Державно-правові погляди Павла Скоропадського

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………...….................…….. 4

РОЗДІЛ 1
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ, ГРОМАДСЬКА ТА ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО…......………......……….........……...…. 12

1.1. Життєвий шлях та формування державно-правових поглядів Павла Скоропадського…..............................................................….............……...… 12
1.2. Державотворча діяльність Павла Скоропадського.….....……...….. 27
1.3. Діяльність Павла Скоропадського на еміграції..…….....…......… 47
Висновки до розділу……………………………..……………..…....…... 62

РОЗДІЛ 2
ПОГЛЯДИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО НА ДЕРЖАВУ...….…..…. 64

2.1. Погляди П.Скоропадського на суверенітет
України ………………………….……………...........…….....………..... 64
2.2. Погляди П.Скоропадського на форму держави…........……............82
2.3. Павло Скоропадський про консервативний монархізм..........…. 104
2.4. Погляди П.Скоропадського на соціальну
функцію держави ..............................................................……………. 117
Висновки до розділу…………………...……………………...….…... .130

РОЗДІЛ 3
ПОГЛЯДИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО НА ПРАВО.…..........…......135

3.1. Місце права в політичній концепції Павла
Скоропадського......................................................................................... 135
3.2. Визначення Павлом Скоропадським основ законотворчості
в Українській Державі........................................................................…. 144
3.3. Проблема примусу в державно-правових поглядах Павла
Скоропадського.……......................................................................…….158
Висновки до розділу………..……………………....……………….…. 169

ВИСНОВКИ……………………………………...……………..……….171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….....…......………….……....176

В С Т У П

Ак¬ту¬а¬ль¬ність те¬ми до¬слі¬джен¬ня. Здо¬бут¬тя Укра¬ї¬ною не¬за¬ле¬ж¬но¬с¬ті ста¬ло однією із най¬бі¬ль¬ших гео¬по¬лі¬ти¬ч¬них по¬дій ХХ ст., зна¬ме¬ну¬ва¬ло фо¬р-ма¬ль¬ний кі¬нець Радянського Союзу, від¬бу¬ло¬ся як яви¬ще сві¬то¬гля¬д¬но¬го ха¬ра-к¬те¬ру, що ви¬ма¬гає на¬у¬ко¬во¬го осми¬с¬лен¬ня на ос¬но¬ві нових кон¬це¬п¬ту¬а¬ль¬них під¬хо¬дів. Від¬но¬в¬лен¬ня укра¬ї¬н¬сь¬кої дер¬жа¬ви і роз¬бу¬до¬ва дер¬жа¬в¬но¬с¬ті по¬ве¬р-та¬ють укра¬ї¬н¬ців до вла¬с¬них дер¬жа¬в¬ни¬ць¬ких тра¬ди¬цій, дер¬жа¬во¬тво¬р¬чо¬го про¬це¬су, до не¬зни¬щен¬ної ідеї са¬мо¬стій¬ної та со¬бо¬р¬ної Укра¬ї¬ни. Ця ідея ма¬ла рі¬з¬ний ви¬гляд, але в укра¬ї¬н¬сь¬кій по¬лі¬ти¬ко-¬пра¬во¬вій ду¬м¬ці зав¬жди на¬го¬ло¬шу-ва¬ло¬ся на “тя¬г¬ло¬с¬ті” (без¬пе¬ре¬р¬в¬но¬с¬ті) про¬це¬су її вті¬лен¬ня.
На по¬ча¬т¬ку ХХ сто¬літ¬тя укра¬ї¬н¬сь¬ка по¬лі¬тич¬на та пра¬во¬ва ду¬м¬ка прой¬ш-ла шлях, у зви¬чай¬них умо¬вах роз¬ра¬хо¬ва¬ний на де¬ся¬ти¬річ¬чя. Дер¬жа¬ва як ідея, як прак¬ти¬ч¬не вті¬лен¬ня стає ор¬га¬ні¬зу¬ю¬чим центром ідей¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬них та сві¬то¬гля¬д¬них роз¬ме¬жу¬вань, з’єд¬нань, угру¬по¬вань, упо¬до¬бань, сим¬па¬тій та ан¬ти¬па¬тій.
Ідей¬ні суперечності, кон¬ф¬лі¬к¬ти по¬ча¬т¬ку ХХ сто¬літ¬тя ма¬ли рі¬з¬ні лі¬нії роз¬ви¬т¬ку, різ¬ну пе¬р¬с¬пе¬к¬ти¬ву. Най¬го¬с¬т¬рі¬шим і найа¬к¬ту¬а¬ль¬ні¬ши¬ми бу¬ли су¬пе-ре¬ч¬но¬с¬ті між “фе¬де¬ра¬лі¬з¬мом” і “са¬мо¬с¬тій¬ни¬ц¬т¬вом” у пи¬тан¬ні дер¬жа¬в¬но¬го су-ве¬ре¬ні¬те¬ту Укра¬ї¬ни, між ре¬с¬пу¬б¬лі¬кан¬сь¬кою та мо¬на¬р¬хі¬ч¬ною те¬н¬де¬н¬ці¬єю у вста¬но¬в¬лен¬ні фо¬р¬ми дер¬жа¬ви і від¬по¬від¬но, між од¬но¬осі¬б¬ною й ко¬ле¬гі¬а¬ль¬ною вла¬дою, між на¬ці¬о¬на¬ль¬ним і со¬ці¬а¬ль¬ним у змі¬с¬ті дер¬жа¬ви та ре¬во¬лю¬цій¬них пе¬ре¬тво¬рень, між іде¬о¬ло¬гі¬я¬ми кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му, со¬ці¬а¬лі¬з¬му, на¬ці¬о¬на¬лі¬з¬му та бі-ль¬шо¬ви¬з¬му.
Ці фу¬н¬да¬ме¬н¬та¬ль¬ні кон¬ф¬лі¬к¬ти ста¬но¬в¬лять не тіль¬ки іс¬то¬рію по¬лі¬тич¬ної і пра¬во¬вої ду¬м¬ки в Укра¬ї¬ні, а й ви¬зна¬ча¬ють стра¬те¬гію роз¬ви¬т¬ку укра¬ї¬н¬сь¬кої дер¬жа¬ви у ХХІ сто¬літ¬ті. Іс¬то¬ри¬ч¬ні фра¬г¬ме¬н¬ти бо¬ро¬ть¬би ідей до¬зво¬ля¬ють зро¬зу¬мі¬ти об’¬єк¬ти¬в¬не й су¬б’єк¬ти¬в¬не у роз¬ви¬т¬ку су¬час¬ної дер¬жа¬ви, вла¬ди, су-с¬пі¬ль¬с¬т¬ва. Су¬час¬не по¬лі¬тич¬не жит¬тя в Укра¬ї¬ні - су¬пе¬ре¬ч¬ли¬ва й ду¬же скла¬д¬на сфе¬ра, в якій ви¬рі¬шу¬ють¬ся фу¬н¬да¬ме¬н¬та¬ль¬ні про¬бле¬ми май¬бу¬т¬ньо¬го укра¬ї¬н-сь¬ко¬го на¬ро¬ду, зо¬к¬ре¬ма, тра¬ди¬цій¬ні (іс¬то¬ри¬ч¬ні) кон¬ф¬лі¬к¬ти. За цих умов зро¬с-тає роль на¬у¬ки про по¬лі¬тич¬ні та пра¬во¬ві ідеї ми¬ну¬ло¬го, ак¬ту¬а¬ль¬ним стає ана-ліз дер¬жа¬в¬них та пра¬во¬вих по¬гля¬дів іс¬то¬ри¬ч¬них по¬ста¬тей, без яких не¬ми¬с¬ли-ма об’¬єк¬ти¬в¬на іс¬то¬рія дер¬жа¬ви і пра¬ва Укра¬ї¬ни. По¬стать П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го бу¬ла по¬єд¬ну¬ю¬чим еле¬ме¬н¬том у си¬с¬те¬мі зв’я¬з¬ків: тра¬ди¬цій¬на укра¬ї¬н¬сь¬ка кон-се¬р¬ва¬ти¬в¬на ідея – ге¬ть¬ма¬нат (кон¬се¬р¬ва¬ти¬в¬на фо¬р¬ма укра¬ї¬н¬сь¬кої дер¬жа¬ви 1918 р.) – ге¬ть¬ман¬сь¬кий рух ( фо¬р¬ма гро¬мад¬сь¬кої ді¬я¬ль¬но¬с¬ті при¬хи¬ль¬ни¬ків укра¬ї¬н¬сь¬ко¬го кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му).
