Адміністративно-юрисдикційна діяльність суду

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1
МІСЦЕ СУДУ В СИСТЕМІ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙ-НИХ ОРГАНІВ 12
1.1. Поняття адміністративно-юрисдикційного органу 12
1.2. Суд (суддя) як адміністративно-юрисдикційний орган 25

РОЗДІЛ 2
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ 44
2.1. Розгляд справи про адміністративний проступок  реалізація адміністративно-юрисдикційних повноважень суду 44
2.2. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення військовими судами 79

РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ДЕЯКИХ КАТЕГОРІЙ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ 87
3.1. Розгляд судами справ про адміністративні правопорушення неповнолітніх 87
3.2. Розгляд судами справ про порушення митних правил 91
3.3. Особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності суду стосовно юридичних осіб 115
3.4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення, що закінчуються їх закриттям 125
3.5. Особливості розгляду судами справ про неповагу до суду 129
3.6. Адміністративно-юрисдикційні повноваження суду у сфері торгового мореплавства 131
3.7. Особливості розгляду справ про правопорушення, які посягають на нормальну діяльність митних органів (ст. ст. 158-160 МКУ) 136

ВИСНОВКИ 140

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 148

ВСТУП

Прийняття Декларації про державний суверенітет України [51] і Акту проголошення незалежності України [12], затвердження принципу верховен-ства Закону і спроба реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову зумовили необхідність проведення судово-правової реформи.
Верховна Рада України 28 квітня 1992 р. своєю постановою схвалила її концепцію, констатувавши: "необхідність судово-правової реформи зумов-лена ще і тим, що суди республіки, вся система юстиції і чинне законодав-ство, яке регулює діяльність правоохоронних органів, знаходяться у глибокій кризі, яка породжена багатьма чинниками, що негативно впливали на їхню діяльність.
Суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, були важливим інструментом командно-адміністративної системи і вимушені були бути провідниками її волі. Суд не мав влади, а влада безконтрольно користу-валася судом.
Судово-правова реформа повинна привести судову систему, а також усі галузі права у відповідність із соціально-економічними і політичними змінами, що відбулися в суспільстві.
Концепція цієї реформи включала в себе цілий ряд важливих заходів, реалізація яких, на думку Верховної Ради України, повинна була бути порівняна з революцією, що привела б до появи в Україні самостійної, незалежної і міцної гілки влади, під якою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, передбаченому законом, здійснюють правосуддя.
Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості. Судова влада здійснюється тільки судом і на основі закону" [81].
"Реформування судової системи і судочинства  не самоціль,  зазна-чає Голова Верховного Суду України В. Ф. Бойко,  воно передбачає ство-рення такого суду, який став би надійним гарантом захисту прав і свобод людини" [30].
З моменту прийняття цієї концепції минуло декілька років. З того, що було заплановано, майже нічого не здійснене, тому розпочали розробку нової концепції [81].
Водночас відбувається поновлення правової основи діяльності суду, а також удосконалення процесуальних норм, які регулюють процедуру судової діяльності. До числа цих актів можуть бути віднесені КК України, проекти КПК України, ЦК України, Закону України "Про судоустрій", Адміністратив-но-процесуального кодексу, Кодексу України про адміністративні правопо-рушення і низки інших актів.
Але необхідно відзначити, що основна увага юридичної громадсько-сті  вчених, практиків прикута до питань реформування судової системи, а також кримінального і цивільного законодавства. Значно менше приділяється уваги реформуванню адміністративного законодавства, особливо законодав-ства про адміністративну відповідальність, тоді як цей вид правової відпові-дальності в наш час є найбільш поширеним.
Загальна характеристика роботи. Актуальність теми дослідження. Можна впевнено стверджувати, що існує стійка тенденція до розширення адміністративно-юрисдикційних повноважень судді, перетворення його на важливий юрисдикційний орган. Особливо це зумовлене тим, що з нового Кримінального кодексу України статті про деякі злочини виключені і віднесені до розряду адміністративних проступків. Однак, як свідчить практика, при вирішенні адміністративних справ допускаються помилки, що значною мірою пов'язане з недооцінкою цієї категорії справ, з тим великим навантаженням, яке лягає на суддів при розгляді цивільних і кримінальних справ.
У правовій літературі діяльність судді з розгляду справ про адміні-стративні правопорушення і застосування інших заходів адміністративного примусу висвітлюється недостатньо. Як правило, про неї стисло говориться в навчальній літературі [159] і в коментарях Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення [70], а вона, безумовно, повинна бути розглянута більш докладно.
Практично відсутній аналіз адміністративно-юрисдикційної практики військових судів; рідко в адміністративно-правовій науці звертається увага на недоліки судової практики з розгляду справ про адміністративні право-порушення, якими завдано майнової шкоди; не є об'єктом вивчення тенденція скорочення практики передачі суддями справ на розгляд громад-ських формувань і трудових колективів. Як свідчить постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. №2 "Про судову практику у справах про контрабанду і порушення митних правил" [137] суди часто припускаються помилок при розгляді цієї, нової для них, категорії справ. На жаль, як показує практика, помилки і недоліки притаманні судам при здійсненні й інших видів адміністративно-юрисдикційної діяльності.
Виявлення місця і значення суду в системі адміністративно-юрисдик-ційних органів важливе не тільки в чисто практичному аспекті, але і в плані визначення цих повноважень в контексті судово-правової реформи, яка проводиться. Розробка проблеми адміністративно-юрисдикційної діяльності суду в умовах побудови правової держави має і важливе теоретичне значен-ня  вона значно збільшить обсяг знань і понять у галузі адміністративно-деліктного права, а також в теорії правосуддя. Ця робота виконана на основі вивчення судової адміністративно-юрисдикційної практики України, аналізу робіт представників теорії права: С. С. Алексєєва, М. І. Колебри, В. В. Копей-чикова, О. Л. Копиленка, М. П. Орзіх, П. М. Рабіновича, О. В. Скрипнюка, О. В. Сурілова, Є. О. Харитонова, М. В. Цвіка; фахівців у галузі конституцій-ного права: М. О. Баймуратова, В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького; особливо роботи вчених, які працюють у галузі адміністративного права і процесу: В. Б. Авер’янова, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Кі-валова, Л. В. Коваля, В. Ф. Опришка, І. М. Пахомова, О. О. Погрібного, Ю. С. Шемшученка; представників кримінально-правового циклу: Л. В. Ба-грій-Шахматова, В. О. Глушкова, Ю. М. Грошевого, А. Ф. Зелінського та інших авторів.
