Адміністративно-правовий статус державного виконавця

Короткий опис

ЗМІСТ
ЗМІСТ…………………………………………………………………………2
ВСТУП…………………………………………..............................................3
РОЗДІЛ І Генезис становлення та розвитку адміністративно – правового статусу державного виконавця…………………………………….11
1.1.Історико правова природа становлення адміністративно – правового статусу державного виконавця………...………………………..….......................11
1.2.Державний виконавець у радянському праві……………….…............25
1.3.Державний виконавець в українському адміністративному праві ......35
Висновки до розділу І……………………………………………………….54
РОЗДІЛ ІІ Концепція адміністративно – правового статусу державного виконавця …………………………………………………………59
2.1.Поняття і сутність адміністративно – правового статусу державного виконавця …………………………………………………………………………59
2.2. Права та обов’язки державного виконавця…..……………………….75
2.3. Юридична відповідальність державного виконавця ………………111
Висновки до розділу ІІ……………………………..………………………133
РОЗДІЛ ІІІ Шляхи удосконалення адміністративно-правового статусу державного виконавця……....................………………….………….136
3.1. Ефективність системи примусового виконання рішень державними виконавцями………………………………………………………………………136
3.2. Удосконалення адміністративно – правового статусу державного виконавця за міжнародним законодавством……………………………………149
Висновки до розділу ІІІ…………………………………….……………...187
ВИСНОВКИ.................................................................................................190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................195
ДОДАТКИ……...…………………………………………………………..211

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Як неодноразово зазначав у своїх рі-шеннях Європейський суд з прав людини, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід’ємна частина «судового процесу» для ре-алізації статті 6 Європейської конвенції з прав людини, якою передбачено вико-нання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними.
Скарги на невиконання рішень публічних органів управління становлять значну кількість серед звернень українців до Європейського суду з прав людини.
Відсутність можливості примусового виконання призводить до ситуації, коли рішення будь-якого публічного органу залишається абстрактним, закріп-леним лише на папері. Це підриває авторитет публічної влади, оскільки зазначені рішення, які не можуть бути реалізовані, не мають реальної юридичної цінності. Відсутність можливостей примусового виконання призводить до парадоксальної ситуації коли вигідніше бути боржником ніж кредитором.
Основним суб’єктом щодо виконання рішень є державні виконавці. Вони є державними службовцями, які від імені держави виконують функції щодо примусового виконання рішень публічних органів управління. З метою забезпе-чення успішного виконання цих завдань докорінного поліпшення потребують не лише форми і методи діяльності державних виконавців, але і якісний підхід до визначення адміністративно-правового статусу зазначеного суб’єкта.
Реалізація адміністративно-правового статусу державного виконавця дає можливість зміцнити законність, правову культуру державного виконавця за ра-хунок удосконалення підходів до організації діяльності цього суб’єкта, в тому числі у взаємодії з громадянами, зміцнення державної і службової дисципліни, посилення контролю і відповідальності за неналежне виконання службових обов’язків, зокрема, за бездіяльність, зволікання у реалізації виконавчого прова-дження щодо виконання примусового рішення.
За таких умов виникає потреба в дослідженні сутності, особливостей та структури адміністративно-правового статусу державного виконавця, характе-ристиці кожної з його складових, їх взаємозв’язку і розробці на цій основі про-позицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання відносин державного виконавця з іншими суб’єктами виконавчого провадження та публі-чними органами управління.
Починаючи з 50-х років ХХ століття правовий статус державного вико-навця досліджувався у контексті виконавчого провадження на рівні коментарів та практичних посібників М.А. Гурвичем, Н.Д. Зейдером, Н.А. Чечиною, Д.М. Чечотом. З 60-х років проблеми виконавчого провадження аналізували в моног-рафіях вчені-процесуалісти М.Г. Авдюков, Р.Х. Валєєва, Ю.Г. Гринько, В.П. Пастухов, А.М. Ширшиков, а у 70-80-х роках – П.П. Заворотько, А.К. Сергун, М.Й. Штефан, М.К. Юков. За останні п'ятнадцять років проблему примусового виконання рішень досліджували В.В. Афанасьєв (1995 р.), С.В. Щербак (2002 р.), А.І. Перепелиця ( 2004 р.).
Значний вплив на дослідження мали дослідники різних галузей права В.Б. Авер’янова, О.Ф.Андрійко, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. До-діна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, О.В. Петришина, А.О. Селіванова, Ю.С. Шемшученка і це положення зумовлює необхідність на новому рівні вирішувати проблеми адміністративно-правового статусу державного виконавця.
При підготовці дисертаційного дослідження використовувалися праці дослідників адміністративного права і цивільного процесу, зокрема О.М. Банду-рки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, А.Т. Комзюка, С.Я. Фурси, С.В. Шестакова, Н.В. Янюк, В.В. Яркова.
Проте проблеми адміністративно-правового статусу державного виконавця спеціально не вивчались, в існуючих наукових працях ці питання досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики виконавчого провадження, без комплексного підходу. Особливої актуальності дана проблема набуває в умовах здійснення в Україні судово-правової реформи.
