ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Лобозинська Софія Миколаївна

УДК 336.71.02 (477)

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

08.00.03 – економіка та управління
національним господарством

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант:
Реверчук Сергій Корнійович,
доктор економічних наук, професор

Львів – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП………..…………..…………………………………………………...……..4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ...………...16
1.1. Cутність і функції державного регулювання банківської системи…….16
1.2. Розвиток державного регулювання банківської системи та методологічні підходи до його аналізу..............................………..………….37
1.3. Структура та основні компоненти механізму державного регулювання банківської системи………………………………………………………….....64
1.4. Інституційні моделі державного регулювання банківської системи......79
Висновки до розділу 1……………………….……………………………......97
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ……………………………………………………………99
2.1. Сучасний стан вітчизняної банківської системи………………………...99
2.2. Еволюція банківської системи України в роки незалежності..……..…125
2.3. Становлення та етапи діяльності Національного банку
України……………………………………………………………………...…134
2.4. Регулятивна та наглядова діяльність Національного банку України....144
Висновки до розділу 2…………………………………………………...…..163
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ЕФЕКТИВНІСТЬ…….............................165
3.1. Правове регулювання банківської системи…………………………….165
3.2. Конкурентна політика держави у сфері банківництва…………………187
3.3. Податкове регулювання банківської діяльності………..........................212
3.4. Грошово-кредитне регулювання вітчизняної банківської системи..….233
3.5. Оцінювання рівня ефективності державного регулювання банківської системи з використанням кластерного та кореляційно-регресійного аналізу………………………………………………………………………….258
Висновки до розділу 3……………………………………………………….293
РОЗДІЛ 4. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………...296
4.1. Поліпшення регулювання ліквідності банківської системи…………...296
4.2. Реструктуризація діяльності проблемних банків……………..………..319
4.3. Реформування системи банківського регулювання ………….………..339
4.4. Концептуальні засади державної політики регулювання
банківської системи………...…………………................................................357
Висновки до розділу 4…………………………………………………..…...371
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……..373
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...387
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..…………….....................................432

ВСТУП

Актуальність теми. Динамічний розвиток фінансового ринку сприяє перегляду встановлених підходів до функціональної ролі державного регулювання банківської системи. Банківська криза в Україні, яка розпочалася у 2008 р., засвідчила існування значних прогалин у механізмі регулювання діяльності банків. Відсутність злагодженої дії апарату державного управління банківським сектором, недосконале законодавче регламентування діяльності учасників фінансового ринку, недорозвинена інфраструктура регулювання банківських взаємовідносин – все це спричинило поглиблення кризових явищ у вітчизняній банківській системі.
За наявності розбалансованого державного регулювання банківська система України набула ознак фінансової нестабільності та неконкурентоспроможності. Двадцятирічний пошук оптимальної системи регулювання банківської індустрії емпіричним шляхом від нерегульованості до зарегульованості не здатний був сформувати вітчизняну банківську систему стійкою до впливу внутрішніх та зовнішніх деструктивних чинників. Подальше зволікання із вирішенням проблем державного регулювання банківської системи може спричинити вилучення України із світових фінансових потоків. Тому важливими є теоретико-методологічні дослідження механізмів регуляції банківництва, які б забезпечили ефективне поєднання державного регулювання з ринковим механізмом саморегуляції.
Теоретичним та методологічним аспектам удосконалення державного регулювання банківської системи присвячено багато наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Зокрема, питання вдосконалення системи банківського регулювання досліджено у працях О. Барановського, Р. Бернда О. Вовчак, Д. Годано, І. Горячек, В. Грушка, О. Дзюблюка, Ед. Доллана, С. Дубової, Б. Едвардса, С. Ільясова, Г. Карчевої, В. Кротюка, Ж. Матука, І. Плужникова, О. Позднякова С. Реверчука, Н. Рогової, А. Симановского, Дж. Синки, О. Хаб’юка; співвідношення державного регулювання та ринкової саморегуляції розглянуто В. Авер’яновим, К. Губаревим, Л. Дмитриченко, О. Екштейном, Г. Левісом, І. Михасюком, Р. Торренсом, А. Хансеном, С. Хоружим, А. Яценюком; правові аспекти регламентування банківської системи висвітлені П. Біленчуком, І. Заверухою, Є. Кармановим, Д. Кирилюком, З. Комаринською, О. Костюченком, Т. Латковською, А. Линниковим, В. Нагребельним, О. Орлюк, О. Селезньовою, А. Ткаченком, Г. Тосуняном; особливості застосування інструментарію фінансового контролю банків з’ясовано у наукових доробках Р. Бернда, В. Мельничука, О. Галенко, О. Киреєва, О. Полєтаєвої, О. Мумінової-Савіної, О. Нетикша, Н. Шульги; сутність фінансового та фінансово-кредитного, банківського механізму висвітлено у наукових роботах О. Дерев’янка, О. Кириленка, О. Ковалюка, Л. Кот, М. Крупки, С. Льовочкіна, В. Опаріна; податкове регламентування банківської системи аналізували Е. Василишен, Б. Горбанський, О. Данілов, Н. Євченко, І. Д’яконова, Л. Клюско, О. Кулаковська, О. Лабач, Л. Маршавіна, І. Сало, В. Ходаківська; засади конкурентної політики у наукових працях формували В. Гарисеменко, Ю. Заруба, В. Коробов, І. Лютий, О. Мельниченко, С. Тігіпко, В. Осадчук, О. Юрчук; механізм грошово-кредитного регулювання досліджували О. Богданов, Н. Гребеник, В. Міщенко, С. Моісєєв, А. Мороз, А. Сомик, Ю. Сколотяний, А. Шаповалов та інші.
