АНТИКРИЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ШАРИЙ В’ЯЧЕСЛАВ ІВАНОВИЧ

УДК 32.354. (477)

АНТИКРИЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.02 механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
ТЕЛЕШУН СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
доктор політичних наук, професор

КИЇВ 2006

План

Вступ

3-10

Розділ 1

Теоретико-методологічні основи аналізу кризових явищ та розвитку системної кризи в Україні

11-44

1.1Соціальна природа явищ системної кризи в Україні

11-22

1.2 Конфліктологічна парадигма та її евристичний потенціал у вивченні кризи й кризових явищ

22-30

1.3 Прояви системної кризи в державному управлінні та шляхи їхнього подолання

30-41

Висновки до першого розділу

41-44

Розділ 2

Організаційно-функціональна структура державного управління в кризовому суспільстві

45-110

2.1Цілі державного антикризового управління та шляхи їх досягнення

45-62

2.2 Реалізація основних принципів державного управління як важливий чинник подолання кризових явищ у суспільстві

63-82

2.3 Функції та методи реалізації цілей державного антикризового управління в Україні

82-105

Висновки до другого розділу

106-110

Розділ 3

технологія Антикризового процесу як механізм реалізації цілей державного управління в Україні

111-160

3.1 Стратегічні завдання та нівеляція ризиків у подоланні явищ системної кризи в Україні

111-118

3.2 Державне управління, як механізм подолання кризових явищ, у суспільстві, що демократизується

119-136

3.3 Комунікативна антикризова технологія, як механізм досягнення сталого розвитку суспільства і держави

136-148

3.4 Технологія реалізації державного антикризового управління в українському суспільстві

