхідною умовою належного виконання завдань є здійснення контролю за діяльністю цієї посадової особи. На даному етапі ці питання не знаходять належного правового регулювання, а тому потребують пильної уваги з боку науковців та законодавців. Тільки детальне вивчення та аналіз усіх сфер діяльності такої посадової особи як державний реєстратор надасть можливість удосконалення як правової бази, так і самої процедури належного виконання покладених на нього функцій.
До сьогодні питання адміністративно-правового статусу державного реєстратора практично не досліджувалося, згадування про цю посадову особу можливо знайти лише під час огляду самої процедури державної реєстрації.
Дослідження було проведено з урахуванням основних положень праць як українських, так і зарубіжних науковців; це Авер’янов В. Б., Армаш Н. О., Бандурка О. М., Бахрах Д. Н., Горшенєв В. М., Бояринцева М. А., Іллічов М. О., Іонова Ж. А., Калюжний Р. А., Квасніцька О. О., Колюка М. М., Кравцова Т. М., Кузьменко О. В., Лазариді А. С., Лазарєв І. М., Ластовецький А. С., Марков В. І., Мозоль В. В., Панютин С. А., Петришин О. В., Попондопуло В. Ф., Рашевський Ю. М., Саніахметова Н. А., Старилов Ю. Н., Харитонова О. І., Шестаков С. В., Юшкевич О. Г., Янюк Н. В. Крім того були враховані наукові міркування вчених, які у своїх працях звертались до аналізу адміністративно-правового статусу органів виконавчої влади (Клюєв О. М., Куліш А. М., Мельник Р. С., Музичук О. М., Угровецький О. П., Фесюнін В. М. та ін.)
З огляду на такий стан та аналіз нормативно-правової бази, що стосується даного питання, розробок на теоретичному рівні, виникає необхідність удосконалення чинного законодавства на підставі результатів здійснення наукового пошуку з метою вдосконалення діяльності державного реєстратора.
Відсутність комплексного дослідження інституту державного реєстратора актуалізує необхідність наукової розробки адміністративно-правового статусу останнього.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження сформульована відповідно до вимог Програми Президента України «Програма економічних реформ на 2010-2014 рік «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Дослідження є складовою наукових планів кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права й кафедри правового забезпечення господарської діяльності навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ і виконане відповідно Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затверджених 24 вересня 2010 р. загальними зборами Національної академії правових наук України, а також Розділу 19 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011–2014 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових теорій, чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність та особливості адміністративно-правового статусу державного реєстратора й на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового забезпечення та підвищення ефективності виконання останнім своїх повноважень.
Відповідно до поставленої мети здобувачем було визначено такі завдання:
– проаналізувати історичний аспект становлення органів державної реєстрації та інституту державного реєстратора;
– на основі аналізу чинного законодавства та думок наукового співтовариства розкрити зміст поняття державної реєстрації і державного реєстратора як посадової особи, що надає адміністративні послуги та суб’єкта реєстраційного провадження;
– з’ясувати сутність, зміст, значення та особливості адміністративно-правового статусу державного реєстратора;
– визначити місце державного реєстратора в системі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
– уточнити співвідношення таких правових категорій як завдання, функції, компетенція і повноваження державного реєстратора;
– проаналізувати та здійснити класифікацію прав і обов’язків, що входять до адміністративно-правового статусу державного реєстратора;
– з’ясувати особливості юридичної відповідальності державного реєстратора;
– визначити особливості взаємодії державного реєстратора з органами державної влади, зокрема суб’єктів, основні форми та напрямки цієї взаємодії;
– розробити пропозиції та рекомендації спрямовані на удосконалення адміністративно-правового статусу державного реєстратора.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються у сфері діяльності державного реєстратора в Україні.
Предмет дослідження становить зміст адміністративно-правового статусу державного реєстратора в Україні.
Методи дослідження. У процесі наукового дослідження було використано різноманітні методи пізнання. Історико-правовий метод був застосований під час з’ясування основних аспектів та етапів становлення інституту державного реєстратора (підрозділ 1.1). Для розкриття змісту поняття державної реєстрації та державного реєстратора, юридичної відповідальності цього суб’єкта надання адміністративних послуг, особливостей взаємодії останнього з органами державної влади застосовано метод аналізу та синтезу (підрозділи 1.2, 1.3, 2.3, 2.4). Метод аналізу, структурно-логічний та порівняльно-правовий методи використано при визначенні поняття адміністративно-правового статусу державного реєстратора та для аналізу його структурних елементів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Для визначення прав та обов’язків державного реєстратора як складових елементів його повноважень, форм взаємодії останнього з державними органами було застосовано методи класифікації‚ групування (підрозділи 2.2, 2.4). На основі догматичного аналізу законодавчої бази було виявлено її недоліки і сформульовано пропозиції з удосконалення правових норм, що регламентують адміністративно-правовий статус та діяльність державного реєстратора (підрозділи 1.3, 2.2, 2.3, 2.4).
Нормативною основою дисертаційного дослідження є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також інші підзаконні нормативно-правові акти‚ що закріплюють адміністративно-правовий статус державного реєстратора.
Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності державних реєстраторів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням адміністративно-правового статусу державного реєстратора. У результаті проведеного наукового дослідження сформульовано низку нових наукових положень, висновків і пропозицій, запропонованих особисто здобувачем, а саме:
вперше:
– окреслено основні аспекти історичного розвитку інституту державного реєстратора починаючи з Давньоримського періоду і до сьогодення, виокремлено етапи становлення останнього;
– визначено поняття державного реєстратора як посадової особи, що надає адміністративні послуги: державний реєстратор – посадова особа, яка діє від імені держави, представляє її інтереси і наділяється владними повноваженнями з метою засвідчення факту появи, зміни чи припинення суб’єкта права шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру та здійснення державного обліку і контролю за законністю вищевказаних дій; а також як суб’єкта реєстраційного провадження: державний реєстратор – посадова особа, яка наділена державно-владними повноваженнями в сфері реєстраційного провадження;
– здійснено класифікацію обов’язків та прав, що входять до адміністративно-правового статусу державного реєстратора; визначено, що усі обов’язки і права класифікуються за наступними критеріями: 1) на пов’язані з наданням адміністративних послуг; 2) поза сферою надання адміністративних послуг;
– визначено суб’єктів взаємодії з державним реєстратором та обґрунтовано основний напрямок такої взаємодії – інформаційний обмін;
– сформульовано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності державного реєстратора, зокрема для внесення змін до законодавчих актів, серед яких Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а також щодо створення принципово нового акту, який би в повному обсязі окреслив усі аспекти адміністративно-правового статусу державного реєстратора;
удосконалено:
– характеристику сутності державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як виду адміністративної послуги та окремого реєстраційного провадження; наведено визначення поняття державної реєстрації – засвідчення факту появи, зміни чи припинення суб’єкта права шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру та здійснення державного обліку і контролю за законністю вищевказаних дій;
– положення про види ознак державного реєстратора, до яких запропоновано відносити наступні: 1) посадова особа, яка надає адміністративні послуги у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; 2) діє від імені держави; 3) представляє інтереси держави; 4) виступає носієм владних повноважень; 5) перебуває на державній службі; 6) виконує функції відповідної організаційної структури (організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції);
– положення про юридичну відповідальність державного реєстратора; запропоновано закріпити на законодавчому рівні додаткові підстави для притягнення державного реєстратора до адміністративної відповідальності: порушення встановленого законодавством порядку електронної державної реєстрації; порушення порядку спрощеної процедури припинення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця; порушення встановленого законом порядку та строків видачі витягів, виписок, довідок з Єдиного державного реєстру; ухилення від проведення перевірок; ненадання інформації необхідної для проведення перевірки;
дістали подальшого розвитку:
– понятійно-категоріальний апарат визначення адміністративно-правового статусу державного реєстратора, зокрема уточнено такі поняття: «державна реєстрація», «реєстраційне провадження», «суб’єкт реєстраційного провадження», «суб’єкт владних повноважень», «правовий статус», «адміністративно-правовий статус», «завдання», «функції», «компетенція», «повноваження», «права», «обов’язки», «юридична відповідальність», «взаємодія».
За підсумками проведеного дослідження дисертантом запропоновано внести зміни і доповнення до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та інших нормативно-правових актів з метою усунення наявних колізій.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки питань адміністративно-правового статусу державного реєстратора;
- у правотворчості – у результаті проведеного дослідження окреслено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавчої бази, у тому числі і до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;
- у правозастосовчій діяльності – результати дослідження дозволять покращити діяльність державних реєстраторів при виконанні визначених законом повноважень (довідка впровадження в практичну діяльність відділу реєстраційних процедур управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» від 30.11.2012 р. №114; довідка впровадження в практичну діяльність відділу державної реєстрації юридичних осіб, легалізації об’єднань громадян та державної реєстрації друкованих засобів масової інформації Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Сумській області від 30.11.2012 р. № 03-19/2526);
- у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть використовуватися у процесі викладання таких навчальних дисциплін, як «Адміністративне право, «Спецкурс з адміністративного права», для підготовки відповідних методичних розробок, навчальних посібників, курсів лекцій (акт впровадження у навчальний процес від 12 грудня 2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана автором самостійно з використанням останніх досягнень теоретиків юридичної науки та практиків юриспруденції у сфері визначення адміністративно-правового статусу державного реєстратора. Усі сформульовані в дисертації положення та висновки ґрунтуються на підставі особистих теоретичних та практичних досліджень автора.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Зроблені в результаті дисертаційного дослідження узагальнення і висновки отримали відображення в доповідях, оприлюднених автором на науково-практичних конференціях: ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та студентів «Закарпатські правові читання» (2010 р., м. Ужгород); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (2010 р., м. Суми); І Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасного права» (2010 р., м. Херсон); Міжнародній науково-практичній конференції «Права людини: історія, теорія і практика» (2010 р., м. Курськ); Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України» (2010 р., м. Одеса); Всеукраїнських науково-практичних читаннях «Проблеми сучасної правової системи України» (2011 р., м. Львів); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (2011 р., м. Суми); V Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (2012 р., м. Суми).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження дістали своє відображення у семи наукових статтях (одна з них – у співавторстві), опублікованих у фахових виданнях і тезах науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження – 199 сторінок, без урахування списку використаних джерел (194 найменування).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Сьогодні особливої уваги потребує сфера державного управління, адже саме належне управління – запорука сталого розвитку всієї держави і громадянського суспільства. При цьому державний реєстратор виступає в якості регулятора певних правовідносин, як виразник волі держави через сферу адміністративних послуг.
