АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП.............................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Поняття адміністративно-правового статусу
громадянина та його зміст

1.1. Громадянин як суб’єкт адміністративного права та поняття
його адміністративно-правового статусу....................................................................12
1.2. Передумови набуття та види адміністративно-правового
статусу громадянина України......................................................................................30
1.3. Зміст адміністративно-правового статусу громадянина.....................................53
Висновки до розділу 1...................................................................................................65

РОЗДІЛ 2. Нормативно-правове закріплення адміністративно-
правового статусу громадянина

2.1. Нормативно-правове закріплення прав громадянина………….........................70
2.2. Нормативно-правове закріплення обов’язків громадянина...............................94
2.3. Нормативно-правове закріплення гарантій реалізації, охорони
та захисту прав та обов’язків громадянина………...................................................111
Висновки до розділу 2.................................................................................................131

РОЗДІЛ 3. Реалізація адміністративно-правового
статусу громадянина

3.1. Адміністративні правовідносини як необхідна умова реалізації
адміністративно-правового статусу громадянина....................................................136
3.2. Форми реалізації прав та обов’язків громадянина в
адміністративно-правових відносинах......................................................................151
3.3. Акти реалізації адміністративних прав та адміністративних
обов’язків громадянина...............................................................................................168
Висновки до розділ 3...................................................................................................174

ВИСНОВКИ................................................................................................................179

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................190

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Здійснюючи функцію регулювання суспільних відносин, держава визначає зміст прав і свобод громадян, межі їх здійснення, встановлює заборони та відповідальність за їх порушення. Серед гілок державної влади виконавча влада посідає особливе місце. Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави, практичне застосування державою важелів владно-організуючого впливу на певні процеси суспільного розвитку. Водночас через відносини з органами виконавчої влади, їх посадовими особами громадянам надається можливість практично скористатися більшістю з наданих їм Конституцією і законами України прав і свобод, виконати покладені на них обов’язки.
Зв’язок між людиною та правом найбільш повно характеризується через поняття правового статусу, в якому відбиваються всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, потреби, взаємовідносини з державою, трудова та суспільно-політична діяльність, соціальні домагання та їх задоволення.
Для науки адміністративного права та державно-правової практики важливими є дослідження адміністративно-правового статусу громадянина. Адміністративно-правовий статус громадянина дає можливість визначити місце та роль громадянина у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права. Наявність прогалин і колізій в нормативному регулюванні адміністративно-правового статусу створює, по-перше, труднощі при здійсненні посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування своїх повноважень, а по-друге, не забезпечує належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Особливості реалізації громадянами належних їм прав та виконання покладених на них обов’язків в адміністративно-правових відносинах зумовлені тим, що останнім притаманні ознаки владовідносин: обов’язковість виконання громадянином правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Проблеми загального правового статусу громадян знайшли відображення в роботах теоретиків права, а також представників галузевих наук.
Чимало праць по цій проблемі написано ще в радянські часи. Заслуговують на увагу попередні теоретичні дослідження радянських вчених Ц.А. Ямпольської, В.І. Новосьолова. Але на сьогоднішній день ці роботі корисні здебільшого як джерела певних методологічних підходів. Формування сучасного погляду на адміністративно-правовий статус громадянина України має відбуватися на нових концептуальних засадах, які випливають, зокрема, з принципу верховенства прав і свобод людини та громадянина у визначенні змісту та спрямованості діяльності держави (частина 2 ст. 3 Конституції України).
Ті чи інші аспекти адміністративно-правового статусу громадянина досліджувались як у роботах з питань загального правового статусу особи, зокрема Б.М. Лазарева, В.А. Патюлина, О.Ф. Скакун, М.С. Строговича, так і певною мірою в працях дослідників-адміністративистів, в тому числі Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, В.М. Манохина, І.М. Пахомова, Г.І. Петрова, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка та інших вчених.
Базовим правовим актом, який закріплює засади адміністративно-правового статусу громадянина, є Конституція України, а власне реалізація громадянами адміністративно-правового статусу здійснюється практично в усіх сферах суспільного життя і, отже, й регулюється нормами не тільки адміністративного права, а й інших галузей права (конституційного, фінансового, трудового, земельного та інших), тому певне місце у дослідженні різних аспектів цього статусу складають праці дослідників відповідних галузей права.
Проте цілісне монографічне дослідження теоретичних засад, принципів, змісту і форм реалізації адміністративно-правового статусу громадянина України дотепер відсутнє.
Правову основу дослідження становлять норми Конституції України, міжнародно-правові акти з питань правового статусу людини, а також норми багатьох законів, серед яких закони України “Про громадянство”, “Про звернення громадян”, “Про державну службу”, “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП).
Дисертантом досліджено законопроекти, положення яких також знайшли своє відображення в даній роботі. Зокрема, Адміністративно-процедурний кодекс України (попередня назва – Кодекс загальних адміністративних процедур), Кодекс адміністративного судочинства України (попередня назва – Адміністративний процесуальний кодекс) та деякі інші нормативно-правові акти, які в подальшому повинні регулювати різні аспекти адміністративно-правового статусу громадянина, практика їх застосування в умовах проведення адміністративної реформи в Україні.
