Данилевич Аліси Петрівни Українська етнографія та фольклористика у творчості Степана Носа (1829-1901 рр.)

Короткий опис

Данилевич Аліси Петрівни, історика першої категорії кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Українська етнографія та фольклористика у творчості Степана Носа (1829-1901 рр.)». Шифр та назва спеціальності 07.00.05 етнологія. Спецрада Д 26.001.01 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки україни
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ДАНИЛЕВИЧ АЛІСА ПЕТРІВНА
УДК [39+93/94](477):001.89«1829/1901»
ДИСЕРТАЦІЯ
УКРАЇНСЬКА ЕТНОГРАФІЯ ТА ФОЛЬКЛОРИСТИКА У
ТВОРЧОСТІ СТЕПАНА НОСА (1829-1901 рр.)
Спеціальність 07.00.05 – етнологія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання
ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело ____________
Науковий керівник: Пилипенко Віктор Володимирович, кандидат
історичних наук, доцент
КИЇВ – 2020

ЗМІСТ
Анотація ……………………………………………………………..…..2
Annotation…………………………………………………………...……9
Перелік умовних скорочень та абревіатур ……………………..…....18
ВСТУП ………………………………………………………………...19
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………..…………………26
1.1.Стан наукової розробки теми ………………………………...…..26
1.2.Характеристика джерельної бази та
методи дослідження …………………………………………………..53
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ТА
СТАНОВЛЕННЯ СВІТОГЛЯДУ СТЕПАНА НОСА……..……..…..65
2.1. Основні етапи життя та діяльності …….………………...............65
2.2. Вплив українського інтелектуального середовища
на становлення поглядів етнографа ……………………………..…...75
РОЗДІЛ 3. ЕТНОГРАФІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА
У ТВОРЧОСТІ СТЕПАНА НОСА …………………………………...84
3.1. Народознавство та мовний колорит
творів письменника ……………………………………………………84
3.2. Народна медицина у науковому спадку етнографа ……….……98
3.3. Українська кухня та традиційні національні страви …….…....126
РОЗДІЛ 4. УКРАЇНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОР У
ДОСЛІДЖЕННЯХ ВЧЕНОГО ……..……………………………….136
4.1. Традиційна календарна та сімейна обрядовість українців…..136
4.2. Народна пісенна творчість
та віршований матеріал ………………………………….…..............148
4.3. Українські паремії у творах фольклориста …………………....167
ВИСНОВКИ ………………………………………………….............179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ……....185
ДОДАТКИ ……………………………………………………………217

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведений аналіз етнографічно-фольклорного наративу Степана
Даниловича Носа дозволив зробити наступні висновки:
1.Вивчено стан розроблення проблеми, рівень джерельного
забезпечення теми та визначено методологічний інструментарій
дослідження.
– виокремлено три історіографічні періоди, кожний з яких мав свої
особливості: перший – 1850-1917 рр.; другий – 1918-кін. 1980-х рр.; третій
– поч. 1990-х рр. – до сьогодні. З’ясовано, що за життя етнографа про
нього не було науково-дослідницьких публікацій, проте час від часу
з’являлись інформативні повідомлення в газетній періодиці. Після смерті
етнографа вийшли друком дві біографічні розвідки : С. Єфремова та Г.
Коваленка. Другий (радянський) історіографічний період не відрізнявся
увагою вчених до постаті С.Д.Носа. Тільки з другої половини 1960-х рр.
з’являються публікації Л. Вікторчука, І. Дудка, О. Коцюби, Г. Боряка в
газетній та журнальній періодиці. У 1980-х рр. посилився інтерес
науковців до діяльності та наукової творчості етнографа. Виходять друком
розвідки І. Ісаєнка, М. Бриль, О. Бріциної та ін. вчених. Активізація
вивчення життя та творчості С.Д. Носа припадає на третій
історіографічний період. Зазначається, що від поч. 1990-х рр. опубліковано
понад 60 різнопланових розвідок, які систематизовані за чотирма групами:
1) довідково-енциклопедичні статті; 2) спеціальні предметно-тематичні
дослідження; 3) ювілейні та меморіальні розвідки у періодиці та місцевих
(регіональних) виданнях та виступи на конференціях; 4) розвідки, в яких
особистість етнографа досліджується дотично, у контексті інших питань.
