АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ

Короткий опис

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ЛУГАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИЕТУТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМ. Е.О. ДІДОРЕНКА МВС УКРАЇНИ
На правах рукопису

КІРІЛЕНКО ФЕДІР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК: 347.78 : 088

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ
ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право
і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Курило Володимир Іванович

Київ-2011
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………..4

ВСТУП…………………………………………………………………………...5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ……………………………………………………….13
1.1. Становлення та розвиток інституту права інтелектуальної власності………………………………………………………13
1.2. Поняття адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності………………………………………………………………………....21
1.3. Джерела права у сфері адміністративно-правого захисту прав інтелектуальної власності на сучасному етапі державотворення……………37
Висновки до розділу 1…………………………………………………..............52

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ………………………..57
2.1. Структура та повноваження державних органів у сфері захисту права інтелектуальної власності………………………………………………………57
2.2. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності правоохоронними органами Україні …………………………………………..68
2.3. Гарантії адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності в Україні………………………………………………………...……81
Висновки до розділу 2…………………………………………………..............96

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ………………………101
3.1. Міжнародно-правові основи захисту права інтелектуальної власності………………………………………………………..........................101
3.2. Міжнародний досвід організації адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності правоохоронними органами………………………………………………………..........................115
3.3. Удосконалення механізму захисту права інтелектуальної власності правоохоронними органами України ………………………………………..129
Висновки до розділу 3………………………………………………................142

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..146

ДОДАТКИ………………………………………………………………….....159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….164

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АМК України – Антимонопольний комітет України
АРК – Автономна Республіка Крим
ВАС України – Вищий адміністративний суд України
ВРУ АРК – Верховна Рада Автономної Республіки Крим
ВС України – Верховний суд України
ВАПП – Всеукраїнська асоціація патентних повірених
ВОІВ – Всесвітня організації інтелектуальної власності
ГК України – Господарський кодекс України
Головдержзахист – Головна державна інспекція захисту рослин
ДААСП – Державне агентство України з авторських прав
ДДІВ – Державний департамент інтелектуальної власності
Держадміністрація – Державна адміністрація
Держсортслужба – Державна служба з охорони прав на сорти рослин
ДСТУ – Державні стандарти товарів України
ДІТ МВС України – Департамент інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України
СДІМ – Служба дільничних інспекторів міліції
ДП – Державне підприємство
КК України – Кримінальний кодекс України
КМ України – Кабінет Міністрів України
КС України – Конституційний суд України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні порушення
МінАП – Міністерство аграрної політики
Мінфін – Міністерство фінансів
РМ АРК – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
ПІВ – Право інтелектуальної власності

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В сучасних економічних та політичних умовах розвитку України все більшу роль відіграють процеси, що відбуваються в сфері інтелектуальної власності. Саме вона є важливою частиною основних ресурсів держави, її науково-технічного потенціалу, який є вагомим чинником в сучасних економічних перетвореннях. Сприйняття інтелектуального продукту, (зокрема об’єкту промислової власності – винаходу, промислової моделі тощо) як категорії власності, усвідомлення необхідності його охорони та захисту зумовлює законодавче регулювання правовідносин, пов’язаних зі створенням, правовим захистом та використанням винаходів та інших інтелектуальних продуктів.
Існуюча в Україні нормативно-правова база в цілому забезпечує правову охорону об’єктів інтелектуальної власності та порядок їх використання. Разом з тим практика застосування законодавства виявила цілу низку проблем, пов’язаних з невідповідністю деяких його норм нормам міжнародного права, забезпеченням ефективного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності та створенням цивілізованого ринку цих об’єктів.
Після здобуття незалежності в 1991 році Україна отримала лише окремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, які до того ж потребували докорінної перебудови відповідно до принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного й соціокультурного простору. З цією метою було створено низку державних установ у структурі органів виконавчої влади і також у структурі недержавних організацій.
Таким чином ефективність захисту прав у сфері інтелектуальної власності залежить від досконалості нормативно-правової бази, сформованої інфраструктури національної системи правової охорони інтелектуальної власності, ефективності підготовки та підвищення кваліфікації фахівців а також інформаційного забезпечення її діяльності. Так у 2010 році підрозділами МВС України виявлено 812 злочинів (за статтею 176 КК України), 471 – по факту незаконного обігу дисків для лазерних систем зчитування (згідно статті 203–1 КК України), 51 – за фактами незаконного використання знаків для товарів і послуг (відповідно статті 229 КК України).
Проте для належного вдосконалення роботи зазначених підрозділів сучасна юридична наука приділяє значну увагу вивченню основоположних засад функціонування інституту інтелектуальної власності та механізмів захисту права інтелектуальної власності. Зокрема проблеми захисту прав інтелектуальної власності викладені у працях: Авер’янова В.Б., Агапова А.Б., Бадиці І.А., Браткова І.С., Галунька В.В., Гордієнка С.Г., Гончарука С.Т., Грохольського В.Л, Жарова В.О., Заяць Н.В., Калюжного Р.А., Корнієнко М.В., Курила В.І., Корчевного Г.В., Копана О.В., Мельника М.І., Нікітенко О.І., Рахлина З.М. Пушкар М.В., Святоцького О.Д., Світличного О.П., Чукаєва А.В., та інші.