Однак, при дослідженні державного регулювання банківського капіталу потрібно враховувати не тільки специфіку окремих елементів регулювання банківської системи, але й їхній взаємозв’язок та взаємозалежність. Між тим найчастіше у працях вчених розглядаються лише окремі аспекти регуляторної діяльності банківського бізнесу. Відсутні наукові праці, в яких комплексно досліджувалась економічна сутність державного регулювання банківської системи. І в нормативних актах, і в економічній літературі немає чіткого визначення поняття “державне регулювання банківської системи”. Його часто ототожнюють із поняттями “банківське регулювання”, “регулювання банківської діяльності”, “банківський нагляд”. Хоча між ними є значні відмінності.
Невирішеними в теоретичному і практичному плані залишаються питання формулювання основних принципів здійснення державного регулювання банківської системи, його функціонального призначення, відсутнє чітке визначення взаємозв’язків та взаємодії основних елементів державного регулювання банківської системи. Потребують ґрунтовного вивчення механізм державного регулювання банківської системи, який вводиться у дію різними державними регуляторами (Національний банк України, Кабінет Міністрів України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державна податкова служба України, Антимонопольний комітет України). Окрім того, проблеми реформування банківського регулювання з врахуванням фази ділового циклу ще й досі залишаються поза увагою науковців.
Наявні теоретичні та практичні потреби у вивченні та розробці науково обґрунтованих засад формування державного регулювання банківської системи обумовили актуальність обраної теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри банківського і страхового бізнесу Львівського національного університету імені Івана Франка. Вона є складовою частиною держбюджетних тем кафедри банківського і страхового бізнесу: “Оптимізація регулятивної політики у банківському і страховому бізнесі України” (державна реєстрація №0108U004147); “Управління реструктуризацією фінансових посередників в економіці України” (державна реєстрація №0110U001362). Особистий внесок полягає у дослідженні теоретичних і прикладних проблем державного регулювання банківської системи та у розробці рекомендацій щодо удосконалення процесу реструктуризації проблемних банків в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретико-методологічних засад побудови ефективного державного регулювання банківської системи й обґрунтування пропозицій щодо налагодження взаємодії між структурними елементами механізму державного регулювання банківської системи з урахуванням впливу макроекономічних структурних змін в господарській системі України.
Поставлена мета зумовлює вирішення таких завдань:
- провести теоретико-методологічний аналіз сутності державного регулювання банківської системи, виокремити його функції, прокласифікувати види та форми, систематизувати інструментарій регулювання за цільовим спрямуванням;
- з’ясувати процеси еволюції державного регулювання банківського сектору України, виокремити основні етапи і тенденції його розвитку;
- визначити потребу в удосконаленні інституційної регламентації діяльності банківських установ;
- обґрунтувати доцільність внесення структурно-функціональних змін у регулювальну систему НБУ;
- здійснити кодифікацію та структурування рівнів правової регламентації функціонування банківської системи;
- сформувати напрями конкурентної політики регулювання банківської системи України;
- розробити заходи оптимізації податкового регулювання вітчизняної банківської системи;
- дослідити механізм грошово-кредитного регулювання, запропонувати шляхи удосконалення процентної політики НБУ;
- розробити методику проведення порівняльного аналізу та оцінювання рівня ефективності державного регулювання банківської діяльності в Україні та зарубіжних країнах;
- надати пропозиції щодо вдосконалення методології регулювання ліквідності банківської системи та процесів реструктуризації вітчизняних проблемних банків;
- обґрунтувати заходи підвищення ефективності системи банківського регулювання в Україні;
- розробити на підставі системного підходу Концепцію державного регулювання банківської системи України на середньострокову перспективу.
Об’єктом дослідження є процеси державного регулювання банківської системи України.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні засади удосконалення механізму державного регулювання банківської системи України.
Методологія та методика дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, концептуальні положення сучасної економічної теорії, дослідно-пошукова література, наукові праці учених-економістів з проблеми державного регулювання банківської системи.
У роботі використано системно-синергетичний підхід для виявлення умов самоорганізації банківської системи та виокремлення закономірностей перетворень у механізмі державного регулювання банківської системи, а також широкий спектр методів: історичний, абстрактно-логічний, аналіз і синтез, індукція і дедукція (для з’ясування сутності та принципів державного регулювання банківської системи; уточнення категорій та термінів); формалізації, структурно-функціональних оцінок, аналогії, системного аналізу (для визначення функцій державного регулювання, функцій банківської системи, дослідження інституційно-правового середовища); статистичний, ретроспективного аналізу, аналітичного групування (для вивчення стану та періодизації еволюційного розвитку банківської системи, оцінки застосування регулятивного інструментарію органами державної влади), методи кластерного та кореляційно-регресійного аналізу (для порівняльного оцінювання ефективності державного регулювання банківської системи України та прогнозування частки недіючих кредитів у вітчизняній банківській системі (розрахунки проводилися із використанням сучасних програмно-технічних засобів)).
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти, що визначають порядок функціонування механізму державного регулювання банківської системи, статистичні матеріали НБУ, Держкомстату України, ДПСУ, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, офіційні публікації Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Базельського комітету регулювання банківської діяльності. Використано дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів, консолідованої фінансової звітності НБУ, науково-методичну та довідкову літературу, монографічні видання та статті вітчизняних і зарубіжних авторів, звітні дані науково-дослідних центрів та установ, інтернет-ресурси.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному вирішенні важливої науково-прикладної проблеми – обґрунтовано основні методологічні положення та прикладні засади формування якісно нової моделі державного регулювання банківської системи України в умовах нестабільного макроекономічного середовища.
