Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в україні

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОЗЛОВСЬКИЙ Євген Вікторович

УДК 332.025.12 : 35.072.2 + 338.48

державне регулювання в галузі туризму:
становлення та розвиток в україні

25.00.02 механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
ПІРЕН Марія Іванівна,
доктор соціологічних наук,
професор

КИЇВ 2008

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1
Теоретичні засади дослідження туристичної галузі як об’єкта управління

14

1.1. Вивчення системи туризму в зарубіжній та вітчизняній науці ..

14

1.2. Управлінські аспекти функціонування індустрії туризму як міжгалузевого господарського комплексу ..

33

1.3. Проблеми становлення туристичної діяльності в Україні на сучасному етапі ..

46

Висновки до розділу 1 ...

54

Розділ 2
Основні напрями розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму .

58

2.1. Правове регулювання у сфері туристичної діяльності ..

58

2.2. Сучасні вимоги до професійної підготовки кадрів для туристичної галузі та їх реалізація в Україні ...

74

2.3. Особливості розвитку соціального туризму в процесі трансформації українського суспільства ........

86

2.4. Діяльність центральних і місцевих органів влади в системі розвитку сільського зеленого туризму

105

Висновки до розділу 2 ...

122

Розділ 3
шляхи Удосконалення державного регулювання туристичної діяльності в україні

124

3.1. Європейський досвід просування вітчизняного туристичного продукту на міжнародному ринку: його осмислення та впровадження

124

3.2. Підвищення ефективності управління інвестиційними проектами в туристичних центрах України ..

144

3.3. Механізми удосконалення роботи органів місцевого самоврядування в процесі регулювання туристичної діяльності .

159

Висновки до розділу 3 ...

172

Висновки ...

174

ДОДАТКИ ..

183

Список використаних джерел ..