148-156

Висновки до третього розділу

156-160

Висновки

161-165

Список використаних джерел

166-178

Додатки

179-181

Вступ

Актуальність теми. Трансформація українського суспільства привела до зміни його базових соціальних інститутів (економічних, політичних, соціокультурних), соціальної структури, суспільної свідомості та моделей масової поведінки, які відображають найважливіші зміни у соціальних відносинах, у тому числі між владою і суспільством. У процесі суспільних трансформацій визначальною стає технологія державного антикризового управління, що здатна оптимізувати політичні й управлінські рішення щодо конструювання нової соціальної реальності.
Актуальність теми дослідження визначається об’єктивним характером системних змін в Україні, демократичною сутністю суспільних перетворень, що зумовлюють необхідність адміністративної реформи в державі. Водночас будь-які реформи державного управління приречені на невдачу, якщо не враховувати кризовий характер перехідної доби. Це потребує розробки антикризових технологій, спрямованих на усунення причин кризових явищ у системі державного управління і в суспільстві загалом з метою оптимізації взаємодії між суб’єктами державного управління, що демократизуються.
На жаль, у дослідженнях з державного управління мало уваги при­діляється антикризовим технологіям державного управління; не досить розробленими й обґрунтованими як у світовій, так і у вітчизняній практиці є механізми реалізації цілей державного управління в кризових умовах, методи й процедури діяльності органів державного управління як факторів підвищення його ефективності, що набуває особливої актуальності під час трансформації українського суспільства.
У зарубіжних і вітчизняних наукових працях антикризове управління розглядається винятково як макроекономічна проблема. Значну увагу в них приділено антикризовому управлінню підприємствами державної та приватної форм власності. У зв’язку з цим недостатньо дослідженими є соціальні, політичні, психологічні, комунікативні, організаційні та інші аспекти анти­кризового управління.
Зазначимо, що загалом про конфлікти, кризи й антикризові технології написано багато праць. Основою соціально-філософського підходу до розгляду всіх конфліктних явищ, у тому числі й до соціальної напруженості як невід’ємного елемента конфронтації та протиборств, є аналіз соціальних протиріч. У соціології з погляду структурно-функціонального підходу соціальну напруженість розглядали зарубіжні дослідники Т.Парсонс [163], Р.Мертон [71-73], Н.Смелзер [108]; конфліктну парадигму вивчали Р.Дарендорф [30], Л.Козер [152], К.Боулінг [151], Дж.Рекс [99] ; авторами теорії обміну стали П.Блау [11], Дж.Хоманс [11]; теорію модернізації розробляли М.Леви [158], Г.Алмонд [150], Ф.Ригс [165], У.Ростоу [166] та інші.
Важливе значення для дисертаційного дослідження мають наукові праці: В.Б.Авер’янова [31; 32], Г.В.Атаманчука [8], В.Д.Бакуменка [9], В.М.Князєва [33; 62; 74], В.І.Лугового [62], Н.Р.Нижник [31; 78], В.А.Ребкала [89; 118; 124], І.В.Розпутенка [37; 97], С.О.Телешуна [118-124], В.В.Тертички [118; 126], М.В.Туленкова, В.В.Юрчишина [148] та інших, які висвітлюють різні аспекти теорії та історії державного управління.
Питання подолання кризових явищ та запобігання їм, державного антикризового управління, кризової комунікації розглядалися у роботах зару­біжних дослідників А.А.Богданова [12-13], Е.Дюркгайма [36], Д.Т.Жовтуна [39], A.Б.Зверин­цева [41], В.С.Капустіна [47], C.В.Михайлова [74], В.Л.Романова [96], Г.Спенсера [114], Г.Ханова [134]; та вітчизняних науковців В.О.Василенка [15], А.С.Гальчинського [20], М.І.Пірен [86; 107], Г.Г.По­чепцова [91], А.Д.Чернявського [137].
Однак роль і значення антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління, систематизації криз і кризових явищ, з’ясування особливостей антикризового управління, визначення принципів і методів антикризового державного управління як способу реалізації цілей державного управління в Україні та основних засобів упровадження технологій анти­кризового процесу в українську суспільну дійсність потребують подальшого наукового дослідження.
У зв’язку з цим виникає потреба в комплексному дослідженні проблеми становлення й розвитку антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління в Україні. Отже, актуальність, теоретичне й практичне значення та недостатня розробленість зазначеної проблеми зумовили науковий інтерес до неї автора дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі політології Національної академії державного управління при Президентові України в межах планової теми Розроблення моделі і методики моніторингу взаємодії суб’єктів державного управління та впливу на їх діяльність політичного процесу” (номер державної реєстрації 0103U006823) комплексного наукового плану Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0200U0041030), в розробці окремих розділів якої автор дисертації брав безпосередню участь.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування концепції антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в Україні та визначення основних шляхів упровадження антикризових технологій в кризовому українському суспільстві.
Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:
визначити теоретико-методологічні підходи до аналізу кризових явищ і шляхів подолання явищ системної кризи в Україні;
систематизувати чинники, що зумовлюють соціально-політичні конфлік­ти і явища системної кризи в Україні;
охарактеризувати основні ознаки, специфіку проявів загальносистемної і політичної криз та етапи розвитку кризи державного управління в Україні;