Разом з тим, зважаючи на високу наукову значимість робіт наведених авторів, треба зазначити, що більшість із них були опубліковані до прийнят-тя Конституції України та викликаних нею багатьох змін адміністративно-деліктного, кримінально-процесуального законодавства і законодавства про судоустрій. Тому актуальність розробки вказаної теми залишається високою, що відповідає меті і завданням дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних у галузі адміністративного права і процесу, а також визначальних у справі становлення судової системи України. Проблема адміністративно-юрисдикційної діяльності суду нерозривно пов’язана з проведенням судово-правової реформи, втіленням у життя концепції реформи адміністративного права України і є предметом, і частиною загальної теми, яка розробляється Одеською національною юридичною академією: "Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин". Дисертація виконана як розділ науково-дослідної роботи кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії: "Правові основи адміністративної реформи в Україні".
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення місця і значення суду (судді) у системі адміністративно-юрис-дикційних органів і розробка рекомендацій щодо удосконалення адміністра-тивно-деліктного законодавства і законодавства про судоустрій України.
Відповідно до мети дослідження поставлені і його завдання:
* визначити поняття адміністративно-юрисдикційного органу;
* з'ясувати причини, які обумовлюють особливе місце суду в системі адміні-стративно-юрисдикційних органів;
* на основі знань, отриманих при вивченні практики адміністративно-юрис-дикційної діяльності військових судів, сформулювати свої пропозиції щодо місця цих судів у судовій системі України;
* проаналізувати рівень ефективності чинного адміністративно-деліктного законодавства, яке застосовується судами у їхній діяльності;
* узагальнити адміністративно-юрисдикційну практику роботи судів щодо розгляду справ, які передані до їх підвідомчості у 1991-2000 р. р., виявити найбільш типові помилки цієї практики і запропонувати рекомендації щодо їх усунення;
* вивчити ефективність дій суддів щодо відшкодування майнової шкоди, яка заподіяна адміністративним проступком, і визначити шляхи її підвищення;
* визначити ступінь можливостей правового регулювання адміністративно-юрисдикційної діяльності суду і сформулювати пропозиції щодо заповнення прогалин чинного адміністративно-деліктного законодавства чи його уточнень;
* здійснити порівняльне дослідження норм адміністративно-деліктного законодавства і норм інших галузей права (цивільного, морського та ін.) для виявлення колізій норм і запропонувати шляхи їх усунення;
* визначити рівень розробки правовою наукою України проблем адміністра-тивно-юрисдикційної діяльності суду і висловити свої міркування щодо питань, які потребують подальшого дослідження.
Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності суду та інших адміністративно-юрисдикційних органів, і насамперед ті, які регламентують-ся нормами адміністративного і адміністративно-процесуального права, нормами, що визначають судоустрій України, а також, частково, нормами цивільного права і процесу.
Предметом дисертаційного дослідження є адміністративно-юрис-дикційна діяльність суду та інших адміністративно-юрисдикційних органів, а також національні законодавчі акти, що містять адміністративно-правові (цивільно-правові та ін.) норми, що регламентують цю діяльність.
Методи дослідження. У дисертації використані різні методи дослід-ження. Головним серед них є загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив дослідити проблеми, що виникають у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, в єдності їх соціального змісту і правової форми. Дисертант використав, зокрема, такі методи наукового дослідження: історико-правовий метод при дослідженні історії розвитку законодавчого регулювання адміністративно-юрисдикційних повноважень суду, адміністра-тивної комісії та інших адміністративно-юрисдикційних органів; системний метод, який дозволив визначити місце і значення суду (судді) (у т. ч. і військових судів) у системі адміністративно-юрисдикційних органів; порів-няльно-правовий метод дослідження, що використовувався у визначенні загальних та специфічних закономірностей при здійсненні адміністративно-юрисдикційної діяльності суду та інших адміністративно-юрисдикційних органів, і дозволив здійснити порівняльне дослідження норм адміністратив-но-деліктного законодавства і норм інших галузей права (цивільного, морського та ін.) для виявлення колізій цих норм і внесення пропозицій щодо шляхів їх усунення.
У дисертаційному дослідженні використовувались також такі методи наукового пізнання, як спостереження за розвитком адміністративного законодавства і законодавства про судоустрій та аналіз законодавства і судової практики. Застосовувалися і конкретно-соціологічні методи пізнання: інтерв'ювання, опитування тощо. Були використані статистичний та формально-юридичний методи. Останній застосовувався при тлумаченні правових норм, які регулюють ті чи інші види адміністративно-юрисдик-ційної діяльності. Дисертант використав особистий досвід роботи у якості судді Центрального місцевого суду м. Одеси та Одеського апеляційного суду.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в правовій науці України здійснене комплексне наукове дослідження, яке присвячене визначенню місця і значення суду в системі адміністративно-юрисдикційних органів, проведене порівняльне дослідження норм різних галузей права, які регулюють адміністративно-юрисдикційну діяльність суду, запропоновано рекомендації щодо усунення колізій норм, що виникли, розроблені рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства і підвищення рівня ефективності адміністративно-юрисдикцій-ної діяльності суду.
Наукова новизна полягає в таких результатах дослідження, що виносяться на захист:
* прийняття Конституції України, реалізація вимог судово-правової рефор-ми (1992 р.) обумовлюють необхідність підвищення значення суду в житті суспільства, що проявляється, зокрема, і в розширенні сфери його адміністра-тивно-юрисдикційної діяльності;
* визначена стійка тенденція розширення сфери адміністративно-юрисдик-ційної діяльності суду, у зв'язку з чим, як в судовій практиці, так і в теорії адміністративного права виникла низка питань, які потребують негайного вирішення: розмежування адміністративно-юрисдикційних повноважень загальних і військових судів; виявлення причин та умов, які призвели до звуження сфери застосування судом (суддею) засобів впливу до осіб, що скоїли адміністративні проступки (передача матеріалів на розгляд громад-ських організацій, трудових колективів, закриття справ з оголошенням правопорушнику зауваження тощо);
* зроблено висновок про те, що у питаннях законодавчого регулювання адміністративно-юрисдикційних повноважень суду мають місце прогалини і у зв'язку з цим внесені рекомендації щодо вдосконалення такого регулюван-ня, зокрема, висловлені пропозиції щодо проекту Закону України "Про судоустрій України", проектів Кодексу України про адміністративні правопо-рушення, Адміністративно-процесуального кодексу та інших законодавчих актів;
* запропоновані рекомендації стосовно підвищення ефективності роботи суддів із розгляду справ про адміністративні проступки (пропозиції щодо спеціалізації суддів, методичні вказівки, які стосуються оцінки матеріалів, що надходять до судів); рекомендації відносно підвищення ефективності розгляду окремих категорій справ: про порушення митного законодавства, про неповагу до суду, про арешт і затримання суден тощо;
* внесено рекомендації щодо подальшого удосконалення адміністративно-деліктного законодавства в галузі матеріальних адміністративно-правових норм  включення до тексту Кодексу України про адміністративні право-порушення норм, які передбачають адміністративну відповідальність, але містяться в інших правових актах: Митному кодексі України, Законі України "Про виключну (морську) економічну зону", та ін.;
* подано пропозиції щодо необхідності подальшої розробки адміністратив-но-правовою наукою проблем визначення кола суб'єктів адміністративного правопорушення; створення відокремленої системи адміністративних судів; запровадження системи апеляційного розгляду справ та інших проблем, які мають як теоретичне, так і практичне значення.
