ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………..

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРАВОСУДДЯ…………………………………………………………

1.1. Поняття і сутність державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції……………………………………

1.2. Адміністративно-правова природа управлінських відносин в судах………………………………………………………………………….

1.3. Принципи організації та здійснення державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції………………..……

1.4. Організаційно-правові форми здійснення державного управління в сфері забезпечення діяльності органів правосуддя…………..……………

Висновки до Розділу I ……………………………………………………..

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ..

2.1.Адміністративно- правовий статус державних органів забезпечення судової діяльності ………………………………………………………….

2.2. Шляхи та засоби раціоналізації організації судової діяльності..……

2.3. Проблеми удосконалення правового регулювання державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції………

Висновки до Розділу II ……………………………………………………..

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….
3

13

13

36

60

84

103

108

109

130

149

161

165

171

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення і розвиток незалежної судової влади в Україні, поступова реалізація ідеї спеціалізації судів, тенденція до зростання кількісного складу суддів та судового персоналу у зв’язку із збільшенням обсягу справ за зверненнями громадян, створення умов для ефективного і доступного судового захисту конституційних прав і свобод особи, підвищення професійного рівня суддівського корпусу, об’єктивно вимагають створення ефективної і такої, що відповідає умовам сприяння організації діяльності суддів і персоналу судів, системи державного управління в сфері забезпечення діяльності органів правосуддя, формування умов для можливостей самостійного і неупередженого, позбавленого впливу з боку законодавчої і виконавчої гілок влади, здійснення судочинства в державі.
В сучасних реаліях, коли на стан реалізації правосуддя в Україні, і передусім в судах загальної юрисдикції, й досі несприятливо впливають суб’єктивні чинники недостатнього бюджетного фінансування, матеріально-технічного і соціально-побутового забезпечення суддів та працівників апаратів судів, можна спостерігати накопичення негативних проблем під час виконання суддями своїх посадових завдань, їх надмірне перевантаження, що пояснюється відсутністю необхідної методичної та нормативно-правової бази для судової діяльності, недосконалістю системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів органів правосуддя [1; с.9-20]. При цьому особливо важливого значення набувають питання пошуку шляхів належної організації правосуддя в судах першої та апеляційної інстанції за допомогою інструментів модернізації відповідної системи забезпечення їх діяльності, раціонального і виваженого розподілу наявних ресурсів та функціональних обов’язків між службовцями органів правосуддя.
Автором враховані результати проведеного у грудні 2003 року опитування думок суддів місцевих та апеляційного суду Закарпатської області, що підтверджує актуальність теми дослідження, зважаючи на виявлені чинники, які несприятливо впливають на своєчасне, повне і якісне правосуддя за обставин постійного зростання кількості судових справ. Результати опитування суддів свідчать, що поряд з низькою правовою культурою населення і посадових осіб підприємств, установ, організацій, негативний вплив спричиняє існуюча система забезпечення судової діяльності, недостатня нормативна визначеність процедур управління персоналом місцевих та апеляційних органів правосуддя і правового статусу голів цих судів, відсутність системних підходів щодо автоматизації діловодства в судах загальної юрисдикції, механізмів підвищення освітнього рівня працівників судової системи взагалі. Означені негативні тенденції в цілому є характерними для всієї системи місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції в Україні, і не особливістю організаційного забезпечення правосуддя в Закарпатській області.
Судова практика викликає необхідність теоретичного узагальнення існуючих організаційно-правових відносин у сфері забезпечення діяльності органів правосуддя, розробки концепції ефективного здійснення державного управління в органах судової влади України щодо забезпечення діяльності суддів, виявлення і наукової оцінки прогресивних форм та методів судово-управлінської діяльності, втілення принципу наукової організації праці службових осіб судів, запровадження відповідних правових засобів їх практичної реалізації.
Досвід організації роботи більшості вітчизняних правоохоронних органів (МВС, прокуратури, податкової і митної служб та ін.) на основі положень сучасної теорії державного управління визначальною мірою обумовлює доцільність застосування відповідних науково обґрунтованих підходів і щодо здійснення функцій із організаційного забезпечення правосуддя в Україні. В свою чергу це підтверджує необхідність проведення спеціальних монографічних досліджень у даній сфері. Поряд із цим, слід відмітити, що в науці адміністративного права на протязі тривалого періоду не приділялася увага суспільним відносинам, що уходять до предмету правового регулювання цієї галузі права і пов’язані з внутрішньою організацією роботи апарату судової влади. Незважаючи на прийняття нового базового Закону України “Про судоустрій”, вони поки що не стали об’єктом системного аналізу провідних вчених-юристів. А тому, закономірним є те, що ґрунтовне вивчення питань функціонування управлінських відносин у сфері організації діяльності судів загальною юрисдикції в Україні, має актуальне значення і з точки зору розвитку теорії адміністративного права і державного управління.
Незважаючи на сучасний порівняно низький рівень теоретичного забезпечення реалізації організаційного управління в сфері забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції в Україні, необхідно відзначити, що його поступовому практичному удосконаленню у значній мірі сприяє плідна робота Верховного Суду України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України, знання та погляди провідних організаторів судової діяльності – В.Т. Маляренка, В.С. Стефанюка, П.П. Пилипчука, М.Ф. Селівона, Д.М.Притики, В.Я. Карабаня. Особливо слід відмітити появу першої праці колективу вчених і практиків щодо організації судової влади в Україні за редакцією професора А.О. Селіванова, яка була позитивно сприйнята у сфері судочинства.
