ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП  3

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНІ КОМІТЕТИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ
ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 9

1.1. Загальна характеристика органів виконавчої
влади - 9
1.2. Місце та роль державних комітетів у системі
органів виконавчої влади - 27

Висновки до розділу 1  53

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ
КОМІТЕТІВ - 55

2.1. Державний комітет як орган виконавчої влади  55

2.2.Нормативно-правове регулювання діяльності
державних комітетів - 82

Висновки до розділу 2 - 107

РОЗДІЛ 3. ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ТА ПРАВО-
ВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНИХ КОМІТЕТІВ  110

3.1. Система державних комітетів  110
3.2. Правовий статус державних комітетів - 135

Висновки до розділу 3 - 173

ВИСНОВКИ  176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  183

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. В Україні, за десять років її незалежності, сформувалась власна система органів виконавчої влади, яка, однак, як засвідчила практика її функціонування, потребувала докорінних змін. Гальмуючи процес соціально-економічних і політичних реформ, вона була внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від потреб сьогодення. Це зумовлювалось поєднанням у названій системі як інститутів, що залишилися у спадок від радянської доби, так і нових, які сформувалися у період незалежності України. Тому з метою усунення існуючих недоліків, вдосконалення системи органів виконавчої влади та їх правового статусу Президентом України було прийнято рішення про проведення адміністративної реформи, одним із завдань якої є формування ефективної організації виконавчої влади перш за все на центральному рівні управління.
Як відомо, за чинним законодавством до центрального рівня управління виконавчої влади разом з деякими іншими органами належать державні комітети. На глибоке переконання автора, неефективність та суперечливість їх діяльності породжені, поряд з іншими причинами, її недостатньо чітким нормативно-правовим регулюванням. Так, укази Президента України хоча і закріплюють поділ системи центральних органів виконавчої влади на окремі види, але майже не встановлюють різниці між ними, що призводить до невизначеності їх місця в цій системі. Разом з тим регулювання правового статусу державних комітетів як центральних органів виконавчої влади нормами Конституції України є мінімальним, закон про них поки що відсутній, що спричиняє необмежену владу Президента України з питань встановлення основних засад діяльності даних органів. Це зумовлює нестабільність системи центральних органів виконавчої влади, зокрема і державних комітетів. В зв’язку з цим державні комітети не рідко перетворюються у міністерства і навпаки. Фактично роль окремих органів не завжди відповідає продекларованому статусу, це стосується і державних комітетів. Крім того, вирішення Президентом України питань щодо організації, системи повноважень і порядку діяльності державних комітетів, як і інших центральних органів виконавчої влади, суперечить ст.120 Конституції України. Як зазначено в цій статті, названі питання визначаються Конституцією та за законами України.
Варто також зауважити, що свого часу метою утворення державних комітетів як державних органів було здійснення координації і забезпечення єдності діяльності інших органів, підприємств і установ, які їм не підпорядковані, з питань, що мали значення для всіх або ряду галузей. Що стосується міністерств, то вони були органами галузевого управління, які керували, як правило, певною системою підпорядкованих органів, підприємствами та установами, безпосередньо впливаючи на їх діяльність. Однак на сучасному етапі відбулось невиправдане звуження обсягу міжгалузевих повноважень державних комітетів і розширення його щодо міністерств. Це призвело до дестабілізації роботи ряду державних комітетів і невизначеності їх ролі в системі органів виконавчої влади, а також до некерованості певних міжгалузевих сфер.
Існують і інші недоліки, які поряд з вказаними повинні бути усунуті в процесі здійснення адміністративної реформи. Проте, практичні заходи стосовно реалізації останньої потребують серйозного наукового забезпечення. Не варто сподіватись на позитивні зрушення, якщо ні процес проведення адміністративної реформи, ні діяльність органів управління не будуть мати науково обґрунтованих параметрів. З огляду на це стає важливим не лише аналіз матеріалів з питань діяльності державних комітетів, а й утворення достатньої теоретичної бази, яка б дозволила найбільш конструктивно вирішити ряд назрілих проблем, пов’язаних з вдосконаленням системи та правового статусу названих органів.
Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність фундаментальних розробок теоретичних і практичних питань діяльності державних комітетів, їх взаємовідносин з іншими державними органами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з Концепцією розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, схваленою Вченою Радою Інституту законодавства Верховної Ради України і Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики та Державною програмою розвитку законодавства України до 2002 року, схваленою Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 р.
Мета і задачі дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний аналіз системи, правового статусу та практики діяльності державних комітетів України як одного із видів органів виконавчої влади, визначення їх місця і ролі серед інших державних органів, що здійснюють управлінські функції, а також розробка пропозицій по вдосконаленню правового регулювання їх функціонування.
Виходячи з поставленої мети передбачається вирішити наступні задачі:
- з’ясувати співвідношення системи органів виконавчої влади та системи органів державного управління;
- узагальнити історію розвитку державних комітетів як органів державного управління;
- охарактеризувати у загальних рисах особливості здійснюваної органами виконавчої влади діяльності та визначити місце і роль державних комітетів в системі органів держави;
- науково обґрунтувати визначення державного комітету;
- встановити специфічні ознаки державних комітетів як одного із видів центральних органів виконавчої влади;
- дослідити існуючу систему державних комітетів та сформулювати пропозиції щодо її вдосконалення;
- розглянути деякі аспекти практичної діяльності державних комітетів для з’ясування і усунення перешкод, що заважають її успішному здійсненню;
- проаналізувати нормативно-правову базу, яка регулює діяльність державних комітетів, з метою встановлення її прогалин і недоліків та за результатами цього аналізу розробити пропозиції щодо її вдосконалення;
- проаналізувати сутність правового статусу державних комітетів і за результатами даного аналізу розробити пропозиції стосовно його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є адміністративно-правові та інші суспільні відносини, які складаються в процесі діяльності державних комітетів як центральних органів у системі виконавчої влади України по здійсненню покладених на них завдань.
Предметом дослідження є законодавство, яке регулює діяльність державних комітетів та деяких інших державних органів, а також практика їх діяльності.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні наукові методи: логічний, діалектичний, матеріалістичний, історико-правовий, аналізу і синтезу, соціологічний, прогностичний. Так, історичний метод був використаний при аналізі змісту діяльності державних комітетів в радянський період та на сучасному етапі їх існування, порівняльно-правовий – при аналізі нормативно-правової бази, яка регулює діяльність міністерств та державних комітетів з метою встановлення специфіки останніх тощо.
Нормативну та теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять: 1) положення Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів України, які визначають систему та правовий статус державних органів, в тому числі державних комітетів; 2) праці українських і російських спеціалістів в основному у галузі теорії держави та права, конституційного та адміністративного права – В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Ю.М. Козлова, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, В. К. Колпакова, В.В. Копєйчикова, Б.П. Курашвілі, М.І. Матузова, Б.М. Лазарєва, В.Ф. Опришка, В.С. Проніної, В.Ф. Сіренка, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цвєткова, Л.П. Юзькова, Ц.А. Ямпольської та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у сучасній українській правовій науці теоретико-прикладним, монографічним і комплексним дослідженням системи та правового статусу державних комітетів як центральних органів виконавчої влади.
Наукову новизну визначають положення даної дисертаційної роботи, які автор виносить на захист:
