Бруслик Олексій Юрійович Конституційно-правовий статус Парламенту Великобританії

Короткий опис

Бруслик Олексій Юрійович, асистент кафедри кримінального та адміністративного права і процесу Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярос­лава Мудрого: «Конституційно-правовий статус Парламенту Великобританії» (12.00.02 - конституційне право; муніципаль­не право). Спецрада Д 64.086.04 у Національному юридично­му університеті імені Ярослава Мудрого

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
На правах рукопису
БРУСЛИК ОЛЕКСІЙ ЮРІЙОВИЧ
УДК 342.53(410)
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ПАРЛАМЕНТУ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
12.00.02 — конституційне право; муніципальне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Серьогіна Світлана Григорівна доктор юридичних наук, професор
Харків — 2016
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРЛАМЕНТУ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ 11
1.1. Конституційно-правове регулювання статусу Парламенту Великобританії 11
1.2. Еволюція статусу британського Парламенту 41
1.3. Місце і роль британського Парламенту в системі вищих органів
державної влади 73
Висновки до розділу 1 96
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВОГО СТАТУСУ БРИТАНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ 99
2.1. Функції та компетенція Парламенту Великобританії 99
2.2. Структура британського Парламенту і способи його формування 134
2.3. Основні тенденції трансформації конституційно-правового статусу Парла¬менту Великобританії 159
Висновки до розділу 2 192
ВИСНОВКИ 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 202
ДОДАТКИ 

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й вирішення наукового за-вдання, що полягає у визначенні конституційно-правового статусу Парламенту Ве-ликобританії як цілісної правової концепції та розкритті кожного його статусного аспекту окремо. Основними науковими висновками, пропозиціями і рекомендація¬ми, отриманими в процесі дослідження, є такі:
1. У матеріально-юридичному аспекті Парламент Великобританії - це арис-тократично-представницький, активно-реактивний вищий орган державної влади
Сполученого Королівства, котрий діє як легіслатура-арена, що формально- юридично має необмежену компетенцію і функціонує в умовах конституційної мо¬нархії та парламентського правління. У структурному плані - це двопалатний, але трьохелементний інститут, який складається з Палати громад, Палати лордів та ко-ролеви (Королеви-в-Парламенті).
2. Конституційно-правовий статус Парламенту Великобританії являє собою сукупність політико-правових характеристик, які ґрунтуються на основоположних принципах некодифікованої конституції Сполученого Королівства, містяться в ста-тутному, прецедентному праві, праві ЄС, парламентських звичаях, конституційних угодах та фундаментальних правових трактатах, і визначають правову природу Па-рламенту, його місце в системі органів державної влади, порядок формування, структуру, принципи організації та діяльності, функції та компетенцію, а також особливості його функціонування.
3. У цілому погоджуючись із сталістю та спадкоємністю як важливими хар а- ктерними рисами британської конституції, усе ж слід наголосити на тому, що «ста¬ра британська конституція», або як ще прийнято її називати у Великобританії «іс-торична конституція», доктринальними фундаторами якої були видатні британські конституціоналісти В. Беджгот, В. Блекстон, А. Дайсі, В. Енсон, Е. Коук, та ін., ни¬ні суттєво змінилася. Фундаментальні трансформації, яких вона зазнала протягом ХХ та на початку ХХІ століть, надають підстави стверджувати про формування «нової британської некодифікованої конституції». Ядром усіх цих конституційних змін став саме конституційно-правовий статус Парламенту Великобританії.
4. Розвиток конституційно-правового статусу Парламенту Великобританії має перманентно-еволюційний характер і може бути умовно розподілений на шість історичних етапів: 1) 1215-1307 рр. - початок конституціоналізації Парламенту, тобто його інституціоналізації як конституційної установи; 2) 1307-1529 рр. - пері¬од становлення і структуризації Парламенту, розвитку парламентської практики, визначення понятійного апарату та боротьби за права внутрішніми парламентсь¬кими структурами; 3) 1529-1707 рр. - період жорстких зіткнень між Парламентом та Короною, що призвів до революційних змін не лише в суспільстві, а й у право¬вому статусі Парламенту; поступовий перехід до дуалістичної монархії та встанов¬лення принципу верховенства Парламенту; 4) 1707-1911 рр. - період гегемонії Па¬рламенту як повновладного законодавчого органу; 5) 1911-2009 рр. - період ре¬форм Палати лордів; 6) 2009 р. - дотепер - період функціонування Парламенту в умовах деволюції та європейської реінтеграції (Brexit). При цьому джерело реформ традиційно знаходилося всередині Парламенту, а не за його межами, а значення Парламенту в державному механізмі ніколи не піддавалося сумніву. Загалом зміни, що відбулися в статусі британського Парламенту протягом двох останніх етапів його еволюції (починаючи з 1911 р. дотепер), можна звести у три групи: а) інститу- ційно-структурні - щодо порядку формування і структурної побудови окремих елементів Парламенту; б) функціонально-компетенційні - щодо повноважень Пар¬ламенту та порядку його взаємодії з іншими органами державної влади; в) проце¬дурні - щодо парламентських процедур.