Теоретичну основу дослідження складають досягнення загальної теорії держави та права, науки адміністративного права, інших галузевих юридичних наук. Серед теоретико-правових джерел основна увага приділялася працям С.С. Алексєєва, М.В. Вітрука, Г.В. Мальцева, Н.І. Матузова, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, О.В. Сурілова та інших. При написанні дисертаційного дослідження також широко використовувались роботи вчених-адміністративістів В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Р.А. Калюжного, А.Т. Комзюка, В.Ф. Опришка, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, інших вітчизняних та зарубіжних вчених. Крім того, дисертантом були досліджені праці дослідників, які приділили увагу окремим аспектам, що стосуються адміністративно-правового статусу громадянина: І.В. Бойко, К.Г. Волинка, І.В. Гамалій, Л.В. Кузенко, О.І. Наливайко, М.О. Перепелиця, Ю.С. Педько, Н.В. Хорощак.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми відділу “Проблеми удосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи” (номер державної реєстрації 0101U001011) та теми відділу “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в поглибленні теоретичних засад визначення адміністративно-правового статусу громадянина та обґрунтуванні напрямків і шляхів удосконалення законодавства України з питань формування та реалізації цього статусу у правозастосовчій практиці.
Відповідно до зазначеної мети у дисертаційному дослідженні вирішуються наступні основні завдання :
дослідити теоретичні засади та розкрити зміст поняття адміністративної правосуб’єктності фізичної особи;
розкрити та визначити на основі уточнення теоретичних підходів до поняття адміністративно-правового статусу громадянина складові елементи цього статусу та з’ясувати їх юридичну природу й взаємозв’язок;
поглибити і уточнити наукові позиції стосовно співвідношення загального, спеціального та індивідуального адміністративно-правового статусу громадянина;
обґрунтувати доцільність введення у науковий та нормотворчий обіг понять “адміністративні права” та “адміністративні обов’язки”, запропонувати критерії класифікації цих прав і обов’язків;
визначити особливості правового положення громадянина як суб’єкта адміністративно-правових відносин;
розкрити напрямки реалізації адміністративно-правового статусу громадянина у відповідних правовідносинах;
виробити конкретні висновки, рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення сучасного українського законодавства з питань формування та реалізації адміністративно-правового статусу громадянина.
Об’єктом дослідження виступає законодавство України, що визначає загальний правовий статус громадянина та практика правозастосування, що складається у зв’язку з реалізацією цього статусу.
Предметом дослідження є правові норми, що закріплюють адміністративно-правовий статус громадянина України та відповідні правовідносини за участю громадян як суб’єктів адміністративного права.
Методи дослідження. Основним методом дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість досліджувати проблеми взаємовідносин громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Дисертант виходить з потреб поєднання вимог теоретико-правового та історико-правового аналізу, об’єктивності, повноти і конкретності наукового пізнання. У роботі застосовані окремі наукові методи пізнання: формально-логічний – для встановлення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, таких як “громадянин”, “особа”, “правовий статус”, “правове положення” тощо; порівняльно-правовий – для аналізу прав і обов’язків громадян та дослідження правової природи статусу, його елементів; статистичний – для здійснення аналізу даних судів щодо стану справ з адміністративного провадження та використання інших звітних даних щодо стану прав громадян; системно-структурний – для дослідження основних тенденцій виникнення та закономірностей розвитку адміністративно-правових відносин в Україні; логіко-семантичний – для внесення пропозицій щодо вдосконалення техніки викладення окремих норм вітчизняного адміністративного законодавства.
Емпірична база дослідження охоплює узагальнення даних, що містять доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, практику Запорізького апеляційного суду та Господарського суду міста Києва, рішення адміністративної комісії при Жовтневій районній адміністрації м. Запоріжжя. Використання опрацьованого емпіричного матеріалу спрямоване на підвищення рівня достовірності і обґрунтованості результатів виконаного дослідження.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою у сучасній українській науці спробою монографічного дослідження теоретичних і практичних аспектів адміністративно-правового статусу громадянина, в якому здійснено аналіз змісту прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов’язків громадян, а також гарантій їх реалізації, охорони та захисту. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано теоретичні положення, обґрунтовано висновки, рекомендації та пропозиції з удосконалення чинного законодавства України.