212

ВСТУП

Актуальність теми. Починаючи з середини 80-х рр. ХХ ст. туризм стає важливим соціальним і політичним явищем, він істотно впливає на сучасний світовий устрій, економіку багатьох країн і регіонів світу. Туристична галузь завдяки стрімким темпам зростання перетворилася на одну з важливих складових світової економіки. На сферу туризму припадає близько 12% від світового валового продукту, понад 30% від обсягів світової торгівлі послугами та 11% від світових споживчих витрат, 7% від загального обсягу інвестицій та 5% від усіх податкових надходжень [154, с. 15].
Таких результатів світовий туризм досяг завдяки стабільному та безперервному розвитку протягом усієї другої половини ХХ ст. Якщо у 1950 р. у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. осіб, то у 2000 р. ця цифра досягла майже 700 млн. Хоча терористичні акти та військові конфлікти, що сталися в різних частинах світу в 20012004 рр., дещо уповільнили темпи зростання кількісних показників, туризм і надалі розвивається надзвичайно динамічно. За прогнозом Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО), в 2010 р. міжнародні подорожі здійснюватиме понад 1 млрд. осіб. Якщо додати до цього внутрішні поїздки та екскурсії, то виявиться, що майже третина населення планети щорічно перебуває у статусі туристів. За даними ЮНВТО, загальні грошові надходження від туризму в 2006 р. досягли рекордних показників 735 млрд. дол. США [211, с. 4].
Аналіз стану вітчизняного туристичного ринку свідчить про те, що розвиток туризму в Україні перебуває лише на початковій стадії. Збільшення потоків внутрішнього та в’їзного туризму нині уповільнюється через низку негативних факторів, до яких належать: недостатній розвиток туристичної інфраструктури; нерозробленість нормативно-правової бази; економічна та політична нестабільність у країні; обмеженість асортименту запропонованих послуг; відсутність комплексного бачення країни як перспективної туристичної дестинації; недосконалість реклами українських туристичних центрів за кордоном та ін.
Зазначені проблеми неможливо вирішити без підтримки держави. Тому на даному етапі до першочергових завдань державних органів управління в галузі туризму можна віднести створення ефективних умов для роботи туристичних підприємств, установ та організацій, що, у свою чергу, потребує: розробки й впровадження прогресивних методів і стандартів туристичного обслуговування; розвитку малого та середнього підприємництва в сфері туризму; підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини; зміцнення матеріально-технічної бази туризму; розвитку туристичної інфраструктури; вдосконалення інформаційного та рекламного забезпечення туризму; провадження ефективної інноваційної діяльності; поліпшення кадрового забезпечення в сфері туризму; розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі; підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.
Усе це має сприяти створенню конкурентоспроможного національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення як нашої країни, так й інших держав та забезпечити на цій основі комплексний розвиток регіонів України за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.
Проблеми розвитку туризму перебувають у центрі уваги науковців. Найбільший інтерес у цьому зв’язку становлять праці Л.Г.Агафонової [1], В.І.Азара [2], В.Д.Безносюка [13], М.Б.Біржакова [14], М.І.Волошина [27], І.В.Зоріна [63], В.К.Євдокименка [67], В.А.Квартальнова [73], В.Ф.Кифяка [74], О.Д.Короля [89], М.П.Крачила [90], О.О.Любіцевої [93], В.І.Мацола [95], Г.А.Папіряна [109], В.С.Сеніна [129], Т.Г.Сокол [131], В.К.Федорченка [153], А.Д.Чудновського [159], І.М.Школи [162] та ін.
Аналіз наукових джерел з питань державного регулювання різних сфер економіко-господарської діяльності, в тому числі й сфери туризму, державного управління в окремих сферах суспільного життя в Україні, свідчить, що українським вченим тут належить вагомий теоретичний доробок. Цим питанням присвячені наукові праці Ю.В.Алєксєєвої [5], В.Д.Бакуменка [9], В.Г.Бодрова [18], В.М.Вакуленка [20], І.В.Валентюк [22], Л.І.Давиденко [39], В.М.Князєва [120], Ю.О.Куца [91], О.Ю.Лебединської [92], В.І.Лугового [94], О.Ю.Оболенського [102], М.І.Пірен [111], Є.В.Ромата [126], Г.П.Ситника [134], С.В.Сьоміна [135], А.М.Ткаченка [136], А.О.Чечель [158], О.С.Шаптала [160] та ін.
Водночас деякі політико-управлінські аспекти теорії та практики державного регулювання в галузі туризму потребують подальшого осмислення в науковій літературі. Йдеться про особливості просування національного туристичного продукту на світовий ринок, способи залучення іноземних інвестицій у туристичну галузь, можливості підтримки органами місцевого самоврядування розвитку туризму у регіонах тощо.
Туристична галузь, ураховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання та підтримки з боку держави. Перехід до ринкових відносин, жорстка конкуренція в туристичній галузі вимагають вирішення нових завдань, пов’язаних з потребою в адекватному реагуванні держави на значні зміни як зовнішнього, так і внутрішнього середовища функціонування організацій індустрії туризму. Необхідність вирішення цих завдань, що в комплексі становлять важливу народногосподарську проблему, багато в чому зумовлена відсутністю сучасного організаційно-методичного забезпечення.