До найвагоміших наукових результатів дисертації, що становлять наукову новизну, належать такі:
вперше:
- на основі нових методологічних підходів розкривається сутність державного регулювання банківської системи, яка полягає у здійсненні державою організаційно-управлінських, інституційних та економічних функцій через реалізацію нормативно-правового регулювання, податкової, конкурентної та грошово-кредитної політики, що дало підстави розробити Концепцію державного регулювання банківської системи України, яка спрямована на формування фінансово стійкої та конкурентоспроможної банківської системи, здатної шляхом ефективного переливання капіталу подолати наявні диспропорції в економіці країни;
- розроблено та застосовано методику визначення рівня ефективності державного регулювання банківської діяльності в Україні у порівняльній оцінці із зарубіжними країнами з використанням кластерного та регресійно-кореляційного аналізу. Рівень ефективності державного регулювання банківських систем встановлювався на підставі аналітичного опрацювання розрахованих стандартизованих оцінок обраних фінансових індикаторів стійкості банківських систем 46 країн світу з часовим лагом 6 років. Це дає змогу виявляти причинно-наслідкові взаємозв’язки між характером застосуванням спеціалізованого інструментарію регулювання банківської системи та рівнем її стійкості, ранжувати країни за рівнем ефективності державного регулювання, а також простежувати тенденції змін у державних стратегіях регулювання банківського ринку;
- розроблено методологію реструктуризації банків з урахуванням рівня їх проблемності, що встановлюється за визначеним набором кількісних та якісних показників. Для фінансово стабільних банків з незначними проблемами ліквідності передбачено застосування інструментарію оперативної підтримки банку, для фінансово нестабільних банків із значними проблемами ліквідності та платоспроможності рекомендовано поетапне проведення відновлення фінансової стійкості банку. Для кожного етапу визначено набір конкретних методів та інструментів впливу на платоспроможність банків з врахуванням взаємодії різних державних регуляторів ринку фінансових послуг, що надає можливість своєчасно впливати на реструктуризаційні процеси у банківській системі, не допускаючи поглиблень кризових явищ;
удосконалено:
- понятійний апарат і термінологію державного регулювання банківської системи, зокрема уточнено такі поняття: “державне регулювання банківської системи”; “банківське регулювання”; “банківський нагляд”; “банківська система”; “інструментарій державного регулювання банківської системи”; “механізм державного регулювання банківської системи”, що поглиблює методологічні основи розуміння сутності досліджуваної теми;
- організаційно-управлінську структуру Дирекції з банківського регулювання та нагляду НБУ, яка, на відміну від існуючої, має містити департаменти, котрі здійснювали б діяльність за напрямами функціонування спеціалізованих управлінь, здатних упроваджувати комплекс превентивних, а не компенсаційних заходів щодо виникнення зовнішніх та внутрішніх небезпек фінансовій стійкості банківської системи;
- наукові підходи до структуризації конкурентної політики держави у банківській системі за напрямами: формування банківського конкурентного середовища, підвищення конкурентоспроможності банківської системи, удосконалення антимонопольного регулювання банківської сфери, посилення системи відповідальності за порушення конкурентного законодавства, що сприятиме розвитку добросовісної банківської конкуренції та стимулюватиме результативні інституційні перетворення у вітчизняній економіці;
- методологічний підхід до формування ресурсів цільового стабілізаційного фонду шляхом запровадження додаткового податку з прибутку для найбільших банків, що дасть змогу нівелювати негативні наслідки банкрутств системних банків і зміцнити фінансову безпеку в державі;
- теоретико-методологічні основи державної підтримки ліквідності банківської системи, зокрема, обґрунтовано необхідність запровадження механізму оперативного рефінансування за спрощеною процедурою в екстрених умовах за максимальної відкритості процесу ухвалення рішень НБУ щодо видачі кредитів; у цьому випадку спрощений доступ банків до рефінансування формуватиме верхню межу короткострокових ставок на міжбанківському ринку та сприятиме стабілізації банківської системи в період короткострокових збурень;
набули подальшого розвитку:
- періодизація еволюційних процесів розвитку державного регулювання банківської системи на території України, що систематизує та поглиблює теорію розвитку секторного державного регулювання;
- методичні засади проведення інкорпорації та кодифікації банківського законодавства, зокрема, розроблено структуру Банківського кодексу України, що дає змогу систематизувати наявні законодавчі й підзаконні нормативно-правові документи та запустити у дію механізм їх узгодження із іншими галузями права;
- організаційно-управлінські положення реалізації конкурентної політики держави у сфері банківництва, що знайшло своє відображення у: розробленні автором концептуальних засад закону “Про захист конкуренції у банківській системі”; обґрунтовуванні доцільності прийняття спеціалізованого нормативного документа “Правил розгляду справ щодо порушення банками антимонопольного законодавства”; виокремленні напрямів вдосконалення методики визначення панівного становища банків задля обмеження монополізму та сприяння посиленню конкуренції між учасниками банківського ринку;
- система податкового регулювання банківського сектору, яка, на відміну від чинної, стимулюватиме підвищення ефективності податкового адміністрування, вдосконалення порядку застосування податкових пільг, формування нових базових принципів банківського податкового регламентування;
- методологічний підхід до побудови дворівневої системи банківського регулювання, що, на відміну від чинної, забезпечить адекватні регулятивні дії органів державної влади на підставі врахування індивідуальної оцінки ризиків діяльності окремих банків та системних ризиків, зважаючи на фазу ділового циклу в національній економіці.
Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані в роботі органів державної влади, що регулюють банківську систему, у процесі розроблення нормативно-правових актів, у практичній діяльності банків, у навчальному процесі при підготовці фахівців для банківської сфери.
Практична цінність дисертаційної роботи полягає у тому, що результати, які отримав автор, дають змогу вдосконалити систему державного регулювання банківського сектору в Україні.
Методологічні підходи до побудови дворівневої системи банківського регулювання у відповідності до фази ділового циклу, а також результати дисертації щодо оптимізації регулювання діяльності проблемних банків застосовуються в діяльності Національного банку України (довідка № 08-037/89 від 11.05.2011 р.).
