Державна політика забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону шляхом розвитку підприємництва

Короткий опис

Харківський регіональний інститут державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України

УДК:

Міненко Володимир Леонідович

Державна політика забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону шляхом розвитку підприємництва

Спеціальність 25.00.02 — механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник —
Амосов Олег Юрійович,
доктор економічних наук, професор

Харків-2003

Зміст

Вступ

3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади регіональної політики забезпечення продуктивної зайнятості населення в умовах запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку

11

1.1. Поняття продуктивної зайнятості населення та особливості її забезпечення на регіональному рівні

11

1.2. Регулювання регіонального ринку праці та розвиток підприємництва

31

1.3. Інноваційно-інвестиційна модель розвитку регіону як необхідна передумова забезпечення продуктивної зайнятості населення

47

Висновки до першого розділу

59

РОЗДІЛ 2. Тенденції та суперечності реалізації політики зайнятості населення регіону

62

2.1. Тенденції розвитку регіональної політики щодо формування трудового потенціалу

62

2.2. Оцінка результативності регіональної політики зайнятості населення в сферах бізнесу

74

2.3. Суперечності в запровадженні інноваційно-інвестиційної моделі розвитку та продуктивна зайнятість населення

90

Висновки до другого розділу

102

РОЗДІЛ 3. Механізми підвищення результативності регіональної політики зайнятості населення в умовах подолання економічної кризи

105

3.1. Діяльність місцевих органів влади щодо удосконалення політики зайнятості

105

3.2. Підприємництво та самозайнятість в розв'язанні проблем трудозайнятості населення

120

3.3. Удосконалення діяльності державної служби зайнятості в регіоні з розвитку підприємництва та професійного навчання безробітних громадян