Фундаментальне значення у справі раціоналізації державного управління забезпеченням діяльності судів в Україні мають також й думки та пропозиції, сформульовані у роботах таких відомих представників вітчизняної науки державного управління та адміністративного права як: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, Є.Б. Кубка, Б.М. Лазарева, Н.Р. Нижник, В.П. Пєткова, Г.І. Петрова, А.О. Селіванова, Ю.О. Тихомирова, М. М. Тищенка, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка, М.К. Якимчука, Ц.А. Ямпольської та ін.
Викладене пояснює, на наш погляд, актуальність обраної теми кандидатської дисертації, її структуру, зміст, а також вибір наукового, нормативно-правового та емпіричного матеріалу, який використовувався під час написання роботи.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми науково-дослідних робіт відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління в Україні”, ґрунтується на положеннях Державної програми організаційного забезпечення діяльності судів на 2003-2005 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 року № 907, наказу Державної судової адміністрації України від 07 листопада 2003 року N 576 “Про затвердження Концептуальних положень реформування організації діяльності судів загальної юрисдикції”.
Зміст та основні положення дисертаційного дослідження знайшли теоретичне обґрунтування, виходячи із практичних потреб, які відповідають основним завданням здійснення судової та адміністративної реформ в Україні.
Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного наукового аналізу функціонування чинної системи державного управління в сфері забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, виробленні пропозицій щодо її оптимізації, удосконалення правового регулювання судово-організаційної роботи за умов побудови в Україні демократичної правової держави, подальшої глобалізації та інформатизації українського суспільства.
Відповідно до поставленої мети автором в дисертації зроблена спроба обґрунтувати та вирішити такі науково та практично значимі завдання:
- на основі існуючої теоретичної бази та чинного законодавства про судоустрій та судочинство встановити сучасний зміст поняття управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції, його сутність, структуру та особливості, з’ясувати місце і роль цієї діяльності у механізмі загальних і спеціальних засад державного управління в Україні;
- за допомогою методу історичного аналізу дослідити основні етапи становлення системи організаційно-матеріального забезпечення судів в Україні для виявлення найбільш характерних тенденцій і перспектив її розвитку;
- встановити природу, специфічні ознаки і закономірності функціонування управлінських відносин у галузі забезпечення діяльності органів правосуддя, теоретично обґрунтувати адміністративно-правовий статус їх учасників, здійснити відповідну наукову класифікацію;
- узагальнити основні форми (прояви) та принципи здійснення управлінської діяльності щодо влаштування роботи загальних судів в Україні, сформулювати рекомендації щодо пріоритетності і обґрунтованості їх найбільш ефективного застосування;
- з’ясувати чинну систему суб’єктів державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції в Україні, на основі аналізу передового зарубіжного досвіду організації роботи відповідних органів і посадових осіб, внести рекомендації щодо концептуальних підходів її подальшого удосконалення;
- виявити шляхи та засоби раціоналізації здійснення державного управління забезпеченням діяльності судів, визначити шляхи розвитку законотворчості у даній галузі.
Об’єктом дослідження є система державного управління в сфері забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції в Україні, закономірності її становлення і функціонування, напрямки розвитку та модернізації.
Предметом дослідження виступають теоретичні проблеми організації і правового регулювання управлінських відносин, пов’язаних із забезпеченням функціонування суддівського корпусу судів загальної юрисдикції та персоналом, який його обслуговує, виявлення шляхів та засобів забезпечення ефективної реалізації завдань правосуддя в Україні.
Методи дослідження. У процесі проведення дослідження використовувалися наступні методи наукового пізнання:
- діалектичний – застосування якого дало можливість, по-перше, проаналізувати наявні погляди щодо поняття, особливостей і характеру державного управління забезпеченням загальних судів у їх єдності та протиріччі, по-друге, побудувати концепцію організації діяльності щодо забезпечення реалізації правосуддя по конкретних цивільних, кримінальних та адміністративних справах, з’ясувати організаційні позасудові функції керівників та інших посадових осіб місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, по-третє, виявити внутрішньо та зовнішньо системні взаємозв’язки і залежності у діючому механізмі організації судової діяльності, по-четверте, встановити відмінні і загальні ознаки правових категорій “організаційне керівництво” та “організаційне забезпечення” в судах;
- історико-правовий – звернення до питань еволюції актів регулювання судової системи дозволило дослідити основні закономірності становлення вітчизняної системи державного управління в сфері забезпечення судів, визначити тенденції і шляхи її оновлення, модернізації;
- системно-структурний – уможливив визначення місця організаційного управління в сфері забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції у системі державного управління та адміністративного права України, встановлення видів й проведення класифікації судово-управлінських відносин, кола їх суб’єктів, виявлення прогалин і недоліків у відповідній нормативно-правовій базі;
- соціологічний – дозволив встановити найбільш важливі та першочергові напрями реформування діяльності з організаційно-матеріального забезпечення місцевих та апеляційних судів в Україні, коло управлінських заходів, запровадження яких сприяє зміцненню довіри до судової влади та зростанню її авторитету в суспільстві;
- порівняльно-правовий - надав змогу дослідити прогресивний досвід організації судової діяльності у різних країнах та правових системах, зробити узагальнення щодо доцільності і можливості його використання в Україні;