розглянути послідовність тактичних дій з управління конфліктами, що призводять до кризової ситуації;
дослідити світові тенденції реформування системи державного управління щодо взаємодії з громадянським суспільством, а також запро­понувати можливі шляхи подолання кризи відчуження народу від влади;
проаналізувати особливості технології антикризового управління, розробити технологічну схему антикризового управління та запропонувати заходи щодо профілактики кризових явищ.
Об’єктом дослідження є державне антикризове управління як механізм реалізації цілей державного управління.
Предметом дослідження є антикризові технології та шляхи подолання кризових явищ органами влади в українському суспільстві.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що системна реалізація антикризових технологій можлива в перспективі шляхом формування дієвих методик антикризового процесу, адаптації та впровадження практичного досвіду і одночасно розробки інноваційних вітчизняних антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління.
Методи дослідження. З огляду на актуальність проблеми, стан її роз­робки в галузі державного управління методологічною і теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці вітчизняних фахівців з теорії і практики антикризового управління, аналітичні матеріали зарубіжних вчених, програмні розробки, директивні і законодавчо-нормативні документи. У роботі використано як базовий метод ­системний підхід, методи аналізу і синтезу, узагальнення, компаративно-історичний метод.
Теоретичний аналіз політичних, соціальних, економічних, правознавчих наукових джерел та статистичних даних зумовив міждисциплінарний підхід до дослідження конфліктів і криз як соціальної структурно-функціональної основи розробки антикризових технологій. Соціально-історичний аналіз сприяв виявленню особливостей формування організаційних структур у державному управлінні в контексті суспільно-історичного розвитку, системний підхід дослідженню антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління. Методи індукції та дедукції дали змогу спрямувати логіку пізнання особливостей та прогнозних тенденцій розвитку конфліктів і криз від найбільш загальних наднаціональних до конкретних регіо­нальних, а також виявити зв’язки між процесами формування антикризових технологій.
Застосовувалися також методи економічного, фінансового, порівняльно-правового та статистичного аналізу, методи експертної оцінки, соціологічного опитування.
Джерельною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові документи, теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених із розробки антикризових технологій, що стосуються вироблення стратегії і тактики суспільного реформування. Крім того, використовувалися фактологічні матеріали статистичних збірників і довідкові видання; вивчався вітчизняний і зарубіжний досвід реалізації цілей державного управління.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в системному дослідженні державного антикризового управління, здійснюваного в перехідних умовах державотворення, і значних змін законодавства України, реалізації головних напрямів суспільного реформування, що відповідає стратегічному курсу державної політики інтеграції до ЄС.
На основі отриманих результатів сформульовано низку положень, узагальнень і висновків, що становлять наукову новизну й полягають у тому, що в дисертації:
уперше:
здійснено комплексне дослідження реальних ознак та факторів систем­ної кризи для реалізації якісно нових антикризових технологій державного управління;
розроблено модель антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в умовах його трансформації;
удосконалено:
обґрунтування ідеї про можливість та необхідність застосування антикризових технологій у державному управлінні під час суспільної кризи;
процес виявлення конфліктів і криз, визначення шляхів подолання кризових явищ у суспільстві;
дістали подальшого розвитку:
концепція раціональної соціально-політичної взаємодії між органами державного управління та населенням України в умовах оновлення україн­ського суспільства, а також концепція держави, системоутворюючої суспільної структури;
нове розуміння кризи, функцій, цілей державного управління, завдань науковців і наукової теоретизації стосовно практичної роботи органів державної виконавчої влади в Україні;
уточнення змісту понять криза, конфлікт”, ризик”, невизначеність”, політичний ризик”, антикризова технологія”, управління політичним ризи­ком”, антикризове управління” в контексті їх застосування у вітчизняній державно-управлінській науці.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в розширенні й поглибленні існуючих уявлень про можливості технологій державного антикризового управління, щодо їхнього застосування на вимогу сучасного суспільного та подолання явищ системної кризи.
Результати дослідження дають змогу сформулювати конкретні методики, програми, заходи та пропозиції, спрямовані на дієве використання в процесі державного управління антикризових технологій, а також стануть у нагоді для подальшої розробки технологій державного антикризового управління для застосування органами влади щодо реалізації цілей державної політики України.
Основні теоретичні положення й висновки, специфічне концептуальне усвідомлення проблем суспільства, що трансформується та державного управління пов’язані з реалізацією цілей державного управління й можуть бути використаними для раціонального здійснення процесу взаємодії в соціальному, економічному та політичному аспектах, а також засвоєння державними службовцями нової моделі реалізації державного управління, як інструменту раціональної творчої дії із запобігання або подолання криз і кризових явищ на відповідних територіях, що дасть можливість вирішувати нагальні суспільні проблеми.