Зв’язок з науковими програмами, планами та темами. Тема дисертаційного дослідження обрана з урахуванням сучасних програм, зокрема указу Президента України від 27.04.2001 № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні, розпорядженню Кабінету Міністрів України від 13 червня 2002 р. № 321-р «Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності»; «Програми підготовки експертів Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру за напрямом: експертиза у сфері інтелектуальної власності, дослідження об’єктів авторського права та суміжних прав» Міністерства внутрішніх справ України, відповідно до пріоритетних напрямів наукових досліджень Донецького юридичного інституту ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад адміністративної діяльності, законодавства України із захисту права інтелектуальної власності та іноземного досвіду з’ясувати сутність діяльності правоохоронних органів у зазначеній сфері, визначити особливості правового регулювання адміністративно-правового захисту об’єктів права інтелектуальної власності та дати відповідні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання зазначених суспільних відносин.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження визначені такі завдання:
― провести періодизацію системи захисту права інтелектуальної власності в Україні;
― розкрити поняття адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності;
― визначити суб’єктів адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності серед правоохоронних органів України;
― з’ясувати мету, завдання та функції адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності правоохоронними органами України;
― на основі аналізу зарубіжного досвіду адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності виявити можливі для запозичення, щоб застосувати на практиці у діяльності вітчизняних правоохоронних органів (форми та методи);
― визначити основні напрями удосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення захисту прав інтелектуальної власності правоохоронними органами України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності правоохоронними органами України.
Предметом дисертаційного дослідження є адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності правоохоронними органами України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, які у своєму органічному поєднанні допомогли досягти виконання поставлених завдань. Філософський діалектичний метод дав можливість розглянути механізм правового регулювання адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності як сукупність відповідних юридичних засобів у поєднанні з соціальними, економічними, організаційними засобами регулювання цієї сфери діяльності, причому не як стале суспільне явище, а як таке, що перебуває у стані постійних змін і вдосконалень (підрозділ 1.1). Загальнонаукові методи сходження від абстрактного до конкретного і навпаки застосовувалися при формуванні понятійно-категорійної основи дослідження, зокрема понять «захист», «адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності» тощо (підрозділ 1.2). Метод аналізу застосовувався при зіставленні різних теоретичних підходів, позицій і думок щодо сутності та змісту правового регулювання захисту права інтелектуальної власності правоохоронними органами, а також норм різних нормативно-правових актів, які врегульовують подібні відносини, що дало змогу визначити відповідні законодавчі прогалини і колізії (підрозділ 2.1, 2.2). За допомогою методу синтезу було одержано відповідні висновки, також розроблено пропозиції і рекомендації для вдосконалення адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності правоохоронними органами України (підрозділ 3.3.). Класифікацію правоохоронної діяльності в зазначеній сфері було здійснено на основі системно-структурного методу (підрозділ 2.2). Зі спеціальних наукових методів застосовувалися порівняльно-правовий та формально-юридичний методи. Порівняльно-правовий метод дав можливість зіставити вітчизняне, зарубіжне та міжнародне законодавство в сфері інтелектуальної власності (підрозділ 3.2). Для з’ясування змісту норм законодавства при розгляді зазначених суспільних відносин застосовувався формально-юридичний метод (підрозділ 1.3, 2.3, 3.1).
Емпіричну базу дослідження становлять систематизовані статичні матеріали про результати роботи правоохоронних органів за 2000–2010 роки; зведені дані опитування 450 чоловік, з яких 300 слухачів Донецького юридичного інституту при ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка та 150 працівників ГУМВС України в місті Києві. При підготовці дисертації використовувалася довідкова інформація інформаційних відомств правоохоронних органів, а також автор використовував власний досвід оперативної та аналітичної роботи у підрозділах МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності правоохоронними органами України, у результаті якого з’ясовано сутність та зміст такого захисту, надано пропозиції щодо удосконалення законодавства, норми якого регулюють адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності. У дисертації наводиться низка нових та удосконалених визначень, що розширюють зміст категоріального апарату стосовно правового регулювання адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності правоохоронними органами України, зокрема:
вперше:
1) проведено періодизацію щодо розвитку законодавства України в сфері інтелектуальної власності запропоновано, виділити такі етапи: з 1991–1994 рр.; з 1995–1999 рр.; з 2000 року по теперішній час;
2) запропоновано власне поняття адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності – визначено як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження результатами інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються нормами адміністративного законодавства через правозастосовну діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), що також спрямовані на попередження та припинення посягання на права свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб у сфері інтелектуальної власності;
3) визначено суб’єктів адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності, до яких було віднесено господарські суди, в яких розглядають справи, пов’язані із захистом об’єктів права інтелектуальної власності;
4) з’ясовано, що правоохоронні органи здійснюють адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності на основі та з виконання Законів України у трьох основних формах: 1) шляхом здійснення державної реєстрації об’єктів права інтелектуальної власності та видання на них охоронних документів; 2) застосування до порушників прав об’єктів інтелектуальної власності засобів адміністративного примусу; 3) у процесі адміністративного провадження за скаргами та заявами суб’єктів права інтелектуальної власності.
