Антонюк Лариса Леонтіївна. Конкурентоспроможність націоанльної економіки в умоваїх глобалізації

Короткий опис

Антонюк Лариса Леонтіївна. Конкурентоспроможність націоанльної економіки в умоваїх глобалізації : Дис... д-ра наук: 08.05.01 2004

Антонюк Л.Л.Міжнародна конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.05.01 світове господарство і міжнародні економічні відносини. Київський національний економічний університет, Київ, 2003.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретико методологічних і практичних аспектів міжнародної конкурентоспроможності країн в умовах глобалізації.
У дисертації розглядаються теоретичні засади феномену міжнародної конкурентоспроможності в умовах глобалізації. Досліджується механізм формування міжнародної конкурентоспроможності високорозвинених країн світу. Виявлено генезис, характер, масштаби конкуренції національних держав в глобальному середовищі. Розглядаються основні методологічні засади оцінки динамічних моделей міжнародної конкурентоспроможності країн та проводяться на їх основі економетричні методи дослідження. Досліджується вплив інноваційних процесів на підвищення конкурентоспроможності країни.
В дисертації оцінено конкурентні позиції України на світових ринках, здійснено їх порівняння із національним економічним потенціалом та розроблені рекомендації щодо розвитку інноваційних процесів у регіонах . Запропоновано засади державного впливу на зростання конкурентоспроможності економіки України.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, а саме: визначення факторів, шляхів та особливостей досягнення країнами високого конкурентного статусу в умовах глобалізації. На посилення конкурентної боротьби впливають такі процеси як інтеграція національних і регіональних ринків, лібералізація світової торгівлі, міжнародний рух факторів виробництва, глобалізація попиту та пропозиції, швидке поширення інформаційних технологій, диверсифікація міжнародних форм організації бізнесу. На основі всебічного аналізу методологічних засад визначення конкурентоспроможності, економетричних методів дослідження стратегічних факторів та їх впливу на конкурентний статус країн, автор сформулював ряд висновків теоретичного та практичного значення щодо формування основних напрямків науково обґрунтованої стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки.
1. Глобалізація світової економіки загострює конкуренцію, що здійснюється на міждержавному (конкуренція держав); міжрегіональному (конкуренція регіонів) та мікроекономічному рівнях зумовлюючи нестійкість конкурентних переваг суб’єктів міжнародних економічних відносин. Це вимагає постійного вдосконалення, гнучкого пристосування до змін світової кон’юнктури та мінливого конкурентного середовища. Міжнародна конкурентоспроможність країн пов’язана передусім із високопродуктивними факторами виробництва, конкурентними перевагами в найбільш прибуткових сферах та сильними позиціями національних фірм на світовому ринку. Для досягнення та утримання високого конкурентного статусу країни має значення характер конкурентних переваг, які вона розвиває. Стратегічними факторами успіху країн в економічному змаганні за лідерство на світових ринках стають інноваційні зрушення, ключові компетенції та конкурентоспроможні ділові моделі. Найбільш ефективною теорією, яка пояснює механізм реалізації конкурентних переваг високорозвиненими країнами, є інтегративна теорія, яка поєднує теорії еволюційну Й.Шумпетера, глобального лідерства Хамела-Прахалада та міграції капіталу А.Сливоцького.
2. Висока конкурентоспроможність компаній, кластерів, регіонів та національних економік зумовлена передусім потужними Національними інноваційними системами, де безперервно виникають та комерціалізуються інновації. Країни ключові інноватори є лідерами в рейтингах глобальної конкурентоспроможності, завдяки досягненню високого рівня продуктивності праці, вмінню оперативно реагувати на зміни ринкового попиту, оновлювати товарну номенклатуру, знижувати витрати, формувати майбутні потреби споживачів, здатністю принципово змінити структуру економіки та підвищити якість життя населення. Ефективність функціонування Національних інноваційних систем передбачає не тільки розвинених науки та освіти, а й інституційних умов, серед яких вирішальними є: інтеграція в глобальну інноваційну систему; конкурентоспроможний підприємницький сектор; сучасна інформаційна інфраструктура.
