ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

ФЕСЕНКО Наталія Св’ятославівна

УДК 351.85

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ
НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

25.00.02 - механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
САВЧЕНКО Борис Григорович,
кандидат економічних наук,
професор

ХАРКІВ - 2006

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Наукові засади державного регулювання сфери
культури 10
1.1. Зміст поняття регулювання”як функції державного
управління 10
1.2. Особливості сфери культури як об’єкту державного
регулювання 34
1.3. Основні моделі регулювання сфери культури
в зарубіжних країнах 49
Висновки до першого розділу 63
Розділ 2. Регулювання розвитку сфери культури місцевими
державними адміністраціями 66
2.1. Нормативно-правові засади функціонування сфери культури 66
2.2. Характеристика структури і повноважень управління
культури і туризму обласної державної адміністрації 83
2.3. Аналіз сучасного стану культури в Україні 111
Висновки до другого розділу 127
Розділ 3. Вдосконалення правового, організаційного
та фінансового механізмів регулювання сфери культури 129
3.1. Вдосконалення правової бази регулювання сфери культури 129
3.2. Підвищення ефективності впливу місцевих державних
адміністрацій на розвиток культури 139
3.3. Вдосконалення фінансового механізму державного
регулювання сфери культури 154
Висновки до третього розділу 167
Висновки 170
Список використаних джерел 180
Додатки 201
ВСТУП

Актуальність теми. На етапі переходу України до ринкової економіки у суспільстві постало питання про переосмислення ролі культури як специфічного виду людської діяльності, що відтворює творчу природу людини, її здатність конструктивно змінювати світ та впливати на національну самоідентифікацію. У суспільства поступово повертається інтерес до культурно-мистецької сфери.
Важливим чинником підвищення ролі культури у суспільному житті стає деідеологізація соціокультурних відносин та створення механізму їх державного регулювання.
Питання переорієнтації колишнього командно-адміністративного управління” культурно-мистецькою сферою на регулювання” її розвитку в сучасних умовах є нагальним і принциповим. Без створення ефективної системи впливу держави на ці процеси не можливе запровадження новітньої державної політики і нової моделі функціонування сфери культури, система управління якою ще й сьогодні в Україні залишається занадто централізованою, орієнтованою на єдину форму власності і, як результат, недостатньо демократичною. Недостатнім у контексті загальноєвропейських тенденцій децентралізації управління можна вважати осмислення ролі регіональних органів влади в регулюванні розвитку культури. До того ж, ця система управління не враховує зміни, які відбулися в культурі порівняно з минулим ХХ ст.
Незважаючи на свою актуальність, проблема відносин держави і культури ще не отримала належного відображення в науковій літературі, що зумовлено, з одного боку, різними підходами до визначення терміну регулювання”, а з іншого, відсутністю одностайної думки науковців щодо оцінки змісту та методів регулювання як функції управління. Проте, інтерес до питань регулювання як форми управлінського впливу на розвиток різних галузей останнім часом зростає, про що свідчить збільшення кількості відповідних наукових публікацій.
Значний внесок в обґрунтування поняття регулювання” зробили вітчизняні науковці: Б.Андрушків [32, 42], О.Гірняк [48], О.Кузьмін [42], П.Лазановський [48], В.Малиновський [10], Г.Назарова [252, 253], Н.Нижник [23, 28], Г.Одінцова [13], В.Стефанюк [51], Ф. Хміль [52] та інші. Серед праць зарубіжних дослідників науковий і практичний інтерес становлять роботи Л.Аллена [43], Г.Атаманчука [27, 35], В.Афанасьєва [50], І.Бачило [57-59], Б.Гурне [11], Р.Дафта [47], І.Максимцова [25, 46], М.Мескона [33, 230], Г.Райта [15], Г.Файоля [39], В.Чиркіна [14] та інших. Культуру як сегмент системи суспільного життя досліджували: Е.Баллер[104], Ф.Бекон [74], М.Вебер [84], Г.Гегель [79], І.Гердер [76], Т.Гоббс 71], М.Каган [116, 117], І.Кант [78], Дж.Локк [72], Е.Маркарян [114, 115], П.Сорокін [89], І.Тен [70], А.Тойнбі [90], О.Шпенглер [87, 88], К.Ясперс [92] та інші. Аналіз підходів до визначення поняття культури проводили Ю.Вишневський [113], Н.Злобін [109], А.Кребер [91], В.Межуєв [111, 112], Т.Парсонс [66] та інші. Відмінність культури від інших сфер людського існування зазначали Ю.Лотман [127], М.Мамардашвілі [130], А.Моль [126] та інші.