У дер¬жа¬во¬тво¬р¬чій та гро¬мад¬сь¬кій ді¬я¬ль¬но¬с¬ті П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ідеї укра¬ї¬н¬сь¬ко¬го кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му ле¬га¬лі¬зу¬ва¬лись і вті¬лю¬ва¬ли¬ся. Про¬тя¬гом жит¬тя від¬бу¬ла¬ся транс¬фо¬р¬ма¬ція П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го від сти¬хій¬но¬го ре¬а¬лі¬за¬то¬ра кон-се¬р¬ва¬ти¬в¬них цін¬но¬с¬тей до впли¬во¬во¬го те¬о¬ре¬ти¬ка укра¬ї¬н¬сь¬ко¬го кон¬се¬р¬ва¬ти¬з-му та мо¬на¬р¬хі¬з¬му у фо¬р¬мі ге¬ть¬ман¬с¬т¬ва.
Ве¬ли¬кої ва¬ги на сьо¬го¬дні¬ш¬ньо¬му ета¬пі дер¬жа¬во¬тво¬рен¬ня в Укра¬ї¬ні на¬би-ра¬ють ідеї кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му. Зо¬к¬ре¬ма, мо¬ва йде про та¬кі ос¬но¬в¬ні йо¬го прин¬ци-пи як: те¬ри¬то¬рі¬аль¬ний па¬т¬рі¬о¬тизм, що дає мо¬ж¬ли¬вість ско¬н¬со¬лі¬ду¬ва¬ти усіх гро¬ма¬дян Укра¬ї¬ни, не¬зва¬жа¬ю¬чи на на¬ці¬о¬на¬ль¬ну, мо¬в¬ну чи пар¬тій¬ну при¬на¬ле-ж¬ність; су¬с¬пі¬ль¬ний плю¬ра¬лізм, який за¬пе¬ре¬чує мо¬ні¬с¬ти¬ч¬ні те¬о¬рії, що го¬во-рять про не¬до¬пу¬с¬ти¬мість вклю¬чен¬ня в про¬цес управ¬лін¬ня чи по¬бу¬до¬ви дер-жа¬ви ет¬ні¬ч¬но та кла¬со¬во “чу¬жих” еле¬ме¬н¬тів; на¬то¬мість про¬по¬ну¬єть¬ся роз¬ви-ток ди¬фе¬ре¬н¬ці¬йо¬ва¬но¬го со¬ці¬а¬ль¬но¬го ор¬га¬ні¬з¬му, що змі¬ц¬нює під¬ва¬ли¬ни дер-жа¬в¬но¬с¬ті. Ра¬зом із со¬ці¬а¬ль¬ним плю¬ра¬лі¬з¬мом іс¬ну¬ють по¬лі¬тич¬ний і ре¬лі¬гій-ний плю¬ра¬лізм, які пе¬ред¬ба¬ча¬ють мо¬ж¬ли¬вість по¬стій¬ної, ле¬га¬ль¬но ви¬зна¬ної опо¬зи¬ції і рі¬в¬но¬пра¬в¬ність усіх ві¬ро¬спо¬ві¬дань, те¬о¬рію еліт, яка пе¬ред¬ба¬чає її фо¬р¬му¬ван¬ня за прин¬ци¬пом вза¬є¬м¬них по¬сту¬пок і со¬ці¬а¬ль¬но¬го ком¬п¬ро¬мі¬су, за-лу¬чен¬ня ча¬с¬ти¬ни ста¬рої елі¬ти до но¬во¬го дер¬жа¬во¬тво¬рен¬ня.
Сьо¬го¬дні, ко¬ли по¬лі¬тич¬ний спектр Укра¬ї¬ни зно¬ву ха¬ра¬к¬те¬ри¬зу¬єть¬ся пе-ре¬ва¬жан¬ням со¬ці¬а¬ль¬но¬го ра¬ди¬ка¬лі¬з¬му, не¬спро¬мо¬ж¬ні¬с¬тю ос¬но¬в¬них по¬лі¬тич-них сил до¬ся¬г¬ти кон¬со¬лі¬да¬ції та по¬до¬ла¬ти кри¬зо¬ві яви¬ща в еко¬но¬мі¬ці та су¬с-пі¬ль¬с¬т¬ві, зве¬р¬нен¬ня до ідей кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му має ці¬л¬ком прак¬ти¬ч¬не зна¬чен¬ня. Йо¬го фу¬н¬к¬ція в но¬вих умо¬вах по¬ля¬гає не у по¬бо¬рю¬ван¬ні лі¬вих сил, чи ін¬ших по¬лі¬тич¬них опо¬не¬н¬тів, а у по¬до¬лан¬ні од¬но¬бі¬ч¬но¬с¬ті су¬с¬пі¬ль¬но¬го роз¬ви¬т¬ку, змі-ц¬нен¬ні тра¬ди¬цій, до¬ся¬г¬нен¬ні ста¬бі¬ль¬но¬с¬ті і пра¬во¬по¬ряд¬ку в дер¬жа¬ві, при¬ще¬п-лен¬ня су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ву ус¬ві¬до¬м¬лен¬ня ро¬лі елі¬ти, по¬лі¬тич¬ної куль¬ту¬ри, це¬р¬к¬ви, дер¬жа¬ви, при¬ва¬т¬ної вла¬с¬но¬с¬ті.
Ак¬ту¬а¬ль¬ність за¬сто¬су¬ван¬ня ідей кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му для су¬с¬пі¬ль¬но¬го роз¬ви¬т-ку Укра¬ї¬ни по¬в’я¬за¬на та¬кож з тим, що у су¬час¬но¬му сві¬ті він де¬мон¬струє свою зда¬т¬ність адеква¬т¬но ре¬а¬гу¬ва¬ти на гло¬ба¬ль¬ні змі¬ни со¬ці¬а¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч-ної та еко¬но¬мі¬ч¬ної си¬ту¬а¬ці¬ї. На за¬хо¬ді кон¬се¬р¬ва¬тизм зміг вмі¬ло по¬єд¬на¬ти вла-с¬ти¬ві йо¬му тра¬ди¬цій¬но зва¬же¬ні під¬хо¬ди до ви¬рі¬шен¬ня пи¬тань роз¬ви¬т¬ку дер-жа¬ви, су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва з лі¬бе¬ра¬ль¬ни¬ми в еко¬но¬мі¬ці.
В Укра¬ї¬ні по¬гля¬ди і осо¬б¬ли¬во дер¬жа¬в¬на ді¬я¬ль¬ність Па¬в¬ла Ско¬ро¬пад¬сь-ко¬го до¬сить ча¬с¬то ви¬сві¬т¬лю¬ють¬ся з ді¬а¬ме¬т¬ра¬ль¬но про¬ти¬ле¬ж¬них по¬зи¬цій: від по¬в¬но¬го не сприй¬нят¬тя до тво¬рен¬ня по¬лі¬тич¬но¬го та дер¬жа¬в¬но¬го ідо¬ла, зра¬з-ка “си¬ль¬ної ру¬ки”, яка так по¬трі¬б¬на укра¬ї¬н¬цям. Емо¬цій¬ний, за¬по¬лі¬ти¬зо¬ва¬ний під¬хід до ана¬лі¬зу до¬би Ге¬ть¬ма¬на¬ту та по¬ста¬ті Ге¬ть¬ма¬на не до¬зво¬ляє ус¬ві¬до-ми¬ти по¬гля¬ди та дії П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го як яви¬ще, ха¬ра¬к¬те¬р¬не для укра¬ї¬н¬сь¬кої кон¬се¬р¬ва¬ти¬в¬ної тра¬ди¬ції, укра¬ї¬н¬сь¬кої іс¬то¬рі¬ї. То¬му на¬у¬ка, зо¬к¬ре¬ма іс¬то¬ри¬ко--пра¬во¬ва, ро¬бить спро¬би об’¬єк¬ти¬в¬но¬го і ком¬пле¬к¬с¬но¬го на¬у¬ко¬во¬го до¬слі¬джен-ня Ге¬ть¬ма¬на¬ту, по¬гля¬дів та ді¬я¬ль¬но¬с¬ті йо¬го тво¬р¬ця - П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го.
Те¬о¬ре¬ти¬ч¬ну ос¬но¬ву до¬слі¬джен¬ня ста¬но¬в¬лять пра¬ці ві¬до¬мих уче¬них-¬те¬о-ре¬ти¬ків і іс¬то¬ри¬ків дер¬жа¬ви і пра¬ва, зо¬к¬ре¬ма: Т.Г. А¬н¬д¬ру¬сяка [3], П.П. Гай--Ни¬ж¬ника [23;24], В.І¬. Го¬рє¬лова [31-33], С.В. Гри¬бо¬є¬дова [36], Т.В. За¬ру¬ди [62], С.М.Ко¬ника [70], М.Л. Ко¬пи¬ле¬н¬ко, О.¬Л¬.¬ Ко¬пи¬ле¬н¬ка [72], В.С. Ку¬ль¬чи-ць¬кого [78], О.¬М¬.¬ Ми¬ро¬не¬н¬ка [91;92], М.І¬. ¬Мі¬ро¬ш¬ни¬че¬н¬ко, В.І¬. ¬Мі¬ро¬ш¬ни¬че-н¬ко [95], С.Є¬.¬ Мя¬ко¬ти [96], Ю.¬ Па¬в¬ле¬н¬ка [108], Г.В. Па¬па¬кіна [110], Р.Я¬.¬ Пи-рога [113], Ф.М. Про¬да¬нюка [113;120], В.А¬. По¬ту¬ль¬ни¬ць¬кого [118;119], В.О .Ру¬м’я¬н¬цева [125], О.П. Ре¬єнта [122;124], О.¬С¬. ¬Ру¬б¬льова [124], О.¬В¬. -Ти¬мо¬щука [141;142], Б.Й. Тищика [146], М.В. То¬ме¬н¬ка [145], Т.О¬.¬ Ха¬р¬че¬н¬ка [152], Ю.¬ Х¬ра¬мова [108], О.¬І¬.¬ Я¬ре¬мен¬ко [185].