- вперше у вітчизняній науці робиться спроба класифікації особливостей, що лежать в основі діяльності державних комітетів і дозволяють виділити їх в окрему групу органів;
- автор обґрунтовує власне визначення поняття державного комітету як одного з центральних органів виконавчої влади, який здійснює особливий вид діяльності і наділений відповідними повноваженнями;
- зроблена пропозиція про необхідність усунення конституційних протиріч, що визначають окремі повноваження Верховної Ради України і Президента України у сфері правового регулювання питань, пов’язаних з організацією і діяльністю органів виконавчої влади (п. 12 ст. 92 та п. 15 ст. 106 Конституції України);
- з метою вдосконалення правового регулювання діяльності державних комітетів, визначення їх системи пропонується розробити і прийняти окремий закон про цей специфічний вид центральних органів виконавчої влади або ж врегулювати їх діяльність в окремому розділі закону “Про центральні органи виконавчої влади”;
- визначено співвідношення і відмінності між системою органів державного управління і органами виконавчої влади;
- досліджений історичний процес становлення і розвитку державних комітетів;
- вперше зроблена спроба встановити відмінності, які існують між державними комітетами та міністерствами, з урахуванням змін, які відбулись у правовому статусі останніх внаслідок проведення адміністративної реформи;
- враховуючи наявні теоретичні розробки та сучасну практику, автор подає власне бачення змісту поняття міжгалузевого управління, яке повинно віддзеркалювати не лише особливий характер компетенції державних комітетів, а й форми та методи державного управління, які ними використовуються;
- вперше на основі проведеного комплексного дослідження змісту масиву нормативно-правових актів, які регулюють діяльність державних комітетів, автор пропонує такі напрями його вдосконалення, як: а) здійснення систематизації відповідних нормативно-правових актів з метою приведення їх у відповідність із Конституцією України; б) прийняття нових нормативно-правових актів України; в) внесення змін і доповнень до чинних, які спрямовані на усунення протиріч, прогалин та інших недоліків;
- на основі аналізу існуючої системи державних комітетів, викладено перелік органів виконавчої влади, діяльність яких не відповідає змісту визначеного поняття “державний комітет” і зроблені пропозиції про необхідність її впорядкування;
- автором запропонований ряд рекомендацій щодо вдосконалення сучасного правового статусу державних комітетів шляхом відповідного вирішення питань їх підпорядкованості, підзвітності, підконтрольності та відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати дисертаційного дослідження мають прикладне і науково-практичне значення. Насамперед, висновки та пропозиції, сформульовані автором дисертаційної роботи, можуть бути використані при вдосконаленні Конституції України, розробці законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність центральних органів виконавчої влади, зокрема і державних комітетів, а також реалізовані при формуванні стратегії вдосконалення їх практичної діяльності. Крім того отримані результати дослідження можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та лекційних курсів таких дисциплін, як “Конституційне право”, “Адміністративне право”, “Сучасні проблеми державного управління”, “Конституційні основи розвитку законодавства в Україні”, “Державна влада і організація роботи органів державного управління”, “Правознавство” та інших.
Апробація результатів дисертації була здійснена на семінарських та практичних заняттях по навчальних курсах “Конституційне право”, “Адміністративне право”, “Правознавство”. Крім того, вони апробовані у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях, що проводились Інститутом законодавства Верховної Ради України, - “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (6-7 жовтня 1999 рік, м. Київ), “Парламентаризм в Україні: теорія та практика” (26 червня 2001 рік, м. Київ), розробці проекту Закону “Про центральні органи виконавчої влади”.
Публікації. Результати досліджень були опубліковані автором у колективній монографії [1, с. 153-168], у статті у фаховому виданні, визначеному Вищою Атестаційною Комісією України [2], у шістьох збірниках наукових праць [3, 4, 5, 6, 7, 8], у двох матеріалах і тезах конференцій [9, 10].
Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 181 сторінки, в т.ч. список використаних джерел на 10 сторінках включає 158 найменувань.