Впровадження результатів дослідження дасть змогу забезпечити:
- застосування обґрунтованих методик подолання кризових явищ під час реалізації цілей державного управління;
- перехід у сфері реалізації цілей державного управління до технологій державного антикризового управління;
- розробку заходів реалізації цілей державного управління, підготовку відповідних методичних матеріалів, читанні лекцій і проведенні практичних занять із курсів державного управління, політології, теорії соціального управління та інших.
Впровадження результатів дослідження дозволить забезпечити посилення ролі органів державної влади щодо консолідації зусиль зі створення технологій державного антикризового управління як механізму реалізації цілей державного управління для подолання кризи відчуження народу від влади.
Матеріали дисертації впроваджені в поточній роботі Черкаської районної державної адміністрації та використані під час лекційних, практичних занять, семінарів та круглих столів” для державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування, осіб, зарахованих до кадрового резерву, а також при розробці навчальних курсів із державного управління в Черкаському обласному Центрі підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ і організацій.
Особистий вклад здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Теоретична розробка була здійснена на основі наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених і містить результати, отримані у сфері науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему виділення, розробки й впровадження моделі антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в умовах системної суспільної кризи.
Апробація результатів дисертації. Найважливіші положення і результати дисертаційного дослідження доповідались автором на науково-практичних конференціях за міжнародної участі: Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управ­ління” (Київ, 2004).
Основні результати та висновки дисертаційної роботи обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри політології Національної академії державного управління при Президентові України і на теоретико-мето­дологічних семінарах.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у вісьмох наукових працях, з них 6 опубліковано у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку; 3 додатки на 3 сторінках. Список використаних джерел налічує 170 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в Україні.
На основі проведеного дослідження й узагальнення його результатів зроблено низку висновків та запропоновано рекомендації, які мають теоретичне і практичне значення. Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й завдання в сукупності дають змогу розглянути наукові проблеми, що мають важливе значення для державного управління. Отже, на основі дослідження антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління можна зробити такі висновки.
1. Аналіз напрацювань у галузі державного управління дає підстави констатувати, що в них недостатньо уваги приділено антикризовим технологіям у державному управлінні. Криза починається з конфлікту, що її породжує, оскільки порушується динамічна рівновага системи. Внутрішнє середовище намагається відновити її, а тому активізується, поляризується, що призводить до загострення протиріч. Якщо конфлікти виникають надто часто, а їх розв’язання відкладається, настають кризи. Соціально-політичний конфлікт варто визначити як загострення бізнесово-владних протиріч економіко-політичної еліти країни з метою збільшення власних прибутків за допомогою влади та цілеспрямованого впливу на владу й суспільство. Врегулювання та розв’язання конфліктів терміни, що не збігаються за змістом. Державне управління має ґрунтуватися на профілактиці конфліктів та запобігати їм.
2. Систематизація матеріалів, в яких розглядають конфлікти, кризи і кризові явища, дає змогу уточнити визначення кризового явища як об’єктивного виразу соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що суттєво впливає на зміну або знищення наявної системи, не надаючи їй нової якості в умовах, що постійно змінюються. Відповідно криза є об’єктивним виразом соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що змінює або знищує наявну систему, надаючи їй нової якості в умовах, які постійно змінюються. Кризу слід охарактеризувати як множинність взаємопов’язаних ситуацій, що підвищують складність і ризик управління. Загальносистемна криза означає, що основні компоненти суспільства перебувають у такій взаємній невідповідності, що розбалансованість системи не можна подолати в межах наявного соціально-економічного устрою. Одним із основних чинників системної кризи в Україні є криза державного управління. Успішне подолання системної кризи залежить від швидкого і повного розв’язання першочергових завдань, спрямованих насамперед на трансформацію функцій та структури органів виконавчої влади з поступовим посиленням функціонального принципу управління та реформування інституту державної служби.