131

Висновки до третього розділу

144

Висновки

145

Список використаної літератури

155

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Продуктивну зайнятість населення регіону, без перебільшення, можна вважати важливою домінантою його економічного і соціального розвитку в пореформений період. Отже, запровадження докорінних суспільних перетворень на основі інноваційно-інвестиційної ринкової моделі економічного розвитку, трансформація великих, середніх промислових і сільськогосподарських підприємств, передача землі у приватну власність, створення передумов переходу до соціально орієнтованої економіки, — усе це вимагає визначення головних пріоритетів у сфері зайнятості населення регіонів, які б відповідали інтересам і потребам людини у праці та сприяли б створенню керованого з боку держави та регіональних органів влади ринку праці.
Початкове формування регіональних ринків праці в Україні характеризується стійким зростанням пропозиції робочої сили, значними обсягами прихованого безробіття та неформальної зайнятості, суттєвою регіональною диференціацією рівня і структури зайнятості та безробіття. Відтак, подолання зазначених наслідків економічної кризи та виведення економіки регіонів на траєкторію сталого зростання є надзвичайно актуальною проблемою.
Адміністративна реформа, перш за усе, має враховувати подальший розвиток регіонів в усій їх специфічності, поглиблення економічної самостійності, перспективи попиту на робочу силу та її пропозиції, тобто можливості ефективного регулювання сфери зайнятості населення. Актуальність для державно-управлінської науки і практики державного управління щодо розробки науково-обгрунтованих концептуальних засад регулювання зайнятості населення на рівні регіонів зумовлена необхідністю подолання системної кризи в українському суспільстві та прагненням інтеграції України в Європейське співтовариство.
Стан наукової розробки проблеми. Важливі аспекти проблеми зайнятості населення знайшли висвітлення та набули розвитку в працях представників різних економічних шкіл — Дж. Кейнса, В. Нордхауса, Л. Роббінса, П.Самуельсона, М. Фрідмена, Ф. Хайєка, в наукових доробках українських економістів та соціологів: О. Амосова, В. Гриньової, С. Бандура, Д.Богині, І. Бондар, В. Васильченка, М. Долішнього, С. Злупка, Ю.Краснова, Г. Купалової, Е. Лібанової, Г. Мостового, В. Онікієнка, В.Онищенка, Н. Павловської, І. Петрової, В. Петюха, О.Турецького, М.Шаленко, В. Шамоти, Л. Шевченко та ін., а також дослідженнях науковців близького та далекого зарубіжжя: О. Котляра, В. Костикова, О.Рузавіної, І.Маслової, І.Ягодкіної тощо.
Предметом для аналізу більшості вчених із розвинутих країн світу є процеси, що відбуваються на ринку праці з динамічними та цивілізованими ринковими відносинами. Певна множина інвестиційно-інноваційних моделей розвитку та окремі парадигми інтеграційних процесів сприймаються ними як природні, звичайні, само собою зрозумілі. Вони не можуть в повному обсязі запозичуватись для України.
У цілому, увага більшості фахівців прикута до теоретичних та методологічних проблем удосконалення механізмів управління зайнятістю населення, функціонування ринку праці, формування і використання трудового потенціалу, руху трудових ресурсів. В той же час, питання регіональної політики забезпечення продуктивної зайнятості населення в регіоні, з урахуванням специфіки сучасних соціально-економічних процесів в Україні та можливостей запровадження інвестиційно-інноваційної моделі зайнятості, ще не знаходять свого вирішення на достатньому рівні. В політиці забезпечення зайнятості населення регіонів України фактично ігноруються вимоги регулювання заробітної плати, формування механізмів трудової мотивації. Сучасна політика зайнятості ще не є диференційованою стосовно цілей та особливостей реалізації відповідно до окремих етапів реформування економіки, вона позбавлена чітко узгоджених організаційно-правових інструментів втілення в повсякденну практику.
Недостатній ступень розробленості проблеми та зазначені негативні риси політики зайнятості в Україні щодо продуктивного використання людського потенціалу регіонів, і обумовлюють вибір теми дисертаційної роботи, а також мету і задачі дослідження.
Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з науковою тематикою кафедри економічної теорії і фінансів Харківського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України, зокрема НДР Удосконалення діяльності регіональних органів влади і центрів зайнятості населення щодо розвитку малого підприємництва і самозайнятості” (РК №0100U001394) та Поточна оцінка соціальної ефективності діяльності органів державної влади” (державний реєстраційний номер 0102U001590 від 28.02.2002 р.)
Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає в розробці теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій стосовно удосконалення механізмів регіонального управління зайнятістю населення та забезпечення продуктивної зайнятості в умовах запровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку та інтеграції України в Європейське співтовариство. Відповідно до цієї мети в роботі поставлені і вирішуються такі задачі:
- уточнити і класифікувати категоріальний апарат державно-управлінської науки, що стосується регіонального управління зайнятістю населення;
- розкрити зміст поняття продуктивна зайнятість населення” та з’ясувати необхідні умови її досягнення на рівні регіону;
- визначити основні підходи науковців і практиків відносно удосконалення механізмів управління зайнятістю населення на регіональному рівні, проаналізувати та систематизувати наявний досвід регулювання зайнятості в Україні в умовах становлення і розвитку підприємництва;
- виявити суттєві напрями запобігання негативним соціально-економічним наслідкам в сфері зайнятості, які виникають при кризовому стані окремих галузей економіки регіону;
- обґрунтувати нові можливі підходи до регіональної політики зайнятості з точки зору єдності і особливостей функціональних задач відповідних рівнів державного управління та специфічності ресурсного потенціалу Харківського регіону;
- з’ясувати основні засоби щодо розширення попиту на робочу силу та опрацювати конкретні заходи для підвищення конкурентоспроможності робочої сили і створення нових робочих місць в регіоні.
Об’єкт дослідження —регіональне управління сферою зайнятості населення в умовах запровадження європейських стандартів розвитку.