Зауважимо, що якщо процедура державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців активно досліджувалася науковцями, то інституту державного реєстратора не приділялася належна увага. У результаті проведеного дослідження, враховуючи всі законодавчі нововведення та реалії сьогодення, вважаємо за доцільне навести основні положення, які відіграють вагому роль у процесі становлення й розвитку адміністративно-правового статусу державного реєстратора:
1. Аналіз історичних аспектів розвитку інституту державної реєстрації, надав змогу визначити, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [52] вперше визначає таке поняття як державний реєстратор і регламентує новий удосконалений порядок державної реєстрації. Окреслено етапи становлення інституту державного реєстратора:
Перший етап – давньоримський період, у результаті якого було закладено основу для подальшого розвитку інституту державного реєстратора.
Другий етап – середні віки , коли не оспорювалося існування інституту державної реєстрації, але підкреслювалася відсутність впливу з боку держави.
Третій етап – новий період, поява такого поняття як «особливі реєстратори».
Четвертий етап (1917-1990 рр.) – коли Україна перебувала у складі СРСР. Даний етап характеризується великою кількість нормативних актів, створенням інституту торгової реєстрації, введенням державної реєстрації, скасуванням державної реєстрації. Можна виділити чотири його підетапи:
1) 1917-1923 рр. характеризувався наявністю великої кількості розрізнених нормативно-правових актів, які регулюють порядок створення і діяльності комерційних організацій, які не встановлювали єдиної, централізованої, упорядкованої системи їх створення;
2) 1923-1931 рр. – створення інституту торгової реєстрації;
3) 1931-1956 рр. – скасування інституту торгової реєстрації і введення державної реєстрації;
4) 1956-1990 рр. – скасування державної реєстрації, підприємства створювалися за їх відомчою приналежністю [37, с. 86, 87].
На цьому етапі державна реєстрація здійснювалася винятково на підставі законодавчих актів СРСР. Через відсутність власної незалежності Україна вимушена була підпорядковуватися такому порядку.
П’ятий етап (1990-до сьогодні) – характеризується врегулюванням питання державної реєстрації на основі національного законодавства. Приймаються перші положення, які визначають порядок легалізації діяльності підприємств, ведеться аналіз чинного законодавства, виявлення недоліків існуючих процедур реєстрації. На основі цього відбувається удосконалення чинного на певному етапі законодавства шляхом розробки нових пропозицій подолання прогалин.
2. Під державним реєстратором запропоновано розуміти посадову особу, яка діє від імені держави, представляє її інтереси і наділяється владними повноваженнями з метою засвідчення факту появи, зміни чи припинення суб’єкта права шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру та здійснення державного обліку і контролю за законністю вищевказаних дій.
3. Визначено ознаки, які характеризують державного реєстратора: 1) виступає посадовою особою, яка надає адміністративні послуги у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; 2) діє від імені держави; 3) представляє інтереси держави; 4) виступає носієм владних повноважень 5) перебуває на державній службі; 6) виконує функції відповідної організаційної структури (організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції).
4. Із проведеного аналізу вбачається, що державний реєстратор має подвійний статус: державного службовця та посадової особи органу місцевого самоврядування. Проте, з метою уникнення подвійного правового статусу державного реєстратора та закріплення його як елемента системи реєстраційних органів, наголошено на необхідності закріпити за останнім правовий статус посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
5. У зв’язку з передачею функцій стосовно державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від Держкомпідприємництва до Державної реєстраційної служби України, наголошено на необхідності внесення відповідних змін до низки нормативно-правових актів.
6. Запропоновано певним чином систематизувати всі положення стосовно правового статусу державного реєстратора в окремому нормативно-правовому акті, в якому передбачити поняття, порядок призначення на посаду, права, обов’язки, відповідальність, принципи і гарантії діяльності останнього, розкрити повноваження і механізм їх реалізації, тобто передбачити всі аспекти, які в найбільш повній мірі забезпечили б правове регулювання діяльності державного реєстратора.
7. Визначено, що реєстраційне провадження – це регламентована нормативно-правовими актами процедура здійснення юридично значимих дій, що вчиняється уповноваженими органами публічної адміністрації в процесі вирішення індивідуальних справ у безспірному порядку. До ознак реєстраційного провадження віднесено:
1) це діяльність уповноважених органів публічної адміністрації;
2) вирішуються індивідуальні справи, тобто справи окремої особи чи групи осіб;
3) усі дії здійснюються у певній нормативно-врегульованій процедурі, певній процесуальній формі;
4) безспірний порядок провадження (відсутня будь-яка згадка про правопорушення чи спір про право);
5) адміністративно-правові відносини у реєстраційному провадженні виникають з ініціативи заявника – фізичної або юридичної особи, групи громадян тощо;
6) результатом реєстраційного провадження виступає задоволення законних запитів фізичних або юридичних осіб, а також забезпечення ефективної роботи управлінського апарату;
7) у межах реєстраційного провадження можливе здійснення правоохоронних дій, але їх характер інший.
8. Наведено, що суб’єкт реєстраційного провадження – це посадова особа, яка наділена державно-владними повноваженнями у сфері реєстраційного провадження.
9. Доведено, що державний реєстратор як суб’єкт реєстраційного провадження – це посадова особа, яка наділена державно-владними повноваженнями у сфері реєстраційного провадження. Державний реєстратор, по-перше, належить до основних суб’єктів реєстраційного провадження; по-друге, як суб’єкт провадження він виступає на регіональному рівні; по-третє, це суб’єкт, який безпосередньо як «кінцева» ланка здійснює реєстраційні та післяреєстраційні процедури.