Окремі теоретичні аспекти функціонування культури розглядають: С.Артановський [125], Х.Бхабха [135], Л.Демін [124], Дж.Лалл [123], І.Савранський [121], К.Стимпсон [136], О.Улєдов [118], О.Хардісон [119, 120], Н.Шульгін [122] та інші.
Вагомий внесок у дослідження різних аспектів впливу держави на розвиток сфери культури зробили українські науковці: В.Андрущенко [147], Л.Бабій [143], О.Гриценко [153-155], Л.Губерський [147], І.Дзюба [139-142], М.Жулинський [148, 149], В.Карлова [156, 258], А.Леонова [157], В.Леонтьєва [158], І.Надольний [146], В.Подкопаєв [150], О.Семашко [162], М.Стріха [160], Г.Чміль [161], С.Чукут [3, 145] та інші.
Однак аналіз літературних джерел з теми дослідження вказує на відсутність комплексного вивчення регіональних проблем державного регулювання розвитку культури, зокрема, його організаційного, правового та фінансового механізмів.
Актуальність зазначеної проблематики, її практична значущість і недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми дисертаційної роботи та її завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обране дослідження пов’язано із комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування”. Дисертація виконана як його складова, що розробляється науковцями Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а саме: науково-дослідна робота Удосконалення механізмів професійного зростання державних службовців на регіональному рівні” (номер державної реєстрації 0104U000087).
Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є узагальнення положень щодо удосконалення механізмів державного регулювання та опрацювання практичних рекомендацій з покращення діяльності місцевих державних адміністрацій в галузі регулювання розвитку культури в регіоні на основі визначення сутності організаційного, правового та фінансового механізмів впливу держави на сферу культури.
Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
узагальнити наукові підходи до удосконалення державного регулювання розвитку культури на регіональному рівні;
уточнити поняття державне регулювання” та його сутність з позиції системного підходу в управлінні;
розкрити роль і значення культури як об’єкта державної підтримки на основі існуючих у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі концепцій;
узагальнити зарубіжний досвід реалізації державної політики у сфері культури та охарактеризувати механізми державного регулювання галузі;
виявити особливості законодавчої бази України, що регламентує функціонування сфери культури;
проаналізувати стан управління сферою культури в Україні та Харківській області, з’ясувати причини її слабких місць”;
визначити основні фактори негативного впливу на діяльність Управління культури та туризму обласної державної адміністрації;
надати пропозиції щодо функціонального підпорядкування на регіональному рівні закладів культури органам державного управління, уточнення кола їх повноважень в умовах децентралізації управління, удосконалення організаційно-функціональної схеми Управління культури та туризму облдержадміністрації як державно-громадської моделі регулювання розвитку сфери культури;
опрацювати механізми правового та фінансового забезпечення державного регулювання розвитку культури на регіональному рівні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є процес державного регулювання розвитку культури.
Предмет вдосконалення механізмів державного регулювання сфери культури на регіональному рівні.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є система загальнонаукових методів, які допомагають отримати об’єктивні та достовірні результати. Для вирішення поставлених завдань дослідження у роботі використано такі методи пізнання: історико-дискретний та логічний для аналізу розвитку понять державне регулювання”, культура” у наукових працях з державного управління, філософії, менеджменту, історії культури, культурології; аналізу і синтезу для обґрунтування необхідності та розкриття сутності державного регулювання сфери культури, а також для вивчення сучасної законодавчої бази України, що регламентує функціонування цієї сфери; порівняльного аналізу для зіставлення характеристик культурної політики Великої Британії, США та Франції; економіко-статистичного аналізу для визначення тенденцій розвитку культурної сфери країни і регіону та вивчення її сучасного стану на місцевому рівні; структурно-функціональний для дослідження організаційної структури органів управління культурою; соціологічного дослідження для отримання результатів щодо визначення потреб у професійному навчанні посадовців органів управління культурою.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у розробці узагальнених положень щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку культури на регіональному рівні, а саме:
уперше:
розроблено організаційно-функціональну структуру управління розвитком культури, що відповідає умовам децентралізації державного управління і реалізації завдань державної політики на регіональному рівні;
запропоновано методичний підхід до розрахунків нормативу бюджетного фінансування культури і мистецтва (на прикладі Харківської області), заснований на визначенні витрат для функціонування сфери культури в регіоні;
удосконалено:
схему функціонального підпорядкування закладів культури органам державного управління та органам місцевого самоврядування, яка змінює межі їх повноважень та уточнює коло завдань в умовах децентралізації управління;
правовий та фінансовий механізми державного регулювання сфери культури, що ґрунтуються на внесенні змін і доповнень до чинних законів загального характеру, прийнятті спеціальних нормативних актів, запровадженні системи змішаного та перехресного” фінансування, механізму недержавних інвестицій;
дістало подальший розвиток:
розкриття змісту поняття державне регулювання”, його складових та місця в теорії державного управління;
уточнення змісту культури” за рахунок його наповнення трьома компонентами матеріальні і духовні цінності, творчий потенціал суспільства та процес культурної діяльності, а також поняття сфери культури” як сукупності закладів та заходів, що забезпечують створення, збереження, поширення і засвоєння духовних і культурних цінностей;
визначення професійних потреб державних службовців органів управління культурою на регіональному рівні за результатами соціологічних досліджень, які доводять необхідність постійного удосконалення практичних вмінь та навичок посадовців;
підхід до створення нового структурно-функціонального забезпечення регулювання галузі культури, заснованого на адаптації в Україні закордонного досвіду реалізації державної культурної політики.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у тому, що сформульовані положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо державного регулювання розвитку культури га регіональному рівні можуть бути використані в науково-дослідній і викладацькій роботі при підготовці лекційних курсів і семінарських занять з відповідних питань державного управління, в практичній діяльності державних службовців і посадовців місцевого самоврядування. Практичні рекомендації й висновки дисертаційного дослідження використано Міністерством культури і туризму України при розробці державних соціальних стандартів надання послуг населенню, що гарантуються державою згідно з Законом України Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005 2007 роки” (довідка про впровадження № 12 287 від 02.09. 2005 р.).