Практичне значення отриманих результатів. Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані в законопроектних роботах з удосконалення адміністративно-деліктного законодавства і законодавства про судоустрій України. Окремі положення дисертаційного дослідження можуть ініціювати посилення уваги адміністративно-правової науки до розробки низки нових проблем, які раніше не включалися до її предмету. Ряд рекомендацій спрямовано на підвищення ефективності адміністративно-юрисдикційної діяльності суду. Матеріали і положення, що містяться в дисертації, можуть бути використані в навчальному процесі в юридичних навчальних закладах при вивченні курсів: "Адміністративне право"; "Адміні-стративний процес"; "Адміністративно-юрисдикційна діяльність судів (суддів)".
Особистий внесок здобувача. Серед шести наукових публікацій за темою дисертації є дві статті, написані у співавторстві. Особистий внесок здобувача в зазначених двох статтях полягає у проведенні порівняння та аналізу норм Митного кодексу України та Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення, які передбачають адміністративну відповідальність у вигляді конфіскації, постанов Пленуму Верховного Суду України та інших нормативних актів з цих питань, а також в проведенні аналізу практики адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, що вказує на його особливе місце серед інших адміністративно-юрисдикційних органів і свідчить, що під час розгляду адміністративних справ суд залишається органом правосуддя.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрах адміністративного і фінансового права, та морського і митного права Одеської національної юридичної академії, на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу академії, міжнародній науково-практичній конферен-ції: "Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід", (Одеса, листопад, 2001 р.), використовувались у лекціях на курсах підвищен-ня кваліфікації адвокатів Одеської області у 1998-1999 р. р.
Публікації. Основні положення дисертації викладені в двох статтях, опублікованих у наукових журналах та чотирьох статтях, опублікованих у збірках наукових праць у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідження адміністративно-юрисдикційних повноважень суду до-зволило зробити наступні висновки:
Конституція України, визначивши головним обов’язком і завданням держави  затвердження і забезпечення прав і свобод людини, істотно змінила значення і місце суду в системі державних органів, поширила його юрисдикцію на всі правовідносини в державі і закріпила основні принципи судочинства в умовах здійснення правосуддя незалежним судом.
1. Особливо зросла значимість адміністративно-юрисдикційних повноважень суду. Це зумовлене необхідністю забезпечити об'єктивний, обгрунтований, заснований на законі розгляд самих поширених правопору-шень в Україні – адміністративних проступків (за статистичними даними їх щорічно скоюється майже 20 мільйонів). Тому слід констатувати правиль-ність напрямку нашого законодавства на розширення сфери адміністративно-юрисдикційної діяльності суду. В галузі адміністративної відповідальності це відбулося трьома шляхами: по-перше, (він може бути названий визначаль-ним) шляхом встановлення нових заборон або покладення нових обов'язків, порушення або невиконання яких тягне адміністративну відповідальність; по-друге, шляхом передачі суду повноважень які вилученні з компетенції інших адміністративно-юрисдикційних органів; по-третє, шляхом розширен-ня кола суб'єктів адміністративного проступку. Але це, у свою чергу, потягло за собою збільшення помилок в реалізації вказаної діяльності, кількість яких, на жаль, неможливо усунути шляхом внесення змін до чинного законодав-ства або шляхом видання керівних вказівок Пленумом Верховного Суду України.
2. Звідси другий концептуальний висновок проведеного досліджен-ня  вдосконалення правового регулювання адміністративно-юрисдикційних повноважень суду повинно здійснюватися в рамках судово-правової реформи, яка проводиться, бо вона визначає головною метою – створення в державі умов для верховенства права і законів та забезпечення реального захисту прав і свобод людини і громадянина.
Реформа судової системи ставить на меті: по-перше, зробити доступним для широкого кола осіб (фізичних і юридичних) такий суд, де на високому професійному рівні будуть вирішуватися важливі питання правосуддя; по-друге, створити таку систему судів, так визначити функції кожної її ланки і правила судочинства, щоб вони максимально робили неможливою судову помилку у конкретній судовій справі і сприяли однаковому застосуванню судами законодавства при вирішенні спорів і конфліктів.
3. Орієнтири для поновлення системи судів визначені у ст. 125 Кон-ституції України, яка передбачає єдину систему судів загальної юрисдик-ції, що діє за принципами територіальності і спеціалізації. Певна частина адміністративних справ в результаті їхньої складності і важливості для суспільства і держави повинна бути віднесена до юрисдикції судів вищого рівня.
4. Проведене дослідження свідчить не тільки про необхідність організації судової системи України відповідно до положень Конституції про побудову в Україні демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1), але і про потребу підвищення якості адміністративно-деліктного законодавства  як матеріальної його частини, так і процесуальної.
5. Особлива частина проекту КпАП повинна бути доповнена цілою групою складів проступків, що входять до сфери адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, але поміщені не в КпАП, а в інших нормативних актах (наприклад, у Законі України "Про виключну (морську) економічну зону", Митному кодексі України тощо).
6. Процесуальну частину КпАП доцільно доповнити главою, присвяченою порядку розгляду судом справ про адміністративні правопору-шення, до якої включити і статті, які регулюють порядок оскарження винесених ним постанов, і статті, що передбачають процедуру розгляду цих скарг в апеляційному порядку.