Предмет дослідження теоретико-методологічні та прикладні проблеми удосконалення механізмів регіонального управління зайнятістю населення та забезпечення продуктивного використання трудових ресурсів.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є загальновизнані положення теорії державного управління, макро- і мікроекономіки, нові методики вітчизняних і зарубіжних вчених щодо вивчення проблем зайнятості населення та функціонування ринку праці, законодавчі акти України з питань праці та зайнятості населення, положення конвенцій Міжнародної організації праці, Державна та регіональна програми зайнятості населення, нормативно-правові акти Верховної Ради України і Уряду України, розпорядчі документи Харківської обласної державної адміністрації та обласної ради.
В процесі дослідження окремих проблем використовувались методи системного аналізу, абстрактно-логічний, статистико-економічний, динамічних рядів, групувань, балансовий, графічний та ін. Сукупність перелічених методів та конкретних прийомів їх застосування складає методику дисертаційного дослідження.
Інформаційною базою дослідження є дані Державного Комітету статистики України, Міністерства праці і соціальної політики України, економіко-статистичні матеріали управління статистики Харківської області, Головних управлінь економіки, освіти та науки, праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації та обласного центру зайнятості, територіальних органів управління, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, періодичних видань, науково-практичних конференцій і семінарів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні механізмів удосконалення регіонального управління сферою зайнятості населення та розробці конкретних рекомендацій щодо впровадження політики забезпечення продуктивної зайнятості шляхом підтримки підприємництва.
У дисертації вперше:
- запропоновано для регіонального управління критерії визначення продуктивної зайнятості населення регіону, які ґрунтуються на системній оцінці соціально-економічних показників ринку праці;
- доведено, що специфіка соціально-економічного розвитку регіонів, обумовлює різну динаміку процесів на ринку праці, в результаті чого унеможливлюється уніфікована політика держави стосовно зайнятості населення в регіонах, тобто в якості базового рівня державної політики зайнятості, доцільно прийняти регіональний.
Удосконалено:
- технологію здійснення комплексного аналізу зайнятості населення і його доходів та методологію показників стану ринку праці в регіоні;
- засоби регіональної політики органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо регулювання розширення сфери прикладання праці, підвищення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці.
Дістало подальший розвиток:
- категоріальний апарат механізмів регіонального управління зайнятістю населення, який адаптовано до умов запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку регіону та інтеграції України в ЄС;
- концептуальні положення щодо стратегії та політики забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону;
- ідеї, що пов’язані з регіональною стратегією регулювання механізмів зайнятості населення в умовах подолання економічної кризи;
- система критеріїв результативності регіонального управління розвитком ринку праці на основі оцінки структурних зрушень в зайнятості населення регіону (за секторами економіки, формами власності тощо);
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони створюють основу для вдосконалення існуючих сьогодні механізмів регіонального управління зайнятістю населення з урахуванням особливостей формування в Україні різних форм власності і господарювання відповідно до державної політики структурної перебудови усіх сфер економічної діяльності та запровадження інноваційно-інвестиційної моделі регіонального розвитку, а також дозволяють розробити обґрунтовані принципи та засади для ефективної регіональної політики забезпечення продуктивної зайнятості.
Застосування запропонованих засобів впливу на попит і пропозицію на ринку праці може сприяти покращенню стану з працевлаштуванням незайнятого населення, зниженню рівня безробіття та підвищення рівня зайнятості. Нові методичні підходи, рекомендації і сформульовані висновки дослідження можуть бути використані при розробці та реалізації регіональних програм зайнятості населення Міністерством праці і соціальної політики України, а також в діяльності регіональних органів державної служби зайнятості та місцевих органів влади. Результати дисертації свідчать про необхідність подальшого наукового дослідження даної проблеми.
Частина отриманих результатів прийнята до використання Міністерством праці та соціальної політики України і Державним центром зайнятості України, про що свідчать відповідні довідки та акти впровадження.
Особистий внесок здобувача полягає в розробці теоретико-методичних положень щодо особливостей регіонального управління зайнятістю населення в умовах запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, яка реалізується в Харківській області, опрацюванні засад регіональної політики забезпечення продуктивної зайнятості населення.
Дисертаційне дослідження є одноосібно написаною науковою працею. В ній на основі проведених досліджень отримані науково-обгрунтовані результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання — вдосконалення механізмів регіонального управління зайнятістю населення та продуктивним використанням людського потенціалу.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях Української академії державного управління при Президентові України та її Харківського регіонального інституту державного управління (19992003 р.р.), міжнародній науково-практичній конференції Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки” (м. Київ, Міністерство праці та соціальної політики України, НАН України, Рада по вивченню продуктивних сил України, 2000р.), науково-практичних конференціях Стратегія економічного розвитку регіонів в умовах адміністративної реформи в Україні (м. Харків, УАДУ (ХФ) та Академія економічних наук України, 1999 р.) та Удосконалення діяльності регіональних органів влади і центрів зайнятості, щодо розвитку малого підприємництва і самозайнятості” (м. Харків, УАДУ(ХФ), Обласний центр зайнятості, 2002р.), міжнародних наукових конгресах Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, ХарРІ УАДУ, 2000 р., 2001р.)