Пропозиції, що містяться у дисертації і стосуються розробки рекомендацій щодо вдосконалення управлінських процесів та організаційно-функціональної структури управління з метою підвищення ефективності його діяльності, формування механізмів ефективного використання бюджетних і залучених фінансових коштів у сфері культури, впроваджено у роботі Управління культури міської ради м.Харкова (довідка про впровадження№109 від 16. 09. 2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Основні узагальнення, положення та методологічні розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, що характеризують його наукову новизну, одержані дисертантом особисто. Дисертація є самостійною, завершеною роботою, виконаною впродовж навчання в аспірантурі у 2002 - 2005 рр. У дисертації не використовувались ідеї Б.Г.Савченка та Є.В.Лактіонової, у співавторстві з якими були підготовлені окремі статті.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, ідеї та висновки дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях Нові механізми регіонального розвитку” (м.Харків, 12.12.2003р.) та Механізми надання соціально-управлінських послуг органами влади” (м.Харків, 17.12.2004р.), Якість життя як основний показник ефективності державного і муніципального управління” (м.Курськ, 21 - 23.04.2005 р.); британсько-українському семінарі Формування активності територіальних громад” (м.Львів, 12-13.06.2003 р.); теоретичних семінарах Розвиток духовності, культури та патріотичного виховання населення” (м. Харків, 26 - 30.01.2004р.) та Заклади культури клубного типу в сучасному соціокультурному просторі” (м.Харків, 01-02.04.2004р.), Впровадження системних підходів у професійну підготовку державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та узагальнення досвіду роботи регіональних та місцевих владних структур” (м. Харків, 18.12.2003р.), Шляхи удосконалення форм та видів підвищення кваліфікації державних службовців” (м. Харків, 16.12.2000р.); V Міжнародному науковому конгресі Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 23.02.2005р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових праць, з яких 5 у виданнях, що включені до переліку фахових у галузі науки державного управління.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (261 назва на 21 сторінці) і шести додатків (на 22 сторінках). Загальний обсяг дисертації 179 сторінок. Кількість рисунків 11, таблиць 5.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Питання державного регулювання розвитку культури на регіональному рівні, зокрема, удосконалення організаційного, правового та фінансового механізмів, виключно важливе. Ця обставина зумовлена тим, що його вирішення це можливість покращення стану сфери культури в Україні, її спроможності до подальшого збереження та відновлення. Роль культури в українському суспільстві розуміється настільки значною і багатогранною, що останнього часу виходить на перший план серед інших проблем соціально-економічного розвитку. За останні роки змінилось й саме ставлення держави до культури як важливого засобу впливу на духовний стан суспільства. Президент України В.Ющенко задекларував перед народом України напрями діяльності держави по відродженню культурних цінностей: „Разом з вами я буду невтомно доглядати сад української культури, берегти його древні і молоді дерева... Наша культура змусить світ побачити нашу неповторність” [63]. Тому питання державного регулювання розвитку культури в регіоні стає об’єктом уваги спеціалістів різних галузей знань.
Для ефективного регулювання сфери культури в регіоні державою необхідно визначити особливості сфери культури як об’єкту державного впливу крізь призму діяльності органів виконавчої влади в Україні. Для цього слід виділити напрями вдосконалення організаційного, правового та фінансового механізмів регулювання цієї галузі державою.