З огляду на викладене можна стверджувати, що проблематика дисертаційної роботи є актуальною. Вона є однією з перших спроб системного дослідження туристичної галузі та комплексної розробки організаційних і методологічних основ сучасної багаторівневої системи державного регулювання в галузі туризму. Успішна побудова такої системи сприятиме реалізації стратегічних завдань соціально-економічного розвитку нашої держави. Тема дослідження відповідає курсу на європейську інтеграцію України, узгоджується з основними завданнями Державної програми розвитку туризму на 20022010 роки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена у межах планового наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування”; її проблематика пов’язана із завданнями та науковими темами кафедри державної політики та управління політичними процесами Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС” (ДР № 0105U000839) та Державне управління в умовах політичної реформи: шляхи формування дієвої системи стримувань і противаг” (ДР № 0107U005907). У межах наукових тем кафедри автором встановлено принципи формування еліти в галузі вітчизняного туризму, визначено спектр позитивних та негативних впливів туристичної діяльності на рівень збереження здоров’я та профілактики захворювань у людей, задоволення освітніх і культурних потреб населення, раціонального використання вільного часу.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у визначенні актуальних політико-управлінських проблем становлення та розвитку державного регулювання в галузі туризму та розробці концептуальних практичних рекомендацій щодо їх вирішення. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:
- здійснити системний аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури за темою дисертації;
- визначити сутність, основні напрями, функції та інструменти державного регулювання в галузі туризму;
- охарактеризувати структуру туристичної галузі в Україні та встановити проблеми її розвитку;
- виявити недоліки існуючої нормативно-правової бази, оцінити ступінь її відповідності сучасному рівню розвитку туризму в Україні;
- розробити концептуальні підходи щодо формування змісту туристичної освіти, стандартів кадрового забезпечення сфери туризму та підготовки фахівців для сфери туризму;
- з’ясувати й обґрунтувати напрями державного регулювання соціального туризму в контексті підвищення управлінської спроможності держави;
- розкрити зміст і особливості сільського зеленого туризму та визначити основні завдання щодо його організації в регіонах України;
- узагальнити позитивний досвід побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах та вивчити можливість його впровадження в Україні;
- встановити й обґрунтувати необхідні заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості туристичних підприємств;
- оцінити можливості органів місцевого самоврядування стосовно активізації туристичної діяльності в регіонах України.
Об’єктом дослідження є туристична галузь України.
Предмет дослідження процеси становлення та розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розробка і впровадження запропонованих механізмів державного регулювання в галузі туризму сприятиме раціональному та ефективному розв’язанню проблем, пов’язаних з розвитком туризму в Україні.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження слугували основні положення теорії державного управління, наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних учених у галузі менеджменту, політології, маркетингу, економіки, закони України, інструктивно-методичні документи державних і галузевих органів управління, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких визначаються соціально-економічні та політико-управлінські функції туризму та його роль у розвитку національної економіки.
Поставлені завдання вирішувалися за допомогою загальнонаукових методів: конкретно-пошукового для виявлення, відбору, теоретичного аналізу, синтезу, актуалізації, класифікації, узагальнення архівних та друкованих джерел з питань державного управління в галузі туризму; історико-структурного для виявлення особливостей становлення державного регулювання туристичної діяльності на різних етапах історичного розвитку; хронологічного для розгляду процесів розвитку державного регулювання туристичної діяльності у динаміці, змінах і часовій послідовності; компаративного для зіставлення рівнів розвитку туризму в різних країнах світу.
Наукова новизна одержаних результатів. Основні наукові результати дисертаційного дослідження полягають у тому, що:
вперше:
- простежено та узагальнено еволюцію діяльності міжнародних інститутів та організацій, що займаються вивченням комерційних та теоретичних аспектів туристичної діяльності; досліджено окремі характеристики туризму як предмета наукового осмислення в політології, соціології, маркетингу, екології та географії; введено до наукового обігу новітні фактичні та статистичні матеріали за темою дисертації;
- виокремлено та з’ясовано поняття європейської” моделі участі держави у регулюванні туристичної діяльності, варіанти реалізації якої розглянуто автором на прикладі Франції, Іспанії, Великобританії та Італії; науково доведено найбільшу прийнятність цієї моделі для України;
- запропоновано та обгрунтовано необхідність участі місцевих органів влади у спільному фінансуванні інвестиційних проектів у сфері туризму, зокрема, через надання земельних ділянок під будівництво туристичних об’єктів та особисту участь як засновника і співзасновника туристичного підприємства.
удосконалено:
- змістовні характеристики понять туризм”, державне регулювання в галузі туризму”, туристичний продукт”, індустрія туризму”, визначення яких необхідно для осмислення сутності економіко-господарських відносин у туризмі, зокрема, питань юридичної практики вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності;