Публікації. По темі дослідження опубліковано 8 робіт, у тому числі в фахових виданнях з державного управління 3, та 1 наукова праця, що вийшла окремим виданням. Загальний обсяг публікацій 1.5 обліково-видавничих аркуша.

Список літератури

Висновки
Результати дисертаційного дослідження зводяться до таких основних висновків:
У розвинених країнах світу еволюція державної та регіональної політики ринку спрямована на досягнення більшої гнучкості та зміщення акцентів з регламентуючих і обмежуючих заходів на стимулюючі, зокрема, з регулювання попиту щодо робочої сили — на регулювання пропозиції, із впливу щодо кількісних параметрів робочої сили — на зміни якісних характеристик. На відміну від світової практики, становлення політики ринку праці в Україні відбувається емпіричним шляхом, тобто через пристосування до тієї економічної ситуації, яка вже склалася. З метою адаптації України до світового співтовариства необхідно реалізувати наступні завдання, що є результатом даного наукового дослідження.
1. Пріоритетним напрямком державної політики на ринку праці має стати сприяння раціональній, продуктивній і вільнообраній зайнятості. В цілому, продуктивна зайнятість визначає такий її рівень та структуру, які одночасно відповідають потребам виробництва у кількості та якості робочої сили та потребам економічно активного населення у кількості робочих місць з необхідними якісними параметрами.
Продуктивна зайнятість, формуючись в умовах структурної перебудови економіки, стає важливою складовою ринкових відносин, подолання економічної кризи, атрибутом інтенсивного розвитку економіки як регіону, так і країни, оскільки саме вона забезпечує оптимальний соціально-економічний результат.
2. Політика сприяння продуктивній зайнятості має без зволікань спрямовуватись на розвиток підприємництва, малого і середнього бізнесу, фермерських господарств і само зайнятості громадян, що є одним із дієвих джерел розширення пропозиції робочих місць на регіональному ринку праці. Резерви для України тут є значними. Так, в економічно розвинутих країнах в малому бізнесі зайнято, як відомо, 60-80% загальної чисельності працюючих, і в ньому створюється 50-70% ВВП. В посткомуністичних країнах Центральної Європи ці показники вже наближаються до 40-50%, а в Україні ледь перевищують 10%. Зволікання у вирішенні цієї проблеми є абсолютно неприпустимими з точки зору здорового глузду і соціальних практик Європейської спільноти. Лише розвиток підприємництва здатен дати поштовх ефективному використанню трудових ресурсів суспільства, в свою чергу, це зініціює запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку з урахуванням регіонального контексту управління забезпечить формування продуктивної, раціональної, вільнообраної зайнятості, що беззаперечно призведе до економічного зростання регіону та підвищення життєвого рівня населення.
3. Оцінка особливостей протікання роздержавлення в сфері регіональної економіки, його низька економічна результативність та мало очікувані соціальні наслідки свідчать про те, що сформований недержавний сектор економіки ще не чинить суттєвого впливу на соціально-економічний розвиток в аспекті зростання продуктивності та ефективності праці і піднесення на цій основі життєвого рівня населення. Основною причиною такого становища є низька ефективність господарської діяльності приватизованих підприємств, особливо тих, які формально змінили форму власності, не вдаючись до реорганізації виробництва, його диверсифікації та технологічного оновлення. Критерієм відбору пріоритетів розвитку приватизації з позицій її впливу на регіональний ринок праці повинна стати узгодженість варіанту приватизації із загальною стратегією регіональної зайнятості.
4. Державна політика зайнятості має проводитись, як відомо, на двох рівнях — загальнодержавному та регіональному, тобто включає дві відповідні складові частини. На нинішньому етапі подолання економічної кризи в Україні не тільки не заперечується, а й передбачається збереження сильних позицій держави в розв'язанні проблеми зайнятості та створення ефективних регіональних механізмів регулювання зайнятості населення. Проте, її регіональний рівень є найголовнішим на усіх етапах розвитку держави, оскільки саме в регіоні є можливим найбільш ефективне регулювання зайнятості населення при максимальному врахуванні місцевих особливостей.
Державна політика зайнятості на регіональному рівні — це цілеспрямована діяльність держави, щодо управління процесами у сфері зайнятості в регіонах із урахуванням цілей і завдань територіальної організації продуктивних сил і економічної стратегії країни в цілому. Вона зорієнтована на реалізацію системи довгострокових і поточних цілей політики зайнятості, а також містить комплекс відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативно-правових актів) та заходів, спрямованих на досягнення відповідної мети з використанням найбільш дієвих економічних важелів.
5. Окремі структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади повинні суттєво розширити спектр своїх функцій (переважно облікового характеру), за рахунок їх доповнення новими, а саме: системний моніторинг зрушень на локальному ринку праці, спричинених безпосередньо роздержавленням і приватизацією власності (аналіз причин вивільнення робочої сили, її плинності, масштабів безробіття, скорочення робочих місць, рівня номінальної заробітної плати); розвиток територіальної системи підготовки високопрофесіональних кадрів для підприємницької діяльності в сферах матеріального виробництва та сфері послуг; залучення суб'єктів недержавного сектора економіки до вирішення соціальних проблем регіону за допомогою використання усіх можливих важелів податкової системи; формування інформаційного поля щодо кон'юнктури товарного ринку і ринку праці.