Таким чином, глибоке дослідження проблем правового регулювання та практичної реалізації адміністративно-правового статусу державного виконавця набуває особливого змісту і актуальності.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація вико-нана в рамках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України («Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково–дослідних установ МВС України на 2005–2010 роки») і КНУВС («Основні напрями наукових досліджень КНУВС на 2005–2010 роки»). Її проблематика має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України № 810 від 22 липня 1998 р., і теми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні» (№ 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації визначити сутність, зміст та значення адміністративно-правового ста-тусу державного виконавця, особливості реалізації окремих елементів статусу у правовідносинах і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо удо-сконалення правового регулювання та підвищення ефективності його практичної реалізації.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі основні завдання:
– дослідити історико-правову природу становлення адміністративно-правового статусу державного виконавця, відокремити його етапи становлення та розвитку;
– вивчити правовий статус державного виконавця у радянському праві та відокремити основні періоди розвитку;
– проаналізувати шлях становлення та розвитку державного виконавця в українському праві, запропонувати дефініції «державного виконавця» та «дер-жавної виконавчої служби»;
– здійснити теоретичний аналіз категорій правовий статус, правове ста-новище, їх складу;
– з’ясувати зміст, структуру та значення адміністративно-правового ста-тусу державного виконавця, його місце та роль в системі правовідносин та пра-вового становища;
– дослідити особливості адміністративно-правового статусу державного виконавця;
– здійснити класифікацію прав та обов’язків, що входять до адміністрати-вно-правового статусу державного виконавця;
– провести аналіз нормативних положень, які регламентують адміністра-тивно-правовий статус державного виконавця, дослідити проблеми його реалі-зації на практиці;
– вивчити ефективність системи виконання судових рішень державними виконавцями та запропонувати можливості її удосконалення;
– простежити міжнародний досвід адміністративно-правового статусу державного виконавця та запропонувати шляхи удосконалення цього статусу;
– виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання адміністративно-правового статусу державного вико-навця.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в сфері при-мусового виконання рішень.
Предмет дослідження становлять теоретичні і практичні питання визна-чення, нормативно-правового закріплення, реалізації та розвитку адміністрати-вно-правового статусу державного виконавця.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослі-дження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3), виокремлено окремі складові адміністративно-правового статусу державного виконавця (підрозділ 2.1). Для аналізу адміністративно-правового статусу дер-жавного виконавця як соціально-правового явища використовувався метод єд-ності логічного та історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділ 1.1, 1.2). Методи системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний, аналізу та синтезу застосовувалися для дослідження співвідношення адміністративно-правового статусу державного виконавця та правовідносин, які складаються за його участю (підрозділ 2.3, 3.1). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання адміністративно-правового статусу державного виконавця (підрозділи 3.1, 3.2). За допомогою історико-правового методу досліджувались процеси становлення адміністративно-правового статусу державного виконавця (підрозділ 1.1., 1.2). Структурно-логічний та порівняльно-правовий метод використано для аналізу структурних елементів адміністративно-правового статусу державного виконавця (підрозділи 2.1‚ 2.2, 2.3). Методи класифікації‚ групування‚ структурно-логічний застосовувалися для виділення окремих видів повноважень державного виконавця як складових його адміністративно-правового статусу (підрозділ 2.2). За допомогою статистичного методу і документального аналізу визначено недоліки правового регулювання та реалізації адміністративно-правового статусу державного виконавця (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Компаративний метод і документальний аналіз використовувались для вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус державного виконавця (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2).
Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ які регулюють відносини у сфері реалі-зації державними виконавцями свого адміністративно-правового статусу. Дисе-ртант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання адміністративно-правового статусу державного виконавця може бути використано в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності державних виконавців, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні ма-теріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисерта-ція є одним з перших комплексних досліджень адміністративно-правового ста-тусу державного виконавця, а також його правового регулювання та практичної реалізації. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових на-укових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем:
Наукова новизна дисертації характеризується тим, що у представленій ро-боті уперше:
– здійснено аналіз адміністративно-правового статусу державного вико-навця за часів Російської Імперії, Української Народної Республіки, УРСР, відо-кремлено етапи становлення та розвитку;
– визначено місце адміністративно-правового статусу державного вико-навця в системі правовідносин та правового становища особи;
– запропоновано дефініції «державний виконавець», «адміністративно-правовий статус державного виконавця», «юридична відповідальність держав-ного виконавця»;
– виділено ознаки державного виконавця як основного суб’єкта по при-мусовому виконанню рішень;
– здійснено класифікацію обов’язків та прав, що входять до адміністрати-вно-правового статусу державного виконавця;
– відокремлено ознаки юридичної відповідальності державного виконав-ця;
– на підставі зарубіжного досвіду становлення та розвитку правового ста-тусу виконавця розроблено пропозиції щодо його удосконалення;
– вперше виявлено прогалини у правовому регулюванні діяльності дер-жавного виконавця щодо реалізації свого адміністративно-правового статусу і запропоновано рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус державного виконавця;
– сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін та до-повнень до деяких чинних нормативно-правових актів України, зокрема, Закону України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» то-що.
Результатами дослідження з ознаками новизни є удосконалення:
- дефініції «державна виконавча служба»;
- поняття «компетенція»;
- видів функцій державного виконавця.
Результатами дослідження є оновлений подальший розвиток і уточнення у адміністративно-процесуальній сфері:
– визначення і характеристика адміністративно-правового статусу дер-жавного виконавця як важливої соціальної та правової категорії;
– розкрито особливості формування системи елементів адміністративно-правового статусу державного виконавця з визначенням таких його складових: службова правосуб’єктність, обов’язки та права, компетенція, юридична відпо-відальність;
– дістав подальший розвиток аналіз конкретних обов’язків і прав держав-ного виконавця, а також особливостей його юридичної відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки питань адміністративно-правового стату-су державного виконавця, проблем забезпечення прав та свобод громадян під час його реалізації;
– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку про-позицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Закону України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче прова-дження»;
– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність державних виконавців щодо забез-печення прав та свобод громадян, оптимізувати діяльність системи Державної виконавчої служби з метою забезпечення максимальної ефективності її функці-онування, сприятиме практичному забезпеченню реалізації Концепції розвитку цієї системи;
– у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть використовуватись під час проведення занять з дисциплін «Адміністративне право», «Адмініс-тративна відповідальність», «Адміністративний процес».