- принципи організації сталого партнерства та співробітництва провідних учасників туристичної діяльності на регіональному та місцевому рівнях, що має важливе значення для створення високоприбуткової галузі, здатної задовольнити потреби внутрішнього та іноземного туризму з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико- культурного потенціалу регіонів України;
- концептуальні положення щодо підвищення ефективності інформаційно- комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізації просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку завдяки організаційній та фінансовій підтримці центральних і місцевих органів виконавчої влади.
дістали подальшого розвитку:
- шляхи вдосконалення таких способів правового регулювання в галузі туризму, як ліцензування та стандартизація туристичної діяльності, сертифікація туристичного продукту, візова стратегія України у напрямі їх адаптації вимогам громадянського суспільства, ринковим відносинам та міжнародним стандартам;
- принципи формування змісту туристичної освіти, стандарти кадрового забезпечення сфери туризму, необхідність застосування яких зумовлено процесами глобалізації, інтернаціоналізації світового господарства, інтеграції європейської спільноти, соціально-економічними та політичними змінами в Україні;
- визначення та обґрунтування напрямів розвитку сільського зеленого туризму в Україні, спрямованого на охорону природи та культурно-історичної спадщини, подолання характерного для України сезонного характеру туристичного продукту, сприяння працевлаштуванню безробітних в сільській місцевості.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані висновки та запропоновані рекомендації мають поряд з теоретичним практичне значення, оскільки можуть використовуватися: у науково-дослідній роботі як основа для подальшого вивчення концептуальних засад розвитку туристичної галузі в Україні; у процесі державного регулювання в галузі туризму в межах реалізації державних програм розвитку туризму; у законотворчому процесі під час розробки концептуальних і правових засад державного управління в галузі туризму; у діяльності органів місцевого самоврядування в процесі реалізації програм із соціально-економічного розвитку територій; у навчальному процесі під час вивчення дисциплін з державного управління, спеціальних фахових дисциплін зі спеціальності Туризм”.
Науково-практичні положення дисертації знайшли застосування в практичній діяльності Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області (довідка про впровадження від 04.07.2007 р. № 6-16/2), зокрема під час проведення конференцій, семінарів, круглих столів з питань розвитку туризму в даному регіоні, а також підготовки проектів рішень місцевих органів державної влади.
Питання діяльності центральних і місцевих органів влади в системі розвитку сільського зеленого туризму та проблематика розвитку соціального туризму в процесі трансформації українського суспільства були висвітлені під час викладання дисциплін Етнополітичні процеси в сучасній Україні” та Психологія управління” на факультеті соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини Україна” (довідка про впровадження від 15.04.2007 р. № 54/1). Запропоновані автором дисертації тематичні семінари Проблеми розвитку туризму в Україні” та Сучасні вимоги до професійної підготовки кадрів для туристичної галузі” були проведені зі студентами цього факультету та позитивно оцінені слухачами.
Результати дослідження використовуються у практичній роботі Товариства з обмеженою відповідальністю УкрТавРос” (довідка про впровадження від 02.05.2007 р. № 27). Автором було визначено шляхи вдосконалення роботи туристичного відділу даного підприємства, узагальнено результативні та конверсійні стратегії, що покладені в основу комерційної діяльності фірми.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях: Актуальні теоретико-методологічні та організаційно- практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); Підготовка соціальних педагогів у вищій школі до здійснення соціального супроводу кризових категорій населення” (Чернівці, 2004); Україна-Білорусь: політичні, економічні та культурні аспекти взаємин” (Чернівці, 2005); Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); Інноваційні технології превентивного виховання дітей та молоді: соціально-педагогічний аспект” (Чернівці, 2005); Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави” (Київ, 2005); Створення системи підготовки державних службовців з питань реалізації державної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України: організаційно-навчальні аспекти” (Київ, 2005); Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 2006); Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006); Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007).
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображені в 15 ро­ботах, з яких 6 статей надруковано у фахових наукових виданнях з державного управління, 2 статті у збірниках наукових праць, 7 публікацій у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 232 сторінки, із них загального тексту 182 сторінки. Дисертація включає 10 додатків, 8 таблиць, 3 рисунки; список використаних джерел містить 211 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації на теоретичному та практичному рівнях вирішено актуальне наукове завдання щодо становлення та розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета та завдання дають можливість сформулювати такі висновки та рекомендації.