Наукові напрацювання та пропозиції щодо вдосконалення системи оподаткування вітчизняних банківських установ були враховані у розробленні проектів регуляторних актів і представлені на розгляд у Відділ регуляторної політики та адаптації нормативно-правових актів з питань оподаткування Управління координації нормотворчої роботи та взаємодії з органами державної влади Державної податкової служби України (довідка № 782/11 від 24.02.2011 р.).
Висновки та рекомендації щодо вдосконалення інституційної складової розвитку банківського бізнесу використані Департаментом фінансової політики Львівської міської ради при розробленні основних напрямів співпраці банківських установ та місцевих органів влади на 2011-2012 роки (довідка № 245 від 16.12.2010 р.).
Положення дисертаційної роботи щодо принципів та механізмів лобіювання інтересів банківського бізнесу в органах виконавчої влади використовуються у роботі Асоціації банків Львівщини (довідка № 25 від 16.05.2011 р.).
Пропозиції щодо нагляду та контролю за діяльністю банків були використані членами Постійної комісії економічної політики, підприємництва, інвестицій та зовнішніх відносин Львівської міської ради у розробленні проекту Концепції створення муніципального банку у м. Львові (довідка № 63 від 30.03.2011 р.).
Наукові положення та результати дисертації використовуються у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка при розробленні навчально-методичного забезпечення і викладанні базових навчальних дисциплін “Державне регулювання економіки”, “Банківська система”, “Банківський нагляд”, “Гроші та кредит”, “Фінансовий менеджмент у банку” (довідка № 1883-Н від 29.04.2011 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота – самостійно виконане автором дослідження. Наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист, одержані автором одноосібно й опубліковані в наукових працях.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні, методологічні, методичні та практичні положення оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних і науково-теоретичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи (Львів, 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Грошовий обіг і банківська справа в Україні: минуле та сучасність” (Львів, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (Львів, 2005 р.), Міжнародній ХІІ науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи функціонування інноваційної системи держави в умовах глобалізації” (Луцьк, 2007 р.), Міжнародній VІ науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики” (Харків, 2009 р.), Третій міжнародній науково-практичній конференції “Стратегія розвитку України у глобальному середовищі” (Сімферополь, 2009 р.), Міжнародній XV науково-практичній конференції “Фінанси України” (Дніпропетровськ, 2011 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції молодих учених та студентів “Організаційно-економічне, фінансово-кредитне і інституційно-правове забезпечення інноваційного розвитку суб’єктів господарювання та територіальних громад” (Чернівці, 2011 р.).
Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано одноосібну монографію “Державне регулювання банківської системи України” (26,3 друк. арк.), три колективні монографії (автору належить 4,5 друк. арк.), 33 одноосібні статті у наукових фахових виданнях та 18 інших публікацій у збірниках наукових праць і матеріалах конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний й обсяг роботи становить 476 сторінок, у тому числі основний текст – 386. Дисертація містить 19 таблиць і 15 рисунків. Список використаних літературних джерел включає 461 найменувань, що розміщені на 44 сторінках; 25 додатків подано на 55 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Регулювання банківського ринку відіграє виняткову роль у формуванні та побудові стабільного економічного та соціального розвитку країни, оскільки має неабиякий вплив на всі процеси та явища, що відбуваються на ньому. Регулювання координує банківський ринок у вигідному для суспільства та держави руслі. Зважаючи на важливість та актуальність проблематики, завдяки проведеному дослідженню ми дійшли таких висновків:
1. Потреба у державному регулюванні банківської системи України передусім зумовлена необхідністю розробки комплексу принципів, методів та процедур щодо мінімізації ризиків банківської діяльності для запобігання виникненню системних банківських криз. Під державним регулюванням банківської системи ми розуміємо систему заходів держави, що спрямовує діяльність усіх елементів банківської системи на досягнення цілей та завдань, визначених загальнодержавною програмою економічного та соціального розвитку країни. Однак вітчизняна банківська практика засвідчує відсутність добре налагоджених та скоригованих дій органів держаної влади, що вимагає побудови механізму державного регулювання на якісно новому рівні.
2. Основу державного регулювання банківської діяльності повинні становити принципи ефективного банківського нагляду, які розроблені Базельським комітетом. Надбудовою над цією основою мають стати принципи, які б брали до уваги специфіку регулювання вітчизняної банківської системи. До них ми відносимо принципи організації системи державного регулювання банківського сектора та принципи реалізації регулятивної діяльності органів державної влади у сфері банківництва. Саме вони здатні спрямувати процес регулювання у відповідне русло, зокрема, сприяти побудові раціональної фінансової політики, розвитку банківської інфраструктури, створенню належного рівня системного захисту кредиторів та вкладників.
3. Державне регулювання банківської системи покликане виконувати такі функції: інституційну (функція формування та розвитку інституційного середовища); регламентувальну (функція регулювання банківської діяльності та реалізації регуляторної політики); соціальну (функція забезпечення соціальної допомоги та захисту прав учасників банківського ринку); контрольну (функція реалізації державного контролю за діяльністю об’єктів державного регулювання банківництва); захисну (функція гарантування безпеки банківського сектора країни); координаційну (функція налагодження взаємодії між регулюючими органами державної влади); інтеграційну (функція сприяння входженню у світовий банківський ринок).
4. Еволюція державного регулювання банківської системи пройшла кілька етапів: виникнення державного регулювання банківської системи; державне регулювання процесу грошового обігу; системне регулювання банківництва; регулювання банківських систем в умовах глобалізації фінансових ринків. Процес розвитку системи державного регулювання банківської системи в Україні доцільно поділити на такі етапи: регулювання банківництва у Північному Причорномор’ї; регламентація банківських операцій в Київській Русі (ІХ – середина ХІV ст.); банківське регулювання в період Гетьманщини (середина ХVІІ – середина ХVІІІ ст.); регулювання банківництва України в період перебування у складі Австро-Угорської та Російської імперій (ХІХ – початок ХХ ст.); державне регулювання банківської системи України в період перебування у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік; державне регулювання банківської системи незалежної України. Дослідження розвитку державного регулювання дало змогу виявити чинники та особливості регулятивних механізмів, що дозволяє уникнути помилок та підвищити ефективність регулювання у майбутньому.