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднені ди-сертантом на науково-практичній конференції…………………………………, а також на засіданнях кафедри адміністративного права і процесу Київського на-ціонального університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані у п’яти наукових статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Під час дослідження адміністративно-правового статусу державного виконавця ми дійшли до наступного:
1) взявши за основу особливості компетенції, яка покладалась на суб’єктів примусового виконання рішень, умовно можливо відокремити наступні етапи генезису суб’єкта примусового виконання рішень у період з Х до поч. ХХ ст.: Ябедняківський період, пов'язаний з прийняттям «Правди Руської», як основного своду норм, якими затверджено правовий статус ябедників, які повинні були примусово стягувати борги; Мечниківський період, пов'язаний з виданням «Суду Ярославль Владимиречь. Правда Руська», однієї з частин «Правди Руської», де права судових виконавців отримали мечники; Приставський період, пов'язаний з прийняттям князівського Судебника, у якому визначено два види судових виконавців: пристави та підвойські судові грамоти. Магдебурзький період, пов'язаний з запровадженням на Україні Магдебургського права, у якому визначено правовий статус суб’єкта примусового виконання рішень; Капітано-ісправський період, пов'язаний з прийняттям «Статуту Благочиння», у якому було визначено, що органами виконання судових рішень у Росії стали управи благочиння, тобто поліція. Виконання судових рішень було покладене на капітана-ісправника, що очолював повітовий підрозділ поліції та на його підлеглих; Судово-приставський період, пов'язаний з прийняттям Статуту цивільного судочинства 1864 року, у якому визначено правовий статус судового пристава;
2) радянському періоду генезису суб’єктів примусового виконання рішень приаманні наступні етапи ( в основу відокремлення зазначених етапів було покладено особливості правового регулювання цієї категорії суб’єктів):
Непівський період, після прийняття ряду нормативно-правових актів, особливо це стосується Декрету РНК УСРСР «Про Суд» скасовано посаду судового пристава та введено посаду судового виконавця для сприяння народним судам у діяльності по виконанню судових рішень;. Командний період, закон про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік 1938 р., визначивши судових виконавців як єдиний орган примусового виконання, констатував, що судові виконавці перебувають при народних та обласних судах, а також при Верховних Судах автономних і союзних республік; Кодифікаційно-розвитковий період, прийнятий у 1963 році ЦПК УРСР встановив, що виконавче провадження втілено в особі єдиного державного органу - судового виконавця. Визначено права та обов’язки цього органу, порядок діяльності. Вперше на кодифікаційному рівні; Інструкційний період, наказом міністра юстиції СРСР № 22 затверджена Інструкція про виконавче провадження, що стала останнім нормативно-правовим актом, прийнятим у радянські часи щодо виконавчого провадження та правового статусу судового виконавця;
3) державна виконавча служба – це структурний орган публічної влади, який вживає необхідних заходів щодо своєчасного, неухильного і повного примусового виконання рішення, зазначеного в правовому акті примусового виконання;
4) державний виконавець - це державний службовець, наділений владними повноваженнями щодо примусового виконання рішень, вимоги якого (щодо виконання рішень) є обов’язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України;
5) державному виконавцю як основному суюєкту по пимусовому виконанню рішень притаманні наступні ознаки:
А). державний виконавець - це фізична особа, громадянин України, який має відповідну освіту і професійну підготовку та пройшов у встановленому порядку конкурсний відбір або прийнятий за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Державний виконавець обіймає державну посаду лише в державному органі. Він є державним службовцем; Б). державний виконавець повинен відповідати вимогам законодавства України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження»; В). Державний виконавець обіймає оплачувану державну посаду державної служби в установленому порядку. Спеціальне законодавство визначає зміст діяльності виконавця, права, обов'язки, обмеження, гарантії, відповідальність. Г). державному виконавцю присвоюється в установленому порядку відповідний посаді і категорії ранг; Д) державний виконавець виконує державні функції, по-вноваження які покладено на Державну виконавчу службу; Є)державний виконавець здійснює дії, які викликають певні юридичні наслідки; Ж). діяльність державних виконавців має невиробничий характер; З) державний виконавець здійснює заходи по реалізації виконавчого провадження; І) державний виконавець зобов’язаний носити формений одяг та мати службове посвідчення єдиного зразка, ці вимоги зумовлені специфікою роботи, так як йому надане представницьке право від імені держави, відповідно до цього повноваження державного виконавця і його зовнішній вигляд повинні належним чином бути забезпеченні;
6) правовий статус державного виконавця базується на правовому статусі особи та включає наступні елементи: службова правосуб’єктність, обов’язки та права, компетенція, юридична відповідальність;
7) адміністративно-правовий статус державного виконавця – це поняття, зміст якого завжди виражається у сукупності нормативно визначених прав та обов’язків, службовій правосуб’єктності, компетенції та юридичній відповідальності за невиконання чи не якісне виконання своїх повноважень у сфері примусового виконання рішень;
8) елементом адміністративно-правового статусу держаного виконавця є службова правосуб’єктність, яка включає службову правоздатність і службову дієздатність. Службові правоздатність і дієздатність виникають одночасно із вступом особи у службово-правові відносини, тобто з часу зарахування на посаду. Припинення служби є підставою повного припинення службової правосуб’єктності;
9) Обов’язки та права державного виконавця, як структурні компоненти правового статусу можна розділити на два види в залежності від їх родо-видової структури особливостей правового статусу. По-перше, це обов’язки та права загального характеру, притаманні державним службовцям України; по-друге, це спеціалізовані обов’язки та права державного виконавця, які постають у зв’язку з реалізацією службової компетенції;
10) Компетенція як елемент правового статусу особи проявляється саме через визначені функції публічних органів управління та їх посадових осіб.