5. Для характеристики конституційно-правового статусу Парламенту Вели-кобританії визначальне значення має фундаментальний принцип парламентського суверенітету (верховенства Парламенту). Він полягає в тому, що Парламент Вели-кобританії формально-юридично має право приймати закони з будь-якого питання, а тому володіє виключними законодавчими повноваженнями щодо прийняття, зм і- ни чи відміни будь-яких законів. Іншою важливою характеристикою цього прин¬ципу є те, що Парламент Великобританії володіє виключним імунітетом в законо¬давчій сфері, тобто не існує жодного суб’єкта, який би міг змінити, чи скасувати прийняті Парламентом акти. Складовими елементами принципу парламентського суверенітету є доктрина потенційного скасування закону, принцип мовчазної згоди суверена, правило визнання, які доповнюють розуміння вказаного принципу.
6. Важливе значення для характеристики різних статусних аспектів британ-ського Парламенту мають два інших основоположних принципи некодифікованої британської конституції: принцип верховенства права та принцип поділу влади. Нині вони стали факторами доктринального та конституційно-правового перена- лаштування ортодоксального розуміння принципу парламентського суверенітету. Саме кореляція принципу верховенства Парламенту з принципами верховенства права та поділу влади є теоретико-конституційним виміром співвідношення та вза-ємозв’язку Парламенту Великобританії з виконавчою та судовою гілками влади.
7. Мультифункціональність та всекомпетентність Вестмінстерського Парла-менту надає йому широкі можливості брати участь в управлінні державою, що осо-бливо важливо в умовах дії парламентського правління. Зважаючи на розмаїття на-прямків діяльності британського парламенту, доцільно їх класифікувати на основні та допоміжні. До основних функцій слід віднести: представницьку, дебатну (функ¬цію арени, чи як її ще називають форуму нації), контрольну, законодавчу, фінансо¬ву. Натомість допоміжними функціями британського Парламенту є: зовнішньопо¬літична, установча, квазісудова, інформаційна, освітня.
8. Сукупність проведених, починаючи з 1997 р., конституційних реформ до-зволили Парламенту відновити свій статус центрального елемента Вестмінстерсь- кої моделі державно-владного управління. Важливим кроком на шляху відновлен¬ня дієвості системи стримувань і противаг, а як наслідок, і балансу між законодав¬чою владою та виконавчою, став Акт про фіксований строк повноважень Парлам е- нту 2011 р., яким Прем’єр-міністра було позбавлено права самовільно вирішувати питання щодо розпуску Палати громад та проведення загальних виборів до Парла-менту. З іншого боку, конституційна реформа 2005 р. позбавила Палату лордів ста-тусу вищої судової інстанції та сприяла, з одного боку, більш чіткому розмежуван¬ню між законодавчою і судовою гілками влади, а з іншого - зміцненню гарантій незалежності суддів.
9. Усі три елементи британського Парламенту мають відмінний порядок фо-рмування: монарх наслідує престол, члени Палати лордів (спадкові пери, довічні пери та єпископи) входять до її складу за своїм спеціальним статусом, а Палата громад є виборною. При цьому на зламі ХХ-ХХІ століть порядок формування складових британського Парламенту був підданий суттєвому реформуванню. Най¬більш швидкому й радикальному оновленню було піддано найконсервативніший британський інститут - інститут монарха: Акт про спадкування Корони 2013 р. змінив кастільську систему на скандинавську і в такий спосіб ліквідував дискримі¬націю за релігійною і статевою ознаками при наслідуванні британського престолу.
Натомість реформа Палати лордів, розпочата ще в 1911 р., досі не завершена. Най-більш складно відбувається реформування виборчої системи, яка застосовується на виборах до Палати громад: попри загальне невдоволення чинною мажоритарною системою відносної більшості, яка фактично консервує наявну двопартійність, на референдумі 2011 р. більшість виборців проголосували проти її зміни на систему альтернативного голосування.
10. Не зважаючи на те, що de jure Парламент Великобританії продовжує во-лодіти необмеженою компетенцією, а принцип парламентського суверенітету є не-порушним, однак de facto в новітній період положення вказаного принципу транс-формувалися під впливом принципів верховенства права та поділу влади, а повно-важення Парламенту обмежені й трансформуються внаслідок дії інституційних (Суд ЄС, Європейський суд з прав людини), нормативних (право ЄС, Акт про пра¬ва людини 1998 р.) та процедурних (референдна демократія, конституційний про¬цес деволюції) факторів.
11. Нормативний та інституційний фактори обмеження законодавчої компе-тенції британського Парламенту є тісно взаємопов’язаними. Право ЄС суттєво об-межило верховенство Парламенту в законодавчій сфері, що фактично було закріп-лено Актом про Європейські співтовариства 1972 року, яким Парламент Сполуче¬ного Королівства інкорпорував в національну правову систему норми права Євро¬пейських співтовариств. Разом з тим, за виконанням права ЄС країнами-членами цього наднаціонального об’єднання слідкує Суд ЄС (інституційний фактор), який фактично сформував і захищає примат наднаціонального права над національним. Одним із таких важливих прецедентів є рішення у справі Сімментал (1977 р.).