3. Визначення державного управління як засобу суспільного впо­рядкування передбачає, що цілі державного управління мають виражати бажаний, можливий та необхідний стан об’єкта управління, який має бути досягнуто. За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною по­слідовністю основні види цілей державного управління утворюють певну структуру і, крім того, з точки зору суспільних перспектив вони поділяються на стратегічні, тактичні й оперативні. Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління визначається їх залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними. Формуванню структури цілей державного управління, її ієрархізації, дослідженню взаємозв’язку між цілями різного змісту, їх логіці при досягненні основної мети сприяє формування дерева цілей”. Досягнення цілей державного антикризового управління здійснюється через реалізацію комплексу функцій з дотриманням принципів, використанням методів і форм державного управління. На практиці важливе значення має зв’язок принципів управління з методами управління. Дієве застосування принципів державного антикризового управління передбачає досягнення системності державного управління.
4. Характеристика державного управління у кризових умовах має на меті дослідження реалізації цілей держави через функції, що спрямовані на забезпечення цілісності та умов ефективної життєдіяльності суспільства. Функції державного управління реалізуються, як правило, через організаційно-правові форми, які можна поділити на два блоки: правові та організаційні. Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу державного управління, використання сучасної техніки і прогресивних технологій для організації управлінського процесу, забезпечення його максимальної ефективності. Засоби державного управління можуть бути технічними, спеціальними, інформаційними та комунікаційними. Різноманітність методів і засобів державного управління дає змогу зробити процес управління гнучким, динамічним, дієвим.
5. Аналіз зростання ризиків і виникнення в України кризових ситуацій передбачає застосування особливих технологій під час формування та здійснення цілей державного управління технологій державного анти­кризового управління як цілеспрямованого, специфічного, нестандартного процесу. Для цього необхідне виконання в логічній послідовності взаємопов’язаних управлінських функцій щодо розв’язання конкретних проблем із використанням форм, методів, принципів, засобів, ресурсів державного управління. Вирішальне значення для застосування конкретних технологій і типів реакції керівної системи на види і фази розвитку кризової ситуації має цільова орієнтація органів державного управління. Мистецтво управління в кризових умовах полягає в тому, щоб перетворити потенційний ризик на нові можливості, обравши правильну стратегію управління ним, тобто зниження ризику, уникнення кризи та мінімізація рівня його впливу на суб’єкт діяльності. Характеризуючи кризові явища в суспільстві, слід зазначити, що недоцільно їх заперечувати, а навпаки, варто здійснювати випереджальний аналіз, пошук дієвих моделей компромісу, розробку технології взаєморозуміння, конструктивних відносин та обопільних взаємодій між органами влади, державного управління і громадськістю.
6. Антикризове управління на практиці означає надання конфліктному процесу форми, що забезпечує мінімізацію невідворотних політичних, соціальних, економічних втрат. Технологія антикризового управління це комплекс заходів, що послідовно здійснюються з метою запобігання кризі, її профілактики, подолання, зниження негативних наслідків. Вона ґрунтується на прогнозуванні кризових явищ як формі гіпотетичного відображення майбутнього, що розкриває сукупність впливу тих факторів, які в даний час впливають на розвиток об’єкта державного регулювання; та діагностуванні потенційних криз. Вирішальне значення для застосування конкретних технологій має цільова орієнтація органів державного управління.
Технологія державного антикризового управління має розроблятися з урахуванням конкретних обставин і є свого роду мистецтвом управління та основним фактором його успіху. Вона включає сукупність способів і процесів циклічної цільової діяльності суб’єкта, що спрямована на зміну стану об’єкта, досягнення заданих наперед результатів; систему методів і методик виявлення та використання прихованих потенціалів соціальної системи відповідно до цілей її розвитку, соціальних нормативів і стандартів. Особливістю технологій антикризового управління є їх практичність, орієнтованість на конкретні справи, вчинки, рішення, ресурси і дії.
7. Узагальнення базових напрямів застосування антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління дає змогу сформулювати низку практичних пропозицій щодо вдосконалення державного управління процесами застосування антикризових технологій у цій сфері, а саме:
оптимізувати згадані процеси в практиці роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування антикризових технологій, спрямованих на підвищення результативності діяльності влади;
створити у сфері державного управління для дієвого запобігання кризам з використанням технологій запобіжного характеру резервну систему державного управління;
забезпечити у галузі внутрішньої політики на рівні законодавчо-нормативного регулювання перехід до розробки й реалізації антикризових програм, що спрямовані на забезпечення зайнятості, стимулювання сукупного попиту населення та підтримку конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;
у сфері реалізації системою державного управління України антикризових програм необхідно: об’єктивне визначення цілей, пріоритетних напрямів антикризової діяльності; формування команди фахівців; планування та розробка проекту антикризової програми; узагальнення основних параметрів проекту антикризової програми; постійне обговорення можливих альтернатив його виконання; впровадження проекту; оцінка та оприлюднення очікуваних результатів антикризової програми.