6. Конкретному стану економічного зростання регіону відповідає певна політика зайнятості. Для трансформаційної української економіки набуває особливої актуальності її спрямування на забезпечення соціально прийнятного рівня зайнятості при активному сприянні регіональних органів управління перерозподілу робочої сили між провідними галузями, окремими територіями та видами зайнятості в інтересах структурних зрушень і зростання продуктивності праці та максимально можливої підтримки безробітних. Серед економічних завдань органів управління регіонального рівня стосовно зайнятості населення основними є:
- обґрунтування порогового (критичного) рівня безробіття і своєчасне прийняття рішень щодо стримування вивільнення працівників з підприємств і організацій з метою запобігання обвального зростання безробіття;
- обмеження чисельності одноразового скорочення працівників на діючих підприємствах в межах 10-20% їх середньорічної чисельності;
- надання пільг у користуванні кредитами при реалізації продукції та у ресурсному постачанні підприємствам, які збільшують кількість робочих місць для соціально вразливих груп населення, (наприклад, у Німеччині для підприємств і фірм, які приймають працівників у віці понад 50 років на допоміжні роботи, надаються позики і субсидії, частина з яких використовується на доплати до заробітної плати цим працівникам);
- стимулювання самозайнятості населення і розвиток малого бізнесу через систему держзамовлень, допомога в експорті продукції, сприяння організації мережі оптової та роздрібної торгівлі необхідними товарами для осіб, що започатковують власну справу;
- сприяння розробці ефективних проектів для самозайнятого населення та інформаційному забезпеченню вибору сфери діяльності, ринків товарів, послуг, технологій;
- допомога в діяльності організацій, що сприяють працевлаштуванню населення, підготовці і перепідготовці кадрів, матеріальній підтримці безробітних (біржі праці, центри підготовки та перепідготовки кадрів, центри зайнятості, комерційні центри бізнесу та працевлаштування, Державний фонд сприяння підприємництву, фонд милосердя та ін.).
7. Політика зайнятості на сучасному етапі зводиться лише до діяльності державної служби зайнятості. На практиці центри зайнятості обмежуються лише фіксованим ринком праці, тобто тими громадянами і підприємствами, які самі звернулись до них з питань працевлаштування. Діяльність цих установ також потребує певних змін і доповнень, зокрема, виникає необхідність:
· Регламентувати і конкретизувати діяльність центрів зайнятості щодо результатів їх роботи. Йдеться, передусім, про некоректність оцінки розвитку регіонального ринку праці та діяльності служби зайнятості за рівнем фіксованого безробіття. Показниками такої оцінки можуть бути чисельність та частка працевлаштованих (або тих, хто започаткував власну справу) у загальній чисельності незайнятих через певний період (рік), фінансові витрати на працевлаштування та участь в кожній програмі в розрахунку на одного працевлаштованого, якість працевлаштування (тривалість перебування на робочому місці, працевлаштованого за направленням центру зайнятості) і безумовно визначальним для регіону є рівень зайнятості.
· Законодавчо передбачити зобов'язання безробітного самостійно шукати собі місце роботи. Наприклад, в США вважають безробітною тільки ту особу, яка крім отримання послуг у центрі зайнятості, ще й здійснює самостійний пошук роботи. В Україні ж склалася ситуація, коли бути без­робітним і стояти на обліку у центрі зайнятості набагато вигідніше, ніж працювати. Окрім того, всебічно сприяти максимальному працевлаштуванню молоді, насамперед, випускників вищих і середніх професійно-навчальних закладів, а для бажаючих навчатись, на державному рівні потрібно створити систему державного кредитування освіти, перекваліфікації чи перенавчання.
· Відновити власну навчальну базу служби зайнятості, що дозволить більш оперативно готувати кадри за професіями, які користуються попитом на регіональних ринках праці, динамічно удосконалювати і коригувати навчальні плани та програми, а також проводити професійне навчання слухачів у малокомплектних групах та у літній період, тобто тоді, коли інші заклади освіти відмовляються здійснювати навчання. Підготовка різних категорій населення для підприємницької діяльності має стати пріоритетним напрямом роботи закладів освіти і державної служби зайнятості, що передбачає розширення мережі бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних й інформаційних систем.
· Створити гнучку систему профпідготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, яка б адекватно реагувала на зміни попиту та пропозиції ринку праці. Органи регіонального управління через систему освіти і центрів зайнятості мають контролювати кількісну і якісну підготовку спеціалістів, а регіональні центри зайнятості — співпрацювати з органами освіти і постійно інформувати їх про існуючу і перспективну структури робочих місць, про якісний склад незайнятого населення з числа працівників, спеціалістів та робочих кадрів. Ця інформація потребує узагальнення на державному рівні.