- логіко-семантичний – сприяв поглибленню та розвитку категорійного апарату наук державного управління та адміністративного права у сфері налагодження функціонування апарату судів загальної юрисдикції, обґрунтуванню критеріїв для застосування положень теорії наукової організації праці у практичній судово-організаційній діяльності.
Теоретичної основою дослідження є фундаментальні знання наук управління, загальної теорії держави і права, конституційного, адміністративного та інформаційного права, філософії, соціології, сформульовані у працях як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, енциклопедична юридична література.
Емпіричну основу роботи склали дані і статистична інформація щодо організаційного керівництва й забезпечення роботи місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції в Україні, положення Конституції та законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України, рішень Конституційного Суду України та Ради суддів України у даній сфері, локальні правові акти внутрішньоорганізаційного управління апеляційного суду Закарпатської та інших областей України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням теоретичних проблем реалізації державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції в Україні. Новизна міститься у запропонованих автором висновках і положеннях, до числа яких можна віднести наступні:
- визначено поняття державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції як організаційної, розпорядчої, контрольно-технічної, матеріально-фінансової та документально-архівної діяльності керівників (голів та їх заступників) відповідних судів, а також керуючих секретаріатами (апаратами) цих органів судової влади та спеціально створених державних органів виконавчої влади (їх посадових осіб), які відповідно до чинного законодавства України про судоустрій, здійснюють діяльність з організації та забезпечення належної реалізації судочинства в даних судах. Державне управління в судах виключає можливість будь-якого владного впливу на діяльність суддів щодо вирішення конкретних судових справ;
- обґрунтовано правову природу управління в судах загальної юрисдикції як виду державного управління із специфічними ознаками і правовою природою, існування якого обумовлено потребами внутрішньої організації та забезпечення своєчасного розгляду суддями численних судових справ, які знаходяться на вирішені у цих органах судової влади;
- зроблено висновок про те, що реалізація судової влади в Україні не обмежується лише здійсненням судочинства, діяльністю із встановлення істини у кожній конкретній судовій справі, захистом прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а й передбачає створення для цього відповідних організаційних передумов. Функціонування системи судів загальної юрисдикції вказує на діяльність не тільки відповідного корпусу суддів, а й працівників апарату цих судів, закладів, які забезпечують підготовку і перепідготовку кадрів для судової системи, відповідних судово-експертних та науково-дослідних організацій;
- установлена допустимість організаційного керівництва в суді загальної юрисдикції у наш час виключно його керівником (головою суду або його заступниками). Ця діяльність передбачає організацію праці суддів та службовців секретаріату суду з метою налагодження своєчасного, повного і всебічного розгляду кожної направленої їм судової справи, без втручання у процес застосування ними норм матеріального і процесуального права, забезпечення належного ведення архіву та статистики в суді, прийому громадян тощо;
- надані пропозиції про доцільність запровадження електронного діловодства у всіх судах загальної юрисдикції, забезпечення вільного доступу громадян до інформації про рух окремої судової справи за допомогою інформаційних мереж даних, спрямування частини сплаченого за розгляд справи державного мита на покращення умов роботи суддів та працівників апаратів цих судів, посилення вимог до охорони приміщень судів, учасників судових проваджень;
- з огляду на відсутність централізованих програм підвищення кваліфікації голів і суддів місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, їх керівникам рекомендовано укладати спеціальні договори про спільну діяльність для взаємного консультування та обміну досвідом правозастосування, організації проведення відповідних семінарів, курсів із запрошенням на них провідних учених-юристів та суддів вищих органів правосуддя України;
- зроблено висновок про те, що удосконалення правового регулювання діяльності із державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції в Україні, статусу її владних суб’єктів потребує, зокрема, опрацювання і прийняття законів України “Про адміністративні посади в органах судової влади”, “Про Державну судову адміністрацію України”, “Про фінансування судів” тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що винесені на захист основні положення наукової роботи можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого розвитку положень наук державного управління та адміністративного права, як фундамент для здійснення спеціалізованих досліджень окремих аспектів реалізації управління в органах судової влади України, комплексного з’ясування питань правового статусу, форм і методів роботи Державної судової адміністрації України;
- у сфері правотворчості - для прийняття нормативно-правових актів у сфері організаційного керівництва та забезпечення роботи місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції в Україні, удосконалення і деталізації чинного законодавства про судоустрій;
- у навчальному процесі – з метою підготовки і підвищення кваліфікації суддів та працівників апаратів місцевих та апеляційних судів в Академії суддів України, на спеціальному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та у відповідному Інституті Одеської національної юридичної академії;
- у безпосередній організаційній діяльності керівників судів загальної юрисдикції та посадових осіб Державної судової адміністрації України як методичної основи для здійснення їх посадових завдань.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Окремі положення дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях та семінарах: “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (м. Ужгород, 1999 р.), “Проблеми розвитку системи перегляду судових рішень в Україні” (м. Київ, 2003 р.), “Проблеми удосконалення управління в місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції” (м. Київ, 2004 р.) та ін.