Основними джерелами дослідження є архівні матеріали, зосереджені Центральним Державним архівом органів влади та управління у м. Києві у фондах Ради Міністрів Української Держави, Міністерства земельних справ, Міністерства військових справ, Головного управління Генерального штабу, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції, Головної квартири гетьмана, Міністерства закордонних справ.
Особливістю цих фондів є велика кількість офіційних матеріалів, зокрема, правових актів, що дозволяє аналізувати ті погляди П.Скоропадського, які реалізовувались у державотворчій та правотворчій практиці.
Дані архівні матеріали дають змогу наново, без викривлень і застарілих догм розглянути постать П.Скоропадського, і з критичної точки зору дослідити та оцінити його державно-правовий світогляд. Зва¬же¬ний під¬хід до цих дже¬рел до¬зво¬ляє все¬бі¬ч¬но і об’¬єк¬ти¬в¬но оці¬ню¬ва¬ти по¬гля¬ди П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го, кра¬ще зро¬зу¬мі¬ти їх су¬пе¬ре¬ч¬ли¬вість і в той же час ба¬га¬то-ви¬мі¬р¬ність.
Зв’я¬зок ро¬бо¬ти з на¬у¬ко¬ви¬ми про¬гра¬ма¬ми, пла¬на¬ми, те¬ма¬ми. Ди¬се¬р-та¬цій¬не до¬слі¬джен¬ня ви¬ко¬на¬но від¬по¬ві¬д¬но до Те¬ма¬ти¬ки пріо¬ри¬те¬т¬них на¬пря-м¬ків ди¬се¬р¬та¬цій¬них до¬слі¬джень на пе¬рі¬од 2002-2005 рр., за¬твер¬дже¬ної На-ка¬зом МВС Укра¬ї¬ни від 30 че¬р¬в¬ня 2002 р. №635.
Ме¬та й завдання до¬слі¬джен¬ня. Метою дисертаційного дослідження є формування системних знань про державно-правові погляди П.Скоропадського як складову частину українського консерватизму і ідейну основу гетьманського руху в Україні початку та середини ХХ століття. Для досягнення цієї мети необхідно виділити такі завдання:
- поповнити і узагальнити знання про життєвий шлях та державницьку діяльність П.Скоропадського як фактори формування його державно-правових поглядів;
- з’ясувати стан дослідження державно-правових поглядів П.Скоропадського у працях істориків держави та права, політичних і правових вчень, правознавців;
- визначити та проаналізувати еволюцію ідей П.Скоропадського про державу та право, встановити її основні етапи;
- дослідити напрями розвитку поглядів П.Скоропадського на державу та державність України і суверенітет державної влади (інституційний);
- простежити процес становлення та узагальнити погляди П.Скоропадського на право, розглянути їх головні елементи – погляди на законотворчу діяльність та проблеми державного примусу;
- виявити особливості реалізації державно-правових поглядів П.Скоропадського у державотворчій практиці Української Держави та гетьманського руху в еміграції і визначити місце спадщини гетьмана в історії української політичної та правової думки.
Об’¬єк¬том до¬слі¬джен¬ня є про¬це¬с ста¬но¬в¬лен¬ня та роз¬ви¬т¬ку по¬гля¬дів Па¬в-ла Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го на державу та право.
Пред¬ме¬том до¬слі¬джен¬ня є особливості державно-правових поглядів П.Скоропадського у системі політичної та правової думки України.
Ме¬то¬ди дослідження. Специфіка об’єкта дослідження обумовила максимальне використання різних методів наукового пізнання як відносно самостійних системно зорганізованих способів дослідження.
У дослідженні було використано філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціально-наукові методи. Пріоритетними серед них стали наступні: діалектичний, за допомогою якого в дослідженні встановлені роль життєвого шляху та державницької діяльності П.Скоропадського у формуванні його державно-правових поглядів; системно-структурний метод, який дозволив з’ясувати структуру досліджуваного об’єкта, та місце державно-правових поглядів П.Скоропадського у системі політичної та правової думки України; історико-правовий метод використано для розуміння еволюції ідей П.Скоропадського про державу та право та зв’язку ідей з державотворчою та правотворчою діяльністю; формально-юридичний метод застосовувався у процесі дослідження нормативно-правових актів Української Держави; конкретно-пошуковий – при аналізі, актуалізації та класифікації архівних і друкованих джерел.
На¬у¬ко¬ва но¬ви¬з¬на оде¬р¬жа¬них ре¬зуль¬та¬тів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній історії політичних та правових вчень монографічним дослідженням державно-правових поглядів П.Скоропадського.
У ди¬се¬р¬та¬ції до¬слі¬дже¬но по¬гля¬ди ге¬ть¬ма¬на на су¬ве¬ре¬ні¬тет дер¬жа¬ви, со¬ці-а¬ль¬ну фу¬н¬к¬цію, фо¬р¬му дер¬жа¬ви, про¬бле¬му при¬му¬су, за¬ко¬но¬тво¬р¬чо¬с¬ті, що да¬ло мо¬ж¬ли¬вість ви¬зна¬чи¬ти від¬но¬шен¬ня П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го до дер¬жа¬в¬но--пра¬во¬вих явищ в кон¬текс¬ті укра¬ї¬н¬сь¬кої та за¬ру¬бі¬ж¬ної дер¬жа¬в¬но-¬пра¬во¬вої ду-м¬ки.
У результаті дослідження сформульовані такі положення, які ви¬но¬сять-ся на за¬хист:
1. Запропоновано но¬вий кон¬це¬п¬ту¬а¬ль¬ний під¬хід, з виокремленням трьох основних ета¬пів фо¬р¬му¬ван¬ня, роз¬ви¬т¬ку та ево¬лю¬ції дер¬жа¬в¬но-¬пра¬во-вих по¬гля¬дів П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го. Пе¬р¬ший етап ха¬ра¬к¬те¬ри¬зу¬єть¬ся на¬ці¬о¬на¬ль-ним са¬мо¬ус¬ві¬до¬м¬лен¬ням, ста¬но¬в¬лен¬ням ори¬гі¬на¬ль¬них, дер¬жа¬во¬тво¬р¬чих за сво¬їм ха¬ра¬к¬те¬ром по¬гля¬дів П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го. На дру¬го¬му ета¬пі по¬гля¬ди П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ап¬ро¬бо¬ва¬ні і до¬по¬в¬не¬ні прак¬ти¬кою дер¬жа¬в¬но¬го бу¬ді¬в¬ни¬ц-т¬ва, сфо¬р¬му¬льо¬ва¬ні у те¬о¬рії дер¬жа¬в¬но¬го су¬ве¬ре¬ні¬те¬ту Укра¬ї¬ни та ди¬к¬та¬ту¬ри як фо¬р¬ми дер¬жа¬в¬но¬го пра¬в¬лін¬ня. На тре¬тьо¬му ета¬пі сфор¬му¬ва¬лись са¬мо¬стій-ни¬ць¬кі по¬гля¬ди П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го та йо¬го кон¬це¬п¬ція тру¬до¬вої спа¬д¬ко¬вої мо-на¬р¬хії як фо¬р¬ми Укра¬ї¬н¬сь¬кої Дер¬жа¬ви.
2. Виявлено основні концептуальні положення державно-правових поглядів П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го. Ви¬зна¬ча¬ль¬ни¬ми се¬ред них є кон¬це¬п¬ція ін¬сти¬ту-цій¬но¬го су¬ве¬ре¬ні¬те¬ту (су¬ве¬ре¬ні¬те¬ту ге¬ть¬мана), кон¬це¬п¬ція тру¬до¬вої мо¬на¬р¬хії і кон¬це¬п¬ція охо¬рон¬ної си¬с¬те¬ми, по¬бу¬до¬ва¬на на по¬нят¬ті не¬об¬хід¬них об¬ме¬жень прав лю¬ди¬ни, дер¬жа¬в¬но¬му при¬му¬сі та вер¬хо¬вен¬с¬т¬ві за¬ко¬ну.