Список літератури

В И С Н О В К И

Проголошення України суверенною і незалежною державою, прийняття Конституції України започаткувало новий етап розвитку суспільства та держави, обумовило нагальну потребу, як реформування інститутів публічної влади, так і вдосконалення правових засад нашого життя. Для вирішення таких важливих завдань на державному рівні було прийнято рішення про необхідність здійснення державно-правової реформи, складовою якої є адміністративна реформа.
Одним із суттєвих напрямів адміністративної реформи є вдосконалення системи та правового регулювання діяльності центральних органів виконавчої влади, серед яких важливе місце посідають державні комітети. Безсистемність їх створення, недосконалість правового регулювання їх функціонування обумовили не лише актуальність а й необхідність дисертаційного дослідження адміністративно-правових проблем діяльності державних комітетів.
До найбільш узагальнених висновків та пропозицій сформульованих у дисертації необхідно віднести наступні:
1. Державні комітети належать до числа органів держави, і їм властиві риси, які визначають зміст поняття “державний орган”, а саме:
а) створюються ініціативою держави і виступають її офіційними представниками при управлінні відповідними сферами суспільного життя;
б) кожний орган вирізняється тільки йому належним правовим статусом, який визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок взаємовідносин з іншими державними органами та організаціями;
в) для виконання своїх завдань вони наділені специфічними повноваженнями, які за природою є державно-владними.
2. Державні комітети належать до державних органів, які здійснюють особливий вид державної діяльності – державне управління  як центральні органи виконавчої влади.
3. Державні комітети як центральні органи мають особливий порядок формування. Однак, на противагу Кабінету Міністрів України та місцевим державним адміністраціям, порядок формування яких передбачений конституційними нормами, вони мають створюватись на основі законів та підзаконних нормативно-правових актів.
4. Специфіка державних комітетів обумовлюється міжгалузевим характером їх діяльності, який поширюється і на не підпорядковані їм безпосередньо органи управління, шляхом реалізації відповідних міжгалузевих функцій. При цьому не організується безпосередньо вся діяльність об`єктів управління, а регулюються лише окремі її напрямки, чим забезпечується єдність дій, яка має загальнодержавне значення.
5. Аналіз системи органів державного управління показав, що будь-яка зміна співвідношення міжгалузевих і галузевих функцій в діяльності кожного органу, відповідне їх збільшення або зменшення стає однією з важливих передумов зміни виду цього органу, а саме – перетворення його з державного комітету в міністерство або навпаки.
6. Міжгалузевий координаційно-регулюючий характер управлінської діяльності є специфічною ознакою, яка повинна об`єднувати державні комітети і відмежовувати їх від міністерств.
7. З метою забезпечення здійснення міжгалузевих функцій державного управління за межами своєї системи державні комітети повинні мати відповідні організаційно-правові засоби впливу на безпосередньо не підпорядковані їм органи управління, підприємства, організації та установи. Під час реалізації функцій міжгалузевого управління державні комітети займають особливе, надвідомче становище щодо інших органів державного управління, підприємств, установ і організацій, на які поширюють свою компетенцію.
8. Відсутність чіткого нормативно-правового розмежування системи органів галузевої і міжгалузевої компетенції обумовлюють необхідність встановлення єдиного для всіх державних комітетів переліку специфічних ознак, який би закріплювався в окремому розділі Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” або в окремому законі “Про державні комітети України”. Це сприяло б запобіганню створенню органу як державного комітету, з правовим статусом міністерства, як це спостерігається нині у практиці державного будівництва.
9. Сутність державного комітету характеризується чотирма групами властивих йому ознак. Перша група характеризує його як державний орган і тим самим дозволяє відокремити його від інших організаційних утворень. Друга їх група характеризує його як орган виконавчої влади, що дає можливість стверджувати – діяльність державного комітету повинна мати виконавчо-розпорядчий характер, на відміну від діяльності законодавчого та судових органів. Третя група ознак свідчить про те, що державний комітет є центральним органом виконавчої влади з відповідною для нього системою закріплених повноважень. Остання, четверта група ознак характеризує державний комітет як орган, який займає особливе місце серед центральних органів виконавчої влади і здійснює міжгалузеву діяльність, маючи для цього надвідомчі повноваження. Названа група повноважень визначає особливість державних комітетів, як окремого виду органів виконавчої влади.