Окремі положення дисертації щодо раціоналізації державного управління забезпеченням діяльності судів застосовувалися автором в практичній діяльності на посаді голови апеляційного суду Закарпатської області.
Публікації. За темою дисертації здобувачем опублікована монографія (обсяг 6, 3 умов. друк. арк.) та чотири статті у наукових виданнях, які затверджені як фахові рішеннями ВАК України.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмету дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (200 найменувань). Повний обсяг дисертації складає 170 сторінок (без урахування списку використаних джерел).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки і пропозиції:
1. Державне управління забезпеченням діяльності судів характеризується певними особливостями. Повноваження суб’єкта управління (керівника суду, посадової особи державної судової адміністрації) є при цьому обмеженими (звуженими), порівняно з іншими видами владно-розпорядчої діяльності, що обумовлюється особливостями сфери судової діяльності, яка вимагає суворого дотримання принципу самостійності, незалежності суддів як носіїв судової влади. Межі управлінської діяльності в судах окреслюються потребами організації і забезпечення (матеріального, фінансового, технічного, інформаційного, кадрового) судочинства, розгляду конкретних кримінальних, цивільних, трудових, адміністративних та інших категорій справ.
2. Державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції є організаційною, розпорядчою, контрольно-технічною, матеріально-фінансовою та документально-архівною діяльністю керівників (голів та їх заступників) відповідних судів, а також керуючих секретаріатами (апаратами) цих органів судової влади та спеціально створених державних органів виконавчої влади (посадових осіб державної судової адміністрації), які відповідно до чинного законодавства України про судоустрій, здійснюють діяльність з організації та забезпечення належної реалізації правосуддя в даних судах. Воно має виключати будь-який владний вплив на діяльність суддів з вирішення ними конкретних судових справ.
3. У змісті поняття “державне управління забезпеченням діяльності судів” слід розмежовувати діяльність з організаційного керівництва і матеріально-технічного забезпечення судів. Організаційне керівництво здійснюється, на сьогоднішній день, керівниками відповідних судів і передбачає організацію праці суддів та службовців секретаріатів судів з метою налагодження своєчасного, повного і всебічного розгляду кожної дорученої їм судової справи, без втручання у процес застосування ними норм матеріального і процесуального права, забезпечення належного ведення архіву та статистики в судах, прийому громадян тощо.
Організаційно-матеріальне забезпечення полягає у створенні фінансових, матеріальних, технічних, кадрових, інформаційних та методичних умов для функціонування судів. Воно фактично означає провадження дій щодо задоволення потреб судів, надання їй достатніх матеріальних засобів для функціонування. У наш час організаційно-матеріальне забезпечення місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України та її територіальні управління, а Верховного Суду України, Вищого господарського суду України – секретаріати (апарати) цих судових інстанцій.
4. Здійснюючи державне управління забезпеченням діяльності судів, уповноважені посадові і службові особи практично виконують поставлені перед ними завдання, виступаючи суб’єктами управлінських відносин. Управлінські взаємозв’язки можливо розглядати як своєрідну специфічну форму реалізації завдань державно-організаційної діяльності в сфері уможливлення функціонування судочинства, його фінансового, матеріального, технічного, кадрового, інформаційного та методичного забезпечення, що здійснюється на законодавчій основі і має конкретний прояв функцій державного управління.
5. Суб’єктами державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції в Україні виступають керівники відповідних органів судової влади (голови, заступники голів судів), керуючі апаратами судів (завідуючі секретаріатами), старші секретарі, начальники відділів секретаріату суду, посадові особи Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь.
6. За предметною (функціональною) спрямованістю можна виділяти наступні організаційні дії у сфері забезпечення діяльності судів: а) що мають на меті професійно-кадрове забезпечення функціонування судів; б) з розподілу навантаження між суддями, обов’язків працівників апарату суду; в) пов’язану з проведенням колективних обговорень і сумісним вирішенням певних управлінських проблем суддями; г) з розподілу і використання фінансово-матеріальних ресурсів; в) із встановлення порядку забезпечення і користування організаційно-технічними засобами і канцелярським приладдям; д) направлену на узгодження і підпорядкування діяльності підрозділів і служб секретаріату суду; е) пов’язану з інформаційним, нормативно-правовим і науковим забезпеченням процесу відправлення правосуддя; ж) з вирішення соціально-побутових і санітарно-курортних проблем суддів та службовців апарату суду; з) пов’язану з залученням до відправлення правосуддя народних (присяжних) засідателів.
7. Прикладними цілями діяльності суб’єктів організаційного керівництва в судах (голів судів) має бути: - планування організації роботи суддів щодо дотримання строків розгляду судових справ як кінцевого результату; - розподіл навантаження і управління матеріальними та людськими ресурсами; - видання розпоряджень для підтримання дій працівників в оптимальному режимі судових засідань; - координація використання приміщень для судових засідань; - організація підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів.
8. Принципи державного управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції слід розглядати як вихідні ідеї, настанови щодо уможливлення належної діяльності персоналу конкретного органу правосуддя, що обумовлюються завданнями ефективного здійснення судочинства в окремій адміністративно-територіальній одиниці України. Вони концентрують у собі загальні та спеціальні риси діяльності з управління соціальними системами, виступають окремою підсистемою принципів державного управління. Враховуючи специфіку діяльності у сфері організації функціонування правосуддя, їх можливо розмежовувати безпосередньо на принципи забезпечення функціонування суддів, а також працівників апаратів цих судів, а також зумовлюючі зміст такої діяльності принципи побудови системи судів загальної юрисдикції. При цьому організаційні принципи побудови системи судів мають первинний (установчий) характер, визначають напрямки діяльності з організації забезпечення судової системи, кадрового, професійного задоволення потреб суддів.