Список використаних джерел

1. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. М.: Мысль, 1989.187с.
2. Анатомия кризисов. М.: Наука, 1999. 238с.
3. Антикризисное управление : Учеб. / Под ред. Э.М. Короткова. М.: ИНФРА - М, 2001. 432с.
4. Антикризисное управление: Учеб. пособие для студ. техн. вузов / Моск. гос. авиац. ин-т (Техн. ун-т) / В.Г.Крыжановский, В.И.Лапенков, В.И.Лютер и др. М., 1998. 432с.
5. Антикризисное управление в России в современных условиях: Тезисы докл. молодежной науч.-практ. конф., 30 марта 2000 г. / Моск. гос. техн. ун-т им. Н.Э.Баумана; Рос. экон. акад. им. Г.В.Плеханова М.: МГТУ им. Н.Э.Баумана, 2000. 52с.
6. Антикризисное управление основа стабилизации экономики (методологические аспекты) / В.П.Герасенко // Вісн. технол. ун-ту Поділля. Сер.: Екон. науки. Хмельницький, 2000. № 4, ч. 3. С. 30-35.
7. Антикризисное управление предприятием: Учеб. пособие. Ч. 1. / Т.М.Коновалова, А.В.Моргунова, М.И.Приешкина и др.; Тамбов. гос. техн. ун-т. Тамбов: Изд-во ТГТУ, 2000. 184с.
8. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. 2-е изд., доп. М.: Омега-Л, 2004. 584с.
9. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328с.
10. Бенвенисте Г. Овладение политикой планирования. М: Прогресс, 1990. 304с.
11. Блау П.М. Исследование формальных организаций// Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы. М.: Прогресс, 1972. С. 93-105.
12. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука: В 2т. Т.1. М.: Экономика, 1989. 304с.
13. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука: В 2т. Т. 2. М.: Экономика, 1989. 351с.
14. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Антикризисное управление предприятием / НАН Украины; Ин-т экономики промышленности. Донецк, 1999. 178с.
15. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. К.: ЦУЛ, 2003. 504с.
16. Водопьянова В. И. Научная деятельность как технологичес­кий процесс // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7: Философия. 1995. № 6. С. 3-14.
17. Выбор вариантов реструктуризации и антикризисное управление предприятиями / В.Н.Гончаров, Е.В.Гончаров // Економіка. Менеджмент. Підприємництво / Східноукр. держ. ун-т. Луганськ, 2000. № 1. С. 35-40.
18. Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. К: Философская и социологическая мысль, 1991. 128с.
19. Вюртенбергер Т. Приемлемость административных решений // Государственная служба: Административно-правовой процесс: Зарубежный опыт. М., 1998. С. 69-70. (Реферат. бюл. № 4 (24)).
20. Гальчинський А.С. Суперечності реформ : у контексті цивілізаційного процессу. К.: Українські пропілеї, 2001. 320с.
21. Геронимус Ю.В. Игра, модель, экономика. М.: Знание, 1989. 208с.
22. Гірник А., Бобро А. Конфлікти: структура., ескалація, залагодження. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2003. 172 с.
23. Глазунова Н.И. Система государственного управления: Учеб. для вузов. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. 551с.
24. Головаха Е.И. Россия и Украина: общее и особенное в массовом и элитарном ценностном сознании // Куда идет Россия?..Общее и особенное в современном развитии / Под общ. ред. Т.И.Заславской. М.: Аспект Пресс, 1997. С. 286-290.
25. Головаха Е.И., Панина Н.В. Потенциал протеста украинского общества // Соціолог. исследования. 1999. № 10. С. 31-41.
26. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Адміністративна реформа: нездійсненні мрії та втрачені можливості. Як знайти конструктивний шлях для реалізації основних компонентів адміністративної реформи? К.: Міленіум, 2002. 136с.
27. Гордон Л.А. Общество недовольных”. Особенности массового сознания в переходный период // Полит. исследования. 1998. № 3. С. 32-48.
28. Государственное управление: основы теории и организации: Учеб.: В 2т. Т. 2. 2-е изд., с изм. и доп. / Под ред. В.А. Козбаненко. М.: Статут, 2002. 592с.
29. Гурне Б. Державне управління / Пер. з фр. В.Шовкуна. К.: Основи, 1993. 165с.
30. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт // Иностр. лит. 1993. № 4. С. 236-242.
31. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Відп. ред. проф. Н.Р.Нижник К.: Вид-во УАДУ, 1997. 448с.
32. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна, Л.Ю.Гордієнко; За ред. А.Ф.Мельник. К.: Знання-Прес, 2003. 343с.