Найістотнішими результатами дослідження, що зумовлюють його новизну і визначають внесок автора у розроблення зазначеної проблематики є наступні положення і висновки:
висновок про необхідність усунення існуючих прогалин в законодавстві шляхом запровадження у науково-правовому та законотворчому обігу понять “адміністративне право” та “адміністративний обов’язок” громадянина;
обґрунтування класифікації адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина в залежності від сфери виникнення суспільних відносин, в які вступає громадянин;
положення про особливості співвідношення поняття “охоронювані законом інтереси” зі змістом адміністративно-правового статусу громадянина, яке полягає в тому, що ці інтереси не є самостійним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, разом з тим, підлягають врахуванню в процесі реалізації громадянином свого адміністративно-правового статусу;
дістало подальшого розвитку положення щодо доцільності тлумачення традиційної нормативної конструкції “громадянин несе адміністративну відповідальність” у двох аспектах: 1) як обов’язок виступати суб’єктом адміністративної відповідальності, і цей обов’язок виступає специфічним елементом адміністративно-правового статусу громадянина; 2) як адміністративно-деліктні правовідносини за участю громадянина, які є особливою формою реалізації адміністративно-правового статусу громадянина;
доведено висновок щодо набуття громадянином своєрідного “подвійного спеціального” адміністративно-правового статусу в зв’язку з притягненням громадянина, який наділений спеціальним адміністративно-правовим статусом, до адміністративної відповідальності, що дозволяє виокремити специфічний вид адміністративно-правового статусу громадянина – “подвійний спеціальний” адміністративно-правовий статус громадянина;
висновок щодо розмежування таких форм реалізації адміністративно-правового статусу громадянина, як: 1) реалізація адміністративно-правового статусу громадянина без участі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; 2) реалізація адміністративно-правового статусу громадянина за обов’язковою участю органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що сприятиме більш чіткому окресленню меж компетенції органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та надає громадянину більшу свободу при виборі варіантів реалізації своїх прав;
пропозиції щодо доповнення законодавства приписами, які гарантують права та охоронювані законом інтереси громадян в сфері адміністративно-правового регулювання, зокрема, внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, що регулюють податкові правовідносини у зв’язку з виконанням громадянином податкових обов’язків;
пропозиції щодо внесення окремих змін та доповнень в деякі нормативно-правові акти законодавства: стосовно виконання покладених адміністративних обов’язків, зокрема, обов’язку за власний рахунок усунути самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень (шляхом внесення змін до ст. 150 КпАП); стосовно судового провадження по деяких категоріях справ з адміністративних правопорушень: зокрема судовий розгляд по справах про порушення Правил дорожнього руху доцільно проводити тільки по категоріях справ, де відповідачем виступає: особа, що спричинила правопорушення в стані сп’яніння; неповнолітня особа та особа, що не визнає себе винною (шляхом внесення змін до ст. ст. 221, 222 КпАП та ст. 11 Закону України “Про міліцію”).
Практичне значення одержаних результатів. Визначення теоретичних засад адміністративно-правового статусу громадянина дозволить законодавцю виявити законодавчі прогалини в регулюванні належної реалізації громадянами своїх прав та свобод, виконання покладених на громадян обов’язків та дотримання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування правил належного виконання своїх посадових та службових обов’язків. Крім того, проведене дослідження сприятиме розвитку теоретичних засад в галузі адміністративного права. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть бути використані в процесі удосконалення законодавства, що стосується державного регулювання правовідносин, в яких однією із сторін виступає громадянин. Матеріали дослідження також можуть бути застосовані в навчальному процесі, при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій, бути теоретичним матеріалом для вивчення проблем взаємовідносин органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб з громадянами.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження було представлено на науково-практичних конференціях: ІІ Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (м. Суми, 25–27 травня 2000 р.; тези опубліковані); “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.; тези опубліковані); “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (м. Київ, 19 квітня 2001 р.; тези опубліковані); “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 15–16 листопада 2001 р.; тези опубліковані); “Х Міжвузівська студентська наукова конференція” (м. Запоріжжя, 16–17 травня 2002 р.; тези опубліковані); ІІІ Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23–25 травня 2003 р.; тези опубліковані); ІV Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Сімферополь-Ялта, 20–22 травня 2005 р.; тези опубліковані).
Дисертант приймала участь у проведенні семінарів-практикумів, на яких було розглянуто та обговорено деякі аспекти дослідження: семінар для юристів ЗАТ “Утел” 21–25 жовтня 2002 р., м. Черкаси; семінар для юристів ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” 20–22 листопада 2002 р., м. Київ.
Положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 13 наукових публікаціях, п’ять з яких – в фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у декількох розділах колективних монографій: “Виконавча влада і адміністративне право”. – К., 2002. – С. 155–169; “Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики”. – К., 2003. – С. 180–194.
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків (після кожного розділу та кінцевого висновку) та списку використаних джерел, який нараховує 308 позицій.
Загальний обсяг роботи 213 сторінок, з них 24 сторінки становить список використаних джерел.

Список літератури

В И С Н О В К И

1. Правовий статус – це соціально допустимі та необхідні можливості особи не просто як індивіда, а як громадянина держави, оскільки вони гарантовані авторитетом держави. Зміст правового статусу в цілому визначає межі діяльності громадянина до інших осіб, колективів, держави, природи, рамки його активної та пасивної життєдіяльності.
Громадянин від дня свого народження й до смерті безперестанно знаходиться в сфері регулювання норм адміністративного права. А отже, визначення змісту адміністративно-правового статусу громадянина має велике значення для використання та захисту належних йому прав, свобод та виконання покладених на нього обов’язків.
Адміністративно-правовий статус громадянина визначається дисертантом як встановлена законом та іншими нормативно-правовими актами система прав та обов’язків громадянина, які реалізуються через суспільні відносини в сфері державного управління, та забезпечуються системою юридичних гарантій на участь в управлінні державними справами і задоволенні публічних та особистих інтересів через діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Дисертант в даній роботі розглядає наступні види адміністративно-правового статусу громадянина: загальний, спеціальний, подвійний спеціальний та індивідуальний.
Загальний адміністративно-правовий статус громадянина – це статус особи як громадянина держави закріплений в Конституції, законах України та міжнародно-правових актах, ратифікованих Верховною Радою України.
Кожен громадянин наділений не тільки загальним правовим статусом, але також має можливість стати носієм комплексу спеціальних прав та обов’язків (правовий модус особи), що передбачає набуття громадянином спеціального адміністративно-правового статусу, а притягнення громадянина, який наділений спеціальним адміністративно-правовим статусом, до адміністративної відповідальності тягне набуття громадянином подвійного спеціального адміністративно-правового статусу.