9. За існуючих соціально-економічних та умов в Україні найбільш виваженим є такий механізм організаційно-матеріального забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції місцевого та апеляційного рівня, коли це здійснюється спеціально створеною для цього системою органів виконавчої влади – державною судовою адміністрацією. У майбутньому, за обставин стабілізації бюджетних надходжень в казну держави, відповідну систему забезпечення судової діяльності можна буде підпорядкувати Верховному Суду України.
10. У цілях поліпшення існуючого незадовільного стану із охороною приміщень місцевих та апеляційних судів, забезпечення належного захисту життя і здоров’я суддів та свідків, спокою і правопорядку під здійснення правосуддя, вбачається доцільним надати державній судовій адміністрації прав щодо контролю за роботою судової міліції, підпорядкувати її цьому спеціальному органу організації судової діяльності.
11. В аспекті вирішення питань удосконалення державного управління забезпеченням діяльності органів судової влади України особливого значення має здійснення роботи щодо запровадження електронного діловодства у всіх місцевих та апеляційних судах, забезпечення вільного доступу громадян до інформації про рух окремої судової справи за допомогою інформаційних мереж даних, спрямування частини сплаченого за розгляд справи державного мита на покращення технічних умов роботи суддів та працівників апаратів судів, відкриття інформаційних сторінок (сайтів) загальних судів в мережі Інтернет. Це буде сприяти посиленню довіри громадян до судової влади взагалі, зміцненню авторитету правосуддя в Україні.
12. Щойно утворена відповідно до статті 132 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року служба судових розпорядників, на наш погляд, повинна займатися не лише питаннями забезпечення додержання особами, що знаходяться в суді встановлених правил і розпоряджень головуючого у судовому засідання, а й повного супроводження процесу прийняття і розгляду звернень у межах процесуального закону громадян до суду. У зв’язку із цим виваженим може розглядатися покладення на судових розпорядників одночасно і функцій заступників керівників апаратів (секретаріатів) судів загальної юрисдикції, що надаватиме їм достатніх можливостей щодо ефективної і своєчасної організації процесу здійснення правосуддя у різноманітних категоріях справ в межах відповідного суду, спрямування роботи залученого до цього допоміжного судового персоналу.
13. Голова місцевого та апеляційного суду є уповноваженою державою посадовою особою, від якої залежить організація функціонування процесу розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних та інших категорій справ у межах відповідної території держави, сприяння втіленню у життя потенціалу і можливостей судової влади на регіональному рівні. З огляду на це, до його особи слід застосовувати опрацьовані теорією і практикою управління вимоги щодо кандидатур на посади керівників організацій (умовна назва - менеджерів), зокрема, передусім таких як: - здоров’я і фізична бадьорість; - розум і інтелектуальні здібності; - наполегливість, енергійність, мужність у прийнятті рішень, відповідальність; - освіченість; - управлінські здібності (передбачення, вміння готувати план дій, організаційні якості, майстерність спілкування з людьми, здатність об’єднувати і скеровувати зусилля багатьох людей, вміння їх контролювати); - загальна обізнаність у всіх суттєвих чинниках відповідної сфери управління; - компетентність тощо.
14. Чинна система правового регулювання діяльності із організаційного забезпечення роботи судів позначена існуванням значної кількості прогалин і недоліків, які заважають ефективному функціонуванню правосуддя в Україні. А саме, з одного боку, недостатньо визначеним і чітким у відповідному законодавстві є, на сьогодні, правовий статус суб’єктів управлінської діяльності у сфері забезпечення правосуддя. По–друге, фактично поза межами законодавчого регулювання залишаються питання фінансового, матеріально-технічного задоволення потреб судової системи. По-третє, майже відсутнє будь-яке визначення процедур і правил здійснення організаційної роботи у сфері судочинства.
15. Розвиток законодавства України у сфері державного управління забезпеченням діяльності судів має передбачати опрацювання та прийняття законів України “Про адміністративні посади в органах судової влади України”, “Про Державну судову адміністрацію України”, “Про фінансування судової влади України”.
16. При вирішенні питання структурної побудови, зокрема, Закону України “Про Державну судову адміністрацію України” вбачається можливим передбачити у ньому шість глав: - загальні положення; - повноваження, структура і організація роботи Державної судової адміністрації України; - повноваження, система і організація роботи територіальних управлінь Державної судової адміністрації України; - служба в органах Державної судової адміністрації України; - соціально-матеріальні гарантії працівників Державної судової адміністрації України; - заключні положення.
У першій главі цього Закону можливо встановити норми щодо загального правового статусу Державної судової адміністрації України, визначити основні поняття і принципи здійснення діяльності з організаційного забезпечення функціонування судової системи України. Друга глава може стосуватися питань завдань, прав і обов’язків Державної судової адміністрації України, її структури, повноважень Голови і його заступників, колегії цього центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом. У третій главі доцільно передбачити правила щодо правового статусу, функцій і форм діяльності територіальних управлінь Державної судової адміністрації України, визначити їх систему, права і обов’язки керівників цих органів, порядок їх взаємодії з головами місцевих судів тощо. Четверта глава Закону України “Про Державну судову адміністрацію України” може бути присвячена особливостям проходження державної служби в цій спеціалізованій системі органів виконавчої влади, встановлювати вимоги щодо її працівників, питання їх заохочення і притягнення до дисциплінарної відповідальності. У п’ятій главі можливо вирішити проблеми матеріального забезпечення, правового і соціального захисту працівників Державної судової адміністрації України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вісник Верховного Суду України.-2003.- № 2.