33. Державне управління: Словн.-довід. / Укл.: В.Д.Бакуменко (кер. творчого кол.), Д.О.Безносенко, І.М.Варзар, В.М.Князєв, С.О.Кравченко, Л.Г.Штика; За заг. ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменка. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 228с.
34. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б.Авер’янова К.: Юрінком Інтер, 1998. 432 c.
35. Дроньє А. Основні принципи успішного керівництва установою: Метод. рекомендації. К.: УАДУ, 1995. 80с.
36. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда: Пер. с фр. А.Б.Гофмана. М.: Канон, 1996. 432с.
37. Економічний розвиток і державна політика: Навч. посібник / Ю.Бажал, О.Кілієвич, О.Мертенс та ін.; За заг. ред. Ю.Єханурова, І.Розпутенка. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 480с.
38. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України // Уряд. Кур’єр. 2002. 3 черв. С. 5-6.
39. Жовтун Д.Т. Межэтнические конфликты по ту сторону логики // Новый Вавилон. 1995. № 1. С. 32.
40. Зайцев А.К. Внедрение социальных технологий в практику управления // Социальное развитие предприятия и работа с кадрами. М.: Экономика, 1989. С. 10-18.
41. Зверинцев А.Б. Комуникационный менеджмент: Рабочая книга менеджера PR. 2-е изд., испр. СПб.: Союз, 1997. 288с.
42. Здравомыслов А.Г. Власть и общество // Соціол. журн. 1994. № 2. С. 4-16.
43. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Аспект Пресс, 1996. 317с.
44. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов: Пер. с нем. М.: Экономист, 1990. 334с.
45. Кабушкин М.И. Основы менеджмента. Минск: ЭКОНОМПРЕСС, 1998. 281с.
46. Кажурин А. "Ангелы" и "Черти" политической реформы // Сегодня. 2003. 17февр. С. 4.
47. Капустин В.С. Введение в теорию социальной самоорганизации. М.: Изд-во РАГС, 2003. 135с.
48. Карпичев В.С. Организация и самоорганизация социальных систем.: Словарь. М.: Изд-во РАГС, 2001. 126с.
49. Кац И. Антикризисное управление предприятием // Антикризисний менеджмент. 2004. № 4. С. 23-27.
50. Ковалевский М.М. Современные социологи. СПб.: Л.Ф. Пантелеев, 1905. 414с.
51. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підруч. К.: Юрінком Інтер, 1999. 736с.
52. Колпаков В.М. Методы управления: Учеб. пособие. К.: МАУП, 1997. 160с.
53. Комаровский В.С., Оболонский А.В. Проблемы реформирования государственной службы России в свете международного опыта и отечественных традиций // Вестн. МГУ. Сер.12: Полит. науки. 1997. № 4. С. 56-61.
54. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. К.: Преса України, 1997. 80с.
55. Круглов М.И.Стратегическое управление компанией. М.: Рус. Деловая лит., 1998. 768с.
56. Кунц Г., О'Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: В 2 т.: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1981. Т. 1. 495с.
57. Кучма Л.Д. Своїм шляхом: Роздуми про економічні реформи в Україні. К.: Вид. дім "Ін Юре", 2004. 384с.
58. Кучма Л. Вірю в український народ: Вибрані статті, виступи 1994-2000. К.: Альтернативи, 2000. 494с.
59. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфлик­тов: подходы, решения, технологии. М.: Аспект Пресс, 1997. 272с.
60. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: Сравнительное исследование / Пер. Б.И. Макаренко. М.: Аспект Пресс, 1997. 287с.
61. Лигоненко Л. Антикризисное управление: современное состояние, методическое и кадровое обеспечение // Актуальні проблеми економіки. 2003. № 4. С. 59-62.
62. Луговий В., Князєв В. Державне управління як галузь професійної діяльності, академічної підготовки, наукових досліджень // Вісн. Укр. Академії держ. управління при Президентові України. 1997. № 3/4. С. 9-12.
63. Макаревич В. Н. Игровые методы в социологии: теория и алгоритмы. М.: Изд-во МГУ, 1994. 119с.
64. Макаренков Н.Л., Касьянов В.В. Антикризисное управление. М.: Нац. ин-т бизнеса. Ростов н/Д: Феникс, 2004. 512с. Сер. "Высшее образование"
65. Макиавелли Н. Избранные сочинения. М.: Худ. лит., 1982. 358с.
66. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч. посіб. Луцьк: Ред.-вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Л.Українки, 2000. 559с.
67. Мальцев В.А. Основы политологии: Учеб. для вузов. М.: ИТРК РСПП, 1997. 480с.
68. Марков М. Технология и эффективность соціального управления. М.: Прогресс, 1982. 267с.
69. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 25,ч. 1. 545с.
