ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІйною діяльністю в Україні

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ГАМАН Микола Васильович

УДК 338.45:330.341.1

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
ІННОВАЦІйною діяльністю в Україні

25.00.02 механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий керівник:
Бодров Володимир Григорович,
доктор економічних наук,
професор

КИЇВ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1
НАУКОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

13

1.1. Теоретико-методологічна база досліджень державного управління інноваційною діяльністю

13

1.2. Державна підтримка розвитку інноваційних процесів

38

1.3. Реалізація інноваційної політики держави в умовах глобалізації

58

Висновки до розділу 1

78

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ТИПУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

81

2.1. Умови переходу економіки на інноваційний шлях розвитку

81

2.2. Пріоритети інноваційного розвитку економіки

98

2.3. Механізм інвестиційного забезпечення інноваційного процесу

113

Висновки до розділу 2

140

РОЗДІЛ 3
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

143

3.1. Формування підприємницьких стимулів до інноваційної діяльності

143

3.2. Регулювання розвитку ринкових інноваційних інститутів

170

3.3. Законодавче забезпечення інноваційної діяльності

191

Висновки до розділу 3

211

РОЗДІЛ 4
ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА НАРОЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЕКОНОМІКИ

214

4.1. Державне регулювання і стимулювання розвитку ринку інновацій

214

4.2. Механізм функціонування науково-технічного й інноваційного потенціалу

233

4.3. Формування нової інноваційної політики

262

Висновки до розділу 4

282

РОЗДІЛ 5
СТРАТЕГІЯ ІННОВАЦІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ

286

5.1. Модель інноваційної активності підприємств

286

5.2. Ресурсно-інноваційна складова розвитку економіки

296

5.3. Прогнозування інноваційного зростання за галузями економіки

306

Висновки до розділу 5

322

РОЗДІЛ 6
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

324

6.1. Інструменти державного управління впровадженням інноваційних проектів

324

6.2. Методика вибору й поетапної реалізації інноваційних проектів

336

6.3. Оцінювання ефективності інноваційних проектів

352

Висновки до розділу 6

362

ВИСНОВКИ

364

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

370

ДОДАТКИ

416

ВСТУП

Актуальність теми. Курс на інноваційний розвиток в Україні визначає перехід економіки до нового якісного стану. Він супроводжується активізацією інноваційної діяльності, яка дає змогу реорганізувати економіку на основі розвитку наукоємних виробництв, впровадження у виробництво прогресивних високотехнологічних процесів, розробки та випуску нової конкурентоспроможної продукції. Для реалізації стратегії інноваційного розвитку є всі необхідні передумови, серед яких науково-технічний, виробничий та кадровий потенціал, що визначають конкурентні переваги країни. Досвід економічно розвинутих країн переконливо свідчить, що в сучасних умовах зазначені економічні параметри вирі­шальним чином залежать від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності, структурно-технологічних змін на основі інновацій. Сподівання на масовий приплив зарубіжних інвестицій у той час, коли власні нагромадження вивозяться за кордон чи осідають у вигляді валютної готівки, марні. Лише після того, як у країні будуть реалізовані у вигляді інвестиційних вкладень нагромаджені заощадження громадян і суб’єктів економічної діяльності, можна сподіватися на приплив зовнішніх вкладень. Крім того, необхідно створити такі умови, щоб інвестиції вкладалися не просто у відновлення наявного технологічного рівня чи на його наро­щування, а в справді новітні технології.
При всій важливості прямого державного фінансування й управління інноваційними процесами, у ринкових умовах необхідно задіяти внутрішні механізми фінансування інноваційної діяльності, коли взаємодія важелів і стимулів господарської діяльності між учасниками процесу відбувається на основі конкуренції. За таких умов розробка наукових засад системи державного управління інноваційною діяльністю набуває особливої актуальності. Упродовж усієї перехідної економіки теорія і практика державного регулювання ринку інновацій привертали пильну увагу вітчизняних і зарубіжних науковців.