удосконалено:
– критерії співвідношення понять «Захисту прав» та «Охорони»;
– теоретичне обґрунтування принципів методів діяльності правоохоронних органів України в сфері захисту права інтелектуальної власності;
– форми та методи здійснення захисту вказаних прав правоохоронними органами України за рахунок внесення пропозиції щодо створення робочої групи з числа представників різних правоохоронних органів України з метою оперативного реагування та виявлення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, з урахуванням міжнародного досвіду, розглянутого в роботі.
дістало подальшого розвитку:
– обґрунтування необхідності запровадження в Україні захисту біотехнологічних винаходів у зв’язку з тим, що строки охорони прав інтелектуальної власності на певні об’єкти не відповідають відповідним строкам в ЄС (промислові зразки, сорти рослин тощо), цивільно-правові та митні засоби захисту потребують удосконалення відповідно до вимог Директиви ЄС 2004/48/ЄС від 29 квітня 2004 року про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності та Регламенту ЄC 1383/2003 від 22 липня 2003 року;
– удосконалення законодавства України щодо охорони промислових зразків та корисних моделей необхідно внести зміни до Митного кодексу України
(в питаннях сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України) у зв’язку з тим, що з митного контролю України виключено такі об’єкти, як корисні моделі, винаходи, промислові зразки, а це у свою чергу не узгоджується з положеннями Регламенту ЄС 1383/2003.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові результати, отримані протягом дослідження, використовуються:
– у нормотворчу діяльність Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (акт впровадження від 13.12.2010 р. № 19/1-9252);
– у правозастосовну практику – у практичній діяльності сектора з питань Євро 2012 ГУМВС України в місті Києві (акт впровадження від 10.03.2010 р. № 311/9);
– у навчальний процес при викладанні навчальних дисциплін: «Адміністративне право», «Право інтелектуальної власності» для студентів юридичного факультету ННІ земельних ресурсів та правознавства НУБіП України за напрямом «Право» ОКР «бакалавр». (акт впровадження від 02.12.2010 № 93).
Апробація результатів дослідження. Основні положення, ідеї та висновки дисертації були неодноразово обговорені і схвалені на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС Донецького юридичного інституту ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, вчених рад та міжкафедральному семінарі Донецького юридичного інституту ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка та міжкафедральному семінарі Національної академії внутрішніх справ, а також були оприлюднені дисертантом на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема на 5-му засіданні постійно діючого семінару «Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах» (м. Луганськ, 2010), міжнародно-практичної конференції «Верховенство права та права людини» (м. Запоріжжя, 2010), «Прокурор у цивільному процесі України» (м. Запоріжжя, 2010), «Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы» (м. Сімферополь, 2010).
Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у 7 публікаціях, з яких 3 статті опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук, 4 тези – на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків до розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел із 163 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінки, з яких 158 сторінок основного тексту, 5 сторінок додатків та 20 сторінок використаної літератури.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у галузі адміністративного, цивільного, кримінального права, сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованим на подальший розвиток теорії адміністративного права шляхом формування нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій і понять, внесення науково-обґрунтованих пропозицій по удосконаленню чинного адміністративного законодавства України, а також здійснено ряд теоретичних висновків стосовно захисту права інтелектуальної власності, що втілилось у розроблення теорії адміністративно-правового захисту правоохоронними органами України цієї сфери.
1. В сучасних економічних та політичних умовах розвитку України все більшу роль відіграють процеси, що відбуваються в інтелектуальній сфері. Саме вона є важливою частиною основних ресурсів держави, її науково-технічного потенціалу, який, зрештою, є не останнім чинником в сучасних економічних перетвореннях. Сприйняття інтелектуального продукту (зокрема об’єкту промислової власності – винаходу, промислової моделі тощо) як категорії власності, усвідомлення необхідності його охорони та захисту дозволяє законодавчо регулювати правовідносини, пов’язані зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів та інших інтелектуальних продуктів.
За роки незалежності в Україні створена сучасна законодавча база щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту, зокрема з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності Світової організації торгівлі. В рамках міжнародних вимог забезпечується реалізація основних положень законодавства України у зазначеній сфері.
2. Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні кодифікаційні роботи З утворенням України як самостійної держави виникла потреба у створенні та поступовому вдосконаленні власного законодавства у сфері інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до міжнародного законодавства, які можливо поділити на декілька етапів.
Перший етап становлення системи охорони прав інтелектуальної власності в Україні (1991-1994 рр.) став періодом закладення її найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур.
Другий етап становлення системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні (1995-1999 рр.) був обумовлений двома чинниками. По-перше, запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ в країні (жовтень 1994 р.). По-друге, прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов’язань, що безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності, укладенням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі (CОТ).