На основі проведеного дослідження питань регулювання сфери культури місцевими державними адміністраціями й узагальнення його результатів зроблено ряд висновків та рекомендацій, які мають теоретичне і практичне значення.
1. Узагальнюючи вітчизняний та зарубіжний досвід, систематизовано підходи до визначення регулювання як функції управління. В науковій літературі існує два основних трактування цього поняття: регулювання це „процес встановлення та практичного виконання визначених правил” та „управлінська діяльність, що спрямована на ліквідацію відхилень від заданого режиму функціонування та прийняття рішень”. Таке узагальнення дало змогу уточнити поняття регулювання” в теорії державного управління. Регулювання особливий управлінський процес, спрямований на постійне підтримання раніше встановленого порядку, гармонійної взаємодії частин і компонентів об’єкту; сукупність методів, що вносять зміни та призводять до підтримання зазначеного стану об’єкта. Регулювання можна виділити як окрему, самостійну функцію, котра в ланцюжку планування організація мотивація контроль” є важливою складовою, що з’єднує організацію” з ”контролем”. Приймаючи до уваги її специфічність та особливість, зв’язок між нею й іншими функціями теж особливий: регулювання прямо впливає на організацію, де здійснюються зміни в структурі, побудові і має зворотню залежність від контролю, який є першоджерелом обґрунтування необхідності змін.
2. Дослідження наукових джерел щодо з’ясування сутності та змісту державного регулювання і його інструментів дало змогу визначити державне регулювання сфери культури як процес впливу держави на сферу культури за допомогою комплексу методів, що спрямований на забезпечення її нормального функціонування та сприяє створенню умов для гармонійного розвитку цієї сфери.
Аналіз вітчизняних підходів до оцінки особливостей державного регулювання доводить несформованість методологічної бази та відсутність однозначної оцінки ролі сучасної держави у культурному житті суспільства: з одного боку, існує тенденція зберігання надмірності державного управління, а з другого, доводиться необхідність трансформування в державу підтримки”, яка створює умови для функціонування сфери культури. Застосування системного підходу дало можливість визначити механізм державного регулювання сфери культури як комплекс адміністративних, правових, економічних та інших методів, що впливають на взаємовідносини між об’єктами сфери культури та органами державного управління. Зазначений механізм державного впливу на культурну сферу включає: правове регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної політики у цій галузі; створення системи центральних та місцевих органів управління, визначення їх структури й компетенції; вжиття організаційних та інших заходів щодо вдосконалення структури та поліпшення організації, підвищення ефективності роботи; визначення пріоритетів державної політики в цій галузі в конкретний період розвитку держави шляхом розробки та реалізації цільових комплексних програм; створення системи соціальних гарантій та захисту прав громадян у сфері культури; здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення культурної сфери; утворення спеціальних фондів; створення достатньої мережі державних культурних закладів та установ широкого й різноманітного призначення з урахуванням специфіки регіонів.
3. У дисертації визначено зміст та особливості сфери культури як об’єкту державного регулювання. Узагальнюючи базисні, різноманітні думки в працях учених щодо культури як суспільного феномену, зроблено висновок, що поняття культури має різнобічні характеристики й сутність, багатогранні аспекти, які не втратили свого значення і в наш час. Розуміння та застосування поняття культура” у державному управлінні має свої особливості, свій специфічний кут розгляду, який окреслений межами втручання держави у культурно-мистецькі процеси. На підставі цього з’ясовано, що культура як об’єкт державного регулювання визначається тими матеріальними та духовними цінностями, якими людство володіє та котрі постійно створюються членами суспільства і які постають об’єктом підтримки та регулюючого впливу з боку держави.
4. Узагальнено три ключові підходи до визначення поняття культура”: сукупність матеріальних та духовних цінностей, творча діяльність людей, втілення творчих сил суспільства, процес культурної діяльності, коли виробляються, розподіляються та споживаються культурні цінності. До сфери культури науковцями віднесено сукупність організацій, закладів і підприємств, а також державних і громадських органів, творчих спілок, які безпосередньо пов’язані з виробництвом, збереженням, розповсюдженням та організацією споживання товарів і послуг культурного, соціально-інформаційного і дозвіллєвого значення. Виходячи з існуючих визначень, уточнено поняття сфера культури”: це сукупність закладів та заходів, що забезпечують створення, збереження, поширення і засвоєння духовних і культурних цінностей, а також що становлять культурний здобуток людини і суспільства.