Індивідуальний адміністративно-правовий статус громадянина складається з сукупності персоніфікованих прав та обов’язків та характеризує громадянина як певного індивіда в суспільстві.
2. Зміст адміністративно-правового статусу громадянина розкривається через його елементи. Елементами адміністративно-правового статусу громадянина визначено 1) права; 2) обов’язки; 3) юридичні гарантії.
Чітке визначення елементів адміністративно-правового статусу громадянина та включення до його складу таких категорій як права, обов’язки та гарантії їх забезпечення, охорони та захисту дозволило відокремити передумови набуття адміністративно-правового статусу громадянина, розкрити його зміст та визначити специфічний елемент такого статусу.
3. Права громадянина в структурі адміністративно-правового статусу – це формально визначені, юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами, офіційна міра дозволеної можливої поведінки людини в суспільстві.
Термін “свобода” знаходиться у площині суб’єктивного права, є самостійною категорією та визначає суб’єктивну можливість громадянина вчиняти чи утриматись від вчинення певних дій. Проте, зазначена категорія не входить до складу елементів адміністративно-правового статусу громадянина, оскільки свобода є загальною можливістю особи (принципом права) та не розповсюджується на галузеві права.
В галузі адміністративного права відсутнє визначення “адміністративні права особи”. З метою заповнення цієї прогалини дисертантом запропоновано запровадження поняття “адміністративні права особи” у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні – це комплекс прав, свобод та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, які виникають у зв’язку із задоволенням людиною або громадянином своїх потреб та ставить особу у статус суб’єкта адміністративних правовідносин. У вузькому розумінні – це комплекс прав особи, які виникають у зв’язку із реалізацією людиною або громадянином свого адміністративно-правового статусу.
В залежності від сфери виникнення адміністративних прав дисертант поділяє їх на (1) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому особистих (громадянських) прав, (2) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому політичних прав, (3) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому економічних прав, (4) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому соціальних прав, (5) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому культурних прав.
4. В якості окремого елемента адміністративно-правового статусу громадянина не виділяються охоронювані законом інтереси громадян.
Охоронювані законом інтереси громадянина в галузі адміністративного права – це інтереси, які виникають в сфері управлінської діяльності. Вони знаходять своє відображення в адміністративних правах громадянина. У більшості випадків вони збігаються з ними, але не завжди. Дисертантом запропоновано визначати інтереси громадян як такі, що охороняються законом, а не законні інтереси, оскільки, знаходячи закріплення в законі, інтереси стають правами і відповідно захищаються та реалізуються.
Дисертантом виділяється дві групи охоронюваних законом інтересів громадян: 1) охоронювані законом інтереси, які передують праву; 2) охоронювані законом інтереси, які породжуються суб’єктивним правом.
В зв’язку з наведеною класифікацією виділяються наступні види охоронюваних законом інтересів громадян: основний та допоміжний. Основний охоронюваний законом інтерес реалізується в процесі використання громадянином певного права. Допоміжний охоронюваний законом інтерес сприяє більш повному застосуванню громадянином свого правового статусу.
При дослідженні поняття “охоронювані законом інтереси” дисертант дійшла висновку про особливості співвідношення даного поняття зі змістом адміністративно-правового статусу громадянина, які полягають в тому, що ці інтереси не є самостійним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, але підлягають врахуванню в процесі реалізації такого статусу.
Як соціальна категорія інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, а й у принципах права. Він сприяє формуванню правового положення особи. А отже, охоронюваний законом інтерес виділяється як елемент структури соціального, а не правового статусу.
5. В науці адміністративного права та законодавстві залишається не визначеним термін “адміністративний обов’язок”. Ґрунтуючись на загальнотеоретичному тлумаченні юридичного обов’язку, запропоноване наступне визначення адміністративного обов’язку – це встановлена державою (органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а в визначених законодавством випадках іншими суб’єктами), закріплена в адміністративному законодавстві міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства та особистих інтересів громадян.
В залежності від сфери виникнення суспільних правовідносин, які регулюються державою, дисертант виділяє (1) адміністративні обов’язки, що виникають з особистих прав інших осіб, (2) адміністративні обов’язки, що виникають з політичних прав інших осіб, (3) адміністративні обов’язки, що виникають з економічних прав інших осіб, (4) адміністративні обов’язки, що виникають з соціальних прав інших осіб, (5) адміністративні обов’язки, що виникають з культурних прав інших осіб.
Класифікацію адміністративних прав та адміністративних обов’язків запропоновано здійснювати відповідно до встановленої конституційної моделі закріплення прав та обов’язків громадян.
6. Здійснивши аналіз закріплення прав та обов’язків громадянина в сфері податкового законодавства, а саме закони України “Про систему оподаткування”, “Про державну податкову служу України”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про податок з доходів з фізичних осіб” можна зробити висновок про недостатність закріплення прав громадян в сфері податкового законодавства, і відповідних гарантій їх реалізації.