Третій етап становлення Державної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні розпочався у 2000 р. Він пов’язаний із завершенням кризового періоду розвитку економіки України та проголошеними стратегічними планами переходу на інноваційну модель розвитку країни, а також адоптації національного законодавства в сфері інтелектуальної власності відповідно до гарантій, які були надані УЄФА для проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року.
3. Право інтелектуальної власності у значенні адміністративно-правого та цивільно-правового інституту – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей. Суб’єктивне право інтелектуальної власності – це право його суб’єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.
4. Виходячи з розглянутих підрозділів о слід наголосити на тому, що для визначення терміну адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності слід використовувати поняття саме «Захисту», але і використання терміну «Охорони захисту прав інтелектуальної власності» вважати вірним тому, що за основним змістом цих понять вони відповідають за порушені суб’єктивні права та їх зупинення та недопущення.
Враховуючи все вище викладене можливо встановити що адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження результатами інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються нормами адміністративного законодавства через правозастосовну діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), що також спрямовані на попередження та припинення посягання на права свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб у сфері інтелектуальної власності
5. Основним джерелом права в сфері інтелектуальної власності є Конституція України. Нею громадянам гарантується воля літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у результаті різних видів інтелектуальної діяльності
6. Взагалі до системи законодавства про інтелектуальну власність входять: міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності, міжнародні договори, адміністративні функції по яких виконує ВОІВ, міжнародні угоди держав-учасниць СНД, міжурядові угоди, загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності, конституція України, кодекси України, закони України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності, відомчі нормативно-правові акти, спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав, стандарти у сфері інтелектуальної власності, стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності, державні стандарти України (ДСТУ).
Законодавство України в сфері інтелектуальної власності складається з таких складових: Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України, про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України. Законодавство у сфері інтелектуальної власності: Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, комп’ютерних програм, баз даних», Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування «, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», Закон України «Про охорону прав на промислові зразки», Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», Закон України «Про охорону прав на сорти рослин», Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Закон України «Про інформацію», Закон України «Про захист прав споживачів».
7. Виходячи з цього ми бачимо, що на сьогодні В Україні створена сучасна законодавча база щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту. В рамках міжнародних вимог забезпечується реалізація основних положень законодавства України у зазначеній сфері.
8. За роки незалежності в Україні розбудовано організаційну структуру органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності Механізм адміністративно-правового захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності на сьогоднішній день є пріоритетним напрямком діяльності Української держави. Це продиктовано рядом об’єктивних факторів.
По-перше, Конституція України гарантувала громадянам захист прав інтелектуальної власності, який має здійснюватися саме державою;
По-друге, держава сама зацікавлена у належній правовій охороні інтелектуального капіталу, оскільки останній є найважливішою передумовою забезпечення подальшого сталого соціально-економічного і культурного розвитку країни;
По-третє, необхідність виконання зазначеного завдання обумовлена також міжнародними зобов’язаннями держави у сфері інтелектуальної власності. У зв’язку з цим Україна взяла курс на побудову дієвого механізму гарантування та охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.
9. Надійність адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності полягає в тому, як забезпечується її практичне здійснення, який механізм створює держава для ефективної реалізації прав і законних інтересів суб’єктів права інтелектуальної власності. Сучасний стан справ у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності свідчить, що цього замало, оскільки саморегуляція відносин у зазначеній сфері не задовольняє потреби сучасного суспільства. Це обумовлює необхідність активізації участі державних органів у процесі охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, функціонування яких вже набуває управлінського аспекту. У цьому контексті, а також враховуючи проблеми здійснення адміністративної реформи, надзвичайно актуальним є дослідження адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки недосконалість державної діяльності у цій сфері перешкоджає ефективній охороні зазначених прав. Державне управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності певною мірою здійснюється всіма органами державної влади, але головними суб’єктами управлінської діяльності в цій сфері залишаються органи виконавчої влади, здійснено видову класифікацію різноманітних суб’єктів державного управління за критеріями функціонального призначення та за ієрархічним статусом.
10. До органів, які забезпечують адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності необхідно віднести: господарські суди як суди спеціалізовані в системі судів загальної юрисдикції; також слід зазначити, що у Вищому господарському суді України створено судову палату з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, аналогічні палати створено також в апеляційних господарських судах України, а в місцевих господарських судах України визначено колегії суддів чи окремих суддів, які спеціалізуються на розгляді справ зазначеної категорії; державний департамент інтелектуальної власності; при Департаменті створено Консультативну раду з представників усіх творчих спілок України та відомих творчих діячів України; Український інститут промислової власності (Укрпатенту); «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг»; Українське агентство з авторських і суміжних прав (УААСП); Держаний інститут інтелектуальної власності; Державне підприємство «Інтелзахист»; Держсортслужба та підпорядковані їй Український інститут експертизи сортів рослин; Міністерство юстиції України; Державна податкова адміністрація України; Антимонопольний комітет України; Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності; СБУ; МВС України; Митна служба України; органи прокуратури.