7. У зв'язку з покладеними на суди обов'язками з розгляду справ про адміністративні правопорушення неповнолітніх виникає питання: в якості яких заходів розглядати заходи, передбачені у ст. 241 КпАП?
Законодавець повинен сам визначитися: або їх розглядати в якості заходів стягнення, про які йдеться у ст. 24 Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення, з усіма наслідками, що випливають з неї і які пов'язані із настанням адміністративної відповідальності, або розглядати їх в якості особливих заходів примусу, застосування яких не викликає наслідків визнання нового проступку як скоєного повторно.
8. У тексті роботи викладені й інші міркування стосовно подальшого поліпшення правового регулювання діяльності судів щодо здійснення адміні-стративно-юрисдикційних повноважень, а також рекомендації щодо вдоско-налення цієї важливої ланки роботи судів і, крім того, пропозиції щодо подальшого вдосконалення адміністративного (процесуального і матеріаль-ного) законодавства:
* існує необхідність встановлення адміністративної відповідальності свідків і потерпілих за дачу свідомо неправдивих показань, попередження їх про таку відповідальність, і відібрання від них підписки;
* говорячи про порядок виклику свідків в судове засідання у справі про адміністративний проступок слід, на наш погляд, передбачити такі випадки обов'язкового виклику свідків, коли існують істотні протиріччя в їхніх поясненнях у ході адміністративного розслідування або коли про їхній виклик клопоче особа, яка бере участь у справі;
* у випадках, коли особа, яка притягується до адміністративної відповідаль-ності, клопоче про участь адвоката у справі або коли вона уклала договір про правову допомогу з адвокатом і останній не з'явився в судове засідання  необхідно відкласти розгляд справи, запропонувавши цій особі до наступ-ного судового засідання з’ясувати причину нез'явлення адвоката, про що повідомити суд або вжити заходів щодо його явки до суду;
* закон не визначає форму висновку експерта, але, на нашу думку, він повинен бути виконаний у письмовій формі;
* стадія розгляду і вирішення адміністративної справи, на наш погляд, складається з двох процедур: розгляду справ про адміністративне правопору-шення і адміністративного розслідування, яке здійснюється в необхідних випадках. Цю стадію, за нашим переконанням, слід назвати "факультатив-ною". У правовій літературі цей термін зустрічається часто;
* судовий процес, передбачений главою 20 ЦПК України, стосується не тільки цивільних справ, але і справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ за скаргами на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Оскільки КпАП всебічно не передбачає процедури розгляду адміністративної справи в суді, вважаємо, що цей порядок цілком прийнятий, тим більше, що судова практика йде саме цим шляхом;
* особи, які притягуються до адміністративної відповідальності, можуть знайомитися з матеріалами справи. Вважаємо, що це необхідно робити після адміністративного розслідування навіть, якщо закон цього не передбачає. Вказану процедуру необхідно зафіксувати шляхом відповідного запису у справі, завіреного підписами правопорушника і посадової особи;
* крім встановлених ст. 268 КпАП, доцільно було б у новому Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачити процесуальні права особи, що притягується до адміністративної відповідальності, які гарантували б прийняття законного і обгрунтованого рішення у справі;
* в адміністративно-юрисдикційній практиці суддів виникають питання про те, що розуміють під терміном "інші правопорушення". Хотілося б, щоб законодавець з цього приводу більш чітко висловив своє ставлення до поняття "вчиняють інші правопорушення", щоб виключити можливість різноманітного його тлумачення;
* аналізуючи законодавство про адміністративну відповідальність військово-службовців, у т. ч. і за Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, ми бачимо, що до сфери його дії (ст. 19) не увійшли співробітники прикордонної служби, державної охорони, фельд’єгерської служби, цивільної оборони та інших воєнізованих підрозділів. На наш погляд, законодавцю, у зв'язку з цим, необхідно відмовитися від деталізації кола осіб, які підпадають під дію ст. 19 Статуту.
Уявляється, що ч. 1 ст. 15 КпАП "Відповідальність військовослужбов-ців та інших осіб, на яких поширюється чинність дисциплінарних статутів, за скоєння адміністративних проступків" повинна бути сформульована таким чином: "У судах під дію цієї статті підпадають особи, на яких поширюється дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України" і далі за текстом проекту Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак, у перспективі розвитку законодавства про адміністративну відповідальність, цю статтю слід виключити, якщо керуватися ст. 21 Конституції України, в якій чітко йдеться про те, що всі люди вільні, і рівні у своїй гідності і правах, права і свободи людини невідчужені і непорушні, а також ст. 24 Конституції України, в якій закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом, і не може бути привілеїв або обмежень за ознакам раси, кольору шкіри, політичних, релігійних або інших переконань, статі, етнічного або соціального походження, майнового стану, місця прожи-вання, за мовним або іншими ознаками.
Щоб уникнути колізій дії норм двох нормативних актів: майбутнього Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виключає можливість передачі адміністративно-юрисдикційним органом (в даному випадку  суддею!) справи про адміністративний проступок на розгляд громадськості (товариського суду, трудового колективу і т. ін.), і прийнятого в 1999 р. Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, який у ст. 46, передбачає таку можливість стосовно військовослужбовців, які скоїли адміністративні проступки, треба або виключити ст.46 Статуту, або допов-нити ст. 124 Конституції України, а також відновити в КпАП статті, які на законодавчому рівні закріпили б положення про те, що суд має право передавати справи про скоєння адміністративного проступку на розгляд окремих громадських формувань (товариського суду і трудового колективу).
Друга пропозиція. В усіх проектах Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення (і Верховного Суду України, і Міністерства юстиції України, і груп розробників Національного університету ім. Т. Г. Шевченка та ін.) військові суди не згадані в числі органів, які правомочні розглядати справи про адміністративні правопорушення. На жаль, ці суди лише побіжно згадуються у цій якості і серед органів судової системи України. Тому дане положення необхідно виправити шляхом внесення змін до законодавства, яке регламентує наявність і функціонування судової системи України і в проекти Кодексу України про адміністративні правопорушення;
* закріпивши у ст. 41 Конституції України прогресивне положення про те, що "конфіскація майна може бути застосована винятково за рішенням су-ду..." і, абсолютизувавши положення про те, що всі статті Конституції є нормами прямої дії, законодавець не передбачив механізму реалізації цього положення ст. 41 Конституції, тобто розширення адміністративно-юрисдик-ційних повноважень суду шляхом і за рахунок застосування конфіскації у справах стосовно усіх проступків, за скоєння яких передбачена санкція у вигляді конфіскації. У ст. 221 Кодексу України про адміністративні право-порушення, яка визначає компетенцію суду (судді) в галузі адміністративної відповідальності, він це положення не зафіксував.