Ґрунтовне дослідження різних аспектів державного управління інноваційною діяльністю здійснили у своїх працях О.М.Алимов [5], М.Альберт [297], Б.М.Андрушків [11], І. Ансофф [13], О.І. Амоша [6], І.В. Андел [7], Ю.М.Бажал [20], А.Є.Батюк [30], Л.К.Безчасний [32], С.О.Біла [40], О.І.Білоцерківський [34], М.С.Білик [42], В.Г.Бодров [47], Р.В.Бойко [53], П.Т.Бубенко [60], П.Ю.Буряк [65], О.В.Буток [66], Л.Водачек [75], О.Водачкова [75], А.С.Гальчинський [86], В.М.Геєць [110], С.Н.Зубенко [45], В.М.Коллонтай [238], М.Х.Корецький [247], В.І.Кравець [255], М.І.Крупка [262], О.Є.Кузьмін [11], В.П.Мельник [34], М.Мескон [297], А.С.Музиченко [305], Л.Ф.Новікова [325], В.В.Радченко [369], Б.Санто [383], О.І.Тивончук [420], Ф.Хедоурі [297], Д.М.Черваньов [463] та ін.
Однак інноваційна діяльність як об’єкт державного управління і водночас самостійна соціально-економічна підсистема на рівні товарно-грошового обігу зі специфічним комерційним типом господарських зв’язків не отримала належного наукового відображення в численних працях із зазначеної проблематики. Питання державного управління інноваціями виявилися недостатньо розробленими, практично не розглядалися в комплексі, що спричинило відсутність обгрунтованої довгострокової концепції розвитку ринку інновацій та інноваційного розвитку національної економіки й стратегії державної інноваційної політики. Науково-теоретична та практична значущість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану Комплексного наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0200U0041030); пов’язане з темою Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0101U003345) Національної академії державного управління при Президентові України, у розробці яких здобувач брав безпосередню участь.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування методологічних засад щодо вдосконалення системи державного управління інноваційною діяльністю в Україні.
Для досягнення мети дослідження було вирішено такі завдання:
здійснити системний аналіз наукової літератури вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо державного регулювання інноваційної діяльності;
розкрити зміст місії держави щодо управління інноваційним розвитком;
удосконалити класифікацію функцій державного управління інноваціями;
визначити становище України стосовно науково-технічного розвитку в контексті світового досвіду;
уточнити пріоритетні напрями інноваційних процесів у глобальному середовищі;
обґрунтувати напрями інноваційного розвитку країни в умовах забезпечення сталого економічного зростання;
дослідити причини відсутності попиту з боку підприємств на наукові досягнення та на застосування власного інноваційного потенціалу;
проаналізувати ефективність чинної нормативно-правової бази забезпечення інноваційної діяльності;
встановити ефективні форми державної підтримки інновацій в Україні;
науково обґрунтувати механізми державного регулювання і стимулювання розвитку ринку інновацій;
запропонувати принципи ефективної державної інноваційної політики;
розробити стратегію інноваційного розвитку економіки України;
дати практичні рекомендації щодо удосконалення органі­заційно-економічних механізмів реалізації інноваційних проектів.
Об’єкт дослідження розвиток інноваційної сфери діяльності в Україні.
Предмет дослідження механізми державного управління інноваційною діяльністю.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні про регулятивні функції держави, що поряд із саморегулюванням в умовах ринку і ресурсним забезпеченням є достатньою умовою розвитку інноваційної діяльності в національній економіці. Розробка концепції, критеріїв і механізмів функціонування інновацій у контексті їх державного управління є однією з основних умов ринкового розвитку України.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний для аналізу сучасного стану державного управління інноваціями в Україні; методи аналізу і синтезу для розробки системи інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку інновацій, розрахунково-конструктивний з метою удосконалення організаційно-економічного механізму реалізації інноваційних проектів; експериментальний для розробки системи концептуальних положень і заходів стратегії розвитку інновацій в Україні; порівняльного аналізу для зіставлення ефективних форм і механізмів державної підтримки інноваційної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретично-методологічних засад щодо формування системи державного управління інноваційною діяльністю в Україні. За результатами дослідження виділяються пріоритетні напрями політики держави у сфері інновацій, розроблені практичні рекомендації щодо її удосконалення.
У межах проведеного дослідження стосовно розв’язання наукової проблеми в роботі
уперше:
визначено поняття місія держави щодо управління інноваційним розвитком”, яке містить такі складові: завдання держави виходячи з її пріоритетів, зовнішнє середовище стосовно державних інститутів і культура усієї сукупності державних інститутів та враховує такі аспекти державної політики в інноваційній сфері: створення нових робочих місць, інноваційна культура;