70. Марксистско-ленинская философия. Исторический материализм. 6-е изд., доп. М.: Мысль, 1997. 337с.
71. Мертон Р. Социальная структура и аномия. // Соціол. исследования. 1992. № 2. С. 118-123.
72. Мертон Р. Социальная структура и аномия. // Соціол. исследования. 1992. № 3. С. 104-113.
73. Мертон Р. Социальная структура и аномия. // Соціол. исследования. 1992. № 4. С. 91-96.
74. Методологія державного управління: Слов.-довід. / Уклад.: В.Д.Бакуменко, Д.О.Безносенко, С.В.Бутівщенко, Л.М.Гогіна, Ю.Г.Іванченко, В.М.Князєв, І.В.Козюра, С.О.Кравченко, Ю.Г.Кальниш, В.І.Луговий, О.М.Руденко, Ю.П.Сурмін, Л.Г.Штика; За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2004. 196 с.
75. Михайлов С.В. Основы успешного преодоления кризиса в компании // PR против кризисов: механизмы управления. М.: РАСО, 1999. С. 79-81.
76. Михальченко М.I., Журавський В.С., Танчер В.В. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. К.: Логос, 1977. 180с.
77. Модульная программа для менеджеров Управление развитием организации”. Модуль. 11: Антикризисное управление / В.И.Кошкин, Л.П.Белых, С.Г.Беляев и др.; Гос. ун-т упр.; Нац. фонд подготовки кадров. М.: Инфра-М. 560с.
78. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 159с.
79. Обеспечение пропорциональности в деятельности промышленного предприятия (Антикризисное управление предприятием на основе совершенствования пропорциональности в его деятельности) / В.А.Бугаев, А.И.Кирнос, А.И.Мартиросян; Ред.: В.Н.Гончаров; В.В.Дорофиенко; Донец. гос. акад. упр.; Восточноукр. нац. ун-т. Донецк, 2001. 158с.
80. Овсянко Д.М. Административное право: Учеб. пособие для студ. / Отв. ред. Г.А.Туманов. М.: Юристъ, 1995. 303с.
81. Основы конфликтологии: Учеб. пособие / Под ред. В.Н.Кудрявцева. М.: Юристъ, 1977. 200с.
82. Павловський М. Конфлікти та консенсус в українській п літиці // Нова політика. 1999. № 1. С. 6-9.
83. Патрушев В.И. Введение в теорию социальных техноло­гий. М.: ИКАР, 1998. 200с.
84. Пашута Н. Антикризисное управление предприятием: проблемы и пути решения в условиях Украины // Персонал. 2000. № 4. С. 84-90.
85. Перегудов С.П. Тетчер и тетчеризм. М.: Наука, 1996. 298с.
86. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі: соціо-психологічний аналіз: Навч.-практ. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 200с.
87. Платон и его эпоха. М.: Наука, 1979. 317с.
88. Плотницкий Ю.М. Теоретические и эмпирические моде­ли социальных процессов: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. М.: Логос, 1998. 280с.
89. Пойченко А.М., Ребкало В.А., Хворостяний О.І. Конфлікт у політичному житті сучасної України: теорія і технологія розвитку: Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 1997. 96с.
90. Политология: Учеб. пособие для вузов / Науч. ред. А.Д.Радугин. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Центр, 2001. 336с.
91. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. М.: Рефл-бук - К.: Ваклер, 2002. 348с.
92. Принц Г. Сила державної влади: державне управління економікою України в умовах економічної кризи // Віче. 1998. № 8. С. 51-62.
93. Про заходи щодо економічної стабілізації та стимулювання виробництва: Позачергове послання Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради України 19 листопада 1998 року // Уряд. кур'єр. 1998. 21 листоп. С. 5.
94. Пушкарь А.И., Тридед А.Н., Колос А.Л. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы. Х.: ООО "Модель Вселенной", 2001. 452с.
95. Пщоловский Т. Принципы совершенной деятельности: вве­дение в праксеологию. К.: Ин-т праксеологии, 1993. 271с.
96. Романов В.Л. Социальная самоорганизация и государственность. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Изд-во РАГС, 2003. 300с.
97. Розвиток суспільства: Моногр. / Е.Афонін, Ю.Бажал, В.Бакуменко та ін.: За заг. ред. І.Розпутенка та Б.Лессера. — К.: Вид-во К.І.С.”, 2004. — 340с.
98. Российская социологическая энциклопедия / Под общ. ред. Г.В.Осипова. М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. 672с .
99. Ручка А.О., ТанчерВ.В. Курс історії теоретичної соціології. К.: Наук. думка, 1995. 224с.
100. Саати Т.Л. Математические модели конфликтных ситуаций: Пер. с англ. М.: Сов. радио, 1977. 302с.
101. Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України. К.: Основи, 1996. 345с.
102. Саламатов В. Конфліктологічний моніторинг як інформаційно-анал