5. З’ясовано, що зарубіжний досвід з державного управління сферою культури представлено низкою моделей: американською, британською, французькою. Зокрема, здійснена в дисертації оцінка закордонних моделей державної політики у сфері культури дозволила розробити рекомендації щодо використання позитивних елементів кожної моделі в державному регулюванні української культури. Виділимо спільні риси системи законодавчих і виконавчих механізмів зазначених моделей, а саме:
господарсько-правова самостійність більшості культурно-мистецьких закладів, відмова держави від адміністрування у взаєминах з культурною сферою;
відмова від утримання закладів, колективів, інституцій, лише фінансова допомога конкретним культурним проектам, де некомерційним (культурним, освітнім, релігійним) організаціям забезпечується пільговий режим господарювання, а державна підтримка, як правило, не є стовідсотковою;
законодавче й економічне (через податкові пільги тощо) стимулювання недержавної підтримки культури, сприяння виникненню й розвитку мережі недержавних організацій (фундацій, агентств, мистецьких спілок), основна мета яких полягає в підтримці та розвитку культури.
Але існуючі моделі культурної політики також мають свої недоліки, і запровадження якоїсь однієї із них повинно здійснюватись з врахуванням особливостей сучасного розвитку культури в Україні. Американська модель діє за наявності трьох передумов: традицій доброчинності, розвиненого приватного сектора, здатності митців до підприємництва або залученню спонсорів та меценатів. Британський тип політики у сфері культури має тенденції самоусунення держави від прямої відповідальності за стан національної культури, що посилює її комерціалізацію, а занадто сильне економічне загартування” митців призводить до збіднення культурної палітри суспільного життя. Незалежно від всіх позитивних рис французької моделі, є в неї головний недолік підтримка надається всім без виключення проявам творчої ініціативи, що зумовлює розмивання певної межі між високою та масовою культурами, поступово знижуючи велике призначення цієї сфери людського буття, а також одержавленість, інституціалізація національної культури, коли культурно-мистецькі явища перетворюються на деталі державної машини. Тому необхідно запровадити державно-громадську модель управління у сфері культури, яка грунтується на принципах децентралізації і демократизації управління, поєднує елементи державного і громадського управління, забезпечує максимальне залучення громадських структур, неурядових організацій до вироблення і прийняття обґрунтованих, узгоджених управлінських рішень з урахуванням культурних запитів усіх суб’єктів культурної діяльності і сприяє оптимізації державної політики у сфері культури.
6. Аналіз законодавчого забезпечення здійснення культурної політики в України показав, що причина недосконалості правової бази - в її нецілісності та розмитості. Базовий закон про культуру, який би визначив основні принципи та специфіку створення, функціонування й фінансування закладів культури, ще не прийнятий. Тому сьогодні законодавчому полю, регулюючому сферу культури й мистецтва, притаманна тенденція мати окремий закон по кожному окремому виду закладів культури, що говорить про несистемність правової бази. Функціонування деяких законодавчих актів радянського періоду свідчить про анахронічність нормативного поля.
7. В існуючій практиці державного фінансування культури є численні недоліки: нестабільність структури бюджетних видатків на культурні цілі, їх незбалансованість за напрямками, відсутність чітких пріоритетів у фінансуванні культури, недостатня ефективність нових механізмів фінансування, орієнтованих на підтримку конкретних проектів, хронічне недофінансування з бюджету культурної галузі.
8. Для того, щоб державна влада була дієздатною в регіонах і активно впливала на хід реформ, необхідне більш чітке розмежування повноважень і відповідальності як різних її гілок, так і їх рівнів і принципів взаємодії. Аналіз свідчить, що одним із головних недоліків у функціонуванні системи державного управління і місцевого самоврядування є паралелізм і дублювання їх повноважень. Якщо функції вищих рівнів влади щодо розробки й здійснення стратегічних завдань державного будівництва певною мірою окреслені й розмежовані між Верховною Радою України, Секретаріатом Президента України та Кабінетом Міністрів України, то на регіональному рівні, де стратегія вищих органів державної влади втілюється в життя, матеріалізується та деталізується, недосконалість організації державної влади відчувається надзвичайно гостро, що негативно впливає на виконання рішень вищих органів, а також у цілому на вирішення завдань розвитку сфери культури на місцевому рівні.
Результати соціологічних досліджень засвідчили, що підтримка розвитку культурної сфери, яка здійснюється з боку регіональних органів влади, є малоефективною. Існуюча на сьогодні структура органів управління сферою культури в регіоні потребує запровадження системи заходів з її вдосконалення.
Основними вимогами до організаційної структури управління місцевої державної адміністрації мають бути: мінімальна кількість управлінських зв’язків, усунення елементів дублювання, ефективна кадрова робота, виваженість при визначенні оптимальної структури організації, оперативність і гнучкість у роботі тощо.