запропоновано визначення меж масштабів використання колективних форм наукових досліджень, розробок, нововведень. Згідно з принципами вільного” підприємництва вони доцільні доти, поки не створюють умов для виникнення монополізму і неминуче пов’язаного з ним застою;
обґрунтовано пропозиції з оптимізації структури інститутів державного управління в інноваційній сфері, основними функціями яких є забезпечення постійного моніторингу стану науково-технологічного й інноваційного розвитку України, розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень у сфері науково-техно­логічної та інноваційної політики, виконання довго- та середньострокових прогнозів науково-технологічного й інноваційного розвитку України;
удосконалено:
систему державного управління інноваціями, яка спрямована на формування в суспільстві потреб у різноманітних інноваціях, а також організацію підтримки вирішення проблем їх виробництва та збуту;
механізм державної підтримки інновацій заходами визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого та регіонального рівнів, а також створення правових та економічних механізмів для її підтримки та стимулювання, які з повним правом можуть претендувати на роль основних у процесі запровадження інноваційної моделі розвитку;
систему сертифікації якості інноваційної продукції через контроль за відповідністю вітчизняних технічних умов і стандартів світовому рівню аналогічної продукції;
набули подальшого розвитку:
процес формування пріоритетних напрямів інноваційного розвитку економіки України: цілеспрямована зовнішньополітична діяльність з метою пошуку зовнішніх ринків для реалізації продукції українського оборонно-промислового комплексу (ОПК); застосування у виробництві зарубіжних наукових досягнень, які відповідають особливостям України; інноваційний розвиток великих підприємств; державна підтримка крупномасштабного виробництва;
концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України, які полягають у створенні економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання досягнень науки в усіх секторах; розбудові ефективно діючої інноваційної системи; проведенні якісних перетворень в освіті; створенні динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інформаційного сектора економіки;
ресурсно-інноваційна стратегія, що передбачає послідовне збільшення глибини обробки первинних ресурсів із наступним зростанням випуску якісної кінцевої продукції на основі нових і модернізованих технологій, створених із використанням вітчизняного інноваційного потенціалу;
визначення функцій державного управління інноваціями, їх поділ на загальні (державне нормування; державний контроль і моніторинг, державне прогнозування та планування; державне стимулювання; державне регулювання й координування) та спеціальні (державне регулювання економіки; державне прогнозування і планування соціально-економічного розвитку; державний фінансовий контроль).
Практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дослідження є розроблення концептуальних засад та механізму формування ефективної системи державного управління інноваційною діяльністю. Проведені дослідження, висновки, що зроблені за їх результатами, є основою:
для подальшого поглибленого наукового вивчення теорії державного регулювання ринку інновацій;
розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи концептуальних положень і заходів державної стратегії розвитку інновацій в Україні, а також змісту нормативно-правових актів із питань інвестиційно-інноваційного розвитку економіки.
Запропоновані наукові положення, висновки й рекомендації можуть бути використані в діяльності:
Президента України, Верховної Ради України й Кабінету Міністрів України при підготовці та прийнятті нормативно-правових актів щодо управління інноваціями;
органів місцевого самоврядування при підготовці статутів територіальних громад та інших нормативних актів стосовно вдосконалення механізмів розвитку інноваційних інституцій;
при створенні концепцій подальшого реформування й розвитку інноваційної політики держави;
у навчальному процесі як дидактичний матеріал при викладанні дисциплін з підготовки фахівців у галузі державного управління, державної служби, менеджменту організацій.
Результати досліджень стосовно вдосконалення механізмів державного управління в Україні використані:
Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти у процесі вдосконалення інноваційної політики (довідка № 06-6/9-1953 від 23 вересня 2004 р.);
Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва щодо інноваційного розвитку та розвитку інноваційного потенціалу (довідка № 06-11/12-355 від 22 вересня 2004 р.);
Комітетом Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій в процесі запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку (довідка № 06-6/9-1953 від 23 вересня 2004 р.);
Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України при підготовці нормативно-правових актів у сфері інноваційної діяльності (довідка № 81-16/7 від 29 березня 2004 р.);
Міністерством промислової політики України у процесі підготовки пропозицій до програми діяльності Кабінету Міністрів України Послідовність. Ефективність. Відповідальність” (довідка № 21/5-2-273 від 20 вересня 2004 р.);
Технологічним парком Інститут електрозварювання ім. Б.Є.Патона” НАН України при розробці Концепції створення і функціонування Технопарку в специфічних умовах перехідної економіки України (довідка № 542 від 8 жовтня 2004 р.).
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України у процесі викладання таких дисциплін: Державне регулювання макроекономічних процесів та інвестиційна економіка”, Сучасна економічна теорія та проблеми її застосування”, Державне управління інвестиційним процесом в перехідній економіці” (довідка № 423 від 17 лютого 2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто і викладені в одноосібних наукових працях. У статті, що опублікована у співавторстві, автором уточнено наукові пріоритети при розподілі бюджетних коштів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на конференціях професорсько-викладацького складу Національної академії державного управління при Президентові України та Хмельницького інституту регіонального управління та права в 2000-2005 рр., науково-теоретичних і науково-практичних міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: Від лідера особистості до держави лідера” (Київ, 2003), Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), Промислове вироб­ництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 2003), Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України” (Київ, 2003), Актуальные проблемы охраны интеллектуальной собственности” (Алушта, 2004), Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), Дні науки” (Запоріжжя, 2004), Информация, анализ, прогноз стратегические рычаги эффективного государственного управления” (Київ, 2004).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 34 публікаціях загальним обсягом 35,1 обл.-вид. арк., з них авторських 34,9 обл.-вид. арк., у тому числі в двох одноосібних монографіях, 21 статті у наукових фахових виданнях з державного управління, 13 в інших наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації 424 сторінки. Робота містить 23 рисунки, 18 таблиць, 7 додатків. Список використаних джерел складається з 517 найменувань на 46 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного управління інноваційною діяльністю в Україні шляхом визначення теоретичних підходів, меж масштабів використання інновацій, функцій інститутів державного управління, пріоритетних напрямів інноваційного розвитку економіки України. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Проведений аналіз наукових праць з проблем державного управління інноваційною діяльністю свідчить, що обрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз функціонування державних інститутів у цій сфері. Напрацьовано значний теоретичний матеріал стосовно основ інноваційної діяльності. Дослідження підтверджує, що незважаючи на велику кількість наукових праць, ця тема розглядалась фрагментарно, не скоординовано, що зумовлювалося соціально-політичними та економічними обставинами. Теоретичні і концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблеми. Це визначає необхідність проведення системного наукового аналізу змісту, особливостей та механізмів державного управління інноваційною діяльністю в Україні.
2. Визначення місії держави щодо управління інноваційним розвитком з урахуванням інтересів та особливостей діяльності підприємств має містити такі складові: завдання держави виходячи з її внутрішньої орієнтації в соціальній та економічній сферах, з її пріоритетів щодо окремих верств населення, галузей економіки, суб’єктів господарювання та форм і методів реалізації інноваційних програм; зовнішнє середовище щодо державних інститутів, тобто економічне, соціальне та політичне становище в державі, яке визначає робочі принципи цих державних інститутів; культура усієї сукупності державних інститутів. Визначено два аспекти державної політики в інноваційній сфері: створення нових робочих місць та інноваційна культура.
3. Необхідно здійснити поділ функцій державного управління інноваціями на загальні та спеціальні. До загальних функцій державного управління можна віднести: державне нормування; державний контроль та аналіз; державне прогнозування та планування; державне стимулювання; державне регулювання та координування. До спеціальних функцій державного управління державне регулювання економіки; державний фінансовий контроль.