Для державного виконавця характерні наступні види функцій:
- загальні функції. До них входять: планування, організація управління, комплектація, контроль;
- спеціальні функції. До них відносяться: управління діяльністю, соціальним розвитком, фінансування, реалізація роботи;
11) єдиною групою обов’язків, які входять до адміністративно-правового статусу державного виконавця, та за вчинення яких державний виконавець під-лягає адміністративній відповідальності, є обов’язки державного виконавця не вчиняти корупційні дії та інші правопорушення, пов’язані з корупцією;
12) державний виконавець, як спеціальний суб’єкт (посадова особа) юридичної відповідальності наділений наступними ознаками: 1) правові норми про відповідальність державних виконавців як посадових осіб за порушення по службі враховують особливості служби як виду трудової діяльності; 2) для них встановлюється підвищена відповідальність, оскільки наслідки правопорушень, пов’язаних з не виконанням службових обов’язків негативно проявляються за межами посади; 3) існують спеціальні заходи відповідальності за службові правопорушення (пониження в посаді, пониження в спеціальному званні, позбавлення рангу державного службовця); 4) притягнення державного виконавця до відповідальності за правопорушення не виключає того, що ці ж його дії можуть бути кваліфіковані і як інший вид правопорушення (наприклад, адміністративна відповідальність державних виконавців за корупційні дії може наступати після застосування заходів дисциплінарної відповідальності за це правопорушення);
13) удосконалення діяльності Державної виконавчої служби та державного виконавця необхідно здійснювати у наступних напрямках: по-перше, Україні слід поступово переходити до роздержавлювання сфери примусового виконання рішень. При цьому наявність приватних виконавців не означає самоусунення держави від сфери виконання рішень публічних органів. Держава здійснюватиме контроль та регулювання шляхом ліцензування, страхування професіональної відповідальності, атестації, гарантуватиме захист в разі порушення прав та законних інтересів виконавця, стягувача або боржника; по-друге, приватному виконавцю, слід дозволити займатися різноманітною діяльністю, що не конфліктує із здатністю приватного виконавця проводити виконавчі дії неупереджено і узгоджується з образом виконавця як суб’єкта по наданню юридичних послуг публічним органам. Це особливо вірно, якщо від приватного виконавця вимагають провадження за будь-яким поданим позовом: виконавець має чітке зобов’язання надати послуги з провадження, і йому треба дозволити розпоряджатися своїм часом стосовно іншої невиконавчої діяльності; по-третє, необхідно виробити на законодавчому рівні, систему заходів, яка спонукала до конкуренції між державними та приватними виконавцями, та забезпечувала, принаймні тимчасово, бажану форму конкуренції для приватних виконавців. За будь-яких обставин, немає причини вірити, що державні виконавці забезпечать кращий чи більш економічно вигідний спосіб обслуговування соціальних клієнтів або уряду, і немає ризику доручити провадження таких справ державним чи приватним виконавцям, за вибором клієнта. Отже, не повинно бути жодного обмеженого класу справ, відкладених для державних чи приватних виконавців. Кращим рішенням допомоги соціально залежним клієнтам з боку держави є просто надання субсидій, коли клієнти воліють використовувати приватного виконавця; по-четверте, необхідно, щоб від виконавців вимагалося вести детальний облік (записи) усіх справ у провадженні, а також усіх дій по кожній справі і, що найбільш важливо, фінансових потоків (прибутків та витрат). Облік необхідно заздалегідь детально визначити, щоб забезпечити контролюючий орган необхідною інформацією для встановлення, чи відповідає виконавець стандартам поведінки;
14) запропоновано зміни та доповнення до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження».

Фіолевський Д.П., Лобанцев С.Ю., Мєзєнцев Є.І. Державна виконавча служба України Навчальний посібник/ Під загальною редакцією Д.П. Фіолевського. — К. Алерта, 2004. – 564 с.
. Арсанукаева М.С. Арабский халифат. Шариат (мусульманское право). – М:, 2002. – с.
. Морозова И.Б., Треушников А.М. Исполнительное производство. – М.: ОАО Издательский дом «Городец», 2004. – 528 с.
. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навчальний по-сібник. – К. Атіка, 2002. – 480 с.
. Щербак С.В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого прова-дження в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – Київ: Національна ака-демія наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 218 с.
. Батлер У.Є. Русское право к 1800 году глазами иностранцев: некоторые раз-мышления // Вестник Московського Государственного Университета. (Серия 11 "Право"). – 1996. – № 3. – С. 53-54.
. Пашук А. Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в 17-18 ст. 1648-1782. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1967.– 179 с.
. Валеева Р.X. Гражданские взыскания в русском дореформенном процессе // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1961. – № 1. – С. 148-152.
. Малишев К. Курс гражданського судопроизводства: В 3-т, 2-е, испр и доп. изд. – Т.І. – Спб: Тип. Стасюлевича, 1876. – 444 с.
. Зезюлина Т.А. Организационно - правовые основы становления и функцио-нирования института судебных приставов в России (1864-1917г.г.): Автореф. дисс. канд. юрид. наук: Владимир: Владимирский юридический институт Феде-ральной службы исполнения наказаний, 2006. – 14 с.