Для ефективного вирішення завдань, що постають перед владними установами в сучасних умовах, вкрай важливим є послідовне підвищення кваліфікації їхніх працівників, основною метою якого є розвиток здобутих знань та вмінь. Важливою характеристикою професійного навчання є його відповідність реальним потребам державних службовців Як показує сучасна практика, одним із головних факторів забезпечення високої здатності владних установ до змін є розвиток і навчання персоналу.
9. Через глибоку господарчу кризу, наслідки якої досі ніяк не подолано, можливостi держави ефективно утримувати, а тим бiльше розвивати культурну iнфраструктуру лишаються вкрай недостатніми. Найбільш кризовим на сьогодні є стан розвитку культури в сільській місцевості.
Як свідчить аналіз, протягом існування незалежної української держави структура закладів культури в Харківській області зазнала істотних змін. За ці роки суттєво зменшилася кількість бібліотек, клубних установ та кінотеатрів у сільській місцевості. Такі обставини викликані низьким рівнем фінансування культурних закладів та установ, відсутністю гідних матеріальних стимулів у працівників, що зайняті в даній сфері, соціально-економічними умовами розвитку суспільного життя, застарілою матеріально-технічною базою закладів культури, агресивною експансією ненайкращих зразків західної культури.
Структура видатків державного та місцевих бюджетів підтверджує, що основне навантаження на фінансування культурно-мистецької галузі здійснювалось в регіоні.
10. Здійснене нами дослідження проблем правового механізму державного регулювання сфери культури дає змогу визначити основні напрями створення системи нормативних актів, які підвищуть ефективність реалізації державної політики у сфері культури, а саме:
- розробка та прийняття правових документів широкого кола дії, а не тільки щодо галузі культури. Це комплекс законів, які стосуються діяльності некомерційних (неприбуткових) організацій, здійснення доброчинності та меценатства, спонсорської допомоги та врегулювання механізмів роздержавлення.
- створення нормативних актів спеціального характеру: про національні природні та культурні надбання, про культурне просвітництво, про державний протекціонізм культурної сфери України тощо.
- внесення змін і доповнень у чинні закони загального характеру: про оподаткування, про власність, приватизацію та інші.
11. Децентралізація виконавчої влади в Україні допоможе співпрацювати органам по запровадженню державної культурної політики на місцях. Для культурно-мистецької сфери це буде означати перепорядкування меж повноважень органів державного управління та місцевого самоврядування щодо культури. У дисертації доведено необхідність змінити підпорядкування закладів культурної сфери на рівні „держава область район село/селище” так, щоб підвищити їхній статус та покращити фінансування кожної з установ культури.
Одним з недоліків у роботі управлінь культури і туризму на регіональному рівні, зокрема, Харківської облдержадміністрації, визначено недостатній рівень управлінських знань державних службовців. Ґрунтуючись на визначенні їх професійних потреб, пропонується проводити навчання працівників органів виконавчої влади на короткострокових курсах чи курсах підвищення кваліфікації за такими напрямами: соціально-економічні дисципліни, сучасні інформаційні технології та комп'ютерна техніка, психологія управління.
Встановлено, що одним з важливих чинників підвищення ефективності управління розвитком сфери культури є здійснення суттєвих змін в структурі органів управління культурою на всіх рівнях. Необхідно докорінно переглянути структуру обласного управління культури та туризму. До його складу пропонується внести такі підрозділи: відділ кадрів та навчальних закладів, фінансово-економічний відділ, відділ інформаційно аналітичної роботи, відділ туризму та культурної спадщини, експертно-методична рада. Експертно-методична рада постає часткою державно-громадської моделі регулювання сфери культури на регіональному рівні, вона виконуватиме роль ланки перехідної моделі від державного управління до державного регулювання і далі до підтримки державою культури і мистецтва. За умов розвитку відповідних соціально-економічних та політичних відносин є доцільним запропонувати структуру громадсько-державної моделі функціонування сфери культури Агенцію сприяння розвитку культури й мистецтва Слобожанщини.
12. З метою запровадження нових інструментів фінансування сфери культури необхідно здійснити наступні заходи:
запровадити систему змішаного фінансування, яка передбачає програмний принцип формування бюджету в поєднанні із нормативним фінансуванням;
доцільно провести ряд змін в системі оподаткування, щоб зробити її сприятливішою для розвитку культури;
слід запроваджувати, поруч з уже існуючими, нові механізми фінансування культурних організацій і проектів, зокрема: фінансування культурно-мистецьких проектів на конкурсних засадах (грантові програми), подальший розвиток продюсерської системи, системи культурних інвестицій, залучення недержавних коштів тощо.