8. Доведено, що в сучасних умовах значно посилюється значущість регіонального підходу до оцінки ринку праці, на характер якого значною мірою впливає спеціалізація економіки регіону, структурні перетворення, обсяги ресурсного (в т. ч. трудового) потенціалу регіону і розширення сфери прикладання праці, а також діяльність місцевих органів виконавчої влади та центрів зайнятості щодо здійснення політики сприяння зайнятості населення і забезпечення соціальних гарантій громадян. Оскільки негативні тенденції формування трудоресурсної ситуації зайнятості населення та ринку праці спричинені загальноекономічною кризою, то їх подолання можливе лише шляхом запровадження дієвих комплексних програм соціально-економічного розвитку держави та її регіонів.
Державна та регіональні програми зайнятості населення, як складові відповідних програм соціально-економічного розвитку, повинні визначати конкретні механізми створення додаткових робочих місць по галузях, регіонах, підприємствах.
Програми зайнятості населення мають включати комплекс взаємопов'язаних заходів щодо забезпечення повної продуктивної зайнятості населення і посилення мотивації до праці при забезпеченні виваженого державного регулювання цих процесів.
До програмних заходів щодо зайнятості населення відносяться усі напрями економічної політики регіону у сфері зайнятості населення та ринку праці. Кінцевою метою їх запровадження є забезпечення позитивних тенденцій та необхідних умов економічного зростання у виробничих галузях економіки і на цій основі збільшення номінальних і реальних доходів населення й заробітної плати, як основної складової стимулювання ефективного розвитку економіки на основі повної продуктивної зайнятості.
Зміст заходів спрямовується на вирішення проблем працевлаштування вивільнених працівників, безробітних і незайнятого населення в умовах подальшого розвитку ринкових відносин, удосконалення механізмів та інструментів формування доходів і заробітної плати, розробки ефективних підходів до вирішення проблем масового звільнення працівників та структурно-технологічної перебудови економіки регіону.
9. Система надання грошової допомоги, зокрема, допомоги в разі безробіття, у перспективі і надалі має вдосконалюватися в напрямах, які б допомогли послабити процеси, що заважають або гальмують перехід до повноцінних ринкових відносин.
10. Головною метою регіонального регулювання ринку праці має стати розв'язання проблеми повноцінного відтворення робочої сили, підвищення рівня зайнятості населення як його основна передумова. Це вимагає певних заходів щодо посилення ролі підприємств, організацій та установ (роботодавців), а саме:
- ліквідації юридичних обмежень в організації зайнятості на виробництві (надання права учасникам трудової угоди індивідуально регулювати робочий час, усунення обмежень стосовно чисельності найманих працівників);
- сприяння підприємствам в отриманні пільгових кредитів та встановлення для них пільгових нормативів оподаткування за умови збільшення кількості робочих місць;
- налагодження взаємодії місцевих центрів зайнятості, підприємств і організацій із закладами освіти, професійного навчання і перепідготовки кадрів у підвищенні конкурентоспроможності працюючих і незайнятих;
- законодавче визначення, відповідно до ст. 16 Закону України "Про зайнятість населення", пільг з оподаткування підприємств, організацій, установ, які створюють виробництва і додаткові робочі місця на територіях пріоритетного розвитку;
- розробки підзаконних актів по економічному стимулюванню роботодавців, які створюють робочі місця в населених пунктах з критичною ситуацією на ринку праці (з метою реалізації ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення");
- підтримки малих підприємств кредитами комерційних банків;
- сприяння залученню безробітних до підприємницької діяльності шляхом поновлення надання та підвищення розміру безпроцентної позики, запровадження дієвої та ефективної лізингової системи, відпрацювання механізму кредитування підприємництва з боку комерційних банків та погашення процентних ставок за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття;
- упровадження економічної зацікавленості підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, неконкурентоспроможних на ринку праці (шляхом встановлення пільг у виплатах до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації на створення спеціалізованих робочих місць та організації профнавчання тощо);
- створення умов для використання елементів гнучкого ринку праці, зокрема, упровадження системи гнучких витрат на робочу силу, мобільність робочої сили в професійному та територіальному розрізі, а також використання гнучких форм найму і звільнення працівників.
11. Важливим чинником щодо регулювання зайнятості населення і ринку праці регіону є реформа заробітної плати, що ґрунтується на ринкових відносинах, сприяє посиленню мотивації до праці й підвищує її роль у відтворенні робочої сили. Враховуючи необхідність підтримки здоров'я працюючих і задоволення їх соціально визначених потреб, слід посилити зв'язок оплати праці з кінцевими результатами виробництва, професіоналізмом і кваліфікацією, а також зростанням продуктивності праці. Підвищення заробітної плати безпосередньо залежить від удосконалення системи оподаткування, нарахувань на заробітну плату і виведення з тіньового” сектора доходів фізичних і юридичних осіб.