11. В Україні дуже велике місце в захисті прав інтелектуальної власності займають органи внутрішніх справ та інші правоохоронні органи, діяльність яких націлена саме на виявлення злочинів та профілактиці правопорушень в зазначеній сфер, в тому числі шляхом співпраці та взаємодії.
Для забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку на реалізацію державної політики в означеній сфері спрямована діяльність таких органів державної влади, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та інших. Ці державні органи в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, забезпечують створення та ефективне функціонування механізмів захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері. У деяких із зазначених державних органів (Держдепартаменті інтелектуальної власності, МВС України, Службі безпеки України, Держмитслужбі країни) створено спеціальні підрозділи, які займаються саме питаннями, пов’язаними із захистом прав інтелектуальної власності.
12. Одним із важливих напрямків діяльності Правоохоронних органів України є адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності, який переживає в сучасних умовах період динамічного теоретичного і практичного становлення. Проблемі адміністративно-правового захисту інтелектуального права власності на сучасному етапі державотворення залишаються неврегульовані та потребують додаткового аналізу значні положення цієї проблематики.
13. Сучасний стан справ у сфері захисту права на об’єкти інтелектуальної власності свідчить, що цього замало, оскільки саморегуляція відносин у зазначеній сфері не задовольняє потреби сучасного суспільства. Це обумовлює необхідність активізації участі державних органів у процесі охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, функціонування яких вже набуває управлінського аспекту. У цьому контексті, а також враховуючи проблеми здійснення адміністративної реформи, надзвичайно актуальним є дослідження адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки недосконалість державної діяльності у цій сфері перешкоджає ефективній охороні зазначених прав.
14. Захист права інтелектуальної власності суб’єктів базується на нормах Конституції України, відповідно до ст.41 якої кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Серед джерел публічного права широко висвітлені засоби юридичної відповідальності за порушення прав суб’єктів інтелектуальної власності у КУпАП та КК України. Зокрема, законодавець визнав суспільно шкідливими та встановив адміністративну відповідальність за такі проступки: ст.51-2 КУпАП «Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності» та ін. (ст.ст.164-3,164-6, 164-7, 164-9, 164-13). Поряд із КУпАП, ЦК України, КК України у сфері охорони права власності суб’єктів інтелектуальної власності діє значний масив спеціального законодавства, зокрема, Закони України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 05.10.1997 р. № 621-ВР, «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687 ХІІ, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р. № 3689-ХІІ, «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р. № 752-XIV, «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ, які регулюють питання адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності.
15. Поряд із КУпАП та КК України у сфері захисту об’єкту права власності суб’єктів інтелектуальної власності відграють норми цивільного та господарського законодавства, також діє значною мірою спеціальне законодавство, зокрема діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення прав на торговельну марку, вони містяться у законодавчих кодифікованих актах, зокрема у Митному кодексі України, відповідно до якого адміністративним правопорушенням визнається переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності ( ст. 345 МК ); господарський кодекс України, ст. 251 якого передбачає накладання штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства; антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб’єктів господарювання, передбачені ст. 32 ГК «Недобросовісна конкуренція», а ч. 2 ст. 252 ГК передбачає адміністративну відповідальність фізичної особи; Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», відповідно до ст. 4 правопорушенням визнається неправомірне використання, без дозволу уповноваженої на те особи, знаків для товарів і послуг інших позначень; Закон України „Про науково-технічну експертизу”. При вчиненні правопорушення у сфері наукової і науково-технічної експертизи щодо торговельної марки винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності (ст. 35 Закону).
16. ДДІВ, ОВС України, Антимонопольний комітет України, деякі інші суб’єкти публічного управління здійснюють адміністративно-правову охорону суб’єктів інтелектуальної власності на основі та з виконання Законів України у трьох основних формах: 1) шляхом здійснення державної реєстрації об’єктів інтелектуальної власності та видання на них охоронних документів; 2) застосування до порушників режиму інтелектуальної власності засобів адміністративного примусу; 3) у процесі адміністративного провадження за скаргами та заявами суб’єктів права інтелектуальної власності.
Межі адміністративно-правової охорони суб’єктів інтелектуальної власності дають підстави стверджувати, що це важливий сучасний напрям діяльності органів і посадових осіб ДДІВ МОН України, ОВС України, Антимонопольного комітету України та інших щодо здійснення реєстрації об’єктів інтелектуальної власності, видачі на них охоронних документів та застосування до порушників режиму інтелектуальної власності засобів адміністративного примусу, розкриття та виявлення злочинів в сфері інтелектуальної власності.
17. Створення в Україні сучасної міжнародної визнаної адміністративно-правового механізму охорони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток неможливі без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права у цій сфері, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових товариств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.. Розвиток та удосконалення інституційної бази охорони інтелектуальної власності та механізмів її впровадження в Україні необхідно робити з використанням міжнародного досвіду, а саме необхідно забезпечити правомірне використання творів, комп’ютерних програм, фонограм є формування та удосконалити адміністративні структури та юридичні механізмі, що забезпечують охорону авторського права і суміжних прав.