Дисертантом запропоновано законодавче закріплення наступних прав громадян в сфері податкового законодавства: право не допускати посадових осіб податкових органів до здійснення перевірки за відсутності належним чином оформлених документів на проведення такої перевірки; право на отримання відстрочення та розстрочення сплати податкових зобов’язань на підставах, передбачених законом; право на отримання безкоштовних консультацій від посадових осіб податкових органів; встановлення термінів проведення податковим органом процедури скасування (припинення) державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Також дисертантом пропонується внести доповнення до ст. 58 Господарського кодексу України та до Положення про порядок реєстрації суб’єктів господарювання та визначити термін для скасування (припинення) державної реєстрації суб’єкта господарювання у 30-денний строк з дня подання відповідних відомостей до газети “Урядовий кур’єр” або іншого офіційного друкованого видання органу державної влади. Крім того, необхідно визначити, що дані відомості подаються реєструючим органом на протязі 10 робочих днів з дати подання заяви про скасування (припинення) державної реєстрації господарюючого суб’єкта або на протязі 10 днів після набрання рішенням суду про скасування (припинення) такої реєстрації законної сили.
7. Адміністративна відповідальність – це передбачені законом вид і міра державно-владного зазнання особою втрат особистого, організаційного та майнового характеру за вчинене адміністративне правопорушення.
Аргументується положення щодо розгляду адміністративної відповідальності громадянина в двох аспектах: 1. як обов’язок громадянина виступати суб’єктом адміністративної відповідальності; 2. як фактичні адміністративно-деліктні правовідносини. У випадку, коли адміністративна відповідальність розглядається в якості обов’язку, вона є специфічним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, який виникає тільки в разі скоєння особою правопорушення та є підставою для набуття громадянином спеціального адміністративно-правового статусу або “подвійного спеціального” адміністративно-правового статусу, у разі коли особа є спеціальним суб’єктом адміністративного права.
8. Головним чинником забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу громадянина виступає такий його елемент як юридичні гарантії.
Юридичні гарантії – це не тільки норми права, а й система заходів, що забезпечує реалізацію громадянами своїх прав і обов’язків та запобігає їх порушенню. Гарантія виступає у двох якостях: як право, і як засіб реалізації, охорони і захисту суб’єктивного права.
Гарантії – це основний елемент адміністративно-правового статусу громадянина, оскільки використання громадянином належних йому прав та виконання обов’язків є неможливим у випадку декларативного їх закріплення в нормах права. Для повноцінного використання громадянином соціальних благ, необхідними є саме гарантії – як механізм забезпечення, охорони та захисту прав громадян.
Важливими гарантіями адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадян є відповідальність посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування та відшкодування ними шкоди громадянам.
Необхідним є посилення юридичних гарантій прав та обов’язків громадянина, зокрема, шляхом прийняття такого принципово нового нормативно-правового акту, як Адміністративно-процедурний кодекс, в якому регулюватиметься адміністративна (позасудова) процедура розгляду скарг громадян на незаконні рішення, дії або бездіяльність органів виконавчої влади та їх посадових осіб, а також внесення відповідних змін до статусу і розширення повноважень деяких інституційно-організаційних гарантій прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, насамперед Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і Конституційного Суду України.
9. Під час правового закріплення того чи іншого права людини і громадянина слід чітко формулювати його зміст, тобто передбачати можливі правові наслідки, які виникають у громадянина в зв’язку з реалізацією зазначеного права; при закріпленні обов’язків громадянина слід однозначно і вичерпно формулювати вимоги до його поведінки, що випливають з даного обов’язку.
Подальше вдосконалення законодавства повинно здійснюватися в наступних напрямках:
а) приведення у відповідність з вимогами Конституції України правоохоронного законодавства (Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного процесуального кодексу в частині провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, Закону України “Про міліцію” в частині, що визначає права міліції на застосування примусу стосовно громадян тощо);
б) перегляд та встановлення нового підходу до відповідальності за вчинені громадянами правопорушення, врегулювання принципу основного та додаткового покарання;
в) нормативно-правовий акт, що встановлює компетенцію та функції державного органу, закріплює його права щодо регулювання суспільних відносин, також повинен закріплювати права громадян в цій сфері державного управління та місцевого самоврядування, які повинні кореспондуватися з обов’язками відповідного органу влади;
г) правове закріплення змісту конкретного права чи обов’язку громадянина безперечно має супроводжуватися правовою регламентацією процедури їх здійснення.
10. Розвиток правових засад в нашій державі передбачило визнання адміністративно-правових відносин не тільки як регулювання управлінської діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а й запровадило регламентацію демократичних взаємовідносин між зазначеними органами та громадянами. Тобто головна мета адміністративних правовідносин визначена як забезпечення кожній людині реального додержання та охорони у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування належних їй прав і свобод.
11. Адміністративно-правові відносини є результатом застосування правил поведінки, що містяться в адміністративно-правових нормах, до певних управлінських ситуацій.
При цьому, дисертант виділяє наступні форми реалізації прав та обов’язків громадянина:
Без обов’язкової участі органу виконавчої влади:
1. Дотримання громадянином встановлених нормами права певних правил поведінки.
2. Використання громадянином наданого йому законом права.
За участю органів виконавчої влади:
1. Звернення громадянина до державного органу з метою реалізації належного йому права та свободи.
2. Прийняття державним органом обов’язкових до виконання приписів, пов’язаних з покладенням на громадянина обов’язків та контроль за їх виконанням.
3. Притягнення громадянина до відповідальності за невиконання обов’язків.
4. Оскарження громадянином рішень державних органів:
а) адміністративне (процедурне) провадження;
б) судове провадження.
12. Реалізація адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина відбувається шляхом не тільки прийняття владними суб’єктами відповідних актів, а перш за все, шляхом здійснення самим громадянином дій щодо реалізації свого адміністративно-правового статусу та вступом у адміністративно-правові відносини.