12. Безпосередній зв'язок існує й між іншими нормативним та інституційним факторами. Акт про права людини 1998 року, яким було інкорпоровано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує дію цього міжнародного договору на національному рівні Сполученого Королівства, в той час як Європейський Суд з прав людини стоїть на захисті вказаної Конвенції. Разом з тим, в контексті нормативних факторів не слід забувати і про національний Суд Сполученого Королівства, який виступає не стільки гарантом, а скоріше порадни- ком Парламенту в аспекті їхнього дотримання. Наприклад, в контексті питання примату права ЄС важливе значення має рішення британського Адміністративного суду у справі Тоберн проти Міської ради Сандерленда (18 лютого 2002 р.), яким витончено поєднано юридичний суверенітет Парламенту з тим, що можна назвати прагматичним верховенством європейських правових норм. В аспекті дії Акту про права людини 1998 р. національний британський Суд неодноразово приймав «де-кларацію про несумісність» закону Сполученого Королівства і норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а Парламент, зі свого боку, в усіх нині відомих випадках слідував рішенню судової гілки влади і вносив відповідні зміни в статутне право.
13. На сучасному етапі конституційного розвитку політико-правової системи Сполученого Королівства практика застосування референдної демократії та проце¬су деволюції є важливими факторами обмеження компетенції британського Пар¬ламенту. Вестмінстерський Парламент, як юридичний суверен, в найбільш диску¬сійний питаннях знімає з себе відповідальність і передає право приймати рішення політичному суверену - народу. Найбільш яскравими прикладами такого роду мо¬жуть слугувати референдум у Шотландії 2014 р. та референдум 2016 р. з приводу подальшого членства Сполученого Королівства в ЄС. Деволюційні процеси знач¬ною мірою обмежують парламентський суверенітет Вестмінстера, надаючи доста¬тньо широкі повноваження національним легіслатурам Шотландії, Уельсу, Північ¬ної Ірландії в державному управлінні, зокрема у податковій, фінансовій та інших сферах. Водночас майбутній вихід Великобританії зі складу ЄС (Brexit) закономір¬но призведе до ліквідації тих інституційних і процедурних обмежень компетенції британського Парламенту, котрі були зумовлені членством у цьому наддержавно¬му інтеграційному утворенні.
14. Серед можливих напрямків майбутньої трансформації статусу Парламен¬ту Великобританії слід виділити: реформування Палати лордів; зміну виборчої сис¬теми на загальних виборах до Парламенту; удосконалення парламентських проце¬дур задля покращення якості реалізації контрольної, законодавчої та інших функ¬цій британського Парламенту; реформування статусу Парламенту в контексті єв-ропейської реінтеграції та подальшого проведення деволюції, тощо. Крім того, р а- дикальні кроки в напрямку реформування правил престолонаслідування, виборчої системи, яка використовується на загальних виборах до Палати громад, чи рефор-мування внутрішнього складу Палати лордів можуть спричинити необхідність проведення сукупності інших реформ правового статусу Парламенту.
15. Позитивний досвід удосконалення статусу британського Парламенту має слугувати прикладом при розбудові вітчизняного парламентаризму. Зокрема, в аспекті впровадження в національне законодавство України європейських стандар¬тів парламентаризму обґрунтована доцільність використання британського досвіду парламентських практик щодо: свободи слова, верховенства права, посилення бо-ротьби з корупцією, реалізації цивілізованих правил співпраці більшості й опозиції на основі парламентської демократії, забезпечення суверенності Парламенту. За¬значено, що в рамках проведення децентралізації, яка доволі схожа з британським конституційним процесом деволюції, доцільно здійснити структурну реформу українського Парламенту, трансформувавши його в двопалатний - це дасть змогу представникам регіонів засідати у верхній Палаті. Для більшої дієвості парламент-ського контролю в Україні пропонується: 1) запровадити щотижневі півгодинні за-питання до Прем’єр-міністра (в окремий день) та міністрів Уряду (в порядку рота¬ції) в Парламенті, що забезпечить не лише більш ефективний парламентський кон¬троль, а й покращить кооперацію між Парламентом та Урядом; 2) створити систе¬му спеціальних парламентських комітетів відомчого характеру; 3) запровадити по¬саду парламентського комісара у справах адміністрації; 4) передбачити звітування міністра фінансів в середині бюджетного року про поточний стан виконання дер-жавного бюджету. Запропоновано: впровадити можливість поєднувати мандат на-родного депутата із роботою на посаді міністра Кабінету міністрів; визначити ста¬тус парламентської опозиції в Законі України «Про Регламент Верховної Ради Ук¬раїни»; посилити дисциплінарні санкції стосовно парламентарів у разі порушення Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».