1. На підставі наукового дослідження встановлено, що комплексне вивчення системи туризму, наукове осмислення процесів, що відбуваються в цій галузі, зокрема, міжнародного туризму триває лише кілька десятиліть. Важливість науки про туризм (туристика) можна простежити через виникнення дослідницьких інститутів та організацій, зацікавлених у вивченні комерційних та теоретичних аспектів туризму. На міжнародному рівні це Всесвітня туристична організація, провідна установа в сфері туризму та подорожей та спеціалізований заклад ООН. Систематичного характеру дослідження туристичної діяльності у вітчизняній науці набули лише у 90-ті рр. ХХ ст., коли дозвілля, подорожі, рекреаційна діяльність стають об’єктом дослідження вітчизняних соціологів, економістів, філософів, істориків та географів.
Вважаємо, що більшість існуючих визначень туристичної діяльності мають вузькоспеціалізований характер та містять окремі економічні, соціальні, правові характеристики туризму або його видів. Пропонуємо включити у дане поняття наступні складові: туристичні потреби та мотивації, особливості поведінки туристів під час перебування поза межами постійного місця проживання; економічні відносини, що складаються між туристами та виробниками товарів і послуг; фактори взаємодії сфери туризму з навколишнім природним, економічним та іншими макросередовищами.
Аналіз наукової літератури, узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду дають підстави стверджувати, що галузь туризму вимагає безпосереднього державного регулювання з метою підтримки пріоритетних напрямів туристичної діяльності, зміцнення матеріально-технічної бази туризму, підвищення рівня життя громадян, створення додаткових робочих місць та умов для реалізації інвестиційних проектів, збільшення надходжень до державного бюджету, підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.
2. Державне регулювання в галузі туризму пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання та ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів, вироблення єдиної концепції розвитку туристичної сфери.
Визначено основні функції державного регулювання в галузі туризму: загальна організація та правова регламентація туристичної діяльності, планування розвитку туризму, контроль і нагляд за туристичною діяльністю, регулювання окремих видів туристичної діяльності, забезпечення охорони навколишнього середовища та історичних пам’яток, кадрове забезпечення туризму, підтримка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств, створення сприятливого іміджу країни або регіону.
Запропоновано наступну класифікацію інструментів державного регулювання в галузі туризму за сферами їх застосування: у правовій сфері вдосконалення нормативно-правової бази, візової стратегії; розвиток методології ліцензування, стандартизації, сертифікації у сфері туризму; в економічній сфері податкове регулювання; бюджетне фінансування програм розвитку туризму; створення сприятливих умов для залучення інвестицій у туризм; у соціальній сфері вирішення проблем адресного соціального туризму; сприяння працевлаштуванню сільських жителів у структурах галузі; у науково-освітній сфері розвиток наукових досліджень туристичної діяльності; створення інформаційно-аналітичної бази туристичної галузі в Україні; забезпечення підготовки професійних кадрів для сфери туризму; у сфері організації туризму формування позитивного іміджу України на міжнародному туристичному ринку; сприяння в просуванні туристичного продукту на внутрішній і світовий ринки; створення умов для ефективного використання туристичної інфраструктури.
3. Характеристика показників внутрішнього туризму України свідчить про недостатній рівень його розвитку як за якісними, так і за кількісними характеристиками. Починаючи з 2001 р. зазначаємо повільне зростання обсягів в’їзного туризму в Україні, що відбулося після його стрімкого падіння у 19992000 рр. внаслідок несприятливості умов для розвитку туристичного підприємництва. З цього моменту починається й стрімке зростання попиту українських громадян на закордонні поїздки. Найпотужніші потоки в’їзду та виїзду зорієнтовані в напрямку сусідніх держав: Росія, Польща, Угорщина, Молдова, Білорусь. Водночас вплив українських туристичних підприємств на формування в’їзних і виїзних туристичних потоків поки що є недостатнім.
Встановлено, що подальший розвиток туризму в Україні гальмується відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму, недосконалістю нормативно-правової бази, недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами, відсутністю відповідних об’єктів для розвитку туризму в сільській місцевості, недостатністю державної підтримки та комплексного підходу до реклами національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг, повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму, відсутністю цілісної системи державного регулювання туристичної діяльності у регіонах.
4. Аналіз існуючої нормативно-правової бази в Україні дав змогу встановити факт необхідності подальшого розширення та поглиблення правової основи функціонування туризму. Встановлено, що застосування норм і положень нової редакції Закону України Про туризм” не сприяло розвитку підприємництва у сфері туризму, особливо малого і середнього, зокрема, підвищенню його ефективності та активізації ділової ініціативи. Перед ним висунені нічим не виправдані бар’єри, перепони й обмеження (суворий, із відповідним ліцензуванням, розподіл на туроператорів і турагентів, необхідність здійснення фінансового забезпечення своєї відповідальності), що ставлять під загрозу і без того дуже скромні здобутки галузі.
В Україні необхідно гармонізувати національне законодавство з європейським, визначитися з понятійними категоріями у сфері туризму, зорієнтувати власників готельних та туристичних підприємств на суворе дотримання міжнародних стандартів, зокрема, проводити подальшу сертифікацію послуг вітчизняних туристичних підприємств та організацій відповідно до міжнародних стандартів ISO або окремих їх положень.