3. Формування глобального постіндустріального суспільства зумовлюється інтенсивним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, які є вирішальними чинниками підвищення конкурентоспроможності країни, за тим що: по перше, інформація стає одним із найважливіших факторів виробництва; по друге, швидке поширення інформації при низьких витратах і можливість скорочення інформаційного розриву як в середині країни так і в міжнародній системі; по третє, технології та засоби поповнення, нагромадження, передачі, обробки й використання інформації є також засобами для створення нових товарів; по четверте, інформаційні технології призвели до появи електронних торговельних операцій та нового глобального ринку, який відкриває широкі можливості для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання завдяки розширенню потенційних споживачів та багато іншого.
4. Оцінку міжнародної конкурентоспроможності країн необхідно проводити з допомогою динамічних багатофакторних моделей, які враховують економічний, науково-технічний потенціали, зовнішньоекономічні зв’язки, державне регулювання, фінансово-кредитну систему, інфраструктуру, соціальну компоненту. Дослідження автором новітніх світових методик показали, що всеохоплюючими є індикатори міжнародної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму. Застосування методів економіко-математичного моделювання надали можливість виявити диспозицію основних суб’єктів міжнародних відносин та визначити основні чинники, які впливають на формування високого конкурентного статусу країни. У результаті виокремлено 8 кластерів міжнародної конкурентоспроможності. До висококонкурентоспроможних країн першого кластеру відносяться США, Фінляндія, Сингапур, Тайвань, Австралія, Швеція, Швейцарія та Канада, до неконкурентоспроможних країни 7 та 8 кластерів (ряд південноафриканських та латиноамериканських країн та Україна).
5. Українська держава опинилась у міжнародному конкурентному середовищі, до якого національна економіка виявилась непідготовленою. Неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, нераціональна структура виробництва, неефективне використання факторів виробництва, низький внутрішній попит, незадовільна мотивація щодо підвищення ефективності виробництва, несприятливий інноваційно-інвестиційний клімат, нерівномірний розвиток регіонів — ці основні чинники зумовили незадовільний стан зовнішньоекономічних зв’язків. Сировина структура експорту свідчить про прогресуючу втрату Україною свого виробничого і науковотехнічного потенціалу. Крім того, суттєве зменшення частки високотехнологічних товарів (лише 4,2%), які є домінуючими в експорті конкурентоспроможних країн підтверджує низькі конкурентні позиції національної економіки на світових ринках і створює загрозу національній безпеці. Для України підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, інтенсивний розвиток зовнішньої торгівлі має особливе значення, адже це сприяє завершенню ринкової трансформації економіки та ефективній інтеграції у світовий економічний простір.
6. Економічне зростання високорозвинених країн світу та їхня міжнародна конкурентоспроможність визначальною мірою обумовлюються інтелектуалізацією основних факторів виробництва та наявністю потужного інноваційного потенціалу. Стратегічним пріоритетом в Україні у контексті забезпечення національної конкурентоспроможності є опанування науково-технологічною моделлю економічного розвитку. Для цього існують такі об’єктивні передумови як наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки нових матеріалів, фізики низьких температур, генетики, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих стандартів. Незважаючи на кризові явища в інноваційній сфері, в країні вдалося зберегти розгалужену мережу наукових організацій, а в окремих аспектах навіть зміцнити ядро науково-технічного потенціалу. Разом з тим, він залишається незадіяним на внутрішньому і зовнішніх ринках. Окрім того, Україна має сильну генетичну основу для динамічного розвитку найсучасніших напрямків фундаментальної та прикладної науки, закладену в різні історичні часи всесвітньо відомими вченими.