3. З’я¬со¬ва¬но ос¬но¬в¬ні транс¬фо¬р¬ма¬ції поглядів на державу П.Ско¬ро¬пад¬сь-ко¬го, який прой¬шов шлях від при¬хи¬ль¬ни¬ка ав¬то¬но¬мії Укра¬ї¬ни в скла¬ді Ро¬сії до фе¬де¬ра¬ції з Ро¬сі¬єю, і до ви¬знан¬ня іс¬то¬ри¬ч¬ної не¬об¬хід¬но¬с¬ті са¬мо¬стій¬ної Укра¬ї¬ни.
4. Розкрито роль і мі¬с¬це дер¬жа¬в¬но-¬пра¬во¬вих по¬гля¬дів П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко-го у фо¬р¬му¬ван¬ні та ре¬а¬лі¬за¬ції ідей укра¬ї¬н¬сь¬ко¬го кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му та мо¬на¬р¬хі¬з-му.
5. Доповнено по¬ло¬жен¬ня про вза¬є¬мо¬за¬ле¬ж¬ність іде¬о¬ло¬гії кон¬се¬р¬ва¬ти¬з¬му і мо¬на¬р¬хії як фо¬р¬ми дер¬жа¬ви.
6. Охарактеризовано непослідовний авторитаризм П.Скоропадського як встановлений ним державний режим в Українській Державі.
7. Впе¬р¬ше встановлено зв’язок по¬гля¬дів П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го з фу¬н¬да¬ме¬н-та¬ль¬ни¬ми на¬у¬ко¬ви¬ми за¬са¬да¬ми те¬о¬рії пра¬во¬вої дер¬жа¬ви.
8. Досліджено і проаналізовано вихідні засади законотворчої діяльності як необхідної передумови формування правової держави, забезпечення верховенства закону.
Прак¬ти¬ч¬не зна¬чен¬ня оде¬р¬жа¬них ре¬зуль¬та¬тів. Про¬бле¬ми роз¬гля¬ну¬ті у ро¬бо¬ті мо¬жуть спри¬я¬ти подальшому дослідженню дер¬жа¬в¬но-¬пра¬во¬вих по-гля¬дів П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го, до¬по¬мо¬жуть ре¬а¬лі¬зу¬ва¬ти по¬тре¬бу на¬пов¬нен¬ня “у¬к-ра¬їн¬сь¬ким іс¬то¬ри¬ч¬ним змі¬с¬том” та¬ких ка¬те¬го¬рій пра¬во¬вої на¬у¬ки як “на¬ро¬д-ний су¬ве¬ре¬ні¬тет”, “а¬в¬то¬но¬мі¬я”, “фе¬де¬ра¬лізм”, “са¬мо¬с¬тій¬ність”, “фо¬р¬ма дер-жа¬ви”, “фу¬н¬к¬ції дер¬жа¬ви”, “за¬ко¬но¬т¬во¬р¬ча ді¬я¬ль¬ність”.
Де¬які ви¬сно¬в¬ки ди¬се¬р¬та¬ції спо¬ну¬ка¬ють до по¬да¬ль¬ших на¬у¬ко¬вих до¬слі-джень з пи¬тань мі¬с¬ця П.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го в си¬с¬те¬мі ко¬ор¬ди¬нат вчень про дер-жа¬ву та пра¬во.
Ма¬те¬рі¬а¬ли ди¬се¬р¬та¬ції мо¬жуть бути ви¬ко¬ри¬с¬та¬ні у ви¬кла¬дан¬ні в юри¬ди¬ч-них та ін¬ших гу¬ма¬ні¬та¬р¬них на¬вча¬ль¬них за¬кла¬дах та¬ких ку¬р¬сів, як “І¬с¬то¬рія дер¬жа¬ви та пра¬ва”, “І¬с¬то¬рія вчень про дер¬жа¬ву та пра¬во”, “По¬лі¬то¬ло¬гі¬я”, “І-с¬то¬рія Укра¬ї¬ни”.
Ап¬ро¬ба¬ція ре¬зуль¬та¬тів до¬слі¬джен¬ня. Ос¬но¬в¬ні ідеї і ре¬зуль¬та¬ти ди¬се¬р-та¬цій¬но¬го до¬слі¬джен¬ня об¬го¬во¬ре¬но і схва¬ле¬но на за¬сі¬дан¬нях ка¬фе¬д¬ри те¬о¬рії дер¬жа¬ви та пра¬ва На¬ці¬о¬на¬ль¬ної ака¬де¬мії вну¬т¬рі¬шніх справ Укра¬ї¬ни. Те¬о¬ре-ти¬ч¬ні по¬ло¬жен¬ня, ви¬сно¬в¬ки й прак¬ти¬ч¬ні ре¬ко¬ме¬н¬да¬ції опри¬лю¬д¬не¬ні на трьох на¬у¬ко¬во-¬пра¬к¬ти¬ч¬них та теоретичних кон¬фе¬ре¬н¬ці¬ях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція присвячена 10-річчю незалежності України “Мо¬ло-да Укра¬ї¬н¬сь¬ка дер¬жа¬ва на ме¬жі ти¬ся¬чо¬літь: по¬гляд в іс¬то¬ри¬ч¬не ми¬ну¬ле та май¬бу¬т¬нє де¬мо¬к¬ра¬ти¬ч¬ної, пра¬во¬вої дер¬жа¬ви Укра¬ї¬на” (4-5 тра¬в¬ня 2001 р., м. Львів); VІ і ІХ регіональна науково-практична конференція “Про¬бле¬ми дер-жа¬во¬тво¬рен¬ня і за¬хи¬с¬ту прав лю¬ди¬ни в Укра¬ї¬ні” (13-14 лю¬то¬го 2002 р. та 2003 р., м. Львів).
Пу¬б¬лі¬ка¬ці¬ї. Із 2000 р. по 2003 р. ре¬зуль¬та¬ти до¬слі¬джен¬ня ви¬кла¬де¬но в трьох на¬у¬ко¬вих фа¬хо¬вих ви¬дан¬нях: на¬у¬ко¬во-¬пра¬к¬ти¬ч¬но¬му го¬с¬по¬дар¬сь¬ко--пра¬во¬во¬му жу¬р¬на¬лі “Пі¬д¬п¬ри¬є¬м¬ни¬ц¬т¬во, го¬с¬по¬дар¬с¬т¬во і пра¬во” №2 2003, збірнику наукових праць “Держава і право” №20 2002 р., “Ві¬с¬ни¬ку Львів¬сь-ко¬го ін¬сти¬ту¬ту вну¬т¬рі¬шніх справ при НА¬ВС Укра¬ї¬ни” №1 2003р.
Стру¬к¬ту¬ра й об¬сяг ди¬се¬р¬та¬ці¬ї. Ди¬се¬р¬та¬цій¬на ро¬бо¬та скла¬да¬єть¬ся зі всту¬пу, трьох роз¬ді¬лів, ви¬сно¬в¬ків, спи¬с¬ку ви¬ко¬ри¬с¬та¬них дже¬рел і лі¬те¬ра¬ту¬ри (190 на¬ймену¬ван¬ь). За¬га¬ль¬ний об¬сяг ди¬се¬р¬та¬ції ста¬но¬вить 189 сто¬рі¬нок, з них 177 – ос¬но¬в¬но¬го текс¬ту.

Список літератури

В И С Н О В К И

За результатами проведеного дослідження зроблено наступні висновки.
Державно-правові погляди П.Скоропадського є найважливішою ланкою історичного та ідейного зв’язку українського консервативного середовища, політично організованого українського консерватизму, гетьманського руху та близької до монархічної гетьманської державницької концепції.
П.Скоропадський був визначним представником української шляхти, без постаті якого немислимий короткий період Гетьманства як реальної української держави. Обґрунтовуючи теоретичні питання державного устрою, П.Скоропадський виходить із універсальної передумови територіального патріотизму.
Провідними чинниками формування П.Скоропадського як консерватора були належність до соціального стану української шляхти, військова освіта, військова служба та участь у російсько-японській та світовій війнах, традиції козацького роду Скоропадських, місце П.Скоропадського в українському політичному русі.
Еволюція державно-правових поглядів П.Скоропадського проходила в три етапи від початків національного самоусвідомлення до сформованих самостійницьких поглядів на державу та право.
П.Скоропадський змінював свої політичні і правові погляди. Ці зміни в основному проходили по лініях “федералізм-самостійність”, “лібералізм-консерватизм”, “Росія-Німеччина у зовнішній політиці”.