5. Ознайомлення з практикою роботи найбільш відомих європейських закладів освіти туристичного профілю дало змогу розробити основні принципи кадрового забезпечення та підготовки фахівців для сфери туризму: гнучкість і мобільність при врахуванні потреб ринку, різнотипність навчальних закладів (коледжі, інститути, університети), інформаційна відкритість, динамічність в оновленні змісту освіти, широке застосування новітніх технологій навчання в умовах реального виробництва.
Підвищення вимог до ліцензування туристичної діяльності та сертифікації туристичних, готельних послуг і послуг громадського харчування змусить підприємства переглянути кадрову політику, зорієнтуватися на перепідготовку та підвищення кваліфікації своїх працівників з метою підвищення якості туристичного обслуговування населення. Сьогодні заклади освіти в Україні, особливо в обласних центрах, працюють без взаємодії з туристичними підприємствами, без реальної оцінки потреби регіону у фахівцях з туризму та відповідних вимог до їх кваліфікації.
6. Сучасний самостійний розвиток туристичної галузі без державної підтримки призвів до виживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму як явища радянського періоду значно зменшилася. Постійно зростаючі тарифи на транспорт, продукти харчування, інші послуги, а також припинення дотацій туристичним закладам та їхнє недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів скорочує число потенційних туристів. Соціальному туризму як фактору розвитку суспільства не приділяється належної уваги, що несе в собі масу негативних соціальних моментів. Основним напрямом державного регулювання соціального туризму слід визнати забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян.
Відзначено соціальну значущість туризму як галузі ринкової економіки, її зростаючу роль у духовному та фізичному розвитку особистості, формуванні належного рівня та якості життя. Сучасний туризм є фактором соціальної рівноваги, взаєморозуміння між людьми і народами. Крім його відомих економічних аспектів він набуває культурного та духовного значення. Все це має бути захищено від негативних наслідків, що обумовлені соціально- економічними факторами.
7. Розкрито зміст і особливості сільського зеленого туризму в Україні, з’ясовано та обгрунтовано, що він охоплює широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищах і малих містах, до відпочинку у сільських господарствах (агротуризм).
Визначено основні завдання держави в процесі організації сільського зеленого туризму: розробка концепції розвитку сільського зеленого туризму на державному та регіональному рівні, у межах якої виокремлено напрями (моделі розвитку) з урахуванням загальнонаціональної та регіональної специфіки; формування державної політики підтримки альтернативної (додаткової) прибуткової діяльності населення в сільській місцевості; розробка державної програми розвитку сільського туризму як прибуткового сектору економіки, що передбачає формування механізмів правового, фінансового, організаційного, інформаційного.
Обґрунтовано, що відпочинок на селі є одним з перспективних напрямів відродження та розвитку українського села, оскільки розвиток туристичного бізнесу приносить дохід не лише власникам осель, а й іншим жителям місцевості: створюються нові робочі місця в сфері обслуговування туристів, зростає попит на продукти харчування, сувенірну продукцію та вироби місцевих майстрів, активізується будівництво та транспортні послуги.
8. Виділено три типи моделей державної участі у регулюванні галузі туризму. Перша модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової самоорганізації”. Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу міністерства, що контролює діяльність всіх підприємств туристичної галузі в країні. У країнах, в яких використовується третя модель (умовна назва європейська”), питання розвитку туристичної діяльності вирішуються в надрах” певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління.
Аналіз ролі держави в організації та розвитку туристичної діяльності в різних кранах світу, вивчення досвіду побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах дало змогу встановити та обґрунтувати першочергові заходи держави щодо просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку. Це: широкомасштабне проведення рекламно-інформаційної кампанії в ЗМІ; розвиток виставково-ярмаркової діяльності в сфері туризму; організація презентацій туристичних можливостей України за кордоном; створення мережі інформаційних центрів для іноземних туристів всередині країни; формування сучасної статистики туризму, що відповідає міжнародним вимогам та враховує мультиплікативний ефект розвитку даної сфери.
9. Встановлено й обґрунтовано необхідні заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості туристичних підприємств: створення правових засад інвестиційної діяльності у регіоні, забезпечення відкритості інформації про їхню діяльність, недопущення випадків ініціювання банкрутства підприємств (готелів, санаторіїв, кемпінгів, турбаз, дитячих оздоровчих таборів та ін.) з метою перерозподілу власності. Одним з найбільш перспективних напрямів діяльності місцевих органів влади має стати підтримка туристичного бізнесу, зорієнтованого на збільшення обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму. Форми участі можуть бути такими: особиста участь у розвитку підприємництва як засновника та співзасновника нових підприємств; участь в одержанні прибутків, надання земельних ділянок під будівництво як виду спільного фінансування інвестиційних проектів. Більша частина з таких форм участі в умовах обмеження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування та загострення дефіциту виробничих ресурсів набуває пріоритетного значення.