5. Механізм державного регулювання банківської системи – це форма реалізації державним апаратом країни державної влади у банківському секторі з метою забезпечення виконання поставлених загальнодержавних цілей та завдань. Структура механізму державного регулювання банківської системи містить такі компоненти: форми, методи та інструменти. Методи державного регулювання банківництва доцільно класифікувати у відповідності до форм державного регулювання банківської системи. Зокрема, формування інституційного середовища діяльності банків відбувається внаслідок застосування методів та інструментів законодавчого, підзаконного нормативно-правового, грошово-кредитного регулювання. Регулювання банківської діяльності здійснюється шляхом визначення порядку реєстрації, ліцензування та видачі письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій; визначення правил діяльності банків на кредитному, депозитному, валютному та фондовому ринках; запровадження процедур ліквідації та реорганізації банків. Система контролю за банківською діяльністю передбачає застосування таких методів: проведення інспектування та безвиїзного нагляду; призначення тимчасової адміністрації та ліквідаційної комісії; організація перевірок дотримання антимонопольного законодавства; проведення податкового аудиту та податкового розслідування; вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності винних осіб; здійснення перевірки правильності нарахування та сплати платежів у соціальні фонди тощо.
6. Формування вітчизняної інституційної моделі державного регулювання банківської системи здійснюється під впливом базових інститутів відкритої ринкової економіки (інститут вільного підприємництва, інститут приватної власності, інститут конкуренції), які визначають характер діяльності органів державного регулювання банківської системи, та під регулювальним впливом функціональних систем саморегуляції.
7. Банківська система – це сукупність усіх банків країни (включаючи центральний), у результаті взаємодії яких реалізується емісійний механізм, відбувається трансформація грошових ресурсів у масштабах всієї країни, забезпечується платіжний оборот та здійснюється кредитування потреб уряду. Еволюція банківської системи незалежної України налічує вісім етапів: формування банківської системи (1991–1992); становлення та активне зростання банківської системи (1992–1993); період масштабних банкрутств банківських установ та вихід на вітчизняний ринок іноземного банківництва (1994–1996); відновлення стійкості банківської системи (вересень 1996–1997); знецінення банківського капіталу та зниження ділової активності банків (1998–1999); динамічний розвиток банківської системи (2000–2004); усунення наслідків політичної кризи та подальше активне зростання банківської системи (2005–2008); банківська криза (від осені 2008 р. до цього часу).
8. НБУ згідно з чинною нормативно-правовою базою здійснює регулювання та нагляд за банківською системою. Організаційна модель регулювання та нагляду пройшла свій еволюційний шлях з моменту укомплектування першого штату працівників з питань банківського нагляду (1992 р.) до чинної організаційної моделі банківського нагляду. Сучасна інституційна структура банківського регулювання та нагляду потребує вдосконалення. Оптимальну структуру Дирекції з банківського регулювання та нагляду ми вбачаємо у складі вісьмох департаментів: нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду; реєстрації та ліцензування банків; моніторингу загроз фінансової стійкості банківської системи; безвиїзного банківського нагляду; інспектування; нагляду за міжнародною діяльністю банків; реорганізації та ліквідації банків; нагляду за діяльністю державних та націоналізованих банків. У підпорядкуванні кожного департаменту повинні бути спеціалізовані управління.
9. Головною метою банківського регулювання та нагляду є моніторинг усіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму системного ризику. НБУ здійснює наглядову діяльність шляхом проведення вступного, попереднього та поточного контролю. Неабияку роль відіграють інспекційні перевірки, зокрема, комплексне інспектування з присвоєнням рейтингової оцінки (CAMELS). Наглядова діяльність реалізується шляхом контролю за діяльністю банків з використанням методичних вказівок з інспектування банків “Система оцінки ризиків”, а також застосування заходів впливу до порушників банківського законодавства.
10. Механізм правового регулювання банківської діяльності охоплює: суб’єкти правотворчої діяльності; об’єкти правового регулювання; засоби та методи правового регулювання. Серед суб’єктів правотворчої діяльності у галузі банківського права доцільно назвати міжнародні наднаціональні органи (Базельський комітет, МВФ, ЄБРР, СБ, МТП та ін.); органи державної влади (ВРУ, Президента України, КМУ, інші відомчі органи відповідної компетенції). Об’єктом правового регулювання у зазначеній системі є правовідносини між центральним банком і банками; між окремими банками щодо здійснення банківської діяльності; між банками та клієнтами. Широке коло відносин, які виникають між учасниками ринку банківських послуг, вимагають застосування як імперативного методу правового регулювання, так і диспозитивного.
11. Законодавче регулювання банківської системи доцільно розглядати як регулювання правових відносин у процесі встановлення структури та функцій банківської системи, регулюванні банківської діяльності, регламентації здійснення основних банківських операцій, взаємовідносин з клієнтами та партнерами юридичними нормами, визначеними актами законодавчих органів. Законодавче регулювання банківської системи базується на Конституції України, яка визначає фундаментальні норми правового регулювання вітчизняного банківництва. Удосконалення законодавчого регулювання вимагає розробки та прийняття Банківського кодексу. Оптимальна структура Банківського кодексу України повинна бути такою. Загальні положення повинні розкриватися у частині І, яка б містила три розділи. У першому розділі доцільно висвітлити суть правовідносин, які підлягають регулюванню з боку банківського законодавства, розглянути об’єкти та суб’єкти банківських правовідносин. Другий розділ повинен бути присвячений правовому статусу НБУ у банківській системі. Третій розділ має розкривати правовий статус банку, види та можливі організаційно-правові форми створення банків. Спеціальна частина банківського кодексу України має містити два розділи. Перший розділ повинен розкривати два основні напрямки діяльності НБУ, а саме механізми реалізації інструментів прямої та опосередкованої дії на грошово-кредитний ринок держави. У другому розділі спеціальної частини доцільно розкрити порядок надання банківських послуг та здійснення банківських операцій.