. Заворотько П.П., Пастухов В.П. Виконання судових рішень в Українській РСР (історико-правовий нарис). – К.: Вища школа, 1973. – 216 с.
. Ярков В.В. Настольная книга судебного пристава - исполнителя: Учебно- методическое пособие/ Отв. ред. Проф. В.В. Ярков./ 2-е изд., исп. и перераб. – М.: БЕК, 2001. – 752 с.
. Устав гражданського судопроизводства 1864 г. // Internet.: www.infodisk.com.ua/laws.htm.
. Пастухов В. П. История развития законодательства об исполнении судебных решений: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К.: Киевский гос. уни-верситет им. Т. Г. Шевченко, 1970. – 20с.
.Такса оплаты действий судебных исполнителей по исполнению решений и определений. Декрет Сонета Народних Комиссаров от 23.03. 1924 года // Internet.: www.zaki.ru/pages.php?ref=ussr/doc1719.txt&id=1971
. Цивільно-процесуальний кодекс УСРСР 1929 р. // Internet.: www.zaki.ru
. Величко В.О. Організаційно-правові питання діяльності місцевої державної адміністрації: Дис…канд..юрид.наук: 12.00.02.– Х.: Національна юридична ака-демія ім.. Я.Мудрого, 2001. – 210 с.
. Старосьцяк Е. Элементы науки управления. – М.: Прогресс, 1965. – 423 с.
. Про судоустрій України. Закон Української Радянської Соціалістичної Рес-публіки від 5 червня 1981 року № 2022-х / Відомості Верховної Ради. – 1981.– N 24. – Ст. 357.
. Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра Юс-тиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22 // ЛІГА: Еліт 7.5.1. – ІАЦ «Ліга», ЛІ-ГАбізнесінформ, 2003.
. Конвенція по вопросам гражданського процесса. Министерство иностранных дел Украины. / Журнал международного частного права. – N 2. – 1993. – Ст. 33.
. Соглашение между Союзом Советских Социалистических Республик и Фра-нцией о передаче судебных и нотариальных документов и выполнении судебных поручений по гражданским и торговым делам. Ратифицировано Центральным Исполнительным Комитетом СССР 29 сентября 1936 года. // Сборник Законов СССР 1937 г. – отд. II. – N 3. – Ст. 11.
. Конвенция о разрешении арбитражным путем гражданско-правовых споров, вытекающих из отношений экономического и научно-технического сотрудниче-ства. Конвенция вступила в силу 13.08.73. СССР подписал Конвенцию 26.05.72, ратифицировал (Указ Президиума ВС СССР от 20.04.73) // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными го-сударствами. Вып. XXIX.- М., 1975. – С. 102-105.
. Про власність. Закон України від 27 лютого 1991 року № 697-ХІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – N 20. – Ст. 249.
. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких зако-нодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України. За-кон України від 27 квітня 2007 року № 997 // Internet.: www.infodisk.com.ua/laws.htm.
. Цивільний процесуальний кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради . – 1963. – N 30. – Ст. 464.
. Про державну виконавчу службу. Закон України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – N 36-37. – Ст. 243.
. Про виконавче провадження. Закон України від 21 квітня 1999 року № 606 –ХІV // Відомості Верховної Ради. – 1999. – N 24.– Ст. 207.
. Положення про Міністерство юстиції України. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577 // Internet.: www.infodisk.com.ua/laws.htm.
. Про створення відділів державної виконавчої служби та скорочення посад старших судових виконавців та судових виконавців. Наказ Міністерства юстиції України від 19 листопада 1998 року № 62/5// Internet.: www.rada.kiev.ua.
. Питання Міністерства юстиції України. Указ Президента України від 20 квітня 2005 р. № 701 // Internet.: www.rada.kiev.ua.
. Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерс-тва юстиції України. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2005 р. № 320 // Internet.: www.rada.kiev.ua.
. Про внесення змін до закону України «Про виконавче провадження». Закон України від 23 червня 2005року № 2716 – 15 // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 33. – Ст. 430.
. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12.99 р. – №1572 // Офіційний вісник України. – 1999. – №50. – Ст. 8.
. Типове положення про урядовий орган державного управління. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 року // Офіційний Вісник України. – 2000. - № 8.
. Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Авторгов А.М. Державна виконавча служба – псевдореформа та реформа // Юридична газета №23 (59) від 19. 12. 2005 р. – С. 3.
. Internet.: http: //minjust.gov.ua/?do=d&did=3798.
. Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби. Постанова Ка-бінету Міністрів України від 16 грудня 2006 року № 1622 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про внесення змін та доповнень до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Виконавче провадження» щодо реформування державної виконавчої служби. Закон України від 22 грудня 2006 року №512- у // Відомості Верховної Ради України.– 2007.– N 10. – Ст.84
. Про затвердження Положення про Департамент державної виконавчої служ-би. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2005 р. № 711 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про заставу. Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654 // Відомості Вер-ховної Ради. – 1992. – N 47.– Ст.642.
. Про нотаріат. Закон України від 02.09.93 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – N 39. – Ст.383.
. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів. Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781 // Відомості Верховної Ради. – 1994. – N 11. – Ст. 50.
. Питання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2007 р. // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Статистичні дані Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України за 2007 рік // www. dvs.gov.ua.
. Інструкція про проведення виконавчих дій. Затверджена Наказом Міністерс-тва юстиції України від 15 грудня 1999 року № 865 / 4158 // Internet.: www.infodisk.com.ua/laws.htm.
. Про Державну кримінально-виконавчу службу України. Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV // Відомості Верховної Ради. – 2005.– N 30. – Ст.409.
. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1993 – N 52. – Ст. 490.
. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.