2. Глазунова Н.И. Система государственного управления. - М.: Юнити-Дана,2002.- 551с.
3. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності ( політико-правовий аспект). – Х.: Право, 1996.-164 с.
4. Селіванов А., Євграфов П. Конституційна скарга громадян в реаліях сучасності // Право України. – 2003. - №4.
5. Стецовский Ю.И. Судебная власть. Учебное пособие. – М.: Дело, 1999.- 400 с.
6. Блинова Н.В. Судебное управление в СССР. – М.: ВЮЗИ, 1962.-95 с.
7. Божьев В.П., Добровольская Т.Н., Перлов И.Д.. Организационное руководство судами в СССР (судебное управление)/ Под общ. Ред. И.Д.Перлова. – М.: Юрид.лит., 1966.-212с.
8. Ходыревский С.М. Суд и судебное управление. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1976.- 112 с.
9. Агеева Г.Н.Организационное руководство судами: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1978.- 51 с.
10. Стичинський Б. Неупереджене судочинство та юстиція: спільно до реального захисту прав і свобод людини// Право України.- 2001.- № 4.
11. Прийдак М.М. Управление судебными органами в Украине// Право України.-1993.- №7.
12. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональ-ные вопросы): Учебное пособие. – М.:Экономика,2000.-302 с.
13. Организация суда и прокуратуры в СССР: Учебник / Под ред. Н.А.Баженова. – М.:Юрид.лит., 1988.- 288 с.
14. Відомості Верховної Ради України. - 2002.- N 27-28.
15. Урядовий кур'єр. – 2003. - N 241. - 20 грудня
16. Словарь по кибернетике / Под ред. В.С.Михайлевича.- 2-е изд.. – К.: Гл. ред. УСЭ им. М.П.Бажана, 1989.- 751 с.
17. Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 440 с.
18. Селіванов А. Без права порушувати закон // Голос України. – 2003 . - № 213. - 11 листопада
19. Організація судової влади в Україні / За наук. ред. А.О.Селіванова. – К.: Юрінком Інтер, 2002.- 112 с.
20. Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защиты прав и свобод человека// Государство и право.- 1997.- №8.
21. Общая теория государства и права/ Под ред В.В.Лазарева. – М.: Юристъ, 1994. – 360.с.
22. В.А.Лазарева. Судебная власть и уголовное судопроизводство// Государство и право.- 2001.- №5.
23. Петрухин И.А. Правосудие в системе государственных функций// Советское государство и право.- 1991.- №6.
24. Безнасюк А.С., Рустамов Х.У. Судебная власть: Учебник для вузов. – М.: Юнити-Дана, 2002.- 455 с.
25. Чиркин В.Б. Государственное управление. Элементарный курс. - М.: Юристъ, 2001.- 320 с.
26. Селивон Н.Ф. О полномочиях и конфликтах, средствах и независимости (Конституционный Суд Украины)// Закон и бизнес. – 1998. - №7.
27. Государственное управление: основы теории и организации/ Под ред. В.А.Козбаненко. – М.: Статут, 2000.- 912 с.
28. Слепенков И.М., Аверин Ю.П. Основы теории социального управления. - М.: Высшая школа, 1990.- 301 с.
29. Комаров С.А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. – М.: Юрайт, 1998.- 62 с.
30. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. – М.: Зерцало, 1997.- 640 с.
31. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. – М.: Издательство ЮКЭА, 2002.- 832 с.
32. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття і зміст. – К.: Логос, 1999. – 43 с.
33. Смородинский В.С. Судебная власть и защита конституционных прав и свобод граждан// Проблеми законності. Вип. 39:Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. Юрид. акад. України. – 1999.- 220 с.
34. Петрухин И.Л. Проблема судебной власти в современной России// Государство и право. - 2000. - № 7.
35. Философский словарь/ Под ред. И.Т.Фролова. –4-е изд. . – М.: Политиздат, 1981. –445с.
36. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юридическая литература, 1997.- 400 с.
37. Менеджмент у державному управлінні: Навчальний посібник / За заг. ред. д-ра юрид. наук В.П.Пєткова.- Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України. – 2001. – 303 с.
38. Юридична енциклопедія: В 6-т./ Редкол. Ю.С.Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1999.- т.2.- 744 с.
39. Радченко А.И. Основы государственного и муниципального управления: системный подход. Учебник. – Ростов н/Д: Росиздат, 2000. – 520 с.
40. Коваль Л. В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
41. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Харків: Нац. Юрид. акад України імені Ярослава Мудрого, 1996.- 160 с.
42. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект). – К.: Наукова думка, 1985.- 146 с.
43. Основы социального управления: Учебное пособие/ Под ред. В.Н.Иванова.- М.: Высш шк.,2001.- 271 с.
44. Лунев А.Е. Теоретические проблемы государственного управления. - М.: Наука, 1974.-247 с.
45. Новий словник української мови: В 4-т. / Укл. В.Яременко, О.Сліпушко.- К.: Аконіт, 1998.- т.4.-941 с.
46. Карев Д.С. Организация суда и прокуратуры в СССР.- М.: Госюриздат, 1954.- 284 с.
47. Тарасенко Ф.Г. Вопросы организации и деятельности советских судов. – М.: Госюриздат, 1958 . – 135 с.
48. Советское административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова. – М.: Юрид. лит., 1985.- 544 с.
49. Гладун З. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. – Львів: УАДУ при Президентові України, 1996.- 21 с.
50. Адміністративне право України: Підручник/ За ред. Ю.П.Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
51. Кожевников М.В. История советского суда:1917-1956. – М.: Госюриздат, 1957. – 383 с.
52. Собрание законов СССР .- 1924. - №23.
53. Собрание законов СССР .- 1929. - №50.
54. Перлов И.Д. До конца завершить реформу судебного управления в СССР // Советское государство и право. - 1957.- № 2.
55. Відомості Верховної Ради УРСР.- 1963.- № 13.
56. Ведомости Верховного Совета СССР. - 1970.- №36.
57. Тлумачний словник української мови /За ред. проф. В.С.Калашника.- Харків: Прапор, 2002.- 992 с.
58. Собрание узаконений РСФСР. –1917.- № 9.
59. Собрание узаконений РСФСР. –1917.- № 11.
60. Собрание узаконений РСФСР. –1919.- № 2.
61. Собрание узаконений РСФСР. –1923.- № 10.
62. Собрание законов СССР. – 1936. № 40.
63. Ведомости Верховного Совета СССР. –1956. - №12.
64. Ведомости Верховного Совета СССР. –1970. - №36.
65. Офіційний вісник України. – 2002. - N 36.
66. Козлов Ю.М. Административные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1976. – 184 с.
67. Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин// Право України. - 2000. - № 10.