10. Державні комітети можна визначити як органи держави, які мають державно-владні повноваження надвідомчого характеру внаслідок чого здійснювана ними виконавчо-розпорядча діяльність носить міжгалузеве спрямування.
11. Міжгалузевий характер діяльності державних комітетів обумовлює особливість методів і форм державного управління, які ними застосовуються.
12. Відсутність визначених у законі спеціальних ознак, притаманних лише державним комітетам дає можливість утворювати в їх системі не властиві для неї органи. Зважаючи на це, необхідно, по-перше, визначити в законі правовий статус державних комітетів, враховуючи особливість їх діяльності. Це пов’язано з тим, що, як і будь-який державний орган, державні комітети можуть діяти лише в межах визначеної компетенції, а з огляду на те, що вони здійснюють управління стосовно не підпорядкованих їм об’єктів, ефективність їх діяльності прямо залежить від чіткості визначення законом правового статусу. По-друге, необхідно внести зміни в існуючу систему державних комітетів шляхом виключення з неї органів, які не відповідають їхньому статусу.
13. Законодавством поки що чітко не вирішене питання про підпорядкованість державних комітетів. Аналіз Конституції України та інших нормативно-правових актів дає можливість зробити висновок, що державні комітети є органами, підпорядкованими Кабінету Міністрів України. Разом з тим, ні Конституція України, ні закон “Про Кабінет Міністрів України” (прийнятий Верховною Радою України, але не підписаний главою держави), ні індивідуальні положення про державні комітети прямо не вказують на це. Водночас, встановлена наявність відносин підпорядкування між державними комітетами і Президентом України. Так, останній, за Основним Законом, утворює, реорганізовує та ліквідовує центральні органи виконавчої влади, може застосовувати заходи відповідальності щодо їх керівників, визначає правовий статус органу та вирішує інші питання. Тобто фактично державні комітети мають два керівних центри і подвійне підпорядкування – Президенту і Кабінету Міністрів України, при тому, що органом, якому вони юридично підпорядковуються можна визнати лише Кабінет Міністрів. Це питання потребує чіткого законодавчого врегулювання.
14. Питання підконтрольності державних комітетів детального нормативно-правового врегулювання не має. Фактично існуюча підконтрольність державних комітетів Президенту України потребує детального врегулювання на рівні закону. Водночас, необхідно провести чітке розмежування між контрольними функціями Президента України і Кабінету Міністрів України з метою уникнення подвійного контролю, який призводить до дублювання і паралелізму в управлінській діяльності, зниження її ефективності.
15. З метою усунення конституційних протиріч необхідно внести зміни до п.12 статті 92 та п. 15 статті 106 Конституції України щодо чіткого розмежування окремих повноважень Верховної Ради і Президента України.
На думку автора дисертаційного дослідження, реалізація зазначених висновків і пропозицій сприятимуть, як вдосконаленню системи і правового статусу державних комітетів як важливої ланки системи центральних органів виконавчої влади нашої держави, так і усунення прогалин і протиріч у правовому регулюванні їх діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Інформація, зв'язок і телекомунікації в Україні: економіка, право, управління / Довгий С.О., Ільницький Д.О., Литвин В.М., Макаренко А.В., Максимова С.В. – К.: Укртелеком, 2001. – 783 с.
2. Макаренко А. Щодо співвідношення понять “орган виконавчої влади” та “орган державного управління”// Право України. – 2000. - №6. – С. 23-25.
3. Макаренко А.В. Нормативно-правове регулювання діяльності державних комітетів // Правове регулювання економіки: Зб. наук. пр. – К.: КНЕУ. – 2000. - №1. – С. 127-137.
4. Макаренко А.В. Місце та роль державних комітетів у системі органів виконавчої влади // Правове регулювання економіки: Зб. наук. пр. – К.: КНЕУ. – 2001. - №2. – С. 123-135.
5. Макаренко А.В. Місце державних комітетів у системі органів виконавчої влади // Правове регулювання економіки: Зб. наук. пр. – К.: КНЕУ. – 2002. - №3. – С.
6. Макаренко А.В. Державні комітети – складова системи органів виконавчої влади // Законодавство України: проблеми удосконалення: Зб. наук. пр. – К.: Інститут законодавства ВРУ. – 2001. – С. 232-244.