10. Обґрунтовано, що державний реєстратор (Центр надання адміністративних послуг) займає положення на кінцевій ланці системи як безпосередній виразник державної волі. Далі, рівнем вище, знаходиться Державна адміністрація, при виконавчому комітеті якої і створюється певний відділ чи управління державної реєстрації. Потім постає Державна реєстраційна служба, яка діє як спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації. Далі йде Міністерство юстиції України, зокрема Міністр юстиції України, через якого спрямовується і координується діяльність Укрдержреєстру. І на найвищому рівні – Кабінет Міністрів України.
11. Запропоновано до вимог до особи, яка призначається на посаду державного реєстратора додати ще одну, а саме: навчання кандидата на зайняття посади державного реєстратора. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність доповнити Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [52], а саме п. 4 ст. 6 після слів «або стажем роботи в інших сферах управління не менше трьох років» наступним положенням: «і яка пройшла навчання кандидата на зайняття посади державного реєстратора». Крім того, акцентовано увагу на умові щодо освіти кандидата на зайняття посади державного реєстратора. Зроблено висновок, що це має бути вища юридична освіта.
12. Визначено, що державний реєстратор як суб’єкт реєстраційного провадження постає в якості: 1) безпосереднього виконавця волі держави; 2) елемента певної системи реєстраційних органів; 3) посадової особи, яка надає можливість громадянинові реалізувати своє конституційне право.
13. Під адміністративно-правовим статусом державного реєстратора визначено певне правове положення державного реєстратора як суб’єкта адміністративно-правових відносин, закріплене чинними нормативно-правовими актами й обумовлене особливостями обіймання посади державного реєстратора.
14. Поряд із багаточисленними міркуваннями стосовно елементів адміністративно-правового статусу, виділено наступні: права, обов’язки і відповідальність.
15. З огляду на розбіжності вчених у тлумаченнях термінів «завдання», «функції», «компетенція», «повноваження», запропоновано наступне співвідношення зазначених категорій: всі державні чи недержавні органи створені з певною метою діяльності, саме у завданнях останніх і відображається ця мета, проте без функцій, завдяки яким реалізуються поставлені перед органом завдання, мета не може бути реалізована, тому для виконання функцій кожний орган наділяється правами та обов’язками, тобто які можна окреслити поняттям повноваження. А сукупність перерахованих структурних елементів складає собою поняття компетенції.
16. Визначено доречним розмежувати в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [52] права та обов’язки державного реєстратора, а також навести запропоновані завдання і функції даної посадової особи. Крім того, запропоновано розмежувати повноваження державного реєстратора: 1) ті, що пов’язані з наданням адміністративних послуг; 2) які не належать до сфери адміністративних послуг.
17. У разі відсутності у фізичної особи документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків при подачі документів для державної реєстрації фізичної особи як підприємця, запропоновано передбачити, що у такому випадку особа має подати державному реєстратору копію тієї сторінки паспорта, де передбачена відповідна відмітка не лише при подачі документів в електронному варіанті, але й при подачі документів особисто.
18. У зв’язку з необхідністю удосконалення процедури державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запропоновано доповнити перелік повноважень державного реєстратора наступними положеннями: здійснення резервування найменувань юридичних осіб; надання консультацій, роз’яснень з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; проведення семінарів з питань пов’язаних з діяльністю державного реєстратора. Крім того, обґрунтовано необхідність закріпити на законодавчому рівні процедуру реалізації зазначених повноважень.
19. Запропоновано врегулювати на рівні закону процедуру здійснення наступних повноважень: оформлення, видачу, засвідчення юридичним особам дублікатів оригіналів їх установчих документів та змін до них; звернення державного реєстратора до суду із заявою про зміну мети установи; видача довідки, витягу, виписки за запитом, що поданий заявником особисто, поштовим відправленням або електронною поштою; проведення державної реєстрації у випадку тимчасової відсутності державного реєстратора.
20. Державний реєстратор має право призначити голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи в особі керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням. Проте ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України [87] до суб’єктів, які мають право призначати ліквідаційну комісію, державного реєстратора не відносить. У даному випадку наголошено на необхідності узгодити законодавство стосовно цього питання.
21. Визначено доречним удосконалити графік роботи державних реєстраторів, який має бути затверджений у формі Положення про відділ державної реєстрації відповідної ради. Окрім зазначеного, дуже позитивним аспектом запропоновано закріпити на рівні нормативно-правового акту права та обов’язки державного реєстратора, відповідальність та основні аспекти взаємодії з органами державної влади.
22. Визначено, що з метою удосконалення програмного забезпечення робочого місця державного реєстратора необхідно встановити програмне забезпечення, яке б сповіщало останнього про надходження повідомлення про отримання документів для проведення електронної державної реєстрації.
23. Наголошено на необхідності забезпечити державних реєстраторів відповідними бланками, що позитивно позначиться як на роботі даних посадових осіб, так і створить належні умови для реалізації громадянами своїх прав. Окрім цього запропоновано додати до бланку реєстраційної карти (в кінці), з огляду на досвід США (штат Міннесота), ще інструкції щодо її заповнення, що позитивно вплине на обидві сторони реєстраційних правовідносин.