. Щербак С.В. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій дер-жави // Право України. - 2001. - № 11. - С. 108-111.
. Большой юридический словарь / Авт.-сост.: Додонов В.Н. и др.; Под ред. А.Я.Сухарева и др. – М.: Инфра М, 1998. – 790 с.
. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-координатор Г.В. Оси-пов. – М.: Инфра М - Норма, 1998. – 486 с.
. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 200 с.
. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Введение в социологию: Учеб.-метод. посо-бие. – К.: МАУП, 1996. – 124 с.
. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация: Учеб. пособие. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 318 с.
. Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности. Личность как об-ъект и субъект социальных отношений. – М.: Изд-во Моск ун-та, 1984. – 288 с.
. Советское административное право: Государственное управление и админи-стративное право / И.А. Азовкин, А.П. Алехин, П.Т. Василенков и др.; Редкол.: Ю.М. Козлов и др. – М.: Юрид. лит., 1978. – 358 с.
. Грибанова М.А. Зміст поняття адміністративно-правового статусу громадя-нина // Держава і право: Збірник наук.пр. – К., 2001. – Вип. 11: Юридичні і полі-тичні науки. – С. 230-235.
. Витрук М.В. Основы теории правового положения личности в социалисти-ческом обществе. – М., 1979. – 229 с.
. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид.лит., 1978. – 207 с.
. Гусарєв С.Д. Теоретичні аспекти забезпечення правового статусу особистості в Україні // Науковий вісник Дніпропетр. юридичного ін-ту МВС України. – 2000. – № 1. – С. 39-44.
. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.: Рарог, 1993. – 234 с.
. Кучинский В.А. Конкретизация конституционного статуса гражданина СССР в текущем законодательстве как проблема социалистической законности // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом об-ществе в свете Конституции СССР 1977г. – Саратов, 1980. – 207 с.
. Шестаков С.В. Адміністративно-правовий статус працівника міліції: Дис…канд..юрид.наук: 12.00.07.– Х.: Національна юридична академія ім.. Я. Мудрого, 2003. – 203 с.
. Янюк Н. Особливості адміністративно-правового статусу посадової особи // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ Ре-гіональної наукової конференції (лютий 1997 р.). – Львів, 1997. – С. 87-90.
. Бахрах Д.Н. Административное право: Крат. учеб.курс. – М.: Норма, 2000. – 275 с.
. Бойко В.И. Административно-правовой статус граждан в Украине // Про-блемы законности. – 1998. – Вып. 34. – С. 94-98.
. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч.-метод. посібник. – К.: Ін Юре, 1999. – 242 с.
. Павленко П.І. Проблема правового статусу посадової особи в юридичній лі-тературі // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. ст. – Донецьк: ДІВС, 1999. – № 1. – С. 150-154.
. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Ч. 1. – 220 с.
. Новоселов В.И. Правовое положение граждан в cоветском государственном управлении. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. – 216 с.
. Смирнов О.В. О правовом статусе рабочих и служащих // Советское госу-дарство и право. – 1974. – №3. – С. 40-48.
. Горшенев В. М. Структура правового статуса гражданина в свете Конститу-ции СССР 1977г. // Правопорядок и правовой статус личности в развитом соци-алистическом обществе в свете Конституции СССР 1977г. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – С. 51-58.
. Советское административное право: Государственное управление и админи-стративное право / И.А. Азовкин, А.П. Алехин, П.Т. Василенков и др.; Редкол.: Ю.М. Козлов и др. – М.: Юрид.лит., 1978. – 350 с.
. Зуй В.В. Адміністративно-правовий статус громадян в Україні // Правова держава Україна: Проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези доп. та наук. повід. респ. н-пр. конфер. 9-11 лист. 1995. – Х., 1995. – С. 107-108.
. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 294 с.
. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. – М.: Юрид.лит., 1964. – 158 с.
. Овсянко Д.М. Административное право: Учеб. пособие для юрид. фак. и ин-тов. – М.Юристъ, 1996. – 303 с.
. Административное право Российской Федерации / А.П. Алехин, Ю.М. Козлов, А.А. Кармолицкий. – М., 1994. – Ч.1. – 269 с.
. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 359 с.
. Кисиль Л.Е. Административно-правовой статус руководителя предприятия: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02. – К., 1994. – 172 с.
. Большой юридический словарь / Под ред.. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998.– 790 с.
. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів влади: Дис…канд.. юрид. наук: 12.00.02.– К.: Київ. Нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – 2000. – 199 с.
. Бачило И.Л. Функции органов управления. – М.: Юридическая література, 1986. – 198 с.
. Власов В.А. Советский государственний аппарат. – М.: Юридическая лите-ратура, 1959. – 167 с.
. Лазарев Б.М. Компетенція органов управління. – М.: Юридическая литера-тура, 172. – 282 с.
. Янюк Н.В. Адміністративно-правовий статус особи: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. – Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 1994. – 168 с.
. Райт Г. Державне управління. – К.: Основи, 1994. – 191 с.
. Армаш Н.О. Керівник органу виконавчої влади: адміністративно-правовий статус: Монографія. – Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2006. – 172 с.
. Якушев І. Юридичні властивості суб’єктів права. // Вісник Львівського уні-верситету. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 33-37.
. Про громадянство України. Закон України від 18 січня 2001 р. № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
. Файоль А. Общее и промышленное управление: Пер. с фр. – М.: Журн. “Ко-нтроллинг”, 1992. – 112 с.
. Ответственность в управлении / И.Л. Бачило, П.Г. Щекочихин, С.В. Катрич и др. – М.: Наука, 1985. – 304 с.