18. Міжнародний досвід адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності показує, що головним завданням будь-якої держави, що не бажає зазнавати гігантських збитків від неправомірного використання інтелектуальної власності, є розробка й впровадження ефективних правозастосовних систем по боротьбі з порушеннями авторського права та суміжних прав.
19. Необхідно вивчити і впровадити досвід держав-членів ЄС, США, Російської Федерації та інших держав: у нормотворчій роботі, системі охорони об’єктів авторського права і суміжних прав (практика до-судового і судового розгляду конфліктних справ, боротьба з піратством), управління майновими права на колективній основі, у створенні фондів матеріальної допомоги членам авторсько-правових товариств; створити цілісну системи охорони об’єктів авторського права і суміжних прав із врахуванням досвіду європейських країн; удосконалити систему органів адміністративної юстиції; розробити та впровадити механізмі міжнародного співробітництва між авторсько-правовими відомствами України та держав-членів ЄС; Використовувати в роботі напрацьовані оперативно-розшукові заходи країн Європейського союзу; Розбудовувати цілу низку органів, які б регулювали складали адміністративно-правовий механізм захисту права інтелектуальної власності в Україні.
20. В Україні система правової охорони інтелектуальної власності перебуває у стадії завершення формування. У період 1990-х років були закладені основи національної системи регулювання цієї надзвичайно важливої сфери. Водночас виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування, що істотно позначилося на розвитку національного науково-технологічного і творчого потенціалу, стримувало становлення нової інноваційної моделі розвитку країни, ускладнювало відносини України з провідними державами світу. Зрозуміло, що без ефективного та невідкладного вирішення цих проблем перспективи соціально-економічного розвитку України, її національної безпеки, входження у світове співтовариство як інтелектуально та економічно розвинутої держави можуть бути поставлені під сумнів.
21. Проведеним анкетуванням встановлено, що 90 відсотків респондентів порушували права інтелектуальної власності, а це є наслідком того обмежена платоспроможність населення України призводить до того, що в ряді сфер, особливо щодо комп’ютерних програм, баз даних, аудіовізуальної продукції, діють стимули до споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності, а зацікавленість у її виготовленні та розповсюдженні зумовлюється одержанням високих прибутків, що уможливлюється внаслідок недотримання прав інтелектуальної власності та несвоєчасного застосування заходів цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності .
22. Для покращення адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності в Україні необхідно: забезпечити міжнародно-правові умови правової охорони інтелектуальної власності та приведення чинного законодавство у відповідність до міжнародних договорів та зобов’язань, а також внести зміни у Закони України враховуючи втручання в життя новітніх технологій, продуктів інтелектуальної власності, зокрема мережі Інтернет.
23. Законодавчої гілки влади доцільно було б розглянути такі питання: забезпечити захист біотехнологічних винаходів, у зв’язку з тим, що строки охорони прав інтелектуальної власності на певні об’єкти не відповідають відповідним строкам в ЄС (промислові зразки, сорти рослин тощо), цивільно-правові та митні засоби захисту потребують удосконалення відповідно до вимог Директиви ЄС 2004/48/ЄС від 29 квітня 2004 року про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності та Регламенту ЄC 1383/2003 від 22 липня 2003 року щодо митних заходів стосовно товарів, які викликають підозру на порушення певних прав інтелектуальної власності, та заходів, що мають вживатися до товарів, стосовно яких виявлено порушення таких прав; потребує вдосконалення законодавство України щодо охорони промислових зразків та корисних моделей.
24. Є випадки отримання охоронних документів на промислові зразки, корисні моделі, торговельні марки, винаходи, об’єкти авторського права, на які належать іншим особам. Зазначене мало наслідком звуження митного контролю товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності: під час прийняття 16 листопада 2006 р. Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України (щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України) було виключено з митного контролю такі об’єкти, як корисні моделі, винаходи, промислові зразки, що не узгоджується з положеннями Регламенту ЄС 1383/2003;
25. Проаналізувавши законодавство України необхідно розглянути проекті законів у сфері інтелектуальної власності, що стосуються змін з метою приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних договорів, укладених Україною, та законодавства ЄС, а також зобов’язань наданих УЄФА у зв’язку з проведенням фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року ;
26. З метою вдосконалення економічних важелів адміністративно-правового захисту інтелектуальної власності - розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності з метою формування ринку цих об’єктів; розробити та затвердити методику визначення розміру шкоди,завданої порушенням прав на об’єкти права інтелектуальної власності; сприяти підтримці патентуванню та просуванню українських винаходів за кордоном.
Реалізація цих рекомендацій сприятиме подальшому розвитку та якісному вдосконаленню системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні, прискоренню економічного розвитку та підвищенню міжнародного іміджу нашої держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Утвердження принципу верховенства права у новій доктрині Українського адміністративного права / В. Б. Авер’янов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 11 (61). – С. 57-63.
2. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кни¬гах / За ред. А. С. Довгерта. –Книга 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Уклад. Р. В. Дроб’язко. –К.: Ін Юре, 2001. –520 с. –Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів /Уклад. В. С. Дроб’язко. - К.: Ін Юре, 2001. - 460 с.
3. Агапов А. Б. Административная ответственность : [учебник издание 3-е переработанное и дополненное] / Андрей Борисович Агапов. – М. : Эксмо, 2007. – 400 с. – (Российское юридическое образование).
4. Административное право Украины : [учебник / Одесская национальная юридическая академия] / за ред. С. В. Кивалова.– Х. : Одиссей, 2004. – 880 с.
5. Административное право : учеб. / [Козлов Ю. М., Овсянко Д. М, Попов Л. Л.] ; под ред. Л. Л. Попова. – М. : Юристъ, 2002. – 697 с.
6. Адміністративне право України : Академічний курс : [підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл.] : [у 2 т.] / [Авер’янов В. Б., Битяк Ю. П., Зуй В. В. та ін.] ; голова ред. кол. В. Б. Авер’янов. – К. : Юридична думка, 2004. – Т. 2 : Особлива частина. – 624 с.
7. Адміністративне право України : Академічний курс : [підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл.] : [у 2 т.] / [Авер’янов В. Б., Битяк Ю. П., Зуй В. В. та ін.] ; голова ред. кол. В. Б. Авер’янов. – К. : Юридична думка, 2004.– Т. 1 : Загальна частина. – 584 с.
8. Адміністративне право України : підруч. / [Битяк Ю.П., Богуцкий В.В., Гаращук В.М. та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. – Харків : Право, 2001. – 528 с.
9. Адміністративне право України : [навчальний посібник] / [Шка¬ру¬па В. К., Коломоєць Т. О., Гулєвська Г. Ю та ін.]; за ред. Т. О. Коло¬моєць, Г. Ю. Гулєвської. – К. : Істина, 2007. – 216 с.
10. Адміністративне право України : [словник-довідник] / [укладачі В. К. Шкарупа, Ю. А. Ведернiков, В. П. Пiдчибiй]. – Дніпропетровськ : Вид-во Юридичної академії МВС України, 2001. – 196 с.
11. Адміністративне право України : підруч. / [Битяк Ю. П., Гаращук В. Т., Дьяченко О. В. та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
12. Адміністративне право : [навчальний посібник] / [Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Терещук О. В., Шкарупа В. К.]. – К. : Вид-во. Паливода А. В., 2001. – 194 с.
13. Адміністративне право : [навчальний посібник] / [укл. І. Л. Бородін, О. О. Омельченко]. – Херсон : Вид-во МІБ, 2002. – 134 с.
14. Адміністративне судочинство в Україні : [у 2 кн.] / [упоряд. В. С. Сте¬фа¬нюк, В. В. Сунцов]. – Х. : Консум, 2002. – (Серія «Реформа судів України»). – Кн. 2 : Кодекс України про адміністративні проступки. – 332 с.
15. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина : [навчальний посібник] / [О. І. Ієрусалімова, І. О. Ієру¬салі¬мов; П. М. Павлік, Ж. В. Удовенко]. – К. : Знання, 2007. – 223 с.
16. Андрощук Г.О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування./ Г.О. Андрощук. – К.: Парламентське вид-во, 2007- 183 с.
17. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні / П.П. Андрушко. – К.: ФОРУМ, 2004 – 160 с.
18. Бадиця І. А. Авторське, винахідницьке право, право на відкриття і міжнародний захист авторських прав. –К., 1997. –107 с.
19. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: креативи метафізичного пошуку : [монографія / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка] / В. Д. Базилевич, В. В. Ільїн. – К. : Знання, 2008. – 687c. – (Серія «Київському національному університету імені Тараса Шевченка 175 років»).
20. Вачевський М.В. Організаційна структура системи управління інтелектуальною власністю// Актуальні проблеми економіки.- 2004.-№ 4(34).- С.155-162.
21. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р.: Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика, –Науїс-практ. вид: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. –Т. 1: Право інтелектуаль¬ної власності. –К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. –С. 243—262.
22. Виконавча влада і адміністративне право / [Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф., Битяк Ю. П., Кізіма Н. В.] ; за ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Видавничий Дім Ін Юре, 2002. – 668 с.
23. Захист прав інтелектуальної власності господарськими судами України, реалії та перспективи: [Електронний ресурс] // http://arbitr.gov.ua/news/92/. – Назва з екрану.
24. Галунько В. В. Адміністративно-правова охорона суб’єктів права власності в Україні : [монографія] / Валентин Васильович Галунько. – Херсон : ВАТ ХМД, 2006. – 356 с.
25. Галунько В. В. Ефективність діяльності суб’єктів владних повноважень із охорони права власності / В. В. Галунько // Персонал : науковий журнал Міжнародної Академії управління персоналом. – 2007. – № 3. – С. 81-85.
26. Галунько В. В. Євроатлантичні стандарти забезпечення прав і свобод людини і громадянина міліцією (поліцією) при здійсненні охорони права власності / В. В. Галунько // матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Забезпечення реалізації прав людини». – Тернопіль. – 1 жовтня 2007. – Тернопіль : ТОВ «Гал-друк», 2007. – С. 1-7.