Необхідно відокремити процес визначення сум трансфертів з національного бюджету до обласних бюджетів (що є функцією Міністерства фінансів, а обсяги трансфертів залежать від наявних бюджетних ресурсів) від розрахунків обласних потреб у бюджетних коштах для культурної сфери. Для збільшення ефективності і дієвості державного фінансування культури в регіонах, доцільно було б впровадити базову мережу фінансування закладів культури. Всі інші установи в перспективі мають бути роздержавлені, і орієнтуватимуться у фінансовому плані, передусім, на одержання власних доходів від культурно-мистецької діяльності, а також від благодійництва.
Для визначення реальних фінансових потреб сфери культури і мистецтва в регіоні необхідно запровадити принципово нові розрахунки нормативу бюджетного фінансування культури і мистецтва в регіоні. Методичний підхід щодо розрахунків має будуватися на визначенні суми видатків всіх складників фінансування мережі культури і мистецтва в регіоні.
Всі ці заходи допоможуть оптимізувати управлінський вплив з боку держави на сферу культури, покращити стан зазначеної галузі на регіональному рівні і в цілому в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Концепція державної культурної політики України (Основні положення) // Культура і життя. - 1995. - №3. - С.1-2.
2. Закон України про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005 2007 роки // Урядовий кур’єр. 2005. 19 квіт. (№ 72). С. 13.
3. Чукут С.А. Концептуальний аналіз вибору в контексті управління суспільно-культурними процесами // Вісник УАДУ. - 1999. - №1. С.258 - 264.
4. Гонціаж Я., Гнидюк Н. Реформа системи державного управління: можливості та загрози для розвитку громадянського суспільства // Громадянське суспільство. Київ, 2001. 28 с.
5. Большая советская энциклопедия, т. 27. 3-е изд. М.: Изд-во „Советская энциклопедия”, 1977. 622 с.
6. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. 5-е изд. М.: Политиздат, 1986. 590 с.
7. Краткий политический словарь / Сост. и общ. ред. Л.А.Оникова и Н.В.Шишлина. 2-е изд., доп. М.: Политиздат, 1980. 447 с.
8. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б.Авер’янова, І.Б.Коліушко. К.: Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
9. Державне управління: Словник-довід. / Уклад. В.Д.Бакуменко, Д.О.Безносенко, І.В.Варзар та ін. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 228 с.
10. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. Вид.2-ге, доп. та перероб. К.: Атіка, 2003. - 576 с.
11. Гурне Б. Державне управління / Пер. з франц. В.Шовкуна. Київ: Основи. 165с.
12. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. кер. В.В.Цвєтков. К.: Оріяни, 1998. 364 с.
13. Одінцова Г.С. Сучасні проблеми державного управління. Опорний конспект лекцій і методичні вказівки до проведення практичних занять. Х.: УАДУ (ХФ), 2000. 74 с.
14. Чиркин В.Е. Государственное управление. Элементарный курс. М.: Юристъ, 2002. 320 с.
15. Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Івашка, О.Коваленка, С. Соколик. К.: Основи, 1994. 191 с.
16. Oberg W. Cross-Cultural Perspectives on Management Principles //Academy of Management Journal. 1963.- (June), pp. 129-143.
17. Farmer Richard, Richman Barry. A Model for Research in Comparative Management. // California Management Review. - 1966. № 1 (Vol. IX). - p. 56.
18. Gonzalez Richard F., McMillan Claude Jr. The Universality of American Management Philosophy. // Academy of Management Journal. - 1961. April. - Р.33 - 41.
19. Gatewood R.D., Taylor R.R., Ferrell O.C. Management: Comprehention, Analysis, and Application. Chicago: IRWIN, 1995. 713 p.
20. Краткий словарь иностранных слов / Под ред.И.В.Лёхина и проф. Ф.Н.Петрова. 5-е изд., перераб.и доп. М.: Госиздат иностранных и национальных словарей, 1950. 454 с.
21. Словарь иностранных слов. 12-е изд.,стереотип. М.:Рус. яз., 1985. 608 с.
22. Социологический энциклопедический словарь. / Ред. Г.В.Осипов. М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1998. - 488 с.
23. Нижник Н. Україна державне управління, шляхи реформування. К., 1997. - 72 с.
24. Державне управління: Навч. посіб. / За ред. А.Ф.Мельник. К.: Знання Прес, 2003. 343 с.
25. Менеджмент: Учебник для вузов / Под ред. проф. И.М.Максимцова. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 343 с.
26. Основы экономики и управления производством. / Под ред. проф. И.И.Сигова. 2-е изд.,доп. и перераб. М.: «Экономика», 1973. 399 с.
27. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит-ра, 1997. 400 с.
28. Нижник Н., Машков О. Системний підхід в організації державного управління. К.: Видавництво УАДУ, 1998. 160с.
29. Надолішний П. Організаційно-функціональна структура державного управління: поняття і соціальна практика // Вісник НАДУ. - 2003. - №3. С.31-42.