24. Враховуючи те, що, починаючи з 01.01.2007 року, набрали чинності зміни, внесені до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [52] та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [168] щодо вимог про наявність у Єдиному державному реєстрі фінансової звітності юридичної особи (крім бюджетних установ) – балансу та звіту про фінансові результати за рік, проте до повноважень державного реєстратора та Укрдержреєстру не належить контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність, визначено за доречне узгодити дане питання.
25. Під юридичною відповідальністю визначено певну реакцію держави на певне правопорушення, що полягає в покладенні на правопорушника обов’язку понести відповідне покарання за вчинене.
26. Визначено, що дисциплінарна відповідальність на державного реєстратора може покладатися у формі догани та звільнення, а також за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Наведено, що до вчинку, який порочить особу як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює, слід віднести нецензурне висловлювання з боку посадової особи, порушення етики поведінки при перебуванні як на службі, так і поза службою, негативне ставлення до оточуючих, що проявляється в неконтрольованій агресії, підрив авторитету органів державної влади шляхом розповсюдження недостовірної інформації тощо.
27. Запропоновано врегулювати питання фінансування всіх заходів, спрямованих на зберігання реєстраційних справ, які до сьогодні залишаються поза увагою.
28. Досліджуючи питання юридичної відповідальності державного реєстратора зроблено висновок про необхідність зазначення додаткових підстав для притягнення даної посадової особи до адміністративної відповідальності: 1) порушення встановленого законодавством порядку електронної державної реєстрації; 2) порушення порядку спрощеної процедури припинення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця; 3) порушення встановленого законом порядку та строків видачі витягів, виписок, довідок з Єдиного державного реєстру; 4) ухилення від проведення перевірок; 5) ненадання інформації, необхідної для проведення перевірки.
Наголошено на доцільності схвалення проекту Закону України щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері надання адміністративних послуг [180].
29. Підтримана позиція науковців щодо необхідності доповнення Кримінального кодексу спеціальною статтею, що передбачала б кримінальну відповідальність за недбалість при реєстрації суб'єкта підприємництва.
30. Визначено за необхідне передбачити можливість надання державним реєстратором зауважень до акта перевірки і оскарження дій голови та членів комісії, а також процедуру подання такого зауваження.
31. Проаналізувавши наукові погляди щодо поняття взаємодії, доведено, що взаємодія – це передбачена чинною законодавчою базою узгоджена за цілями, діями, часом і вимогами закону діяльність суб’єктів, спрямована на спільне виконання завдань, покладених на них державою.
Визначено суб’єктів взаємодії з державним реєстратором: Державна реєстраційна служба України; Державна податкова служба; Державна служба статистики України; Пенсійний фонд України; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Фонди соціального страхування; Міністерство юстиції України; суд; правоохоронні органи; органи реєстрації актів цивільного стану; Центр надання адміністративних послуг. Підкреслено, що основним напрямком співробітництва між окресленими суб’єктами виступає інформаційний обмін.
32. Запропоновано внести до Регламенту передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб [96] від 27.02.2007 р. такі зміни:
- необхідно замість наказу Держпідприємництва України від 9 червня 2004р. №67 «Про затвердження форм реєстраційних карток», який втратив чинність, зазначити наказ Міністерства юстиції України від 14.10.2011 р. №3178/5 «Про затвердження форм реєстраційних карток» [194];
- у зв’язку з відміною свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слід замінити зазначене свідоцтво на витяг з ЄДР у відповідних відмінках.
33. Визначено, що взаємодія державного реєстратора і органів судової влади зводиться до таких форм:
1) звернення державного реєстратора до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку;
2) направлення судом державному реєстратору судового рішення для внесення запису до ЄДР про таке рішення та його виконання;
3) оскарження до суду дій посадових осіб Державної реєстраційної служби, представників Головного управління юстиції у зв’язку з проведенням планової чи позапланової перевірки.
34. Наголошено не необхідності затвердити у встановленому порядку зразок звернення до суду про зміну мети установи, у якому необхідно передбачити:
- найменування суду, його адресу;
- прізвище, ім’я та по батькові державного реєстратора, його місце роботи, адресу;
- найменування установи, в інтересах якої подається звернення, її місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові уповноваженої особи;
- підстави для звернення та виклад основних вимог з посиланням на норми закону;
- перелік документів, що додаються до звернення (при необхідності);
- найменування органу державної реєстрації, дату та підпис державного реєстратора, який склав звернення із прикладенням печатки.
35. Визначено, що у процесі взаємодії державного реєстратора і правоохоронних органів постає необхідність розробки та затвердження зразка повідомлення, що надсилається державним реєстратором до правоохоронних органів у випадках, передбачених законом. Слід передбачити, що повідомлення надсилається поштовим відправленням, електронною поштою або за допомогою кур’єра.
У свою чергу, наведено зміст повідомлення:
- найменування правоохоронного органу;
- прізвище, ім’я та по батькові державного реєстратора, посаду, місце роботи;
- факт порушення, юридичну чи фізичну особу-підприємця, яка вчинили порушення законодавства;
- зміст вимог з посилання на нормативну базу;
- найменування реєстраційного органу;
- дату, прізвище, ім’я, по батькові, підпис державного реєстратора із прикладенням печатки, розшифрування.