4. З огляду на великий нагромаджений потенціал наукових розробок у сфері озброєнь, який виявився незатребуваним в умовах державної незалежності й фактичного воєнного нейтралітету України, слід вести цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність з метою пошуку зовнішніх ринків для реалізації продукції українського ОПК. Необхідно перейти до застосування у виробництві лише тих зарубіжних наукових досягнень, які відповідають особливостям України. Подальший інноваційний розвиток економіки України полягає в розвитку великих підприємств і державній підтримці великомасштабного виробництва.
5. Система державного управління інноваціями в Україні спрямована на формування в суспільстві потреб у різноманітних інноваціях, а також організацію підтримки вирішення проблем їх виробництва та збуту. Така система сприятиме підвищенню стабільності та безперервності інноваційних циклів проблема дослідження розробка виробництво використання”, а також, що важливо, забезпечуватиме своєчасне врахування соціально-економічних наслідків нововведень.
6. Заходи державної підтримки інновацій тісно пов’язані один з одним, проте тільки два з них (визначення й підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального рівнів, а також створення правових та економічних механізмів для її підтримки і стимулювання) з повним правом можуть претендувати на роль основних у процесі запровадження інноваційної моделі розвитку. Інші лише конкретизують їх зміст та сутність.
7. Інноваційна діяльність, тим більше така, що поширюється на міждержавний рівень, може бути ефективною лише за наявності чітко працюючої системи державного управління нею, стабільного правового поля, яке регламентуватиме права, обов’язки та правила гри” суб’єктів інноваційної діяльності, створюватиме умови для її стимулювання. Вирішенню цих проблем може сприяти створення на вищому державному рівні науково-координаційної установи, підпорядкованої Президентові України і Президентові Національної академії наук України. Такою установою міг би стати Національний інститут науково-технічної та інноваційної політики при Раді національної безпеки і оборони України та Національній академії наук України.
8. Основними причинами відсутності попиту з боку підприємств на наукові досягнення є збитковість виробництва, особливо високотехнологічного та наукоємного; орієнтація на імпорт кінцевого продукту і технологій. З метою їх усунення запропоновано удосконалити податкову систему, митну політику, запровадити систему матеріального заохочення до інновацій. Запропоновано розширити систему сертифікації та контролю за якістю інноваційної продукції.
9. У цілому правова основа інноваційної діяльності залишається на сьогодні недосконалою. Розроблено напрями Концептуальних засад стратегії економічного та соціального розвитку України: створення економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання досягнень науки в усіх секторах; розбудова ефективно діючої інноваційної системи, що об’єднує компанії, дослідні центри, університети, венчурні підприємства та інші організації; здійснення якісних перетворень в освіті з можливістю отримання для всіх якісної та безперервної освіти на основі об’єднання державних та приватних фондів; формування динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інформаційного сектора економіки.
10. На сьогодні державна інноваційна політика має спиратися на наукові принципи макроекономічного регулювання інноваційного процесу та ринку інновацій. Визначено, що межі масштабів використання колективних форм наукових досліджень, розробок, нововведень згідно з принципами вільного” підприємництва доцільні доти, поки не створюють умов для появи монополізму і пов’язаного з ним застою. Перші десятиріччя XXI ст. стануть періодом подальшого розвитку кооперативних форм досліджень і розробок, удосконалення таких форм, появи їх нових варіантів і різновидів.
11. Сформовано вимоги до внутрішнього й зовнішнього середовища підприємства, орієнтованого на інноваційно-активний розвиток. Наведено основні умови й способи переходу до затребуваності інновацій економікою. Обґрунтовано експортно-наукоємну й ресурсно-інноваційну стратегії розвитку економіки. Кращою є ресурсно-інноваційна стратегія, яка передбачає послідовне збільшення глибини обробки первинних ресурсів із наступним зростанням випуску якісної кінцевої продукції на основі нових і модернізованих технологій, створених із використанням вітчизняного інноваційного потенціалу. Її реалізація дасть змогу ефективно відновити внутрішні ринки, підвищити конкурентоспроможність продукції і сформувати в середньостроковій перспективі ефективну виробничо-технологічну структуру економіки, зменшити структурні диспропорції.