12. Визначальним чинником формування конкурентного середовища є конкурентна політика держави. Її слід реалізовувати у розрізі трьох складових: розробка та впровадження норм конкурентного законодавства; формування структури органів виконавчої влади щодо забезпечення державного моніторингу та контролю за дотриманням економічної конкуренції у банківництві; розбудова інфраструктури ринку банківських послуг. Положення щодо захисту банківської конкуренції розпорошені по великій кількості законодавчих актів, мають узагальнений характер, позбавлені конкретики, не беруть до уваги специфіки банківського суперництва, ускладнюють системне сприйняття механізму реалізації конкурентної політики держави. Для упорядкування чинного законодавства щодо захисту конкуренції необхідно розробити й ухвалити законодавчий акт “Про захист конкуренції у банківській системі”, де були б окреслені основні (базові) принципи реалізації конкурентної політики у сфері банківництва.
13. Банківська система України у період макроекономічної стабілізації (2000–2008 рр.) за відносними показниками конкурентоспроможності наближалася до загальносвітових банківських стандартів. Простежувалася позитивна динаміка зростання конкурентоспроможності банківської системи. Однак, були виявлені і системні ризики банківництва, зокрема, в умовах розгортання кризових явищ вітчизняна банківська система продемонструвала себе як одна з найуразливіших у світі. З метою подолання негативних наслідків банківської кризи на державному рівні необхідно розробити Програму реалізації заходів щодо підвищення конкурентоспроможності банківської системи України, яка б містила інструменти тактичного та стратегічного спрямування. У процесі розроблення зазначеної програми головну увагу доцільно зосередити на виконанні таких завдань: забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності банківської системи; стимулювання процесу розширеного кредитування економіки; підвищення ефективності організації банківської системи; удосконалення якості роботи кредитних установ.
14. Ефективною конкурентна політика може бути лише за умови взаємного доповнення системи заходів антимонопольного регулювання та системи відповідальності за порушення конкурентного законодавства. Для припинення та профілактики порушень конкурентного законодавства доцільно застосовувати різноманітні заходи як з боку органів спеціальної компетенції, так і з боку центрального банку. Відсутність взаємодії між НБУ та АМК обґрунтовує потребу у розробці спеціалізованого нормативного документа “Правил розгляду справ щодо порушення банками антимонопольного законодавства”, де доцільно було б визначити процедуру створення постійно діючої комісії з однаковою кількістю представників АМКУ та НБУ. Діяльність такої комісії необхідно налагодити як у центральному апараті, так і в територіальних органах Антимонопольного комітету України.
15. Підвищення ефективності податкового регулювання вітчизняної банківської системи можна досягнути шляхом посилення методів боротьби з ухиленням від сплати податків банками та реформуванням системи податкового адміністрування. Наявна реальна потреба у створенні детальної методологічної основи з відповідними роз’ясненнями зі сплати податків суб’єктами банківського ринку, методики відбору для проведення контрольних перевірок податкоплатників (банків), де є найбільша ймовірність виявлення правопорушень, та вдосконаленні методологічного інструментарію проведення таких перевірок.
16. Необхідно дозволити банкам лише на період кризи частину сформованих страхових резервів під можливі кредитні ризики зачисляти до валових витрат з обов’язковою умовою зберігання акумульованих коштів на спеціальних резервних рахунках у НБУ, що сприяло б підтримці оптимального рівня ліквідності всієї банківської системи. За умови відновлення стабільного функціонування банківської системи доцільно цілковито скасувати зазначену пільгу. Необхідно скасувати податкові пільги банкам щодо можливості визнавати датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій дату фактичного отримання таких доходів. Пропонуємо відновити правило першої події при визначенні валового доходу. Наявна потреба на законодавчому рівні визначити додатковий податок з прибутку на найбільші банки. Відрахування за цим податком формували б ресурси цільового стабілізаційного фонду, які б спрямовувалися на надання фінансової підтримки проблемним банкам (які здійснювали такі відрахування) для відновлення на належному рівні банківської стійкості.
17. Грошово-кредитне регулювання банківського сектора повинно бути спрямоване на забезпечення ресурсним потенціалом банківської системи та підтримку належного рівня її ліквідності. Аналіз динаміки норм обов’язкового резервування свідчить про зміну жорсткої монетарної політики на більш помірковану. Суттєво зменшено середній рівень норм обов’язкового резервування у період з 2000 до 2010 р. (від 18,9 до 2,6 %), запроваджено нарахування процентів НБУ на зарезервовані банками кошти на окремих рахунках, запроваджено нульову норму резервування за залученими коштами у національній валюті. Аналіз використання інструментів процентної політики засвідчив, що, починаючи з 2000 р., найбільш вживаним інструментом механізму рефінансування були кредити овернайт, які надаються через постійно діючу лінію рефінансування, для коригування миттєвої ліквідності банків. У 2008 р. та 2009 р., зважаючи на погіршення стану ліквідності у банківській системі України та стрімкий розвиток негативних наслідків неконтрольованих ризиків у кредитній та валютній політиці вітчизняних банків, різко зросла потреба у наданні стабілізаційних кредитів.
18. В Україні простежується значна волатильність ставок овернайт на міжбанківському кредитному ринку, що зумовлене їх недостатньою чутливістю до імпульсів процентних ставок центрального банку. Це засвідчує відсутність тісного зв’язку між попитом на вільну ліквідність банків та процентною політикою центрального банку. Волатильність короткострокових процентних ставок на міжбанківському ринку свідчить про недостатню ефективність процентної політики у регулюванні грошово-кредитного ринку внаслідок нівелювання впливу шоків ліквідності на ринкові процентні ставки.