Список використаної літератури

1.

Закон УРСР "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради УРСР.— 1991.—№ 14.— С.354—360.

2.

Закон УРСР "Про власність" // Відомості Верховної Ради УРСР.— 1991.— № 20.— С.523—537.

3.

Закон УРСР "Про зайнятість населення" // Відомості Верховної Ради УРСР.—1991.—№ 14.—С.361—375.

4.

Закон УРСР " Про підприємства в Українській РСР " // Відомості Верховної Ради УРСР.— 1991.— № 24.— С.2—4.

5.

Закон України "Про захист іноземних інвестицій на Україні" // Відомості Верховної Ради України.—1991.—№ 46.—С. 1321.

6.

Закон України " Про інвестиційну діяльність" // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— № 47.— С.1351—1359; 1992.— № 10.—С.259—260.

7.

Закон України " Про господарські товариства " // Відомості Верховної Ради України.—1991.—№ 49.—С.1403—1424.

8.

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" // Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 14.—С.387—400.

9.

Закон України "Про форми власності на землю" // Відомості Верховної Ради України.— 1992.—№ 18.—С.511.

10.

Закон України "Про іноземні інвестиції " // Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 26.— С.819—832.

11.

Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Відомості Верховної Ради України.— 2000.— № 12.— С.341—370.

12.

Послання Президента України до ВРУ Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році” // Економіст.— 2003.— №5. — С.30—39.

13.

Конвенция 122. Конвенция в области занятости (вступила в силу 15 июля 1966 года) // Конвенции и рекомендации, принятые Международной Конференцией труда. 1957—1990. Международное Бюро Труда. — Женева, 1991.—Т2. — С.1428—1431.

14.

Конвенция 168. Конвенция о содействии занятости и защите от безработицы (вступила в силу 17 октября 1991 года) // Конвенции и рекомендации, принятые Международной Конференцией труда. 1957—1990. Международное Бюро Труда. —Женева, 1991.—Т.2.—С.2170-2179.

15.

Абалкин Л.И. Предпринимательство: его природа и роль в обновлений общества // Економика и жизнь,— 1991.— № 29.— С.3—11.

16.

Абетка української політики 2000—2001 р. Довідник.—К.: Смолоскип. 2002.—365с.

17.

Агеев А.И. Предпринимательство: проблемы собственности и культуры. — М.: Наука, 1991.— 98 с.

18.

Алдохін І. Переорієнтація підприємств на управління за концепцією маркетингу // Економіка України та шляхи її подальшого реформування: Матеріали Всеукр. наради економістів 14 -15 вересня 1995 р.— К.: Генеза, 1996.— С.190—195.

19.

Алле М. Условия эффективности в экономике. Наука для общества. — М.:Наука, 1998. — 120с.

20.

Анализ инвестиционных процессов в Харьковской области. Данные Госкомстата // Економіст.—2003.—№3— С.84-89.

21.

Андрощук Г. Зарубежный опыт стимулирования инновационной деятельности // Бизнес-информ.— 1996.—№ 1.—С.19—22.

22.

Андрусенко Г.О. Основи маркетингу.— К.: НМК ВО, 1992.—143с.

23.

Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с анг., науч. ред. и авт. предисловия Л.И. Евенко.— М: Економика, 1989.—519с.

24.

Арсєєнко О.Г. Соціально-економічний механізм регулюван­ня трудових відносин ( на прикладі США, Канади, Великобританії),—К.: Наук. книга, 1995.— 184 с.

25.

Ассонов Г.Ф., Радзієвська Л.Ф. Досвід організації і управ­ління НДР і ДКР в зарубіжних країнах/Укр. ІНТЕI.—К., 1992.—40с.

26.

Балацкий Е.В. Регулирование занятости в свете теории мультипликатора //Мир. экономика и междунар. отношения.—1996.—№ 4.—С. 53—68.

27.

Бернер Е. Реконструкция Европы//Междунар. жизнь.— 1991.—№1—С.53—61.

28.

Берт Р. Снять блокаду мышления // Капитал.— 1995.— № 2.—С.24—25.

29.

Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. Навчальний посібник. — К.:Знання-Прес. 2000.— 312с.

30.

Богиня Д., Волинський Г. Приватизація: цілі, напрями, проблеми // Економіка України.— 1995.—№ 3.—С. 3—10.

31.