У листі до брата Михайла від 24 лютого 1905 року російський військовик Павло Скоропадський, пишучи про російсько-японську війну, називає Росію своєю “дорогою Вітчизною”. Через чотирнадцять років український Гетьман Павло Скоропадський, щойно зрікшись влади, пише “Спогади”, в яких своєю Батьківщиною вважає “... не тільки Росію, а й Україну”. До Гетьманату в його уявленнях не існувало чіткого розмежування між Україною та Росією. Служачи у царській армії і будучи передусім військовим, він неухильне виконання своїх службових обов’язків ставив над усе. Та попри те він завжди вважав себе за українця, щоправда це усвідомлення не було політично виваженим, іншими словами, це не було прагненням до самостійності України. На еміграції П.Скоропадський вже непохитно стояв за державну незалежність України, яка однозначно була його вітчизною. Протягом такої трансформації поглядів П.Скоропадський допускався важких помилок. Будучи, як і, скажімо, його політичні супротивники М.Грушевський та В.Винниченко, радше федералістом, аніж самостійником, Павло Скоропадський вірив у “відновлення Великої Росії”, в її “велике майбутнє”. Провідна роль в “утворенні всеросійської федерації”, на думку гетьмана, належала Україні. На думку доньки П.Скоропадського Олени Отт-Скоропадської “Грамота про федерацію з Росією була великою помилкою” [106, с.98]. Але О.Отт-Скоропадська підтверджує наш висновок про те, що в поняття “федерація” П.Скоропадський вкладав зовсім інший зміст, ніж це роблять тепер. У неї немає сумнівів у тому, що П.Скоропадський намагався врятувати Українську Державу. Покладаючи великі сподівання на Антанту, яка, звісно, хотіла федерації з Росією, Павло Скоропадський стояв перед проблемою остаточного вибору.
Певну роль у зміні політичних поглядів П.Скоропадського відігравали історичні обставини. Як прагматичний політик П.Скоропадський досить часто адаптував свої погляди до історичних умов. Прагматизм П.Скоропадського відображався і у зовнішній політиці Гетьманату. Об’єктивно до гетьмана складно приклеїти ті ярлики “германофіла”, “австрофіла” чи “русофіла”, яких він удостоївся від сучасників та істориків. Свідченням цього є дипломатичні зв’язки Гетьманату з іншими країнами. Дипломатична діяльність П.Скоропадського викликає багато паралелей з Б.Хмельницьким.
Не викликає сумнівів і те, що у своїх поглядах П.Скоропадський послідовно правішав, це пов’язано з поступовим усвідомленням ним консерватизму як традиційної ідеології української шляхти. Стратегія і тактика, якої дотримувалась ця традиційна консервативна українська еліта, орієнтувалась відповідно на пропаганду української консервативної ідеї у себе на батьківщині, серед чужинців і використання сприятливої міжнародної і внутрішньої ситуації.
Теоретичними здобутками П. Скоропадського як представника українського консерватизму стали концепція інституційного суверенітету, концепція трудової монархії і концепція охоронної системи.
У своїх поглядах і діяльності П.Скоропадський був прихильником так званого інституційного суверенітету, тобто суверенітету Гетьмана. З самих початків питання про Гетьманат як форму правління Української Держави було принциповим для П.Скоропадського. Сучасники згадують, що навіть українські соціалістичні провідники особисто гетьманові не закидали нічого і були готові прийняти його, якби він згодився бути українським президентом. Але П.Скоропадський більш менш послідовно намагався реставрувати в Україні гетьманство з монархічною формою правління. У той же час він не відкидав демократії, декларував тимчасовий характер гетьманської “диктатури”, яка мала діяти до хвилини, коли народ на загальних демократичних виборах обере Сейм, який остаточно вирішить форму правління в Україні.
У правлінні гетьмана П.Скоропадського чи не найповніше виявилися суперечливі змістовні ознаки інституційного суверенітету. З одного боку, за свідченнями сучасників, Україна потребувала сильної влади і сім з половиною місяців гетьманська влада, безперечно, разом з окупаційною австро-німецькою армією забезпечувала соціальний і громадський спокій. Разом з тим, саме Павло Скоропадський бачив ідейні помилки свого правління у відсутності відповідної організації державно думаючої частини суспільства як готових підвалин під гетьманську владу. Гетьман вважав, що “ беручи владу до своїх рук, я не мав біля себе людей, котрих би давно і добре знав. Ці люди, що були біля мене, не знали добре ні мене, ні моїх переконань. Я не був зв’язаний з ними ні ідейно, ні організаційно. Не скажу, щоб я не передбачав, що в Україні в майбутньому може бути Гетьманство. Навпаки, я був переконаний, що Гетьманство буде, але міркував, що наперед утвориться сильна і розповсюджена організація, яка буде бачити в сильній владі порятунок Батьківщини і поставить собі мету: таку владу утворити... І мені здавалося, що ця сильна влада найшвидше організується в історичній формі Гетьманства... ідея сильної одноособової влади цілою нашою організацією не проголошувалася, а тільки відчувалась. Здавалося, що час ще на не прийшов, а тут вже треба було складати список міністрів...”.[131, с.38].
Погляди на Гетьманство як історичну форму держави продовжуються в усвідомленні П.Скоропадським основних функцій держави. Аналіз внутрішньої і зовнішньої політики П.Скоропадського дозволяє стверджувати, що найважливішими внутрішніми функціями держави він вважав зовнішньоекономічну, правотворчу і функцію оборони країни. Поряд з тим культурна функція держави у П.Скоропадського ніби вивищується над усіма іншими, є винятково важливою.
Загальний контекст поглядів П. Скоропадського на державний суверенітет, форму та функції держави засвідчив основні трансформації його державних поглядів і дозволив віднести гетьмана до представників реалістичної традиції в політико–правовій думці України, яка розглядала суверенітет як саму державну владу.
Державно-правові погляди П.Скоропадського поєднали суверенність Української Держави з формою трудової монархії. Таким чином, були доповнені положення про взаємозалежність ідеології українського консерватизму і українського монархізму.
До теоретичних засад українського монархізму П.Скоропадський прийшов через практику непослідовного авторитаризму часів Української Держави.
Порівняльний аналіз правових поглядів П.Скоропадського і фундаментальних наукових засад теорії правової держави сформував висновок про їх сутнісний зв’язок, особливо у питаннях верховенства права та закону.
Значимість закону у правових поглядах П.Скоропадського обумовила увагу до вихідних засад законотворчої діяльності, як необхідної умови формування правової держави.
До цих висновків можна додати лише одне. Із самоідентифікацією П.Скоропадського як консерватора погоджуються хоч і не всі, але переважна більшість дослідників. Відповідно автор даної дисертаційної роботи запропонував нову візію ідей П.Скоропадського, проте видається, що закривати проблему їхніх недвозначних інтерпретацій поки що зарано. Доба в яку жив П.Скоропадський, - надто суперечлива й складна, вона породжує (і певно, породжуватиме) ще багато дослідницьких проблем, які неодмінно повернуть нас до тлумачення його спадщини. Тобто “прихованою” ідеєю нашої розвідки є звернути увагу на необхідність розгляду ідей української суспільної думки у ширшому контексті, ніж це зараз робиться у ретроспективі ідейно творчого процесу. Уявляється, що саме такий підхід з погляду загального дозволить знайти те особливе, що є у нашій думці, не заглиблюючись у нетрі комплексу національної меншовартості і не забуваючи ковзких проблем, які у нас із Європою – спільні.
цільною людиною, яку ділити на кусочки не можливо. Проблема, однак, полягає в тому, наскільки глибоко впливали його політико-правові переконання на державницьку діяльність. З точки зору методики дослідження, цілком зрозуміло, різні сторони діяльності П.Скоропадського, його поглядів, підлягають окремому вивченню. Бо лише в такий спосіб можна дійти до конденсованого висновку. У дисертаційній роботі ми намагались в першу чергу відмовитись від трафаретних ярликів. П.Скоропадський був нетрафаретною людиною, а навіть найнетрафаретніші ярлики затушовуються його справжню сутність. Дослідження здійснювалося під гаслом ad fonts – до джерел. В основу дослідження були покладені праці самого П.Скоропадського, складені ним, або при його участі документи, спогади, листування сучасників, архівні джерела.
У результаті критичного підходу до цих джерел, вже сьогодні можна поділити питання, що стосуються П.Скоропадського на не дискусійні та дискусійні. Тут можна навести приклад з дипломатичної практики. Навіть дуже антагоністичні сторони, якщо вони хочуть дійти згоди, починають від питань, які найлегше погодити, і таким чином утворюють спільну платформу. Величина цієї спільної платформи залежить від кількості погоджених не дискусійних питань. нам уявляється, що платформа не дискусійних питань відносно П.Скоропадського поступово поширюватиметься. Це, однак, цілком не означає, що в результаті ми отримаємо безхмарний ідеальний образ в рожевих тонах. Як у кожної людини, у П.Скоропадського були і сильні, і слабкі сторони діяльності, були великі досягнення і великі помилки. До висновків, які на нашу думку, не підлягають дискусії можна віднести:
1. П.Скоропадський був визначним державним діячем України. Справжнім початком політичної та державницької діяльності Павла Скоропадського став, на нашу думку, той момент, коли на станції Деражня він вирішив не йти зі своїм корпусом на німецький фронт, а захищати Київ. Короткий період Гетьманства як реальної української держави немислимий без постаті П.Скоропадського. на момент приходу до влади П.Скоропадського загроза перетворення України в німецьке генерал-губернаторство, очолюване російськими офіцерами, була цілком реальною. Про це свідчать тогочасні німецькі документи. На запитання: чи українська гетьманська держава мла шанс проіснувати – історія вже відповіла. Але можна припустити, що вона мала б реальний шанс утриматись значно довше, якби, скажімо, не було ні Листопадової революції в Німеччині, ні повстання Директорії проти П.Скоропадського. Зрештою, ці події і призвели до руїни Української Держави. До того ж слід відзначити, що тоді Червона армія, будучи нечисленною, ще не становила реальної загрози.
