Данилюк Юрій Васильович. Теоретичні засади конституційних правіовідносин в Україні

Короткий опис

Данилюк Юрій Васильович. Теоретичні засади конституційних правіовідносин в Україні. : Дис... канд. наук: 12.00.02 2009

Данилюк Ю.В. Теоретичні засади конституційних правовідносин в Україні. Рукопис
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 конституційне право. Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2009.
Дисертацію присвячено комплексному науково-теоретичному дослідженню конституційних правовідносин в Україні.
Проаналізовано поняття „конституційні правовідносини” та запропоновано власне його визначення. З’ясовано ряд особливостей конституційних правовідносин, що якісно відрізняють їх від інших правовідносин, а також здійснено науково обґрунтовану класифікацію конституційних правовідносин на окремі види.
З’ясовано проблемні питання суб’єктів конституційних правовідносин та проаналізовано систему останніх. Розкрито поняття та види об’єктів конституційних правовідносин, а також досліджено зміст конституційних правовідносин, який виявляється у взаємних правах та обов’язках їх суб’єктів. Досліджено підстави виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин.

У дисертації здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз проблемних питань конституційних правовідносин в Україні. Результати наукового дослідження відображаються у таких висновках:

Суспільні відносини невіддільні від їх правової форми конституційних правовідносин. У більшості випадків в основі конституційних правовідносин лежать суспільні відносини, що вже існували і лише в результаті їх врегулювання нормами конституційного права отримали правову форму. Проте нові суспільні відносини, які до прийняття тієї чи іншої норми конституційного права не існували, можуть також виникати на основі конституційно-правових норм.
На основі з’ясування предмета конституційного права України, юридичних фактів як підстав виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин, а також аналізу всіх структурних елементів цих правовідносин сформульовано власне визначення конституційних правовідносин як врегульованих нормами конституційного права суспільних відносин, що виникають, змінюються, припиняються та поновлюються на підставі юридичних фактів, які закріплені конституційно-правовими нормами та змістом яких є юридичний зв’язок між їх суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, передбачених відповідними нормами конституційного права, що спрямовані на визначений об’єкт цих правовідносин.
Встановлено ряд особливостей конституційних правовідносин, які притаманні лише їм та якісно відрізняють зазначені правовідносини від правовідносин інших галузей права.
Класифікація конституційних правовідносин здійснюється за такими підставами: за ступенем конкретизації; за цільовим призначенням; за змістом; за формою; за часом існування; залежно від способу індивідуалізації суб’єктів; за кількістю зв’язків, які можуть виникати між суб’єктами; залежно від суб’єктів; залежно від типу поведінки зобов’язаної сторони. Класифікацію конституційних правовідносин доцільно також здійснювати за їх об’єктами та юридичними фактами.
Встановлено, що конституційно-правові норми, регламентуючи поведінку учасників суспільних відносин, наділяють останніх не здатністю бути носіями прав та обов’язків, а суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, які можуть бути реалізовані в рамках конституційних правовідносин. Порівняльний аналіз понять „суб’єкти конституційних правовідносин” та „суб’єкти конституційного права” засвідчив, що вони тісно пов’язані одне з одним, але їх не слід ототожнювати. Суб’єкт конституційних правовідносин це реальний учасник цих правовідносин. У свою чергу, суб’єкт конституційного права наділений здатністю бути учасником численних конституційних правовідносин.

Запропоновано власне визначення поняття „суб’єкти конституційних правовідносин”, згідно з яким це конкретні, дійсні учасники таких правовідносин, які у зв’язку із настанням передбачених конституційно-правовими нормами юридичних фактів реалізують належні їм конституційні права та виконують відповідні юридичні обов’язки.

Сформульовано авторське визначення поняття „об’єкти конституційних правовідносин”, згідно з яким це майнові та немайнові блага, поведінка людей, діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, з приводу яких суб’єкти конституційних правовідносин вступають у ці правовідносини й на використання чи охорону яких спрямовані суб’єктивні конституційні права та юридичні обов’язки цих суб’єктів.
Визначено структурні елементи суб’єктивного права та юридичного обов’язку суб’єктів конституційних правовідносин.
Особливість юридичних фактів у конституційному праві визначається предметом правового регулювання цієї галузі. Так, специфікою юридичних фактів у конституційному праві є те, що всі вони як підстави виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин, незалежно від того, яким матеріальним змістом ці правовідносини наповнені та як вони пов’язані із волею людей, тягнуть за собою виникнення, зміну, припинення та поновлення конституційних правовідносин, що так чи інакше пов’язані із здійсненням народовладдя або із забезпеченням основ його здійснення.
Встановлено, що правоприпиняючі юридичні факти можуть одночасно припиняти конституційні правовідносини одного порядку та тягти за собою виникнення нових конституційних правовідносин. Іншими словами, більшість правоприпиняючих юридичних фактів не може розглядатись як абсолютно правоприпиняючі. На основі цього запропоновано виділяти юридичні факти так званого змішаного виду, які поєднують у собі ознаки правозмінюючих та правоприпиняючих юридичних фактів.

Сформульовано власне визначення юридичних фактів у конституційному праві України як явищ реальної дійсності, що існують у формі подій або діянь (дій або бездіяльності), зумовлюють реалізацію норм цієї галузі права, в результаті чого виникають, змінюються, припиняються або поновлюються конституційні правовідносини, при цьому суб’єкти конституційного права стають суб’єктами конкретного конституційного правовідношення.

Доведено важливість встановлення конкретних меж фактичних складів у конституційному праві України. Адже правотворча діяльність вимагає чіткості у визначенні кожного юридичного факту, оскільки це допоможе уникнути непотрібних і зайвих дій суб’єктів конституційних правовідносин при реалізації ними своїх прав та виконанні покладених на них юридичних обов’язків.

Запропоновано власне визначення фактичних складів у конституційному праві України як сукупності двох або декількох юридичних фактів, що створюють певну систему в межах такого фактичного складу, характеризуються взаємозалежністю та взаємодією, є необхідними та достатніми для настання передбачених конституційно-правовими нормами юридичних наслідків (виникнення, зміни або припинення конституційних правовідносин).

Встановлено, що розвиток фактичної основи конституційного правовідношення слід розглядати як складний процес, що складається з двох взаємозалежних стадій: перша - розвиток правостворюючого фактичного складу, тобто до виникнення конституційного правовідношення; друга розвиток правозмінюючого та правоприпиняючого фактичних складів, тобто після виникнення конституційного правовідношення.
Обґрунтовано необхідність прийняття Законів України „Про всеукраїнський референдум” та „Про місцеві референдуми” оскільки чинний Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” далекий від досконалості. Також пропонується розробити проект Закону „Про правовий статус корінних народів в Україні” та внести його на розгляд Верховної Ради України. Метою такого закону має бути закріплення юридичних критеріїв ідентифікації корінних народів.