36. Що стосується питання взаємодії державного реєстратора і Центру надання адміністративних послуг, то визначено, що безпосередня взаємодія відбувається з адміністратором даного центру. Усі звернення щодо отримання адміністративної послуги спрямовуються до адміністратора, який уже потім забезпечує її надання шляхом взаємодії з державним реєстратором.
37. Проаналізувавши особливості співробітництва у даній сфері, визначено, що основним напрямком взаємодії у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців між окресленими суб’єктами виступає інформаційний обмін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Панютин С. А. К вопросу о возникновении и государственной регистрации юридических лиц в исторической ретроспективе [Електронний ресурс] / С. А. Панютин // Адвокат. – 2009. – № 2. – С. 115–130. – Режим доступу : http://uristconsultant.ru/stati/k-voprosu-o-vozniknovenii-i-gosudarstvennoy-registratsii-yuridicheskih-lits-v-istoricheskoy-retrospektiv.html.
2. Макарчук В. С. Основи римського приватного права : навчальний посібник / В. С. Макарчук. – 2-ге вид., доп. – К. : Атіка, 2003. – 256 с.
3. Тарасов И. Т. Учение об акционерных компаниях / И. Т. Тарасов. – М. : Статут, 2000. – 666 с.
4. Ионова Ж. А. Правовые проблемы государственной регистрации и лицензирования предпринимательства : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.04 / Жанна Александровна Ионова. – М., 1997. – 164 с.
5. О регистрации торговых и промышленных предприятий (Положение) : Декрет СНК от 27 июля 1918 года // СУ РСФСР. – 1918. – № 59. – Ст. 651.
6. О частных издательствах : Декрет СНК от 12 декабря 1921 года // СУ РСФСР. – 1921. – № 80. – Ст. 685.
7. О товарных биржах : Постановление Совета труда и обороны от 20 августа 1922 года // СУ РСФСР. – 1922. – № 54. – Ст. 684.
8. О товариществах (артелях) ответственного труда : Декрет СНК от 25 ноября 1921 года // СУ РСФСР. – 1921. – № 77. – Ст. 641.
9. Об учреждении Главного Комитета по делам о концессиях и акционерных обществах : Постановление СНК от 4 апреля 1922 года // СУ РСФСР. – 1922. – № 28. – Ст. 320.
10. О регистрации товариществ полных и на вере : Постановление Совета труда и обороны от 20 февраля 1923 года // СУ РСФСР. – 1923. – № 16. – Ст. 201.
11. О государственных промышленных предприятиях, действующих на началах коммерческого расчета (трестах) : Декрет ВЦИК и СНК от 10 марта 1923 года // СУ РСФСР. – 1923. – № 29. – Ст. 336.
12. О кредитной кооперации : Декрет ВЦИК и СНК от 24 января 1922 года // СУ РСФСР. – 1922. – № 12. – Ст. 110.
13. Об утверждении Положения о торговой регистрации : Постановление СНК от 20 октября 1925 года // Собрание законодательства СССР. – 1925. – № 82. – Ст. 623.
14. Об отмене государственной регистрации государственных кооперативных и общественных хозяйственных организаций и предприятий : Постановление Совета Министров от 20 октября 1956 года № 1436 // Собрание Постановлений СССР. – 1957. – № 2. – Ст. 14.
15. Об утверждении Положения о социалистическом государственном производственном предприятии : Постановление Совета Министров СССР от 4 октября 1965 года № 731 // Собрание Постановлений СССР. – 1965. – № 19–20. – Ст. 155.
16. О порядке создания, реорганизации и ликвидации предприятий, объединений, организаций и учреждений : Постановление Совета Министров СССР от 2 сентября 1982 года № 816 // Собрание Постановлений СССР. – 1982. – № 25. – Ст. 130.
17. О порядке созыва съездов и всероссийских совещаний различных с оюзов и объединений и о регистрации этих организаций : Постановление Президиума ВЦИК от 12 июня 1922 года // СУ РСФСР. – 1922. – № 40. – Ст. 477.
18. О порядке утверждения и регистрации обществ и союзов, не преследующих цели извлечения прибыли и порядке надзора за ними : Постановление ВЦИК и СНК от 3 августа 1922 года // СУ РСФСР. – 1922. – № 49. – Ст. 622.
19. Об утверждении Положения об обществах и союзах, не преследующих целей извлечения прибыли : Постановление ВЦИК и СНК от 6 февраля 1928 года // СУ РСФСР. – 1928. – № 22. – Ст. 157.
20. Инструкция по регистрации обществ, союзов и объединений : Декрет ВЦИК от 10 августа 1922 года // СУ РСФСР. – 1922. – № 49. – Ст. 623.
21. О порядке утверждения уставов и регистрации обществ и союзов, не преследующих целей извлечения прибыли и распространяющих свою деятельность на территорию всего Союза ССР и о надзоре над ними : Декрет ЦИК и СНК от 14 мая 1924 года // СУ РСФСР. – 1924. – № 63. – Ст. 626.
22. Об утверждении Положения о добровольных обществах и союзах (объединениях, клубах, ассоциациях, федерациях) : Постановление ВЦИК и СНК от 30 августа 1930 года // СУ РСФСР. – 1930. – № 44. – Ст. 527.
23. Об утверждении Положения о добровольных обществах и союзах : Постановление ВЦИК и СНК от 10 июля 1932 года // СУ РСФСР. – 1932. – № 74. – Ст. 331.