Якщо виходити з прагматичних позицій, П.Скоропадський був поганим політиком. Був поганим політиком, бо програв – а кожний політик, який прогає є поганим політиком. Гетьман програв в основному через дві справи – через національне питання, яке не вважав вагомим і не хотів вирішувати, і через соціальне, яке не зумів вирішити.
2. П.Скоропадський міняв свої політичні і правові погляди. Ці зміни в основному проходили по лініях “федералізм-самостійність”, “лібералізм-консерватизм”, “Росія-Німеччина у зовнішній політиці”.
У листі до брата Михайла від 24 лютого 1905 року російський військовик Павло Скоропадський, пишучи про російсько-японську війну, називає Росію своєю “дорогою Вітчизною”. Через чотирнадцять років український Гетьман Павло Скоропадський, щойно зрікшись влади, пише “Спогади”, в яких своєю Батьківщино вважає “... не тільки Росію, а й Україну”. До Гетьманату в його уявленнях не існувало чіткого розмежування між Україно та Росією. Служачи у царській армії і будучи передусім військовим, він неухильне виконання своїх службових обов’язків ставив над усе. Та попри те він завжди вважав себе за українця, щоправда це усвідомлення не було політично виваженим, іншими словами, це не було прагненням до самостійності України. На еміграції П.Скоропадський вже непохитно стояв за державну незалежність України, яка однозначно було його вітчизною. Протягом такої трансформації поглядів П.Скоропадський допускався важких помилок. Будучи, як і, скажімо, його політичні супротивники М.Грушевський та В.Винниченко, радше федералістом, аніж самостійником, Павло Скоропадський вірив у “відновлення Великої Росії”, в її “велике майбутнє”. Провідна роль в “утворенні всеросійської федерації”, на думку гетьмана, належала Україні. На думку доньки П.Скоропадського Олени Отт-Скоропадської “Грамота про федерацію з Росією була великою помилкою”.[80105;С.98] Але О.Отт-Скоропадська підтверджує наш висновок про те, що в поняття “федерація” П.Скоропадський вкладав зовсім інший зміст, ніж це роблять тепер. У неї немає сумнівів у тому, що П.Скоропадський намагався врятувати Українську Державу. Покладаючи великі сподівання на Антанту, яка, звісно, хотіла федерації з Росією, Павло Скоропадський стояв перед проблемою остаточного вибору.
Певну роль у зміні політичних поглядів П.Скоропадського відігравали історичні обставини. Як прагматичний політик П.Скоропадський досить часто адаптував свої погляди до історичних умов. Прагматизм П.Скоропадського відображався і у зовнішній політиці Гетьманату. Об’єктивно до гетьмана складно приклеїти ті ярлики “германофіла”, “австрофіла” чи “русофіла”, яких він удостоївся від сучасників та істориків. Свідченням цього є дипломатичні зв’язки Гетьманату з іншими країнами. Дипломатична діяльність П.Скоропадського викликає багато паралелей з Б.Хмельницьким.
Не викликає сумніві і те, що у своїх поглядах П.Скоропадський послідовно правішав, це пов’язано з поступовим усвідомленням ним консерватизму як традиційної ідеології української шляхти. Стратегія і тактика, якої дотримувалась ця традиційна консервативна українська еліта, орієнтувалась відповідно на пропаганду української консервативної ідеї у себе на батьківщині, серед чужинців і використання сприятливої міжнародної і внутрішньої ситуації.
На основі вищезазначеного можна також зробити висновок, що три основні міфи стосовно виникнення другого українського Гетьманату: 1 – випадковість; 2 – німецька інтрига; 3 – російська сутність, рівно як і твердження, що українська нація належить до “неісторичних”, “плебейських” не зберегла свою традиційну еліту і т.д. не мають під собою реального історичного і фактологічного ґрунту. Гетьманат 1918 року був не “переворотом”, а реставрацією; був не німецькою інтригою, а результатом розвитку всієї модерної історії української традиційної еліти – шляхти, як правобережної, так і лівобережної; не був наповнений російською сутністю, а був закономірним результатом збереженості саме власної української національної орієнтації з боку української еліти і їх прагнень, що тривали біля півтора століття до реставрації традиційної держави – Гетьманату. Звичайно, сприятливим фактором у реставрації була і німецька присутність, як не можна заперечувати наявності у ряду чільних діячів Гетьманату явища подвійної українсько-російської лояльності й ідентичності, проте другий Гетьманат 1918 року не був пі в якій мірі випадковим явищем, як не були випадковими погляди П.Скоропадського на державний суверенітет України.
Найбільш повно відображають погляди П.Скоропадського на державний суверенітет України його слова, надруковані 1922 року: “ В національному питанні я вважав потрібним найсильніше підтримувати українські національні змагання, але не культивувати в українців особливої ненависті до Росії і не накидати силоміць українську культуру, знаючи, що для розвою всякої культури далеко більше корисний її повільний, органічний зріст, ніж поверхове і примусове прищеплювання. Засвоєння українцями шовіністично-націоналістичних тенденцій, я вважав з державного боку шкідливим, бажаючи натомість розвитку територіально-державницького патріотизму”. З таких позицій П.Скоропадський формував погляди щодо суверенітету державної влади.
3. У своїх поглядах і діяльності П.Скоропадський був прихильником так званого інституційного суверенітету. Тобто суверенітету Гетьмана. З самих початків питання про Гетьманат як форму правління Української Держави було принциповим для П.Скоропадського. сучасники згадують, що навіть українські соціалістичні провідники особисто гетьманові не закидали нічого і були готові прийняти його, якби він згодився бути українським президентом.[9676;С.125]. Але П.Скоропадський більш менш послідовно намагався реставрувати в Україні гетьманство з монархічною формою правління. У той же час він не відкидав демократії, декларував тимчасовий характер гетьманської “диктатури”, яка мала діяти до хвилини, коли народ на загальних демократичних виборах обере Сейм, який остаточно вирішить форму правління в Україні.
У правлінні гетьмана П.Скоропадського чи не найповніше виявилися суперечливі змістовні ознаки інституційного суверенітету. З одного боку, за свідченнями сучасників, Україна потребувала сильної влади і сім з половиною місяців гетьманська вада, безперечно, разом з окупаційною австро-німецькою армією забезпечувала соціальний і громадський спокій. Разом з тим, саме Павло Скоропадський бачив ідейні помилки свого правління у відсутності відповідної організації державно думаючої частини суспільства як готових підвалин під гетьманську владу. Гетьман вважав, що “ беручи владу до своїх рук, я не мав біля себе людей, котрих би давно і добре знав. Ці люди, що були біля мене, не знали добре ні мене, ні моїх переконань. Я не був зв’язаний з ними ні ідейно, ні організаційно. Не скажу, щоб я не передбачав, що в Україні в майбутньому може бути Гетьманство. Навпаки, я був переконаний, що Гетьманство буде, але міркував, що наперед утвориться сильна і розповсюджена організація, яка буде бачити в сильній владі порятунок Батьківщини і поставить собі мету: таку владу утворити... І мені здавалося, що ця сильна влада найшвидше організується в історичній формі Гетьманства... ідея сильної одноособової влади цілою нашою організацією не проголошувалася, а тільки відчувалась. Здавалося, що час ще на не прийшов, а тут вже треба було складати список міністрів...”.[13399;С.38].
Погляди на Гетьманство як історичну форму держави продовжуються в усвідомленні П.Скоропадським основних функцій держави. Аналіз внутрішньої і зовнішньої політики П.Скоропадського дозволяє стверджувати, що найважливішими внутрішніми функціями держави він вважав зовнішньоекономічну, правотворчу і функцію оборони країни. Поряд з тим культурна функція держави у П.Скоропадського ніби вивищується над усіма іншими, є винятково важливою.