7. Досвід високорозвинених держав світу, ключових інноваторів показує, що структурні зміни в економіці, підвищення конкурентоспроможності економік можливе лише на інноваційній основі, максимальному використанні інноваційного потенціалу регіонів з урахуванням особливостей кожного з них. За допомогою регіональних інноваційних систем відбувається консолідація активів регіону, оптимальне використання його потенціалу, що дозволяє, по-перше, збільшити надходження до місцевих бюджетів, по-друге, залучити та зберегти висококваліфікований персонал, по-третє, забезпечити високу зайнятість і підвищити конкурентоспроможність регіону. Регіональна інноваційна складова є найважливішим етапом формування Національної інноваційної системи. Зростання конкурентоспроможності української економіки залежатиме від того, наскільки регіони провадитимуть активну інноваційну політику та стимулюватимуть інноваційну активність суб’єктів господарювання. Проведені в роботі розрахунки інноваційної спроможності регіонів України за допомогою авторської методики показали їх різнорівневий характер, що дозволило зробити висновок про відсутність дієвої системи мотивації інноваційної активності суб’єктів господарювання на місцевому рівні. Негативні тенденції в інноваційній сфері потребують гнучких підходів до формування інноваційної політики та забезпечення правового регулювання інновацій як на всіх етапах їх життєвого циклу, так і на усіх рівнях. Необхідно розробити регіональні інноваційні системи в Україні та стимулювати фінансування інноваційної діяльності із усіх можливих джерел, особливу увагу необхідно приділити розвитку венчурного капіталу як основного джерела комерціалізації новинок; сприяти подальшому розвитку інноваційної інфраструктури; регіональних інформаційних центрів та центрів передачі технологій та інше.
8. Існуючі методичні підходи є недостатніми для визначення фінансової та соціальної конкурентоспроможності в Україні. Цю проблему усуває використання універсальних методик, що базуються на системі показників, таких як «потужність ділових моделей», робочий капітал, коефіцієнти рентабельності, ліквідності, ряд інших індикаторів фінансового менеджменту (для оцінки фінансової конкурентоспроможності основних галузей, кластерів, компаній) та питомої оплати праці (для оцінки соціальної конкурентоспроможності). Розрахунок цих показників дозволив визначити найбільш фінансову конкурентоспроможну галузь народного господарства, напрямки міграції капіталу до конкурентоспроможних ділових моделей та диспропорції в економічній та соціальній сферах.
9. Сильні конкурентні позиції конкурентоспроможних країн пов’язані з ефективною державною політикою, яка здатна формувати конкурентне середовище для національних фірм, галузей, кластерів. Основним елементом є національні фірми, які конкурують на світових ринках, використовуючи кооперацію і співробітництво, та інші форми міжнародного бізнесу для посилення довгострокових конкурентних переваг. Держава є найбільш важливим важелем інституціонального механізму, який забезпечує високі конкурентні позиції вітчизняним товаровиробникам. Інституційний механізм формування конкурентоспроможності економіки внаслідок регулюючих інституцій та правил, які обмежують вибір економічних елементів, визначає, як буде їх діяльність спрямована на підвищення продуктивності та вдосконалення конкурентних переваг.
10. Концепція міжнародної конкурентоспроможності країни є важливим теоретичним підґрунтям для розробки національної стратегічної архітектури. Вона обумовлює необхідність економічної відкритості і глибокої інтеграції держави в світогосподарську систему для більш повної реалізації можливостей економічного зростання. Однак це відбувається не автоматично, а внаслідок обраних державою пріоритетів та механізмів їх реалізації. Визначено, що пріоритетні заходи, які направлені на підвищення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, національної економіки передбачають: швидкий розвиток високотехнологічних секторів промисловості авіаційній, космічній, біотехнологічній, приладобудівній, фармацевтичній промисловості і інформаційних технологій; розвиток галузей, які обслуговують внутрішній споживчий ринок; розвиток інформаційної інфраструктури і середнього та малого підприємництва. У сферах, де продукція українських товаровиробників недостатньо конкурентоспроможна, доцільне укладення угод про ліцензування технологій зарубіжних компаній, лідерів світового ринку.
11. Реалізація Державної стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки (20052025) повинна перетворити Україну на сильну, економічно розвинену державу із визнаним світовою спільнотою високим конкурентним статусом. Проведений аналіз може слугувати підтвердженням безальтернативності для України інноваційного поступу, адже іншим шляхом неможливо забезпечити підвищення міжнародної конкурентоспроможності. На період 20052006 рр. необхідно створити умови для пришвидшеного переходу на інноваційну модель розвитку. Це передбачає створення національної інноваційної системи, яка має бути тісно пов’язана з політикою у сфері інтелектуальної власності та функціонування на регіональному і галузевому рівнях єдиної системи управління процесом комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, інтегрованої із сучасними засобами телекомунікацій. На період 20062007 рр. організація постійного моніторингу (бенчмаркінгу) конкурентних переваг країни, проведення політики сприяння розвиткові технологічних прогнозів (форсайту), стимулювання створенню промислових кластерів.