Бондар І., Рудченко О. Організаційно-методичні аспекти розробки програми створення додаткових робочих місць. // Україна: аспекти праці. С.23—31.

32.

Боринець С.Я., Чухно А,А. Регулювання ринкового госпо­дарства в країнах Західної Європи / Укр. ІНТЕІ. — К., 1992.—48с.

33.

Бугуцький О.А., Дишлюк Н.І. Матеріальне стимулювання як головний мотиваційний фактор підвищення продуктивності праці в буряківництві// Вісн. аграр. науки.—1996.—№ 2.—С.9—13.

34.

Варналій З.С. Державна фінансова політика в сфері малого підприємництва та шляхи її вдосконалення // Фінанси України.—1996.— № 2.— С. 32—41.

35.

Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми // Фінанси України.— 1996.— № 34,—С. 5—29.

36.

Васильєв Ю.П. Управление развитием производства: опыт США.— М.: Экономика, 1989.— 239 с.

37.

Від парадигми фінансової стабілізації до ідеології зростання: Зб. наук. ст./ За ред. Я.А. Жаліла. — К.: Сатсанга, 2002. — 125 с.

38.

Вільні економічні зони: міжнародні аспекти: Пер. з англ. / Центр транснац. корпорацій ООН.— К.: Дніпро; Основи.—1993.— 447 с.

39.

Виступ Президента України Леоніда Кучми на муніципальних слуханнях Житлова реформа — першочергове завдання місцевого і регіонального розвитку” // Офіційне інтернет представництво Президента України.— 26.09.2003 11:54.

40.

Вишневский Н. Рынок труда на фазе подьема — наступит ли перелом? // Мир. экономика и междунар. отношения.— 1996.— № З.—С. 67—72.

41.

Волков В. Политэкономия насилия, экономический рост и консолидация государства // Вопросы экономики. — 1999. — №10. — С.44—59.

42.

Воробьев Е., Шедякова Т. Мотивация современных инноваций: предпосылки и механизм // Бизнес-информ.— 1996.— № З.—С. 16—19.

43.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкій Ю.І. Основи економічної теорії.—К.: Вища шк., 1995.— 471 с.

44.

Глухарев Л.И. Европейское сообщество: в поисках новой стратегии//Междунар. отношения.—М.: 1990.—288 с.

45.

Голдфингер Ч. Каким будет труд завтра? // Курьер Юнеско. —1998. — декабрь.— С.26—28.

46.

Гош О. Роль i особливості товарних відносин постсоціалістичних перехідних суспільств // Економіка України. — 1999.— №12. —С.46—53.

47.

Грейсон Дж.К., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века: Пер. с англ.— М.: Экономика, 1991.— 319 с.

48.

Гришан Ю.П. Державне регулювання діяльності підприємств у післяприватизаційний період.—К.:НАИУ, 1999.—132с.

49.

Гутник О. Государство и экономика: гармония возможна, но почти недостижима // Мировая экономика и международные отношения. —1999.—№12.—С.104—110.

50.

Даниленко А.С. Підприємництво і сільська зайнятість (питання теорії і практики): Автореф. дис. канд. екон. наук. —Львів, 1996.—24с.

51.

Дилигенский Г. Политическая институционализация в России: социально-культурные и психологические аспекты // Мировая экономика и международные отношения. — 1997. — №8. — С. 12— 19.

52.

Долан Э., Линсдей Д. Макроэкономика: Учебник. — С-Пб: Санкт-Петербург оркестр, 1994. — 448 с.

53.

Дорогунцов С.І., Горська О.В. Проблеми державного регулювання регіональної структури економіки і зайнятості // Зайнятість та ринок праці. — 1998. — С.3—14.

54.

Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво.— К.: Україна, 1994.— 189 с.

55.

Д’яконенко О.І. Продуктивна зайнятість населення України: оцінка реальної ситуації та шляхи її поліпшення // Зайнятість та ринок праці. — 1999. —№10. — С.49—58.

56.

Економіка підприємств / За ред. С.Ф. Покропивного.— К.:"Хвиля-Прес", 1995.—Ч.І.—396с.

57.

Економічна активність населення України 2001. Статистичний збірник.—К.: Державний комітет статистики України, 2002.—216с.

58.

Европейское сообщество на пути к единому рынку: роль транснационального капитала / О.И. Безруков, Л.О. Зубченко — М.: Международные отношения, 1990.— 208с.

59.

Экономический рост и хозяйственно-политический механизм / Под ред. М.О. Климова — М.: Прогресс, 1987.—396с.

60.

Єрмошенко М.М., Барсученко Е.І. Основні тенденції підприємництва в країнах з розвиненою економіко / Укр.