До цих висновків можна додати лише одне. Із само ідентифікацією П.Скоропадського як консерватора погоджуються хоч і не всі, але переважна більшість дослідників. Відповідно автор даної дисертаційної роботи запропонував нову візію ідей П.Скоропадського, проте видається, що закривати проблему їхніх недвозначних інтерпретацій поки що зарано. Доба в яку жив П.Скоропадський, - надто суперечлива й складна, вона породжує (і певно, породжуватиме) ще багато дослідницьких проблем, які неодмінно повернуть нас до тлумачення його спадщини. Тобто “прихованою” ідеєю нашої розвідки є звернути увагу на необхідність розгляду ідей української суспільної думки у ширшому контексті, ніж це зараз робиться у ретроспективі ідейно творчого процесу. Уявляється, що саме такий підхід з погляду загального дозволить знайти те особливе, що є у нашій думці, не заглиблюючись у нетрі комплексу національної меншовартості і не забуваючи ковзких проблем, які у нас із Європою – спільні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Андрусишин Б.І. Робітнича політика гетьмана П.Скоропадського в контексті українського консерватизму.// Український консерватизм і гетьманський рух. Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. Випуск 4.(Збірник наукових праць кафедри історії України та зарубіжних країн, №1) Гол. Редактор. Ю.І.Терещенко. Київ. 2000. – С.241-257.
2. Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги.: Нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917 – 1920рр1920 рр. / Федерація профспілок України. - К., 1995;. – 192 с.
3. Андрусяк Т. Правові основи Гетьманської Держави 1918 р. // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873-1945. – К., 1993. – С. 83-93. . Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. – Т.3. – М.-Л.,1932.
4. Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. – Т.3. – М.-Л.,1932. – 350 с.
5. Армія. – 1918. – 3 грудня.
6. Бантиш-Каменський О. До історії козацького руху на Україні в 1917-1918 роках. – Біла Церква, 1923. -–С.26 29 с.
7. Баранцева К.К. Феномен еліти у вимірі політичної ідеології: український консерватизм.// Український консерватизм і гетьманський рух. Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. Випуск 4.(Збірник наукових праць кафедри історії України та зарубіжних країн, №1) Гол. Редактор. Ю.І.Терещенко. Київ. 2000. – С.134-158.
8. Бей Л. Коротка історія української гетьманської організації Америки.// Український консерватизм і гетьманський рух. Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. Випуск 4.(Збірник наукових праць кафедри історії України та зарубіжних країн, №1) Гол. Редактор. Ю.І.Терещенко. Київ. 2000. – С.295-321.
9. Буравченков А.О. Час відновлення історичної пам’яті, або дещо про гетьманат з погляду сьогодення // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873-1945. – К., 1993. – С. 25-32.
10. Бюлетень Гетьманської Управи . Ч.26 січень 1936р.
11. Бюлетень Гетьманської Управи. Ч.19, січень 1934 р.
12. Бюлетень Гетьманської Управи. Ч.22, січень 1935.
13. Василенко М. Моє життя // Український історик. – 1988. – № 1-4. – С. 129-138; 1989. – № 1-3. – С. 114-120; № 4. – С. 90-95; 1990. – № 1-4. – С. 186-197.
14. Вернадський В. Дневники. 1917-1921. – К., 1994. – 269 с.
15. Верстюк В. Українська держава у зовнішньо-політичному контексті // Історія України: нове бачення. – К., 1996. – Т.2. – С.63-72;
Вєдєнєєв Ю. На захисті прав українства (з історії консульської служби України) //Розбудова держави. 1994. - №4. – С.34-36;
16. Винниченко В. Відродження нації – Відень, 1920.
17. Винниченко В.К. Відродження нації (історія української революції ([марець 1917р. – грудень 1919р.]). – Частина 3. – К.-; Відень, 1920;. – 535 с.
18. Вислоцький І. Гетьман Павло Скоропадський в освітленні очевидців. вид. "«Український робітник"«. Торонто, ОНТ., Канада.,1940. -– С.39 с.
19. Военный энциклопедический словарь - М., 1983 - С.677.
20. Войнаренко О. З гетьманських часів. Спомини самовидця з року
1918. – Детройт-Філадельфія, 1950. – 30 с.
21. Возникновение Украинской Держави.//ЦДАВО України Ф.1064, оп.2, спр.9.
22. Гаврилюк Г.І.Кадрова політика Військового міністерства Української держави і проблема комплектування армії в травні – листопаді 1918 р.// Вісник Харківського університету. – 1998. - № 401. – С.110 - 118113.Гайєк А. Фрідріх. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії. Т. І-ІІІ. – К.: “Аквілон-Прес”, 2000. – 448 с..
23. Гай-Нижник П.П. Фінансова політика уряду Української Держави гетьмана П.Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2000. – 210 с.
24. Гай-Нижник П. Фінансова політика української Держави у період Гетьманату 1918 року // Фінанси України. – 1996. - №12. – С.107-112;
25. "«Газет де Льозан"«, ч.287, 15 жовтня 1920р.;Солуха П.Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського.(Володимир Винниченко та Микита Шаповал по допомогу до Москви - до Леніна). накладом автора. США. Хутір діда Петра.,1973. -– С.252 с.
26. Геращенко Т.С. Українська народна громада // Український консерватизм і гетьманський рух. Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. Випуск 4.(Збірник наукових праць кафедри історії України та зарубіжних країн, №1) Гол. Редактор. Ю.І.Терещенко. Київ. 2000. – С.208-212.
27. Гец М. Українська Держава 1918 р. як підмет міжнародного права. // За велич нації. У двадцяті роковини відновлення Української Гетьманської Держави. // Українська Держава 1918 р. як підмет міжнародного права. - Львів., 1938. - С.80 -91109.
28. Гирський Д. Дивні способи виправдування антидержавної політики. Торонто, 1973, – 184 с.;
29. Голос Киева №59, 14 липня 1918 року
30. Гольденвейзер А.А. Из киевских воспоминаний (1917-1921) // Архив русской революции. – М.,1991. – [Кн.] 3, [т.]Т. 6. – С.161-303.
31. Горєлов В. Військова діяльність П.Скоропадського (1886-1917 рр.) // Останній гетьман. – К, 1993. – С.42-49.;
32. Горєлов В.І. Військово-політична діяльність П.Скоропадського та його роль у створенні Збройних Сил Української Держави (серпень 1886 р. – грудень 1918 р.): Дис... канд. іст. наук: 20.02.22. – К., 1999. – 202 с.
33. Горєлов В. Останній гетьман України Павло Скоропадський // Народна армія. 1995, 18 травня.
34. Грамота до всього українського народу від 29 квітня 1918 року.
35. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. Навчальний посібник. – К.: Генеза, 1995. – 607 с.
36. Грибоєдов С.В. Українська держава Гетьмана П.Скоропадського: історіографічне дослідження. // Дисертація на здобуття наук. ступеня канд... істор.наук. – К., 2001. – С.18.
37. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної Української нації ХІХ-ХХ століття.-століття. - К.: Генеза. 1996. - 361 с.127.
38. Гурко В.И. Политическое положение на Украине при гетьмане // Революция на Украине по мемуарам белых. – М. – Л., 1930. – С.212-221;.
39. . Декларація Української Директорії від 26 грудня 1918 р. // Державний вісник - 1918 - 31 грудня № 84.
40. Державний архів Київської області (далі ДАКО). Ф.2793, оп. 2, спр. 748.
41. Державний вісник. – 1918. – 16 жовтня.
42. Державний вісник. – 1918. – 24 липня.
43. Державний вісник. – 1918.- 14 листопада.
44. Державний вісник. 1918. №1. – 16 травня.
45. Дещинський Л., Голубко В. Чого вчить історія // За вільну Україну. 1995, 24 січня.
46. Дзейко Ж. Правовий статус вищих органів державної влади періоду гетьманщини // Розбудова держави. – К., – 1996. – № 3. – С. 48-52.
47. Донцов Д. Рік 1918. Київ – Торонто, 1954. – 128 с.
48. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Т.2. Українська Гетьманська Держава 1918 р.. – Ужгород: Накладом О.Цюпки, , 1930. - 424 с.;
49. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. – Нью-Йорк,: Булава, 1954. – 424 с.1918. – т.2. – С.424
50. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1917)// Укр.іст.журн.- 1993.- №7-8.- С.97.
51. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1920). В 4ч. Галицька руїна. Доба Центральної Ради. Доба Гетьманщини. Доба Директорії. – 2-е вид. – Мюнхен, 1969. – 543 сс.205.
52. Дорошенко Д. Українська гетьманська держава 1918 року – Нью-Йорк, 1954.
Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії.-К., 1993. – С.146.
53.
54. Єремєєв І. Герб гетьмана Павла Скоропадського // Народна армія. Київ. 1995. 10 червня.
55. Законодательные акты 1918 года. – Вып.V. – Апрель – июнь. Законы Украинской Державы. – С.1-5.
56. Закон про відновлення Українського Козацтва. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.1, спр.18.
57. Закон про громадянство Української Держави. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.1, спр.16.
58. Закон про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію від 21 червня 1918 р.
59. Закон про право на врожай 1918 року на території Української Держави. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.1, спр.1.
60. Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.1, спр.73.
61. Заруда Т.В. Зовнішньополітична діяльність уряду Української Держави. 1918 рік: Дис...канд. іст. наук: 07.00.02 – К., 1995. – 189 с.
62. Заруда Т. Становлення та основні напрямки зовнішньої політики Української Держави // Там самоОстанній гетьман: Ювілейний збірник пам’яті П.Скоропадського. К., 1993.. – С.66-82; .
63. Зеньковський В. Протопресвитер. Пять месяцев у власти (15 мая – 19 октября 1918 г.). Воспоминания. – М.: Крутицкое патриаршеское подворье, 1995 – 240 с.С.146.
64. Іванис В. Симон Петлюра – Президент України. Репринтне видання – Дрогобич, 1991, 2565 с.
65. Іванько І. Колесников К. Монархічні концепції в українській історико-політичній літературі XVII-XVII ст.. // Студії з архівної справи та документознавства. Т.5: Гетьман Павло Скоропадський та Українська держава: Друга міжнародна наукова конференція. Наукові доповіді. – К.: ГАУ України. УДНДІАСД, 1999. – С.52-57 с.
66. "«Известия"« від 18 травня 1918 р.: за Солуха П.Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського.(Володимир Винниченко та Микита Шаповал по допомогу до Москви - до Леніна). // Про діяльність уряду гетьмана 1918р. Виписки з московських газет про діяльність уряду Гетьманщини. Очима газети ""Ізвєстія"" - органу уряду Совєтської Росії. накладом автора. США. Хутір діда Петра., 1973. - С.242.
67. Коваль Б. Павло Скоропадський та гетьманський рух в еміграції // Останній гетьман. //: Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського 1873-1945. Академпрес. – К. – 1993. – С.155-165 с.
68. Комуні кат Центральної Управи Українського Союзу-Державників від 16 червня 1925р.
69. Коник С.М. Становлення вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року. Автореферат ... дис. канд. наук з державного управління. Українська академія державного управління при Президентові України. – К. – 2002. – 20 с.
70. Коник С.М. Становлення вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року. Дисертація ... канд.. наук з державного управління. 25.00.01. К., 2002 – 298с.
71. Конституція України.-України. - К. 1996.
72. Копиленко О.Л. Копиленко М.Л. ДержавоДержава і право України 1917-1920 / Центральна Рада, Гетьманство, Директорія/. – К., 1997. - 208с.
73. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. Київ. 1993. – 184 с. С.155.
74. Кравцевич В., Улянич В. Україна: військо 1914-1920 // Народна армія. 1993. 15 червня.
75. Кравцевич В., Улянич В. Україна: військо 1914-1920 // Народна армія. 1993. 15 травня.
76. Кравцевич В., Улянич В. Україна: військо 1914-1920 // Народна армія. 1993. 18 червня.
77. Крип`якевич І. Історія українського війська. Львів. 1992. – 702 с. С.436.
78. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави та права України. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
79. Левицький К. Українська державна путь. – Львів: Червона калина, 1934. – 195 с.
80. Левчук Д. Гетьман Павло Скоропадський у світлі історичних фактів. "«Наша держава"«. Торонто. Онтаріо. Канада, 1952.
Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – сС.127-128.
81. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму.//Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. Семківа О.І. – Львів: Світ, 1996. – С.328-477с.
82. Липинський В. Релігія і церква в історії України // Політологічні читання. , ч.2, – 1994
83. Липинський В. Релігія і церква в історії України.// Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. Семківа О.І. – Львів: Світ, 1996. – 328-477с.
84. Липинський В. Релігія і церква в історії України. - Філадельфія.,1925.
85. Лист Ясновельможного Пана Гетьмана до В.К.Липинського. 29 листопада 1929 року. Баден. // ЦДАВО України Ф.4465, оп.1, спр.1090.
86. Літопис українців в Квебеку. – Монреаль, 1992. – С.240 с.
87. Лободаєв В.М. Спроба відродження козацтва за часів правління П.Скоропадського.// Український консерватизм і гетьманський рух. Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. Випуск 4.(Збірник наукових праць кафедри історії України та зарубіжних країн, №1) Гол. Редактор. Ю.І.Терещенко. Київ. 2000. – С.258-263.
88. Лободаєв В.М. Українське вільне козацтво (1917-1918 рр.): Автореферат ... канд. істор. наук. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К. – 2001. – 20с.
89. Лупандін О. Українсько-російські мирні переговори 1918 р. / НАН України. Інститут історії України. – К., 1994. – 42 с.;
90. Мазепа І. Україна в огні і бурі української революції 1917-1921. –Т.1. – Прага, 1942. – 231 с.;
91. Мироненко О. Холмщина і Підляшшя. С.353.
92. Мироненко О.М. Проблема прав і свобод людини і громадянина в Українській Державі (квітень-грудень1918) // Правова держава: щорічник наукових праць. НАН України Інститут держави і права ім.. В.М Корецького. Вип.9. – К.: ІнЮРЕ. – 1998. – С.86-94 с.
93. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах. У 3 т. – К.: Генеза, 1997. – Т.1. – 499 с.
94. Мізес фон Людвіг. Лібералізм у класичній традиції. // Лібералізм. Антологія. – К., 2002. - С.3-18.
95. Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 222 с.
96. Мякота С.Є. Економічна політика уряду Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997. – 190 с.
97. Мякота С.Є. ЕкономінаЕкономічна політика уряду Української Держави (травень-грудень 1918 р.): Автореф. дис... канд.. істор. Ннаук. – К., 1997. – 24 с.;
98. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття20 ст. – К.: Український письменник,иїв, 19943. – 414 с. С.92.
99. Наказ Гетьманській Управі на час перебування на еміграції від 21 березня 1927 року, Ванзеє // Центральний Державний архів органів влади та управління у місті Києві (ЦДАОВ). Ф.4465, оп.1, спр.1090, арк..194 об.
100. Наказ Ясновельможного Пана Гетьмана з дня 16//29 грудня 1920 р.//ЦДАВО України Ф.4465, оп.1, спр.1090.
101. Наше государственное устройство. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.2, спр.9.
102. Наши международние отношения. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.2, спр.9
103. Наши отношения к Великоросам. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.2, спр.9.
104. Омелянович-Павленко М. На Україні 1917-1918.: Спомини. – Прага,: Накладом т-ва “Stilus”, 1935. – 120с.С.86.
Онуфрів Г. Спонука до чину: Художньо-документальний нарис. Львів: Каменяр, 1996, 71с.
105. Останній гетьман. Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського. 1873-1945. / Центр суспільних досліджень ім. В.Липинського. Інститут української археографії АН України. – К.: Академпрес, 1993. – 399 с.
106. Отт-Скоропадська Олена. Мій батько намагався врятувати українську державу // Діалоги в “Універсумі” – Львів, 2000 – С.986-102.
107. Отт-Скоропадська Олена. Як наша родини ставилась до В”ЧеславаВ’ячеслава Липинського.// В”ЧеславВ'ячеслав Липинський: ісорико-політологічна спадщина і сучасна Україна: Матеріали міжнародної наукової конференції (2-6 червня 1992 року, у Києві, Луцьку, Кременцю). – К.: Філадельфія, 1994, - С. 238-245с.
108. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. (історико-генетичний аналіз). – К., 1995. – С.262 с.
109. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 \ Головний редактор Я Пеленський. – К., Філадельфія: АТ “Книга”. – 492 с.
110. Папакін Г. Українська Гетьманська Держава 1918 р. та Павло. Скоропадський // Наук. зап. / Тернопільський педагогічний університет. Сер.: Історія України. – 1997. – Вип.6. – С.115-122№ 19, 20.
111. Пеленський Я. Гетьманат Павла Скоропадського – міфи та реальність // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. – С.5-12 с.
112. Пеленський Я. Спогади. Передмова. Київ-Філадельфія. 1995. - С.11-33 с.
113. Пиріг Р.Я., Проданюк Ф.М. П.Скоропадський: штрихи до політичного портрету // Український історичний журнал. – К., 1992. - №9. – С.91-10586-101;.
114. Положение уУкраини на мировом конгресе.//ЦДАВО України Ф.1064, оп.2, спр.9.
115. Положение Совета Министров в ряду других государственных учреждений Украинской Держави определено ст.34 грамоты Ясновельможного Пана Гетьмана от 29 апреля. // ЦДАВО України Ф.1064, оп1, спр.2.
116. Полонська-Василенко Н. Історія України 1900 – 1923. – К., 19912. –136 с.С.92.
Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук.(Нарис історії) “Наукова думка”. Київ.1993. – 413с.
117. Постанова ухвалена Радою Міністрів про строк за для перегляду законопроектів ухвалених Радою Міністрів, затверджена П.Скоропадським 5 грудня 1918 року. // ЦДАВО України Ф.1064, оп.1, спр.87.
118. Потульницьки