12. Розроблено методику розрахунків ресурсно-інноваційної стратегії на основі галузевих комплексів, що дає змогу оцінювати різні варіанти реалізації стратегії. Запровадження ресурсно-інноваційної стратегії обмежується браком інвестиційних ресурсів. Побудова моделі передбачає проведення розрахунків з урахуванням можливості перерозподілу інвестицій між комплексами галузей і можливістю зміни коефіцієнтів міжкомплексної взаємодії, що визначають тип впливу інновацій на динаміку ВВП.
13. На основі розробленої моделі проведено розрахунки для трьох варіантів реалізації ресурсно-інноваційної стратегії розвитку економіки: пасивний (постійні коефіцієнти міжгалузевої взаємодії, відсутній перерозподіл інвестицій), проміжний (змінні коефіцієнти, відсутній перерозподіл інвестицій) і активний (змінні коефіцієнти, можливий перерозподіл інвестицій). Діапазон коливань приросту ВВП до 2007 р. за ресурсно-інноваційною стратегією (пасивний і активний варіанти) становить від 62 до 80%. Найбільше значення на 10-й рік (2007 р.) реалізації ресурсно-інноваційної стратегії як за абсолютними показниками, так і за середніми для всіх розглянутих показників належить активному варіанту стратегії, найменше пасивному.
14. Механізм підтримки на державному рівні інноваційно-активної стратегії розвитку економіки має забезпечувати створення таких умов у фінансово-економічних, організаційно-правових, податкових, інституціональних, експортно-імпортних сферах і сфері технологій, які б у сукупності змушували підприємства дотримуватись активних інноваційних стратегій розвитку.
Розроблена адаптована до умов ринкової економіки модель поетапної реалізації інноваційних проектів дає змогу оптимізувати використання ресурсів, підвищити споживчі властивості й мінімізувати витрати виробництва з урахуванням перспективних обмежень впливу технології чи готової продукції.
15. Управління реалізацією інноваційних проектів необхідно здійснювати з урахуванням: динаміки розвитку технологій, що реалізують ці проекти; прогнозу динаміки розвитку ринку інноваційної продукції; стану реалізації етапів, на яких перебувають проекти; параметричного аналізу техніко-економічних показників реалізації проектів з урахуванням можливої стратегії реалізації.
Використання закономірностей інноваційного розвитку при розробці конкретних інноваційних проектів дає змогу вже на стадії підготовки проектів виявити неконкурентоспроможні варіанти, встановити вузькі місця і знизити рівень ризиків у процесі реалізації інноваційних проектів.
За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, серед яких:
розмежувати функції державного управління стосовно інновацій на галузевому рівні на загальні та спеціальні через розробку галузевими Міністерствами відповідних інструктивних документів;
створити на вищому державному рівні науково-координаційної установи, підпорядкованої Президентові України і Президентові Національної академії наук України та забезпечення її діяльності;
законодавчо врегулювати державне забезпечення стимулювання інноваційної діяльності різних галузей економіки, підтримку її пріоритетних напрямів;
забезпечити цілеспрямовану зовнішню політику з метою пошуку нових ринків реалізації інноваційної продукції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальные вопросы развития инновационной деятельности и охраны интеллектуальной собственности: Материалы пятой междунар. науч.-практ. конф. / НАН Украины; Ред. кол.: В.А.Боков (голова) та iн. Симферополь: Сонат, 2001. 184с.
2. АлачеваТ. Діагностика інноваційного потенціалу підприємств // Торгівля і ринок України. Донецьк, 2001. Т. 1. Вип. 12. С. 15-20.
3. АлександроваВ. Економічні проблеми державного програмування науково-технічного розвитку // Економіка України. 1999. №10. С.29-31.
4. Алексєєв І. Функції та об’єкти державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. ОФ УАДУ. Одеса: ОФ УАДУ, Оптімум, 2001. Вип. 6. С. 40 - 46.
5. Алимов О.М., Гончарова Н.П. та ін. Маркетинг інноваційного процесу. К.: ВІРА-Р, 2002. 263 с.
6. АмошаО.І. Регіональні проблеми інноваційної політики та її активізації: наукова доповідь / О.І.Амоша, С.М.Капура, М.Г.Чумаченко та ін. Донецьк: ІЕП НАН України, 1999. 48с.
7. АнделІ.В. Організація моніторингу інноваційних процесів на регіональному рівні // Соц.-економіч. дослідження в перехідний період. 2000. Вип. 16. С.212-221.
8. АндреновН.Б. Управление инновационными процессами в рыночной экономике: Учеб. пособие. Чита: ЗабАИ, 2001. 95с.
9. АндрощукГ. Государственная инновационная политика // БизнесИнформ. 1997. №1. С.37-40.
10. АндрощукГ. Економічний механізм стимулювання інновацій // Стратегія економічного розвитку України. 2000. Вип.1. С.90-96.
11. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: Підручник для ВНЗ. Львів: Світ, 1995. 240 с.
12. АнискинЮ.П. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие по спец. Менеджмент организации” / Ю.П.Анискин, А.И.Лукьянов. М.: МИЭТ, 2000. 120с.