Отже, акт реалізації адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина – це дії громадянина, спрямовані на встановлення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин, які ґрунтуються на нормах адміністративного права.
Відповідно до елементів адміністративно-правового статусу громадянина, дисертант пропонує наступну класифікацію актів реалізації адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина:
1. дії, внаслідок яких реалізуються адміністративні права громадян;
2. дії, внаслідок яких на громадян покладаються певні адміністративні обов’язки;
3. дії, внаслідок яких наступає відповідальність за порушення громадянином своїх обов’язків.
13. Об’єктивно зумовлені наступні зміни та доповнення українського законодавства.
Для дійового механізму захисту громадянами своїх порушених прав повинен бути чітко визначений інститут представництва в адміністративному праві. Громадяни повинні мати право скористатися послугами адвоката або особи, яка має спеціальну освіту, не тільки в ході судового розгляду, а й у випадках вступу в адміністративно-процедурні відношення.
Потребує негайного запровадження спеціального законодавчого акту про відшкодування шкоди (матеріальної та моральної) громадянам, заподіяної не тільки юрисдикційними органами, а й органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
При розгляді звернень громадян в позасудовому порядку законом повинен бути передбачений захист прав, свобод та інтересів третіх осіб. Необхідно доповнити Закон України “Про звернення громадян” положеннями щодо порядку надання заяв та скарг третіми особами, які виступають зацікавленими сторонами в процесі.
Необхідною умовою реалізації гарантії є встановлення законодавцем чітких процедурних норм виконання посадовими особами своїх обов’язків. Зокрема, потребує вдосконалення Закон України “Про звернення громадян” в частині: 1) встановлення не лише термінів розгляду скарг та заяв громадян, але й строку направлення відповіді заявнику; 2) визначення вичерпного переліку підстав передачі заяв та скарг на розгляд іншим органам, порядку та строків такої передачі, а також обов’язку державних органів повідомляти заявника про здійснену передачу та її підстави; 3) закріплення переліку посадових осіб, на які покладається обов’язок розгляду заяв чи скарг громадян.
Відповідних змін потребують норми, що регулюють відповідальність громадян, а саме внести доповнення до ст. 150 КпАП, що в разі повторного скоєння правопорушення на особу покладається обов’язок в 10-ти денний термін з дня винесення постанови про накладання адміністративного стягнення за власний рахунок усунути самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, а в разі відмови – відшкодувати роботи комунальних служб по усуненню відповідних порушень.
Нові орієнтири вимагають нових акцентів: перший полягає в необхідності переглянути усі адміністративно-правові заборони, що містяться в чинному законодавстві про адміністративні правопорушення, які є необґрунтованими щодо обмеження прав і свобод громадян; другий стосується чіткої організації адміністративно-юрисдикційного процесу, в якому має бути визначена правова позиція кожного з учасників. Необхідно не тільки продекларувати права, а й закріпити детально розроблений механізм їх захисту.
Оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадянина має відбуватися шляхом закріплення в законі не тільки природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід’ємною частиною правового положення громадян у розвинутих країнах світу, але й створенням реального механізму забезпечення реалізації цих прав, а саме:
а) Створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод, ефективного надання органами виконавчої влади населенню різноманітних управлінських послуг. Вбачається необхідним введення консультаційних центрів при Управліннях по утриманню житлового господарства відповідних районів міста (або при районних органах МВД, або при районних радах) на добровільних засадах, де громадяни могли б безкоштовно отримати відповідну юридичну інформацію про свої права, свободи чи обов’язки стосовно конкретної життєвої ситуації.
б) Здійснення внутрішнього контролю за виконанням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами покладених на них обов’язків щодо забезпечення прав і свобод громадянина. З цього приводу необхідним є запровадження служби внутрішнього розслідування, на яку буде покладено обов’язок контролю діяльності відповідного владного суб’єкта та передані повноваження щодо розгляду звернень громадян на дії або бездіяльність посадових осіб даного органу.
в) Подальший розвиток та удосконалення процесуального механізму захисту прав громадян у межах виконавчої влади позасудовим шляхом.
г) Приведення у відповідність з вимогами Конституції України правоохоронного законодавства (Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України “Про міліцію” в частині, що визначає права міліції на застосування примусу стосовно громадян тощо).
д) З метою розширення участі громадян України в державному управлінні, зміцнення громадського порядку, посилення боротьби зі злочинністю доцільно розв’язати проблему організації їх участі в охороні правопорядку, розроблення проектів законів, що мають регулювати відповідні організаційні форми громадських формувань правоохоронного напрямку.
е) Визначення особливостей спеціального адміністративно-правового статусу окремих категорій фізичних осіб (переселенців, осіб, які займаються бродяжництвом та інших) шляхом прийняття спеціальних законів.
Усі наведені вище заходи допоможуть вдосконалити адміністративно-правовий статус громадян, а отже, повно і правильно використовувати свої права і свободи громадянами України.
Адміністративне право має стати вирішальним засобом забезпечення належного дотримання та дієвого захисту прав і свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади, особливо на сучасному етапі її реформування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (далі – ВВРУ). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
3. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування // ВВРУ. – 1998. – № 23. – Ст. 121.
4. Земельний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – №
5. Лісовий кодекс України // ВВРУ. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
6. Основи законодавства про культуру // ВВРУ. – 1992. – № 21. – Ст. 294.