10. Органи місцевого самоврядування мають значні можливості для активізації розвитку туризму в регіонах України, оскільки там розміщена більшість туристичних та рекреаційних ресурсів, виробляється та споживається туристичний продукт, працює персонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни загалом. Важливим показником реального впливу є довіра населення до представників органів місцевого самоврядування, яка сьогодні значно перевищує довіру до представників органів центральної влади. Тому залучення органів місцевого самоврядування до підтримки розвитку туризму на місцевому рівні є обов’язковою умовою успішного розвитку туристичної сфери. Програмні принципи сталого розвитку туризму, що були чітко визначені на світових форумах з питань розвитку туристичної індустрії, повинні знайти подальше відображення у стратегічних ініціативах щодо сталого місцевого розвитку.
Проведене дослідження та отримані висновки дають змогу надати такі рекомендації органам державної влади України:
Цілеспрямована та системна робота щодо розвитку міжнародних туристичних зв’язків на двосторонньому та багатосторонньому, регіональному та міжнародному рівнях має стати головною функцією, першочерговим напрямком діяльності Державної служби туризму і курортів. Особлива увага повинна приділятися забезпеченню Дійсного членства України у Всесвітній туристичній організації, участі у роботі статутних органів організації.
Державна служба туризму і курортів має приділяти велику увагу розвитку співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) з огляду на можливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку, залучення до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності, посилення євроінтеграційних процесів у нашій державі.
Пам’ятаючи про європейський вектор нашої зовнішньої політики, уряд повинний вже зараз максимально адаптувати до сучасних європейських вимог і стандартів існуючі нормативні акти, інститути регіонального управління та місцевого самоврядування. У цьому ж напрямі має розроблятися законодавство, створюватись фонди для поступового вирівнювання стану соціально-економічного розвитку регіонів, надання цільової фінансової допомоги депресивним та проблемним територіям.
Впродовж останніх років надзвичайно гострою і нагальною залишається проблема оформлення віз громадянам України, які з метою туризму виїжджають в країни Західної Європи. Хоча в жовтні 2006 р. під час Десятого саміту Україна-ЄС у Хельсінкі (Фінляндія) були підписані угоди про спрощення даної процедури, вже сьогодні МЗС України має домовлятися про якнайскоріше скасування візового режиму для українських туристів.
В Україні бюджетні асигнування на туризм є нестабільними та негарантованими, фінансування цільових програм не виконується. Необхідно, щоб визнання туризму як індустрії супроводжувалося виділенням відповідних ресурсів з боку уряду. Досвід європейських країн доводить, що без державних інвестицій розвиток туризму неможливий або вкрай утруднений.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. / Київський ун-т туризму, економіки і права. К.: Знання України, 2002. 352 с.: іл. Бібліогр.: с. 298308.
2. Азар В.И., Туманов С.Ю. Экономика туристского рынка: Учеб. пособие. М.: Ин-т повышения квалификации гос. служащих Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федерации, Ин-т междунар. туризма, 1998. 239 с.
3. Автономов А.С., Захаров А.А. Европейская Хартия местного самоуправления и ее значение // ПОЛИС. 1998. № 4. С. 168170.
4. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учеб. пособие. М.: Аспект-пресс, 2001. 463 с.
5. Алєксєєва Ю.В. Державне регулювання розвитку туристичної галузі України в контексті досвіду Франції: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. / Одеський регіональний ін-т держ. управління Національної академії держ. управління при Президентові України. О., 2005. 20 с.
6. Аналітична довідка про роботу туроператорів та турагентів за 2006 рік (дані за формою № 1-ТУР). Режим доступу: http://www.tourism.gov.ua/ publ.aspx?id=967. Заголовок з екрану.
7. Байназаров Ю.К. Статистические методы оценки деятельности туристских предприятий (объединений) и повышение их роли в условиях полного хозяйственного расчета: Учеб. пособие. М.: Центр. рекл.-информ. бюро Турист”, 1989. 82 с.
8. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма: Учеб. пособие. М.: Финансы и статистика, 2003. 173 с.
9. Бакуменко В.Д. Теоретико-методологічні засади формування державно-управлінських рішень: Автореф. дис. ... доктора наук з держ. упр. / Українська академія держ. управління при Президентові України. К., 2001. 36 с.
10. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма. М.: Междунар. отношения, 1986. 172 c.
11. Басюк Д.І. Основи туризмології: Навч.-метод. посіб. Кам’янець- Подільський: Аксіома, 2005. 204 с.
12. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
13. Безносюк В.Д. Організаційно-економічне та інформаційне забезпечення розвитку туристично-оздоровчого комплексу в регіонах України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук / НАН України; Ін-т регіональних досліджень. Львів, 2001. 19 с.
14. Биржаков М.Б. Введение в туризм. М.: Нев. Фонд, 2001. 318 с.
15. Биржаков М.Б., Никифоров В.И. Индустрия туризма: Перевозки. М.: Герда, 2001. 398 с.