13. АнсоффИ. Стратегическое управление. М.: Экономика, 1989.
14. АнтоненкоЛ.О. Інноваційні процеси в АПК // Удосконалення управління соц.-економіч. розвитком АПК. К., 1996. С.112-117.
15. Анчишкин А.И. Наука-техника-економика. М.: Экономика, 1986. 384 с.
16. АрутюнянС.С. Інноваційна модель економічного росту країн // Матеріали підсумк. наук. конф. професорсько-викладацького складу, 19-24квіт. 2000 p. Одеса, 2000. С.58.
17. АрхиповаМ.Ю. Проблемы развития и оценки кадрового потенциала науки // Стат. исследования в экономике. М., 1994. С.61-62.
18. АубакировЯ.А. Сотрудничество по инновационному предпринимательству в странах Центральной Азии / Я.А.Аубакиров, М.Д.Типасилов. Алматы: Изд-во Казах. ун-та, 1998. 32с.
19. АфанасьевП.О. Финансирование высшей школы в Англии: Материалы по итогам поездки в Лондон, янв.1996г. // Междунар. науч. сотрудничество. 1996. № 3. С.21-23.
20. БажалЮ.М. Актуальність інноваційної теорії економічного розвитку // Економіка України: минуле, сучасне і майбутнє. К.: Наук. думка, 1993. С.13-17.
21. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. К.: Заповіт, 1996. 238 с.
22. БажалЮ.М. Інноваційний розвиток як пріоритет економічної політики // Економіка України та шляхи її подальшого реформування. К., 1995. С.169-171.
23. БажалЮ.М. Інноваційний розвиток економіки та напрямки його прискорення: Наук. доп. / Ю.М.Бажал, І.В.Одотюк, М.С.Данько та ін.; За ред. В.П.Александрової. К.: Ін-т економіч. прогнозування, 2002. 80с.
24. БайловаО.О. Підвищення ефективності використання банківського кредиту в інноваційній діяльності підприємств // Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку. Львів, 2000. Ч.1. С.268-270.
25. БакушевичІ.В. Державна політика підтримки інноваційної активності підприємств // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми. Львів, 1998. Ч.2. С.368-373.
26. Бальцерович Л. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку: Пер. з пол. А.Павлишин. Львів, 2000. 332с.
27. Банківські інновації та перспективи їх розвитку: Матеріали Всеукр. студ. наук.-практ. конф., 22-24квіт.2002p. / За ред. I.В.Смоліна. К: Київськ. нац. торг.-економіч. ун-т, 2002. 186с.
28. БарышеваГ.А. Инновационный фактор и интеллектуальный ресурс в динамизации экономики России / Под ред. Ю.С.Нехорошева. Томск: Изд-во Томск. ун-та, 2001. 223с.
29. Батура О., Пікуліна Н. Інституціональні умови розвитку венчурного підприємництва в Україні // Економіка України. 2001. №8. С.34-38.
30. БатюкА.Є. Комп'ютеризований фінансовий аналіз підприємств при розробці інноваційних проектів // Соц.-економіч. дослідження в перехідний період. Львів, 2000. Вип.16. С.504-511.
31. БашинМ.Л. Финансовая стратегия в сфере науки // Финансы. 1995. №1. С. 52-54.
32. БезчаснийЛ. Інновації як засіб підйому економіки України // Економіка України: минуле, сучасне і майбутнє. К.: Наук. думка, 1993. С.17-22.
33. БезчаснийЛ. Про інноваційну стратегію України // Економіка України та шляхи її подальшого реформування. К., 1995. С.200-201.
34. БезчаснийЛ.К., Мельник В.П., Білоцерківський О.І. Інноваційна складова економічного розвитку / Ред. кол.: Л.К.Безчасний (відп. ред.) та ін. К., 2000. 262с.
35. БеловА.А. Научный потенциал: кадровая составляющая // Военная мысль. 1995. № 9. С.32-39.
36. БеляковС.А. Основные направления государственного регулирования в сфере высшего образования за рубежом. СПб.: Изд-во Санкт-Петерб. гос. ун-та экономики и финансов, 1996. 24с.
37. БерлявскийЛ.Г. Государственное управление наукой в России (конец XIX начало XX вв.) // Известия вузов. Северо-Кавказский регион. Общественные науки. Ростов н/Д., 1995. №1. С.33-44.
38. Бетехтина Е., Пойсик М. Світова практика формування науково-технічної політики. Кишинів, 1990. 231c.
39. БжилянскаяЛ. Инновационная деятельность: тенденции развития и меры государственного регулирования // Экономист. 1996. №3. С.22-33.
40. БілаС.О. Інноваційна модель структурної трансформації як перспектива економічного зростання в Україні // Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку. Львів, 2000. Ч.1. С.118-120.
41. БіласО.Є. Інформаційне забезпечення інноваційного розвитку спеціальної економічної зони Курортополіс Трускавець” // Соц.-економіч. дослідження в перехідний період. Львів, 2000. Вип.16. С.569-573.
42. БіликМ.Д. Оцінка і управління ризиками інноваційного проекту // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України. Луцьк, 1998. С.138-139.
43. БіликМ.С. Інноваційні процеси: сутність та місце в системі господарювання // Львів. політехніка. 1997. №319.
44. Богиня Д., Волинський Г. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. 1999. № 5. С. 12-21.
45. БогорошА.Т., Зубенко С.Н. Инновационная политика в странах с развитой и переходной экономикой // Проблемы науки. 1999. №12. С.24-35.