68. Теория государства и права: Учебник для вузов/ Под ред. В.М.Корельского, В.Д.Перевалова. – М.: Норма, 2001.- 616 с.
69. Поленина С.В. Cоциальные аспекты законодательной деятельности // Советское государство и право. – 1981.- №11.
70. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. К.: Ин-т государства и права им. В.М Корецкого НАН Украины, 1995. – 208 с.
71. Мицкевич А..В. Акты высших органов Советского государства. – М.: Юрид.лит., 1967. – 175 с.
72. Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции .- М.: Юристь, 2002. – 410 с.
73. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова.- М.: Юристь, 2000. – 778 с.
74. Четвериков В.С. Административное право России. Общая и особенная части: Учебное пособие. – М.: Инфра-М, 2001. – 245 с.
75. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: БЕК,1996. – 368 с.
76. Советское административное право// Под ред. проф. Р.С.Павловского. – К.: Вища школа, 1986. – 416 с.
77. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право РФ. – М.: Зерцало, 1997. – 672 с.
78. Юсупов В.А. Теория административного права. – М.: Юрид. лит., 1985. – 160 с.
79. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – 3-є вид, стер. – К.: Юрінком Інтер, 2001 – 752 с.
80. Петров Г.И. Советские административно-правовые отношения. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1972.- 157 с.
81. Зайцев И. Административные иски // Российская юстиция. - 1996.- №4.
82. Агапов А.Б. Учебник административного права. – М.: Городец, 1999. –558 с.
83. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей. – М.: Юрид. лит., 1976. – 309 с.
84. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. –187с.
85. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1987. –129 с.
86.Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М.: Юрид. лит., 1980. –176 с.
87. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 142 с.
88. Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М.: Юрид. лит., 1991. – 142 с.
89. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
90. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х томах: Т.1 – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. – 396с.
91. Бабаев В.К.Теория современного советского права. – Н.Новгород: Нижегор. Высш. шк. МВД РСФСР, 1991. – 156 с.
92. Пионтковский А.А. К вопросу о взаимоотношении объективного и субъективного права // Советское государство и право. – 1958. - № 5.
93. Матузов Н.И. О праве в объективном и субъективном смысле: гносеологический аспект// Правоведение. – 1999. - №4.
94. Малеин Н.С. Охраняемый законом интерес// Советское государство и право. – 1980. - №1.
95. Малько А.В. Субъективное право и законный интерес// Правоведение. – 1998. - № 4.
96. Александров Н.Г. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во Московс. ун-та, 1959. – 45 с.
97. Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов/ Под общ. ред. проф. В.С.Нерсесянца. – М.: Инфра-М, 1999. – 832 с.
98. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. – М.: Инфра-М, 2000. – 448 с.
99. Административное право /Под ред. Ю.М.Козлова. – М.: Юрид. лит., 1968. – 575 с.
100. Теория государства и права. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 742 с.
101. Кашанина Т.В., Кашанин А.В. Основы российского права. – Учебник. – М.: Инфра-М- Норма, 1996. –624 с.
102. Сорокин В.Д. Проблемы административного процесса. – М.: Юрид. лит., 1968. – 278 с.
103. Князев С.Н. Управление: искусство, наука, практика: Учеб. пособие. – Минск: Армита- Маркетинг, 2002.- 512 с.
104. Taylor Frederick Winslow. The Principles of Scientific Management (1911).- Portland: Book News Inc., 1992.- 144 c. – c.3-18
105. Сосипатов Е.В. Организация работы народного суда: Автореф. дис… к.ю.н.: 12.00.08 – уголовное право и процесс/ Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М., 1974.- 22 с.
106. Бихтимиров М.Х. Правовое положение председателя районного (городского) народного суда и его деятельность: Автореф. дис… к.ю.н.: 12.00.08 – уголовное право и процесс/ Казанский государственный университет им В.И.Ульянова- Ленина. – Казань, 1974. – 23 с.
107. Эмерсон Г. Двенадцать принципов производительности труда. Пер. с англ. - М. : Бизнес-информ, 1997. - 197 с.
108. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник. – К.: Національна академія внутрішніх справ МВС України, 1999. – 702 с.
109. Відомості Верховної Ради України. –1998. - № 25.
110. Відомості Верховної Ради .- 1993. - N 52.
111. Офіційний вісник України. –2001. - N 28.
112. Офіційний вісник України. –2002. - N 23.
113. Офіційний вісник України. –2003. - N 27.
114. Хаманцева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. – М.: Ин- т государства и права РАН, 1997.
115. Офіційний вісник України. - 2002. - № 40.
116. Офіційний вісник України. - 2002. - № 45.
117. Гаращук В.М. Контроль і нагляд у державному управлінні. – Навч. Посібник. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – 55 с.
118. Офіційний вісник України. 2002 - N 21.
119. Агеева Е.А. Формы управленческой деятельности исполкомов местных Советов. – М.: Юрид. лит., 1973. – 104 с.
120. Советское административное право: Методы и формы государственного управления /Редкол.: д-ра юрид. наук Ю.М. Козлов [и др.], Ин-т гос. и права АН СССР. – М.: Юрид. лит., 1977. – 334 с.
121. Селивон Н.Ф. Исполнительный комитет местного Совета. – К.: Политиздат Украины, 1978. – 72 с.
122. Бахрах Д.Н. Форма государственного управления //Советское государство и право. – 1983. – № 4.
123. Старосьцяк Е. Правовые формы административной деятельности. – М.: Госюриздат, 1959. – 330 с.
124. Евтихиев И.И., Власов В.А. Административное право СССР. – М.: Госюриздат, 1946. – 288 с.
125. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с.
126. Ямпольская Ц. А. Органы советского государственного управления в современный период. – М.: Изд-во АН СССР, 1954. – 228 с.
127. Попова В.И. Социалистическая законность в деятельности местных Советов депутатов трудящихся. – М.: Госюриздат, 1954. – 208 с.
128. Васильев А.С. Административное право Украины (Общая часть). Учебное пособие. – Х., Одиссей, 2001. – 288 с.
129. Гаєвський Б.А. Основи науки управління: навчальний посібник. – 2-ге видання, стереотип. – К.: МАУП, 1998. – 112 с.
130. Величко В.О. Організаційно-правові діяльності місцевих державних адміністрацій: Дисерт...к.ю.н.: 12.00.02 /Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2001. – 193 с.
131. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник /Під заг. ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. – 177 с.
132. Рябченко О.П. Державне управління економікою України (адміністративний аспект): Дис... д.ю.н.: 12.00.07 /Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2000. – 466 с.
133. Административное право /Под ред. А.Е. Лунева. – М.: Юрид. лит, 1967. – 603 с.
134. Васильев Р.Ф. Акты управления. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 140 с.
135. Богуцький В.В. Акты государственного управления: Курс лекций. – Х.: Нац. юрид. акад. Украины, 1996. – 18 с.
136. Лазарев Б.М. Управленческое решение и акт государственного управления //Акты управления (вопросы теории): Межвуз. сб. науч. тр. /Отв. ред. Р.Ф. Васильев. – Иваново: ИГУ, 1987. – 146 с.
137. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – 384 с. - с. 211
138. Кувакин С.В. Організаційні форми управління органами внутрішніх справ: загальнотеоретичний аспект: Дис... к.ю.н.: 12.00.07 /Запорізький юридичний інститут МВС України. – Запоріжжя, 2001. – 198 с.
139. Гончаренко Т. Модельные суды на Украине //Юридическая практика. – 2003. – № 27. – 8 июля
140. Офіційний вісник України. – 2003. - N 22.
141. Кропліс Л. Судова влада на колінах // Вечірня газета. – 2002. – № 42.- 12 листопада
142. Шевчук Ю. Право на неупередженість //Голос України. – 2002. - № 141. – 6 серпня
143. Зубець Г. Ми керуємося законом, і тільки законом // Юридичний журнал. – 2002. - №4.
144. Ківалов С. Щодо особливостей нового Закону України “Про судоустрій” //Юридичний вісник. – 2002. – 1-7 червня
145. Ківалов С.В, Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 321 с.
146. Притика Д. Правові проблеми судового управління // Право України. – 2003. - № 3.
147. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – 378 с.
148. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997.– 48 с.
149. Кисіль С.П. Організаційно-структурні аспекти виконавчої влади в Україні: Автореф. дис… к. ю. н.: 12.00.07 // Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1997. – 15 с.
150. Суд справедлив, когда о нем заботятся // Власть и политика. – 2003. - №45. – 7-13 листопада
151. Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 40.
152. Офіційний вісник України. – 2003. - № 10.
153. Приймаченко О. Бідна Феміда коштує дорого// Дзеркало тижня. – 2003. -№ 40. – 18-24 жовтня
154. Офіційний вісник України. - 2003. - N 49.
155. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду// Право України. – 2004. - № 1.
156. Филашов М. За судей взялись всерьез// Киевские ведомости. – 2003. – №70.- 1 апреля
157. Кивалов С.В. Судья – недоучка опасен для общества// «Комсомольская правда» в Украине. – 2003. - №52. – 26 декабря
158. Офіційний вісник України . - 2002. - N 42.
159. Войтюк І. Куди піти навчатися служителям Феміди? // Юридична газета. – 2004. - №2. – 28 січня
160. Офіційний вісник України. – 2000. - N 37.
161. Володина Ю. Перспективы обеспечения судебной системы//Юридическая практика. – 2002. - №39.
162. Перший випуск професійних суддів// Юридичний вісник України. - 2003.- №28. - 12-18 липня
163. Вісник Верховного суду України. - 2003.- N 1.
164. Вісник Конституційного суду України. – 2002.- N 2.
165. Офіційний вісник України. – 1999. - N 27.
166. Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення судів на регіональному рівні (нормативна база, проблеми та шляхи її вирішення). – К.: Юстініан, 2003. – 400 с.
167. Електронно-технічне забезпечення діяльності судової влади// Право України. – 2000. - №4.
168. Відомості Верховної Ради. – 2003. - N 36.
169. Погром у Косівському районному суді // Газета “Доба”. – 2003. - №59 (333). – 8 серпня
170. Поршнев А.Г. Управление организацией. Учебник. – М.: Инфра - М, 2003. - 716 с.
171. Теорія і практика управління персоналом: Навч. – метод. посібник/ Авт.-уклад. Г.В.Щекін. – К.: МАУП, 1998. –256 с.
172. Питер Э. Лэнд. Менеджмент – искусство управлять: Пер. с англ. – М.: Инфра-М, 1995. – 144 с.
173. Державне управління і менеджмент: Навч. посібник/ За заг. ред. Г.С. Одінцової. – Х. : Харків. філія УАДУ при Президентові України, 2002. – 492 с.
174. Лютанс Фред Концепция организационного поведения : прошлое как пролог к настоящему и будущему// Проблемы теории и практики управления. – 1997.– № 1.
175. Управление - это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тэйлор, Г.Форд. Сб. сост. Г.Л. Подвойский. – М.: Республика, 1992. – 349 c.
176. Судебное делопроизводство и менеджмент/ Office of Democracy and Governance Bureau for Democracy, Conflict, and Humanitarian Assistance U.S. Agency for International Development. – Washington, 2002.- 42 c.
177. Офіційний вісник України. – 2003. - N 29.
178. Селіванов А. Співпраця суддів на договірних засадах// Право України. – 2004. - №2.
179. Офіційний вісник України. – 2002. - №8.
180. Офіційний вісник України. – 2002. - №22.
181. Офіційний вісник України. – 2001. - №1.
182. Офіційний вісник України. – 2000. - № 24.
183. Розгляд судами справ про злочини у сфері обігу наркотичних засобів у 2001-2002 рр. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - №6.
184. Офіційний вісник України. – 2003. - №22.
185. Дулов А. Нравственные основы культуры судебной деятельности // Юстиция Беларуси. – 2000. - №1.
186. Евграфов П.Б. Законодательные акты СССР и их роль в укреплении социалистической законности. – К.: УМК ВО, 1989. – 66 с.
187. Керимова Т.В. Социальный прогресс и управление. – М.: Политиздат, 1980. – 174 с.
188. Малько А.В. Механизм правового регулирования//Правоведение. – 1996. - №3.
189. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
190. Погребной И.М. Теория права: Учебное пособие. – Х.: Основа, 2003. – 128 с. 191. Общая теория государства и права: Учебник/ Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристь, 2000. – 520 с.
192.Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М.: Изд. г-на Тихомирова М.Ю., 1998. – 798 с. – с.379
193. Офіційний вісник України. – 1999. - № 50.
194. Відомості Верховної Ради України. -1992. - N 27.
195. Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 50.
196. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - N 15.
197. Собрание законодательства Российской Федерации. – 1998. - N 2.
198. Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 5.
199. Российская газета. – 1999.- №31. – 18 лютого
200. Офіційний вісник України. – 2003. - №25.