7. Макаренко А.В. Питання підконтрольності державних комітетів як центральних органів виконавчої влади // Парламентська реформа: теорія та практика: Зб. наук. пр. – К.: Інститут законодавства ВРУ. – 2001. – С. 108-210.
8. Makarenko A. Rechtliche Aspekte der Abhaltung von Referenden in der Ukraine und die Rolle der Exekutivorgane dabei (Правовые аспекты проведения референдумов в Украине и роль в этом органов исполнительной власти) // FOWI. - Wien: Wirtschafts Universitat. – 2000. - №72. – Р. 1-17; 55-70.
9. Макаренко А.В. Систематизація законодавства та її вплив на діяльність органів виконавчої влади // Матеріали Міжнар. науково-практич. конф. “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики”. – К.: Інститут законодавства ВРУ. – 1999. – С. 483-488.
10. Макаренко А.В. Щодо проекту майбутнього закону “Про міністерства, інші органи виконавчої влади” // Матеріали Міжнар. науково-практич. конф. “Парламентаризм в Україні: теорія і практика”. – К.: Інститут законодавства ВРУ. – 2001. – С. 549-554.
11. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2001. — 236 с.
12. Основи правознавства: Навчальний посібник / Ківалов С.В., Баймуратов М.О., Біла Л.Р., Полянський Ю.Є., Додін Є.В. — К. : Знання, 2001. — 364 с.
13. Денисов А.И. Теория государства и права. - М.: Юрид. лит., 1980. – 215 с.
14. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави і права. - К.: Юрінформ, 1995. – 185 с.
15. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
16. Советское административное право / Под ред. Р.С. Павловского. – Киев: Вища школа, 1986. – 415 с.
17. Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления в современный период. - М.: Юрид. лит., 1954. - 165 с.
18. Василенков П.Т. Органы советского государства и их система на современном этапе. - М.: Юрид. лит., 1967. – 230 с.
19. Манохин В.М. Органы советского государственного управления. – Саратов, 1962. – 138 с.
20. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. – М.: Советская энциклопедия, 1984. – 415 с.
21. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления (понятие и конституционная система). - М.: Юрид. лит., 1960. - С. 189 с.
22. Сиренко В.Ф. Интересы - власть – управление. – К.: Наук. думка, 1991. - 154 с.
23. Відомості Верховної Ради України. - 2000 р. - № 21.  Ст.162.
24. Петров Г.И. О понятии органа государственной власти в СССР // Вестник Ленингр. ун-та. – 1956. – №5. – С. 81-86.
25. Конституція України. – К.: Інститут законодавства ВРУ, 1996.
26. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки.- М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.
27. Власов В.А. , Студеникин С.С. Советское административное право. – Иркутск, 1959. – 280 с.
28. Кислицин И.М. К вопросу о понятии советского государственного управления. - М.: Юрид.лит., 1957. – 165 с.
29. Авер’янов В.Б. Державне управління: теорія і практика. – К.: Юрінформ, 1998. – 530 с.
30. Советское административное право. Государственное управление и административное право.  М.: Юрид. лит., 1978. – 257 с.
31. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. М.: Юрид. лит., 1987. – 280 с.
32. Атаманчук Г.В. Сущность государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1979. – 153 с.
33. Советское административное право / Д.Н. Бахрах, Е.В. Додин, Я.А. Здир, В.М. Манохин, В.И. Новоселов и др./ Под ред. В.М.Манохина. – М.: Юрид. лит., 1977. – 544 с.
34. Ананов И.Н. Исполнительная и распорядительная деятельность органов государственного управления // Вопросы советского административного и финансового права. - 1952. № 4. – С. 24-29.
35. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М.: Юринформцентр, 1998. – 792 с.
36. Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 1998. - 52с.
37. Козлов Ю.М. Советское административное право: Пособие для слушателей.  М.: Знание, 1984. – 120 с.
38. Цвєтков В.В. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. - К.: Знання, 1998.  580 с.
39. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе.  М.: Наука, 1978.  336 с.
40. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. - М.: Юрид. лит., 1975. – 175 c.
41. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. - Киев: Вища школа, 1983. – 180 с.
42. Власов В.А. Советский государственный аппарат. - М.: Юрид. лит., 1959. – 165 с.
43. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966.  156 с.
44. Дюрягин И.Я. Право и управление.  М.: Юрид. лит., 1981. – 135 с.
45. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
46. Демократизация аппарата управления / В.В. Цветков, В.Ф. Сиренко, М.Ф. Орзих и др. / Отв. ред. В. В. Цветков, В. Ф. Сиренко. – К.: Наук. думка, 1990. — 297 с.
47. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – Монографія. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2002. – 724 с.
48. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2001. – Т.3. – 792 с.
49. Конституции (Основные Законы) Союзных Советских Социалистических Республик. – М.: Известия Советов народных депутатов СССР, 1985. – 743 с.
50. Опрышко В.Ф. Правовые основы государственного управления качеством продукции. К.: Вища школа, 1986. – 230 с.
51. Голосніченко І.П. Програма вивчення дисципліни "Адміністративне право". – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 1999. - 26 с.
52. Козлов Ю.М. Административное право. - М.: Юрид. лит., 2000. – 230 с.
53. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка.  Харків: Право, 2000.  520с.
54. Козлов Ю.М. Советское административное право. - М.: Юрид. лит., 1973. – 260 с.
55. Голос України. – 1999. - 18 грудня.
56. Офіційний Вісник України. - 1999.  № 50.
57. Відомості Верховної Ради України.  1999.  № 20-21.  Ст.190.
58. Відомості Верховної Ради України. - 1999.  № 11.  Ст. 79.
59. Сборник нормативно-правовых актов Автономной Республики Крым. - 1998. - № 12. - ст. 1008.
60. Алехин А.П. Основы отраслевого управления народным хозяйством. - М.: Юрид. лит., 1980. – 145 с.
61. Советское административное право: Основы управления народным хозяйством / Под ред. Ю.М. Козлова, Б.М. Лазарева и др. - М.: Юрид. лит., 1981. – 330 с.
62. Пронина В.С. Конституционный статус органов межотраслевого управления. - М.: Юрид. лит., 1981. – 158 с.
63. Правовое положение министерств. - М.: Юрид лит., 1971. – 180 с.
64. Офіційний Вісник України. - 2000.  № 30.
65. Козлов Ю.М. Координация в управлении народным хозяйством СССР.  М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.  172 с.
66. Студеникина М.С. Государственный контроль в сфере управления. - М.: Юрид. лит., 1974.  159 с.
67. Козлов Ю.М. Органы государственного управления. - М.: Юрид. лит., 1960. – 200 с.
68. Козлов Ю.М. Соотношение государственного и общественного управления в СССР. - М.: Юрид. лит., 1966. – 230 с.
69. Волков Н.А. Органы советского государственного управления в современный период. - Казань.  1962. – 280 с.
70. Пронина В.С. Центральные органы управления народным хозяйством. - М.: Юрид. лит., 1971. – 380 с.
71. Фролов Е.С. Проблемы межотраслевого государственного управления // Управление и право. - М.: Юрид. лит., 1980. – 89 с.
72. Урядовий кур'єр. – 1998. - 15 січня.
73. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 33.
74. Пешков А.Б. Проблемы административно-правового метода регулирования советских общественных отношений. – Иркутск, 1974. – 152 с.
75. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. - М.: Юрид. лит., 1972.  280 с.
76. Козлов Ю.М. Методы управления народным хозяйством СССР / Советское государство и право. - 1968. - № 4. – С. 75-80.
77. Офіційний Вісник України. - 2000. - № 22.
78. Офіційний Вісник України. – 1999. - № 22.
79. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 31.
80. Офіційний Вісник України. – 1997. - № 46.
81. Аппарат управления социалистическим государством. - М.: Юрид. лит., 1976. – Ч. 1. – 285 с.
82. Правовые формы межотраслевого управления / Под ред. Ю.М. Козлова.  М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.  240 с.
83. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 29.
84. Ямпольська Ц.А. О развитии структурно-организационных форм государственного управления / Советское государство и право. – 1964. - №6. – С. 24-29.
85. Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР “О повышении роли государственных комитетов и их ответственности за развитие отраслей промышленности” от 11 января 1963 г. / Сборник Постановлений СССР. – 1963. - № 1.
86. Офіційний Вісник України. – 1998. - № 2.
87. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 43.
88. Онищук Н.В. Методы государственного управления внедрением научно-технических достижений. - Киев: Вища школа, 1990. – 157 с.
89. Козлов Ю.М. Основы советского административного права. - М.: Знание, 1975. – 310 с.
90. Якуба О.М. Советское административное право (общая часть). - Киев.: Вища школа, 1975. – 150 с.
91. Советское административное право. Методы и формы государственного управления. - М.: Юрид. лит., 1977. – 230 с.
92. Юсупов В.А., Волков Н.А. Научные основы государственного управления в СССР. – Казань: Каз. ун-т, 1972. – 138 с.
93. Відомості Верховної Ради України.  1992.  № 43.  Ст. 608.
94. Відомості Верховної Ради України.  1990.  № 52.  Ст. 650.
95. Николаева М.Н. Нормативные акты министерств и ведомств СССР. - М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
96. Новоселов В.И. Законность актов управления. - М.: Юрид. лит., 1968. - 110 с.
97. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 20.
98. Голос України. – 2000. - 15 серпня.
99. Офіційний Вісник України. – 1998. - № 10.
100. Відомості Верховної Ради України.  1990.  № 33.  Ст. 482.
101. Відомості Верховної Ради України.  1991.  № 26.  Ст. 291.
102. Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 34. – Ст. 274.
103. Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 30-31. – Ст. 194.
104. Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 27.  Ст. 289.
105. Урядовий кур'єр. - 2000. - 12 січня.
106. Офіційний Вісник України. – 1998. – № 10.
107. Урядовий кур'єр. – 1996. - 28 березня.
108. Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 20.
109. Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 22.
110. Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 21.
111. Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 23.
112. Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 22.
113. Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 24.
114. Урядовий кур'єр. – 2000. - 15 серпня.
115. Сидорчук В.К. Правовое положение государственных комитетов союзных республик. - Киев: Вища школа, 1987. – 267.
116. Ведомости Верховного Совета СССР 1957, № 11.
117. Ведомости Верховного Совета СССР 1965, № 39.
118. Словарь иностранных слов. М.: Юрид. лит., 1973. – 1680 с.
119. Советский энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова. - М.: Совет. энцикл., 1982. – 2657 с.
120. Словарь русского языка / Под ред. С.И. Ожегова. - М.: Рус. язык, 1969. – 1095 с.
121. Опрышко В.Ф. Правовые основы управления народным хозяйством. - К.: Вища школа., 1979. –135 с.
122. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. - М.: Знание, 1983. – 89 с.
123. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Під ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Укр. енцикл., 1999. - Т.2. – С. 741.
124. Азовкин И.А. Научно-техническая революция как один из факторов, влияющих на систему органов государственного управления // Государственное управление в СССР в условиях научно-технической революции. - М.: Юрид. лит., 1978. – 171 с.
125. Доков Д., Захаров В. Система органов государственного управления социалистических стран и факторы, определяющие эту систему // Аппарат управления социалистического государства. М.: Юрид. лит., 1976. - Ч. 1. – 350 с.
126. Советское право: Учебник / В.Ф. Опрышко, О.А. Костюченко и др.; Под ред В.Ф. Опрышко.  Киев: Вища школа, 1990. – 580 с.
127. Урядовий кур'єр. – 2000. - № 72.
128. Офіційний Вісник України. – 1999. - № 48.
129. Аналіз видатків на утримання органів державного управління України (в 1994-1999 роках).- К.: Вид-во Рахункової палати, 2000 р. – Вип. 4. – 25 с.
130. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 8.
131. Урядовий кур'єр. – 1997. - 4 грудня.
132. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 25.
133. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 35.
134. Габричидзе Б.Н. Конституционный статус органов Советского государства. - М.: Юрид. лит., 1982. – 340 с.
135. Алексеев С.С. Теория государства и права. - М.: Юрид. лит., 1985. - 475 с.
136. Теория государства и права: Учебник. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. – 2-е изд. – 328 с.
137. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 4.
138. Философский энциклопедический словарь. - М.: Изд-во полит. лит., 1989. – 845 с.
139. Краткий словарь по социологии. - М.: Изд-во полит. лит., 1989. – 560 с.
140. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности.  М.: Юрид. лит., 1987. – 420 с.
141. Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 19. Ст. 134.
142. Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 20. Ст. 99.
143. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. К.: Інститут зак-ва ВРУ. - 2000 р. – 120 с.
144. Відомості Верховної Ради.  1991.  № 33.  ст. 446.
145. Офіційний Вісник України. – 2001. – № 28.
146. Офіційний Вісник України. – 2000. - № 48.
147. Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 13. Ст. 64.
148. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук. - К. – 1999. – 23 с.
149. Офіційний Вісник України. - 1998. - № 33.
150. Офіційний Вісник України. – 1998. - № 5.
151. Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53.
152. Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 43.
153. Офіційний Вісник України. – 1999. - № 21.
154. Бачило И.Л. Функции органов управления. - М.: Юрид. лит., 1976. – 200с.
155. Офіційний Вісник України. – 2000. – № 33.
156. Офіційний Вісник України. – 2000. - №15.
157. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 1.
158. Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 12-13. - Ст.92.