46. БодровВ.Г. Державне регулювання трансформаційних процесів в економіці: інституціональний підхід // Вісник УАДУ. 2002. №3.
47. БодровВ.Г. Державні та ринкові регулятори економічного оновлення // Україна: поступ у XXI століття: Наук.-метод. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 2000.
48. БодровВ.Г. Ринкова трансформація економіки України: порівняльний аналіз // Україна на порозі XXI століття: уроки реформ та стратегія розвитку: Матеріали наук. конф. К.: Вид-во НТУУ КШ”, 2001. 340с.
49. БодровВ.Г. Соціальне ринкове господарство: Навч. посіб. / В.Г.Бодров, А.I.Кредисов, П.М.Леоненко. К.: Либідь, 1995. 128с.
50. БодровВ.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління: Навч. посіб. К., 2002. 101с.
51. БодровВ.Г. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій // Вісник УАДУ. 2001. №4.
52. БодюкА.В. Інновації технологічних перетворень виробництва. К.: Вид-во ІСДО, 1995. 88с.
53. БойкоР.В. Проблеми управління інноваційним продуктом в різних типах конкурентного середовища (теоретичний аспект) // Регіональні перспективи. 2000. №2/3. С.10-14.
54. БойкоР.В. Розвиток інноваційних процесів на Хмельниччині // Проблеми праці, економіки та моделювання. Хмельницький, 1998. Ч. 1. С.18-21.
55. БолейкоЮ.О. Інновації в менеджменті як важливий крок виводу підприємства з кризи // Наук. вісник. Чернівці: Чернівецьк. ун-т, 1998. С.82-86.
56. БондарО.В. Принципи стратегічного управління інноваційною діяльністю // Регіональні перспективи. 2000. № 2/3 С.75-76.
57. БондарО.В. Стратегія інноваційного розвитку в умовах ринку // Вісник. Львів: Львів, комерційна академія, 1998. С.188-192.
58. БондаренкоА.Ф. Маркетинг и менеджмент инноваций. Сумы: Инициатива, 1997. 76с.
59. БромбергГ.В. Оценка инновационных проектов: выбор приоритетов / Рос. агентство по патентам и товарным знакам; Информ.-издат. центр. М.: ИНИЦ Роспатента, 2002. 196с.
60. БубенкоП.Т. Регіональні аспекти інноваційного розвитку: Монографія. X.: Вид-во НТУ ХШ”, 2002. 316с.
61. БуднікевичІ. До питання формування ринку інновацій в Україні // Наук. вісник. Чернівці: Чернівецьк. ун-т, 1999. С.57-61.
62. БуднікевичІ.М. Ринок інновацій: структура та товарний розріз // Соц.-економіч. дослідження в перехідний період. Львів, 2000. - Вип.16. С.290-298.
63. БузниА.Н. Инновационная стратегия в научных организациях. К.: Нива, 1998. 166с.
64. БузникВ.М. Малый высокотехнологический бизнес / Дальневосточ. центр поддержки предпринимательства. Владивосток: Дальнаука, 1996. 61с.
65. БурякП.Ю. Перспективи інноваційної активності у Західному регіоні України та її фінансово-кредитне забезпечення // Соц.-економіч. дослідження в перехідний період. Львів, 2000. Вип.16. С.71-84.
66. БутокО.В. Інноваційні аспекти програми соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998-2000роки // Инвестиционное проектирование устойчивого регионального развития. Донецк, 1998. С.7-11.
67. БутокО.В. Перспективи інноваційної діяльності в Донецькій області // Соц.-економіч. дослідження в перехідний період. Львів, 2000. Вип.16. С.164-169.
68. ВатаманюкУ.З. Податкова та інноваційна політика при розвитку ринку інтелектуальної власності // Наук. вісник. Львів, 1999. Вип.9.13. С.183-188.
69. ВдовіченА.А. Координація інноваційних процесів в умовах структурного реформування // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі XXI століття. К., 2000. Ч.2. С.59-61.
70. ВеличкоН. Взаємодія реформи торговельних підприємств із формуванням і реалізацією інноваційної політики держави // Торгівля і ринок України. Донецьк, 2001. Т.1. Вип. С.21-26.
71. ВерезомськаI.Г. Експертиза інноваційного проектування // Регіональні перспективи. 2000. №2/3. С.57-59.
72. Взаємодія реформи торговельних підприємств із формуванням і реалізацією інноваційної політики держави // Торгівля і ринок України. Донецьк, 2001. Т.1. Вип.12. С.21-26.
73. ВинокуроваЛ.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В.Основи охорони праці: Підручник для професійно-технічних навчальних закладів. К.: Вікторія, 2001. 191с.
74. ВовчукН.І. Ринок інновацій: механізм появи попиту на програмні засоби обробки маркетингової інформації // Населення Карпатського регіону: особливості відтворення, міграційних процесів і зайнятості в умовах реформування економіки та ринку праці. Івано-Франківськ, 1996. С.91-101.
75. ВодачекЛ., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятиях. М.: Экономика, 1989.
76. ВойтюшенкоН.М., Особливості моделювання інновацій в сучасних умовах // Торгівля і ринок України. Донецьк, 1998. С.195-197.
77. ВоликІ. Інноваційно-інвестиційний потенціал як чинник структурної перебудови виробництва // Ефективність реформування української економіки. К., 1999. С.128-130.
78. ВолинськийП.І. Реформування власності та інноваційні процеси в Україні // Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні. Чернівці, 1998. С.163-165.
79.&