30. Медведев В.А. Социалистическое производство: Политико-экономическое исследование. 2-е изд., перераб.и доп. М.: «Экономика», 1981. 328 с.
31. Ивченко Б.П., Мартыщенко Л.А., Табухов М.Е. Управление в экономических и социальных системах. СПб.: Питер, 2001. 832 с.
32. Андрушків Б.М.Основи теорії та практики управління.- Львів: Вид-во „Світ”, 1993. - 284 с.
33. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. М.: Дело, 1998. 704 с.
34. Козлов Ю.М. Управление народным хозяйством СССР: Сущность, функции, методы. М.: Изд-во МГУ,1969. Ч.1. 210 с.
35. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие. М.: ОАО «НПО «Экономика», 2000. 302 с.
36. Эффективность государственной власти и управления в современной России. / Под ред. Игнатова В.Г. Р-на-Дону: Издво СКАГС, 1998. С. 18.
37. Лукіна Т.О. Функції державного управління в загальній середній освіті // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. Х.: Вид во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2004. - №3 (22). С.75 -82.
38. Методологія державного управління: Словник довід. / Уклад. В.Д.Бакуменко, Д.О.Безносенко, С.В.Бутівщенко та ін. К.: Вид-во НАДУ, 2004. 196 с.
39. Reeser C., Loper M. Management: the Key to Organizational Effectiveness. Glenview,Il.: Scott, Foresman and Company, 1978. 553 p.
40. Фалмер Р.М. Энциклопедия современного управления. / Пер. с англ. М.: ВИПК ЭНЕРГО, 1992. т.1 С. 5.
41. Киллен К. Вопросы управления. / Пер. с англ. М.: «Экономика», 1981. С.31-108.
42. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. Львів: Світ, 1995. 296 с.
43. Allen Lоuis A.. The Management Profession. New York: McGRAW-HILL BOOK COMPANY, 1964. 375р.
44. Negandhi Anant R., Estafen Bernard D. A Research Model to Determine the Applicability of American Management Know-How in Differing Cultures and Environments // Prasad Benjamin S. Management In International Perspective. New York: Appleton - Century Crofts, 1967. - pp. 256-267.
45. Большая советская энциклопедия, т. 21. 3-е изд. М.: Изд-во „Советская энциклопедия”, 1975. 639 с.
46. Менеджмент: Учебник для вузов / Под ред. проф. И.М.Максимцова. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 343 с.
47. Дафт Р. Менеджмент. СПб.: Питер, 2001. 832 с.
48. Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. К.: „Магнолія плюс”, Львів: „Новий світ” 2000”, 2003. 336 с.
49. Ру Д., Сульє Д. Управління / Пер. з франц., під ред. В.Ховхуна. К.: Основи, 1995. 442 с.
50. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. М.: Политиздат, 1981. 432 с.
51. Стефанюк В. Форми і методи управлінських дій // Вісник УАДУ. - 2003. - №2. С.51 59.
52. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. К.: Вища школа, 1999. 351 с.
53. International Review of Administrative Science. 1999. - Vol. 65. №2. - РР. 163 166, 183 184.
54. Шамхалов Ф. Теория государственного управления. М.: „Экономика”, 2002. 638 с.
55. Аганбегян А.Г. Управление социалистическими предприятиями. М.,1979. 148 с.
56. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие для студентов / Отв. ред. Г.А.Туманов. М.: Юристъ, 1995. 304 с.
57. Бачило И.Л., Катрич С.В., Сергиенко Л.А. Обеспечение порядка в управлении производством. М.: Юрид. лит., 1986. 160 с.
58. Совершенствование аппарата государственного управления: Конституционный аспект / Под общ. ред. В.В.Цветкова. К.: Наукова думка, 1982. 376 с.
59. Бачило И.Л. Функции органов управления: правовые проблемы оформления и реализации. М.: Юридическая литература, 1976. 198 с.
60. Онищук Н.В. Методы государственного управления внедрением научно-технических достижений / Отв. ред В.Б.Аверьянов. К.: Наукова думка, 1990. 96с.
61. Щёкин Г.В. Социальная теория и кадровая политика: Монографія. К.: МАУП, 2000. 576 с.
62. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К.: Преса України, 1997. 80 с.
63. Звернення Президента України Віктора Ющенка до українського народу на Майдані Незалежності ”Ми починаємо нову сторінку української історії” // Урядовий кур’єр. - № 13. 25 січня 2005 р. С.3.
64. Стариков Е. Маргиналы, или размышления на старую тему: ”что с нами происходит ?” // Знамя. М., 1989. - №10. С.133-162.
65. Большая советская энциклопедия, т. 13. 3-е изд. - М.: ”Советская энциклопедия”, 1974. - С. 594-597