Враховуючи те, що положення цієї статті Конституції особливо від-билося на повноваженнях митних органів, які в силу статей 109, 112-118 МКУ розглядають справи про порушення митних правил і в числі інших заходів стягнення застосовують конфіскацію, а також те, що у практиці роботи цих органів у вказаній галузі виникає багато помилок і невірних тлумачень ст. 41 Конституції України, необхідно щоб законодавець (а не Верховний Суд України) запровадив єдиний порядок застосування конфіска-ції у справах про порушення митних правил, які підвідомчі митним органам.
Враховуючи порушення чинного законодавства про вибори, які часто зустрічаються на практиці, і наявні факти незаконного притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які беруть участь у їх проведенні, але не є суб'єктами правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1862 КпАП необхід-но внести до законодавства про вибори відповідні зміни і передбачити відповідальність керівників дільничних виборчих комісій за невиконання вимог правил роботи дільничних комісій і незастосування заходів щодо припинення невірних дій членів виборчих комісій щодо проведення виборів;
* враховуючи специфіку провадження з розгляду судом справ про адміністративні правопорушення, необхідно розробити інструкцію з організації цього провадження в суді;
 не можна погодитися з тим, що в суверенній державі, якою є Україна, суд у своїй діяльності повинен керуватися актами колишнього СРСР. Так, наприклад, справи про злісну непокору законній вимозі робітника міліції або дружинника – за правилами, встановленими Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 лютого 1962 р.; справи про дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП) розглядаються в порядку, встановленому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 р. (в редакції Указу від 5 червня 1981 р.) і т. ін.
На наш погляд, повинен бути встановлений єдиний порядок судового провадження у справах про адміністративні правопорушення.
9. Дослідження теми дисертації дозволяє зробити також висновок про те, що поза увагою адміністративно-правової науки залишилися окремі питання, від вирішення яких певною мірою залежить рівень законопроектних робіт і підвищення ефективності адміністративно-юрисдикційної діяльності суду. Зокрема, до них належать питання: про компетенцію військових судів, про осіб, які попадають у сферу їх адміністративно-юрисдикційної діяльності (ст. 15 КпАП); про процедуру покладення обов'язку відшкодувати майнову

шкоду, заподіяну адміністративним проступком; про співвідношення понять "адміністративна юстиція" і "адміністративна юрисдикція" і цілий ряд інших питань, що виникали у процесі роботи над темою, однак їх докладне і аргументоване вирішення виявилося неможливим у зв'язку з обсягом дисертаційного дослідження. Усе ж таки, це визначило потребу загострити увагу вчених до необхідності дослідження цих питань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абулгазин С. Административное принуждение, применяемое милицией. – Сб. научных трудов Карагандинской высшей школы милиции. – Караганда, 1982. – С. 54.
2. Авер'янов В. Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.
3. Авер'янов В. Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. – 1999. – № 8. – С. 8-11.
4. Аверьянов В. Б., Андрийко О. Ф., Голосниченко И. П. Государственное управление и административное право в современной Украине: актуальные проблемы реформирования. – К., УАДУ, 1999.
5. Аверьянов В. Б., Крупчак О. Д. Исполнительная власть: конституционные методы и пути реформирования. – Х., 1998.
6. Аверьянов В. Б., Цветков В. В., Нижник Н. Р., Стефанюк В. С. и др. Государственное управление: теория и практика. – К.: Юринком Интер, 1998.
7. Агапов А. Б. Федеральное административное право России. – М., 1997. – 346 с.
8. Адміністративний кодекс УРСР. – К.: Радянське будівництво і право, 1934.
9. Административное право зарубежных стран. – М.: Спарк, 1996. – 129 с.
10. Адміністративний процесуальний кодекс України. - Проект станом на жовтень 1999 р. // Допоміжні матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Створення та функціонування адміністративного суду України. Теорія і практика". – Київ, 22-24 березня 2000 р. – 97 с.
11. Адміністративне право: сучасний стан і напрямки реформування // Матеріали першої національної науково-практичної конференції. 18-21 червня 1998 р. в м. Яремче Івано-Франківської обл. – С. 11, 42-44, 56.
12. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – С. 502.
13. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Зеркало, 1997. – С. 292-297.
14. Алехин А. П., Козлов Ю. М. Административное право Российской Феде-рации. – М., 1996. – 639 с.
15. Алексеев С. С. Общая теория: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.
16. Аналитический обзор итогов выборов в Верховную Раду Украины // Газета "Галицкие контракты". – 1997, 24 октября.
17. Аналіз роботи судів України загальної юрисдикції у 1-у півріччі 1999 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 4/14.
18. Арбитражный процессуальный кодекс Украины // Кодексы Украины: в 3 кн. – К.: Юринком Интер. 1998. – Кн.1.
19. Атаманчук Р. В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М., 1997.
20. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан СССР. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1994. – 201 с.
21. Бахрах Д. Н. Административное право Российской Федерации. – Россия. – Екатеринбург, 1993.
22. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан. – Пермь, 1994. – С. 8-13.
23. Бахрах Д. Н., Кивалов С. В. Таможенное право России. – Екатеринбург, 1995. – С. 144.
24. Бахрах Д. Н. Административное право: Учеб. пособ. – М.: БЕК, 1996. – 353 с.
25. Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник для ВУЗов. – М.: БЕК, 1997. – С. 291.
26. Бахрах Д. Н., Репов С. Н. Производство по делам об административных правонарушениях. – М.: Знание, 1989. – С. 56.
27. Битяк Ю. П., Зуй В. В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Х.: Нац. юридич. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – 1996. – С. 86.
28. Блажко А. К. Административная ответственность за правонарушения, применяемая в судебном порядке: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Сверд-ловск, 1994. – С. 21.
29. Богданов В. Проблема ареста судов в торговом законодательстве Украины // Судоходство. – 1997. – № 5. – С. 54.
30. Бойко В. Ф. Становлення незалежного високопрофесійного суду  нагальна потреба сьогодення // Вісник Верховного Суду України. – 1996. – № 1. – С. 2-3.
31. Бойко В. Ф. Стан здійснення в Україні правосуддя у 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи судів // Право України. – 1999. – №3. – С. 3-8.
32. Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие): пути реформирования в Украине. – Х.: Конкон. 1998.
33. Васильев А. С., Додин Е. В., Туманов В. А. Предприниматель: его права, обязанности, ответственность. – Одесса, 1994.
34. Ведель К. Административное право Франции. – М.: Прогресс, 1973.
35. Владимиров В. А., Ляпунов Ю. И. Обстоятельства, исключающие общес-твенную опасность и противоправность деяния. – М., 1979.
36. Галаган И. А. Административная ответственность: Учеб. пособ. – Воро-неж, 1970. – 60 с.
37. Галаган И. А. Административная ответственность в СССР. Процессуаль-ное регулирование: Учеб. пособ. – Воронеж, 1976. – 198 с.
38. Гарбичидзе В. Н. Таможенное право. – М., 1995. – С. 214.
39. Герасименко Е. Формы и виды вины при совершении административного правонарушения // Право Украины. – 1993. – № 7.
40. Герасименко Є. Суб'єкт адміністративного проступку // Право України. – 1999. – № 4. – С. 41-44.
41. Голосниченко И. П. Значение административного права в условиях демократических преобразований общества // Право Украины. – 1998. – №11.
42. Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність: Навч. посіб. – К., 1995. – 78 с.
43. Гончарук С. Т. Субъекты административного права. – К., – 1998.
44. Горьова С. Класифікація норм адміністративного права: проблеми методології // Право України. – 1998. – № 12.
45. Горшелев В. Н., Шахов К. Б. Органы судебной власти в Украине. – М., – 1987.
46. Гражданский кодекс Украинской ССР. – Киев: МП "Альтерспресс". 1992. – 281 с.
47. Гражданский процессуальный кодекс Украины. – К.: Юринком Интер, 1999.
48. Гражданский процессуальный кодекс Украины. – Одесса: Черноморье, 1994. – 192 с.
49. Григорьева Л. И. Принцип независимости судебной власти и гарантии судебной защиты прав и свобод человека и гражданина // Вестник Верхов-ного Суда Украины. – 1999. – № 4. – С. 5-9.
50. Грошевой Ю. И., Марочкин И. К. Органы судебной власти в Украине. – К.: Ин Юре, 1997.
51. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
52. Димитров Ю. Правова держава в контексті законотворення судової і адміністративної реформи. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.01.00 - Одеса, 1998. – 17 с.
53. Димитров Ю. Административная юстиция – атрибут демократического правового государства // Право Украины. – 1996. – № 4. – С. 7-14.
54. Дисциплинарний устав Вооруженных Сил Украины. - Утвержден Зако-ном Украины от 24 марта 1999 г.; №551-XIV // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1999. – № 22-23. – Ст.197.
55. Додин Е. В., Клюшниченко А. П. Административная юрисдикция органов внутренних дел. – К., 1981. – С. 7.
56. Додин Е. В., Клюшниченко А. П., Коваленко О. И., Шатский Е. Р. Адми-нистративно-юрисдикционная деятельность органов внутренних дел. – К., 1983. – С. 113.
57. Додин Е. В. Административная деликтология: Учеб. пособ. – Одесса, 1997. – 107 с.
58. Додин Е. В. Доказывание и доказательства в правоприменительной деятельности органов государственного управления. – Киев, 1975.
59. Додин Е. В. Доказательства в административном процессе. – М., 1973.
60. Додин Е. В., Шкарупа В. К. Доказывание по делам об административных правонарушениях, связанных с нарушением антиалкогольного законодатель-ства и наркоманией: Учеб. пособ. – К., 1989. – С. 10 (64 с.).
61. Додин Е. В. Доказывание и доказательства в правоприменительной деятельности органов советского государственного управления: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – К., 1973.
62. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч. -метод. посіб. / За заг. ред. А. Л. Нижника. – Київ, 1998. – 242 с.
63. Елистратов А. И. Очерк административного права. – М., 1993.
64. Елистратов А. И. Учебник русского административного права. – М., 1991.
65. Кивалов С. В. Таможенное право: административная ответственность за нарушение таможенных правил. – Одесса: Моряк, 1996. – С. 59 (175 с.).
66. Коваль Л. В. Административно-деликтные отношения. – К.: Вища школа, 1979. – С. 140.
67. Коваль Л. В. Адміністративне право України. – К.: Основа, 1994. – 154 с.
68. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: Вентурі, 1998. – С. 64 (206 с.).
69. Кодекс Украины об административных правонарушениях / Кодексы Украины: в 3 кн. – К.: Юринком Интер, 1998. – Кн. 1.
70. Кодекс Украинской ССР об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. – Киев, 1991. – С. 522-524.
71. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Київ: Україна, 1997. – 259 с.
72. Кодекс РСФСР об административных правонарушениях. – М.: Юрид. лит., 1986.
73. Кодекс торговельного мореплавства України. – Кодекси України. – 1998. – С. 18.
74. Кодекс Украины об административных правонарушениях. Научно-прак-тический комментарий / Под ред. Ак. А. С. Васильева. – Харьков: Одиссей, 2000. – С. 56, 932 (1008 с.).
75. Коліушко І. Адміністративна реформа в Україні // Право України. – 1998. – № 2. – С. 10-14.
76. Колодий А. Н. Принципы права Украины. – К.: Юринком Интер, 1998.
77. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрін-ком Інтер, 1999. – С. 327-332.
78. Кононенко О. О судебном рассмотрении административных дел // Право Украины. – 1999. – № 2. – С. 41-43, 47.
79. Конституція (Основний Закон) України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
80. Конституция Российской Федерации. – Москва, 1996.
81. Концепция судебно-правовой реформы в Украине // Законодательство Украины, регулирующее деятельность судов и определяющее статус судей, судов Украины. – 2-е изд. – К.: Право, 1996.
82. Концепция развития законодательства Украины на 1997-2005 годы. – К.: Институт законодательства Верховной Рады Украины, 1997.
83. Концепція адміністративної реформи в Україні // "Голос України" від 12 серпня 1992 р.
84. Коренев А. П. Нормы административного права и их применение. – М., 1978. – 75 с.
85. Кривенко В. В., Ярема А. Р. К вопросу о судоустройстве в Украине // Вестник Верховного Суда Украины. – 1996. – №2. – С. 3.
86. Кубко Є. Про предмет адміністративного права // Право України. – 2000. – № 5. – С. 3-6.