Доведена наявність публікацій усіх визначених груп, проте розпорошених
за тематикою та різнопланових за жанром. Підсумовано, що на сьогодні не
створено систематизованої аналітичної праці, де б комплексно був
досліджений етнографічний та фольклорний доробок вченого;
180
– охарактеризовано та сформовано комплекс джерел з
досліджуваної проблеми, які систематизовані за наступними групами: а)
неопубліковані (архівні) матеріали; б) актуалізовані (видані друком) твори
Степана Носа в галузі етнографії та фольклористики; в) джерела особового
походження: листування, щоденники та спогади етнографа.
Досліджено документи всіх виокремлених груп, констатовано, що
джерела з історії життєдіяльності Степана Носа зберігаються в провідних
архівних та музейних установах: АНФРФ ІМФЕ, ІР НБУВ, ЦДІАК, ІЛ
ВРФТ, ДАЧО, що сукупно складають основу нашого дослідження.
Визначено, що найбільша колекція документів (187 справ) зберігається в
АНФРФ ІМФЕ і за тематичною ознакою умовно поділяється на комплекси:
а) етнографічні матеріали (український національний побут, матеріальна та
духовна культура, народознавство, традиції, свята, народний одяг); б)
український фольклор (обряди, звичаї, пісні, вірші, прислів’я, повір’я,
прикмети, думи, говірки, байки, приказки, казки); в) народна медицина
(лікарська справа, ветеринарія, епідеміологія, санітарія, травництво,
медична практика земського лікаря); г) українська традиційна кухня,
поварське мистецтво, рецепти та технологія приготування національних
страв; д) літературні твори з етнографічною тематикою (нариси, розповіді,
оповідання). Кожний з них аналізується у дисертації. Встановлено, що
джерельна база є достатньо репрезентативною для проведення
дослідження;
– визначено методологічні засади роботи, в основу яких покладено
загальнонаукові методи пізнання: історизму, об’єктивності, системності,
всебічності, комплексності. Використані також і спеціальні
міждисциплінарні наукові методи: порівняльно-історичний, історикохронологічний, біографічний, типологічний, критичного аналізу та
синтезу. Етнологічні підходи та методики порівняльного мовознавства,
вибіркового обстеження дали змогу оцінити місце С.Д. Носа в культурно-
181
історичному вимірі, а його праці в контексті досягненнь етнологічної
науки.
2. З’ясовано життєвий шлях та чинники, що вплинули на
формування особистості С.Д. Носа та становлення його світогляду:
– вивчено біографію етнографа, виокремлено шість періодів його
життєдіяльності: перший – полтавський (навчання в гімназії, 1839-1848);
другий – київський (студентський, 1849-1854); третій – чернігівський
(поділяється на підетапи, 1858-1863; 1886-1890); четвертий – час заслання
(1863-1872); п’ятий – період мандрівок (з перервами, 1873-1886); шостий –
городнянський (1891-1901). З’ясовано, що родовід С.Д. Носа має козацьке
коріння, а з кінця ХVІІІ ст. від прадіда Григорія Антоновича рід Носів
затверджено у дворянському званні. Досліджено період навчання Степана
Носа на медичному факультеті Київського університету св. Володимира,
доведено, що вже в цей час студент – медик збирав українські
старожитності, записував пісні, прислів’я і приказки, носив українське
національне вбрання та організував «Курінь», де збирались патріотично
налаштовані українці. Збирали та поширювали українськомовні книжки,
створили власну бібліотеку, записували пам’ятки усної народної творчості.
Розглянуто професійну діяльність С. Носа в роки Кримської війни, період
заслання за обвинуваченням у справі І. Андрущенка, останні роки життя
вченого в Чернігові та Городні;
– доведено вплив українського інтелектуального середовища на
становлення світоглядних позицій Степана Носа, визначено коло
однодумців, науковців, етнографів, письменницької еліти, з якими
етнограф підтримував тісні дружні або професійні зв’язки. Проаналізовано
листування Степана Носа з П. Кулішем, О.Кониським, М. Вовчком,
О.Шишацьким, М. Костомаровим, П. Житецьким, О. Лашкевичем та ін.
громадськими діячами, вченими, письменниками. Спілкування з науковою
інтелігенцією, їхня творча аура сприяла формуванню життєвої позиції С.Д.
Носа, становленню його поглядів та світоглядних орієнтирів.
182
3. Проаналізовано етнографічну проблематику у творчості Степана
Носа. Встановлено, що характерною ознакою його наукових та
літературних праць є етнологічна складова, яка пронизує все тематичне
різнобарв’я творів письменника. На основі аналізу і характеристики
наративного доробку С.Д. Носа виокремлено три основні тематичні групи
його праць: народознавча проблематика, народна медицина та лікарська
справа, українська традиційна кухня.