7. Кодекс законів про працю України (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. — № 50. – Ст. 375.
8. Цивільний процесуальний кодекс України. Кодекси України: У 3-х кн. – Кн. 2. – К., 1996.
9. Цивільний кодекс України // ВВРУ. – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356.
10. Кримінальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – №№ 25–26. – Ст. 131.
11. Адміністративно-процедурний кодекс. (Проект). – К.: Робоча група Міністерства юстиції України, 2000.
12. Адміністративний процесуальний кодекс. (Проект). – К.: Робоча група Верховного Суду України, 2000.
13. Кодекс України про адміністративну відповідальність. (Проект). – К.: Робоча група Верховного Суду України, 2000.
14. Про громадянство України: Закон України в ред. від 16.04.97 // ВВРУ. – 1997. – № 23. – Ст.169.
15. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.92 // ВВРУ. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
16. Про нотаріат: Закон України від 02.09.93 // ВВРУ. – 1993. – № 39. – Ст. 793.
17. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.91 // ВВРУ. – 1991. – № 51. – Ст. 793.
18. Про звернення громадян: Закон України від 12.10.96 // ВВРУ. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
19. Про судоустрій: Закон України № 3018-ІІІ від 07.02.2002 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1.
20. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення: Закон України від 05.04.2001 // ВВРУ. – 2001. – № 22. – Ст. 107.
21. Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду: Закон України від 01.12.94 // ВВРУ. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
22. Про систему оподаткування: Закон України від 18.02.97 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1997. – № 16. – Ст. 119.
23. Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 26.06.97 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – № 37. – Ст. 237.
24. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.97 // ВВРУ. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
25. Про збір на обов’язкове соціальне страхування: Закон України від 26.07.96 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1997. – № 37. – Ст. 238.
26. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон УРСР від 25.06.91 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
27. Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 01.12.98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 51. – Ст. 1870.
28. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 01.03.91 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1992. – № 3. – Ст. 10.
29. Про державну допомогу сім’ям з дітьми: Закон України від 21.11.92 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1993. – № 5. – Ст. 21.
30. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.91 (із змінами та доповненнями) // Верховна Рада УРСР. – 1991. – № 14. – Ст. 170.
31. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 42. – Ст. 2075.
32. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.93 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1993. – № 16. – Ст. 167.
33. Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 18.06.99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 28. – Ст. 1369.
34. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 19. – Ст. 813.
35. Про статус народного депутата України: Закон України від 17.11.92 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
36. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22.10.93 // ВВРУ. – 1993. – № 45. – Ст. 425.
37. Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16.12.93 // ВВРУ. – 1994. – № 4. – Ст. 18.
38. Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист: Закон України від 24.03.98 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1998. – № 40–41. – Ст. 249.
39. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.94 // ВВРУ. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
40. Про біженців: Закон України від 24.12.93 // ВВРУ. – 1994. – № 16. – Ст. 90.
41. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.99 // ВВРУ. – 1999. – № 20–21. – Ст. 190.
42. Про інформацію: Закон України від 02.10.92 // ВВРУ. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
43. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97 // ВВРУ. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
44. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.02.92 // ВВРУ. – 1994. – № 34. – Ст. 504.
45. Про політичні партії в Україні: Закон України від 05.04.2000 // ВВРУ. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
46. Про освіту: Закон України від 23.03.96 // ВВРУ. – 1996. – № 21. – Ст. 84.
47. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 01.12.94 // ВВРУ. – 1994. – № 52. – Ст. 455.
48. Про надзвичайний стан: Закон України від 26.06.92 // ВВРУ. – 1992. – № 37. – Ст. 538.
49. Про міліцію: Закон України від 20.12.90 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
50. Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.92 // ВВРУ. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
51. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб: Закон України від 11.07.95 // Голос України. – 1995. – 11 серпня. – № 151.
52. Про державну службу: Закон України від 16.12.93 // ВВРУ. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
53. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.98 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. – 1998. – №№ 36–37. – Ст. 243.
54. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.90 // ВВРУ. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
55. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 // ВВРУ. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
56. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22.05.03 // ВВРУ. – 2003. – № 37. – Ст. 308.
57. Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України: Закон України від 21.01.94 // ВВРУ. – 1994. – № 18. – Ст. 101.
58. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.95 // ВВРУ. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
59. Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24.05.2000. № 717 // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 97.
60. Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб: Указ Президента України від 31.10.98. № 120/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 44. – Ст. 1620.
61. Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 29.05.2001 // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 95.
62. Про невідкладні заходи з прискорення процесу реформ і виведення України з економічної кризи: Указ Президента України // Урядовий кур’єр. – 1997. – 15 квітня.
63. Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства: Указ Президента України від 06.11.97. № 1247/97 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 46. – С. 22.
64. Про додаткові заходи по реалізації прав людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання: Указ Президента від 15.06.2001 р. (із змінами) // Голос України. – № 108. – 20 червня.
65. Про державне мито: Декрет КМУ від 21.01.93 // ВВРУ. – 1993. – № 13. – Ст. 113.
66. Про місцеві податки і збори: Декрет КМУ від 20.05.93 // ВВРУ. – 1993. – № 30. – Ст. 336.
67. Про засади державної політики України в галузі прав людини: Постанова Верховної Ради України від 17.06.99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 25. – Ст. 1147.