87. Кучма Л. Д. Життя вимагає рішучих дій у протидії злочинності // Право України. – 1999. – №4. – С. 3-6.
88. Куян И. Административная ответственность как инструмент правового государства // Право Украины. – 1998. – № 5. – С. 66-68.
89. Лория В. А. Административно-процессуальная деятельность и виды административных производств // Советское государство и право. – 1978. – № 1. – С. 3.
90. Манохин В. М., Адушкин Ю. С., Башмаев З. А. Российское администра-тивное право. - М.: Юрист, 1996. – С. 193.
91. Масленников М. Я. Применение административных взысканий. – Кали-нин, 1986. – 75 с.
92. Масленников М. Я. Административно-юрисдикционний процесс: сущ-ность и актуальные вопросы правоприменения по делам об административ-ных правонарушениях. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. – 207 с.
93. Матвеенко А. С. Производство по делам об административных право-нарушениях. – Караганда, 1989. – 14 с.
94. Мащенко Л. Арест иностранного судна в украинском порту: международ-ный скандал или правовая норма? // Судоходство. – 1999. – № 5. – С. 33.
95. Международная Конвенция об аресте морских суден (1952 р.).
96. "О борьбе с коррупцией": Закон Украины от 5 октября 1995 г. №356/95-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1995. – № 54. – Ст. 266.
97. "Об адвокатуре": Закон Украины от 19 декабря 1992 г. №2887-ХІІ // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1993. – № 9.
98. "Об административном надзоре за лицами, освобождёнными из мест лишения свободы": Закон Украины от 1 декабря 1994 г. №264/94-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1995. – № 10. – Ст. 64.
99. "О внесении изменений в законы Украины "О милиции", "О предвари-тельном заключении", "Об административном надзоре за лицами, освобо-жденными из мест лишения свободы": Закон Украины от 21 июня 2001 г. №2537-ІІІ // Голос Украины, 5 июля 2001 г., – № 116 (2616).
100. "Об исключительной (морской) экономической зоне Украины: Закон Украины от 16 мая 1995 г. №162/95-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1995. – № 21. – Ст. 152.
101. "Об обеспечении санитарного и эпидемического благополучия населе-ния": Закон Украины от 22 февраля 1994 г. №4004-XII // Ведомости Верхов-ной Рады Украины. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
102. "Об объединениях граждан": Закон Украины от 16 июня 1992 г. №240-ХІІ // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1992. – № 34. – Ст. 904.
103. "Обобщение практики рассмотрения судами Одесской области админи-стративних дел о нарушении таможенних правил и уголовних дел о контра-банде за 1998 г. и первое полугодие 1999 г. // Материалы обобщений судеб-ной практики Одесского областного суда. – 1999. – Наряд №1-12. – С. 243-247.
104. "О дальнейшем ограничении применения штрафов, налагаемых в адми-нистративном порядке: Указ Президента Верховного Совета СССР от 21 июня 1961 г. №3006-ХІІ // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. – №36. – Ст. 7.
105. "Об ответственности предприятий, их объединений, учреждений и организаций за правонарушения в сфере градостроительства: Закон Украины от 14 октября 1994 г. №208/94-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1994. – № 46. – Ст. 411.
106. "Об ответственности предприятий, их объединений, учреждений и организаций за нарушения законодательства о ветеринарной медицине: Закон Украины от 5 декабря 1996 р. №568/96-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1997. – № 7. – Ст. 58.
107. "Об усилении ответственности за нарушение правил, норм и стандартов, которые касаются обеспечения безопасности дорожного движения: Указ Пре-зидиума Верховного Совета Украины от 29 июня 1991 г. №ВР-1369-ХІІ // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1991. – № 45. – Ст. 600.
108. "Об усилении судебной защити прав и свобод человека и гражданина": Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 30 мая 1997 г. № 7 // Постановления Пленума Верховного Суда Украины по уголовным делам (1973-1998 г. г.). – К.: Юринком Интер, 1998. – С. 64.
109. "Об утверждении Положения о Министерстве юстиции Украины": Указ Президента Украины от 30 декабря 1997 г. №1396/97 // Официальный вест-ник Украины. – 1998. – № 2. – Ст.14.
110. "Об электроэнергетике": Закон Украины от 16 октября 1997 г. №575/97-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1998. – № 1. – Ст. 1.
111. "О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты Украины в части ответственности за нарушения норм и стандартов, касающихся обеспечения безопасности дорожного движения: Закон Украины от 23 декабря 1993 г. №3785-ХІІ // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1994. – № 12. – Ст. 58.
112. "О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты Украины в связи с принятием Закона Украины "О борьбе с коррупцией" от 5 октября 1995 г. №358/95-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. –1995. – № 34. – Ст. 268.
113. "О внесении изменений и дополнений в Кодекс Украины об администра-тивных правонарушениях": Закон Украины от 7 февраля 1997 г. №55/97-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1997. – № 14. – Ст. 114.
114. "О внесении изменений и дополнений в Кодекс Украины об администра-тивних правонарушениях в связи с принятием Закона Украины "О содейст-вии социальному становлению и развитию молодежи в Украине": Закон Украины от 15 ноября 1994 г. №244/94-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1994. – № 49. – Ст. 431.
115. "О временном порядке производства и рассмотрения дел о нарушении таможенних правил": Письмо ГТКУ №1-5/396 от 8 августа 1996 г.: Сборник постановлений и распоряжений Государственного Таможенного Комитета Украины. – Киев, 1997. – С. 86.
116. "О государственной налоговой службе Украины": Закон Украины от 4 декабря 1990 г. №509-ХІІ // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
117. "О государственной службе". Закон Украины от 16 декабря 1993 г. №3723-ХІІ // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
118. "О государственном регулировании добычи, производства и использо-вания драгоценных металлов, драгоценных камней и контроле за операции с ними": Закон Украины от 18 ноября 1997 г. №637/97-ВР // Ведомости Вер-ховной Рады Украины. – 1998. – № 9. – Ст. 34.
119. "О занятости населения": Закон Украины от 1 марта 1991 г. №803-ХІІ // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1991. – № 14. – Ст. 170.
120. "О Конституционном суде Украины": Закон Украины от 16 октября 1996 г. №422/96-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1996. – № 49. – Ст. 292.
121. "О Конституционном суде Российской Федерации": Федеральный Кон-ституционный Закон РФ от 21 июля 1994 г. №1 ФКЗ // Судоустройство: Сб. нормат. актов. - М.: Тейс, 1995. – С. 78.