19. Механізм реалізації процентної політики в Україні не відповідає правилу “вузького процентного коридору”, яке є базовим у процесі реалізації процентної політики розвиненими країнами світу. Усереднене значення ширини процентного коридору НБУ за 2009 р. становило 15 %. Величина цього показника є занадто високою. Щоб виправити ситуацію, доцільно передусім запровадити ключові ставки-орієнтири для суб’єктів грошово-кредитного ринку. Таку функцію можуть виконувати процентні ставки за кредитами та депозитами НБУ із 7- та 14-денною строковістю. Це дасть змогу підвищити прогнозованість операцій центрального банку.
20. Застосовуючи методику кластерного аналізу для ідентифікації кластерів за рівнем ефективності державного регулювання банківських систем впродовж 2004-2009 рр., виявлено, що протягом чотирьох років Україна потрапляла у кластер із найнижчим рівнем ефективності банківського регулювання. Винятком став лише 2008 р., коли ефективність державного регулювання банківської системи за індикаторами фінансової стійкості було оцінено на середньому рівні. Цьому сприяло макроекономічне зростання господарської системи України. Проте зволікання з проведенням структурних реформ у національній економіці зробили уразливим банківський сектор як до внутрішніх, так і зовнішніх загроз. З осені 2008 р. Україна ввійшла у кризу ліквідності банківської системи, що підтверджується кластерним аналізом, – у 2009 р. ефективність державного регулювання банківської системи опустилася до найнижчого рівня, який зберігається донині.
21. За результатами кореляційно-регресійного аналізу недіючих кредитів банківської системи доведено щільний кореляційний зв’язок між незалежними змінними та залежною. А саме, за умови зростання рівня покриття страховими резервами недійсних кредитів та середньозваженої процентної ставки за кредитами, знижується частка проблемної заборгованості. З огляду на це, формування резервів за стандартною та нестандартною кредитною заборгованістю повинно здійснюватися у повному обсязі з встановленням жорсткого контролю з боку банківського регулятора щодо правил формування та зберігання даних резервів на відповідних рахунках. Зниження середньозваженої процентної ставки з одночасним підвищенням вимог до якості оцінки кредитного ризику здатне розширити масштаби кредитування, що приведе до зниження надлишкової ліквідності, позитивно відобразиться на темпах зростання кредитування економіки і вагомо вплине на зменшення частки недіючих кредитів у кредитному портфелі банків.
22. Результати дослідження механізму рефінансування у період розвитку кризових явищ у банківській системі України засвідчили, що монетарна влада методологічно не була готова до активної підтримки ліквідності банківських установ з дотриманням основних принципів рефінансування банків на рівних, доступних та прозорих умовах. НБУ оперативно кредитуючи банківський сектор, неодноразово порушував положення чинної нормативно-правової бази. НБУ не вдалося налагодити взаємодію із Кабінетом Міністрів України з метою розробки комплексної програми порятунку проблемних банків. Розробка механізмів довгострокового рефінансування банків з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри містила дискримінаційні положення, які обмежували можливість участі малих і середніх банків у отриманні пільгових ресурсів, а також було запроваджено низку жорстких вимог до інвестиційних проектів та банків, у результаті чого цей механізм став неефективним.
23. Удосконалення процедури рефінансування банків повинне передбачати відкриття повної інформації про прийняття рішення щодо видачі кредитів та механізму їх видачі. Спрощення процедури рефінансування можна досягнути, використовуючи операції на відкритому ринку із купівлі-продажу державних цінних паперів. Необхідно налагодити співпрацю НБУ із КМУ та Мінфіном щодо розвитку ринку державних цінних паперів. Щоб підвищити ефективність системи рефінансування, необхідно послабити вимоги до забезпечення та суттєво розширити його список. Доцільно було б надати можливість банкам отримувати кредити рефінансування під забезпечення кредитного портфеля банку. Банки, які б надавали у формі забезпечення кредитний портфель, повинні були б узгодити з інспекторами НБУ порядок проведення інспекційних перевірок стосовно оцінки якості забезпечення та правильності оформлення процедур забезпечення.
24. Короткострокові кредити рефінансування овернайт та строком до 14 днів повинні надаватися лише фінансово стійким та платоспроможним банкам. Рішення про видачу таких кредитів повинен приймати Національний банк. Ставка за кредитами рефінансування повинна бути вищою, аніж ринкова, та виконувати обмежувальну роль щодо вартості грошових ресурсів на ринку. Висока процентна ставка за кредитами рефінансування відмежує ті банки, які мають намір здійснювати спекулятивні операції з отриманими ресурсами. Стабілізаційні кредити із строком до 90 днів з максимальним загальним строком користування не більше 360 днів повинні надаватися банкам, в яких є суттєві проблеми із платоспроможністю. Прийняття рішення про рефінансування необхідно узгоджувати колегіально (КМУ, АМК, ФГВФО). Процедура узгодження надання стабілізаційних кредитів має здійснюватися на індивідуальній основі. НБУ повинен налагодити постійний моніторинг фінансового стану банку, аналізувати ступінь виконання банком програми фінансового оздоровлення та наглядати за цільовим використанням одержаних коштів.