27. Гамалій І. В. Теоретичні проблеми правового регулювання діяльності міліції щодо забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / І. В. Гамалій. – К., 2000. – 16 с.
28. Головко-Гавришева О. Правове регулювання соціальної політики у Європейському Союзі : теоретичні аспекти : [монографія / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка] / Оксана Головко-Гавришева. – Л. : Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. – 220 с. – Паралельний тит. арк. англ. мовою.
29. Гордієнко С. Г. Пізнання сфери захисту інтелектуальної власності в Україні : методологічні проблеми : [монографія] / Сергій Георгійович Гордієнко. – К. : Скіф ; КНТ, 2008. – 140 с.
30. Гордієнко С. Г. Пізнання сфери захисту інтелектуальної власності в Україні : методологічні проблеми : [монографія] / Сергій Георгійович Гордієнко. – К. : Скіф ; КНТ, 2008. – 140 с.
31. Гончарук С. Т. Адміністративне право України. Загальна та Особлива частини : [навчальний посібник] / Степан Тихонович Гончарук. – К. : Видавничий дім «Аванпост-прим», 2000. – 240 с.
32. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
33. Гражданский кодекс Российской Федерации. Официальный текст. Части первая и вторая. М.: Контакт. 1996. - 448 с.
34. Гура М.А. Система правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності. / М.А. Гура – К.: «ЮрГазета», № 7 (19), 2004 – 9 с.
35. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України: Монографія / М.Я.Азаров, Ф.О.Ярошенко, Т.І.Єфименко, П.І.Гайдуцький, А.С.Гальчинський, В.М.Геєць, А.І.Мярковський, М.С.Вертузаєв, В.А.Копилов, О.М.Юрченко та ін. – К.: НДФІ, 2004. – 712 с.
36. Державне управління : європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [Авер’янов В. Б., Дерець В. А., Школик А. М., та ін.] ; за ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Юстиніан, 2007. – 288 с.
37. Демченко Т.С., Д 30 Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий аналіз). – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2004. – С. 11-18.
38. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 2. - С. 81-85.
39. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про вико¬нання і фонограми, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. // Інтелектуальна власність. –2001. –№ 2. –С. 76—77.
40. Дроб’яко В. С. Право інтелектуальної власності : [навчальний посібник] / В. С. Дроб’яко, Р. В. Дроб’яко. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
41. Європейські принципи державного управління / [пер. з англ. О. Ю. Куленової]. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 52 с.
42. Еременко В. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности) // Интеллектуальная собственность. – 2000. – 211 с.
43. Жарінова А. Інтелектуальна власність – фундамент інноваційної моделі розвитку / А. Жарінова // Урядовий кур’єр. – 3 вересня 2008. – № 162. – С. 7.
44. Жаров В.О. Право інтелектуальної власності в системі права України . / В.О. Жаров – К.: Ін-т. інтелект, власн. і права, 2005 – 231 с.
45. Жаров В. О. Стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері інтелектуальної власності// Інтелектуальна власність.- 2004.-№ 10.- С. 7-11.
46. Захист прав інтелектуальної власності: Досвід Сполучених Штатів Америки. –Зо. документів, матеріалів, статей. / За заг. ред. О. Д. Свя¬тоцького. –К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. –368 с.
47. Заяць Н. В. Роль міліції у забезпеченні конституційних прав громадян / Н. В. Заяць // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 2. – С. 315-319.
48. Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ «Про міліцію» : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
49. Закон України від 1 листопада 1996 р. № 474 «Про приєднання України до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентування процедури від 28 квітня 1977 року та інструкції до нього від 31 січня 1981 року» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 52.– Ст. 300.
50. Закон України від 25.03.1992 р. № 2229-XII «Про Службу безпеки України» : за станом на 1 січня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України – 1992 . – 27 - Ст.382.
51. Закон України від 31 травня 1995 р. № 189 »Про приєднання України до Бернської конференції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21.– Ст. 155.
52. Закон України від 27 січня 1995 р. № 34-ВР «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 5– Ст. 32.
53. Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792- ХІІ «Про авторське право і суміжні права» : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
54. Закон України від 23 березня 2000 р. № 1587-ІІІ «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, компютерних програм, баз даних» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 4. – Ст. 183.
55. Закон України від 2 липня 1995 р. № 209-ВР «Про приєднання України до міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 22. – Ст. 168.
56. Закон України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» : за станом на 14 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – С. 367.
57. Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХІІ «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 32.
58. Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ «Про охорону прав на промислові зразки» : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 34.
59. Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3689-ХІІ »Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.
60. Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-XII «Про Антимонопольний комітет України» : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Cт. 472.
61. Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ // Відо¬мості Верховної Ради України. –1994. –№ 16. –Ст, 93.
62. Закон України від 7 липня 1996 р. № 236-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції» : за станом на 1 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
63. Закон України «Про внесення змін до деяких законів Укра