. Государственная служба в зарубежных странах: сб. обзоров законодательства. – М.: ИНИОН РАН, 1996. – 166 с.
. Петелин А.И. Некоторые методологические проблемы исследования юриди-ческой ответственности // Проблемы юридической ответственности по социали-стическому праву: Сб. статей / Ред А.И. Петелин. – Томск: Изд-во Томск. Ун-та, 1977. – 152 с.
. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законода-тельству. – М.: Юрид. лит., 1971. – 240 с.
. Щербак А.И. Социальный механизм юридической ответственности должно-стных лиц. – К.: Наукова думка, 1986. – 152 с.
. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. – К.: Юрін-ком Інтер, 2003.– 544 с.
. Евтихиев А.Ф. Законная сила актов администрации. – СПб.: Люблен. тип., 1911. – 287 с.
. Евтихиев А.Ф. Основы советского административного права. – М., 1925. – 150 с.
. Рождественский А.А. Теория субъективных публичных прав. – М.: печатня А.И. Снегиревой, 1913. – 290 с.
. Шершеневич Г.Ф. Общая теория прав. – М., 1912. – Т. 1. – 618 с.
. Гессен В. М. Теория правового государства. – СПб., 1912. – 67 с.
. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве. – М.: Юриздат, 1947. – 364 с.
. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 520 с.
. Матузов Н.И. Личность, права, демократия. Теоретические проблемы субъ-ективного права. – Саратов: Изд-во Сарат ун-та, 1972 – 292 с.
. Новоселов В. И. Теоретические проблемы развития административно-правового положення граждан СССР в современных условиях: Дис. … докт. юрид. наук. – Саратов, 1979. – 376 с.
. Общая теория права и государства: Учеб. для юрид. вузов / В.С. Афанасьев, А.Г. Братко, А.П. Герасимов и др. Под ред. В.В. Лазарева – М.: Юристъ, 1994. – 367 с.
. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. Часть 1. Предмет и понятие. – М., 1981. – 68 с.
. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
. Фарбер И.Е. Свобода и права человека в советском государстве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1974. – 187 с.
. Толстой Ю.К. К теории провоотношения. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1959. – 87 с.
. Лившиц Р.З. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 210 с.
. Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с.
. Петров Ю.А. Гражданин и должностное лицо в советском государстве. –Автореф.дис…канд.юрид. наук: 12.00.02. – Л., 1975. – 21 с.
. Гербер Р., Юнг Г. Кадры в системе социального управления. –М.: Изд-во “Прогресс”, 1970. – 208 с.
. Старилов Ю.Н. Служебное право: Учеб.пос. – М.: БЕК, 1996. – 698 с.
. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. – К.: Вид-во Київ-го ун-ту. – 1971. – 128 с.
. Пахомов И.Н. Виды советских государственных служащих, их права и обя-занности. – Львов, 1965. – 71 с.
. Горшенев В.М. Структура правового статуса гражданина в свете Конститу-ции СССР 1977г. // Правопорядок и правовой статус личности в развитом соци-алистическом обществе в свете Конституции СССР 1977г. – Саратов: Изд-ёво Сарат. ун-та, 1980. – С. 51-58.
. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 160 с.
. Авторгов А.М. Історія одного відводу. // Юридична газета. – №12 (48). – 30 06 2005. – С. 3.
. Петров Г.И. Основы советского социалистического управления. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 180 с.
. Ткач Г.Й. Вільний розсуд в діяльності адміністрації / В матеріалах Другої національної науково-теоретичної конференції: “Адміністративне право: сучас-ний стан і напрями реформування”, 26-27 травня. – Суми, 2000. – С. 31-33.
. Примірне положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі. Затверджене наказом Міністерства юстиції України від 12 червня 2007 року № 384/5 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про звернення громадян. Закон України від 2 жовтня 1996 № 393 /96 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
. Статистичні дані Державної виконавчої служби // Сайт Державної виконав-чої служби // www.gubs.gov.ua/control/uk/publish.
. Про банки та банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 р. № 121-2 // Відомості Верховної Ради. – 2001. – N 5-6. – Ст.30.
. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох то-мах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Вида-вництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.
. Омаров А.М. Размышление о стиле управления. – 2-е узд., доп. – м.: Поли-тиздат, 1987. – 366 с.
. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник.- Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003.– 576 с.
. Философский энциклопедический словарь / Под ред. Ф. Ильичева. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – 839 с.
. Нижник Н., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісник УАДУ.- 1998.- № 2.- С. 23-31.
. Демократизация апарата управления. (Цветков В.В., Сиренко В.Ф., Ор-зих М.Ф.). – К.: Наукова думка, 1990. – 304 с.
. Порядок та умови обов’язкового державного страхування державних вико-навців. Постанова кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1292 // Офіційний вісник України.– 1998. – N 33. – Ст. 1237.
. Про пенсійне забезпечення. Закон України від 17 листопада 1991 р. № 1788 // Відомості Верховної Ради. – 1992. – N 3. – Ст. 10.
. Про внесення зміни до Порядку та умов обов'язкового державного страху-вання державних виконавців. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 60 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Порядок виплати винагороди державному виконавцю. Наказ Міністерства юстиції України від 07.06.2004 № 665/7 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про порядок утворення та функціонування виконавчих груп при органах державної виконавчої служби. Наказ Міністерства юстиції України від 17.05.2004 № 624/9223 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про введення мараторію на примусову реалізацію майна. Закон України від 29 листопада 2001 року № 2864 // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 10. – Ст. 77.
. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру-том. Закон України від 14 травня 1992 року № 2343 // Відомості Верховної Ради.– 1992.– № 31. – Ст. 440.
. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень. Закон України від 18 листопада 2003 № 1255 // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 11.– Ст.140.
. Міністерство юстиції України // ministjst.gov.ua.
. Ответственность в управлении / И.Л. Бачило, П.Г. Щекочихин, С.В. Катрич и др.; Отв. Ред.: А.Е. Лунев, Б.М. Лазарев. – М.: Наука, 1985. – 304 с.
. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества: Субъекты и объекты управления в социалистическом обществе. – М.: Мысль, 1984. – 223 с.
. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
. Чмутов В.Г. Административная ответственность служащих. /В Межвуз. сб. научн. труд.: «Служба в государственных и общественных организациях». – Свердловск, 1988. – С. 62-65.
. Кисіль Л.Є. «Під’юрисдикційні» обов’язки в правовому статусі посадових осіб /В зб. наук. допов. «Відповідальність у державному управлінні та адмініст-ративне право» (За заг.ред. В.Б. Авер’янова). – К., 2001. – С. 54-56.
. Теория государства и права. Учебник. Издание 2-е, перераб. и доп. (Коро-лев А.И., Явич А.С.) – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. – 551 с.
. Агеева А.Е. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект). – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. – 144 с.
. Щербак А.И. Механизм юридической ответственности должностных лиц. – К.: Наукова думка, 1986. – 64 с.
. Вендров Е.Е. Психологические проблемы управления. – М.: Экономика, 1969. – 160 с.
. Горницький А.А. Проблемы юридической ответственности должностных лиц в государстенном управлении: Автореф.дис…д-ра.юрид. наук: 12.00.02. – К., 1992. – 33 с.
. Горницкий А.А. Государственная дисциплина. – К.: Изд-во по-лит.лит.Украины, 1989. – 191 с.
. Стайнов П., Лазаров К. Дисциплина и ответственность служащих аппарата государственного управления. Этика государственной службы (В сб. «Аппарат социалистического управления»). – М.: Юрид.лит.,1977. – С. 217-238.
. Лазарев Б.М. Специфика ответственности должностных лиц. В сб.научн. труд. «СССР-ГДР: Государственная служба». – М., 1986. – С. 32-38.
. Ответственность в управлении. (Отв. ред. А.Е. Лунев, Б.М. Лазарев). – М.: Наука, 1985. – 304 с.
. Овсянко Д.М. Государственная служба Российской Федерации. – М.: Юристъ, 1996. – 207 с.
. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М.: “Юрид.лит.”, 1966. – 196 с.
. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. – К.: Вид-во Київ-го ун-ту. – 1971. – 128 с.
. Гавриленко Д.А. Государственная дисциплина: Сущность, функции, значение / Под ред. Шергина А.Н. – Мн.: Наука и техника, 1988. – 328 с.
. Кодекс законів про працю. Затверджено Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. № 322 // Відомості Верховної Ради. – 1971.– 50.– Ст. 375.
. Бахрах Д. Н. Административная ответственность. — Пермь: Изд. Перм. гос. ун-та, 1966. — 193 с.
. Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина, Ю.С. Адушкина. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. – 168 с.
. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. — 4-е изд., изм., доп. — Харьков: ООО «Одиссей», 2003. – 880 с.
. Про боротьбу з корупцією. Закон України від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
. Кримінальний кодекс України: Затверджений Законом України від 05.04.2001 // Вісник Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
. Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші право-порушення, пов’язані з корупцією. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 13 // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №
3. – С. 20.
. Кан П. Виконання рішень цивільних судів в Україні // www. Us_Logo.gif/ 07/ gif.
. Еременко Ю. В Луганской области судебный исполнитель сел на скамью подсудимых . // http://citynews.net.ua.
. Сергеев С. В Киеве разоблачены государственные исполнители // www. Kiev2000.com
. Булгак П. Судебных исполнителей призову к порядку. // Газета «День». – № 148. – 17.08. 2005. – С. 2.
. Аналіз діяльності Державної виконавчої служби м. Києва // www. Leschishsn.ogd/info/i006.php.
. Про затвердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства. Постанова Кабінету Міністрв України від 19 квітня 2006 р. № 533 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про деякі заходи запобігання банкрутству підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України. Наказ Міністерства аграрної політики України від 28.03.07 № 222 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про забезпечення дотримання законодавства під час провадження у справах про банкрутство підприємств. Міністерство економіки України від 27.09.05 № 307 // Internet.: www. rada. kiev. ua.
. Про незалежних судових виконавців. Закон Болгарії від 2005 р.// www. commerciallaw.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Лусер Д., Кан П. Огляд режимів виконавчого провадження // www. Us_Logo.gif/ 07/ gif.
. Про судових виконавців. Закон Румунії від 2000 р. // www. commercial-law.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Про виконання та тимчасовий правовий захист позовів. Закон Словенії від 2006 р.//www. commerciallaw.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Про судових виконавців. Закон Угорщини від 2005 р.// www. commercial-law.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Акт виконавчого провадження. Закон Угорщини від 2005 р. // www. com-merciallaw.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Про службові відносини працівників виконавчих органів. Акт LXVIII від 1997 р.// www. commerciallaw.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Про підприємницькі організації. Закон Угорщини від 2004 р. // www. com-merciallaw.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Про судових приставів. Закон Російської Федерації від 1999 р.// www. commerciallaw.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Про виконавче провадження. Закон Російської Федерації від 1999 р. // www. commerciallaw.com.ua/ukr/legislative/ pub/vukon.
. Авторгов А.М. Проблемні питання реального виконання. // «Правовий ти-ждень». – 10.10.2006. – № 10. – С. 4