25. Державне регулювання діяльності проблемних банків повинне здійснюватися у формі налагодженої взаємодії держаних виконавчих структур щодо реалізації заходів, спрямованих на вирішення фінансових проблем банків. Регулювання повинне налічувати різні заходи впливу в залежності від ступеня проблемності банку. Ступінь проблемності банку необхідно визначати за системою раннього реагування, на підставі результатів стрес-тестування, дистанційного й інспекційного нагляду та чітко визначених критеріїв (стан платоспроможності банку; рівень забезпечення капіталом; величина рентабельності активів, частка проблемної заборгованості у кредитному портфелі банку тощо). НБУ повинен бути координатором у державному регулюванні діяльності проблемних банків. На початкових стадіях розвитку фінансових проблем у банку НБУ повинен стимулювати власників та керівництво банку до проведення внутрішньобанківської реструктуризації за допомогою таких методів: реінвестування прибутку до капіталу банку, залучення до капіталу субординованого боргу, стимулювання власників до проведення додаткових емісій акцій, запровадження комплексного управління активами та пасивами, зменшення витрат на оплату праці управлінського персоналу, оптимізація організаційної структури банку. Банки, проблеми яких неможливо вирішити комплексною співпрацею регулятора й власників, та ті, в яких проблеми з фінансовою стійкістю є значно більшими, повинні мати право на отримання стабілізаційних кредитів під програму фінансового оздоровлення строком до 90 днів та максимальним загальним строком користування не більше 360 днів.
26. Очищення балансів банку від токсичних активів необхідно здійснювати завдяки залученню Агентства з управління проблемними активами. Кошти на формування статутного капіталу такого агентства повинні бути закладені у видатковій частині Державного бюджету. Діяльність цього агентства повинна підлягати контролю із сторони НБУ та ФГВФО. Агентство повинно працювати з проблемною іпотекою, кредитною заборгованістю державних підприємств, довгостроковою заборгованістю великих промислових підприємств, з проблемними кредитними портфелями банків, які були надані НБУ у формі забезпечення під кредити рефінансування. Викуп доцільно здійснювати без застосування коефіцієнта дисконтування шляхом перерахування на баланс банку ОВДП.
27. Застосування інститутів особливого контролю (кураторів та тимчасових адміністрацій) з боку НБУ у регулюванні діяльності проблемних банків виявилося неефективним. Інститут кураторства дублює функції дистанційного та інспекційного нагляду, тому реальної потреби у його існуванні нема. Натомість у проблемні банки доцільно одразу призначати тимчасові адміністрації. Підвищити рівень ефективності діяльності тимчасових адміністрацій можна шляхом введення у банк команди високопрофесійних антикризових менеджерів, які у короткі терміни здатні вирішити проблеми банку. Строк дії тимчасової адміністрації повинен бути максимально обмежений і продовжуватись від одного до трьох місяців. Якщо протягом визначеного часу вливання у капітал банку не відбулося, тоді необхідно відкликати ліцензію у банку та розпочинати процедуру ліквідації.
28. Методологічна основа банківського регулювання та нагляду повинна відповідати положенням контрциклічного регулювання, на базі якого має бути вироблений оптимальний механізм, що здатний забезпечити більш помірний, але водночас стійкіший економічний результат. Така методологія спрямована на побудову дворівневої системи банківського регулювання та нагляду. Аналіз банківських ризиків повинен здійснюватися як на підставі індивідуальної оцінки ризиків діяльності окремо взятих банків, так й оцінки ризиків, які мають системний характер. Перший рівень передбачав би розробку та застосування інструментарію регулювання індивідуальної фінансової стійкості банків. Формування другого рівня полягало б у створенні спеціального механізму забезпечення системної стійкості, який би дав змогу вирішити проблеми банківської стійкості в умовах стресів системного походження.
29. Удосконалення взаємодії органів виконавчої влади у процесі регулювання банківської системи необхідно розглядати через можливість створення мегарегулятора вітчизняного фінансового ринку. Однак поява такого мегарегулятора є передчасною, оскільки в Україні поки що відсутній процес універсалізації фінансових інститутів. Для подальшого розвитку фінансового ринку та досягнення ним європейських стандартів важливим є збереження функціональних органів, які відповідають за конкретні сегменти і галузі фінансового ринку, оскільки це сприяє належному регулюванню та цільовим діям щодо розвитку відповідних галузей фінансового ринку. Підвищувати ефективність спеціалізованих регуляторів необхідно через налагодження тісної взаємодії між ними шляхом створення колегіальних комісій, проведення спільних нарад, ухвалення спільних нормативних документів.
30. Оцінювати ефективність системи нагляду та розробляти методологічну основу його реалізації відповідно до тенденцій розвитку фінансового ринку повинні Департамент нормативного-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду та Департамент моніторингу загроз фінансової стійкості банківської системи на підставі звітності всіх спеціалізованих департаментів, які належать до структури Дирекції з банківського регулювання та нагляду. Підвищити рівень результативності роботи персоналу з банківського нагляду можна шляхом налагодження тристоронньої взаємодії контролюючих структур (банківського нагляду, внутрішнього та зовнішнього аудитів).
31. Сучасна державна політика регулювання вітчизняної банківської системи є фрагментарною, позбавлена цілісності, зорієнтована здебільшого на вирішення нагальних потреб та не охоплює стратегічних орієнтирів розвитку банківського сектору. Тому необхідною є розробка Концепції державного регулювання банківської системи на середньострокову перспективу. Концепція має спрямовуватися на: удосконалення правового забезпечення банківської діяльності; підвищення конкурентоспроможності банківської системи; реформування системи податкового регулювання діяльності банківських установ; підбір відповідного інструментарію монетарного регулювання банківської системи; удосконалення механізму регулювання ліквідності банківської системи; формування адекватної моделі роботи з проблемними банками; підвищення якості банківського регулювання та нагляду.
Отже, регулювання банківської системи є надзвичайно важливою сферою державної та суспільної діяльності, оскільки має визначальний вплив на всі макроекономічні та фінансові показники держави, а також невід’ємно пов’язане з визначенням настроїв у суспільстві. Зволікання із вирішенням нагальних проблем банківської системи перешкоджатиме формування інвестиційного потенціалу банків, який вкрай необхідний для економічного відродження нашої Держави. Адже саме виважена та збалансована державна політика у банківському секторі є гарантією фінансової стабільності України.