24. О религиозных объединениях : Постановление ВЦИК и СНК от 8 апреля 1929 года // СУ РСФСР. – 1929. – № 35. – Ст. 353.
25. О кооперативных товариществах и союзах : Декрет СНК от 12 декабря 1917 года // СУ РСФСР. – 1917. – № 32. – Ст. 418.
26. О порядке регистрации уставов кооперативных товариществ и их союзов : Постановление Высшего совета народного хозяйства от 17 февраля 1918 года // СУ РСФСР. – 1918. – № 24. – Ст. 341.
27. О регистрации кооперативных товариществ и союзов : Постановление Высшего совета народного хозяйства от 29 мая 1918 года // СУ РСФСР. – 1918. – № 38. – Ст. 496.
28. О промысловой кооперации : Постановление ВЦИК и СНК от 23 июля 1921 года // СУ РСФСР. – 1921. – № 53. – Ст. 322.
29. О трудовых кооперативных товариществах : Декрет ВЦИК и СНК от 9 мая 1923 года // СУ РСФСР. – 1923. – № 41. – Ст. 449.
30. О сельскохозяйственной кооперации : Декрет ВЦИК и СНК от 15 апреля 1921 года // СУ РСФСР. – 1921. – № 61. – Ст. 434.
31. Об утверждении Положения о сельскохозяйственной кооперации : Постановление ВЦИК и СНК от 23 ноября 1927 года // СУ РСФСР. – 1927. – № 109. – Ст. 736.
32. О порядке образования и регистрации уставов потребительских, сельскохозяйственных и промысловых кооперативных организаций и трудовых артелей на территории Дальне-Восточного края [Електронний ресурс] : Декрет ВЦИК и СНК от 11 октября 1926 года. – Режим доступу : http://www.economics.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data04/tex16705.htm.
33. О примерном уставе колхоза : Постановление Центрального комитета Коммунистической партии Советского Союза и Совета Министров СССР от 28 ноября 1969 года № 910 // Собрание Постановлений СССР. – 1969. – № 26. – Ст. 150.
34. О создании кооперативов по производству товаров народного потребления : Постановление Совета Министров СССР от 5 февраля 1987 года № 162 // Собрание Постановлений СССР. – 1987. – № 10. – Ст. 42.
35. О создании кооперативов общественного питания : Постановление Совета Министров СССР от 5 февраля 1987 года № 162 // Собрание Постановлений СССР. – 1987. – № 10. – Ст. 41.
36. О кооперации в СССР [Електронний ресурс] : Закон СССР от 26 мая 1988 года. – Режим доступу : http://www.businesspravo.ru/Docum/DocumShow_DocumID_33694.html.
37. Лазариди А. С. Государственная регистрация юридических лиц (административно-правовые вопросы) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.14 / Александр Сергеевич Лазариди. – Саратов, 2004. – 223 с.
38. Про порядок державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їх спілок (об'єднань) в Українській РСР [Електронний ресурс] : Постанова Ради Міністрів УРСР від 11.11.1990 р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=339-90-%EF.
39. Про підприємництво [Електронний ресурс] : Закон України від 07.02.1991р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=698-12.
40. Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності та про розмір плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємництва [Електронний ресурс] : Постанова Ради Міністрів УРСР від 15.04.1991 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=99-91-%EF.
41. Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації колективного сільськогосподарського підприємства [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.1992 р. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/344-92-%D0%BF.
42. Про затвердження Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=276-94-%EF.
43. Про плату за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності [Електронний ресурс] : Постанова КМУ від 03.04.1996 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=406-96-%EF.
44. Селіванов В. Концептуальні засади кодексу про підприємництво України / В. Селіванов // Право України. – 1995. – № 2. – С. 3–11.
45. Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності [Електронний ресурс] : Постанова КМУ від 25.05.1998 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=740-98-%EF.
46. Ластовецький А. Спрощення комплексу дозвільно-реєстраційних процедур держави щодо підприємництва / А. Ластовецький // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 10. – С. 17–21.
47. Кужель О. В. Формування паритетності інтересів / О. В. Кужель. – К. : ЗАТ «НІЧЛАВА», 2002. – 200 с.
48. Єременко О. До питання про державну реєстрацію юридичних осіб / О. Єременко // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 40–44.
49. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні : навч. посіб. / Н. О. Саніахметова. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 336 с.
50. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=12863.
51. Руденко Н. Обговорення проблем державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності / Н. Руденко // Вісник центру комерційного права. – 2002. – № 9. – С. 2–3.
52. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців : Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31–32. – Ст. 263.
53. Про державну службу : Закон України від 16.12.1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
54. Про службу в органах місцевого самоврядування : Закон України від 07.06.2001 р. № 2493-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
55. Янюк Н. В. Адміністративно-правовий статус посадової особи : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Наталія Володимирівна Янюк. – Львів, 2002. – 168 с.
56. Державне управління : теорія і практика / за заг. ред. д-ра. юрид. наук проф. В. Б. Авер’янова. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
57. Петришин А. В. Статус должностного лица: природа, стуктура, специализация / А. В. Петришин. – К. : УМК ВО, 1990. – 74 с.
58. Усольцев А. Т. Должностное лицо в советском государственном управлении / А. Т. Усольцев // Правоведение. – 1987. – № 2. – С. 13–19.
59. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР : учеб. пос. / Д. Н. Бахрах. – Свердловск : Изд-во Урал-го ун-та, 1989. – 204 с.