– реконструйовано народознавчу проблематику праць С.Д. Носа,
виокремлено сюжети, в яких відображаються світоглядні уявлення
українців, звичаєва культура, мовний аспект, антропоніми та топоніми,
елементи побутового повсякдення тощо. Охарактеризовано змістове
насичення творів, підкреслено наявність фрагментів та життєвих ситуацій,
в яких яскраво проявляються людські стосунки та характери. Вони
виписані автором живою українською мовою, що ще раз підкреслює
українськість Степана Носа –зберігача культурного надбання народу;
– досліджено тематику народної медицини та лікарської справи у
науковому спадку етнографа. З’ясовано, що протягом усього життя Степан
Ніс, як професійний лікар, вивчав цілющі властивості народних ліків,
зокрема цікавився травництвом, якостями горицвіту тощо. Доведено, що С.
Ніс предметно вивчав передумови появи епідемій (холери, чуми,
лихоманки, чахотки), боротьби з ними, описував прості та не дорогі форми
лікування та попередження хвороб. Увагу вчений приділяв і лікуванню
традиційних побутових хвороб – застуди, болю в горлі, появи ячменю та
мозолів, зубному болі, обморожуванні та ін. Він розумівся і на ветеринарії,
зокрема лікуванні домашньої худоби, щоб запобігти втраті годувальників
на селі. У своїх працях з медицини «Про холеру», «Про хвороби і як їм
запомогти» та «У всякого народа своя природа» лікар Степан Ніс дає
прості поради, як зберегти здоров’я членам родини і запобігти
захворюванням;
183
– встановлено, що С.Д. Ніс захоплювався традиційним національим
кулінарним мистецтвом, збирав рецепти блюд української народної кухні,
знав технологію приготування багатьох страв, занотовував все, щоб не
загубилося у плині років. У великій за обсягом (95 стор.) праці «Поварство
Українське. Народна кулінарія» етнограф дослідив культуру харчування
українців, приготування багатьох страв, які вживаються у кожній родині.
Першість він надає українському борщу, як найбільш популярній та
вживаній страві національної кухні. Йдеться в його працях і про напої
українців, зокрема і власного виробництва Степана Носа. Підкреслено
негативне ставлення етногрфа до шинкарства і кабаків, мета яких
«одурманивать» народ, а не піклуватися про його здоров’я. Аналіз
сукупного доробку Степана Носа в царині етнографії засвідчує грунтовні
знання вченого в галузі народознавства, народної медицини, національної
традиційної кухні.
4. Досліджено український фольклор у працях Степана Носа,
визначено основні тематичні блоки, за якими згруповано наукову
спадщину етнографа:
– проаналізована календарна та сімейна обрядовість у творчості
С.Д. Носа, з’ясовано, що вчений докладно описав процес святкування
Різдва у с. Понори, навів тексти колядок та щедрівок, які побутували в
цьому регіоні, зокрема пісню «Як звізду носять». Серед весняного
обрядового циклу увагу приділено святкуванню Великодня, що уособлює
Воскресіння Ісуса Христа. Етнограф наголошує на родинному факторі
цього свята, підкреслює, що за батьківським столом збирається уся сім’я.
Літній обрядовитй цикл презентовано описом святкування Івана Купала.
Представлена у працях С.Д. Носа і сімейна обрядовість. Автор наводить
чимало весільних пісень, торкається обрядів сватовства, народження та
хрещення дитини, проводів, похорон;
– систематизовано народно-пісенний та віршований матеріал та
згруповано його за тематичним принципом: а) історико-героїчні пісні; б)
184
соціально-побутові; в) ліричні («коханскіє»); г) тужливо-сумні; д)
жартівливі. Встановлено, що, як правило, текст пісень С.Д. Ніс подає без
нотного супровіду, інколи зазначає лише назви пісень, а зрідка наводить
музичний ряд пісні. Чіткої ситематизації пісень Степан Ніс не залишив,
трапляється, що пісня подається без початку або закінчення;
– розглянуто українські паремії у працях етнографа та виявлено,
що найбільше С.Д. Ніс послуговувався українськими прислів’ями та
приказками, яких чимало як у його творах, так і рукописних записах.
Аналіз паремій за жанровою ознакою спричинив до їх поділу на чотири
групи: а) прислів’я та приказки; б) повір’я та прикмети; в) загадки; г)
казки. Їх ситемне вивчення доводить, що етнограф був знавцем української
паремії та користувався ними як у своїй творчості, так і повсякденному
житті.
Отже, проаналізовані опубліковані праці та рукописи лікаря за
фахом та етнографа за покликом Степана Даниловича Носа доводять їх
наукове значення та цінність для сучасного розвитку етнологічної науки