68. Про деякі правила прописки громадян: Постанова Ради Міністрів СРСР від 28.08.74 № 687 // ЗП СРСР. – 1974. – № 19. – Ст. 110.
69. Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги: Постанова Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.03 р. // Урядовий кур’єр. – № 23. – 6 лютого.
70. Про першочергові заходи у вирішенні питань виїзду громадян України за кордон: Постанова КМУ від 31.12.92 № 738 // ЗП України. – 1993. – № 1–2. – Ст. 32.
71. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання ресурсів, затверджене постановою КМУ від 10.08.92 № 459 // ЗП України. – 1992. – № 9. – Ст. 217.
72. Положення про допризовну підготовку юнаків і Положення про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей: Указ Президента України від 16.03.94 № 95 // Укази Президента України. – 1997. – Т. 1. – С. 596.
73. Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затверджене Указом Президента України від 31.07.98 № 827/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 31. – Ст. 1162.
74. Положення про державну реєстрацію нормативних міністерств, органів державної виконавчої влади, що забезпечують права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджене постановою КМУ від 28.12.92 № 731 // ЗП України. – 1993. – № 1–2.
75. Положення про прикордонний режим, затверджене постановою КМУ від 27.07.98 № 1147 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 30. – Ст. 1127.
76. Положення про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затверджене постановою КМУ від 17.05.99 № 825 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 20. – Ст. 887.
77. Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкового) палива, затверджене постановою КМУ від 21.10.95 № 848 (в ред. постанові КМУ від 22.09.97 № 1050) // ЗП України. – 1996. – № 2. – Ст. 76.
78. Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, затверджене постановою КМУ від 22.02.99 № 238 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 8. – Ст. 289.
79. Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, виплати допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затверджене постановою КМУ від 27.04.98 № 578 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 17. – Ст. 635.
80. Положення про порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю, затверджене постановою КМУ від 27.04.98 № 578 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 17. – Ст. 635.
81. Положення про порядок проведення конкурсу на заняття вакантних посад державних службовців, затверджене постановою КМУ від 04.10.95 // ЗП України. – 1996. – № 2. – Ст. 56.
82. Порядок перебування на державній службі робітників патронажної служби членів Уряду України, затверджене постановою КМУ від 31.05.95 № 377 // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 84–85.
83. Положення про посвідчення особи для повернення в Україну, затверджене постановою КМУ від 12.08.94 № 554 // ЗП України. – 1994. – № 11. – Ст. 281.
84. Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою ВРУ від 02.09.93 № 4323-ХІІ // ВВРУ. – 1993. – № 40. – Ст. 385.
85. Положення про дипломатичний паспорт України, затверджене Указом Президента України від 26.02.98 № 153/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 9. – Ст. 335.
86. Положення про службовий паспорт України, затверджене Указом Президента України від 26.02.98 № 153/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 9. – Ст. 335.
87. Положення про посвідчення особи моряка, затверджене Указом Президента України від 05.06.93 № 194 // Укази Президента України. – 1997. – Т. 1. – С. 808.
88. Типове положення про відділ субсидій районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затверджене постановою КМУ від 01.03.99 № 280 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 9. – Ст. 330.
89. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 13.12.97 № 13 “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права і свободи громадян”.
90. Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 р. за № 1388 // Офіційний вісник України. – № 36. – 24 вересня. – С. 6.
91. Правила санітарної охорони території України, затверджене наказом Міноборони України від 27.06.95 № 166 // БНА. – 1996. – № 2. – С. 39.
92. Правила військового обліку громадян України, затверджене наказом Міноборони України від 27.06.95 № 166 // БНА. – 1996. – № 2. – С. 39.
93. Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затверджена постановою КМУ від 14.04.97 № 348 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – С. 86.
94. Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України, затверджене наказом МВС України від 10.06.98 № 414 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 32. – Ст. 1213.
95. Інструкція про порядок оформлення, обліку, видачі та збереження документів для виїзду за кордон у службових справах військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, затверджене наказом Міноборони України від 23.12.96 № 395 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 21. – С. 90.
96. Інструкція про порядок передачі підрозділами Прикордонних військ України іноземців та осіб без громадянства, що є порушниками законодавства України про державний кордон і правовий статус іноземців, приймання зазначених осіб органами внутрішніх справ України, їх утримання та видворення за межі держави, затвердженої спільним наказом Державного Комітету по справах охорони державного кордону і Міністерством внутрішніх справ України від 25 грудня 1997 року № 477/877 // Офіційний вісник України. – № 2. – 29 січня. – С. 251.
97. Інструкція щодо оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом МВС України за № 185 від 22.02.01 р. (із змінами) // Офіційний вісник України. – № 13. – 13 квітня. – С. 322. – Ст. 582.
98. Перелік підприємств, установ, організацій, що перебувають у державній або комунальній власності, на яких громадяни можуть проходити альтернативну службу, затверджений постановою КМУ від 10.11.99 № 2066 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 45. – Ст. 2240.
99. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Постановою ВРУ від 21.12.93 // ВВРУ. – 1994. – № 6. – Ст. 3.
100. Концепція адміністративної реформи в Україні //Адміністративна реформа в Україні. Документи і матеріали. Український правовий часопис. – Вип. 4. – К., 1999. – 62 с.
101. Акт проголошення незалежності України // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. Качуренко. – К., 1992. – С. 12.
102. О праве граждан Российской Федерации на свободу передвижения, выбор м