122. "О местном самоуправлении в Украине": Закон Украины от 21 марта 1997 г. №280/97-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
123. "О мерах противодействия незаконному обращению наркотических средств, психотропных веществ и прекурсоров и злоупотреблению ими": Закон Украины от 15 февраля 1995 г. №62/95-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
124. "О мерах по внедрению Концепции административной реформы в Украине": Указ Президента Украины от 22 июля 1998 г. №810/98 // Офіцій-ний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
125. "О местных государственных администрациях": Закон Украины от 9 апреля 1999 г. №586-XIV // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
126. "О милиции": Закон Украины от 20 декабря 1990 г. №565-ХІІ // Ведомо-сти Верховного Совета Украины. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
127. "О патентовании некоторых видов предпринимательской деятельности": Закон Украины от 23 марта 1996 г. №98/96-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1996. – № 20. – Ст. 82.
128. "О печатных средствах массовой информации (печати) в Украине": Закон Украины от 16 ноября 1992 г. №2782- ХІІ // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
129. "О порядке возмещения ущерба, причиненного гражданину незакон-ными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокурату-ры и суда": Закон Украины от 1 декабря 1994 г. №266/94-ВР // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
130. "О порядке обжалования в суд неправомерных действий органов госу-дарственного управления и должностных лиц, ущемляющих права граждан": Закон Союза ССР от 2 ноября 1989 г. №719 // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1989. – № 22. – Ст. 13.
131. "О правовом статусе иностранцев": Закон Украины от 4 февраля 1994 г. №3929-ХІІ // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
132. "О практике рассмотрения судами дел по жалобам на решения, действие или бездеятельность органов государственной власти, органов местного самоуправления, юридических, должностных и служебных лиц в сфере управленческой деятельности, которые нарушают права и свободы граждан": Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 3 декабря 1997 г. №13 // Постановления Пленума Верховного Суда Украины 1995-1998. – К.: Юрин-ком Интер, 1998.
133. "О применении законодательства, обеспечивающего независимость судей": Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 12 апреля 1996 г. № 4 // Постановления Пленума Верховного Суда Украины 1995-1998. – К.: Юринком Интер, 1998. – С. 58.
134. "О применении Конституции Украины при осуществлении правосудия": Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 1 ноября 1996 г. №9 // Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 1 ноября 1996 г. – С. 58
135. "О службе безопасности Украины": Закон Украины от 15 декабря 1992 г. №2229-ХІІ // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
136. "О статусе судей": Закон Украины от 15 декабря 1992 г. №2862-ХІІ // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
137. "О судебной практике по делам о контрабанде и нарушении таможенных правил": Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 26 февраля 1999 г. №92 // Юридический вестник Украины. – 1999. – № 17. – С. 4.
138. "О судоустройстве": Проект Закона Украины // Вестник Верховного Суда Украины. – 1997. – № 1. – С. 3.
139. "О судоустройстве": Закон Украины от 5 июня 1981 г. №2022-ХІІ // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1981. – Приложение к № 24. –Ст.357.
140. "О языках в Украинской ССР": Закон Украинской ССР от 22 октября 1989 г. №8312-ХІІ // Ведомости Верховного Совета Украинской ССР. – 1989. – № 12. – Ст. 80.
141. Овсянко Л. М. Административное право: Учеб. пособ. под ред. проф. Г. А. Туманова. – М.: Юрист, 1997. – С. 129 (443 с.).
142. Опрышко В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. – К., 1986. – 48 с.
143. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія: Навч. посіб. – Львів, 1995. – 309 с.
144. Ответственность за нарушения таможенных правил / Под ред. А.Н.Каза-рина. – М., 1999.
145. Пасенок О. Реформирование административного права – важное направ-ление правовой политики // Право Украины. – 1998. – № 7. – С. 3-6.
146. Пахомов І. Чи потрібна поспішність у реформуванні адміністративного права? // Право України. – 1999. – № 2. – С. 99-101.
147. Пилипчик А. Н. Административно-правовая характеристика организа-ции и деятельности медицинского вытрезвителя: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 1983. – С. 14.
148. Письмо ГТКУ №11/1-6628 от 16 сентября 1996 г.: Сборник постановле-ний и распоряжений Государственого таможеного комитета Украины. – Киев, 1997. – С. 90.
149. Погорілко В. Проблеми розвитку законодавства України // Право України. – 1993. – № 7-8. – С. 3-6.
150. Полешко А. Напрями реформування адміністративного права (за матері-алами другої національної науково-практичної конференції) // Право Украї-ни. – 2000. – № 8. – С. 33-37.
151. Попов Л. Л., Шаргин А. П. Классификация мер административного при-нуждения // Правоведение. – 1970. – № 5. – С. 13-14.
152. Проблемы теории государства и права / Под. ред. С. С. Алексеева. – М., 1987. – С. 306.
153. "Про захист прав споживачів": Закон України від 5 грудня 1991 р. №1023-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 30. – Ст. 379.
154. "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звер-нення: Указ Президента України від 19 березня 1997 р. // Урядовий кур'єр. – 1997, 25 березня 1997 р.
155. Рабинович П. М. Основы общей теории права и государства. / 2-е изд. – К., 1994.
156. Савицкий В. М. Судебный контроль и право человека. - М.: Права чело-века, 1996.
157. Салищева Н. Р. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. Учебн. пособ. – М., 1970. – 160 с.
158. Сахаров А.Б. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность // Советское государство и право. – 1987. – № 11. – С. 11.
159. Серафимов В. Деякі питання щодо удосконалення законодавства України по арешту суден // Систематизація законодавства в Україні: пробле-ми теорії і практики: Матеріали міжнародної науково-практичної конферен-ції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1999. – С. 551.
160. Советское административное право. – К., 1986.
161. Справи №№ 11-ад, 197-ад // Архів Білгород-Дністровського міського суду Одеської області за 1999 рік.
162. Станік С. Законодавче забезпечення адміністративної реформи – важли-вий напрямок правової політики в Україні // Вісник Української Академії державного управління. – 1999.
163. Статистические данные о количестве правонарушений, рассмотренных различными административными органами. – 1992, Таблица 3.
164. Статистические данные о количестве правонарушений, рассмотренных различными административными органами. - 1998, Таблица 3
165. Стефанюк В. С. Адміністративний процесуальний кодекс України. Яким йому бути? // Право України. – 1999. – № 12. – С. 15-20.
166. Стефанюк В. С