16. Богалдин-Малых В.В. Маркетинг и управление в сфере туризма и социально-культурного сервиса: туристические, гостинично-ресторанные и развлекательные комплексы: Учеб. пособие. М.: Изд-во Моск. психол.-соц. ин-та, 2004. 558 с.
17. Бондаренко В. Туризм узяли на гарантію // Дзеркало тижня. 2003. № 46. С. 25.
18. Бодров В.Г. Економічний неоконсерватизм: зміст, еволюція, взаємозв’язок теорії і політики: Автореф. дис. ... доктора екон. наук / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1995. 49 с.
19. Браймер Р.А., Бейкер С.А., Пейдж Г.С. Основы управления в индустрии гостеприимства / Пер. с англ. Цыганова Е.Б. М.: Аспект Пресс, 1995. 382 с.
20. Вакуленко В.М. Стратегічне планування економічного розвитку великого міста як інструмент підвищення ефективності його управління: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. / Українська Академія держ. управління при Президентові України. К., 2003. 20 с.
21. Валеева Е.О. Региональные аспекты инновационного развития туризма. Санкт-Петербург, Астерион. 2006. 78 с.
22. Валентюк І.В. Організаційно-економічні механізми державного регулювання туристичної сфери України: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. / Національна академія держ. управління при Президентові України. К., 2005. 20 с.
23. Васильєв В.П. Десять років розвитку сільського зеленого туризму в Україні: проблеми та перспективи // Туризм: Теорія і практика. 2005. № 1. С. 7276.
24. Верченко О.В. Геоекономічний та регіональний вектори прямого іноземного інвестування в економіку України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук / Українська академія зовнішньої торгівлі. К., 2002. 21 с.
25. Винниченко І. Як підштовхнути туристичний локомотив // Дзеркало тижня. 2004. № 38. С. 12.
26. Виступ Голови Державної служби туризму і курортів на прес-конференції, присвяченій відкриттю 13 Міжнародного туристичного салону Україна’2006”. Режим доступу: http://www.tourism.gov.ua/news.asp? IdType =1&Id=522. Заголовок з екрану.
27. Волошин Н.И. Правовое регулирование в туризме: Учеб. пособие. М.: Советский спорт, 2004. 408 с.
28. Воронкова Л.П. История туризма и гостеприимства: Учеб. пособие. М.: Издательско-торговый дом Гранд”. Фаир-Пресс, 2004. 303 с.
29. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти / Інститут туризму Федерації профспілок України. К., 2002. 162 с. Бібліогр.: в кінці ст.
30. Гаагская декларация по туризму. Режим доступу: http://www.businesspravo.ru/DocumShow_DocumID_38132.html. Заголовок з екрану.
31. Гавран В.Я. Управління інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері: Автореф. дис. ... канд. екон. наук / Національний ун-т Львівська політехніка”. Львів, 2002. 19 с.
32. Гаврилюк С.П. Конкурентоспроможність підприємств на ринку туристичних послуг: Автореф. дис. ... канд. екон. наук / Київський національний торговельно-економічний ун-т. К., 2001. 19 с.
33. Гайдукевич Л.М. Туристский комплекс стран Центральной и Восточной Европы на пути реформирования // Белорус. журн. междунар. права и междунар. отношений. 2001. № 3. С. 5462.
34. Головатюк А.В. Международное развитие туризма: опыт зарубежных стран и его применение в России: Автореф. дис. ... канд. экон. наук / МГУ им. М. В. Ломоносова. М., 2000. 24 с.
35. Головашенко О.В. Туризм як форма соціальної активності людини: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. канд. ... філос. наук / Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 2002. 18 с.
36. Господарський кодекс України; Господарський процесуальний кодекс України: Офіц. текст із змін. та допов. станом на 1 лип. 2007 р. / М-во юстиції України. К.: Вид. дім Ін Юре”, 2007. 320 с. (Серія Кодекси України”).
37. Гриценок Н.І., Бурдейний В.А., Степурко Г.П. Організація підготовки фахівців туристичної галузі: Навч.-метод. посіб. К.: Науковий світ, 2003. 88 с.
38. Гуляев В.Г. Туризм: экономика и социальное развитие. М.: Финансы и статистика, 2003. 302 с.
39. Давиденко Л.І. Державне регулювання сфери туризму на обласному рівні: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. / Донецький держ. ун-т управління. Донецьк, 2006. 20 с.
40. Данилов А. Перший європеєць” вітчизняний туризм // Дзеркало тижня. 2005. № 42. C. 27.
41. Динаміка та головні тенденції розвитку туризму протягом 2006 року (за даними Адміністрації держприкордонслужби України). Режим доступу: http://www.tourism.gov.ua/publ.aspx?id=968. Заголовок з екрану.
42. Для Великобритании 2004 год был успешным. Режим доступу: http://www.tourua.com/ru/pft_login/tourbusiness_news/archive-2005-01-01.html. Заголовок з екрану.
43. Другий міжнародний конгрес Інформатизація рекреаційної та туристичної діяльності: перспективи культурного та економічного розвитку”. Трускавець, 69 жовт. 2003 р. Трускавець, 2003. 234 с.
44. Дружбинський В. Уроки болгарської мови // Дзеркало тижня. 2004. № 23. С. 15.
45. ДСТУ 4268:2003. Послуги туристичні; Засоби розміщування. Загальні вимоги / Л.Шишкіна (розроб.). Офіц. вид. К.: Держспоживстандарт України, 2004. 9 с.
46. ДСТУ 4269:2003. Послуги туристичні; Класифікація готелів / Л.Шишкіна (розроб.). Офіц. вид. К.: Держспоживстандарт України, 2004. 13 с.
47. Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учеб. пособие. Минск: Новое знание, 2003. 496 с.
48. Жукова М.А. Индустрия туризма: менеджмент организации: Учеб. пособие. М. : Финансы и статистика, 2006. 197 с.
49. Закон України Про захист прав споживачів” від 12 трав. 1991 р. № 1023XII // Відом. Верховної Ради УРСР. 1991. № 30. С. 379.
50. Закон України Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 черв. 1991 р. № 1264XII // Відом. Верховної Ради України. 1991. № 41. С. 546.
51. Закон України Про державний кордон України” від 4 лист. 1991 р.