60. Про адміністративні послуги [Електронний ресурс] : Закон України від 06.09.2012 р. № 5203-VI. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5203-17.
61. Ославський М. І. Виконавча влада в Україні : організаційно-правові засади [Електронний ресурс] : навч. посіб. / М. І. Ославський. – К. : Видавництво «Знання», 2009. – Режим доступу : http://www.ebk.net.ua/Book/dvu/oslavskyj_vvu/part3/301.htm.
62. Про віднесення посад державного реєстратора до відповідної категорії посад державних службовців та посад в органах місцевого самоврядування [Електронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 673-р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=673-2004-%F0.
63. Кусайкіна Н. Д. Сучасний тлумачний словник української мови [Електронний ресурс] / Н. Д. Кусайкіна, Ю. С. Цибульник. – Режим доступу : http://www.twirpx.com/file/157372/.
64. Великий енциклопедичний юридичний словник / за редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2007. – 992 с.
65. Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України / [упорядники : О. В. Богачова, К. С. Винокуров, Ю. І. Крусь та ін.]. – К. : Оріяни, 1999. – 502 с.
66. Правознавство : словник термінів : навч. посіб. / [за ред. В. Г. Гончаренка]. – К. : Юрисконсульт, КНТ, 2007. – 636 с.
67. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол. : Ю. С. Шемшученко та ін.]. – К. : Укр. енцикл., 1998; 1999. – Т. 2: Д-Й. –– 744 с.
68. Марков В. И. Совершенствование законодательного обеспечения целей государственной регистрации субъектов предпринимательской деятельности в Украине / В. И. Марков, С. В. Ляшенко // Экономика и право. – 2003. – № 1. – С. 58–63.
69. Марков В. І. Створення та реєстрація суб’єктів підприємництва недержавного сектору економіки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право. Господарсько-процесуальне право» / В. І. Марков. – Донецьк, 2004. – 20 с.
70. Апанасюк О. Г. Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців: мета та завдання / О. Г. Апанасюк // Право і безпека. – 2006. – № 5’1. – С. 111–113.
71. Яблонська А. С. Реєстрація суб’єктів господарювання в Україні / А. С. Яблонська // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 2. – С. 114–120.
72. Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя / Н. А. Саниахметова. – 7-е изд., перераб. и доп. – Х. : ООО «Одиссей», 2005. – 992 с.
73. Степаненко В. В. Поняття та правова природа державної реєстрації [Електронний ресурс] / В. В. Степаненко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2011. – № 3(46). – С. 136–141. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pppd/2011_3/23Stepan.pdf.
74. Лазарев И. М. Административные процедуры в сфере взаимоотношений граждан и их организаций с органами исполнительной власти в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 / И. М. Лазарев. – М., 2002. – 20 с.
75. Щербина В. С. Господарське право України [Електронний ресурс] : навч. посіб. / В. С. Щербина. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 384 с. – Режим доступу : http://www.ebk.net.ua/Book/GPravo/01-05/70505.htm.
76. Грущинський І. М. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності : науково-практичний посібник / І. М. Грущинський, В. М. Кравчук, Є. П. Пограничний. – Львів : Престиж-Інформ, 2000. – 268 с.
77. Лихачов С. В. Дозвільне провадження в адміністративному процесі [Електронний ресурс] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / С. В. Лихачов. – Х., 2001. – 20 с. – Режим доступу : http://dysertaciya.org.ua/disertaciya_1_583.html.
78. Брызгалин А. Государственная регистрация субъектов предпринимательства / А. Брызгалин // Советская юстиция. – 1996. – № 24. – С. 26–27.
79. Долинская В. В. Акционерное право : учебник / отв. ред. А. Ю. Кабалкин. – М. : Юрид лит., 1997. – 352 с.
80. Калюжний Р. А. Вдосконалення дозвільно-реєстраційних процедур щодо підприємництва у ракурсі адміністративної реформи / Р. А. Калюжний, А. С. Ластовецький // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 5. – С. 58–77.
81. Попондопуло В. Ф. Коммерческое (предпринимательское) право : учебник : в 2 т. / В. Ф. Попондопуло. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Проспект, 2009. – Т. 1. – 592 с.
82. Предпринимательское право : учебник / под ред. Е. П. Губина, П. Х. Лахно. – М. : Юристъ, 2001. – 416 с.
83. Алексеев С. С. Теория государства и права [Електронний ресурс] / С. С. Алексеев. – М. : Издательство НОРМА, 2005. – 496 с. – Режим доступу : http://lib.rus.ec/b/65984/read#t111.
84. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1966. – 187 с.
85. Скакун О. Ф. Теория государства и права [Електронний ресурс] : учебник / О. Ф. Скакун. – Харьков : Консум. Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с. – Режим доступу : http://www.pravouch.com/page/tgpua/ist/ist-16--idz-ax308--nf-182.html.
86. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
87. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
88. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
89. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50.
90. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
91. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – Ст. 131.
92. Про місцеве самоврядування в Україні [Електронний ресурс] : Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80.
93. Про затвердження Порядку навчання кандидатів на зайняття посади державного реєстратора та підвищення кваліфікації державних реєстраторів [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 р. № 519. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=519-2009-%EF.
94. Про організацію навчання кандидатів на зайняття посади державного реєстратора та підвищення кваліфікації державних реєстраторів [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства юстиції України від 27.02.2012 р. № 325/5. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/sho